Драматургія І.Д. Сургучoва: проблематика і поетика

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дисертації зумовлена відсутністю в російському літературознавстві цілісного аналізу драматургії І. Сургучова. Автор належить до видатних діячів літератури й мистецтва еміграції, творчий доробок яких тривалий час ігнорувався радянською наукою. Драматургія І. Сургучова, що характеризується взаємодією в ній реалістичного й модерністського типів світосприйняття, традицій російської та європейської літератур, стала помітним явищем у російському театральному і літературному житті початку ХХ століття. Вона не втратила своєї актуальності й сьогодні, про що свідчать історія творів письменника та новітні постановки п'єси "Осінні скрипки". Творча спадщина І. Сургучова стала предметом наукових досліджень, його проза всебічно аналізується. Однак драматургія митця, яка відігравала провідну роль у його творчості і стала визначальною в пошуках "нового життя" в еміграції, лишається практично не дослідженою. Окремі статті (Т. Гавриш, А. Ліпатов, В. Ходус та ін.) та одна монографія російського дослідника О. Фокіна, присвячені драматургії митця, хоч і окреслюють основні напрями літературного аналізу, але далеко не вичерпують їх.

Мета й завдання дослідження. Мета роботи - на основі проведення системно-цілісного аналізу драматургічної спадщини І. Сургучова визначити ідейно-художню своєрідність творів письменника, встановити її місце та роль в історії російської літератури початку ХХ століття.

Досягнення цієї мети визначило необхідність розв'язання таких завдань:

- з'ясувати особливості рецепції творчості І. Сургучова в критиці та літературознавстві;

- проаналізувати драматургію І. Сургучова у світлі актуальних духовно-філософських та естетичних проблем початку ХХ століття з урахуванням культурних феноменів "малого" та "великого" часу;

- виявити інтертекстуальний дискурс п'єс автора, а саме: зв'язки з "чужими" текстами російської та західноєвропейської літератури, архетиповими сюжетами, мотивами й образами;

- схарактеризувати своєрідність жіночих образів та здійснити їх типологію в драматургії І. Сургучова порівняно з аналогічними образами його прози й "чужих" текстів;

- на підставі аналізу конфлікту, образних систем, сюжетних ліній і хронотопу п'єс висвітлити специфіку поетики та авторської концепції драматургії письменника;

- визначити роль і місце І. Сургучова в процесі зміни художніх парадигм у російській драматургії ХХ століття.

1. Літературна спадщина І. Сургучова в оцінці критики

Містить загальну характеристику творчої спадщини І. Сургучова та аналіз критичної літератури про неї. Невід'ємність драматургії від прозаїчного спадку, відносно невелика кількість робіт, присвячених творчості письменника, ускладнюють виокремлення критики драматургії та змушують звернутися до провідних робіт, у яких розглядається його проза. З'ясовано, що більшість сучасних І. Сургучову відгуків про його драматургію - це рецензії на вистави за його п'єсами. Характерним було також поверхневе зіставлення їх із творами російських і європейських письменників, яким фактично підмінювали ґрунтовний аналіз п'єс І. Сургучова. За радянських часів ідеологічна заборона, накладена на доробок І. Сургучова після його еміграції, стала причиною практично повного вилучення його творчості з історії літератури. У поодиноких статтях уся його спадщина визначалася як "занепадницька", "банальна" і "скороминуща", а її естетичний аналіз підмінювався соціологічним, який не давав змоги адекватно розкрити своєрідність та значущість доробку письменника. Інтерес до творчості І. Сургучова відновився з початку 1980-х років, про що свідчать роботи А. Кузнєцова, П. Паламарчука, Є. Громової, Т. Марченко, Д. Ніколаєвої, у яких здійснені перші спроби реабілітувати ім'я письменника й привернути увагу до його літературної спадщини. Дослідникам стала доступною еміграційна науково-критична література, зокрема й відгуки про п'єси представників емігрантських кіл та відомості про їх закордонні постановки. Останнім часом творчість письменника стала об'єктом цілеспрямованого й системного вивчення на його батьківщині. Найбільш вагомими є докторська дисертація О. Фокіна "И.Д. Сургучев: творческая биография писателя в свете художественной антропологии" (2008) та його монографія "И.Д. Сургучев-драматург" (2008), але специфіка антропологічного підходу не передбачає дослідження творів письменника як самоцінних естетичних феноменів. Тому не існує робіт, що містять цілісне й системне дослідження п'єс І. Сургучова.

Узагальнено провідні тенденції в літературі й театрі зазначеного періоду, виділено основні параметри "нової драми", визначальним для якої став новий тип конфлікту - "людина проти Стіни" (Ю. Бабичева), де в ролі стіни можуть бути як зовнішні умови соціального існування, уклад життя, так і внутрішні суперечності, зумовлені самою природою людської особистості. Ґрунтуючись на роботах В. Келдиша, Ю. Бабичевої, Б. Зінгермана, О. Страшкової, Л. Ніколаєвої, С. Патапенко, С. Семенової, у стислій формі схарактеризовано визначальні колізії "срібного віку", у контексті якого формувалась і розвивалась творча особистість І. Сургучова.

Розглянуто ряд підходів до розв'язання завдань дисертації, вибір яких зумовлений специфікою її об'єкта. Оскільки драматургія І. Сургучова лишається практично не дослідженою, в основу роботи покладено методику цілісного аналізу п'єс "Торговельний дім", "Осінні скрипки", "Ріки вавилонські", що передбачає визначення всіх рівнів драми - структурно-поетичного, семантичного та ідейного в їх взаємозв'язку. Специфіка драматургії означеного періоду взагалі та зокрема творів І. Сургучова, робить необхідним застосування низки методів, що дають змогу більш повно розкрити риси проблематики й поетики п'єс письменника, а вже через них осягнути авторські інтенції, визначити місце драматичного спадку в контексті ідейно-естетичних пошуків того часу. Використання інтертекстуального аналізу (М. Бахтін, Ю. Кристєва) зумовлене високою прецедентною щільністю тексту (А. Кремнєва). Цей підхід, що декларує відкритість текстів до численних інтерпретацій та їх глобальний взаємозв'язок, був розвинений представниками семіотичного, структурального та постструктурального напрямів (Ю. Лотман, Р. Барт, Ж. Дерріда, Д. Каллер та ін.). Застосування методики мотивного аналізу (Б. Гаспаров), згідно з якою мотиви наскрізь пронизують текст, висвітлює складну мотивну структуру творів І. Сургучова й дає змогу розкрити найглибші смислові шари його творчості та світобачення. Квантитативну методику А. Беренгера, що орієнтована на кількісний аналіз комунікативної картини драматургічних творів, було використано у зв'язку з тяжінням І. Сургучова до ускладнення традиційних сюжетних моделей та побудови заплутаних і неоднозначних конфліктних відносин між персонажами (характеристика системи персонажів і конфлікту п'єс "Торговельний дім" та "Осінні скрипки"). Порушення в усіх творах І. Сургучова проблем сім'ї, взаємин чоловіка та жінки, а також їх феміністична орієнтованість (жіночі персонажі незмінно вищі за чоловічі) робить доцільним розгляд п'єс автора в контексті "міфології жіночої долі" (С. Павличко), тим самим відкриваючи додаткові можливості для осмислення художньої філософії письменника й модернізму як напряму, відзначеного суттєвими зсувами в баченні жінки та жіночності.

2. П'єса «Торговельний дім»

Присвячено аналізу першого драматичного твору І. Сургучова. У цьому розділі репрезентовано огляд науково-критичної літератури про п'єсу, висвітлено її театральну історію, проблематику, сюжетно-композиційну структуру, мотивно-образну систему, особливості сюжетної моделі і хронотопу. Проаналізовано роботи про п'єсу, окреслено основні віхи історії створення й постановки "Торговельного дому". Ім'я І. Сургучова в середині 1910-х років асоціювалося з видавництвом "Знання", тому модерністські критики зустріли п'єсу вкрай прохолодно, а відгуки прибічників реалістичної течії були позитивними. В обох таборах діаметрально різні оцінки отримували одні й ті ж самі аспекти твору - його мова, психологізм, оригінальність. Суперечливість рецепції критики не вплинула на успіх театральних постановок, що тривали до початку 1920-х років.

Проаналізовано особливості організації предметного світу п'єси, який вирізняється своєю багатовимірністю. Торговельний дім як центральний образ-символ п'єси (що підкреслює й назва) поєднує два начала: з одного боку, це дім (житло), призначений для приватного життя людини; з другого боку, він - торговельний, тобто є установою, де відбувається комерційна діяльність. У п'єсі ці дві функції поєднані, і автор наголошує на їх трагічних наслідках. Предметний світ набуває в "Торговельному домі" вкрай важливого значення, він урівнюється в правах із персонажами. Автор велику увагу приділяє житловій та комерційній зонам, меблям, їжі, способам поводження персонажів з речами, їх зовнішності, одягу, жестам і рухам. П'єсу побудовано на протиставленні замкненого простору торговельного дому (до нього входять також сад і двір, огороджені самими будівлями, у яких житлова зона зливається з торговельною, та парканом) решті світу, що лежить поза його кордонами. Ці два світи є діаметрально протилежними, майже ворожими один одному. Характеристики мікросвіту, утвореного торговельним домом (за межі якого формальна дія не виходить), - замкненість, темрява й тиша, що функціонують як важливі мотиви. У домі превалює пітьма, він тяжіє до тиші (жодного приємного людині звуку в ньому не народжується), атмосфера задухи посилюється як у репліках персонажів, так і в перевантаженості житлових приміщень меблями та деталями інтер'єру. Зовнішній світ - антипод реальності торговельного дому, він репрезентований ментальними образами персонажів (степи, поля, місто) і пов'язаний із мотивами відкритого простору, наявністю світла й кольорів, багатством звуків та пахощів. Герої п'єси замкнені в реальності торговельного дому, вони розриваються між двома світами і не в змозі вибратися на волю.

Схарактеризовано систему дійових осіб та наведено психологічні характеристики основних із них. Провідними персонажами є винятково члени сім'ї Костяніних. Ця сім'я складається із сімох представників, які належать до трьох поколінь, котрі мешкають на одній території. До старшого покоління належать удова Мар'я, яка одноосібно успадкувала все майно й тепер керує сімейною справою, а також брат її померлого чоловіка Федір Васильович, який допомагає їй. У жінки три сини: удівець Петро, одружений із Ксенією Василь та нежонатий Митя, набагато молодший від братів. Єдиною представницею молодшого покоління є дочка Петра Душа; Василь мати дітей не може. Ззовні благополучна, згуртована й пристойна сім'я насправді тріщить по швах, адже її розривають численні суперечності. Міжособистісні відносини глобально поділяють сім'ю на дві групи: до першої належать Мар'я, Федір та два старших сини, які об'єднані навколо ведення справ; їм протистоять Ксенія, Митя та Душа, котрі відносно близькі за віком і мало опікуються проблемами торговельного дому. У центрі обох груп стоять жінки, які керують більш слабкими, ніж вони, чоловіками і суперничають між собою за тотальну владу в сім'ї. Жодна з груп не є монолітною, адже поряд із груповими інтересами існує багато особистісних мотивів, які роз'єднують героїв.

Розкрито психологічні домінанти особистості персонажів, що зумовлюють конфлікт п'єси. Із семи членів сім'ї шість є природними лідерами, і лише двоє готові віддати владу іншим (тож конфлікт, в основі якого лежить боротьба за владу, є дуже гострим). Ситуація ускладнюється тим, що старші за віком члени сім'ї - раціональні, консервативні та агресивні. Вони сконцентровані на комерції, вбачають у сім'ї винятково корпорацію ділових партнерів, нехтують приватним життям на користь добробуту сім'ї та процвітання справи. Вони вимагають такого ж ставлення від представників молодшої генерації, які не поділяють їхніх цінностей, а керуються насамперед емоціями і власними захопленнями, водночас не бажаючи відмовитись від грошей сім'ї. Оскільки ціннісні орієнтири представників цих груп діаметрально протилежні і при цьому ніхто, крім Душі, не вирізняється толерантністю, то конфлікти в сім'ї, усі члени якої так чи інакше залежать одне від одного, неминучі.

Наслідком наявності в героїв, які живуть під одним дахом, подібних психологічних характеристик є численні конфлікти й украй заплутана сюжетна модель. Оскільки І. Сургучов об'єднує в п'єсі два смислові вектори - гостру соціальну й духовну проблематику, а головною темою твору стають стосунки чоловіка й жінки в контексті всевладної сили грошей, композиція сюжету п'єси вирізняється складністю та багатолінійністю. Конфлікт твору складний, у ньому поєднані любовна, соціальна й світоглядна складові, адже з кожним із основних персонажів пов'язано по кілька майнових і любовних ліній, що суттєво ускладнює сприйняття п'єси. Утім, застосування формального аналізу дало змогу виявити певні закономірності. У кожному з трьох поколінь сім'ї є лише по одному жіночому персонажу; жодна з жінок не вийшла заміж по любові (Мар'я і Ксенія увійшли в сім'ю, одружившись із чоловіками роду Костяніних, а Душа - єдина Костяніна по крові), і всі вони вдаються до адюльтеру, утворюючи любовні трикутники. І Мар'я, і Ксенія утворюють більш ніж по одному любовному трикутнику, які ускладнюються тим, що в них втягнуто всіх братів з кожного покоління, але героїні відштовхують їх на користь інших - не членів сім'ї (тобто, трикутниками є "героїня - її чоловік - закоханий у неї брат чоловіка", "героїня - її чоловік - коханець", "героїня - брат чоловіка - коханець"). Особливу роль у п'єсі відіграє образ Миті. Цей герой народжений від Мар'їного перелюбу. Увійшовши в сім'ю завдяки матері, він наслідує "жіночу" модель любовних стосунків, адже в нього безнадійно закохана Ксенія. Це спричиняє ревнощі до нього з боку Василя й закоханого в неї Петра. Утім, їхні почуття марні: Митя відштовхує Ксенію, яка належить до сім'ї, і так само, як жінки, віддає перевагу іншій, одруженій жінці, втягуючи в конфліктний трикутник ще і її чоловіка. Митя водночас є і не є членом сім'ї, він увібрав у себе її орієнтацію й при цьому має власні цінності, що найбільш повно відбиває дуалістичність усієї родини. Клан Костяніних, який зовні виглядає як зразок патріархальної сім'ї, виявляється загубленим між матріархатом і патріархатом, язичництвом і християнством, общинно-родовим ладом і капіталізмом. Герої п'єси гендерно інверсовані, розриваються між полігамією й моногамією, їхнім пристрастям протистоять суспільна мораль, кровні узи, почуття обов'язку, релігія. Їхній розум не в змозі приборкати диктат підсвідомості та інстинктів, і тому внутрішній конфлікт, вихлюпуючись назовні, стає причиною фактичного краху кожного з героїв і всієї сім'ї як такої.

Розкрито зв'язок між предметним світом п'єси та її символічним наповненням. Образ-символ торговельного дому, який функціонує на всіх рівнях драми, об'єднує в одне ціле всі образи, мотиви, конфлікти й сюжетні лінії твору, адже за його допомогою автор демонструє, як сплетіння фінансових та любовних стосунків у сім'ї руйнує життя її членів. Предметний рівень функціонування образу торговельного дому розглянуто в другому підрозділі; водночас його можна інтерпретувати і як зразок персоналізації, адже і Костяніни, і інші персонажі, нерідко сприймають дім як члена сім'ї. Наступний рівень реалізації цього символу, сутність якого полягає в проведенні паралелей між духовною, емоційною та просторовою сферами життя героїв, підводить до розуміння ідейного замислу п'єси. У побудові цього рівня використовується той же принцип дуалістичності, як і на предметному рівні. Відтворюваний І. Сургучовим світ лежить у дихотомічному просторі-часі: життя/смерть (сон), реальність/ілюзорність, тут/не тут, світло/темрява, любов/самотність, воля/неволя, добро/зло, духовність/бездуховність. Ці елементи співвідносяться з двома реальностями: зовнішнім світом і простором торговельного дому. Мотиви, пов'язані з торговельним домом, лексично виражені в тексті - це гроші, втрата зв'язку з Богом, розпуста, гріх, прокляття та смерть, на яку герої прирекли себе ще за життя. Із зовнішнім світом пов'язані життя, любов, світло, добро, до яких безрезультатно прагнуть герої, суб'єктивно та об'єктивно балансуючи на межі життя та смерті (так, нездатність прийняти позицію Миті коштує життя Мар'ї). Якщо торговельний дім з його орієнтацією на накопичення матеріальних благ ототожнюється з мамоною, то омріяна героями зовнішня реальність як утілення гармонійного життя символізує Бога, і між цими двома силами точиться боротьба за душі героїв. Це протистояння божественного та низького, диявольського в людині також виявляється на всіх рівнях - від текстуального до способу взаємодії світів. Під тиском змін у душі персонажів відбуваються трансформації реальності. По-перше, зовнішня реальність виштовхується із ментального простору (а сам простір - за межі дому) Костяніних, а їй на зміну приходить усеохопний світ торговельного дому. По-друге, зовнішня реальність змінює свої якості: вона втрачає кольори, звужується, виморожується, із неї щезають звуки та пахощі. Торговельний дім, мамона, поглинає своїх героїв, затягуючи їх у темряву та безвихідь свого задушного світу в міру того, як вони втрачають зв'язок з Богом. Усе добре, що було в їхньому житті, врешті-решт виявляється ілюзією.

Розглянуто організацію предметно-темпоральних відносин у п'єсі. Якщо просторові межі дії п'єси чітко локалізовані й не виходять за межі дому, то її часові рамки зсуваються через постійні повернення в минуле, завдяки чому розкривається історія сім'ї та її окремих представників. З'являється можливість осягнути глибину та масштабність суперечностей, що розривають родину. За історією адюльтеру, що ускладнюється фінансовими та сімейними зв'язками між його учасниками, відкривається другий план: моделі, котрі дублюються з покоління в покоління, дають змогу усвідомити, що у формальній дії п'єси продемонстровано лише один виток безкінечної спіралі відносин, які розвиваються кожного разу за подібним сценарієм. Змінюються лише дійові особи, але відмінності між ними, по суті, зведені нанівець. Таким же багатозначним, як усі шари твору, є конфлікт: численні зовнішні суперечності між героями - це лише вияви провідного субстанціального конфлікту, головним чинником якого є складність гармонізації егоїстичних поривів людини з її духовними прагненнями, з одного боку, та з руйнівним тиском суспільства - із другого.

3. П'єса «Осінні скрипки»

Присвячений аналізу найбільш відомої п'єси І. Сургучова, написаної в 1914 році на замовлення Московського художнього театру. Зазначено, що постановка "Осінніх скрипок" під керівництвом В. Немировича-Данченка принесла театру великий успіх, а за І. Сургучовим закріпилася слава талановитого драматурга. Неодноразово перевидана в дореволюційній Росії п'єса, незважаючи на неоднозначну рецепцію з боку критики, завоювала й провінційні сцени, а після від'їзду І. Сургучова за кордон увійшла до репертуару не лише емігрантських, але й європейських театрів. Нами було встановлено існування кількох видань і перекладів "Осінніх скрипок" англійською мовою, одне з яких було покладено в основу адаптації твору для кінематографа, а в 1949 році знято фільм, що пройшов у США, Британії, Швеції, Австрії, Італії, Західній Німеччині, Франції, Данії, Фінляндії та Іспанії. Спочатку з "Осінніх скрипок" п'єса перетворилася в "Осінь" (переклад і адаптація Маргарет Кеннеді), а після екранізації - у "Небезпечний вік" (англійська назва фільму для країн Європи); у США цей фільм відомий під назвою "Якщо б це було гріхом". На початку 1990-х років п'єса повернулась на театральні сцени пострадянського простору (постановка Р. Віктюка).

Розглянуто основні параметри організації драми. "Осінні скрипки" відзначені творчими пошуками автора, орієнтованими на новації, що приніс у театр МХТ, і які дали змогу зробити сценічними п'єси з внутрішнім конфліктом. "Осінні скрипки" І. Сургучов присвячує винятково дослідженню людської душі й вічно актуальному питанню стосунків чоловіка й жінки. При цьому він орієнтується на драматургічні традиції А. Чехова, Г. Ібсена, І. Тургенєва з їх зануренням у духовний світ персонажів, із відмовою від динамічної зовнішньої дії та гострих каузальних конфліктів. Тому в "Осінніх скрипках" привертає увагу суттєве посилення присутності автора в тексті: зростає кількість ремарок, націлених на розкриття емоційного стану героїв, мотивації їхніх учинків тощо. В "Осінніх скрипках" І. Сургучов відтворює ускладнену модель любовного трикутника, у центрі якого перебуває жінка. На перший погляд, у п'єсі йдеться про суперництво двох жінок - матері Варвари та її доньки Віри, які закохані в одного чоловіка, ускладнене наявністю в головної героїні чоловіка Дмитра Івановича. Утім, квантитативний аналіз твору показав, що хоча існують трикутники за участю матері, доньки й коханця, а також матері, коханця та чоловіка, але основна комунікація персонажів відбувається у межах сім'ї, тобто саме між Варварою, її чоловіком та донькою. Крім того, Варвара є очевидним лідером за кількістю реплік (її показник мінімум удвічі перевищує особисті показники решти дійових осіб), і це підтверджує, що насправді в п'єсі йдеться не про адюльтерні зв'язки й не про конкуренцію між жінками, які є лише тлом внутрішнього конфлікту героїні, а про вибір, який вона має зробити. З одного боку, вона розривається між пристрастю до Барановського та почуттями обов'язку й любові до своєї сім'ї, а з другого - вона страждає від очікування власної старості та згасання, не в силах опиратися почуттю страху та безсилля перед неминучим. Головні дійові особи окреслені автором в імпресіоністичній манері, він лише позначає їхні психологічні та вікові домінанти. Якщо Варвара і Віра є сильними персонажами, які зазнають змін (Варвара - на шляху подолання себе та прийняття своєї долі, Віра з наївного дівчиська перетворюється на мудру жінку), то чоловічі характери динамікою не відзначаються. Важливого значення в п'єсі набуває також образ провінційного міста як ототожнення пліток, подвійних стандартів, міщанства, втручання в приватне життя.

Викладено результати вивчення раніше не досліджуваних аспектів генези творчості драматурга. В основі п'єси - архетиповий сюжет, до якого звертались О. де Бальзак ("Мачуха"), І. Тургенєв ("Місяць у селі"), Л. Толстой ("Влада пітьми") і який І. Сургучов наповнює принципово новим змістом. На підставі психологічного аналізу основних дійових осіб названі п'єси логічно поділяються на дві групи. У першій групі, до якої входять соціально-психологічні драми з викривальним пафосом "Мачуха" О. де Бальзака і "Влада пітьми" Л. Толстого, гострий зовнішній конфлікт сягає корінням не стільки в любовні, скільки в майнові суперечки між його учасниками, а зображені жіночі типи - украй жадібні, безпринципні, жорстокі, аморальні. Аналіз плану подій творів, а також істинної мотивації вчинків героїв дає змогу стверджувати, що навіть ті персонажі, які декларуються авторами як позитивні, насправді мало в чому відмінні від тих, що трактуються ними як негативні. Це лише посилює атмосферу тотальної аморальності, яка панує в обох п'єсах. Для сюжетних ситуацій творів цієї групи характерним є вибування персонажів унаслідок насильницької смерті. П'єсам властиві динамічний сюжет та високий рівень трагізму.

До другої групи, що відзначається гострим внутрішнім конфліктом психологічного й екзистенціального характеру, домінуванням складних і суперечливих жіночих образів, відсутністю динамічного сюжету, належать п'єси І. Тургенєва та І. Сургучова. Суттєві відхилення в сюжетній моделі обох творів різні за характером, але однакові за метою - ускладнюють психологічну ситуацію, у яку потрапляють героїні драм. Спільним для них є й те, що в центрі твору перебуває мати - жінка, яка підійшла до порогу зрілості, але нездатність прийняти такі зміни спровокувала в неї внутрішній конфлікт. Неспроможність більш слабких, ніж вона, чоловіків підтримати її, підсилила трагічність ситуації. На відміну від п'єс О. де Бальзака і Л. Толстого, конфлікт "Місяця в селі" й "Осінніх скрипок" має субстанціальну природу. Сургучовська героїня, яку любов до доньки хвилює не менше, ніж пристрасть, що все більше охоплює її, вирішує елегантно вийти з потенційно неприємної ситуації: за власною волею влаштовує щастя доньки. Таким чином, І. Сургучов у п'єсі пропонує принципово нове розв'язання ситуації, "заданої" рамками сюжетної моделі.

Аналіз гендерних аспектів п'єс "Мачуха", "Місяць у селі", "Влада пітьми" та "Осінні скрипки", за допомогою якого можна простежити еволюцію "жіночого питання" від середини ХІХ століття до модерної доби. Взаємодію жіночого і чоловічого начал у структурі особистості, яка стала предметом рефлексії в "срібному віці", розглянуто згідно з координатами, запропонованими В. Розановим у статті "Пол как прогрессия восходящих и нисходящих величин". Герої О. де Бальзака і Л. Толстого гендерно інверсовані: агресивність, домінування в усіх сферах життя, пригнічення людей навколо себе притаманні жінкам, не обтяженим моральними принципами, які втягують у свої інтриги чистих душею, але слабких чоловіків та стають причиною нехтування останніми традиційними цінностями. І. Тургенєв та І. Сургучов відмовляються від таких інфернальних жіночих типів, вони створюють набагато складніші та суперечливіші чоловічі й жіночі образи. Дисгармонія між чоловічим та жіночим началами присутня, але не є екстремальною. Уже тургенєвська Наталія Петрівна (та й Віронька) є досить м'якою і жіночною, але вона оточена ще слабшими, ніж вона, чоловіками, що стає причиною дисгармонії в драмі та зумовлює її трагічний фінал. У п'єсі ж І. Сургучова дисонанс між Варварою та її чоловіком має винятково віковий характер, і хоча прийняття ключових рішень усе ж лишається пріоритетом жінки, чоловік, на відміну від героїв решти п'єс, у змозі брати на себе відповідальність і брати участь у врегулюванні конфліктів.

Проведено дослідження мотивної структури п'єси, яка, у свою чергу, тісно пов'язана з її інтертекстом. "Осінні скрипки" відзначені тональним та мотивно-образним зв'язком із своїми претекстами - поезією французьких символістів Ш. Бодлера й П. Верлена, а також із музичним твором "Осіння пісня" П. Чайковського. У п'єсі яскраво виявився синкретизм музичного й поетичного начал, притаманний творчості І. Сургучова в цілому. Сама ідея такої взаємозумовленості, і, особливо, способи її реалізації, пов'язані з теорією відповідностей Ш. Бодлера. Бодлерівська система надихнула І. Сургучова узгодити її зі специфікою театру, наповнити її верленівськими образами та вмістити у вишукану оправу музики П. Чайковського. Текстуально кожен герой, "прив'язаний" до певної пори року, пори життя, музичного інструмента, утворює складну багатокомпонентну єдність у образно-мотивній системі п'єси, яка далі реалізується на інших її рівнях (наприклад, Варвара - скрипка - зрілість - осінь). Крім того, для кожного з героїв І. Сургучов створює індивідуальну суб'єктивну реальність, яка, виникаючи з об'єктивної площини, також досить повно окресленої автором, може перебувати з нею в різних відносинах. Донька опоетизовує реальність і захоплюється нею; мати, навпаки, її боїться й схильна гіперболізувати її негативні боки; у її чоловіка межа між зовнішнім та внутрішнім світами максимально стерта. Таким чином, за допомогою широкого діапазону різних, не завжди традиційних для драматургії засобів, І. Сургучов створює новий жіночий тип. Жінка такого складного, багатогранного, суперечливого типу, котрий утілюється в образі Варвари, здатна приборкати свої природні інстинкти, про неподільну владу яких було прийнято говорити на початку ХХ століття, і поставити їх на службу ідеалам, що спираються на вічні людські цінності: добро, любов, сім'ю, які й стверджує письменник у п'єсі "Осінні скрипки".

4. П'єса «Ріки вавилонські»

Досліджено твір, написаний у кризовий момент життя письменника, вимушеного стати емігрантом. Відтворено головні віхи долі п'єси, що стала одним із перших літературних свідчень про життя російської еміграції. "Ріки вавилонські" були видані кілька разів за життя І. Сургучова і ввійшли до репертуару російських театрів по всій Європі. Критики - сучасники автора сприймали п'єсу неоднозначно. Сучасні дослідники (Т. Гавриш, Л. Дьоміна, Т. Марченко, О. Михайлов, О. Фокін) уважають "Ріки вавилонські" однією з кращих сторінок російської літератури, що зберегла її високий гуманістичний дух. Проте її системний аналіз лишається нерозв'язаною проблемою.

Розглянуто систему персонажів твору, які є "колишніми" людьми "на дні" еміграції. Представники практично всіх верств дореволюційного суспільства навряд чи зустрілися б у минулому житті. Дійових осіб у п'єсі понад тридцять, тому скупість характеристик компенсується їхньою ємністю. Більшість персонажів анонімні - товариші називають їх за колишнім соціальним станом: губернатор, монах, камер-юнкер, деякі фігурують під номерами. Вони переживають тяжкий період відчуження від свого минулого, усвідомлення того, ким вони є, пошуку нових орієнтирів. До сюжетотвірних належать образи Ніни, яка є центром любовного трикутника, утвореного нею, митцем, котрого вона покохала вже на чужині, та її чоловіком, який для неї лишився в минулому житті. Неможливість сприйняти таку ситуацію призводить до самогубства героїні. Автор простежує також долю губернатора з дружиною; дуету, утвореного екс-прокурором та його помічником; філера й камер-юнкера, які кожен по-своєму намагаються адаптуватися до нового життя, віднайти свій шлях. Встановлено, що два персонажі "Рік вавилонських" мають риси біографії І. Сургучова. Однак якщо одного автор використовує просто для показу "гри" зі своєю долею, то другий персонаж є засобом висловлення авторських ідей, навіяних східною філософією.

Досліджено шляхи впливу проблематики твору на його поетику. Розгубленість людей, хаос у їхніх думках, загострення суперечок, невпорядкованість буття й глибина пережитої катастрофи знаходять своєрідне втілення в структурі твору, яка втрачає зовнішню класичну чіткість та розміреність. Композиція п'єси виглядає аморфною, авторські ремарки зведені до мінімуму: обмежуються анонсами появи дійових осіб та компактними вказівками щодо декорацій і музичного супроводу. Багатолінійний та зовні мозаїчний сюжет не відзначається динамічністю. Лінії переважної кількості персонажів починаються, розвиваються або перериваються на різних етапах твору. Система відповідностей, що лежала в основі внутрішньої гармонії дореволюційних п'єс І. Сургучова, у поетиці "Рік вавилонських" зазнає повної руйнації й поступається хаосу. Цілісність і динамічність дії п'єси забезпечує система мотивів, які виконують сюжетотвірну та концептуальну функції. Наскрізними мотивами п'єси стають почуття незворотної втрати, болю й розчарування, яке переноситься не тільки на конкретну ситуацію - дії більшовиків або глибоке розкаяння в минулих помилках, що стали причиною краху Російської імперії, - але й на всі досягнення західної цивілізації в цілому. Одночасно в "Ріках вавилонських" звучить мотив протиставлення марності західної цивілізації - спокою та спрямованості у вічність, що властиві східній культурі, яку І. Сургучов глибоко вивчив за років студентства. Не менш важливе місце у творі посідають біблійні мотиви, пов'язані передусім із міфом про Вавилонський полон та про плач євреїв на ріках вавилонських. Таким чином, художній простір та художній час п'єси максимально наближені до конкретно-історичного, а конфлікт твору зовні має локальний характер; утім, за ними відкривається універсальна площина, що є безмежною в просторі та орієнтованою у вічність.

Присвячено дослідженню особливостей функціонування інтертексту. Одним із претекстів п'єси, що суттєво вплинули на її структуру, стала п'єса М. Горького "На дні". По-перше, обидва твори пов'язані на архітекстуальному рівні, адже вони належать до так званої календарної літератури: дія "На дні" розгортається в переддень Великодня, а "Рік вавилонських" - до, під час та після Різдва. Утім, дива не відбуваються ані в героїв М. Горького, ані в житті персонажів І. Сургучова, яким, однак, дарується надія, і тим самим відчиняються двері до нового життя. І. Сургучов, звернувшись до горьківського твору в зовсім інших історичних реаліях, реінтерпретував його теми й мотиви. Героями п'єс стали люди, зведені разом через обставини, принципово різні у М. Горького та І. Сургучова. Їх об'єднує суб'єктивне відчуття "колишньості", втрати зв'язку з реальністю, зрештою - ірреальності й примарності майбуття. Обидві п'єси мають такі спільні мотиви, як непостійність місця перебування героїв, його бідність та неадаптованість для проживання людей: якщо в М. Горького нічліжка поглинає своїх мешканців, та вирватись із неї можна, лише померши або потрапивши до в'язниці (тобто, впавши ще нижче), то герої І. Сургучова розлітаються з табору по всьому світу влаштовувати нове життя. Важливими є також мотиви віри/зневіри та пов'язані з ними мотиви орієнтації на майбутнє або минуле. Герої "На дні" зневірені, і внаслідок цього для них існує тільки минуле, а майбуття виявляється вкрай похмурим; герої І. Сургучова проходять шлях від тяжкого розчарування до зародження надії й завдяки вірі отримують шанс на нове життя. Музичний інтертекст обох творів акцентує різницю у світосприйнятті героїв: у п'єсі "На дні" рефреном лунає пісня про тюремне життя, підкреслюючи перетворення існування героїв на в'язницю. Дія "Рік вавилонських" пронизана хоровим співом, присвяченим православному Різдву, який об'єднує й підносить людей з того "дна", куди вони потрапили проти волі. Пісня про мандрівний вітер, що відкриває останню дію "Рік вавилонських", анонсує майбутні подорожі персонажів.

Мотив гри, важливий в обох творах, трансформується в І. Сургучова: у його п'єсі гра набуває символічного значення. Шляхом уведення до п'єси філера з його перевдяганнями та губернатора, доля якого одночасно перегукується з життям автора, містить алюзію на повість "Губернатор" і відсилає читача до "На дні" як претексту п'єси, І. Сургучов демонструє обігравання дихотомії життя/театр, властивої модерним поетиці й світовідчуттю. Мотиви перевтілень і маскараду, яскраво виражені у М. Горького, підносяться І. Сургучовим до рівня буддійської ідеї переселення душ, безсмертя та вічного оновлення. Саме в такій інтерпретації мотив гри домінує у фіналі п'єси. Світські труднощі, революції, любов, розчарування, надії, навіть людське життя - усе ефемерне, а отже, не варте того, щоб відволікати людину від роздумів про істинну сутність речей.

Присвячено дослідженню другої міжтекстової домінанти п'єси. Біблійний інтертекст у п'єсі набуває значно більшої глибини, ніж просто символ ностальгії, з яким його асоціюють. У розробленні ідейно-тематичного змісту твору І. Сургучов виходить за межі очевидної паралелі між євреями та російськими емігрантами, як перші відмовляються співати свої пісні на чужині в момент, коли Бог відвернувся від них, так і російські емігранти, згадуючи біблійну історію, чинять так само, як і євреї. Письменник передбачив, що російські емігранти, подібно до євреїв, які усвідомили свій зв'язок із Богом лише у вигнанні, глибинно відчують своє "російство", лише опинившись за межами рідної землі, культуру й мову якої вони зневажали і ніколи по-справжньому не вірили в своє "російство". Більше того, усвідомивши глибину й непоправність втрати, емігранти поставили собі за мету пронести свою культуру через роки екзилії і зберегти її для того, щоб по закінченні вигнання вручити майбутнім поколінням як найдорожчий скарб.

Висновки

сургучов драматургія культурний інтертекстуальний

Драматургія І. Сургучова має глибоку внутрішню цілісність при своїй формальній різнорідності, зумовленій особливостями творчої еволюції митця. У драмах письменника, створених у перехідну добу та позначених складною взаємодією різних світоглядних і естетичних систем, відбились соціальні та духовні колізії тогочасної епохи. Драматургія І. Сургучова стала помітним явищем у літературному процесі початку ХХ століття й не втратила своєї художньої значущості і сьогодні.

Синтетичність світоспоглядання І. Сургучова виявилася вже в "Торговельному домі", де за гострими соціальними та духовними проблемами, притаманними конкретній історичній епосі, постають одвічні буттєві питання. Авторське світосприйняття розташовує п'єсу на перетині, з одного боку, традиційної соціально-побутової драми, специфіка якої виявляється в тематиці, проблематиці, виборі емпіричного матеріалу, насиченому плані подій, гострому зовнішньому конфлікті, типізації героїв, орієнтованості на театральну постановку, а не на читання, та, з другого боку, "нової драми" з її новим типом організації драматургічного простору, субстанціальною природою конфлікту, посиленням присутності автора в тексті, інтертекстуальністю й складною мотивною структурою.

В "Осінніх скрипках" неореалістичні тенденції набирають силу, і ця п'єса вже є взірцем ліричної драми. Інтеріоризація конфлікту, його відверта субстанціальність приводить до нівелювання зовнішньої дії: основне місце в змісті п'єси займає зображення суб'єктивного світу головної героїні. Просторова організація дії підпорядковується експлікації індивідуальних топосів персонажів, що перетинаються лише частково. Поетика "Осінніх скрипок" зазнає суттєвого впливу модернізму, що позначається на складній мотивній структурі, посиленні інтертекстуальності та в моделюванні жіночої свідомості нового типу, самодостатнього й гармонійного, у якому багатогранно поєднуються психологічна та екзистенціальна складові.

У "Ріках вавилонських" повною мірою реалізується тяжіння І. Сургучова до зображення буття через побут, пріоритет вічного над конкретно-історичним, орієнтація на красу, любов, мистецтво як онтологічні цінності. Предметний світ п'єси, не втрачаючи своєї реалістичності, набуває символічного виміру, локальний конфлікт переходить в універсальний, а мотиви перебирають на себе сюжетотвірну та інтеграційну функції, інтертекстуальність максимально ущільнюється. Такі трансформації репрезентують історіософський рівень осмислення дійсності драматургом. Зміна історичних епох і формацій уподібнюється до зміни хвиль в океані, на березі якого розгортаються останні сцени, культурний розвиток та революції - подиху вітру над пляжем, а людство - піщинкам цього безкінечного пляжу. І посеред усього стоїть людина - самотня серед собі подібних, сама-одна з одвічними питаннями, що постають перед нею незалежно від того, де вона знаходиться - у власноруч збудованій в'язниці торговельного дому, у сімейній оселі напередодні зими чи то в спекотному еміграційному таборі, - з питаннями буття, на які лише вона в змозі знайти відповіді.

Література

1. Сергеева И.С. Об интерпретации мотива "Осенней песни" Поля Верлена в "Осенних скрипках" Ильи Сургучева // Наук. зап. Харк. нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Сер. : Літературознавство. - 2004. - № 4 (40). - Ч. 2. - С. 80-88.

2. Сергеева И.С. Один из наследников ХIХ века (И.Д. Сургучев) / И.С. Сергеева // Русская литература. Исследования. - 2005. - № 7. - С. 88-97. - Библиогр. : с. 97.

3. Сергеева И.С. К вопросу о трансформации одной сценической схемы / И.С. Сергеева // Наук. зап. Харк. нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Сер. : Літературознавство. - 2006. - № 2, вип. 46. - Ч. 2. - С. 148-153. - Бібліогр.: с. 153.

4. Сергеева И.С. Библейские мотивы в пьесе И.Д. Сургучева "Реки вавилонские" / И.С. Сергеева // Наук. зап. Харк. нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Сер.: Літературознавство. - 2008. - № 3, вип. 55. - Ч. 1. - С. 109-115. - Бібліогр.: с. 115.

Размещено на Allbest.ru