Колористика української прози доби модернізму (на матеріалі новелістики М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Винниченка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

УДК 821.161.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Колористика української прози доби модернізму (на матеріалі новелістики М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Винниченка)

10.01.01 - українська література

Дроботун Олександра Миколаївна

Кіровоград - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Михида Сергій Павлович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, професор кафедри української літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мейзерська Тетяна Северинівна, Київський славістичний університет, завідувач кафедри журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент Зушман Михайло Богданович, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться « 25 » лютого 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.)

Автореферат розісланий «23» січня 2010 року.

Вчений секретар О. О. Гольник.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Проблема синтезу мистецтв далеко не нова в літературознавстві, хоча говорити про її цілісне комплексне осмислення все ще не на часі. Рецептивна сила поєднання власне літературних прийомів та засобів інших видів мистецтв, які є дотичними й реалізуються у слові, стає особливо відчутною на межі ХІХ - ХХ століть у творчості письменників-модерністів.

Відкритість сучасного літературознавства дає змогу наблизитися до розуміння процесів взаємодії артистичних виявів і, зокрема, осягнути природу літературної колористики як однієї з важливих і водночас малодосліджених наукових проблем. Поштовхом до її вивчення у вітчизняному літературознавстві став трактат І. Франка «Із секретів поетичної творчості», у якому геніальному вченому вдалося, спираючись на психологічні дослідження свого часу, висловити гіпотезу про поезію як синтез мистецтв.

Однією з точок відліку дослідження проблем колористики в сучасному літературознавстві цілком можна вважати монографію Г. Клочека «Душа моя сонця намріяла...»: Поетика «Сонячних кларнетів Павла Тичини» (1986). Тут чітко закцентовано інтерес до колористики як важливого компонента поетики, а власне особливості поетики стають мірилом мистецького дару творця й критерієм оцінки результатів його діяльності. Увага до психологічних основ творчого процесу дає, на думку вченого, один із підходів до розуміння художності.

Нинішнє українське літературознавство, спираючись на величезний досвід світової науки, широко застосовує психологічні знання для аналізу художньої творчості (В. Агєєва, Т. Гундорова, Н. Зборовська, Г. Клочек, Ю. Кузнецов, Г. Левченко, С. Павличко, Я. Поліщук, А. Островська та ін.). М. Моклиця пропонує «психологічний ключ» до розв'язання багатьох проблем російського та українського модернізму. Втілюються спроби реконструкції психоструктури автора через аналізу текстів його художніх творів, щоденників, мемуаристики тощо (С. Михида). Є праці, пов'язані з дослідженням колористичної лексики творів російської поезії (С. Муляр), суб'єктивної семантики колористичної стратегії в образотворчій діяльності (Т. Вовнянко) тощо. Один з розділів монографії І. Демченко «Особливості поетики Ольги Кобилянської» присвячено синтезу музичного та образотворчого мистецтв у художньому світі письменниці. Синтез мистецтв в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття склав об'єкт наукового зацікавлення О. Рисака. На серйозну увагу заслуговує дисертація О. Єременко «Синкретизм художньої образності в українській прозі другої половини ХІХ - початку ХХ століття», де осмислюється синкретична природа мистецтва слова.

Разом із тим відсутні спеціальні дослідження, у яких розроблено методику аналізу колористичних засобів, розуміння їхньої природи як на рівні живописних технологій, так і на рівні їхнього впливу на психологічну структуру авторського мислення. Це дає підстави осмислювати колір як складний психосемантичний феномен, відкривати можливості використання психологічних методик для глибшого розуміння художності творів.

Не менш важливим у сучасному літературознавстві залишається й проблема осмислення природи формування художності, виявлення ролі психоструктури автора у творенні поетики. Тож перевірка правильності припущень про можливість й ефективність проникнення в складний внутрішній світ митця за допомогою аналізу колористики його творів також актуалізує дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, науковими пріоритетами якої є сучасне прочитання класичної літературної спадщини. Тема роботи затверджена Науковою радою НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол №4 від 2 листопада 2006 р.).

Мета дисертаційного дослідження - виявити семантику та психосемантику колористичних засобів модерної української прози, осмислити роль колористики у формуванні уявлення про психоструктуру автора.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

осмислити та узагальнити здобутки природничих наук (фізики, психології, фізіології) про колір;

систематизувати уявлення про сутність кольору в гуманітарній науковій парадигмі (релігійна традиція, праці Гете, семантика та психосемантика кольору);

визначити стан дослідження психології кольору в науці про живопис та в літературознавстві;

розробити алгоритм дослідження семантики кольору у творах українських письменників доби модернізму;

провести мікроаналіз семантичного та психосемантичного наповнення колоративів у творах М. Коцюбинського, О. Кобилянської та В. Винниченка;

визначити особливості поетики творів М. Коцюбинського, В. Винниченка та О. Кобилянської з погляду синтезу мистецтв (літератури, живопису та музики), виявивши при цьому домінантну роль кольору у творенні художності;

на прикладі новелістики О. Кобилянської та В. Винниченка розглянути можливості виявлення деяких елементів психоструктури автора через «декодування» психосемантики колоративів.

Об'єкт аналізу - мала проза кінця ХІХ - початку ХХ століття, зокрема, на текстуальному рівні новели М. Коцюбинського («На камені», «Intermezzo»), О. Кобилянської («Битва», «Природа»), В. Винниченка («Краса і сила» та «Раб краси») й інші твори митців, які найбільш репрезентативні для реалізації поставлених у дисертації завдань і водночас типові для ідіостилю письменників - представників однієї із течій модернізму, відповідно: імпресіонізму, неоромантизму й неореалізму.

Предмет осмислення - семантика, психосемантика та символіка колористичних засобів української прози доби модернізму.

Теоретико-методологічна база роботи зумовлена необхідністю застосовувати принципи, які найбільш відповідали б природі досліджуваного предмета, а саме: взаємодії зорових, слухових, дотикових відчуттів - синестезії (І. Франко); моделювання естетичного впливу кольору із застосуванням інструментарію психологічної науки (Д. Іттен, В. Драгунський, М. Люшер). У дисертації використовуються історико- й теоретико-літературні праці (В. Агєєва, П. Білоус, Т. Гундорова, Г. Клочек, Д. Наливайко, С. Єфремов, Ю. Кузнєцов, С. Павличко, Т. Мейзерська, М. Моклиця); дослідження з проблем синтезу мистецтв (Б. Галанов, Л. Гернералюк, Н. Дмитрієва, М. Машенко), взаємодії літератури, живопису й музики в доробку українських письменників-модерністів (І. Демченко, І. Денисюк, О. Єременко, О. Рисак); праці з питань психосемантики кольору (Б. Базима, В. Петренко, С. Рубінштейн, П. Яньшин).

У дисертації використано культурно-історичний, біографічний, герменевтичний та науково-психологічний методи дослідження із застосуванням принципів системного підходу. При інтерпретації семантики колоративів використовується методика повільного («під мікроскопом») читання, а також методика «декодування» їхньої психосемантики за допомогою інтерпретаційних таблиць особистісного колірного тесту М. Люшера. семантичний поетика коцюбинський винниченко

Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає в систематизації уявлень про колір у загальнонауковому та літературознавчому дискурсах; осмисленні ролі барви у творенні художності, виявленні місця колоративів у поетиці М. Коцюбинського, О. Кобилянської та В. Винниченка як знакових представників української модерної прози; визначенні семантики та психосемантики колоративів окремих творів і формуванні цілісного уявлення про колористичну палітру названих митців у цілому; доведенні домінантної ролі кольору в утворенні й рецепції синтетичних (вербально-живописно-музичних) за своєю структурою образів; застосуванні системного підходу до аналізу колористики модерної прози з урахуванням психофізіологічних (механізм синестезії) та психосемантичних закономірностей сприйняття кольору.

Теоретичне значення дисертації полягає у створенні алгоритму осмислення семантики та психосемантики кольору в літературному творі, використанні новітніх досягнень психології кольору (психосемантики) в літературознавчих дослідженнях, які дають змогу аналізувати колористику з позицій архетипних значень кольору й уможливлюють проникнення в складну психосемантичну структуру авторського мислення.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані для подальших розробок проблеми колористики у творах українських письменників доби модернізму, у викладанні курсу «Історія української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття», спецкурсів та спецсемінарів, які передбачають вивчення психології творчості митця й поетики кольору в художньому тексті, а також під час написання курсових, дипломних та магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 4 від 22 жовтня 2009 р.). Наукова концепція та основні положення роботи апробовано у формі доповідей на щорічних наукових конференціях Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2007 - 2009), а також на Всеукраїнській науковій конференції «Поетика художнього слова» (Дніпропетровський національний університет, 2007), Всеукраїнській науковій конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Криворізький державний педагогічний університет, 2008), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми вивчення життя і творчості Ольги Кобилянської та українського літературного процесу» (Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, 2008).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 5 статей у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 224 позиції. Загальний обсяг дисертації 194 сторінки, текстова частина - 173 сторінки.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; установлено зв'язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету й зумовлені нею завдання; визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено теоретико-методологічну базу й методи вивчення; з'ясовано наукову новизну та особистий внесок здобувача, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено форми апробації дисертації, вказано на її структуру та обсяг.

Перший розділ «Психологія кольору: теоретичні аспекти» містить чотири підрозділи, де проаналізовано теорії та визначення кольору в природничих науках, створено уявлення про сутність кольору в гуманітарному дискурсі, зокрема, у мистецтвознавстві з акцентом на його природі в живописі, у літературознавстві й безпосередньо в художній літературі.

Зокрема, підрозділ 1.1 «Колористика в системі природничих наук» присвячено розгляду підходів до визначення сутності поняття «колір» у природничих науках. Оптична теорія І. Ньютона, феноменологічний підхід Е. Герінга, учення Л. Троланда та погляд традиційної психології, представлена в працях С. Рубінштейна - найголовніші з наявних у них концепцій розуміння одного з найзагадковіших феноменів. Кожна виявляє один з аспектів його існування в свідомості людини й уможливлює трактування з певного погляду: кольору як розщепленого променя світла, електромагнітної хвилі, що не має жодного семантичного навантаження (Ньютон); кольору як феномена, що абсолютно існує без зв'язків із об'єктивною дійсністю (Герінг); кольору як явища, що еклектично поєднує в собі обидві названі вище сутності, але не пояснює при цьому можливості сумірності суб'єктивно сприйнятого кольорового образу та семантичного значення кольору, що об'єктивно існує (Троланд); кольору як феномена сприйняття, психологічної категорії, що залежить виключно від реципієнта, його емоцій і почуттів, але при цьому відкриває шлях до розуміння лише частини семантичних значень кольорів пов'язаних з культурно-історичними, конвенційними умовностями й не розкриває їх глибинних архетипних значень (Рубінштейн).

З'ясовано, що жодна із цих теорій не містить у собі всіх аспектів феномену кольору і не може дати вичерпної інтерпретації його значень, а натомість не може повністю задовольнити запити досліджень колористики у сфері літературознавства.

У підрозділі 1.2 «Колористика в системі гуманітарних наук» зроблено аналіз містичних та релігійних поглядів на природу кольору, теорії кольору Й. - В. Гете та новітніх досліджень психосемантики кольору. Саме в гуманітарній парадигмі віднайдено точки дотику власне кольору, його розуміння й системи значень, що грунтуються як на сприйманні, пов'язаному з актуальним психічним станом реципієнта, так і з огляду на складні психічні феномени, котрі вибудовуються на рівні підсвідомого - індивідуального й колективного.

Метафізичні погляди на колір об'єднує уявлення про його трансцендентність, «небесне» походження, котре виявляється як копія, образ, відбиток у «земних» вимірах. У містицизмі й теології кольори мають предметний зміст, визначений їхньою символічною функцією. Але цей зміст не придуманий людиною, а віддзеркалює закони вищого порядку, об'єктивні закони природи. Цей зміст указує на якість і цінність того, що колір відображає, тобто передбачає закономірний емоційний відгук як важливий аспект інтерпретації. Це певною мірою наближає бачення містиків та богословів до оптимального осмислення кольору в літературознавчій сфері.

Уявлення про колористику в гуманітарному дискурсі набули подальшого розвитку у праці Й. - В. Гете «Вчення про кольори». На думку вченого, колір - це єдина форма сприйняття світла людським оком. Водночас, колір є впливовим на емоційну сферу психіки людини. Тобто враження, яке викликає колір, визначається, насамперед, самим кольором, а не його предметними асоціаціями. Визначальна перевага естетико-феноменологічного підходу Гете полягає у відкритті кореляційної залежності кольорових імпульсів та реакції на них психічного апарату конкретної людини.

Гуманітарна парадигма вивчення колористики суттєво поповнилася розбудовою нового напрямку в психології сприймання - психосемантики кольору. Тісно пов'язуючись з поглядами Гете на сутність кольору, психосемантика відкриває широкі горизонти перед літературознавством для більш глибокого та всебічного наукового осмислення теоретичних аспектів колористики. Психосемантика науково пояснює як закономірність зв'язків між параметрами кольорового стимулу й емоційним та фізіологічним станом людини, так і наявність стійких семантичних характеристик різних кольорів.

На відміну від традиційної семантики, нова галузь знання досліджує різні форми існування значень в індивідуальній свідомості (образи, символи, комунікативні й ритуальні дії, а також словесні поняття). Психосемантичний підхід бере до уваги об'єктивні характеристики суб'єктивного образу світу, які ідентичні базовим системним якостям самого цього об'єктивного світу. Залучення здобутків аналітичної психології уможливлює використовувати поняття «архетипний» у розумінні стійкого, такого, що існує незалежно від етноментальних особливостей, значення кольору, котрий єднає окрему людину зі світом і передує на глибинному рівні формуванню як образів сприйняття, так і образів уяви.

Важливим здобутком психосемантики, котрий впливає на формування літературознавчого дискурсу колористики, є розуміння психічного процесу синестезії, який лежить в основі найбільш узагальнених форм репрезентації світу. Разом із концепцію конотативних значень кольору, запропонованої Ч. Осгудом та доповненої у вітчизняній психології В. Петренком, вони розкривають шлях до інтерпретації ірраціональної сфери психіки: інтуїції, емпатії та сугестії. Розуміння механізму синестезії по-особливому актуальне за умови підходу до імпресіоністичних творів, де колір виконує функцію репрезентації підсвідомих порухів душі автора.

У підрозділі 1.3 «Колір як мистецький феномен: психологічні основи» осмислюються основи буття кольору в мистецтві. Його використання в живописі та літературі зумовлене передусім психофізіологічними чинниками, здатністю психіки реагувати на той чи інший кольоровий подразник як на енергетичний імпульс. Не менш важливою є й інформаційна складова впливу на появу тієї чи іншої барви в художньому творі.

Одним із аспектів проблеми енергетичного та інформаційного впливів кольору на нервову систему є переваги, які люди віддають тим чи іншим кольорам. Домінування енергетичної складової засвідчує актуалізацію того чи іншого психологічного стану носія кольору. Тобто використані колористичні засоби, які добирає автор для реалізації художніх завдань, несуть цінну інформацію про його власні психологічні характеристики. Тож, «дешифруючи» психосемантичне (енергетичне) наповнення кольорів, можна відтворити не лише актуальний психічний (емоційний) стан автора, але й більш стійкі феномени його психіки - властивості особистості, її психоструктуру. А це, у свою чергу, дає змогу робити висновки щодо сутності літературного напряму, в якому домінує особистісне начало, особливостей ідіостилю конкретного митця.

Експлікація ж інформаційної складової свідчить про конвенційну природу колоративів, використаних митцем, необхідність вписування в культурно-історичний контекст, можливість адекватного впливу на реципієнта й у цілому широкої обсервації дійсності, що є неодмінною умовою існування мистецтва як одного із виявів духовного життя людини.

Цілком переконливою в контексті поданих міркувань постає використана в дисертації думка М. Моклиці щодо домінування окремих кольорів у творчості представників експресіонізму, футуризму та інших модерних течій. Типологічно такий підхід уможливлює ідентифікувати належність митця до певного мистецького середовища: літературного напряму, течії, угрупування тощо.

У цілому звернення за «кольоровим» матеріалом до модерної прози переконує в оригінальній сутності модернізму, в якому тісно переплелися іманентні ознаки мистецтва як художнього відбитку дійсності й мистецтва як художнього відбитку внутрішнього світу творця.

Підрозділ 1.4 «Психологія кольору в теорії живопису та літературознавстві» присвячено дослідженню взаємодії фізичної сутності кольору й психічної реакції на його рецепцію. Проведений моніторинг праць художників, мистецтвознавців, психологів та літературознавців засвідчує високу продуктивність звернення до психологічної інтерпретації семантики кольору в літературному творі.

Великий внесок в осмислення проблем співвідношення кольору й внутрішнього світу художника та реципієнта зробив майстер і теоретик живопису В. Кандинський. Йому належать висновки щодо двох іпостасей впливу кольору на того, хто його сприймає: фізичної, котра збуджує рецептори зору, й психічної, яка моделює емоційно-естетичні враження від побаченого.

При цьому реакція психічної сфери, за твердженням художників Е. Коха й Г. Вагнера, спонукана власним єством кожної з барв. Цієї ж думки дотримується й мистецтвознавець К.Дербо, котрий зауважує сумірність фізичного кольорового спектра і його еквівалента в душі митця. Підтвердженням цього можна вважати й тезу Р. Арнхейма про колір, як одного з носіїв ідеї мистецького твору, що пояснюється його глибинною, малозмінюваною суттю барви, котру можна віднести до категорії універсалій. Аргументи щодо взаємодії психічних процесів і використовуваних живописцем барв присутні й у розвідках етнографа та дизайнера А. Устинова, котрий показав, що, незважаючи на полісемантичність кольору-знаку, усі можливі його значення, які є досить сталими й не перетинаються, групуються навколо так званого архетипного ядра тієї чи іншої барви, що несе певне смислове навантаження у творах мистецтва.

Подібні міркування повністю накладаються на розуміння впливу кольору в літературному творі, де цей колір з'являється у вербальній формі, опосередковано викликаючи архетипні відгуки психічного єства реципієнта. Поштовхом до розуміння цих процесів у літературознавстві можна вважати трактат І. Франка «Із секретів поетичної творчості», у якому вчений актуалізує синестезію як психічний процес одномоментної рецепції різних подразників і відповідну реакцію на них психоемоційної сфери людини. Це цілком відповідає означеним вище заувагам з приводу архетипної семантики кольору, що породжена імпульсами, які надходять завдяки зору.

Започатковані І. Франком тенденції знаходять своє продовження в сучасній філологічній науці. Звертаючись до колористики прямо чи опосередковано, науковці відзначають її значущість у творенні індивідуальної картини світу (С. Муляр), розглядають колір як своєрідну культурну домінанту, що репрезентує систему ціннісних орієнтирів (О. Кузьміна), аналізують залежність колірної гами та семантики колірних номінацій від психологічного типу митця та його належності до певного літературного напряму (Т. Ковальова), характеризують художнє мовлення письменника, використовуючи номінативні й символічні функції колоративів, наділяючи вербальні колористичні образи функцією відтворення національного мовного дискурсу (Л. Шулінова). Особливого значення кольору для творення художніх образів надає у своїх працях Ю. Кузнєцов, котрі значною мірою використані в дисертації. Значущим постає й дослідження О. Єременко, де колір постає одним із джерел синкретизму модерної літератури.

Багатоаспектність наукових досліджень у царині колористики, подана в підрозділі, не вичерпує проблеми семантичного й психосемантичного дискурсу цього феномена й потребує осмислення на конкретному літературному матеріалі, що й здійснено в другому розділі «Семантика кольору в українській модерній прозі». Він присвячений розкриттю семантики колоративів у творчості М. Коцюбинського й О. Кобилянської (неперевершених новелістів із тонким відчуттям живописної гармонії барви, лінії, перспективи) та В. Винниченка, котрий поєднав у собі талант письменника й художника, і для якого колористична палітра додала можливостей вербально відтворити зовнішні картини світу й внутрішні психічні процеси як учасників художньої дії, так і самого носія художності.

У підрозділі 2.1 «Особливості семантики кольору в новелістиці М. Коцюбинського» осмислюється характер семантичного навантаження кольорового спектра у творчості М. Коцюбинського. Розроблений з цією метою алгоритм дає змогу простежити значення окремих кольорів у творенні художніх смислів, динаміку використання колоративів та їхню формотворчу функцію, важливість барви для кодування психоемоційних станів своїх персонажів. Сутність алгоритму полягає у виокремленні смислових фрагментів тексту; мікроаналізові в них колористичних образів та окремих тропів, в основі яких закладено барву; визначенні функціональної ролі колоративів (зображальної, виражальної, символічної) і їхнє семантичного наповнення; простеженні динаміки зміни їхньої семантики на рівні фабули.

Матеріалом для апробації методики підходу до художнього тексту з позиції його колорування стали новели М. Коцюбинського «На камені» та «Intermezzo», які найбільше відповідають поставленим завданням. Перша - уже авторським визначенням жанру «акварель», що передбачає залучення мистецтвознавчого інструментарію й актуалізації колористичної палітри, а друга - інтенціями аналітичного дискурсу твору, які спонукають до його розширення та осмислення вже заявлених, але не розроблених у літературознавстві проблем, і власне текстовими імпульсами: розмаїттям барв і їхньою значущістю в формуванні художніх смислів.

Акварель «На камені» - один з неперевершених зразків вербального живописання. «Картинка», яка постає перед реципієнтом у момент прочитання твору не менш ефектна, ніж міг би бути її малярський відповідник. Відчуття перспективи, композиційна майстерність просторового розташування окремих образів і тла - усе виказує розуміння автором законів живопису. Та по-особливому вражає своїм розмаїттям кольорова гама. Тут знайшли відбиток авторська любов до малювання, засвідчена сучасниками митця і, зокрема, В. Чикаленко, донькою мецената й доброго приятеля М. Коцюбинського, та усіма визнане й доведене відчуття ним гармонії в навколишньому й у художньому світі. Якщо до цього додати імпресіоністичну спрямованість стилю пізнього Коцюбинського, то вималюється повна картина передумов колорування тексту.

Використання зазначеного вище алгоритму уможливило розкриття семантичної поліфонії використаних письменником барв, їхня значущість у змісто- та формотворенні. Колоративи виконують у тексті як візуально-описову, так і виражальну й сугестивну функції. Колористичні епітети, метафори із залученням колоративів, колористичні перифрази, колір тла (моря, гір, піску, каменю), одягу персонажів тощо - усе сприяє розгортанню ліричного сюжету, увиразнює, підсилює настроєво-емоційну палітру твору. Цікавою є динаміка зміни семантики кольору залежно від смислів того чи іншого фрагменту новели, що доводить конвенційну сутність їхнього використання. Семантика окремих кольорів у тексті набуває відмінного від традиційного наповнення. Зокрема це стосується білого (піна, сіль), який символізує лихо, і зеленого (хвилі) із семантикою передчуття трагедії. Така інтерпретація кольору цілком відповідає тенденції, поміченої О. Кузьміною в літературі першої третини ХХ століття, де білий суголосний концепту «смерть». Флуктують залежно від контексту й змісту того чи іншого фрагменту й синій та червоний кольори.

Не менш ефективним є й використання кольору в новелі «Intermezzo». Її психологічна спрямованість не послаблює, а навпаки, посилює його значущість. Особливістю твору є залучення кольорової палітри для розкриття психічних станів ліричного героя, посилення й послаблення психічної напруги, емоційних сплесків, етапів внутрішнього конфлікту тощо.

Важливим здобутком підрозділу є доведення аргументованості теоретичних засад дослідження. Використання поруч з архетипними кольорів із конвенційною семантикою уможливлює зміну художніх смислів залежно від авторських інтенцій, підтверджує тезу І. Франка про підпорядкування кольорів і їхньої функції «поетичному слову».

У підрозділі 2.2. «Колористичний дискурс малої прози О. Кобилянської» проаналізовано семантичне та психосемантичне наповнення колоративів у новелістиці О. Кобилянської.

Поштовхом до осмислення заявленої проблеми у творчості буковинської письменниці стали дослідницькі інтенції, котрі вже понад століття торкаються барви як формотворчого чинника її поетики. С. Єфремов, О. Дорошкевич, П. Филипович, сучасні вчені В. Агєєва, І. Демченко, О. Єременко, С. Павличко, Я. Поліщук та ін. наголошують на оригінальності цього феномена. Тож інтерес до семантичної та психосемантичної парадигм кольору сповна вмотивований, оскільки розширює уявлення про внесок О. Кобилянської в розвій українського модернізму, поглиблює розуміння сутності кольору в літературному творі в цілому.

Матеріалом для аналізу стали новели «Битва» та «Природа», у яких колористична стихія є по-особливому смислотворчою й репрезентативною для розв'язання поставлених у дисертації завдань. Алгоритм аналізу, запропонований вище, не змінюючись структурно, підсилюється в підрозділі рецептивною складовою, прагненням відтворити реакцію наратора й змоделювати реакцію читача на зовнішні імпульси, що мають у своїй основі колір. У той же час нарощується й вагомість психологічної складової враження від кольору, його психосемантичного наповнення.

Мікроаналіз новели «Битва» як одного з «найміцніших» (П. Филипович) з мистецького погляду творів О. Кобилянської переконує в значущості колористичного компонента в поетиці твору. Більше того, використання барви в тексті постає одним із жанротворчих чинників, підтверджуючи залучення його до поезій у прозі, ліризуючи й опоетизовуючи драму, що розгорнулася на очах авторки й трансформувалась у неперевершене художнє явище.

Вербальні відповідники тієї чи іншої барви утворюються в новелі кількома способами, розширюючи можливості літератури у формуванні «кольорових» вражень. Це і власне називання кольору, і сприяння в утворенні словесних художніх засобів (епітетів, метафор, метонімії тощо), і колористичне перифразування, коли явища дійсності описуються з урахуванням їхніх колірних характеристик, не використовуючи при цьому назви барви. Останній прийом особливо продуктивний, оскільки посилює рецептивні інтенції образів, сприяє емоційній наснаженості зображеного, передачі ставлення автора до зображуваного («хмарний поранок», «мрачний осінній вечір», «срібні змії» «золотисто миготячі блискавиці» тощо).

Особливого звучання набувають колоративи, у яких тонко поєднується власне колір і психологічна характеристика явища, що зображується («грізно-чорна барва», «ніжно-синяві нічні мряки»). При цьому серйозну увагу письменниця приділяє тонам, створюючи, таким чином, імпресіоністичний ефект у неоромантичному за пафосом творі («темно-синій», «сиваво-синій», «прозоро-синій», «ясно-зелений», «матово-зелений», «брунатно-зелений», «темно-понсовий» тощо).

Інтерпретація використовуваних у новелі колоративів, які мають переважно архетипне наповнення, сприяє рецептивній прозорості тексту, легкій адаптації та орієнтації читача в досить багатобарвній палітрі тексту, увиразненню художніх смислів, сконденсованих навколо драматичної події нищення первозданної природи й опору останньої насильству цивілізаційної діяльності людини.

Психосемантична природа колоративів досліджується на матеріалі новели «Природа». Надзвичайна відвага авторки, відзначена критиками, зокрема О. Маковеєм, стосується передусім проблематики твору. Враховуючи сучасну відвертість літературознавства, це - привід аналізувати фабулу, що з успіхом зроблено дослідниками. Обраний же в роботі підхід дає можливість зазирнути в глибини мотивів, які рухають персонажами, простежити динаміку їхніх почуттів, зміну психічних станів, котрі вивершують природний потяг героїв. Колористичний дискурс новели сприяє розв'язанню цього завдання. Поряд із архетипним кольоровживанням, що використовуються як тло, котре сприяє унаочненню психологічних характеристик персонажів, твір насичений колоративами, що мають глибокі психологічні смисли. Конвенційність їх вживання зумовлена необхідністю порушити суспільні табу й водночас реалізувати сублімаційні інтенції авторки. Головною поетикальною знахідкою О. Кобилянської при цьому є використання колористичного натяку, який збуджує читацьку уяву. По-особливому письменниця застосовує й фігуру паралелізму. Він, на відміну від традиційно використовуваного пейзажно-настроєвого, має характер колористично-настроєвого, адже саме колір є визначальним при створенні картин природи, які увиразнюють психічні стани героїв, і набуває психосемантичного звучання, сприяючи творенню поетики неоромантизму.

У підрозділі 2.3 «Значеннєві домінанти кольору у творах В. Винниченка» проаналізовано семантичне наповнення колористики повісті «Краса і сила», що, попри дебютний статус твору, сприяє підтвердженню тези про поліфонічність таланту письменника, яка активно обговорюється нині у зв'язку з оприлюдненням живописного доробку митця.

Уже першим своїм друкованим твором В. Винниченко засвідчив широкі можливості використання кольору як дієвого чинника поетики. Поява нового для української літератури явища - неореалізму - супроводжувалось у письменника активним вибором нових прийомів осягнення дійсності. Серед них: підсилення автентичної семантики кольору авторським суб'єктивним смислом, використання імпресіоністичних моделей, у яких перевага віддається тону над основним значенням кольору, поєднання архетипного й символічного значень барви, моделювання колористичних метонімічних зворотів тощо.

«Краса і сила» стала для В. Винниченка своєрідним індикатором на життєвість його художніх принципів, що ґрунтувалися на особливій природі художнього мислення, здатного до повноформатної з найточнішими нюансами обсервації життя в усіх виявах. Це стосується й зображення пейзажів, де дуже тонко поєднуються елементи міського статичного й динамічного природного краєвиду, і колоритних портретів, у яких зовнішня колористична деталь є відбитком внутрішнього світу персонажів, виконує характеротворчу функцію.

Картина осіннього Сонгорода з домінантою сірого кольору та його відтінків, що переважають у природі, виявляють атмосферу затхлості, смертельної нудьги, змінюється яскравими барвами ярмарку, у зображенні якого В. Винниченко виявляє свою майстерність психологічного портретування. Особливого значення набуває барва в розкритті психології головних персонажів. Дискутуючи з реалістичною традицією, письменник використовує психосемантичну природу кольору, коли психологічна деталь набуває свого значення завдяки забарвленості. Це стосується й образу Мотрі, у якому кольорові домінанти чорного (коса, волосся), темно-сірого (очі), котрі контрастують зі «світлом», що випромінює душа дівчини через зіниці, є визначальними в її особистісній характеристиці, й акценти на тому ж таки чорному (вуса, очі) з додатком тактильних (шовкові, оксамитні) ознак в портреті Ілька, який є втіленням краси, й рудий (волосся, вуса, веснянки) в архетипному значенні та білий (вії) і сірий (очі) з конвенційною сутністю в портреті непривабливого зовні Андрія, котрого автор позиціонує як уособлення «сили». Оригінальним у повісті є й використання кольору як репрезентанта конфлікту твору, що вписується у форму любовного трикутника. Його розв'язання супроводжується як фабульними перипетіями, так і колористичним двобоєм, утіленим автором в епізоді з голубом.

Подальші художні пошуки В. Винниченка в розбудові неореалістичного дискурсу українського модернізму супроводжувалися незмінним інтересом до «забарвлення» тексту. Це стосується як малої прози, що є об'єктом дисертації і яка найчутливіша до невербальних прийомів через необхідність економити художній простір, так і романістики та драматургії, що виходять за його межі.

У розділі 3 «Системотворча функція кольору в синтезі мистецтв та його роль в експлікації психоструктури письменника» колористика осмислюється як системотворчий чинник синестезії модерної прози, як одне із джерел літературного дискурсу кінця ХІХ - початку ХХ століття. Крім цього, кольорова палітра актуалізується з метою розкриття авторської психології як на актуальному рівні на час написання твору, так із зануренням в особливості психоструктури митця в цілому. Виконанню цих завдань сприяє залучення психосемантичної концепції М. Люшера, котра ґрунтується на інтерпретації схильності митця до використання того чи іншого кольору й аналізі динаміки та наступності цього використання. Головним методичним прийомом при цьому залишається мікроаналіз тексту на предмет кольоровживань та їхнього психосемантичного наповнення.

У підрозділі 3.1 «Домінанта кольору в синестезійній тріаді «література - живопис - музика» у творчості М. Коцюбинського» характеризується світобачення та світовідчуття митця, витоки його «тяжіння» до суміжних мистецтв, визначаються ідейно-естетичні функції образів, народжених на стику літератури й живопису, місце і роль зорових уявлень та кольорової палітри в структурі художнього твору.

На широкому фактичному матеріалі (спогади, свідчення самого митця в листах, нарисі «На крилах пісні», наукові розвідки І. Денисюка, Ю. Кузнєцова, О. Рисака, О. Черненко та ін., аналіз окремих текстів: «В путах шайтана», «Цвіт яблуні», «Intегmеzzо») з'ясовується синтетична природа художнього мислення митця. Органічне поєднання живописних і звукових компонентів при конструюванні художніх образів створює ефект поліфонії і сприяє сугестивній спрямованості тексту. Колір, як один із компонентів поетики живопису, постає визначальним чинником художності вербальних мистецьких утворень М. Коцюбинського. Зразком слугують образи «кришталевого великого дзвону», «срібної струни», «дзвінкої металевої пісні» тощо, де колористичний перифраз є формоутворювальним джерелом кольорово-звукового оксюморона.

Загалом художня картина світу М. Коцюбинського-імпресіоніста має свої специфічні особливості, однією з яких є тонке нюансування розмаїтих ознак, процесів, станів. В основі зображення, як правило, лежать колоративи або асоціації з кольором. Разом з тим художнє відтворення світу великою мірою відбувається через відчуття й осмислення його звукових закономірностей, які, знову ж таки, за власними свідченнями митця, пов'язані з кольором.

У підрозділі 3.2 «Синтез мистецтв у малій прозі О. Кобилянської: роль колористики» осмислюється місце кольору в художньому світі О. Кобилянської. Неодноразове звернення дослідників до творчості письменниці як синкретичного явища спонукає до поглиблення розуміння природи злиття різних мистецьких видів. Шлях до результату лежить через розуміння впливу одного з елементів на функціонування усієї системи. І якщо музичний дискурс творчості буковинської письменниці великою мірою досліджений, то колористика як формотворчий елемент поетики, що є значущим у процесі синтезу, потребує відповідної уваги.

Вивчення малої прози письменниці засвідчує злитість сприйняття й зображення світу, поєднання музичної, живописної та словесної мистецьких стихій. Новели «Іmргоmptu рhаntаsіе», «Valse melancolique», «У св. Івана», «Битва», «Природа» та ін. сприймаються як складні аудіовізуальні системи. При цьому колір виконує функцію першого рецептивного імпульсу, який кличе сприймати інші: звуки, моторові образи. Зразком може послугувати сцена в церкві, де колористичні перифрази («сумрак», «миготінні свічок») задають лейтмотив сприймання загальної задушливої атмосфери, що підсилюється «монотонними співами», «шепотом», «стонами», «зойками», «гомоном дзвонів» («У св. Івана»); антропоморфізовані пейзажі в згадуваній вище новелі «Битва», де звукове оформлення («таємна тишина», «грім») контрастує або корелює з яскравою колористичною палітрою («барви флори», «блискавка»), створюючи ефект присутності реципієнта серед розкоші карпатських лісів; кольоро-звукові картини новели «Природа», де зображення найвідвертіших людських потягів постає на тлі «ясного голубого неба» й тиші лісу та дзюркоту гірських потічків, й інших не менш промовистих картин природи, у яких колористичні компоненти увиразнюють звукову гаму твору.

Аналіз новел переконує в багатовимірності символічних колористично-звукових образів з їхньою неповторною ліричною настроєвістю, глибинно-вмотивованим психологічним підтекстом, багатогранністю асоціацій. Письменниця дійшла вершин синтетичної поетики, органічно поєднавши художні імпульси з різних сфер буття.

Не менш органічним постає поєднання барви й звуку в малій прозі В. Винниченка. Розкриттю їхньої кореляції присвячено підрозділ 3.3. «Синтез кольору, музики й слова у творчості В. Винниченка». На матеріалі оповідання «Раб краси» виявляється можливість звукової та колористичної парадигм у розкритті психологічних станів персонажів, особливостей їхнього темпераменту, емоційної сфери, здатності до емпатії тощо.

Широта таланту В. Винниченка обсервується у творі поєднанням музичних та малярських прийомів, артикулюючись у слові. Мелодії Василевої сопілки набувають своєї виразності на тлі семантично й психосемантично доцільно використаних колоративів. Меланхолійна зануреність у власні переживання, неординарність сприйняття світу постає перед читачем завдяки особливому використанню образу сонця, котре асоціюється з колоративом «жовтий», що має архетипну семантику «пошуку вивільнення, яке здатне принести щастя» (В. Драгунський). Його відсутність на тлі звуків дощу, що семантично асоціюється з тугою, а на рівні кольору - із сірим, який у цьому контексті використовується письменником цілком відповідно до його семантики «бажання створити своєрідний захист, відмежувати себе від усіх зовнішніх впливів», створює особливий аудіовізуальний образ меланхолійного самозаглибленого юнака, що марить красою.

У цілому аналіз творів В. Винниченка, обраних з урахуванням рецептивної виразності у відтворенні синтетичних за своєю природою художніх засобів, переконує в дієвості обраного ракурсу: колористичної палітри як системотворчого чинника поетики. Колоративи, використані письменником, підкреслюють значущість музичного супроводу тексту, надають йому особливого колориту, виконують функцію підсилення психологічної виразності. В. Винниченко більшою мірою, ніж М. Коцюбинський та О. Кобилянська використовує метафоричні конструкції з участю кольору й колористичні перифрази, збагачуючи не лише систему словесних виражальних засобів, але й синкретичний потенціал літератури взагалі.

У підрозділах 3.4. «Колір у художній проекції психоструктури автора (на прикладі новелістики О. Кобилянської)» й 3.5. «Роль кольору в експлікації актуального психічного стану автора (на матеріалі новел В. Винниченка «Раб краси» та «Момент»)» також розкривається явище синкретизму, тільки цього разу - наукового. Використання здобутків психологічної науки сприяє уможливленню проникнення у творчу лабораторію письменника: в одному випадку для виявлення актуального психічного стану митця, у другому - спроби осягнути його психоструктуру в цілому. Йдеться про інтерпретаційні таблиці колірного особистісного тесту М. Люшера. Методика їхнього використання, визнана в психологічній науці й педагогіці, дає змогу на статистичному матеріалі переваг, які віддає митець тому чи іншому кольору, визначити особливості його психічного стану в момент його використання. Зміна переваг засвідчує зміну його емоційно-настроєвої сфери, потреб, прагнень, спрямованості особистості.

Підрахована кількість і визначена ієрархія кольороживань у 30 новелах та оповіданнях, які охоплюють виокремлені за ознакою суттєвих зовнішніх та внутрішніх змін, що відбулися в житті, чотири періоди творчості О. Кобилянської, уможливлює встановлення психосемантичної природи колоративів і висвітлює особливості її психосвіту. Порівняння характеру життєвих обставин на кожному з чотирьох етапів із психосемантикою використовуваних кольорів, визначеною за таблицями колірного тесту М. Люшера, свідчать про суттєву відповідність, а значить - і правомірність їхнього подальшого використання в літературознавчих дослідженнях.

Подібна методика використана й стосовно новел В. Винниченка «Раб краси» й «Момент». Актуалізація колористичного спектра у визначеній у результаті аналізу послідовності уможливила реконструкцію психоемоційного стану автора на час написання творів, а залучення біографічного матеріалу, спогадів сучасників, епістолярію та наукових розвідок, присвячених психобіографчній іпостасі письменника, підтвердило продуктивність обраної методики.

Висновки

Узагальнено результати, одержані в роботі. Проведений моніторинг проблеми кольору в загальнонауковому й літературознавчому дискурсах та аналіз прозового доробку знакових представників українського модернізму з погляду колористичного наповнення засвідчив продуктивність використання методик та інструментарію психологічної науки в літературознавчих дослідженнях.

Доведено, що спектр функцій кольору у творчості представників трьох найяскравіших течій модернізму досить широкий. В імпресіонізмі колір є одним із визначальних чинників формування художніх смислів, засобом реалізації авторського бачення світу. Відсутність традиційно значущого сюжету компенсується в імпресіоністичній поетиці, продемонстрованій на прикладі одного з найвизначніших представників цього стилю М. Коцюбинського, засобами, які є впливовими на рецептори сприймання читача, зокрема зір. І тут, як з'ясовано, кольору належить особливе місце. Психологічно вмотивована семантика колоративів, використаних письменником, є формотворчою для лексичних та синтаксичних художніх засобів і смислотворчою для реалізації авторського задуму в цілому. У неоромантизмі, яскравим представником якого є О. Кобилянська, колористичне багатство послужилося на шляху до авторського ідеалу: особистісного, продемонстрованого психосемантичним наповненням колоративів та естетичного, змодельованого вибором кольорів, нюансуванням відтінків тощо. Актуалізація кольору підсилює неоромантичний пафос творів письменниці, а зміна семантики колоративів увиразнює зображувані психічні стани персонажів, сприяє рецептивній прозорості тексту. У неореалізмі, репрезентованому творчістю В. Винниченка, колорування тексту дало можливість зруйнувати стереотипи, вийти за межі традиційної описовості й через надання кольору актуальної семантики сприяти повноформатному відтворенню картини світу. Живописна складова творчості майстра, актуалізована в нашому дослідженні колористичною парадигмою, що, як з'ясувалося, є надзвичайно рецептивно впливовим чинником поетики, дала змогу ще на один крок наблизитися до таємниці його популярності.

Продуктивним методичним прийомом визнано алгоритм, обраний для експлікації семантичного та психосемантичного розмаїття модерної новелістики. Його застосування уможливило глибше проникнення в семантику як архетипних, так і конвенційно використаних автором колоративів, з'ясування ролі кольору в моделюванні тропів та продукуванні художніх смислів. У результаті аналізу виокремлено найзагальніші особливості колористики в модерній літературі. На відміну від традиційно вживаних «забарвлених» образів, що сприяли якомога точнішому відтворенню картин дійсності, колоративи в модерній прозі сприяють створенню психоемоційного тла зображеного, моделюванню психічних станів персонажів, виконують сугестивну функцію. Фабульні зміни при цьому неминуче супроводжуються зміною семантичного наповнення кольорів. Поставлена проблема свідомого/підсвідомого кодування психологічного стану, емоції, настрою, інтенції того чи іншого персонажа певним кольором розв'язана на користь поєднання першого й другого, але з домінантою архетипних колоративних моделей, зумовлених глибинними психічними поштовхами. Така суб'єктивність у виборі барви пояснюється особливостями літературного напряму, відкритого до розкриття найпотаємніших куточків душі автора, метафізичною домінантою модерного художнього мислення.

Залучення колірного особистісного тесту в літературознавчому аналізі допомагає реконструювати актуальні психічні стани синхронічно й сприяє осягненню психоструктури митця в цілому на діахронічному рівні. Використання запропонованої методики особливо продуктивно корелює з біографічним методом. У результаті одержано ще один інструмент, який наближує до розкриття секретів художньої творчості.

Разом з тим аналіз текстів найяскравіших представників української модерної прози з погляду синтезу засобів і прийомів різних видів мистецтва, зокрема музики і живопису, набуває особливої вагомості за умови актуалізації окремих компонентів поетики того чи того артистичного вияву. У цьому разі колористика як неодмінна складова художності в живописі в поєднанні зі звуковими ефектами музичного мистецтва сприяє створенню високохудожніх синкретичних вербальних полотен. Творчість М. Коцюбинського, О. Кобилянської та В. Винниченка - зриме тому підтвердження, своєрідна призма, крізь яку вияскравлюється синтетичність українського модерного мистецтва слова, його унікальна рецептивна потужність й естетична досконалість.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1.Дроботун О.М. Психологічні аспекти колористики (постановка проблеми) / Олександра Дроботун // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - Випуск 70. - С. 78 - 87.

Дроботун О.М. Поетика кольору в новелістиці О. Кобилянської / Олександра Дроботун // Таїни художнього тексту: зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: «Пороги», 2007. - Випуск 7. - С. 301 - 309.

Дроботун О.М. Особливості семантики кольору в другому періоді творчості М. Коцюбинського (на матеріалі новели «Intermezzo») / Олександра Дроботун // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - Випуск 79. - С. 193 - 198.

Дроботун О.М. Семантика кольору у творчості О. Кобилянської (на прикладі новели «Природа») / Олександра Дроботун // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. пр. / Редкол. Г. Ф. Семенюк (гол. ред..), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К.: «Твім інтер», 2008. - Випуск 31. - С. 552 - 567.

Дроботун О.М. Рецепція кольору у творах М. Коцюбинського (на прикладі новели «На камені») / Олександра Дроботун // Наукові записки. Проблеми рецептивної поетики: Збірник літературознавчих статей. Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. - Випуск 84. - С. 61 - 71.