Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Життєвий і творчий шлях письменника

Пауль Целан (справжнє прізвище - Анчель) - австрійський поет і перекладач - народився 23 листопада 1920 року в Чернівцях (Буковина) німецькомовним євреєм румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом. Маленьке місто Чернівці (до 1944 року - Черновиці) мало дуже бурхливу історію: до 1775 року воно належало Молдавському князівству, після 1775 року - Австрії, з 1918 року - Румунії.

Початкову освіту Целан отримує у народній школі (1926-1930), а з 1930 по 1938 роки відвідує греко-латинську гімназію. В юності поет захоплюється ідеями марксизму і анархізму. Літературні уподобання формувалися під впливом творчості Гофмансталя, Рільке. Потяг до поезії і самостійної творчості проявився дуже рано: перші вірші з'являються у 1934-1935 роках.

З 1938 року Целан у Франції вивчає медицину в медичній школі міста Тур, але з початком Другої світової війни вимушений повернутися додому, де продовжує навчання у Чернівецькому університеті (займається романською філологією).

З 28 червня 1940 року по 22 червня 1941 року перебував у радянському громадянстві (у 1940 році до Буковини вступають радянські війська, і Буковина приєднується до СРСР). Після встановлення радянської влади у Чернівцях поет пристосовується до нових умов життя: вивчає російську мову і працює перекладачем. Наступні три роки (1941 - 1944) Целан виживав в обстановці безупинного кошмару між життям і смертю, утратив усіх рідних, залишився живий лише завдяки чистій випадковості. У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим.

Події цих років стали трагедійною основою всієї подальшої творчості поета. Саме в роки війни Целан вдруге народжується як поет, як творча людина, яка має і хоче сказати щось дуже важливе, донести до людства ту істину, яку він збагнув у тяжкі часи воєнних випробувань. У 1944 році він повертається до Чернівців і продовжує навчання в університеті (вивчає англійську мову і літературу). Целан збирає свій перший (ще машинописний) збірник поезій, куди увійшли як воєнні, так і найкращі довоєнні вірші. Восени того ж 1944 року зібрано другий (також машинописний) збірник. Обидва збірники були віддані на прочитання відомому буковинському поету Маргулу-Шперберу, який високо поцінував перші поетичні спроби молодого поета. Ранні поезії Целана були вперше надруковані у Румунії вже після смерті поета.

На початку 1945 року поет зволів не чекати милостей від нової адміністрації, перетнув радянський кордон і відновився в румунському підданстві. Він свідомо залишив зону юрисдикції радянської окупаційної влади, бо не переносив політичної плутанини, що панувала там, і занадто добре знав про зникнення колишніх австрійських громадян у підвалах СМЕРШу.

Працював у видавництві "Російська книга" у Бухаресті, перекладав румунською російську прозу, писав власні вірші. Саме тут, у Бухаресті, вперше на літературній арені з'явилось ім'я Целана: у 1947 році в авангардистському журналі "Агора" надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще не відомим прізвищем - Целан: німецьке написання свого прізвища - Antschel - Пауль переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan.

Повоєнна Румунія нічим не відрізнялася від повоєнної Східної Європи - хіба що традиційний антисемітизм там був трохи сильнішим. Целан робив тихий дрейф до Заходу. У 1947 році він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. У Відні у Целана вперше з'являються друзі й однодумці: молода літераторка Інгеборг Бахман, художник-сюрреаліст Едгар Жене, видавець журналу "План" Отто Базиль, які фінансово допомогли Целану видати його першу книгу віршів "Пісок з урн" (1948). Збірник складався з 48 віршів, в яких виявилось 18 помилок, що перекручували і спотворювали зміст (пізніше Целан увесь невеличкий тираж - 500 примірників - повністю знищує).

На частині території Австрії усе ще перебували радянські війська (вони пішли звідти тільки в 1955 році), і Целан від гріха подалі у 1948 році перемістився до Парижа (де жив до кінця життя). "П'ятий пункт", що недавно гарантував смерть, тепер відкривав кордони - Європа каялася. У Парижі поет живе в домі франко-німецького поета Івана Голля і вивчає германістику та мовознавство в Сорбонні.

Перші повоєнні роки ознаменувалися виходом на авансцену поезії цілого ряду чудових майстрів, що писали німецькою мовою. Це й Інгеборг Бахман, і Йоханнес Бобровськи, і Нобелівський лауреат Неллі Закс, і Марія-Луїза Кашніц, і багато інших. Важко, та й непотрібно розставляти митців за ступенями ієрархічних градацій. Але, по справедливості, не можна не віддати одного з перших місць у цьому ряду Полю Целану.

У 1952 році з'являється перший збірник поезій Целана, виданий у Франції "Мак і пам'ять" - елегічний цикл, присвячений пам'яті загиблих. У цьому ж році поет одружується з художницею Жізель Лестранж.

Украй зосереджений на літературній праці, Целан належав до того типу "небожителів", поетів трохи не від світу цього, про яких прийнято писати в поблажливому тоні. Чудо порятунку із самого пекла гітлерівського геноциду відступило на другий план перед тягарем пам'яті про пережите. Найбільш відомий вірш Целана - "Фуга смерті" - вражає моторошною реальністю. Присвячена темі Голокосту, "Фуга смерті" поєднує в собі кілька ліричних жанрів. Деякі його вірші стали "знаменням XX століття". І в першу чергу це стосується його "Фуги смерті". У своїй творчості Целан пройшов дивовижний шлях від класично рівного вірша до верлібру, у якому не тільки затемнюється зміст розірваних рядків, але вже починається руйнація словесної тканини. Пізні вірші Целана схожі на ребуси, імпресіоністичні і важкозрозумілі.

1955 рік знаменується двома важливими подіями в житті поета: народженням сина Еріка і виходом нової збірки поезій "Від порога до порога".

Поетичне чуття і літературний смак у нього були бездоганні. З доброї волі і власного вибору Целан п'ятнадцять років віддав каторзі поетичного перекладу. Завдяки йому три російські поети - Олександр Блок, Сергій Єсенін, Осип Мандельштам - перекладені німецькою так, що зробити це краще навряд чи можливо. Данину Франції, що пригріла його, поет віддав також літературним даром - повністю переклав німецькою Поля Ва-лері й Артюра Рембо. Людина замкнута й нетовариська, Целан проте зазнав повною мірою літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю двері у великий світ: у Німеччині йому було присуджено почесну нагороду Федерального об'єднання німецької промисловості (1957), літературну премію Вільного ганзейського міста Бремена (1958), вишу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури - премію Георга Бюхнера (1960), реальна (Румунія) і потенційна (Ізраїль) історичні батьківщини, вшановуючи поета, розсипали всі можливі і неможливі похвали, про творчість Целана писали численні статті й монографії.

У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою - у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями "зрадництво" і "зрада Батьківщини". У Франції Целан жив на правах постійно проживаючого іноземця, на французьке громадянство (яке й у наші дні одержати нелегко) не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень матеріального благополуччя. Інакше кажучи, кар'єра молодої людини із забутого Богом куточка карпатської землі була майже запаморочлива: живи й радій!

Доля розпорядилася інакше. Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Тягар пережитого, начебто скинутий з пліч, не зникав - він повільно чавив і убивав випадкового втікача з зони смерті; це був свого роду "уповільнений геноцид", запізніла дія трупної отрути епохи небаченого людиновбивства.

Целан не страждав психічним розладом, не "списався" у вульгарному смислі цього слова. Він просто згорів, і не зміг уже знаходити більше сил для адекватного вираження того, що переповняло його випалене серце; піднявшись із дна на вершину, він волів не починати спуск... Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.

Остання книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називалася пророчо - "Неминучість світла" (1970).

2. Целан і Чернівці

Про перебування Целана в Бухаресті, Відні, Парижі маємо чимало відомостей, а от щодо Чернівців, міста, де він мешкав перші 25 років свого доволі короткого життя, майже нічого не збереглося. Та, зрештою, здається, мало хто цим і переймається. Лишень у червні 1998 року у Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича за організаційної та фінансової підтримки Гете-Інституту, Французького культурного центру та австрійського посольства у Києві було проведено міжнародну конференцію «Пауль Целан і Чернівці» (доповіді згодом надрукував часопис «Дух і Літера»). І ще літературний вечір, присвячений пам'яті поета, з приводу спеціального випуску «Марбахського журналу» 2000 року, що так і називався «Пауль Целан у Чернівцях».

А також телепроект «Пауль Целан. Повернення…», присвячений Дню міста. Кілька нещодавніх книжок перекладів і, здається, все. Пустка, порожнеча, інформаційний вакуум, як нині модно говорити. Целана називають «класиком модернізму», «поетом абсолютних матерій», «поетичним провидцем», «орфічним співцем», «королем поезії», «поетичним магом», людиною, котра продемонструвала, що, всупереч скептичному твердженню Т. Адорно, «поезія після Аушвіцу» все ж таки існує. Насправді ж, він був простим єврейським хлопчиком, котрий знав вісім мов (цілком природно для поліетнічних Чернівців), їздив на пасхальні канікули до тітки в Лондон (Європа без кордонів!), вступив до «Підготовчої медичної школи» в Турі, де врешті-решт не зміг навчатися через початок Другої світової війни, тому і став студентом романістики Чернівецького університету, що 1940 року підпав під радянський диктат. За рік знову повернення румунських військ, уже під проводом СС. Утворення єврейського гетто, депортація батьків у Трансністрію, переховування в приміщенні фабрики румунського промисловця Валентина Александреску, фізична праця в селі Табарешти біля Бузеу в Молдові, звістка про смерть батька, а потім і матері, повернення до Чернівців, вступ Червоної Армії, робота санітаром у психіатричній клініці, продовження навчання в університеті на англістиці, переклади для місцевої газети, укладання власних віршів у дві збірки, посилення радянського тиску стосовно єврейського населення, виїзд із родичами з міста навесні 1945 року до Румунії:

Вогненна хмара губиться в імлі:

Ми утекли із рідної землі.

Три вражища руїну нам несуть.

Кривава Нібелунгів лють…

А ми сміялися.

А ми сміялися і йшли в чужі долини.

Нам все одно: всі шатра ми спалили.

Ось і все. Чернівецька сага трагічно завершилася, так і не встигнувши сповна зреалізуватися, а як все мирно починалося… Про рідне місто Целан у віршах згадає тільки раз, і то у жартівливій формі, а саме - в назві «Шахрайська і злодійська балада співана у Парижі, поблизу Понтуаза, Паулем Целаном з Чернівців, біля Садаґури».

Як пише творець «української альтернативної історії», В. Кожелянко, саме у чернівецькій кав'ярні «аристократичної циганерії» «Европа» 23 листопада 1937 року «молодий єврейський хлопець Пауль Лео Анчель, зайшовши з другом Альфредом Ґонтом випити кави з нагоди свого сімнадцятиліття, написав перший рядок вірша «Імлисті потоки струмують з небесних печер». Тоді ще ніхто не знав, що це - початок знаменитої «Нічної музики» Пауля Целяна…». Кав'ярні «Європа», звісна річ, вже не існує. Натомість промовляють вірші.

«Від культурної ідентичності тих Чернівців, у яких 23-го листопада 1920 року з'явився на світ поет Пауль Целан, там, за винятком солідної габсбурзької архітектури, не залишилося нічого», - пише Аксель Гельхаус і, звісно, має рацію, бо навіть про самого поета тут майже нічого не нагадує, хіба що кілька місць-винятків, до яких я і вчинила паломництво.

Тиха вуличка П. Саксаганського, колишня Василькоґассе, ніби поснула. Людей не видно. Про їхнє існування нагадують лишень вервечки модних автівок на узбіччях тротуарів, враховуючи скромну ширину яких, легко здогадатися, хто править бал: водій чи пішохід. Блакитний будинок №5 із гостренькими баштами по боках у типово габсбурзькому стилі чимось нагадує скромний ляльковий палац, проте вже урбаністичних масштабів. Так само охайний і симпатичний, як і будівлі на сусідніх вулицях, можливо, лишень ретельніше пофарбований і ще з табличкою, зліва від дверей - зовсім новенькою, але надто темною, щоб легко можна було прочитати куцу інформацію на ній. Народився і жив. Пауль Целан. Поет. Нині ніким тут не знаний.

…Година руж повисне невблаганно

і згасне. Лиш одна… понад руїни…

Що виросло б, матусю, - квіт чи рана, -

коли б і я зник у снігах Вкраїни?

Питанням меморіального музею можна не перейматися - його нема й, мабуть, ще довго не буде. Міська влада ледь чи спромоглася на нещодавнє відкриття музею Ю. Федьковича (музей Ольги Кобилянської існує давно) та встановила пам'ятник (автор І. Салевич) полікультуральному Целану, котрий був громадянином Австрії, мав вид на мешкання у Франції, ностальгував за Батьківщиною (дехто вважає, що саме тому він і кинувся з моста Мірабо у Сену у віці 50 років, мріючи про хвилі рідного Прута - хтозна…).

На центральній вулиці міста зі скромною назвою Головна, недалеко від парку ім. Т.Г. Шевченка, на постаменті височить… голова. Голова якихось навдивовижу велетенських розмірів. І півмісяць поряд із нею. Скульптор, мабуть, довго проектував цей «витвір» мистецтва, аж надто гротескно похмурим він виявився.

Вродливих рідко світло осява.

Вони бувають радше тьмообранці.

Сяйні серця шайтан розповива,

щоб перед ним вони кружляли в танці.

Так само, як і доля Целана тут, на Батьківщині («буковинський письменник» - значиться на мапі). Лишень коли сонячний промінь якось так ніжно ковзне по поетовому рясно помережаному зморшками височенному чолу, і далі вниз, через глибини кам'яних зіниць, до ледь помітної загадкової усмішки, стає трохи спокійніше, і народжується вдячність, що таки згадали й пошанували, та жевріє надія - не забудуть. А поруч вулиця його ж таки імені, точніше - малюсінький провулочок Пауля Целана.

Позначений далеко не на кожній карті. Звісна річ, це ж вам не поважні й шановані Т. Шевченко, Л. Кобилиця, Є. Гребінка, С. Наливайко чи Д. Фурманов, чиї вулиці розташовані неподалік і внесені в усі довідники. В. Скуратівський напрочуд точно зауважує, що «Чернівці, місто одного з найбільших ліриків цього світу, Пауля Целана, перебуває саме посередині Європейської Ойкумени, дивовижно, майже загадково поєднуючи всі її етноси, всі знаки й напрями її часу. Чернівці - то наче екран середньоєвропейської долі, котра тут, «посередині світу», ніби аж трагічно резонувала всіма незрідка і страшними домінантами його історії».

3. Війна в житті Целана

Події Другої світової війни справили значний вплив на усю подальшу творчість Пауля Целана. У 1948 році виходить перша книга Целана «Попіл урн», у 1952 -- збірка «Мак і пам'ять».

Тема війни -- визначальна для обох збірок Пауля Целана, провідним жанром цих книг є жанр елегії. Оплакування загиблих, пам'ять про страшні події, які поет пережив сам, жах війни -- усе це основа творів Целана. Але на відміну від класичних зразків елегійного жанру Целан вносить у свої вірші апокаліптичні мотиви, пов'язані з авторським світосприйняттям. Целан розглядав Другу світову війну як «останній акт історії», після якого має відбутися Страшний суд. Такий настрій проймає і твори Целана. Один із центральних віршів обох збірок -- «Фуга смерті». Жанрове визначення «Фуга» пов'язане з музикою. Фуга -- це музичний твір імітаційно-поліфонічного характеру. У фузі одна і та ж тема втілюється в різні голоси. Цей принцип -- основа композиційної будови вірша Целана. Поезія, як і музичний твір у жанрі фуги, повинна передусім викликати емоційне хвилювання. Для цього автор створює образи, побудовані на вільних асоціаціях, повторах, і досягає вражаючого результату. Вірш передає стан шоку. Насичений повторюваними і варіативними відповідно до жанрових законів фуги образами, вірш оголошує читача, передає майже фізичне відчуття болю. Водночас саме завдяки багатозначності образів вірша у читача виникає паралель із книгою Апокаліпсису, що відповідає авторському баченню подій Другої світової війни. Усе життя Пауля Целана сповнене невимовним трагізмом, трагізмом, який визначив тональність його творчості.

4. Інґеборґ Бахман / Пауль Целан. Пора серця. Листування

Їхнє кохання літературознавці називають незвичайним та загадковим. Можливо, через те, що Пауль та Інґеборґ були знані та відомі німецькомовні поети, до того ж такі різні… Що по черзі крізь довгі роки побачень і розлуки роздмухували свої почуття один до одного, що їхня любов, зрештою, переросла у віддану дружбу… Інґеборґ - родом із австрійської родини, її батько свого часу вступив до лав націонал-соціалістичної фашистської партії. Та 1948 році у Відні вона несподівано знайомиться із Паулем Целаном, чернівчанином, який називав себе «втраченою людиною»…

Любовні стосунки між обома найвидатнішими німецькомовними поетами після 1945 р. починаються у повоєнному Відні. Інґеборґ Бахман студіює там філософію, для Пауля Целана Відень - тільки проміжна станція. У травні 1948 року вони знайомляться, наприкінці червня він їде до Парижа. Їхнє листування після розлуки спочатку нечасте, нерішуче, відтак воно набирає обертів і продовжується в нових драматичних фазах. Кожна з цих фаз має своє власне обличчя: свій особливий тон, свої теми, свої сподівання, свою динаміку, свою власну форму мовчання. Наприкінці 1961 р. листовний діалог й особисті зустрічі припиняються, після того як психічна криза Целана під час т.зв. «афери Ґоль» досягає свого апогею. Здавалося б, між такими людьми мало виникнути відчуження, проте Інґеборґ стає ініціаторкою близьких стосунків з Паулем, саме вона передусім живить їх. Їхні почуття не вичерпувалися лише якоюсь людською приязню. Їх єднала і спільна любов до німецької мови, якою вони творили, і культурна спадщина габсбургської монархії. Пізніше Пауль Целан одружується з француженкою Жізель де Летранж, знатного французького дворянського роду. Та через кілька років він намагається відновити стосунки з Інґеборґ, щоби дати один одному те, що не встигли під час першого знайомства у Відні. Кілька років тому листування Пауля Целана і Інґеборґ Бахманн з'явилось друком у Німеччині. Це листування є свідченням дуже інтенсивного і, на жаль, не завжди безболісного довгого діалогу, тривалих стосунків…

«Знаєш, Інґеборґ, чому я так рідко писав тобі упродовж останнього року? Не тільки тому, що Париж загнав мене у жахливе мовчання, з якого я й досі не виборсався; але й тому, що я не знав, що Ти думаєш про ті короткі тижні у Відні. Який висновок міг я зробити з твоїх перших, хапливо накиданих рядків. Інґеборґ?.. Можливо, я помиляюсь, можливо, все виглядає так, що ми уникаємо одне одного саме там, де воліли б зустрітись, можливо, моє мовчання є промовистішим за твоє, позаяк темрява, яка накладає його на мене, давніша» (З листа пауля Целана до Інґеборґ Бахманн, париж, 20.8.1949. переклад Петра Рихла).

5. Премія імені Пауля Целана

целан літературний поет окупація