Екзистенційні концепти художньої свідомості Василя Стуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК - 821.161.2Стус

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ КОНЦЕПТИ ХУДОЖНЬОЇ СВІДОМОСТІ

В. СТУСА

10.01.01 - українська література

Іщенко Євгеній Олександрович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ковалів Юрій Іванович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Антофійчук Володимир Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Водолазька Світлана Анатоліївна, Інститут журналістики Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, доцент кафедри видавничої справи та редагування

Захист відбудеться 27 травня 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "22 " квітня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Наумовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

екзистенціалістський інтроверсія стус

Актуальність дослідження. Неординарна творча постать В.Стуса - одна із центральних в історії українського письменства. Самовимогливий поет не поспішав друкувати своїх віршів. Крім суб'єктивних чинників, слід назвати й об'єктивні. Після протесту поета проти репресій (1965) радянські видавництва не друкували його творів. Тому збірка "Круговерть" (1964) не побачила світу. Аналогічна доля спіткала і наступну збірку "Зимові дерева" (1968), вона з'явилася 1970 р. за кордоном. Завдяки українській еміграції були надруковані такі збірки В.Стуса, як "Час творчості / Dichtenzeit" (1972), "Свіча в свічаді" (1977), посмертно - "Палімпсести" (1986). Рукопис "Страсті по Вітчизні" так і лишився поза друком. Збірка "Птах душі" була втрачена у ГУЛАГу. З великим запізненням з'явилася книжка поезій "Дорогою болю" (1990), згодом "Під тягарем хреста" (1991), "Вікна в позапростір" (1992). У 1994-99 рр. з'явилося близьке до академічного наукове видання творчої спадщини поета (лірика, проза, літературно-критичні есе, статті, рецензії, листи, переклади). Із запланованого чотиритомного (у шести книгах) насправді вийшло шеститомне видання з дев'яти книг.

Першими почали вивчення творчості В.Стуса еміграційні критики, зокрема, Аріядна Шум, Ю.Шерех, Б.Рубчак, О.Тарнавський, М.Павлишин, П.Савчак та ін. Кілька дрібних відгуків 60-х років критичної рецепції "материкової" України ще не давали конструктивного бачення лірики В.Стуса, у тому числі й прихильне переднє слово А.Малишка до дебютної публікації трьох віршів початківця ("Літературна газета", 1959). Відтоді про його лірику майже ніхто не згадував. Лише з кінця 80-х років почалося інтенсивне її вивчення. Внесок у розуміння поетичної спадщини і долі поета зробили І.Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Л.Плющ, Є.Сверстюк, Д.Стус, М.Жулинський, Д.Наливайко, Елеонора Соловей, Тамара Гундорова, М.Москалець, Анна-Галя Горбач, А. Бондаренко, Ю.Бедрик, В.Івашко та інші дослідники, які розглядали об'єкт і предмет свого аналізу за допомогою різних методологій - від традиційних до постмодерністських. Загальна бібліографія В.Стуса нараховує близько 700 позицій.

На сьогодні захищено близько п'ятнадцяти кандидатських дисертацій, присвячених аналізу творчості В.Стуса, зокрема, його поетики, світоглядних моделей, літературного контексту, зокрема, у дослідженнях літературознавців і мовознавців Ю.Бедрика (1994), Д.Стуса (1995), А.Бондаренко (1996), І.Онікієнко (1997), В.Біляцької (1999), О.Рарицького (2000), В.Мельник-Андрущук (2001), Л.Оліфіренко (2002), Л.Біловус (2003), Н.Плахотнік (2005), Г.Віват (2005), Г.Савчука (2006), Д.Данильчука (2006), Н.Поколенко (2006), О.Росінської (2007). Серед названих досліджень лише роботи І.Онікієнко, О.Рарицького, О.Росінської та частково Н.Плахотнік заторкують концепт екзистенціалізму у творчості В.Стуса.

Науковців надто приваблює трагічна доля поета, змушеного поневірятися в радянських ГУЛАГах, його протистояння репресивній системі, в'язнична лірика, в якій відображено мужній характер незламного протестанта проти світу абсурду, навіть, як спостеріг Г.Сивокінь, "національного пророка". Аналітична традиція узалежнення письменника від позалітературних факторів, від соціуму зумовлена практикою народницької і соціальної критики та "соцреалістичного" літературознавства, яка трактувала творчість, наприклад, Т.Шевченка як одну із соціальних і національних функцій, мимохідь згадуючи про поета, художника-академіка, інтелектуала. Між В.Стусом та Т.Шевченком часто проводять паралелі, беручи до уваги їх протистояння деспотичним антиукраїнським режимам, героїчну біографію тощо, хоча кожен із них мав власне життя у відмінних історичних контекстах, відмінний ідіостиль. В.Стус перебував у духовному мікрокліматі творчої спадщини Т.Шевченка, часто її аналізував на фаховому рівні, але разом із тим виявляв занепокоєння, що "українська муза носить шевченків кожух", якому протиставляв літературу модернізму.

Ю.Шевельов (Шерех) у статті "Трунок і трутизна" першим зумів "відірватися" від біографії поета, від політичних та інших позахудожніх атрибуцій, оцінив його присутність в історії як факт суто літературний, аргументовано доводив у передмові до збірки "Палімпсести", що "героїчна біографія В.Стуса сьогодні стоїть на перешкоді розумінню його як поета". Проти “іконізації” постаті В.Стуса виступали М.Павлишин, П.Савчак та ін. Їхні міркування підтримав І.Дзюба, застерігаючи від надмірного використання понять "такого рангу як ?подвиг?, ?жертва?, ?жертовність?", коли йдеться про людську долю, надто поета "від Бога". Михайлина Коцюбинська у статті "Поет" обґрунтувала Стусове розуміння поняття "поет", сенс якого розкривається "в процесі екзистенційного самоусвідомлення", утвердження низки моральних максим, серед яких ключовими стали "самопізнання - самовідчуження - самоспалення", інтерпретація мислення й життя як "екзистенційне тривання на своїй межі", підкреслила, що для поета В.Стуса творчість - "спосіб існування", тобто екзистенційна проблема буття.

Екзистенційні концепти художньої свідомості В.Стуса розглядали у своїх дисертаціях І.Онікієнко, О.Росінська, О.Рарицький, Н.Плахотнік. Однак у їхніх роботах такі визначальні екзистенціали, як смерть, на що свого часу звернув увагу В.Яременко, Бог тощо розглядалися фрагментарно. Не дістали належного аналізу також запроваджені В.Стусом неологічні поняття "смертеіснування", "життєсмерть". Вони засвідчують його віру у безсмертя душі, яка знайшла шлях до Бога і відбувається в ньому. Ідеться також про Стусове поняття "самособоюнаповнення", яким оперує Михайлина Коцюбинська при аналізі творчості поета, вбачає у ньому не лише повноту буття, а й принцип самореалізації людини згідно з її природним покликанням, відповідним духовному подвигу, рухові свідомості від зовнішнього до внутрішнього і через внутрішнє - до божественного. Поет особливого значення надавав візіям, оніричним видінням, профетичним інсайтам.

Екзистенційні концепти та аналогічні поняття В.Стуса, наповнені філософським змістом екзистенціалізму, смисловою специфікою метафори, відображали специфіку художньої свідомості поета, стали ключовими словами його поетичного словника, відтворюють характерні ознаки мислення поета, тому потребують відповідного наукового обґрунтування, складають актуальність дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах комплексного плану кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертації полягає у з'ясуванні сутності екзистенційних концептів художнього мислення В.Стуса через всебічний їх аналіз.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення комплексу конкретних завдань:

- визначити понятійний апарат наукового аналізу ліричних творів В.Стуса, адекватно зумовлений їх специфікою;

- виявити відповідність термінології екзистенціалізму поетичному словнику і художній свідомості В.Стуса;

- простежити становлення екзистенціалістських переконань поета в конкретно-історичному контексті національної дійсності й історії української літератури 60-80-х років;

- розкрити творчу еволюцію В.Стуса від умонастроїв шістдесятництва до віднаходження власної позиції в письменстві і в житті;

- окреслити основні екзистенціали поетичного словника і художньої свідомості В.Стуса;

- обґрунтувати інтроверсії поета, зумовлені інтенсивними пошуками шляхів до Бога, осягнути його онтологічні засади, намагання відбутися в ньому і в собі на основі "самособоюнаповнення";

- довести зумовленість екзистенційного концепту смерті у переконаннях В.Стуса;

- узагальнити спостереження над екзистенційними концептами художньої свідомості В.Стуса.

Об'єктом дослідження стали поетичні твори В.Стуса, що містяться у збірках "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Час творчості / Dichtenzeit", "Палімпсести" та в інших виданнях.

Предмет дослідження - екзистенційні концепти художньої свідомості В.Стуса, їхня конотативна змістовність.

Методи дослідження зумовлені насамперед філософією екзистенціалізму, а також використанням можливостей культурно-історичного, порівняльно-історичного, генетико-типологічного, аналітико-психологічного, біографічного, філологічного, системно-фукціонального аналізу.

Теоретико-методологічну базу дисертації складають праці С.Кіркегора, Ж.П.Сартра, А.Камю, М.Бланшо, К-Ґ.Юнґа, П.Тілліха, а також наукові студії І.Дзюби, Михайлини Коцюбинської, Д.Стуса, Д.Бедрика, дисертаційні матеріали Інни Онікієнко, Ольги Росінської, Наталії Плахотнік, О.Рарицького.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою в українському літературознавстві й історії літератури дослідити екзистенційні концепти художньої свідомості В.Стуса в контексті національної дійсності, соціальних процесів, інтелектуальних пошуків 60-80-х років ХХ ст. У роботі вперше розкрито модифікацію понять екзистенціалізму в силовому полі художнього мислення, їх перетікання з денотативного рівня у багатозначний конототивний, метафоричний при збереженні смислового сенсу, обґрунтовано екзистенційний вибір В.Стуса, що полягає у пошуках шляхів до Бога, у намаганні зрозуміти його сутність, відбутися в ньому, поєднати мікросвіт з макросвітом, подолати обмежену людську природу й утвердити себе через смерть, яку поет тлумачив як вихід у нову форму існування, співмірну з божественним буттям тут-і-завжди.

Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що лірика В.Стуса проаналізована адекватно до світоглядної екзистенційної концептосфери її автора.

Теоретичне значення роботи. Здобуті результати дослідження сприятимуть глибшому розумінню сутнісних характеристик художньої свідомості В.Стуса, еквівалентних концепції філософії екзистенціалізму, трактованої метафоричною мовою поезії, основу якої складають ключові слова-екзистенціали.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що дозволяє використовувати її результати у лекційних і практичних курсах з історії української літератури, спецкурсах, спецсемінарах, при написанні посібників та підручників, нових літературознавчих розвідок.

Апробація роботи. Дисертація є самостійним дослідженням, наукову концепцію якого оприлюднено в доповідях на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема, на науковій конференції "Олесь Гончар: традиційне та сучасне прочитання творчості"(м. Київ, 16 квітня 2003 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська література: духовність і ментальність" (м. Кривий Ріг, 24-25 жовтня, 2003р.), Міжнародній науковій конференції "Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури" (м. Київ, 23-24 жовтня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції "Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу" (м. Київ, 14 квітня 2004 р.), на 13-й Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго "Мова і культура" (м. Київ, 28 червня - 2 липня, 2004р.), Міжнародній науковій конференції "Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі" (м. Київ, 22 жовтня 2008р.), 18-й Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго "Мова і культура" (м. Київ, 22 - 25 червня, 2009 р.), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених "Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша" (м. Київ, 22 жовтня 2009 року), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених "Етнічні виміри універсуму: мова, література, культура" (м. Київ, 14 квітня 2010 р.).

Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №10 від 24 червня 2009 року).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей на сторінках періодичних видань, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків і списку використаної літератури.

Загальний обсяг роботи - 168 сторінок, із яких - 156 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» схарактеризовано стан вивчення досліджуваної проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, сформульовано наукову новизну, практичне й теоретичне значення отриманих результатів, зазначено особистий внесок дисертанта у літературознавство, а також стислі відомості про апробацію і структуру дослідження.

Перший розділ - "Рух художньої свідомості В.Стуса до екзистенційного вибору" - складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі "Смислове співвідношення концепту й екзистенціалу" здійснено термінологічне уточнення понятійного апарату дослідження відповідно вимогам літературознавства, філософії екзистенціалізму і світоглядним настановам В.Стуса.

Засвідчено семантичне наповнення поняття "концепт", попри відсутність чіткої його дефініції, як відкритої системи у комунікативному полі, як вірогідного "ембріону мисленнєвих операцій" (В.Зусман), як ситуативно смислової структури і разом із тим метафізичної даності, як ідеї, творчого духу (С.Неретіна), що існує об'єктивно, а не внаслідок конвенсії (В.Дем'янков). Поширене у когнітивній лінгвістиці, лінгвопоетиці, лінгвокультурології, воно використовується і при аналізі літературних творів, бо концентрує "ключові метафори" (Анна Вербицька), розкриваючи пізнавально-емоційну природу, стосується історії, аксіології тощо (Ю.Степанов), структурування національної концептосфери (Г.Гачев), а відтак і наукової та художньої. Тому йдеться про концепти пізнання і художні концепти (С.Аскольдов), які змістовно, а не синонімічно відповідають екзистенціалам - істина, віра, праця, родина, любов, народження, смерть, Бог, вибір, свобода і т.п. (Г.Кірнодзе). Такий погляд пояснює перехід екзистенціального денотативу у художній свідомості В.Стуса у тропаїчний, метафоричний, засвідчує духовну медитацію, зосереджену на ідеї Бога (за термінологією П.Абеляра), відображає світоглядні структури поета, що відповідають філософії екзистенціалізму. В.Стус, як свого часу Г.Сковорода, у своїх розмислах використовував невичерпний образно-символічний потенціал.

Тропи Стусової філософської лірики еквівалентні термінам екзистенціалізму, але не дублюють їх, а розширюють можливості мовного вираження, доповнюють словник цієї дисципліни неологізмами "самособоюнаповнення", "почезання", "смертеіснування", "життєсмерть", що стали ключовими словами багатьох віршів поета. Цілком очевидно, що він створив власний варіант екзистенціалізму, мотивований специфікою своєї свідомості як передумовою буття (К.-Ґ.Юнґ), адже людину можна визначити у термінах свідомості (Е.Касірер).

У другому підрозділі "Формування і структурування екзистенціалістських переконань В.Стуса" при посиланні на класифікацію Ю.Коваліва ("Абетка дисертанта (методологічні принципи написання дисертації)") та дисертаційне спостереження Ірини Куріленко, виявлено семантику понять "екзистенціалістський" (той, що належить філософії екзистенціалізму), "екзистенційний" (момент усвідомлення індивідом свого існування) й "екзистенціальний" (історично сформований тип свідомості) - усі три терміни набувають концепційного сенсу з відповідними екзистенціалами. Важливим тут є розуміння буття особистості як перебування у постійному становленні поза причинно-наслідковими зав'язками, усвідомлення того, що екзистенційний концепт передує есенції, що не існує істини в останній інстанції. Таке термінологічне уточнення дає підстави для адекватного висвітлення екзистенційного світобачення поета, який обрав собі долю, вказану Богом, перетворив власне життя на мету, а не засіб, що позначилося на змістові його лірики. Свої переконання В.Стус сформулював у передмові до збірки "Зимові дерева" ("Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій!"), десакралізував поняття "поет", спрофановане практикою "соцреалізму". Його позиція відповідна концептам екзистенціалізму, "філософії життя", що спостерегла Михайлина Коцюбинська. Помічено, що В.Стус схилявся до міркувань С.Кіркегора, який обґрунтував шлях до екзистенційної істини від естетики й етики до релігії, хоч поет не був прихильником жодної конфесії, визнавав поняття "між-буття" як перехідну ланку до і після земного існування, сповненого метафізичного страху і страждань. Йому були близькі теорії "межового існування" (К.Ясперс), самотності - відчуженості людини у світі речей (М.Бердяєв), "мужності бути" (П.Тілліх), чистої інтенційності (М.Гусерль), недарма, переборюючи в собі "самопочезання", зізнавався: "В мені уже народжується Бог". Він знав також атеїстичну версію екзистенціалізму Ж.П.Сартра й А.Камю, але поділяв не всі їхні положення. На жаль, поет не міг ознайомитися з оригіналами праць європейських філософів, вичитував їх зміст із цитат так званої марксистсько-ленінської критики, про що зізнавався у своїх листах.

В.Стуса непокоїла також проблема конкретної автентичної особистості, несумісної з уніфікованим, деперсоналізованим індивідом. Короткочасний оптимізм поета, суголосний пафосу шістдесятництва, змінився констатацією невідповідності людського покликання реаліям дегуманізованого суспільства, яке спекулювало гаслами гуманізму. Ліричний герой, близький до свого автора, усвідомлює свою зайвість у світі абсурду: "у тридцять літ ти тільки народився, аби збагнути: мертвий ти єси у мертвім світі". Переживши шок, він обрав собі шлях інтровертивного пізнання мікрокосму, тісно пов'язаного з макрокосмом, самозаглиблення і самособоюнаповнення, що стають визначальними у художній концептосфері поета. Буття-у-собі розкривало як зв'язок із буттям-у-світі, так і неминучу конфліктність між ними. Загострене чуття свого "я", усвідомлення себе як самоцінної особистості сприяло розв'язанню суперечності через віднаходження у собі Бога. До такого кроку спонукав В.Стуса і тюремний простір, що посилив трагічність світосприйняття, інтенсифікував внутрішні процеси, недоступні каральним органам. Тому його в'язнична лірика не лише продовжувала сумну традицію від Т.Шевченка до "розстріляного відродження", а й концентрувала у собі пасіонарну енергію великого віталіста, готового самостверджуватися всупереч найабсурднішим перешкодам, здатного переглянути етичні принципи з погляду морального максималіста. Ув'язнений поет прийшов до висновку, що земне життя - то шлях випробувань на міцність волі, пошуків адекватної відповіді на суворий виклик дійсності. Його формула «Як страшно те, що смерті не боюсь я» не має нічого спільного з декларацією, базована на твердих переконаннях, що доля духовного подвижника не має страху перед Буттям.

У третьому підрозділі "Еволюція поета-екзистенціаліста в контексті 60-80-х років ХХ ст. й української дійсності" простежено становлення і розвиток екзистенціалістських переконань В.Стуса в конкретно-історичних реаліях шістдесятництва, репресій, дисиденства. Тільки-но прокотилася хвиля неосталінізму, що викликала перший покіс, тобто арешти національно свідомої інтелігенції, В.Стус відразу обрав собі позицію протесту, солідаризувався з І.Дзюбою під час показу фільму "Тіні забутих предків" С.Параджанова (1965) про вимогу звільнити письменників, літературознавців, художників, зокрема І.Світличного, який справив на нього і його сучасників неабиякий вплив. За мужній вчинок В.Стус позбувся аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України. Чи не вперше він був приголомшений перспективою екзистенційного вибору в екстремальній ситуації ("і зважитись боротися, щоб жити, і зважитися померти, аби жить?"), намагався відновити історичну справедливість. Питання, які хвилювали поета, відображені у статтях "На поетичному турнірі", "Най будем щирі", засвідчують, що його крок був умотивований. Формуванню екзистенціалістських переконань В.Стуса сприяла також його активна участь в епістолярній діяльності української інтелігенції, яка надсилала свої листи-протести до вищих партійних адміністративних рангів, як, наприклад, "Лист 139-ти", під яким є підпис поета. Він, як і автори листа, ще вірив у "ленінські принципи соціалістичної демократії", намагався порозумітися з владою, яка сама собі робила ворогів із лояльних громадян. Вона спровокувала також дисидентський рух, в якому активну участь брав В.Стус, за що був покараний репресивною системою, бо вбачала у дисидентах політичний зміст, хоча насправді то був протест проти порушення прав людини. Тому невипадково поет відбув п'ятирічне покарання у концентраційному мордовському таборі ЖХ-385/3 - 5 та три роки поселення на Колимі. Свою "абсолютну неволю він сприйняв як абсолютне право на духовну свободу" (Є.Сверстюк). Тому, повернувшись у Київ після заслання, В.Стус очолив напівзруйновану владою Гельсінську спілку, знаючи, що радянська влада йому цього не подарує. Новий арешт у жовтні 1980 р. обернувся вироком - десять років пермських таборів особливого режиму і п'ять - поселення, проти чого виступив академік А.Сахаров. Усупереч репресивній системі СРСР світова громадськість визнала В.Стуса як самоцінну постать, як неординарного лірика, тому Г.Бель висунув його кандидатуру на Нобелівську премію (1985).

Поета-інтелігента, морального максималіста кваліфікували як небезпечного рецидивіста, тому його опір абсурду став "виявом опертя "на себе" (Елеонора Соловей). Він постійно протистояв каральним органам. Його було вкинуто у карцер табору ВС-389/36 після того, як він обурився, коли в нього було вилучено рукопис збірки "Птах душі". Поет на знак протесту оголосив сухе голодування і в ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. його не стало. Радянська влада виявилася безсилою перед екзистенційним вибором В.Стуса, профетичне чуття якого здійснилося. Його тіло було переховано на Байковому кладовищі (1989), а лірика повернута українській літературі.

Екзистенційна проблематика поета тісно переплетена з онтологічною, бо означала бути на Шляху, вибороти себе всупереч найнесприятливішим обставинам. Тому особливого значення набула вольова настанова стоїчно витривалої, невгнутої людини: "Ні. Вистояти. Вистояти. Ні - стояти. Тільки тут. У цьому полі синьому, як льон". В.Стус відкинув свободу від різних соціально-економічних, ідеологічних залежностей для свободи розвитку особистості, її людських інтенційних можливостей. Концепт художньої свідомості поета у межах екзистенційної проблеми людина-Буття містить етапи його становлення через усвідомлення абсурдності світу, що спонукав до пошуків справжньої основи існування, до мужності бути (П.Тілліх), до віталізування смерті і знаходження Бога.

Другий розділ "Екзистенційна концептуалізація художньої свідомості В.Стуса" присвячений висвітленню семантики екзистенціалів та структурування художньої свідомості поета безпосередньо у збірках "Зимові дерева", "Веселий цвинтар" і "Палімпсести". Він складається з двох підрозділів. У першому - "Увиразнення екзистенційної концептосфери у збірках "Зимові дерева" і "Веселий цвинтар" розкрито процес формування смислового поля екзистенціалів у віршах, написаних в 60-і роки. "У свій час не прочитана" (Є.Сверстюк) збірка "Зимові дерева" свідчила, що її автор не одразу дійшов екзистенціалістських переконань. В ній ще відчувається атмосфера шістдесятництва, помітні ознаки романтичного пафосу, від яких він згодом відійде, тонкого розуміння природи, інтерпретація таких екзистенціалів, як любов, злагода, гармонія, віра тощо, притаманних поезії І.Драча, М.Вінграновського, В.Симоненка, Г.Мамайсура та ін. Ідеться про вірші, які складали зміст збірки "Круговерть" і потім ввійшли до складу "Зимових дерев" разом з творами 1963-1968 рр., виповнених екзистенційними мотивами тривоги, переживання самотності у світі відчуження. Обом книжкам так і не вдалося побачити світ у видавництві "Молодь" через перешкоди радянської цензури. Окремий блок складають вірші, сповнені усвідомлення плинності життя, світлого смутку розставання з дитинством, юністю як першим етапом становлення психічної структури особистості. Екзистенціал надії проінтерпретовано з гуманістичних позицій, протиставлено машкарі "людини-функції" (Г.Марсель) з набором механічних дій, про що, на приховуючи сарказму, писав В.Стус: "Отак живу: як мавпа серед мавп…" Поет не сприймав подвійні стандарти радянського соціуму, вважав, що життя багатьох людей у такому профанному світі позбавляє їх природної ідентичності. Він інтуїтивно окреслив ключові для власної лірики екзистенціальні концепти, що стосуються онтологічних проблем, вибору вірогідного. Сповненого метафізичного страждання шляху, відповідного Христовому. Привертає увагу профетичне чуття, зокрема у вірші "Ти в цьому світі - лиш кавалок муки" (1962), що передбачив "перший покіс".

Відторгнення людської сутності від комуністичного режиму зумовило екзистенційний вибір В.Стуса, віднаходження індивідуального шляху духовного подвижництва, усвідомлення катастрофічності "відторгнення" від себе, тому особистість має насамперед відбутися у собі, мусить іти назустріч власній Долі, не перериваючи себе, заглиблюючись у себе. То був не ескапізм, а вміння через мікрокосм заглибитися у макрокосм, тому слід було подолати "білий" світ - "це біле божевілля" дегуманізованого соціуму. В.Стус, використовуючи можливості метафоричного мислення, дійшов до аналогічного розуміння абсурду і потреби виходу з нього, що й учені-екзистенціалісти.

Відмінна від попередньої збірка "Веселий цвинтар" увиразнювала екзистенційні концепти. Охоплена шалом трикстеріади, сміхової культури, вона, маючи оксиморонну назву, протистояла плакатному "соцреалізму", виявила ознаки трагічного стоїцизму. У ній першорядне значення відведено парадоксам, гострій іронії, зокрема з приводу втрати людиною власної ідентичності: "Мертвий ти єси у мертвім світі". Образ цвинтаря, поданий у сенсі сміхової культури, викликав асоціації із віршем "Пророцтво 17-го року" В.Симоненка, зі цвинтарною поезією, але в ліриці В.Стуса відсутня скорботна медитація, а "осмислення ідіотизмів нашого існування" передано через "очисні спалахи гротеску", притаманні "Стусовому театру абсурду" (Михайлина Коцюбинська). Разом з тим він заглиблювався у філософське розуміння вічних категорій, зокрема екзистенціальних концептів смерті і життя, що набували парадоксальної інтерпретації: "Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно". Онтологічний простір поставав не від народження до смерті, а до народження і після смерті, "бо тільки там життя - Ще до народження", бо "Все, що було за смертю, я пізнав". Символічним у цьому плані є використання прийменників "до", "після", "в", "у". Художня свідомість поета у висхідному пориві до єднання з Божою подобою, мала характеристики юнґіанської Самості, в її символі окреслювався образ Ісуса Христа з його подвижництвом на шляху між-буття, у перспективі вічності.

У підрозділі "Семантика ключових екзистенціалів у збірці "Палімпсести" доводиться, як саме визначальні екзистенціали концептуалізувалися у невольничій збірці "Палімпсести" В.Стуса, яка відображала ситуацію випробування "на межі", сприймалася як "висока трагедія" (Елеонора Соловей). Книжка прочитується у контексті екзистенціалізму, психоаналізу, аналітичної психології, наукових концепцій Ґ.-В.-Ф.Геґеля, Ф.Ніцше, культурно-історичної школи І.Тена. В.Стус дійшов розуміння Бога не в метафоричному, а в онтологічному значенні, відкрив його як власну Долю у нонфінальному діалозі, у стані тюремної ізоляції від навколишнього світу, що спонукав поета до утвердження свободи духу. У дисертації проаналізований сенс назви збірки, враховано міркування Ю.Шевельова, Михайлини Коцюбинської та ін., наголошено не лише на цьому виданні, а й однойменному періоді, що охоплює ще дві збірки - "Час творчості / Dichtenzeit" і "Свіча в свічаді", написані після арешту автора 1972 р. Частина віршів з тих віршових книжок, опинившись у "Палімпсестах", набули нового смислового наповнення, поглибили інтровертивне "самособоюнаповнення". Деякі з них ("Уже Софія від струменіла", "Гойдається вечора зламана віть", "За читанням Ясунарі Кавабати") мали свої варіанти, на що звертає увагу дисертант, здійснюючи їх порівняльний аналіз. На прикладі збірок "Час творчості / Dichtenzeit" і "Палімпсести" простежено екзистенційну ідентифікацію еволюції поета-ригориста у межових умовах самопізнання - самоутвердження - самоспалення, у стоїчному випробуванні в ізольованому локусі в'язничної камери: "Немає світу. Я існую сам". Він зумів через внутрішні ресурси власного духу реалізувати себе. В.Стус ніколи не відмежовувався від реалій, але не схилявся до примирення вищого (духовного) і земного (профанного) світів, як і Христос у "Нагірній проповіді", розмежовував Закон і Благодать, трактуючи під цим кутом зору Україну, не сприймаючи рабського становища вітчизни "боягузів і убивць", сподіваючись "бути гідним того народу, що народиться завтра". Поет не поділяв народницьких і неонародницьких поглядів на націю, вбачав у ній "одмерлі душі старого родоводу", яких чекає неминуча кара ("Горить сосна од низу до гори"). Він у своїх суворих судженнях був близький до П.Куліша та Є.Маланюка, вважав, що історичним рушієм є малочисельна еліта, про що писав у вірші з приводу поховання Алли Горської: "горстка нас. Маленька шопта лише для молитов і сподівання". Недарма Михайлина Коцюбинська підкреслювала елітарність В.Стуса як поета, схильного до дисципліни поетичного мовлення, кардіоцентричної стихії, як свого часу це робили "неокласики" і представники "Празької школи". Його ліриці притаманна інтелектуальна пристрасть, очевидно, тому, що її автор мав нахил до поєднання наукового і художнього концепту, до літературознавства.

Поступово змінювалася структура художньої свідомості В.Стуса. Коли у ранній період його творчості помітні горизонтальні координати (земний простір), то у "Палімпсестах" визначальною стає вертикаль, порив до Бога. Поет володів бездоганним профетичним чуттям, що спостерегла Наталія Плахотнік, на думки якої посилається дисертант. В.Стус не належав до фаталістів, усвідомлював сенс людського існування на межі миті і вічності, що зумовило його філософічне ставлення до смерті як перехідного моменту до іншої, божественної екзистенції.

У третьому розділі "Містичні переживання в поезії В.Стуса" доведено закономірність містичних концептів у художній інтровертивній свідомості поета, у глибинах ірраціонального "самосмислу" й інтроверсії, що він знаходив і в близького за духом В.Свідзінського ("Зникоме розцвітання"). Невипадковим було те, що В.Стус аналізував творчість "неголосних, нуклеарних" поетів (Михайлина Коцюбинська), які за умов тоталітарного режиму відстоювали право бути собою, переживати містичні осяяння, пов'язані з присутністю Бога в собі. Екзистенційний вибір самозосередження був внутрішньо мотивований: "О піддайся покуті самотності!" Небезпідставно І.Дзюба зазначив, що лірика В.Стуса "на одну тему: поетове самопочуття, стан його "Я".

Прислухання поета до самого себе ріднило його з ученням дзен-буддизму, до якого він виявляв інтерес. Але навряд чи він поділяв версію переродження душ на шляху просвітлення, намагався "брести" в минуле, бо "тільки там життя - ще до народження". Концепт дорефлективного, допредикативного пізнання відповідає поглядам К.Мерло-Понті, який виходив з уявлення про всеприсутність "я". В.Стус міг погодитися з твердженням буддистів, що земне життя виповнене стражданням (Б.Дандарон), в якому поет вбачав екзистенційний, метафізичний сенс, обґрунтовував важливу для розуміння літератури, особливо української, "естетику страждання", що стала предметом дослідження Інни Онікієнко.

Поет-стоїк переконаний: все, що діється у профанному світі, не наблизить до Бога ("До мене Бог заговорив"), до трансцендентної онтології, яка очищає і звільняє душу від суперечностей. Духовний стан поета можна пояснити формулюванням Ф.Ніцше "Бог танцює в людині". В.Стус переживав присутність Господа в собі, сформулював імператив: "Звіряй свій крок за знаком Бога!" Фактично Він став для поета персоналізованою совістю. Невипадково у його ліриці простежуються стани містичного трансу, зустрічаються оніричні картини, адже сон (як і спогади) для В.Стуса був початком філософських роздумів, психологічної медитації ("У темінь сну занурюється шлях. Все вище й вище сягають води небуття"), метафорою колізій зовнішнього і внутрішнього світів, моментом творчості (І.Тен). Про важливість сновидінь він писав у листах до дружини із заслання, адже вони у символічній формі продовжують людське життя, засвідчують свободу у макабричних ГУЛАГах: "Сон - визволення. Визволення - для сну". Оніричні видіння як важливі посланці інстинктивної, підсвідомої сфери, виконували також сюжетотвірну функцію у багатьох віршах, виводили на шлях пізнання "вищих і щемких" істин, де панує божественна істина. Раціональний тип мислення В.Стуса урівноважувався ірраціональним світосприйняттям, унаочненим снами, вказував на феномени, доступні інтуїції, а не розуму, до якого поет ставився критично, не сприймав алгоритмізації знання, поглинутий магією слова, виражав невисловлюване. Його вірші, ніби витесані з каменю, але в їх глибинах пульсує гаряча душа, на що вказували Ю.Шевельов, Михайлина Коцюбинська.

Четвертий розділ "Часопростір "життєсмерті" в поезії В.Стуса" присвячений аналізу екзистенційного концепту смерті, що належить до вічних тем і завжди приковує увагу як письменників, так і філософів. Так М.Мамардашвілі зазначав, що у ставленні до смерті люди почуваються абсолютними істотами. Без інстинкту смерті (Танатос) неможливий інстинкт життя (Ерос), про що писав З.Фройд. Тому перед людиною постає екзистенційний вибір - творити або руйнувати.

Особливе значення має індивідуальне розуміння смерті, яке викликає переживання страху перед неминучою кончиною, межею, за якою все втрачає сенс, породжує відчай. В екзистенціалістському значенні йдеться вже не так про трагедію, як про нерозкриту таємницю буття. Тому метафізична тривога, наділена онтологічним характером, вказує на екзистенційне знання, засноване на зустрічі з істинним, завдяки якій постає новий зміст (П.Тілліх).

Проблема смерті у творчості В.Стуса, "чи не найголовніша" (В.Яременко), майже не порушувалась у літературознавстві, бо суперечила б уявленню про його героїчну біографію. Майже ніхто не звертав уваги, що моральний максималіст вкладав у концепт смерті розуміння людської долі, сформульоване у "Двох словах читачеві". У дисертації згадано першу зустріч з нею у 1944 р., коли загинув рідний брат поета, викликавши у нього шоковий стан. Пізніше В.Стус збагнув неминучість власної скінченності, усвідомив, зокрема на засланні, що, боронячи себе і людську гідність, "мусить загинути", що "у нього іншого виходу немає". У концтабірному антисвіті він постійно чув її дихання. Вбачаючи у ній не остаточний фінал власного життя, а перехід в іншу якість, він був переконаний у незнищенності душі: "Збагнув свою конечність у передчассі радісної смерті". Вона йому здавалася бажаним визволенням від життєвих мук ("За що мене, отче, караєш життям, пошли мені смерть - і тобі я воздам"), тому використовував особливу, інтимну, урочисто-піднесену тропіку: "блаженна смерте!", "лебединя-смерть", "усеблага смерть" тощо. В.Стус належав до екзистенціалістського типу особистостей, тому такі екзистенціали, як розгубленість, тривога, відчай, характерні для сприйняття смерті, набули у його художній свідомості метафізичного значення, стали актуальними у виборенні власної долі. Знаходячи у смерті онтологічну даність, яка, підсумовуючи конкретне людське існування, не перериває космічної екзистенції, репрезентує цілісність Буття, або, як писав В.Стус, "всебуття", що означає екзистенційну ініціацію, він визнавав її правочинність як вихід в іншу, пов'язану з Богом реальність, вищу можливість довести правильність обраного шляху. Тому свідомо зважився на сухе голодування, що обірвало його земне життя, про яке він писав так: "моє перейдене життя - то простір смерті".

У дисертації розглянуто концепт часопростору "життєсмерті", що корегує уявлення про лінійний або циклічний час і тривимірний простір, танатологічні й наталологічні принципи. У багатьох сентенціях В.Стуса спостережено втілену в народні обряди і твори ідею вічного повернення, відродження, "колеса невідворотності", коли смерть трактовано в паралельному вимірі, в розумінні повернення до вихідного, ще ненародженого стану (Ольга Фрейденберг). Важливо, що поет не нав'язував свій досвід іншим, адже йшлося про індивідуальний шлях, який кожен обирає на свій страх і ризик у процесі самовдосконалення, самовияву, тобто "самособоюнаповнення". Тому лише на перший погляд може здатися парадоксальним твердження В.Стуса: "Ми робим смерть". Вона для нього була фактором внутрішнього розвитку, тому він її переборював, спираючись на переконання про тривалість життя після неї. У переконаннях поета помітні аналогії з екзистенційною позицією стоїків, які забезпечили стоїчній мужності переконливу аргументацію. Розбудовуючи власний "міф смерті", В.Стус довів своїм екзистенційним вибором відсутність "земного" страху перед нею: "Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест".

У Висновках сформульовано основні результати дисертації, присвяченій з'ясуванню специфіки художньої свідомості В.Стуса, основу якої складають світоглядні екзистенційні концепти. Спростовано поширене у літературознавстві ототожнення його героїчної біографії з творчою практикою, адже він насамперед був поет і свої світоглядні переконання реалізував через можливості лірики. Її сенс, за словами Михайлини Коцюбинської, розкривається "в процесі екзистенційного самоусвідомлення", екзистенційного "тривання на межі", що також підтверджують дисертації Інни Онікієнко, О.Рарицького, Наталії Плахотнік, Ольги Росінської.

У роботі виявлено, що лірика поета має такі ключові слова-екзистенціали, як вибір, віра, любов, сон, профетичне видіння тощо, серед яких смерть - визначальна, на що звернув увагу В.Яременко. Вони, як і неологізми (гапакс легоменон) "смертеіснування", "життєсмерть", "самособоюнаповнення" і т.п. мають не тільки метафізичне значення, а й наділені смисловим відповідником понятійному апарату філософії екзистенціалізму, модифікованому у ліриці В.Стуса семантикою метафори, адекватною його художній свідомості. Це допомогло йому не лише зберегти у собі свою сутність, а й знайти шлях до Бога, відбутися в Ньому, адже Він, у розумінні поета, постав онтологічною, духовною основою світу, поза якою неможливе справжнє існування.

Актуальність теми дисертації мотивувала її мету, досягнувши якої вдалося розкрити сутність екзистенційних концептів художнього мислення В.Стуса, що дає змогу по-новому сприймати і розуміти його творчість і світобачення, наблизитися до адекватної їх інтерпретації. Для цього використано як літературознавчу термінологію, так й екзистенціалістську, а також відповідний метод аналізу, долучивши до нього культурно-історичний, порівняльний, генетичний, аналітико-психологічний, біографічний, філологічний, системно-фукціональний.

Простежено процес становлення екзистенціоналістських переконань поета в конкретно-історичній дійсності 60-80-х років. Світоглядна еволюція перетікала від різкого заперечення і несприйняття абсурду буття до внутрішнього самозаглиблення, що відобразилося на поезії - від написаної в дусі шістдесятництва екстравертивної "Круговерті" до герметично філософських "Палімпсестів". То була переважно в'язнична лірика. Свої переконання В.Стус сформулював у передмові "Двоє слів читачеві" до збірки "Зимові дерева". Виявлено також тематичні зв'язки збірок "Час творчості / Dichtenzeit" і "Палімпсести", поступовий перехід віршових творів з попередньої книжки у наступну, висвітлено варіативність деяких поезій. З'ясовано, що поетичний цикл "Палімпсести" став у творчій еволюції автора новим, вищим щаблем у розкритті його духовних інтенцій. У збірках В.Стуса простежується концептуалізація екзистенційної семантики, поетичного варіанту філософії екзистенціалізму.

Аналіз екзистенційних пошуків В.Стуса сприяє розумінню, що цей вибір дозволив йому розв'язати проблему ідентичності, постійно нехтувану радянським соціумом, спонукав до осмислення неповторності власного існування, перетворення свого життя на мету, а не засіб. В.Стус формував реальний час, а не навпаки, опановував власну долю, виявив властивості пасіонарія, був схожим до поетів "Празької школи", але не мілітарного характеру, а духовного подвигу, душевного повноцінного життя, названого "самособоюнаповненням". Цей інтровертивний вибір зумовив особливе розуміння смерті не як фіналу земного буття, а переходу в інші онтологічні форми аж до повного злиття з божественною сутністю, що відповідало як християнському віровченню, так і дзен-буддизму. "Шлях до себе" був цілком виправданим, закономірним мужнім кроком (П.Тілліх), здійсненим через стан "самопочезання", тобто переборення, заперечення себе у собі для творення нового себе, співмірного з духом.

Висвітлюючи проблеми співвіднесення мікрокосму і макрокосму, обґрунтоване С.Кіркегором поняття триступеневе "між-буття" (естетичне, етичне, релігійне), що означало середню ланку людського існування, сповнену випробувань і страждань у профанному світі абсурду між справжнім буттям до народження і після смерті, дисертант виявив закономірність свідомого перебування В.Стуса у "межовій ситуації", у стані самотності, в діалектиці "я" та "іншого", "повторення" містерії Ісуса Христа, метафізичного потрясіння від пізнання божественної сутності, що допомогло поетові вибороти себе у пермських і мордовських концтаборах, відбутися у духовному стоїцизмі.

Вчитування у віршові твори, у листи та інші документи дозволяє дійти висновку, що художній свідомості поета були притаманні містичні переживання, які виступають екзистенційним a priori сприйняття та розкриття Бога в собі через медитативне самоспоглядання. Тому невипадкові у ліриці В.Стуса спогади і картини сну, порівняння життя зі сновидіннями, стани містичного трансу. Вони не суперечать раціональному типу мислення поета, а радше врівноважують його ірраціональне світосприйняття, унаочнене оніричними видіннями, виконують сюжетотвірну функцію. Ідеться про явище художньої екзистенції, означеної рисами діонісійства на аполлонійській основі. Поет був поглинутий магією слова, виражав невисловлюване, звертався до семантично структурованих метафор філософічного змісту, що не піддаються простому дешифруванню і розумінню, що висвітлено у дисертації.

В.Стус як вольова натура ніколи не впадав у розпач, сприймав виклики абсурдного світу як даність, тому важливим є його концепт "естетики страждання", коли душа приреченого на свободу суб'єкта діє на свій страх і ризик, відповідаючи за долю світу, стає чутливою до болю іншого.

Дражливим для традиційного літературознавства є екзистенціал смерті, що став визначальним у художній свідомості В.Стуса, позначився на його ліриці, спростовував, як і інтровертивний концепт "самособоюнаповнення", спрощені народницькі уявлення про митця як вчителя і пророка нації. У дисертації доведено вмотивованість теми смерті як екзистенційного вибору, що не має нічого спільного з некрофільством або з поширеним страхом перед неминучою кончиною земного існування. Розкрито сутність метафізичного страху в ситуації між-буття, яке формувало переконання, що душа - вічна. Смерть, перетворена на головну точку опори для аналізу душевних станів, на остаточний висновок у протиставленні земного (профанного) і вічного (сакрального), зумовлює перебування у вічному колообігу природи: життя-смерть-і знову життя. Розуміння єдності життя і смерті було для В.Стуса принциповим, унаочнювало концепт "усебуття", викликало аналогії з екзистенційною позицією стоїків, виступало необхідним діалектичним моментом, який завершується воскресінням, адже з погляду філософії екзистенціалізму концепт смерті стає для особистості реальним шляхом виборення власної свободи, дозволяє їй бути тим, ким вона є. Поет тлумачив смерть як вчинок, готував її, завдяки їй перетворював життя на долю.

З огляду на проведену аналітичну роботу, слід дійти висновку, що дисертацію можна розглядати як першу спробу в українському літературознавстві й історії літератури розкрити й проаналізувати екзистенційні концепти художньої свідомості В.Стуса в контексті інтелектуальних, літературних, соціальних, національних пошуків 60-80-х років ХХ ст. Його світоглядна і творча еволюція у світі абсурду зумовила модифікацію понять екзистенціалізму в силовому полі художнього мислення, їх метафоризацію при збереженні смислового сенсу екзистенціалів, які відображали його спроби подолати обмежену людську природу й утвердити себе через смерть у новій формі існування, співмірній з божественним буттям тут-і-завжди, тобто "я" стає часом, що "перебуває", а не "тече" і не "змінюється".

Основні результати дослідження висвітлено в таких публікаціях

1. Іщенко Євген Екзистенцій не віднайдення власного «Я» в абсурдному світі у ліриці В. Стуса // Література. Фольклор. Проблеми поетики. - 2003. - Вип.17. - С. 94-99.

2. Іщенко Євген Шевченко і Стус: дві постаті української поезії // Література. Фольклор. Проблеми поетики. - 2002. - Вип.13. - С. 108-117;

3. Іщенко Е.О. Філософське осмислення концепту смерті в поетичній творчості В.Стуса // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. Випуск 4 (36). - 2003. - С. 94-104;

4. Іщенко Е.О. Сни і спогади як засіб екзистенційного світосприйняття у поетичній спадщині В.Стуса // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. Випуск 3 (35). - 2003. - С. 139 - 147;

5. Іщенко Євгеній Містичні переживання в поезії В.Стуса // Дивослово. - 2004. - № 8. - С. 53-57;

6. Іщенко Євген Василь Стус: «Ціную здатність чесно померти» // Українська мова та література - 2004. - Чис. 40 (392). - С. 14-16;

7. Іщенко Е.О. Метаморфози свідомості Василя Стуса (на матеріалі збірки «Зимові дерева») // Вісник Київського міжнародного університету. - 2004. - Випуск 6. - С. 171 - 183.

8. Іщенко Євгеній В.Стус: до проблем Буття // Література. Фольклор. Проблеми поетики. - 2006. - Частина 2. - С.549-558;

9. Іщенко Євген Віталізація смерті в поезії Василя Стуса // Слово і Час. - 2006. - №11. - С. 69-77.

АНОТАЦІЯ

Іщенко Є.О. Екзистенційні концепти художньої свідомості В.Стуса. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ - 2010.

Дисертація на підставі аналізу збірок "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Час творчості / Dichtenzeit", "Палімпсести" В.Стуса розкриває істотні характеристики екзистенційних концептів художньої свідомості поета в контексті української літератури, національної дійсності, соціальних процесів, інтелектуальних пошуків 60-80-х років ХХ ст.

У роботі вперше розкрито модифікацію понять екзистенціалізму в силовому полі художнього мислення, їх перетікання з денотативного рівня у багатозначний конототивний, метафоричний при збереженні смислового сенсу того чи того поняття, що, складаючи основу поетичного словника поета разом з неологізмами на зразок "самособоюнаповнення", "життєсмерть", "смертеіснування" тощо, відповідає специфіці художньої свідомості автора та його філософської лірики. Обґрунтовано екзистенційний вибір В.Стуса, що полягає у пошуках шляхів до Бога, у намаганні зрозуміти Його сутність, відбутися в Ньому, поєднати мікросвіт з макросвітом, подолати обмежену людську природу й утвердити себе через смерть, яку поет тлумачив як вихід у нову форму існування.

Ключові слова: художня свідомість, екзистенційний концепт, езистенціал, між-буття, Бог, смерть, "життєсмерть", "смертеіснування", "самособоюнаповнення", містика, сон.

АННОТАЦИЯ

Ищенко E.А. Экзистенциальные концепты художественного сознания В.Стуса. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. - украинская литература. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев - 2010.

Диссертация на основании анализа сборников "Зимние деревья", "Веселое кладбище", "Время творчества / Dichtenzeit", "Палимпсесты" В.Стуса раскрывает сущностные характеристики экзистенциальных концептов художественного сознания поэта, его существования "на грани", коннотативную модификацию понятий экзистенциализма, дополненых авторскими неологизмами (самособойнаполнение, смертесуществование, жизнесмерть и т.д.), семантикой метафоры. Понимание смысла экзистенциальных концептов лирики В.Стуса позволяет воспринять ее по-новому, приблизиться к адекватной ее интерпретации.