Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Реферат зі спецкурсу “Література Волинського краю” на тему:

“А. Ю. Кримський - Україніст і орієнталіст”

Підготував студент 33-У групи

Чуй Андрій

Луцьк 2008

План

1. Життєвий шлях А. Ю. Кримського

2. Наукові праці та поетична спадщина А. Ю. Кримського

3. Література

1. Життєвий шлях А. Ю. Кримського

Ім'я Агатангела Кримського - поета, філолога, одного з найвидатніших лінгвістів світу, знавця санскриту, східних і західних мов широко відоме не лише в Україні. Ім'я українського академіка у 1970 році було занесене у перелік видатних діячів світу ЮНЕСКО.

Народився майбутній визначний діяч України 25 січня 1871 року у Володимирі-Волинському. Батько був учителем, мати домогосподарювала. Того ж року родина переїхала до Звенигородки на Черкащині, містечка, яке назавжди запало в душу Агатангела Юхимовича. Вже дитиною виявив надзвичайні здібності: у трирічному віці навчився читати, п'ятирічним пішов у «городське училище», де провчився п'ять років (1876--1881). До самозабуття любив читати: «... в Звенигородці я міг читати крадькома, бо батько, шануючи мої очі, попросту одбирав у мене кожну книжку, яку я ладився читати». Далі, де б не вчився, Кримський був першим учнем.

Після навчання у протогімназії в Острозі (1881--1884) та Другій київській гімназії (1884--1885) Агатангел вступив за конкурсом у Колегію Павла Галагана (1885--1889). У ті роки опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. У колегії заприязнився з Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим, які пробудили в ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.Після закінчення колегії ( 1889) А. Кримський добре володів німецькою, французькою, польською, грецькою, італійською і турецькою мовами.

Ще в юному віці його полонив образ України, до глибини серця вразила стражденна доля її народу.

Двадцятирічним Агатангел остаточно визначає своє кредо: «Я все-таки вважаю себе за націонала (не за націоналіста, але націонала), бо признаю народності». А в слові на смерть М. Драгоманова писав:

«Твій безсмертний дух витатиме над нами: додаватиме нам сили на працю коло твоїх ідеалів! Твій безсмертний дух літатиме коло нас, сиротят, янголом-хранителем, і наші далекі потомки так само поклоняться тобі, великому прадідові України».

Що А. Кримський був інтернаціоналістом по-справжньому, свідчить і його захоплення мовами, історією і культурою різних народів. На запитання, скільки і які мови знає, жартома відповідав, що йому легше перерахувати ті, яких не знає. В листі до Б. Грінченка, однак, спробував «розсекретитися»:

« Слов'янські -- знаю добре всі, разом з літературними наріччями. Само собою розуміється, що добре знаю й мертву стару церковнослов'янську.

Із класичних мертвих дуже добре знаю грецьку і латинську, а філологічно -- санскрит...

Романські -- зовсім добре французьку і італійську, зле -- іспанську...

Германські -- зовсім добре німецьку і англійську, гірше -- голландську і датську...

Із іранських мов добре знаю тільки перську (почасти -- з її наріччями)...

Із семітських мов зовсім добре знаю староарабську і новоарабську (сирійське наріччя знаю так, що говорю ним, а другі новоарабські наріччя знаю теоретично). Філологічно знаю мову жидівську і арамейську... Грузинську вчив, але багацько з неї забув...

З урало-алтайських мов знаю турецько-татарську. Найкраще, розуміється, знаю наріччя османське, бо доводиться завсігди мати практику.

... Міг би додати, що єсть іще й такі мови, які я розумію більше-менше, хоч і не вчив їх (напр., португальську)... ».

І казав, що виучуються мови «легко» (на час написання листа -- 1902 рік -- студіював абіссінську).

Знання мов допомогло А. Кримському в роботі над науковими дослідженнями в галузі арабістики, семітології, тюркології, іраністики. До речі, Кримський глибоко дослідив національний характер народів, про яких писав. У книзі «Мусульманство і його будучність» прозираються нинішні причини тероризму, йдеться про можливі наслідки релігійного «фаталістичного застою і фанатичної ненависті до всього чужого, не мусульманського».

1889 року, по закінченні Колегії Павла Галагана, Кримський вступає до Лазаревського інституту східних мов у Москві, після закінчення якого у 1892 році його було залишено на кафедрі арабської філології для підготовки до професури. Основними дисциплінами вченого були арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. Протягом 1892--1896 років Кримський пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця В. Міллера, славіста Р. Брандта, знавця індоєвропейських мов П. Фортунатова. 1896 року молодий вчений склав магістерські іспити з арабістики у Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології у Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції із всесвітньої історії у професора В. Гер'є.

А. Кримський брав активну участь в українському національному житті кін. 19 ст., вів листування з відомими діячами української культури - О. Огоновським, Б. Грінченком, І. Франком та ін. У цей період своєї діяльності також вів наукову полеміку з Соболевським, який пропагував гіпотезу М. Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період татаро-монгольської навали відійшли на північ.

По закінченні Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки в Сирію та Ліван. Після повернення з поїздки 1898 року він працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови на арабську і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу. За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

Після встановлення в 1917 української державності Агатангел повернувся на батьківщину. У 1918 став професором Київського університету (до 1941, з перервами). В червні-листопаді 1918 Кримський разом з В. Вернадським, М. Василенком та ін. був одним з організаторів Української Академії Наук, незмінний секретар та голова історико-філологічного відділу (до 1929). Впродовж 10 років вчений фактично керував Академією. Поміж співробітниками ходив навіть жарт про «кримську» Академію, що мало підстави. Протягом 1921-29 Кримський очолював Інститут сходознавства ім. О. Потебні в Києві. У травні 1928 після чергового переобрання Агатангела секретарем УАН більшовицький уряд не затвердив його на цю посаду, а незабаром були ліквідовані і всі установи, які очолював вчений. В 1930-і рр. Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20.7.1941 його було заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності, оголошено «ідеологом українських націоналістів, який протягом ряду років очолював націоналістичне підпілля». Після цього він, разом з іншими українськими патріотами -- Л. Старицькою-Черняхівською, О. Стешенко, І. Черкаським, О. Ярошевичем -- опиняється в Кустанаї (тепер Казахстан) в одній із тюрем НКВС. Там і помер (за ін. даними, був закатований) 25.01.1942.

Агатангел Кримський був учений надзвичайного обдаровання і широти наукового діапазону. Про нього важко сказати, який був його головний фах: орієнталіст, знавець великої кількості східних мов (відомо тепер, що знав він їх понад шістдесят), історик Сходу, він був водночас одним з найкращих знавців української мови та літератури, белетристом, автором популярного роману «Андрій Лаговський» та збірки екзотичних ліричних поезій «Пальмове гілля». Завдяки своїй феноменальній пам'яті Кримський був винятковим ерудитом і часто скаржився знайомим, що «не може нічого забути». Фізично немічний, хворобливий, майже незрячий, бо втратив зір через постійне читання, він, проте, мав палку й пристрасну вдачу. Кримський добре розумівся на мистецтві, знав сучасну європейську літературу, зокрема французьку, і дуже любив музику. Цікаво, що він перший помітив талант молодого тенора, співака хору в трупі Миколи Садовського, і пророкував йому велике майбутнє. Цим хористом був згодом всесвітньо відомий тенор Леонід Собінов. Кримський не мав щастя в особистому житті й був самітником, протягом життя ніжно, таємно й безнадійно кохаючи талановиту письменницю. На його шістдесятирічному ювілеї в приміщенні теперішньої президії Академії наук України Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся Українка», що розкрило цю таємницю. Його особисте життя було заповнене клопотами про брата і сестру, а пізнє одруження не принесло щастя й родини. Напівсліпий, немічний самітний вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником був для нього Микола Левченко, якого він усиновив і який з часом став дослідником, завідував академічною друкарнею. Коли 1929 року почалися арешти, які завершилися інспірованим НКВС процесом над Спілкою Визволення України, Левченка разом з багатьма іншими співробітниками Академії було репресовано. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. Після заслання Левченка залишилася його вагітна дружина, і, щоб дати дитині ім'я, Кримський одружився з нею. Такий жертовний вчинок не приніс йому особистого щастя, хоч він палко любив свого названого сина. Він був людиною самітньою, нещасливою в особистому житті, мав проблеми з нервами. Як і в багатьох геніальних людей, у нього були психо-неврастенічні відхилення, депресії. Сам визнавав: «Я слабий на нерви, але я головою здоровий і не психопат».

2. Наукові праці та поетична спадщина А. Ю. Кримського

кримський мова філологія література

А. Кримський - автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу ("Історія мусульманства", 1904-12 "Історія арабів і арабської літератури", 1911-12 "Історія Персії та її письменства", 1923 "Історія Туреччини та її письменства", 4 тт., 1924-27). Окремі історико-літературні монографії А. Кримського присвячені "Хамасі" Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу, П. Алеппському: “Жоден із нових істориків Османської імперії не мав такої ерудиції, як Кримський” (О. Пріцак). Велику увагу він приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський - автор праць: "Українська граматика" (2 тт., 1907-08), "Нариси з історії української мови" (1922, у співавторстві з О. Шахматовим), редактор першого тому "Академічного словника" (1924). Як письменник він відомий поетичними творами на східні теми, що увійшли до збірки "Пальмове гілля" (3 тт., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. "Повістки й ескізи з українського життя", 1895 і "Бейрутські оповідання" 1906 та романом - "Андрій Лагоський" (1905, повністю опублікований в 1972). Агатангелу належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді Хафіза, Міхрі-Хітум, Фірдоусі та багатьох ін., у т.ч. західноєвропейських поетів.

До ліричної творчості письменник звертався лише час від часу, поєднуючи, а часто й переплітаючи оригінальні мотиви з перекладами поезій різних часів і народів -- од старогрецької, арабської, таджико-персидської до новочасної європейської. Ці твори зібрано в книгу «Пальмове гілля. Екзотичні поезії», яка виходила трьома частинами від 1901 року до 1923.

Франка-критика вразив у поезії Кримського «гарячий подих індивідуальності автора, індивідуальності будь-що-будь незвичайної, вразливої, нервової, здібної до гарячих поривів чуття, та перед усього щирої і ясної до глибини душі».

Характер ліричного героя «Пальмового гілля» досить трагічний. Мова повсякчас іде про суперечності між прагненням до щастя і правом на щастя, між нормальним людським світосприйманням і песимізмом хворого, між громадянським покликанням і самоізоляцією. Найвиразніше цей образ вимальовується в циклі «Самотою на чужині», написаному під час перебування у Бейруті.

Автор виніс підзаголовок «Екзотичні поезії» на чільне місце, маючи на увазі передусім описи місця дії: арабський Схід, кавказьке узбережжя. Дещо незвичайними вийшли не лише докладні та пишнобарвні пейзажі, але й образ ліричного героя. Він наскрізний і для наступних циклів «Нечестиве кохання» та «Кохання по-людському», де вже з'являються й епічні елементи; поет спеціально застерігає, що описує об'єктивні по відношенню до себе події, які, мовляв, трапились з одним його знайомим. Та неопубліковане листування переконує про безсумнівний автобіографізм мотивів. Настрій ліричного героя циклу в основному мінорний, іноді навіть трагічний.

Великий цикл «Нечестиве кохання» -- найкращий витвір Кримського-поета взагалі -- написаний у тоні «Зів'ялого листя» Франка і любовного смутку Гейне, численні переклади з якого вміщені в збірці майже поряд. Історія того, як поважаний і сором'язливий немолодий чоловік закохався в чужу дружину,-- це зовнішня сторона сюжету. Було щось подібне і у Франковій книзі. В обох випадках важливіше зображення почуттів та їх скороминучої мінливості. Чим повніша безнадійність, тим могутніша любов. Франко щоразу ставив питання: чому від любові застигає кров і в чому її блаженство, що вона: добро чи зло? І не силкувався на жодні відповіді, як і всі поети подібної теми у світовій ліриці. Годі шукати переконливих міркувань і в циклі Кримського. Тим більше, що його герой наділений до того ще й надто нервовим сприйманням світу.

Співзвучні настрої Кримський-орієнталіст часто знаходив у поетів арабських, персидських, навіть у сучасному йому арабському фольклорі. І все ж цикл Кримського оригінальний, цілком випливає з типових настроїв його часу.

Дух єдності виявився ще в одній галузі творчості Кримського-поета, в котрій він виступив ініціатором і залишився неперевершеним аж до нашого часу. Знаючи досконало східні мови як філолог, а поезію східних народів як літературознавець, А. Кримський переклав з таджико-перських та арабських поетів цілу антологію. Переклади він супроводжував докладними поясненнями, вступними статтями, коментарями. Якщо взяти монографію «Хафіз та його пісні», то важко визначити, що в ній головне -- дослідження чи переклади.

Вся передова українська літературна громадськість вітала переклади Кримського. Франко підтримував їх друкуванням у періодиці, критичними позитивними відгуками: “Незвичайна поява серед українців, незвична своєю енергією, пристрасною любов'ю до України і різносторонністю знання й таланту, се Агатангел Кримський. Філолог із фаху, орієнталіст із замилування, він виявив себе високоталановитим поетом, дуже оригінальним повістярем”. Леся Українка в листі від 8 лютого 1901 року писала із захопленням і пошаною: «...Вам відкрите ціле море світової поезії». До того ж він збагатив рідну поетику перенесенням арабських і персидських форм, освоїв лад арабських народних пісень; вони стоять поряд із формами іспанських романсів або лірики Гейне, Ростана.

Важко переоцінити значення Агатангела Кримського в історії української, та й не тільки української культури. Він був ученим зі світовим ім'ям. Досконале знання десятків мов світу, колосальна наукова ерудиція дозволили йому зробити великий внесок у культуру багатьох народів, зокрема арабів. Кожна його наукова праця, кожен його вірш відкривали перед людством нові й нові наукові та естетичні обрії.

Література

1. А. Ю. Кримський - Україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження). К.: Наукова думка, 1974. 158 с.

2. Данилюк Н. Штрихи до біографії Агатангела Кримського // Агатангел Кримський - учений, письменник, українець: Зб. наук. праць. Луцьк, 2007. С. 107-112.

3. Дмитрієнко М., Ясь О. Агатангел Кримський (1871-1842) // Історія України в особах XIX-XX ст. К., 1995. С. 420-425.

4. Євшан М. Агатангел Кримський // Євшан М. Критика. Літературо-знавство. Естетика. К., 1998. С. 194-199.

5. Кримський А. Пальмове гілля. Екзотичні поезії. К.: Дніпро, 1971.

6. Пироженко Л. В. Кримський Агатангел Юхимович // Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. К., 2005. Кн. 2. С. 204-209.

7. Пріцак О. Про Агатангела Кримського // Наука і культура. Україна. К., 1991. Вип. 25. С. 103-121.

8. Штинько В. С. Агатангел Кримський. Луцьк, 1992. С. 7-18.