Тарас Шевченко - національний пророк

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Тарас Шевченко - національний пророк

Шевченко - основоположник української літератури

Художня творчість Т.Г. Шевченка

Тарас Шевченко і сьогодення

Вшанування пам'яті

Світове значення творчості

Використана література

Тарас Шевченко - національний пророк

Знедоленому безправному українському народові потрібен був великий муж, що мав би відвагу говорити один за всіх. Потрібен був речник, новий Боян, патріарх, подвижник, пророк. Таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом.

Пророка не можна призначити, вибрати.

“Пророк бачить те, чого інші не добачають.

Пророк передбачає майбутнє

Але передусім пророк розмовляє

з Богом і виголошує його істинним

перед лицем народу”.

Євген Сверстюк. “Блудні сини України”.

Саме таким був Тарас Шевченко. Він бачив те, чого не хотіли та й не могли бачити інші, і сміливо говорив до свого народу, спираючись на авторитет Божого слова.

Шевченко - патріот, народолюбець і віруючий християнин, бо саме віра Христова підняла ідею збратання народів, вирівнюючи прірви між вільним чоловіком і безправним рабом, проповідувала у всесвітній мир, свободу і любов. У його голові ідея повалення кріпатства й визволення рідного народу зливалася з проповіддю християнства, він руйнував царство насильства, сатани, деспотизму, щоб збудувати царство Боже, державу волі і правди.

Великий поет - пророк несе християнський ідеал людини, що живе у згоді з собою. Життєва позиція його полягає у тому, щоб жити за Божим законом . Звідси зрозуміла його боротьба зі сваволею сильних світу і не сприйняття тих, хто втрачає подобу Божу. Дуже характерний для Шевченка штрих: у важкі хвилини перед ним завжди стоїть Бог, про це засвідчує і той факт, що слово “Бог” у його творах зустрічається більше, ніж 630 разів.

Поета боялися не тільки як революціонера демократа чи націоналіста. Його ще й не бажали сприйняти як тверезомислящого християнина, як людину високого Духу. А тим більше признати “володарем в царстві духа”, - як справедливо писав про нього інший велет духу Іван Франко.

Творчість Т. Шевченка - згусток добра і правди. Він був сіячем і вирощувачем духовних якостей народу. Він вірив, що є сила, котрій треба поклонятися, бо вона врятує людство від морального і духовного спустошення, виродження, збідніння. Цією силою є Бог.

Подібно до Божих пророків, Шевченко, як речник України, відчуває відповідальність за те, що діється на його землі, і своє призначення вбачає у тому, щоб змінити людей, їхні взаємостосунки, їхнє життя. Він не мовчить - говорить, просить, картає, будить. Власне, у цьому поет розуміє свою місію, бо справжньому пророкові несила спокійно споглядати на спотворений світ, спотворену природу, спотворені взаємини між людьми де

Кайданами міняються,

Правдою торгують

І господа зневажають…

Тарас Шевченко зумів створити галерею літературних пророків, зумів стати пророком свого народу. Особливо пристрасно й однозначно виголошується жага пророкування у поемі “Неофіти”:

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило…

Поема з “огненними словами” є грізним малюнком культурного побуту з перших часів християнства. Вона говорить полум'яно, розтоплює і підкуповує серця, манить щирістю чуття, думки і слова.

Своєю молитвою Великий Кобзар заперечує ненависть і стверджує любов. Щоб ворога полюбити, треба простити йому його гріхи, треба забути кривду, яку він заподіяв.

Пророки - це божі посланці, святі мужі, яких Бог час від часу посилає до народу, щоб звіщати свою волю, попереджувати про майбутнє, застерігати від гріха.

Наслідуючи давніх пророків, слово Шевченкове звучить суворо, грізно, палюче. У його поезіях, як і в творах біблійних попередників, Бог безпосередньо втручається в історію, говорить до народу, переживає за нього, страждає з ним.

Шевченко - основоположник української літератури

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой - борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щастя народу. шевченко творчість визволення література

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.

Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського, використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Важко переоцінити значення творчості Тараса Шевченка для української літератури. Цей національний поет глибоко розкрив душевне багатство українського народу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.

Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України.

Іван Дзюба писав про нього: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягає передусім у тому, що він, відродивши поняття про свій народ -- повернувши цьому Поняттю його споконвічну гідність, -- водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася..., але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незвичайно яскравим і чарівним світлом».

Творчість Тараса Шевченка воістину багатогранна й невичерпна, вона відобразила в собі всі сторони життя української нації в різних часових пластах. Його прекрасні поеми «Причинна», «Катерина», «Наймичка», «Марія» зображують надзвичайно виразні й глибокі жіночі типи, українських жінок -- закоханих і щасливих, зневажених і гордих, жінок-покриток і жінок-матерів, ладних віддати своє життя заради дитини . Образ жінки в поезії Т. Шевченка опоетизований, він є символом самої України, прекрасної й сумної Батьківщини Великого Кобзаря, яка дала йому непересічний талант, та не дала долі, так само як не могла дати долі своїй дитині покритка Катерина. Узагалі, до жінки-матері поет ставиться з любов'ю і повагою. І, можливо, жодному поетові після нього не вдавалося створити такі глибокі й правдиві у своїй простоті жіночі образи.

Громадянська лірика Т. Шевченка, зокрема його твори «Заповіт», «Імертвим, і живим...», «Сон», «Кавказ», відображає його позицію стосовно пануючих класів та простого народу, намагання відтворити у своїй творчості страждання пригнобленого селянства, його прагнення до волі й правди, обурення пригноблювачами, ницими у своєму прагненні безмірного визискування. Поет усією душею вболіває за свою Батьківщину та її народ, який у цьому «раї на землі» живе зовсім не райським життям.

Тарас Шевченко для українського народу не лише геніальний поет. Він -- його сумління, совість, бунтівний розум, його ніжне щире серце, сповнене великою любов'ю і безмежним стражданням. Ось чому його люблять і шанують усі -- незалежно від віку, естетичних уподобань, ідейних позицій.

У найважчі роки ідейного чи соціального розшарування, духовного звиродніння Великий Кобзар щоразу ставав прапором української нації, гаслом, її духовим маяком.

Витоки могутнього таланту Т. Г. Шевченка, звичайно, слід шукати в духовному житті українського народу -- в його етносі, думах, героїчних і ліричних піснях, навіть оригінальна форма шевченківського вірша, так званий «коломийковий», а також «колядковий» вірші, запозичені ним з народної поезії. Але Шевченко не є таким собі канонізованим, спрощеним поетом з народу, простаком-селянином. Навряд чи він піднявся б до рівня найосвіченіших людей свого часу, у товариство яких увійшов з часом, якби не отримав належної освіти, не став справді інтелігентною людиною. Отже, Шевченко став не просто символом народного поета, але й символом сили потягу простої української людини до навчання, до опанування мистецтвом, світовою літературою.

Шевченко є для нас образом людини-правдошукача, людини творчої, непересічної у своєму поетичному й малярському таланті, людини настійливої в досягненні своєї мети, справжнього патріота, поета, який кожен свій поетичний рядок-думу спрямовував до рідної землі, рідного українського читача. Це справжній приклад для прийдешніх поколінь, приклад вірного служіння своїй Батьківщині.

Твори Великого Кобзаря перекладені багатьма мовами народів світу. Величезний вплив мала його творчість на розвиток культури західного та південного слов'янства. Поезії Шевченка дали високу оцінку у своїх творах І.Тургенєв, М. Некрасов, Л. Толстой, М. Добролюбов. «Кобзар» знайшов свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами -- в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії, у багатьох інших країнах світу. І навіть Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».

Художня творчість Т.Г. Шевченка

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830-1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами -- це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша -- авторські дати.

Картина Т.Г. Шевченка «Катерина»

Тарас Шевченко і сьогодення

Щороку відзначають українці на своїй землі і в зарубіжжі річницю від дня народження великого сина України, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Ми називаємо його ще апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України.

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.

Він був поетом, якого ми до того не мали : поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір'ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі. Його жахались і смертельно ненавиділи кріпосники. Коли можновладні самодержавні кати, ті, що наповнили рудники Сибіру окутими в кайдани декабристами, ті самі, що зацькували Пушкіна і юного Лермонтова, налившись новою злобою, ввігнали криваві свої пазурі в молоду клекотливу душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки не буде йому вороття.

А він повернувся.

Поет пов'язав свою долю з долею України, яка постала перед ним поневоленою, сплюндрованою завойовниками з усіх сторін. Він виступив зі своїм полум'яним словом на її захист від поневолювачів, закликав до боротьби, залишив своїм «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Уявімо собі, що було б з нашим народом, з Україною, якби Господь не послав нам Шевченка, виразника голосу поневоленого народу.

Вивчивши добре історію України, Шевченко приходить до висновку, що тільки «у своїй хаті - своя правда і сила, і воля». Він закликає всіх українців вивчати добре історію свого народу:

…«Та читайте од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тої коми,

Все розберіть… та спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

…Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь».

Ми всі хотіли б дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли справді нарешті

… «на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі…»

Про велич Тараса Шевченка в історії України написав Іван Франко такі слова:

«Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком - і вказав нові світлі шляхи професорам і книжним ученим».

Вшанування пам'яті

Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».

Світове значення творчості

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу: «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури» (Луначарський); «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина); «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками» (Камілар, Румунія); «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Хікмет, Туреччина); «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).

Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії.

«Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культури -- і це було одкровенням.

Пам'ятник Кобзареві у Києві

Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.

Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.

“Кобзар” має планетарне значення, саме українським словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та світову літературу.

Памятник Т.Г. Шевченку у Вашингтоні

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в Києві

Шевченко -- явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.

Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна -- це Шевченко, Шевченко -- це Україна.

Уявити себе без Шевченка -- все одно, що без неба над головою. Він -- вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на всій планеті. Вона -- немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи. Той вогонь -- його іменний Глагол. Коли ми необачно віддалялися від нього -- більмами бралися наші очі, полуда заступала шлях. Отоді мали те, що мали. Шевченко універсальний. Кажемо: Тарас-- і чи є такий українець, який би не знав, про кого йдеться. Росіянин не назве Пушкіна Олександром, англієць Шекспіра -- Вільямом, німець не нарече імені Гете чи Шіллера, француз -- Гюго. Там інший вимір, там -- відчуття дистанції.

Шевченко для свідомості українців -- не просто література. Він -- наш всесвіт. Явище Шевченка -- виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом,-- нічого не варте. До Шевченка треба доростати всім життям».

Могила Т.Г.Шевченка на Смоленському цвинтарі Санкт-Петербурга

Пам'ятник на могилі Тараса Шевченка

Використана література

1. Л. Боллшаков. Повість про вічне життя. - К., 1990.

2. О. Бабишкін. Шевченкова слава. - К., 1989.

3. В. Смілявська. Святим огненним словом. - К., 1990.

4. О.Олійник. Світ українського слова. - К., 1994.

Размещено на Allbest.ru