Сентименталізм в поемах Дж. Томсона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СЕНТИМЕНТАЛІЗМ ЯК РИСА РОМАНТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ І ЙОГО ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ

1.1 Сутність та значення сентименталізму в літературі

1.2 Філософія та естетика сентименталізму

1.3 Особливості сентименталізму в Англії

ВСТУП

Література споконвіку відігравала вагому роль у розвитку суспільства, перебуваючи на стику мистецтва і науки. Твори європейської літератури підтримували багато течій мистецтва, впливали на політичні зміни і, завдяки своїй величі не втратили актуальності й донині. Літературі як виду мистецтва притаманне багатовимірне, історичне осмислення дійсності, сприйняття і зображення її як процесу. Предметом її пізнання й відтворення є людина в життєвому процесі та все з нею пов'язане. Тому художню літературу називають людинознавством.

Друга половина XVІІІ сторіччя в Англії - це час змін в економічному, філософському, соціальному й культурному житті країни. Відбуваються значні зміни й в англійській літературі. Основним літературним напрямком цього періоду стає сентименталізм.

Аналіз сентименталізму в його специфіці виражає не лише історико-літературну потребу, але й відповідає найактуальнішим художнім тенденціям сучасного літературного життя. Риси сентименталізму як нового напряму помітні в європейських літературах у 30-50-х роках XVIII століття. Сентименталізм суттєво вплинув на українську літературу XVIII-XIX століть. Деякі дослідники (І. Лімборський) вбачають типологічну спорідненість українських письменників XVII-XVIII століть із європейським сентименталізмом, стверджуючи, що в першій половині XIX сторіччя сенти­менталізм проявив себе в усіх родах української літератури.

Сентименталізм демократизував мову художнього твору - вона стає зрозумілішою для широких верств населення. Мовні засоби сентименталістів мали викликати зворушення до зображуваного. Таку роль виконують, наприклад, пестливо-зменшувальні слова в повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся». сентименталізм томсон ландшафтний поема

Творчість англійського поета-сентименталіста Джеймса Томсона /1834-1882/ є однією з маловивчених сторінок історії літератури другої половини XIX століття. В Україні дуже мало досліджень, які досить глибоко і повно розглядають його поезію і прозу. А між тим, Дж.Томсон - один з найцікавіших представників прогресивної англійської культури XIX століття, і його творчість внесла істотний внесок в демократичне мистецтво Англії.

Метою курсової роботи є дослідження сентименталізму в поезії Джеймса Томсона.

Для досягнення встановленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

- визначити сутність та роль сентименталізму;

- дослідити філософію та естетику сентименталізму;

- розглянути особливості сентименталізму в Англії;

- проаналізувати поезію Джеймса Томсона.

Обґєктом дослідження є течія сентименталізму в літературі Англії.

Предметом дослідження є поезія Джеймса Томсона.

РОЗДІЛ 1. СЕНТИМЕНТАЛІЗМ ЯК РИСА РОМАНТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ І ЙОГО ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ

1.1 Сутність та значення сентименталізму в літературі

Сентименталізм (франц. sentiment -- почуття, почуттєвість) -- літературний напрям другої половини XVIII - початку XIX ст. Його назва походить від роману англійського письменника Лоренса Стерна "Сентиментальна подорож по Франції та Італії".

Пахсарґян Н. Т. визначає сентименталізм як тип культури і художній напрям у літературі та мистецтві XVIII ст., пов'язаний з новим поглядом на людську природу, з доданням особливої цінності сфері приватного життя, душевних переживань, чутливості, сердечності і одночасно - з новим ставленням до навколишнього природного середовища людини [10].

Прояви сентименталізму можна виявити вже в перші десятиріччя XVIII ст., оскільки сентименталіське світопочування народжується як реакція на барочно-класицистичні культурні цінності, з їх монументальністю, мораллю, героїзмом, строгістю і раціональною продуманістю як класицистичних норм і правил, так і їх порушень, неправильностей, з «розумовою екстравагантністю» бароко. Однак хронологічні рамки сентименталізму як цілісного напряму - 1740 - 1790 рр. Для формування цієї цілісності була важлива полеміка сентименталізму з культурою рококо, що виникла в період «кризи європейської свідомості», тобто на рубежі XVII - XVIII століть, з концепцією «природної скандальності» людської натури, з компромісно-двоїстою мораллю і уявленнями про кохання.

Особливості сентименталізму проявилися в європейській літературі 30--50-х років XVIII ст., зокрема у творах Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея (Англія), А. Прево, П. Лашоссе (Франція), Х.В. Ґеллерта, Ф. Клоп штока (Німеччина).

Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широкий, ніж у класицизмі, інтерес до внутрішнього світу людини, до її психології. Письменник-сентименталіст обирає з низки життєвих явищ і подій саме такі, які здатні розчулити читача, зворушити його, примусити хвилюватися. Автори сентименталістських творів звертаються до тем, які неодмінно приводять до глибокого переживання як свого, так і читача: вони описують страждання самотньої людини, нещасливе кохання, а нерідко й смерть героїв. Письменник-сентименталіст завжди прагне викликати співчуття до долі персонажів.

Чутливі герої сентименталізму часто є диваками, людьми вкрай непрактичними, непристосованими до життя. Ця риса особливо притаманна героям англійських сентименталістів. Вони не вміють і не бажають жити «як всі», жити «за розумом». Пошуки своєрідності в кожній людині зумовлюють яскравість і багатоманітність характерів у літературі сентименталізму. Автори сентименталістських творів не протиставляють різко «позитивних» і «негативних» героїв.

Сентименталізм змінює жанрову систему сучасної йому літератури. Він відкидає класицистичну ієрархію жанрів: у сентименталістів уже немає жанрів «високих» і «низьких», усі вони є рівноправними. Жанри, що домінували в літературі класицизму (ода, трагедія, героїчна поема), поступаються місцем новим жанрам. Зміни відбуваються в усіх родах літератури. В епосі панують жанри подорожніх нотаток («Сентиментальна подорож» Л. Стерна, «Подорож з Петербурга в Москву» О. Радищева), епістолярного роману («Страждання юного Вертера» Ґете, романи Річардсона), з'являється сімейно-побутова повість («Бідна Ліза» М. Карамзіна). В епічних творах сентименталізму важливу роль відіграють елементи сповіді («Сповідь» Ж.-Ж. Руссо) та споминів («Черниця» Д. Дідро), що надає можливості глибшого розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх почуттів і переживань. Жанри лірики -- елегії, ідилії, мадригали, послання -- прямують до психологічного аналізу, розкриття суб'єктивного світу ліричного героя. У драматургії сентименталізму скасовуються сумнозвісні «три єдності» класицистів, синтезуються елементи трагедії та комедії. Справедливість жанрового зміщення був змушений визнати Вольтер. Він підкреслював, що воно ви­кликане й виправдане самим життям, оскільки «в одній кімнаті сміються з того, що служить предметом зворушення в іншій, і та ж сама особа інколи переходить протягом якоїсь чверті години від сміху до сліз з одного і того ж приводу».

Сентименталізм відкинув і класицистичні канони композиції. Твір будується тепер не за правилами суворої логічності і пропорційності, а досить вільно. У творах сентименталістів поширюються ліричні відступи. Нерідко відсутні в них класичні п'ять елементів сюжету. Посилюється в сентименталізмі й роль пейзажу, який виступає засобом вираження переживань і настроїв персонажів. Пейзажі в сентименталістів здебільшого сільські, вони зображають сільські кладовища, руїни, мальовничі куточки, які мають викликати меланхолійні настрої.

Сентименталізм в літературі Європи, - ідейно-естетичне явище, породжене активізацією третьостанової ідеології всередині Просвітництва, друга грань просвітительського гуманізму, що являє собою реакцію на ранній, раціоналістичний етап у розвитку Просвітництва. Як нова форма самоутвердження особистості сентименталізм тісно пов'язаний з процесом виділення індивіда з колективу, з розпадом корпоративності та конвенціональності у сфері художнього мислення.

В основі сентименталізму -- перебільшена роль почуттів (крайня чутливість). Філософські витоки сентименталізму сходять до сенсуалізму, який висунув ідею «природної», «чутливої» людини (пізнає світ почуттями). На початку 18 ст. ідеї сенсуалізму проникають в літературу і мистецтво.

В основі кожного літературного напряму, як відомо, лежить концепція людини і світу, їх нових взаємовідношень і зв'язків. Концепція особистості впливає на вибір героя, визначає систему відношень між ним і середовищем, що позначається на структурі твору, особливостях його жанру. В цьому плані сентименталізм став закономірною реакцією на раціоналістично-механістичну картину дійсності, розроблену філософією раціоналізму (Р. Декарт), що, зокрема, дістало втілення в жорстко регламентованій системі класицизму. Спираючись на досвід сенсуалістів (Ф. Бекон, Д. Локк), які в процесі пізнання відвели першорядну роль почуттям, а також філософію агностицизму (Д. Юм), в якій піддавалася сумніву віра у безмежні можливості інтелекту, сентименталісти протиставили розумові світ інтимних почуттів людини. Однак це протиставлення не мало абсолютного характеру. З одного боку, саме «почуття» у сентименталістів, на відміну від філософів-сенсуалістів, було позбавлене онтологічного змісту (воно мало скоріше етичне значення як момент самовиявлення внутрішнього світу особистості), а з іншого -- вони спиралися на той самий раціоналізм. В їх творах чуттєвість героїв, як правило, наперед визначена, наявні дидактизм, класицистична тенденція поділу героїв на позитивних і негативних, домінує чітка ієрархія морально-етичних цінностей тощо.

Висунення просвітителями на перше місце почуття не означало заперечення розуму, раціоналістського начала, оскільки «сила розуму і безпосередність почуття рівною мірою спрямовані проти одного ворога -- феодальної сваволі, культ почуття не є лише протест зростаючої людини проти централізованої опіки розуму, випробування розуму почуттям»1. І разом з тим поєднання раціоналізму й сенсуалізму в просвітительській естетиці було суперечливим і не утворювало синтезу. В концепції особистості це означало, що втрачений ідеал «універсальної людини» Відродження просвітителями не був повернений.

Просвітительська орієнтація на природу, розвиток уявлень про самоцінність особистості, утвердження права на її приватне життя незалежно від станової приналежності сприяли висуненню на перше місце . в літературі героя, який належав до демократичних низів, що не порвали ще свого органічного зв'язку з природою і не зазнали розкладницького впливу цивілізації. Не походження і соціальний статус індивіда, а здатність його до живого й глибокого почуття, «життя серця» визначали в сентименталізмі цінність особистості. Зовнішнім імпульсом і підставою вільного прояву емоцій виступала природа, яка не знає трагічних суспільних колізій і безпосередньо пов'язана з внутрішнім життям людини. Суто антропологічний характер естетики сентименталістів надавав особливої ваги моральній стороні переживання. Тому прагнення до найвищої морально-етичної цінності людини -- щастя -- неможливе в їх творах без співстраждання, готовності розділити смуток і тугу з іншою людиною.

Найбільш повне втілення сентименталізм дістав в Англії, де на першому етапі свого розвитку він відзначався ідилічністю та меланхолійною споглядальністю в поезії (Д. Томсон, Е. Юнг, Т. Грей), а на другому -- домінуванням прозових жанрів, поглибленням уявлення про психологію людини (С. Річардсон, Т. Смоллетт, О. Голдсміт). Роман Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768) дав назву цьому літературному напрямові.

Типологічна близькість у розвитку європейських літератур зумовила швидке поширення сентименталізму в різних країнах Європи, де він виявлявся з різною інтенсивністю. Сентименталізм стає дуже помітним явищем літератури французького Просвітництва (Ж. Ж. Руссо «Юлія, або Нова Елоїза», Д. Дідро «Черниця», «Племінник Рамо»), відзначаючись культом руссоїстської концепції чутливої особистості, що не мислить свого існування без безпосереднього зв'язку з природою, її цілісністю, красою й недоторканістю.

Позначився сентименталізм і на літературах -- німецькій («Буря і натиск», драматургія Г. Лессінга), польській (К. Бродзінський, Ф. Карпінський, Ю. Немцевич), російській (М. Карамзін, О. Радищев, В. Капніст), угорській (Й. Карман), сербській (Д. Обрадович), хорватській (І. Джурджевич -- «Любовні вірші») та інші, охоплюючи своїм впливом усі три літературні роди -- епіку, лірику й драму -- і культивуючи передусім ті жанри, в яких підносилося лірично-емоційне начало: елегію, медитацію, послання, щоденник, епістолярний роман, роман-подорож.

Таким чином, сентименталізм вніс великий вклад у ліризацію художніх структур, підніс роль інтуїції як засобу самопізнання, осягнення найпотаємніших порухів людської душі. Ці та інші набутки сентименталізму органічно засвоювалися романтизмом і критичним реалізмом, про що, зокрема, свідчить присутність сентименталізму в українській літературі уже за хронологічними межами його становлення й функціонування як самостійного художнього явища.

1.2 Філософія та естетика сентименталізму

Зазвичай стверджують, що сентименталізм виникає як реакція на надмірний раціоналізм класицизму і Просвітництва, що не пояснює, по-перше, тих творів раннього сентименталізму, в яких розсудливість, або, принаймні, розважливість прекрасно уживається з чутливістю (наприклад, розумно -добродійливу і від цього не менш чутливу Памелу Річардсона), а, по-друге, того факту, що серед просвітителів, особливо пізніх, досить багато тих, хто поєднує сентименталізм і просвітницькі погляди. Категорії "серце", "почуття", "уява" - постійний предмет рефлексії в естетиці XVIII століття - від її раннього періоду (робіт Лонжпьера, Дюбо, Ремона де Сен-Мара) до останніх десятиліть, коли ці проблеми будуть підняті в філософії Канта.

Категоричним, а тому неточним виглядає звичне твердження про те, що філософський розум і почуття принципово розділені і протистоять один одному. Вірно не тільки те, що "чутлива людина в XVIII ст. не просто являє собою певний психологічний тип, але втілює певний спосіб мислення, стаючи філософом навіть у самому почутті", але і те, що "людина розмірковує, філософствує зовсім не на шкоду почуттям: жодна розумна істота не може бути бездушною", - переконаний Шефтсбери [10]. "Чим більше розум людини стає просвітницьким, тим її серце стає чутливішим", - формулюють енциклопедисти загальну для століття думку. Інша справа, що для сентименталізму «мудрість скоріше від серця, ніж від розуму» (Шефтсбери), до того ж «розум може помилятися, почуття - ніколи!" (Ж.-Ж.. Руссо). Через відкритий прояв почуттів людина сентименталіської культури виявляє одночасно свою приналежність до людського суспільства і свою індивідуальність. Чутливість є в епоху сентименталізму фундаментом громадянського суспільства в тій мірі, в якій вона підтримує стосунки між особистістою самосвідомістю і солідарністю людей.

Таким чином, сентименталізм породжує нові принципи етики, так званий етичний сентименталізм, засновуючи мораль на емоційній природі людини, її вродженої здатності розпізнавати та відчувати добро і зло (поняття "moral sense" у Шефтсбери), судити про них, відчувати задоволення від вчинення та споглядання доброчесності. Тому сентименталізм на своєму першому етапі розвитку виявляється близьким просвітницьким ідеям виховання людини, життєбудови, вдосконалення світу. Письменники цього напрямку лише поступово розчаровуються у можливостях подібного вдосконалення і на "винагороду чесноти" (такий підзаголовок роману С. Річардсона «Памела»), особливо в рамках наявної європейської цивілізації. В свій пізній період сентименталізм звертається до руссоїстської концепції "природної людини", яка може зберегти свою моральність лише далеко від спокус, в невіданні їх, і уповаючи вже не стільки на "моральне почуття", скільки на протиставлену розсудливості "чутливість простої душі", невинність і чистоту дикуна.

Однак і руссоїзм виступає не тільки як емоційно-психологічний настрій або морально-соціальна позиція, але і як позиція політична: критикуючи основи цивілізації, руссоїсти звертаються до визнання політичної та етичної відповідальності суспільства та індивідів за невиконання «природних» принципів свободи і справедливості. Виникненню союзу Просвітництва і сентименталізму сприяють і демократичні симпатії останнього, інтерес до людей з третього стану, що по суті вперше стали не комічними або сатиричними персонажами, а героями ідилічною поезії, «слізливою драми», «чутливого» роману. Лише пізній, «передромантичний» сентименталізм буде, врозріз з просвітницькою установкою, послідовно проявляти інтерес до ірраціонального, загадкового в душі і світі, до області таємничого, непізнаного, страшного, що художньо відобразить готична проза.

Спираючись на ті філософські системи, які не тільки бачили у почутті (відчутті) джерело емпірико-раціонального пізнання дійсності (Д. Локк), але і певну форму такого пізнання, захищали апріорність «морального почуття», закладеного на природі людини (А. Е. К. Шефтсбері), сентименталізм уже у перші роки 18 ст. поступово, але неухильно виробляв нове поняття «природного» і нову етико-естетичну концепцію особистості.

Гостро відчуває людина сентименталізму, як і скептично налаштована людина рококо, переживає розчарування у великій Історії. Вона звертає своє переживання у першу чергу не на героїчні подвиги або трагічні катастрофи, які здаються далекими від її власного, простого життя, а на сферу приватних подій, що відбуваються в сім'ї, дружньому колі, між закоханими. Сентименталіський герой зазвичай знаходиться у розладі з суспільством, але не з природою. «Природа і душа вступають у відношення відповідності, коли образи ніжного, солодкого, меланхолійного і тужливого плавно переходять один в одного ...» [12]

По відношенню ж до суспільства персонаж сентименталізму найчастіше займає пасивну позицію: «класичний герой гине, Лізу гублять», - зауважує М. М. Бахтін з приводу героїні повісті Н. М. Карамзіна, і це вірно також по відношенню до Кларіссе Річардсона, Сюзанні Дідро, Вертеру Гете і багатьох інших персонажів літератури сентименталізму [2].

У культурі сентименталізму виникає розбіжність між поняттями «пристрасть» і «почуття»: якщо перше пов'язане з барочно-класицистичною тягою до потужно-монументального, героїчного, ідеально-досконалого, друге передбачає «природний» масштаб, звичайні, «натуральні» емоції - не нестримна, бурхлива фантазія, а жива уява, не несамовиту закоханість, а ніжну симпатію, не трагічний відчай, а меланхолійний смуток.

Сентименталізм був запереченням класицизму, його поетика протилежна класицистичній. Сентименталісти відкинули раціоналізм Декарта, на перший план поставили почуття. Замість знаменитої тези Рене Декарта "Я мислю, отже існую", прийшла теза Жан Жака Руссо: "Я відчуваю, отже існую". Руссо закликав зображувати звичайну просту людину, доброчесну, моральну, працьовиту, відмовитися від зайвої патетики, обстоював простоту, ясність, прозорість стилю, щирість оповіді. Культ серця в теорії Руссо поєднувався з культом природи, бо тільки на лоні природи почуття розвиваються вільно й природно. Руссо вважав, що правда -- вчитель людини, порадник у сердечних справах. Ідеалом митця була благородна людина, що живе напруженим духовним життям у злагоді з природою, протистоїть згубному впливу цивілізації, прислухається до голосу серця, відзначається високою культурою почуттів.

Просвітницька орієнтація на природу, розвиток уявлень про самоцінність особистості, утвердження права на її приватне життя незалежно від станової приналежності сприяли висуненню на перше місце в літературі героя, який належав до демократичних низів, що не порвали ще свого органічного зв'язку з природою і не зазнали розкладницького впливу цивілізації. Не походження і соціальний статус індивіда, а здатність його до живого й глибокого почуття, «життя серця» визначали в сентименталізмі цінність особистості.

Зовнішнім імпульсом і підставою вільного прояву емоцій виступала природа, яка не знає трагічних суспільних колізій і безпосередньо пов'язана з внутрішнім життям людини. Суто антропологічний характер естетики сентименталістів надавав особливої ваги моральній стороні переживання. Тому прагнення до найвищої морально-етичної цінності людини -- щастя -- неможливе в їх творах без співстраждання, готовності розділити смуток і тугу з іншою людиною.

Сентименталісти бачили своє завдання в тому, щоб розчулити читача, вони описували нещасливе кохання, страждання благородної людини, утиски і переслідування. Страждаючи від жорстокості дворян, сентиментальний герой позитивно впливає на своїх кривдників. Героїня роману Річардсона "Памела" проста служниця відхиляє залицяння розпусного пана, згодом він змінює ставлення до неї, закохується і одружується. В основі сентименталізму лежить громадсько-філософська основа. За філософську основу сентименталісти взяли агностицизм англійського вченого Давіда Юма. Він сумнівався в безмежних можливостях розуму, зауважував, що розумові уявлення можуть бути хибними, а моральні оцінки людей базуються на емоціях. В утвердженні сентименталізму провідну роль відіграла філософія Френсіса Бекона і Джона Локка.

Естетичним кредо сентименталізму можна вважати вислів Ж.Ж. Руссо: "Розум може помилятися, почуття -- ніколи". Також присутня і громадська основа адже, Сентименталізм сприяв демократизації літератури. Головний герой сентименталістів -- людина середнього стану, здатна на благородні вчинки і глибокі переживання. Вона не пристосована до життя, непрактична, не вміє жити "за законами розуму", живе за законами серця, у світі зла і несправедливості є наївним диваком.

1.3 Особливості сентименталізму в Англії

В Англії сентименталізм має свої особливості. Соціальними передумовами його були насамперед зубожіння народних мас і розчарування в буржуазному прогресі суспільства. Особливості англійського сентименталізму обумовлені також помірним характером боротьби просвітителів зі старою аристократичною культурою. Література сентименталізму глибоко демократична. У здобутках письменників-сентименталістів пробуджується інтерес до маленької людини, співчуття його лихам.

Як уже вказувалося вище, агностицизм Юма й категоричність Сміта являють собою дві сторони того філософського плину, який заклав основи етики й естетики сентименталізму.

Відмова від раціоналізму просвітителів і звертання до почуття як джерелу вдосконалювання людини визначають шляхи розвитку естетики англійського сентименталізму. У працях Ейкенсайда, Хатчесона, Кеймса, Бітті затверджується привеліювання почуття над розумом як у моральному розвитку людини, так і в збагненні їм прекрасного. Особливу роль у становленні естетики сенсуалізму й наступних літературних напрямків здобуває книга англійського публіциста й філософа Едмунда Берка "Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного й прекрасного" (1757). Ці категорії, по Берку, мають абсолютно різні джерела: радість і страх. Берк робить висновок про те, що для становлення людського характеру необхідні як позитивні, так і негативні емоції. На їхній основі виникають страсті, здатні змінювати особистість. Нещастя людини дає йому можливість співчувати нещастям інших. Становленню етики й естетики сентименталізму сприяють і окремі релігійні рухи. Серед них найбільш важливе значення мав методизм із його запереченням догматів англіканської церкви, прославлянням безпосереднього почуття й інтуїтивного потяга до Бога.

Література сентименталізму, що складається на цій основі, проголошує культ почуттів. Вона прагнула показати багатство емоцій і їхня роль у формуванні особистості. Письменники-сентименталісти готові впливати на душі своїх читачів, прославляючи життя на лоні природи, малюючи смертельність міської цивілізації. Їхнім творам властива висока емоційність і, одночасно, простота вираження. Їхнє завдання - змусити читача повірити тому, що вони зображують, співпереживати з героями їхнього лиха й стати від цього чистіше й краще.

Однак на пізньому етапі сентименталізму англійські письменники вже добре усвідомлюють, що людину неможливо змінити за допомогою однієї лише чутливості. І тоді в їхніх творах виникають картини боротьби людських страстей, зображуються суперечливі почуття, виникають портрети героїв зі складним внутрішнім світом, у якому високі моральні якості не завжди беруть гору над низинними спонуканнями. Саме тому літературі пізнього сентименталізму властива не тільки чутливість і м'який гумор, але, часом, і скептична усмішка.

У перший період розвитку англійського сентименталізму основними творами були ліричні. Вони служили найбільш підходящим способом для вираження емоцій і почуттів особистості. У яскравих почуттєвих образах автори змальовували емоційні пориви, варіації настроїв.

Найбільш характерний герой поезії сентименталістів - це людина, близька до природи, її захоплена шанувальниця. Поети оспівують самотність людини, що залишилась наодинці із собою, коли він перед особою Бога міркує про свої діяння й прославляє красу навколишньої природи. Дуже часто ліричним героєм сентиментальної поезії виявляється юнак-віршотворець.

Ще одна тема поезії сентименталізму, невід'ємна від першої, - суєтність життя, короткочасність її радостей і сталість сумів. Герой міркує про тлінність усього живого. Скорбота по загиблим змішується зі світлим смутком спогадів про них. Твори про смерть і тлінність усього земного одержують назву "цвинтарної поезії".

Найчастіше поети-сентименталісти пишуть у жанрі елегії. Урочисті оди й дидактичні поеми більше їх не цікавлять.

Размещено на Allbest.ru