Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 - Українська література

Категорія історизму та стильові пошуки в прозі Романа Іваничука

Бурченя Василь Володимирович

Одеса 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Рівненського державного гуманітарного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Поліщук Ярослав Олексійович, Національний університет «Острозька академія», професор кафедри української філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Білоус Петро Васильович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, професор кафедри українського літературознавства та компаративістики; кандидат філологічних наук, доцент Полтавчук Василь Григорович, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться «17» березня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.10 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24 / 26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано 12 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т. М. Шевченко

1. Загальна характеристика роботи

іваничук історична романістика художній

Історичний роман, як і інші жанри літератури, прилучає сучасника до морально-етичних і духовних надбань нації. Спроектований на історичне пізнання читача, зокрема, та народу загалом, він відзначається особливими творчими завданнями, що зумовлені специфікою мистецтва художнього слова: по-перше, в історичному романі спостерігається прагнення автора поновити зв'язок поколінь на основі використання властивої для літератури художньо-образної форми; по-друге, його функцією є конструювання художньо-історичної концепції, відповідної духові часу; по-третє, він уможливлює осягнення реципієнтом минулого й усвідомлення свого місця в історії.

Український історичний роман був предметом літературознавчого аналізу в монографіях А. Гуляка, М. Ільницького, М. Сиротюка, В. Чумака тощо. У ракурсі вивчення особливостей цього жанру історичний роман опрацьовували З. Голубєва, В. Дончик, М. Жулинський, Л. Новиченко, А. Погрібний, В. Фащенко. Завдання дисертацій С. Андрусів, Л. Скрипник, В. Соболь, Н. Федорчук, В. Чумака полягали у висвітленні жанрово-стильових аспектів історичних творів різних авторів. Реакцію літературознавців на нові історичні романи відображено переважно в публікаціях у періодичних виданнях.

Актуальність теми дослідження. Історичні твори Романа Іваничука розглядали у рецензіях, статтях, оглядах С. Андрусів («Мости між часами»), В. Дончик («Переконання романіста»), М. Жулинський («Виміри людської пам'яті»), Р. Кудлик («Високі виміри душі»), К. Ломазова («Світ романтичний і безжальний»), Л. Новиченко («Ця наша неласкава Кліо»), Ю. Покальчук («Погляд в історію»), Т. Салига («З минувшини в будущину ввійти: Роздуми над історичним твором Романа Іваничука «Четвертий вимір»), М. Слабошпицький («Дорога до Храму: Погляд на «Орду» Романа Іваничука», «Мисль і меч», «Мисль не повинна вмерти», «Озватися голосом з історії»), В. Яворівський («Не реставрація -- осмислення») та ін.

Останнім часом корпус історичних творів Романа Іваничука поповнився новими вагомими виданнями. Це спонукає переосмислити написане про письменника в українській літературній критиці, верифікувати положення та висновки науковців. У літературознавстві немає комплексного наукового дослідження історичної романістики Романа Іваничука, в якому було б детально проаналізовано жанрово-композиційні та образно-стильові пошуки письменника, зокрема й твори останніх років. З огляду на це дисертаційна робота, що є спробою вибудувати концепцію інтерпретації творчості Романа Іваничука, яка базується на палімпсестному прочитанні історії, є актуальною та науково доцільною. Для дисертації засадничим є перегляд понять «правда художня» та «правда історична», якими оперували у соцреалістичній естетиці під час аналізу історичних творів.

Цілісність та концептуальна повнота історичного проекту Романа Іваничука виявляється у комплексному підході до висвітлення історії України. Те, що Іваничук зосереджує увагу саме на історії свого народу, його важких пошуках власної ідентичності, а часто безпосередньо вказує на паралелі із сучасним процесом державотворення, утверджує ідею патріотизму як одну з провідних у художньому осмисленні часу. Письменника цікавлять і переломні моменти української національної історії, художнє пізнання яких здійснено у романах «Манускрипт з вулиці Руської», «Черлене вино», «Вогненні стовпи», і періоди, коли в українській історії не відбувалося надзвичайних подій («Шрами на скалі», «Вода з каменю»). Однак не можна не брати до уваги того, що художні тексти письменника нерідко підлягали ідеологічному тиску, що позначилося на наративних моделях, образній системі та жанрових модифікаціях.

Дисертація має зв'язок з науковими програмами та планами Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Рівненського державного гуманітарного університету; дисертаційну працю виконано в межах наукового напряму «Література й історія». Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Рівненського державного гуманітарного університету 25 травня 2009 року та узгоджено з бюро Наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» від 19 лютого 2009 року (протокол № 1).

У контексті аналізу історичної прози 70?80-х років минулого століття, на які припадає розквіт жанру історичного роману, висловлені судження про твори Романа Іваничука у монографіях і нарисах М. Ільницького («Людина в історії»), М. Наєнка («П'ятиліття українського роману»), В. Чумака («Минуле -- очима сучасника», «Український радянський історичний роман 60?80-х років. Проблема історичної і художньої правди»). Названі праці, в основному, позначені увагою до сюжетних особливостей вищезазначених творів, а елементи жанрово-композиційних та образно-стильових пошуків письменника автори вивчали принагідно.

З огляду на те, що історична романістика Романа Іваничука Ї це помітне явище української літератури, метою роботи є аналіз історіософії романного мислення письменника, його жанрово-композиційних і образно-стильових пошуків під час висвітлення складних сторінок української історії, специфіки конфліктів, прийомів і засобів зображення історичних подій та осіб, з'ясування місця творчості Іваничука в розвитку українського історичного роману.

Поставлена мета дослідження передбачала розв'язання таких завдань:

окреслити історіософську концепцію автора, схарактеризувати історизм його художнього мислення, спираючись на з'ясування категорії історизму в художній прозі;

визначити своєрідність жанру історичного роману в спектрі реалізації естетичних інтенцій митця;

розглянути структуру й елементи змістової організації та внутрішньої форми романів письменника;

простежити новаторські підходи Р. Іваничука до зображення історичних подій і постатей;

з'ясувати роль письменника у творенні палімпсестної історії.

Об'єктом дослідження праці є історичні твори Р. Іваничука, рецензії, відгуки на окремі романи і статті, інтерв'ю письменника, аналітичні студії, присвячені шляхам розвитку історичної теми в українській і світовій літературах.

Предметом безпосереднього вивчення обрано еволюцію головного героя історичних романів Іваничука, специфічні особливості художнього світу в означених творах, а також жанрово-композиційні та образно-стильові пошуки письменника.

Теоретико - методологічну основу дисертації становлять праці з проблем історії, культурології та теорії літератури, засади аксіологічного підходу в трактуванні минулого, принципи художнього історизму. Під час обґрунтування концепції роботи було проаналізовано наукові розробки українських і зарубіжних учених, як-от: Р. Барта, М. Бахтіна, О. Білецького, І. Варфоломєєва, В. Виноградова, І. Дзюби, М. Жулинського, М. Ільницького, Г. Клочека, Ф. Ніцше, К. -Г. Юнга, Н. Яковенко.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети використано конкретно-історичний, порівняльно-типологічний, естетичний, комплексний методи аналізу художніх явищ, а також елементи герменевтичного методу, що зумовлено особливостями опрацювання поетики літературного твору.

Конкретно-історичний метод дозволяє ідентифікувати ідейно-світоглядні позиції Р. Іваничука та їхнє відображення в історичній романістиці. За допомогою типологічного аналізу виявлено аналогії в художній прозі Р. Іваничука та його колег-сучасників, а естетичний метод зумовив структурування жанрових та стильових ознак творчості романіста. Це логічно привело нас до необхідності використання комплексного методу, оскільки й історичний проект письменника в цілому й окремі романи, що є його складовими частинами, розглядаються як системне утворення.

Наукова новизна роботи. У роботі вперше проаналізовано весь романний доробок письменника, включно з новими його творами, зокрема романом «Вогненні стовпи». Це послужило підставою для:

— комплексного розгляду великої прози Романа Іваничука;

— осмислення на цьому матеріалі авторської концепції України;

— виявлення ознак націєтворчого дискурсу в цій непересічній прозі;

-- дослідження своєрідності епічного мислення письменника;

-- з'ясування характерних ознак поєднання «поезії і правди» в його епічних полотнах, що відображають найдраматичніші епізоди в історії України, або ж визначних її діячів різних епох.

Романістику письменника розглянуто в літературному контексті: простежено генезу художнього мислення автора, загострення соціальної актуальності, філософічності, інтелектуальності й кристалізацію індивідуального письменницького стилю як безперервний процес художньої еволюції й оновлення. Реалізований у роботі аспект історизму дозволяє по-новому оцінити розвиток історіографічної концепції Романа Іваничука впродовж тривалого періоду, тобто від 1960-х років до початку ХХІ століття, а також представити цей розвиток на тлі зміни культурних запитів, читацьких смаків та уявлень.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні уявлення про історизм та своєрідність жанрово-стильових пошуків Романа Іваничука, естетико-філософське художнє мислення, у визначенні місця й ролі історичних романів Іваничука в розвитку жанру історичного роману. Матеріали наукової роботи є перспективними для створення праць з історії української літератури XX ст. Основні положення дисертації можуть бути використані у вищій школі під час викладання курсів з історії української літератури, спецкурсів, спецсемінарів, для написання, бакалаврських, магістерських, курсових робіт, а також на факультативних заняттях у педучилищах, коледжах, ліцеях та гімназіях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на щорічних наукових конференціях викладачів та студентів Рівненського державного гуманітарного університету (1999 -- 2008 рр.), на засіданнях кафедри української літератури РДГУ (2007, 2008), апробовано у виступі на Всеукраїнській науковій конференції «Михайло Старицький: Постать і творчість» (Черкаси, 2004).

Публікації. Основний зміст роботи викладено у 5 одноосібних публікаціях, серед яких 4 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи -- 179 сторінок, з них 160 -- основного тексту. Бібліографія включає 226 позицій і подана на 19 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, з'ясовано наукову новизну та практичну цінність, визначено предмет, мету і завдання, схарактеризовано стан вивчення, окреслено методологічну базу та методику, представлено дані про апробацію, практичне значення та публікації наукових положень роботи.

У першому розділі дисертаційної роботи «Проблема історизму в художній творчості» доведено, що історичну тематику в літературі найповніше репрезентує жанр історичного роману. Для всебічного висвітлення історичної теми у літературному творі письменник повинен знаходити відповіді на такі суперечливі запитання: які твори можна вважати історичними, як співвіднесені у них історична правда і художній вимисел чи домисел, яка роль у творах історичного персонажа і вигаданого, як репрезентовано у них синтез часових площин -- сучасності та минулого. Соцреалістична естетика під час аналізу творів на історичну тематику оперувала згаданими вище поняттями однобічно. Однак можна стверджувати, що вирішення проблеми на практичному та теоретичному рівнях, в окремому чи загальному аспектах не відбулося ще й дотепер.

Інтенсивний розвиток жанру історичного роману зумовлював необхідність розкриття теоретичних аспектів визначення його жанрової специфіки, структурної системи, зіставлення різновидів і модифікацій. Підвалини розуміння історизму закладено німецькими філософами другої половини XVIII -- початку XIX століть, передусім йдеться про філософські концепції Й. Гердера, Е. Канта, Г. Е. Лессінга, Й. Г. Фіхте. В європейській літературі першої половини XIX cтоліття розвинуто два естетично відмінні підходи до інтерпретації історії: В. Скотт, А. Мандзоні, О. Пушкін, П. Куліш вважали, що підґрунтям творчої уяви повинні бути документальні матеріали; В. Гюго, А. де Віньї, М. Гоголь, Т. Шевченко були прихильниками суб'єктивного осмислення історії, тобто прагнули до вираження власних поглядів і почуттів, до зіставлення чи протиставлення минулого та сучасного.

У другій половині XIX ст. письменники і критики під час моделювання художнього образу керувалися такими основними критеріями, як дієва самохарактеристика, мотивація вчинків певної особистості, розкриття людської сутності, розуміння людської психіки. Так, в історичних романах І. Нечуя-Левицького, М. Старицького сконцентровано художню увагу на проблемі індивідума в історії, на складності взаємодії особи й середовища, на душевних переживаннях персонажів. У повісті «Захар Беркут», низці літературознавчих досліджень І. Франко розвивав філософський аспект історичного роману, зокрема наголошував на праві митця художньо обіграти історичний факт, розкрити його глибинну сутність, «наповнити людським змістом і драматизмом».

У XX cтолітті модерний модус історизму поступово витісняє традиційний, що був сформований у творчості письменників реалістично-натуралістичної орієнтації. Спираючись на інтуїцію та емоції, модерністи персоніфікували історичний процес у суб'єкті, в індивідуальному героєві, утверджували вірність духові, ідеї, настрою, візії, замість уважного ставлення до фактів міфологізували історію.

Вивчення історичної романістики певного письменника потребує аналізу питань відтворення художньої цілості, осягнення універсальних творчих закономірностей. Теоретичні студії з окресленої проблеми присвячені з'ясуванню джерел та складників впливу соціальних чинників, філософських, історичних і естетичних факторів на процеси розвитку жанру історичного роману, шляхів збагачення змісту творів новими художніми особливостями та виражально-зображальними засобами.

Сучасний стан художньої практики й теоретичного опрацювання особливостей жанру історичного роману засвідчує утвердження таких специфічних ознак творів: зображення минулого, наявність часової дистанції, документальність основи, історична достовірність подій і осіб, ставлення письменника до них, повчальна мета для сучасників.

Історична романістика й наука про неї останніх десятиліть позначені такими досягненнями, як звільнення від тенденційно-методологічного спрощення художності, ідеологічних регламентацій, збагачення інтелектуально-критичного мислення, шляхів і засобів трансформації історичної правди в художню систему, «нових прочитань» сторінок історії України. У перерахованому вище є значна заслуга і Романа Іваничука, який не лише повною мірою використовував такі досягнення, але своєю творчістю сприяв зростанню авторитету українського історичного роману. У першому розділі констатовано, що існує мистецька візія історії, яка базується на особистому баченні та переживанні подій, що, як правило, не бувають тотожними з версіями офіційної та неофіційної історіографії.

Стильові пошуки Романа Іваничука, з одного боку, обмежувалися канонами історизму, а з іншого -- ідейний пафос, стиль і письмо романіста змінювалися як відповідь на трансформації у суспільному житті, як реакція на його актуальні потреби. Можна стверджувати, що це був рух від ідеологічної заангажованості та художнього вимислу до конкретно-предметної історичності, що полягає у вірності документам та фактам минулого, яке не протистоїть сучасному, а, навпаки, якнайтісніше поєднане з ним.

У другому розділі «Історичний проект Романа Іваничука та питання героя» досліджено взаємозв'язок тематики романів та типів головного героя, а також простежено еволюцію концептуального персонажа у творах письменника. Вже у першому історичному романі «Мальви» Р. Іваничук устами героїв осмислює час, у якому вони живуть, і себе в ньому. Можна стверджувати, що, починаючи з цього роману, письменник творить власну візію історії України, подає свою інтерпретацію її важливих моментів. Відтак історичний роман можна вважати авторською інтерпретацією тієї чи іншої історичної події або ж періоду. Прагнення відтворити реальну історію тоді, коли офіційна історична наука є «половинчастою», простежується у всіх історичних романах Р. Іваничука. Письменника цілком закономірно можна назвати творцем палімпсестного історичного роману в українській літературі.

Іваничук одним з перших в українській літературі використовує так званий «театралізований» композиційний прийом -- виведення персонажа перед початком дії у певне публічне місце, де розкривається його талант духовного лідера.

Водночас, Роман Іваничук далеко не завжди є новатором у сфері компонування образів. Так, у кожному романі автор робить це за своєрідним шаблоном: сюжет твору розвивається навколо образу, що є концептуальним центром оповіді. Для прикладу, в «Черленому вині» -- це образ Осташка Каліграфа, який крізь власну свідомість і світосприйняття пропускає кожну людину, дає їй оцінку. Еволюція характерів багатьох персонажів відбувається внаслідок впливу на них ідей Осташка, характер якого подано відразу ж сформованим і зрілим. Така схема, приміром, функціонує й в інших романах письменника.

Інколи автор аж надто ідеалізує свого героя, через що концептуальний центр втрачає риси живої людини. Сказане стосується, зокрема, образу Юрія Рогатинця з роману «Манускрипт з вулиці Руської», який більше сприймається як ідея, ніж жива людина. Для того, щоб трохи його оживити, автор вводить образ Гізі, хоча почуття кохання тут змальоване як сентиментальне. Нелогічність і нерозсудливість у поведінці, що часто притаманні персонажам Романа Іваничука, водночас є характерними і виправданими у творах з романтичним і мелодраматичним сюжетом.

Чітко простежується спорідненість образу меддаха Омара з «Мальв» й образів Осташка Каліграфа з «Черленого вина», Юрія Рогатинця з «Манускрипту з вулиці Руської», Маркіяна Шашкевича з «Води з каменю»). Так, кожен з них говорить і думає про долю свого народу, живе не лише сучасним для нього часом, а й думками й надіями, зорієнтованими у майбутнє.

У біографіях історичних особистостей письменника передусім цікавить їхня громадська діяльність, а не індивідуальне. Герої Іваничука -- екстравертні, публічні люди, тому їхнє життя проходить на площах, вулицях, перехрестях та загалом у громадських місцях. На жаль, письменнику не вистачає сміливості реконструювати, домислити епізоди з життя видатних людей. Художньо, часто навіть дуже старанно, Іваничук освоює лише те, що знайшов у дослідників літератури. Очевидно, ідеологічні завдання, які стояли перед так званою українською радянською літературою багато років, -- а більшість історичних романів письменник написав саме в цей період, -- не давали можливості автору бути більш розкутим у змалюванні приватного життя видатних постатей вітчизняної історії. Дещо інакше виявляє себе Іваничук у романах, де головними героями є маловідомі історичні особи. Тут політ авторської уяви значно ширший і багатогранніший. Проте й у такому разі персонажі є схожими більше на святих, аніж на звичайних людей з усіма їхніми вадами й недоліками, оскільки їм часто не вистачає «людських» рис і манер. Власне людина, її діяльність трансформується у символ певного етапу національної історії, у «високу соціальну й національну ідею». У романах останнього часу герой постає більш розкутим та багатогранним, хоча переважно зберігає програмну заданість. Тип національного героя здобуває у творчості письменника переконливу і художньо повноцінну проекцію.

Світ у романах Іваничука поділяється на героїв, які перебувають на авансцені, і глядачів, що знаходяться у затемненому залі історії, суворих цінителів і суддів, до яких прямо чи опосередковано звертаються актори-герої, наголошуючи на потребі діалогу, викликаючи прагнення переосмислити стереотипні оцінки історіографії.

Ще одна прикметна особливість прози Іваничука -- інтелектуалізація свідомості персонажа. Основний прийом, який застосовує письменник, -- диспут. Саме в диспутах розкривається весь інтелектуальний багаж героя. Попри все, слід зауважити, що герої Іваничука нерідко надміру патетичні.

У третьому розділі «Жанрово-композиційні та образно-стильові пошуки Романа Іваничука» висвітлено специфіку побудови історичних романів Іваничука, розкрито особистий внесок автора в розвиток цього жанру, представлено особливості авторського стилю у процесі змалювання образів.

Маючи низку спільних ознак з творами Вал. Шевчука, В. Малика П. Загребельного Р. Іванченко, Р. Федоріва, (посилений моральний аспект, глибинний перегук із сучасністю, концептуально-аналітичний підхід, особистісно-психологічне трактування конфлікту і віднайдення свіжої, часто художньо конденсованої форми втілення історичного матеріалу), твори Іваничука відзначаються й власними індивідуально-самобутніми межами. Так, уся історична проза письменника має сучасну полемічну спрямованість. Фактично в більшості його історичних романів простежуються процеси формування лідера і прозріння відступника, порушується питання солідарності народів, які борються за своє визволення, а також аналізується проблема національної неволі в різних її вимірах.

Якщо говорити про те, що історичній романістиці Іваничука притаманна поетика високих соціально-філософських ототожнень, полярних емоційних сутичок і контрастів, які представлені як поєдинок між героїзмом і боягузтвом, порядністю та цинічністю, безкорисливістю й користолюбством, то такі основи художньої характерології автором були закладені саме у «Мальвах». У цьому творі не лише продовжено призабуті традиції класичних романів, але зроблено крок до створення якісно нового роману з проекцією на сучасний, філософський, притчовий, концептуально-аналітичний рівень. Саме з виходом «Мальв» Романа Іваничука, а також «Дива» Павла Загребельного й «Жбана вина» Романа Федоріва, варто пов'язувати початок нової хвилі української історичної романістики, яка набирає сили у 70-х і новим сплеском якої стане історична проза 80-х та 90-х років минулого століття. Історичні романи Р. Іваничука спрямовували цей рух, визначали його зовнішні форми та розвиток.

Роман Іваничук широко й охоче застосовує здавна популярний у літературі прийом пригоди. Він нерідко будує романну концепцію на випробуванні героя винятковою ситуацією. Саме екстремальна ситуація, на думку Іваничука, змушує героя підняти з глибин пам'яті своє минуле. Разом з тим вона засвідчує здатність персонажа зберегти свої високі духовні якості, не зламатися під тиском несприятливих обставин. Такий тип героя загалом добре сприймається в контексті свого часу, коли література прагнула втілити активну, бунтівну, виняткову постать історії, яка мала слугувати виразником прагнень та мрій цілого народу.

Застосування нового композиційного прийому у романі «Шрами на скалі», де поєднано три часові зрізи: сучасність, епоха Франка, доба Данила Галицького, ще раз підкреслює таке явище, як хронотопність мислення, що властиво для поетики прози Романа Іваничука. Час в історичних романах автора постає як багатовимірна категорія, в якій розрізняють фабульно-сюжетний час і оповідально-розповідний (нараційний) час. Художній простір у творах часто не збігається з місцем розгортання подій чи перебування персонажів, пейзаж майстерно вимальовується за допомогою засобів ретроспекції.

Важливою ознакою історичної романістики письменника є інтелектуально-філософічне наповнення його образів, що перегукуються з історичною дійсністю України за різних епох, з ідеями провідників національного відродження.

За всієї історично-предметної достовірності та часового колориту світ романів Іваничука -- це світ ідей. Народ у його творах -- це горизонт, до якого постійно намагаються дійти, дорости персонажі. Історичні реалії, «декорації» -- лише зовнішнє оформлення для ідей. Базою для ідей людини минулого завжди є екзистенційні категорії свідомості, відчуття обов'язку перед людьми і народом, чесність, совість.

Уведення різних елементів умовності -- міфу, притчі, символіки, фантастики, гротеску, казки, небилиці, анекдоту, народно-сміхової культури, врахування уроків латино-американського роману, передусім Г. Маркеса, а також М. Гоголя, М. Булгакова, В. Земляка, взагалі сучасного українського химерного роману стало прикметною ознакою більшості історичних творів Романа Іваничука.

Час вносив свої, на перший погляд, малопомітні корективи у формування авторського стилю та застосування жанрово-композиційних і образно-стильових засобів творчості Романа Іваничука. Так, на зміну традиційним історичним романам, які властиві «ранньому» Іваничукові, приходять романи-диспути, інтелектуальні романи, апокрифічні романи, насичені елементами химерності, літературної містифікації, філософськими роздумами тощо. Від конкретно-реалістичного письма, репрезентованого, наприклад, у романах «Мальви» та «Журавлиний крик», письменник еволюціонував до складних інтелектуально-рефлексійних та публіцистично-пафосних і шаржових інтонацій, що мають місце, зокрема, у романах «Шрами на скалі», «Орда» та «Вогненні стовпи». Стиль та характер письма Р. Іваничука, як видно, змінювався разом з епохою. Однак варто наголосити на послідовності втілення національних ідеалів та цінностей у романістиці письменника: тип національного героя здобуває в його творчості переконливу і художньо повноцінну проекцію.

У Висновках сформульовано найважливіші положення проведеного дослідження. Зазначено, що у роботі на прикладі творчості Романа Іваничука простежено зміну парадигми історичного роману в українській літературі протягом 60?90-х років минулого століття та запропоновано нову інтерпретаційну модель творчості письменника-романіста.

У ракурсі постмодерного прочитання історії в дисертації розкрито етапи становлення жанру історичного роману з часу його зародження до останніх десятиліть минулого століття, оскільки XX століття стало визначальним періодом для багатовекторної розбудови аналізованого жанру. У роботі схарактеризовано проблему ідеологічної заангажованості текстів цієї доби, яка полягала у висвітленні та потрактуванні історичних подій згідно з настановами партійних програм. Така несвобода не найкращим чином позначилася на художній вартості творів.

Визначено, що письменник здійснює художню студію психології персонажів у момент вибору життєвого шляху, простежує їхню поведінку у надважкі періоди життя. Історична дійсність у романах Р. Іваничука «пропускається» через призму свідомості героя. Для розкриття характеру важливою є оцінка особистості іншими персонажами, а також зовнішня - через вчинки, дію, рухи. Характерними у цьому плані є внутрішні монологи.

Під час осмислення образу героя автор не вдається до його ідеалізації, тобто письменник зображує не лише досягнення персонажа, але і його помисли, сумніви, вагання. Отже, вміло використовуючи історичний фактаж, Р. Іваничук вибудовує оригінальну модель образу історичної особи, яка має міцну історичну основу. Найважливіші сюжетні вузли, особливо ті, що відображають державницьку діяльність, базуються на історичних фактах. Наведення уривків з історичних документів сприяє увиразненню історичного тла, поглибленню сприйняття історичної та етнопсихологічної основи характеру.

У романах Іваничука мисляче та осмислююче начала передовсім виявляються в персонажах, кожен з яких зазнає випробувань на морально-етичну стійкість. У своїх творах Роман Іваничук створює образи філософів-мислителів -- представників своєї епохи, що є виявом інтелектуального потенціалу сучасних їм епох та суспільного середовища. Письменник переважно змальовував образи філософів-чужинців, значно менше уваги присвятив творенню постаті українського мислителя. Внутрішній світ персонажів автор простежує через портретні деталі. Для реалізації вказаної вище мети романіст використовує діалогічне, полілогічне та невласне пряме мовлення.

Розповідь у романах, як правило, уповільнюють роздуми персонажів, які зазвичай репрезентовано у формі невласне прямої мови. Такі роздуми відзначаються філософсько-інтелектуальною глибиною. Відтак, інтелектуальна наповненість тексту -- одна зі специфічних ознак стилю письменника. Велика історія у романі -- тло, конкретно-історичний контекст вигаданих подій, поданих у наближенні до читача, підтвердження їхньої історичної достовірності. При цьому події минулого значною мірою позбавлені історичної конкретики, що властиво для творчості не лише Романа Іваничука, але й Романа Федоріва та Валерія Шевчука. Творам Іваничука, як і загалом українському історичному роману, притаманна певна узагальненість людських характерів, пафосність, трагічна розв'язка і оптимістична кінцівка.

«Театралізований» композиційний прийом -- виведення персонажа перед початком дії у певне громадське місце і часткове розкриття його сутності через стосунки з оточенням -- Роман Іваничук використовує майже у всіх своїх історичних творах. Провідним у романах Іваничука є такий художній засіб (концепт), який дає можливість представити історію та людину в ній комплексно, тобто в аспекті філософських, психологічних, моральних, етичних та інших проблем суспільства.

Історична проблематика творів Р. Іваничука вміло розвивала національну літературну традицію, відлунювалась у свідомості читача пекучими питаннями нинішньої доби, долі нації, а вироблені письменником оригінальні жанрові модифікації та стильові прийоми сприяли становленню українського історичного роману в сучасний період. Модифікуючи жанрову форму, письменник еволюціонував до інтелектуальних різновидів сучасного роману, а саме - диспуту, апокрифу, розмислу, містифікації тощо. Якщо в ранній творчості він віддавав перевагу конкретно-реалістичній образності, («Мальви» та «Журавлиний крик»), то пізніше Роман Іваничук розвинув функцію насиченої рефлексії над минулим, практикував різного роду публіцистично-пафосні та сатирично-шаржові ефекти тощо. Всі ці художні прийоми добре слугують увиразненню образу історії, що його письменник уміло наділяв актуальністю, палімпсестною двозначністю. Циклічність, зв'язок кожного роману Р. Іваничука з наступним надає їм безперервності вічного часу, куди входять видатні й маловідомі події, визначні люди й невідомі офіційній історії їхні однодумці. Тому письменник намагається реставрувати ці невідомі постаті -- встановити справедливість, «вирівняти» історію, яку впродовж багатьох десятиліть висвітлювали упереджено. Р. Іваничук -- один з тих майстрів слова, завдяки яким в українській літературі виник феномен «палімпсестного» роману, тобто твору, якому автор переосмислює вітчизняну історію, відкриває для зацікавленого читача її приховану сутність.

Романи письменника засвідчують розуміння категорії історизму, притаманне перехідній епосі -- від категоричної антиномії тоталітарного та антитоталітарного сприйняття історії до багатовимірності історичної правди, що проявляється у багатоголоссі персонажів та множинності поглядів на минуле народу, в якому живе і сучасне. Історизм проходить крізь серце, душу і помисли героїв.

Основні результати дослідження викладено у таких публікаціях

1. Бурченя В. Проблема історизму в літературі та роман «Мальви» Романа Іваничука / В. Бурченя // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : [зб. наук. праць]. -- Вип. IX. -- Рівне : Рівненський державний гуманітарний університет, 2000. -- С. 90--95.

2. Бурченя В. Романістика Романа Іваничука: інтерпретація минулого / В. Бурченя // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : [зб. наук. праць]. -- Вип. X, спеціальний. -- Рівне : Рівненський державний гуманітарний університет, 2001. -- С. 171--175.

3. Бурченя В. Тетралогія «Вогненні стовпи» Романа Іваничука в контексті палімпсестного письма / В. Бурченя // Наукові записки. Серія «Філологічна». -- Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія». -- Вип. 10. -- 2008. -- С. 263--271.

4. Бурченя В. Етнонаціональні типажі прози Романа Іваничука / В. Бурченя// Історико-літературний журнал. -- Вип. 16. -- Одеса : Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2009. -- С. 151--163.

Додаткова публікація:

Бурченя В. Деякі аспекти еволюції історичного роману (від Михайла Старицького до Романа Іваничука) / В. Бурченя // Михайло Старицький: Постать і творчість : [зб. праць Всеукраїнської наукової конференції]. -- Черкаси : Брама, 2004. -- С. 246--253.

Анотація

Бурченя В. В. Категорія історизму та стильові пошуки в прозі Романа Іваничука. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 -- українська література.

У теоретичній частині дисертації широко і всебічно проаналізовано поняття категорії історизму, його прояви та етапи з моменту виникнення і до сучасності, а також розвиток українського історичного роману радянської доби.

У дисертації досліджено концептуальну основу та образно-стильові ознаки історичної романістики Романа Іваничука, зокрема частку документального і художнього в ній. Історичні романи «Мальви», «Манускрипт з вулиці Руської», «Черлене вино», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Орда», «Євангеліє від Томи», «Вогненні стовпи» розглянуто у літературному контексті. Простежено генезу художнього мислення автора та ключових історичних концептів, з'ясовано використання в романах різного роду символів та хронотопів. Аналізується становлення індивідуального стилю та своєрідної поетики Р. Іваничука, набуття в його історичних романах ознак інтелектуально-філософічної прози.

Ключові слова: історичний роман, індивідуальний стиль, концепт, символ, хронотоп, поетика, автор.

Аннотация

Бурченя В. В. Категория историзма и стилистические поиски в прозе Романа Иваничука. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 -- украинская литература.

Структурно работа состоит из вступительной части, трех глав, выводов и списка использованных источников. В первой главе «Проблема историзма в художественном творчестве» рассмотрены теоретические проблемы возникновения и развития жанра исторического романа, в частности украинского исторического романа советской епохи, понятия категории историзма, и дана общая характеристика историческим романам Романа Иваничука. Систематизируются и обобщаются проблемы жанра исторического романа. Это сделано на базе научных работ Л. Александровой, Ю. Андреева, С. Андрусив, И. Варфоломеева, З. Голубевой, Г. Грабовича, В. Дончика, Н. Ильницкого, Л. Новиченко, В. Оскоцкого, В. Чумака.

Вторая глава «Исторический проект Романа Иваничука и вопрос героя» отражает исследование тематики исторических романов и эволюцию главного героя. Такой герой практически во всех исторических романах Иваничука является личностью интелектуальной, настоящим лидером своей эпохи (Осташко Калиграф, Юрий Рогатинец, Маркиян Шашкевич и др). Нередко под влиянием главного героя происходит формирование характеров других персонажей. Они стремятся достичь уровня лидера или хотя бы приблизиться к нему. В то же время образ главного героя как своеобразного концептуального центра в романах представлен уже полностью сформированным и цельным. Сходство образов Меддаха Омара из романа «Мальвы» и Осташка Калиграфа з «Червлёного вина», Юрия Рогатинца из романа «Манускрипт с улицы Русской» и Маркияна Шашкевича («Вода из камня») типологически предопределено. Каждый из них говорит и мыслит о судьбе своего народа. Эти герои в романах Р. Иваничука живут не только чаяниями своего времени, но также мыслями и надеждами, направленными в будущее.

Третья глава «Жанрово-композиционные и образно-стилистические поиски Романа Иваничука» освещает специфику построения писателем исторических романов, собственный вклад автора в развитие этого жанра, особенности авторского стиля в процессе создания образов. Творчество Р. Иваничука имеет много общего с произведениями П. Загребельного, Р. Федорива, Вал. Шевчука, В. Малика, Р. Иванченко: сопричастность прошлого современности, концептуально-аналитический подход, поиск художественной формы воплощения исторического материала. Однако оно имеет и свои индивидуально-самобытные границы. Историческая проза Р. Иваничука сильна современной полемической направленностью. Фактически в большинстве исторических романов писателя прослеживаются процессы формирования лидера и прозрения изменника.

Исторической романистике Иваничука свойственна поэтика высоких социально-философских обобщений, полярных эмоциональных контрастов, которые представлены как поединок между героизмом и трусостью, бескорыстностью и корыстолюбием. Характерной чертой исторической романистики Р. Иваничука является также хронотопность мышления. Время в исторических романах писателя представляется как множественная категория, в которой можно распознать фабульно-сюжетное время и повествовательное (наррационное) время. Художественное пространство в этих произведениях часто не совпадает с местом действия или пребывания персонажей. Горизонтом, к которому все время стремятся дорасти герои в романах Иваничука, есть народ, а исторические реалии, декорации -- это только «одежда» для идей.

Включение разных элементов условности -- мифов, предсказаний, символики, фантастики, гротеска, сказки, небылицы, анекдотов, учитывание уроков латиноамериканского романа, прежде всего Г. Маркеса, а также Н. Гоголя, В. Земляка и вообще современного украинского романа -- стало отличительной чертой большинства исторических произведений Романа Иваничука.

Ключевые слова: исторический роман, индивидуальный стиль, концепт, символ, хронотоп, поэтика, автор.

Annotations

Burchenya V.V. The category of historicism and Roman Ivanychuk's stylistic studies of prose. - Manuscript.

The thesis is for obtaining the Scientific Degree of the Candidate of Philological Sciences in Specialty 10.01.01 - «Ukrainian literature». - Rivne State Humanitarian University. - Rivne, 2008.

In dissertation an attempt has been made to present the point of view of most experts in literature about the term historicism and genre of historical novel, namely about the degree of documentary and imagined things in it. Historical novels «Rose-mallows», «Manuscript from Russka street», «The fourth dimension», «Horde», «The Gospel of Thomas», « Pillars of Fire » have been studied in literary context. The genesis of the author's artistic thinking and historical key-concepts has been traced. The usage of different kinds of symbols and chronotops in the novels has been clarified. The formation of R. Ivanychuk's individual style, specific poetics and obtaining intellectual-philosophical prose marks in his historical novels have been analyzed.

Key-words: historical novel, individual style, concept, symbol, chronotop, poetics, author.

Размещено на Allbest.ru