Поезія Блейка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художня спадщина Вільяма Блейка в царині поезії й образотворчого мистецтва, його філософські погляди й історія життя привертають до себе у XX ст. постійне зацікавлення дослідників та аматорів культури. Один із найори-гінальніших, напрочуд незвичайних митців Англії виявився багато в чому співзвучним нашим сучасникам. Напевно, велику роль у цьому відіграла масштабність його особистості, масштабність його велетенських за задумом, образністю, пристрасністю поетичних фресок, а також гравюр і картин -- цих візій життя людства в сучасності й майбутньому, життя, сповненого трагічними зіткненнями космічних за розмахом і могутністю сил. Всеохоплюючий неспокій, драматизм і напруження нашого часу кореспондує з мистецтвом

Блейка. Й одночасно в його упертій, незламній вірі у щасливе майбутнє людства нам хочеться знайти промінь розради і надії.

Щодо того, хто такий Вільям Блейк, передромантик чи перший великий романтик, досі в науковій літературі нема єдиної думки. Він народився раніше за інших письменників-романтиків Англії, а помер, переживши наймолодших з них. Його творчість починалася, коли в англійській літературі були ще сильні ідеї Просвітительства (деякі з них увійшли в його світогляд і творчість), коли провідними напрямами й течіями лишалися класицизм, сентименталізм, готика, просвітительський реалізм. Він жив у добу найвищого злету романтизму й початку "критичного" реалізму. В його творчості найвагоміші романтичні риси, але є у нього і таке, що споріднює його з реалістичним розумінням проблем і конфліктів світу, яким би дискусійним не здавалося таке твердження з огляду на ультраромантичну поетику митця.

На жоден із сучасних йому напрямів літератури Блейк своєю творчістю не справив помітного впливу. Це сталося через те, що він не мав можливості друкувати свої твори в нормальний спосіб (не було коштів та підтримки), а поширював їх у зовсім малій кількості примірників як саморобні книжки. Блейк за своєю вдачею був людиною, приреченою на самотність у суспільстві (хоч у нього і були друзі й прихильники), на невдачі у спробах досягнути своєю творчістю громадського визнання, на відштовхування чи іронічне ставлення з боку оточення, англійської культурної публіки в цілому. Такі незручні, дивні генії, що не вкладаються в норми, прийняті в даному суспільстві, відомі з історії мистецтва.

Вільям Блейк походив із багатодітної родини дрібного торгівця. Все своє життя він лишався ремісником, бо ніхто не визнавав у ньому великого художника, у кращому разі в ньому бачили вправного гравера, книжкового ілюстратора. Блейк народився в Лондоні, в його бідніших кварталах провів усе життя. Барви, типи, драми цього Лондону бідарів, робітників, ремісників, люмпенів органічно увійшли в його творчість. Він був наскрізь людиною міста, першим великим поетом-урбаністом не лише в англійській, а й у світовій поезії. І в цьому він випереджав своїх сучасників-поетів. Плебейське середовище дитинства і юності сприяло вихованню в ньому бунтарських почуттів і думок. Політична революційність, буквально розчинена в атмосфері доби, увійшла в плоть і кров, сполучаючись в душі з не менш бунтівничою, єретичною вірою в Бога. В цій вірі були можливі захоплення і відданість, як і гнівні звинувачення, викриття, прокльони. Це була віра в особливого Бога бідняків, що встановить справедливість на землі, дасть хліб і радість її упослідженим дітям, покарає багатих і можновладних за пиху, зажерливість, жорстокість.

Така віра здавна породжувала єретиків, мучеників і повстанців, що мріяли зруйнувати Вавилон гріха та брехні й збудувати Єрусалим свободи, рівності, щастя. Віра у краще майбутнє для народу ніколи не вмирала в низах суспільства. В Блейку вона знайшла свого речника-пророка, високоінтелектуального поета-візіонера.

Ще в дитинстві Блейк поринав у незвичні духовні стани, бачив божественні видіння. Його специфічне мислення художника і поета робило породження його фантазії абсолютно реальними, зримими у найменших деталях, лініях і барвах. Схильність до містицизму зміцнилася в роки змужніння під впливом творів шведського містика Еммануїла Сведенборга. Для духовного світу Блейка вирішальними були біблійні категорії Добра і Зла з їх нескінченним двобоєм. Все людське життя було полем цього двобою, всі людські вчинки оцінювалися у світлі цих непримиренних категоріальних опозицій -- чорне або біле, добре або зле. Контраст, такий характерний як художній засіб для романтизму, має у творчості Блейка особливу креативну силу. Виступає на всіх рівнях його поезії. Відомий літературознавець і критик Олексій Звєрєв пише:

"Він (Блейк) сприйняв основну думку єретичної теології -- думку про людяність Христа... ідею Вічносущого Євангелія, за якою Бог не є сила зовнішня щодо людини, а вперше виявлена в Ісусі внутрішня духовна сила кожного, вивільнення якої ознаменує прийдешню добу безцерковності, любові, братерства й свободи".

Біблійний пророчий пафос, євангельська любов до стражденного людства, вселенські, навіть космічні масштаби великих поем Блейка мають кілька джерел. Серед них, крім самої Біблії, її своєрідного прочитання в народних верствах, власного візіонерства, важливі і знайомство з революційними ідеями та ідеалами Франції 1789 р., з носіями близьких або подібних ідей в Англії (Ґодвін, Пейн та ін.), вплив могутньої образності, всієї поетики Дайте і Мільтона, ідейного світу "Втраченого й віднайденого раю" великого сліпого поета.

За своєю натурою Блейк був полемістом. Він нічого не приймав на віру в царині філософії, етики, політики, релігії, все піддавав аналізу і критиці. Як кожен філософ-самоук, він не раз обстоював помилкові ідеї, був еклектичним і суперечливим у своїх міркуваннях, однак у нього ж були блискучі прозирання в істини, відкриті пізніше, яскраві відкриття. В його великих за обсягом поемах, написаних у важких ритмах білим віршем, зі складною образністю, нелегкими для розуміння символами й подекуди архаїчною (вплив Біблії і Мільтона!) мовою йде напружена дискусія проти відсталої моралі і святенництва закостенілої церковної думки, проти безкрилого

утилітаризму, самовдоволеного раціоналізму й механістичного матеріалізму доби, беззастережного прийняття капіталістичного прогресу, буржуазної цивілізації. На відміну від інших романтиків, Блейк не був прихильником тотального індивідуалізму, відокремленості людини від інших, тому він не поділяв думки деїстів про атомізоване суспільство, що складається з незв'язаних між собою індивідів, чиї стосунки суто механістичні. У ском-плікованих, подекуди темних, важко зрозумілих картинах, образах символічного, метафоричного, алегоричного характеру, в його поемах відбивається той живий хаос переломної доби, в яку він жив. У цьому хаосі народжуються не без болю нові сутності, часто далекі від досконалості, й гинуть не без страждань віджилі форми, забираючи з собою людські надії, безжалісно ламаючи життя тисяч і тисяч. Проблема сутності людського існування, мети такого короткого й крихкого життя хвилювала не лише героїню "Книги Тель" (1789), а й, звичайно, самого автора -- Блейка. Він уперто намагався знайти відповідь на одвічне питання: навіщо живе людина на землі? Однієї вичерпної відповіді поет не знаходив, вона була діалектич-но складною. Життя людське являло собою єдність контрастів і суперечностей. Блейк у розумінні цього був стихійним діалектиком, починаючи з ранніх творів. Життя окремої особи було часткою всього всесвіту і в цьому плані вічним. Водночас в індивідуальному плані воно було трагічним, бо мало свій кінець у смерті. Не випадково трагізм життя лякав безневинну й допитливу Тель, і вона тікала із земної юдолі сліз у блаженство незнання райської долини Гара. У "Шлюбі Раю та Пекла" Блейк так сформулював свої думки про діалектику світу: "Рух виникає з протилежностей. Потяг і Відраза, Думка і Дія, Любов і Ненависть необхідні для буття Людини. Протилежності створюють те, що віруючі називають Добром і Злом. Добро пасивне і підкоряється Думці. Зло активне і породжується Дією. Добро -- це Рай, Зло -- це Пекло".

Для Блейка найвищий дар людини -- це творча фантазія, безмежна уява, яку ніхто й ніщо не стримує, яка зазирає у пекельні безодні й райські ангельські сфери, відроджує минуле і бачить майбутнє, творить нові кращі світи. Творча фантазія -- антипод вузького, корисливого розуму прагматиків, що не літає в небесах краси і мрії. Одночасно Блейк вважав, що духовне, ідеальне і матеріальне, реально існуюче творять єдність. В його творчості реальний життєвий досвід завжди первісний, він дає поштовх для створення ідеальних, фантастичних поетичних образів. Це реальне ядро образу можна знайти, що і роблять інтерпретатори та коментатори творчості поета. Блейк завжди був пов'язаний з усім розмаїттям проблем свого часу і своєї країни. Ніколи не ховався від них у "вежу зі слонової кістки".

Хоча конкретне виступає в його поемах у міфологі-зованому, універсалізованому, художньо надто складно трансформованому вигляді.

Як перший великий романтик Англії, він втілив у своїй творчості головні ідеї, проблематику й образність нового напряму. В "Піснях невідання і пізнання" відбив діалектику людської психології, людських почуттів, складну й суперечливу єдність позитивного та негативного в якостях і досвіді індивіда. В "неоміфологічних" образах і велетенських структурах "Пророчих книг" зробив спробу в узагальнюючих рисах відтворити історію людства,

його одвічні й сьогоденні битви, божественне й диявольське в ньому. Пізніше, кожен по-своєму, це намагалися зробити романтики -- Байрон в містеріях, Шеллі в ліро-епічних поемах.

Блейк був першовідкривачем не у використанні вже існуючих міфів, а у творенні нових власних, по суті, цілої Блейківської міфології. А творення власної художньої міфології було метою романтичного мистецтва, як це проголошував філософ Шеллінг і здійснювали його адепти. Блейк, як і представники першого покоління романтиків -- "лейкісти", був знайомий з філософією Шеллінга і, певно, поділяв його думку про те, що "кожен великий поет покликаний перетворити у щось ціле частину світу, яка йому відкрилася, і з його матеріалу створити власну міфологію; цей світ (міфологічний) перебуває в становленні; ...так буде аж до тієї точки, що проглядається у невизначеній далечині, коли світовий дух закінчить ним самим задуману велику поему і перетворить в одночасність послідовну зміну явищ нового світу". Здається, що Блейк намагався перебрати на себе функції "світового духу" й "перетворити на одночасність послідовну зміну явищ нового світу". Можливо, саме в цій концентрації в часі різнопланових явищ і полягає значною мірою складність масштабних поем Блейка.

Хронологія творчих звершень кожного письменника цікава для шанувальників, бо дає уявлення про його ідейно-естетичний розвиток. Але у випадку Блейка, який постав перед читачами зі своєю поезією не за життя, а через десятиліття після смерті, і до того ж майже з усім творчим доробком відразу, цією хронологією цікавляться здебільшого не читачі, а літературознавці.

Перші вірші були написані ще в ранній юності, коли хлопець вчився в художній школі на гравера. "Поетичні начерки" -- перша і єдина книжка

поета, видана за його життя у звичайній друкарні. Вона склалася в 1776 -- 1777 рр., а побачила світ у 1783. Не дочекавшись відгуку ні від публіки, ні від видавців, Блейк починає наприкінці 80-х сам "видавати" свої твори, винайшовши спосіб "ілюмінованого друку". У вигляді саморобних гравірованих книжок виходять його перші афоризми про "природну релігію". А в 1789 р. з'являються його "Пісні невідання", які з написаними пізніше "Піснями пізнання" (1794) складають єдність, що в ній розкриваються за задумом автора "два протилежних стани людської душі". Це найпрозоріші, найясніші твори поета.

"Пісні невідання" втілюють світлу, сонячну, безневинну сторону існування й таку ж радісну,

усміхнену реакцію на неї людини. Це по-дитячому безгрішний, наївний, сповнений оптимізму, щирий, відкритий світ природи і юних істот в ньому. У вступі поет каже, що він --

Зробив перо з тростини, Землі додав у воду, Пісні пишу щасливі Аля юного народу.

Пісні свої поет творить "на радість усім дітям" і вони пройняті щастям існування: блейк поет вірш стиль

Лише два дні Малому мені. Не маю ще імені. То як тебе звати! Як зве мене мати. Радістю клич мене!

" Немовля-радість"

Доля вівчаря у цих віршах "солодка", ягнята мекають "безвинно", а вівці відповідають їм "ніжно", й усі відчувають себе в безпеці під наглядом пастиря ("Вівчар"). У вірші "Ягня" чарівно звучить в устах малої дитини запитання: "Мале ягня, хто твій творець?". Дитя саме ж відповідає, що вони обоє -- дитина і ягня -- названі за іншою дитиною -- "агнцем божим" і несуть на собі його благословення. В "Зеленій луні" навіть втома радісна, так само як для малих і для старих був легким і світлим день у весняному лісі, як весело озивалася зелена луна, як бадьоро звучить танцювальний ритм вірша. Драматичнішими здаються короткі вірші про "Хлопчика, що заблукав" і "Віднайденого хлопчика". Та й тут все з Божою поміччю закінчується щасливо. Бог, схожий на батька, витягує хлопчика з болота і відносить його до ридаючої матері. Навіть пісня у цьому циклі "сміється", а мати співає колискову з ніжною посмішкою ("Пісня, що сміється", "Колискова"). Бог співчуває людям, коли вони страждають, й плаче разом з ними ("Про скорботу ближнього"). Він дарує людям найкращі якості -- Любов, Милосердя, Жалість, Мир ("Божественний образ"). Мир приходить на землю -- леви і ягнята пастимуться разом ("Ніч").

Поступово читач розуміє, що перед ним не реальний світ, а казковий, райський, омріяна ідилія доброго, лагідного, щасливого життя, як у Шев-ченковому "Садку вишневому коло хати". В циклі дитячі безневинні очі дивляться на світ природи, сповнений божої доброти і милосердя. Так виникає чудова гармонія, втілена у простих і гарних образах поетична мрія.

Зовсім інший світ постає у "Пісняхпізнання". В них зовсім інший настрій, емоційний тон. Якщо в "Піснях невідання" перед нами був позитив, тепер бачимо начебто негатив. Якщо у першому циклі сяє сонце, то вже у першому вірші другого циклу "Відповідь землі" звучать слова "темрява", "страшний", "світло очей згасло", "кучері вкриті сивим відчаєм". І все це слова, сказані про землю. Вона скаржиться на те, що морський берег стискає її, зорі мучать своєю заздрістю, холод та паморозь вкрили тіло. Вона називає Бога жорстоким, заздрісним, егоїстичним страхом. Невинність юності й ранку закута в кайдани ночі.

Невже весна повинна ховати свою радість, коли з'являються бруньки і цвіт, чи повинен сіяч сіяти вночі, а орач орати в темряві? Так звучить заспів до циклу, його своєрідний емоційний камертон.

Цілий ряд віршів в обох циклах мають ту ж назву, тим самим підкреслюється їх пов'язаність і антагоністичне протиставлення не лише на рівні циклу, а й на мікрорівні окремої поезії чи навіть строфи або образу.

Взаємопов'язані за принципом контрасту такі вірші, як дві "Няньчині пісні", їх перший рядок той самий: "Коли голоси дітей чутно серед зелені". Другий, хоч і відрізняється у двох віршах, але передає той самий настрій безтурботної дитячої гри і веселощів. Далі починаються зміни. В "Пісні" з першого циклу няня спокійно дивиться на дитячі пустощі, а в другому -- згадуючи дні своєї юності, блідне від суму. Різко змінюється настрій і в останніх строфах обох віршів. У першому няня погоджується на те, щоб діти бавились, аж поки не зайде сонце. У другому вона тривожно зве їх додому, тому що "Ваші весна й ваші дні прогаяні в іграх //А ваша зима і ніч будуть

зовсім іншими ". Перша "Няньчина пісня" була прозорою жанровою сценкою, друга -- сумною філософією людського життя.

Такі ж зв'язки існують між віршами "Квітка" і "Хвора троянда", "Дитя-радість" і "Дитя-горе", "Зелена луна" і "Сад кохання", "Вівчар" і "Лондон". Варто додати при згадці про цей останній вірш, що в дусі руссоїзму "щаслива Аркадія" знаходиться на лоні природи. Пасторалі, як годиться, розігруються на луках і серед кущів, а якщо і згадується Лондон, як у "Святому четвергу", то діти в кольоровому вбранні прикрашають місто, наче квіти. У "Піснях пізнання" в деяких віршах присутнє велике місто. Воно створює похмуре тло для людських постатей. Люди в місті страждають і гинуть, бо воно їх розбещує й зводить на манівці, як юного аматора елю (пива) й богохульника в поезії "Малий бурлака", дівчину-повію, що на темних вулицях кляне і безневинне дитя, і молодих у весільній кареті ("Лондон"). У "Малому бурлаці" звучить своєрідний гумор, взагалі цьому циклу не властивий. Та гумор цей теж досить похмурий.

Емоційне протиставлення знаходимо у віршах "Загублена дочка" й "Віднайдена дочка", які складають певну паралель до "Загубленого й віднайденого хлопчика".

Можна продовжувати порівняння співвіднесених поезій в обох циклах. По суті, кожен світлий вірш має свого темного антагоніста, що відповідає задуму і назвам обох циклів (їх завжди пізніше Блейк об'єднував в один томик). Більшість дослідників, розглядаючи "Пісні", відзначає ту обставину, що між написанням циклів відбулися події Французької революції, і це позначилось на загальному тоні кожного. Безумовно, Блейк, чутливий, як еолова арфа, до подій свого часу, не міг не відгукнутися на перемоги і поразки революційної Франції. Але такі відгуки ясніше простежуються в інших його творах того часу. А "Пісні невідання і пізнання" не відголос конкретних соціально-політичних фактів сьогодення, а значно глибше, універсальніше прозріння у діалектику людських почуттів, емоційних станів, залежних від різних обставин й притаманних тому ж самому індивіду.

"У світі Блейка полярності Невідання й Пізнання, перетинаючись, не заперечують одна одну. У цьому визнанні "протилежних станів" як необхідної умови буття особистості, в цій відмові від спокус втечі у гармонійний, вільний від тривог світ, бо окремо від Пізнання його просто не існує, Блейк рішуче розходиться з романтичною філософією життя, начебто випереджаючи її і стаючи прямим попередником поезії новітнього часу..." (О. Звєрєв).

Слушність цих спостережень якнайкраще доводить ще одна контрастна пара віршів з "Пісень невідання і пізнання", своєрідна квінтесенція авторського задуму. Це "Агнець" і "Тигр". Особливо цікавий другий.

Тигре! Твій вогненний гнів В чорній пущі забринів. Хто із сонця і з ночей Креше жах твоїх очей?

Із глибин чи з верховин Той вогонь очей жарин? Хто й коли його приніс У прадавній чорний ліс?

Хто у шаст/ чи в журбі Серце вирізьбив тобі? Серце грізно в груди б'є, Людям жаху завдає.

Хто, яким вогнем навік Хижий мозок твій розпік! Ае ковадло, шо на н/'м Скуто твій нещадний грім!

Впав на землю темний страх, Небо скупане в сльозах. Чи всміхнувся твій творець, Шо ягняткові кінець?

Тигре! Твій вогненний гнів В чорній пуші забринів. Хто із сонця і з ночей Креше жах твоїх очей?

Переклад В. Коптілова

Коли згадати, що у вірші "Агнець" дитина питає, хто створив ягня, вона сама ж дає відповідь, що це зробив Бог, творець усього сущого. Зрозуміло, що і риторичні запитання у "Тигрі" мають ту ж саму відповідь. Творець є автором і Добра і Зла, Слабості і Сили тощо, а вони у парі створюють все багатство і розмаїття життя. Вірш "Тигр" теж відбиває в собі діалектичне начало світу. В його яскравій у буквальному розумінні слова метафорі примхливо сполучається позитивне і негативне. Тигр -- це могутність, краса, грація і дикість, жорстокість, кровожерливість. Це образна матеріалізація таких абстрактних понять, як "людське існування", "людська вдача" тощо.

Ліричні вірші, які не входили в аналізовані цикли, Блейк не видавав, їх зібрали докупи з рукописів і найчастіше вони виходять під назвою "Пісні різних років", або мають титул за назвою рукописів "Манускрипт Россетті" чи "Манускрипт Пікерінга" (це прізвища перших власників зошитів Блейка, що сприяли їх виданню). Ці вірші були написані в різні роки між 1789 і 1811, відрізняються між собою за настроєм, стилем, жанровим типом. Є серед них близькі до "Пісень невідання і пізнання", такі ж значні за думкою й естетичною вартістю, за емоційною забарвленістю. В більшості гостро звучать сатиричні ноти, гірка або сумна іронія: "Не можна висловити любов", "Просив я злодія", "Я чув, як ангел співав" та інші. Багато серед них коротких чотиривіршів афористичного звучання, мудрих і повчальних або тонко іронічних.

Є серед "Різних віршів" і політичні, і в дусі народних балад, і гарні ліричні мініатюри, і пісні. Палітра Блейкової лірики вельми розмаїта, щедра на барви і відтінки. Якби він не створив нічого іншого, він все одно увійшов би до числа кращих поетів Англії.

Але існує ще величезний масив великих творів поета-провидця. Це так звані "Пророчі книжки " й інші поеми. Перед деякими з них розгублено зупиняється більшість дослідників і популяризаторів. Це, передусім, стосується саме незавершених, досить хаотичних за структурою і образною системою "Пророчих книжок". У них у складних для розшифрування символах і алегоріях художньо втілені філософські ідеї Блейка, його розуміння проблем і процесів власного часу і передбачення того, що чекає людство у майбутньому. Блейк сам розумів, що йому не все вдається донести до читача, як хотілося б. У передмові до однієї з пізніх поем він писав: "Любий читачу, вибач мені за те, що тобі не сподобається, і полюби мене за ту енергію, з якою я вкладав у працю мій талант".

Блейк використовував як елементи для своєї міфології конфлікти, сюжети, образи з античних міфів і Біблії, давньоскандинавських саг і індійських легенд, казок Сходу й англійського фольклору, творів письменників і філософів, публіцистів і містиків-візіонерів XVII -- XVIII століть, суверенне переосмислюючи їх за власним задумом, своєю нічим не скутою романтичною фантазією. Синтез різних запозичень дає у нього найчастіше щось цілком оригінальне, позначене його особистістю, його баченням світу у велетенських постатях і гігантських катаклізмах, у могутніх пристрастях, трагічних поразках і падіннях, перемогах, воскресіннях.

Герої "Пророчих книг" -- людиноподібні титани Юрайзен, Тармас, Льюва, Орк, Лос, Ейхенія, Еніон, Веле, Ентісармон разом зі своїми синами і дочками, "тінями", "привидами", оточенням, супротивниками і союзниками -- весь час знаходяться в русі, в борінні, переживають найсильніші пристрасті -- кохання і ненависть, жагу помсти і торжество перемоги над ворогом, гірке розчарування і спалах віри. Вони не залишаються незмінними. Змінюються їх стосунки між собою, їх характери, їх ставлення до світу. Центральні постаті поем еволюціонують (не завжди у кращий бік), але завжди психологічно переконливо. Вони написані густими, різкими мазками, їх пристрасті надто сильні і яскраві, а слова сповнені високого пафосу.

Головна боротьба в поемах точиться між втіленням тиранії, мертвотного застою, кривавого насильства, страху, льодової байдужості до всього живого -- титаном Юрайзеном, в якому сполучаються риси усіх відомих з міфології

небесних тиранів, з його антиподами титанами Лосом і його сином Орком, що мають у різних поемах різні іпостасі, до­сить суперечливі, однак загалом виступають як сили добра, визволителі поневолених і гнаних, борці за свободу духу, творення. Значне місце в поемах займає тема кохання, цікаві в них постаті закоханих титанів, здатних на сильні почуття, вірних і відданих.

Загальна назва "Пророчі книжки" об'єднує поеми Блейка, створені ним між 1793 і 1820 роками: "Видіння дочок Альбіона" (1793), "Америка" (1793), "Європа" (1794), "Перша книга Юрай-зена" (1794), "Книга Аханії" (1795), "Книга Лоса" (1795), "Вала або Чотири Зоа" (1795 -- 1804), "Мільтон" (1804-- 1808), "Єрусалим" (1804 -- 1820). До них іноді долучають написані раніше поеми "Книга Тель" (1789), "Шлюб неба і пекла" (1790) і фрагмент твору "Французька революція" (1791).

Назва "Пророчі книжки" безпосередньо співвідноситься з біблійними "Книгами пророків", в яких головною була оповідь про історію єврейського народу, а не містичні пророцтва про його майбуття. Блейк дав пояснення того, що він розуміє під словом "пророк": "Кожна чесна людина -- пророк, вона висловлює свою думку про суспільні і приватні справи, вона говорить: "Якщо ви зробите таке й таке, результат буде такий і такий". Вона ніколи не скаже: "Як би ви не робили, все одно відбудеться те і те". Тому можна сказати, що пророчі книги Блейка -- це художня проекція історії і сучасності Англії і всього світу у величних, грізних і гарних міфічних образах.

Однак Блейк, як і багато романтиків після нього, вважав місію поета особливою: він був переконаний, що митець має бути духовним вчителем народу, його проводирем. Не випадково він дав своїм поемам таку багато до чого зобов'язуючу назву -- "Пророчі книжки", зухвало ставлячи себе на один рівень з пророками Старого заповіту. Таке двоїсте розуміння пророчої місії поета відбилося в поемах.

Щодо спроби представити міфологію Блейка як цілісну систему, то вона, на думку відомого англознавця з Москви Г. Єлістратової, "не

Й еСТетИЧНОГО Інтересу ВЖе ТОМУ, ЩО В ДІЙСНОСТІ ЙОГО СИМВОЛІЧН"

надто заплутана, довільна і часто суперечлива. У творчості Блейка, як, зрештою, і більшості поетів-романтиків, рух поетичної думки, пошуки уяви, політ фантазії, пориви ліричного почуття самі собою нерідко бувають важливіші й більш значущі, ніж ті прямі кінцеві "висновки", до яких вони приводять".

Як приклад, можна навести поему "Видіння дочок Альбіона". Сюжет її, досить простий і не дуже зрозумілий, звучить приблизно так. Утуна -- прегарна дочка Лоса (головний позитивний персонаж в міфології Блейка, який, однак, має багато різних втілень, серед них і не цілком позитивні) кохає Теотормона, шляхетного героя, але обережного і нерішучого, як Гамлет (в інших поемах він може виступати як син Лоса). Та Утуна стає жертвою насильства грубого і жорстокого рабовласника Броміона (і він в інших поемах може бути сином Лоса). Знеславлена дівчина все одно мріє про кохання Теотормона, та він мститься Броміону і безневинній Утуні, через ревнощі й упокорення не відповідає на її пристрасне й безкорисливе почуття. Цей не дуже переконливий сюжет не має суттєвого значення. Важливі натомість гнівні філіппіки проти рабовласників-нелюдів, зажерливих попів, несвободи жінки, її страждань у шлюбі, в який вона найчастіше вступає не з власної волі.

Кричить глумливий Броміон;

... Твоя Америка --моя, мені належать північ й південь,

Моє тавро горить на чорних дітях сонця.

Вони не опираються й мовчать в покорі

Піл моїм бичем, а їх дочки тремтять

/ підкоряються моїй безмежній силі...

Наведений уривок свідчить, яка пекуча актуальність попри всю образну узагальненість і умовність ховається в тексті поеми. Це ж можна сказати і про інші "Пророчі книжки". Так, наприклад, у конфлікті титанічних постатей "Америки" в міфологізованому вигляді відтворено дійсність кінця XVIII ст., боротьбу американських колоній проти англійської монархії за незалежність. У поемі навіть згадуються політичні діячі, активні учасники цієї боротьби з обох таборів -- Джордж Вашингтон, Томас Пейн, король Георг III та ін. В написаних пізніше поемах зв'язок із сучасними історичними подіями номінальне не підкреслюється, але він завжди існує. У своїх пророчих поемах Блейк шукав вагомі приклади людської перемоги над всюдисущим злом, бездуховністю, насильством, споживацькими началами, утверджував ідеали "Єрусалима" як майбутнього царства свободи, краси, людського генія.

Блейк не знайшов визнання за життя, його пророцтва не були почуті й сприйняті. Він жив у злиднях і помер бідарем. Навіть поховали великого поета і художника у могилі для бідних, проповідника людського братства-- у братській могилі. Однак його поезія стала відомою світові, бо не міг забутися універсальний геній, що умів -- Бачити світі у зерні піску, Небо у квітці синій, В своїй долоні безкрайність усю І вічність в одній голині.

Размещено на Allbest.ru