Поетика оповіді в кримськотатарському оповіданні 70-80 років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Звільнившись від ідеології минулого, кримськотатарська література останніх десятиліть не тільки не втратила дбайливого ставлення до літературної спадщини в цілому, але й виявляє особливу увагу до проблеми її розвитку.

Безперечний науковий інтерес у зв'язку з цим становить художня спадщина Е. Аміта, Е. Умерова, А. Османа, Р. Муедіна, У. Едемової, Т. Халілова, С. Сеутової, Ю. Алієва - живий соціокультурний феномен кримськотатарського літературного життя XX століття, співзвучний складним і напруженим соціально-філософським, етичним і естетичним пошукам епохи. У їх творах яскраво відбилися національні традиції, народна історія, культура, етнопсихологія, менталітет народу.

Період 1970 - 80-х років ХХ століття в кримськотатарській літературі - один з найменш вивчених. Літературі досліджуваного періоду присвячені праці Р. Фазила, С. Нагаєва, С. Аріфова, Р. Музафарова та ін. Проте недослідженими залишаються своєрідність поетики оповіді малої прози, жанрово-стильова специфіка творів, внутрішній зв'язок творчості з традиційною культурою народу, його історією, світоглядом. Актуальним є також вивчення нової моделі кримськотатарської літератури, та низки інших історико-літературних проблем.

Методологічну і теоретичну основу роботи складають праці вчених М. Бахтіна, В. Виноградова, М. Гіршмана, В. Жирмунського, І. Ільїна, Б. Кормана, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, В. Скобелєва, Н. Тамарченка, Б. Томашевського, В. Тюпи, Б. Успенського, В. Шкловського, В. Шміда, Е. Шубіна та ін. Важлива роль належить працям українських літературознавців, присвяченим вивченню жанру оповідання і новели, їх наративної структури: О. Білецького, І. Денисюка, М. Руденко, М. Ткаченка, В. Фащенка та ін. Ми послуговувалися також дослідженнями А. Кримського, Н. Владимирової, А. Ісмакової; розвідками кримськотатарських дослідників А. Лятіф-заде, Б. Чобан-заде, С. Нагаєва, Р. Фазила, І. Керімова, Ш. Юнусова, Н. Сейтяг'яєва, Ф. Сеферової та ін.

Об'єкт дослідження - написані в 70 - 80 роках ХХ століття оповідання кримськотатарських письменників, уміщені в таких збірках: Е. Аміт «Севгиден кучьлю» (Ташкент, 1973), «Сыгъын чокърагъы» (Ташкент, 1982), «Олений родник» (Москва, 1982); А. Осман «Йыллар ве достлар» (Ташкент, 1981); Е. Умеров «Вторая невеста» (Москва, 1984), «Чёрные поезда» (Москва, 2002); Т. Халілов «Фесильген къокъусы» (Ташкент, 1985), «Биринджи къар» (Ташкент, 1987); С. Сеутова «Алем мас-мавы» (Ташкент, 1989); Р. Муедін «Ана къайгъысы» (Симферополь, 1995), «Къатмер къадерлер» (Симферополь, 2000); надруковані в цей же період в журналі «Йылдыз» твори А. Османа, Ю. Алієва, У. Едемової, Т. Халілова.

Предмет дослідження - наратологічні стратегії, способи використання гетеродієгетичного і гомодієгетичного типів оповіді в кримськотатарському оповіданні, стиль «потоку свідомості», невласне пряма мова, їх роль і місце в системі поетики аналізованих творів.

Метою дослідження є комплексне вивчення наратологічних стратегій у кримськотатарському оповіданні 70 - 80 років ХХ століття, виявлення особливостей поетики оповіді в малій прозі.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань:

· узагальнити теоретичні питання поетики жанрів малої прози;

· виокремити основні етапи становлення і розвитку жанру оповідання в кримськотатарській літературі;

· охарактеризувати головні тенденції розвитку кримськотатарського оповідання 70 - 80 років ХХ століття;

· розглянути форми художньої оповіді в наративі цих оповідань;

· здійснити класифікацію оповідних моделей;

· визначити роль наратологічних стратегій в оповідній організації структури оповідання;

· виявити функцію психологічного аналізу в наративі оповідання, а також лейтмотивну символіку творів.

1. Проблеми вивчення поетики малої прози: теоретичні складники питання

Розглянуто питання жанрової специфіки оповідання: суб'єктну організацію художнього світу, просторово-часову та інтонаційно-мовленнєву структуру, тему і проблематику твору.

Виділено основні ознаки жанру кримськотатарського оповідання: малий обсяг; зображення однієї невеликої події; зосередження засобів типізації навколо однієї проблеми, одного випадку; акцент на образі одного персонажа; розкриття однієї істотної риси характеру; чіткий конфлікт; стислість викладу; єдність тону оповіді; незначна кількість дійових осіб; певний тип читацького сприйняття; економність художніх засобів; логічний фінал.

Стверджується, що суттєвим аспектом епічної прози є поетика оповіді. При дослідженні творчості кримськотатарських письменників: Е. Аміта, Е. Умерова, А. Османа, Р. Муедіна, У. Едемової, С. Сеутової, Т. Халілова, Ю. Алієва першорядного значення набувають проблеми оповіді, визначення авторської позиції, присутності авторського голосу. У ході аналізу поетики оповіді кримськотатарського оповідання увагу спрямовано на основні жанротворчі чинники: тип і форму оповіді, суб'єктну організацію, сюжетно-композиційну структуру, авторську позицію. Виявлення особливостей тієї або іншої форми оповіді пов'язане із встановленням відносин між оповідними категоріями «автор» - «оповідач» («розповідач») - «персонаж».

У дослідженні наголошено на проблемі розповідача та оповідача у творі, також характеризується поняття точки зору в літературознавстві і типологія наративних ситуацій. Як відомо, функціональними різновидами нараторів є «оповідач» і «розповідач». «Персональний» оповідач-розповідач у формі «я», що виступає як очевидець, спостерігач, свідок, безпосередній учасник дій, особа, яка згадує про своє минуле або сповідається (в оповіданнях Е. Умерова «Тайна высоты», «Ложь», «Третье имя», Т. Халілова «Биринджи къар», «Беяз турналар», С. Сеутової «Ишанч, Умют ве Севги», У. Едемової «Къырмызы гуль» та ін.). «Аукторіальний розповідач» знаходиться поза світом оповідання, але організовує його і пропонує адресатові тексту свою інтерпретацію подій. Як правило, це «всезнаючий» розповідач у творах з формою викладу від третьої особи (оповідання Е. Аміта «Ёлда», Е. Умерова «Севгиден кучьлю», «Янъгъызлыкъ», А. Османа «Биз бир дюньяда яшаймыз», «Дагъдан энгенлер», «Анълагъан адамлар», Т. Халілова «Фесильген къокъусы», Р. Муедіна «Эки ана», С. Сеутової «Эбедий дуйгъу» та ін.).

У літературі склалися два основні типи оповіді: оповідь від першої і третьої особи (за термінологією французьких дослідників відповідно гетеродієгетична і гомодієгетична оповідь). У гетеродієгетичній оповіді розповідач не фігурує в історії (дієгезисі) як актор (у функції персонажа), тобто розповідач не виступає дійовою особою. У межах гомодієгетичного типу виділяють два підтипи: а) коли оповідач є героєм власної розповіді (автодієгетична нарація); б) коли він виконує другорядну роль, виступаючи спостерігачем або свідком.

2. Розвиток жанру оповідання в кримськотатарській літературі

Визначено основні джерела формування національної художньої картини світу в кримськотатарській новелістиці. Художні традиції, у контексті яких формувалися свідомість і творча манера письменників (оповідання Н. Челебіджіхана, А. Одабаша, А. С. Айвазова, У. Іпчі, Джеміля Сейдамета), дозволили охарактеризувати особливості кримськотатарської прози, зокрема оповідання, специфіку використання образотворчих і виражальних засобів. Виявлення джерел зародження кримськотатарського оповідання, його генезису в кримськотатарській літературі - важливий момент у з'ясуванні жанрової «пам'яті» оповідання. Специфіка оповідання і динаміка жанрової поетики визначаються як особливостями менталітету кримськотатарського народу, так і умовами соціально-історичного та культурного розвитку.

Доведено, що розвиток національної літератури тісно пов'язаний із фольклором. В усній народній творчості відображено мудрість і мислення народу, його філософські, соціально-історичні, художньо-естетичні погляди, мовне багатство. Кримськотатарський епос, епічні дестани («Кёр огълу», «Таир ве Зоре» та ін.) відображають багатовікову боротьбу кримськотатарського народу за свою незалежність і свободу, за справедливість і щасливе життя. Фразеологізми, прислів'я, приказки засвідчують образність народної думки, духовне багатство тюрків: (напр. «Экмеге берсенъ, деве бер, савмагъа берсенъ, бие бер»; «Гузель-гузель дегильдир, джан севген гузельдир»).

Першоджерелами кримськотатарського оповідання є епічні фольклорні жанри (кримськотатарські народні казки, розповіді, легенди, перекази, притчі тощо), з яких до оповідання манерою викладу наближені романтичні розповіді про реальні історичні особи (перекази про Аліма-айдамака, анекдоти про Ахмет ахая і Насреддіна оджа), героїчні розповіді з вигаданими персонажами (легенда про Арзи киз). Найближче ж до кримськотатарського оповідання стоять лятіфе (анекдоти, смішні повчальні історії) - усні твори прозаїчного характеру, з лаконічною оповідною мовою.

У дисертації стверджується, що просвітницька діяльність газети «Терджиман» пробуджувала національну самосвідомість кримськотатарського народу. Відтак 1883 рік став відправною точкою в історії розвитку національного друку, публіцистики, літератури. У роботі відзначено, що розвиток жанру роману в кримськотатарській літературі, зокрема твори І. Гаспринського «Дар ур-рахат мусульманлары» (1887), «Кунь догъды» (1905) сприяв появі малих прозових жанрів (Н. Челебіджіхан «Къарылгъачлар дуасы» (1913), А. Одабаш «Унутмайджакъ» (1923), А С. Айвазов «Аннеджигим, нердесинъ?! Кель!» (1927), У. Іпчі «Къакълыкъ базары» (1926), «Кузь геджесинде» (1932), Джеміль Сейдамет «Амам аралыгъы» (1928) та ін.). У кримськотатарській літературі початку ХХ століття з?являється автобіографічна проза (І. Гаспринський, У. Іпчі, А. Ільмій, Дж. Сейдамет та ін.), у якій утверджується автодієгетичний наратив. Національну специфіку кримськотатарського оповідання першої половини ХХ ст. складають оповідний лад, чіткість сюжету і структури, романтичний початок, зростання напруженості колізій у міру наближення до реалізму оповіді, актуальність соціальної ідеї, увага до внутрішнього світу персонажів, зображення життя народу.

Наголошується, що характерними особливостями стилю кримськотатарських письменників післявоєнного періоду є поглиблення національних традицій, художність образів; розкриття внутрішнього світу героїв; зображення в оповідній манері від першої і від третьої особи (оповідання Р. Тинчерова, Ю. Болата, Ш. Алядіна та ін.).

У розвитку жанру оповідання» підкреслено важливе значення газети «Ленин байрагъы» і журналу «Йылдыз» у розвитку жанру оповідання. Із 1944 р. кримські татари були насильно відірвані від землі предків. На чужій землі в складних умовах довелося відновлювати втрачену національну культуру, мову, духовний зв'язок із минулим народу. Варто зазначити, що впродовж 1950 - 1970-х років це були єдині національні літературно-публіцистичні видання, які виходили в Ташкенті. У цей час існувала сувора цензура: забороненими були теми рідної землі, зображення історичного минулого, використання будь-яких слів, пов'язаних із Кримом («Къара денъиз» - «Чорне море»; «сельби тереги» - «тополя»; «дагъ этеги» - «підніжжя гори»; «къая» - «скеля» тощо). Однак, незважаючи на заборони, майстри слова старалися нагадувати кримськотатарському народові про Батьківщину, підтримувати почуття патріотизму, зберігати національні традиції, відроджувати духовну культуру.

Наголошено, що період 70 - 80 років ХХ ст. став ключовим в історії кримськотатарської літератури. Інтенсивний пошук етичного ідеалу, психологізація кримськотатарської літератури стимулювали розвиток соціально-психологічної прози, зразком якої є новелістика А. Османа («Дагъдан энгенлер», «Биз бир дюньяда яшаймыз», «Анълагъан адамлар», «Йыллар ве достлар», «Кузь ели» тощо). Письменник своєрідно підходить до зображення людини, показує багатогранність її характеру, відображає світ її душі. З усної народної творчості черпали натхнення С. Сеутова («Ишанч, Умют ве Севги»), Т. Халілов («Беяз турналар», «Чал атым»).

Оповідна манера Е. Аміта («Сепеттеки инджирлер», «Севгиден кучьлю», «Расткелиш», «Ёлда») та У. Едемової («Къырмызы гуль», «Мектюп», «Къара козьлер») традиційна: оповідь веде «всезнаючий» автор-розповідач, якому відомі всі обставини біографії і внутрішнього життя персонажів, їх дії та почуття.

У творах представників старшого покоління І. Паші («Чёльде», «Баба») і Р. Муедіна («Ана къайгъысы», «Гульдесте», «Яшлыкънынъ темсили» та ін.), організованих як традиційною оповіддю від третьої особи, так і від імені персонажа, помітно тенденцію до об'єктивності оповіді й авторської відстороненості. У житті героїв М. Алієва чільне місце займає праця («Явлыкъ», «Бир ютум сув», «Ельмаз», «Алтын билезлик», «Ляле» тощо). Неповторного національного колориту оповіданням надають влучно використані фразеологізми, жива мова, напр.: «Тама-тама голь олур»; «Ойнамагъа бильмеген давулдан корер»; «Адынъ чыкъкъандже, джанынъ чыкъсын».

Оповідання письменників 80-х років (Т. Халілова, Р. Алі, С. Сеутової, Ю. Алієва) відзначені пошуком власного стилю, у них кристалізується авторська манера, трансформуються фольклорні мотиви. Так, для втілення своїх задумів Т. Халілов вдало використовує широкі можливості народної символіки («Беяз турналар», «Бульбуль ве гуль», «Чал атым», «Биринджи къар», «Фесильген къокъусы»). У творах помітне переключення уваги з етичних конфліктів на загальнолюдські «вічні» проблеми буття, що виражається у філософській наснаженості літератури і посиленому інтересі до концептуального зображення особистості.

Таким чином, композиційна структура кримськотатарського оповідання кінця ХХ ст. відповідала його новому жанровому змістові, максимально сприяла глибокому філософсько-психологічному осмисленню життя людини, продовжувала розвивати національні традиції. Динаміка поетики пов'язана з рухом від простого типу композиції до складного; внутрішня структура творів змінюється в бік «багатошаровості» оповіді і переплетення різних композиційних форм; специфікою будови сюжету є ослаблення уваги до подієвої сторони, збільшення інтересу до психологічного сюжету й описів, системи персонажів, принципів і прийомів композиції (антитеза, ретроспекція); зміна «ритму» оповідання, пов'язаного із філософізацією, психологізацією та драматизацією оповіді.

3. Особливості оповіді від третьої особи в кримськотатарському оповіданні 70 - 80 років ХХ ст.

Акцентовано, що при такому типі оповіді центром орієнтації для читача є судження, міркування, оцінки автора. Наративну структуру оповідань Е. Аміта «Ёлда» і «Севгиден кучьлю» організує гетеродієгетичний наратор. Оповідна структура твору «Ёлда» дворівнева: першим є рівень первинного наратора (автора-розповідача), другим - рівень вторинного наратора (Решида). У наративі оповідань Р. Муедіна «Эки ана» і С. Сеутової «Эбедий дуйгъу» авторське мовлення виступає як єдиний спосіб оповіді, точка зору автора-наратора концептуальна.

Безмірною тривогою і болем, драматизмом людської долі перейняте оповідання Е. Умерова «Янъгъызлыкъ». Гетеродієгетичний наратор будує оповідь, розкриваючи внутрішній світ героя, переносячи в текст власні рефлексії, спогади. Художнє враження посилюється шляхом уведення незвичайної оповідної перспективи, «погляду» пса (Сабирли). Саме через сприйняття тварини, прирівняне до людського, подаються в оповіданні всі дії і рухи персонажів. Зосередженість автора на думках, відчуттях, переживаннях героя-пса дозволяє підняти проблематику твору до найвищого, загальнолюдського, філософського рівня.

В оповіданні «Анълагъан адамлар» А. Осман розкриває філософію і психологію так званого застійного часу. Оповідь будується гетеродієгетичним експліцитним наратором, який виявляє себе в тексті. Основною формою викладу є мова розповідача, діалоги і внутрішні монологи персонажів.

Здійснено наративній аналіз оповідань кримськотатарських письменників. Для них властива гетеродієгетична оповідь із фокалізацією на героєві. Оповідання Е. Аміта «Сепеттеки инджирлер» і «Устанынъ кучюк огълу», А. Османа «Йыллар ве достлар», «Дагъдан энгенлер», Э. Умерова «Первый букет» витримані в рамках наративної ситуації від третьої особи. Наративна структура диференціюється незбігом у плані фокалізації: говорить наратор, бачить герой. Центр оповідання «Сепеттеки инджирлер» складають сприйняття героя (Бурхана), його світовідчуття. Автор зображає факт, насичений внутрішнім драматизмом, він художньо узагальнює, організовує оповідання і виражає його ідею.

Охарактеризовано стиль «потоку свідомості» і прийом невласне прямої мови. Оповідання Ю. Алієва «Аякъ сеслери» - це твір «потоку свідомості», де визначальними є не оповідне подання подій, а нескінченні ланцюги вражень, спогадів. Письменник досліджує психологічний стан героя перед смертю. Основним композиційним стрижнем є спогади полоненого. В оповіданні все підпорядковане ідейній концепції - філософії непереможності життя та його краси.

Оповідання Е. Умерова «Счастливый билет» спрямоване на розкриття внутрішнього світу героїв і логіки їхньої поведінки та вчинків. Письменник використовує невласне пряму мову і як манеру оповіді, і як сюжетно-композиційний засіб, і як спосіб характеристики одного персонажа іншим. Головна героїня виступає одночасно і носієм оцінки, і її об'єктом.

Досліджено психологічний аналіз у наративі письменників. Головним естетичним принципом наративу оповідань А. Османа («Биз бир дюньяда яшаймыз») є психологізм. Для детального психологічного аналізу письменник обирає переломні моменти в житті героїв, розкриває їх долі в складних обставинах, що вимагають від кожного максимального напруження всіх духовних ресурсів. Психологічний аналіз в оповіданні є найважливішим засобом виявлення авторської присутності. Основна сфера вияву психологічного стану людини - її дії і вчинки. Герой створює власну художню реальність, інший світ. Психологічна характеристика героя передається через форми внутрішнього монологу, авторської психологічної оповіді, невласне прямої мови, психологічного самоаналізу, а також через його поведінку, жести, міміку, вираз очей, позу, рухи, дії.

4. Особливості оповіді від першої особи в кримськотатарському оповіданні 70 - 80 років ХХ ст.

присвячений аналізу наративних стратегій в оповіданнях письменників з гомодієгетичною манерою оповіді. Цей розділ складається із чотирьох підрозділів.

Охарактеризовано способи подання гомодієгетичного наративу. Акцентовано на характеристиці персоніфікованого оповідача (розповідача), який знаходиться у тому ж оповідному світі, що й інші персонажі.

Базовими принципами в моделюванні художнього світу твору («Бир къайыкъ ичинде») стали для Т. Халілова заглиблення у внутрішній світ людини, показ подій із її точки зору, інтрепретація подій крізь призму свідомості однієї людини. Головний конфлікт оповідання визначає протиборство героїв.

Виділено автодієгетичний наратив як окрему форму гомодієгетичного наративу. Оповіданням Е. Умерова властиві об'єктивність і персоналізація оповіді. У кожному творі («Третье имя», «Тайна высоты», «Ложь» тощо) свій наратор, який переживає події, про які розповідає. Кожному персонажеві відповідає свій стиль авторської оповіді; кожен герой наділений індивідуальною мовною характеристикою. Оповідання «Тайна высоты» привертає увагу оригінальною організацією оповіді та своєрідною структурою. Це автодієгетичний наратив: один і той же персонаж виконує подвійну функцію - він розповідає про події, в яких сам є героєм. Саме з його образом пов'язана динаміка оповіді. Єдиним кутом зору для сприйняття основної події є свідомість героя.

Оповідання Т. Халілова «Анамны арзлап», «Биринджи къар» засвідчують пошуки і відкриття письменника. У творі «Анамны арзлап» діє автодієгетичний наратор. Ліричним звучанням наповнені виразні епізоди із сільського життя і побуту кримських татар. Письменник вдало використовує інтертекстуальні фольклорні зв'язки (кримськотатарські прислів'я і приказки), які розкривають багатовіковий життєвий устрій кримських татар. Через спогади, образи батьків передається почуття любові автора-героя до рідної землі, яке герой проніс через довгі роки.

Розглянуто композиційну форму «текст у тексті» з гомодієгетичним наратором. У структурі оповідань кримськотатарських письменників форма «розповідь у розповіді» є поєднанням двох просторово-часових та емоційно-оцінних точок зору. У цьому плані цікавим є оповідання С. Сеутової «Ишанч, Умют ве Севги». Оповідь ведеться від імені гомодієгетичного оповідача-персонажа. Сюжетотворча основа ґрунтується на легенді про скелі, завдяки чому життєва історія набуває несподівано яскравої і виразної форми. Авторка тонко вловила специфіку легенди як жанру, показала, як крізь призму легенд, що трансформують вікові кримськотатарські звичаї й основи, проступає щоденне існування. У. Едемова в оповіданні із символічною назвою «Къырмызы гуль» від імені персонажа відтворює трагічні події з далекого минулого. В оповіданні діють три наративні інстанції: гомодієгетичний наратор, автодієгетичний наратор, який розповідає власну історію, та експліцитний автор. Таким чином, оповідний текст включає не одну, а декілька історій, які утворюють складні наративні конструкції.

Наголошено, що найбільш динамічно символічна деталь проявляє себе в наративі ліричних оповідань, оскільки лірична проза - це особливий тип художнього узагальнення, суттю якого є безпосередня присутність автора, що розкриває свої переживання, почуття і думки.

В оповіданні Т. Халілова «Фесильген къокъусы» піднімається проблема генетичного зв'язку поколінь як духовної і культурної єдності, органічної для кримськотатарського народу. Вдало знайдена символічна деталь (запах базиліку) дозволила письменникові показати життя цілого покоління, проявити риси національного характеру.

Оповідання «Чал атым» через зображення внутрішнього конфлікту в душі героя торкається багатогранності людського «я», боротьби протилежних начал. Образ чалого коня стає деталлю-символом, стрижневим елементом художньої структури твору.

Висновки

оповідання літературний лейтмотивний наратологічний

1. Узагальнено теоретичні питання поетики жанрів малої прози. Історія виникнення і розвиток жанру оповідання були предметом дослідження в роботах Е. Ішанкулієва, Н. Владимирової, А. Муллагулової, Г. Єлеукенової та ін. Теоретичні й практичні проблеми оповідання розроблено в працях В. Скобелєва, В. Тюпи, Е. Шубіна, І. Денисюка, М. Руденко, М. Ткаченка, В. Фащенка, Б. Чобан-заде, С. Нагаєва, І. Керімова, Ф. Сеферової.

2. Виокремлено основні етапи становлення і розвитку жанру оповідання в кримськотатарській літературі. Першоджерелом кримськотатарського оповідання є глибини національної фольклорної традиції (епоси-дестани «Къопланды-батыр», «Эр-Таргъын», «Эдиге», «Чора-батыр» та ін.); способи існування і стимули розвитку образотворчих засобів закорінені в усній поетичній культурі кримських татар (казки, загадки, прислів'я, приказки); індивідуальному досвіді оповідачів (Ахмет ахай, Насреддін оджа); публіцистичній спрямованості діяльності кримськотатарських просвітителів (І. Гаспринський, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли й ін.).

Зародження нової кримськотатарської прози пов'язане з появою роману

І. Гаспринського «Дар ур-Рахат мусульманлары» (1887). Перший етап у становленні й розвитку жанру оповідання позначений жанровою диференціацією кримськотатарської літератури, фіксацією творів малих жанрів. Роман у національній літературі створив передумови для розвитку таких жанрових форм, як повість (О. Акчокракли «Хикяети Ненкеджан ханым дюрбеси») та оповідання (У. Ш. Токтаргазы «Ягъмур дуасы»).

Істотний вплив на розвиток жанру оповідання мала публіцистика (газети «Терджиман», «Енъи дюнья», «Яш къувет», «Къызыл гъондже», «Илери» і «Окъув ишлери»).

Наступний етап у його розвитку пов'язаний з іменами А. С. Айвазова, А. Одабаша, А. Ільмія, У. Іпчі, Дж. Сейдамета, Дж. Гафара та ін., художня майстерність яких яскраво виявилась у жанрі оповідання. Однією із прикметних рис кримськотатарської новелістики є увага до внутрішнього світу людини. У. Іпчі в оповіданні «Кузь геджесинде» розкрив внутрішній світ героїні, зумів проникнути в психіку образу жінки, що було новим для тогочасної прози.

Жанрова структура кримськотатарського оповідання (Н. Челебіджихан «Къарылгъачлар дуасы», А. Одабаш «Унутмайджакъ», А. С. Айвазов «Аннеджигим, нердесинъ?! Кель!», У. Іпчі «Къакълыкъ базары» та ін.) визначається комплексом ознак: малий обсяг; зображення однієї події; невеликий проміжок часу; обмежена кількість дійових осіб; певний «новелістичний» тип читацького сприйняття; стислість викладу; увага до образу одного чи двох героїв; єдність тону оповіді; чіткий конфлікт; фінал, що природно розвивається.

Важлива роль у розвитку оповідання належить єдиним за тих умов періодичним виданням - газеті «Ленин байрагъы» і журналові «Йылдыз», у яких друкувалися твори Е. Аміта, Е. Умерова, Р. Муедіна, А. Османа, У. Едемової, С. Сеутової, Т. Халілова, Р. Алі, Ю. Алієва.

3. Охарактеризовано головні тенденції розвитку кримськотатарського оповідання 70 - 80 років ХХ століття. Основними рисами цього жанру є:

- зображення теми депортації в різних наративних стратегіях (Е. Умеров, Р. Муедін, Т. Халілов);

- посилення етично-філософського звучання і використання при цьому фольклорних традицій (А. Осман, Е. Аміт, Е. Умеров, Т. Халілов, С. Сеутова);

- соціально-психологічна сфера (А. Осман, У. Едемова, Р. Муедін та ін.);

- розвиток оповідної форми «потоку свідомості» в структурі кримськотатарського оповідання (А. Осман, Ю. Алієв);

- оповідний прийом невласне прямої мови; прийом множинності точок зору на описувані події (Е. Умеров, А. Осман);

- функціонування лейтмотивних образів-символів, художньо значущих деталей (Т. Халілов, Е. Умеров);

- яскраве вираження етнічної психології та особливостей національного світосприйняття (Т. Халілов, Е. Аміт).

4. Розглянуті форми художньої оповіді в наративі оповідань досліджуваного періоду дають підстави стверджувати наявність типів гетеродієгетичної і гомодієгетичної оповіді, стилю «потоку свідомості» і прийомів невласне прямої мови в кримськотатарському оповіданні.

5. Класифікація оповідних моделей у структурі аналізованих оповідань засвідчила існування 6 моделей:

1) оповідної моделі з гетеродієгетичним наратором, яким є аукторіальний розповідач (всезнаючий автор). Авторська точка зору організовує такі оповідання: Е. Аміт «Ёлда», «Севгиден кучьлю»; Р. Муедін «Эки ана»; Е. Умеров «Янъгъызлыкъ»; Т. Халілов «Фесильген къокъусы», «Чал атым»; С. Сеутова «Эбедий дуйгъу»; А. Осман «Анълагъан адамлар»;

2) оповідної моделі з гетеродієгетичним наратором із внутрішньою фокалізацією на героєві. Точкою зору героя організовано такі оповідання: Е. Аміт «Сепеттеки инджирлер», «Устанынъ кучюк огълу»; А. Осман «Биз бир дюньяда яшаймыз», «Йыллар ве достлар», «Дагъдан энгенлер»; Е. Умеров «Первый букет»;

3) оповідної моделі з гомодієгетичним наратором, або ситуацію, коли:

· оповідач не є героєм історії (Т. Халілов «Бир къайыкъ ичинде», «Беяз турналар»);

· автодієгетичний наратив, коли оповідач розповідає власну історію, у якій він є героєм (Е. Умеров «Тайна высоты»; Т. Халілов «Анамны арзлап»);

4) оповідної моделі з конструкцією «текст у тексті», що поділяється на два підтипи:

· з гетеродієгетичним наратором другого рівня, який обрамляє основну розповідь розповідача (Т. Халілов «Чал атым»);

· з гомодієгетичним наратором другого рівня, що становить «чужу розповідь» (С. Сеутова «Ишанч, Умют ве Севги», У. Едемова «Къырмызы гуль», Т. Халілов «Биринджи къар»);

5) «потік свідомості» (Ю. Алієв «Аякъ сеслери»);

6) невласне пряма мова (Е. Умеров «Счастливый билет»).

6. Основними оповідними стратегіями в наративі оповідань кримськотатарських письменників 70 - 80-х років ХХ ст. є оповідь від першої або третьої особи, типи гомодієгетичного і гетеродієгетичного наративів, прийом «потоку свідомості», використання невласне прямої мови.

7. Психологічний аналіз особливо характерний для наративу оповідань А. Османа. Психологізм є домінуючим засобом у зображенні особи, її зв'язків зі світом, а також служить основою вираження власного «я» героя і самого автора.

8. Лейтмотивна символіка є стильовою домінантою оповідань Т. Халілова. Важливими складниками художньої системи автора й основою його світосприйняття є традиції усної народної творчості. Використання фольклорних мотивів («Бир къайыкъ ичинде», «Чал атым») пояснюється прагненням привернути увагу суспільства до вічних цінностей, народних джерел, етичних ідеалів.

Література

1. Икяе жанрына аит тюшюнджелер: (Абибулла Одабашнынъ «Унутмайджакъ» («Не забудет») икяеси узеринде) / А.А. Джемилева //Йылдыз, 2003. - № 4. - С. 81-102.

2. Специфика жанра и функция художествественной детали в рассказе (на материале рассказов Т. Халилова «Фесильген къокъусы» - «Запах базилика» и «Беяз турналар» - «Белые журавли») /А.А. Джемилева //Культура народов Причерноморья.- 2004. - Т. 2, № 50. - С. 99-105.

3. Психологический анализ как способ раскрытия характера в произведениях А. Османа (на материале рассказа «Биз бир дюньяда яшаймыз» - «Мы живем в одном мире») / А.А. Джемилева //Культура народов Причерноморья. - 2004. - Т. 2, № 56.- С. 55-60.

4. Художественные искания в современной крымскотатарской прозе 70 - 80-х годах ХХ века / А.А. Джемилева //Учёные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - 2005. - Т.18 (57), № 3. - С. 215-221. - (Серия «Филология»).

5. Вакъыт-феза (хронотоп) мунасебетлеринде вакъыт концепциясы / А.А. Джемилева //Йылдыз. - 2006. - № 5. - С. 126-134.

6. Икяеде бедиий конфликт меселеси (Р. Муединнинъ «Къабаат кимде» ве Э. Амитнинъ «Устанынъ кучюк огълу» икяелери эсасында) /А. А. Джемилева //Йылдыз. - 2006. - № 2. - С. 98-109.

7. Символическая деталь в образной структуре современного крымскотатарского рассказа /А. А. Джемилева //Материалы ХV Международной научной конференции им. проф. Сергея Бураго «Мова і культура». - Киев, 19 - 23. 06. 2006. - С. 51.

Размещено на Allbest.ru