Жанрово-структурні особливості та стильові модифікації творів Романа Федоріва

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЖАНРОВО-СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТИЛЬОВІ МОДИФІКАЦІЇ ТВОРІВ РОМАНА ФЕДОРІВА

10.01.01 - українська література

УСМАНОВА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

Кіровоград - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Кравченко Валентина Олександрівна, Запорізький національний університет, доцент кафедри української літератури.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Гуляк Анатолій Борисович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Єременко Оксана Романівна, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться "26" лютого 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розіслано " 25 " січня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Гольник

АНОТАЦІЯ

Усманова О.В. Жанрово-структурні особливості та стильові модифікації творів Романа Федоріва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. - Кіровоград, 2010.

У дисертації системно досліджено творчий доробок Р.Федоріва, охарактеризовано різні форми і рівні художньої організації текстів, окреслено особливості художньої нарації та жанрову еволюцію письма. Розширено і поглиблено різноаспектне вивчення художньої специфіки публіцистичних творів, визначено жанрові та внутрішньожанрові зміни, поетику й типологію малої прози і середніх жанрових форм. Проаналізовано специфіку стилю Р.Федоріва, вияви синкретизму художньої образності, своєрідні ознаки сюжетотворення, композиції, хронотопу творів.

Висвітлено основні формозмістові елементи романістики, що займають центральне місце у творчості Р.Федоріва. Окреслено специфіку і художній розвиток інтерпретації національної ідентичності, внутрішнього світу особистості, структур сюжетотворення, композиції, хронотопу. Констатовано продовження традицій романів І.Вільде, М.Стельмаха, "химерної" прози О.Ільченка, В.Земляка з їхніми народнопоетичними рецепціями, синтезом реалістичного й фантастичного способів зображення.

У роботі переглянуто дотеперішні уявлення про жанрові й стильові параметри, типологічні тенденції, еволюційні процеси і рівні художньої цінності творів Р.Федоріва.

Ключові слова: жанр, стиль, публіцистика, оповідання, повість, роман, сюжет, композиція, хронотоп, тропіка.

АННОТАЦИЯ

Усманова Е.В. Жанрово-структурные особенности и стилевые модификации произведений Романа Федорива. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. - Кировоград, 2010.

В диссертации системно исследуется творчество украинского писателя Р.Федорива. Автор анализирует истоки формирования литературно-эстетических взглядов прозаика, своеобразие характерологического ряда публицистики, малой и средней прозы, романистики в широком типологическом контексте украинской литературы второй половины ХХ столетия, особенности поэтики жанра и стиля творческого наследия мастера слова. Работа отображает результаты анализа жанрового разнообразия творчества Р.Федорива, определяет характерные особености самобытности его стиля.

Р.Федорив обогатил художественную характерологию украинской прозы и публицистики яркими образами и характерами, способными осмыслить как свое социальное, так и духовное бытие и стать носителями категорий гуманизма, патриотизма, что соответствовало мироощущению самого автора.

Наиболее успешно Р.Федорив реализовал творческий потенциал публициста в жанрах очерка, эссе, памфлета, статьи.

В портретных очерках, основанных на фактах личного общения с будущими героями произведений, нашли отображения этноментальные черты украинцев. Проблемные же очерки комментировали сложные человеческие отношения, политические процессы, ценностные ориентации простых людей, нацеливали на преодоление трудностей. Главным источником информации для путевых очерков были впечатления, полученные во время редакционных командировок.

Размышлениям о жизни Прикарпатья, народных мастеров гуцульского края, сохранении духовных ценностей посвящены эссе Р.Федорива, насыщенные фольклорной символикой, ассоциативными элементами.

Отмечено, что воплощением компартийных установок на критику "мерзкой" сущности украинского "буржуазного" национализма были памфлеты автора.

В статьях Р.Федорив анализировал закономерности и аномалии общественных процессов.

Малая и средняя проза представлена широким спектром жанровых структурных разновидностей - рассказом, новеллой, повестью-сказкой, повестью в легендах, повестью в новеллах.

Анализ сборников рассказов "Колумбы", "Следы на скалах", "Евшан-зелье", "Цвет папороти" дает основание считать малую прозу самобытным явлением, интересным художественными идеями и проблемами, оригинальными изобразительно-выразительными средствами. В диссертации исследованы поливариантные возможности структурирования психологического познания человека, его душевной борьбы, преодоления спорных настроений и интересов, характерные для повестей писателя.

В романных жанровых формах, занимающих центральное место в творчестве, писатель изобразил западноукраинскую землю в разных временных и пространственных измерениях. Романы прозаика систематизированы на историко-философские ("Отчий светильник", "Чудо святого Георгия о Змее", "Ерусалим на горах"), историко-социальные ("Каменное поле", "Жернова", "Ворожба людская") и историко-психологические ("Пустыня без брода", "Палица для прокаженных").

Историко-философские романы Р.Федорива - это своеобразная переоценка взглядов на историю и исторические личности, глубокие проникновения в тонкости прошлого с целью акцентуации на его идеях.

Впервые в большой прозе художественно интерпретировано тяжелый период в жизненных процессах западноукраинских территорий 30-40-х годов ХХ века в историко-социальных романах.

Психология писательского труда в романе "Пустыня без брода" отображена на примере образа автора исторических произведений Иосифа Зория. Этим произведением-исповедью Р.Федорив продолжает развивать традиционную в украинской литературе тему бессмертия народа, его духовного мира.

В романе "Палица для прокаженных" писатель выступает в роли безжалостного диагноста современной ситуации в Украине, истоки которой в прошлом. Автор осознает, чтобы войти в будущее физически и морально здоровой, украинской нации необходимо самоочиститься.

Романная проза Р.Федорива отличается полипроблемностью, глубиной психологизма в репрезентации поступков и помыслов персонажей, а главное - она есть моделью сугубо ментального механизма мировосприятия и миротолкования.

Жанровая и структурно-стилевая система произведений Р.Федорива разнообразна. Творческое наследие писателя, своеобразно вписываясь в контекст украинского литературного процесса второй половины ХХ в., воплощает индивидуально-своеобразную модель авторского сознания, несет весомое эстетически-познавательное значение.

Ключевые слова: жанр, стиль, публицистика, рассказ, повесть, роман, сюжет, композиция, хронотоп, тропика.

жанровий стильовий романістика поетика

SUMMARY

Usmanova O.V. Genres and Structure Features and Style Modifications of Roman Fedoriv Writings. - Manuscript.

Thesis is given on the gaining of the scientific degree of Candidate of Philological Sciences in specialty 10.01.01 - Ukrainian Literature. - Volodymyr Vynnychenko Kirovograd State Pedagogical University. - Kirovograd, 2010.

R.Fedoriv's creative work was systematically researched in the dissertation. There were characterized different forms and levels of artistic texts organization, named the features of the artistic narration and genre evolution of writing. The author developed and deepened different aspects of studying of the artistic specifics of the publicistic works, defined inner and general changes of the genre, poetics, and typology of the small prose and middle genre forms. There were analyzed the specifics of R.Fedoriv style, expressions of the artistic imagery syncretism, special features of plot creation, composition, and chronotope of the writings.

The thesis shows the main elements of the content and form of the novels, which are central in the R.Fedoriv creative work. There were named the specifics and artistic development of interpretation of the national identity, inner world of an individuality, plot creation structures, composition, and chronotope. The author researched the continuation of the traditions of I.Vilde, M.Stelmakh novels, O.Ilchenko and V.Zemlyak "chimerical prose" with their folk and poetic receptions, synthesis of realistic and fantastic ways of representation.

There were reviewed the previous views on the genre and style parameters, typological trends, evolutional processes and levels of the artistic value of R.Fedoriv writings.

Key words: genre, style, publicistic, story, tale, novel, plot, composition, chronotope, tropics.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації зумовлена загальним станом нинішнього духовного відродження України, що створює сприятливі умови для пошуків нових та модернізації відомих підходів до наукового вивчення літературних явищ і конкретних художніх набутків письменників.

Потреба системного висвітлення спадщини Р.Федоріва як прозаїка і публіциста, комплексного дослідження жанрово-структурних особливостей, стильових засобів і видозмін у його творах передбачає добір такої стратегії аналізу, методології, щоб, з одного боку, уникнути непотрібної глорифікації творчих досягнень "успішного" автора, його спротивів соцреалістичним канонам, а з іншого, не віднести твори до кон'юнктурних, заангажованих чи й "застарілих" із приниженням ознак традиційності та ігнорування індивідуального нарощування нових якостей художності. Саме тому його творчість поставлено в історичний контекст з урахуванням реалій того часу, виявленням прихованого, розпізнаванням природного і штучного, розумінням того, що ідеологічний тиск в українському суспільстві поєднувався із суворим обмеженням у плані національному.

Наявні літературно-критичні та історико-літературні джерела найчастіше розглядають лише окремі аспекти творчості письменника. Найґрунтовнішим дослідженням стала монографія В.Качкана "Роман Федорів: Літературно-критичний нарис" (1983), однак у ній проаналізовано лише твори 60-их - початку 80-их рр. ХХ ст., до того ж з елементами "старих" критеріїв, тенденцій та підходів.

Побіжно охарактеризовано доробок Р.Федоріва в літературознавчих працях В.Дончика, В.Панченка, М.Слабошпицького, у статтях Р.Бурбана, Г.Пагутяк, А.Погрібного, Б.Сидоренка. В оглядовому плані розглянуто публіцистику Ф.Зубаничем, Ф.Неборячком. До аналізу окремих творів малої та середньої прози зверталися в газетно-журнальних публікаціях Л.Воловець, А.Колісниченко, М.Медведенко, П.Нісонський та інші.

Та найбільше магнетизували увагу дослідників романи письменника. Їх розглядали О.Єременко, П.Загребельний, М.Ільницький, В.Кравченко, В.Марко, О.Проценко, Т.Салига, А.Содомора.

Кількість видань і публікацій про творчість Р.Федоріва засвідчує значний інтерес до неї, та все ж у повному обсязі комплексно і докладно її не проаналізовано, не уведено в системний літературознавчий обіг константних і змінних рис авторського арсеналу й специфіки художньої інтерпретації людського буття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукового напрямку "Література та історія", включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького національного університету. Тему та план-проспект дисертації ухвалено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України 22 лютого 2007 року.

Мета дослідження - проаналізувати художню спадщину Р.Федоріва під кутом бачення її жанрової своєрідності, внутрішньожанрових змін, системно дослідити структурні особливості творів, їх образну організацію, стильову специфіку, інтертекстуальність.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання комплексу завдань:

- охарактеризувати різні форми і рівні художньої організації текстів;

окреслити особливості нарації та жанрову еволюцію письма;

з'ясувати специфіку публіцистичних творів;

визначити жанрові та внутрішньожанрові зміни, поетику малої прози й середніх жанрових форм;

простежити специфіку стилю Р.Федоріва, реалізацію синкретизму художньої образності, своєрідні ознаки сюжетотворення, композиції, хронотопу творів;

проаналізувати романістику письменника, встановити її основні формозмістові елементи;

простежити еволюцію вираження засад національної ідентичності, внутрішнього світу особистості;

дослідити авторську мову, своєрідність виражально-зображальних засобів;

розглянути доробок Р.Федоріва в інтертекстуальних зв'язках.

Об'єктом літературознавчого аналізу стали збірки Р.Федоріва "Жовтнева соната", "Таємниця подвигу", "Колумби", "Сліди на скелях", "Євшан-зілля", "Арканове коло", "Колиска з яворового дерева", "Яре зерно", "Плуг у борозні", "Скрипка, що грає тисячу літ", "Танець Чугайстра"; публіцистичні твори в періодичних виданнях; повісті "Жбан вина", "Таїна лісова", "Рудий опришок", "Турецький міст", "Знак кіммерійця", "Синій журавель на погарищі", "Чорна свіча від Їлени", "Житіє ізографа Штефана", "Лисиці брешуть на щити", "Глечик із тисячолітньої ночі", "Містерії з інших світів"; романи "Отчий світильник", "Кам'яне поле", "Жорна", "Ворожба людська", "Єрусалим на горах", "Чудо святого Георгія о Зміє", "Пустеля без броду", "Палиця для прокажених".

Предметом дослідження є авторська концепція художнього моделювання дійсності та її інтерпретація в різножанрових творах, системний аналіз прози, художні принципи і засоби нарації, стильова специфіка творів малих, середніх і великих форм в інтертекстуальному зіставленні.

Теоретико-методологічну базу дисертації склали праці про національну специфіку літератури українських і зарубіжних дослідників В.Дончика, М.Жулинського, Г.Сивоконя, В.Халізєва, про міфологію В.Войтовича, В.Скуратівського, К.Юнга, про теорію жанру та стилю Н.Бернадської, І.Варфоломєєва, О.Галича, З.Голубєвої, А.Григоряна, А.Гуляка, І.Денисюка, Н.Копистянської, В.Марка, Л.Тимофєєва, А.Ткаченка, О.Фрейденберг, Л.Чернець, із герменевтики і поетики Аристотеля, М.Бахтіна, В.Жирмунського, М.Ільницького, Г.Клочека, М.Кодака, В.Пахаренка, Б.Томашевського, компаративістики Р.Гром'яка, М.Гуменного, Д.Дюришина, Ю.Крістєвої, Ц.Тодорова, публіцистики В.Здоровеги, О.Кузнєцової, І.Михайлина, етнопсихоаналізу О.Воропая, Н.Зборовської, В.Яніва.

Методи дослідження. У роботі використано історико-порівняльний, аналітичний, описовий, системний методи з елементами компаративного підходу при аналізі текстів, при їх зіставленні з історичними та фольклорними джерелами.

Наукова новизна роботи та особистий внесок здобувача полягають у тому, що в ній уперше систематизовано та узагальнено літературно-критичні публікації, комплексно досліджено романи Р.Федоріва 90-их років ХХ ст. "Єрусалим на горах", "Чудо святого Георгія о Зміє", "Пустеля без броду", "Палиця для прокажених"; проаналізовано в контексті творчості прозаїка ранні романи "Отчий світильник", "Кам'яне поле", "Жорна", "Ворожба людська"; розглянуто самобутню сукупність жанрових і внутрішньожанрових особливостей та стильових модифікацій романів, повістей, малої прози, публіцистики в інтертекстуальних зв'язках, розкрито вияви синкретизму художньої образності, своєрідні ознаки сюжетотворення, композиції, хронотопу, мовних засобів, окреслено еволюцію вираження засад національної ідентичності, внутрішнього світу особистості, тенденцій художнього мислення епохи.

Теоретичне значення дисертації зумовлено тим, що отримані результати і наукові висновки розширюють уявлення про епічні види, жанри і жанрові різновиди, уточнюють і поглиблюють базові поняття стильової системи, природи, форм і функцій інтертекстуальності, конкретизують низку теоретико-літературних проблем (національної ідентичності, наративних змін, особливостей індивідуального стилю письменника, семантико-асоціативних складників, лірико-суб'єктивного нюансування).

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть стати основою при вивченні творчої спадщини Р.Федоріва, для створення літературного портрета письменника, знайти застосування у подальших історико-літературних студіях письменства ХХ ст., у проведенні спецкурсів і спецсемінарів, написанні бакалаврських і магістерських робіт, допоможуть учителям при викладанні української літератури цього періоду.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на міжнародній ("Література й історія", Запоріжжя, 2008), всеукраїнських ("Поетика художнього твору", Запоріжжя, 2005; "Слобожанщина: літературний вимір", Луганськ, 2007; "Філологічні науки в освітніх закладах України", Суми, 2007; "Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку", Черкаси, 2007; "Історія в літературі", Херсон, 2008) а також на щорічних підсумкових наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького національного університету (2007, 2008, 2009).

Матеріали дослідження було використано у викладанні курсу "Публіцистика Р.Федоріва" на факультеті журналістики Запорізького національного університету.

Публікації. Основний зміст результатів роботи відображено у 6 публікаціях (одна у співавторстві), 5 із яких - у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків та списку використаних джерел (233 позиції). Загальний обсяг дослідження - 201 сторінка, із них - 182 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету, завдання, теоретико-методологічну основу та методи, конкретизовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію результатів, публікації та обсяг дисертації.

Перший розділ "Жанрове розмаїття творчості Р.Федоріва" складається з двох підрозділів, у яких інтерпретовано жанрову палітру творчості письменника, конкретизовано уявлення про глибинну суть ідіостилю шляхом диференціації домінантних рис того чи іншого жанру і його різновидів.

У підрозділі 1.1. "Стан дослідження поняття жанру: теоретичний аспект" з'ясовано, що літературні експерименти з існуючими жанрами потребують нового бачення змінності їх канонів, матриць, модифікацій. Найприйнятнішим для жанрової характеристики прозового твору є п'ятиступеневий вимір, у якому на першій сходинці - літературний рід (проза), на другій - вид (історична проза), на третій - жанр (роман), на четвертій - жанровий різновид (історичний роман), на п'ятій - модифікація жанрового різновиду (історичний роман-сповідь). Наголошено, що через осмислення жанрових, функціонально орієнтованих особливостей творів складається враження про самобутність автора, простежується еволюція прозових змістоформ.

У підрозділі 1.2. "Жанрова своєрідність творів Р.Федоріва" стверджено, що прозаїк випробував себе в різних жанрових утвореннях, відчувши смак подолання опору нових йому форм, тому в його арсеналі - нариси, есе, памфлети, статті, новели, оповідання, повісті, романи, їх різновиди із синтезом традиційних і новаторських рис.

Досліджуючи публіцистичну спадщину Р.Федоріва, виокремлюємо два її періоди:

- перший (1958-1967 роки) - етап становлення, позначений кореспондентською роботою в регіональних та республіканських газетах. Його представлено нарисами, тематика яких пов'язана із висвітленням краси рідної природи (цикл "Мальовнича Україна" в газеті "Радянська Україна"), історичного минулого ("Сивий вітер", "Олексина бартка"), змалюванням людських характерів ("У нього тиха вдача", "Полтавчанка на Прикарпатті", "І радість, і пісня", "Зірка Волині", "У лузі червона калина", "Талант господаря", "Проліски цвітуть восени"). Публіцистичний масив цього періоду Р.Федоріва складає понад 200 публікацій;

- другий (1968-2001 роки) - час роботи в журналі "Жовтень" ("Дзвін"). Редакторська та письменницька діяльність зумовила в цей період розширення жанрового і тематичного діапазону: до нарисів додалися есе, статті, рецензії, памфлети, у яких порушено питання розвитку української літератури і мистецтва, проблеми духовної спадщини народу, подано власний погляд на суспільно-політичні події.

Під впливом політичної ситуації в суспільстві середини вісімдесятих років ХХ ст. еволюціонує й об'єкт творчості Р.Федоріва. Якщо для публіцистики першого і значної частини другого періоду характерним було відображення людини в категоріях соціальної ієрархії (у радянській журналістиці інформація використовувалася для пропаганди комуністичних ідей і агітації фактами), то тепер його увагу все більше привертає людина як особистість.

З'ясовано, що зібрані в кількох книжках ("Арканове коло", "Колиска з яворового дерева", "Яре зерно", "Скрипка, що грає тисячу літ") публіцистичні твори, які спершу з'являлися в періодичних виданнях, різнобічно увібрали в себе особливості двох видів публіцистики - "офіційної", покликаної популяризувати компартійну "мудрість" владних рішень та дій, і "контрпропагандистської", спрямованої на демонстрування народам світу перемог "реального соціалізму" та викриття імперіалізму. Незважаючи на це, вони висвітлювали і справжні цінності народу, ментальність українців.

Найкраще реалізувати творчий потенціал Р.Федоріву вдалося в жанрах нарису, есе, памфлета, статті.

У портретних нарисах ("Реквієм", "Дума про Ольгу", "У нього тиха вдача") автор осмислював сенс життя простої і водночас неординарної людини, хоча і не міг позбутися ідеологічної позитивності, "рожевої" тональності. Нація зі славною історією і проявами занепаду духовності, втрати історичної пам'яті у "підлакованому" сьогоденні постала в проблемних нарисах ("Сивий вітер", "Член обкому") із намаганням виявити причини їх виникнення в умовах співіснування радянських ідеалів і національних цінностей. Власні враження під час редакційних відряджень, споглядання, емоційні реагування (збірка мандрівок "Яре зерно") в межах ідеологічних догматів протиставлення минувшини й сучасності - головне джерело текстів публіциста.

Помітним творчим явищем стала есеїстика, у якій Р.Федорів-публіцист звертався до тем історико-краєзнавчих ("Могила на Україні", "Кременецька ворожба"), літературно-мистецьких ("Художник із Крилоса", "Квіти з дубової полуміні", "Остання мандрівка поета"), філософських ("Колиска першого кохання", "Магія старого пергаменту", "Птаха, що обпікає долоні").

Повісті-есе "Сходження до Івана Федорова", "Голос вербової сопілки", "Ключ від старого міста" наближено до портретних нарисів із асоціативною формою розповіді, довільною композицією.

У збірці повістей-есе "Танець Чугайстра" автор роздумує про життя Прикарпаття, народних митців гуцульського краю, пошуки національної ідентичності.

Памфлети Р.Федоріва, на жаль, були виявами ідеологічної заангажованості, "контрпропаганди", втіленням компартійних настанов. Доведено це на прикладі творів "Пограймося у "жмурки", "А бубон - дірявий…" із їх засобами викриття "мерзенної" суті українських "буржуазних" націоналістів.

Статті Р.Федоріва класифіковано на дві групи - публіцистичні і науково-публіцистичні. У публіцистичних автор вів бесіди з читачами, висловлював виважені судження щодо обстоювання духовності й ментальності українців ("Смутне сонце на Україні, або ж на милицях до суверенітету", "На варті червоної калини", "Біль старих ран", "Вороний кінь галицького князя", "Дзвони дзвонять сьогодні"). У науково-публіцистичних - репрезентував своє бачення суспільних процесів, надаючи філософського звучання проблемам духовності, рідної мови, літератури ("Історична романістика та національна свідомість", "Сучасність історичної теми", "Чи підкований білий кінь?", "Дорога на Чорногору").

У збірці новел "Жовтнева соната" домінували соцреалістичні канони антитези - картини колишнього "злиденного" життя гуцулів і "щасливого" сьогодення.

Оповідання Р.Федоріва, основною особливістю яких є наявність "фольклорного ферменту" (М.Ільницький), розкривали окремі епізоди з життя людини прикарпатського краю, певну рису героя, доповнювали і поглиблювали розуміння складної діалектики закономірної еволюції суспільства (збірки "Колумби", "Сліди на скелях", "Євшан-зілля", "Квіт папороті").

До традиційної повісті Р.Федоріва з багаторівневими підтекстовими пластами відносимо твори "Глечик із тисячолітньої ночі", "Житіє ізографа Штефана", "Знак кіммерійця", "Іван, син Мокрини", "Лисиці брешуть на щити", "Синій журавель на погарищі", "Турецький міст", "Чорна свіча від Їлени". Постійні пошуки автором нових викладових форм, прагнення відійти від жанрових канонів повісті засвідчили гібридні тексти: повість-казка "Рудий опришок", повість у легендах "Жбан вина", повість у новелах "Тисяча кроків". Триптих "Містерії з інших світів" - це пов'язані ідейним змістом повісті "Дерево, що пам'ятало зло", "Змій, коронований у Горопахах", "Кларнет із лісу на піщаних горбах", у яких зображено хроніку життя окремих героїв у межах обраної письменником епохи.

Центральне місце у творчості Р.Федоріва відведено романному жанру. Трилогія "Кам'яне поле", "Жорна", "Ворожба людська" порушила проблему осмислення людської духовності в трагічні та героїчні періоди історії, продемонструвала посилення авторської суб'єктивності, продовжила традиції роману-епопеї І.Вільде, М.Стельмаха, а також "химерної прози" О.Ільченка, В.Земляка з її засобами художньої умовності, зміщення часопросторових площин, інтертекстуальності тощо.

Романи "Отчий світильник", "Єрусалим на горах", "Чудо святого Георгія о Зміє", "Пустеля без броду", "Палиця для прокажених" розкривають архіви людської пам'яті, будять національну самосвідомість. Насиченість подієвими компонентами, сюжетна напруженість, оригінальні варіанти прояву авторської суб'єктивності дозволяють говорити про філософське утвердження образної змістової сутності головної ідеї, що розгалужується, розкладається на широкий спектр роздумів письменника над одвічними питаннями, сформульованими ще Т.Шевченком: "…що ми?.. / Чиї сини? яких батьків? / Ким? за що закуті?..".

Конкретизацію характеристики художньої організації текстів, особливостей нарації, жанрових структур, стилетвірних чинників, виявів синкретизму образотворення, конструювання хронотопу здійснено у другому розділі "Поетика публіцистики, малої та середньої прози".

У підрозділі 2.1. "Структурний потенціал публіцистичних творів" з'ясовано, що Р.Федоріва хвилювали проблеми простолюду, він намагався проектувати загальноісторичний процес на конкретні долі, складні реалії буття, застосовуючи ідеологічні кліше звеличування тодішніх соціалістичних подій. Показовими щодо цих аспектів є нариси "У нього тиха вдача" про мовчазного воїна Олексія, чий мужній вчинок (порятунок хлопчика) дозволив по-новому поглянути на нього; "Зелений олень" із майстерним трактуванням антеїзму - відчуття єгерем Степаном Біденним нерозривної єдності з рідною землею як основи української ментальності; "Олексина бартка" про мистецтво мосяжництва (художньої обробки металу) з інтертекстуальним відштовхуванням від героїчної легенди про походження сокирки; "Реквієм" з акцентуванням не перебігу подій, а динаміки духовного становлення.

Портретні, проблемні й подорожні нариси відзначаються майстерною тропікою, багатством стилістичних засобів, динамічністю, експресивністю оповіді, "вставленими" текстами - реальними й уявними листами, цитатами з документів, літописів, довідників тощо.

Жанр есе репрезентує збірка "Танець Чугайстра", де вміщено невеликі за обсягом твори, що мають довільну структуру, відбивають авторські міркування щодо конкретних проблем і ситуацій. Автор у них є не лише суб'єктом, а й об'єктом, спрямовуючи читача на шлях пошуків, яким ішов сам, досліджуючи маловідомі сторінки історії, узагальнюючи реальні факти, додаючи їх глибинне розуміння, енциклопедичні знання та озброюючись інтуїцією й домислом.

Ораторські інтонації, іронія, сарказм, асоціативність, афористичність, віра в істинність тодішніх ідеологічних міфів - особливості памфлетів Р.Федоріва. Їх окреслено на прикладі аналізу твору "Лондон на дроті", який має форму діалогу з емігрантом із подальшим доданням в окремих розділах трьох "викривальних" портретів уявлюваного телефонного співрозмовника як українського "буржуазного" націоналіста і стандартних ретроспекцій (згадуваннями в одному переліку імен Петлюри, Пілсудського і навіть Гітлера).

Дослідження актуальних, суспільно значущих процесів, ситуацій, явищ - визначальна риса статей автора. Характерною особливістю його творів цього жанру є яскрава образність, вміла побудова аналітичного обговорення предмета, що неодмінно призводить до роздумів, пошуку шляхів розв'язання проблем.

У підрозділі 2.2. "Стилетвірні чинники" показано, що Р.Федорів у новелах "Зоряна", "Щоб світило сонце", "Оленка", "Син", у повісті-легенді "Жбан вина" орієнтувався на стефаниківський психологізм, поліаспектні функції фольклорних трансформацій, романтичні засоби. Контамінація життєвих реалій і фольклорних уявлень, модифікація художніх типів, розгортання сюжету, розв'язка конфлікту відбуваються в казково-легендарному дусі. У насичений метафоричністю текст повісті введено художні інтерпретації народних звичаїв і традицій, обрядових подробиць, заклинання, уривки співанок, колискових, голосінь, примовлянь.

Якщо в повісті "Іван, син Мокрини" простежено пишномовність, патетичність, певну афектованість, вплив авторської ерудованості на персонажів, то в побудованій на притчевій основі дидактичній повісті "Турецький міст" виявлено органічне зближення віддалених історичних часів і моральних імперативів, інтертекстуальні зв'язки з народними думами і піснями, їх ритмікою, символікою, рефренами тощо. Сюжетний розвиток повісті "Знак кіммерійця" відзначається мозаїчністю, монтажністю елементів, але при цьому зберігає структурно-логічну схему побудови притчі.

У підрозділі 2.3. "Специфіка образотворення" встановлено, що в доробку Р.Федоріва є твори, де на першому плані перебувають тільки реальні особи ("Глечик із тисячолітньої ночі", "Жбан вина", "Лисиці брешуть на щити", "Синій журавель на погарищі"), і повісті, у яких зображено персонажів, що є витвором авторської фантазії ("Чорна свіча від Їлени", "Турецький міст", "Знак кіммерійця"). Письменник створює світ, у якому людина - носій позитивної енергії, хоча він не відмовляється і від змалювання тих представників суспільства, які втрачають якості людської гідності та честі, нищать духовні ідеали.

Активно функціонує й образ суб'єктної типології - образ автора чи художнє "Я" - як вираження індивідуальності митця. У малій прозі федорівське "Я" є генеральним суб'єктом стилю й тональності творів ("Коли народився Івась", "У січні ромашки не цвітуть", "Стежки в життя" тощо), а в новелі "Щоб світило сонце" розповіді автора й ліричного героя настільки переплетені, що їх складно розрізнити.

У багатьох оповіданнях збірок "Євшан-зілля", "Колумби", "Сліди на скелях" створено образи представників покоління після так званого "золотого вересня 1939 року", які в притаманних персонажам прози соцреалізму пошуках добра, щастя та правди стикаються із труднощами і все ж перемагають завдяки своїй чесності, порядності й рішучості.

Морально-психологічний розпад особистості став предметом художнього дослідження в повісті "Чорна свіча від Їлени". Письменницький інтелект, інтуїція сприяли розкриттю соціально-психологічної природи "таїни гріха", її руйнівних наслідків для душі. Психологічними параметрами поведінки головного персонажа Михані були ризиковані дії, приховування своїх справжніх думок; його пристрасті то розпалюються, то гаснуть, а внутрішнє життя - табу для більшості.

У портретній зовнішності персонажів автор акцентує увагу на деталі, кількома словами подає влучну характеристику людських якостей. Наприклад, у портреті батька Михані опис очей ("Зіниці його були жовті, не мигаючі, гострі, які простромили мене наскрізь, аж стало в грудях боляче") - велемовна деталь, що поглиблює розуміння його характеру та душі; нанизування слів із літерою "р" ("гострі", "простромили", "наскрізь") надають зовнішності явної суворості та хижості.

Народна мораль для письменника є головним критерієм у трактуванні складних характерів, взаємин головних і другорядних персонажів.

Образ Олекси Довбуша, що є композиційною домінантою повісті "Жбан вина", наділено надприродними здібностями. Автор показав народного героя людиною стійкою, незламною в боротьбі з пихатими вельможами. Ватажок зображений чесним, справедливим, щедрим, суворим. Письменник знайомить нас із надприродними істотами: у горах "мешкають" нявки, арідники, блуди, щезники, чугайстер. Фольклорні образи в повісті виражають поняття народу про такі ключові філософсько-моральні категорії як правда і неправда, добро і зло. Вони є не тільки повноцінними персонажами, а й своєрідними орієнтирами в системі оцінних координат.

Систематизацію хронотопних параметрів внутрішньої форми творів у процесі їх взаємовідношень із персонажами здійснено у підрозділі 2.4. "Конструювання часопростору світобачення автора". Єдність просторового окреслення зображуваного і його часової проекції є у Р.Федоріва засобом, що розкриває риси характеру, ознаки адекватності мистецької інтерпретації. Точність і плинність часу фіксовано за допомогою датування, маркерів, ключових фраз. У деяких творах письменник вказує не лише рік, а й день подій, такою конкретизацією фокусуючи увагу й локалізуючи певний період історії.

Для підсилення динаміки зображення прозаїк застосовує циклічний час: зміни пір року, дня і ночі, що здебільшого обумовлено специфікою повістевого жанру ("Житіє ізографа Штефана", "Рудий опришок" та ін.), окрім повісті "Іван, син Мокрини", де основна дія, пожежа, відбувається лише декілька хвилин.

Просторовий компонент повісті "Жбан вина" узгоджено зі змінами життя Довбуша: перша частина подій відбувається в закритому локусі (хатині), а надалі, аж до фінального епізоду, їх перенесено в "розбишацький ареал" - ліси, луки тощо. Головна риса часового складника - перервність, розробленість лише в межах певних епізодів, про які йдеться у фольклорних творах з метою переінакшення їх інтерпретації.

Для розкриття багатогранності й динаміки характерів Р.Федорів використав ретроспективні та перспективні виміри в повістях "Турецький міст", "Житіє ізографа Штефана".

У новелах "Господар вільхового гаю", "Зоряна", "Осіння казка", "У полі береза стояла" контаміновано минуле і сьогодення, максимально розширено просторово-часовий діапазон, що проявляє себе як можливість надавати якнайповнішу інформацію та підсилювати художню концепцію об'єктивної реальності.

Третій розділ "Структурно-стильові виміри романів" складається з трьох підрозділів, у яких наголошено, що велика проза Р.Федоріва вражає письменницькою ерудицією, актуальною проблематикою, оригінальністю змістоформ, підтекстовими спротивами соціально-класовим ідеологічним канонам, гідно продовжує кращі традиції української романістики і по-новаторськи збагачує її художні арсенали.

Романи письменника в дисертації поділено на історико-філософські, історико-соціальні та історико-психологічні, між якими відсутня демаркаційна лінія і тому певні жанрові "прикмети" є взаємоперехідними, подібними, тотожно модифікованими.

У підрозділі 3.1. "Історико-філософські романи" до цієї групи віднесено "Отчий світильник", "Чудо святого Георгія о Зміє" і "Єрусалим на горах", де глибокі пласти минувшини, її загадки, трагічні сторінки змушують замислитися над питаннями людського буття.

Зазначено, що події застійних 70-их рр. ХХ ст., коли митці слова відчували на собі реальну загрозу катастрофи через табу на власні думки, публічні висловлювання, змусили Р.Федоріва звернутися до історичних тем і жанрів і таким чином вистояти перед компартійно-ідеологічним натиском, висловити свій біль за становище суспільства.

Центральним об'єктом зображення в епічно-монументальному історичному романі "Отчий світильник" є Галицьке князівство ХІІ ст. на чолі з Ярославом Осьмомислом. Образ князя є неоднозначним, позбавленим ореолу ідеалізованості, якого надали йому історичні студії "Слово о полку Ігоревім", Київський літопис. Ярослав Осьмомисл, дбаючи про зміцнення Русі-України, пильнує державні інтереси, не помічаючи загрози зради серед свого оточення, сприймає лише похвалу і славу, при цьому відхиляючи докори та сумніви на власну адресу. Прозаїк поєднує в одній особі зміни характеру, спричинені об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Р.Федорів художньо трансформував історичні факти особистого життя Ярослава Осьмомисла, якого насильно одружили з донькою Юрія Долгорукого Ольгою. Драматична історія продовжилася з коханням "волостелина" до доньки дереводільського роду Настусі. Проте будівничий держави, злякавшись втратити владу, відрікся від коханої, і бояри спалили її як відьму-чарівницю.

Продовженням "Отчого світильника" є історичний роман із часів Галицько-Волинської держави "Чудо святого Георгія о Зміє", у якому Р.Федорів художньо відтворив життя та діяння сина Ярослава - Володимира Осьмомисла, котрий також закохався у жінку не княжого роду, а дружину попа. Її ім'я у літописі не вказано, тому прозаїк, залишивши вибір за собою, назвав Анною.

Жіночі персонажі (Настя Чагрова i Любана з "Отчого свiтильника", Анна та Ясіня з роману "Чудо святого Георгія о Зміє") є своєрідними психологічними моделями, котрі викликають асоціації з теорією К.Юнга про наявність у підсвідомості людини вроджених ідей та образів, що, поєднуючись з інстинктами, утворюють психологічні архетипи.

Історіософську позицію романіста окреслено інтерпретацією не лише залежності персонажів від обставин, долі, а також їхньої відповідальності за свої вчинки перед народом, історією і навіть перед собою. Вічну проблему влади й мистецтва втілено в моделі взаємин князя та його літописця Івана із символічним прізвищем Русин, для якого головне не лише берегти чистоту свого пера, а й запалювати світильники правди та історичної пам'яті. Таким же світлим постає образ купецького сина Клим'яти в романі "Чудо святого Георгія о Зміє" як спасителя душі князя Володимира від начебто вірного слуги Змія Гаришка, що вселився в єство правителя. Не відступаючи від міфологічного бачення концепту повзучого гада, Р.Федорів наділяє такими ж рисами і Гаришка - хитрого та підступного чоловіка, який множив у державі зло.

Система зображально-виражальних засобів (образотворення реальних осіб і вигаданих персонажів, конкретизація і розширення топосу та індивідуально-психологічного часу, що взаємодіє із часом історичним, тропіка) несе суспільно-історичне і психологічне навантаження, через часткове інтерпретує ціле - людську природу в різних проявах.

Звернувшись у романі "Єрусалим на горах" до подій 1939-1945 рр. в Західній Україні, точніше - в Галичині, автор не моделює історичних осіб, бо, на його думку, "прототипи не дають письменнику розмаху, вони зв'язують його". На противагу нарисам, есе, новелам, оповіданням ранньої творчості Р.Федорів показав, як змінювалася свідомість мешканців західних областей від доброзичливого ставлення до "совітів" у вересні 1939 р., коли їх визволили від польського поневолення, до настороженості та її трансформації в різке несприйняття влади страшного соціалізму, в розуміння брехливості проголошених нею постулатів, обіцянок "світлого майбутнього", тотального контролю і жорстоких розправ з інакомислячими. Оперуповноважений Ступа, наділений фарисейством державний муж Подолюк, горе-інтелігенти поет Плетун та вчителька-філолог Одарка Пилипівна Козаченко постають у творі як жорстко контрольовані функціонери режиму.

Головну проблему духовності інтерпретовано через розгортання подій навколо відродження стародавньої фрески в церкві Святого Духа реставратором Василем Бережаном. Із древнім храмом, що вистояв як пам'ять, відчувають духовний зв'язок не лише охоронець Павло Ключар, а й уся сільська громада, яка повстала на оборону святині, бо вважала неймовірно жахливим руйнування свого символу єднання з Богом та перетворення його на атеїстичний музей.

Оригінальну композицію твору складають оповіді персонажів (Василя Бережана, його шкільного вчителя Северина Гайдаша, охоронців церкви Святого Духа Павла Ключара і Данила Вербеня, їхнього земляка Івана Слободянина), які доповнюють картини страшних катувань на допитах, фізичного й морального нищення у в'язницях, концтаборах. Переконливо зображено братовбивче протистояння, у якому одні гинули за "червону" (Сашко Козаченко, Роман Гайдаш), а інші - за "синьо-жовту" Україну (Зеник Ключар, Петро Когутяк, брати Корчуваті).

Стильову домінанту сповідальності реалізовано у формах медитацій персонажів, авторських відступів, історіософських узагальнень. Розлога образність, каскад метафор, епітетів, порівнянь, метонімій, персоніфікацій сприймаються як органічність письма, як найхарактерніша стильова ознака.

Історико-філософські романи Р.Федоріва - це своєрідна спроба переглянути погляди на історію та історичних осіб, якнайглибше проникнути в усі тонкощі минулого життя, пізнати його і донести до читача.

У підрозділі 3.2. "Історико-соціальні романи" акцентовано на тому, що у трилогії "Кам'яне поле", "Жорна", "Ворожба людська" - вперше у великій прозі - художньо інтерпретовано важкий період у життєвих процесах західноукраїнських земель 30-40-их рр. ХХ ст.

Система образів репрезентує розподіл різних сил, народні типи, тривоги й надії простих трудівників, їхню впевненість у своїй правоті й страх перед невідомими змінами, жадання нового і наївність, драматичні випробування. Вказано на причини духовних втрат, суть яких не лише в недоглядах виховання, а й у суспільній атмосфері часу.

Персонажі, як виразники української ментальності, прискіпливо виважують прожиті ними дні, сповідуються перед собою, картають себе за незумисну фальш, рабський послух і сліпе підкорення чужій волі.

Художньому моделюванню соціальних колізій, поліструктурних психологічних станів персонажів, їхнім думкам, почуттям, настроям співзвучні контрастні пейзажі, що допомагають пізнати буття, унаочнюють рух і боротьбу в природі.

Романічну трилогію наповнено роздумами, внутрішніми монологами, "текстами в тексті" - авторськими відступами з коментуванням переживань самих персонажів.

Трилогія є етнологічно-глибокою художньою трансформацією соціального становища Галичини упродовж драматичного двадцятиліття, морально-етичних вимірів особистості, багатства аналогій.

Аналіз творів "Пустеля без броду" і "Палиця для прокажених" містить підрозділ 3.3. "Історико-психологічні романи".

"Пустеля без броду" - це намагання осмислити себе в часі.

Героєм роману є Йосип Зорій, письменник, який, працюючи над "Книгою терпіння", прагнув дослідити людські душі, "зазирав у небеса людські й трясовини", намагався воскресити пращурів чотирнадцятого століття, вважаючи, що вони варті суду поколінь, бо дозволили чужинцям запанувати в Галицько-Волинській державі. Він боронив і розвивав рідну мову, говорив правду про українську історію, пробуджував національну свідомість, був одним із тих, хто своїми творами боровся проти режиму, який "викорінював історичну пам'ять народу".

Дилетантська заздрість опонентів, міщанське нерозуміння притупляють перо Йосипа Зорія. Відчувши себе обкраденим і спустошеним (знищено рукопис "Книги терпіння"), герой почувається "в пустелі без броду".

"Пустеля без броду" - це широке епічне полотно, де постає предметний і філософський часопростір, народжуються загальнолюдські художні одкровення, об'єктивується авторське світобачення.

У романі "Палиця для прокажених" автор зауважував: "Я прийшов до Вас із цією новою книжкою не для того, щоб лікувати Ваші рани, я прийшов їх ятрити". Р.Федорів вважав, що цей твір не про героїзм, а про психологію зради. Письменник виступив у ролі безжального діагноста сучасного становища України, витоки якого в минулому.

Політичний дискурс у ХХ ст. найповніше репрезентовано двома протилежними силами: ОУН та більшовицьким рухом. Перші боролися за суверенну соборну українську державу; другі - за панування пролетаріату в усьому світі. Нині одні можуть пишатися, що їхня мета досягнута, а інші - стали просто історією.

Події 40-70-их рр. ХХ ст. у Західній Україні зображено через призму сповіді однієї людини - запізніле каяття, що переплітається з авторським баченням епізодів життя цього героя, злитих в одну цілісну еволюційну картину. Тому в романі домінують дві лінії: перша - "історія життя, трагедія одного чоловіка", який не зумів вистояти в екстремальних перипетіях бандерівського підпілля, фашистської та "совіцької" окупації, і друга - історія становлення митця. Формою внутрішнього розкриття є самоаналіз, що здебільшого має ретроспективну специфіку - пережиті почуття, думки, стани душі аналізуються у спогадах, внутрішніх монологах як багатогранній стенограмі потоку свідомості.

ВИСНОВКИ

Підсумовано й узагальнено основні результати дослідження жанрово-структурних особливостей, внутрішньожанрових змін, стильових модифікацій, синкретизму художньої образності, інтертекстуальних зв'язків творів Р.Федоріва.

З'ясування художньої специфіки публіцистичного доробку, зібраного в книжках "Арканове поле", "Плуг у борозні", "Яре зерно", "Скрипка, що грає тисячу літ", "Танець Чугайстра", періодичних виданнях, показало, що, майстерно володіючи словом, автор зумів здійснити свою громадську місію шляхом власних суджень щодо багатьох проблем людського буття. У портретних нарисах ("Реквієм", "Дума про Ольгу", "У нього тиха вдача") особливу вагу мали його суб'єктивні бачення етноментальних рис українців, авторські порівняльні й опосередковані характеристики, що ґрунтувалися на фактах особистого спілкування з майбутніми героями творів. Проблемні нариси коментували складні людські взаємини, перебіг політичних процесів, ціннісні орієнтації українців, деформацію історичної пам'яті, націлювали на подолання негативних явищ. У подорожніх нарисах головним джерелом інформації ставали власні враження під час редакційних відряджень щодо реалій "державного самоздійснення", ідеологічної агресивності (збірка мандрівок "Яре зерно").

В есе історико-краєзнавчої ("Могила на Україні", "Кременецька ворожба" тощо), літературно-мистецької ("Художник із Крилоса", "Квіти з дубової полуміні", "Остання мандрівка поета"), філософської тематик ("Колиска першого кохання", "Магія старого пергамену") виявлено й ознаки майстерного зображення та коментування, і вимушене дотримування канонів теорії безконфліктності, "рожевої" тональності. Змішану форму повісті-есе ("Танець Чугайстра") наповнено роздумами про життя Прикарпаття, народних митців гуцульського краю, збереження духовних цінностей, а також асоціативними елементами, фольклорною символікою.

Проявами ідеологічної кон'юнктури, стереотипної "контрпропаганди", втілення компартійних настанов щодо викриття "мерзенної" суті українських "буржуазних" націоналістів стали памфлети Р.Федоріва, що є даниною автора радянській дійсності.

Виявлено, що в публіцистичних статтях автор уводив свою оцінну позицію, висловлював виважені судження щодо обстоювання духовності й ментальності українців, у науково-публіцистичних - репрезентував власне бачення проблем духовності, рідної мови, літератури.

Тексти новел у збірці "Жовтнева соната" відзначаються душевними пориваннями персонажів до ідеалу, психологічним зображенням людських пристрастей. Однак домінуючими у них є соцреалістичні канони протиставлення колишнього "злиденного" життя гуцулів і "щасливого" сьогодення.

Аналіз збірок оповідань "Колумби", "Сліди на скелях", "Євшан-зілля", "Квіт папороті" дав підстави вважати масив творів малої прози самобутнім мистецьким явищем із новими художніми ідеями і проблемами, оригінальними зображально-виражальними засобами.

Охарактеризовано поліваріантність можливостей структурування психологічного пізнання людини, душевної боротьби, подолання суперечливих настроїв і почуттів у віднесених до традиційних повістях "Глечик із тисячолітньої ночі", "Житіє ізографа Штефана", "Знак кіммерійця", "Іван, син Мокрини", "Лисиці брешуть на щити", "Синій журавель на погарищі", "Турецький міст", "Чорна свіча від Їлени".

Прагнення відійти від жанрових канонів повісті, особливості еволюції художнього образотворення розглянуто в гібридних текстах: повісті-казці "Рудий опришок", повісті в легендах "Жбан вина", повісті в новелах "Тисяча кроків".

У романних жанрових формах, що займають центральне місце у творчості Р.Федоріва, окреслено специфіку і художній розвиток інтерпретування національної ідентичності, внутрішнього світу особистості, структур сюжетотворення, композиції, хронотопу, продовження традицій роману-епопеї І.Вільде, М.Стельмаха, "химерної" прози О.Ільченка, В.Земляка з її народнопоетичними рецепціями, синтезом реалістичного й фантастичного способів зображення.

...