Шевченко в нашім домі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шевченко в нашім домі

шевченко чернігівщина творчість

(Екскурсія «Історія заснування села )

(Портрет Т.Г.Шевченка)

Його життя написане сльозами,

Що запеклися кров'ю на душі,

У кожний звук, у кожний тон у слові

Крізь чорноту минулих лихоліть.

Услухайтесь! Почуйте в його мові

Те, що лікує, плаче й полонить

Почуйте серцем голос…

Критик. Тарас Григорович - невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною, він росте і розвивається в часі , історії й нам ще йти до його осягнення.

Ми на вічнім шляху до Шевченка…

Читець. В безмежний світ жорстокий і холодний

Пірнув, як в море, не спитавши броду.

Для можновладців, як завжди невгодний,

За волю і правду - хоч в огонь та воду.

Літературознавець. Доля поета склалася так, що більшу частину свого життя він провів далеко від України, від її широких степів, від улюбленого ним ревучого Дніпра. Власне кажучи, в національну культуру і мистецтво він входив поза межами України. Але зв'язків з нею, з її народом ніколи не поривав, його думка завжди витала на Батьківщині, він постійно рвався до неї.

Біограф. У 1846 році за завданням Археографічної комісії Тарас Григорович виїжджає на Чернігівщину. В середині квітня поет їде до Седнева, де гостює в поміщиків Лизогубів, і через Чернігів, Козелець, їде до Києва. Але з Козельця він повернув до Марківців на запрошення пана Катеринича.

(Звучить лірична музика).

Читець. …світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Сади, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Біограф. Стояв погожий весняний ранок. Ще дрімали верби над шляхом, кучерявився верболіз у видолинку. Та ось у повітрі вирізнився звук, він усе дужче наростав і перейшов у стукіт кінських копит. Це їхав екіпаж, запряжений трійкою коней.

Молодий чоловік захоплено милувався краєвидом, річкою, квітучими садами, вербами. Пригадалось своє дитинство:

(Лірична мелодія).

Читець. Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сам заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Біограф. Серед зелені садків виднілись залишки спалених хат - слід великої пожежі. Це поета вразило так, що він запитав селянина, як називається те село, він відповів - Мостище. Марківці, мета його поїздки, були вже поруч.

Читець. Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні

Неначе писанка село.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на грі стоять палати,

Неначе диво.

Біограф. З екіпажу вийшов чоловік середнього зросту, повновидий, з великими карими і, здавалось, сумними очима, а в погляді його вбачалась доброта і щирість. Не поспішаючи, попрямував по садовій алеї назустріч панові. А той чемно зустрів його, запросив до маєтку. Що це за гість був, чому пан так улесливо усміхався, йдучи йому назустріч? - думали селяни, споглядаючи цю картину.

Це був Тарас Шевченко. Не гуляти сюди прибув. Мав заробити собі копійчину на прожиток, маючи атестат на звання некласного художника, виданий Академією мистецтв у Петербурзі. Оселитися в маєтку поет не схотів, а поселився на час перебування у садибі пана в невеликому флігелі, що стояв у глибині розкішного саду під липами. Там містилася і старовинна бібліотека.

Прибуття Кобзаря у село викликало велику зацікавленість у марківчан. Заговорили, що у село приїхав «пан», який говорив з людьми селянською мовою, цікавився їхнім життям.

(Екскурсія «Ми чуємо тебе, Кобзарю крізь століття»)

(Пісня «Зоре моя вечірняя»)

Біограф. Любив Тарас тихими погожими ранками прогулятись прохолодними алеями саду, околицями села; а одного разу, думаючи своє, виношуючи в душі поему «Княжна», забрів він на околицю, де ріс крислатий дуб. Поету сподобався дуб і він усамітнився біля нього. Тут легко дихалося. Вільно почувалось та й не видно було стороннього ока. Боже милий! Яка краса! Який земний рай! Над головою ніжно - блакитне небо, де - не - де помічене білими хмаринами.

- Чому? Чому так тяжко на душі, чому сум тримає в своїх обіймах, чому тривожно стискається серце?

Напередодні він зустрів селянок. При зустрічі з ним вони низько схилили голови у поклоні. Босі, у сорочках з грубого полотна, прямували в поле, на тяжку виснажливу працю. В очах скорбота і безнадія.Доле, доле жіноча, гірким полином присмачена.

Читець. За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти?

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!

Брате мій, з тобою

Ми вже давно кохаємось,

А я не сказала,

Як була я людиною,

Як я модувалась.

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо бог поставив

Цвітом на цім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердний ,

Святий боже, милий!»

Мистецтвознавець. Збереглося 4 портрети родини Катериничів: М.Ф.Катеринич (поміщиця), І.А.Катеринич (середній син), О.А.Катеринич (молодший син), Т.П.Катеринич (невістка). Ці портрети зберігаються нині у Київському державному музеї Т.Г.Шевченка.

(Демонструється фото ялини).

На обійсті пана Катеринича росло багато дерев, але серед них виділялась зелена ялина. Під нею так гарно думалось, так легко малювалось!

Журналіст. У шумі тепер могутнього дерева вчуваються спогади про все, що вона бачила, що чула. Згадує вона і тихого вдумливого чоловіка, що весняними вечорами сидів із записною книжкою та олівцем у руках.

(Мелодія бурі).

Читець. Гусла загули,

Гуляє князь, гуляють гості,

Ревуть палати на помості,

А голод стогне на селі.

І стогне він,

Стогне по всій Україні.

Кара господева. Тисячами гинуть

Голоднії люде . А скирти гниють ,

А пани й полову жидам продають.

Минають літа; люде гинуть,

Лютує голод в Україні,

Лютує в княжому селі.

(Пісня «Думи мої, думи»).

Біограф. Залишив Тарас Григорович Марківці, попрощавшись із селянами з якими найбільше потоваришував, поїхав до Києва, не знаючи, які повороти готує йому доля.

Читець. І я живу, і надо мною

Своєю божою красою

Гори ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти, доле молодая!

Не покидай мене. Вночі

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними вустами

Сказати правду.

Критик. ЯК і кожна людина, він мріяв про щастя не лише для себе, але й для України, яку він заповідав любити, як рідну матір.

Читець. Тоді,як,господи, святая

На землю правда прилетить

Хоч на годиночку спочить,

Незрячі про зрять, а кривиє,

Мов сарна, з гаю помандрують.

Німим отверзяться уста

Прорветься слово, як вода,

І дебрь - пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Оживуть степи, озера,

І не вертвовії,

А вольнії, широкії.

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами

Без ґвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

Размещено на Allbest.ru

...