Особливості художнього втілення авторської позиції в творчості Миколи Хвильового

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Олеся Гончара

УДК 883+82-1-8

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ВТІЛЕННЯ АВТОРСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ В ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

10.01.01 - українська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПИЛИПЕЙ ОЛЕНА ВАЛЕРІЇВНА

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор Стрюк Лариса Борисівна, Криворізький державний педагогічний університет, професор кафедри української та світової літератур.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуменний Микола Хомич, завідувач кафедри української та зарубіжної літератур Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (м. Одеса)

кандидат філологічних наук, доцент Водолазька Світлана Анатоліївна, кафедра видавничої справи та редагування Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “01” липня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий: “ 26 ” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 В.П.Біляцька

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Сучасні тенденції розвитку літературознавства спрямовані на те, щоб, “зважаючи на існування в минулому фальсифікованих оцінок літературного процесу, повернення із забуття “заарештованих” і “замовчуваних” текстів та їх авторів, неоднолінійність побутування таланту, необхідно їх переосмислити з позицій новітніх засадчих стратегій, беручи до уваги історичні та психологічні закономірності розвитку суспільства, зіставляючи й аналізуючи факти життя і творчості письменника, літературного процесу в цілому” Заверталюк, Н.І. Посібник до вивчення курсу “Історія української літератури ХХ століття“ [Текст] / Н.І.Заверталюк, Н.П.Олійник. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2009. - С. 3.. Творча спадщина Миколи Хвильового довгий час несправедливо замовчувалася, штучно вилучалася з літературного процесу, викликала суперечливі оцінки дослідників, однак і досі не знайшла належного поціновування і глибокого вивчення Кислий, Ф.С. Микола Хвильовий [Текст] / Ф.С.Кислий // Українська література. Імена і долі письменників: методичні поради. - К.: “Бібліотека українця“, 2001. - С. 12.. Ю. Шевельов зазначав: “Про письменника Хвильового за двадцять років після його смерти не написано фактично нічого. …Письменник Хвильовий, факт кардинально викорчуваний з свідомості людей і в Україні, і на еміграції” Шевельов, Ю. Хвильовий без політики [Текст] / Ю.Шевельов // Шевельов Ю. Вибрані праці: у 2 кн. / упоряд. І.Дзюба. - К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2008. - Кн. ІІ. - С.273.. Проте його творчість була ключовою в епоху українського ренесансу 20-30-х років ХХ століття, періоду осмислення цілим поколінням митців перехідного етапу в історії країни й роздумів над сутністю людини в добу соціально-політичних і духовних перетворень. Твори М. Хвильового стали художнім прикладом нових естетичних пошуків і творчих відкриттів. Бурхливий розвиток сучасного літературознавства відкриває нові перспективи глибокого текстуального дослідження художнього твору, зокрема і в руслі проблеми автора, що зумовлює актуальність дисертаційного дослідження.

Кожен художній твір втілює у собі внутрішній потенціал митця, виражаючи авторське бачення людини і світу. Художня модель дійсності, втілена у всій внутрішній і зовнішній структурі твору, засвідчує активне авторське начало, а відтак наявність авторської позиції, з'ясування якої є важливим для розуміння самого митця і його творчості. У цьому аспекті поетична і прозова спадщина М. Хвильового не вивчалась, у зв'язку з чим тема дисертації своєчасна та нова. Такий підхід дасть можливість глибше осягнути особливості становища й розвитку української літератури “в умовах тоталітарного режиму й диктату соцреалізму, акцентуючи увагу насамперед на тому, що народжувалося всупереч йому, як основа національного естетичного явища” Заверталюк, Н.І. Посібник до вивчення курсу “Історія української літератури ХХ століття“ [Текст] / Н.І.Заверталюк, Н.П.Олійник. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2009. - С. 3..

Дослідження ж поезії М.Хвильового, яка залишалася поза увагою літературознавців, в аспекті проблеми вияву авторської позиції в ній дає змогу простежити початок формування духовного світу автора, еволюцію його авторського світогляду, з'ясувати генетичний зв'язок між поезією і малою прозою в ідейно-тематичному, образно-смисловому та стильовому планах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету в руслі комплексної теми “Аналіз художнього твору”. Тему дисертації затверджено Вченою радою КДПУ (пр. №5 від 14.12.2000 р.), а також бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (пр. №4 від 21.11.2002 р.).

Об'єкт дослідження - поетичні збірки “Молодість”, “Досвітні симфонії”, поеми, позазбіркові поезії, оповідання та новели М.Хвильового.

Предметом дослідження є своєрідність художніх форм, засобів та прийомів вираження авторської позиції у поетичних, ліро-епічних творах, в оповіданнях та новелах М.Хвильового.

Мета дослідження полягає у розкритті художніх особливостей втілення позиції автора у ліричних, ліро-епічних та новелістичних творах М.Хвильового.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- зробити огляд літературознавчих досліджень, присвячених вивченню проблеми автора та авторської позиції у художньому творі;

- визначити стан дослідження вітчизняними літературознавцями поетичних, ліро-епічних та прозових творів малих оповідних жанрів М.Хвильового в аспекті проблеми автора та виявлення авторської позиції в них;

- виявити систему авторських поглядів на світ, виражених у поетичній творчості, оповіданнях та новелах М.Хвильового;

- з'ясувати особливості виявлення авторської позиції у поетичній спадщині М.Хвильового;

- розкрити художню специфіку вираження позиції автора у малих оповідних жанрах М.Хвильового.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці, присвячені проблемі автора та його позиції у художньому тексті М.Бахтіна, Н.Бонецької, В.Виноградова, Л.Гінзбург, Г.Гуковського, М.Гуменного, В.Катаєва, Б.Кормана, Ю.Лотмана, Ю.Манна, Л.Мешкової, К.Петросова, С.Руссової, В.Світельського, В.Смілянської, Н.Степанова, Л.Стрюк, Н.Тамарченка, В.Терещенко, К.Фролової, а також наукові розвідки, в яких аналізується творчість М.Хвильового. Це праці В.Агеєвої, Ю.Безхутрого, О.Білецького, І.Бондар, В.Брюховецького, О.Вечірко, О.Гаврильченка, В.Гадзінського, Н.Гаєвської, П.Голубенка, С.Гординського, С.Гречанюка, О.Гриценка, О.Гудзя, Т.Гундорової, Т.Гунчака, М.Доленга, Д.Донцова, О.Дорошкевича, К.Дуба, П.Дунай, С.Єфремова, М.Йогансена, М.Жулинського, С.Журби, Н.Заверталюк, Л.Кавун, Ф.Кислого, Ю.Коваліва, А.Колісніченка, І.Констанкевич, В.Коряка, І.Кравченка, В.Кулика, О.Лігостової, Д.Мейса, В.Мельника, С.Мірошник, Р.Мовчан, М.Неврлого, С.Павличко, Н.Партач, Є.Перліна, Л.Плюща, М.Поповича, Т.Пушкаренко, М.Руденко, З.Савченко, Г.Сивоконя, В.Снегірьова, О.Соловея, В.Сонцвіта, Г.Софійчук, Л.Ставицької, П.Степаненка, М.Сулими, С.Тримбача, О.Філатової, А.Флакера, Р.Харчук, П.Христюка, Ю.Цекова, І.Цюп'як, М.Чиркова, Ю.Шевельова, В.Шевчука, М.Шкандрій, В.Юринця, О.Ющенко.

Для досягнення поставленої мети застосовано такі методи наукового дослідження: системно-естетичний та історико-культурний методи, доповнюючи їх структурно-семіотичним та типологічно-порівняльним підходами, а також метод комплексного текстуального аналізу, що дає можливість з'ясувати своєрідність художніх форм, засобів та прийомів вираження авторської позиції в поетичних творах та поемах, в оповіданнях та новелах М.Хвильового. хвильовий поетичний оповідний жанр

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного підходу до вивчення творчості М.Хвильового в аспекті вираження авторської позиції у поетичних, ліро-епічних творах, оповіданнях та новелах, уперше проаналізована поезія і мала проза письменника з метою з'ясування особливостей художнього вираження позиції автора у них, у текстах різних жанрів виділено суб'єктні і позасуб'єктні форми вияву автора та його позиції. Саме в цьому аспекті творчість М.Хвильового ґрунтовно ще не вивчалася.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у процесі викладання у вищих навчальних закладах курсу історії української літератури, при проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених вивченню творчості М.Хвильового та проблемі автора в художньому творі, при написанні курсових, кваліфікаційних та магістерських робіт, при створенні підручників та навчальних посібників з української літератури для студентів-філологів, учнів загальноосвітніх шкіл, вчителів.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету. Основні положення та результати дослідження викладено у доповідях на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2001, 2002, 2006, 2007, 2008, 2009), Всеукраїнській науковій конференції “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (Київ, 2001); “Творчість Юрія Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (Київ, 2002), Всеукраїнській науковій конференції “Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій творчості Олега Ольжича (Київ, 2007), на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Мультилогос літератур світу“ (Кривий Ріг, 2010), а також на щорічних підсумкових наукових конференціях КДПУ (2000-2010).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (275 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок, з них 193 сторінки основного тексту та 24 сторінки, на яких розміщено список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його науково-теоретичну основу, розкрито наукову новизну та практичну значимість, висвітлено зв'язок дисертації з науковими програмами й планами, визначено основні методи дослідження, апробацію результатів роботи.

У першому розділі “Провідні аспекти вивчення авторської позиції: літературознавчий дискурс” представлено науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження з проблеми автора та його позиції у художньому тексті. Виявлено, що всі дослідники вважають автора смисловим центром тексту, що організує в єдине ціле усю ідейно-художню систему твору, кожен елемент якої зумовлений його баченням (В.Виноградов, М.Бахтін).

У підрозділі 1.1. “Основні підходи до вивчення проблеми автора у літературознавстві” висвітлено загальні теоретичні засади розробки проблеми автора та авторської позиції у літературознавстві, яка належить до числа кардинальних. З'ясовано, що основні наукові розробки проблеми автора в літературознавстві ХХ ст. спираються на дослідження В.Виноградова, М.Бахтіна, Б.Кормана. В.Виноградов у своїх наукових пошуках проблеми автора пройшов шлях від мовленнєвого розуміння до естетично-філософського осмислення суті образу автора і місця автора у художньому творі. М.Бахтін, розглядаючи проблему автора у нерозривному зв'язку з проблемою героя, виділяв у кожному художньому творі два ціннісних контексти - героя і автора. Б.Корман звернув увагу на питання художньої реалізації авторської позиції у творі. Вчений розрізнив суб'єктні та позасуб'єктні форми вираження автора у творі, виділивши суб'єкта мовлення і суб'єкта свідомості.

Деякі дослідники розглядають авторську позицію в структурі художнього тексту через сукупність точок зору автора на світ (Ю.Лотман, Б.Успенський, Н.Тамарченко, О.Ткачук). Майже всі літературознавці визначають авторську позицію як вияв авторського ставлення до дійсності (М.Гуменний, Л.Мешкова, Д.Затонський), але самі точки зору як вияв авторської позиції не конкретизують.

У підрозділі 1.2. “Погляди дослідників на специфіку вираження авторської позиції у поезії та прозі” аналізується висвітлення в літературознавстві питання художньої реалізації авторської позиції у творі залежно від видової і жанрової диференціації літературних текстів. Майже всі дослідники художні форми вираження автора в поезії поділяють на суб'єктні та позасуб'єктні, а серед суб'єктних основну увагу приділяють формі “ліричного героя”. Виділяються поняття, які дослідники використовують на позначення суб'єктних форм вираження авторської позиції в ліриці, зокрема це “автор”, “ліричний герой” (Б.Корман), “образ автора”, “образ поета”, “ліричний герой”, “ліричний характер”, “ліричне “я”, “ліричний персонаж” (К.Петросов); “ліричний герой” (Д.Максимов); “власне автор”, “ліричний герой”, “ліричний персонаж” (Н.Степанов); “типи автора” - “ліричний “власне автор”, “ліричний персонаж”, “ліричний герой”, “ліричний розповідач” (В.Смілянська).

Тенденція поділу форм вияву авторської позиції на суб'єктні і позасуб'єктні є актуальною й для прозових творів. Для вираження авторської позиції у художній прозі визначальною є позиція носія викладу, за яким стоїть автор. Епічне родове начало прози характеризується зовнішньою позицією автора над усіма стосовно художнього світу твору (В.Смілянська). Через те, що носій викладу стосовно зображеного у творі перебуває на епічній відстані, виникає ілюзія відсутності автора в епічному творі. Однак незалежність епічної художньої реальності від авторської уяви в епічному творі відносна. Організація повістування у художній прозі відбувається шляхом розрізнення двох типів оповіді: повістування від першої і третьої особи - гомодієгетичний наратив і гетеродієгетичний наратив (Ж.Женетт, Цв.Тодоров, Я.Лінтвельт). З'ясовано відмінності між оповіддю від першої і третьої особи. Повістування від першої особи передбачає показ внутрішніх, психологічних реакцій суб'єкта мовлення, що підвищує ступінь суб'єктивізації зображення, оскільки внутрішній світ інших персонажів зображується обмежено (В.Смілянська). Оповідь від першої особи реалізує оповідач або першоособовий наратив.

На відміну від оповідача, розповідач (третьоособовий наратор), здійснюючи повістування від третьої особи, перебуває на периферії художнього світу твору. Розповідач зменшує увагу до ірраціональних психологічних реакцій, акцентуючи на зовнішньому об'єктивному вияві життя людини. На основі різного ступеня виявленості розповідача у прозі в українському літературознавстві склалася типологія авторів прозового твору: “типи розповідачів” (О.Галич), “оповідачів” (К.Фролова), “власне автора” (В.Смілянська), “книжний повістувач”, “усний оповідач”, “герой-оповідач” (В.Скобелев) тощо.

Помічено, що розробка науково-теоретичної проблеми вираження авторської позиції знаходить своє втілення на конкретному історико-літературному матеріалі, яким стала романістика О.Гончара (М.Гуменний), мала проза І.Франка (В.Гуменна, М.Легкий), новелістика В.Стефаника, О.Кобилянської, М.Коцюбинського (А.Островська), проза Т.Шевченка (В.Терещенко). Однак творчість М.Хвильового в цьому аспекті ґрунтовно ще не вивчалася, окрім деяких аспектів вираження авторської концепції людини в повістях М.Хвильового (І.Цюп'як).

У підрозділі 1.3. “Дослідження творчості М.Хвильового у руслі проблеми автора” проаналізовано стан дослідження творчості письменника в літературознавстві, зокрема стан вивченості поезії та малої прози М.Хвильового в аспекті проблеми авторської позиції. З'ясовано, що постановка, а тим більше наукове вирішення проблеми авторської позиції у поетичних творах письменника зовсім відсутні. Основна увага дослідників була звернена на ідейно-художній зміст поезії, її тематично-стильові домінанти та окремі ознаки поетичної форми (В.Гадзінський, С.Єфремов, М.Жулинський, М.Йогансен, В.Коряк).

Для прозових творів М.Хвильового, на думку багатьох дослідників, характерним є вияв авторського ставлення до зображуваного через співвідношення автора і героя (В.Агеєва, Т. Пушкаренко), поліфонізм суб'єктів авторської свідомості (Є.Перлін) та постійне відчуття авторської присутності (М.Чирков). Вчені помітили домінування суб'єктної форми реалізації авторської позиції у творі у формі героя-оповідача (М.Жулинський), а також введення у твір наскрізних образів, об'єднаних єдиною авторською програмою “романтики вітаїзму”. Важливим прийомом вираження авторської позиції, як вважають літературознавці, є уживаний досить часто у прозі М.Хвильового підтекст, що відкриває простір для “живої мислі читача” (Ю.Цеков). Характерним же для творчості письменника конфліктом, на думку більшості літературознавців, є конфлікт між вимріяним ідеалом і дійсністю. Автор прагне знайти оптимальні шляхи вирішення цього конфлікту, розкриває читачеві всю багатоманітність суб'єктивних поглядів на пореволюційну дійсність. У зв'язку з тим, що дослідники ґрунтовно авторську позицію не вивчали у поезії та малій прозі М.Хвильового, це зумовлює актуальність і новизну нашого дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Своєрідність вияву авторської позиції в поетичній спадщині М.Хвильового” розглядається специфіка вираження авторської позиції у збірках “Молодість”, “Досвітні симфонії”, позазбіркових поезіях та поемах М.Хвильового. У підрозділі 2.1. “Художнє втілення позиції автора в поетичній збірці “Молодість” у результаті аналізу творів виділено сукупність авторських точок зору на світ, зокрема філософську точку зору на сенс життя й місце людини в цьому житті: “Ми роздеремо ніч, задзеленчить зоря...“, “І пал наш прямує в космос... Туди, в блакитні гарячі грози, Стрілою натовп - Летів“ (“Уривки (І, ІІ)“, “Сонячна вага”); точку зору на революцію й на постреволюційну дійсність: “О життя, громострільний коваль, І ти кузня - земля громовиць, я, ваш син, - хуртовина і сталь, Ваша міць“, “...сміються Дзвінко, дзвінко молотки Про весілля революцій“ (“Сонячна вага”, “Уривки (І, ІІ)”, “Після громовиці”, “Весняне оповідання”, “Молотки“, “На верхів'я”, “Мліти в полум'ї вік, без кінця…”); точку зору на роль і місце поезії: “Тепер іду новітній І лине буйний спів. Я вам, заводи рідні, Несу вінок з огнів“ (“О рудні, ваше свято…”); точку зору на село і місто: “Колись заводи Покликали міцніш, І я в лани, городи Встромив забуття ніж“ (“О рудні, ваше свято…”); точку зору на робітничу працю і її діяльну роль щодо наближення нового кращого життя: “Ледве ранок... Я, як сонце безкрайо веселе, На завод положу свої очі“, “В грудях живець тремтить, плигає, Мрії, як ті зоряниці“ (“Скляр”, “Швець працює”, “Біля коксової печі”, “Молотки”). Помічено, що виділені в збірці “Молодість” авторські точки зору на світ об'єднані спільним характером світовідчуття ліричного суб'єкта, який демонструє енергію і волю до життя, жагу пізнання, оптимізм, радість від сприйняття нової дійсності. Глибоко розкривши емоційно-психологічний стан ліричного героя у поетичному світі збірки “Молодість”, М.Хвильовий втілив свою естетичну концепцію людини і світу, складовими якої постають широта і масштабність поетичного мислення, виражені у мотиві космізму; антропоцентризм, з його протиставленням людини і природи та вивищуванням людини над природою; деструкція усталеної гармонії і проголошення революції як нової гармонії; потреба руху і змін як самодостатній чинник; естетизація дійсності шляхом поетизації виробничих процесів. З-поміж художніх засобів вираження авторської позиції в збірці “Молодість” особлива роль належить метафорам, епітетам, гіперболам, порівнянням, алегоричним образам, поетичному паралелізму, поетичним зіставленням, персоніфікації, повторам.

З'ясовано, що автор виражається в збірці за допомогою кількох суб'єктів мовлення: ліричний герой, ліричний персонаж, власне автор. Усі композиційно-мовленнєві суб'єкти поезій реалізують активну особистість автора, оптимістично налаштовану на розбудову нового життя в країні.

У підрозділі 2.2. “Специфіка вияву авторського світобачення в збірці “Досвітні симфонії” та позазбіркових поезіях” помічено, що у художньому світі збірки “Досвітні симфонії” авторське бачення всіх суперечностей перехідної доби 20-х рр. позначене посиленням драматично-трагічного світосприйняття автора. До тих точок зору, які ми виділили у збірці “Молодість”, додалися ще історіософська (“Тріолети”), соціально-економічна (“Голод”), точка зору на постреволюційну дійсність і емоційно-психологічний стан людини (“Тіні”, “Ах, як мертво”, “На мінори розсипалась мряка”, “Народна пісня”, “Смуток”, “Увечері проходжу по майданах…”, “Катеринка”, “Прийде сюди холодна, вечірня…”, “За обрієм зима”). Виявлено, що особливим драматизмом відзначаються авторські точки зору на постреволюційну дійсність та емоційно-психологічний стан людини тієї доби: “Журба, турбота, і сум, і смуток... вклоняюсь вам!“. Дійсність в збірці “Досвітні симфонії” постає непривабливою, навіть жахливою й деструктивною: “Ах, як мертво навкруги, як мертво,.. Пеленає революції мовчазні жертви Моїх думок розпатланий кужіль“, “життя сучаснеє, що скиглить“, “майдани в марності загрузли в калюжах“, “Невже не можна запалить тебе, заводе, хоч одчаєм?“. Авторська свідомість виявляє потребу відірватися від реальності, зануритися у мрії, ілюзії, поринути у нереальні світи, щоб знайти відпочинок, хоча б на деякий час : “А наші груди хочуть ласки... Наш потяг в небо не погасне... підемо туди - за обрій“, “Нас не сотні, а мільйони шукають вищих берегів цивілізацій...“. Таке сприйняття реальності ліричним суб'єктом абсолютно протилежне сприйняттю дійсності, втіленому в збірці “Молодість”. У збірці “Досвітні симфонії” помічено домінування авторської тенденції розщеплення життя на реальне й уявне. Акцентно-виразну роль автор надав протиставленням образів дійсного і уявного (“Ах, як мертво”, “На мінори розсипалась мряка”), села і міста (“На вулиці свято…”, “Я із жовтоблакиття перший…”, “Я тепер покохав город…”, “Та невже ніколи не забуду…”), сучасності і майбутнього (“Тріолети”). Антитеза допомагає авторові увиразнити й поглибити відчуття абсурдності і деформованості світу в умовах нових політичних реалій, а також стає засобом художнього вияву захисного психологічного механізму людської психіки під тиском безвиході. Активну роль у цьому відіграють риторичні конструкції: “Жевріють спогади... про що? Ох, повідь барв, не потопи Жагучий потяг в безнадійя...“. В той же час, як і у збірці “Молодість“ автор великого значення в оновленні дійсності надає поету та його слову: “О, де ж ти? Де ти, златоустий Співець індустрій?“, “Я із жовтоблакиття перший На фабричний димар заліз. Журавлиних пісень моїх верші По цехах розставляю - скрізь“.

Помічено в ході дослідження, що ліричний герой “Досвітніх симфоній” та позазбіркових творів постає людиною пригніченою, втомленою, яка постійно відчуває страх, жах, біль і тривогу. У передачі авторської позиції у творах поет особливо активно залучає різні види ремінісценцій: міфологічних (Аріман з поезії “Клавіатурте”), фольклорних (мотив свята Купала, мотив скарбу під дубом, образ лісовика, стилізація під народну пісню, діалогічна форма творів, використання народнопоетичних засобів у віршах “На вулиці свято…” і “Народна пісня”) та історико-літературних (образ Овідія в поезії “У полі голосить мати”). Їх роль полягає у формуванні асоціативного поля авторського світобачення, що в свою чергу активізує читацьку свідомість й засвідчує високий інтелектуалізм поетичного мислення М.Хвильового як автора модерного. Поет активно використовує поєднання психологічних, звукових, зорових і пейзажних мікрообразів, чим засвідчує синкретизм авторського сприйняття дійсності, акцентуючи і на своєму ставленні до неї.

Аналізу поем щодо вираження в них авторської позиції присвячено підрозділ 2.3. “Автор як точка зору на світ у поемах М.Хвильового”. Основне ідейно-тематичне поле його поем окреслено подіями революції, громадянської війни, національно-визвольних змагань, які поклали початок новій епосі і новому світовідчуттю людської особистості, що постало в центрі уваги автора, який вважав поета духовним лідером суспільства. Тому не випадково М.Хвильовий вдається до ремінісценції, використовуючи образ Бояна, який через хуртовину віків здатний надихати на боротьбу, але в епоху “електричного царства“ митець повинен брати “з української діжки... хміль І мисль свою пускати амазонкою в далечінь...“ (“В електричний вік“). На думку автора, в буремну епоху людиною рухає дух самопожертви - “офіри“, що є рушієм історичного поступу доби на шляху до наближення мрії. Автор вважав, що досить одного “зусилля в зусиллях вікових - і вільний заспіває вільним“ (“В електричний вік“). Поза увагою автора не залишились і драматичні тенденції часу, що виявились у авторських застереженнях (“Гляди ж... бо тендітне досягнення гроно упаде на траурні ризи“) та констатаціях (“тулились до будинків примари переляку“, “Ах, я знаю цю в'язницю. У ній і мені - атому мільйоноголівого тіла - було гарно гріться...“, “...у ланцюжку чоловічого життя ви маєте ще раз посьорбати отрути“, “сьогодні Прометей умовно - неприковано-прикований“ (“В електричний вік“). Авторська точка зору на світ знаходить найрізноманітніші художні форми вираження. У М.Хвильового як романтика проглядається прагнення до гіперболізації і масштабності зображення можливих рукотворних змін завдяки індустріалізації. (“В руках румпель - веду корабель машинізації. І повернути землю вже маю твердь“), але в той же час атмосфера у суспільстві сповнена агресії і небезпеки (“Не раз іще гостей з звірячими очима, що гірше татарви часів перегорілих, чекатиму до себе“). Своє бачення епохи автор передає метафорою, характерною для нього як модерніста (“Так крок кривавий тисячоліття свою одмірює добу“ або “На твоїх крицевих віях запеклася майбуття сльоза“).

У “Поемі моєї сестри“ автор виявляє свою позицію через складну взаємодію тексту і підтексту твору. Роздуми про життя, революцію, місце людини в цьому житті вкладаються автором в уста повії, яка виступає суб'єктною формою вираження авторських поглядів. Це елемент епатажу і гри, що представляють М.Хвильового-модерніста, для якого не існує табу і канонів, як не існує їх в сучасній поетові епосі 20-х років ХХ ст. Поема трансформує авторське бачення сучасності, психологічного стану людини в переломний момент історії, душу якої огортають смуток і сумнів, викликаючи в її свідомості сюрреалістичні картини видінь: “Крізь корину землі, у глибінь... ватажки моїх дум побрели“. У творі зазначається, що боротьба заради боротьби робить людину страшенно самотньою і спустошеною. Духовна порожнеча зумовлює оголення тваринних інстинктів як ознаку втрати духовних цінностей в суспільстві, що передає підтекст уявної картини поєдинку двох самців за самицю. Революція як рух до нового життя в реальній дійсності супроводжувалася терором і це не залишалось поза увагою автора: “Далеко, брести далеко, багнети терору на путі стережуть“. У кінці поеми звучить авторський підсумок філософського бачення сутності гармонії у нову добу, що виражається в метафорі: “Вільний дух спішить до плоті - так синтез в істоті“. Автор впевнений, що будь-які дії, спрямовані на оновлення життя, повинні поєднуватися насамперед із духовним очищенням і звільненням свідомості людини.

У поемі “Ex oriente lux” фіксуються враження та роздуми автора щодо ідеї азіатського ренесансу, що актуалізується лексичними та тавтологічними повторами: “Зі сходу …кучугури кучугурили там. Зі сходу струмкує дим“. Повтор цих рядків виконує функцію рефрену, що акцентує на авторській позиції щодо майбуття батьківщини. Велике майбутнє для України автор пов'язує також з процесами індустріалізації, що зроблять її могутньою, коли буде захищена “списами димарів”, що піднялися “Над країною, над пшеничною, жовтоцвітною, голубиною“.

У поемі “Трамвайний лист” реалізується авторська точка зору на роль жінки, долю матері й дитини в епоху великих соціальних потрясінь. Поет художньо досліджує складний процес взаємодії особистого, родинного й загального в переломні моменти історії. На думку автора, ламається традиційна жіноча психологія, коли жінку початку ХХ століття вже не задовольняє виконання лише свого природнього обов'язку, бо в епоху революцій вагітність постає як “ будень, сірий, нудний яв“. Жінку манять більше розмови “про комуну загірних людей“. Основним художнім прийомом вираження авторської позиції в поемі “Трамвайний лист” є антитеза, що об'єднує художній світ поеми в одне ціле. Автор протиставляє буденному життю мрію, ілюзію. Антитеза увиразнює авторську точку зору на село і місто. Авторська точка зору на місто характеризується двоплановістю: з одного боку, героїня бачить реальне місто, де “блукають шакали”, з іншого, їй ввижається місто-мрія, місто-легенда “без бруду, без повій, без брехні“. У поемі трансформується авторська ідея азіатського ренесансу, що актуалізує авторську проекцію перспектив розвитку країни, хай і ілюзорно-утопічних.

Поема “Зелена туга” присвячена зображенню емоційно-психологічного стану людини в постреволюційну добу. “Зелена туга” набуває символу гнітючої туги за прекрасною мрією, яка не знаходить втілення в реальному житті. Поема побудована на основі вражень і роздумів автора про певні реалії життя (“І завжди я в журбі похмурий на путях, а навкруги мене - кублиться-б'ється мряка і шмаття від життя“). Авторське ставлення до сучасності підкреслюють образи нетрів, дощу і мряки, що створюють драматичне нагнітання. Характерною ознакою реальності для нього стали “люди з голодної губернії”, від чого в свідомості ліричного “я“ “холодніє час”, бо чути “ліхтарів зітхання“, “і під'їзди в розпуці завивають...“. Ці образи актуалізують авторський погляд на економічне становище країни, оскільки у 1921-1922 році в країні панував голод. У поемі образ цербера є символом зловісної небезпеки й наповнює сприйняття дійсності відчуттям страху. Войовничість і жах у боротьбі за утвердження нових ідеалів життя автор виражає за допомогою персоніфікації “а місто - з піхви мечі!”. Жахлива сучасність провокує відчуття самотності та непотрібності, що переповнює ліричне “я“, оскільки не реалізувалися ідеали, за які він боровся: “А край міста стогін, і я, колишній регент, стою без дороги“. Це відчуття зайвості підкреслюється за допомогою епітета “колишній регент” (керуючий). Головною проблемою його стає пошук душевної рівноваги, спрямовуючи думки в недалеке минуле часів громадянської війни: “… а серце стогне в тузі, ах, що цей, що цей сум? Це спогадів мара…“. Поеми М.Хвильового художньо розширили і поглибили власне авторську естетичну концепцію людини і дійсності порівняно з поетичними творами. Дослідження показало, що поетична спадщина М.Хвильового, хоч і невелика за обсягом, містить у собі багатогранність та оригінальність вираження авторського світовідчуття в добу глобальних історичних змін.

У третьому розділі “Автор як система точок зору на світ та художнє його виявлення у малих оповідних жанрах М.Хвильового” йдеться про специфіку вияву авторської позиції в оповіданнях і новелах письменника. Виділено авторські точки зору на світ, виражені у малій прозі письменника.

У підрозділі 3.1. “Ставлення автора до війни як деструктивного фактору в житті людини ” відзначається антигуманний вплив війни на внутрішній стан людини (“Солонський Яр”, “Бараки, що за містом”, “Мати”). Автор акцентує на процесі моральної деградації особистості й суспільства в цілому, на домінуванні гіпертрофованого цинізму та жорстокості, що були породженням соціальних катастроф, пережитих людьми, які, сп'яніли та здичавіли від крові і смерті, яких “мабуть мерці збили з пантелику“, “від трупового духу заморока зайшла“, “не чекали й смерті - валили на підводи й везли на цвинтар“ (Бараки, що за містом“). Люди в частині своїй перетворюються на збайдужілих роботів, які вважають, що милосердя зайве, бо “все одно завтра в яму“. Війна оголює тваринні інстинкти в людині, знецінює людське життя, збуджуючи прагнення владарювати над життям іншої людини, вбивати, отримуючи насолоду“ (“Бараки, що за містом“). Громадянська війна подається автором у новелі “Мати“ як модель братовбивства, що перегукується з “Подвійним колом“ у “Вершниках“ Ю.Яновського. Образ матері у творі постає уособленням України. Автор застерігає, що розбрат може стати причиною її загибелі. Крім того, на його думку, нове суспільство не зможе виникнути в умовах хаосу, агресії та насильства. Так країна ніколи не знайде “веселого шляху“ (“Солонський Яр“). Авторський погляд виражається через авторські зауваження: “А далеко гуло радіо на тисячі гін про журбу нашої невеселої країни“ (“Бараки, що за містом“). Автор постає як літописець доби, вводячи публіцистичні вкраплення, підсилені риторичними фігурами. Жахливі картини війни і смерті, змальовані М.Хвильовим, передають авторське усвідомлення приреченості суспільства, яке втрачає моральні орієнтири в процесі своєї розбудови.

Підрозділ 3.2. “Вираження авторського погляду на соціально-економічні та політичні проблеми доби” присвячений аналізу жахливих і потворних наслідків революційних перетворень, що значно погіршили соціально-економічне становище людей. Голод, антисанітарні умови життя, нестача медикаментів виступають основними ознаками життя нового суспільства (“Редактор Карк”, “На глухім шляху”). Автор вказує на соціальне розшарування у новому суспільстві, яке всупереч принципу рівності всіх людей, поділяється на ситих і голодних (“Колонії, вілли…”, “Із Вариної біографії”). На думку автора, убоге економічне становище, голод, злидні, епідемії виступають чинниками, які сприяють деморалізації людини і суспільства в цілому, поступово вбиваючи віру в майбутнє. Письменник акцентував на ситуації політичної невизначеності серед людей (“Юрко”, “Життя“, “Наречений“). Нова більшовицька влада окремими особами сприймається як влада вседозволеності, хаосу і безконтрольності: “Більшовицька власть... це значить воля і слобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й іншим не перешкоджай“. Автор показує, що така життєва позиція веде до злодійства (“Колонії, вілли…”). М.Хвильовий розумів важливе значення просвіти і освіти для розвитку нового суспільства (“Кіт у чоботях”, “Синій листопад”, “На глухім шляху”).

Виявлено у творах малих прозових жанрів авторський погляд на село і місто (“Життя”, “Бараки, що за містом”, “Заулок”, “Редактор Карк”, “Арабески”), які, на його думку, уособлюють протилежні типи світогляду людини: село - традиційний, віджилий, місто - новий, прогресивний. Селянське світовідчуття, на думку автора, стає соціально-психологічним тягарем для формування нової особистості, а місто виконує провідну роль у розвитку нової України. Образ міста створюється автором за допомогою антитези: місто реальне, буденне, непривабливе (“Редактор Карк”, “Бараки, що за містом”, “Заулок”) і місто-мрія, що є втіленням ідеалу азіатського ренесансу (“Життя”, “Арабески”).

Авторське сприйняття дійсності наповнене прагненням побудови нового суспільства, надію на яке принесла революція (“Юрко”, “Синій листопад”, “Легенда”, “Арабески”). Естетичним ідеалом майбутнього у прозі М.Хвильового постає образ “загірної комуни” (“Синій листопад”, “Легенда”, “Арабески”, “Я(Романтика)”, “Лілюлі”). Антиідеалом виступає “харя непереможного хама” (“Синій листопад”), “село темне й гниє в пранцях“ (“На глухім шляху“), “щасливий - нещасливий... Щасливий - не вбили, нещасливий - живий“ (“Шляхетне гніздо“). Автор висловлює у творах передчуття розгулу терору і репресій у країні, вдаючись до гіперболи у новелі “Я (Романтика)“ (“шість сотен, шість тисяч, шість мільйонів - тьма на моїй совісті!“) та пророкування у новелі “Чумаківська комуна“ (“Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде; чує обиватель - блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський“). Крім того, на думку автора, почуття меншовартості українців гальмувало процес державотворення (“Арабески“).

У підрозділі 3.3. “Авторське бачення проблем родини та людського співжиття, особливості їх художнього відображення у малій прозі М.Хвильового” зазначено вияв авторських поглядів на роль і місце жінки в новій історичній реальності. Жінка виступає активною особистістю, повноправним членом суспільства, здатним до боротьби за свої ідеали (“Життя”, “Кіт у чоботях”, “Синій листопад”, “Легенда”, “Арабески), але потім вона викидається революційною бурею на узбіччя життя (“Силуети“, “Заулок“). Однак автора хвилює, що нова соціально-історична ситуація згубно впливає на жіночу душу, добру, ніжну й лагідну від природи. Загрозою для всього суспільства може стати той факт, що материнство виявляється занедбаним, мати і дитина перестають бути недоторканими, а значить таке суспільство не матиме перспектив (“Із Вариної біографії“, “Життя“, “Чумаківська комуна“). Образи старих матерів (“Я(Романтика)”, “Мати”) символізують у М.Хвильового голос совісті, який перетворюється на тягар, від якого нове суспільство прагне звільнитися.

У новелах “Кіт у чоботях”, “Синій листопад”, “Чумаківська комуна”, “Свиня”, “Кімната ч.2” М.Хвильовий подає страшну картину спотворення вічних сімейних цінностей. Автор акцентує на тому, що народження дитини сприймається як перешкода соціальній активності жінки, яка все частіше говорить про аборт і вважає, що “то не вбивство, коли цього вимагають інтереси суспільства“ (“Чумаківська комуна“). Автор звертає увагу на те, що чоловіки і жінки не укладають шлюбів з метою створення сім'ї і народження дітей, а лише задовольняють свої статеві потреби: “Може, не треба плодити дітей! Наслідування відзнак нікчемності“ (“Кімната ч. 2“). На думку автора, це протиприродно, а природно, коли “через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно“ (“Колонії, вілли...“).

У підрозділі 3.4. “Авторське часо-просторове світосприйняття та його художнє вираження у оповіданнях та новелах письменника” з'ясовано особливості вияву часо-просторової точки зору автора на світ. Майже в кожному творі автор фіксує увагу читача на плинності часу (дощова крапля дає відчути рух часу, годинник, удари дзвонів та ін.), а часом вони дають відчути голос століть, історії та тривожного сьогодення (“Зітхали дзвіниці, і промерзло жевріла жура“ (“Елегія“), “Із стріхи одноманітно падала крапля на камінь“ (“Заулок“). Помічено зміщення часо-просторових площин, ущільнення чи розширення художнього часу і простору. Виявлено неспівпадання реального руху історії та його індивідуального сприйняття людиною, що реалізується через мотив “пошуку втраченого часу” (“Редактор Карк”, “Чумаківська комуна”, “Заулок”, “Елегія”, “Арабески”, “Я(Романтика)”, мотив втечі з суспільства (“На озера”, “Заулок”, “Пудель”), мотив плинності життя, мінливості і невпинності потоку часу (“Шляхетне гніздо”, “Елегія”, “Синій листопад”, “Редактор Карк”, “Силуети”, “Заулок”). Просторова точка зору автора у деяких новелах позначена чітким визначенням художнього простору в географічному плані, найширше представлена Україна, зокрема Лівобережна і Центральна. Різні ознаки регіонів України створюють збірний узагальнений образ важкого трагічного становища країни після революції та громадянської війни. Особливістю часо-просторової точки зору автора на світ є асоціативні зміщення часу і простору в свідомості персонажа і автора шляхом переплетення минулого, сучасного і майбутнього, що спонукає до відповідальності перед лицем історії і народу.

У четвертому розділі “Особливості виявлення автора біографічного і його позиції у оповіданнях та новелах М.Хвильового” розглядаються особливості самовираження автора біографічного у творах М.Хвильового, враховуючи його думку, висловлену у творі “Із Вариної біографії“: “Кожна людина дивиться на світ очима свого світогляду. Отже, і я інакше не вмію дивитись“. Одна з найважливіших власне авторських точок зору на світ є літературно-естетична, дослідженню якої присвячено підрозділ 4.1. “Літератур-но-естетичні погляди автора біографічного та їх вираження у творах М.Хвильового”. З'ясовано, що літературно-естетична позиція автора біографічного включає в себе такі аспекти: характеристика власної творчості як новаторської і модерної у творах “Вступна новела”, “Кіт у чоботях“, “Свиня”, “Юрко”, зокрема власне автор зазначав: “Я хочу творити по-новому“ (“Редактор Карк“), “А тепер про зміст... у моїх творах мжичка... Я романтик! Саме відси й іде розхристанність...“ (“Вступна новела“), “А зав'язки - розв'язки так від мене й не дочекаєтесь. Бо зав'язка - Жовтень, а розв'язка - сонячний вік, і до нього ми йдемо“ (“Кіт у чоботях“); змалювання літературної атмосфери 20-х рр. з її літературно-естетичною та політичною конфронтацією (“Вступна новела”, “Арабески”), яка характеризується як “садизм пролетарських письмоводителів“. Завдання української літератури автор біографічний вбачав у тому, щоб відображати революційний побут (“Редактор Карк”), а на митця покладав високу відповідальність за свої твори: “Я все-таки несу відповідальність за себе“ (“Вступна новела“). У творах акцентується на важливості громадянської позиції митця, його зв'язку з суспільством (“Лілюлі”, “Редактор Карк”), а рушійною силою творчості власне автором вважаються такі чинники, як натхнення, інтуїція, фантазія, чуттєве сприйняття світу (“Вступна новела”, “Редактор Карк”, “Арабески”, “Силуети”). Для автора біографічного важливою вважалась творча свобода самовираження митця (“Редактор Карк”). Він висловлює свій погляд на проблему співвідношення митця і влади, вводячи образи “менестрелів“ - “професійних поетів на службі у феодалів у середньовічній Європі“ (“Лілюлі”), на скутість таланту у тоталітарному суспільстві (“Лілюлі”), на те, що влада прагне ідеологізувати творчість: “А я чомусь думаю, що паровик гудить спроквола так: “Ка-пе-бе-у! Ка-пе-бе-у!“. І Альоша провив “капебеу, мов голодний вовк у голоднім і дикім степу“ (“Лілюлі”). Власне автор вказував на важливу роль мистецтва у духовному пробудженні людини, на відкритий діалог автора і реципієнта: “І читач - творець, не тільки я, не тільки ми - письменники. Я шукаю, і ви шукайте...“ (“Редактор Карк”). Крім того, літературно-естетична позиція автора біографічного увиразнюється численними інтертекстуальними вкрапленнями, згадкою про відомих письменників і висловлюванням ставлення до них та до їх творчості.

Підрозділ 4.2. “Своєрідність художнього зображення світовідчуття людини 20-х-30-х років ХХ століття під кутом зору автора біографічного у новелах М.Хвильового” присвячений аналізу вираження емоційно-психологічного стану власне автора. Ми з'ясували, що авторська концепція особистості ґрунтується на тенденції впливу бурхливої доби соціальних зрушень на внутрішній світ людини. У малій прозі М.Хвильового посилюється трагічне сприйняття людиною світу, що відображає відповідний душевний стан автора біографічного. В естетичній картині світу письменника людина втрачає душевний спокій і рівновагу, оскільки руйнуються і спотворюються ідеали та моральні цінності суспільства: “Темна наша батьківщина... ніяк не найде веселого шляху“ (“Солонський Яр“). Для кожного з творів малих оповідних жанрів характерний гострий конфлікт між об'єктивною дійсністю та мрією (“Це темне життя, а хотілося світлого, молодого, як молодик“ - “Життя“), від якого людина виснажується і поступово втрачає відчуття реальності, перспективи і здатності боротися за життя (“Редактор Карк”, “Заулок”). Автор біографічний окреслює власне відчуття дискомфортного внутрішнього стану й суперечливості доби, що передає інакомовно: “На однім стовпі написано: “Підеш направо - загризе вовк. Підеш наліво - уб'єшся в ярку“ (“Синій листопад“). Дещо конкретніше ця думка виражена у новелі “Кіт у чоботях“ (“треба бути начеку і не забути про чеку“). Досить часто такий емоційно-психологічний стан автора підкреслюється шляхом нанизування образів-відчуттів, що створюють художній концепт, спрямований подати асоціативно-настроєвий образ доби (“жура осінньої чвирі”, “дощі - холодні, нудні”, “меланхолійне небо”, “сірі й нудні хмари”, “листя…холодні, мертві”). Відчуття зайвості, невлаштованості, роздратованості, зловісності навколишньої дійсності, готовності до самогубства характерне для персонажів, що так чи інакше відповідає світовідчуттю автора біографічного (“Редактор Карк“, “Заулок“). Підкреслюється це і епітетами з епіграфа “сторозтерзаний“, “двістарозіп'ятий“ (“Редактор Карк“), образами-деталями (браунінг, що “дивиться тривожно“, “невідомість“, “дим“, “дірка у чолі“, “мжичка“, “безвість“), ключовими словами, що виражають внутрішній стан епічного “я“ (“мені важко“, “я не можу“, “це - жах“, “на душах темно“, “наростала злість“), риторичними запитаннями (“Куди?“, “Далі?“).

Аналізу активного вияву автора біографічного присвячений підрозділ
4.3. “Погляд автора біографічного на роль природи у житті людини, особливості вираження його у оповіданнях і новелах”, у якому досліджено вияв власне авторського ставлення до природи (“На озера”, “Пудель”, “Мисливські оповідання добродія Степчука”). Епічний суб'єкт настільки стомлений, надломлений, самотній у соціумі, що лише у спілкуванні з природою знаходить внутрішню гармонію: “...Я починаю перероджуватись. Я забуваю сіреньке життя... і пізнаю інший солодкий світ. Мені так легко на душі, нібито я ніколи не знав тоски й терзаній... Я їду туди, де мене чекає вільний степ“ (“На озера“). Помічено, що романтичний образ природи, таємничий, одухотворений, рухливий, що постає на сторінках малої прози М.Хвильового, служить для підкреслення драматично-трагічного стану душі власне автора. У дослідженні з'ясовано, що авторське відчуття внутрішньої несвободи зумовлює зосередженість людини на минулому, замкненості й зацикленості на трагічному сприйнятті навколишнього світу: “Залишається тільки згадувати... Та й згадувати мені треба обережно“ (“На озера“). Відчуття внутрішньої несвободи, втілене в образах собаки (“Пудель”) або недобитої качки (“Мисливські оповідання добродія Степчука”), породжує агресію (“...В мені прокидається люта, тваринна злість... Прокидається саме та злість, що виникає тільки з безвихідної розпуки. В цьому безсилому, побитому мною шелихвостові я раптом пізнав якогось свого давнього ворога.., з ним я мушу зараз остаточно розправитись,...інакше... нагряне велике нещастя“ (“Мисливські оповідання добродія Степчука“). Відсутність бачення автором біографічним перспектив кращого майбутнього провокує дискомфортний внутрішній стан епічного “я“, який неможливо подолати навіть за допомогою спілкування з природою: “Степ був до того порожній, що навіть якось неприємно було... Я занадто емоційна людина,... відчув якусь неясну тривогу“ (“Мисливські оповідання добродія Степчука“).

У малій прозі М.Хвильового трансформується усвідомлення відповідальності автора та епічного “я“ за епоху, час, за те, що відбувається, а також занепокоєння за майбутнє суспільства, що віддаляється від омріяного ідеалу “тихих озер загірної комуни”. Саме це усвідомлення відповідальності в умовах відсутності загальнолюдських моральних цінностей зумовило депресивний стан авторського “я”, для якого бекаси, що “причаїлися... по закутках боліт“, нагадують “уламки великого ілюзорного щастя“ (“Мисливські оповідання добродія Степчука“).

У підрозділі 4.4. “Форми виявлення автора біографічного та його позиції у малій прозі М.Хвильового” зазначаються художні особливості вираження авторського “я” в оповіданнях і новелах М.Хвильового. З'ясовано, що автор біографічний виявляється через асоціативну єдність епізодів біографії автора і персонажа (“Бараки, що за містом”, “Солонський Яр”, “Юрко”, “Синій листопад”); іноді власне автор називає своє ім'я у текстах (“Арабески”, “Кіт у чоботях”, “Чумаківська комуна”). Також автор біографічний виражається через змалювання реальних осіб, які стали персонажами його творів, ставлення до яких актуалізує власне авторське сприйняття (“Вступна новела”). Найчастіше авторське “я” особливо виразно постає через такі позасюжетні форми, як авторські роздуми (“Життя”, “Редактор Карк”, “Мисливські оповідання добродія Степчука“ - “На полюванні, як і в житті, єсть такі люди, що завжди з чогось незадоволені, завжди буркотять, завжди когось у чомусь запідозрюють... в вашу щирість не вірять... Навкруги цих людей завжди вештаються хами, злодії й сукини сини... Вони не мають... права отруювати отрутою своїх часто безпідставних підозрінь наші найкращі хвилини“), авторські зауваження (“Чумаківська комуна”, “Мисливські оповідання добродія Степчука“ - “Я відчув раптом таку самотність, ніби нікого на світі, крім мене, вже давно не існує, ніби в цьому океані напівтемного повітря саме тепер мені й судилося якось трагічно загинути...“), ліричні відступи-ретроспекції, що носять автобіографічний характер (“Редактор Карк”, “На озера”, “Арабески”), асоціативні паралелі (“Редактор Карк”), авторський щоденниковий запис (“Редактор Карк”), а також через мовностилістичні засоби, риторичні запитання, вставні конструкції, інтертекстуальні ремінісценції, метафори, оціночні епітети. Власне авторськими є іншомовні вкраплення для підкреслення особливостей мовлення персонажів (“parvenu“, “менестрелі“ та інші) або для вираження авторського розуміння певних суспільних явищ (“Лілюлі”, “Редактор Карк“, “Я(Романтика)”, “На глухім шляху”), а також численні інтертекстуальні літературно-мистецькі паралелі, використані у прозових творах М.Хвильового, підкреслюють високу ерудицію власне автора і сприяють активізації читацької свідомості.