Інтермедії - прояв низового бароко в драматургії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Філологічний факультет

Реферат

З Історії української літератури

«Інтермедії - прояв низового Бароко в драматургії»

Виконала:

Студентка 13 групи

Пасько Оксана

Перевірила:

Мартиненко Я.А.

Чернігів-2014

Зміст

Вступ

Українські інтермедії як драматургійний жанр

Найстаріші українські інтермедії

Інтермедії з Дернівського збірника

Інтермедії до драм Довгалевського

Автори українських інтермедій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Серед пам'яток давньої української літератури одне з найчільніших місць займають інтермедії, або інтерлюдії, -- драматичні твори комедійного характеру.

У давні часи інтермедії були улюбленим народним видовищем, жили й розвивалися на протязі століть. І. Франко, характеризуючи суспільно-ідеологічне значення кращих інтермедій, не раз відзначав, що «симпатії і антипатії народні виявлялися тут вповні; в жартівливій формі порушувано не раз найтяжчі рани народного життя: притиски з боку панів, нещастя релігійних роздорів і т. ін.» Водночас Франко підкреслював, що для дальшого розвитку нашої літератури значення інтермедій було далеко більшим, ніж шкільних драм. «На се складалися головно дві причини: інтермедія написана була мовою близькою до народної, а не раз і чисто народною і зміст свій, колорит, спосіб вислову черпала з окружаючого життя народного».

Цілком зрозуміла та велика увага, яку приділяли учені збиранню і вивченню інтермедій. Перші українські інтермедії, додані до драми Якуба Гаватовича, були опубліковані в 1619 р., а в наші дні відомі тексти більш як сорока цих драматичних творів.

Українські інтермедії як драматургійний жанр

В українській драматургії XVII -- XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні п'єси -- так звані інтермедії, або інтерлюдії. Назва «інтерлюдія», чи «інтермедія» (від лат. inter -- між, ludus -- гра, medium -- те, що знаходиться посередині), походить від того, що ці п'єси вставлялися між окремими частинами основної, серйозної драми. В ряді випадків зміст інтермедій був зв'язаний з темами, що розвивалися в основних п'єсах, здебільшого ж вони своїм сюжетом були незалежні від цих п'єс. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п'єсі. Теми основної дії були переважно релігійні або історичні, хоч інтермедії включалися іноді і в п'єси з світською тематикою.

Дійовими особами інтермедій були, як правило, персонажі з простолюду, що розмовляли кожний своєю народною мовою: українець -- українською, росіянин -- російською, білорус -- білоруською, в той час як основні, серйозні п'єси писалися своєрідною книжною мовою.

Українські інтермедії як драматургійний жанр виникли в зв'язку з розвитком інтермедій у стародавній польській драматургії, де в свою чергу позначився вплив побутової західноєвропейської драми, створеної на комічні і сатиричні сюжети, -- французьких фарсів, німецьких фастнахтшпілів, англійських інтерлюдій, італійської комедіа дель арте. Але за своїм змістом українська інтермедія є насамперед породженням тогочасного життя; вона широко використовувала мотиви і сюжети української народної поетичної творчості, а також матеріал популярної книжної анекдотичної і сатиричної літератури.

У польській рукописній поетиці 1648 р., озаглавленій «Poetica practica» і написаній латинською мовою, суть інтермедії визначається так: «Інтермедія є коротка дія, вигадана або справжня, що розігрується між актами комедії і трагедії. Вона складається з слів, предметів і осіб забавних, що освіжають увагу слухачів, і не належить до актів і сцен п'єси; ця дія зветься інтермедією тому, що завжди виконується між актами комедії і трагедії.

Немає потреби ставити інтермедії в зв'язок із змістом сюжету або дії комедії: вони можуть мати в собі дію зовсім окрему від дії комедії або трагедії. Однак добре класти в основу інтермедії зміст сюжету самої п'єси або ставити інтермедію в зв'язок з п'єсою. Деякі драматурги обходяться зовсім без інтермедії, але в саму обробку сюжету п'єси вносять сцени, рівносильні інтермедіям. В інтермедіях розробляються забавні і жартівливі історії, оповідання, анекдоти, витівки слуг, придворних, бідняків, лестунів та ін.; найкращими для інтермедій особами є сільські мужики, кухарі, кучери, що мріють про ученість, про політичну діяльність, майстерно і спритно обдурюють один одного або інших, -- одним словом, все забавне, що помітиш навіть в окремих людях, можна показувати в інтермедіях, в образі інших, однак, осіб, додержуючи пристойності. Особи інтермедій ие мають відношення до дії самої п'єси, іноді, однак, вони можуть бути взяті з числа осіб, що належать до п'єси. Інтермедій у комедії може бути одна або кілька, навіть після кожного акту, крім останнього. Ці кілька інтермедій можуть або служити продовженням одна одної, тобто виконуються протягом всієї п'єси одними й тими ж особами, розвиваючи один і той же сюжет, або ж можуть не мати між собою ніякого зв язку, виконуватися після різних актів різними особами, обробляти різні сюжети...

Одні з інтермедій викликають сміх тільки словами, наприклад, коли виводяться наші сільські мужики, в уста яких вкладається латинська мова або які добирають вислови, що звучать подібно до латинської мови, або коли ці мужики намагаються наслідувати манери чи мову освічених людей, придворних, або навіть коли вони стараються висловлюватися чистою польською мовою; також коли ці мужики забавно описують що-небудь, наприклад який-небудь одяг і т. п., сніданок і т. п. В основі цих інтермедій лежать дії, що викликають сміх; такими є тонкі обмани, спритні викрадення, що їх роблять грабіжники, слуги тощо. В інших інтермедіях відіграють роль і забавні слова і дії; такими є сцени, де виступають лестуни, придворні, хитруни та ін».

Цю характеристику суті інтермедії в основному можна застосувати і до української інтермедії.

У латинському курсі піїтики 1731 p. «Idea artis poeticae», що викладався в Твері і залежав від курсів, читаних у Києво-Могилянській академії, дається таке визначення суті інтермедії: «Комічний зміст інтермедій може з успіхом черпатися з життя ринку і трактирів, харчевень, і в зв'язку з цим актори можуть зображати шинкарів, кухарів, ковбасників, п яниць, дурнів, божевільних, глухих, сліпих, шахраїв, підлабузників або лестунів і до того ж губатих, патлатих, головатих, потвор, які вже самим своїм виглядом викликають сміх».

Дуже коротке, побіжне визначення інтермедій є в курсі поетики 1736 -- 1737 рр. викладача Києво-Могилянської академії Митрофана Довгалевського, який писав про те, що в комедії, під якою він у даному разі розумів інтермедії, виступають персонажі незначні -- голова родини, литвин (білорус), циган, козак, єврей, поляк і вихідці з інших народів.

Найстаріші українські інтермедії

Найстарішими українськими інтермедіями, що дійшли до нас, є дві інтермедії 1619 р. до польської п'ятиактної драми Якуба Гаватовича про смерть Іоанна Хрестителя. Перша з них призначалась для постановки після другої дії трагедії, друга -- після третьої. В обох інтермедіях дійовими: особами є селяни -- одні з них простакуваті, легковажні, інші -- хитрі, спритні, розумні, які легко обманюють перших. В першій інтермедії жертвою спритного бідняка Климка є недалекий багач Стецько. Він хвалиться своїм багатством і обіцяє облагодіяти свого співбесідника, коли той, ставши його наймитом, справді виявиться таким здібним звіроловом, яким себе рекомендує. Климко не тільки дістає обманом гроші у багача Стецька, продавши йому в мішку кота замість лисиці, але й підмовляє його розбити власні горшки. Климко вкрив ці горшки одежею і травою, сказавши Стецькові, що там лежить його ворог. Коли Стецько побив горшки, Климко знущається з нього і йде далі, шукаючи, кого б ще обдурити. Як і в багатьох інших жартівливих творах, що вийшли з демократичного середовища, спритний, тямущий і меткий бідняк хитро вигаданими штуками бере верх над дурнуватим і наївним багачем.

У другій інтермедії до драми Гаватовича єдиний пиріг, знайдений двома голодними селянами, до яких в дорозі пристав третій, повинен дістатися за умовою тому, хто, заснувши, побачить кращий сон. Один селянин бачить себе в раю, де його вдосталь нагодували. Другий бачить себе в пеклі, де він мучиться серед інших грішників і звідки уже не повернеться на землю. А третій, почувши про сни перших двох селян, говорить, що ангел підняв його за чуба на небо, потім підвів до пекла, і обидва його супутники звеліли йому з'їсти пирога, бо їжа більше їм не потрібна. Обидва обдурені і розгнівані селяни проганяють свого випадкового супутникашахрая.

Сюжети обох інтермедій, як вказано було Драгомановим, мають паралелі у творах книжної літератури (історія про Уленшпігеля для першої інтермедії, повість з «Римських діянь» для другої; обидві були перекладені польською мовою не пізніше початку XVII ст.). Існує й запис української казки на сюжет другої інтермедії. Взагалі обидві інтермедії до драми Гаватовича, особливо друга, написані на сюжет, дуже поширений в стародавній світовій літературі. Однак справа не в сюжеті, використання якого не позбавляє твір художньої самостійності, а в національному його трактуванні, в зображенні побуту певного народу, характерів. Обидві інтермедії до драми Гаватовича відзначаються всіма рисами української національної своєрідності і самостійності в зображенні дійових осіб, їх поведінки, в самій побудові сюжету, художніх деталях, що супроводять дію.

У першій Інтермедії привертає увагу насамперед жвавість діалогу, гострота його побудови, велика динамічність дії, реалізм у зображенні побутових подробиць (перелік страв, що їх збирається варити Стецько, показ того, як торгується Стецько з Климком під час купування мішка, в якому повинна бути лисиця). Добре змальовані характери обох селян, вдало відтворена їх мовна характеристика. Комізм інтермедії виявляється і у витівках Климка, і в розгубленості та прикрощах обманутого Стецька, і в удаваному співчутті його горю з боку Климка.

Друга інтермедія, сюжетний кістяк якої близький до сюжетної схеми повісті з «Римських діянь», має чимало таких реальних подробиць українського бенкетного столу в небесних володіннях і таких описів мук різних мешканців пекла, які ми не знайдемо ні в книжках, ні в фольклорних паралелях до інтермедій.

У зв язку з сказаним слід зауважити, що Драгоманов, надаючи першорядного значення сюжетній схемі обох інтермедій і не звернувши уваги на оригінальну, суто українську творчу розробку цієї схеми, значно применшив властивий їм національний елемент.

Інтермедії до драми Гаватовича заслуговують на особливу увагу не тільки тому, що вони є хронологічно першими українськими інтермедіями, але й тому, що вони своїми літературними якостями перевищують деякі пізніші інтермедії.

Інтермедії з Дернівського збірника

Близькі за часом свого виникнення до найраніших інтермедій є інтермедії з Дернівського збірника. Очевидно, створені вони в тій самій місцевості, що й інтермедії до драми Гаватовича, можливо, в тій самій Кам'янці Струмиловій, років через п'ятдесят після них. Більшість цих інтермедій має анекдотичний характер; типи, виведені в них, дещо шаблонніші і менше відбивають специфічні особливості українського побуту та психічного складу українців, ніж інтермедії до драми Гаватовича. Дійові особи інтермедій Дернівського збірника -- українські селяни, цигани, євреї, студенти.

Проте ці інтермедії відзначаються дуже жвавою, хоч і грубуватою дією і, безперечно, викликали великий інтерес тогочасного глядача. Дія цих інтермедій будувалася здебільшого на забавних «qui pro quo», звичайною розв'язкою яких була бійка персонажів. В деяких інтермедіях Дернівського збірника ми знаходимо ситуації, подібні до тих, які є в інтермедіях польських. Така, наприклад, друга інтермедія на сюжет про селянського сина, якого батько віддає в науку, або інтермедія восьма, де одним з епізодів є примусовий продаж русином палиці (кия) єврею.

Не тільки в інтермедіях Дернівського збірника, а і в інших українських інтермедіях, як і в деяких польських і російських, виступає фігура єврея. Однак єврей тут є не стільки представником своєї національності, скільки представником експлуататорського прошарку: він постійно виступає або орендарем, або шинкарем. Буває, що цей класовий антагонізм між простим селянином і євреєм-шинкарем набирає релігійного забарвлення, -- про такий релігійний вияв класової боротьби в давні часи писав Енгельс, -- і виливається в форму, наприклад, суперечки про те, чия віра краща, що супроводиться взаємним вириванням волосся з бороди при переліченні своїх свят євреєм і українцем. Торжествує при цьому українець, бо у нього свят виявляється набагато більше, ніж у єврея. В даному разі ми маємо справу з досить поширеним у європейських літературах мотивом суперечки про перевагу віри у різних народів. Тут слід підкреслити, що в інтермедіях часто зустрічаються слова жид, лях, мужик. У давні часи вони не мали ніякого образливого відтінку і просто вживалися у значенні єврей, поляк, селянин.

У Дернівському збірнику виділяються третя і четверта інтермедії, в одній з яких фігурують німець і хлоп, а в другій -- козак, поляк і німець.

У третій інтермедії нахабний і хвалькуватий німець, що говорить ламаною польською мовою з невеликою домішкою німецьких слів, зустрівшись з українським селянином, хоче поживитися всякими українськими ласощами -- маслом, білим хлібом. Але їх нема в господарстві селянина, що живе на сухому хлібі і холодній воді. Німець обурений тим, що хлоп пропонує йому їсти сухий хліб, і, лаючись, загрожує побити його нагаєм і шпагою. Хлоп спокійно і з гідністю вислухує погрози німця і, в свою чергу, обіцяє побити його ціпом, яким молотять хліб. Німець хвастає уявними перемогами своїх співвітчизників над татарами під Кам'янцем-Подільським, але хлоп викриває його хвастощі. Він нагадує йому, як німці злякалися при зустрічі з татарами, що насправді перемогли німців, б'є його ціпом, але, по своїй добродушності, потім підіймає німця, пропонує йому помиритись і, взявши його за руку, виводить.

У цій інтермедії теж досить чітко дає себе знати соціально-політичний і національний момент: бідний український селянин протестує проти чужоземного засилля, проти знахабнілих недругів своєї батьківщини.

Як догадується Я. Гординський, четверта інтермедія Дернівського збірника належить тому самому авторові, що й попередня. У ній козак, що навчився латини, з самою лише палицею в руках виступає в суперечці зі своїми як слід озброєними політичними ворогами -- паном-поляком і паном-німцем. У взаємних суперечках і сварках козак відзначається особливим завзяттям і бере верх над своїми противниками. У сценічному виконанні тут відбувалася жвава битва, де селянин схрестив свою палицю із шляхетською шпагою, ця інтермедія теж досконала. Її, безперечно, дивилися з неослабною увагою. Інтермедія закінчується поздоровленням з світлим святом, з чого слід зробити висновок, що вона, як і деякі інші інтермедії цього збірника, приурочувалась до великодня.

Персонажі інтермедій Дернівського збірника говорять українською мовою, польською, іноді з домішкою дуже перекрученої німецької, псевдоциганської, а один раз пускається в хід і латинь. Євреї говорять українською мовою, іноді з домішкою полонізмів, незмінно при цьому шепелявлячи. Комізм у цих інтермедіях, як і в ряді інших, досягається, між іншим, тим, що персонажі перекручують слова.

Інтермедії до драм Довгалевського

український інтермедія драматургійний шкільний

Інтенсивний розвиток української інтермедії зв'язаний з розвитком шкільної драми. Учитель піїтики Києво-Могилянської академії ієромонах Митрофан Довгалевський написав різдвяну драму «Комическое дЂйствіе» і великодню драму «Властотворній образ человЂколюбія божія». До кожної з цих одноактних п'єс приурочено по п'ять інтермедій, що перегукуються з окремими явами тієї і другої п'єси.

Більша частина з десяти інтермедій до драм Довгалевського являє собою побутові сценки. Комізм інтермедій досягається самими образами персонажів і тими ситуаціями, в які вони потрапляють, а також часто їх ламаним різномовним каліченням української, білоруської, російської, польської, циганської, румунської мов, лайкою і перекрученням окремих слів, які незрозумілі тим, до кого вони звернені. Цікавість цих, як і взагалі всіх, інтермедій, вплив їх на глядачів в значній мірі зумовлювались їх зовнішньою динамічністю, частою зміною епізодів.

В інтермедіях до драм Довгалевського виступають персонажі різних національностей і різних соціальних верств та майнового стану. Поряд з українцями (селяни, козаки, студенти-пиворізи) тут є литвини (білоруси), цигани, поляки (зубожілі шляхтичі, поміщики, ксьондзи), євреї (орендарі, шинкарі, торгаші), «москаль», румун, грек. В одній з інтермедій фігурує чорт. Незмінно в позитивному світлі виступають козак і «москаль», так само незмінно негативно -- шляхтич-поляк, єврей-торгаш, шинкар і орендар, шахраюватий циган.

Ось перед нами у першій різдвяній інтермедії польський шляхтич-астролог. Своє шляхетство він успадкував від матері, що народила його в дівоцтві. Через неї він, за його власною рекомендацією, одержав розум Катона і хоробрість Гектора. У нього мудра голова, він знає, що діється і на небі і в пеклі, але нема у нього щасливої долі; він бідний, погано одягнутий; єдине його майно -- підзорна труба. Двоє селян-українців, білорус (литвин), циган, знущаючись над ним, перекручують його слова, ображають його, підозрюючи в корисливих намірах, а потім віднімають у нього підзорну трубу і проганяють. Не випадково висміюваний астролог виявляється поляком-шляхтичем; тут відбилося вороже ставлення до польської шляхти з боку експлуатованого нею простолюду України.

У четвертій різдвяній Інтермедії на ярмарку з являється український селянин з орендарем. Спочатку селянин лає орендаря, потім доручає йому купити на ярмарку різний крам. Без усякого зв'язку з попередньою сценою приходять три ксьондзи, що належать до трьох католицьких орденів. Єврей-орендар пропонує їм горілку. Один з ксьондзів платить за неї дрібною монетою і говорить при цьому, що вони не такий народ, як «схизма проклята» (тобто православні). З'являється «москаль», що зневажливо поводиться з ксьондзами, перекручує їхні польські слова, а потім запрягає їх у віз і наказує везти себе до Броварів або до Полтави, де їх відпустить пастись на хорошій отаві. Ця інтермедія нижча в історико-літературному відношенні -- тут мало історично-побутового матеріалу, важко зрозуміти причини такої чи іншої поведінки персонажів.

Друга інтермедія до різдвяної драми Довгалевського починається з оповідання про загадковий сон простодушного, забобонного селянина. Йому приснився янгол з рогами, що просить подивитись, яке чудо діється на небі. Селянин бачить там, як величезна зірка б'ється з Місяцем. Місяць не пускає її, а вона преться на мужика, той лякається, хреститься, молиться богу, лізе до порога. Його хапає за руку свиня і кидає додолу, з правої ноги його спадає постіл. Навколо грім, блискавка, вся хата трясеться. Селянин обіцяє віддати свою останню корову тому, хто відгадає цей сон. Він звертається по допомогу до сусідів-селян, але ті неспроможні це зробити. Вони кличуть бабу, яка тлумачить сон в хороший для селянина бік: сон віщує урожай, народження дітей, які будуть його підпорою в старості. З'являється циганка, що підслухала оповідання селянина про його сон, і розповідає цей сон, ніби сама вгадала, а тим часом витягає з-за пазухи селянина хустку. Селяни хочуть побити її, повести на суд до війта і забити в колодки, але шахрайку визволяє її чоловік-циган.

У п'ятій різдвяній інтермедії виступає простодушний єврей-орендар, у якого вкрали кобилу. З допомогою грека йому вдається купити у молдаванина-волоха свою кобилу, але її у нього віднімає шахрай-циган, який з лайкою нападає на єврея, загрожує побити його і заявляє, що ця кобила належить йому, циганові, і в нього вкрадена. Грек говорить то ламаною українською мовою, то макаронічною грецькою, волох -- ламаною румунською.

У першій інтермедії до великодньої драми Довгалевського перед нами двоє селян-звіроловів, які шукають, де б їм поставити в лісі тенета. Один з них засмучений тим, що ліс став тепер бідніший на звірину, ніж був раніше. Життя його нещасливе. Жінка лає, діти кричать. Якщо так буде і далі, він кине жінку й дітей і сам піде світ за очі. Очевидно, для пожвавлення дії між обома селянами починається сварка, яка ось-ось перейде в бійку. Їх мирить третій селянин. Тенета поставлені, і в них потрапляє литвин (білорус), що йшов мимо. Думаючи, що в тенета попав звір, селяни убивають литвина, але два його сини, що приходять в цей час, оживляють батька з допомогою жаби. Воскреслий литвин розповідає, що він бачив на тому світі. Серед іншого він побачив там святих, які молотять на току, і апостолів Петра і Павла, які носять снопи. На сцену виходить ксьондз. Він запитує, як живеться на небі їхньому папі. Литвин відповідає, що папа не на небі, а в пеклі, де він носить дрова, а біля нього скакають і граються чорти, підганяючи його дубцями.

Як бачимо, окремі епізоди інтермедії мають випадковий зв'язок. Весь розрахунок автора зводиться тут до того, щоб показати цікаве і комічне, за його думкою, видовище, не турбуючись про яку-небудь внутрішню його єдність. Як і в інших інтермедіях, комічний прийом полягає, між іншим, у тому, що в репліці одного персонажа перекручуються слова другого: на запитання ксьондза: «Kiedy їes byі na niebie, zmow, co siк tam dzieie?» литвин відповідає: «Брешеш ти! там всіо святцЂ, то в піекле зладзіес!».

Інтермедія ця привертає увагу різким антипапським спрямуванням. Папу, якого католики вважали намісником самого бога на землі, автор інтермедії відправляє після смерті не в рай, а в пекло. Це був живий відгомін полемічно-релігійної боротьби, що точилася на землях України в XVI-XVIII ст.

Друга великодня інтермедія, в якій фігурують чорт, єврей і циган, стоїть на такому ж рівні, як і четверта різдвяна інтермедія. Чорт, що говорить церковнослов'янською мовою, несе на плечах єврея і наказує у всьому слухатись його. Єврей просить чорта дати писаний наказ, що йому робити, і обіцяє коритись. Чорт дозволяє йому їсти все, що захоче, крім хліба. Єврей дуже засмучений цією забороною, але чорт заспокоює його і потім виходить. Після цього єврей говорить, що він не стане служити чортові. Він буде орендувати -- продавати горілку, мед і пиво або їздити по ярмарках і все буде їсти, крім свинини. З'являється циган. Він дивується, як це люди вміють шахраювати, а він, боронь боже, цього цурається. Що тільки заробить своїми руками, тим і ситий буває з жінкою й дітьми. Він цікавиться, чи не міняє єврей коней, але єврей говорить, що коней він не міняє, а лише торгує напоями. На запитання, чи не торгує єврей ковбасою або салом, той відповідає, що не хоче й слухати про скоромне. Циган його проганяє.

Значно цінніша третя інтермедія. У ній досить реалістично зображаються фігури селян -- батька й сина, які їдуть на базар. Батько залишає сина сидіти на возі на шляху, а сам іде в місто за покупками. Син нагадує батькові, що треба купити в місті, і поважно попереджає його, щоб він не запиячив, як це було напередодні, коли він так ударив сина, що ще й досі у нього болить губа. Батько ласкаво, ніби конфузячись, обіцяє не пити: не такий тепер час, а він сам, коли буває п'яний, не знає, чи б'є він, чи тільки лає. Але хай його синочок не боїться, не нап'ється він, тільки б для хати дещо купити. А синові він доручає берегти залишені на возі мішки з пирогами. З'являються яриги (російські солдати), які говорять по-російськи і лякають хлопчика тим, що хочуть зняти роги у вола. Хлопчик, повіривши маневру яриг, не помітив, як вони викрали мішки. Повернувшись до воза і виявивши крадіжку, батько лає сина і позбавляє його подарунка -- шапки, яку хотів подарувати йому до свята. Знову з'являється ярига, що просить купити у нього шапку. Батько, забувши свій гнів на сина, вирішує зробити покупку, але не сходиться з яригою в ціні. Між ними відбувається взаємна сварка, що кінчається бійкою.

Реалізм і психологічна зарисовка діючих у цій сцені персонажів роблять її однією з найбільш вдалих побутових інтермедій, зв'язаних з драмою Довгалевського.

Те саме треба сказати і про четверту великодню інтермедію, в якій виступають одчайдушні студенти-пиворізи, що шукають легкого заробітку, промишляючи малярством. Вони розмальовують обличчя селянина, за що селяни разом з війтом і титарем (церковним старостою) проганяють їх, і пиворізи скаржаться на свою незавидну долю.

Але серед усіх інтермедій до драм Довгалевського особливо виділяються силою свого соціального протесту третя різдвяна і п'ята великодня інтермедії.

У першій з них козак, лірично звертаючись до матері, скаржиться на свою тяжку долю. Був він під гнітом і турків і татар. Тепер бог визволив його з-під цього гніту, а він не знайде собі місця: «Ліси, поля спустошені, луги, сіна покошені, порозпускав діти». Одна йому лишається дорога: піде він знову на Січ-мати, піде шукати там козацьку долю, послужить він своєю силою «москалеві», може, вдасться йому піймати лисицю або бобра. Піде він , воювати з турками, мечем славу здобувати. От коли б знову забуяла козацька слава! Коли б ляхів піймати і козацьким києм ударити їх по ребрах! Тут з'являється поляк-шляхтич, що вийшов полювати на перепілок. Поляк має одного яструба, але він хоче одержати від своїх «підданих» ще одного, сильнішого, щоб полювання було вдалим. Приходять три литвини, приносять йому сокола, уклінно вітають його, але бундючний і зарозумілий пан з гнівом накидається на них, велить своєму хлопцеві побити литвинів. Знахабнілий шляхтич підозріває, що його хлопи сподіваються на допомогу козака або «москаля». Він загрожує спустошити всю Україну, вигнати з неї козаків, знову обрати королем Лещинського, воювати до самої Полтави, щоб повернути колишню славу Польщі. Його підтримує другий поляк. Запалений цією підтримкою, перший поляк закликає шляхтичів не боятися козаків, якщо вони будуть нападати на них: поляки заженуть козаків у ліс. Хвастощі і зловорожість шляхтичів виводять, нарешті, козака з терпіння. Він кличе на допомогу земляка («земку») москаля, який пропонує козакові разом з ним прогнати знахабнілих панів-поляків і показати їм рубежі, про які говорив перший шляхтич, на їх спинах. Козак схвалює цю пораду: нехай інші запам'ятають це і розкажуть своїм дітям.

Подібна до цієї інтермедії і п'ята інтермедія з великодньої драми Довгалевського. Тут поляк-поміщик везе в клітці на продаж українського селянина, він хоче продати всіх своїх селян. Йому не шкода православної крові, бо селяни бунтують проти своїх господарів і разом з козаками висту, пають проти польського панування. Приходить єврей-орендар, який пропонує віддати йому селян в оренду, на що шляхтич дає згоду. Посадженого в клітку селянина єврей радить зв'язати по руках і ногах, щоб він не втік. Селянин просить змилуватися над ним. З'являється козак, який обурюється насильством шляхтичів над українськими селянами. Поляк, злякавшись погроз козака, просить пощадити його. Про те ж саме просить і єврей, але козак невблаганний: він надіває на обох ярмо, кажучи, що обидва вони підуть пасти у нього овець.

У всій стародавній українській драматургії ці дві інтермедії є найсильнішим й найсміливішим виразом протесту українського народу проти національного і соціального гніту. Перша з них особливо виділяється і в художньому відношенні, зокрема в початковій своїй частині, де передається пісня козака, написана під сильним впливом народної творчості.

Автори українських інтермедій

Авторами українських інтермедій, як сказано вище, були здебільшого студенти українських шкіл, переважно Києво-Могилянської академії. Походили ці студенти в основній масі із бідного духовенства і селянства. В академії вони не мали жодних засобів до існування і змушені були займатися систематичним, «узаконеним» жебракуванням. Під час канікул вони ходили по селах і містах, по ярмарках, завдяки чому дуже добре знали життя народу, його побут, народні звичаї, прагнення і сподівання. В своїх інтермедіях вони відображали це життя в найрізноманітніших проявах, інтерпретуючи його в комедійному плані, як цього й вимагала теорія драми. Численні інтермедії насичені яскравими українськими фразеологізмами, приказками і прислів'ями, а ряд віршів написано так дотепно і афористично, що вони самі схожі на приказки; автори використовували українські пісні та пісні інших народів. Поряд з цим джерелами окремих інтермедій чи інтермедійних мотивів були твори книжної анекдотичної і сатиричної літератури.

Популяризаторами і поширювачами інтермедій серед широких верств населення були головним чином ті ж таки нужденні студенти, школярі, які здобували собі «днєвноє пропитаніє» під час канікул, між іншим, влаштуванням інтермедійних вистав. Вистави ці не обважнювались сусідством серйозних п'єс, якими не могла цікавитись широка демократична аудиторія, зокрема сільська, і ставились самі по собі.

Шкільна братія, що кочувала з однієї місцевості до іншої, виступаючи як виконавці і режисери інтермедій, часто не відзначалася тверезим поводженням, мала пристрасть до горілки, тому й дістала назву «пиворізів». За ознакою мандрування по селах і містах їх називали «мандрованими дяками», а також «миркачами» -- від слова «мир», яким починається пісня, що її вони співають («Мир Христов да водворяется в домах ваших»). Достатнє уявлення про звичаї і характери «пиворізів» дає четверта інтермедія до великодньої драми Довгалевського.

Висновок

Як видно з сказаного вище, літературна вартість українських інтермедій, як загалом інтермедій інших народів, в тому числі польських і російських, була не однакова. Деяка частина їх стояла на посередньому художньому і ідейному рівні.

Але існувало, як ми бачили, багато таких інтермедій, у яких автори зуміли передати реальні побутові риси життя, головним чином українського селянства; деякі з них пройняті гострою сатирою і здоровим гумором. У двох інтермедіях до драм Довгалевського, як сказано вище, найбільш голосно звучить тема соціального і національного гноблення українського народу з боку польської шляхти і боротьби народних мас проти цього гніту. Реалістичні і соціальні мотиви кращих українських інтермедій відобразилися в українському вертепі і в творах українських письменників XIX ст.

Під великим впливом старої поетики інтермедій написаний водевіль І. Котляревського «Москаль-чарівник». Інтермедійні образи дяків-пиворізів та різного «волочащегося» люду перейшли у драматургію Василя Гоголя. Ці образи використали Т. Шевченко у п'єсі «Назар Стодоля» і М. В. Гоголь у своїх численних творах на українську тематику. Колоритних дяків-пиворізів вивів Карпенко-Карий у драмі «Чумаки». Персонажі з народу, що зображалися в інтермедіях XVII -- XVIII ст., пізніше значно яскравіше, хоч і в дусі давньої комедії, зображені в історичних драмах Старицького, Кропивницького та інших авторів.

Список використаної літератури

1. В. И. Pезанов, K истории русской драмы. Экскурс в область театра иезуитов, Нежин, 1910

2. Н. И. Петров, Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков, К., 1911

3. І. Франко, Нові матеріали до історії українського вертепа, Записки Наукового товариства ім. Шевченка, т. LXXXII, 1908

4. М. Возняк, Початки української комедії (1619 -- 1819), Львів, 1919

5. Я. Гординський, З української драматичної літератури XVII -- XVIII ст. Пам'ятки української мови і літератури, вид. Археографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка, т. VIII, Львів

6. В. Н. Перетц, К истории польского и русского народного театра, ИОРЯС, т. X, кн. 1, 1905

Размещено на Allbest.ru