Жанр байки в українській літературі

Історичний шлях байки від умовно-дидактичного до художньо-реалістичного жанру. Специфічні риси, структурні ознаки і принципи байки. Відображення суспільного життя у творах байкарів – Білецького-Носенка та Є. Гребінки. Фольклор у байках Л. Боровиковського.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 29.04.2015
Размер файла 49,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанр байки в українській літературі

Байка належить до найдавніших видів епічної творчості. Своїм корінням вона сягає глибинних фольклорних джерел. Тож і не дивно, що її нерідко зараховують до «вічних», традиційних жанрів. У своєму багатовіковому історичному розвитку байка пройшла складний шлях -- від умовно-дидактичного до художньо-реалістичного жанру, від античної моральної алегорії до соціально насиченої сатири.

Однак своєрідність її полягає в тому, що при всій розмаїтості видозмін, викликаних боротьбою ідейно-художніх напрямів у літературі в різні часи, вона все ж досить повно зберігає ряд сталих специфічних рис, структурних ознак і принципів. В. Г. Бєлінський неодноразово говорив, що «байка є поезією розуму», підкреслюючи тим самим раціоналістичне, моралістичне начало в ній. Байка -- це передусім інакомовність, двопланове оповідання, із сюжету якого завжди випливає моральне повчання. Такою є художня структура творів давньогрецького байкаря Езопа, німецького поета Лессінга та багатьох їх послідовників, збагачена вона конкретними життєвими подробицями у французького байкаря Лафонтена, а також у Крилова. Події, про які йдеться у байці, важливі не самі по собі, вони пояснюють певну думку, певне моральне положення і тому мають алегоричний характер.

Одна з найдавніших українських поетик «Касталійське джерело» (1685) визначає байку як «вигадану розповідь, що веде до пізнання істини» (буквально: «що творить істину»). Основна вимога, яка ставилася перед байкою - Лессінгом, а пізніше О. Потебнею, також полягала в дидактичності. Повчальність моралі, за словами Лессінга, є законом байки; кінцева мета її -- давати наочне зображення за допомогою якогось поодинокого випадку певного морального правила. Байка, зазначав О. Потебня, є одним із засобів пізнання житейських відносин, характеру людини, одним словом, всього, що стосується морального боку її життя. Жанр байки заснований на алегоризмі художнього мислення, на обов'язковості дидактичного висновку з твору; повчальність у байці завжди розкривається через її алегоричність.

У розвитку жанру байки викристалізовуються в загальних рисах дві головні тенденції. Перша з них -- Езопові байки-притчі, написані прозою, лаконічні моральні алегорії. В історії світової байкарської традиції твори Езопа відіграли особливу роль: до них зверталися, по суті, байкарі всіх часів і літератур. Спадщина Езопа, як і знаменита східна «Панчатаитра», була багатющим джерелом тем, мотивів, сюжетів для творів наступних поколінь поетів, зокрема українських. При цьому, зрозуміло, Езопові байки зазнавали докорінної художньої інтерпретації та трансформації.

Протягом двох наступних тисячоліть байка зазнає значних еволюційних змін. Під пером Ж. Лафонтена, з ім'ям якого пов'язаний наступний етап у розвитку світового байкарства, цей жанр набув якісно нових рис і властивостей. Лафонтен порушив умовно-алегоричну античну традицію, надав їй життєвої змістовності. Його байка -- це справді художня картинка, сповнена сюжетної гостроти, реальних характерів, лукавого гумору. І не випадково байки Лафонтена стали зразком для багатьох європейських поетів, у тому числі російських і українських.

Цілком самобутнім явищем в історії байкарства була російська байка, генетично пов'язана з народно-національною основою. Бурхливого розквіту набуває вона у XVIII -- на початку XIX ст. у творчості А. Кантєміра, О. Сумарокова, В. Тредіаковського, М. Хераскова, І. Хемніцера, І. Дмнтрієва та інших письменників. Але «справжнім своїм торжеством на святій Русі, -- зазначав В. Бєлінський, -- байка зобов'язана Крплову. Він один у нас справжній і великий байкар...». Кращі криловські твори стали вершиною світового байкарського мистецтва.

Новаторство І. Крилова, засноване на глибокому сприйнятті, самобутньому переосмисленні досвіду світової і російської байкарської традиції, на органічному зв'язку з російською дійсністю, з фольклорними джерелами, виявилося насамперед у тому, що під його пером байка перетворилася на реалістичну сатиру. Кращі байки Крилова («Рыбьи пляски», «Волки и Овцы», «Крестьяне и Река», «Слон на воеводстве» та ін.) перейняті виразними антикріпосницькими настроями. Майстерно користуючись алегорією, поет-просвітитель спрямовував вістря своєї сатири проти феодальної монархії. Він піддає нищівній критиці необмежене свавілля царських адміністраторів, деспотизм і паразитизм поміщиків, продажність чиновииків-бюрократів і водночас висловлює щирі симпатії до простих людей, скромних, чесних, працьовитих.

Широчінь правдивого зображення життя російського народу, показ гострих соціальних протиріч епохи з народної точки зору, з точки зору демократичних ідеалів у творах І. Крилова дозволили М Гоголю назвати їх «надбанням народним», «книгою мудрості самого народу».

Кращі твори видатного російського байкаря відіграли важливу роль у формуванні реалістичного напряму як у російській, так і в інших національних літературах народів СРСР. Його творчість стала взірцем і для прогресивних українських поетів-байкарів. Вона була одним із визначальних чинників, які піднесли українську дожовтневу байку на рівень справді класичних художніх досягнень.

На Україні жанр байки також має давню і багату традицію. Ще у шкільних риториках і поетиках XVII -- XVIII ст. -- Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Тимофія Колісниченка -- зустрічаємо чимало байок учбового призначення. Широко використовували байку з метою «унаочнення» проповіді у своїх казаннях Іоаникій Галятовський і Антоній Радивиловський. Досить плідно виступав у цьому традиційному жанрі видатний філософ Г. Сковорода. Його знамениті «Басні Харьковскія», створені на цілком життєвій основі, пройняті виразними демократичними, гуманістичними тенденціями, були справді видатним і оригінальним явищем в українському письменстві. Вони не тільки підсумовували здобутки давнього байкарства, але й започатковували нову, літературну байку XIX ст. За визначенням І. Франка, Г. Сковорода був «предтечею Крилова і Гребінки».

Уперше на реалістичний грунт українська байка стає у творчості письменників персдшевченківської доби -- П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського і особливо Є. Гребінки. Діяльність кожного з них відіграла важливу роль у становленні віршованої байки як повноправного літературного жанру в українській літературі. Але водночас не слід забувати й менш відомих байкарів, творчість яких була невід'ємною частиною літературного процесу на Україні на початку минулого століття.

Серед українських байкарів на порозі нового письменства заслуговує па увагу передусім постать П. Білецького-Носенка -- письменника і вченого.

Перу П. Білецького-Носенка належить понад триста байок, кращі з яких -- оригінальні та перекладні -- й сьогодні не втратили своєї мистецької цінності. Джерела байок, за його власним визнанням,-- український фольклор, а також твори І. Дмитрієва, І. Хемніцера, І. Крилова, Ж. Лафонтена та ін. Основне призначення своїх байок Білецьки-Носенко вбачав у тому, що вони повинні йти у «великий світ, жартуючи, людей учить», «простацький глузд к добру хоч трохи взворушить». Звідси переважна більшість його байок алегорично-повчального, дидактичного плану. В них поет висміює загальнолюдські вади -- лестощі, скупість, зазнайство, хвастощі, пияцтво тощо.

Часом Білецький-Носєнко зачіпає явища суспільного життя. Наприклад, він відверто говорить у написаній на популярний серед байкарів сюжет байці «Вовк да Ягня» про існуючу соціальну несправедливість («Хіба не те ж у нас? Хто міщний да багатий, той прав; а неборак хоч прав, да винуватий»). Ця ж ідея в алегоричній формі проводиться і в байках «Львиний розділ», «Заячі уші», «Рись да Кріт» та іи. У окремих творах («Білка да Кроти») поет висловлює співчутливе ставлення до сільської бідноти, оспівує наполегливу працю як єдиний, на його думку, шлях до добра. Водночас він виступає проти паразитизму дворянства, несправедливого суду тощо («Гуси»). Цікаві і його байки історичного змісту, наприклад, «Індик» -- твір, що складається з кількох своєрідних новел, в одній з яких висміюється Наполеон, котрий «заходивсь святую Русь побить», а в результаті -- «враг шалений... і сам устряв на острові Єлени». До цього циклу належать і байки, присвячені Г. Сковороді.

Багато творів П. Білецького-Носенка є, по суті, першими в українському байкарстві перекладами або обробками криловських творів («Кіт да Кухар», «Вовк да Ягня», «Дві кухви», «Мірошник» та ін.). Але поет навіть у переклади прагне внести щось своє, оригінальне. Так, у байці «Кіт да Кухар», зберігаючи сюжетну конструкцію оригіналу, він вводить ряд характерних побутових деталей, мові особи тощо. Якщо у байці Крилова «Кот и Повар» зазначено, що Кухар був «грамотєєм», то Білецький-Носенко іронічно додає: «Бо змолоду йому давав субітки дяк».

Білецький-Носенко писав переважно розгорнуті твори, наближаючись часом до байки лафонтеиівсько-криловського типу, навіть тоді, коли звертався до сюжетів Езопа.

Лессінга. Фабули байок українського поета «обростають» багатьма подробицями побутового характеру, пейзажними і портретними зарисовками, просторими комічними ситуаціями. Нерідко він надуживає цим, і тоді в його байках губиться розвиток дії, конфлікт, моральна настанова, іноді даються взнаки бурлескна, натуралістична грубість, млявий вірш, багатослів'я.

Байки Білецького-Носенка написані головним чином у перші три десятиліття минулого століття. Вони, як і його балади, переклади та переспіви українською і російською мовами, відбивають основні тенденції розвитку української літератури па початку XIX ст.

Майже водночас із П. Білецьким Носенком до жанру байки звернувся П. Гулак-Артемовський -- автор романтичних балад, віршованих і прозових послань, перекладів і переспівів.

Найзначнішим твором у всій літературній спадщині Гулака-Артемовського по праву вважається байка-казка «Пан та Собака», що користувалася свого часу великою популярністю, розповсюджувалась у багатьох списках.

Головними передумовами появи «Пана та Собаки» були насамперед прогресивні просвітительські тенденції, невдоволення передової громадськості Росії та України самодержавно-кріпосницьким режимом, піднесення народної самосвідомості, викликане переможним завершенням Вітчизняної війни 1812 р.

Байка «Пан та Собака» має помітне антикріпосницьке спрямування. В дусі просвітительського реалізму письменник порушує в ній такі актуальні питання часу, як становище кріпаків, їх стосунки з поміщиками, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян. В алегоричному образі Рябка, винятково сумлінного й чесного, Гулак-Артемовський реалістичними мазками переконливо розкриває долю кріпака, цілковито залежного від поміщика. Рябко прагне догодити панові, але завжди стає жертвою його примх. Виходячи із своїх поміркованих суспільних переконань, письменник у байці обурювався передусім надмірним свавіллям кріпосників -- «навісних», «ледачих», «дурних».

М. О. Добролюбов у статті «Російська сатира катерининського часу», глибоко проаналізувавши закономірності розвитку і сутність сатири XVIII ст., вказував на її обмеженість і непослідовність: «Замість прямого висновку: «селяни теж люди, отже, поміщики не мають над ними ніяких прав», підставлено інший, дуже неповний: «селяни теж люди, отже, не треба над ними тиранствувати» Ці слова російського критика «можна цілком адресувати авторові «Пана та Собаки». Незважаючи на присутність у байці дещо натуралістичних рис у змалюванні окремих явищ, надмірного захоплення згрубілою лексикою тощо, вона була безсумнівним творчим здобутком поета. Антикріпосницька загостреність, яскравий народний колорит, свіжість сатирично-гумористичних барв у змалюванні тогочасної дійсності -- ці риси, якими вона виразно перегукувалася з «Енеїдою» І. Котляревського та російською сатиричною літературою, сприяли збудженню і посиленню антикріпосницьких громадських настроїв, розвиткові реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з «Пана та Собаки», байка в повій українській літературі набуває чіткого соціального звучання.

Згодом П. Гулак-Артемовський ще не раз звертався до цього жанру, написавши ряд творів, що стоять у ряду перших зразків байки в українському письменстві. Це «казка» «Солопій та Хівря, або Горох при дорозі» і «побрехенька» «Тюхтій та Чванько», а також цикл «приказок» -- «Дурень і розумний», «Цікавий і мовчун», «Лікар і Здоров'я», створених у формі лаконічних гуморесок; вони засвідчували творчі пошуки поета в жанрі байки. В них він виступив попєредником Л. Боровиковського, котрий згодом утвердив в українській літературі новий тип байки -- байку-приказку.

У 1827 р. поет створює ще три байки -- «Батько та син», «Дві пташки в клітці», «Рибка», генетично пов'язані, як і всі написані раніше, з сюжетами польського байкаря І. Красіцького і виконані загалом у тому ж стилі. Побудовані на цілком життєвому грунті, вони, проте, належать до іншого жанрового різновиду байки у порівнянні з попередніми. За характером обробки традиційної фабули ці твори ближче стоять до вже усталеного на той час класичного типу байки в російській літературі. Чіткіше проступають тут жанрові ознаки байки, зокрема її алегоричність, повчальний елемент, епічність розповіді. Водночас поет уникає зайвої описовості, бурлескності, характерних для його «казок».

Отже, у творчому освоєнні жанру байки П. Гулак-Артемовський ішов від просторої байки-«казки», через байку-«приказку» до байки, з якою згодом успішно виступили в українській літературі Є. Гребінка і Л. Глібов. Кращі банки П. Гулака-Артемовського, передусім «Пан та Собака», як і його інші поезії, збагачували культуру українського художнього слова, сприяли інтенсивності і демократизації літературного процесу на Україні.

До перших українських байкарів належить також Л. Боровиковськнй, талановитий поет-романтик. Писати байки він почав під безпосереднім впливом свого університетського наставника П. Гулака-Артемовського на початку 30-х років XIX століття. У 1841 р. до альманаху «Ластівка» ним було подано близько тридцяти творів, з яких цензура дозволила опублікувати лише одинадцять. 1852 р. з'явилась друком збірка Л. Боровиковського «Байки й прибаютки», до якої ввійшло 177 творів.

Байки Л. Боровиковського -- це переважно лаконічні, гранично стислі поезії з характерною для них згущеністю змісту. Найприкметніша риса їх -- органічний зв'язок з фольклором. Часто народне прислів'я служить у нього джерелом сюжету байки-приказки. При цьому автор конкретизує, влучно уточнює народні афоризми, наснажує їх побутовими подробицями. Нерідко у Л. Боровиковського «мысль басни или нравоучеиие выражается формой народной пословицы» (А. Метлинський). Наприклад: «Поки багат, то поти й сват» («Багатий, бідний»), «Хто мовчить, той двох навчить» («Крила у Вітряка»), Іноді приказки і прислів'я виступають у байках Л. Боровиковського і як елементи народної фразеології.

У своїй поетичній практиці Л. Боровиковський значною мірою спирався також на байкарський досвід І. Красіцького. У багатьох байках він творчо використав сюжети і мотиви польського поета («Лікар», «Горох» та ін.). Проте у Красіцького український байкар запозичив не стільки конкретні теми і сюжети, скільки саму форму, стислість викладу. Боровиковському імпонував характер побудови поетичних мініатюр польського письменника, таких близьких до віршованих народних прислів'їв і приказок. Лаконізмом, яскравою іронічністю Боровиковський часом перевершує першоджерело -- байки Езопа і Красіцького. Приміром, одна з иайкоротших його байок «Мішок з грішми», в основі якої -- шестирядковий твір польського поета «Рodvozny», є справжнім афоризмом із своїм сюжетом і драматизмом, гідним кращих зразків народного гумору:

Голодний у степу знайшов мішок з шагами.

Узяв -- І кинув геть:-- Я думав -- з сухарями!

Л. Боровиковський, як і інші українські байкарі, зазнав також впливу І. Крилова. Це виявилося як у використанні сюжетів російського поета, так і в тому, що майже всі такі твори ширші його звичайних «прибаюток». Одначе, стискуючи криловський сюжет, Боровиковський позбавляє його сатиричної гостроти, колоритності образів, руйнує моралізаторську частину байки («ІЦука», «Суддя» та ін.).

З точки зору ідейного змісту, тематики, мотивів «байки й прибаютки» Л. Боровиковського далеко ие рівноцінні, як не рівноцінні вони і щодо художньої майстерності.

Більшість банок Боровиковського написано на морально-етичні теми, де зачіпаються загальнолюдські вади («Ледащо Йван», «П'яний», «Будяк» та ін.). І лише в небагатьох із них поет виступає проти огидних явищ сучасної йому суспільної дійсності -- паразитизму поміщиків, хабарництва судової адміністрації тощо («Суд», «Голова», «Пан»).

Влучно визначив характер байкарської творчості Л. Боровиковського М. Рильський: «Окремо стоять байки Боровиковського, написані в хорошій лапідарній манері, але позбавлені глибшого соціального та філософського змісту». Загалом же байки Боровиковського написані у досить дотепній формі народних приказок і прислів'їв, фольклорних гуморесок і не випадково сприймаються як цілком народні.

Першим видатним байкарем в українському письменстві перед-шевченківської доби судилося стати Є. Гребінці -- «талановитому писателю російсько-українському... по дусі наступнику великоруського байкописа Крилова», -- як сказав про нього І. Франко. Славу Гребінці як байкареві принесли його «Малороссийские приказки», що вийшли у Петербурзі двома виданнями (1834 і 1836) і були відзначені прогресивною критикою як один із вагомих здобутків молодого українського письменства. Прихильно до них поставились О. Пушкін, І. Крилов, В. Бєлінський...

У «Предуведомлении» до своєї збірки Є. Гребінка підкреслював, що «содержание некоторых приказок взято мною из басен Крылова и других в сем роде баснописцев». байка суспільний український фольклор

Така вже була традиція. І Лафонтен, і Лессінг, і Сумароков, і Крилов, і Гулак-Артемовський досить часто користувалися традиційними фабульними джерелами. Однак джерела тут мають другорядне значення. Важливіше -- як запозичена фабула видозмінювалась у творчості того або іншого письменника, набувала самобутнього характеру, поетичної оригінальності. В. Бєлінський, маючи на увазі І. Крилова, тонко підмітив: «Хоча він і брав зміст деяких своїх байок з Лафонтена, проте перекладачем його назвати не можна: його виключно російська натура все переробляла в російські форми і все переводила через російський дух». Отак і Гребінка, звертаючись до інших байкарів, художньо переосмислював їхні сюжети, теми, образи відповідно до своїх естетичних уподобань, надавав їм виразного народно-національного колориту. «Гребінка, -- писав І. Франко, визначаючи самобутність байкарського доробку українського поета, -- йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика. Його сатира не широка і не їдка, хоч зовсім не безідейна, гумор вільний і далекий від шаржу, мова прекрасна».

Є. Гребінка у ряді байок -- таких, як «Ведмежий суд», «Рибалка», «Віл», «Ячмінь», «Будяк да Коногілиночка», наснажених злободенним змістом, користуючись яскравою і влучною алегорією, правдиво відтворював тяжку долю людини-трудівника, ошуканої зажерливими панами, крутійство судових чиновників, зловживання й хижацтво повітової адміністрації тощо. Соціальний протест Гребінки, який виступав у цих творах з помірковано-просвітительських позицій, мав обмежений характер, проте об'єктивно-художня розповідь набувала часом виразного громадянського звучання, наштовхувала читача на сміливі у ті часи роздуми. Показовою щодо цього є, приміром, байка «Ведмежий суд», у якій реалістично зображено судове свавілля -- типове явище того часу. Суд, який мав би охороняти законність, карати злочинність, в умовах кріпосницької дійсності перетворюється у знаряддя визиску, грабунку трудових «низів».

«Рибалка» -- один з найкращих здобутків української класичної байки. В ній Гребінка, йдучи від життєвої правди, змалював кругову поруку нижчих і вищих інстанцій царсько-чиновницького апарату. Повітова адміністрація, по суті, нічим не відрізняється від волосної. Здирство й хижацтво в однаковій мірі притаманне грабіжникам різних рангів. А тому, звичайно, проста, безправна людина не може знайти собі захисту в таких умовах, вона завжди є жертвою свавілля.

У байках «Ячмінь», «Будяк да Коноплиночка» та інших, виступаючи проти паразитизму, неробства «вищих», Гребінка водночас дошкульно висміював панську зарозумілість, пихатість. Симпатії поета -- на боці скривджених, скромних і працьовитих людей з народу.

Є. Гребінка плідно продовжує традиції своїх попередників в українській літературі -- удосконалює форму байки, розповідь у нього набуває більшої динамічності, дійовіше розвивається конфлікт. У кращих байках Гребінки художньо досліджуються життєві питання, його персонажі-алегорії набувають соціально-конкретної змістовності: Лисиці, Ведмеді, Вовки, Воли -- це жорстокі й чванливі пани, зажерливі судові чиновники, безправні селяни, типові представники певних верств українського суспільства.

Важливу роль у байках Є. Гребінки відіграє оповідач, присутність якого читач відчуває постійно. У своєму ставленні до зображуваних подій оповідач виходить переважно з точки зору демократичних кіл, виступає виразником життєвого досвіду народу, його моралі.

Широко використовує Гребінка й фольклорні джерела. Не випадково він називає свої байки «приказками», не випадково й сюжетною основою деяких з них були прислів'я. Так, байку «Могилині родини» побудовано на прислів'ї «Гора породила мишу», від прислів'я «Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать» походить мораль байки «Школяр Денис».

Є. Гребінка зумів надати байці більшої конкретності, життєвості, суспільної вагомості і створив ряд високохудожніх зразків у цьому жанрі. Цим поет сприяв дальшому утвердженню демократичних, реалістичних тенденцій у новій українській літературі.

Картину розвитку української байки в першій половині ХІХ ст. доповнює також спадщина таких байкарів, як С. Писаревський, Є. Рудиковський, О. Бодянський, П. Писаревський, П. Огієвський-Охотський та ін. Ці письменники постають насамперед як наслідувачі бурлескної манери І. Котляревського. їхні байки виросли здебільшого на грунті фольклору і торкаються переважно морально-побутових питань. Нерідко зверталися вони і до літературних джерел, у тому числі до І. Крилова, перекладаючи або переробляючи його твори.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Розвиток жанру байки в ХІХ ст. Байка як літературний жанр. Генеза жанру. Байкарі та їх твори в ХІХ ст. Байкарська спадщина П.П. Гулака-Артемовського. Байки Л.І. Боровиковського. "Малороссийские приказки" Є.П. Гребінки. Байкарська творчість Л.І. Глібова.

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 23.05.2008

  • Загальна характеристика і риси доби преромантизму в українській літературі. Особливості преромантичної історіографії і фольклористики. Аналіз преромантичної художньої прози. Характеристика балад П. Білецького-Носенка як явища українського преромантизму.

    курсовая работа [46,9 K], добавлен 13.10.2012

  • Життєвий шлях та формування світогляду Є. Гребінки. Стиль і характер ідейно-естетичної еволюції його творчості. Поняття жанру і композиції, їх розвиток в українській літературі ХІХ ст. Провідні мотиви лірики письменника. Особливості роману "Чайковський".

    курсовая работа [55,8 K], добавлен 21.10.2014

  • Леонід Іванович Глібов як талановитий продовжувач байкарських традицій своїх попередників, художник-новатор, який відкрив нову сторінку історії розвитку цього жанру в українській літературі. Аналіз байки "Вовк та Ягня". Основні твори письменника.

    биография [27,4 K], добавлен 23.11.2008

  • Творча постать Л. Глібова, його діяльність. Дослідження спадщини Л. Глібова, а також його літературні персонажі. Перелiк творiв Л. Глібова: байки, вірші, загадки і відгадкі, акростіхі. Аналіз байки "Вовк та Ягня". Цитати про автора і його творчість.

    реферат [24,9 K], добавлен 23.11.2008

  • Фольклор як художньо-словесна творчість народу, його розвиток на Русi та вплив язичництва. Роди та жанри фольклору: народний епос, народна лірика, народна драма. Опис деяких його видів: легенди, народні прикмети, байки, гуморески, прислів’я та приказки.

    реферат [10,2 K], добавлен 20.11.2010

  • Світовий фольклор та місце в ньому українського. Зразки побутової пісенності, драматичні форми, проза, байки. Гумористичний світ творів С. Руданського. Доступність і простота поетичної мови гуморесок, українська сміхова культура, глибокий підтекст.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 08.09.2014

  • Термін "балада" в українській літературі. Основні риси романтизму як суспільного явища. Балада і пісня - перші поетичні жанри, до яких звернулися українські письменники-романтики. Розвиток жанру балади в другій половині XIX - на початку XX сторіччя.

    контрольная работа [106,2 K], добавлен 24.02.2010

  • Панегірика: поняття, історія виникнення в української літературі. Різновиди панегіричних віршів: пасквілі, геральдичні епіграми. Дослідження Максимовичем творчості поетів цього жанру. Орновський – панегірист XVII – початку XVIII ст. Тематика його творів.

    реферат [28,7 K], добавлен 18.05.2016

  • Течія американського романтизму та розвиток детективу в літературі ХІХ століття. Особливості детективу як літературного жанру у світовій літературі. Сюжетна структура оповідань Eдгара По. Риси характеру головних героїв у його детективних оповіданнях.

    курсовая работа [48,2 K], добавлен 20.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.