Аналіз поезій Ліни Костенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Творча поетична спадщина Ліни Костенко вже не одне десятиліття є глибоким джерелом досліджень. Впродовж багатьох років такі дослідники як В. Брюховецький, Г. Клочек, І. Дзюба, В. Панченко та багато інших цікавилися творчістю поетеси. Проте здебільшого вони зосереджують увагу на якомусь певному мовностилістичному аспекті, як от, наприклад, дослідження полонізмів Наталії Місяць, емоційно-експресивні засоби в дослідженні Володимира Власенка. Велику цікавість для науковців представляють окремо взяті романи «Берестечко» та «Маруся Чурай».

Загальну ж характеристику, таку, щоб розкривала основні положення ідіостилю письменниці, враховуючи найголовніше з кожного аспекту, яка б формувала у реципієнта загальне враження від поезій Костенко та давала змогу в основних рисах дати характеристику мовно-стилістичних особливостей її творчості знайти важко.

Не дивлячись на те, що творчість Ліни Костенко знаходиться під пильним оком багатьох дослідників вже багато років, її доробок має ще багато сторін для аналізу та дослідження, настільки її спадщина є багатою та різнобічною. Варто згадати слова Світлани Єрмоленко, яка присвятила статтю поетичному слову поетеси: « Саме мовотворчість Ліни Костенко становить мірило розвитку української літературної мови другої половини 20 ст., в її поетичному жанровому різновиді: ця мова виявилася своєю для читачів різних вікових категорій і уособлює своєрідний символ, естетичний ідеал літературної мови як стрижневого компонента національної культури» [11]. Дослідниця наголошує, що саме через слово Ліни Костенко ми намагаємось не лише зрозуміти наш час і себе в ньому, а й усвідомити рівень розвитку української літературної мови, яка становить вищу культивовану форму національної мови і національної культури [11, с. 7]. Цим власне і мотивуються численні дослідження творчості Ліни Василівни, мова її поезії - це високий художній зразок, з яким повинен бути ознайомлений, напевне, кожний свідомий українець.

Об'єктом даного дослідження є творчість Ліни Костенко;

Предмет дослідження: Мовностилістичні ознаки поезій Ліни Костенко ( на основі останнього зібрання творів поетеси «Триста поезій» видавництва «Аба-бага-ла-мага»)

Мета дослідження: охарактеризувати такі особливості поезій Костенко, як своєрідність синтаксису та пунктуації, загальні закономірності вживання їх. костенко синтаксис рецепція поезія

У процесі реалізації мети в даному дослідженні доцільно буде поставити та виконати такі завдання:

1. Проаналізувати наукові дослідження з проблеми особливостей індивідуального стилю Ліни Костенко;

2. Дати загальну характеристику авторським неологізмам та словоформам, що трапляються в поезіях.

3. Проаналізувати синтаксис та пунктуацію поезії на прикладі вищезгаданої збірки.

Дослідження складається з двох частин, перша з яких присвячена аналізу наукових доробків про творчість Костенко, друга - власного аналізу її творчості та виокремленню домінуючих закономірностей та особливостей ідіостилю.



1. Мова поезії як дзеркало стану літературної мови

Олександр Потебня писав: «Слово лише тому є органом думки та неодмінною умовою всього наступного розуміння світу й себе, що спочатку є символом, ідеалом і має всі властивості художнього твору». З цими словами важко не погодитися. Дійсно, через слово ми пізнаємо світ, пізнаємо себе. Особливо нас цікавить слово в контексті художнього поетичного твору, авторського твору. «Поезія - найдосконаліший із людських способів використання слова» - ці слова Валерія Брюсова несуть у собі істину. У цьому дослідженні ми спробуємо віднайти основи глибинного зв'язку між мовою художнього твору та його так званою «художністю», «образністю» на прикладі творчості відомої української поетеси.

На просторах віртуального всеукраїнського клубу поезії знаходимо прекрасне визначення:

«Поемзія (грец. рпЯзуйт -- «творчість» від рпйЭщ -- «роблю», «творю») -- художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту» [13].

У контексті нашого дослідження акценти слід поставити на словах «поезія є мовним мистецтвом…» та «мова використовується з естетичною чи евокативною метою». Окрім загальновідомих функцій мови - комунікативної та обміну інформації - не менш важливе місце займає і естетична функція, що знаходить своє втілення в тому числі і в поезії через художню мову.

Художня мова - це обличчя поета, його внутрішня сутність, свідчення майстерності, багатства мислення тощо [1, с.1]. Вона є важливою для нас з будь-якого боку осмислення: як на лінгвістино-структурному рівні, так і на художньо-образному. Адже неможливо за допомогою одних лише словників та граматик засвоїти навіть предметно-смислові, не кажучи вже про функціональні значення, предметні знаки. Передача інформації художньою мовою має свої специфічні вимоги: вона потребує натхнення, душевного поривання. Поезія говорить особливою формою. Вірш - це не лише форма поетичного мовлення, яка відрізняється від прози системою паралельних рядків мовлення, але й арсенал емоційно-експресивних значень, що передають почуття радості, любові, краси, ненависті, жаху, горя тощо.

Мова поезії наділена певними особливостями, яких надає їй автор. Недарма багато хто час від часу підкреслював божественне, не природнє походження поезії. «Поезія - музика слів» - писав англійський історик Т. Фуллер. Створюючись під впливом найтонших порухів людської душі, вона вбирає в себе найвитонченіші засоби української мови, найчіткіші форми для вираження думки, що властиві мові на даному етапі розвитку мови. І таким чином поезія, як особлива форма літературно-художнього твору, стає віддзеркаленням мови: через поезію ми сприймаємо її не просто як систему, в якій є свої зв'язки, вона репрезентує різноманітність словоформ, строкатість лексики, багатство лексичних конструкцій.

«Форму вірша творить постійне балансування між звуком і змістом. Якщо скористатись аналогією Гайдеґґера, що колір є кольором найбільше тоді, коли з'являється на полотні великого майстра, а камінь ніколи не буває більшою мірою каменем, ніж тоді, коли вмурований у колону, що підпирає фронтон грецького храму, і, як відомо, тільки у музиці тон вперше стає тоном, тоді можемо запитати, що ж означає для поетичного слова і мови бути мовою і словом у вищому їх розумінні, що ми можемо з цього почерпнути для осмислення онтологічної сутності мови [13]» . Посилаючись на ці слова, можна стверджувати, що поезія - вияви всієї краси мови. Проте важливим для нас є також той факт, що через неї ми пізнаємо мову і як суспільне явище. На відміну від прози, де автор добирає слова, щоб якнайкраще передати ситуацію, в поезію автор намагається передати душевних стан, переживання, емоції. Тобто те, що близьке кожній людині. Цим власне і пояснюється популярність поезії у всі часи, починаючи від античності, де вона користувалась особливою шанобою та повагою. Звернувшись до історичного розвитку української поезії в паралельному протиставлені з розвитком української мови знаходимо яскраві взаємозв'язки та взаємопроникнення. В поетичному творі через призму світосприйняття і мислення автора ми спостерігаємо і видозміну мовних одиниць, і зміни в побудові речень тощо. Змінювався час - змінювалась мова - змінювалась поезія. Не дарма навіть твір Івана Котляревського, котрий вважається першим в плеяді творів, що написані живою українською мовою написаний у віршах. Доречними будуть слова Йосипа Бродського «Поезія -- це не «кращі слова в гарному порядку», це -- вища форма існування мови». Звісно ж, існували і інші види літератури: проза, драма. Проте відкритість поезії, власне наявність в ній такого елементу, як ліричний герой, її сутнісна природа привертають свою увагу саме до цього роду літератури.

Аналіз лексико-граматичних і стилістичних засобів, що використовуються адресантом, можуть допомогти змоделювати його соціально-психологічний портрет, оскільки застосування певних мовних одиниць розкриває соціальну та психологічну сутність людини; виявити соціальні умови, у яких живе і працює адресант, так як мовлення складається з внутрішньомовних закономірностей, зовнішньо-соціальних та соціально-психологічних умов комунікації. Це дає можливість оцінити роль людського фактору у мові та виявити нові особливості і закономірності його функціонування

Таким чином, дослідження мовних особливостей поезії має велике значення для з'ясування закономірностей розвитку мови та її особливостей на певному етапі її існування.



2. Творчість Ліни Костенко в рецепції вітчизняних дослідників

Творчість Ліни Костенко безсумнівно можна вважати перлиною української літератури. Вона беззаперечно знайшла свого читача серед українського населення і читач цей - вся Україна, адже кожен у її поезіях знаходить щось близьке до свого життя, до своїх поглядів, переживань, мрій та прагнень. «Читачі впізнають її вже за кількома рядками» - ці слова належать Валентині Михайлюті. Важко з ними не погодитися. Але чим же так приваблює стиль Ліни Костенко? Спробуймо зробити висновок, спираючись на доробки вітчизняних науковців. Кожен з них намагається виокремити рису, яка характеризує Ліну Костенко як неперевершеного майстра слова. Показовою в цьому плані є стаття «Стиль Таланту» вже згадуваної Валентини Михайлюти. Дослідниця акцентує увагу на метафоричності поезії, її інтелектуальному наповненні, лексичному багатстві, на униканні стереотипних форм. Сама Ліна Костенко якось сказала «Вірші пишуть мене», тобто вона піддається силі натхнення, силі таланту, вродженому чуттю слова. З цього можна лише зробити висновок, наскільки це натхненний художник, ці рядки ніби засвідчують те, що поет як особистість - це лише інструмент для матеріалізації поетичного задуму. Проте не варто приписувати заслуги її поетичного успіху неприродним джерелам натхнення, а варто визнати очевидний факт - талант письменниці.

Велику в роль у її творах відіграє зв'язок з людиною, любов до людей, до слова до рідної землі. Ці теми споконвічно були улюбленими в українського народу, слід згадати лише Тараса Шевченка, поезії якого переписувалися та передавалися із рук в руки досить тривалий час. Вона вражає своєю задушевністю, теплотою, дивовижною щирістю, неповторністю і оригінальністю, вся її поезія - це приклад обережного, трепетного ставлення до слова, розуміння його значення [1, с. 83]. Їй притаманна вражаюча чіткість думки, глибинність висловлених почуттів, які кожний читач мимоволі сприймає як свої, допомагає глибше зрозуміти особливості української мови, такої природної, звичайної і водночас незвичайної, оригінальної через особливості авторського слововживання, гру звуковою і семантичною структурою слова, природне вживання фразеологізмів, які часто стають основою формування характерної образної деталі, що безпосередньо відтінює змінюваність настрою людини [11, с. 8-9].

Це є дуже важливим, оскільки наша робота має мовознавче спрямування і врахування мовної майстерності, уміння володіння словом має для нас неабияке значення. При цьому слід враховувати не лише певну технічну вмілість автора створювати високохудожні твори, а й її невичерпну любов до слова. Лише проникнувшись неабиякою любов'ю до рідного слова, до його можливостей, багатства, лише тоді можна стати таким довершеним митцем, як Ліна Костенко. Тобто тут вже мова йде про певну чуттєвість до слова. Про це неодноразово свідчили критики поетеси, для прикладу ж можна навести слова А. Кудіної:«Поетеса тонко відчуває семантичні глибини звичайних слів, що покладені в основу метафор, порівнянь, епітетів перифраз».

Як уже наголошувалось, стиль досліджуваної поетеси - це неосяжна нива для науковців. Їх приваблюють не лише художні особливості поезій, їх метафоричність,оригінальність та неповторність, а й такі конкретні аспекти як от використання специфічної лексики, особливості граматичних конструкцій, засобів словотворення тощо. Деякі з них розглянемо нижче.

Про специфіку лексики на особливості мовотворчості писала Н. Сидяченко у статті «Про особливості мовотворчості Ліни Костенко». Вона виокремлює такі засоби у письменниці, як застосування контрастного зіставлення, виділяє три способи творення художньої семантики - метонімічний, метафоричний та умовний. Контраст - дуже важливий художній засіб у літературі, через нього значною мірою реалізується багатство лексики. Ще одна дослідниця творчості письменниці зверталася до її лексики, Ірина Гапєєва, проте її дослідження спрямоване на виявлення закономірностей уживання слів за їх морфологічною ознакою, а сам - частиномовною належністю. «Лексема завжди існує в певній оболонці, - пише вона, - і коли письменник знаходить потрібне слово, він не обирає форму, вона зумовлюється законами мови.»

Більш мовознавче спрямування має дослідження Н. Місяць. Вона досліджує запозичену лексику Ліни Костенко. Це є дуже важливим для нас, тому що на основі цього можна досліджувати мовні контакти кількох народних спільнот, їх взаємовплив та взаємопроникнення.

До характерних особливостей лексики звертались А. Кулдіна, В. Власенко, С. Яцик. У своїх працях вони приділяють увагу емоційно-експресивним засобам, їх функціям, а також мовним засобам що слугують для створення зорових образів у творах Ліни Костенко. Вони також досліджують лексичні особливості поетеси. Через добір лексики різнопланового характеру, різної за походженням, а також використовуючи різноманітні засоби словотворення ( як наприклад творення слів за допомогою суфіксів -очок, -оньк-, -очк- та ін. для надання окремим словам певного стилістично-емоційного забарвлення).

Таким чином, очевидним є те, що нацковці проявляють неабиякий інтерес і досліджують різні рівні мовної системи у творах Ліни Костенко - лексичну, словотвірну, граматичну.

Ідіостиль письменника, у даному випадку Ліни Костенко має велике значення для дослідження специфіки мови письменницького періоду. У творчості будь-якого поета відбивається не лише певна історична епоха, але і мовна: через художні засоби, використані митцем, розкривається лексико-стилістичне багатство самої мови та її різномаїття. На цьому акцентували увагу практично всі дослідники творчості Ліни Костенко. Її творча майстерність, її художня образність, насиченість художніми засобами, краса слова привертають увагу науковців і сьогодні.

Для нас зараз є важливим відображення саме мови як системи, сукупності закономірностей та ознак у поезії Ліни Костенко, вияв мови через поетичне слово, тобто те, як матеріалізується мова в поезії не з боку художності та образності, а у зв'язку структурних особливостей мови разом із цією ж образністю та художністю, експресивністю та тональністю поезії. Це можна виявити через аналіз підсистем мови: граматичної, лексичної, синтаксичної і через вияв на закономірності їх використання паралельно з певними поетичними прийомами.

Той, хто читає поезію Ліни Костенко відкриває для себе необмежені можливості мови щодо народження поетичних образів із поєднанням звичних загальновживаних слів. Абстрактні, книжні номінації «одомашнюються» в несподіваній сполучуваності, поетичні метафори високого звучання об'єднуються із сусідніми розмовно-побутовими висловами. Як от наприклад: « на пораду зійшлись два віки; Пливуть віки, а він пливе й собі; Історія стоїть біля дороги». [10, с. 8]

3. Особливості лексики: неологізми, авторські специфічні словоформи; архаїзми; слова іншомовного походження

Творчість Ліни Василівни Костенко надзвичайно багата на різноманітні види лексичних груп української мови. Можна виділити групи лексики за походженням згрупувати слова за способами творення, виокремити архаїзми, історизми, а також неологізми, що є особливо цікавим для нас на даний момент. Вважається, що творення власних авторських одиниць є значним джерелом поповнення лексики своєї мови. Участь Ліни Костенко в цьому процесі можна вважати винятково важливою. Її поетичний словник налічує близько 280 оригінальних номінацій. Аналіз частотності використання авторських лексичних новотворів в поетичних текстах авторів 20 століття виявив, що Ліна Костенко належить до найактивніших експериментаторів у галузі індивідуально-авторської лексичної номінації, серед яких також находяться Василь Барка, Андрій Малишко, Михайль Семенко, Павло Тичина, Іван Драч, Максим Рильський та ін. [4, с. 30]

Серед всіх новоутворень поетеси можна виділити найбільшу кількість - іменникові, їх близько 150 одиниць. Галина Вокальчук, досліджуючи характер словотворчості Костенко виділяє кілька типів іменникових номінацій:

- За фізичними ознаками. ( дужень, хлопець-хорошень)

- За інтелектуальними ознаками (напівнездара, напівталант, дурнолобець, лицар-недотепа)

- За характерологічними ознаками (фарфоролиз)

- За родом занять ( новинкар, великовоїн)

- За соціальним станом ( пів гетьман, домодержавець)

- За ситуативним станом ( зволеник, задиба.)

Паралельно з цими типами можна виділити ще кілька, таких як от назви тварин ( пралев, праконяка, прапес, пракорова), назви птахів ( праптиця, прапівень, кажан-чепіргач), назви частин тіла істоти ( рука-миштар, кремінь-ноженята), назви рослин (іноплемінник-дерево, яблуко-гібрид, дорога-безконечниця), а також групи абстрактних номінацій: назви емоцій, психологічних станів ( божевілля, покинутість, позо сталість, усправедливлення, прапам'ять), назви зовнішніх ознак істот ( чорнобрівя, карість), назви дій ( мискоборство, причіпенько).

Основними способами творення для цих номінацій є в першу чергу суфіксація, а саме - приєднання суфікса пра- до іменників. Таким чином авторка надає предметним назвам певного часового забарвлення, повертає читача у своїй уяві до минулого, давнього. Суфіксальним способом вона також експресивно передає найтонші відтінки почуттів, переживань і оцінок, серед яких можемо виділити:

-очок-: Двигтить місточок і дві дошки. - не бійтесь,куме, іще трошки!

-оньк-: Ой ти ж роде мій, роде, родоньку, чому бур'ян по горороньку?

-очк-: Доберемося за три годиноньки за стонадцять верств до родиночки.

-есеньк-: Чуєш, роде мій ріднесенький, хоч би вийшов хто хоч однесенький!

Другим способом творення є складання основ двох слів. Таких чином утворюється одна повноцінна номінація, яка має багатогранний характер,основне значення слова доповнюється додатковою семантикою.

Авторка статті «Неологічні експерименти Ліни Костенко на тлі словотворчості шістдесятників» Галина Вокальчук спробувала пояснити причини появи авторських одиниць у поезі. «На нашу думку, - пише вона, - існує кілька причин появи таких одиниць в творчості Ліни Костенко. Це насамперед: виявлення ставленя автора до позначуваного денотата, потреба уточнити значення узуальної лексичної одиниці, потреба привернути увагу читача до можливих ознак предмета, прагнення образно назвати предмет, явище, поняття, пошук оригінальної рими ( дібровіть - дніпровість), спроби досягти певного стилістичного ефекту, найчастіше іронічного, комічного тощо.»

Можна також класифікувати лексику поезій Ліни Костенко і на основі її емоційності, експресивності. Для надання цього ефекту вона використовує лексику різних груп у поєднанні з різними художніми засобами. В багатої поезіях вона вводить слов'янські антропоніми, цим самим досягаючи неабиякої експресивності на фоні нейтральної лексики.

Там досі моляться Стрибогу

Високі в сонці ясени,

Русявоокі Берегині

Позолотили береги.

Також дуже вживаною є біблійна лексика, що використовується для емоційно-експресивного впливу на читача. Вона надає поезії певного колориту, пишної забарвленості. У поетичному тексті Ліни Костенко присутній своєрідний експромт - так звані оказіоналізми. Особливість їх використання полягає в тому, що їх емоційно-експресивна функція проявляється в контексті, ізольовано ж від нього вони втрачають свою емоційність:

І ми…і степ… і жовтий падолист.

Та чого ж я шукаю і чим я жива?

Велемовний світ, велелюдний

Гори. Щезай в пожежах самоспалень

В гірких руїнах власних попелищ.

Особливо характерним є отворення оказіоналізмі прикметникової форми на позначення кольору, якісної ознаки, як от: татаріший, всьогіше, непродощимий.

Серед лексичних груп письменниця використовує і термінологічну лексику, і просторіччя, майстерно ліризуючи їх. Широко уживаними є історизми та архаїми. В основному вони зосереджені в романі Ліни Костенко «Берестечко» та «Маруся Чурай». Найбільшу групу становлять власне лексичні архаїзми, які були витіснені з мови словами того ж значення, але іншої основи: перст ( палець), ректи ( говорити), уста ( губи), ясир ( неволя) тощо. Найповніше використані у творі історизми, які умовно можна поділити на кілька груп:

1) Слова, що характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини представників різних верств населення минулих часів: єзуїт, вождь, війт, гусар, султан, бусурман, яничар, лях, цар, король, гетьман, запорожець, козак, відьма, князь, хан, гусари., шляхтич.

2) Назви колишніх військових чинів: війт, бурмістр, хорунжий, райці, криміналітер, магістрат, джура, кошовий, полковник, зброяр, підданці, гончар, посланець, генеральний писар.

3) Назви старовинної зброї, військових реалій: ясир, рейвах, картеч, свита, ватага, орда, фортеця, універсал, булава, шолом, нагрудник, клейноди, гармати, шабля, печатка, корогви, скипетр, трон, башта, ковчег, кубок, келеп, скаба, скипетр.

4) Назви колишніх знарядь праці, побутових предметів: кубок, обертас, бордюг, баняк, шмига.

5) Назви неіснуючих у наш час установ та об'єднань: гетьманство, лицарство, козацтво, Січ, тартак, віче.

6) Назви одягу : архалук, кобеняк. [11]

Роль таких лексичних одиниць полягає у створені колориту описаної письменницею доби, занурення в епоху, атмосферу того часу, щоб якйнайповніше проникнутись життям людей в козацьку добу. Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови романів, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову.

Значний пласт лексики у поезії поетеси займають слова іншомовного походження. Найчастіше серед іншомовних слів використовуються слова грецького походження. Як зазначає І. П. Ющук, для грецизмів характерні :

- початкові голосні а ,е, і (асфальт, акцент, епоха, етика)

- приголосний ф (нафталін, катастрофа, строфа, футляр та ін.)

- словотвірні елементи авто - , мікро - , макро - , хроно - , мета - , мега - , теле - , -філ, - фоб, - ізм та ін.(метафора, мегафон, телекамера, телефон та ін.)

Наступною за обсягом використання є латинізми. Для них характерні префікси де-, екс-, ім-, ін-, ре- (інтелект, реакція), суфікси - альн(ий), - ат, -аці(я), -ент, - тор, -тур(а), -ум, -ус (нейтральний, інструмент, квадратура, карат, номенклатура, асортимент та ін.):

Номенклатурні дурні, бюрократи,

Пласкі мурмила в квадратурі рам!

Ваш інтелект не зважать на карати,

А щонайбільше просто на сто грам [с.40].

І то не є дзвінкий асортимент

Метафор, слів, - на користь чи в догоду.

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

В якому плачуть сни мого народу

Також зустрічаються запозичення і з французької мови: мільйон, павільйон, бізон, пейзаж, гудрон), з італійської: сопрано, мецо, бас, опера, віолончель:

Хто ж натягнув такі скажені струни

на цю, таку струнку, віолончель?

Щоб він сопрано, меццо , басом

Усіх немислимих октав

Ячав, метався диким барсом

І нот ні в кого не пита.

Спостерігаємо також тюркізми, старословязнізми, запозичення з польської на англійської мов, а також німецької.

Використання такої строкатої лексики засвідчує багатство мовного словника поетеси, демонструє її обізнаність та лінгвістичну ерудованість і яскраво розкриває нам лексичні можливості української мови.

4. Особливості синтаксису на пунктуації в поезії

Стиль автора -- це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, коли закономірно поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору -- від композиції до мовних виразових форм. В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Найгнучкіше авторський стиль талановитого митця слова проявляється у використанні стилістичних засобів синтаксису.

Синтаксична система мови - це сукупність можливих моделей сполучення слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми і види мовного спілкування.

Синтаксис як розділ граматики вивчає значення форм слів, що виникають у поєднанні з іншими словами і формами, синтаксичні одиниці і відношення між ними, правила побудови зв'язних висловлювань.

Існує багато класифікацій стилістичних фігур та незвичайних виражальних засобів, проте,як зазначає (///) всі вони базуються на трьох основних критеріях, які домінують в поетичному синтаксисі. Це такі критерії,як:

1. Незвичний логічний чи граматичних зв'язок елементів синтаксичних конструкцій.

2. Незвичне взаєморозміщення слів у фразі чи фраз у тексті.

3. Специфічні способи інтонаційного забарвлення тексту за допомогою синтаксичних засобів, а також пунктуації.

Проаналізувавши поезію із останнього зібрання поезії Ліни Костенко, можна зробити такі висновки: перш за все, яскраво прослідковується смислова завантаженість пунктуації (або її відсутності), а також зв'язок між тональністю поезії та типом речення, яке використовується для написання поезії.

Пунктуація відіграє в художній творчості неабияку роль. Завдяки їй автор може розставляти смислові акценти, прискорювати чи уповільнювати перебіг думок, надавати рядку експресивної насиченості або ж відчуття незавершеності. Всі ці можливості пунктуації Ліна Костенко впевнено використовує у своїй поезії. Вона може не використовувати жодного розділового знаку, як от в поезії «Спини мене, отямся і отям»:

Спини мене отямся і отям

Там любов буває раз в ніколи

Вона ж промчить над зламаним життям

За нею ж будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни

Вона ж слова поспалює вустами

Спини мене спини і скамени

Ще поки можу думати в останнє

Реципієнт сам для себе обирає темп, сам для себе вирішує, де слід зробити паузу. Відсутність пунктуації у даному випадку створює ефект швидкого перебігу думок, схвильованості, наповненості швидкоплинним почуттям. Відсутність розділових знаків надає поезії характеру «потоку свідомості», імітує безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини:

І сум

І жаль

І висновки повчальні

І слово непосильне для пера

Душа пройшла всі стадії печалі

Тепер уже сміятися пора.

Варто звернути також і на збільшення кількості лексичних одиниць в кожному наступному рядку: така мовна особливість сприяє певній художній майстерності, інтонування: від зростання смислової напруженості до спадання.

Практично аналогічний ефект досягається і перенасиченістю ком:

І день, і ніч, і мить, і вічність, і тиша і девятий вал -

Твоїх очей магічна ніжність і губ розплавлений метал.

Проте тут нас вже цікавить і сама структура речення та її зв'язок і тональністю - перелік переривається тривалою паузою і робиться висновок. Це наділяє поезію певною музичністю, тональність якої зростає на початку та зростає ближче до кінця строфи.

Свою роль в інтонуванні та формуванню в читача відповідних образів в уяві відіграє і використання трьох крапок. Як відомо, цей знак вживається для позначення незавершеності, натяку на продовження тощо. В поезії досліджуваної поетеси роль його надзвичайно велика, адже поезія, як відомо - це здебільшого передача внутрішніх станів та переживань, котрі не завжди можуть чітко вилитись на папір в повноцінні синтаксичні структури. Три крапки наприкінці строфи надають їй особливого характеру, художньої довершеності, звичайно ж, відповідних мовних особливостей: незавершеності, натяку на продовження. Наприклад:

Пекучий день… лісів солодка млява…

Смага стежок… сонливиці левад…

Іде гроза дзвінка і кучерява

Садам замлілі руки цілувать.

Використавши задля експерименту замість трьох крапок кому або ж просто крапку, спостерігаємо, що настрій поезій змінюється: перелічувальна інформація, або ж перевантаженість паузами, що її створюють крапки, кардинально змінює загальний тон поезії. Аналогічний ефект спостерігаємо здійнивши такі дії з наступною поезією:

Пливе перон за сизими шибками.

Туман… Шлагбаум… Тиша… Переїзд.

Велику роль має використання цього знаку в інтимній поезії, де виняткову роль відіграє внутрішня організація вірша. Навіть сприймаючи таку поезію мисленнєво, вона вже налаштовує нас на відповідний лад:

А там… А там… Жорстокий клекіт бою

І дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Що стосується синтаксису, тут теж можна виокремити деякі закономірності його побудови.

Цінними для нас в порівняльному аспекті є поезії, кожен рядок яких представляє собою окреме речення. Навіть при читанні такої поезії ми можемо спостерігати різницю і настрої, в чуттєвості порівняно з попередніми. Ось наприклад:

По цьому Дніпру пливли човни з Візантії.

Царівна пливла і їй був вісімнадцятий год.

Про неї писали хіба ж такі грамотії!

Король її сватав, і вікінг, і русич, і гот.

Така побудова тексту наділяє його певною епічністю. Адже ж тут вже не можна зробити так, щоб не було жодного розділового знаку: в поетеси форма ідеально поєднується зі змістом, при цьому форму - як гармонійне поєднання всіх її компонентів. Поезія читається розмірено, спокійно, крапки в кінці речення надають кожному рядку смислової довершеності.

Можемо прослідкувати взаємозв'язок між використанням різних типів речення і настроєм, який воно передає. Віта Чикут, досліджуючи творчість поезії П. Скунця, зауважує: «Великою мірою синтаксичні конструкції відображають тип художнього мислення автора. Не існує прямої відповідності між складністю думки і складністю синтаксичної конструкції, у яку вона втілена. Надзвичайно багато значить тут інтонування фрази, яке залежить і від її довжини, і кількості супровідних вставних і вставлених компонентів, і від повноти речення і т. ін.»[12] ці ж слова можна застосувати і до творчості Ліни Костенко: у поезії ритм, внутрішній її настрій та інтонація думки прослідковується у зв'язку їх із кількістю використаних мовних засобів, довжиною речення, його смисловою та змістовою завершеністю/незавершеністю. Складні речення, переважно складнопідрядні, що ускладнені різноманітними вставними конструкціями, як правило, мають на меті викликати в реципієнта хвилювання, мають пришвидшений темп при читанні і безліч варіантів інтонування:

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг,

Бо кості перевернуться в гробницях,

Гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як і в мене,

І від любові тьмарився їм світ.

У поетичному синтаксисі особливе місце належить різноманітним повторам, які відіграють важливу роль у композиції тексту. Ліна Костенко використовує різні види повтору як стилістичного засобу, що має на меті увиразнення мови, посилення її експресії та виражально-зображальних можливостей. На стилістичне значення повторів звернув увагу ще О. Потебня, який писав: «Збільшення вживання у мовленні одного і того самого слова дає нове значення, об`єктивне або суб`єктивне»

В поезії спостерігаємо різні види повторів: повторення рядків, повторення звертань, кінцевих чи початкових слів строфи.

Карташинський лиман…. Карташинський лиман…

Не застояне люстро свободи.

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.

Нічого - Оренбург. Нічого - Косарал.

Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.

Нічого, якось жив і якось помирав.

Цікаво, що використання подібного мовного засобу не навертає на думки про тавтологію, адже в таких випадках це засіб досягнення особливого тону поезії: напруженості, почуття деякої приреченості.

Важливим синтаксичним засобом досягнення експресії в художньому мовленні є різноманітні фігури згортання: не закінчення фрази або ж відкидання одного з членів речення. Розуміння того, про що йде мова знаходиться в контексті:

Недумано, негадано

Забігла в глухомань,

Де сосни пахнуть ладаном

В кадильницях світань.

Поза нашою увагою не може залишитися і використання розлогих діалогічних конструкції. Ними написані зустрічаємо цілі поезії. Здібльшого вони не мають ліричних акцентів, проте окреме використання питальних речень створює ефект діалогу реципієнта з автором:

Що сьогодні? Який веселий фрагмент

Із моєї шаленої долі?

Усміхається правда очима легенд

І свобода - очима неволі.

Або просто наповнює вірш ліричністю, а ліричного героя матеріалізує, адже він звертається до певної особи: уявної чи справжньої.

Двори стоять у хуртовині айстр,

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому ж я думаю про вас?

Синтаксичні особливості поезії - поняття дуже неоднозначне та суперечливе. Ми можемо дати оцінку характеру граматики окремого вірша, проте якщо сприймати цикл віршів як єдине ціле і намагатися знайти закономірності, які б обмежували всі поезії, це буде дуже складно, адже поезія - явище унікальне і характер синтаксису в ній досить різноманітний. Проте яскраво прослідковується зв'язок типу синтаксичних одиниць із тональністю та інтонацією, що було продемонстровано вище.

Аторський індивідуальний стиль - це широке поняття, що об'єднує в себе характер використання семантичних одиниць всіх мовних рівнів.

Другий розділ присвячений аналізу мовних одиниць, котрі використовує Ліна Костенко в своїх поезія, зокрема лексичній системі, синтаксису та пунктуації. Використання різноманітних лексичних груп урізноманітнює поетичне мовлення,надає йому певних відтінків. Пунктуації насичує мовлення відповідними емоціями, а використання різних синтаксичних структур задає загальний тон віршу, забарвлює його інтонаційно.



Висновок

Мова поезії - важливий показник стану та художніх можливосте й мови загалом, адже поезія як один із виявів художньої творчості використовує чи не найбільшу кількість зображальних засобів. Слугуючи для передачі настроїв,почуттів людини, внутрішнього її стану автори поезії намагаються так добирати мовні засоби, щоб якнайточніше донести це до свого читача. Поезія Ліни Костенко - один з прикладів довершеного використання мови. Не дарма її творча спадщина вже не один десяток років знаходиться під пильним оком дослідників.

Під час написання даної роботи був проведений аналіз мовних особливостей поезії Ліни Костенко на прикладі останнього зібрання творів, зокрема особливостей використання різних груп лексики (архаїзмів, історизмів, неологізмів), синтаксису та пунктуації. Здійснивши його, можна зробити наступні висновки:

- Поетеса використовує велику кількість лексичних груп: у її поезії наявні неологізми, історизми, архаїзми. Особливої увагу заслуговують авторські словоформи, адже Ліна Костенко активно вводить до словника української мови нові слова, використовують такі засоби словотворення,як суфіксація, префіксація та поєднання двох останніх. Кожна з груп лексики відіграє свою роль. Використанні історизмів та архаїзмів, наприклад дозволяє передати в поезії атмосферу та настрій описуваної епохи.

- Використання різних знаків пунктуації при побудові речень, або повне їх уникання впливає на внутрішній зміст, темп на настрій поезії. Під час дослідження було переглянуто вплив на вищезазначені аспекти використання крапок, ком та трьох крапок.

- Дослідження синтаксичної структури поезії має досить суперечливий характер, оскільки важко виявити загальні закономірності між вживанням, наприклад, складних і простих речень. Складність речення не підпорядковується складності вираженої думки. В поезії речення,що складається з двох слів може нести так само велику змістову наповненість як і ускладнене складнопідрядне речення, проте прослідкувати залежність інтонування строф від складності синтаксичної конструкції все-таки варто. Уривчастість, швидкий темп, інтонація переліку, розмитість або ж об'єктивна точність - ці фактори багато в чому залежать від вибору типу синтаксичної конструкції.

У поезії знаходить свій вияв багатство та різноманітність нашої мови. У поезії Ліни Костенко наша мова оживає як ніде. у дослідженні була повністю реалізована поставлена на початку мета та виконані всі завдання.

Размещено на Allbest.ru

...