Категорія міфу в літературі французького постмодернізму на прикладі роману Б. Вербера "Зірковий метелик"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Творчість Бернара Вербера, представника французького постмодернізму

1.1 Постмодернізм - домінуючий напрям літератури і культури 80-х років ХХ століття

1.2 Аналіз творчості Бернара Вербера

Розділ 2. Відтворення міфу про створення світу в романі Б. Вербера "Зірковий метелик"

2.1 Література і міф. Специфіка методологічної бази "неоміфологізму"

2.2 Аналіз відтворення міфу про створення світу в романі Бернара Вербера "Зірковий метелик"

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Тема даної роботи "Категорія міфу в літературі французького постмодернізму на прикладі роману Б. Вербера "Зірковий метелик".

Передумовою сучасної міфотворчості стала докорінна зміна традиційних поглядів на світ і філософсько-духовний зміст людського існування. Пряма чи непряма орієнтація значної частини літератури ХХ ст. на первісний міф чи міфологічні структури мислення, поява численних творів, в яких проявляються авторські тенденції до міфотворення - усе це привело багатьох критиків до висновку, що в літературі настала нова, міфологічна ера, яка прийшла на зміну реалізму XIX ст. Водночас не можна стверджувати, що лише XX століття створило умови активного використання міфології - міф ніколи не зникав зі свідомості людей, а отже, відображався у літературі, культурі, мистецтві. Кожна епоха дбайливо ставилася до культурних традицій, її представники намагалися з точки зору епохи споживача прочитати і пояснити міфологічну спадщину, порівняти її змістові домінанти зі своїми проблемами й конфліктами.[12]

У літературі XX ст. основна відмінність неоміфологічних тенденцій полягає не в частоті звертання митців до тих чи інших міфологічних мотивів, тем чи сюжетів - вона проявляється, передусім, у вільнішому, підкреслено ігровому використанні даних мотивів і сюжетів, у посиленні ролі міфу й архетипів міфологічної свідомості в структурі оповіді та у втіленні авторських світоглядних бачень. Особливістю літератури XX ст. є також те, що саме в цей період тенденція до міфологізації чітко проявилася в прозаїчних жанрах, насамперед, у романі, оскільки міфологічне начало в поезії та драмі наявне і на ранніх етапах розвитку словесного мистецтва. [19]

Актуальність проведеного в даній роботі дослідження визначається необхідністю вивчення явища неоміфологізму на прикладі конкретного твору.

Виходячи з актуальності, визначена мета проведених в курсовій роботі досліджень, яка полягає у дослідженні феномену неоміфологізму в творчості Бернара Вербера на прикладі його роману "Зірковий метелик".

У відповідності з метою роботи були такі завдання, вирішення яких направлене на всебічне розкриття теми і досягнення поставленої мети:

- дати характеристику постмодернізму, як домінуючому напряму літератури і культури 80-х років ХХ ст;

- вивчити та проаналізувати критичні відгуки на твори французького письменника-постмодерніста Бернара Вербера;

- розглянути та проаналізувати роль міфів в світовій літературі, виникнення в ХХст. явища неоміфологізму;

- дослідити та проаналізувати феномен неоміфологізму в творчості Бернара Вербера на прикладі його роману "Зірковий метелик".

Об'єктом дослідження є твори Бернара Вербера, зокрема роман "Зірковий метелик", та критичні відгуки на твори даного автора.

Предметом дослідження є втілення неоміфологізму в творчості письменника-постмодерніста Бернара Вербера на прикладі його роману "Зірковий метелик"..

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

В першому розділі даної роботи наведено характеристику постмодернізму - домінуючого напряму в літературі другої половини ХХст. Проаналізовано критичні відгуки на твори французького письменника-постмодерніста Бернара Вербера. У другому розділі розглянуто роль міфів про створення світу в світовій літературі. В даному розділі проаналізовано феномен неоміфологізму в творчості Бернара Вербера на прикладі його роману "Зірковий метелик". У висновках формулюються результати проведеного дослідження.



Розділ 1. Творчість Бернара Вербера, представника французького постмодернізму

1.1 Постмодернізм - домінуючий напрям літератури і культури 80-х років ХХ століття

Закінчення II світової війни ознаменувало важливий поворот у світосприйнятті західної цивілізації. Війна була не тільки зіткненням держав, а й зіткненням ідей, кожна з яких обіцяла зробити світ ідеальним, а натомість принесла ріки крові. Звідси -- відчуття кризи ідеї, тобто зневіра у можливість будь-якої ідеї зробити світ кращим. Виникла також і криза ідеї мистецтва. З іншого боку, кількість літературних творів досягла такої кількості, що склалося враження, ніби все вже написано, кожен текст містить посилання на попередні тексти, тобто є метатекстом.

Як наголошувала Н.Б. Маньяківська у ході розвитку літературного процесу розрив між елітарною і поп-культурою став надто глибоким, з'явився феномен «твору для філологів», для прочитання і розуміння якого потрібно мати дуже ґрунтовну філологічну освіту. Постмодернізм став реакцією на цей розкол, поєднавши обидві сфери багатошаровістю твору. Наприклад, «Парфумер» Зюскінда може бути прочитаний як детектив, а може - як філософський роман, що розкриває питання геніальності, митця і мистецтва. [11]

Модернізм, що досліджував світ як реалізацію певних абсолютів, вічних істин, поступився постмодерну, для якого весь світ -- гра без щасливого завершення. Як філософська категорія, термін «постмодернізм» поширився завдяки творам філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко й особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан постмодерну» (1979). [14]

Постмодернізм в буквальному перекладі означає «після-сучасність». Постмодернізмом характеризується стан цивілізації на Заході епохи «гонки технологій».

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі -- у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

Термін постмодернізм найчастіше пов'язують насамперед з інтелектуальною напругою кінця тисячоліття -- не стільки часовим підсумком, як узагальненням європейської культури, що дійшла свого зросту і сили, та не позбулася найболючіших своїх проблем. Основним джерелом постмодернізму в аспекті пізнання виявилася "деструкція", визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва.[13]

Народившись спочатку як феномен мистецтва й усвідомивши себе як літературну течію, постмодернізм далі був ототожнений з одним із стилістичних напрямків архітектури II половини XX ст., і вже на межі 70-х--80-х років став сприйматися як найбільш адекватне духу часу вираження інтелектуального та емоційного сприйняття епохи.

Для постмодернізму характерними є:

1. Культ незалежної особистості.

2. Потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.

3. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

4. Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, не справжності, протиприродності панівного в реальності способу життя.

5. Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий тощо; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо).

6. Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів.

7. Сюжети творів -- це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

8. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях.

9. Як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача.

10. Іронічність та пародійність.[14]

Постмодернізм претендує на вираження загальної теоретичної «надбудови» сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні говорять не лише про «постмодерністську творчість», але й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо.

Постмодерністська творчість передбачає естетичний плюралізм на всіх рівнях (сюжетному, композиційному, образному, характерологічному, хронотопному тощо), повноту уявлення без оцінок, прочитання тексту в культурологічному контексті, співтворчість читача й письменника, міфологізми мислення, поєднання історичних і позачасових категорій, діалогізм, іронію.

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури.[14]

Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). Визначні представники постмодерної літератури: У. Еко, Х.-Л. Борхес, М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пелєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.

У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх найкращих зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією.

Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм» -- напрям, у якому органічно поєднуються елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності. Найбільшого розвитку він набув у латиноамериканській літературі (А. Карпент'єр, Ж. Амаду, Г. Гарсіа Маркес, М. Варгас Льоса, М. Астуріас та ін.). Особливу роль у творчості цих авторів відіграє міф, який виступає основою твору. Класичним зразком магічного реалізму є роман Г. Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» (1967), де в міфічно-реальних образах відтворено історію Колумбії та всієї Латинської Америки.[21]

Постмодернізм дає новий поштовх для розвитку такого явища в літературі як неоміфологізм -- концепції, яка розглядає міфологізм (тобто відповідність до міфу) як найхарактернішу форму художнього мислення митців. Слід зауважити, що неоміфологізм як літературне явище не має чіткого та однорідного визначення чи тлумачення. Спостереження різних дослідників щодо поняття неоміфологізму різняться як самим їх означенням, так і тлумаченням суті цього явища, однак спільним для них є переконання, що XX ст. стало простором для широкого вияву авторського міфологізування, яке проявилося, насамперед, у використанні античної і біблійної спадщини, а також новому сприйнятті і прояві цієї традиції.[19]

Митці активно творять і переосмислюють ключові міфологеми, характерні для культурної спадщини усіх поколінь. Це - міфологема золотого віку, втраченого часу, життя і смерті, топос раю, міфологема Книги. Новий міф народжується не в колективних уявленнях архаїчної спільноти, а в ситуації відокремленості та самозаглибленої самотності персонажа. Звідси - поєднання міфологізму з психологізмом, внутрішнім монологом, з літературою “потоку свідомості”. Трансцендентною силою, що панує над людиною, виступає вже не природа, а створена нею цивілізація, тому міфологічне світовідчуття, зазвичай, набуває не героїчного, а трагічного чи навіть трагікомічного, гротескного характеру.

У другій половині XX ст. розвивається і традиційний реалізм, який набуває нових ознак. Зображення індивідуального буття поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (Г. Белль, Е.-М. Ремарк, В. Биков, Н. Думбадзе та ін.).

Як зазначає В.В.Щербина постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.[ 20 ]

Постмодернізм як світогляд намагається пережити, подолати традиційність способу нашого життя не через заперечення і відмову від нього, а, навпаки, об'єднуючи, всотуючи в себе всі його непримиримості і протилежності. В постмодернізмі немає конфронтацій між напрямами. Саме в постмодернізмі всі, навіть ворожі, напрямки органічно доповнюють новий світогляд.

Постмодернізм можна назвати символом сучасної епохи, способом мислення у філософії, стилем, напрямом у мистецтві. Рецепти постмодернізму перетворюють життя в нашарування рівнів буття, які є рефлекторними і прозорими. Можна сказати, що постмодернізм - це вся сума культурних настроїв сьогодні.

міф постмодернізм зірковий метелик

1.2 Аналіз творчості Бернара Вербера

Культовий французький письменник і філософ Бернар Вербер - один з найзагадковіших письменників сучасності. Його книги розходяться багатомільйонними тиражами і перекладені більш ніж на 30 мов світу. Маса літературних премій, безліч фанатів у всьому світі. У книгах Вербера багато пророчого, тому він став єдиним письменником, нагородженим премією Жуля Верна.

Народився в Тулузі у єврейській сім'ї в 1961 р. Пише твори з раннього дитинства -- з семи років. [17]

В університеті вивчав право, криміналістику. В 1982 р. поступив до Вищої школи журналістики. Вважає, що його як письменника сформували твори Айзека Азимова, Філіпа Діка та Френка Герберта. Його твори -- це поєднання елементів наукової фантастики, пригодницького роману та есе.

В 1983 р. одержав премію фонду News як найкращий репортер за репортаж про певний вид мурашок з Берега Слоновоі Кості. Потім 7 років працював в журналі «Нувель обсерватер» -- писав статті на теми близькі до науки: космос, медицину, штучний інтелект, соціологію тощо. Вступив на Вищі курси сценаристів.

Перша книга з трилогії "Мурахи", яку Вербер почав складати в 16 років, вийшла у світ в 1991 році, моментально зробивши письменника відомим.

Незважаючи на читацький успіх, критика проігнорувала дебют. Ситуація дещо змінилася після виходу роком пізніше продовження "День мурах", перекладеного на 33 мови, який отримав Гран-прі читачок журналу "Elle". З'явилася навіть комп'ютерна гра про те, як мурахи вибудовують паралельну цивілізацію. Пізніше з'явився завершальний цикл трилогії - "Революція мурах" (1996).

У 1994 році Вербер публікує роман "Танатонавти", в якому намагається показати, що вміє писати не тільки про мурах.

Роман "Тонатонавти" - перша книга однойменної дилогії Бернарда Вербера про життя людини після смерті.

У 2000 році публікується "Імперія ангелів", яка по суті є продовженням "Танатонавти", але читати книгу можна і самостійно. "Імперія ангелів" має свою власну тональність, відмінну від "Танатонавтів" - Вербер стає більш вдумливим, на сторінках книги більше роздумів, сама вона більш філософічна. Сюжет досить простий і водночас досить оригінальний. [17]

Одна з найпомітніших книг Бернара Вербера - "Імперія янголів" (2000), світовий бестселер. Саме цей роман удостоївся читацького визнання та літературної нагороди - премію ім. Жюля Верна у жанрі фентезі.

У романі "Імперія янголів" у якості прецедентних текстів виступають уривки з "Енциклопедія відносного і абсолютного знання" - іншої книги цього письменника, хоча ці вставки підписані іменем Едмонда Уелса, який, за словами головного героя - самого письменника, є його вчителем. У своєму творі Б. Вербер використовує прямі та приховані цитати, імена відомих діячів - письменників, співаків, композиторів, звертається як до біблійних мотивів, так і до грецької міфології.

Характерним для багатьох його романів є те, що Вербер бере прецедентний текст зі свого ж твору - "Енциклопедія абсолютного і відносного знання". Ці уривки є окремими розділами, тематично розміщеними між розділами основного тексту. Завдяки ним читач відволікається від подій основного сюжету, а також отримує фактажну інформацію, яка допомагає краще зрозуміти художній текст. Також слова з цієї ж "Енциклопедії…" проникають у твір "Імперія янголів" у вигляді цитат, які доповнюють зміст та слугують посиланням на слова героїв.[8]

Як зазначають критики практично всі твори Бернара Вербера є своєрідною сумішшю постмодерністської доби; його романи поєднують у собі фантастичний, заплутаний сюжет, відомі факти, елементи, запозичені з літератур різних країн та епох, а також окремі думки як самого письменника, так і інших відомих людей.

Для творів Б. Вербера часто характерне змішування всього - реалій різних епох, різних стилів, різних культурних пластів. Зокрема, у "Імперії янголів" важко не помітити несистематизоване поєднання християнських та міфологічних мотивів. У творі ці два світи існують подекуди паралельно, у інших епізодах вони є взаємозамінними.

"За нами приходить такий собі персонаж, який світиться. Я впізнаю його з першого погляду. Це хранитель ключів від Раю. Давні єгиптяни називали його Анубіс, індуїсти називали його богом мертвих Яма, греки Хароном, перевізником через Стікс, римляни Меркурієм, а християни святим Петром" [5]. У цьому фрагменті письменник подає паралельні варіанти імені одного персонажа.

"Роза, Амандін та я летимо над мертвими. Вони формують широкий потік, який тече до світла (Стікс?). Вхід на оранжеву територію є його джерелом, і чим далі, тим черга покійників стає вужчою, допоки не перетворюється у вузький струмок" [5]. Можна здогадатися, що автор посилається на Стікс - ріку мертвих, але ставить цей гідронім у дужки і додає знак запитання - читач сам вирішить, так це чи ні. Алюзія -- це своєрідний натяк на щось відоме, у нашому випадку на літературний мотив, який автор запозичує та обігрує. Таким є опис Раю у романі, дотичний до концепції Данте: "…Я чудово знаю, що Пекла не існує, але, чесно кажучи, я про це шкодую. Було б веселіше опинитися поміж киплячих котлів, оточених хтивими голими жінками, гарпіями і дияволицями, у розгульній червонуватій обстановці. А замість цього все лише біле і синє, хмари і прозорі компаньйони, і нічого веселого на горизонті. Ех, тікати звідси, валити, рухатися, відправитися на пошуки пригод…" [5]. Це перегукується з "Божественною комедією" Данте, де він описав рай - як місце нудьгування, там занадто ідеально, - оскільки саме там де гріх, там життя..

Наступна книга знаменитого Бернарда Вербера "Ми боги". Їй присвячено близько двохсот захоплених рецензій в центральній пресі.

Роман "Ми боги" - логічне продовження "Імперія ангелів", при цьому він є цілком самостійним твором. Сам письменник вважає "Ми боги" початком нової захоплюючої трилогії.

У 2005 році виходить друга книга трилогії - "Подих богів".

Сам Вербер так характеризує свою книгу: "7 років я думав і зрів. Я хотів написати книгу, вільну від будь-яких обмежень, і, схоже, мені це вдалося".

Заключний роман "божественної" епопеї - "Таємниця богів".

2008 рік для письменника ознаменувався виходом у світ роману "Зоряний метелик".

Великий інтерес читачів викликав роман "Останній секрет". Роман побудований як детектив. Композиція роману незвичайна. У ньому межує два потоки розповіді, які рухаються назустріч один одному, щоб у фіналі зустрітися. Перший - це розслідування, другий - історія непримітного паризького пересічного, який потрапив під автомобіль. У результаті він виявляється повністю паралізований - діють тільки одне око і одне вухо.

Для романів Бернара Веребера характерне використання імен відомих політичних, культурних, громадських діячів, письменників та їхнє обігравання. Деякі персонажі мають імена відомих постатей; однак деякі з них успадковують реальні елементи життєпису свого прототипу, а в інших - імена просто використовуються для зацікавлення читача.

У 2012 році вийшов останній роман Вербера “Troisiиme Humanitй” ("Третє людство"). На думку критиків на тлі попередніх книг ця - справжній скарб, де багата уява Вербера проявляється у повній мірі. Абсолютно новий сюжет з несподіваними поворотами та непередбаченим розвитком. Після ангелів, інопланетян та богів Вербер повертається на землю, до людей. Але тепер його цікавить минуле та майбутнє людства, тобто питання еволюції. [7]

В цьому романі Вербер знову ставить перед читачем ті ж самі вічні питання, що і в попередніх романах: хто ми, звідки прийшли та куди йдемо? Для чого нам дані релігія, освіта, наука? Подібно до героїв "Дозорів" Сергія Лук'яненко Вербер передивляється лінії імовірності розвитку людства, та не перебільшуючи, об'єктивно відмічає, що більшість з них має для нас не дуже оптимістичний вигляд. Це і релігійний фанатизм, і Третя світова війна, і ще більше розшарування суспільства, розорення незаможних, тощо.

Реалістичність книзі надає цікавий авторський хід - наведення подій, які дійсно мали місце: цунамі в Азії, іранські проблеми, чемпіонат світу з футболу, поряд з неіснуючими - це змішування реальності та вигадки інколи має страхітливо правдивий вигляд.

Міфи та легенди різних народів, ризиковані наукові теорії, страхи та побоювання "міленіуміністів" - все це є невід'ємними атрибутами фабули роману, в якому, по суті, є лише один головний персонаж - людство.

Романи Вербера є поєднанням елементів масової та інтелектуальної культури. Одна з формул успіху творів - інтелектуалізація масової культури; письменник робить твір доступним широкому колу читачів - заплутаний сюжет, багато перипетій, і водночас вплетені у текст інтелектуальні елементи - різноманітні факти, які потребують осмислення. У тексті романів сполучаються авторські думки і спостереження та погляди відомих філософів, результати соціологічних опитувань, навіть думки пересічних людей та інші елементи наукового і художнього характеру. Наповнення своїх текстів різними запозиченими і власними текстуальними та смисловими вставками з різних культурних джерел дає підстави відносити Б. Вербера до представників постмодерної літератури.

На думку критика Олега Рогова проза Б. Вербера не дотягує до поважної літератури, в той же час занадто складна для "просунутих" домогосподарок. Він вважає:"на відміну від Паланика, у якого цікавить, а що ж буде далі, у Вербера цікавить інше: чим же все це скінчиться?" [17]



Розділ 2. Відтворення міфу про створення світу в романі Б. Вербера "Зірковий метелик"

2.1 Література і міф. Специфіка методологічної бази "неоміфологізму"

Слово «міф» - походить від давньогрецького «Myfhos», що означає «промова, розмова, порада, оповідь». Міфи - це твори, створені фантазією народу. Вони є видом усної народної творчості. У сучасній мові слово «міф» означає щось недійсне, вигадане. [12]

Давні люди, спостерігаючи за грозою чи землетрусом чи іншим природнім явищем не могли пояснити їх причини і відчували безсилля в боротьбі зі стихійними лихами, тому вони вигадували богів, які володарювали світом та героїв, які допомагали їм. Тому міфи - це вигадки, фантастичні уявлення давніх людей про створення світу і людини, про діяння богів та героїв.

Міф і казка схожі фантастичними незвичайними подіями. Але між ними є суттєва відмінність. Міфи відрізняються від казок тим, що люди сприймали їх як правдиві історії.

У міфах різних народів світу досить багато спільних тем, адже люди мали схожі умови життя, інтереси, життєві прагнення та ідеали. Інша причина - запозичення елементів міфології одного народу іншими.

Тематичні групи міфів:

1. міфи про виникнення світу;

2. міфи про походження тварин і рослин;

3. міфи про походження богів та людей;

4. міфи про подвиги героїв та напівбогів ;

5. міфи про виникнення ремесел, землеробства, обрядів. [12]

Міфологія - це сукупність міфів, що виникли в усній народній творчості певного народу. Цей термін має ще одне значення - це наука, що вивчає міфи.

Як наука про міфи, міфологія має багату й тривалу історію ще в античності вживали спроби переосмислення міфологічного матеріалу. Вивченням міфів у різні періоди часу займалися: Эвгемер, Вико, Шеллинг, Мюллер, Афанасьєв, Потебня, Фрейзер, Леви-Строс, Маліновський, Леви-Брюль, Кассирер, Фрейд, Юнг, Лосєв, Сокир, Мелетинский, Фрейденберг, Элиаде й багато хто інших. Але дотепер так і не оформилося єдиної загальноприйнятої думки про міф.

Різні дослідники у своїх працях відзначають наступні характеристики міфу: сакралізація міфічного «часу первотворения», у якому криється причина сталого світо устрою [22]; нерозчленованість образу та значення [18]; загальне одухотворення та персоналізація; тісний зв'язок з ритуалом; циклічна модель часу; метафорична природа; символічне значення [15].

У міфі співпадає описання моделі Всесвіту (космологія) й оповідь про виникнення його окремих елементів, про діяння богів і героїв, що визначили його нинішній стан. Актуальна структура Всесвіту: рельєф, види тварин і рослин, спосіб життя, суспільні та релігійні інституції, знаряддя праці, прийоми полювання і приготування їжі - все це виявляється наслідком подій давно минулих часів і дій міфологічних предків, богів, героїв. Оповідь про події минулого служить у міфі засобом описання будови світу, способом пояснення його нинішнього стану. Міфічні події виявляються етапами становлення міфологічної картини світу. Таким чином, міфологічний час - це час першопочатковий, ранній, перший; це прачас, час до часу, до початку історичного відліку часу. Це час першопредків, першотворення, «час сновидінь», в якому не існує межі між минулим, теперішнім і майбутнім[3].

Найважливішою функцією міфологічного часу і самого міфу є створення прикладу, моделі, взірця. Залишаючи зразки для наслідування і відтворення, міфологічний час і міфологічні герої одночасно випромінюють магічні духовні сили, які продовжують підтримувати установлений порядок у природі і суспільстві; підтримання такого порядку також було важливою функцією міфу. Ця функція здійснюється з допомогою ритуалів і свят, які часто прямо інсценізують події міфічного часу. У ритуалах і святах міфологічний час і його герої не тільки зображаються, але і якби відроджуються з їх магічною силою, а події повторюються. Ритуали і свята забезпечують їх «вічне повернення» і магічний вплив, що гарантують безперервність природних і життєвих циклів, збереження колись встановленого порядку.

У цілому, міфологія - це найдавніше, архаїчне ідеологічне утворення, що має єдиний, неподільний характер. У міфі переплетені зародкові елементи релігії, філософії, науки і мистецтва. [13]

Міф є невід'ємним елементом кожної культури, який постійно відроджується; кожна історична епоха творить свою міфологію, яка лише опосередковано пов'язана з історичною реальністю. Міф є постійним продуктом живої віри, яка потребує чудес, суспільної позиції, обґрунтування, моральної норми.

Початок XX ст. в Європі та Америці ознаменувався на всіх рівнях -- у політичному житті, у соціально-побутовому укладі, у галузі науки і техніки подіями, нововведеннями, відкриттями, які всі разом провокували й загострювали в суспільній та індивідуальній свідомості сучасників психологічні ефекти відчуження. Цілий ланцюг взаємопов'язаних явиш (від симптомів насування світової війни і до процесів, що відбувались у галузі природничих наук та їх інтерпретації у філософії) сприяв утворенню певної суспільно-психологічної атмосфери, яка позначилася й на художній свідомості. Саме в цей час відбувається глибокий структурний переворот в естетичній свідомості та художній творчості, формування нових принципів естетико-художнього мислення та нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів літератури.

Прикметною особливістю літератури XX ст. стало активне звернення до міфологічних констант і проникнення їх у свідомість людини на психологічному, емпіричному рівні, а також модифікація міфологемних образів та символів, що зумовило виникнення авторського міфотворення, нове переосмислення міфологічних сюжетів. Міфологічний напрям сучасної літератури, який характеризується поліфункціональністю, отримав назву “неоміфологізм”.

Неоміфологізм є характерним явищем літератури XX ст., який проявив себе і як художній прийом і як світовідчуття.

"Неоміфологічна свідомість" - властивість культурної ментальності усього ХХ ст. Міфологічні сюжети, мотиви, структури активно використовуються в ході створення художніх творів. Міф починають сприймати як той, що існує не тільки в архаїчному варіанті, але і як властивість людської свідомості. Традиційно під неоміфологізмом розуміють орієнтацію художньої структури твору на архаїчні міфологеми, однак у ширшому значенні неоміфологізм правомірно визначити як будь-яке запозичення міфологічних структур, у тому числі недавно сформованих.

Однак неоміфологізм має декілька принципових відмінностей від власне міфології. Таємничою силою, яка панує над людиною, виступає вже не дика природа, як це було в прадавній міфології, а створена людиною цивілізація. Якщо в міфах людина знаходила прихисток від невідомих сил (природних чи містичних) у своєму домі (своєму світі), то в неоміфологічній інтерпретації небезпека для людини зачаїлася не десь там, у незвіданих краях, а саме туї «у людини вдома».

Якщо в прадавніх міфах людей роди і народи «скеровувала» незбагненна й нездоланна доля, то в неоміфологічних творах незрозумілим і незборимим фатумом стає повсякденність з її рутинним соціальним і життєвим досвідом. Саме ця риса уможливлює зрощення, з одного боку, елементів міфу, вигадки, а з іншого -- натуралістично-побутової, протокольної манери письма.

Новий міф народжується не в надрах архаїчної народної спільноти (як первісні міфи), а в ситуації відокремленості й самозаглибленої самотності персонажа та суверенності його внутрішнього світу. Тому в літературних творах спостерігаємо зрощення міфологізму з психологізмом, із внутрішнім монологом, що притаманне літературі «потоку свідомості».

Наступною рисою неоміфологізму є відтворення глибинних міфосинкретичних структур мислення: порушення причинно-наслідкових зв'язків, сполучення різних часів і просторів, роздвоєність персонажів, які намагаються знайти понадлюдську основу буття. У цьому випадку міф не є єдиною сюжетною лінією - він співвідноситься з іншими міфами, з темами історії та сучасності.

Причиною виникнення неоміфологізму, який засвідчив подібні типологічні риси у більшості сучасних авторів, стала цивілізаційна криза і певний занепад культурної та народної традиції, деградація людської особистості, яка перетворилася на споживача матеріальних благ, цінностей.

2.2 Аналіз відтворення міфу про створення світу в романі Бернара Вербера "Зірковий метелик"

У 2006 році був опублікований роман Бернара Вербера "Зоряний метелик" (Le Papillon Des Etoiles). Роман-утопія-казка, з алюзіями на біблійні сюжети та їх героїв. Наївна річ, треба зауважити, - враження таке, наче твір написаний для середнього шкільного віку. Між тим, сама історія вражає своїми масштабами.

Багато хто знає притчу про створення світу, про Адама і Єву. Але мало хто міг уявити, як можна спаплюжити цю старозавітну історію на благо літератури. Вербер дав повний хід своєї фантазії і розповів цю історію зовсім по-новому.

Людство було під загрозою загибелі - і ось відчайдушні 144 000 людей покидають планету в надії створити нову цивілізацію на іншій планеті. Ціла команда вчених працює над створенням величезного космічного корабля - "Зоряної метелик". На чолі цього проекту умілий винахідник - Ів.

Незважаючи на всі підступи, зухвалий задум вдався - корабель відірвався від орбіти Землі. Більше сотні тисяч людей летять назустріч незвіданому, і нікому з них не вдасться побачити результат своєї експедиції. Всі знали, що до нової планети долетять тільки їх нащадки, тому що політ буде тривати більш ніж 1000 років.

За цей час на кораблі, що прямує крізь космос змінювались покоління та світосприйняття, відбувалися революції та війни. Люди любили, ревнували, вбивали один одного. В кінці подорожі вижило лише шість чоловік. Але лише одній парі - Адріан18 та Елізабет 15 - вдається приземлиться на Нову Землю. Через кілька років Елізабет 15 загинула від укусу змії. Адріан 18 залишається один. Але уві сні до нього несподівано приходить вихід із даного положення. Він зробив за допомогою ребра людину. Новонароджену Адріан назвав Еіа. Коли вона подорослішала Адріан розповів їй всю історію людства. В кінці роману читач розуміє, що люди не один раз змінювали "місце проживання" у Всесвіті, рятуючись від одних і тих самих проблем.

Дія роману відбувається на Землі, космічному кораблі "Зоряний метелик" і на планеті JW 103683.

Кінець роману явно навіяний Біблією. Коли Адріан 18 розповідає історію людства Еіа, вона через свою глухоту на одне вухо чує не ті імена: Ів - Яхве, Адріан - Адам, Елізабет - Ліліт, тощо. [4]

Адам - перша людини створена Богом, - праотець людського роду. Чоловік Єви, батько Каїна, Авеля та Сифа. В іудаїзмі Адам та Єва у повному обсязі наводять людські відносини, віддзеркалюючи образ всього людського роду, їх історію можна розглядати, як праобраз історії всього людства. В християнській теології Адам - символ людини в його відношеннях з Богом: на ньому, як на вінці творення, Божа благодать, він наділений абсолютною праведністю та власним безсмертям, але все це було втрачено при гріхопадінні. Цю гріховність Адам передав своїм нащадкам - всьому роду людському. [1] В романі Адріан - перша людина, яка висадилася на JW 103683. [4]

Ліліт - перша дружина Адама в єврейській міфології. В жодній з біблейських книг вона не згадується. Згідно з легендою, розлучившись з Адамом, Ліліт стала злим демоном, який вбиває немовлят. [9] В романі Елізабет -15 разом з Адріаном -18 висадилась на нову планету. Через кілька років вони посварилися і Елізабет пішла жити в печери, де померла згодом від укусу змії. [4]

Єва в аврамічних релігіях - праматір всіх людей, перша жінка (в кабалістичних версіях - друга після Ліліт), дружина Адама, створена з його ребра, мати Каїна, Авеля та Сіфа. [16] В романі Адріан - 18 створює Еіа зі свого ребра. [4]

Сатана - в релігійно - міфологічних уявленнях аврамічних релігій - іудаїзмі, християнстві та ісламі головний антагоніст Бога, втілення зла. В раді книг Старого Завіту сатаною називають ангела, який випробовує віру праведника. В Євангеліях вказується, що Сатана пал з неба. [16] В романі Сатін Вандербільд спочатку являється одним з засновників проекту, але потім вийшла з нього. З часом вона вирішила повернутися під виглядом одного з рядових учасників проекту, щоб подивитися, вдасться проект чи ні. Коли на кораблі було скоєно перші злочини, Сатін зрозуміла, що проект провалився. Вона організувала страйк, в результаті якого вона та ще сотня людей відлетіли на "Мушці" назад на землю, вбивши при цьому Габріеля Макнамару. [4]

Яхве - імовірна вимова особистого імені Бога, на відміну від інших імен-епітетів Бога в іудаїзмі та в Старому Завіті. В романі Вербера Ів - це винахідник та засновник проекту "Остання надія".

Архангел Гавріїл - один з ангелів в іудаїзмі та християнстві, а також в ісламі, де він відомий як Джабраїл. В романі Габріель Макнамара - мільярдер, який фінансує проект "Остання надія". [4]

Виконуючи дану роботу, прочитавши багато відгуків українських читачів на даний роман не можу не погодитися з думкою більшості, що даний роман - це найкраща книга з фантастичним сюжетом, для тих хто фантастику читати не любить. З перших сторінок стає цікаво, чим все скінчиться. Головні герої розпочинають ризиковану подорож заради мрії, заради дітей і майбутнього.

Декорації роману фантастично фантастичні: досить складно уявити космічний корабель, на якому нормально можуть жити 144 тисячі чолові, гуляти біля озера з тваринами, тощо. Хоча головними в книзі залишаються ідеї автора.

На зоряному кораблі одна генерація змінювала іншу, але сутність людини залишалася незмінною. Зради та війни розповсюджувалися по території "Зоряного метелика". І ось після тисячолітнього перельоту на кораблі залишилися тільки 6 пасажирів - підлітків, та лише двоє зможуть розпочати нове життя на Новій Землі. Можливо, існування людства вже не один раз переривалося, не один раз Нова Земля приймала нових людей.

Це не перша книга, в якій автору хотілося б створити нове людство, тому що сучасне замучило нашу планету, замордувало себе терактами та війнами, втомилося від катаклізмів. Навіть найкращі книги не в змозі виправити наш світ, але вони в змозі зробити кожні людину трішки краще і добріше, а навколишній світ це обов'язково відчує.

Роман написаний в характерному для науково - фантастичного оповідання стилі, де автор докладно змальовує та намагається нам, читачам, довести, що такий 32-х кілометровий корабель - гігант, можливо побудувати. Таким чином критикувати наукові невідповідності в романі можна довго та з успіхом.

Цікавий на мій погляд момент і думка: в процесі підбору учасників польоту "Зоряного метелика", які повинні були побудувати на кораблі суспільство нового типу, один з героїв говорить: "Єдині люди, присутність яких на кораблі видається мені зовсім не потрібною... це політики, солдати та священики. Влада, насилля та віра - три форма залежності людей..."[4] Є над чим поміркувати. Втім, події, які читач спостерігатиме на протязі подальших розділів роману, так і не дадуть відповіді на питання - яка природа тваринно-руйнівного начала людини, і чи є вихід із зачарованого кола еволюції?..

Історія, розказана в «Зоряною метелику» спочатку здається страшно затягнутою і нудною. Але приблизно з середини книги розумієш, що ця книга - про нас. В романі ми бачимо далеке несвітле майбутнє людства, тобто в романі прослідковуються анти утопічні тенденції: країни воюють, нова версія пташиного грипу, тероризм, релігія, засоби масової інформації. Все саме так, як тут написано. Всі позитивні якості і недоліки людства зібрані під однією обкладинкою, вся історія вмістилася на сотні сторінок. І нічого ні додати, ні відняти.

Вербер дуже багато уваги приділяє поняттю "ідеальна людина майбутнього", змальовує якою вона повинна бути, як вона повинна жити в новому світі.

В цілому роман важко віднести до улюблених, але сюжет безумовно цікавий.



Висновки

В дані роботі було досліджено категорію міфу в літературі французького постмодернізму на прикладі роману Б. Вербера "Зірковий метелик".

В першому розділі було подано характеристику постмодернізму, як домінуючому напряму літератури і культури 80-х років ХХ ст.

Про постмодернізм на Заході широко заговорили на початку 1980-х років. Більшість науковців вважає, що перехід від модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років. У 60-70-ті роки постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 80-ті він стає домінуючим напрямом сучасної літератури і культури.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення», інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри.

У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування з усього. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне зіставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму -- це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури. Одним з головних принципів постмодернізму є цитата, а для представників цього напряму притаманне цитатне мислення.

З постмодерністський цитатним мисленням пов'язане й таке поняття, як інтертекстуальність. Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту і полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів.

Серед інших характеристик постмодернізму -- невизначеність, деканонізація, кариавалізація, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача, насиченість культурними реаліями, «розчинення характеру» (повна деструкція персонажа як психологічно й соціальне детермінованого характеру), ставлення до літератури як до «першої реальності» (текст не відображає дійсність, а творить нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна від одної). А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є кентавр, карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля.

В другому підрозділі першого розділу було вивчено та проаналізовано критичні відгуки на твори французького письменника-постмодерніста Бернара Вербера. З наведених в даному підрозділі матеріалів можна зробити висновок, що практично всі твори французького письменника Бернарда Вербера є своєрідною сумішшю постмодерністської доби. Його романи поєднують у собі фантастичний, заплутаний сюжет, відомі факти, елементи, запозичені з літератур різних країн та епох, а також окремі думки як самого письменника, так і інших відомих людей.

В своїх романах Б. Вербер використовує прямі та приховані цитати, імена відомих діячів - письменників, співаків, композиторів, звертається як до біблійних мотивів, так і до грецької міфології. Характерним для багатьох його романів є те, що Вербер бере прецедентний текст зі свого ж твору - "Енциклопедія абсолютного і відносного знання". Ці уривки є окремими розділами, тематично розміщеними між розділами основного тексту. Завдяки ним читач відволікається від подій основного сюжету, а також отримує фактажну інформацію, яка допомагає краще зрозуміти художній текст. Також слова з цієї ж "Енциклопедії…" проникають у його твіри у вигляді цитат, які доповнюють зміст та слугують посиланням на слова героїв.

В другому розділі даної роботи було розглянуто та проаналізовано роль міфів в світовій літературі та виникнення в ХХст. явища неоміфологізму.

Міф - це символічне уявлення людей про світ, витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв. Міф виконував роль світогляду, оскільки містив загальну оцінку світу, формував ціннісні орієнтири, норми поведінки і діяльності.

Міф є невід'ємним елементом кожної культури, який постійно відроджується; кожна історична епоха творить свою міфологію, яка лише опосередковано пов'язана з історичною реальністю. Міф є постійним продуктом живої віри, яка потребує чудес, суспільної позиції, обґрунтування, моральної норми.

На початку XX ст. в Європі та Америці відбувається на всіх рівнях -- у політичному житті, у соціально-побутовому укладі, у галузі науки і техніки подіями нововведення, відкриття, які всі разом провокували й загострювали в суспільній та індивідуальній свідомості сучасників психологічні ефекти відчуження. Насування світової війни, технічна революція, процеси, що відбувались у галузі природничих наук та їх інтерпретації у філософії сприяли утворенню певної суспільно-психологічної атмосфери, яка позначилася й на художній свідомості. Саме в цей час виникає і розвивається нове в літературі та мистецтві явище - неоміфологізм.

Неоміфологізм. - специфічна для ХХ століття форма художнього мислення, що передбачає особливе ставлення до міфологічних сюжетів, образів і символів, які не стільки відтворюються, скільки програються або "перестворюються", тим самим народжуючи нові міфи, співвідносні з сучасністю. Функцію міфологічного “шифр-коду”, який розкриває значення зображуваного, у текстах-міфах ХХ ст. виконують декілька міфів одночасно, причому часто вони належать до різних міфологічних систем. Найчастіше роль міфів виконують так звані вічні шедеври світової літератури, фольклорні тексти, ідеологічні міфи.

Також в другому розділі даної роботи було досліджено та проаналізовано феномен неоміфологізму в творчості Бернара Вербера на прикладі його роману "Зірковий метелик".

Роман-утопія, з алюзіями на біблійні сюжети та їх героїв. В своєму творі Вербер дав повний хід своєї фантазії і розповів старозавітну історію про створення світу, про Адама і Єву зовсім по-новому. Міні-історія людства з дещо неочікуваним, хоча і передбачуваним кінцем.



Список використаних джерел

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Буруковська Н. В. Філософія доби постмодерна: еволюція проблематики / Н. В. Буруковська // Вісник Академії адвокатури України - 2011. - №3. - С. 5-10

3. Вейман Р. История литературы и мифология. Москва, 1975. С.262.

4. Вербер Б. Звездная бабочка. Le Papillon Des Etoiles. роман, 2006 год; Переводы на русский: А. Дадыкин (Звездная бабочка) К. Левина (Звездная бабочка)Інтернет ресурс

5. Вербер Б. Империя ангелов (en: "The Empire of the Angels", fr: "L'Empire Des Anges") , 2000(Інтернет ресурс).

6. Вербер Б. Тайна Богов / Бернар Вербер ; [пер. с фр. М. Рожновой]. - М. : Geleos Publishing House : РИПОЛ класик, 2009. - 592 с.

7. Вербер Б. Третье человечество (en: "Third Humanity", fr: "Troisiйme Humanitй") , 2012(Інтернет ресурс).

8. Вербер Б. Энциклопедия относительного и абсолютного знания (en: "The Encyclopedia of Relative and Absolute Knowledge", fr: "L'Encyclopedie Du Savoir Relatif Et Absolu"), 1993 (Інтернет ресурс).

9. Колодний А. М., Скиртач В. М., Мозговий Л. І.; Релігієзнавство: курс лекцій/ М-во освіти і науки України, Слов'янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

10. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма Издательство: СПб.: Алетейя , 2000.С: 347

11. Маньковская Н.Б.. Хронотипологические этапы развития неклассического эстетического сознания Эстетика: Вчера. Сегодня. Всегда. Вып. 1. М.: ИФ РАН, 2005.

12. Мелетинский Е.М. От мифа к литературе. Москва, 2001. С.129.

13. Павко А. Методологія модерну і постмодерну: проблеми синтезу протилежних підходів / А. Павко // Вісник НАН України - 2011. - №3. - С. 34-39.

14. Папуша І., Васильєв Є., Назарець В. Зарубіжна література посібник-хрестоматія 11 клас Навчальний посібник / ТЕРНОПІЛЬ, 2011.- 736 c.

15. Потебня А.А. - Полное собрание трудов: Мысль и язык (1999) М.: Лабиринт: 1999.С: 300

16. Решетов О., Кирильчук В., Стежко З., Римар С., Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

17. Рогов Олег Статьи о творчестве Вербера Газета "Взгляд" 2007-2014г. Інтернет ресурс http://aboutwerber.com/view_st/24.htm

18. Улад. І.Я. Козовик, О.Д. Пономарів.-К.,Словник античної міфології/ 1989. 213 с.

19. Фрис Ірина. Проблеми слав'янознавства. Неоміфологізм у словянських літературах ХХст. 2007. Вип. 56. 2007. С. 228-236

20. Щербина В. В. Ідейно-методологічні передумови постмодерну: соціологічна концепція Ж.-Ф. Ліотара / В. В. Щербина // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». - 2011 - №6. - С. 85-88

21. Щербина В. В. Особливості постмодерного суспільства з погляду західної соціології постмодернізму / В. В. Щербина // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. - 2011. - № 52. - С. 13-21

22. Элиаде М. - Аспекты мифа. Элиаде М. - Аспекты мифа. Направления: Феноменология религии М.: Инвест-ППП, 1996

Размещено на Allbest.ru

...