Структура і розповідні функції діалогу в романі Шарлотти Бронте "Джен Ейр"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи структури і розповідних функцій діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

1.1 Сутність понять "діалог" i "структура діалогу"

1.2 Розповідні функції діалогу

2. Практична частина. Використання структури і розповідних функцій діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр" для передачі художньо-емоційного змісту твору

2.1 Художній аналіз роману Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

2.2 Значимість діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

Загальні висновки

Список використаної літератури



Вступ

Тема курсової роботи - Структура і розповідні функції діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр".

В історії розвитку англійської літератури велику роль зіграв реалістичний соціальний роман ХІХ століття. До письменників-реалістів цього періоду відносяться, в першу чергу, Діккенс, Гаскелл, Еліот, Мередіт і сестри Бронте. Серед останніх, особливий слід в літературі залишила творчість Шарлоти Бронте і, зокрема, її роман "Джен Ейр".

Шарлотта Бронте народилася в 1816 році в сім'ї сільського священика в Йоркширу. Її батько, Патрік Бронте, голландець за походженням, змолоду був простим ткачем. Мріючи оволодіти знаннями і стати освіченою людиною, він обрав єдиний на той час шлях здобути освіту - став священиком.

Вивчивши богослов'я, він одружився і отримав невеликий прихід біля Лідса, де і народилися його діти - п'ять дочок і син. Після ранньої смерті матері, Шарлотта і троє її сестер були віддані в безкоштовний пансіон для дочок духівництва. Тут їх повинні були підготувати до професії гувернантки.

Недоїдання, бруд, холод, знущальне звертання персоналу руйнували здоров'я дітей, а спалахнувша епідемія тифу забрала життя багатьох учениць, в тому числі і двох сестер Шарлоти. Спогади про пансіони, згодом, лягли в основу прообразу Локвудского притулку в романі Шарлоти Бронте "Джен Ейр".

Після смерті двох дочок, Патрік Бронте, забрав залишившихся в живих двох дівчинок - Шарлотту й Емілію, і подальше навчання вони продовжували в хорошому бельгійському пансіоні, викладаючи там англійську мову і тим самим, розплачуючись за своє навчання.

Тепер їх було три сестри. До Шарлоти і Емілі, приєдналася підросла Енн. Талановиті, освічені дівчата захоплювалися літературою, живописом і в 1846 році сестрам вдалося видати збірку своїх віршів. Вони виступили під псевдонімом Керрер Белл.

У 1847 році вони послали під цим же псевдонімом лондонським видавцям свої романи. Романи Емілі і Енн були прийняті, а роман Шарлоти "Учитель" був відкинутий. Але вона вже працювала над другою своєю книгою - "Джейн Ейр", який був прийнятий і наприкінці 1847 року побачив світ.

Роман являв собою дивне поєднання злободенної суспільно-політичної актуальності і високої художності. Головним художнім відкриттям молодої письменниці стало вміння виявити красу і драматизм становлення людського духу в боротьбі з соціальною "долею", причому духу, втіленого не в традиційному романтичному герої або героїні. Ідеал людської волі, непідвладної станової регламентації, був втілений в образі незаможній трудівниці, молодої гувернантки, яка найбільше цінує свою незалежність і людську гідність.

Бронте виводила на авансцену англійського роману нового героя, що володіє новою суспільною і особистою самосвідомістю, людини волелюбної, що відкидає надокучливу соціальну субординацію, готової на будь-які жертви і на боротьбу, якщо буде потрібно відстояти свої життєві права.

Разом з тим, з образом головної героїні - Джейн Ейр, Ш. Бронте ввела в сучасну літературу тему жіночої рівноправності, яка розуміється письменницею, як право приносити радість працею і право на яскраве емоційне життя.

Цей роман мав великий успіх і приніс Шарлотті Бронте нев'янучу і в наш час славу. Роман, з моменту появи, викликав численні і часто суперечливі рецензії. Високу оцінку роман отримав у прогресивних письменників і після перекладу на російську мову, про нього позитивно відгукнувся М. Чернишевський. У реакційних літературних колах роман викликав обурення, так як був пройнятий гомоном проти комфорту багатих і позбавлень бідняків.

Не обійшов увагою роман Шарлоти Бронте та діячами літератури ХХ століття, тим більше що творчість письменниці нерідко спотворювалася і фальсифікувалася.

У 60-ті роки спостерігався період особливого пожвавлення інтересу до творчості Ш. Бронте та її сестер. Широко відомі роботи Смінгтона і Уайза ^1, Шортера, Уініфред Жерен. Вивченню творчості Шарлоти Бронте у вітчизняному літературознавстві поклав початок Ф.П. Шиллер статтею в збірці "З історії реалізму ХІХ століття", що вийшов в 1934 році під його редакцією.

Актуальність теми дослідження обумовлена, з одного боку, високим ступенем вивченості літературної спадщини Шарлоти Бронте, а з іншого - пов'язана з посиленням інтересу до сучасного освоєння та нового переосмислення творчості видатної письменниці з провідних наукових засад на прикладі її роману "Джейн Ейр", зокрема до проблеми використання структури і розповідних функцій діалогу в цьому творі, комплексного аналізу якого не існує в сучасному літературознавстві. Таким чином, існує нагальна потреба дослідити художнє втілення Шарлоти Бронте в романі "Джейн Ейр" засобами діалогу як цілісне явище, тим самим, створити більш повне й достовірне уявлення про структуру і розповідні функції діалогу цього твору.

Об'єктом дослідження є літературна спадщина Шарлоти Бронте та її найвідоміший роман "Джейн Ейр" в контексті американської літератури ХХ ст.

Предметом дослідження виступають структура та розповідні функції діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати структуру та розповідні функції діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр", визначити значимість використаних письменницею діалогів для кращої передачі емоційно-художнього змісту твору.

У відповідності з поставленою метою визначаються наступні завдання дослідження:

· Зробити огляд науково-критичної літератури з теми дослідження та узагальнити досвід попередніх літературознавців для виявлення перспектив подальшого дослідження.

· Проаналізувати основні тенденції та літературні напрямки того часу в контексті творчості Шарлоти Бронте на матеріалі її роману "Джейн Ейр"

· Зробити науково-художній аналіз твору Шарлоти Бронте "Джейн Ейр".

· Дослідити своєрідність творчої манери письменниці, значимість діалогу в творі

· Визначити структуру та розповідні функції діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

Методи дослідження обумовленні специфікою об'єкта, а також метою і завданнями роботи. Написання курсової роботи передбачає використання таких методів наукового дослідження:

- хронологічний;

- порівняльний;

- біографічний;

- описовий;

- культурно-історичний;

Наукова новизна роботи полягає у розширенні загального поля знань по темі дослідження і виявленні специфічних рис у романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр", зокрема в проведенні аналізу структури і розповідних функцій діалогу цього твору.

Теоретична цінність роботи полягає у розширенні загального поля знань про історію написання твору, про своєрідність розвитку основних літературних тенденцій того часу, уточненні й поглибленні сучасного уявлення про особливості авторського зображення художнього світу в романі Шарлотти Бронте "Джен Ейр", визначені понять "діалог", "структура діалогу" та "розповідні функції діалогу".

Практична цінність отриманих результатів виражається спрямованістю на удосконалення літературної освіти і полягає у тому, що її результати можуть бути використані істориками американської літератури, викладачами середніх та вищих навчальних закладів у загальних курсах з історії англійської літератури ХХ ст., а також при підготовці спецкурсів та семінарів з американської літератури, присвячених літературній спадщині Шарлоти Бронте.

Наукова новизна роботи полягає у розширенні загального поля знань по темі структура і розповідні функції діалогу у романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр", зокрема в проведенні аналізу художньо-емоційного змісту твору.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи містить __ сторінок, а список використаних джерел налічує __ найменувань.

діалог розповідний художній бронте



1. Теоретичні основи структури і розповідних функцій діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

1.1 Сутність понять "діалог" i "структура діалогу"

Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми (або у технічній мові - людиною та ЕОМ) у вигляді питань та відповідей.

Діалог - (фр. dialogue, англ. Dialog [ue], від грец. Dialogos 'розмова, бесіда'; букв. 'Мова через'), процес спілкування, зазвичай мовного, між двома або більше особами. Більш приватні значення терміна "діалог": 1) розмова між персонажами п'єси, 2) літературний твір, написаний у формі розмови між героями (наприклад, діалоги Платона); 3) взаємодія, спрямоване на досягнення взаєморозуміння, особливо в політиці (наприклад, діалог між владою і опозицією).

Діалог часто протиставляється монологу (грец. 'мова одного'). Якщо діалог - це спільна мовна діяльність двох або більше осіб, а також результат такої діяльності, то монолог - це мовленнєвий твір, що належить одному говорить, а також саме його говоріння. Тим не менш монолог, як і всяка мова, передбачає не тільки говорить, але й адресата. Специфіка монологу полягає лише в тому, що роль мовця не переходить від однієї особи до іншої. Монолог тому є просто окремим випадком діалогу, хоча й дуже показово те, що в понятті діалогу більше акцентується діяльність говоріння, тоді як в понятті монологу - його результат. У літературознавстві популярна традиція, ведуча початок від досліджень М.М. Бахтіна, згідно з якою літературні твори великих жанрів (наприклад, романи), тобто з формальної точки зору монологи, є в глибинному сенсі діалогами - діалогами між автором, його героями і читачем. У цьому випадку в романі як би одночасно "звучать" голоси кількох суб'єктів і виникає ефект діалогічність, або, по Доценко, "поліфонії" [2, C. 37].

Помилковою є думка, що термін "діалог" передбачає наявність рівно двох учасників (грецький префікс діа-'через' у слові діалог і грецьке ді-'два' лише зовні схожі).У діалозі може бути будь-яке число учасників, тому в терміні "полілог", який іноді вживається в значенні "розмова багатьох учасників 'немає ніякої необхідності.

За своїм змістом термін "діалог" близький терміну "дискурс", проте традиції вживання цих термінів різні. Змістовно важливими відмінностями між ними є те, що "діалог" більшою мірою підкреслює інтерактивний характер використання мови, тоді як для використання терміну "дискурс" важливо уявлення про включеність комунікації в соціальний контекст. У даній статті розглядаються питання, які зазвичай обговорювалися під рубрикою "дослідження діалогу" - dialog (ue) studies.

Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О.І. Москальська).

Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст -- це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту -- адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання -- нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.

Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі -- це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).

Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідними для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.

Існує типовий набір смислових частин розмови:

· 1) установлення контакту із співрозмовником (зоровий -- мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);

· 2) початок розмови;

· 3) розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичний лад усного діалогічного мовлення.

Протягом цього недовгого періоду діалог досліджувався з кількох точок зору. Соціологічний підхід до вивчення найбільш нейтрального і найбільш фундаментального виду діалогу - побутової розмови - реалізувався в напрямку, відомому як аналіз побутового діалогу (conversation (al) analysis; інші переклади цієї назви - аналіз розмови, аналіз мовної комунікації, конверсаціонним аналіз). В аналізі побутового діалогу розмова розглядається в першу чергу не як мовне явище, а як соціальну взаємодію, регульоване певними домовленостями між членами суспільства. Тим не менше результати, отримані в рамках цього напряму, були використані деякими авторами як основа для власне лінгвістичного дослідження діалогу. У когнітивно-орієнтованої лінгвістиці виникла також традиція емпіричного вивчення побутових діалогів; цей напрямок асоціюється з поняттям "інформаційний потік" і досліджує процеси вербалізації інформації в діалозі [5, C. 61].

Значною мірою осібно стоїть традиція логічного дослідження діалогу (роботи Ф. Коена, Е. Левека, М. Поллак та ін), що спиралася на розвинений формальний апарат і перегукується з логічною теорією аргументації.

Художній діалог. Найсприятливіший грунт для опанування -- уроки літератури. Розширення сфери мовленнєвої діяльності збільшує ефективність ідейно-естетичного виховання і формування естетичного та художнього смаку. На цих уроках відбувається і зворотний процес, що виражається в інтенсивному збагаченні лексичного запасу, удосконаленні усного мовлення.
Читання художніх творів, їх переказування сприяють збагаченню тезаурусу дітей, розвивають уміння редагувати текст, оцінювати ситуацію.

Вибір структури діалогу - це перший з етапів розробки інтерфейсу. Чотири варіанти структури діалогу є різновидами структури типу "питання - відповідь", проте кожна з них має свої особливості і найбільш зручна для певного класу завдань.

Структуру діалогу можна описувати в різних категоріях. З одного боку, можна застосовувати систему комунікативних актів і представляти структуру діалогу, як послідовність таких актів. З іншого боку, можна уявити кожен діалог, як реалізацію деяких комунікативних стратегій, що застосовуються для досягнення певної комунікативної мети.

1.2 Розповідні функції діалогу

Діалог - форма мови , яка характеризується зміною висловлювань двох мовців. Кожне висловлювання , зване реплікою , звернуто до співрозмовника.

У художній літературі діалоги виступають як яскравий стилістичний прийом, засіб пожвавлення розповіді.

Цитований діалог виконує кілька функцій:

по-перше, він урізноманітнює мову, змінюючи авторський монолог діалогом ;

по-друге , відтворює живу мову , що характеризує персонажів;

по-третє, м'яко, ненав'язливо висловлює головну думку, "мораль" повісті, яка у викладі від автора могла б видатися надто повчальною .

Велику роль відіграють у діалозі та авторські ремарки, коментарі, сприйняття.

У діалозі зазвичай розкриваються характери . Він - засіб створення образу , причому цей образ втілює в собі докладний опис зовнішнього та внутрішнього вигляду персонажа.

Розповідні функції діалогів різноманітні, вони залежать від індивідуального стилю письменника, від особливостей і норм того чи іншого жанру і від інших факторів .

Діалог є органічна частина розповіді, він пов'язаний з ним і в той же час займає в ньому особливе місце. Місце це, не завжди було однаковим - діалог як елемент художньої прози історично розвивався. Розвиток йшов по лінії його ускладнення, підвищення ролі в розгортанні і розкритті ідейного змісту і конфліктів художнього твору в цілому.

Діалог в художньому творі володіє безліччю функцій, які також формувалися історично. Він може служити інформативним, розповідним цілям - з'ясовувати минуле героя, передісторію подій, про які ведеться розповідь, характеризувати дійових осіб і т. д. Діалог може сприяти розвитку сюжету, створювати і розкривати таємниці та складності стосунків героїв. Діалог, виникаючи безпосередньо з розповіді, в початковій стадії носив найпростіші форми: обмін репліками, питання і відповіді, автохарактеристики, розповідь про події, що переривається репліками-питаннями іншого учасника діалогу і т. д.

Найвищого рівня діалог досяг у реалістичній прозі. Тим самим Пушкін стає на початку нового етапу в розвитку діалогу. Реалістичний характер людини - це складна індивідуальність, особистість зі своїм самосвідомістю. Її відносини з іншими особами не нейтральні. Сюжетні перипетії часто ставлять її в конфліктні відносини з іншими особами. Формується новий його тип - діалог-суперечка, зіткнення ідей. Саме в подібному діалозі повно розкривався характер, виявлялися переконання, цілі, прагнення героїв. Діалог починав висловлювати головний ідейний зміст твору.

Ускладнення структури діалогу, збагачення його новими функціями не приводило до відмови від колишніх, хай примітивних форм - вони продовжували використовуватися і виконувати свою роль у творі (.. Інформативність, засіб характеристики і т д.). Так встановлювалася своєрідна ієрархія діалогів. Центральне, провідне місце починав займати діалог-суперечка, діалог, в якому стикалися дві правди, два переконання. Саме в цих діалогах і проявляла себе авторська позиція.

При цьому треба враховувати, що діалог як і сам зміст твору - його сюжет, його ідейна концепція, його характери в кінцевому рахунку обумовлюються самою дійсністю, її протиріччями, її конфліктами, які саме реалізм художньо досліджує і втілює всій внутрішньо зв'язаною системою естетичних засобів. Діалог є найважливішою складовою частиною художнього твору. У драматургії, діалогічна мова є основним способом непрямої характеризації персонажів. У сучасній прозі діалог теж займає важливе місце. Письменники прагнуть передати інформацію про персонажа через його власну мову і мову інших героїв про нього. Багато творів написані від першої особи, в зв'язку з чим роль діалогу в характеризації головного героя зростає ще більше. Створюючи діалог в художньому творі, письменник відбирає ті мовні засоби, які допоможуть йому, в першу чергу, розкрити образ героя.



2. Практична частина. Використання структури і розповідних функцій діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр" для передачі художньо-емоційного змісту твору

2.1 Художній аналіз роману Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

Роман "Джейн Ейр" залучив і вразив читачів образом головної героїні - сміливої і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування і за своє людське достоїнство. Роман став важливою віхою в історії боротьби за жіночу рівноправність. Це поки ще не політична рівноправність - виборчих прав для жінок не вимагали навіть чартисти, - але рівність жінки з чоловіком у трудовій діяльності і родині. У постановці жіночого питання й у самому своєму творчості Шарлотта Бронте була близька французькій письменниці Жорж Санд, видатний роман якої "Консуело" (1842 р.) дуже любила Ш. Бронте.

Джейн Ейр - палка і сильна натура, носителька стихійного протесту проти всякого гноблення. Ще в дитинстві вона відкрито повстає проти своєї багатої і лицемірної виховательки і її жорстокого, розпещеного сина. У притулку, у бесіді з лагідною і терплячою Елен Бернс, вона висловлює думку про необхідність опору: "Коли нас б'ють без причини, ми повинні відповідати ударом на удар - інакше і бути не може - притому з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!"

Ні, зовсім не християнську мораль проповідувала у своїй книзі бідна гувернантка, дочка священика! Не дивно, що роман "Джен Ейр" викликав обурення реакційних кіл. У рецензії, поміщеної в журналі "Quarterly Review" (1848 р.) говорилося: "Джен Ейр горда, а тому і вкрай невдячна; богу було завгодно зробити її самотньою і беззахисною сиротою, і проте вона нікого не дякує - ні друзів, ні керівників своєї безпомічної юності - за одяг і їжу, за турботу і виховання. Автобіографія Джейн Ейр - цілком антихристиянський твір. Воно перейнято ремством проти комфорту багатих і позбавлень бідняків". Далі той же автор рецензії (це була деяка місс Рігбі) дійде висновку, що роман "Джейн Ейр" породжений тим же заколотним духом, що проявився в чартизмі. Дух протесту і незалежності дається й у відносинах Джен Ейр із коханою людиною. Змучена дивною, вигадливою грою, що веде з нею її хазяїн, Джейн, по суті, перша говорить йому про свою любов. Це було нечувано, неприпустимо у вікторіанському романі! Та ж рецензентка з жахом повідомляє, що, по слухах, автором роману є жінка, але це, звичайно, жінка, "яка давно уже втратила право на суспільство облич одного з нею підлоги".

Саме пояснення Джейн у любові приймає характер сміливої декларації про рівність. "Чи ви думаєте, що я автомат, байдужа машина?.. У мене така ж душа, як у вас, і таке ж серце... Я говорю з вами зараз, знехтувавши звичаї й умовності і навіть відкинувши все земне..."

Ставши нареченою коханої людини, на вершині щастя, Джен Ейр зберігає самовладання і тверезість. Вона коштує на стражу своєї незалежності, її лякає перетворення в рабиню, в іграшку чоловіка. Вона продовжує давати уроки його дочці, відкидає розкішні подарунки нареченого, завзято нагадує йому, що вона бідна і некрасива (так, Джен Ейр некрасива - це теж було нововведенням для англійського вікторіанського роману).

Довідавшись, що її улюблений одружений, Джен іде з його будинку без гроша по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в полі, під стогом сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну косинку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозру в злодійстві.

Сучасного читача може здивувати поводження Джейн Ейр. Адже містер Рочестер зв'язаний шлюбними узами з буйною божевільною і по англійських законах не може розлучитися з нею. Його нещастя і його щира любов до Джен повинні були б зломити її опір. Він пропонує їй виїхати з ним у Італію, де їх ніхто не знає, і щасливо прожити з ним за кордоном до кінця днів. Про свою хвору дружину він буде продовжувати піклуватися. Що ж заважає безмежно люблячої Джейн прийняти його пропозицію? Звичайно, Шарлотта Бронте залишається тут дочкою свого століття, коли усякий неофіційний союз вважався ганьбою і злочином. Але рішення її героїні психологічно зрозуміло: Джейн Ейр - горда і чиста натура; сама думка про те, що все життя прийдеться брехати, усе життя бути удалечині від батьківщини, залежачи від найменшої примхи деспотичної і запальної (хоча й коханої) людини, нестерпна для неї. І вона віддає перевагу убогості і розлуку.

Надзвичайний успіх роману порозумівався і тією сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть передові письменники-чоловіки тієї епохи (Діккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джейн - пристрасть, що вступила у боротьбу з загостреним почуттям боргу. Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, перервана весілля, отримане героїнею багата спадщина, пожежа, у якому гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець - усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.

Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному - у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і гротескний образ у романі - священик Броклхерст, "попечитель" і, по суті, убивця дівчинок-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали вікторіанську літературу, відкинуті Шарлоттою Бронте, яка добре знала клерикальне середовище. У ній вона зустрічала два типи священиків - суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і ліцемірів, благочестивими фразами свою прихильність до земних благ. Оба ці типи виведені в її романі. Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чесністю, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джейн Ейр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма Джейн Ейр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і випробувала сама дійсну любов і, хоча бігла від неї, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехтує і його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства! Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, перетвореного для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невиліковно хворої, помішаної жінці. Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу. Фінал роману, коли Джен Ейр повертається до покаліченого, осліплого, збіднілого містера Рочестера і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джейн Ейр коханій людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був звичайно притаманний happy end, щасливому кінцю вікторіанського роману.

Отже, в романі "Джейн Ейр" ( 1847 ) письменниця піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств.

Романи Ш.Бронте вважають варіаціями автобіографії.

Дочка провінційного багатодітного пастора рано зазнала злидні. Її мати, брати і сестри померли від туберкульозу.

Пансіон для сиріт поміг отримати освіту і заодно відкрив перед майбутньою письменницею ті приховані жахи британського соціального життя, які не попадали на сторінки преси. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив "мистецтва образів".

Але її герої, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в "Джейн Ейр" кохання бідної гувернантки і блискучого ( хоча й сліпого ) графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то в романі "Віллет" ( 1853 ) ми бачимо психологічно прадиву картину кохання молодої дівчини. Тобто в творчості Ш.Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму. Джордж Еліот писала: "Сьогодні я спустилася з небес на землю. Читала "Віллет".

Творчість Шарлотти Бронте одержало високу оцінку Карла Маркса. Він писав у 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейли трибюн" англійську літературу того періоду: "Блискуча плеяда сучасних англійських романістів, що у яскравих і красномовних книгах розкрили світу більше політичних і соціальних істин, чим усі професійні політики, публіцисти і моралісти, разом узяті, дали характеристику всіх шарів буржуазії. Якими зобразили їхній Діккенс, Теккерей, міс Бронте і містрис Гаскелл? Як людей повних самовпевненості, лицемірства, деспотизму і неуцтва; а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: "Вони раболіпствують перед тими, хто вище їх, і ведуть себе, як тирани, стосовно тих, хто нижче їх".

Критика лицемірної і жорстокої англійської буржуазії в романах Шарлотти Бронте зберегла усе своє значення і для сучасного читача. Письменницька майстерність Шарлотти Бронте, як і її знаменитих сучасників Діккенса і Теккерея, розвивалася в роки найгострішої класової боротьби в Англії, у роки чартизму, що сколихнув самі широкі шари англійського народу. Цей могутній рух був викликаний безправ'ям і убогістю робітничого класу і тим віроломством, з яким англійська буржуазія використовувала парламентську реформу 1832 р., завойовану за допомогою робітників. Перші ж закони нового парламенту вона направила проти англійського пролетаріату. Творчість усієї "блискучої плеяди англійських романістів" досягло виняткової соціальної гостроти завдяки успіхам робочого руху. Чартизм знайшов своє відображення не тільки в гнівних віршах працюючих поетів того часу, але й у такому важливому літературному явищі, як англійський реалістичний соціальний роман. Ненависть до буржуазії, жаль і жива участь до долі принижених і пригноблених, звертання до актуальних тем сучасності, боротьба з мальтузіанськими теоріями характеризують творчість письменників "Блискучої плеяди". Вони відгукнулися на всі питання, висунуті чартистським рухом.

Шарлотта Бронте - майстер пейзажу. Вона бачила світ очима художника - да вона і була не тільки письменником, а і художником. Прекрасні і нескінченно різноманітні накидані в її романах ландшафти рідної північної Англії, усі ці долини і пагорби, ті обкутані голубим серпанком, те залиті місячним чи світлом обмерзлі, висічені холодним вітром. Роман "Джен Ейр", одночасно поетичний і нещадний, став новим словом в англійській літературі XIX століття.



2.2 Значимість діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джен Ейр"

Діалог - важливий художній елемент тексту. Він має багато функцій (і змістовних, і стилістичних). Завданням нашої курсової роботи є більш детальніше розглянути інформаційну, або розповідну функцію діалогу.

Розповідні функції діалогу. Саме у діалозі письменник може ввести різноманітні описи, уточнення місця і часу дії, розповісти про минулі події важливі для читача.

Будь-який художній твір цікавий тим, що в ньому б'ється життя. Ми проникаємо за тонку вуаль слів і занурюємося у невідомий світ, підвладний тільки автору і читачу в даний момент. Ми забуваємо про те, що все в літературі умовно. Ми починаємо переживати за героїв, так наче вони наші знайомі чи друзі. Ми переносимось із одного місця в інше, стаємо мимовільними учасниками напружених або комічних сцен.

Ми плачемо і сміємося, радіємо і гніваємося. І в цьому є своя привабливість.

А тепер уявіть собі, що в творі немає жодного діалогу. Увесь текст - це лише грамотний переказ подій, здійснений однією особою. Можливо, навіть самим автором. Погодьтеся, що все сприймається вже не так трепетно, як ми собі уявляли до цього. А вся річ у тому, що діалоги - це природна деталь, що дозволяє не просто передати нам послідовність подій, але і ужитися в те, що відбувається, уявити себе не стороннім спостерігачем, а одним з.

Варто відразу відмітити, що створити діалог - це набагато складніше, ніж просто розповісти читачеві про того, що відбувається. За допомогою діалогу ви характеризуєте свого персонажа, наділяєте його реалістичними рисами, створюєте істинний психологічний портрет, який потім грамотний читач обов'язково проаналізує.

Не говоритиму про інших, але особисто мені завжди складно і нудно читати суцільні тексти. Довгі описи або роздуми письменника про вічний дещо стомлюють. Мені ж завжди не терпиться опинитися в епіцентрі подій і забути про все на світі. Це можна організувати тільки за допомогою ретельно побудованого діалогу. Тож бо, яка ж по суті його роль?

Діалог по праву визнаний одним з найголовніших стилістичних прийомів, який дозволяє оживити будь-який твір. Також він допомагає розбавити авторську мову і змінити темп оповідання, що дозволить читачеві зберігати увагу і не стати жертвою монотонної розповіді, будь він хоч тричі цікавий.

Дивно, але саме діалог дозволяє авторові викласти деяку думку, яку зазвичай новачки намагаються дати прямим текстом. Потрібно завжди пам'ятати, що ваш роман або ваша повість - це не байка, тому не потрібно свій текст завершувати словами: "Мораль же така". Повірте, читачі цього не люблять. Та і потім до чого ця нав'язливість, ці повчальні нотки, ніби ви загордилися себе найбільшим педагогом сучасності? Куди цікавіше вкласти щось цінне у вуста одного з героїв, щоб читач проковтнув наживку і зміг обдумати ту або іншу думку. Він вільний з нею погодитися або ні, прийняти або відкинути, але він не відчуватиме, що його змушують до чогось, закликають і примушують. Ні. Навпаки, читач має можливість, не почуваючи себе уразливим і ображеним, погодитися з деякою новою точкою зору, до якої він доки не доходив своїм розумом.

ДІАЛОГ - це літературна форма обміну висловлюваннями ( репліками ) в розмові між двома і більше людьми.

Головним критерієм діалогу є комунікація і оборотність спілкування. На відміну від монологу = промові, що не зверненої безпосередньо до співрозмовника і не вимагає від нього відповіді, діалог виглядає як обмін між "Я мовцем" і "Ти хто чує", причому кожен слухає в свою чергу стає мовцем. Все висловлене набуває сенс тільки в контексті цього зв'язку.

Діалог характеризується тим, що він завжди вимагає завершення, відповіді. Кожен з учасників діалогу укладає іншого в рамки висловленого ним, змушуючи відповідати собі згідно із запропонованим контекстом.

ФУНКЦІЇ ДІАЛОГУ в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр":

1. Просування сюжету.

2. Передача інформації, яка допомагає розкрити характери персонажів, прояснити їх мотивацію, відобразити їх бажання і цілі.

3. Створення стилю і атмосфери художнього твору.

ДІАЛОГ в творі "Джен Ейр" рухає сюжет.

Головне завдання автора - розповісти історію. Читач повинен зрозуміти, чому персонажі виявилися саме в цій, а не іншій ситуації; як вони збираються з неї викрутитися; які будуть наслідки їхніх дій і т.д.

Якщо автор буде все ПОЯСНЮВАТИ, темп твору сповільниться, і читач занудьгує. Щоб цього не сталося, частина інформації автор повинен викласти вустами персонажів. Тому роман Шарлоти Бронте можна брати як приклад використання діалогів у художньому творі, його розповідних функцій для кращого розкриття емоційно-художнього змісту твору.

Мова персонажів є їх ключовою характеристикою. Кожне слово, що виходить з уст літературного героя, показує його типаж.

Діалог дає можливості почути голоси героїв. А добре зроблений діалог показує, розумний персонаж або дурний, грубий або ввічливий, хитрий або простодушний і т.д.

Автору не треба постійно нагадувати читачеві: ось цей герой тупий, як валянок, а цей - продувна бестія. Краще це показати.

Приклад використання розповідних функцій діалогу в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр"

“Come, Miss Jane, don't cry,” said Bessie as she finished. She might as well have said to the fire, “don't burn!” but how could she divine the morbid suffering to which I was a prey? In the course of the morning Mr. Lloyd came again.

“What, already up!” said he, as he entered the nursery. “Well, nurse, how is she?”

Bessie answered that I was doing very well.

“Then she ought to look more cheerful. Come here, Miss Jane: your name is Jane, is it not?”

“Yes, sir, Jane Eyre.”

“Well, you have been crying, Miss Jane Eyre; can you tell me what about? Have you any pain?”

“No, sir.”

“Oh! I daresay she is crying because she could not go out with Missis in the carriage,” interposed Bessie.

“Surely not! why, she is too old for such pettishness.”

“What made you ill yesterday?”

“She had a fall,” said Bessie, again putting in her word.

“Fall! why, that is like a baby again! Can't she manage to walk at her age? She must be eight or nine years old.”

“I was knocked down,” was the blunt explanation, jerked out of me by another pang of mortified pride; “but that did not make me ill,” I added; while Mr. Lloyd helped himself to a pinch of snuff.

Ми стаємо свідками розмови ще маленької Джейн та містера Лоіда, в їх першу зустріч. З слів дівчинки можна зрозуміти як їй самотньо та боляче знаходитись в домі своєї тітки. Автор не каже про це описовим текстом, а передає емоції саме засобом розповідних функцій діалогу. Тим самим викликає співчуття і розуміння читача.

Шарлотта Бронте вважається однією з найталановитіших представниць школи Теккерея, її улюбленого письменника. Володіючи вкрай нервовим і вразливим темпераментом, вона у високому ступені володіла тим, що Гете називає секретом генія - здатністю перейнятися індивідуальністю і суб'єктивним настроєм сторонньої особи. При обмеженому кругозорі спостережень, вона з вражаючою яскравістю і правдою зображала все, що їй доводилося бачити і відчувати. Якщо іноді надмірна яскравість образів переходить в деяку грубість фарб, а зайвий мелодраматизм в положеннях і сантіментальне висновок послаблюють художнє враження, то повний життєвої правди реалізм робить непомітними ці недоліки.

Літературно-художній твір -- основна форма існування літератури як мистецтва слова.

Маючи передусім естетичну цінність, художні твори протиставляються творам науковим і документальним, для яких основною є пізнавальна цінність. Специфіка творів, які називають художніми, така, що вони часто використовують вигадку: можуть розповідати про події, що начебто відбувалися у вигаданому світі, країні чи місті, з вигаданими людьми. Іноді твір художньої літератури чи художній фільм розповідає про людей, що існували реально, але водночас автор такого твору збагачує реальні біографії вигаданими деталями чи сконструйованими розмовами. Художня історична література й художнє історичне кіно часто дещо відхиляються від ходу подій, зафіксованих в науковій історичній літературі.



Загальні висновки

Опрацювавши наукову літературу, зробивши аналіз художнього твору Шарлоти Бронте "Джейн Ейр" ми дійшли до наступних висновків.

1. Діалог - (фр. dialogue, англ. Dialog [ue], від грец. Dialogos 'розмова, бесіда'; букв. 'Мова через'), процес спілкування, зазвичай мовного, між двома або більше особами. Більш приватні значення терміна "діалог": 1) розмова між персонажами п'єси, 2) літературний твір, написаний у формі розмови між героями (наприклад, діалоги Платона); 3) взаємодія, спрямоване на досягнення взаєморозуміння, особливо в політиці (наприклад, діалог між владою і опозицією).

2. Художній діалог. Найсприятливіший ґрунт для опанування -- уроки літератури. Розширення сфери мовленнєвої діяльності збільшує ефективність ідейно-естетичного виховання і формування естетичного та художнього смаку. На цих уроках відбувається і зворотний процес, що виражається в інтенсивному збагаченні лексичного запасу, удосконаленні усного мовлення.
Читання художніх творів, їх переказування сприяють збагаченню тезаурусу дітей, розвивають уміння редагувати текст, оцінювати ситуацію.

3. Структуру діалогу можна описувати в різних категоріях. З одного боку, можна застосовувати систему комунікативних актів і представляти структуру діалогу, як послідовність таких актів. З іншого боку, можна уявити кожен діалог, як реалізацію деяких комунікативних стратегій, що застосовуються для досягнення певної комунікативної мети.

4. Розповідні функції діалогів різноманітні, вони залежать від індивідуального стилю письменника, від особливостей і норм того чи іншого жанру і від інших факторів .

5. У діалозі зазвичай розкриваються характери . Він - засіб створення образу , причому цей образ втілює в собі докладний опис зовнішнього та внутрішнього вигляду персонажа.

6. Розповідні функції діалогу. Саме у діалозі письменник може ввести різноманітні описи, уточнення місця і часу дії, розповісти про минулі події важливі для читача. Що і було зроблено Шарлоттою Бронте при написанні роману "Джейн Ейр".

7. ФУНКЦІЇ ДІАЛОГУ в романі Шарлоти Бронте "Джейн Ейр":

1. Просування сюжету.

2. Передача інформації, яка допомагає розкрити характери персонажів, прояснити їх мотивацію, відобразити їх бажання і цілі.

3. Створення стилю і атмосфери художнього твору.

ДІАЛОГ в творі "Джен Ейр" рухає сюжет.

8. Саме розповідні функції діалогу дозволили авторові викласти деяку думку, яку зазвичай деякі письменники намагаються дати прямим текстом. Тому читачу надавалася можливість самому характеризувати персонажів твору і давати їм власну оцінку.



Список використаної літератури

1. Журавльов О.П. Фонетичне значення. - М., 1974.

2. Жаров С.В. Імпліцитність у мові та мовленні. - М., 1998.

3. Кара-Мурза С.Г. Маніпуляція свідомістю. - М., 2000.

4. Кисельова Л.А. Питання теорії мовленнєвого впливу. - Л., 1978.

5. Назаров М.М. Масова комунікація в сучасному світі: методологія аналізу та практика досліджень. - М., 2000.

6. Нове в зарубіжній лінгвістиці: Вип.16. - М., 1985.

7. Почепцов Г.Г. Теорія і практика комунікації. - М., 1998.

8. Переславський А.Р. Розповідні функції діалогу в художньому тексті, під заг. Ред. Благого - М., 1994

9. Червонюк С.М. Художній опис, К., 1983.

10. Шарлота Бронте. Джейн Ейр -- Мінск, 1996.

11. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. - М ., 1999.

12. Львов М.Р. Основы искусства диалога в художественном произведении. - М., 2000.

13. Основи мовленнєвої діяльності. Автори - А.П.Загнітко, І.Р.Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2001. - Донецьк, Український культурологічний центр, 2001. - 56 с.

14. Чмут Т. К. Культура спілкування. Навч. посіб. -- Хмельницький, 1996.

Размещено на Allbest.ru

...