Народна творчість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра Фольклористики

Звіт

про проходження фольклорної практики

Студентки 2 курсу

Наумовська О.В.

Київ - 2013



Карта Івано-Франківської області



Карта Васильківського району Київської області

Вступ

Народна творчість - це історична основа, на якій розвивалася і розвивається культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, засіб боротьби за відродження країни. Народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу - поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Уснопоетичне художнє слово супроводило людину із її першопочатків, з часу виникнення мови. Слово folklore - перекладається як народна мудрість, творчість. Український фольклор складається із двох великих підрозділів: поетичного та прозового. творчість легенда культура

Регулярні записи творів усної народної словесності проводяться з кінця XVIII -- початку XIX ст. Тому зрозуміло, що багато з архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Саме тому так важливо для сучасної фольклористики зібрати і вивчити надбання рідної української культури.Фольклорові властиві усна форма поширення (передача між людьми способом прямої контактної комунікації). Його функціонування пов'язане з традиційними обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, певними переживаннями та настроями. Характерною ознакою фольклору є його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що є водночас і процесом колективного творення Фольклор живе, діє у широкому народному середовищі і при його активній участі. Тому саме експедиційна робота дає можливість зібрати матеріал та безпосередньо долучитись до народної культури, яку наші прадіди пронесли крізь віки.

За походженням, змістом, приуроченістю, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, в свою чергу, підрозділяється на низку груп і циклів. Найзначнішу з них становлять обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з календарними і сімейними обрядами. Обрядова пісенність належить до найдавнішої верстви фольклору взагалі й усної народної творчості зокрема.

Календарні обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами змін у природі, святами, що в давнину мали на меті умилостивлення сил природи, забезпечення їх сприяння у рільництві, годівлі худоби, бджільництві та ін. У зв'язку з цим у календарних обрядових піснях важливе місце належить аграрним землеробським мотивам

У групі родинно-обрядової поезії найбільш розвиненою і багатою є весільна пісенність. На сучасному весіллі виконуються різні пісні. Але традиційне народне весілля включало як обов'язкову складову спеціальний обрядовий спів.

Пісенний фольклор відображає традиційну велику увагу народу до виховання дітей.

Легенди і перекази -- це велика група фольклорної прози. Легенди за змістом близькі до фантастичних казок, у них головну роль відіграє чарівний, надзвичайний елемент. Але сюжети легенд більш, ніж казкові, зорієнтовані на достовірність зображуваного. У них наголошується: те, про що розповідається, мало місце в дійсності. Чимало легенд основано на сюжетах з Біблії і розповідають про створення світу, перших людей, рай, пекло, Ісуса Христа, Божу Матір, апостолів, пророків, святих. Багато сюжетів походить від давніх міфологічних вірувань і уявлень .

Метою фольклорної практики є фіксація фольклорних матеріалів Івано-Франківської та Київської областей з їх подальшою систематизацією та паспортизацією.

Для вирішення завдання були виконані такі пункти:

- знайомство з особливостями культурних традицій, побуту обранних для обстеження районів України;

- запис матеріалів згідно зі спеціальним питальником;

- проведення відеозйомки, запис аудіоматеріалу а також фотозйомка міст, де було проведено збір фольклорного матеріалу та опитуванних місцевих мешканців;

- упорядкування зібраного матеріалу.

Практичне значення роботи визначається тим, що допомагає краще зрозуміти культуру народу. Також матеріал може бути використаний для створення фольклорного атласу України при дослідженні стану сучасного фольклора України для вивчення базової дисципліни «Українська усна народна творчість».

Основою матеріалу слугували польові записи фольклорних одиниць. Збір матеріалу проводився протягом 10 днів за фольклорним питальником з 28 липня по 7 серпня у таких населених пунктах: м.Яремче, с.Микуличин Яремчанського район, с.Бистриця Надворнянського району, с.Верхній Березів Косовського району Івано-Франківської області а також с.Степанівка Васильківського району Київської області.

Фольклорний матеріал збирався експедиційним методом, викоритовуваючи системний аналіз опрацювання матеріалу.Першим населеним пунктом , який було обрано для збору фольклорного матеріалу було о Яреммче -- місто обласного значення в Україні, Івано-Франківській області. Розташоване на річці Прут, на автошляху Івано-Франківськ -- Рахів -- Ужгород. Залізниця зв'язує місто з обласним центром та Львовом. Яремче -- найвідоміший кліматичний курорт Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, центр «зеленого» туризму Прикарпаття, також називають обличчям гірськолижної країни Буковель (c.Поляниця).Вважають, що першим поселився серед гір бідняк Ярема і від його імені пішла назва міста. Утворене в 1787 році. Статус міста з 1963 року. 14 грудня 2006 року ВР України уточнила назву міста -- з Яремча на Яремче. До Яремче приєднано два стародавні села -- Дора та Ямна, які розташовані відповідно нижче і вище за течією річки Пруту. У цих селах збереглися окремі залізничні станції. Населення міста складає 8047 чоловік станом на 2011 рік

Наступним населеним пунктом стало село Микуличин Яремчанкького району. Микуличин - село, розташоване в долині річки Прут, за 18 км від Яремче. Це низькогірний кліматичний курорт, одне з найбільших в Україні сіл. Існує припущення, що князь Данило Галицький нагородив цими землями воєводу Миколу. Тут був збудований Микулин сторожовий пост.

Микуличин - одне з найбільших в Україні сіл протяжністю 44 км, а також найстаріших поселень, про які згадано документально у 1412 році. У селі чимало цікавих об'єктів - як природних так і рукотворних. Одним із них є церква Святої Трійці ХІХ ст. і дзвіниця XVIII ст., які знаходяться при дорозі, майже посередині села. Розписи у церкві виконав Корнилій Устинович. Селище знаходиться на території Природного Національного Парку. На межі сіл Микуличина і Татарова розташований найбільший в Яремчанському регіоні водоспад «Гук» на річечці Женець.Сьогодні Микуличин одне з низькогірських кліматичних курортів, розташоване за 18 км від Яремче є пунктом виходу на гори Явірник і Велику Рокету.Люди на території Микуличина поселилися з незапам'ятних часів.

Бистриця (до 1946 року -- Рафайлова; пол. Rafajіowa) -- село Надвірнянського району Івано-Франківської області. Центр сільської ради, міститься на віддалі 34 км від районного центру, 36 км від залізничної станції Надвірна. Через село протікає річка Бистриця Надвірнянська. На захід від села розташований перевал місцевого значення -- Легіонів, на північний захід -- водоспад Салатручіль. Населення села становить 1068 осіб, площа -- 2,1 кмІ.

Вижній Бемрезів -- село Косівського району Івано-Франківської області. Висота над рівнем моря близько 400 метрів. Відстань від Косова -- 30 км. Вперше згадується під 1412 роком, хоча поселення існувало ще в X-XIII століттях. З 1939 до 1992 року -- Верхній Березів.

Село у 1900 році відвідав митрополит Андрій Шептицький. У 1929-1930 роках у селі відпочивала родина Антіна Крушельницького, відомого письменника і громадського діяча, що зазнав незаконних репресій сталіністів. Антін Крушельницький та майже вся його родина загинули на Соловках.У 40-50-х роках минулого століття жителі села брали активну участь у русі опору більшовицькому режимові. Вояками УПА були 50 чоловік, 61 селянин був депортований, 36 -- засуджені. Під час німецької окупації 40 чоловік вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Релігійна громада УГКЦ. Побудована в 1991 році цегляна церква Вознесення Христового освячена в 1992 році. Храмові свята: Вознесення Господнє та 27 вересня (Воздвиження Чесного Хреста).

Степамнівка -- село в Україні, Васильківського району Київської області. Населення становить 125 осіб.

Пісенна творчість

Коломийки

Гості мої приятелі, Ви мені сі снили,

Дай вам Боже здоров`ячко,що Ви приходили.

Дай Боже здоров`ячко та я знаю,кому,

Насамперед цьому ґазді, що мир його дому.

Гості мої приятелі, Ви їжте та пийте

Що до кого не доходить Ви нам вибачите.

Зацвіли фасулети до стелі до стелі,

А як гості заспівали,та й ґазди веселі.

Любив я дівок двіста,молодиць триста

Та й дякую пану Богу,моя душа чиста.

Пішов сі сповідати самому владиці

Та за дівки нема гріха,та за молодиці.

Молодичко молоденька дав би тобі раду

Коби би с такая із переду,яка файна ззаду.

Молодичка мудра була, як пером писала:

«Цілуй мене з того боку, де сі сподобала» .

Бив мене мій чоловік,та й поробив рани

Послав мене у Ворохту на білі барани

А я згори на долину баранами їду

Барани сі зноровили,я пішкі не піду.

Тато був старенький, як голуб сивенький,

казав мені: «Гуляй,сину,поки молоденький».

Нагуляв я сім вік хлопцем,сім рік кавалером

Та ще буду сім гуляти як буду жовнером.

А я гаю не рубаю,сокири не маю,

Чужі любки обіймаю,хоть я свою маю.

Чужі любки обіймаю, та й чужі цілую

а я свою дуже люблю та її шиную.

Та я файні коломийки собі заспіваю,

В Микуличині родилась,у Гуцульськім краю.

Як би не ви сині гори,зелені Карпати,

Хто би міг про Микуличин пісні заспівати.

Ой піду я в Микуличин, у біленьку днину,

Заспіваю по-гуцульськи на всю Верховину.

Та я собі заспіваю, най мій голос лине,

Поміж гори, понад доли-аж у полонини.

А ще хочу заспівати про небеса сині,

Про свій рідний Микуличин,де живу я нині.

А мій милий, чорнобривий набік зачесався

Кажуть люди ,що не файний мені сподобався.

Кажуть люди ,що не файний - най буду, най буде

Ніхто красу на тарелі кроїти не буде.

Записано від Яремчук Василини Петрівни,с. Микуличин Івано-Франківської області (підпорядковане Яремчанській міськраді), національність-українка,1931 р.н. (82 роки),пенсіонерка,освіта вища.

Співанки

Карпати, рідні гори,

Старий батько Черемошу,

Посилаєш мене в гори

Повні ріки вздовж і вздовж.

****

В горах Карпатах, ой там де я жив

Свіженьку водицю ой там де я пив

Там зайчики скачуть весело все отак.

Там голос трембіти чути щодня.

Записано від Яремчук Василини Петрівни,с. Микуличин Івано-Франківської області (підпорядковане Яремчанській міськраді), національність-українка,1931 р.н. (82 роки),пенсіонерка,освіта вища.

Рафайлівські співанки

(Рафаїлова - нині с.Бистриця Надвірнянського району)

Різдв'яна

Послухайте, люди добрі - сталася новина

В Віфлиємі чиста діва народила Сина.

У стайні Його породила, в яслі положила,

Синцем красним, як лелія, Йому постелила.

Синцем красним постелила, синцем укривала,

Люля, люля, мій Синочку, Йому заспівала.

А ми собі, бідні люди, нічого не знали

Тай у своїх осидьочках сном твердим заспали.

Аж тут якось опівночі, зірка засвітила

Тай усіх нас, гуцуленькі, зі сна ізбужила.

Тай явився Янгол божий і приніс новиночку

Ідуть люди в Віфліем, в стару колибочку.

Приношу вам люди радість, й велику надію

Що нейдете в Віфлиємі Ісуса- Месію.

Співака старої ґаздині

Коломийкі-співаночки,

В світі вас розсію,

Най всі люди позбирають,

Най серцем не млію.

Ви, широкі полонини,

Довго вас не виджу,

Не по світі білім ходжу,

А під землей сижу.

Моя хата старенькая,

Ширше сотки маю,

Як згадаю я за нею,

Серце си зриваю.

Моя хата смерекова, побита , в дранинці,

Чи нап'юся я водиці з нашої криниці?

Та на моїм подвірічку смереки врубали,

Вже не вийдуть д'мині, ті що позрізали…

Облетіла б подвірьічко і всі сусідоньки,

Полетіла б шукати рідні могилоньки.

Співанка весільна

А я піду на весілля те побубоніти,

І вже мені не в голові ні жінка, ні діти.

Ой піду я на весілля, на весіллє кличуть,

Мені діти не заплачуть, а вам не заручуть.

Ой шуміла дібровонька, як си розвивала,

Заплакала гуцулонька, як ся віддавала.

Тай не шуми ліщинонька, тай не розвивайся,

Не плач, не плач гуцулонька,

Та не віддавайся.

Ой летіла зозулечка, сіла на ялинку,

Хоче дядю зав'язати хоть одну косичку.

Весілля си зачинам, мед-горілка п'ється,

Чесна дівка дівочила - тепер віддається.

Співанка про любу

Куди росли буйні ліси - тепер лише згари,

Поки були молоденькі - не було нам пари.

З високої полонини колесо сі котить

А хто любить мою любку, той най не сокотить.

Коли мене любко любиш, то люби самого,

Та не люби попри мене товариша мого.

****

Ой кувала зозуленька,

Сіла на калину.

Та най собі затанцюю,

Хоть не зараз згину.

Записано від Світлани Михайлівни Ців'юк с.Бистриця (до 1946 року -Рафаїлова).Надвірнянського району Івано-Франківської області, 1951р.н.(62 роки), пенсіонерка , освіта середня.

Родинно-обрядова поезія

Весільні пісні

Ой вінку барвінковий,

Та й благослови Боже

Благослови Боженько в щасливу годиноньку.

Ой татко мовить та й мамка мовить

Най Бог благословить.

Ой шийся вінку гладко

Як червонеє яблуко.

Іди в ним межи люди

Слава родові буде.

(Пісня виконувалась, коли нареченій плели вінок).

Ой куда ж ти молоденька ходила ,

Що так твоя головонька зацвіла?

Ой ходила ,рідна мамко, в пишнй сад,

На мою головоньку цвіток впав.

(Пісня виконувалась, коли вінок для нареченої був готовий).

До мене славний роде, до мене

не мали ви соромочку за мене.

мати мати гостиночку у мене.

та зарзали сиві коні в обозі.

та заграли музиченьки в цім домі,

та заграли музиченьки в цім домі.

(Пісня виконувалась під час весільного столу).

Ой же наша молоденька така веселенька

як у лісі в Чорногорі вода студененька

Буде наш молоденький такий веселенький,

Як у лісі в Чорногорі явір зеленький.

(Пісня виконувалась під час весільного столу).

Ой куди ж ти ой (ім'я дівчини) збираєш

та й куди сі коника сідлаєш

не до суду рідно ,мамка до суду

збираюсь, рідна мамко, й до шлюбу.

Ой до зброю, рідна мамко, до зброю

бо нема мені в холодчку спокою.

ой не плач рідна мамко за мною

не заберу я всі добра з собою

Лишу свої сліди по двору,

лишу свої сльози по столу.

(Пісня виконувалась під час весільного столу).

Ой де за горою високою ясен місяць сіяє

та за другої ще за вищо молодий конем грає.

на правій руці на мізенечку золотий перстень сяє.

Торгують в нього, купують в нього дають золотого

Ой я не віддам, ой я не продам молодій подарую.

(Пісня виконувалась під час весільного столу).

Ой дивися , рідна мамко, в віконце

Ідуть молода і молоденький, як сонце.

Вийде матінко с хати діточок пізнавати

Мої діти значені по слідку позлочені.

(Пісня виконувалась, коли молодята поверталися з церкви).

Не дайте нам стояти ,

пускайте нас до хати.

Вийде матінко с хати

Пшеничку посипати .

(Пісня виконувалась, коли молодят посівали).

Ой на нас тучі били

На насі шуби змочили.

Сіли боярини, сіли

Аж здригнулись стіни

Ой ще не так всі здригнуться

Як горілки нап'яться.

(Пісня виконувалась під час весільного столу).

Матінко, голубочко, розчеши мі головочку

Матінко, голубочко, не крач мі головочку

З під шлюбного віночку.

(Пісня виконувалась, коли весілля закінчувалось і з молодої знімали вельон (фату) і мати заплітала нареченій косу) .

Ой зятечку, ой зятечку,

винь мі хустку з паперу.

Молоду завивати,-2 рази

Дружинонькою звати

(Пісня виконувалась для зятя, коли дівчині покривали голову хусткою).

Ой сплала зозулечка,

Та й сіла на дулю

Тай така в Делятині

Продає цибулю.

(Жартівлива весільна пісня).

Ой рада би я знати

З ким буде дружба спати

Молодий з молодою,

А дружба з кочергою.

(Жартівлива весільна пісня).

Весільні коломийки

Молодичко молоденька, як файно завита,

Скільки була цілувана, стільки будеш бита.

Невістка чужа кістка, свекруха - псяюха,

А то будуть додавати одна одній духа.

Записано від Яремчук Василини Петрівни,с. Микуличин Івано-Франківської області (підпорядковане Яремчанській міськраді), національність-українка,1931 р.н. (82 роки),пенсіонерка,освіта вища.

Дитячий фольклор

Колискові

Тато зробив колисочку новеньку, новеньку,

Вна колише дитиночку маленьку, маленьку.

Колисочко яворова, колиско з горіха,

Най сі в тобі віколише мамина потіха.

Ой колишу дитиночку маленьку, маленьку,

Аби спала в білу днинку і нічку біленьку.

Аби спала, не плакала, ніщо не боліло,

Ні ніженьки, ні рученьки, ані біле тіло.

Ой дитино, дитиночко, дитино маленька,

Шоби в тебе твоя доля та й була добренька.

Ой спи, дитя, хоч годину, я йду по калину,

назбираю калиноньки, буде на всю зиму.

Ой як тяжко вікопати на камени яму,

Та й так тяжко вибавити дитиноньку мамі.

Ой колишу дитиночку, колишу, колишу.

А як піду шось робити, на Бога тя лишу.

Записано від Сорохманюк Ольги Вікторівни,с. Микуличин Івано-Франківської області (підпорядковане Яремчанській міськраді), національність-українка,1944 р.н. (69 років),пенсіонерка,освіта вища.

Прозові матеріали

Легенди

Легенда про Микуличин

Колись давно жив боярин Микула.Був він багатий та мав своє військо. Любив він з хлопцями горами гуляти.Одного разу обступило Микулу з усіх боків військо вороже.Сталося це на високій горі і не було Микулі де дітися. Та не мав страху Микула та й вояки його не мали страху. Заспівали вони так голосно, наче гром покотився по всіх горах, по всіх плаях карпатських. Злякалося вороже військо того співу, а їх старший наказав схопити Микулу.Та не тільки співом був сильний Микула .Почалася бійка, полилася кров. Тільки сміявся Микула з ворогів. Перебили силу ворожу на тій горі. І стали гору ту на честь героя називати Микулинкою, а село Микуличин.

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею («Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Легенда про водоспад «Дівочі сльози»

Є у містечку Яремче водоспад,що називається «Дівочі сльози». Розповідають,що за давніх часів недалечко від того місця,де зараз водоспад,жила стара відьма. Одного разу молода дівчина випадково забрела до володінь чаклунки і почала рвати квіти. Позаздрила стара відьма дівочій красі та дуже розлютилась. Вона почала клясти дівку і казати , що не буде в неї щастя, а будуть тільки сльози. Після цього перетворила дівчину на водоспад до того часу, поки її коханий не переможе відьму. Але на превеликий жаль коханий дівчини пішов в гори та не повернувся. С цього часу плаче водоспад дівочими сльозами.

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею(«Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Легенда про Прут і Говерлу

Давно це було. Жив на Гуцульщині молодий і вродливий хлопець. Його звали Прутом і був він був закоханий в красуню Говерлу.Хлопець та дівчина кохали один одного, та її батько був чаклуном. Дізнався чаклун про те, що Говерла зустрічається з Прутом та дуже розсердився і перетворив Говерлу на високу гору. Довідався про це Прут та не злякався і пішов до чаклуна. Прут, побачивши чаклуна, сказав: «Ти свою єдину доньку перетворив у гору. Але вона ж не винна, що ми покохали!» Довго думав Чаклун , а потім сказав: «Хлопче, якщо ти кохаєш мою дочку то повинен до заходу сонця вийти на вершину гори. Встигнеш - будете завжди разом, а ні - то я тебе перетворю на річку». Тільки до підніжжя гори встиг добігти Прут, а сонце вже сідало. Не встиг бідолашний хлопець і с заходом сонця перетворив його чаклун на річку.

Відтоді гора називається Говерлою, а річка Прутом.Вони близько один до одного, але вже ніколи не будуть разом.

Коли річка шумить, люди кажуть: «То Прут розмовляє з Говерлою».

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею («Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Легенда про сонце,місяць і зорі

На початку віку сонце було дуже велике. Але Бог сотворив Адама і відтоді почало сонце меншати, бо коли народжується на світ нова душа, то раз у раз відривається від сонця його часточка і з неї робиться зерниця для тієї душі. І доки ця душа живе в цьому світі, доти світить ця зерниця. Скільки видно на небі зерниць стільки живе на світі людей. Коли же зконає християнин, то його зерниця гасне. Якщо видно вночі, що падає багато зерниць, то мабуть десть мор аба війна.

Якщо вмирає праведна людина, то зерниця повертається на сонце. Усі зерниці маленьких дітей, що померли стають знову сонцем, бо нема на них гріха. А як вмирає грішна особа, то її зерниця падає у світ й пропадає навік від праведного сонця. С тих зерниць, що падають у безвість утворився Місяць.

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею («Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Демонологічна розповідь про відьму

Відьми були завжди. Деякі з них жили поряд людей так, що навіть їх чоловіки не здогадувалися то те. Та коли наставав новий місяць, вони повинні були їхати опівночі на мітлах на одно поле. Відьми перекидалися на кобил, і до рання орали поле, сіяли пшеницю. А опирі їх кували. і орали ними, сіяли пшеницю.

А на ранок, опирі їх назад розковували, і кожна йшла до своєї хати. Одного разу поспішав опир і забувся розкувати відьму, і вона прийшла з підковами на руках і ногах. Прокинувся чоловік рано і будить її, кличе хліб місити, юшку варити.. Не може баба з підковами встати і каже :

-- Я заслабла, я не годна встати.

Не повірив чоловік,зачав сваритися на ній та й зігнав відьму з печі. Тоді побачив у неї на руках і ногах підкови і здогадався, хто вона. Закричав:

_ Ти відьма!

Заплакала баба та й каже:

-- Якби ти промовчав, що я відьма, а би ще кілька років на опирів попрацювала ,відбула відьмою і вже би була звільнилася від цего, була би такою жінкою, як усі. А так буду відьмою до кінця свого життя.

Записано від Скірчук Євдокії Богданівни , с.Верхній Березів, Косівського району Івано-Франківської області , національність-українка,1944 р.н. (69 років), пенсіонеркаетно,освіта вища.

Пареміографія

Приповідки

Висока, як тополя, а дурна, як фасоля.

Баба-це добре забута дівчина.

Йому все одно,чи каменем в голову чи головою об камінь.

Маму,як і землю,кожний топче,а вона родить.

Не пив би,не їв би-все на милу глядів би.

Обручку на палець,а хомут на шию.

Сам п'є ,а людей за п янство б'є.

Що вбере, то пасує, що їсть, то смакує.

Рости, сину, хоч дурний, аби великий.

Важко жити, шкода вмерти.

Боже, Боже, де я був, коли ти ноги роздавав? - Де? Де? В черзі за язиком стояв.

Краса пообочі,а біда поперед очі.

Як би не було Різдва,не воскресла би весна.

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею(«Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Повір'я

Повір'я , пов'язані з днями тижня

Понеділок є перший день тижня. Це чоловічий день. Добре любу справу зачинати. Колись у горах прийнято було у понеділок піст держати.

Вівторок теж чоловічий день. Також добре всяку роботи зачинати, та не можна голитися та нігтів стригти.

Середа - то божа днина, але це вже жінка. У середу недобре давати бідному скоромного з хати. У середу не можна сорочку шити та кроїти , не можна яйце від куриці продавати. Середа - то середина тижня, тому недобре зачинати нового будинку, бо в тій хаті би середньо жилося. Тому же недобре городину садити, бо середньо ростиме.

Четвер - чоловічий день. Можна всю роботу розпочинати, але пряли тільки до опівночі.

П'ятниця - пісний день. У цей день не перуть, щоб руки не боліли. У деяких селах над Білим Черемошом є жінки, які у цей день нічого не роблять у хаті. П'ятниця - жіночий день, тому чоловікам працювати не гріх. Тому вони мусять робити роботу за жінок.

У цей день розіп'яли Христа, тому не можна співати та танцювати.

Субота - то жінка. Останній день у тижні. У суботу жінки миють лави, столи, полиці та все у хаті перед неділею. Ввечері всі у хаті миються, миють голову , чоловіки голяться .

Раніше старі люди казали , що в суботу і ведмідь миється та приказує «Отче наш». Не годиться закладати нову хату.

Неділя - то Матір Божа, урочистий день. У неділю неможна нічого робити. Колись навіть ватру в хаті не клали, не голилися. Хто в неділю рубає або ніж точить, той у Божу Матір тим ножем тиче. Не можна з худобою на полонини рушати. У той час , коли правлять службу у церквах не можна спати, бо це великий гріх. Не можна чоловіку з жінкою спати, бо народяться каліки.

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею («Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Повір`я, пов`язані з дітонародженням

Коли жінці чи дівчині сниться, що вона одягнена як до вінчання (у вінку), то це віщує скору вагітність.

Парубки та дівчата, що помирають бездітними ніколи не потрапляють на небо.

Записано від Фарштриги Богдани Богданівни ,м. Яремче Івано-Франківської області , національність-українка,1971 р.н. (42 років),директор етнографічного музею(«Музей екології та етнографії Карпатського краю»), освіта вища.

Звичай

Випускники зустрічають світанок на горі Поварівка.

Записано від Грінчук Мирослави Олексіївни,с. Микуличин Івано-Франківської області (підпорядковане Яремчанській міськраді), національність-українка,1974 р.н. (39 років),покоївка,освіта вища.

Прикмети на погоду

Як за Говерлою держиться мряка, то до трьох днів буде дощ, а взимку - сніг.

На дощ курка допізна нипає (ходить туди-сюди) на дворі.

Оводи кусають коней на дощ.

Як ввечері на небі зірки маленькі - то на добру погоду.

Ясне і дуже голубе небо-на велику посуху.

Коні сняться на вітер.

Бджоли сидять на стінках вулика -- на сильну спеку.

Якщо комарі літають роєм -- буде суха погода.

Якщо в середині липня продовжує кувати зозуля, то погожа погода утримається довго.

Веселка пролягла зі сходу на захід -- на погожу днину, з півночі на південь -- на негоду.

Записано від Скірчук Євдокії Богданівни , с.Верхній Березів, Косівського району Івано-Франківської області , національність-українка,1944 р.н. (69 років), пенсіонеркаетно,освіта вища.

Замовляння

Щоб не болів живіт, треба сказати перед вживанням страви: «Аби мені в череві боліло, коли баба Гафія (треба назвати ім'я відомої в селі дуже старої баби) народить дитину».

Щоб цілий рік голова не боліла, треба на перший грім весняний грім тричі торкнутися камінцем чола, виговорюючи при цьому: «камінь-голова».

Записано від Скірчук Євдокії Богданівни , с.Верхній Березів, Косівського району Івано-Франківської області , національність-українка,1944 р.н. (69 років), пенсіонеркаетно,освіта вища.

Свята

Святвечір (6 січня)

Коли діти йдуть до батьків, то беруть з собою кожної страви і кажуть :«те, що нам Бог споміг, ми принесли вам».

На Святвечір роблять прогнози.

Перед тим як сідати до вечері мати бере дочку за руку і обводить кругом столу, а дівчина «рушєє» кожен кут столу, приговорюючи: «Так аби моя доля рушилась».

Вважається, що зоряна Різдвяна ніч обіцяє врожайний рік.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Різдво (7 січня)

У різдв'яний ранок готують бануш з кукурудзяного борошна на сметані, їдять його та збираються до церкви.

Дівчина, яка хоче вийти заміж переступивши поріг церкви хрестячись каже: «Добрий день, святі Апостоли! За три неділі із файним чоловіком на постелі!». А як не вийде, то прийде до церкви, стане у куточку і молиться :

«Який би не був, хай би уже був-

Коби лиш хліба роздобув».

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Маланки (13 січня)

Вже 13 січня визначають, чи буде рік врожайним, чи падатимуть дощі.

Для цього розрізають найбільшу цибулину на 12 частин і посипають їх сіллю. Якщо на ранок воду буде вище солі, то той місяць буде дощовим.

А ввечері перед Василем роблять маленькі пиріжки на кожну дівку на виданні. Добре годують кота, а потім викладають перед ним ті дівочі пирогами. Котрий пиріг кіт буде їсти - та дівка заміж вийде.

Так само на Василя палять кужелі і ворожать хто кого любить. Чиї кужелі злітаються - ті пари люблять один одного.

На Василя дуже добре годують худобу і старі люди кажуть, що можна почути , як худоба між собою розмовляє. Але розказувати таке не можна, бо та людина, що розкаже може померти.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Теплого Олекси (30 березня)

Пасічники виставляють бджіл для обльоту. Якщо в цей день вже скресла крига на річках, то буде весна.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Благовіщення (7 квітня)

У цей день незаміжні дівчата строго постують. Старі люди кажуть, якщо поститися на Благовіщення та Покрова, то можна «випостити» добру долю.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Юрія (6 травня)

Перед днем святого Юрія збирають сухих гілок та беруть сіна з-під худоби і на грядках розпалюють ватру. Розкладають вогонь, примовляючи : «Господи, дайте багато маржини, скільки буде попелу з цієї ватри». Коли ватра догорить, попіл розсіюють по всьому городу. Це для того, щоб відьми не заходили у город.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Покрова(14 жовтня)

До Покрови повинна бути зібрана городина. «Казала Покрова, хто не буде на Покрова робити, того вона загорне своїм покривалом до Рая, а хто робить, то піде до пекла».

На Покрови удосвіта дівчата молять:

«Покровонько, Покровонько,

Покрий мені головоньку

Сяков-таков онучов,

Най ся дівков не мучу».

А ввечері промовляють 9 разів «Богородице, Діво…» за добру долю.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Введеніє (4 грудня)

В цей день вітають один одного, ходять у гості. Вважається , що першим у хату повинен зайти чоловік. Існує повір'я, що як проведе людина цей день, так і цілий рік у неї пройде.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Катерини (7 грудня)

З цього вечора дівчати починали ворожити .А роблять це так : з сусідського городу крадуть гілочку вишні і ставлять її в воду. Якщо на Святвечір гілочка розквітне, то цього року дівчина заміж вийде.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Андрія (13 грудня)

У цей день обов'язково проводять вечорниці. Дівчата ворожать - йдуть до криниці і набирають повний рот води. На цій воді роблять коржа, який добряче солять. Випікають коржа та їдять на ніч не запиваючи водою Хто принесе уві сні напитися, за того і заміж вийде.

Записано від Стефаник Марії Іванівни с.Бистриця Надворнянського району Івано-Франківської області, національність - українка, 1939 р.н. (74роки), пенсіонерка, освіта середня.

Весільний обряд

Сватання. Два свати з нареченим йдуть до дівчини сватати її. Якщо сватання закінчувалось успішно, то через 1- 2 тижні відбуваються змовини.На змовини мама нареченого йде до нареченої, якщо має брата то і брата бере з собою або сестру. Саме тоді домовляються хто що купляє на весілля , та коли весілля відбудеться.

У п `ятницю перед вессілям наречена запрошувала жінок на випікання короваю зі словами: «Просили батько й мати, і я прошу, приходьте на коровай».

В суботу приходили чотири коровайниці і зранку у діжі місили тісто на коровай. Коровайниці обов'язково мали бути одружені, дівчата ніколи не місили коровай.

Окрім коровайниць ще запрошували заміжніх жінок, які ліпили шишки і калачі, що давали кожній парі (родині) на весіллі. Самотнім жінкам давали шишку, а чоловікам-калач.

Після того, як тісто на коровай було замішано, коровайниці піднімали діжу і навхрест над нею цілувались. Далі робили хлібину, підперезували її, прикрашали шишками, голубами. В тісто клали гроші, яйця.

Далі коровай саджали в піч і співали: «Чогось наша піч регоче- короваю хоче. А припічок усміхається- короваю сподівається» .

Як витягали готовий коровай, співали: «Короваю-раю, я ж тебе вбираю у рожевії квіти, щоб любилися діти». Коровай обв`язували червоною стрічкою (символ дівчини) і вбирали калиною. На весіллі відбувається обряд даровизни. Як всі вже сідали за стіл, то один сват (перев'язаний) різав коровай, а другий роздавав. Як давали шишки і калач, люди у банку кидали гроші. На весілля дарували не лише гроші, а рушники, постіль.

Увечері в суботу дівчата йшли до молодого чи до молодої, співали пісень та звивали вілечко (гільце) з вишні, вбирали в квіти, зроблені з паперової стружки.До гільця докладали гілочки вівса і калини, перев'язані навхрест.

У неділю наречений їде до нареченої гуляти.На весіллі проводили такі обряди: лави ламали, сестру продавали, брат нареченої їхав на коні і «продавав» його,а свати цього коня викупали. Світилки зі сторони нареченої танцювали на лаві . На фуражку нареченому накладали черовну стрічку, а наречена та дві старші дружки були у вінках зі стрічками.

Під вечір наречену виряджали до чоловіка. Це робила матір, якій допомагали жінки, які називалися приданками. Коли мати виряджає дочку, приданки співають:

«Ой матінко та й не гай мене,

в доріженьку виряджай мене,

тепер нічка да темненькая,

доріженька та далекая,

а свекруха та не рідна мати,

щоб не вигнала з хати».

У придане йшли подушки, рядно, скриня.

Проводжали наречених з іконами.

Спочатку молоді їхали на конях. Але коли вони доїжджали до села ,то вже йшли пішки. Наречена несла ікону Божої Матері, а наречений - Ісуса Хреста.

На дорозі їх зустрічали двоє чоловіків. Вони виносили стола на дорогу, перегороджуючи шлях. На столі були хліб, сіль і відро з водою. Наречені повинні були напитися води, а воду, що залишалась, наречений мав вилити.

Щоб наречених пропустили, вони мали дати чоловікам гроші або горілку.

Перестріти молодих таким чином могли не одноразово .

Коли молоді приходять в хату до свекрухи, то приданки стають на лаву і танцюють, і вбирають фотографії, розвішані на стінах рушниками, що принесла наречена.

Свекруха знімає з нареченою вінок і накриває голову хусткою.

Потім свекруха застеляє ліжко, викладає подушки нареченої.

Далі свекруха знімає з дівчини вінок та покриває її голову хусткою.

У хаті свекрухи сажею з печі писали хто що подарував молодим. А в понеділок дівчина мала білити стіни, щоб прибрати сажу.

До хати свекрухи привозили також курку та співали:«Ой привезли курку до півня насипали її сім я. Ой не кишкайте не колошкайте нехай привикає і до дому не тікає». В понеділок несли молодим снідання. Кожні хлопець і дівчина були перев'язані стрічкою. Для снідання купували нову тарілку, куди клали зав'язані в хустку цукерки. Старший боярин і старша дружка несли гільце. Коли йшли до нареченої, співали: «Не самі ми йдемо, братика ведемо по кам'янім мості до сестриці в гості». А коли приходять до нареченої, то співають «Вийди (ім. я дівчини) до нас вийди, не буде тобі кривди. Стань на погості, частуй свої гості». Їм одспівують : «Нема (ім. я дівчини дома) дома, пішла вона в ліс по калину, а як прийде з калиною побачится з родиною А як прийде без калини обійдеться без родини »

Потім виходить наречена в хустці і дівчата співають: «Що ви наробили, дівку перевили, з хліба паляницю, з дівки молодицю». Записано від Яковенко Любові Іванівни с. Степанівна Васильківського району Київської області,національність-українка,1951 р.н. (62 роки),пенсіонерка,освіта вища

Висновки

Про Гуцульщину і її людей написано чи не найбільше з усіх етнографічних районів України. Яскраво відображений він у художній літературі, образотворчому мистецтві, кіно (повість «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського і фільм С. Параджанова за цим твором, вірші, оповідання і повісті Ю. Федьковича, І. Франка, Г. Хоткевича, О. Кобилянської, М. Стельмаха,). Приваблює велична краса природи цього гірського краю, горда, волелюбна вдача його жителів, їх гостинність, колоритний одяг, самобутнє народне мистецтво.Саме ці чинники зіграли вирішальну роль у виборі регіону для фольклорної практики.

Поселення гуцулів займають східну частину Українських Карпат: теперішні Верховинський, Косівський (без північної смуги), південна частина Надвірнянського та Богородчанського районів Івано-Франківської, суміжні Путильський і південна частина Вижницького та Сторожинецький райони Чернівецької і Рахівський Закарпатської областей. До історико-етнографічної Гуцульщини належать у південно-східній частині північні місцевості Сигота і Вишіва, що тепер входять до території Румунії.

Походження назви гуцули (гуцул) має різне тлумачення і досі до кінця не з'ясоване.Одні автори пов'язують її з волоським словом готель у значенні розбійник, інші виводять від слова кочувати -- кочули, вважаючи гуцулів первісно кочовим племенем, ще інші -- від назви тюркського племені узів, від котрих мали б начебто походити гуцули, і т. д. Заселення Гуцульщини і взагалі Українських Карпат відбувалося, як переконливо засвідчують джерела, з давнього часу і йшло здебільшого з півночі на південь шляхом поступового просування в гори на річкових долинах та господарського освоєння гірських схилів.

Основним колонізаційним елементом було східнослов'янське населення, хоч цілком можливе і кочування та поселення тут решток давніх тюркських, східно-романських племен, сліди їх впливів позначилися, зокрема, і на традиційно-побутовій культурі гуцулів.

Залежно від природних умов, малої кількості придатної для рільництва землі, головну роль у господарському укладі й виробничому побуті гуцулів відігравало тваринництво, зокрема відгінне, з перевагою вівчарства в його структурі. На цій основі розвинулась культура полонинського господарства зі своїми типами споруд, формами випасу, виробничих функцій організації побуту, способами переробки молокопродуктів тощо. Гуцули жили із скотарства і займалися лісосплавом. Для мандрівок між сталими поселеннями та високогірними пасовищами (полонинами) вони вивели породу малих і витривалих коней, які теж назвали гуцулами. Робочий день на полонині, а також вигін і загін худоби супроводжувався трембітою - духовим інструментом, "родичем" альпійського горну.

З перевагою тваринницького характеру господарства гуцулів великою мірою пов'язаний і особливий тип їх поселень -- для них властиве здебільшого розпорошене розміщення садиб ("оседків") і не тільки в долинах, а й на схилах і верхах гір, тобто ближче до випасів і запасів кормів. На Гуцульщині зберігся давній тип двору із замкнутою за периметром системою будівель -- гражда. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та саморобна шкіра. Але компоненти традиційного вбрання, зокрема святкового і обрядового, відзначалися багатою орнаментацією, прикрасами, вишивкою, аплікацією, тисненням на шкірі, металічними виробами. Особливі й різні додатки до одягу (топірець, шкіряна торба-тобівка, черес, нашийні жіночі прикраси тощо).

Значна питома вага у господарсько-виробничій діяльності гуцулів належала різним допоміжним заняттям: збиральництву (ягід, грибів, горіхів, лікувальних рослин), лісорубству, сплаву лісоматеріалів. З ремесел і домашніх промислів найпоширенішими і вагомими були обробка вовни, шкіри, ткацтво, гончарство, обробка дерева, лозо- й коренеплетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солеваріння, виготовлення поташу, вугілля і смоли.

Своєрідні архаїчні риси стійко зберігалися в сімейному і громадському побуті з властивими йому патріархальними устоями, повагою до батьків і сільських старійшин, у різних галузях духовної культури: традиційних знаннях, віруваннях, звичаях, обрядах. У них простежуються відбитки духовного життя різних епох, починаючи від первіснообщинного ладу, поєднання давніх язичницьких і пізніших християнських елементів, фантастичних ірраціональних уявлень з практичним досвідом, набутим і перевіреним упродовж віків.

Гуцульський фольклор, зокрема обрядові пісні, казки, легенди, перекази відзначаються цікавими мотивами, сюжетами, образами, своєрідною мелодикою. З давнього часу Гуцульщина відома і оригінальним ужитково-декоративним мистецтвом: керамікою, різьбою по дереву, класиками якої стали династія Шкрібляків, Н. Дутчак, В. Девдюк, чудо-писанками, ткацтвом, вишивкою, художньою обробкою металу, шкіри, прикрасами з бісеру, виробами з рогу, сиру тощо. Розмаїття виробів гуцульських народних майстрів, що знаходяться у багатьох вітчизняних і зарубіжних музеях, збірках численних колекціонерів, вражає яскравою живописністю, багатством різновидів технічного виконання, оригінальністю орнаментальних композицій, образів і мотивів.

Все це і багато іншого з традиційно-побутової культури, діалектна специфіка мови гуцулів характеризують їх як одну з особливо яскраво виражених етнографічних груп українського народу.

Наприкінці 19 століття гуцули разом із тими українцями, які виступили також під іменем русинів, становили у гірських селах більшу частину населення. Між 1880 і 1910 роками внаслідок репресій з боку поміщиків та дуже поганих економічних умов дійшло до масового переселення гуцулів за океан. Історія гуцулів багата на різні місцеві повстання. Так, у 1918 року в Ясінях постала на короткий час Гуцульська Республіка. Гуцули боролися проти захоплення влади Угорщиною.

Підтримані українцями із Галичини обидві групи подалися на південь до важливих соляних покладів Слатіни (нині Солотвино). Румунська Армія у жорстокому бою розбили гуцулів і захопила 1919 року Ясіня, що одночасно означало кінець Гуцульської Республіки.

Самобутні художні промисли гуцулів - різьба по дереву, ткацтво, художня вишивка, кераміка та писанкарство - плекаються і дотепер в таких центрах як Косів, Вижниця, Ясіня. У Коломиї знаходиться музей гуцульського народного мистецтва. У подорожніх нотатках із 18 - 19 століття можна знайти перші письмові описи одягу та вражаючих зразків художнього промислу гуцулів. Державні виставки в Австро-Угорщині наприкінці 19 століття посприяли розповсюдженню в Європі та закарбуванню в пам'яті європейців строкатого образу цих горян.

Після об'єднання Закарпаття із Українською Радянською Республікою гуцульський фольклор зберігався, а ремісничі вироби і далі продавалися. Зараз у Рахові, Ясінях, Коломиї та інших місцях відбуваються так звані гуцульські фестивалі, на які з різних куточків світу з'їжджаються також нащадки гуцулів із діаспори.

До цього хочу додати, що мені надалася можливість долучити до практики фольклорні одиниці, зібрані у рідній Київській області. Було дуже цікаво проводити паралелі міх двома гілками українських звичаїв. Хочу зазначити, що при деяких відмінностях , можна побачити багато спільного у народних традиціях українського народу.

Размещено на Allbest.ru

...