Творчість Є. Гребінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПЕТРА МОГИЛИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

Реферат

з «Історії української літератури»

ТВОРЧІСТЬ Є. ГРЕБІНКИ

студентки 246 групи

Луцької Анастасії Русланівни

Перевірила

к. філол. н., доц. В. М. Руссова

Миколаїв 2013

План

Вступ

Життєвий шлях Є. Гребінки та його вплив на формування творчої особистості

Творча спадщина Євгена Павловича

«Чайковський» - як один із найкращих творів автора. Використання сюжету твору

Висновки

гребінка творчість літературний чайковський

Вступ

Українське суспільство у 20-30-х роках, коли зростав талант Євгена Гребінки, розвивалося в умовах загострення суспільно-політичних відносин. Після наполеонівської війни 1812 року, коли багато громадян Росії та України, ознайомилися з життям Європи й порівняли його зі своїм середньовічним кріпацтвом, почали виникати таємні політичні товариства. Почала формуватися українська національна самосвідомість більшості громадян. У той час починали свою діяльність Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Опанас Маркович. Уже було видано славнозвісний збірник українських пісень Михайла Максимовича. Надзвичайно популярною була «Енеїда» І. Котляревського. Ці прояви національного відродження в часи царювання Миколи Першого викликали непримиренну ворожість.

У таких умовах виник так званий романтичний напрям української літератури до шевченківського періоду, яка живилася подіями народного життя й надихалася ідеями національного відродження.

Відверто кажучи, історія - далеко не завжди милосердний та справедливий суддя, а час не все розставляє по своїх місцях, віддаючи належне чесному, шляхетному служінню людям і рідній культурі, та відкидаючи все тимчасове, суєтне, наносне. Якби це було так, то духовні надбання багатьох наших попередників не втрачалися б нами, а ставали б живими, активнми учасниками культурно-естетичних процесів сьогодення, перебували б в центрі уваги поціновувачів рідної історії та рідного слова.

Життєвий шлях Євгена Гребінки

Воістину яскравим прикладом сказаного є життєвий шлях і творчість визначного українського письменника 19 століття Євгена Павловича Гребінки(1812-1848). Спадщині Гребінки, блискучого прозаїка, поета-лірика, байкаря, який однаково плідно й успішно творив і мовою Котляревського, і мовою Пушкіна(з останнім, до речі, був знайомий особисто, переклав «Полтаву» українською мовою), сказати ю, «не пощастило». Написане ним давало Євгену Павловичу вагомі вважатися якщо не класиком, то, принаймні, вельми шановним автором обох літератур. Попри достатньо високі оцінки безперечних авторитетів ім'я та твори письменника, як здається, ще не здобули належної поваги критиків і у широкого загалу. Можливо, річ у тім, що для російської культури Гребінка здавався занадто «українським» і навпаки? Досить сумний парадокс.

Пояснення цього парадоксу ми знаходимо як у специфіці часу(адже тоді українська мова вважалась «наречием» і, отже досягти суспільного визнання й успіху український письменник - до Шевченка! - на практиці міг, лише використовуючи російську мову), так і в обставинах його біографії. Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року в маєтку Убєжище біля містечка Пирятин на Полтавщині в родині відставного офіцера, але швидко перетворився на звичайного полтавського дрібного поміщика.

Неповторна природа Полтавщини, українські народні пісні, легенди, перекази, розказані матір'ю і нянею, навіки закарбувались у пам'яті Євгена як еталон краси, добра й одвічної людської мудрості. Звідси ж - блискуче знання живої мови народу, що невдовзі буде продемонстроване Гребінкою в інших творах.

Винятково важливий етап у становленні майбутнього письменника - навчання Ніжинській гімназії вищих наук (1825-1831 рр., майже одночасно з Миколою Гоголем). Саме тоді Гребінка робить спроби писати, створюючи перші оригінальні твори українською і російською мовами, видає гімназійний рукописний журнал «Аматузія». Вже в ті роки ним були написані знамениті байки, що стали класичним надбанням української літератури. Серед них «Ведмежий суд» (істинний зразок «справедливого суду»), «Рибалка», «Вовк і огонь» і багато інших. Всі байки були зібрані у збірці «Малороссийские приказки Е. Гребенки», що вийшла у Санкт-Петербурзі в 1834 році і містила 23 байки та ліричну поезію «Човен», засвідчила: в українську літературу увійшов молодий, талановитий митець, обдарування якого обіцяло ще ширше розкритися в майбутньому.

У цей час Євген Гребінка вже перебрався до Петербурга; позаду лишилася служба у «восьмому малоросійському козачому полку», а попереду - знайомство з літературними колами столиці імперії, творчі контакти з Володимиром Далем, Іваном Криловим, Василем Жуковський та іншими. І одночасно з цим - малоцікава праця чиновником у комісії духовних училищ, а згодом - викладачем природничих наук в Інституті корпусу гірничих інженерів. Словом, це було життя скромного інтелігента, українського та російського «сочинителя», який чесно та віддано працював на благо рідної культури.

Але внесок скромного письменника Гребінки в літературу виявився таким, що непідвладний часові! Це і історичні романи «Чайковський», «Нежинский полковник Золотаренко», і повісті «Кулик», «Записки студента», до речі саме в останньому відтворено дуже багато цікавих біографічних фактів із життя Євгена Гребінки, «Приключения синей ассигнации» - всі вони й зараз читаються з інтересом, не втратили ні пізнавальної, ні культурно-естетичної цінності. А знаменитий романс «Очи черные»? Чи багато хто знає, що й це - не «народне» творіння, його автор - Гребінка.

Крім блискучих байок, його перу належать такі ліричні вірші високої вартості, як «Ні, мама, не можна нелюба любить»(«Українська мелодія»), «Ліс» та інші. Вагомими є заслуги Гребінки як громадського діяча, який чимало зробив для підтримки українського слова, постійно листувався з Г. Квіткою-Основ'янеко, Віктором Забілою, Левком Бориковським та іншими. Історичною віхою для української літератури став вихід у світ альманаху «Ластівка» 1841 року, де були надруковані твори Тараса Шевченка та Івана Котляревського та всіх творців вище перекислених.

Однак, безперечно, в історії України, в історії нашої духовності Євген Павлович Гребінка назавжди залишиться насамперед як людина, за чиєї прямої ініціативи, безпосередньої матеріальної та моральної підтримки був підготовлений до друку й виданий «Кобзар» Тараса Шевченка (1840 р.). Причому ж не слід і забувати, що іще раніше, 1838 року, Гребінка брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва, та й згодом залишався одним із найближчих друзів. Так, він не побоявся, взявши епіграфом відразу до декількох розділів роману «Чайковський» вірші Шевченка.

Помер Євген Павлович Гребінка 15 грудня 1848 року, у віці 36 років у Санкт-Петербурзі. Поховано письменника неподалік від рідного «Убєжища», в селі Мар'янівці на Полтавщині. Ця людина воістину заслужила право на вдячну пам'ять нащадків!

Творча спадщина

Літературна діяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Виступивши в період гострої ідейно-теоретичної боротьби між представниками різних літературних течій, Є. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію -- від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.

Ранні поетичні твори Є. Гребінки, написані в гімназії («Рогдаев пир» та ін.), не відзначалися оригінальністю; в них відчутне наслідування тогочасної романтичної поезії, зокрема О. Пушкіна. Першим найпомітнішим твором молодого автора став переклад українською мовою пушкінської «Полтави» (окремим виданням опублікований 1836 р. у Петербурзі). Свій переклад Є. Гребінка назвав «вільним». Це виявилося у багатьох відхиленнях від оригіналу.

Незважаючи на художню недосконалість перекладу, М. Костомаров мав рацію, коли зазначав: «Перевесть «Полтаву» Пушкина на малороссийский язык -- идея смелая, приносящая честь тому, кто первый счел язык способным к этому... Ценители малороссийского слова всегда будут благодарны писателю за то, что он показал его достоинство и проложил дорогу другим». Загалом переклад пушкінської «Полтави» мав позитивне значення: він збагачував образні засоби рідної мови, розширював її стилістичні можливості, тематичний і жанровий діапазон нової української літератури.

Перу Є. Гребінки належить також кілька «прекрасных лирических пьес», у яких він, за словами І. Франка: «Вылил всю свою поэтическую душу и любовь к Украине». Якщо у багатьох сучасників романтичний струмінь влився в тканину бурлеску, то в поезії Є. Гребінки поєднання різних стильових ознак, що було притаманне українській літературі того часу, позначено перевагою романтичного стилю. Вже перший його український вірш «Човен» (1833) мав виразний романтичний характер. Провідні мотиви його -- жорстокість буття і безвихідь, трагізм відчуженої особистості. Звертаючись до різноманітних засобів фольклорної поетики, зокрема успішно використовуючи наскрізний психологічний паралелізм, автор уподібнює себе з одиноким човном у пінявих хвилях розбурханого житейського моря. В інших ліричних поезіях Є. Гребінки «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить!»), «Заквітчалася дівчина», «Маруся», написаних у народнопісенних традиціях і позначених романтичним колоритом, у журливих, елегійних тонах оспівуються мотиви нерозділеного кохання, почуття розлуки, зради, душевних страждань, неможливості досягнення щастя в реальному житті.

Найвизначніше місце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам. Опираючись на досягнення світового байкарства, плідно використовуючи народно-сатиричні традиції української і російської байки, Є. Гребінка створив ряд глибоко самобутніх, оригінальних творі цього жанру. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки» (з присвятою «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова») видані у Петербурзі в 1834 і 1836 pоках.

У «Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка зазначав, що зміст деяких «приказок» він узяв «из 4 басен Крылова и других в сем роде писателей и что в орфографии... следовал способу, принятому нашим известным поэтом Гулаком-Артемовским». Але беручи фабули, теми, образи у своїх попередників (такою вже була давно усталена традиція у світовій байкарській культурі), Є. Гребінка переосмислював їх відповідно до своїх ідейно-естетичних уподобань, ставив у контекст сучасної йому української дійсності, надавав їм виразного національного колориту. На передній план виступала тепер індивідуальна поетична манера українського байкаря.

Показовою в цьому плані є одна з найкращих байок Є. Гребінки «Рибалка», в якій використано тему й сюжетну канву відомої байки І. Крилова «Крестьяне и Река», проте опрацьовано їх цілком оригінально. Це виявилося у багатьох адаптивних моментах -- у перенесенні місця дії в Україну (вже в першому рядку байки згадується річка Оржиця, на якій стояв рідний хутір Є. Гребінки), у введенні образу оповідача, через якого автор висловив своє ставлення до зображуваних подій, та центрального індивідуального образу Рибалки (у Крилова -- узагальнений образ селян), у заміні окремих дійових осіб, у створенні ряду нових побутових картин, зокрема яскравої, у дусі народної творчості, сцени вирядження Рибалки.

Самобутність Є. Гребінки полягає й у тому, що основній, образній частині розповіді передує поширена, але цілком умотивована своєрідна експозиція, в якій у гротескних тонах осміяно «народ письменний» -- бундючне провінційне панство з його зневажливим ставленням до рідної сторони і раболіпним захопленням усім чужоземним.

Кращі байки Є. Гребінки (а їх переважна більшість) написані в дусі просвітительського реалізму, пройняті демократичними настроями, сповнені конкретного соціального і національно-побутового змісту, спрямовані проти сваволі й насильства, беззаконня й несправедливості, пануючих у тогочасному суспільстві. У таких байках, як «Ведмежий суд», «Рибалка» та ін., що мають виразну життєву основу, сатирично-викривальні тенденції, український поет, майстерно використовуючи алегоричні можливості традиційного жанру, реалістично змальовує хижацтво, визиск, відверту злочинність дій чиновників різних рангів -- волосної і повітової адміністрації, царського суду, жертвою яких завжди є проста, беззахисна людина.

А у деяких гумористично-повчальних байках Є. Гребінки відбилося прагнення його до примирення існуючих соціальних суперечностей; він закликає дотримуватися в усьому поміркованості, не нарікати на долю, задовольнятися тим, що вона посилає («Цап», «Ворона і Ягня»). У байці «Злий кінь», адресованій панам, автор радить лагідно поводитися з кріпаками, приборкувати їх не батогом і силою, а ласкою.

Широко використовує Є. Гребінка у своїй творчості зразки народної мудрості. Його байки органічно пов'язані з приказками та прислів'ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки.

Порівняно зі своїми попередниками Є. Гребінка зумів надати умовно-абстрактному жанру поглибленої життєвості, суспільної вагомості, викривальної спрямованості. Є. Гребінка розширює жанрові межі байки, урізноманітнює її форми (народна казка й гумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання); він майстерно динамізує сюжет байкового твору, збагачує його образно-поетичну систему, наснажує виразним народно-національним колоритом.

Поетичний доробок Є. Гребінки російською мовою за своїм обсягом і тематикою значно ширший, ніж українською. Його російські твори позначені переважно романтичною тональністю; їх романтичний колорит помітно виявляється у посиленій увазі до сильних пристрастей, складних душевних переживань, до постійного пошуку ліричним героєм свого місця в житті, до заглиблення поета у стан самотності, до злиття з непорочною природою. Один з провідних мотивів лірики Є. Гребінки -- роздуми про долю і покликання поета в суспільстві. Ліричний автор-суб'єкт Гребінки невдоволений жорстоким світом, де все «пахнет и златом, и кровью». Єдиним «властелином» його «убитой души» виступає журба -- «чудная гостья... неземная» («Печаль»), і він поривається у небесне безмежжя, в захмарні висоти, щоб кинути виклик тим, хто «ближних гнетет» і «честь продает» («Утешение», «Недуг», «Моя месть»).

Широкою популярністю користувалися свого часу «Черные очи» («Очи черные, очи страстные...»), «Почтальон», «Песня» («Молода еще девица я была...») та інші поезії Гребінки, в яких майстерно поєдналася фольклорна стихія з романсово-пісенним стилем доби.

Виразну народнопоетичну основу мають поезії, написані Є. Гребінкою з метою ознайомити російського читача, кажучи його словами, «с прелестными чувствами нашей родины», -- «Казак на чужбине (Украинская мелодия)», «Кукушка (Украинская мелодия»), «Украинская мелодия» («Не калина ль в темном лесе...») та ін., що були перекладами «в русские стихи малороссийских песен» (Є. Гребінка); вони пройняті тугою за втраченим щастям, смутком і журбою.

Помітну увагу привертають вірші Є. Гребінки, присвячені історичному минулому України -- «Курган», «Нежин-озеро», «Украинский бард», поема «Богдан» (1843), написані як за історичними матеріалами, так і на основі національних народних переказів. Найзначніше місце серед творів цього циклу належить драматизованій поемі «Богдан».

Відтворення Є. Гребінкою ряду яскравих епізодів національно-визвольної боротьби народних мас за незалежність батьківщини. Б. Хмельницький зображений автором як мужня постать, людина рішучого й загартованого характеру, як відважний і досвідчений полководець, мудрий і прозорливий дипломат-політик, що у своїх діях спирається насамперед на народні маси, вірить в їхні сили й могутність.

Поема «Богдан», незважаючи на окремі відхилення від історичної правди (ідилічне зображення життя трудящого люду, захоплене вихваляння не тільки царя, а й «родных царей святое поколенье» тощо), в цілому була помітним явищем у літературі як одна із вдалих спроб художнього осмислення хвилюючих сторінок героїчної історії України.

Художнє втілення українська тематика знайшла в повісті «Нежинский полковник Золотаренко» (1842) та романі «Чайковский» (1848).

Одним із значних досягнень Є. Гребінки-прозаїка є роман «Чайковский». Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» М. Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до подій, історичні постаті та ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацкую вольницу» з її демократичними і водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядових козаків-патріотів (Микита Прихвостень, Касян), чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначений і багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн, сповнений лютої ненависті до ворога; не чуже йому й глибоке почуття людяності, і разом з тим -- типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний. В індивідуалізованих образах роману Є. Гребінка «втілив свої уявлення про історичну людину. Романтичні тенденції у їх змалюванні -- героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності й гіперболізація «природності», нарешті, підкреслення їхньої винятковості, продиктоване прагненням епатувати читачів, -- поєднується в романі з реалістичними».

Роман «Чайковский», як і інші твори Є. Гребінки на історичну тематику, тісно пов'язаний з фольклорними джерелами, народнопісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді і є одним із необхідних її компонентів. Так, молода циганка піснею «Барвіночку зелененький, стелися низенько...» викликає на побачення до Марини Олексія. У романі «Чайковский» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза - протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розтлінного поміщицького середовища - морально потворним жалюгідним обивателям.

Особливе місце у прозовому доробку Є. Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню, а саме кріпосництву, яке безжалісно топтало особистість людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами.

Значний інтерес становлять твори Є. Гребінки, позначені увагою до «маленької людини», її гіркої долі.

З перших років перебування в Петербурзі молодий Гребінка збагачується знаннями «жестокой действительности», зокрема жалюгідним існуванням чиновника-різночинця (він і сам деякий час служив чиновником) у світі егоїстичного користолюбства.

Великою популярністю свого часу користувалися «Записки студента» (І841) Є. Гребінки, які в багатьох моментах мають автобіографічний характер; особливо це стосується першої частини повісті. Дитинство героя твору Якова Івановича, його навчання в ліцеї, перебування на військовій службі, приїзд до Петербурга тощо значною мірою нагадують факти біографії самого Гребінки. Проте перед нами не виклад біографії автора, а оригінальний художній твір, написаний у формі щоденника, в якому постають типові характери, реальні обставини тогочасної дійсності (до речі, всі інші події Гребінка подає й оцінює через сприйняття головного героя).

Розробляючи тему моральної переваги «маленької людини» над бездушним середовищем, її загибелі в умовах соціальної несправедливості, Є. Гребінка досить рельєфно, засобами гострої іронії, каламбуру, гіперболи виводить галерею користолюбців як життєво достовірних характерів, розкриває їх групову психологію хижаків і паразитів. Критичне осмислення дійсності в повісті дало змогу письменникові «подати зло не одвічною внутрішньою суттю кожної людини, яка тільки чекає слушних умов для вияву, а як породження суспільної несправедливості».

Цілком закономірним і свідомим було звернення Є. Гребінки в другій половині 40-х років до фізіологічного нарису, в жанрі якого написані «Петербургская сторона», «Фактор» (1845), «Провинциал в столице» (1848) та ін. Побудовані на безпосередніх спостереженнях автора, ці твори рельєфно, без прикрас розкривали окремі типові сторони здичавілого, нікчемного дворянського світу, всю непривабливість частини міста, де «живут десятки тысяч бедных, но честных тружеников» («Петербургская сторона»).

У своєму літературному розвитку Гребінка-прозаїк пройшов шлях від ранніх романтично-сентиментальних захоплень (у ряді пізніших творів, зокрема у повістях «Пиита», «Приключения синей ассигнации» та інших він в'їдливо висміяв своїх колишніх кумирів О. Марлінського й В. Бенедиктова) до принципів натуральної школи. Творчо сприймаючи ідейно-художні досягнення Миколи Гоголя, виходячи з життєвих спостережень, Є. Гребінка створив ряд яскравих творів, позначених реалістичною спрямованістю, гуманістичним ставленням до «маленької людини». Його проза стала надбанням як російської, так і української літератур. Кращі повісті й оповідання письменника, написані з позицій естетики натуральної школи, сприяли зміцненню «гоголівського начала» в російській літературі і разом із його класичними байками відіграли помітну роль у становленні й розвитку художнього реалізму в новому українському письменстві.

«Чайковський», використання сюжету в драматургії

Друга половина ХІХ століття - доба відродження самосвідомості українського народу через літературу, культуру, зокрема через театр, адже в ті часи на широкому терені всієї Російської імперії українське слово лунало тільки в театрі.

Марко Лукич Кропивницький(ініціатор постановки роману «Чайковський» Є. Гребінки) глибоко сприймав національну недолю, болісно переживав занепад мови, культури. Ці обставини гостро і боляче впливали на український театр, який перебував під постійними утисками та обмеженнями з боку російського царизму. Тому М. Кропивницький і звертався досить часто до інсценізацій та переробок відомих творів інших митців.

Саме в цей період свого творчого життя драматург створив одну з найвдаліших своїх переробок у літературному плані - п'єсу «Чайковський, або Олексiй Попович» за Є. Гребiнкою, де драматург виявив своєрiднiсть творчого підходу до iсторичного минулого українського народу. Над цією п'єсою Кропивницький почав працювати у 1902 році, коли перебував у об'єднаній трупі корифеїв української сцени. Збереглися три різні списки п'єси, які мають між собою спільне. У підзаголовку зазначено: «Зміст позичений у Є.П. Гребінки».

Євген Гребінка успішно виступав і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648-1654 років. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 60-70-х років. Роман «Чайковський», створений, як свідчать сучасники, за родинними переказами (мати Гребінки, як відомо, походила з роду Чайковських) та запозиченими з народної думи про Олексія Поповича окремими епізодами. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М.Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія й Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Гребінка звертався й до так званих злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві.

Перероблюючи роман Гребінки, Кропивницький творчо осмислив тему цього твору і характери його персонажів, імена яких зберіг і в своїй п'єсі. Він відтворив ті деталі, що посилюють типовість образів, змалював колоритні картини зустрічей Олексія з Мариною, козацьких звичаїв і побуту.

Як роман, так і п'єса правдиво відтворюють окремі картини героїчного минулого, опоетизовують Запорозьку Січ як «козацьку вольницю» з її демократичними й водночас суворими законами, реалістично змальовані привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядових козаків-патріотів, чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом.

Поділяються і персонажі роману: на позитивні і негативні, але кожен образ вдало і органічно доповнює інший, роблячи цим самим сюжет твору більш динамічним і насиченим.

Однак позитивнi герої драматичного твору зазнали істотної еволюцiї: вiд довготерпiння й пасивного протесту до здатностi аналiзувати обстановку, усвiдомлювати себе як особистiсть, до соцiальної активностi.

На початку свого твору Гребінка знайомить зі всіма головними персонажами: лубенським полковником Іваном, його донькою Мариною та сином покійного замкового протоієрея Олексієм, який закохався у красуню Марисю.

Дуже цікаво змальовано персонажів. Наприклад Марину, яка виховувалась серед козаків, і будучи жінкою, являла собою набагато більшу мужність ніж навіть Олексій. Батько дівчини - полковник Іван, справжній козак, патріот, але водночас це тип жорстокого, непримиренного чоловіка, який постійно приховував свою людяність від інших.

Обидва твори також тісно пов'язані з фольклорними джерелами, народно-пісенною творчістю. Особливо чітко виявлені риси українського національного колориту; в творах вони виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді й є одним із необхідних її компонентів.

В досліджуваних творах багато народних пісень, прислів'їв та приказок.

Роман не позбавлений також певних недоліків: любовна інтрига інколи заступає історичні події, в кількох сценах відчутний зайвий мелодраматизм (смерть Тетяни, історія Герцика і його матері та ін.), відчувається деяка умовність окремих образів, надто розтягнені ліричні відступи переривають розповідь та уповільнюють дію. У цьому плані драма значно перевершила твір-першоджерело, вона є майстернішою, довершенішою та більш колоритною.

Незважаючи на окремі розбіжності досліджуваних творів, вони є, безперечно, помітним досягненням вітчизняної літератури.

Висновки

Беззаперечно, Євген Павлович Гребінка є визначним діячем і в культурному плані, і в громадському житті. Це глибока за своєю сутністю людина, за допомогою своїх творів підіймала українську літературу на ще вищій шабель. І за ми повинні сказати йому величезне дякую, адже його байки, романи, лірика, повісті корисні і актуальні навіть для сучасного читача. То ж читаймо!

Список використаних джерел

1. Нахлік Є. К. Українська романтична проза 20-60-х рр. 19ст. К. Наукова думка, 1988. С. 82.

2. Зубков С. Д. Байкар і поет Гребінка// Гребінка С. Байки. Поезії. К., 1990. С. 25.

3. М. Т. Яценко, О. І. Гончар, Б. А. Деркач, І. В. Лімбровський, Є. І. Нахлік Історія української літератури 19 ст.

4. Томенко М. Історія українського кохання /Микола Томенко. К., 2002. С. 128.

5. Франко І. Я. Зібр. творів: у 50 т./ І. Я. Франко. К. Наукова думка, 1980-1986. Т.41. 425 с.

6. Гребінка Є. П. Чайковский / Є.П. Гребінка // Гребінка Є. П. Твори: у 3 т. К.: Наукова думка, 1981. Т. 2. 743 с.

1. http://grebinka.net/pro_yevgena_grebnku.html.

2. http://www.ukrlit.vn.ua/info/xix/index.html.

3. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ltkp/2012_68/lit/lit3.pdf.

4. http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/02/1/70939/.

5. http://www.ukrlib.com.ua/books/printzip.php?id=35&bookid=1.

Размещено на Allbest.ru