Особливості любовної лірики Агатангела Кримського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості любовної лірики Агатангела Кримського



Зміст

Вступ

1. Творча спадщина Агатангела Кримського

2. Основні мотиви любовної лірики

2.1 Філософські аспекти любовної лірики Агатангела Кримського

2.2 Специфіка духовного і тілесного в інтимному мелосі митця

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Чимало кращих здобутків вітчизняної та світової поезії присвячено такому загадково-витонченому й унікальному почуття як любов . Життям доведено, що в світі нема нічого чарівнішого, кращого, ніж кохання. Почуття любові є своєрідним за своєю природою: часом досконалим і кришталево прозорим,а в іншу мить безглуздим до запаморочення розсудку. Незважаючи на злети і падіння, що закладені вже у самій сутності цього почуття, кохання є неповторним, та завдяки своїй суперечливості виражає радість і біль, натхнення і смуток, надію і відчай тощо. Любов не залишає осторонь майже нікого й пробуджує в людині неабиякий потенціал, цілий вир емоцій і почуттів. Не дивно, що тему кохання оспівували в різні часи й не полишили по сей день . Свій голос одвічній темі любові долучив і Агатангел Кримський.

У працях критиків-літературознавців присвячених творчості А. Кримському, йдеться про окремі нюанси інтерпретації поетом інтимної лірики та її художньої вартості, подаються певні паралелі з українського та світовою любовною поезію інших авторів.

Однак окремого літературознавчого дослідження, де б аналізувалися особливості поезії кохання А. Кримського, на сьогодні не існує. Актуальність даної роботи ми бачимо в розгляді любовної лірики митця як духовного феномену, що зі своїм художнім рівнем, за досконалістю поетичної техніки і глибини інтелектуального наповнення, за висотою морального ідеалу та за неповторною силою почуттів посідає, на мій погляд, гідне місце серед здобутків світової інтимної поезії.

Мета роботи - розкрити художньо - філософські особливості любовної лірики не матеріальні збірки А. Кримського. Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

1) виявити особливості художньої репрезентації А.Кримського теми кохання;

2) висвітлити філософські аспекти любовної лірики поета;

3) визначити специфіку духовного і тілесного в інтимному мелосі митця;

У роботі використано такі методи дослідження : філологічний, біографічний.

Об'єктом нашої наукової роботи є поезії Агатангенла Кримського, уміщених в його збірці ”Пальмове гілля”. Відповідно предметом дослідження є любовна лірика поета, бо це своєрідний спосіб буття ліричного героя, це своєрідний світ, де все фізичне і матеріальне згодом перевтілюється в духовне .

Наукова новизна полягає в тому, що практично вперше звертається увага на одну з важливих тем у творчості відомого історика, письменника Агангела Кримського .

Практичне значення : викладений матеріал можна використати для занять із курсу "Творчість поетів рідного краю", краєзнавство, для виступів на конференціях , присвячених питанням української любовної лірики.

Структура роботи - курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.



1. Творча спадщина Агатангела Кримського

Творчість Агатангела Кримського - одне з видатних явищ в історії української літератури і культури. За масштабами своєї наукової діяльності, різнорідністю інтересів, за міжнародним значенням своїх наукових здобутків А. Кримського можна поставити вслід за такими корифеями наукової і художньої думки, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський.

Як відомо, Агатангел Юхимович Кримський народився 15 січня 1971 р. в місті Володимирі-Волинському в родині вчителя. Вчився у Звенигородському міському училищі, Острозькій прогімназії, а від 1885 року в Київській колегії Павла Галагана.

В 1892 році він закінчив Московський Лазаревський інститут східних мов, а в 1896 р.-- історико-філологічний факультет Московського університету. В 1896--1898 рр. перебував у науковому відрядженні в Сирії та Лівані, де вивчав життя, мову, побут, релігію, історію, філософію, літературу, театр арабського та інших народів Сходу. Ще з студентських років А. Кримський розпочинає велику наукову роботу в галузі сходознавства та в інших ділянках філології і гуманітарних наук, що тривала до кінця його життя [12, c. 69].

Перша і найулюбленіша царина, в якій виявилися неабиякі здібності молодого вченого, було сходознавство. Повернувшись 1898 р. з Сирії та Лівану, А. Кримський пише і друкує ряд робіт із сходознавства. В 1900 р. його обирають професором на кафедрі арабської філології та східної історії Лазаревського інституту.

Ще до Жовтневої революції А. Кримський створив ряд капітальних робіт із сходознавства. "Історія сасадінського Ірану", "Із арабської словесності", "Найстаріша історія ісламу", "Історія халіфата", "Історія Персії, її літератури і дервішської філософії", "Лекції з історії семітських мов", "Лекції з Корану", "Нариси розвитку суфізму до кінця третього віку", "Мусульманство і його майбутнє", "Історія мусульманства" (дві частини), "Семітські мови" - ось лише деякі з найголовніших праць Агатангела Кримського у цій галузі. До цього треба додати роботи А. Кримського з історії турецької літератури, історії хозарів, розвідки з арабської літератури, сирійської літератури, наукове дослідження про Абіссінію, історію Грузії, праці про Азербайджан, про башкирську мову, російську літературу, білоруську тощо, створені пізніше [3, c. 37].

Кримський написав 198 статей до першого видання енциклопедії Брокгауза-Єфрона, 304 -- до другого, понад п'ятдесят провідних статей до словника Гранат тощо. Двадцять шість монографічних томів належать авторству А. Кримського у "Трудах по востоковедению", виданих Лазаревським інститутом східних мов. Він створив також двотомну "Українську граматику", подав ряд статей з української мови, етнографії, слов'янознавства, східного, українського, слов'янського фольклору тощо [1, c. 114].

Знавець понад шістдесяти мов світу, автор понад тисячі наукових робіт -- таким постає перед нами Агатангел Кримський-учений.

А. Кримський підтримував листовні і особисті зв'язки з такими прогресивними українськими вченими, як П. Житецький, В. Доманицький, з композитором Лисенком, письменниками І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Павликом та іншими.

Особливо плідною для А. Кримського була співпраця і дружба з І. Франком. Великий український революціонер-демократ багато зробив для того, аби утвердити у А. Кримського демократичний світогляд. Франко видає 1896 року разом з А. Кримським працю видатного англійського фольклориста В. А. Клоустона "Народні казки та вигадки, їх мандрівки та переміни", вміщує статті та поетичні переклади А. Кримського в журналах "Житє і слово" та "Народ", інформує молодого вченого про життя в Галичині. Кримський в свою чергу повідомляв І. Франка про життя на східноукраїнських землях, про стан науки і культури в Росії [12, c. 84].

Найбільшого розквіту досягла наукова діяльність А. Кримського після Жовтневої революції.

1918 року він переїздить до Києва, де його обирають дійсним членом Української Академії наук.

У часи громадянської війни академік Кримський активно бореться за утвердження Радянської влади. Кілька разів його обирають до Київської міськради, а в 1925 році Кримський -- член Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету. Водночас він керує філологічними секціями Академії наук України, є неодмінним секретарем президії Академії. Радянський уряд нагородив А. Кримського орденом Трудового Червоного Прапора, йому присвоюють звання заслуженого діяча науки.

Агатангел Юхимович в київський період наукової діяльності більше відводив часу тюркології. Він видав кілька праць з історії Туреччини та її літератури. У 1927 році він випустив книжку "Історія Туреччини та її письменства", де дослідив творчість письменників і поетів з біографічними відомостями про авторів. У 1929 році Кримський видав "Історію Туреччини", починаючи від сельджуків у Малій Азії і закінчуючи Сулейманом Пишним. Уже у 1930 році він випустив останню працю "Тюрки, їх мова та література". У цій книжці, яка стала короткою енциклопедією, є відомості про тюркомовні народи, характеризується їх мова, аналізується література про східні і європейські мови, про тюркські мови [2, c. 162].

Слід відмітити, що вчений А.Ю. Кримський ділив свій час між Києвом і Звенигородкою. Відпустки свої він проводив здебільшого у Звенигородці, де мешкали його сестра і брат, була садиба.

Унікальною дослідницькою книгою А. Кримського є "Звенигородщина. Шевченкова батьківщина. З погляду етнографічного та діалектичного. З географічною мапою та малюнками". За життя вченого книжка так і не зустріла свого читача. Його сучасники дослідили і довели, що було два примірники її видання. Один з них був із авторськими правками академіка і висновком "Виправити - друкувати" й підписом зберігається у Звенигородському районному краєзнавчому музеї. Матеріали для цієї книжки вчений збирав понад 40 років. Вони узагальнюють етнографічні, лінгвістичні дослідження, опис селянського життя, побут географічного центру України, яким яким є Звенигородщина [10, c. 88].

Ця підготовлена до друку в 1930 році праця геніального вченого не була надрукована. Проте вона була збережена палким патріотом, звенигородським краєзнавцем Станіславом Лячинським, дійшла до нашого часу і знайшла свого читача. Ця книга стала даниною шани звенигородчанина Кримського своїм землякам. Автор вважав Звенигородщину своєю малою батьківщиною. Тут пройшли дитячі роки майбутнього академіка. Більшість сіл цього району були відомі вченому, як він пише "якнайдокладніше іще з моїх дитячих літ", тому йому етнографічний, діалектичний матеріал цієї землі є рідним і близьким [10, c. 93].

Про життя звенигородських селян, їх побут, виробництво автор оповідає на прикладі села Колодисте (нині Тальнівського району). Він описує всі види діяльності цього села: хліборобство, ремесла, промисли. Цікавило дослідника й те, що мешканці краю відзначалися багатогранними талантами своєї діяльності - це були шевці, кравці, столяри, ковалі, ткачі, бондарі. Захоплював етнографа одяг мешканців села, страви, напої, методи лікування, їх прізвища й прізвиська.

Автор детально описує сватання, весілля у селах Неморож, Озірна, Лисянка та Гусакове, а також родини, христини і поминки. Детально показує автор "баб'ячий календар", повір'я і звичаї, багату кутю і Різдво, колядування і колядки, щедрівки, голодну кутю, багату кутю та Ордань, Стрітення, Великодний тиждень, свято Колодія, зелені свята, "лоскотавчині проводи".

А. Кримський, досліджуючи Звенигородщину, робить висновок, що це особливий регіон, який є носієм унікальної етнографічної та лінгвістичної джерельної бази, але мало досліджений. У запропонованій книзі професор використовує спогади із багатьох сіл сучасних Звенигородського, Лисянського, Катеринопільського, Городищенського районів Черкаської області, Ново архангельського - Кіровоградської області.

Проте науково-культурна діяльність А. Кримського не вичерпується його філологічними та історичними працями. В історії української культури А. Кримський відомий і як письменник. Він створив ряд повістей, оповідань, видав поетичні збірки, перекладав поезію багатьох народів світу українською мовою, писав літературно-критичні статті, рецензії тощо. Значний внесок у розвиток української художньої літератури А. Кримський зробив насамперед своїми поезіями -- оригінальними і перекладними.

Перші поезії він почав писати ще в середній школі, навчаючись у Києві, в колегії Галагана, де його заохочував до літературної роботи відомий український філолог Павло Житецький. Поки що це були віршовані переклади із західноєвропейської літератури.

Вперше А. Кримський опублікував український переклад вірша Нікітіна "Ранок на березі ставу" у львівському журналі "Зоря", № 24 за 1889 р. Відтоді він надрукував ряд оригінальних і перекладних поезій в журналах "Правда", "Народ", "Житє і слово", "Дзвінок", "Зеркало", "Літературно-науковий вісник", "Киевская старина", у збірнику "На вічну пам'ять Котляревському", декламаторі "Досвітні вогні" та інших.

Дослідники творчості поета, починаючи від І. Франка, справедливо відзначали, що його ранні оригінальні вірші і переклади -- опубліковані і ті, що залишилися в теці автора,-- не позначені оригінальністю, не мають ні ідейної, ні художньої сили, а залишились в історії української літератури лише як свідчення початкових кроків митця в поезії [5, c. 106].

Загальне визнання Кримському-поетові принесла його збірка "Пальмове гілля", що була задумана в трьох частинах. Перше видання "Пальмового гілля" (перша частина), що охоплювало поезії 1898--1901 рр., вийшло у Львові в 1901 р. Друге видання першої частини надруковане у Звенигородці на Київщині в 1902 р. 1908 р. в Москві вийшла друга частина збірки (поезії 1903-- 1908 рр.). І нарешті в 1922 р. було опубліковане перше видання третьої частини збірки "Пальмове гілля" (поезії 1917--1920 рр.).

Перші дві частини збірки "Пальмове гілля" складаються переважно із оригінальних поезій. У третій частині поет надрукував переклади з творів східних поетів -- Фірдоусі, Авіценни, Омара Хайяма, Гафіза, Сааді, Рудакі, Джамі, Мігрі Хатуна та багатьох інших. Оригінальними є тут лише вірші вступного циклу "В Трапезунті".

Основна заслуга поета Кримського полягає в тому, що він своєю "екзотичною" збіркою "Пальмове гілля" вніс новий струмінь в українську поезію кінця XIX -- початку XX ст.ст., збагатив її тематично східними мотивами, мальовничими південними пейзажами, наповнив тим особливим ароматом ніжної лірики, що притаманна музі давнього Сходу. Притому А. Кримський не збивався на наслідування, в нього є своє власне бачення картин і пейзажів [2, c. 179]. лірика кримський поет

Екзотичний південний пейзаж прибирає цілком оригінального емоційного забарвлення, коли поет перемежовує його малюнками рідної природи, пейзажними і побутовими деталями України, коли вживає не властиві для східної поезії образи і слова: хата, моріжок, житній колосок, дівчинонька, сива горлинка, моріг зелененький, серденько, моя зіронька ("Ох, арабські фоліанти", "Блиснуло сонце з-поза гір", "Ти знаєш, серденько: життя" та ін.).

На тлі розкішної природи поет змальовує людину, героя ліричної драми, що є наскрізним для збірки. Це людина непересічних здібностей, чутливого і вразливого серця. Як тонкий і проникливий аналітик, автор уважно стежить за помислами, намірами, вчинками, мріями героя, за кожним порухом його душі.

З цього погляду "Пальмове гілля" дуже нагадує ліричну драму І. Франка "Зів'яле листя". Це ми спостерігаємо і в побудові циклів, і в русі внутрішнього сюжету, і в окремих образних деталях, де трапляються незаперечні ремінісценції із твору І. Франка. Насамперед це стосується двох циклів першої частини "Пальмового гілля" -- "Нечестиве кохання" і "Кохання по-людському", особливо першого циклу, де оспівується неподілене трагічне кохання у його розвитку, змінах, раптових переливах.

Серйозний, порядний чоловік, молодий професор, що закохався в чужу жінку, намагається побороти свої чуття, називає їх "нечестивими", але не в силі подолати їх. Довго приховуючи своє почуття, герой врешті зважується висловити його коханій. Але реакція була несподівана, хоча цілком закономірна: "гордий вид" і мовчазливую зневагу". І все ж герой не може забути своєї коханої, його "любов горить собі тихенько і, не палаючи, пропалює всю грудь". Та минає час, і конкретний образ набирає дедалі загальніших рис, трансформується в "Далеку Царівну" (вірш "Обняти білявку, стиснути чорнявку").

Нерозділене кохання у збірці А. Кримського не сповнюється такого глибокого, трагедійного змісту, як у "Зів'ялому листі" І. Франка, а життєвий конфлікт вирішується спокійніше, погідніше. Проте краса і глибина людського почуття у циклі "Нечестиве кохання" зображені саме в тональності Франкової ліричної драми, зміни й відтінки переживань героя подані з вичерпністю й неповторністю, дуже близькою до "Зів'ялого листя".

Треба відзначити, що і в згадані цикли А. Кримський вводить іноді мотиви і образи арабської, перської, таджицької, турецької, взагалі східної поезії. Органічне засвоєння східної поезії, яку добре знав і з якої перекладав А. Кримський, надало певною мірою і віршам згаданих циклів забарвлення, притаманного ліриці Сходу. Спадає на думку порівняння згаданих циклів з "Персидськими мотивами" С. Єсеніна, створеними значно пізніше. Великий російський майстер так само використав традиції поетів Сходу, але це не позбавило їх оригінальності, а навпаки, надало неповторної краси [4, c. 106].

Незважаючи на відмінність поетичних почерків А. Кримського та І. Франка, на образно-стилістичну своєрідність збірки "Пальмове гілля", невловимий аромат "Зів'ялого листя" відчувається тут на кожному кроці. Але це не применшує самостійного художнього значення "Пальмового гілля", а лише засвідчує благотворний вплив на Кримського поетичного генія Каменяра.

Незважаючи на інтимно-ліричний план збірки "Пальмове гілля", на певну віддаленість її тематики від громадських проблем, знаходимо в ній і соціальні мотиви. Так, у циклі "Самотою на чужині" є вірш "Аж чую: туп-туп! Шкандибають два мули". В ньому із співчуттям змальовується "чорний негр у латаній, дертій свитині", що з тугою дивиться на щасливого європейця, який не знає ні горя, ні важкої праці. В ліричного героя, що мрійливо споглядав красу моря і південного берега, "вибухла глибока, дика печаль", йому стає жаль всіх бідних і знедолених. Про бідування народу, закутого в кайдани, про безхлібного селянина, мужицькі стогнання і сльози йдеться у віршах "Ну годі! Отямлюсь", "Весняна розмова" та інших [22, c. 175].

Гостре соціальне спрямування має вірш "Робітницька доля" (переспів з турецького поета Халід Зія), що його не містили збірки. Таким чином, соціальна тематика в поезії А. Кримського хоча й не була визначальна, але займала певне місце навіть в його "екзотичному" "Пальмовому гіллі".

Не можна не відзначити такої особливості поезії А. Кримського, як наявності вступних заміток, статей та коментарів до віршів певних поетів, до окремих циклів, а то й рядків чи слів. Знайомлячи українського читача з перекладами творів Гейне, давньогрецьких поетів, а особливо поетів Сходу, А. Кримський, як учений-енциклопедист, не утримувався від спокуси поділитись своїми колосальними знаннями. Здебільшого це вимагалося нагальною потребою, бо до Кримського, скажімо, ніхто не перекладав по-українськи знамениту епічну поему Фірдоусі "Шах-Наме", вірші Рудакі, Омара Хайяма, Джамі, Мігрі Хатуни чи багатьох інших. Кримський вводив читача в історичну атмосферу, коли народилися вірші, коментував окремі образи і вирази тощо. Це надзвичайно допомагало читачеві сприймати ідеї і образи перекладених творів [24, c. 41].

Прокладаючи золоті мости єднання між літературами і культурами народів світу і культурою українського народу, А. Кримський, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, бажав, щоб ці духовні мости були міцні й довговічні.

Значне місце в художній спадщині А. Кримського посідає проза. Ще в 1891 р. молодий письменник друкує в галицькій періодиці оповідання "Батьківське право" та "Сирота Захарко". На ці перші прозові спроби звернув увагу І. Франко, який у листі до Кримського від 4 листопада 1891 р. дав на них розгорнуту рецензію, вказавши на слабкі сторони і підтримавши вдалі місця і образи [6, c. 2].

1895 р. виходить збірка оповідань А. Кримського "Повістки і ескізи з українського життя", а пізніше "Бейрутські оповідання", повість "Андрій Лаговський" та ін.

Прозова спадщина А. Кримського не рівноцінна за своїм ідейним спрямуванням та художнім рівнем, проте вона не залишилась непомічена, мала певне значення у розвитку української дожовтневої белетристики взагалі. Так, ще І. Франко вказував на наявність епічного таланту в А. Кримського, коли розглядав його ранні прозові твори, зокрема оповідання "Сирота Захарко".

Своєрідністю й оригінальністю письма позначені "Бейрутські оповідання" А. Кримського, як і в більшості його поезій про Схід, в цих оповіданнях дано яскраві зарисовки життя, побуту, нравів мешканців Сирії, зображено мальовничі пейзажі півдня.

Оригінальну композиційну будову має повість А. Кримського "Андрій Лаговський" з багатьма сюжетними лініями, великим числом дійових осіб (родина Шмідтів, Лаговський, Володимир, Амалія, Зоя та ін.). Кримський мав на оці дати глибоку психологічну характеристику своїх сучасників, інтелігентів різних соціальних прошарків. Та не зумів зупинитися на визначальних, типових рисах героїв, не розкрив належно соціальних підвалин їхніх дій та вчинків. Леся Українка в листі до Кримського від 3 листопада 1905 р. ґрунтовно відгукнулася на цю повість.У ньому поетеса щиро і відверто критикує Агатангела Кримського за "цинічне розперізування душі" героїв, за "натуралізм, доведений до крайності", що було даниною тогочасній літературній моді [4, c. 91].

Проте прозова спадщина А. Кримського в цілому має чимале пізнавальне та історико-літературне значення, як своєрідне явище в українській дожовтневій літературі.

Багато зробив Агатангел Кримський як літературознавець і критик. Його розвідки, статті та рецензії з галузі української літератури, етнографії, фольклору цінні й сьогодні. Багато важать статті, спогади, висловлювання А. Кримського про Івана Франка. Визначну наукову цінність становить взаємне листування І. Франка і А. Кримського, в якому ми знаходимо "з перших рук" важливі матеріали для характеристики наукової і літературної діяльності обох авторів, цінні документальні дані для розуміння дожовтневого літературного процесу на Україні загалом.

Відомі літературно-критичні статті Агатангела Кримського про Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Михайла Павлика, Карпенка-Карого, Бориса Грінченка, Миколу Лисенка та інших. Притому в цих статтях видно не лише наукову ерудицію автора, всебічне знання предмета, а й відчувається критичний запал літературознавця, його темперамент.

"А. Кримський,-- писав Франко в статті "Наша поезія в 1901 році", надрукованій у "Літературно-науковому віснику" 1901 р.,-- високооригінальна поява в нашій літературі. Чи пише він чисто філологічні статті, чи літературні критики, чи прозові оповідання, чи поезії -- всюди він вносить своє власне "я" в такій мірі, як мало котрий наш письменник". І. Франко підкреслював у цій роботі незвичайну індивідуальність А. Кримського, людини високого розуму, надзвичайної працездатності, щирої, глибокої, ясної душі [6, c. 2].

Отже, дослідження життя і творчості Агатангела Юхимовича Кримського підтверджує, що у 1918-1928 роках він був вченим секретарем АН України, очолював історико-філологічний відділ до 1929 року. У 1921-1929 роках вчений був директором Інституту української наукової мови (а з 1930 - Інституту мовознавства). З 1929 року його почали переслідувати і позбавляти посад. Кримський є автором поетичної збірки "Пальмові гілля" (у 3 кн. 1901, 1908, 1922), збірки оповідань "Повістки й ескізи з українського життя" (1890-1894), "Бейрутські оповідання" (1906), повісті "Андрій Лаговський" (1905), (повністю опублікована 1927 року). Агатангел Юхимович переклав низку творів з арабської, перської, турецької та інших мов на українську. Його художні переклади Антари, Омара, Хайями, Сааді, Хафіза, Міхрі-Хітум, Фірдоусі та багатьох інших, а також багатьох західноєвропейських поетів. Кримський переклав ряд творів Т.Г. Шевченка турецькою мовою та присвятив кілька статей творчій спадщині Великого Кобзаря.



2. Основні мотиви любовної лірики

2.1Філософські аспекти любовної лірики Агатангела Кримського

Однією зі складових щастя, однією з найшляхетніших цілей життя й одним з найбільших виявів людяності є любов. Ми любимо не тільки людей, цим поличним почуттям переймаємося до братів наших менших, до навколишньої природи, до речей, які нас оточують, до рідної оселі і до Батьківщини. Любов підносить людину, кличе її на подвиги, творить історію. Саме любов проголошена в Біблії найвищою людською чеснотою. Про любов сказано й написано чимало високих і прекрасних слів. Вона надихала багатьох митців, і їй присвячено чимало творів у різних видах мистецтва. Свій голос в одвічний хор псалмоспівів коханню долучив на межі XIX-XX століть і екстраординарний професор орієнталістики, поет і прозаїк Агатангел Кримський.

Митець у своїй ліриці кохання послуговувався досвідом великих попередників - Г.Гейне й І.Франка. Збірка "Книга пісень" (1827) німецького романтика, в якій окремі поезії та цикли закроюються в сюжет, була першим у світовій літературі "ліричним романом". Своєю чергою І.Франко створив геніальну "ліричну драму" "Зів'яле листя" (1896), вдало застосувавши гейнівський принцип поділу збірки на цикли та надавши їм рис викінченого сюжету [21, c. 72].

А.Кримський захоплювався Гейне, інтерпретував українською мовою низку ліричних віршів, поеми "Віцлі-Пуцлі", "Поет Фірдовсій" і то виділяв їх в окремий цикл, то органічно вписував поміж оригінальні поезії.

Інтерпретація теми кохання у творчості А.Кримського відзначається особливою "концептуальною" стрункістю. Ще в "Заспіві" до першої частини "Пальмового гілля" поет намагався пояснити своє розуміння любові, де стверджує, що він спостерігаючи за одним професором із Бейрута, пересвідчився, що "кохання, коли воно чисте од сексуальної брудоти, хоч би було й ненормальне і нещасливе, може хіба розбити серце, розбити фізичне здоров'я і зробити з людини меланхоліка, та не одбирає віри в життя, не одбирає енергії до життя, не вбиває духу, не вбиває ідеальних поетичних поривів, а навпаки - тільки облагороджує душу... А звичайне людське кохання, хоч би як ідилічно та поетично воно розпочиналося, разом тратить усю свою поетичність, скоройно переходить на сексуалізм. На якийсь час людина, може, й оп'янить і одурить себе "мусульманським раюванням", тільки ж далі надходить реакція, розчарування, зневіра до себе, огида до цілого світу, нудьга за минулими чистими днями, - і з живої людини робиться безсилий духом манекен або бідолашний ходячий духовний труп". І хоча пізніше, в "Напутньому слові до 3-го видання" в 1919 р. автор назвав "Заспів" "архаїчним анахронізмом", проте ця задекларована антитеза "чистого"- платонічного - кохання та "мусульманського раюванння" залишила по собі виразні сліди в його поезії та белетристиці [9, с. 119].

Серед оригінальних поезій "Пальмового гілля" вирізняються два провідні цикли 1-ої частини - "Нечестиве кохання" з підзаголовком "Уривки з ліричного роману одного бідолашного дегенерата" і "Кохання по-людському" з не менш колоритним автокоментарем - "Уривки з ліричної ілюзії, із життя недегенератів", - у яких і "проілюстрована", сформульована в "Заспіві", дилема інтимних стосунків. У серії дрібних ліричних творів, об'єднаних єдиним задумом у єдиний сюжет і з єдиним героєм у центрі, автор розповідає історію платонічної закоханості професора-книжника в заміжню жінку. Героя несподівано охоплює "сліпе чуття", яке, на його думку, в очах буденних людей, з "тривіальними обличчями" та "прозаїчними розмовами", видалося би чимось аморальним. Але пересвідчившись у марності своїх спроб побороти "чуття шалене" в собі, "затерти сліди розмови" з фатальною красунею, він експресивно заявляє: "Воно в природи не злочин!", бо "маю право все любить!". Зрештою, "платонічний роман" закінчився досить банально: у відповідь на щире освідчення ліричного героя обожнювана пані з погордою та острахом відвертається від нього. Наступні поезії з другої і третьої "книжок" циклу, як влучно та дотепно схарактеризував І.Франко, є "лише квітки на могилі його "грішного" кохання, якому ніколи не судилось дійти навіть до сіней, не то до передпокою дійсного гріха" [7, с. 26].

Неподіленому "нечестивому коханню" умовно протиставлена "історія несподіваної взаємності" - цикл "Кохання по-людському". Після драматичного "ідеального" захоплення ліричний герой удруге "воскресає з мертвих" на лоні кавказької природи, і до його серця знову промовляє голос ідилічного "святого кохання", в якому "запевнення в платонічності почуттів чергуються з втіхами любові" . Однак "мусульманські любощі й раювання", що стали ліком на сердечну недугу, приводять до переситу, розчарування і туги за невинними, дитинними мріями та непорочними тілом і духом. Увесь світ у свідомості героя асоціюється в момент еротичної депресії з "великим лупанаром" або ж оселею розпусти. Пізніше герой називає своєю "коханою" та "любкою" рідну країну. Отже, "кохання по-людському" стало для героя лише тимчасовим прихистком, або, як визначив сам поет, "ліричною ілюзією" [16, c. 497].

З благословення А.Кримського ліричний герой збірки "Пальмове гілля" перевтілюється в головного суб'єкта дії великого роману, стає Андрієм Лаговським. Разом з ним до епічного твору переходить і та загальна морально-психологічна атмосфера, яка панує в ліриці "Пальмового гілля" [8, с. 31]. Тобто з "еміграцією" героя з поезії у белетристичний твір привноситься і стрижнева дилема ідеального, платонічного кохання та "мусульманського раювання", еротизму, яка й лягла в основу небагатого на події сюжету інтелектуально-психологічного роману "Андрій Лаговський".

У першій частині "Не порозуміються" А.Кримський знайомить нас зі своїм героєм, котрий потонув у саморефлексіях і характеризує себе так: "Я - продукт сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина з fin de siecle, я неврастенік..." [11, с. 26]. Фабулу роману письменник конструює, ніби послуговуючись досвідом побудови антитетичних поетичних циклів "Нечестиве кохання" та "Кохання по-людському". У "Туапсе", другій частині роману, автор подає історію приятелювання професора математики (в першій частині він був іще студентом) і талановитого поета Андрія Лаговського з гостинною генеральською родиною Шмідтів і його "гріхопадіння" з "трапензундською вдовичкою" Зоєю. Чудовий співрозмовник, "жива енциклопедія" з різноманітних галузей знання, поліглот і витончений поціновувач мистецтв, хворобливий, хоч іще й зовсім молодий, професор переконаний у перевазі чистих платонічних взаємин над "сексуальною брудотою". Протилежних поглядів стосовно любові дотримується цинічний Володимир Шмідт, який часто "практикує" свої гріховні думки зі служницею Амалією. Він постійно "атакує" патетичні "роздуми вголос" Лаговського про ідеальне кохання, зводячи їх до бульварної соромітчини, й у такий спосіб прагне здерти святі шати із цнотливого та, на його погляд, двоєдушного професора. Упевнений у безгріховності й чистоті свого тіла та душевних помислів, Лаговський погоджується навчати російської мови грекиню Зою - пристрасне зацікавлення юних Шмідтів. Ніби ураган, налетіло кохання й умить відлетіло, перетворивши балакучого дотепника-професора на "руїну”". Психологічно та фізично розбитий "курортним романом", "грішник" покидає Туапсе і їде до Москви, щоби спокутувати зраду своїх переконань тривалою та виснажливою аскезою-самокатуванням - голодом, спрагою і читанням містично-релігійної літератури. Втім, і в Москві (част. "За святим Єфремом Сіріним") героя переслідують видива "літньої розпусної історії", яка ще більше зміцнила його впевненість, що "неплатонічне кохання є джерелом нещасть людства" [23, c. 71].

Таким чином, в А.Кримського "схема" домінування платонічних стосунків (іноді з присмаком неврастенічної екзальтованості) над “коханням по-людському” живила провідні настрої та колізії його творчості

В А.Кримського можна зустріти також конфлікт особистих почуттів із громадянським обов'язком, а також настрої ненависті до жіноцтва (цикл "Кохання по-людському" та роман "Андрій Лаговський"). Такі моменти настають унаслідок втрати ілюзій, зради шляхетного платонічного кохання, далекого від сексуальних запитів, і страху втратити свободу. Крім того, можливо прослідкувати натяк на так звпну "дантівську любов" - у романі "Андрій Лаговський", коли цинічний Володимир Шмідт в одній із розмов заявив професорові, що і Данте, маючи дружину, оспівував своє почуття до Беатріче [14, c. 228].

Отже, А.Кримський, блукаючи лабіринтами бога Ероса, підбирав свої неповторні ключі для відкриття його таємниць, торував свої стежки до його вічної загадки, збагачував новими мотивами лірику інтимних переживань, а через неї шукав психологічного контакту з модерною поезією європейських літератур межі XIX-XX століть.

2.2 Специфіка духовного і тілесного в інтимному мелосі митця

На початку ХХ століття Агатангел Кримський порушує багато проблем: співіснування людини з іншими, боротьба людини з внутрішніми потягами, втілення принципів християнства та суфізму у реальне повсякденне життя, саморозуміння та самоусвідомлення внутрішнього "Я". У романі "Андрій Лаговський" чи не вперше в українській літературі поставлена проблема самоподолань внутрішніх переживань головного персонажа на сексуальному рівні.

Роман Агатангела Кримського "Андрій Лаговський" складається з чотирьох частин, де життєвий шлях головного героя твору вражає своїми стосунками з близькими людьми, друзями, мінливим світоглядом, різкими характеристиками власних учинків та копирсаннями у сенсі людського життя.

У першій частині "Не порозумілися" Андрій Лаговський постає перед читачем "істериком", який здатен навіть через матеріальну недосконалість розірвати стосунками із матір'ю. Так, у формі внутрішнього мовлення ще юний Андрій намагається не лише з'ясувати причину свого мінливого психічного стану: "Гм! У неї епілепсія - то, значця, вона й мені передала в спадщину якусь нервову, дегенеративну хворобу… Мабуть, з мене істерик, - поміркував Андрій. - Істерик? Ух, кепська справа! В мене, значця, нема ніякісінької постійності, з мене й характеру не може бути ніякого, бо кожної хвилини настрій духа мусить мені сам собою змінюватися. Одним разом я ні сіло ні впало буду без причини дуже добрий, а другим разом так само без причини буду лихий і поганий… Стихія, а не людина" [11, c. 13]. Така самохарактеристика персонажа у формі передбачення ніби "пророкує" майбутні події твору.

Друга частина називається "Туапасе". Туапасе - це маленьке портове кавказьке містечко на березі Чорного моря, яке вражає туристів своєю незвичайною красою. Уже на початку цієї частини автор у формі діалогу подає співіснування різних національностей у цьому містечку, де яскраво проявляється расова ворожнеча, дискримінація мігрантів тощо: "Та ну-бо, грецька мордо! Ходи швидше!... Заждеш, хохлацька мордо.. Тобі - нема куди поспішати…" [11, c. 42]. У цій східно-азіатській кофейні не лише грали в шашки та ображали один одного, а й розмовляли про "актуальні" проблеми сучасності: "А скажи, Грицьку, чи то правда, що коли жінка або дівчина скупається там, де купалися чоловіки, то вона може завагітніти… он у мене єсть учена грецька книжка, по-нашому "Гігієна й фізіологія шлюбу" - то я там вичитав, що такі пригоди бували в старовину… Але я вчора балакав з тутешнім російським доктором, кажу йому, що он таке написано в книжці. То він зареготався. "Се ж коли бувало? - каже. - Ще як Авраам був юнкером?.." Ні, може, це бувало колись, та хіба ще тоді, як народ був міцний, не висилений. А тепер, - каже, - кожнісінький хлопець-підліток, ще й не виріс, а вже до дівки ходив - то ж і народ геть перевівсь на ніщо, й чоловічої сили давньої нема в нікому…" [11, c. 43]. Вербальний обмін між людьми вважаємо символічним, бо вони пророкують головну проблему твору: сутність та виміри сексуальної чоловічої сили. Однак наївні для сучасного читача діалоги перериває подальша констатація оповідача: "З пароплавної агенції почувся довгий свист. То був знак, що вже надходить пароплав" [11, c. 43].

Саме сюди приїхав відпочивати "нервами" професор Андрій Лаговський з дамою генеральшею та її найстаршим сином. Перші розмови професора з Володимиром у формі історичних екскурсів насичені проблеми колонізації, що зруйнували автентичну національну ідентичність цього містечка.

Андрій по-дитячому радів від нових вражень, саме тому приятелі охарактеризували його так: "Дитина»! - думала генеральша. Дитина! - думав і молодий Шмідт. - Еге, зовсім дитина, хоч і старший за мене" [11, c. 51]. Він же відчував до них собачу вірність.

Професорові подобалось проводити свій час з Володимиром, вони на деякий час стають один для одного прекрасними співрозмовниками. Поетика їх розмов насичена інохарактеристиками, роздумами, переказами, спогадами, однак домінують відверті поради: "…тікайте од зносин із жіноцтвом, то все й буде гаразд…" [11, c. 78].

Однак цю чоловічу ідилію порушать двоє братів Володимира: "… мовчазний Аполлон - лікар, жвавий Костянтин - філолог-словесник; Лаговський чув про нього, що він пише непогані вірші, але чомусь прихиляється він до незрозумілого декадентства. З Володимиром у обох братів не було нічого схожого у їхньому типі, бо вони вдалися вродою в батька-німця, а не матір-московку; обидва були гарні блондини, з виразистими, мрійливими, навіть трохи сентиментальними очима" [11, c. 88].

Лаговського вабили Констянтин та Аполлон розмовами у формі роздумів про декадентство, поетичними ремінісценціями, бо усе це виглядало як братерське тріо. Вони навіть співали вірші Гейне, розмірковували про занепад арабського халіфату, про сенс "озрійського кохання", внаслідок якого чоловік помирав від сексуального виснаження, вдавалися до історичного екскурсу ХІ століття. Але молоді співрозмовники вбачали у цьому лише розваги, а Андрій отримував гармонію душі, ідеалізував своїх нових друзів.

До їхніх філологічних розмов приєдналася й жінка, яку професор погодився навчити розмовляти російською. Через усе це Андрій почав вірити в ідилічність кохання, його починають тривожити такі внутрішні роздуми: "І коли б хтось спитав його під ту хвилину, кого він більше любив, чи цих хлопців, побратимів своїх, чи Зою? - то він, не вагаючись міг би одказати, що або всіх однаково, або Костянтина навіть більше" [11, c. 130].

Саме з Зоєю Андрій отримав перший сексуальний досвід, вчинив "гріх": "Професор бачив, як Зоїні очі ширшали та робилися чорніші й блискучіші, а себе почував, що в його тіло вливається наркотична течія і він з неї п'яніє. Нарешті їх довгий обопільний німий погляд сказав їм обом, що вони одно одного добре зрозуміли. У професора загуло в вухах, і він, сам себе не пам'ятаючи, підвівся з крісла та й дико кинувся в Зоїні обійми" [11, c. 158]. Нові почуття, яких він зовсім не мав, повністю оволоділи його єством, однак через шість днів професор "… страшенно змарнів, схуд і зблід, а попід очима аж глибокі синці поробилися" [11, c. 160]. Звичайно, молодій вдові Зої не потрібен був коханець, наче "мокра курка", спільних тем для просто розмов вони знайти не змогли або й не захотіли, тому дуже швидко збайдужіли один до одного. У результаті цього Лаговський дуже сильно заслаб та втратив своїх друзів. Ілюзії справжнього кохання та ідеальних друзів були вщент розбиті, і він мучив себе роздумами про сенс життя, намагався вдаватися до складних психоаналізів з метою виправдати не скільки себе, скільки прекрасних і бездоганних людей. Уже тоді він був переконаним, що сексуальні стосунки з жінкою лише шкодять чоловічому здоров'ю і вирішив повернутися до Москви, бо не міг подолати своїх пристрастей.

Писання святого Єфрема Сіріна стали ліками від внутрішньої психофізіологічної хвороби Лаговського. Сексуальна система чоловіка шукала інші способи задоволення, щоб захистити себе від невротичного захворювання. За З. Фрейдом, це сублімація чи десексуалізація, що перетворює сексуальну енергію на духовно-творчу. Усвідомлення неусвідомленого відбувається під час усамітнення та самопізнання. Саме усамітнення для Андрія Лаговського стає фундаментальним засобом для повноцінного "спілкування", бо з тих писань він обирав лише те, що йому у той переломний момент було до душі та з чим він беззаперечно погоджувався: "… ще гірше - якщо людина полюбить особу другого полу. Тоді до егоїстичної прихильності додається ще й сексуальна мерзота" [11, c. 243]. Єфрем Сірін, наче співрозмовник, радив Андрію цілковитий аскетизм, відсторонення від чуттєвого світу та голоду, що повинен пригнічувати самолюбство, амбіції та тілесні пристрасті. Тиждень аскетичного голоду та читання суфійських віршів призвели його до християнського розуміння сучасного світу.

Невдалий гедонізм Андрія Лаговського у "сексуальному" плані наповнений "аморальними" речами, про які він легко говорить, але у реальному житті ніколи не робить. Безпутний і аморальний спосіб життя Володимира, на думку Андрія, ніколи не приведе його до внутрішнього спокою.

Таким чином, для головного героя роману важливим було розв'язання притаманним декадентам конфліктів між "недугою" і здоров'ям, силою і слабкістю задля подолання себе самого, емоційно-романтичного потягу до осіб своєї статі. Андрій Лаговський жив у світі і не бачив істинності його речей, його оточували ілюзії про ідеальних людей, але через східні твори він усвідомив всю марність своїх внутрішніх переживань.



Висновки

Отже, узагальнюючи вищесказане, можна зробити наступні підсумки.

Творчість Агатангела Кримського є одним з видатних явищ в історії української літератури і культури. За масштабами своєї наукової діяльності, різнорідністю інтересів, за міжнародним значенням своїх наукових здобутків А. Кримського можна поставити вслід за такими корифеями наукової і художньої думки, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський.

Аналіз життєвого і творчого шляху Агатангела Юхимовича Кримського підтверджує, що у 1918-1928 роках він був вченим секретарем АН України, очолював історико-філологічний відділ до 1929 року. У 1921-1929 роках вчений був директором Інституту української наукової мови, а з 1930 - Інституту мовознавства. З 1929 року його почали переслідувати і позбавляти посад.

Кримський є автором поетичної збірки "Пальмові гілля" (у 3 кн. 1901, 1908, 1922), збірки оповідань "Повістки й ескізи з українського життя" (1890-1894), "Бейрутські оповідання" (1906), повісті "Андрій Лаговський" (1905), (повністю опублікована 1927 року). Агатангел Юхимович переклав низку творів з арабської, перської, турецької та інших мов на українську. Його художні переклади Антари, Омара, Хайями, Сааді, Хафіза, Міхрі-Хітум, Фірдоусі та багатьох інших, а також багатьох західноєвропейських поетів. Кримський переклав ряд творів Т.Г. Шевченка турецькою мовою та присвятив кілька статей творчій спадщині Великого Кобзаря.

Своєю "екзотичною" збіркою "Пальмове гілля" митець вніс новий струмінь в українську поезію кінця XIX -- початку XX ст.ст., збагатив її тематично східними мотивами, мальовничими південними пейзажами, наповнив тим особливим ароматом ніжної лірики, що притаманна музі давнього Сходу. Притому А. Кримський не збивався на наслідування, в нього є своє власне бачення картин і пейзажів.

Кримський у своїй ліриці кохання послуговувався досвідом великих попередників - Г.Гейне й І.Франка. Збірка "Книга пісень" німецького романтика, в якій окремі поезії та цикли закроюються в сюжет, була першим у світовій літературі "ліричним романом". Своєю чергою І.Франко створив геніальну "ліричну драму" "Зів'яле листя" (1896), вдало застосувавши гейнівський принцип поділу збірки на цикли та надавши їм рис викінченого сюжету.

Зв'язок між "Пальмовим гіллям" і ліричною драмою І. Франка "Зів'яле листя" прослідковується і в побудові циклів, і в русі внутрішнього сюжету, і в окремих образних деталях, де трапляються незаперечні ремінісценції із твору І. Франка. Насамперед це стосується двох циклів першої частини "Пальмового гілля" -- "Нечестиве кохання" і "Кохання по-людському", особливо першого циклу, де оспівується неподілене трагічне кохання у його розвитку, змінах, раптових переливах.

На початку ХХ століття Агатангел Кримський порушує багато проблем: співіснування людини з іншими, боротьба людини з внутрішніми потягами, втілення принципів християнства та суфізму у реальне повсякденне життя, саморозуміння та самоусвідомлення внутрішнього "Я". У романі "Андрій Лаговський" чи не вперше в українській літературі поставлена проблема самоподолань внутрішніх переживань головного персонажа на сексуальному рівні.

Роман Агатангела Кримського "Андрій Лаговський" складається з чотирьох частин, де життєвий шлях головного героя твору вражає своїми стосунками з близькими людьми, друзями, мінливим світоглядом, різкими характеристиками власних учинків та копирсаннями у сенсі людського життя. Для головного героя роману важливим було розв'язання притаманним декадентам конфліктів між "недугою" і здоров'ям, силою і слабкістю задля подолання себе самого, емоційно-романтичного потягу до осіб своєї статі. Андрій Лаговський жив у світі і не бачив істинності його речей, його оточували ілюзії про ідеальних людей, але через східні твори він усвідомив всю марність своїх внутрішніх переживань.

Таким чином, письменницька спадщина А. Кримського залишається у центрі літературного життя. Він зумів збагатити українську літературу новими актуальними проблемами, поглибив традиційні форми роману.



Список використаної літератури

1. Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості / ред.: О. Д. Василюк; НАН України. Ін-т сходознавства ім. А.Кримського. - К.: "Стилос", 2006. - 563 c.

2. Агатангел Кримський у контексті української та світової культури / ред.: Н. О. Данилюк; Волин. держ. ун-т ім. Л.Українки. - Луцьк : РВВ "Вежа", 2006. - 255 с.

3. Бабишкін О. К. Агатангел Кримський: літературний портрет українського письменника, видатного вченого-сходознавця. 1871-1942: Нарис / О. К. Бабишкін. - К. : Дніпро, 1967. - 114 с.

4. Білоусов Є.В. Агатангел Кримський - учений та письменник: худож.-докум. повість для дітей / Євген Білоусов ; худож. Володимир Пащенко. - Сімферополь : Таврида, 2012. - 277 с.

5. Борщ М.І. З вершин славетних черкащан : краєзн. нариси, вірші, поеми / Микола Борщ. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - 365 с.

6. Бурій В. Агатангел Кримський / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. -2001. -14 лют. - С. 2.

7. Веркалець М. М. А.Ю. Кримський у колі своїх сучасників / М. М. Веркалець ; ред. : А. В. Жихарська. - К. : Знання УРСР, 1990. - 48 с

8. Гірняк М. О. Розуміння і саморозуміння у романі Агатангела Кримського "Андрій Лаговський'' / М. О. Гірняк // Магістеріум. Літературознавчі студії. - 2010. - Вип. 38. - С. 29-36.

9. Горблянський Ю. Тема любові у творчості Агатангела Кримського та Василя Пачовського / Ю. Горблянський // Вісник львівського університету. Серія : Філологічні науки. - 2004. - Вип. 35. - С. 281-288.

10. Гурницкий К.И. Агафангел Ефимович Крымский / Казимир Иванович Гурницкий . - Москва : Наука, 1980 . - 192 с.

11. Кримський А. Андрій Лаговський : роман / Агатангел Кримський; іл. В. Дунаєвої. - К. : Національний книжковий проект, 2011. - 336 с.

12. Курас І. Кримський А.Ю. - видатний український учений-гуманіст / І. Курас // Матеріали ювілейної сесії секції гуманітарних наук Національної академії наук України, присвяченої 130-річчю від дня народження А.Ю. Кримського. -К., 2001. - 368 с.

13. Моклиця М. Християнство Агатангела Кримського : психологічні та естетичні акценти / М. Моклиця // Слово і час. - 2006. - № 2. - С. 19- 28.

14. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм : складний світ Агатангела Кримського / С. Павличко. - К. : Основи, 2001. - 328 с.

15. Печарський А. У психоаналітичному вимірі автобіографічної основи роману "Андрій Лаговський" Агатангела Кримського / А. Печерський // Наукові записки. Серія : Філологічні науки. - 2009. - Вип. 85. - С. 310-318.

16. Система прийомів як проблема майстерності творчості А. Кримського // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип. 25. - К.: Акцент, 2006. - С. 494-502.

17. Ткаченко Р. Поклик Химери: декаданс в українській літературі к. ХІХ - п. ХХ ст. / Р. Ткаченко. - К. : Книга, 2010. - 136 с.

18. Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. - Вид. друге, перероблене та доповнене / Тамара Гундорова. - К : Критика, 2009. - 448 с.

19. Кримський А. Андрій Лаговський : роман / Агатангел Кримський; іл. В. Дунаєвої. - К. : Національний книжковий проект, 2011. - 336 с. - (Україна крізь віки ).

20. Моклиця М. Християнство Агатангела Кримського : психологічні та естетичні акценти / М. Моклиця // Слово і Час. - 2006. - № 2. - С. 19 - 28.

21. Останіна Г. Г. Агатангел Кримський. Особливості поетики художньої творчості : монографія / Г. Г. Останіна. - К. : Твім інтер, 2008. - 224 c.

22. Поліщук В. Т. Вибране. Т. 2 : Розстріляні таланти (Репресовані письменники Черкащини) / В. Т. Поліщук. - Черкаси : Вид. Чабаненко Ю. А., 2013. - 418с.

23. Ткаченко Р. "Андрій Лаговський" - покутний шлях декадента / Р. Ткаченко // Слово і Час. - 2002. - № 8. - С. 68 - 73.

24. Хоменко В.М. Кримський / Володимир Хоменко. - К. : Арт Економі, 2013. - 63 с.

25. Шкляр В. Агатангел і Марія: нечестиве кохання в блакитному інтер'єрі / Василь Шкляр // Сучасність. - 2004. - № 4. - С. 49 - 58.

Размещено на Allbest.ru

...