Альбер Камю. Екзистенціалізм у творчості Камю. Роман "Чума"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Альбер Камю. Екзистенціалізм у творчості Камю. Роман «Чума»

План

1. Життєвий і творчий шлях Камю

2. Екзистенціалізм Камю

3. Роман «Чума». Характеристика міста Оран

4. Символіка чуми

Література

1. Життєвий і творчий шлях Камю

Французький есеїст, письменник і драматург Альбер Камю народився 7 листопада 1913 р. в Мондові, в Алжирі, в родині сільськогосподарського працівника Люсьєна Камю, котрий загинув в часи Першої світової війни, коли Альберу не було ще й року. Швидко по тому в його матері, малограмотної жінки іспанського походження, стався крововилив, в результаті якого вона залишилася напівнімою. Дитинство Альбера було важким. Значний вплив на нього справив його шкільний учитель Луї Жермен, за підтримки якого Камю вдалося вступити до ліцею, де інтерес до навчання поєднувався у юнака з пристрасним захопленням спортом, особливо боксом. Однак 1930 р. хлопець захворів на туберкульоз. Незважаючи на хворобу, в 1936 році Камю здобуває диплом магістра філософії, проте академічній кар'єрі молодого вченого заважає туберкульоз -- Камю не залишається в аспірантурі. Дбаючи про здоров'я, Камю їде в Європу. Враження від подорожей Італією, Іспанією, Чехословаччиною та Францією склали першу книгу письменника «Виворіт і лице» (1937), збірку есе.

У період фашистської окупації Франції письменник бере активну участь в русі Опору, співробітничає з підпільною газетою «Бій», що видавалася в Парижі. Водночас він працює над завершенням повісті «Сторонній» (1942, яка здобула йому міжнародне визнання.

За «Стороннім», що мав величезний успіх, з'явилося філософське есе «Міф про Сізіфа» (1942), де автор порівнює абсурдність людського буття з працею міфічного Сізіфа, приреченого вести постійну боротьбу проти сил, з котрими не спроможний впоратися. Камю знаходить сенс в самій боротьбі. Спасіння, на його думку, в щоденній роботі, сенс життя -- в діяльності.

По закінченні війни виходить роман Камю -- «Чума», історія епідемії в алжирському місті Орані.

Камю зближується з Жаном Полем Сартром, який вважався вождем екзистенціалізму. В «Бунтуючій людині» (1951) Камю розглядає протест проти влади, критикуючи диктаторські ідеології, котрі посягають на свободу і гідність людини. Хоча Камю говорив, що у нього «надто мало точок зіткнення з філософією екзистенціалізму», саме заперечення марксизму привело до розриву Камю з Сартром.

В 50-ті роки митець продовжує писати есе, п'єси, прозу. 1956 р. він випускає іронічну повість «Падіння».

1957 року Камю було присуджено Нобелівську премію «за величезний внесок у літературу, який виявив значення людської совісті».

Коли Камю здобув Нобелівську премію, йому було 44 роки і він досяг творчої зрілості. У письменника були широкі творчі плани, однак їм не судилося збутися: на початку 1960 р. письменник загинув в автомобільній катастрофі на півдні Франції.

2. Екзистенціалізм Камю

Альберт Камю, визначний французький романіст, філософ, публіцист.

Саме завдяки творчості А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі є твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням.

З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі «Сторонній».

У годину вирішального випробовування (смертельної небезпеки, так званої, межової ситуації) людина залишається наодинці з собою, зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Отже, з точки зору екзистенціалістів, людина є лише тим, що сама із себе робить.

Ж.П. Сартр сформулював так: «Екзистенціалізм віддає кожній людині у повне володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування.» Людина народжується не тоді, коли з'являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. На думку Ж.П. Сартра, екзистенціалізм - це гуманізм, тому що екзистенціалісти мужньо і з співчуттям відзначають трагізм буття смертної людини в безсмертному світі. Людина є не що інше, «як низка її вчинків.» Усвідомлюючи свою конечність, людина може з висоти цього знання поглянути на власну долю і побачити абсурдність свого буття так само, як і його чарівність, перейнятися трагізмом і радістю життя.

Для образного розкриття цієї тези А. Камю використовує грецький міф про Сізіфа. Думаюча людина, подібно до Сізіфа, має безкінечно підіймати на гору валун різноманітних запитань, істин, тверджень, власної долі і весь час губити той камінь. Сізіфові судилося повторювати своє безупинне діяння. Йому відкривається жалюгідність його долі, водночас він піднімається над нею через зневагу до неї. «Самої боротьби, щоб зійти на шпиль, досить, аби сповнити вщерть людське серце. Треба уявляти Сізіфа щасливим,» - стверджує Камю.

У людства завжди були і будуть питання, на які воно відповіді не знайде ніколи. Серед таких запитань: як жити далі і як зробити так, щоб зникли несправедливість і гноблення. Зазвичай ці запитання пересічну людину турбують мало, але іноді виникає ситуація, коли ці абстрактні філософські проблеми стають жорсткою реальністю. Саме так сталося, коли до влади в деяких країнах Європи прийшли фашисти. Були ті, хто добровільно разом зі своїми учнями йшов до газових камер, але ж були й ті, хто до цих камер людей посилав.

Як могло так статися? що робити, щоб так не сталося? що допомогло знищити коричневу чуму, коли чума здавалася нездоланною, а боротьба з нею неможливою. Відповіді на ці запитання прагне дати Камю у своєму романі «Чума».

3. Роман «Чума». Характеристика міста Оран

В алжирському містечку Оран спалахує чума. Альбер Камю пише докладну хроніку чуми як страшної хвороби через розповідь лікаря Ріє і ще одного борця з чумою -- Тарру. Він також включає до твору повідомлення про всі відомі людству випадки епідемії. Проте багато деталей наводять на думку, що його оповідь не є лише хронікою чуми, що і задум, і витлумачення події набирають певного філософського сенсу.

У самому містечку Орані, що знаходиться у Середземномор'ї, бракує зелені, зате вдосталь пилу й вітрів, напевно, воно таке непривабливе, бо люди в ньому живуть, кохають і працюють задля грошей. Чума несе з собою смерть, позбавляє майбутнього, поширює страх.

Місто ізольоване від світу, замкнене, перетворене на концтабір, і кожна людина в ньому почувається гранично самотньою, безпорадною, відчуженою.

Чума набирає сили, люди помирають масово, їх не встигають ховати як то годиться, а починають звалювати в рови, накидати трупи на платформи трамваїв, спалювати в крематоріях...

І життя, і смерть позбавляються святості, таємниці, гідності. Особистість перетворюється на ніщо.

Всі ці прикмети, так само, як і вказана дата -- сорокові роки нашого століття -- безпомилково вказують на аналогію чуми з фашизмом, від якого тільки-но звільнилася Європа (до того ж термін «коричнева чума» вживався дуже широко).

Але ж немає в Орані жодних конкретних особливих прикмет організації життя, воно ніби абстраговане, позачасове, сучасне, тобто, йдеться про існування людини в XX ст. Що може в такому позаісторичному часі і просторі означати чума?

Кожна з головних діючих осіб цього твору намагається по-своєму відповісти на це запитання.

Роман «Чума» не варто читати як твір реалістичний. Це не просто історія про жахливу хворобу, яка охопила місто Оран.

Хроніка зачумленого міста може прочитуватися як у плані метафоричному, так і в плані символічному.

За словами самого письменника, «явний зміст «Чуми» -- це боротьба європейського руху Опору проти фашизму».

Війна визначає побут людей: доречно згадати про нестачу харчів, довжелезні черги, обмеження в постачанні електроенергії, запровадження комендантської години тощо. З цього погляду можна було б тлумачити образи героїв роману як такі, що підкоряються війні, утікають або борються з нею. Отже, персонажі або приймають війну, або стають представниками руху Опору. камю чума символ образ

Проте трактування чуми в романі лише як війни не вичерпує всього, про що в ньому говориться.

Перед нами не просто твір, а роман філософа-екзистенціаліста. Проблеми, які в ньому порушуються, -- філософські.

4. Символіка чуми

У романі чума є образом-символом на означення чогось, що для А. Камю є цілком реальним.

Чума -- це темрява, яка огорнула невеличкий острівець світла, в якому живе людина, озброєна розумом.

Світло -- це певні істини, уявлення, поняття, яких дотримується людина. Коли ж світло гасне, людей огортає цілковита темрява. Весь світ виявляється незбагненним, несталим, безглуздим, ворожим, злим, чужим, абсурдним.

Отже, роман «Чума» містить думки автора про людське буття. Абсурдність, жорстокість, незбагненність, зло -- все це відкривається в якісь періоди людській свідомості.

Окремі особистості намагаються будь-яким чином упоратися з чумою (абсурдом): діяльністю, націленою на пошуки гармонії, впорядкованості; щастям спілкування з близькими людьми і з природою тощо. Це не допомагає людині знищити чуму, але дає змогу опиратися пошесті, противитися тотальному впливові хвороби, зберігати надію і власне «Я».

Це роман-попередження, роман-пересторога, що робить його позачасовим і загальнолюдським.

Література

1. Камю А. Чума. Міф про Сізіфа. Сторонній. -- К., 1989.

2. Великовский С. Грани «несчастного сознания». -- М., 1979.

3. Попович М. Бунтівливий Камю// Зарубіжна література. -- 1998. -- № 20.

4. Кобасенко Ю. Альбер Камю// Тема. -- 2002. -- № 2.

Размещено на Allbest.ru