Морально-етична проблематика байок Г. Сковороди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

З теми: Морально-етична проблематика байок Г. Сковороди

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Релігійний філософ, просвітник і письменник-гуманіст Григорій Савич Сковорода

1.1 Життєвий та творчий шлях Григорія Савича Сковороди

1.2 Творчість письменника

Розділ 2. Морально-етична проблема байок Григорія Сковороди

Висновок

Література

ВСТУП

Актуальність теми: Ідейна спадщина Григорія Сковороди належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVIII ст. Ім'я Сковороди посідає поважне місце в ряду тих видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу нашої країни. Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства, різко засуджуючи хижацькі інтереси панівних класів феодально-кріпосницького ладу: їх злочинність і аморальність, жорстокість і зажерливість, паразитизм і пихатість. Водночас його вчення є виразом протесту проти ранніх буржуазних відносин, споживацьких приватних інтересів та влади матеріальних речей над людиною.

Релігійний філософ, просвітник і письменник-гуманіст Григорій Сковорода -- унікальна постать, за висловом І. Франка, чи не найпомітніша з усіх духовних діячів наших XVIII ст. Індивідуальний унесок письменника-мислителя в історію української літературної «софійності» годі переоцінити. Його літературні писання, невідлучні від мислительного процесу енциклопедиста, тісно пов'язані з літературною традицією попереднього часу. Водночас Сковорода своїм інтелектуалізмом, репрезентованими жанрами творчості, випереджаючими сучасників версифікаційними підходами належить новому письменству. Позачасового характеру мудрість мислителя, заглиблена в релігійно-моральну проблематику, сконцентрована довкола пізнання суперечностей світу і людського самопізнання, етичних завдань людини, характеристик релігійного переживання. Його пісні, байки, притчі, трактати показують: практично неможливо відрізнити в Сковороді письменника від філософа і навіть людини, поскільки все це у нього було «злито в єдиний моноліт»

В його байках можна взяти багато повчального і для сьогодення.

Об'єкт дослідження: Вплив байок на морально - етичну сторону читачів.

Мета дослідження: Дослідити вплив байок на морально-етичну сторону читачів.

Завдання:

1.Дослідити життєвий і творчий шлях письменника

2.Розкрити творчість письменник

3.Розкрити морально-етичну проблему байок Григорія Савича Сковороди

РОЗДІЛ 1. РЕЛІГІЙНИЙ ФІЛОСОФ, ПРОСВІТНИК І ПИСЬМЕННИК-ГУМАНІСТ ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА

1.1 Життєвий та творчий шлях Григорія Савича Сковороди

3 грудня 1722 року -- народження Григорія Саввича Сковороди в селі Чорнухи Лубянської округи Київського намісництва.

1738 р. --вступає до Києво-Могилянської Академії.

1742 р. -- Григорій Сковорода прийнятий півчим до придворної капели.

1744 р. -- з валкою Єлізавєти Петрівни повертається до Києва й продовжує навчання в Академії.

1750 р. -- подорож до Венгрії і далі по країнах Західної Європи.

1753 р. -- повернення із-за кордону.

1 липня 1753 року написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.

1753 -- 1754 -- час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».

1754 р. -- усунення Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Григорій наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика Степана Томари.

1755 р. -- подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергіївій лаврі.

1755 -- 1758 -- Сковорода знову живе в селі Каврай в Степана Томари.

1759 р. -- Григорія Сковороду запрошено на посаду вчителя поезії до Харківського колегіуму.

Влітку 1760 року після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода йде з колегіуму.

1760 -- 1761 -- перебування в селі Стариця.

Влітку 1761 року -- повернення до Харківського колегіуму.

1761 -- 1764 -- Сковорода -- вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі.

1764 р. -- подорож до Києва.

1766 р. -- складено лекцію «Начальная дверь ко христианскому добронравию». Цього ж року Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс».

1767 р. -- написано діалог «Асхань».

1768 -- 1769 -- Сковорода викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі.

1769 р. -- початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди.

1770 р. -- останні відвідини Києва. Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря.

1772 р. -- написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього -- «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни».

1774 р. -- з початку цього року Сковорода живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує «Басни Харьковския» і дописує діалог «Кольцо».

1775 р. -- Григорій Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу -- діалог «Алфавит, или букварь мира».

1776 р. -- написано трактат «Икона Алкивиадская».

1781 р. -- подорож до Таганрогу.

1783 р. -- в Бабаях Сковорода закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».

1783 -- 1785 -- в цей період написані три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою».

1785 -- 1790 -- Сковорода живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук.

1787 р. -- він присвячує Федору Диському діалог «Убогий жайворонок», цього ж року пише свій другий педагогічний діалог «Благодарный Еродий».

1790 р. -- дарує Я. М. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка.

1791 р. -- присвячує Михайлу Коваленському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років.

1792 р. -- весь цей рік Григорій Саввич знову живе у Гусинці.

1794 р. -- навесні цього року в Івановці художник Лук'янов пише портрет Г. С. Сковороди;

--влітку Сковорода відвідує Коваленського в його орловському маєтку -- селі Хотетові.

29 жовтня 1794 року Г. С. Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Мир ловил меня, но не поймал».

Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 року у родині малоземельного козака Сави Сковороди. Пізніше Сковорода любив називати себе Григорієм Вар - Савою, тобто Сином Спокою.

"Григорий на седьмом году от рождения отличался наклонностью к набожности, талантом к музыке, охотою к наукам, твердостью духа. В церкви он добровольно ходил на крилос и пел чудесно, приятно".

За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії.

Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні. Її засновник - Петро Могила в 1631 році об'єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Киево-Могилянский Колегіум, що з 1694 року набув статус Академії. Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів.

Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу. Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах - Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.

В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму. Ті учні, які успішно перейшли в п'ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали пиитику, риторику, займалися філософією, богослів'ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов'язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську. Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.

Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років. Час від часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславском Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater.

У листі до свого учня Михайла Ковалинскького він писав: "Пусть также всегда живут в твоей душе и такие слова Плиния -- потеряно то время, которое ты не употребил для учебы."

Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна згадати його вчителювання в маєтку Томаров, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському Колегіумі. До Харківського періоду його життя належать " Байки харьковские", курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги. Саме тут Сковорода познайомився зі своїм майбутнім учнем - Михайлом Ковалінським. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.

Лише чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі. Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість. Лише коли Ковалінський "пришел во видения и откровения Господня", ця дружба піднялася на вершини містичної дійсності.

Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії як практичнй моралі, писав листи, сповнені участю.

Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження. Дружба, писав Сковорода - "мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше. чем пирамиды, мавзолеи и другие царские памятники". Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя - найбільш обдаравоного учня.

Щодо містики в житті філософа, не можна не згадати описаний Ковалінським зі спогадів Сковороди факт містичного переживання, що трапився з ним на 48 році життя. Це був 1770 рік. Сковорода вже третій місяць перебуває в Китаєвській пустелі у свого родича Іустина:

"Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Видя нерасположение Иустина к отпуску его, пошел он в Киев к приятелям попросить, чтобы отправили его в Украину. Те удерживают: он отговаривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Киева. Между сим пошел он на Подол, нижний Город в Киеве, пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города и он отправился в путь на другой же день. Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже".

Коли Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало відбиток на подальше життя філософа. "Сердце его дотоле почитавшее Бога аки раб, оттоле возлюбило его аки друг".

"Світ ловив мене, але не впіймав"

Увесь цей час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар'єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.

"Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.Ах, преподобные! -- возразил он пылко, -- Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем."

На питання харківського губернатора Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру.

"Я долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен." Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом.

Викладання в Харкові було останньою спробою йти звичайною дорогою, і в той же час - поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.

У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус свідського життя. Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником - перелітним птахом.

Посох мандруючого - це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі і далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадоок і кілька підшивок робіт - ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу.

Бути мандрівником, відчувати себе в цьому світі мандрівника і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий - значить залишатися байдужим до усього, що трапляється на шляху, розуміти, що усе це як з'явилося на мить, так через мить все і зникне, переконатися, що немає у світі нічого вічного і постійного, що усе тече і зникає. Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам'ятаючи про останню мету, про рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!

Він не знає ніяких пристрастей, для нього немає нічого тут, а все існує там, по ту сторону, у майбутньому. Мандруючи фізично, Сковорода метафізично входить у себе, повертається в дім свій і знаходить свою внутрішню сутність. сковорода байка моральний етичний

Поза тілом, вище тіла хотів би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнітить вага минаючих речей не може бути вільним і духовним.

Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.

Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Иванівка в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: "Світ ловив мене, але не піймав", що і було виконано.

1.2 Творчість письменника

Багатообдарована людина ренесансного типу, Сковорода звернувся спершу до ліричної творчості. Писання 1753--1785 рр. він об'єднав у збірку «Сад божественних пісней, прозябший із зерн Священного писанія», що аж до появи 1861 р. книжки вибраного поширювалась у рукописних списках. Кожна з 30 пісень «Саду...» (назва ця -- у дусі «релігієсофських» заголовків книжок XVII ст., як-от «Огородок Богородиці» А.Радивиловського), часто взаємопов'язаних, є варіацією на біблійні мотиви, означені в епіграфі (крім «Пісні 24-ї» -- переспіву однієї з од Горація); деякі споряджено примітками автора. Лейтмотиви збірки -- барокові теми уславлення Христа, любові до нього й посвяти себе йому (пісні 1,3, 17, 28,30), піднесення чистого сумління людини і здолання пристрастей суєтного світу, відкидання влади плоті над душею (2, 11, 29). Пісні з 4-ї по 8-му при цьому, що цікаво, посилюють аргументацію «віґілійної» у цій частині збірки звертанням до церковно-календарних свят -- від різдвяних до великодніх. Для втілення провідної релігійно-філософської думки у «Пісні 8-й» знайдено вагомий філософсько-літературний символ (а мова поета і є мовою символів та емблем). Так, душевні страждання на шляху до пошуку і пізнання Бога Сковорода вподібнив муці африканського «єленя скорого», що, наївшися отруйних змій, у нестримній спразі шукає джерела живлющої води -- свого роду живої божистоїетики.

Немов узаємопов'язані аргументи в диспуті ідей-но-естетично й емоційно співдіють у «Саді...» пісні 9-та і 10-та («Всякому городу нрав і права»). Диптих-двовірш єднає спільний «плюралістичний» зачин («Всяка тримає свій ум голова»). Та коли «Піснь 9-та» через ствердження любові автора до «вольності» й «безпечального препростого» шляху життя звучить як моління до Всеблагого Отця напутити, то «Піснь 10-та» з осудом розгорнула картини всевладності людської суєтності. Іронічні шестивірші 2--4 формують сам універсальний образ часу, в якому всякому голову мучить «свій дур». Етологічні характеристики автора вельми актуальні й для просвіщенного XXI ст.: так, Петро для чинів «вугли панськії тре», Федір-купець «при аршині все лже». Майбутні олігархи -- у гонитві за наживою, решта веде розгульне життя, «Ладить юриста на смак свій права». І тільки медитативне саморозкриття ліричного «я» (самого автора) протиставляє суєтності цього світу поетову морально-етичну універсалію і водночас імператив: «Турботи одні, як з ясним розумом вмерти мені». Насамкінець філософську резиґнаційну констатацію всевладності смерті суттєво обмежено повчальним афоризм Сковороди, що відбив його ідеал людини: «Хто ж бо зне-важить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь...» (переклад В. Шевчука). Ця літературна пісня, що поєднала силабічні риси (рівноскладовість, цезура) з силабо-тонічними новаціями (впорядковане чергування стоп дактиля, поява на зміну жіночій уже й чоловічої рими), ввійшла в репертуар лірників як псальма, зазнала фольклоризації та була модифікована у «Наталці Полтавці».

Решта творів «Саду...» розбудували цей мотив високого етизму. В піснях 12--14, 18 український сучасник Ж.-Ж.Руссо розгорнув філософію сторонення «міста багатого» задля пробування в спокої і тиші на вільній природі, серед піль зелених, де й умерти приємно, відому ще з античності тему минущості мирської слави. «Піснь 20-та» («Хто серцем чист і душею») симптоматично апологізувала людські цноти: «адамант» непорочності та «алмазну стіну» невинності. Такого типу метафорика, збудована на основі зіставлення з коштовними каменями, -- теж pendant попередної традиції, пригадаймо хоч би «ізмарагд» давньоукраїнського письменства. Крім того, поет підніс яко єдино гідні наслідування євангельські ідеальні риси, зокрема любов не тільки до «другів», а й ворогів.

Із цією метою в двох останніх семивіршах створено ще один коштовний символ духовної лірики Сковороди. Мова про «святий град», що не боїться бомб чи мін світу та його надії, як названо царів. Авторське дешифрування останніми рядками розкрило семантичне наповнення образу, націленого на формування кращих норовів поспільства. Прецінь прекрасним градом небесного двору може стати сама людина, але тільки тоді, коли вона озброєна у чистоту душі та серця. Інші пісні, споріднені глибокою думкою з філософськими трактатами мислителя, сповнені аксіологічно цінних і схвильованих розмислів про щастя (21-ша), про найвищу цінність швидкоплинного часу, який треба навчитися цінувати (23-тя). Письмен-ник-мудрець і сьогодні здатен прищеплювати читачам загальнолюдську моральну науку на всі часи, ненав'язливо повчаючи не будувати нічого на піску (22-га), не жити у безділлі (23-тя), не керуватися неситими «низовими» бажаннями (28-ма). Переконливі інтонації філософа й демократа, який свій життєвий жереб бачив у перебуванні з «голяками»-бідарями, цінні тим, що протиставляють суєтності світу заглиблення в самопізнання, любов до Бога (30-та). Сковорода виявив повне володіння жанрами пісні духовної й «світової», врізноманітнював римування (крім суміжного, культивував перехресне, тернарне, є в нього напівбілі вірші (28-ма) і рими (вводив неповні). Лірик опоетизував красу української природи («Ах поля, поля зелені», «Ой ти, птичко жовтобоко» -- тут, зокрема, у дусі народної пісенності та фольклоризму барокової лірики), виявив себе майстром віршів «із нагоди» (25--27). Вправно віршував і латинською мовою (двомовна «Мелодія»); до пісень «Саду...» сам скомпонував музику. Традицію цієї збірки в новій літературі продовжили Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко.

Мотив «вольності» перейшов із пісень (9, 12) у такий значний твір Сковороди, як ода «De Libertate». Й у цьому восьмивірші плин думки є учительно-філософським. Пряме порівняння волі з золотом викликало промовистий вигин української вистражданої мислі поета: зрівнявши злото з волею, мовляв, доходиш єдино слушного висновку: благородний метал супроти свободи -- лише «болото». Заключні рядки, інтимізуючи виклад, перевели його в особистісну площину, передали турботу про збереження власної свободи. Генетичне ж ширяння думкою до її прикорнів зродило «славословіє» на зразок думного. Ним поет приєднався до високої оцінки бароковою літературою визволителя Вкраїни від лядського ярма («Будь славен вовік, о муже ізбранне, Вольності отче, герою Богдане!»).

Мудрість ліричного поета поєдналася в творчості Сковороди з умінням і хистом вислову непроминальних істин у мішаному виді байки. Як теоретик жанру Сковорода був обізнаний із його розвитком від Езопа до давньоукраїнської літератури і європейського письменства. Як байкопис Сковорода мав насамперед ту заслугу, що надав байкам самостійного значення, видав першу окрему їх збірку «Байки Харківські» (до того байки включали, наприклад, у збірники проповідей). Тридцять прозових байок цієї книжки, написані в перерві між заняттями Біблією на самоті серед харківських лісів і полів між 1769--1774 рр., створені переважно на оригінальні сюжети. До першодруку 1837-го р. твори ширилися в списках. Даруючи байки приятелю П. Панкову, Сковорода, як відомо, у супровідному листі висловив свої погляди на жанр як ту «мудру іграшку», що приховує в собі зерно Божої істини.

Для спроб українського любомудра у цьому давньому «забавному і фігурному роді писань» притаманні порівняна лапідарність, тематичне розмаїття, композиційна сталість. Байки Сковороди, структуровані як двочастинні (розповідь змінює «сила» чи мораль), подекуди переростають -- своєю другою частиною -- у філософські мінітрактати. Мислительні проекції фабул, переважно взятих із життя тварин, не приховують за ситуаціями й діалогами цінність моральної науки, алегоричність якої автор розкриває у «силі». Специфічністю байок Сковороди є відсутність у них викривального жала (позиціонування справжнього навчителя). Ці твори -- гуманістично-дидактичного профілю; вони пропагують дорогі байкареві ідеї і так пов'язані з трактатами і піснями, хоч і створені в іншій літературній манері.

РОЗДІЛ 2. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА БАЙОК ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Ідейно-тематична спрямованість байок шкільного репертуару була досить обмеженою потребами практичної моралі. Як і його попередники на ниві байкарства, Сковорода підносить у байках дружбу, любов, розум та інші позитивні людські риси; він показує, що справжня цінність людини визначається не одягом, зовнішньою красою, багатством, походженням, титулами, чинами, посадами, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями. Ці якості -- розум, знання, працьовитість, чесність, справедливість, і проявляються вони в ділах кожної людини.

Найбільший інтерес для нас мають байки, в яких Сковорода викриває негативні явища своєї сучасності. Насамперед байкар викриває згубність честолюбства та «сластолюбія», нестримне прагнення до багатства і маєтків, показує безглуздість і ненадійність багатства, нагадує, що «самі бЂднЂйшія рабы рождаються из предков, жителстововавших в лужЂ великих доходов» і що «многое множество богачей \29\ всякий день преобразуется в нищіи». Особливо цікава з цього погляду байка «Жабы». Байкар показує, що прагнення до багатства пов'язане з небезпеками і клопотами, які, не приносячи справжнього щастя, призводять до втрати людиною внутрішньої свободи.

Серед його байок є кілька виразно сатиричних, спрямованих проти ненаситного й зажерливого панства, його гонитви за славою і чинами. Найвиразніше ця критика звучить у байці «Оленица и Кабан». Тут Сковорода, продовжуючи думку про те, що гідність людини визначається не зовнішніми, а внутрішніми якостями, формулює своє ставлення до стремлінь тогочасного панства. Він твердить, що не родом, не титулами, не чинами і не маєтностями визначається гідність людей, а їх ділами. У байці висміюються кабани, що прагнуть записатися в барани, мріють про титули. «Кабан» -- це персонаж другої половини XVIII ст., коли в період покріпачення бідного козацтва частина заможних козаків прагнула закріпити своє становище серед панської верхівки титулами і чинами.

Розглядати ідейний зміст байок Сковороди -- означає власне вже розглядати його філософські погляди, оскільки байки органічно вписуються в філософську спадщину мислителя. Однак, враховуючи їхню особливість, можна виділити і «чистий зміст», абстрагуватися від художньої форми, тим більше, що значна частина ідей виражається не стільки в межах фабул, скільки в їхній моралі. В цьому жанрі «тенденційність» автора, його точка зору дістає подвійне відбиття і може бути сформульована більш-менш однозначно. Тим більше, що тут байкар багато говорить від свого власного імені, без опосередкування мовою байкових персонажів. Сюжети байок, їхні образи виступають як одиничне, яке потребує перенесення в площину загального. Співвідношення їх розкриває алегорія, яка виступає як основний принцип мислення. Ідейний змість виноситься за межі байкового вимислу, сюжету, стає до певної міри незалежним від цього сюжету. Сам факт створення першої на Україні збірки байок, в якій цей жанр виведено на шлях самостійного розвитку поза межами риторичних проповідей і шкільних поетик та риторик, є знаменним явищем. Він відбивав нові тенденції розвитку естетичної свідомості, нові потреби у розвитку літературних жанрів як засобу дальшого естетичного освоєння дійсності. Заслугою Сковороди є й те, що з його харківськими байками пов'язане оригінальне сюжетотворення байок на Україні. озпочавши літературну діяльність як письменник, Сковорода згодом усю свою увагу зосередив на філософських проблемах, підпорядкувавши свої літературно-естетичні уподобання завданням філософської творчості. У філософських творах байка у нього знову набуває функції прикладу. Відтепер вона перестала існувати для Сковороди як самостійний жанр. Тих творчих засобів, що їх дає байковий сюжет, виявилось замало для цілком однозначного спрямування думки читача в напрямі додержання тих чи інших моральних норм. Для Сковороди байка -- це символ і алегорія, що дають широкий простір для тлумачення, моралізаторства, повчання мудрої поведінки в життєвих обставинах.

Передмова до «Басен Харьковских» має багато спільного з тими настановами, які містилися в давніх поетиках і особливо в риториках, де байка розглядалася у функції прикладів. Але разом з тим вона містить ідеї, які цілком закономірно випливають з особливостей формування та еволюції світогляду, в тому числі й естетичних поглядів Сковороди. Щоправда, ці естетичні погляди не завжди відповідали усім вимогам, що їх диктували потреби дальшого розвитку естетичної свідомості. Байка, на думку Сковороди, передусім «мудрая игрушка», що в собі ховає «силу». Тому цей «забавний», «фигурний род писаній», твердить він, «был домашній самим лучшим древним любомудрцам», які вміли побачити в них живий образ істини. Автор, ставлячи перед собою цілком певні філософські завдання, прагне до максимального напучення, повчання, хоча і обирає для цього літературний жанр. Байка використовується як привід для філософських міркувань, які б могли існувати самостійно, незалежно від її сюжету. У другій половині байок циклу «Басни Харьковскія» «мораль» поступово зростає, перебільшуючи фабулу в кількісному і якісному відношенні. Центр уваги автора переміщається повністю на мораль, а фабула при цьому перетворюється на функцію прикладу, як і в попередників Сковороди -- А. Радивиловського та Ст. Яворського. Моралізація, раціоналістична обробка байкової фабули, як відомо, була звичайним явищем у середні віки, коли майже всі Езопові байки були перетлумачені і до них були додані великі теологічні коментарі.

«Басни Харьковскія» засвідчують, що під час їх написання та обробки у Сковороді над філософом домінував байкар. В межах часу, що минув між написанням перших 15 байок і останніх, естетичні погляди Сковороди змінилися. В другій половині цих байок втрачається властива байкам першої половини художність, автор основну лінію покладає на моралістичні міркування, на навіювання за допомогою аналогій читачеві тих або інших думок. Сковороду дедалі більше захоп-\31\лює не обробка фабули, а майстерність її повчального витлумачення. Він дбає не стільки про рельєфність образу, яскравість картин чи дотепність діалога, скільки про ідейний зміст, винесений за межі сюжету і розвинутий незалежно від нього відповідно до філософсько-моралістичної настанови. Всьому цьому відповідав певний злам у самій свідомості та естетичних принципах Сковороди, який свідомо перетворює байки на засіб викладу філософських ідей. Мислитель повертається на випробуваний його попередниками шлях філософствування, проповідництва і дотримання відповідного цьому співвідношення художності фабули та моралі. Поява першої збірки байок знаменувала новий крок уперед на шляху ствердження і розвитку жанру, оскільки збірка несла елементи нового, які потім були підхоплені наступними байкарями. Однак сам Сковорода зупинився на півдорозі, підпорядковуючи байковий сюжет потребам філософського трактату. Хоча мислитель певною мірою і сприяв утвердженню нового розуміння художності, світського жанру байки, ліричного вірша, близького до джерел фольклору, але все ж таки над ним ще тяжіли традиційні естетичні уявлення. Він стоїть на порозі нової епохи, коли старе, засноване на релігійних засадах письменство, що об'єднувало водночас літературу, історію, філософію, остаточно вичерпало себе, а нове ще не утвердилося.

ВИСНОВОК

Якою б визначною не була літературна творчість Сковороди, в історію української культури він увійшов передусім як видатний мислитель-філософ, який завершує тривалий історичний період розвитку професійної філософії на Україні. Ця філософія не розвивалася на голому місці, а була наслідком творчого-використання здобутків світової думки у вирішенні істотних проблем, пов'язаних з освоєнням нових форм суспільного буття. Сковорода вивчав праці близьких йому філософів і брав з них на озброєння ті або інші філософські та морально-етичні ідеї, перетворюючи їх на вихідні пункти розробки власного вчення. Тому немає нічого дивного в тому, що ідеї, навколо яких він зосереджує свої пошуки, окремо зустрічаються у творах філософів античності, середньовіччя, Відродження та в його попередників з Києво-Могилянської Академії.

Творчість Григорія Сковороди актуальна дотепер критикою розбещеності сильних цього світу («Сон», «Розмова п'яти мандрівників про істинне щастя в житті»), дослідженням природи людської зажерливості («Убогий Жайворонок»), своєю «проповіддю життєрадісної гуманності» (І. Франко), вірою в те, що «Ми збудуємо світ кращий, Створимо день веселіший» (діалог «Поток зміїн»). Тож творчість письменника -- тривке джерело мудрості і душевної краси людини духовної, лоція у бурхливому житейському морі, антидот проти пандемії бездуховності, найвищий урок мислителя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сковорода Г. Басня 18: Собака и Кобыла // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 1.

2. Сковорода Г. Басня 27: Пчела и Шершень // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 1.

3. Сковорода Г. Кольцо: Дружескій розговор о душевном мире // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 1.

4. Сковорода Г. Розговор, называемый алфавит, или букварь мира // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 1.

5. Сковорода Г. Книжечка о чтеніи священного писанія, нареченна жена Лотова // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 2.

6. Сковорода Г. Благодарный Еродій // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973.

Т. 2.

7. Сковорода Г. Убогій Жайворонок // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973.

Т. 2.

8. Сковорода Г. Лист до М. Ковалинського ( 9 липня 1762 р.) // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 2.

9. Сковорода Г. Лист до М. Ковалинського (кінець лютого - початок березня 1763 р.) // Повне зібр. творів : В 2 т. К., 1973. Т. 2.

Размещено на Allbest.ru