Практичне значення дисертаційного дослідження вбачається у можливості застосування його результатів як при розробці загальних літературознавчих курсів у вищих навчальних закладах, так і в процесі організації спеціальних курсів та семінарів, присвячених творчості Фолкнера і проблемам структурно-функціонального вивчення літератури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація й усі опубліковані статті написані автором одноосібно.

Апробація роботи здійснювалась на наукових форумах різних рівнів, зокрема на І і II міжнародних наукових конференціях "Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики" (Кам'янець-Подільський, 2004, 2006); 10-й, 11-й, 12-й, 13-й, 14-й Всеукраїнських науково-практичних конференціях TESOL-Україна (Київ, Кам'янець-Подільський, Полтава, Харків; 2005-2009 рр.); Всеукраїнській конференції "Викладання англійської мови як мови фаху в контексті глобалізації університетської освіти" (Львів, 2005); Конференції Центру американських літературних студій в Україні (Київ, 2007), I-й і II-й Міжнародних науково-практичних конференціях "Актуальні проблеми філології та американські студії" (Київ, 2008, 2009) та на щорічних конференціях викладачів, аспірантів і докторантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2004-2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 16 статтях, 5 із яких надруковано у наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (297 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 210 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, окреслено предмет, мету й завдання дослідження, подано характеристику рівня вивченості теми, інформацію про теоретико-методологічну базу дисертації.

У першому розділі дисертації "Історико-літературні та теоретико-методологічні аспекти дослідження поетики романів Фолкнера" висвітлено основні етапи й напрями вивчення спадщини письменника. До найсуттєвіших тенденцій розвитку західного та вітчизняного фолкнерознавства (підрозділ 1.1.) віднесено: 1) вивчення історико-соціального та культурологічного контексту творчості письменника; 2) аналіз міфопоетичної складової творів; 3) розбір оповідної системи автора; 4) висвітлення мовно-стильової специфіки текстів. Водночас акцентується, що корпус літературознавчих і літературно-критичних текстів, присвячених творчості письменника, нараховує сотні монографій і тисячі статей. Подати їх повний огляд надто складно, тому увагу сконцентровано лише на працях, дотичних до проблематики дисертації. Констатовано дефіцит узагальнюючих праць щодо Фолкнерової поетики і брак досліджень саме у сфері поетики мотиву.

У підрозділі 1.2. представлено теоретичні засади дослідження. Розглянуто різні підходи до поняття мотиву у його літературознавчому вимірі, описано варіанти мотивної типології. Запропоновано робоче визначення мотиву як змістово-формального елемента, що характеризується відтворюваністю, варіативністю, смисло-креативним потенціалом і структуротвірними властивостями. Зазначено, що в літературі ХХ століття функціональна роль мотиву суттєво зростає. Мотив "спрацьовує" вже не тільки у відносно вузькій сфері сюжетності, але поширює свою дію практично на всі рівні художньої цілісності тексту. Наразі загальновизнаним показником мотиву вважається його повторюваність. "Роль мотиву у творі може виконувати будь-який феномен, будь-яка смислова "пляма"… єдине, що визначає мотив, - це його репродукція в тексті…" (Б. Гаспаров). Поетика мотиву передбачає з'ясування 1) процесу набуття тим чи іншим художнім елементом мотивного статусу; 2) особливостей вияву на різних рівнях художньої системи; 3) функціонального призначення.

Другий розділ "Концептуалізація слова й художньої деталі в мотивній структурі романів Фолкнера" присвячено дослідженню процесів трансформації окремого слова й деталі тексту в мотив. Внаслідок такої трансформації в окремих творах Фолкнера і в його художній системі загалом формується низка знакових мотивних комплексів. Серед них помітно виділяються архетипно-міфологічні комплекси природних стихій, які розглянуто в підрозділі 2.1.

Архетипно-міфологічна природа художнього світу Фолкнера неодноразово була предметом наукового дослідження. На відміну від своїх попередників, дисертант акцентує увагу не лише на змістовій сутності тих чи інших архетипних проекцій природних стихій, а й на тому, як вони "перегукуються" в одному тексті та у різних текстах автора, набуваючи статусу мотиву і виступаючи таким чином засобом структурування художнього світу.

Ключову роль у творах Фолкнера відіграє мотив води, міфопоетична семантика якого позначена явною амбівалентністю: вода є водночас життєдайною і смертоносною, рятівною і ворожою, вона постійно змінює свій стан від прозорої, свіжої, плинної - до темної, важкої, брудної, гнилої. Водна субстанція як фундаментальна стихія причетна до творення й повноцінного функціонування світу. Разом із тим, вода як початок усього живого знаменує і його кінець, що в есхатологічних міфах, загалом вельми характерних для пуританського зрізу американської свідомості, реалізується в мотивах потопу, повені, бурхливого потоку. Чимало епізодів у романах Фолкнера актуалізують міфопоетичну семантику дна, безодні, прірви. Наприклад, сцена подолання родиною Бандренів річки, що вийшла з берегів, у романі "В свою останнюю годину"; самогубство Квентіна Компсона і образи морських печер та гротів, які йому ввижаються, у романі "Шум і лють"; брудна вода, що для Крістмаса і Квентіна асоціюється з гріхом. Однак саме у воді і через воду здійснюються спроби позбутися гріха: у потічку намагаються "очиститися" Кедді з "Шуму і люті", Нарциса Бенбоу із "Сарторіса"; своєрідний ритуал омивання ніг Крістмаса виконує його прийомна матір місіс Макіхерн.

Для багатьох героїв Фолкнера (особливо для Джо Крістмаса і Квентіна Компсона) вода, зокрема брудна ("mud") чи гнила ("stagnant"), асоціюється з жіночим началом, стає метафорою гріха й несе загибель, смерть. Натомість джерельна вода, яку п'є Джо Крістмас, на короткий час повертає його в лоно природи і дарує відчуття єдності зі світом.

Вода є також символом повернення до материнського лона і, врешті-решт, до небуття. Зафіксовано паралель Фолкнерової водної стихії до потрактування води К.Г. Юнгом і М. Еліаде як поширеного міфологічного еквівалента материнського лона: зануритись у воду означає повернутись у хаос, в темряву утроби, щоб знову відродитись. Самогубство Квентіна Компсона імплікує обидва ці смисли.

Суттєвим для мотивної системи Фолкнера є оприявнення архетипу вогню. У загальній амбівалентній сугестії вогню як генерування й деструкції домінує негативний полюс. Вогонь зазвичай постає як пожежа (палаючий дім Джоани Берден у "Світлі в серпні", підпал клуні в романі "В свою останнюю годину") і причина людських страждань (обпалена рука Бенджі в "Шумі і люті", спалений після лінчування в'язень у "Святилищі"). Найчастіше вогонь виступає як знак пекла, неминучої кари за вчинені гріховні дії. Цей мотив пронизує потік свідомості Квентіна, з'являється в асоціативних переживаннях Темпл, унаочнюється в поневіряннях з домовиною Адді Бандрен.

З погляду психоаналітичної інтерпретації архетипу вогню його унаочненням є й мотиви люті, шалу, крику. "The sound and the fury" ("шум і лють") - ключовий вираз ідіостилю Фолкнера - відлунює в його текстах безліччю ситуацій та дискурсивних репрезентацій.

Основний зміст архетипу землі унаочнюється через глибинні зв'язки людини з цим першоелементом буття. Саме наявність чи відсутність таких зв'язків зумовлює долю людини й мотивує її вчинки. Цю тезу відкрито прокламують лікар Пібоді в романі "В свою останнюю годину", Джоана Берден у "Світлі в серпні"; натомість відірваність від землі знаменує трагедію Крістмаса. В уявленні Гайтауера "природна" Ліна Гроув разом із Байроном Банчем дадуть нове сім'я не лише для власного життя, а й землі, з якої вони вийшли.

Мотивами, спорідненими із архетипною сугестією землі, є образи дому, матері, материнського лона, черева (утроби), дерева, лісу та ін.

Важливо, що "природні" образи і метафори не тільки утворюють наскрізний мотивний сюжет окремого твору, але й переходять з одного роману в інший, формуючи мотивний метатекст автора.

Інтертекстуальні параметри тексту Фолкнера в їх мотивній проекції проаналізовано в підрозділі 2.2. Розлогий інтертекстуальний шар аналізованих романів складають біблійні ремінісценції та алюзії. Вони є джерелом і чинником продукування мотивів втраченого раю, гріха і жертви, вини і совісті, покаяння і прощення.

Утіленням біблійного мотиву втраченого раю постає образ Півдня. Для Квентіна Компсона, наскрізного героя Фолкнера, протиставлення Півночі й Півдня акумулює всі проблеми його драматичного світовідчуття. Показово, що квінтесенція рефлексій Квентіна в "Шумі і люті" подається в момент, коли у день самогубства він іде околицею міста вздовж стіни й огорожі і бачить квітучий сад, що викликає спогади про родючість південної землі й батькові слова про жіночу гріховність. І як не може Квентін потрапити до саду, так не може він повернутися на втрачену батьківщину і змиритися з "жіночою природою".

Численними у творах Фолкнера є проекції євангельського слова. Очевидною паралеллю до Ісуса Христа виступає образ Джо Крістмаса з роману "Світло в серпні". У момент появи героя в Джефферсоні йому виповнюється, як і Христу, 33 роки. Ім'я героя прозоро вказує на основну подію християнського календаря - Різдво. Водночас щодо Крістмаса мотив богоподібності (у його універсальному сенсі) проектується автором як трагедія нерозуміння і неприйняття.

Символіка числа "33" має місце й у романі "Шум і лють", де в одному з епізодів божевільному Бенджі відзначають тридцять три роки від народження. Знаковою є також заміна імені Морі на біблійне Бенджамін, яка, проте, не змінила долі божевільного, а тільки стала для родини Компсонів початком лихоліття й передвістям низки смертей.

Алюзіями та прямими ремінісценціями з біблійних (зокрема, євангельських) текстів просякнутий потік свідомості Квентіна Компсона, важливою змістовою складовою якого є богоборство. Фрагментизований діалог Квентіна з батьком приховано пародіює молитву Ісуса в Гетсиманському саду, а також послання апостола Павла, де йдеться про всезагальний жертовний смисл смерті Христа.

Широко представлений у романістиці Фолкнера й літературно-художній інтертекст. У дисертації не ставилось завдання віднайти всі можливі інтертекстуальні відсилання в аналізованих романах. Важливо було простежити саме мотивний інтертекст, тобто відтворювані текстуальні елементи, що мають своїм джерелом певні претексти і відіграють суттєву роль у новому смислотворенні.

Константним для Фолкнера є шекспірівський інтертекст. Він заявлений назвою роману "The Sound and the Fury" (ремінісценція з "Макбета"). Неодноразово обіграється в різних текстах Фолкнера мотив звіра з двома спинами, запозичений із "Отелло". Дослідниками Фолкнера відзначено також його активне звертання до трагедії "Гамлет". У цьому зв'язку зазвичай акцентується близькість образів Гамлета і Квентіна Компсона (рефлективність, зосередженість на смерті, фаталізм, протест проти бездуховності тощо). У дисертації сконцентровано увагу на мотивних перегуках творів на власне текстовому рівні. Продемонстровано такі паралелі світосприйняття й аксіології персонажів, як "падіння" жінки; конфлікт розуму й почуття; роз'їдаюча сила рефлексії; діалог з батьком як вияв внутрішнього конфлікту; примарність світу; протилежність ідеалу і реальності. Мотив смерті, що зумовлює першочергову суголосність образів Гамлета і Квентіна, виявнюється в обох текстах як безуспішна боротьба з часом (Гамлет: "The time is out of joint" ("час розладнався"); Квентін: "I was in time again" ("я знову в часі")); "відсутність майбутнього" у свідомості (Гамлет: "the rest is silence" ("далі тиша); Квентін: "мовчання і ніщо" ("silence and nothingness")); непереборність хвороб, занепаду, духовного розладу й фізіологічного розпаду.

Наскрізним мотивом-інтекстом усієї творчості Фолкнера є "Ода грецькій вазі" Джона Кітса. Ремінісценції з цього тексту виявлено в романах "Сарторіс", "Шум і лють", "Світло в серпні". Сама форма грецької вази, зображення на її поверхні (флейтист, стрімкі юнки, закоханий, храмова процесія) стають символом вічності життя, непозбутньої цінності його миттєвостей, позачасових вимірів сенсу існування людини. Зазвичай інтертекстуальний мотив класичної грецької вази виникає у зв'язку із жіночими образами, що вселяють надію на можливість досягнення гармонії. Однак у випадку з Джо Крістмасом, відчуження якого від світу імплікується також і через драматичні стосунки з протилежною статтю, цей мотив у трансформованому вигляді стає ще одним знаком душевного розладу героя. Після того, як Крістмас вперше дізнається про "нечистоту" жінки, дерева у лісі здаються йому вервечкою м'якоконтурних ваз, кожна з яких має тріщину, а з кожної тріщини сочиться щось "рідке, смердюче, мертвотного кольору".

Інтертекстуальні мотиви найчастіше виникають у сильних позиціях тексту: на початку і в кінці твору, а також у кульмінаційні моменти сюжетного розвитку, що посилює їх смислотвірну роль.

У підрозділі 2.3. розглянуто мотиви екзистенційності людського буття, що виявнюються шляхом актуалізації в тексті так званих слів-екзистенціалів (Ю. Лєвін). До них традиційно відносять слова на позначення понять та феноменів, що стосуються фундаментальних засад людського існування, закорінених на прагненні особистості до універсальної трансценденції, усвідомленні драматичних стосунків з іншими людьми й цілим світом.

З-поміж численних екзістенціалів у творенні мотивної структури в романах Фолкнера найбільш вагомими є чужість / відчуження (strange / outside / alienation); самота / самотність (loneliness, solitude); страждання (suffering); лють / шал (fury / violence); порожнеча (emptiness); фатальність / невідворотність (fatality / inevitability); прокляття (curse); темний / темрява / пітьма / безодня (dark / gloom / darkness / abyss), а також синоніми та похідні від цих слів із семантикою ірраціонального, гнітючого, нез'ясовного.

Статусу екзистенціального мотиву у Фолкнеровій системі набуває і цілком нейтральне, загальновживане, "буденне" слово. Воно стає мотивом тоді, коли починає виконувати смисло- та структуротвірні функції за межами безпосереднього контексту. Як приклад такого явища розглянуто побутування в тексті роману "Світло в серпні" слова щось (something). Наскрізно маркуючи текст, щось стає знаком невизначеності й водночас передзнання, таємниці. Поступове й опосередковане розкриття цієї таємниці додає сюжетної інтриги, драматизму оповіді, сприяє певному спрямуванню читацької рецепції. Подібну ж сигніфікаційно-креативну функцію виконують: у романі "Шум і лють" слова знову (again) - знак "дурної" нескінченності, гамак (swing) - символ "падіння" Кедді і розгойдування всього світу; у романі "В свою останнюю годину" - слова раптом (suddenly), пустий (empty), втрата (loss); у "Святилищі" - лялька (doll), полова (chaff); в "Авессаломі" - спека і холод (heat and cold), запах (smell).

Встановлено, що деякі мотивні екзистенціали (чужий, ярий, шал, пітьма, прірва) є однаково сутнісними для всіх аналізованих романів, що дає підстави говорити про їх універсальну функціональність у метатексті автора. Натомість окремі мотиви, порівняно з іншими, стають більш актуальними для того чи іншого твору ("Шум і лють" - пустота, "Світло в серпні" - темрява, "В свою останнюю годину" - терпіння, "Авессаломе, Авессаломе!" - фатальність).

У підрозділі 2.4. розглянуто деталі предметно-художньої зображальності як елемент і чинник мотивної організації творів Фолкнера. Підкреслюється, що предметні мотиви реалізуються в тісному зв'язку з їх вербальними проявами та сюжетними експлікаціями. Дисертант спирається на теоретичне положення рецептивної естетики, згідно з яким "предметний шар" (Р. Інгарден) літературного твору виникає в процесі його опису словесними засобами і остаточно формується в ході сприйняття твору, коли читач своєю активністю конституює художню реальність у своїй свідомості.

У дисертації подано детальний аналіз втілення мотиву тіні, одного з найчастотніших у Фолкнеровому дискурсі, що функціонує і як слово, і як предмет. Вербальний варіант мотиву тінь виявнюється у власне словесній, лексико-семантичній експлікації (напр., метафора чорна тінь як "прокляття" білої раси); натомість тінь як предметний мотив є складовою "фізичної" картини світу. З мотивом тіні корелює мотив дзеркала (і як варіант - віддзеркалення від різних поверхонь, особливо води, очей). Так, Гайтауеру зі "Світла в серпні" обличчя людей здаються дзеркалами, в яких він бачить самого себе.

Низка предметних мотивів утворює змістовий комплекс "штучності", несправжності життя, значимий для всіх творів автора, надто ж "Сарторіса" і "Святилища". Серед них - лялька (у різних варіаціях, зокрема, маріонетка з дерева, пластиліну, воску, матерії, пап'є-маше, що виступає субститутом реальності), маска, аплікація, розмальована повітряна кулька, статуя з незрячими очима, балаган, сцена, картонний задник.

Предметним інваріантом мотиву часу є годинник - постійний атрибут романів Фолкнера. Зламаний Квентіном годинник продовжує цокати в його кишені, інспіруючи думки про "полон часу". У "Світлі в серпні" бій годинника на будівлі суду, який весь час чує Крістмас, знаменує наближення невідворотної події (вбивства Джоани). Аналогічна ситуація має місце й у романі "Святилище", де адвокат Хорес Бенбоу намагається захистити засуджену до страти людину.

У третьому розділі "Мотивний принцип організації романної структури Фолкнера" розглядається поетика мотиву на сюжетному, архітектонічному, хронотопному та оповідному рівнях.

Підрозділ 3.1. присвячено аналізу сюжетотвірних чинників мотиву. Основним принципом сюжетології Фолкнера є мотивна референтність, тобто співвідношення та взаємозв'язок мотивів, що організують подієву структуру.

У дисертації пропонується не опис усього колосального розмаїття сюжетних мотивів та їх змістових вимірів у Фолкнеровій романістиці, а аналіз ситуацій, в яких вони, повторюючись і варіюючись, співвідносяться і тим самим виконують сюжетотвірні функції, сприяють виявленню характерів, проясненню авторської позиції тощо.

Подібно до словесних і предметних сюжетні мотиви у Фолкнера також виступають як інтратекстуальні (в межах окремого твору) і метатекстуальні (у творчості письменника загалом).

Основний метатекстуальний мотив сюжетики письменника - мотив втрати й набуття, який у різних варіантах та різному співвідношенні компонентів простежується в усіх аналізованих романах. Так, у творі "Шум і лють" втрата Кедді (її "падіння" і вигнання з дому) обертається трагедією для Бенджі і причиною внутрішнього розколу та самогубства Квентіна. Для Джейсона значимою є інша втрата - накопиченого ним та викраденого племінницею капіталу. Це спричиняє переслідування племінниці й організує сюжетний ряд 3-ї та 4-ї частин роману. Прагненням героя подолати невизначеність расового статусу й набути певності існування мотивується сюжетна лінія Джо Крістмаса у "Світлі в серпні". Контрапунктна щодо неї лінія Ліни Гроув - це пошуки богоугодного в її усвідомленні сімейного союзу задля новонародженої дитини.

До метатекстуальних також належать мотиви вбивства, вторгнення, вигнання, втечі, переслідування, фатальності обставин, які простежуються в усіх аналізованих романах. Для поетики цих мотивів характерним є багатопланове розгортання, зіткнення неузгоджених версій подій, прогалини в причино-наслідкових зв'язках, незнання героями справжніх мотивів і рушіїв дії.

У межах реалізованого в творчості Фолкнера Південного міфу винятково важливим є мотив раси, тобто расового походження та приналежності. Намагання розв'язати проблему расової ідентичності й усвідомлення її нерозв'язності зумовлює всі вчинки Джо Крістмаса. Його метання експлікуються в численних сюжетних епізодах, що виявляють амбівалентність проблеми. Подібно до цього в романі "Авессаломе, Авессаломе!" мотив раси стає головною перепоною на шляху реалізації Великого Проекту Томаса Сатпена. Приховувана ним таємниця походження Чарлза Бона (позашлюбного сина від жінки з негритянською кров'ю) і його смерть від руки єдинокровного брата є головними інтригами сюжету.

Підрозділ 3.2. містить аналіз мотиву як елемента і чинника архітектоніки твору. Під архітектонікою в дисертації розуміється зовнішня організація компонентів тексту, тобто співвідношення початку і фіналу, частин і розділів твору, окремих акцентованих фрагментів тексту тощо. Архітектоніка передбачає наявність різних за змістовим насиченням позицій тексту. Для Фолкнера характерним є те, що ключові мотиви проступають саме в сильних позиціях, а також через паралелізм словесно-синтаксичних конструкцій. Так, плач божевільного Бенджі відкриває роман "Шум і лють" і звучить у фіналі. Роман "Світло в серпні" починається і завершується дуже подібними як у змістовому, так і у словесно-семантичному планах монологами Ліни Гроув, хоча подаються вони в різній оповідній перспективі. На початку твору персонаж вводиться короткою оповіддю від третьої особи, яку одразу ж змінює голос самої героїні. У завершальному розділі роману Ліну "бачить" і "говорить" про неї один із оповідачів третього рівня.

Винятково оригінальною є архітектоніка роману "В свою останнюю годину", що містить 59 нерівномірних за обсягом епізодів із 15-ма персонажами-оповідачами. Часто фрагмент, поданий від імені того чи іншого героя, обрамлюється однією і тією ж мотивною фразою, як у монологах Адді: "сенс життя в тому, щоб готуватися до смерті" - "Я вже могла готуватись до смерті". Розділи "перегукуються" схожими ситуаціями і деталями ("риба-матір" у свідомості Дарла і Вардамана; крута стежка до будинку Бандренів у фрагментах Пібоді й Анса; роздуми Кори про "гріх" й аналогічні їм рефлексії Адді та ін.).

Паралелізм і суголосність властиві й словесно-синтаксичним конструкціям. Характерними в цьому сенсі є мотивні вислови із модальною семантикою вірогідності й можливості: it seems to be; I would be I; If he thought about it at all, he probably believed тощо. Почасти фрази одного типу і змісту переходять з роману в роман. Так, фразу I can't stop (я не можу зупинити / зупинитися) промовляють: у "Шумі і люті" - Бенджі, в романі "В свою останнюю годину" - Вардаман і Дьюї Делл, у "Святилищі" - Хорес Бенбоу.

У підрозділі 3.3. розглядаються функціональні зв'язки мотиву і хронотопних моделей. Фактично хронотопні мотиви проявляються на різних рівнях тексту і можуть бути віднесені відповідно до словесних, предметних чи сюжетних, однак їх аналіз у дисертації виокремлено з метою унаочнення структуротвірних функцій.

Мотивами у романах Фолкнера виступають численні просторові локуси і межі: дім, поріг, двері, вікно, коридор, хвіртка, паркан, міст, перехрестя, переправа, печера, нора. Їх загальною поетикальною рисою є міфологічна конотаційність. Зокрема, у дисертації проаналізовано типологічно подібні мотиви "коридорного" сприйняття реальності Квентіном Компсоном і Крістмасом: життя для них перетворюється на лабіринт, єдиним виходом з якого стає смерть. Натомість для інших персонажів (Джейсон Компсон, Персі Грімм, Док Хайнс, Макіхерн) коридор - це символ граничного звуження життя.

Сутнісний смисл має також мотив дому. Безпритульність Джо Крістмаса символізується ставленням до будинків, в яких тимчасово доводиться мешкати: вони здаються йому не просто чужими, а ворожими, загрозливими. Межа "закритого" й "відкритого" простору означується певною перепоною, долання якої завжди відбувається таємним, забороненим для героя шляхом - вночі й через вікно.

У роботі охарактеризовано структурно-семантичні параметри опозиції верх / низ. Виокремлено низку мотивів, що передають аксіологічно позитивну сутність верху: сад, птахи і бджоли в саду, зірка, гора, дерево. Мотиви низу зазвичай просякнуті протилежними змістами й асоціюються з образами воронки, прірви, безодні, рову, канави. Водночас суттєвим є те, що у Фолкнера верх і низ не виступають у чистому вигляді. Вони часто контамінуються, і за окремими знаками цього мотивно-просторового комплексу проступають амбівалентні смисли. Складну семантику несе в собі й напрямок руху - зверху вниз або знизу догори. Так, постійно повторюваний спуск Бенджі з пагорбу, на якому розташовано будинок, до потічка, де його увагу щоразу привертають кістки загиблої коняки, стає знаком зустрічі зі смертю.

Двозначний смисл отримує опозиція верх / низ у романі "В свою останнюю годину". Сімейство Бандренів живе на горі, неподалік від дороги, яка здається Ансу, главі сімейства, ворожою, а будь-яке пересування - противним природі людини. Тут має місце не стільки узвишшя, скільки відмежованість від світу, самознищення, на яке прирікають себе Бандрени. В уявленні лікаря Пібоді, якого витягують на гору мотузкою, це "гемонська гора" (durn wall, durn mountain). Тому і спуск донизу з труною матері, попри колосальні перепони й випробування, стає для Бандренів не так рухом до смерті, як низкою індивідуально-особистісних варіантів подолання відірваності від життя.

В ході аналізу структуротвірної значущості мотивів коловоротності у часопросторовому континуумі романів виявлено домінантну роль мотиву кола, що виконує метатекстуальну функцію у власне предметному та символіко-метафоричному вимірах. Цей мотив корелює з основними моделями відкритого й закритого простору: для одних персонажів коло є замкнутим ("дурна нескінченість"), інші ж віднаходять можливості розмикати кола, в які потрапляють.

Ідея "вічного теперішнього", реалізована в романах Фолкнера (частково під впливом філософії А. Бергсона), осмислюється в дисертації в контексті загальних закономірностей розвитку хронотопу в літературі XX ст. ("Улісс" Дж. Джойса, "Чарівна гора" Т. Манна, "Гра в бісер" Г. Гесе, “Сто років самотності" Г. Гарсіа Маркеса).

Суттєву роль відіграє мотив у рецептивно-оповідній стратегії Фолкнера (підрозділ 3.4.). Найважливіший принцип такої стратегії полягає в тому, що певна подія подається у викладі низки оповідачів, розосереджених у тексті, які не володіють вичерпною інформацією, постійно посилаються на інші джерела, залучають до оцінки сторонніх осіб. Відбувається взаємонакладання різних точок зору, ракурсів оповіді та оціночних суджень. У такій ситуації читач змушений складати власну версію розказаної історії; основним інструментом креативного процесу "збирання" тексту виступають при цьому подібні мотиви.

Мотив багатократної оповіді є засобом дефрагментації та заповнення сюжетних лакун. У "Шумі і люті" постійним є повернення до ситуації вигнання Кедді з дому. Причини вигнання розкриваються поступово шляхом прояснення повторюваних обставин. Так само розгортається мотив Бенджиного лугу, проданого задля оплати Квентінового навчання в Гарварді. У "Світлі в серпні" повернення до початкового, але причинно ніяк не поясненого епізоду з палаючим будинком Джоани Берден дає можливість не лише пролити світло на історію Крістмаса, але й стає домінантою лінії Байрон Банч - Ліна Гроув.

Характерною ознакою наратологічної стратегії Фолкнера є постійні зміни оповідних планів і рецептивних перспектив. У дисертації ця поетикальна особливість розглянута крізь призму мотивної організації точок зору. Прийняте в роботі "вузьке" розуміння точки зору за Ж. Женеттом як безпосереднього фокусування погляду оповідача чи учасника ситуації ("хто бачить?") уможливлює з'ясування того, як і з якою метою в романах Фолкнера формується перспектива бачення, які фокалізаційні мотиви домінують і впливають на структуру оповіді.

З-поміж фокалізаційних мотивів особливо характерними є погляд, звернений на самого себе (відзначено частотність фраз на кшталт "наче бачить себе", "ніби спостерігає за собою"); взаємообернена точка зору, коли два персонажа дивляться один на одного; подвійна перспектива (на одну особу дивляться дві інші, а їхні враження зіставляються оповідачем); рухома точка зору, що уподібнюється до панорамного та укрупненого зображення за допомогою камери; погляд з порога чи з вікна, що вказує на концептуальну фокалізацію простору.

поетика романістика семантика художній

ВИСНОВКИ