Поетика драматургії Миколи Куліша 1927-1932 років

Критичне начало втілене в драмі в образі музиканта Ігнація Падура, падіння якого, як і Маклени, почалося з віри в ілюзію дозволеності вбивства в ім'я гуманізму. Життєвий простір Падура за період життя звужується до меж собачої будки. У такий спосіб М. Куліш заперечує абсурдність соціального розшарування й підкреслює спустошеність людини, її інфантилізм. Вихід персонажа з "буди" як акт зречення філософії споглядання й перехід до динаміки символізує його відродження. Маклена ж через свій злочин (убивство маклера) змушена втекти з дому через мур, образ якого пов'язується в літературній традиції із замкнутим простором, із фізичною чи душевною неволею. Образ муру також засвідчує її прагнення змінити свій фізичний простір існування на співпричетний їй - на топос Сходу. Він виступає у драмі також на позначення символічної межі - ідеології, здатної як об'єднувати, так і роз'єднувати людей. Мотив "муру" реалізується в п'єсі і як простір переживання героїні, що асоціюється для неї з екзистенційним вибором - між голодною смертю її родини й смертю маклера.

Функція вулиці в п'єсі "Маклена Граса" надзвичайно важлива для показу морального становлення головної героїні Маклени. Драматург використовує тут прийом негативного паралелізму, що пов'язує між собою стан психічної розгубленості дівчини, її емоційної нестійкості й мотиви дощу, вітру, вуличної темряви, осіннього холоду. Мотив дощу, як і в попередніх творах, уводить до тексту тему "катастрофи", яка має незабаром статися. Топос стає символом вибору героїнею життєвого шляху, у межах якого відбувається її етапна "перевірка" на готовність до самопожертви заради родини.

Отже, автор за допомогою прийому розширення й звуження просторів персонажів передає еволюцію їхніх світоглядів, зміни в соціальному статусі тощо. Для Маклени Граси характерною є лінія руху по горизонталі, що засвідчує бажання дівчини вирватися за межі муру й наблизитися в такий спосіб до радянського Сходу. Символіка вертикалі у драмі набуває швидше негативного забарвлення: капіталістичне суспільство визнає тільки одну вертикаль - соціальну, ігноруючи духовну (наприклад, протиставлення образів будинку з балконом і собачої будки).

Таким чином, симультанність дозволила письменникові в "Патетичній сонаті" й "Маклені Грасі" досягти на сцені одночасної передачі "малого" й "великого" просторів - локусу будинку й топосу світу, передати з максимальною економією драматургічного й сценічного просторів соціальне та ідейне "розшарування" суспільства.

поетика драматургія міфологічний куліш

ВИСНОВКИ

Так, запропонований соціально-міфологічний підхід до аналізу поетики простору драматургії М. Куліша дозволив виокремити таку константу художнього світу митця, як соціальний міфологізм - спосіб реалізації радянських міфів у літературних текстах. Відзначено, що він пронизує всі рівні поетики, а отже, і простір досліджуваних драматичних текстів. Авторська інтерпретація цих міфів, яка полягає в їхній частковій деміфологізації, засвідчує новаторські пошуки в українській драматургії того періоду.

У кожному з аналізованих нами текстів наявна тенденція до протиставлення закритого й відкритого просторів, а також таких, що розширюються й звужуються стосовно персонажів. Звуження життєвого простору, його закритість, як правило, набуває ознак негативного забарвлення, часто проектуючи властиві йому риси -обмеженість, несвободу тощо - на духовний простір героїв. Специфіка цього виду простору зумовлює звернення письменника до екзистенційних і міфологічних мотивів відчуження, самотності й переходу, "межі", які актуалізуються в образах порога, дверей, муру, воріт й кордону. Ці образи виявляють ситуацію вибору для кожного персонажа, ступінь їхньої внутрішньої свободи, любові до ближнього або до сповідуваного ними вірування в щось (образи "голубого ніщо", "червоних мрій", "ідеї").Драматург майже завжди протиставляє закритості локусів розширений простір (топоси села, степу, "за мурами"), що втілює ідею свободи й звільнення людини від часом згубної влади міста. Для персонажів їхній світ поставатиме подвійно "замкнутим" через об'єктивну закритість дії в певному локусі (будинок, завод тощо) і через відчуття "замкненості" їхнього внутрішнього світу.

Мотив "бездомності" як відмови від родини, оселі або ідеологічного простору батьківщини знаходить реалізацію в "Народному Малахієві" й "Вічному бунті". Явище духовної культури "бездомності" фіксується в образах, які пов'язуються з ідеєю несправжнього, фальшованого будинку. Цей мотив стає маркером деформації українського національного характеру під впливом модерного соціального міфу, в якому держава зайняла місце родового начала.

"Бездомність" - це антитеза до мотиву "домності", будинку, що є наскрізним у таких п'єсах, як "Мина Мазайло" й "Закут", "Патетична соната" й "Маклена Граса". Образи будинку в "Мині Мазайлі" та "Закуті" наділені функцією об'єднувати членів родини, які мають різні погляди, у межах одного локусу, зберігати єдність місця дії. Письменник нерідко локалізує явище міщанства в несимультанному будинку, акцентуючи бездуховність його мешканців як певного прошарку суспільства, і протиставляє йому локуси, де панує пролетарська ідеологія (Пролетарська вулиця, 97, завод).

М. Куліш за допомогою симультанності будинку передавав мікромодель тогочасного суспільства в його соціальному розрізі ("Патетична соната", "Маклена Граса"). Вертепна тривимірна організація простору, особливо за наявності сходових конструкцій, передбачає існування конкретного й уявного (фантастичного) хронотопів, уведення мотивів, пов'язаних із комплексом раю й пекла (інфернальний мотив), які у творах світської тематики зі сфери суто релігійної переходять на рівень філософського, морально-етичного розв'язання проблематики, конфліктів тощо. Обов'язковим для автора при використанні подібної просторово-часової організації є звернення до "пам'яті персонажа як простору душі" (І. Роднянська).

Топос міста є одним із найважливіших просторових образів художнього світу драм М. Куліша. Специфіка сакралізації столичного топосу полягає в тому, що ідеалізація будь-якого об'єкта приводить із часом до розчарування в ньому. Характерною ознакою міста стає амбівалентність, що відбивається на організації простору п'єс за допомогою опозицій "центр - периферія", "місто - село", міщанське, непманівське місто й радянське, де впроваджується індустріалізація й українізація. Автор убачав прикмети можливого апокаліпсису державного міфу в зміщаненні й пристосуванстві міських мешканців, котрі цінують ідеали революції тільки як засіб досягнення матеріального благополуччя та спокійного існування (образи "зони" й "закута", поява "масової людини"). До особливостей драматичного простору в п'єсах останнього періоду творчості письменника зараховуємо увагу до топосу вулиці як органічної складової частини міста. Через цей топос автор здебільшого передає стан байдужості мешканців міста до реформ нової влади, розбудови української держави, до проблем існування соціальних низів.

Митець, критикуючи постреволюційну дійсність, пропонує характерні для його часу моделі виходу з духовної й соціальної кризи, що охопила суспільство. Ці варіанти автор фіксує в просторових образах, які інколи набувають ознак фантасмагоричності, пародійності або утопічності (образ "далі", топос Пролетарської вулиці, локус заводу, "сонячний цех").

Опозиції "своє - чуже", "верх - низ", "центр - периферія", "товариш - ворог" стають провідними принципами організації як сценічного, так і внутрішнього, ідеологічного простору персонажів, що особливо виявляє себе при використанні драматургом соціальної міфосимволіки й таких топосів-знаків, як Харків, "Харьков", Київ, Дніпро, Петербург, Москва, Україна, Росія, Польща тощо.

Домінування персонажних заголовків й увага до номінації пояснюється інтересом письменника до проблеми формування образу нової людини в період "соціалістичного експерименту". Назва п'єси може озвучувати лейтмотив твору ("Вічний бунт", "Закут"), проте на нього може вказуватися й підтекстово ("Народний Малахій", "Патетична соната", "Мина (Зизаній) Мазайло").

Отже, дослідження довело: в основі фабули кожної п'єси М. Куліша лежить соціальний міф/міфи, тому аналізовані нами твори становлять єдиний культурний текст, який має чітку хронологічну організацію, відмінну від авторського датування. Стильовий синкретизм, властивий п'єсам майстра, у поєднанні з екзистенційним і соціально-міфологічним світовідчуттям свідчить про прагнення автора, незважаючи на обмежені сценічні можливості в передачі часопростору, створити умови для максимально різноманітного відтворення конкретного простору драми й внутрішнього світу персонажів - простору їхнього переживання.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Лисенко І.М. Біблійні мотиви в п'єсі Миколи Куліша "Народний Малахій" // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - Сер. філол. - № 572. - Вип. 36.-С. 170-175.

2. Лисенко І.М. Функція "будинку" в п'єсах М. Куліша 1927--1932-х років" // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - Сер. філол. - № 583. - Вип. 37. -С. 95-98.

3. Лисенко І.М. Семантика простору в "Патетичній сонаті" Миколи Куліша // Вісн.Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - Сер. філол. - № 595. - Вип. 38. -С. 83-86.

4. Лисенко І.М. Топос "вулиці" в драматургії останнього періоду творчості М. Куліша// Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - 2004. - Сер. філол. - № 627. - Вип. 40. - С. 132-136.

5. Лисенко І.М. Поетика заголовків п'єс М. Куліша 1927-1932-х років // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - 2004. - Сер. філол.- № 631. - Вип. 1. - С. 333-336.

6. Лисенко І.М. "Патетична соната" М. Куліша й "Дні Турбіних" М. Булгакова: спроба порівняльного аналізу // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. / Упоряд. М.Х. Гуменний. - К., 2004. - Вип. 17. - С. 74-81.

7. Лисенко І.М. Просторові виміри "міщанського" в комедії М. Куліша "Мина Мазайло" // Література. Фольклор. Проблеми поетики: 36. наук. пр. - К., 2004. -Вип. 18.-Ч. 2.- С. 592-601.

Размещено на Allbest.ru