Німецький героїчний епос - "Пісня про Нібелунгів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Німецький героїчний епос - «Пісня про Нібелунгів»

Повного україномовного перекладу німецького героїчного епосу «Пісня про Нібелунгів» на сьогоднішній день не існує, тому бажано користатися російським перекладом «Пісні про Нібелунгів», виконаним Ю. Корнєєвим у 1972 р.

Епоха середньовіччя - надзвичайно багатий і досить тривалий період в історії людства (з V ст. н.е. до ХVII ст.). Середньовіччя сповнене особливих рис, починаючи від життєустрою країн і людей і завершуючи специфічним і напрочуд цілісним середньовічним світоглядом, який виражався на всіх рівнях буття людської спільноти. За часів Середньовіччя люди сприймали світ як складений з двох реальностей (земної та небесної), як побудований за вертикальною моделлю, через що людина все життя прагнула позбутися своєї гріховності, щоб її душа після смерті потрапила до раю, а не мучилася б у пеклі. Страх пекельних мук керував поведінкою людини у повсякденному житті, тому вона, постійно пам'ятаючи про потойбічний світ, намагалася жити чесно, в молитвах і праці, щоб врятувати свою душу. Людина мріяла перейти з тимчасового земного життя до вічного життя з Богом. Через віру в існування «двох реальностей» (вчення Августіна Блаженного) середньовічна людина бачила світ у символах та алегоріях, тяжіючи до самих високих узагальнень. Середньовічна людина сприймала себе як члена якоїсь групи людей, цеху, гільдії, а світ навколо себе розуміла в полярних категоріях добра і зла, життя і смерті, піднесеного і низького, правильного і неправильного. Люди специфічно і дуже неточно, умовно відчували час (різна протяжність часу вдень і вночі) і простір (центр світу - Рим з папським престолом, центр міста - собор, тому всі дороги ведуть до Рима і до храму), закони і правосуддя (поширеною для визначення винного чи правого була практика випробування вогнем або водою), особливо ставилися до долі і свободи. Свободу людина розуміла як заперечення свого грішного земного існування, а доля, що раніше уявлялася як сліпий випадок, ставала вірою в справедливе божественне провидіння, якому людина мала цілком підкоритися. Особливості середньовічної свідомості яскраво проявилися в культурі та літературі середньовічної доби.

«Пісня про Нібелунгів» є вишуканим зразком героїчного національного епосу Європи, створеним за часів Зрілого Середньовіччя в Німеччині, на самому початку ХІІІ ст. (бл. 1200 р.). Вперше «Пісня про Нібелунгів» була опублікована швейцарським філологом і поетом Й.-Я. Бодмером в 1757 р. і відразу стала об'єктом ретельного вивчення як важлива пам'ятка німецької середньовічної літератури. Автор «Пісні про Нібелунгів» - невідомий поет, або шпільман, або рицар, або клірик, який об'єднав існуючі до нього поетичні твори і перекази і переробив їх, надавши їм завершеної художньої форми. Найбільший внесок у вивчення історії створення «Пісні про Нібелунгів» зробив німецький вчений Андреас Хойслер («Германський героїчний епос і сказання про Нібелунгів», 1921). Він довів, що епічні пісні складалися не з «нанизування» окремих пісень (теорія К. Лахмана), а ставали результатом внутрішнього стилістичного розростання однієї пісні, в якій містився скорочений сюжет, що потім розширявся у поемі. При цьому відбувалися якісні зміни стилю твору. А. Хойслер вважав, що «Пісня про Нібелунгів» - «книжковий епос», створений освіченою людиною, можливо, кліриком. Німецький філолог вказав і на зв'язки, що існують між «Піснею про Нібелунгів» та піснями про Сігурда, Атлі та Гудрун із давньоскандинавського архаїчного епосу «Старша Едда».

В епічному комплексі про нібелунгів виділяють декілька груп переказів: про пригоди юного Зігфріда, про його смерть, про смерть бургундів, про смерть Атлі. «Пісня про Нібелунгів» зосереджена на смерті Зігфріда та смерті бургундських королів внаслідок помсти Кримхільди, що створює дві частини епосу, які містять певні неузгодженості. В «Пісні про Нібелунгів» використані й казкові джерела сюжетів: перекази про дракона, якого вбив Зігфрід і скупався в його крові; перекази про братів-нібелунгів, які мали великі скарби; сказання про сплячу красуню; сватання до жінки та пов'язане з цим випробування (добування Зігфрідом нареченої для Гунтера).

Автор «Пісні про Нібелунгів» використав прийом історико-епічної контамінації (лат. contaminatio - змішування). Він наклав на історичні факти (гибель бургундського королівства у 437 р. та смерть гунського короля Аттіли в 453 р.) досвід нової доби Зрілого Середньовіччя з її кодексом васально-сеньйоральних відносин, з лицарським етикетом, лицарським служінням дамі серця, куртуазним побутом, релігією. Поет значно змінив справжні історичні події, але створив високопоетичний епос, в якому ці епізоди далекої давнини сприймалися як реальні. «Пісня про Нібелунгів» вмістила в себе риси героїчного епосу та елементи рицарського роману, що суттєво відрізняє її від написаної раніше французької «Пісні про Роланда» (бл. 1170). Наслідками переосмислення історичних реалій та впливу нової рицарської епохи стала наявність у творі специфічного хронотопу.

У «Пісні про Нібелунгів» герої тісно пов'язані з певними пластами часу і частинами простору, топосами. У творі виділяються 3 пласти часу: казковий час, до якого належать Зігфрід і Брюнхільда; часи Великого переселення народів (Хаген, Дітріх, Етцель); Зріле Середньовіччя, тобто час створення епосу (бургундські королі, Рюдегер). Зіткнення та неспівпадіння хронотопів персонажів пов'язані з їхніми конфліктами. Епічний поет з легкістю об'єднує всіх персонажів добре відомою йому середньовічною реальністю, хоча всі герої належать до різних історичних часів, та переміщує їх з давніх казкових часів у сучасність і навпаки (наприклад, Зігфрід). І не лише час, а й простір має значення. Поки герої перебувають на своїх територіях, їм нічого не загрожує, коли ж вони починають пересуватися в чужі землі, то відразу потрапляють в небезпечні ситуації, які часто закінчуються смертю героїв.

Важливою рисою «Пісні про Нібелунгів» є також особливе зображення епічного часу, який є дуже повільним, неспішним. Дія у творі триває загалом майже 40 років, а герої її напрочуд не змінюються, вони не старіють, і наприкінці твору Кримхільда або Гізельхер залишаються такими ж молодими і прекрасними, якими були на його початку. Збори в похід проти саксів тривають 12 тижнів, одяг для Гунтера шиють 7 тижнів, Кримхільда 3,5 роки плаче за Зігфрідом, а плекає думки про помсту довгі 13 років. В епосі наявні також великі порожнини часу, коли не трапляється ніяких подій, а автор лише констатує факт, що пройшло, наприклад, 10 років після одруження Кримхільди і Зігфріда та запрошення їх до Вормсу, до братів Кримхільди.

Зображення епічного героя Зігфріда також є особливим. В цьому героїчному епосі Зігфрід виступає як прибулець з казкових часів. Він вбив дракона та став невразливим, він є володарем скарбу казкового народу, нібелунгів, він переміг карлика Альбріха та діву-багатирку Брюнхільду, він сам є казковим багатирем, мужнім воїном, який не знає поразок. При цьому в його образі втілюються найкращі риси рицарства: він шляхетний, щедрий, рицар без страху і докору, бездоганний васал і відданий коханий, який справно служить своєму сеньйору і своїй дамі серця, присвячуючи їй всі свої подвиги і славу. Не менш цікавими є жіночі образи цього твору, а також образи Хагена та Рюдегера. епос нібелунги німеччина

«Пісню про Нібелунгів» пронизує єдина думка про те, що життя трагічне і несправедливе, радість завжди змінюється горем, а щастя мінливе і нетривале. Саме вираженням цієї загальної ідеї завершується епос:

Бесстрашнейшим и лучшим досталась смерть в удел.

Печаль царила в сердце у тех, кто уцелел.

Стал поминальной тризной веселый, пышный пир.

За радость испокон веков страданьем платит мир (Переклад Ю. Корнєєва).

«Пісня про Нібелунгів» є надзвичайно цікавим і знаковим твором доби Зрілого Середньовіччя, з якого постає повна картина буття середньовічної людини часів розквіту куртуазної культури. Г. Гейне писав про цей німецький епос так: «”Пісня про Нібелунгів” сповнена величезної, могутньої сили… Тут і там з розщелин виглядають червоні квіти, ніби краплі крові, або довгий плющ спадає вниз, як зелені сльози. Про велетенські пристрасті, що зіткаються в цій поемі, ви <…> можете мати ще менше поняття… Немає такої високої башти, немає такого твердого каменя, як злий Хаген та мстива Крімхільда».

Література

1. Песня про Нибелунгов // Западноевропейский эпос. - С.-П.: Азбука-классика, 2002. - С. 331-606; 890-943.

2. Гуревич А.Я. Пространственно-временной континиум в «Песни о Нибелунгах»// Традиция в истории культуры. - М., 1978. - С. 112-127.

3. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. - М., 1984.

4. История немецкой литературы. В 5 т. - Т.1. - М.: Наука, 1962. - С. 99-111; 11-17.

Размещено на Allbest.ru