Жанрова інтерференція у романах Валерія Шевчука та Айріс Мердок

Основні жанрові моделі романів В. Шевчука та А. Мердок. Стильові домінанти творчості письменників, характерні елементи їх романної поетики. Процеси видозміни жанрових ознак романів та синтезування в одному творі елементів різних жанрових різновидів.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2015
Размер файла 81,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

10.01.05 - Порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Жанрова інтерференція у романах Валерія Шевчука та Айріс Мердок

Топуз Анастасія Сергіївна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Грицик Людмила Василівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лімборський Ігор Валентинович,

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту, м. Черкаси,

завідувач кафедри теорії і практики перекладу та компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент

Павленко Олена Георгіївна,

Маріупольський державний гуманітарний університет,

завідувач кафедри англійської мови

Захист відбудеться 28 травня 2010 р. об 11.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «26» квітня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Наумовська О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В оновленні методологічної бази сучасної компаративістики, реформуванні її теоретичного й методологічного апарату впродовж усієї другої половини ХХ століття і дотепер змінюються не тільки порівняльні підходи, але й те, що А. Маріно означив «зміною оптики», викликаною увагою до глибинних внутрішніх, а не фактичних (зовнішніх) взаємин у вивченні літератур на тематологічному, морфологічному, генологічному, інтертекстуальному рівнях.

Зміни у парадигмі літературної компаративістики, які широко дискутуються і зарубіжними (Р. Веллек, Р. Етьємбль, А. Маріно), і українськими вченими (Д. Наливайко, Р. Гром'як, О. Астаф'єв, Р. Радишевський, С. Пригодій, Т. Денисова), позначилися й на нашій роботі.

З-поміж різних компаративних концепцій, розроблюваних американською та європейською школами, заслуговує на увагу компаративна концепція Р. Етьємбля і Р. Веллека, що знайшла свій подальший розвиток у студіях А. Маріно та Д. Наливайка, зокрема, у порівняльній поетиці - серцевині компаративістики.

Започаткована І. Франком, О. Потебнею, А. Кримським, О. Колессою, вона знайшла своє продовження у працях О. Білецького, Л. Грицик, Р. Гром'яка, Д. Наливайка, І. Лімборського та ін. «Ідеться в них, - зауважує Д. Наливайко, - не про впливи …, а про рух української літератури в силовому полі європейського літературного процесу, який попри всі … відмінності має спільні глибинні закономірності, … про моменти спільності й своєрідності в її русі та явищах» Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика. - К.: Вд «Києво-Могилянська академія», 2006. - С. 7..

Перспективною з цього погляду є компаративна генологія, яка в зіставленнях переконливо розкриває особливості / можливості жанрів, бо виходить не лише із «належності до класу», «складної мережі подібностей» (Л. Вітгенштайн), але й вивчає процеси «різноманітних варіацій» (М. Бахтін), що видозмінюють / оновлюють жанровий канон: дифузій, трансформацій, контамінацій тощо.

Творчість В. Шевчука стала об'єктом детального аналізу в багатьох монографіях, дисертаціях та численних публікаціях (Р. Багрій, В. Балдинок, Л. Донченко, Л. Залеська-Онишкевич, Р. Корогодський, М. Павлишин, Л. Тарнашинська). Проте проблема типологічних схожостей творів письменника із західноєвропейськими літературними і мистецькими явищами залишена поза увагою. Чимало наукових студій присвячено творчості А. Мердок (Г. Анікін, В. Івашева, А. Матійчак, С. Павличко, Д. Шестаков), але малодослідженою є проблема типології романів письменниці, модифікації жанрової структури її творів.

Інтертекстуальні перегуки та «унісонність паралельних художніх відкриттів» на філософському, естетичному та художньому рівнях творів, у їх жанровій специфіці, певна естетична однорідність постатей, належність до одного стадіального рівня у розвитку національних літератур, а відтак історико-літературний контекст і типологічні схожості дозволяють поставити поряд романи В. Шевчука та А. Мердок, адже вони визначають інтенції української та англійської літератур, їх присутність у європейському контексті, розкривають їх своєрідні порівняльні первні.

Мета роботи полягає у компаративному аналізі основних жанрових моделей романістики В. Шевчука та А. Мердок, їх національного колориту, адаптації у площині традицій і новаторства романістики, а також дії процесів жанрової інтерференції на розвиток виражальних можливостей роману.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

на основі досліджень у галузі теорії роману другої половини ХХ століття узагальнити сучасні підходи до категорії жанру;

здійснити текстуальний аналіз, охарактеризувати основні жанрові моделі романів В. Шевчука та А. Мердок;

визначити стильові домінанти творчості письменників, характерні елементи їх романної поетики;

виявити типологічні схожості й відмінності творів;

висвітлити процеси видозміни жанрових ознак романів та синтезування в одному творі елементів різних жанрових різновидів.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної теми «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (Державний реєстраційний номер 02 БФ 044-01). Науковий керівник д. філол. н., проф. Семенюк Г.Ф.

Об'єктом дослідження є романи «На полі смиренному», «Дім на горі», «Темна музика сосон», «Око прірви» В. Шевчука та «Свята і гріховна машина кохання», «Червоне і зелене», «Дика троянда», «Чорний принц» А. Мердок, найпоказовіші з погляду означеної мети і завдань.

Предмет дослідження - принципи інтерференції жанрових систем у романах В. Шевчука та А. Мердок другої половини ХХ століття.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають фундаментальні положення класичного і сучасного літературознавства про природу жанру (М. Бахтін, Т. Бовсунівська, Н. Копистянська, Ю. Лотман, М. Римар, О. Фрейденберг, Л. Чернець), праці українських і зарубіжних учених з проблем порівняльного літературознавства (Б. Бакула, Р. Веллек, Р. Гром'як, Д. Дюришин, Р. Етьємбль, В. Жирмунський, М. Ільницький, Е. Касперський, Д. Наливайко), з теорії та історії роману (М. Бахтін, Н. Бернадська, Г. Гегель, А. Есалнек, В. Кожинов, Н. Лейтес, І. Франко, В. Шкловський).

Застосовано комплексний підхід, що включає елементи типологічного, тематологічного та інтерпретаційного методів аналізу, який доповнюється сучасними набутками теорії інтертекстуальності.

Наукова новизна дослідження. Новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на матеріалі романів В.Шевчука та Айріс Мердок показано можливості й перспективи компаративної генології у вивченні процесів, що видозмінюють жанровий канон сучасної літератури. Простежуються шляхи трансформації, диференціації, дифузії жанру роману (жанрової подвійності, умовності тощо). Уперше на основі творів українського й англійського письменників простежується жанрова інтерференція романів (зміни по лінії інваріант / варіант, генотип / фенотип), що зумовлює посилену увагу дослідниці до індивідуалізуючого жанрового мислення, проявленого у романних жанрах, художнього досвіду національних літератур.

Аналіз явищ жанрової інтерференції в українській та англійській сучасній романістиці дає змогу виявити структурні, наративні й жанрово-типологічні збіжності та відмінності, їх вписаність у жанрову систему світового роману.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх напрацювання можна використовувати в наукових дослідженнях, пов'язаних із вивченням теоретичної та історичної типології жанрів, процесів диференціації, дифузії, інтерференції, видозмін, які стосуються національних та індивідуальних жанрових систем. Розмаїття жанрового репертуару різних літератур «… зацікавлюють сучасну компаративістику з огляду на різнорідність і самобутність національних традицій, що є умовою міжкультурного діалогу» Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство. - К.: Вд «Києво-Могилянська академія», 2008. - с. 211..

Практичне значення дослідження. Порівняльне вивчення творчості В. Шевчука та А. Мердок засвідчує перспективність компаративних досліджень; оскільки розширює парадигму вивчення творчості письменників в літературознавстві, вводить романістику А. Мердок в український культурний контекст. Матеріали дисертації можуть бути використані під час читання у вузах курсів з порівняльного літературознавства, історії зарубіжної літератури ХХ століття, сучасної української літератури, при створенні підручників та посібників з теорії літератури, у спецкурсах із сучасної романістики, а також при написанні студентами дипломних та магістерських робіт. жанровий шевчук мердок роман

Основні положення дисертації апробовано на філологічному семінарі «Теоретичні та методологічні проблеми літературознавства» (Київ, 2008), міжвузівських наукових читаннях «Д. Чижевський з погляду сучасності» (Бердянськ, 2009), всеукраїнських наукових конференціях за участю молодих учених «Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства» (Київ, 2009), «Етнічні виміри універсуму: мова, література, культура» (Київ, 2010), міжнародних наукових конференціях «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 2008), «Мультикультуралізм у перспективі літературознавчої антропології» (Чернівці, 2009).

Основні положення дисертації викладено у 4 публікаціях у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації зумовлена загальною концепцією і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (290 найменувань). Загальний обсяг роботи - 176 сторінок.

ОСНОВИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність і наукову новизну, визначено мету і завдання роботи, методологічні принципи дослідження, науково-теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі - «Жанровий генотип і фенотип» - на матеріалі творів В. Шевчука та А. Мердок визначено найпродуктивніші шляхи жанрової диференціації роману.

Руйнуючи цілісність канонічної теорії жанру як історично стійкого утворення із сукупністю закріплених стилів, їх тем і мотивів, сучасні дослідники (Ж. Дерріда, Ф. Джеймісон, М. Корті, Д. Перкінс, О. Воррен) розуміють під поняттям жанру певний культурно та історично зумовлений комплекс ознак змісту й форми, що перебуває у процесі постійної трансформації та оновлення, долучає нові (у тому числі нелітературні) елементи, актуалізуючи увесь попередній жанровий досвід. На зміну жанровій сталості, що переносить із століття в століття свою жанрову сутність (В. Халізев), жанрову домінанту (Н. Лейдерман), жанрову матрицю (Б. Іванюк), пам'ять жанру (М. Бахтін), його стале ядро (Н. Копистянська) приходить жанрова невизначеність, що вказує на гнучкість жанрових меж (А. Фаулер, Р. Коен), конотація декількох жанрів в одному тексті (К. Гіллен) та перенесення уваги з канонічних жанрів на межижанрові форми.

Відтак під поняттям «жанр» розуміємо певний культурно та історично зумовлений комплекс ознак змісту й форми, що перебуває у процесі постійної трансформації та оновлення, долучає нові, у тому числі нелітературні, елементи та актуалізує увесь попередній жанровий досвід (сукупність успадкованих структур, сегментів ієрархічної цілісності) - жанровий генотип.

Не тільки несхожі між собою твори поєднують ознаки різних жанрів, а й один твір може належати до різних жанрових утворень. Це ускладнює проблему визначення романного жанру, і є однією з причин семантичної нечіткості цього багатогранного поняття із широким діапазоном потрактувань. Термінологічну плутанину поглиблює також проблема авторських визначень, особливо тих, які вказують на зв'язок з іншими жанрами, літературними родами, видами мистецтва, часом не адекватні змістові творів.

Синтез типології роману, зважаючи навіть на численні дослідницькі розвідки (М. Алексєєв, І. Волков, Д. Дюришин, В. Жирмунський, М. Конрад, І. Неупокоєва, Г. Поспєлов, М. Храпченко), лишається однією із нагальних теоретичних проблем генології, змушуючи, таким чином, змішані жанрові форми окреслювати «неточні» критерії поділу. Згідно з ними жанр постає не як «класифікаційне», а як «типологічне поняття» (тобто даний екземпляр мусить мати якусь із рис, що означають цей тип, але не обов'язково мусить мати всі риси). Фактично будь-який жанрово «нечистий» текст (С. Сендика), підтримуючи генотип цього жанру, одночасно полемізує із ним, сприяє його оновленню, трансформації, створюючи принципово нові фенотипні форми.

Зміни жанрових особливостей роману, зумовлені процесом індивідуалізації творчості досліджуваних авторів за умови тих чи інших впливів середовища, підтверджує аналіз романних текстів В. Шевчука та А. Мердок. Відповідно до «концепції сфери» Н. Копистянської (серед концепцій М. Бахтіна, Р. Веллека та О. Воррена, М. Кагана, В. Кожинова, Г. Поспєлова, Ю. Тинянова, О. Фрейденберг, Л. Чернець ми зупиняємося на цій як найбільш придатній для типологічних зіставлень) перехід одного поняття в інше відбувається як поступове звуження загального та зростання особливого, наближення до одиничного, неповторного в розумінні жанру. Так, сфера 1 (за тією ж концепцією) подає жанр як теоретичну абстракцію, тобто сукупність і взаємозв'язок визначальних та стійких ознак, які дають підставу об'єднувати твори різних епох та різних народів загальним поняттям і назвою. Таким чином, твори В. Шевчука та А. Мердок визначаються як романи в загальному розумінні. Сфера 2 звужує термін жанру, розглядаючи його як історичну, обмежену в часі та в соціальному просторі дефініцію. Проте, спираючись на загальне розуміння жанру, слід акцентувати увагу на романі як такому, звужуючи предметне поле дослідження до меж визначення специфіки романних моделей В. Шевчука та А. Мердок. Відповідно твори письменників детерміновані як філософсько-психологічні полотна другої половини ХХ століття. У сфері 3 жанр представляє риси національної літератури, оскільки еволюційно формується під впливом певних культурних традицій. Тобто йдеться не просто про філософський роман, а про український та англійський філософські романи з чітко вираженою національною специфікою. Конкретизація поняття щодо індивідуального творчого досвіду відбувається у сфері 4, що дає підстави говорити про шевчуківський та мердоківський роман. Такий термін засвідчує індивідуальну роль митців в оновленні жанрової форми.

Наведена концепція перегукується з концепцією «жанрового метаморфізму» (О. Червінська), за якою продуктивний процес трансформації якогось тексту є результатом спроби пристосувати свою свідомість до чужого тексту і, подолавши його вплив, створити власну форму. Відбувається постійна адаптація художніх форм відповідно до авторської інтенції, в основі якої лежить континуальний досвід інтелектуальної рефлексії.

У другому розділі - «Український та англійський роман у контекстуально-типологічних підходах», спираючись на ідеї рецептивної естетики, проаналізовано стильову парадигматику романів В. Шевчука та А. Мердок.

У першому підрозділі - «Модифікації філософського роману» - характерною наративною особливістю творів «Око прірви» В. Шевчука та «Свята і гріховна машина кохання» А. Мердок стає імпліцитна (найчастіше на рівні підтексту) полемічність майже з усіма сучасними їм культурфілософськими течіями, що свідчить про цілісну філософську концепцію, спрямовану на розкриття світоглядних домінант письменників. Істотною фенотипною рисою текстів філософських романів, яка призводить до ситуації парадоксу, є несумірність наявної в них філософської проблемності (концептуальності) та наперед заданої жанрової матриці. Так, основоположні у романах В. Шевчука та А. Мердок філософсько-релігійні погляди не пропагують ідеалізацію віри, а провокують релігійні протиріччя.

Питання віри у романі «Око прірви» розкривається через внутрішню трансформацію героїв, які віднаходять нові обрії духовного вдосконалення задля пошуку однієї спільної істини. Пізнання, за В. Шевчуком, постає як шлях від того, хто пізнає Бога, до Бога, який є пізнаваним. Необхідне для каліграфа і рисувальника Михайла переконання, що краса тлінна йде від Бога, постає як прагнення прийти до єдиного слова. Три різні тлумачення краси змагаються між собою: бісівська принада, що відображає мутації людської психіки (Микита-стовпник); образ Божий, який допомагає людині правильно використовувати власну самотність (Созонт); вистраждана у важкій праці краса Пересопницького євангелія, котра набуває форми конфлікту із розумінням власної смертності (Михайло). Здається, ніби перемога залишається за Михайлом: вбачаючи у красі не лише пізнання, а й усвідомлення її універсальної ролі для всіх, хто може знайти прекрасне, він наснажується богонатхненною творчою енергією. Але відчуття перемоги поєднується з гірким розумінням, що перевершити Пересопницьке євангеліє йому вже не під силу. Відтак герой роману усвідомлює - єдиної загальної істини не існує, а натомість, у кожного є своя власна істина.

Для А. Мердок, послідовниці Платона, С. К'єркегора, Е. Спенсера та Ж.-П. Сартра, вирішення етичного питання релігії у романі «Свята і гріховна машина кохання» відбувається не на рівні метафізики, а на основі реального зіткнення характерів і пристрастей трьох головних героїв. Релігія є не зовсім тим, чим здається, - запевняє пацієнтів психоаналітик Блейз. Лікуючи людей від комплексів, які їх переслідують, він сам страждає від роздвоєння особистості: подвійне життя, непевність у собі, втрата віри призводять до руйнації духовного начала та поступового перетворення на дещо механічне у вияві фізіологічних та психологічних імпульсів. Релігійні образи пропонують кожному відчуття власної невинності, - переконаний письменник Монті. І створений ним скептичний супергерой Міло Фейн випускає на свободу приховані всередині руйнівні сили зла. Для оксфордського викладача Едгара, ідеалізованої проекції самої А. Мердок, Христос - це лише місцева назва Бога, який належить йому. Подібний погляд призводить героя до відмови від можливості вийти поза рамки власного бачення.

Таким чином, у питаннях релігії В. Шевчук підтримує антропоцентричний світогляд у річищі сковородинського пошуку всередині себе високоморальної духовної субстанції, якою і є Бог. А. Мердок через своїх героїв «сперечається» з Богом, прагнучи перетнути відміряне ним коло можливого задля реалізації іншої можливості - іншого світу та іншої людини.

Другий підрозділ - «Оповідні стратегії сучасного психологічного роману» - присвячений новому етапові еволюції роману від філософського до психологічного, що бере початок у романістиці О. Бальзака, сюжетних хитросплетіннях Ч. Діккенса, таємницях і випадковостях В. Шекспіра, «штучній» високій англійській комедії ХVІІ століття, традиціях психологізму російської школи ХІХ століття та «потокові свідомості», але у перетвореному, зміненому вигляді. Психологізм для письменників постає не як засіб, а ймовірніше як художній і гуманістичний принцип заглиблення у сферу тонких і роздрібнених душевних порухів («недиференційованих емоцій»), що неминуче пробуджує інтерес до неординарних психічних станів. Він націлений, як у В. Шевчука, на максимально обережне розкриття найдрібніших душевних переживань, «таємного життя» героя чи пасток пам'яті, або, як у А. Мердок, на сміливе розкриття внутрішнього стану людини, оголення видимого «театру» її свідомості.

Романи «Темна музика сосон» (В. Шевчук) та «Дика троянда» (А. Мердок), репрезентуючи різні ментальні культури, водночас перебувають в одному герменевтичному колі: культурософія творів обертається довкола таємниці людської психіки, що подано як основний принцип розкриття характерів героїв. Любов постає як незавершене і деструктивне почуття, в якому немає нічого надійного і тривалого («Темна музика сосон»), або як невиліковна відокремленість людей, невміння усвідомити існування іншої людини («Дика троянда»). Чим сильніше людина віддається своєму коханню, тим неминучішим є розчарування й відчуження. Бездумним і безтямним робиться Теофіль Білозір, який мав нещастя покохати дужче, ніж дозволено смертній людині. Розбитим, приниженим та переможеним відчуває себе Х'ю Перонетт, віддавшись щастю із жінкою, на яку чекав усе життя.

Трагічним у романах стає нерозуміння партнера (В. Шевчук) та викривлене сприйняття реальності (А. Мердок). Письменники відчувають кохання як пізнання істини, бодай на мить, а «сліпоту» до свого ближнього, оманливий погляд на нього - як фатальну ваду людської природи. Двічі доля дає Теофілеві шанс зустріти людину, з якою він може досягнути гармонії, але обидва рази герой помиляється. Занадто ідеалізуючи чи принижуючи своє кохання, він знаходить у ньому безліч іпостасей, але так і не розуміє його справжньої суті. Жорстоко-іронічний поворот подій, що виявляє ілюзорність нібито досягнутої «згоди» людини зі своєю долею, розкриває роман «Дика троянда»: майже одвічні уявлення людей одне про одного при першому ж випробовуванні виказують їхню ефемерність. Приреченість визначає загальну інтонацію романів В. Шевчука та А. Мердок, адже для героїв любов стає не благом, а затьмаренням розуму, що знищує свободу.

Шукаючи власні форми інтерпретації внутрішнього стану героїв, письменники пов'язують у розповіді різні (зовнішню і внутрішню, свідому і підсвідому, удавану і реальну) сфери життя. Основною ознакою жанрового фенотипу творів В. Шевчука та А. Мердок стає свідоме конструювання моделі психологічного роману, що передбачає відхилення від психологічної норми, своєрідний психологічний казус.

У третьому підрозділі - «Національні модуси історичного роману» - розглянуті твори дають підставу говорити про вільне оперування поняттями вимислу і домислу в межах творчо розвинутого жанрового різновиду історичного роману. Такий підхід відрізняється системою ціннісної орієнтації (зростанням чи занепадом духовності у рамках певного історичного часу), осмисленням історії у проекції на вічні загальнолюдські цінності й проблеми з ретроспекцією на сьогодення. Романи «Тіні зникомі» та «Червоне і зелене» не просто відтворюють певну історичну епоху, детально розкриваючи її своєрідність через змалювання протистояння антагоністичних сил суспільства, яке зазвичай ставало об'єктом зображення в історичному творі. Сутність епохи відтворено через мислення тогочасної людини, вплив унікальної часової тональності на героїв. Жанрова фенотипність творів відзначена певною документальною основою романів, побудованих як вияв свідомості і підсвідомості героїв (з використанням «Я-оповідача», героя-наратора), що абсолютно не применшує ілюзії конкретної достовірності, життєподібності форми.

Роман В. Шевчука «Тіні зникомі» є рідкісним типом історичного роману в українській літературі - це сімейна хроніка старовинного шляхетського роду Темницьких, побудована за історично-документальним принципом. До головного героя -Теодора Михайловича приходить прозріння (Долина Видінь), яке постає від пророче прочитаних і потрактованих ним рядків книги пророка Ісаї: йдеться про батьківщину, про знищення малоросійського гетьманського устрою, Запорозької Січі, про ліквідацію усіляких прав та вольностей та про «зернятко заколоту чи сум'яття», що залишилося в душі кожного. Відтак, останньому представникові Темницьких необхідно віднайти зв'язок між поколіннями свого роду, осягнути своє місце в долі Батьківщини та пізнати родову таємницю. Дух вічний, а рабство, хоч і яке довге в часі, завжди тимчасове, - усвідомлення цієї істини вестиме героя на дорогу самопізнання.

Дублінське великоднє повстання складає невіддільну частину сюжету і композиції роману «Червоне і зелене». Побудований на драматичному конфлікті, він зображує суперечності у поведінці учасників і лідерів ірландського визвольного повстання 1916 року. Непримиримі стосунки між Ірландією та Англією підкреслені протиставленням кровних родичів - ірландського патріота Пата та англійського офіцера британської армії Ендрю, якому лише випадково не довелося стріляти у братів. Трагедія розділеної війною країни розкривається через роз'єднання великої родини Чейз-Уайт - Драмм. А. Мердок у метафоричній формі повторює відомий вираз Сартра: прокляття закорінене в саму природу родини як феноменологічної клітинки і підточує її зсередини.

Таким чином, романи «Тіні зникомі» та «Червоне і зелене» В. Шевчука і А. Мердок відрізняються від традиційних історичних творів опертям не на реальні пам'ятки минулого українського та ірландського народів, а на поетичну уяву, візію. Це робиться не задля самої гри фантазії чи творення міфу, а для утвердження певної інтелектуальної позиції - найповнішого проникнення художньої свідомості у сферу прихованого духовного й суспільного буття епохи, висвітлення справжнього зв'язку етико-моральних причин і наслідків у безкінечно складному світі.

У четвертому підрозділі - «Екзистенційний роман: трансформації та варіації» - основною ознакою жанрового фенотипу романів В. Шевчука та А. Мердок стає поєднання елементів поетики «химерного» та «любовного» романів з екзистенційною проблематикою.

Традиційний комплекс проблем, характерних для екзистенційного роману (абсурд і ставлення людини до світу, вибір і відповідальність, відчуження і смерть, ескапізм і страх, свобода і самотність) виявляється суголосний роздумам В. Шевчука у побудованому на основі химерної поетики романі «Дім на горі». Персонажі повістей «Вода з кінського копита», «Самсон», «Голос трави», що входять до складу роману, неординарні й небезпечні, темрява їхньої душі неоглядна для них самих. Більше того, вони легковажать нею, адже, переслідуючи одну мету - завойовництво, витрачають себе, свої здібності і талант, обираючи власні, кардинально різні шляхи. Перший - шлях жінок із дому на горі, спокушених дженджуриками, діти яких стають носіями творчого начала (недаремно одна із повістей роману має заголовок «Вода з кінського копита»). Дім на горі - це своєрідний Парнас, його мешканки - музи, а їхні діти чоловічої статі - митці, покликані усвідомити гармонію Всесвіту. Другий - шлях українського парубка Івана (від свого біблійного прототипу, мстивого Самсона, він відрізняється скромністю та добротою), який став на заваді мізерним людям, що призвело його до загибелі. Тавруючи цим твором комплекс егалітарності, В. Шевчук зображає Івана як трагічну постать, протиставлену загалові, а тому не сприйняту ним. Третій - шлях абсурдного бажання чарівниці Варки Морозівни - досягнути недосяжного і в такий спосіб також зберегти в собі людську сутність («Голос трави»).

Для А. Мердок екзистенційною домінантою художньо-естетичного методу у романі «Чорний принц» є бажання любові, життєствердної основи людського буття, що допомагає подолати відчай, страх і самотність. Образ Чорного принца постає із платонівських метафоричних уявлень про душу: чорний принц як чорний Ерот - животворящий і водночас згубний бог кохання, а також Аполлон - бог мистецтв, невичерпне джерело натхнення митця.

Письменник Бредлі Пірсон у поважному віці раптом закохується в молоду дівчину Джуліан, доньку свого друга і зрештою потрапляє до в'язниці, де пише роман-сповідь про те, що з ним сталося. Його розмисли є не лише намаганням збагнути незбагненне, а й спробою творчої людини відобразити непередаваний словами стан душі й тіла. Переконуючи в індивідуальності своєї свідомості, можливості жити в іншому, відкритому коханням, світі, Бредлі піднімається щаблями еротичного і творчого пізнання (за теорією Платона) - від усвідомлення суті свого почуття як «креативу» до натхненної творчості. Саме тому після тривалих душевних мук він створює свій єдиний і найкращий твір, натхненний світлим почуттям.

Так, інтуїтивне осягнення реальності через екзистенційне переосмислення в собі ірраціональних містичних станів допомагає героям роману «Дім на горі» глибше зрозуміти або власноруч створити світ таким, яким вони хочуть його бачити. У романі «Чорний принц» екзистенціал кохання розглядається в аксіологічному аспекті як вища онтологічна цінність, яка виводить людину за межі буденної свідомості у сферу духовної і душевної зрілості, розкриває іманентні творчі сили, розмикає самотність.

У третьому розділі - «Домінанти поетики у романах В. Шевчука та А. Мердок» - виокремлені певні тематичні феномени-парадигми художніх текстів, окреслюються їх інтертекстуальні джерела.

У підрозділі «Ескапізм у романах В. Шевчука та А. Мердок» провідна ескапістська тематика, що розкривається шляхом конструювання альтернативних реальностей, пояснюється особистостями самих письменників.

Втеча від тоталітаризму суспільства та ворожих антигуманних сил, своєрідний ескапізм, що виявляється на різних життєвих смугах, коли людина відчуває власну беззахисність та неспроможність, притаманна В. Шевчукові, творчість якого прийнято розглядати у контексті українського шістдесятництва. Усвідомлюючи колосальну різницю між суспільними ідеями та власними цінностями в період радянської цензури, В. Шевчук обирає усамітнення, свідоме приречення на довгі роки позалітературного існування. Усамітненість стає прикметною рисою героїв роману-триптиха «Три листки за вікном», які погоджуються бути ніким, аніж лихоносним «чимось». Кожен із них - інакша людина, з інакше обумовленим рівнем свідомості, трохи відмінним від світу. І світ мстить їм за цю відмінність.

Ілля Турчиновський (ХVІІ століття) шукає у самотності мудрості та внутрішньої рівноваги як шляху до рівноваги зовнішньої. Неспроможний звикнути до недосконалості світу, він намагається поліпшити його, зменшити зло за рахунок утвердження добра. Для його онука Петра Турчинського (ХVІІІ століття) усамітнення обернулося відчуттям ворожості світу й неминучості загибелі. Екстремальна ситуація, коли його інакшість стає очевидною, відкидає Петра зі звичного світу, проводячи чітку грань між тими, що живуть без задуму, і тими, що «їх доля усихати від думок». Їхній предок Киріяк Сатановський (середина ХІХ століття) не вірить у добро, водночас уперто відмовляючись брати участь у навколишньому злі. Це дає йому підстави протиставляти себе героям «Чорної книги», посилюючи власну самотність і цілковиту відчуженість.

Проблема ескапізму притаманна не лише творчості, а й особистому життю А. Мердок. Дворічний любовний зв'язок з австрійським письменником і драматургом Еліасом Канетті став власною спробою втечі письменниці від харизматичної, але жорстокої й тиранічної людини. Так діють і герої роману «Втеча від чарівника», блискуче переплетення життєвих доль яких відбиває відірваний від повсякденної реальності світ, у якому вони існують. Пітер Сеюард заглиблюється у вивчення загиблих імперій та старовинних письмен, що не піддаються розшифровці; подружжя Кокейн шукає порятунку від одноманітності життя у постійних мандрах; Анетта тікає з коледжу Рінгхолл, усвідомивши безглуздість свого навчання; Роза намагається позбутися переслідування братів Лисевичів, а ті, у свою чергу, привиду власної матері та батьківщини; кравчиня Ніна рятується від еміграційних служб; урядовець Джон Рейнбері виривається із тенет, розставлених його непохитною секретаркою місс Кейсмент.

Життя стає колом друзів та знайомих, кожен із них вступає у дивний зв'язок з однією людиною, Мішею Фоксом (протипом Е. Канетті), садистське прагнення якого поставити інших людей у повну залежність від себе з метою отримати повну і необмежену владу свідчить (за Е. Фроммом) про його власну втечу від нестерпної та безвихідної ситуації.

Таким чином, утеча у романах В. Шевчука та А. Мердок визначається не самою поведінкою, а причинами, що її спонукали, оскільки будь-яка діяльність може стати ескапізмом, якщо людина використовує її як компенсацію за невирішені особисті проблеми. Найчастіше це прагнення виникає у стані відповідної реакції на постійний і сильний стрес, спричинений психологічними травмами або неспроможністю налагодити адекватні стосунки з оточенням.

У другому підрозділі - «Ігрове пародіювання жанрових традицій» - розглядаються твори В. Шевчука та А. Мердок, які перебувають у складній системі інтертекстуальних зв'язків із низкою текстів попередніх культур. При цьому, зазвичай, утворюються ігрові відношення з певною жанровою традицією, пародіювання якої стає основою всього твору. Аналіз оповідної стратегії та специфіки проблем авторства дає підстави розкрити ігрові аспекти у романах митців.

Власну версію витонченої гри з добою постмодерну (у синтезі давньоруських, візантійських та латинських традицій у парадигмі українського бароко) - ідею митця-деміурга як альтернативу постмодерній «смерті автора» пропонує В. Шевчук у романі «Три листки за вікном», у контрастності якого і криється елемент гри. Автор ставить три запитання: «Чи той, хто не чинить зла, уже цим чинить добро? Чи можна заради «добра для всіх» чинити зло конкретній живій людині? Чи можна, зрештою, стати над добром і злом?» Кожне наступне запитання утворює своєрідний морально-філософський ланцюг, що з'єднує героя першої повісті зі своїми нащадками. Генеалогія в прямому розумінні переплітається у романі з «генеалогією світоглядів» таким чином, що світогляд нащадка, по суті, заперечує світогляд предка. Цинічне ставлення Киріяка Автомоновича до сповідей діда й прадіда, а відтак - узагалі до рідної історії, є важливим моментом у характеристиці нашарувань різних явищ культури шляхом гри та самоіронії.

Ігровий характер організації художнього тексту у А. Мердок моделюється, перш за все, зовнішньо, встановленням подібності між таємницею як законом світобудови та життям як спектаклем, театром. Інтонації загадковості, таємничості стають складовими процесу відтворення об'єктивної та переконливої картини незбагненної суті добра у романі «Добрий підмайстер». Гра у тексті перетворена на засіб містифікації читача за умови, що час для розкриття сюжетної таємниці ще не настав. Автор широко використовує мотиви сновидінь, пророцтв, ілюзорного сприйняття дійсності (блукання героя лабіринтами «кривих дзеркал», привид загиблого батька, який дивиться широко відкритими очима з глибини ріки, зловісне оточення маєтку Сігард, пророцтво екстрасенса, напівбожевільні батьки), що спливає як «миготіння» готичного підсвідомого Едварда, приголомшеного ненавмисним вбивством Марка. Крім того, головні герої Едвард і Стюарт символізують заплутаність та непередбачуваність процесу «учнівства добру»: розуміння таємниці добра як одного з божественних облич людської природи у них різне. У цьому виявляється змагальний момент гри, який у А. Мердок завжди супроводжує яскраво виявлений мотив таємниці.

Визначальними принципами романів В. Шевчука та А. Мердок стають фрагментарність, монтажність, асиметричність, множинність та розмитість значень, візуалізація, палімпсестність та стереоскопічність - зразки мистецтва «подвійного кодування», що призводять до ігрового переплітання різних стилів і жанрів.

У третьому підрозділі - «Типологія жіночої суб'єктивності - демонічні жінки у романах «Срібне молоко» В. Шевчука та «Одноріг» А. Мердок постають не лише у рамках загальноприйнятих уявлень, а й визначають специфіку архетипного шару досліджуваних текстів української та англійської літератур.

Створюючи складний та амбівалентний образ Явдохи («Срібне молоко»), письменник керується загальним принципом естетичної «провокації»: нехтування героїнею суспільних цінностей. Наділяючи сексуальні стосунки та звичаї героїні більшою свободою (від світу, від часу, від моралі, від усього, що пригнічує відчуття самовираження), В. Шевчук ототожнює Явдоху з божеством, у культі якого дозволено існувати тому, що ми називаємо гріхом (переступом за довільно складені моральні комплекси). Вивищуючи любов над усіма табу і заборонами, прозаїк відносить її до складової частини природи, яка не може трактуватися як зло. Та попри безмежну силу та віру в себе, Явдоху щось непокоїть, хоч вона і не дозволяє собі виказати це. Першими ознаками тривоги є ілюзія та ірреальність, використані у романі для віддзеркалення складного внутрішнього світу героїні та сприйняття нею проблем сьогодення. З часом психологічний катарсис маліє силою: Явдоха відчуває внутрішній надлом, що проявляється ззовні як душевний розлад, спричинений екзистенційним вакуумом. Її демонічна сексуальність, що виражає «прагнення кожної істоти до самоствердження, розмноження та увіковічення», набуває винятково драматичної тональності, яка трансформується в руйнівну агресію - перевтілення у змія. Подальшими проявами стають страх непрожитого життя, неможливість реалізувати материнський інстинкт, безнадія та приреченість.

Роман «Одноріг» А. Мердок акцентує увагу на ідеалізмові як джерелі жертовності й драматизму героїні, водночас інтригуючи конфліктом чуттєвого та раціонального начал. Саме ідеалізм, програючи у боротьбі із реальністю, призводить до життєвої драми Анни. Відмова батьків, чоловік- садист, слабкість та легкодухість коханої людини, зречення друзів, полон божевільних бажань спонукають героїню до протидії, опору обставинам. Її озлоблення передусім концентрується на чоловікові Пітері Крін-Сміт, спочатку законному власнику, надалі щораз послідовніше зображуваному карателем. Відкритість до зла, яку Анна дістає від нього, стає її власним способом бачення життя, тональністю озлоблення. Відьомська перспектива ображеної та скривдженої жіночості утворює особливу модальність - естетику жорстокості та зневіри. Анна перетворюється у вампіра. Подібна агресія може розцінюватися як психопатична реакція: зруйнована всередині жінка несе руйнування світові. Не будучи психічно хворою у прямому розумінні цього поняття, Анна відчуває внутрішній надлом, що виявляється ззовні як душевний розлад. Убивство Джеральда й власне самогубство стають підтвердженням духовного дисонансу героїні, спричиненого (за Е. Дюркгаймом) нестримним бажанням зробити оточуючим боляче за їх байдужість та безпристрасність.

Таким чином, оживлене задумом В. Шевчука та А. Мердок архаїчне світосприйняття допомагає письменникам побудувати складну текстову систему, яка вивершує образ жінки нового часу. Згідно з авторською установкою і Явдоха, і Анна не досягають гармонії із собою, із власними неприкаяним духом, а тому стають демонічними. Цей тип жінки реалізується в ареалі міфів та площині гри культурними й культурологічними значеннями, створюючи міф української та англійської демонічної жіночості.

ВИСНОВКИ

Змінність рухомих елементів жанру, пов'язаних із особистістю та ідіостилем автора, а також зміщення домінанти в дихотомії «жанр-автор» у бік останнього, засвідчує цілеспрямований опосередкований письменницький вплив та уможливлює інтерференцію жанрів у романах В. Шевчука та А. Мердок.

Інтерференція виникає при «втраті стійкості» одним чи декількома елементами жанрової моделі (наприклад, при поєднанні елементів поетики «химерного» та «любовного» романів з екзистенційною проблематикою - «Дім на горі» В. Шевчука та «Чорний принц» А. Мердок) або при зменшенні стійкості в результаті об'єднання різних жанрових моделей. Це відбувається при запереченні жанрових домінант заявленої моделі (романи «Око прірви» та «Свята і гріховна машина кохання»), внаслідок відповідності елементів жанрового інваріанта (романи «Темна музика сосон» та «Дика троянда») або при порушенні цілеспрямованого обігрування тих чи інших домінантних рис вихідної жанрової моделі (романи «Тіні зникомі» та «Червоне і зелене»).

Аналіз фенотипних моделей психологічного, філософського, історичного та екзистенційного романів В. Шевчука та А. Мердок на проблемно-змістовому рівні розкриває ідейно-тематичний поліфонізм та семантичну багатоплановість текстів митців, що зумовлює взаємодію в одному романі елементів декількох жанрових різновидів (наприклад, філософського, пригодницького, історичного, травестійного роману В. Шевчука «Срібне молоко» та детективного, готичного, любовного роману-випробовування А. Мердок «Одноріг»).

Центральними характеристиками романної творчості митців є металітературність, що на наративному рівні проявляється в запозиченні оповідних структур, продуктивність детективних сюжетів, використання засобів пародіювання утопічної, готичної та химерної літератури, відтворення ідеї множинності істини та текстуальності світу й мистецтва, принцип гри з фактом та вигадкою, принцип поліфонічності оповіді, зорієнтованість на інтелектуальний тип читача. Крім того, оманливість фабули та подвійна специфіка пластів текстів у романах В. Шевчука та А. Мердок визначає ряд прихованих особливостей. На структурному, проблемно-тематичному та художньому рівнях романи обох авторів являють собою пародію на певний літературний жанр. За допомогою максимальної амбівалентності ігрового тексту (під якою розуміємо закладену в твір настанову на багаторазове прочитання) письменники маніпулюють сприйняттям читача, націленого на одночасне виділення альтернативних можливостей інтерпретації як всього тексту, так і його окремих елементів. Своєрідністю визначається роль оповідача (найчастіше й творця тексту) і персонажа, які діють в межах художнього світу твору: персонажі як учасники ігрового поля приймають участь в подіях, режисованих автором в рамках романного простору, водночас проявляючи риси, незалежні від авторських. Оповідна стратегія В. Шевчука та А. Мердок безупинно призводить до розмитості у поєднанні / протиставленні двох вимірів світобачення (реального та ірреального світів, ні в чому не компрометуючи жоден із них) та відроджує «призабуті» можливості готичного роману. Двійництво як процес самоідентифікації не лише авторів, а й героїв змушує в щоразу новій ситуації усвідомлювати в собі іншу істоту, своєрідного двійника чи антагоніста. Це допомагає процесу самоусвідомлення власної інакшості як самототожності. Двійникові пари в текстах експлікують різні модуси авторської думки, актуалізуючись як символічна багатозначність. До того ж, використання персонажів, наділених амбівалентними характеристиками, дозволяє романістам поєднувати пародіювання декількох жанрових моделей водночас. Стереотипізація персонажів та постійна театралізація дії, яка часто сприймається дослідниками-традиціоналістами як недолік романістики В. Шевчука та А. Мердок, стає закономірним наслідком її установки на пародійне переосмислення канонів, літературних жанрів.

Зовнішні чинники інтерференції жанрових систем романів митців закладено у взаємодії текстів, а внутрішні - в дуальній природі жанру, в поділі його на константні та змінні елементи, кожен з яких за певних умов може стати домінуючим складником. Визначення жанрових властивостей творів В. Шевчука та А. Мердок спирається на виявлення концепції, яка стає зрозумілою в аспекті жанрової домінанти їх творчості. Таким чином, унікальна іманентна структура більшості романів письменників із додатковими рівнями композиції не вкладається у чіткі канонічні жанрові рамки. Потребуючи об'ємного сприйняття, вона відтворює картини кількох текстових площин, зараховуючи їх до особливих - шевчукового та мердоківського - романних типів, зіставний аналіз яких розкриває глибинні аналогії і спільності, розширюючи та поглиблюючи пізнання національних літератур у системі світової.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Топуз А.С. Архетип демонічної жіночості у романі «Одноріг» Айріс Мердок // Актуальні проблеми іноземної філології: Лінгвістика та літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. - Ніжин: ТОВ «Видавицтво «Аспект - Поліграф», 2007. - Вип. І. - С. 282-286.

Топуз А.С. Екзистенційність як художньо-естетичний метод у творчості Валерія Шевчука // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. - Ніжин: ТОВ «Видавицтво «Аспект - Поліграф», 2008. - Вип. ХVІІІ: Лінгвістика і літературознавство. - С. 378-382.

Топуз А.С. Сучасний психологічний роман: проблема поетики («Темна музика сосон» Валерія Шевчука та «Дика троянда» Айріс Мердок) // Літературознавчі студії. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. - Вип. 23. Част. 1. - С. 414-418.

Топуз А.С. Ескапізм як форма індивідуалізації особистості (спостереження над прозою Валерія Шевчука) // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. - Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. - С. 159-163.

АНОТАЦІЯ

Топуз А.С. Жанрова інтерференція у романах Валерія Шевчука та Айріс Мердок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Уперше в українському літературознавстві здійснено компаративне дослідження романних моделей В. Шевчука та А. Мердок.

Робота присвячена аналізу явищ жанрової інтерференції в українській та англійській романістиці, що дає змогу виявити структурні, наративні й жанрово-типологічні збіжності та відмінності, їх «вписаність» у жанрову систему світового роману. Зовнішні чинники інтерференції закладено у взаємодії текстів, а внутрішні - в дуальній природі жанру, в поділі його на константні та змінні елементи, кожен з яких за певних умов може стати домінуючим складником. Визначення жанрових властивостей романів В. Шевчука та А. Мердок спирається на виявлення концепції, яку можна зрозуміти в аспекті жанрової домінанти їх творчості. Це сприяє новому прочитанню творів та виявленню певних закономірностей у художніх системах авторів.

Ключові слова: інтерференція, порівняльна поетика, жанрові моделі, роман, генотип, фенотип.

АННОТАЦИЯ

Топуз А.С. Жанровая интерференция в романах Валерия Шевчука и Айрис Мердок. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. Киевский национальный университет им. Тараса Шевченка. - Киев, 2010.

Впервые в украинском литературоведении проведено компаративное исследование романных моделей В. Шевчука и А. Мердок.

В работе проанализированы особенности жанровой интерференции в украинской и английской романистике, что позволяет выразить структурные, наративные и жанрово-типологические сходства и отличия, их «вписанность» в жанровую систему мирового романа. Внешние факторы интерференции заложены во взаимодействии текстов, а внутренние - в дуальной природе жанров, в его разделении на константные и переменные элементы, каждый из которых при определенных условиях может стать доминирующим компонентом. Определение жанровых свойств романов В. Шевчука и А. Мердок опирается на выявление концепции, которую можно понять в аспекте жанровой доминанты их творчества. Это способствует новому прочтению произведений и выявлению определенных закономерностей в художественных системах авторов.

Ключевые слова: интерференция, сравнительная поэтика, жанровые модели, роман, генотип, фенотип.

SUMMARY

Topuz A.S. Genre interference in Valeriy Shevchuk's and Iris Murdoch's novels. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology. Speciality 10.01.05 - Comparative literature study. Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2010.

The work is devoted to the analysis of the genre interference in the Ukrainian and English romance philology, which provides the opportunity to educe structural, narrative and genre and typological similarities and distinctions, their «incribedness» into the world romance genre system.

Intermittence of the moveable genre elements, related to the author's personality and ideostyle, as well as the translocation of the dominant within the dichotomy «genre-author» in the direction of the latter, attests the author's purposeful oblique influence and enables the genre interference in the novels of V. Shevchuk and I. Murdoch. The outside factors of the interference are established into the texts interaction while the inside ones are laid into dual nature of the genre, in its division into constant and variable elements, each of those under certain conditions is in a position to become a dominant component. The assessment of the genre features of the authors' novels relies on the detection of conceptual design, which can be comprehended in terms of the genre dominant of their oeuvre.

The interference arises with «the loss of endurance» of one or several elements of the genre model (e.g. with the combination of the poetics of «chimeric» and «amorous» novels with the existential topics - «A House on the Mount» by V. Shevchuk and «The Black Prince» by I. Murdoch) or with the depletion of strength as the result of combination of the different genre models. This happens with the negation of the genre dominants of the declared model (the novels «The Eye of Precipice» and «The Saint and Sinful Machine of Love»), as a consequence of the accordance of the genre invariance elements (the novels «The Dark Music of the Pines» and «The Wild Rose») or with the breakdown of the motivated grounding of some or the other dominant patterns of the emanate genre model (the novels «The Vanishing Shadows» and «The Red and the Green»).

The analysis of the phenotype models of psychological, philosophical, historical and existential novels by V. Shevchuk and I. Murdoch at problem and content level uncovers ideological and thematic polyphony and semantic counterpoint of the artists' texts, which determines the interaction of elements from the various genres within one particular novel (e.g. philosophical, adventurous, historical, travesty novels by V. Shevchuk «Silver Milk» and detective, gothic, amorous novel - trial by I. Murdoch «Unicorn».

Thereby, the unique immanent structure of the majority of the novels by the writers with the additional compositional levels does not fit into clear-cut canonic framework. Demanding the comprehensive perception, it creates pictures of a number of the textual layers, taking them to the specific - Shevchuk's and Murdoch's - novel types, the comparative analysis of which uncovers the deep analogies and similarities, widening and deepening the cognition the national literatures within system of the world literature.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.