Наративні особливості історичних романів В. Малика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 821.161.2. - 31.09 + 929 Малик

НАРАТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ

ІСТОРИЧНИХ РОМАНІВ В. МАЛИКА

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

МАКСИМЕНКО ГАННА АНАТОЛІЇВНА

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури та методики її викладання Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор

Пінчук Тетяна Степанівна,

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка,

декан факультету української філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бондарева Олена Євгенівна,

Київський університет імені Бориса Грінченка,

директор Гуманітарного інституту,

завідувач кафедри української літератури та компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент

Олійник Наталія Петрівна,

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара,

завідувач кафедри української літератури.

Захист відбудеться “21” травня 2010 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49010, м. Дніпропертровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано “19” квітня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. П. Біляцька

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Значні зрушення в суспільній психології, найпомітнішим виявом яких є зростання історичної свідомості, поглиблений інтерес до минулого, до історичних знань, були викликані утворенням незалежної держави України. Але й сьогодні в житті оновленої країни ця тенденція продовжує своє існування. Важливе значення у формуванні історіософських поглядів особистості має мистецтво слова. Жанр історичного роману відкриває широкі можливості для аналітичного дослідження складних історичних процесів і постатей. Одне з провідних місць у цьому жанрі належить українському прозаїку Володимиру Малику (Володимиру Кириловичу Сиченку), історичні романи якого сповнені драматизму та динамізму про важкі, знакові періоди нашої історії, про життєві шляхи й долю українського народу.

Адекватно оцінити літературний твір, виконуючи комплекс дій з дослідження художнього тексту, акцентуючи при цьому увагу на способі ословлення дійсності, дозволяє наратологія - теорія, що на сьогодні в системі літературознавчого знання набуває особливого поширення. Інтенсивного розвитку в українському літературознавстві вивчення наративу набуло наприкінці ХХ - початку ХХІ ст., що засвідчилось активним зверненням до вивчення наративних особливостей художньої прози й отримало назву “наративного повороту”. Природність зацікавлення наратологією, а відповідно, і появу великої кількості нових досліджень із застосуванням наратологічної методології можна означити словами Т. Гавриліва: “Наше ставлення до світу виявляється <…> у тому, як ми його, світ, ословлюємо. Ословлення світу - це оповідання історій про світ. Історій про світ оповіджено так багато, що світ раптом став оповідженою історією <…> Світ як оповіджена історія дедалі більше виявляється внутрішнім світом, в тому числі внутрішнім світом мови”1.

Концепція розвитку української літератури, інтегрованої до світового культурного простору, висуває потребу конструктивного переосмислення творчості письменників, яка підпорядковувалась “ідеологічному” аналізу або опинилася поза межами цілісного літературознавчого вивчення, як, наприклад, творчість В. Малика. Історична романістика письменника ще не була предметом окремого ґрунтовного наукового дослідження, маємо лише кілька статей та рецензій його романів, у дисертаціях О. Проценко і Л. Ромащенко - стислий огляд деяких романів у контексті історичної романістики ХХ столітя, що сприяло осягненню її загальних закономірностей. Застосування наратологічної методології дозволяє розглянути доробок В. Малика в цілісності, із залученням життєпису, матеріалів його неопублікованого щоденника для з'ясування своєрідності художньої концепції митця, її трансформації в наративній стратегії історичних полотен з урахуванням процесу читацької рецепції, що робить нашу роботу науково доцільною, а її тему актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає проблематиці наукової роботи кафедри української літератури та методики її викладання Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, що пов'язана з розробкою теми “Актуальні проблеми літературознавства”. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка 25 березня 2008 року.

Метою роботи є з'ясування наративних особливостей історичних романів В. Малика, що виявляються в процесі ословлення письменником бачення історичних подій під впливом логіки оповідної тактики митця, його настанов у комунікаціях з читачем з огляду на специфіку історичної прози.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

- окреслити жанрову специфіку історичного роману в наратологічному контексті; уточнити термінологічний апарат дослідження; систематизувати теоретичні дослідження тексту художнього твору й теорії оповіді;

- висвітлити зв'язок біографічного досвіду В. Малика з виробленням власної художньої концепції письма;

- визначити своєрідність творчої роботи митця над жанром історичного роману, специфіку трансформації історичного наративу в художній наратив історії;

- дослідити задіяні в читацькій рецепції творів паратекстуальні особливості історичних романів В. Малика;

- простежити специфіку організації наративної стратегії в історичних романах письменника (часові особливості, наративна темпоральність, взаємодія оповідних інстанцій та дискурсивних практик, фокалізаційна ситуація), яка перебуває у взаємозалежності з характером взаємодії автора й читача на текстовому рівні.

Об'єктом дослідження є історичні романи В. Малика “Посол Урус-шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), “Шовковий шнурок” (1977), що склали тетралогію “Таємний посол”, “Князь Кий” (1982), “Черлені щити” (1985), “Горить свіча” (1992), “Чумацький Шлях” (1993), “Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім” (1999).

Предметом дослідження обрано проблему своєрідності наративної стратегії історичних романів В. Малика, принципи й засоби, за допомогою яких письменник конструює наративні моделі легендарних сторінок історії й забезпечує їх якісне функціонування.

Методи й теоретико-методологічна основа дослідження. У роботі застосовано наратологічний, герменевтичний, порівняльно-історичний, типологічний, описовий, біографічний, психологічний, системно-аналітичний методи та прийом інтертекстуальності. Також було використано загальнонаукові методи синтезу, аналізу, спостереження, добору та систематизації матеріалу.

Необхідність всебічного висвітлення питань жанру історичного роману спричинила звернення до теоретичних положень Л. Александрової, С. Андрусів, О. Білецького, А. Гуляка, М. Ільницького, Н. Копистянської, Б. Мельничука, М. Сиротюка, В. Чумака та ін.

Проблемою співвідношення історичного факту й наративу займалися Ф. Анкерсміт, Д. Карр, Р. Коллінгвуд, Л. Мінк, Х. Уайт та ін. зарубіжні дослідники; серед сучасних науковців, які працюють над цим питанням, можемо назвати Г. Звєрєву, В. Сирова, Ю. Халтуріна, Ю. Шатіна та ін.

Відповідно до обраного напрямку дослідження ми спираємося на філософські та літературознавчі погляди зарубіжних (Р. Барта, Й. Брокмейера, Б. Ейхенбаума, Ж. Женетта, С. Зєнкіна, І. Ільїна, Дж. Каллера, Я. Лінтвельта, Ю. Лотмана, П. Рікера, Б. Томашевського, О. Трубіної, В. Тюпи, Й. Харре, В. Шкловського, В. Шміда та ін.) та вітчизняних (О. Галича, М. Зубрицької, М. Ткачука, О. Ткачука та ін.) учених.

Вагомими для вивчення зазначеної проблеми є праці Т. Бабенко (Т. Черкашиної), В. Балдинюк, Т. Блєдних, С. Бук, В. Букачик, О. Веретюк, Н. Горбач, П. Іванишина, Л. Казакової, О. Капленко, Н. Касімової, А. Корольової, О. Литвиненко, Н. Мафтин, В. Ніколаєнко, Ю. Осадчої, В. Поліщук, О. Попової, О. Проценко, Л. Ромас, М. Руденко, І. Савенко, В. Сірук, Л. Таран та ін., у яких досліджуються компоненти окремих літературних творів різної жанрової приналежності в наратологічному контексті, а також історичні романи окремих персоналій здебільшого з герменевтичних позицій.

Наукова новизна роботи. Зроблено спробу розширити осягнення жанру історичного роману крізь призму наратології, що дозволило з'ясувати особливості “історичного наративу”, поглибити теоретичне підґрунтя шляхом уведення терміна “художній наратив історії” та обґрунтування їх семантичної відмінності.

У дисертації вперше розкрито особливості історичної романістики В. Малика крізь призму наративної стратегії:

- із залученням неопублікованого щоденника розглянуто формування художньої концепції письменника та специфіку його роботи над створенням наративних моделей з високою якістю функціонування;

- висвітлено наративні особливості історичних романів В. Малика (проаналізовано паратекстуальний комплекс творів, основний текст романів, де визначено часові особливості, наративну темпоральність, взаємодію оповідних інстанцій та дискурсивних практик, фокалізаційну ситуацію).

Теоретичне й практичне значення одержаних результатів роботи визначається можливостями її використання для подальшого ґрунтовного вивчення наративних стратегій історичної романістики, при підготовці лекцій і практичних занять з курсу теорії та історії літератури ХХ століття, при укладанні підручників і навчальних посібників, фахових видань довідкового характеру, при розробці спецкурсів з актуальних проблем розвитку літератури й творчості В. Малика, написанні курсових, дипломних, магістерських робіт.

Апробація результатів дисертації. Роботу обговорено на засіданні кафедри української літератури та методики її викладання Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі аспекти дисертації оприлюднювалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: Міжнародна наукова конференція “Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів” (Харків, 2008), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2008), Міжнародна науково-практична конференція “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 2008), Міжрегіональна конференція молодих учених та аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” (Горлівка, 2009), “Х Міжнародна наукова конференція молодих учених” (Київ, 2009), Х Міжнародна наукова конференція “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2009), Всеукраїнська науково-практична конференція “Сецесія в новітній українській літературі: жанрово-стильові пошуки” (Сімферополь, 2009), ІХ Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2009).

Основні положення дослідження висвітлено в 12 наукових статтях, 8 із яких опубліковано у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (247 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, із них 190 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми та доцільність роботи, висвітлено зв'язок дисертації з науковими програмами й планами, з'ясовано мету й основні завдання, визначено об'єкт, предмет, методологічну основу дослідження, його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, а також подано інформацію про апробацію та публікації результатів роботи.

У першому розділі “Генологічна специфіка історичного роману в наратологічному контексті” окреслено теоретичні засади дослідження, що мають надати певної аргументації, систематизації й логіки у визначенні наративних особливостей історичних романів В. Малика. Формулювання основних теоретико-методологічних положень, на які будемо спиратися в роботі, розподілено на три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Жанрові особливості історичного роману” розглянуто жанрову сутність історичного роману, що передбачає інтерпретацію письменником історичних подій: на основі фактів він повинен намалювати живу картину й людей, окреслити їх характери, правдоподібно розгорнути складну мережу взаємин між персонажами, розкрити в них, у їхніх діях історичну епоху - подати літературний твір. Історичну правду розуміємо як наратовану історичну подію, реалізовані в історичному романі історико-культурний контекст, пов'язані з ним історичні постаті. Художня ж правда власне й становить авторську художню модель історії, адже її реалізація обов'язково передбачає залучення творчої фантазії митця. Вимисел і домисел постають формами письменницької фантазії, яка забезпечує відображення художньої дійсності, однаково продуктивними за умови створення ефекту вірогідності історичної моделі буття: чи зумів письменник у межах романного світу переконати читача в можливості існування саме такої, представленої в авторському тексті, минулої реальності. Вважаємо, саме такий підхід, з його відмовою від обмеженої оцінки художнього твору на зразок істинний / неістинний, де прискіпливо відбувалося вимірювання співвідношення історичної та художньої правди, відмовою від намагань утиснути художній твір у певні рамки, прикласти до визнаних істинними канонів, підігнати під заздалегідь відомі інтерпретаційні схеми, дозволяє кваліфіковано оцінити художній твір як специфічну й самобутню авторську версію історії.

У підрозділі 1.2. “Наратологічні обрії: специфіка художнього наративу” досліджуються особливості історичного роману крізь призму наратології. Наратологія трактує оповідь (=наратив) як специфічну форму дискурсу. Наратив діє як особливо гнучка модель, що творить реальність, водночас утверджуючи свою відносність. Згідно з концепцією наративу художня оповідь передбачає інтерпретацію буття своїм творцем, відповідно є суб'єктивною, закоріненою в культурний контекст, конструйованою через лінгвістичні структури, причому важливим є не тільки добір фактичного матеріалу та трансформація його в сюжетну художню історію, а й тип її ословлення (спосіб наратування). Історичні факти, зафіксовані в писемних джерелах, реалізуючи оповідну лінію й тим самим будучи особистісно маркованими, є історичними наративами. У зв'язку з чим уважаємо необхідним уточнити термінологічний апарат. Коректним буде використовувати термін “історичний наратив” / “наратив історії” для позначення тих відомостей, які черпаються письменником з історичних джерел, як-от: літописи, листи та інші дискурси з наявною оповідною лінією. Поняття ж “історична проза”, “історична романістика”, “історичний роман”, “художній наратив історії”, “авторська / письменницька наративна модель історії” точно вказують на суб'єктивізований письменником “історичний наратив”, який дорівнюється історичному факту й події, репрезентований у літературному дискурсі.

За рахунок того, що історична проза пов'язана з інтерпретацією історичних наративів, можна, на нашу думку, говорити навіть про виникнення ефекту подвійного “викривлення”. Творець художнього наративу, беручи на віру зміст історичних наративів, інтерпретує закладену в них інформацію. Історичні джерела, з якими працює письменник, можуть не відповідати реальності, тобто мати високий ступінь суб'єктивізації, коли історик, навмисне чи на підсвідомому рівні вдаючись до самоомани, створив дискурс, дуже далекий від нейтрального погляду на сучасну йому екзистенцію, надав йому ідеологічної забарвленості. З метою забезпечення більш-меншої “об'єктивності” художньої наративної моделі історії письменник мусить будувати свою оповідь, накопичуючи власне історичні факти з цілого корпусу історичних писемних джерел. Разом з тим наявність множинності наративів історії несе в собі великий пізнавальний потенціал: відсутність універсального наративу як способу осягнення історичних подій минулого дає змогу письменнику обрати будь-який історичний наратив, найвірогідніший, на його погляд, серед великої кількості неоднорідних, і реалізувати його однаковою мірою ефективно в художньому наративі історії.

У підрозділі 1.3. “Теоретичні конструкти аналізу художнього наративу” окреслено комунікативну природу історичного роману, уточнено термінологічний апарат. Історичний роман, що становить продукт творчої обробки письменником історичного факту, розуміємо як художній текст (закодоване автором повідомлення, яке читач має розкодувати), котрий постає однією з ланок у комунікативному ланцюгу “автор - текст - читач”. На процес читацької рецепції художнього наративу історії впливає комплекс паратекстуальних елементів та дискурсивна побудова основного тексту романів. Уведення термінологічного корпусу категорій “порядку” - часу, “часової тривалості” - темпу, “повторюваності”, “модальності” (у межах якої розглядається поняття фокалізації), “стану” (стосується наративних рівнів та інстанцій) дає змогу дослідити наративні особливості художнього тексту історичних романів В. Малика, які впливають на засвоєння змістовно-смислової частини твору, рівень правдивості відображення життєпису історичної постаті, ступінь активності автора й читача на текстовому рівні.

У другому розділі “Письменницький наратив національної історії” розглянуто формування художньої концепції В. Малика, своєрідність роботи митця щодо трансформації історичного наративу в художній наратив історії, обрану письменником наративну стратегію.

Підрозділ 2.1. “Історичний роман у концепції В. Малика” містить аналіз окремих біографічних елементів та їх місця у формуванні власного стилю письма, визначення засадничих принципів та специфіки його роботи над виробленням авторської наративної моделі історичного буття.

Творчість Володимира Малика до сьогодні не була предметом ґрунтовного наукового дослідження, хоча мали місце спроби ознайомити широкий читацький загал із життям і творчістю письменника в рецензіях (Т. Буженко, В. Кулаковського, О. Неживого, С. Пінчука та ін.), в науково-популярних виданнях (І. Козюри, В. Козюри, Д. Нетреби, Г. Шанька та ін.), окреслити творчі домінанти в окремих статтях науково-дослідного характеру (Н. Вєлкової, Л. Касян, Л. Ромащенко) та навчально-методичного характеру (В. Мірошниченко, О. Слижук, Г. Шанька), фрагментах дисертацій (О. Проценко, Л. Ромащенко).

Базова домінанта творчої концепції письменника полягала у відродженні духовності українського народу: презентуючи національну історію через літературний наратив й адресуючи свої твори передусім молоді, він прагнув подати моральні настанови майбутнім поколінням, експлікувати історичний досвід і духовний потенціал наших предків.

Посутню роль у становленні письменника відіграв кінематограф (динаміка та напруженість, притаманні цій галузі мистецтва, виразно простежуються й в історичній прозі митця), захоплення вітчизняною та зарубіжною літературою (зокрема західноєвропейською пригодницькою), українською піснею, творами Т. Шевченка, а також вплинули роки життя періоду війни, перебування в німецьких таборах.

Еволюціонуючи з поетичного жанру до історичної прози, митець виробив власну концепцію наратування історичного полотна: писати якісно й “енергійно, лаконічно” (захоплюючий сюжет, яскраві образи, динаміка тощо).

У підрозділі 2.2. “Авторська наративна модель: історія в проекції на художній світ” здійснено аналіз процесу конструювання письменником художнього наративу історії: задум, творчі пошуки, співвіднесення історичної та художньої “правди”, особливості в процесі наратування історичних фактів і подій з позицій ціннісних орієнтацій та ідеалів, чинники, що вплинули на функціонування авторської наративної моделі як вірогідної моделі людської екзистенції.

Визначившись із принципами наратування, В. Малик послідовно дотримувався їх у своїх історичних полотнах, створенню яких передувало опрацювання історичних джерел та дотичної літератури, конструювання своєї моделі історичного буття на їх основі, віднаходження персонажів та сюжетних рушіїв майбутнього твору, відвідання місць, де відбувались історичні події, для створення вірогідного історичного полотна.

Неоднозначні оцінки критиками творчості письменника передовсім стосувалися пригодницьких елементів його історичних романів, хоча, на наш погляд, вони є цілком умотивованими творчими настановами митця, чинниками, які мали вплив на свідомість письменника в молоді роки, життєвими колізіями, пов'язаними з війною. Історико-синтетичні полотна В. Малика, котрі органічно поєднують історичне підґрунтя з творчою фантазією письменника, є якісно функціонуючими наративами історико-пригодницького жанру, що сприймаються читачем як життєві.

Підрозділ 2.3. “Всезнаючий наратор у художньому наративі історії” присвячено дослідженню специфіки наративної стратегії в історичних романах письменника.

Із цілісності історичних полотен В. Малика ми виводимо абстрактно-теоретичний конструкт імпліцитного автора, що відповідає за “моделювання” всього твору від добору подій, їх розподілу до способу подання. Авторське конструювання зображуваного світу відбувається через створення специфічної наративної ситуації, де відтворення подій відбувається за хронологічно-лінійним композиційним принципом із застосуванням пригодницьких елементів, що динамізують наративний процес і дають змогу кваліфікувати історичні полотна В. Малика як історико-пригодницькі.

Історичний доробок В. Малика репрезентує гетеродієгетичну позицію наратора, який не бере участі в історії, котру розповідає. Відсутність матеріалізованої постаті наратора в текстовій площині романів сприяє максимальному зближенню імпліцитного автора та наратора. Наявна в текстовій матерії романів виразна дистанційованість наратора від подій романного світу та відстороненість у способі представлення інформації проектує модель природного саморозвитку наративної історії, при цьому відкривається можливість довірити право рецепції та інтерпретації читачу. Розповідачем докладається максимум зусиль для надання нарації об'єктивності, що пояснює мінімалізацію внесення в текст коментарів. За такої наративної ситуації читач вільний самовизначитися з оцінно-інтерпретативними висновками на основі власних спостережень над текстом роману, де, не завжди перебуваючи у відношеннях синхронізації, конфігурують дискурси наратора та акторів.

Через усі намагання наратора створити в читача враження абсолютної відстороненості від художньої дійсності романів повністю реалізувати таку інтенцію неможливо. Тяжіння до об'єктивної нарації, відсутність однозначних суджень про явища, проблеми, персонажів тільки на перший погляд створюють враження нейтральності ставлення до зображеного, а справжнє уявлення наратора про романний світ та його наповнення видобувається через закодовані в наративних засобах маркерні елементи з відповідним конотативним наповненням.

За умов третьоособової наративної ситуації, коли всезнаючий гетеродієгетичний наратор визначає бачення романних подій і виступає центром орієнтації для читача зі своєю системою оцінок, часто прихованою, за Я. Лінтвельтом, має місце аукторіальний наративний тип. Окрім поодиноких прямих апеляцій до читача, низки оцінних та описових дискурсів наратора (надання певної конотації за рахунок добору відповідних лексем), аукторіальна перспектива презентується через дискурс персонажів у вигляді оглядів чи резюме наратора - наратизований дискурс.

Активно використовується в історичних романах В. Малика зміна фокалізації: гетеродієгетичний аукторіальний наративний тип, де точка зору належить наратору, заміщується гетеродієгетичним акторіальним, коли перспектива бачення стає персонажною, або нейтральним наративним типом, що представлений драматичним модусом. Зовнішній дискурс персонажа реалізується через цитований дискурс, тобто пряму мову, причому продуктивним на текстовому рівні є використання діалогів, рідше монологів.

Для артикуляції внутрішніх переживань персонажів, котрі, зазвичай, можуть репрезентуватися транспонованим (непрямим) або вільним непрямим дискурсом, надається перевага вільному непрямому дискурсу.

Окреслення образів-персонажів відбувається в умовах постійного випробовування їх морального потенціалу, де застосування вільного прямого дискурсу також сприяє розкриттю свідомості, внутрішніх психологічних станів персонажів у зв'язку з тією чи іншою ситуацією.

Текстова конфігурація внутрішнього дискурсу персонажів історичної прози В. Малика репрезентована внутрішнім монологом, який пересуває центр орієнтації читача з наратора (аукторіальний тип) на персонажа (акторіальний тип), причому акторіальна наративна ситуація може зберігатися, набуваючи рухомості через зміну точки зору одного персонажа на точку зору іншого. Наголосимо, що подібні перемикання перспективи з однієї на іншу, коли монологізм голосу наратора порушується персонажними точками зору, характеризуються високою частотністю використання в текстах романів письменника й, надаючи їм динамічності, переважно витримуються протягом усього процесу нарації.

Зафіксована в текстах розповідна інстанція всезнаючого та всевідаючого гетеродієгетичного наратора витримана послідовно, але трапляються випадки передоручення ролі наратора персонажу - безпосередньому учаснику чи свідку подій. Можливість тимчасової передачі повноважень наратування гомодієгетичним нараторам, що є персонажами історичних романів письменника з чітко окресленими психологічними та фізичними портретами, пояснюється комунікативною природою тексту.

Презентація нарації гомодієгетичним наратором пов'язана в текстах романів В. Малика з порушенням хронологічної послідовності - спогади персонажа про події зі свого життя. Хоча відповідальність за дискурс надається не завжди головному герою, важливим є те, що розповідати та коментувати події зі своєї точки зору доручається оповідачу-свідку, учаснику подій, що завжди адресує представлені картини минулого текстуально зафіксованій аудиторії - персонажам, які набувають функцій нарататорів. Так викладена історія Якуба адресована Арсену, історія Арсена - Якубу (“Таємний посол”), Михайла Безкровного - чумакам (“Чумацький шлях”) та ін. На відміну від основного всезнаючого наратора, чий виклад тяжіє до “об'єктивності”, бачення подій персонажем-оповідачем набуває суб'єктивного забарвлення. Об'єднані автором-деміургом у цілісності історичного полотна представлені наративні структури надають художнім наративам історії достатньої переконливості.

Індивідуалізація персонажів значною мірою відбувається через діалогову сітку наративного тла роману, що справляє в читача враження драматичного розігрування історичного полотна за рахунок високої концентрації сценічного наративного руху (дискусій акторів), де виявляються суб'єктивні фокуси бачення на різні прояви людського буття.

У третьому розділі “Взаємодія автора й читача на текстовому рівні історичних романів В. Малика” з'ясовано місце та функціональне навантаження паратекстуальних компонентів історичних романів для читацького рецептивного процесу, також ураховано часові й темпоральні особливості наративної стратегії В. Малика.

У підрозділі 3.1. “Паратекстуальна своєрідність історичних романів” розкрито процес координування читацької рецепції комплексом паратекстуальних елементів історичних романів В. Малика.

Псевдонім Володимир Малик орієнтує досвідченого читача на високоякісні зразки історичної прози, своєрідний стиль наратування та специфіку конструювання персонажів, що позначені динамічно-психологічною домінантою. Заголовки романів, які є опорними точками для читача в розкодуванні закладеного письменником у твір змісту, ми розмежовуємо на дві групи. До першої належать заголовки, утворені за іменем головного персонажа з вказівкою характеру його громадської діяльності та за номінацією образу: “Князь Кий” (спрямовує антиципаційні рухи читача на часовий проміжок народження Київської Русі, апелює до легенди про заснування міста Києва), “Князь Ігор” (скеровує читача в історичному напрямку нещасливого Ігоревого походу на половців 1185 р., натякає обізнаному читачу й на поему “Слово о полку Ігоревім”), “Таємний посол” (рекламуючи й одночасно залишаючи невідомим для читача головного персонажа - історичну постать, що виконувала місію таємного посла до Туреччини, але ім'я якої не збереглося, заголовок асоціативно викликає думку про напруженість сюжету, динаміку оповіді й разом з тим інтригує). Друга група - символічні заголовки-тропи, що вимагають від читача певного багажу літературних, культурологічних та етнографічних знань для розшифровки їх інформативно-експресивного поля. Символічний заголовок “Черлені щити” експлікує ідею захисту рідної батьківщини від загарбників, причому доцентровими компонентами, які нарощують смисл заголовка й закодовані більшою мірою в лексемі “черлені”, виступають відвага й непохитність у боротьбі, любов та милосердя в душі захисників. Назва “Горить свіча” експлікує інформативну двоплановість: запалена свіча на знак пам'яті, пошани й скорботи за загиблими, але разом з тим - це духовне світло, енергія й життя в темряві мороку та смерті, це віра в майбутнє. Семантика заголовка “Чумацький шлях” включає широке компонентне наповнення: від нелегких життєвих доріг, своєрідного орієнтира в пітьмі, хаосі до усимволізації величі й трагізму української історії, національної культури. Подаючи місткий та сконденсований підзаголовок історичних романів, орієнтований на уточнення жанрової приналежності - роман, письменник намагається не спрощувати рецептивний процес, максимально задіяти активну свідомість читача, спонукати його до власних рефлексій.

В. Малик не супроводжує свої історичні полотна передмовами, що пояснюється, на нашу думку, небажанням передчасно розкривати інформативне наповнення. Хоча передмова Г. Сергієнка до тетралогії “Таємний посол” засвідчує, що для непідготовленого читача було б корисним дізнатися про історичну основу, джерельну базу, мотиви, які спонукали письменника до написання твору, ознайомитися з постаттю головного героя, частково з автором твору, з подальшою формою оповіді.

Епіграфами супроводжуються романи “Князь Кий”, “Черлені щити”, “Князь Ігор”. Для них характерна смислова взаємоспрямованість із текстами романів. Уточнюючи й координуючи читацькі припущення, епіграфи розширюють горизонт очікування шляхом уведення ключових слів, мотивів та образів, з подальшим їх розкриттям у текстах романів. Путівником у лабіринтах основного тексту історичних романів В. Малика на наступному паратекстуальному щаблі виступає система внутрішніх заголовків змішаного типу (притаманна неоднорідність, строкатість, активне застосування іншомовних лексем), що наявна в історичних полотнах “Таємний посол”, “Князь Кий”, “Горить свіча”. У романах “Черлені щити”, “Чумацький шлях”, “Князь Ігор” В. Малик використовує цифрове маркування розділів, приховуючи їхнє змістовне наповнення. Подаючи на основі аналізу внутрішніх заголовків їх типологію, ми дійшли висновку: застосовуючи різнотипні заголовки й створюючи в такий спосіб ситуацію інтриги, В. Малик ставить читача в позицію часткового незнання, яке примушує його залучати свої пізнавальні можливості, попередній досвід і, звичайно ж, звернутися безпосередньо до тексту твору.

Примітками, за допомогою яких читач має змогу отримати певні відомості, важливі для процесу рецепції, супроводжується весь корпус історичної романістики письменника. Залежно від характеру й інформативного обсягу ми виокремлюємо три види приміток: короткі нейтральні (перекладні, лінгвокраїнознавчі, етнографічні, фактуальні), розгорнуті метанаративні (історичні, біографічні), акцентуальні.

Додаток має лише історичний роман “Князь Ігор”. Його наявність обґрунтовується історією створення цього історичного полотна, а інформативне наповнення стосується висвітлення В. Маликом питання автентичності й авторства “Слова …”, творчих пошуків та вибудови власної авторської концепції, що спиралася на думки професора Л. Махновця, також мовних питань пам'ятки та підсумкових моментів.

У підрозділ 3.2. “Часові особливості наративної стратегії” розглянуто часові показники в художніх наративах історії В. Малика, які реалізуються через зазначені “точки відліку” - точно чи опосередковано датовані, вони виконують часову прив'язку зображуваних подій. Порушення письменником часової послідовності в романній нарації створює явище пролепсису - апеляції до майбутнього або аналепсису - апеляції до минулого.

Явище пролепсису в аналізованих історичних романах письменника за частотою використання є малочисельним, до того ж резюмований та психологізований пролепсиси кількісно значно переважають кадровий, який трапляється лише один раз. Мінімалізація втручань у майбутнє пояснюється авторською інтенцією не переобтяжувати тексти романів доступними всезнаючому нараторові знаннями, які відтворюються в резюмованому пролепсисі. Психологізовані пролепсиси, ґрунтуючись на засадах підсвідомого людини, репрезентовані більшою мірою через оповідь персонажів і меншою через посередництво наратора, котрий подає відомості про психологічний стан персонажа, пов'язаний із підсвідомим відчуттям знання майбутніх подій. Кадровий пролепсис також певною мірою стосується сфери підсвідомого, адже персонаж роману “Чумацький шлях” побачив сон, де майбутнє було представлене життєвою картинкою-кадром. Таким чином, В. Малик, створюючи історичні романи, дбав про оптимальне поєднання часових площин без надмірного перевантаження теперішнього романного часу подіями з майбутнього. Використання пролепсисів є вмотивованим, адже їх інформативне наповнення важливе для створення потрібного письменнику ефекту акцентування певних подій, залучення до них уваги читача, при цьому апеляція до майбутнього сприймається як підтвердження чи увиразнення наратованих у текстах романів подій.

Текстові аналепсиси у В. Малика, будучи окремими вставними текстами ретроспективного характеру в основному тексті романів, відзначаються високим ступенем автономності, тому й маркуються письменником шляхом винесення їх в окремий розділ чи підрозділ. Незалежно від того, скільки разів констатуємо явище текстового аналепсису в тексті романів, важливим є його вмотивованість логікою нарації: інформативність текстових аналепсисів забезпечує читацьку обізнаність у певних подіях, явищах, важливих для розуміння й усвідомлення романного цілого. Відомості, які читач отримує з них, так чи інакше пов'язані з основним текстом роману й подаються або як звичайний відступ у романній нарації (“Князь Кий”), або як історія, що за чиїмось проханням оповідає один із персонажів, як Якуб та Арсен (“Посол Урус-шайтана”), Володимир Ярославич (“Князь Ігор”) та Запорожець (“Чумацький шлях”), або як згадка персонажа про своє життя чи окремі події, виклад якої однак представлено основним наратором, як спогад князя Ігоря та історія закладення церкви святої Богородиці (“Князь Ігор”).

Окрім подій, що стосуються біографії персонажа, резюмований аналепсис у текстах історичних романів В. Малика відтворює інформацію, предметом уваги якої стають історичні події. Найширше явище резюмованого аналепсису, зокрема щодо біографічних відомостей, представлено в романі “Чумацький шлях”: з одного боку, це значною мірою впливає на ступінь інформованості читача в ситуаціях, історичних подіях, а з іншого - дещо уповільнює процес романної нарації, перевантажуючи його основний текст життєписом окремих персонажів.

Кадровий аналепсис найчастіше функціонує як картинка або низка картинок-кадрів, що спливають у пам'яті персонажів. Явище неодноразового повторення кадрового аналепсису стосовно однієї й тієї ж події, причому зі зміною фокалізації, зафіксовано в тексті роману “Князь Кий”, де тричі за короткий проміжок нарації (уміщується на одній сторінці) згадуються з незначними варіаціями кадри-картинки битви з гунами.

Прикметно, що більшість аналепсисів уписано в наративне тло романів у межах сцени, де відбувається кореляція сучасне - минуле за рахунок реплік персонажів, які містять ретроспективну інформацію. Подібна комунікація персонажів у художньому теперішньому часі з вкрапленнями ретроспективних відомостей, поданих як персонажна нарація, підвищує ступінь довіри читача до цих відомостей, бере участь у моделюванні життєвості художнього наративу, адже людське буття в соціумі не вичерпується лише теперішнім часом, а звичка звертатися до набутого досвіду, до певних моментів, закарбованих у пам'яті, повсякчасно виявляється навіть у повсякденних життєвих ситуаціях.

Підрозділ 3.3. “Текстова конфігурація наративної темпоральності” присвячено аналізові темпоральної організації історичних романів В. Малика, що зумовлюється зміною типів викладу інформації за рахунок комбінацій чотирьох наративних рухів (резюме, сцени, еліпсису, паузи). Резюмуючий дискурс разом із кількісно переважаючою сценою утворює протистояння епічного та драматичного в романах, де сценічна перевага дозволяє визначити, що історичні полотна письменника тяжіють до квазідраматургічного наративу. Еліптичні конструкції, складаючи найменшу текстову частину, застосовуються письменником для усунення з наративного режиму історичних романів ординарно-типових подій, що у свою чергу допомагає уникнути читацької рефлексивної пасивності. Об'єднані паузою описи та коментувальні екскурси належать до так званих ненаративних фрагментів, без яких важко уявити адекватну репрезентацію буття людини, а відповідно й текст роману як її продукту. Механізм відтворення описів зовнішності персонажів через використання портретних штрихів, розчинених у наративній цілісності романів, дає змогу В. Малику досягти ефект динамічного портрета. Антропоцентричну спрямованість пейзажних описів письменник реалізує, підпорядковуючи описові фрагменти загальному руху тексту: зазвичай, опис збігається зі споглядальною зупинкою персонажа, а отже, відсутність декларативних пауз дозволяє говорити, у широкому розумінні, про темпоральну єдність наративного й ненаративного фрагментів у текстах історичних романів В. Малика. Творення художнього тексту митцем відбувається також за посередництвом наративної повторюваності, що, детермінуючись сингулятивним, повторюваним та ітеративним наративом, наділена “повноваженнями” впливати на темпоральні особливості текстів за рахунок одноразового змалювання значущих для романного цілого одиничних подій, іноді у форматі нагадування повторної їх подачі, часто - синтезу однотипних. З'ясувавши специфіку наративних рухів, їх співвідношення в темпоральній організації історичних романів В. Малика, стає зрозумілим і науково обґрунтованим, які механізми задіяні в тому, що авторські наративні структури сприймаються читачем як динамічні, цікаві, захоплюючі.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Будь-який твір художньої літератури, а отже, й історичний роман, у фокусі бачення наративних вимірів передбачає таку специфічну ознаку, як суб'єктивізація дійсності залежно від інтенцій митця (добір фактів і формування на їх основі власної моделі історичного буття), мовної та літературної компетенції, культурологічного контексту, обраної наративної стратегії. Жанрова специфіка історичного роману передбачає ще одну, притаманну власне цьому жанру особливість: письменник обов'язково враховує історичні відомості, які переважно потрапляють до нього не як безпосередній факт, а як наратована дійсність з писемних джерел зі своїм ступенем суб'єктивізації (на основі чого розрізняємо “історичний наратив” та “художній наратив історії”). Конструювання наративної моделі, таким чином, пов'язане з небезпекою подвійного викривлення: письменник, беручи на віру суб'єктивний зміст історичного наративу, подає власну (а значить, суб'єктивну) інтерпретацію історичного буття, тому коректним буде говорити не про істинність чи хибність змальованого, а про “раціональність наративу”, таке його конструювання, що дозволить у процесі рецепції сприймати пропонований читацькій аудиторії твір як вірогідний, достовірний варіант певного відтинку історичного буття, подій і особистостей, з ним пов'язаних.

Розуміння тексту історичного роману як однієї з ланок у комунікативному процесі автора й читача, де обраний письменником шлях наратування й літературна компетенція реципієнта зумовлюють трансформацію образності художнього наративу, його реконструкцію в “життєву”, вірогідну модель з позиції читача, дає розуміння й концепції творчості В. Малика, орієнтованої передусім на читацьке сприйняття твору.

Бачення національної історії В. Малик репрезентує через проектування художніх наративів історичного часу, зафіксованих у текстах історичних романів, де процес створення письменником художнього наративу національної історії постає в такому вигляді: задум => опрацювання історичних свідчень, художньої літератури => добір та компонування матеріалу (визначення ключових точок) => ознайомлення з місцевістю, де відбуватимуться події романів => наратування авторської моделі історії (ословлення ключових точок та наповнення наративного простору між ними). Підхід В. Малика до написання історичних романів, де органічно поєднані художня фантазія, історична основа, описова прив'язка до реально існуючої місцевості, дозволяє читачу кваліфікувати авторські наративні моделі як вірогідні, адже змістовна якість їх функціонування в процесі рецепції створює в читача враження життєвої достовірності історичних полотен. За характером поєднання історичного підґрунтя та авторської фантазії історичні романи письменника кваліфікуємо як історико-синтетичні.

Обрана письменником наративна стратегія для репрезентації авторського бачення історії засвідчує всезнаючого й всюдисущого гетеродієгетичного наратора, котрий не є учасником пропонованих читачу наративів. Це дозволяє оптимально впорядковувати шлях дискурсу: хронологічний перебіг часу ускладнювати при необхідності використанням часових зміщень, “обривати” нарацію в певному місці, розробляти паралельні в часі сюжетні лінії тощо. Оцінний елемент у розповіді наратора часто виявляється у використанні відповідної лексики - позитивно чи негативно маркованих лексичних одиниць для описових фрагментів зовнішності персонажів.

Аукторіальна перспектива гетеродієгетичного наратора дуже рідко представлена прямими апеляціями до читача, переважно ж оцінними й описовими дискурсами розповідача та наратизованим дискурсом. Персонажі історичних романів та їх дискурси, задіяні у форматуванні загальної фокалізаційної мозаїки творів, активно функціонують у віртуально-реальному художньому світі, розв'язують споконвічні морально-етичні проблеми буття. Враженню багатогранності та динамічності історичної романістики В. Малика сприяє рухлива перспектива бачення: гетеродієгетичний аукторіальний наративний тип заміщується гетеродієгетичним акторіальним чи нейтральним наративним типом. Зовнішній дискурс персонажів представлений цитованим дискурсом, внутрішні переживання - вільним непрямим дискурсом, вільним прямим дискурсом. Обрана манера наратування дозволяє письменнику підвищити рівень достовірності змальованого, адже читач отримує можливість ознайомлення з думками, висловленими персонажами, з їх прихованими внутрішніми душевними станами. Особливої достовірності набуває оповідь персонажа-свідка чи персонажа-учасника подій, якому основний наратор тимчасово передає свої повноваження щодо представлення певного фрагмента романних подій читачу.

Паратекстуальні компоненти історичних романів беруть участь у антиципаційних процесах, формують читацький горизонт очікування. З наявного паратекстуального комплексу лише окремі компоненти постійно супроводжують основний текст романів. До них належать: псевдонім автора, заголовок, підзаголовок, примітки. Інші компоненти (передмова, епіграф, система внутрішніх заголовків, додатки) не є постійними. Більшість паратекстуальних компонентів історичних романів письменника, які є власне авторськими (усі, крім передмови до тетралогії “Таємний посол”, автором якої є Г. Сергієнко), відзначаються сконденсованістю інформативного наповнення, чіткістю формулювання думки, стислістю та лаконічністю.

Визначення часових кордонів історичних романів письменника пов'язано з точно чи опосередковано датованими “точками відліку”. Зачин романів із точною вказівкою історичного часу чи відносними хронологічними індикаторами В. Малик конкретизує, розширюючи часові показники протягом усього наративного процесу через подання ряду точок відліку. Розширення автором часових кордонів за рахунок зміщень у часовій послідовності нарації в час майбутній (пролепсис: виділяємо резюмований, психологізований, кадровий) чи минулий (аналепсис: розрізняємо текстовий, резюмований, кадровий) притаманне всім історичним романам В. Малика й спрямоване на створення ілюзії об'єктивності художнього наративу історії. Важливим є те, що письменник піклувався про оптимальне поєднання часових площин без надмірного перевантаження теперішнього романного часу подіями з майбутнього та минулого.

Темпоральна структура історичних романів В. Малика конструюється через співвідношення в дискурсивному часі чотирьох наративних рухів (резюме, паузи, еліпсису, сцени). Резюме, сконденсовуючи перебіг подій, активно застосовується письменником як перехід до сцени, між сценами; значна перевага сцени в темпоральній організації надає історичним полотнам квазідраматургічного забарвлення; використання еліпсисів, які редукують непріоритетний для романної цілісності матеріал, дозволяє уникнути рефлексивної пасивності читача; пауза у В. Малика зазвичай збігається зі споглядальною зупинкою персонажів. Наративна темпоральність передбачає також урахування наративної повторюваності, тобто співвідношення сингулятивного, повторюваного, ітеративного наративу в текстах історичних романів, яке також впливає на загальну динаміку творів за рахунок відтворення значущих подій, повторної апеляції до особливо важливих, синтезу типових, інформативно не навантажених, а тому нецікавих для читача.

Отже, обрана В. Маликом наративна стратегія дозволила письменнику представити динамічні історичні полотна, що створюють у читача враження об'єктивності зображеного віртуально-реального буття, вірогідності запропонованої митцем моделі історії.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

Максименко Г. А. Аналепсис у системі часових координат історичних романів В. Малика / Г. А. Максименко // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2009. - № 18 : Філол. науки. - С. 77-84.

Максименко Г. Використання “паузи” в художньому наративі національної історії / Ганна Максименко // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. - К., 2009. - Вип. 33, ч. 2. - С. 591-599.

Максименко Г. Примітки як паратекстуальний елемент історичних романів Володимира Малика / Ганна Максименко // Семантика мови і тексту : матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф., 21-23 верес. 2009 р. - Івано-Франківськ, 2009. - Ч. ІІ. - С. 187-189.

Максименко Г. А. Система внутрішніх заголовків історичних романів Володимира Малика / Г. А. Максименко // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2009. - № 14 : Філол. науки. - С. 158-165.

Максименко Г. Феномен епіграфованого історичного твору в літературній спадщині Володимира Малика / Г. Максименко // Вісн. студент. наук. т-ва Горлів. держ. пед. ін.-ту інозем. мов. Вип. 14 : матеріали Міжрегіон. конф. молодих учених та аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук”. - Горлівка, 2009. - С. 134-138.

Шестера Г. Духовний потенціал творчості Володимира Малика // Ганна Шестера // Молодь і ринок. - 2008. - № 12. - С. 84-87.

Шестера Г. Заголовок історичного роману як вияв ментальності письменника (за творчістю Володимира Малика) / Ганна Шестера // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. - К., 2008. - Вип. 31, ч. 2. - С. 744-752.

Шестера Г. А. Історичний факт в історичному романі: нові грані розуміння / Г. А. Шестера // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2008. - № 19 : Філол. науки. - С. 154-158.

Шестера Г. Наративна модель наших першопочатків: особливості письменницької роботи над історичним романом “Князь Кий” / Ганна Шестера // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. - К., 2007. - Вип. 28, ч. 2. - С. 637-646.

Шестера Г. А. Наративні особливості історичного роману В. Малика “Князь Кий” / Г. А. Шестера // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2008. - № 5 : Філол. науки. - С. 260-267.

Шестера Г. А. Оповідна інстанція “наратора” у текстах історичних романів В. Малика / Г. А. Шестера // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2008. - № 836. Сер. філологія. - Вип. 54. - С. 157-158.

Шестера Г. А. Проблема історичної/художньої правди як вираження жанрової сутності історичного роману в наратологічному контексті / Г. А. Шестера // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2007. - № 22 : Філол. науки. - Ч. 2. - С. 201-206.

АНОТАЦІЯ

Максименко Г.А. Наративні особливості історичних романів В. Малика. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація є першим монографічним дослідженням історичної прози В. Малика. У роботі розширено осягнення жанру історичного роману крізь призму наратологічної науки, що дозволило з'ясувати особливості “історичного наративу”, поглибити теоретичне підґрунтя шляхом уведення терміна “художній наратив історії” та обґрунтування їх семантичної відмінності. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше розкрито особливості історичної романістики В. Малика крізь призму наративної стратегії: із залученням неопублікованого щоденника розглядається формування художньої концепції письменника та специфіка його роботи над створенням наративних моделей з високою якістю функціонування; висвітлено наративні особливості історичних романів В. Малика (проаналізовано паратекстуальний комплекс творів, основний текст романів, де визначено часові особливості, наративну темпоральність, взаємодію оповідних інстанцій та дискурсивних практик, фокалізаційну ситуацію).