Інтимно-психологічна лірика І. Франка (на матеріалі збірки "Зів’яле листя")

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

153 роки минуло від дня народження великого українського письменника, політичного та громадського діяча, філософа, перекладача, вченого і науковця - Івана Яковича Франка, а ми досі його пам'ятаємо і щиро шануємо. Отже, його життєвий та творчий шлях є видатною сторінкою Величної книги нашої спільної історії. Саме тому тема дослідження творчості нашого знаменитого співвітчизника є актуальною і завжди цікавою людям різного віку, бо в його біографії ми знайдемо відповіді на багато питань, які стосуються розвитку України, становлення рідної мови, людського буття, історичних подій, психології людських взаємин тощо.

Взагалі, тема особистісно-психологічної лірики завжди привертає до себе увагу. Бо вона є вічною, як вічними є кохання і ненависть, дружба і ворожнеча, вірність і зрада… Через них проходить кожна людина. Як же це витримав І.Франко? Як це було у нього? Як особисті почуття та переживання відбилися на його творчості? Відповіді ми знайдемо в його ліриці. Особливо повно увібрала в себе особистий світ письменника збірка «Зів'яле листя», яка відкриває нам іншого Франка-ніжного, чутливого, тонкого поета-романтика.

Отже, метою нашого дослідження є:

· ближче ознайомитись із збіркою «Зів'яле листя»;

· показати світові не лише політичного бунтаря-Франка, а його тендітний, воістину людський внутрішній світ;

· виховувати в собі почуття гордості за свого мудрого співвітчизника, навчатися переживати разом з автором, читаючи його твори.

Головним об'єктом цього дослідження виступає ліричний герой, що увібрав у себе усі переживання Івана Яковича. Предметом дослідження є мотиви туги і страждань в збірці, її любовно-інтимна лірика, яка довела, що Франко, як справжній митець, може бути не тільки волелюбним патріотом, борцем і трибуном, а й тонким, пронизливим ліриком.

Новизна цієї роботи полягає в тому, що:

· кожен з нас, знайомлячись із «жмутками» Франкового «Зів'ялого листя», відкриває для себе світ поетових почуттів, збагачуючи при цьому власні почуття, розширюючи світ власної уяви;

· досліджуючи емоційне напруження, що ним живуть образи твору, ми краще розуміємо людську душу, пізнаємо крихку, вразливу психіку, спираючись на чутливість самого автора;

· вбираючи в себе світ авторських почуттів, ми вкотре замислюємось над вічним, риторичним питанням: «Що є любов?»- і маємо можливість розвивати світ своїх почуттів, своє власне «я».

Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що її матеріали можна використовувати не лише при вивченні творчості І.Я.Франка, а й при дослідженні інтимної лірики в цілому. Даний матеріал має попит як на уроках, так і на заняттях факультативів та гуртків. Аналізуючи проблеми, ми вчимось думати, розвивати, збагачувати власний світогляд і пізнаємо культуру почуттів через духовне піднесення.

творчість поет франко ліричний

РОЗДІЛ 1. МІЙ ПОКЛИК: ПРАЦЯ, ЩАСТЯ І СВОБОДА. (І.Я. ФРАНКО)

1.1 «Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!». Михайло Коцюбинський

«Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників - з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, він тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить - і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри. [8, 181]

Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!» - так говорив про І.Франка Михайло Коцюбинський у 1908 році на засіданні товариства «Просвіта».[2, 174]

Таким І.Я.Франка бачили і знали його сучасники. А нам лишилися твори Великого Каменяра, спогади про нього та архівні матеріали. Багато є критичної літератури, де йдеться про життєвий шлях І.Франка, про його переконання, світогляд, творчість. Найкраще і найдетальніше про себе скаже-таки сам письменник. Він Ї унікальна особа в історії нашої культури, в суспільстві, в літературі. Франко не обмежувався лише літературною діяльністю. Він Ї мов полум'я, мов вихор. Йому все хотілось пізнати, скрізь бути, до всього докласти часточку себе. Павло Загребельний так писав про великого сина України І.Я.Франка: «Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він не був великий.»[2, 173]

А М. Коцюбинський писав: «Літературна продуктивність Франка така велика, що ще 9 літ тому назад, коли святкували 25-літній ювілей його літературної діяльності, один список його творів займав цілу книжку на 127сторінок.»[8, 181]

Весь світ знає нашого знаменитого співвітчизника як Великого Каменяра. Ким же він був? Яку спадщину залишив? У яких сферах проявив себе?

І.Я.Франко Ї геніальний поет, прозаїк, драматург, критик, журналіст, редактор, видавець, учений, громадський, політичний і культурний діяч, філософ, економіст, фольклорист, етнограф, етнолог, мистецтвознавець, педагог,Ї він став для України «університетом, енциклопедією, академією наук»… Як же він став титаном, генієм, Поетом?

Його малою батьківщиною було село Нагуєвичі Дрогобицького повіту (нині Львівська область), де в 1856 році у родині сільського коваля народився син Іван. Про свої дитячі роки поет пізніше напише в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом». В оповіданні «У кузні» він писав: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь… Се огонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі». [2, 174]

Так, не погас. Той вогонь палає і досі. Він у творах великого письменника, у кожному дні його життя, яке було буремним, неспокійним, гарячим, бурхливим, важким, але таким величним!

Першими його університетами були селянська рідна хата, сільська нелегка робота, потяг до знань, до світла. Учитися він почав спочатку в сільській школі в селі Ясениці Сільній. Це навчання тривало з 1862 по 1864 роки. Потім батьки віддали сина в так звану нормальну школу при Василіанському монастирі у м. Дрогобичі. У спогадах К.Бондарівського читаємо: «Нормальна школа в Дрогобичі ще перед вступом дитини в неї була місцем постраху… Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийшли діти до школи і стали перед учителем, так зараз щезав з їх лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязної прихильності родилися відпір, здержливість, недовір'я і боязнь перед несправедливою карою».[2, 174]

З 1867 по 1875 роки навчався у Дрогобицькій гімназії. Про роки навчання писав потім в оповіданнях «Грицева шкільна наука», «Shonshreiben», «Олівець». І. Погорецький писав про ці роки Франка: «У гімназії був дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав».[2, 175]

У гімназії Іван глибоко вивчав польську, німецьку, французьку мови та літератури, латинську класику.

Восени 1875 року став студентом філософського факультету Львівського університету. Згодом стає членом редакції журналу «Друг».

У 1876 році в літературному альманасі «Дністрянка» опубліковано оповідання «Лесишина челядь», «Два приятелі». Вийшла перша поетична збірка «Баляди і розкази». З 1877 року почав друкувати оповідання циклу «Борислав».

Він одразу став на шлях захисту інтересів народу. Пише про простий люд, про його болі та страждання. І за свої переконання І.Франко у 1877 році опиняється за ґратами. Перше ув'язнення було екзаменом на міцність його позиції борця. Франко його витримав. Не здався, не зрадив себе, свій народ, свої переконання. Його звинуватили в соціалістичній пропаганді, в належності до таємної організації, якої насправді не було. Дев'ять важких місяців провів Іван Якович у в'язниці, а коли його звільнили, він одразу ж узявся до роботи: у 1878 році разом з М.Павликом вони заснували журнал «Громадянський друг». У 1878 році вийшло лише два номери. Журнал було заборонено. Тоді видавці випустили збірки журнального типу «Дзвін», «Молот», де Франко надрукував свої поезії, що стали програмою його життя Ї «Товаришам із тюрми», «Каменярі».

У 1880 році Франка заарештовано вдруге за те, що підбурював селян проти «законного порядку». За три місяці в коломийській тюрмі він пише поетичний цикл «Думи пролетарія».

З 1883 року він працює у львівському журналі «Зоря», входить до складу редакції газети «Діло». У серпні 1889 року в Галичину приїхала група київських студентів. За зв'язок з ними, які, на думку влади, прагнули відокремлення Галичини від Австрії та приєднання до Росії, Франка знову заарештували. У в'язниці він пробув понад два місяці. У 1887 році виходить збірка його віршів «З вершин і низин», яку він присвячує О.Хоружинській.

До Франка приходить визнання. Він пише, творить, невтомно працює, перекладає, займається науковою діяльністю. І у червні 1893 року він стає доктором наук. 1893 року святкували 25-річний ювілей творчої праці І.Я.Франка. Це свідчення великої популярності та справжнього визнання заслуг І.Я.Франка.

Потім були збірки: «Поеми»(1899р.), «Із днів журби»(1900р.), поема «Іван Вишенський»(1906р.), поема «Мойсей»(1905р.). У 1906 році кандидатуру І.Франка висунули на кандидата в члени Російської академії наук, та імперські реакційні сили не погодилися з цим.

Виходять поетичні збірки «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», роман «Перехресні стежки».

З 1911 по 1914 роки видано було поетичні збірки «Давнє і нове», «Із літ моєї молодості».

Останні роки життя Івана Франка виявилися дуже складними, бо він багато хворів, до того ж Перша світова війна розлучила його з рідними: синів забрали до цісарського війська, дочка опинилася по другий бік фронту, в Києві, дружина лежала з нервовою хворобою в лікарні, а його рідний Львів потерпав від окупації російською армією. Таке виснаження моральних та фізичних сил ще більше погіршило стан здоров'я поета й письменника. [3, 315]

І.Я.Франко був людиною міцного гарту, сильного духу, про таких, як сам, він писав:

«Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю»

Ці рядки з поезії «Вічний революціонер» про дух самого поета, який жив у постійному бурхливому русі, енергійно простував життєвими шляхами, закликаючи народ свій до дії, до світла, до волі. Він був силою, яку ніщо не могло зупинити, бо прагнув поет світла, зорі, дня для свого народу:

«І де в світ тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день.» [11, 29]

Сила його Духа була непереможною. Сила його таланту висока й неперевершена. Він став титаном праці, генієм, часткою історії нашого народу. Він Ї це дія, це поступ, це рух. Рух вперед.

П. Тичина так сказав про нього: «І в цьому рухові вперед Ї теж безсмертя. І Шевченкове… І Франкове…» [8, 188]

1.2 Тричі йому «являлася любов»

Серце страсті

Рвуть на часті.

Хто позаздрить

Цій напасті?

І.Я. Франко[10, 52]

Коли читаєш твори І.Я. Франка, гортаєш сторінки його біографії, то бачиш перед собою полум'яного борця за волю, за справедливість, за народ. Так, він був таким: борець, бунтар, лідер. Але ж в житті є ще і особисте, ліричне, ніжне. Чи міг бути романтичним, мрійливим, лагідним І. Франко? Відповідь слід шукати, насамперед, в його творчості. Збірка «Зів'яле листя» Ї віконце в особистий світ поета. Читаючи цю збірку, розумієш: ніщо людське не було чужим і Франку-трибуну. Про це ж говорив М.Коцюбинський в 1908 році, виступаючи від просвітян: «Але людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ Ї лірична драма «Зів'яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв.» [8, 181]

Кожному в житті випадає пережити кохання. Франкові, за його власними зізнаннями, доводилось переживати щастя закоханості тричі. «Тричі мені являлася любов» Ї зізнається поет у своїй поезії. Хто ж були ті, хто ставали причиною його «ліричної драми», його особистого щастя?

У листі до А.Кримського від 26 серпня 1848 року Іван Франко писав: « Ще в гімназії я влюбився у дочку руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тянулась 10 літ…»[2, 154]

Вперше вони побачилися, коли Ользі було 20 років. Разом з сестрою вона збирала етнографічні матеріали, дещо з цього було надруковано. І.Франко порадив сестрам взятися до літературної праці. Ольга добре знала німецьку, французьку мови, почала друкуватися під псевдонімом «Надєжда». Саме Ользі І.Франко присвятив свою першу збірку «Баляди і розкази»(1876). Вони листувалися, мріяли про спільну будучину, але арешт І.Франка розбив надії закоханих. Сам Франко в уже згаданому листі до Агатангела Кримського писав: «… батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878-1879рр. мені заборонили бувати в своїм домі, а в 1880р. примушували панну вийти заміж за іншого, попа Озаркевича. Се був для мене важкий удар.»[6, 53]

Цей удар Франкові витримати було дуже важко. Він не міг її забути. Пам'ятав усе життя. Присвячував поезії, згадував її в ліричних творах. «Як лілея біла» була для нього Ольга, тонкою лілеєю було його почуття до неї.

До речі, Ольжина сестра записала «Пісню про шандаря», коли вони збирали весільні народні пісні. Ця пісня так вразила Франка, що він на її сюжет написав п'єсу «Украдене щастя», у якій ставить проблему ціни особистого щастя. Кожен, хто кохає, сплачує її. Заплатив за щастя сильного першого почуття і Франко. Закохані повинні були розлучитися з волі батька Ольги. Ольга вийшла заміж без любові. У цьому шлюбі вона не була дуже щасливою. Коли Рошкевич овдовіла, то жила в дочки у Львові неподалік від будинку Франка. Спогади про кохання, про молодість, спільні сподівання, мрії жили у їхніх серцях завжди.

Рядки поезії «Тричі мені являлась любов» про Ольгу Рошкевич:

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана…

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай…

[4, 41]

І.Я. Франко Ї людина, якій було багато дано: він умів боротися на суспільній ниві і водночас бути тонким ліриком, «співцем кохання і настроїв»[8, 182]

Вдруге запалав вогонь кохання в серці поета після зустрічі з Юзефою Дзвонковською. Це була дуже вродлива, розумна дівчина з передовими, оригінальними поглядами. Франко належним чином оцінив її вроду, критичний розум, сміливість поглядів. Він зрозумів про себе: після Ольги Рошкевич Юзефа Ї саме та жінка, яка могла б бути поруч, яку він хотів би назвати своєю дружиною. Багато молоді оточувало її, в їхнім домі завжди було людно і шумно. Їй часто зізнавалися в коханні. Але Юзефа всім відмовляла. Відмовила вона і Франкові. Чому? Спочатку він думав, що її шляхетність, аристократичне походження заважає їм бути разом. Він гадав, що вона гордує ним. Це справляло на нього важке враження. Він, ображений відмовою гордої панянки, пише:

Я й забув, що осінь холодна…

Але все виявилося зовсім не так. Ця друга - «гордая княгиня» - зізналася одному лише Франку, що не може бути з ним, тому що сама вона хвора на туберкульоз і не хоче бути тягарем для когось. Вона сама боролася з цією хворобою, і в цій боротьбі перемогла не Юзефа. Її не стало.

«І меркне світ довкола, і я лечу кудись в бездонну стужу й сльоту»,Ї писав Франко з болем, гіркотою, відчаєм. А щастя ж було так близько! Але… Не судилося… Знову «жмутки зів'ялого листя» осипаються до ніг поета. Свої переживання, страждання він вплітає в збірку -букет з листя, що в'яне… І такою журбою та смутком віє від рядків його поезій з « Зів'ялого листя»! І відчуваєш: Франко неперевершено тонкий, проникливий та ніжний лірик:

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно…

[4, 41]

«Лірик високої проби», - говорив про поета М. Коцюбинський [8, 182]. І він мав рацію. Так воно і було…

… І втретє прийшло кохання до поета. Його обраницею стала звичайна дівчина, панянка, що працювала касиркою на пошті. Звичайна жінка незвичайної вроди. А краса для поета - це надто багато, щоб пройти повз неї і не спалахнути. І він спалахнув. Це кохання принесло Івану Франку чи не найбільше страждань. «Явилась третя - женщина чи звір?» І сам не міг зрозуміти поет. Вона «мов сфінкс у душу кігтями вп'ялилась і смокче кров, і геть спокій жене» [3, 630]

Це була Целіна Зигмунтовська (Журовська). Вона холодно реагувала на палкі почуття Франка. Байдуже ставилася до того, як він страждав, переживав, мучився. Для неї він був одним з багатьох залицяльників. Дівчина була холодною до тих поезій, які він їй присвячував. Вона просто не зрозуміла їх глибини, палкості, щирості. Їй було дивним те, що цей чоловік має таку вагу в культурному світі, що він відомий поет, що ним захоплюються, його читають, йому пишуть… Для неї він був одним з тих багатьох, кого полонила її врода. І шансів у нього не було, бо їй, звичайній, хотілося лише одного - достатку та спокою. Вона мала мету: вийти заміж за заможну людину і стати йому дружиною, про яку будуть піклуватися, і вона не знатиме матеріальних проблем. Звичайно, цих надто простих, земних речей Франко їй дати не міг. Заможним він не був, достатків та грошей не мав. От і не склалося. Про нерозділене кохання у Франка багато поезій. Одне з них «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» саме про дівоче «серце колюче терня», біль від якого ятрив душу поета, не втихав довго.

Целіна вийшла заміж за заможного чоловіка, спокійно жила в родині, маючи достаток та матеріальне благополуччя. Вона з полегшенням зітхнула, коли побачила поряд з Іваном Франком жінку - Ольгу Хоружинську, - яка стала йому дружиною. З одного боку Зигмунтовська була дещо жорстокою до поетових страждань. Вона не відповіла йому взаємністю, холодно реагувала на його твори, присвячені їй, керувалася лише холодними розрахунками, не давала І. Франку душевного тепла, просто не розуміла його.

З іншого боку син І. Франка Тарас у книжці «Про батька» згадував, що під час хвороби матері (Ольги Хоружинської) Целіна Зигмунтовська сім місяців жила у їхньому домі, доглядаючи за дітьми. «Вона замінила нам маму», - писав Тарас про неї дуже приязно. [9, 155]

У травні 1886 року І. Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Це сталося у Києві, де він студіював наукові матеріали. Цьому шлюбові сприяли друзі І. Франка, які розуміли: поряд з ним повинен бути хтось, хто б піклувався про нього, опікувався ним, підтримував. Вони і познайомили його з Ольгою - освіченою дівчиною, що закінчила Харківський інститут благородних дівиць та Вищі жіночі курси при інституті. Хоружинська вільно володіла французькою, знала німецьку, англійську, гарно грала на фортепіано. Любила музику, театр, літературу. Вона відповідала ідеалу дружини І. Франка - жінки «мислячої, розумної, чесної і переконаної» [7, 88]

Цей шлюб був несподіваним для галичан. Михайлина Рошкевич згадувала: «Як я бачила його на концертах і камерсах, то зауважила, що поступові панночки (таких не було багато) і гарні радо шукали Франкового товариства, він радо з ними розмовляв; панночки розраховували на нього… Було таке враження, що Франко приїхав, раптом закохався і раптом одружився» [7, 87]

Так у житті поета з'явилася дружина, що стала матір'ю його трьох синів (Андрія, Тараса, Петра) та дочки (Анни).

Ольга Федорівна Хоружинська була доброю матір'ю, вірною дружиною, невтомною помічницею. Допомагала йому в літературній праці, на свій кошт опублікувала книжку І. Франка «В поті чола», вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. [7, 53]. Але поезії він присвячував не їй. З його уяви все не йшла та, третя, що, «мов сфінкс» все ще ятрила його душу кігтями. У листі до А. Кримського І. Франко писав: «З теперішньою моєю жінкою я одружився не з любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою і то більше освіченою, курсисткою… Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку, польку, Целіну Зигмунтовську, і закохався в неї.

Отся любов перемучила мене довгих 10 літ. Після цього Вам буде зрозуміла п'єска «Тричі мені являлася любов» у «Зів'ялому листі»» [6, 54]

Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя [6, 55]. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипало снігом його надії, сподівання: «Завмерли в серці мрії молодячі…» [6, 55]

Він не знайшов щастя з коханою, але був вдячний дружині за сім'ю, дітей, підтримку, допомогу… Їй він присвятив поезію «Моїй дружині». Хоружинська любила його, присвятила своє життя Івану Франку і цим дуже допомагала йому. Це стало його щастям, бо дало йому сім'ю, дітей, затишок.

А ті, інші, дали йому наснагу, поетичний злет, голос його душі та серцю. Кохання живило його почуття, говорило пристрасно, палко, ніжно в його поезіях. А допомагала говорити так закохано та гаряче його таланту, підтримувала його та була завжди поруч дружина Ольга Хоружинська.

РОЗДІЛ 2. НЕЗГОЄНІ РАНИ, НЕВТІШЕНІ ЖАЛІ, ЗАВМЕРЛЕЄ В СЕРЦІ КОХАННЯ…

2.1 Лірика як рід літератури. Особливість ліричних творів І. Франка

Ліричні твори - окраса, коштовний камінь літератури. Вони - виразник духовності, показник уміння автора співпереживати разом з читачем, радитися з ним, ділитися наболілим, висловлювати свої переживання, почуття, викликати відповідні - у читача, мати його за співрозмовника. Цілком природно, що І. Я. Франко звертався до цього роду літератури, бо в нього було багато нагод і потреб дати волю своїм почуттям. І в ліриці Франко сказав своє вагоме слово.

Чим є лірика? Ще в часи античності розрізняли способи вираження художнього змісту. Три основних способи - це епос, лірика, драма. В основі епоса лежить художньо освоєна подія, в основі драми - дія, а в основі лірики - переживання особистості. [3, 825]. У ліричному творі реальність відображається через передачу відчуттів, думок, переживань людини. Ліричні твори зазвичай віршовані; в них з особливою виразністю виявляється емоційне ставлення автора або ліричного героя до зображуваного, подаються яскраві, сильні, романтичні людські характери, наявні авторські відступи тощо.

Саме слово лірика походить від грецького - ліричний, лірний. Себто, той, що стосується стародавнього музичного інструмента - ліри, під акомпанемент якої й виконувалися пісні, які поклали початок ліричним віршам. Зрозуміло, що вірш під музику обов'язково зачепить за живе, дасть змогу розкритися серцю, душі.

Лірика може бути громадянською, пейзажною, філософською, медитативною, психологічною, інтимною… Усі ці види ліричних творів широко представлені у творчості І. Я. Франка. Йому боліло - він писав, приходила радість - писав, хвилювалося серце від почуттів - писав. Його ліричні твори - це високий зразок поезії. Громадянська лірика поета широко представлена в збірках поетичних творів. Сюди можна віднести його поезії і «Вічний революціонер», і «Товаришам із тюрми», і «Каменярі»…

Пейзажна лірика тісно переплітається з громадською. Класичний зразок - «Веснянки» І. Я. Франка. Його «Земле моя, всеплодющая мати», «Гримить», «Гріє сонечко» тощо - майстерне використання засобу об'єднання світу природи з життям суспільства, змога довести людям: ми всі в одному човні, тому будьте пильними, уважними, бережіть світ природи, учіться у нього жити за законами добра та справедливості.

А особливою коштовністю в числі його ліричних творів є збірка поета «Зів'яле листя». Тут постає перед нами Франко таким тонким і трагічним, світлим і проникливим, романтичним і чуттєвим ліриком, що важко впізнати в прекрасних пронизливих поезіях цієї збірки запального, відчайдушного Франка - трибуна, борця, сурмача.

Багатство мовних засобів вражає: пестливі слова, епітети, порівняння, вигуки, поетичні звертання, усталені народні вислови, гіперболи, метафори, - ось далеко не повний перелік художніх засобів, до яких вдається поет, щоб дати волю своїм почуттям.

Знайомлячись з таким Франком, не полишаєш дивуватися багатогранному таланту Майстра Слова. Що стало причиною такої метаморфози? Які події в особистому житті так вплинули на поета, що він відкриває нам себе іншого - ніжного, замріяного, таємничого, щемно-пронизливого? «Тричі мені являлася любов», - зізнається Франко. Про те, які жінки примусили забитися серце поета ніжно й тривожно, палко й закохано писалося в розділі 1.2 Тричі йому «являлася любов». У наступному розділі буде зроблено спробу розглянути історію створення та виходу в світ збірки «Зів'яле листя», яка увібрала в себе надзвичайно красиві та зворушливі поезії І. Франка інтимної лірики.

2.2 Місце збірки «Зів'яле листя» в творчості Івана Франка. Іван Франко і Василь Щурат про збірку

У першому розділі даної роботи було подано інформацію про обставини особистого життя Івана Франка, що призвели до виходу збірки «Зів'яле листя». Ця збірка була результатом більш як десяти років життя, переживань, надій, страждань поета-лірика Івана Франка. 1886-1896 рр. були тим періодом, що сприяли появі цього шедевру - збірки «Зів'яле листя».

Як зазначає Петро Колеснік, головним мотивом, що об'єднує всі поезії є «кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, але такого, як свіжа, щойно заподіяна рана, а потім все більшого почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров'я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан ложного спокою та байдужості до всього, стан, од якого крок до самогубства» [3, 630].

Сам І. Франко зазначав, що його ліричні пісні є «найсуб'єктивнішими з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка» [3, 630].

У передмові І. Франко зазначає: «Герой отсих віршів той, що з них виявляє своє «я», небіжчик, він «раз у своїм житті здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб». Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало спосібний до практичного життя». А у другому виданні збірки (1911) Франко зазначив, що та передмова «не більше як літературна фікція. Давати ключ до пояснення поодиноких із тих віршів не бачу потреби; мені здається, що й без автобіографічного ключа вони мають самостійне літературне значення» [3, 630].

У цій збірці об'єднано лірику поета 10 років. Ці десять років увібрали в себе стільки переживань, смутків, радостей, надій, сподівань! Про це свідчить і зміст цих поезій, і авторська передмова, і навіть назви поезій, назва підзаголовку. Підзаголовок називається «Лірична драма», що є свідченням того, що тут поєднуються лірика і драма. Дія відбувається не в зовнішньому, а у внутрішньому світі ліричного героя. Тому складною є композиція твору. Тут представлено і роздуми-медитації, і марення, і видіння, які виникають в уяві ліричного героя.

У передмові ж автор зазначає, що якось йому до рук потрапив щоденник самогубця, який позбавив себе життя через нерозділене кохання. От цей щоденник нібито й ліг в основу сюжету. Сучасні літературознавці дослідили, що справжнім автором щоденника може буди пан Супрун, що був закоханий в українську письменницю та діячку жіночого руху в Галичині Юлію Шнайдер, що користувалася літературним псевдонімом Уляна Кравченко.

Ще одним джерелом для написання цієї збірки були особисті переживання самого Івана Франка, про що в листі до українського науковця, письменника і перекладача Агатангела Кримського писав сам Франко.

Лірична драма «Зів'яле листя» складається з трьох «жмутків», кожен з яких містить по 20 поезій (до першого додається ще й епілог). Кожен із «жмутків» має сюжетно-композиційну завершеність: своєрідну композицію та розв'язку, розвиток дії, себто розвиток почуттів, переживань автора, кульмінацію та розв'язку (спад почуттів). Спад почуттів відсутній в останньому «жмутку», бо твір кінчається такою кульмінацією як смерть ліричного героя через самогубство.

Назва збірки говорить про втрачені надії, про трагедію нерозділеного кохання, про страждання самотнього закоханого, але у збірці звучить і інший мотив: звеличення кохання, піднесення його ідеалу, уславлення невмирущості, вічності людських почуттів, емоцій.

Ця збірка - спроба автора висловитися, поділитися наболілим, відболілим і болючим. Так буває в житті кожного. Кожна людина має право бути чуттєвою, безпорадною від рани нерозділеного почуття, безсилою і водночас такою прекрасною від того, що їй дано так кохати, сильною від того, що має стільки вогню в душі! Іван Франко дав волю почуттям, і вони розквітли таким цвітом, що навіть «зів'яле листя» вражає, хвилює, зворушує своєю прекрасною силою.

Щоправда, критика того часу прийняла цю збірку неоднозначно. Наприклад, поет і літературознавець Василь Щурат назвав її появу проявом декадансу в українській літературі. Декаданс - від французького decadanсe - занепад, течія в модернізмі, для якої характерні настрої приреченості, песимізму, безнадії, безвір'я, ідеї «мистецтва заради мистецтва». Його появу пов'язують з появою поетичної збірки французького поета Шарля Бодлера «Квіти зла». Така оцінка дуже зачепила та образила Івана Франка, і у відповідь він пише поезію «Декадент», що вміщена в збірці «Мій Ізмарагд», де поет наголошує на тому, що один трагічний момент з його життя не дає права називати його занепадником, декадентом, бо його творчість містить багато інших мотивів, тем, проблем. Його твори - це програма боротьби, а не занепаду, він сам - борець, а не декадент. Поет запально, гаряче заявляє своєму опонентові:

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Франко не зрікається ідей боротьби та активної позиції в житті:

Не паразит я, що дуріє з жиру,

Що в будні тільки й дума про процент,

А для пісень на «шум настроїть ліру»

Який же я у біса декадент?

[11, 93]

Такою була історія появи в житті Івана Франка збірки «Зів'яле листя». Ця збірка дала можливість побачити іншого Франка - чуттєвого, вразливого, ніжного, закоханого. Його почуття, переживання, настрої такі зворушливі, тендітні, красиві й мають такий запас сили, що зрозуміло одне: Франко-лірик не поступається Франкові-борцю. По-справжньому талановита людина талановита у всьому. Різноманітна, розмаїта, різнобічна, багатоголоса творчість Івана Франка - ще один доказ на користь цього твердження.

2.3 Інтимна лірика І.Я. Франка в збірці «Зів'яле листя». Особистісні мотиви в збірці

М. Коцюбинський писав про творчість Великого Каменяра: «Трагізм особистого життя вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ - лірична драма «Зів'яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв». [8, 57]

Більшість цих поезій має багато схожого з народними піснями. Згодом деякі з них були покладені на музику. М. Лисенко поклав на ноти деякі з поезій цієї збірки. Сьогодні дуже популярною у сучасної молоді є пісня на слова І. Я. Франка «Чого являєшся мені?».

Поет знав багато народних пісень. Ще з дитинства чув їх від матері, від односельців. Любив сам їх співати. Згодом почав записувати народні пісні і записав їх чимало. Знаючи про його високу обізнаність у цій справі, з Франком часто консультувалися композитори.

Наприклад, композитор Микола Лисенко записав особисто від І. Франка кілька народних пісень і потім використав їх у своїй творчості, поклав на ноти кілька з них. М. Лисенко записав від Франка більше двадцяти народних пісень, а П. Колеса переклав на ноти з голосу Франка чимало народних мелодій. Сам поет дуже любив співати і знав велику кількість народних пісень та мелодій. Все це стало основою його особистих творів. Народну «Пісню про шандаря» він використав для своєї драми «Украдене щастя», а його ліричні поезії збірки «Зів'яле листя» дуже перегукуються з народними піснями. А ще його твори беруть свій початок в особистому житті поета, вони в його власних переживаннях, почуттях, настроях.

Саме про те його поезія «Тричі мені являлася любов», де він згадує моменти свого життя, коли його серце палало від кохання, душа мучилася від нерозділеної любові, а рука виводила на папері рядки надзвичайно зворушливих сильних, яскравих творів.

Ользі Рошкевич він присвячує початкові строфи, розповідаючи про ту, що «як лілея біла, з зітхання й мрій уткана», яку «купав в рожевих блисках май», і була вона «невинна, як дитина, пахуча, як розцвітлий свіжо гай» [4, 41]

Юзефа Дзвонковська - це «гордая княгиня, - бліда мов місяць, тиха та сумна, таємна й недоступна, мов святиня».

Про трагедію цього кохання Іван Франко пише з болем та смутком:

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.

[4, 41]

Про болюче кохання до Целіни Зигмунтовської Іван Франко згадує як про рану, яка не загоюється, ятрить постійно його душу, є болем та терзанням для поетового серця.

Целіна - «женщина-звір», «сфінкс», що не відпускає, стискає кігтями серце поета. Краса цієї жінки була карою для поета, але кара ця не лише гнітила його, а й давала силу його почуттям. Було це кохання солодким і болючим. Таким воно і увічнилося в творчості великого поета.

Ця поезія дуже багата на художні образи, поетичні засоби. Вона - зразок того, як сила почуття стала немеркнучою, нев'янучою силою. Кожен з поезій «жмутку» збірки «Зів'яле листя» - частинка життя, переживань самого поета. Кожен з творів - глибоко особистий, інтимно-ліричний. Джерело цієї його поезії - народна творчість і особистісні переживання поета.

Наприклад, поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» написана як народна українська пісня і нагадує відому українську пісню «Червона калино, чого в лузі стоїш»

Поезія Франка написана у формі діалога між червоною калиною та дубом. Це характерна риса фольклору. У народі червона калина уособлює собою красу, гарну, вродливу дівчину, а образ дуба - це парубок. Дуб - це сила. У пісні Франка дуб питає у калини:

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Він питає, що заважає калині: чи грім з бликиті, чи, може, їй жаль цвіту? У діалозі використано питальні речення, риторика, повтори, постійні епітети; ритміка чітка, іде чергування 12-складових рядків з шестискладовими, що є нібито приспівом до пісні. Все це - ознаки, характерні для народних пісень. У цій пісні поєднано літературний, авторський і народний стилі. Майстерно передано сум, смуток, тугу. Трагедія калини в тому, що саме сильний гіллястий дуб затінив їй сонце, світ, забирає її сили:

Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Через уособлення автор передав прагнення калини до світла, до сонця. Твір глибоко ліричний, передає любов до життя, нарікання на долю. Поезія відзначається музичністю. Композитор Наденко поклав її на музику. Виконується ця пісня жіночими голосами і є дуже ліричною, проникливою [5, 58]

Ряд ліричних поезій цієї збірки «Безмежнеє поле», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Не минай з погордою», «Твої очі, як те море» покладено на ноти. Особливо чарівний романс К. Данкевича на слова поезії Франка «Чого являєшся мені у сні?». Ця поезія - смуток, туга, переживання самого Франка. Його ліричний герой висловлює почуття самого автора:

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Поезія дуже лірична, поетична. Герой переживає через те, що «в житті ти мною згордувала, моє ти серце надірвала». І серце поета народжує пісню - красиву, тужливу, хвилюючу. Ліричний герой звертається до коханої з тим, щоб вона приходила до нього хоча б у сні… Сучасна обробка цієї пісні, яку виконує співак Віталій Козловський, не загубила своєї ліричності та тихого смутку, яким повниться поезія Франка. Ця пісня і сьогодні входить в число популярних пісень, які охоче слухає і молодь, і дорослі люди. Вона серед лідерів хіт-параду. Отже, поезія Івана Франка не має віку, вона не старіється, бо в ній ідеться про вічне - про кохання, красу, тугу, переживання, людську душу.

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» написана теж на зразок української ліричної пісні. Франко скористався ритмікою народної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…». Контрастні порівняння, поетичні звертання, вигуки, пестливі слова, риторичні питання - це все ознаки народної пісні. Їх використовує Іван Франко, щоб передати свою любов, суперечливість почуттів. Для ліричного героя кохання - і радість, і горе. Дівчина не відповідає на його почуття. Це боляче. Але те, що він пізнав таке почуття, - щастя. Цю поезію поклав на музику композитор А. Кос-Анатольський.

Всі «жмутки» цієї збірки пронизані любов'ю, ніжністю, смутком, щастям… Почуття - це живляча кров для поезії. Лише поетичне слово зможе передати красу та силу людських почуттів. І. Франко умів силою свого таланту «примусити» заговорити почуття. Він дав їм слово. І тому його інтимна лірика - ліки і наснага для серця, вона лікує душу і наповнює її світлом, вірою, надією, любов'ю. Поет учить нас відчувати, кохати, чекати, вірити та співпереживати. Тому його ліричні твори збірки «Зів'яле листя» - вічна пісня в ім'я любові.

ВИСНОВКИ

Працюючи над темою «Інтимно-психологічна лірика І.Франка (на матеріалі збірки «Зів'яле листя»)», ми опрацювали матеріали, що висвітлюють життя та творчість поета, залучали фотоматеріали, документальні відомості з тим, щоб висвітлити певний період життя Івана Франка, який став основою для написання зазначеної збірки. Проведене дослідження дає можливість:

· з'ясувати особливості поетичного стилю І. Франка;

· виявити роль і значення особистого потенціалу в творчості поета;

· збагатити власну лексику, почуття через знайомство з творчістю поета;

· розширити знання про особистість І.Франка, заглибитись в його твори, зіставивши їх зміст з життєвими обставинами поета;

· виховати в собі почуття прекрасного, шанобливе ставлення до інтимних почуттів, переживань, чистоту та благородство почуттів.

Вище зазначені положення і є завданням представленої науково-дослідної роботи.

Заглиблюючись в світ інтимних переживань, аналізуючи почуття, переживання, що ними насичена збірка, висвітлюється джерело інтимної лірики поета, яке перегукується з народною творчістю, з творами всесвітньо відомої поезії - сонетами Данте і Петрарки, лірикою Гейне і Шевченка…

Враховуючи мелодійність поезій І.Франка, зроблено змогу з'ясувати витоки цієї особливості поетичного доробку, зазначено, які художні засоби використував поет, як він досягав мелодійності.

Отже, опрацьовуючи даний матеріал, маємо можливість познайомитися з тим, яким чином народжується поезія, який вплив вона має на читача, які горизонти духовного розвитку відкриває поезія. Моральність, духовність, краса почуттів - ось які основи збірки «Зів'яле листя». І ці основи стають духовними засадами читача, якщо вивчати глибоко й зацікавлено творчість улюбленого поета.

Бути красивим духовно це те, чого вчить нас інтимно-психологічна лірична драма І.Я. Франка «Зів'яле листя».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. З вершин і низин. І.Франко. К.: -ВЕСЕЛКА»- 1992.

2. Єрмакова Н.С.: Позакласна робота з української літератури/За загальною редакцією професора А.П.Загнітка.-Донецьк:-Центр підготовки абітурієнтів,- 2000.-320с.

3. Новий довідник: Українська мова та література.- К.: ТОВ «Казка», 2007.-874с.

4. Світанок Вітчизни. Українська мова та література.: Навчальний посібник( серія «Шкільна бібліотека»)./Упорядник А.А.Чічановський.- К.: Грамота,2001.- с.511

5. М.І.Проходзіло «Іван Франко в школі». Видання друге. Видавництво «Радянська школа»- К.:-1970.

6. Левинська Марія « Твою красу я переллю в пісні…»(Урок -літературознавча композиція за лірикою І Франка, 10 клас)// «Українська мова та література»-2006, №1,--С.50-55

7. Тихо лоз Наталія «До 145-річчя до дня народження О.Ф.Франко з Хоружинських». // «Українська мова та література»-2009,№5,-С.86-96.

8. Українські дожовтневі письменники: Збірка літературно-критичних матеріалів/ Скл.: В.Ф.Шевченко, Н.А.Тарасенко, Л.Я. Дергаль та ін. - К.:Рад. Шк., 1985.-280с.

9. Українські поети / Упорядники Ю.І. Хізова, В.В. Щоголева-Харків, Торсінг плюс,- 2008.-448с.

10. Уроки української літератури. Учитель року/Упоряд. Є.І.Науменко, О.М.Чахайло.- Х.: Вид. група «Основа»: ПП «Тріада+», 2007.- 56с.-(Б-ка журн. «Вивчаємо українську мову та літературу»;- Вип.11(48)).

11. Іван Франко. - Вибрані твори. - К.:Дніпро, 1989. - 511с.

Размещено на Allbest.ru

...