Поетика прози М. Вінграновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 821.161.2-3 Вінграновський

10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Поетика прози Миколи Вінграновського

Полєщук Ганна Ярославівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор Гаєвська Надія Марківна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мазоха Галина Степанівна, Державний вищий навчальний заклад "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди", професор кафедри літератури та методики навчання

кандидат філологічних наук, доцент Хороб Марта Богданівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри української літератури

Захист відбудеться "26" листопада 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001. 15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "26" жовтня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Наумовська

Загальна характеристика роботи

Микола Степанович Вінграновський - відомий український поет, прозаїк, кінорежисер, який почав своє стрімке входження в літературу на початку 60-х років ХХ століття. Його перші поетичні твори були негативно оцінені ортодоксальною критикою. Інакодумство митця й інших представників молодої генерації шістдесятників (І. Дзюба, І. Драч, Л. Костенко, І. Світличний, В. Симоненко тощо) спричинило виникнення літературної дискусії, спрямованої проти постсталінського відродження літератури. Жорстка критика першої збірки "Атомні прелюди" (1962), звинувачення в абстракціонізмі та формалізмі не змусили М.Вінграновського піти на компроміси із системою. Своєю творчістю ("Атомні прелюди" (1962), "Сто поезій" (1967), "Поезії" (1971), "Козерог" (1977), "На срібнім березі" (1978), "Київ" (1982), "Губами теплими і оком золотим" (1984) тощо) він продовжував робити виклик соціологізовано-політизованій літературі. Лише в другій половині 80-х років ХХ століття поетична спадщина митця була належним чином поцінована. Критики, зокрема І. Дзюба, М. Ільницький, В. Моренець, Т. Салига, Ю. Сердюк, М. Слабошпицький, М. Сулима, Л. Талалай та ін., неодноразово акцентували увагу на спостережливості М. Вінграновського за предметним оточенням, його зоровій і слуховій чутливості, психологічній проникливості, асоціативності, образно-метафоричній природі поетичного слова, граційній плавності переходу від одного плану до іншого, національній виразності лірики. Вищезгадані особливості поезії реалізуються й у прозових творах М. Вінграновського (збірки "У глибині дощів", "Манюня", історичний роман "Северин Наливайко"), які, здобувши читацьке визнання, ще раз засвідчили багатогранність його художнього обдарування. Хоча проза й стала вагомою частиною творчої спадщини митця, її художня специфіка ще потребує ґрунтовного дослідження. Активізація теоретичного осмислення категорій поетики, стан наукового дослідження прози М. Вінграновського, яка потребує поглибленого й системного вивчення, а також необхідність більш широко окреслити діапазон творчості митця й визначити його місце в літературному процесі другої половини ХХ століття зумовили актуальність дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дослідження затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України 29 березня 2001 р. Дисертацію виконано на кафедрі новітньої української літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка й узгоджено з її планами. Робота відповідає комплексній темі "Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації", напряму "Національна мова та література в державотворчих процесах України" (номер державної реєстрації 06БФО 44-01).

Мета дисертації - дослідити поетику прози М.Вінграновського як систему зображально-виражальних засобів, що, утілюючи художню ідею, забезпечують формозмістову єдність твору.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати науково-критичну літературу, присвячену вивченню прозового доробку М. Вінграновського, і літературознавчі праці з поетики;

- з'ясувати специфіку художньої реалізації концепції людини-творця в прозових творах митця;

- визначити особливості психологізму оповідань, повістей, кіносценаріїв письменника;

- дослідити сюжетно-композиційну організацію прозових творів митця;

- висвітлити особливості характеротворення в історичному романі "Северин Наливайко";

- розглянути специфіку співвідношення художньо осмислених фактів, домислу, вимислу в історичному романі М.Вінграновського "Северин Наливайко";

- виявити художні особливості історіософського осмислення письменником минулого України.

За об'єкт наукового дослідження обрано оповідання ("Бинь-бинь-бинь…", "Наш батько", "На добраніч", "Женя", "Волохань", "Собака", "Літньої ночі", "Скриня", "Низько зав'язана", "Не дивись мені в спину", "Козак Петро Мамарига"), повісті ("Гусенятко","Первінка", "Сіроманець", "Кінь на вечірній зорі", "Пересядка", "Літо на Десні", "В глибині дощів", "Манюня"), історичний роман "Северин Наливайко", кіносценарії ("Світ без війни", "Президент", "Білі квіти") митця.

Предметом дисертації є поетика оповідань, повістей, кіносценаріїв, історичного роману М. Вінграновського.

Для реалізації поставлених мети та завдань дисертант використав описовий, системний, біографічний, компаративний методи дослідження. Завдяки описовому методу було зроблено огляд науково-критичної літератури, присвяченої дослідженню прози М. Вінграновського, і літературознавчих праць із поетики. Застосування системного методу зумовлено функціонуванням художнього твору як системно організованої цілісності. Біографічний метод дозволяє з'ясувати джерело образів і ситуацій, змодельованих у творах М. Вінграновського. Активне використання компаративного методу під час дослідження поетики роману "Северин Наливайко" унаочнює оригінальність художнього осмислення письменником історичних фактів і зображення персонажів, яким притаманна прототипність. Для дослідження сюжетно-композиційного рівня творів М. Вінграновського використано "методику декодування композиції" (Л. Кайда), сутність якої полягає в дотриманні принципу змістовності форми й формальності змісту.

Теоретико-методологічною основою дисертації є літературознавчі, історичні, філософські праці українських і зарубіжних учених. З історії й теорії літератури використано роботи М. Бахтіна, Л. Гінзбург, А. Гуляка, Т. Денисової, Л. Кайди, Г. Клочека, Ю. Коваліва, М. Кодака, В. Компанейця, М. Римаря, А. Ткаченка, з історичної прози - Л. Александрової, С. Андрусів, Л. Ромащенко, О. Проценко, В. Приходько, із філософії - Н. Хамітова, А. Швейцера, Е. Фромма, з історії - С. Борисова, Б. Сушинського, В. Щербака, Д. Яворницького.

Наукова новизна полягає в тому, що в дисертації вперше з'ясовано специфіку художньої реалізації концепції людини-творця в прозових творах М. Вінграновського, ґрунтовно досліджено особливості психологізму, композиції оповідань, повістей, кіносценаріїв, історичного роману митця, репрезентовано гендерні моделі, завдяки яким унаочнюється специфіка конструювання образів жінок-персонажів, висвітлено особливості художньої реалізації історіософської концепції письменника, а також специфіку контамінації історичного факту, домислу, вимислу в історичному романі "Северин Наливайко".

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона, синтезуючи здобутки досліджень попередніх років, відкриває нові грані художньої майстерності М. Вінграновського й сприяє створенню цілісної концепції українського шістдесятництва, поява якої можлива лише завдяки ґрунтовному осмисленню творчого доробку кожного учасника цього культурного явища.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали роботи можуть бути використані під час викладання університетського курсу "Українська література XX століття", спецкурсів, семінарів, присвячених творчості письменників-шістдесятників, а також на уроках української літератури в середніх загальноосвітніх школах i спеціальних навчальних закладах, при підготовці навчально-методичних посібників, написанні підручників.

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 10 наукових публікаціях.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 211сторінок, із них основного тексту - 187. Список використаних джерел становить 280 позицій.

Основний зміст дисертації

У "Вступі" обґрунтовується актуальність обраної теми, її теоретичне і практичне значення, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методи дослідження та наукова новизна. Висвітлюється також зв'язок дисертації з темою кафедри, подається перелік науково-практичних і науково-теоретичних конференцій, де були апробовані основні положення роботи.

У першому розділі "Стан дослідження прози Миколи Вінграновського й теоретичні проблеми поетики" проаналізовано науково-критичну літературу, присвячену вивченню прозового доробку вищезазначеного письменника, і літературознавчі праці з поетики. У результаті аналізу різних дефініцій поетики дисертантом запропоновано синтезоване визначення поетики як системи детермінованих світоглядом письменника зображально-виражальних засобів, що, утілюючи художню ідею, забезпечують формозмістову єдність твору. З урахуванням можливості репрезентації функціональних особливостей компонентів однієї підсистеми під час аналізу іншої (М.Кодак) обґрунтовано вибір складників поетики, які стали предметом дослідження.

У другому розділі "Поетика оповідань, повістей, кіносценаріїв Миколи Вінграновського" з'ясовано специфіку художньої реалізації концепції людини-творця в прозових творах письменника, досліджено сюжетно-композиційну організацію й особливості психологізму оповідань, повістей, кіносценаріїв митця.

2.1. Концепція людини-творця в прозових творах Миколи Вінграновського. Детермінована естетичними поглядами митця "нова реальність" (В. Антоненко) прозових творів М. Вінграновського репрезентується персонажами-творцями, які "перебувають у модусі буття" (Е.Фромм) і власними вчинками утверджують у навколишньому світі красу й добро.

У творах "Бинь-бинь-бинь…", "Кінь на вечірній зорі", "Первінка", "Сіроманець" письменник, певною мірою архетипізуючи образи дітей, призначенням яких у міфах є виконання функцій порятунку, посередництва й уздоровлення, особливу увагу акцентує на цілісності світосприйняття персонажів та їхньому "благоговінні" (А. Швейцер) перед будь-яким життям.

У творах "Літньої ночі", "Скриня", "Низько зав'язана" емотивне вслуховування в навколишній світ і вміння помічати його красу є важливими конструєнтами характерів персонажів-дітей, які не тільки гармонійно співіснують із природою, а й одивнюють її.

З усього прозового доробку М. Вінграновського лише в кіносценарії "Білі квіти" репрезентовано дистанційованість між дитиною і природою, що долається завдяки коханню, яке сприяло появі в персонажа внутрішньої узгодженості. Удосконаленням мікрокосму хлопця, його духовною оновленістю, яка оприявнилася завдяки вибору персонажа й змінам у наративній площині (пейзажі, подані крізь призму сприйняття Василя, стали ліричнішими), утвердив ідею можливості гармонійного співіснування суспільства й природи.

Прикметним є те, що переважна частина дорослих персонажів прозових творів М.Вінграновського в процесі соціалізації не втратила цілісність світосприйняття, про що свідчить антропоморфізація представників фауни та флори на психофізіологічному (сни), інтелектуальному, емоційному й вербальному рівнях.

З образами епізодичних персонажів, які, перебуваючи в "модусі володіння" (Е. Фромм), утилітарно ставляться до природи, пов'язане порушення екологічних проблем ("Сіроманець" - екологічний дисбаланс; "Білі квіти" - зникнення річки внаслідок діяльності людей; "На добраніч", "Літо на Десні", "Гусенятко" - щоденні контакти з індустріальною цивілізацією), що, як правило, у творах письменника лише окреслюються й художньо не досліджуються.

Моделюючи систему "людина - природа", М. Вінграновський по-різному ("Первінка", "Кінь на вечірній зорі" - образ червоного місяця, суголосність пейзажних деталей подіям; "Президент", "Манюня" - негативно маркована динаміка описів неба як реакція на людську жорстокість і можливість екологічної катастрофи) репрезентує ідею всеохоплюючого порядку, сутність якої полягає в існуванні нерозривного зв'язку між Всесвітом й особистістю на рівнях мікро - і макросвіту.

Величезну потребу в трансценденції, спрямовану на творення, відчуває й Дмитро Синьокрил (кіносценарій "Світ без війни"), який свою буттєву визначеність вбачає не тільки в естетизації цілинних земель, а й в утвердженні культу добропрекрасного в планетарних масштабах.

Відчуваючи причетність до долі своєї Батьківщини, персонажі М. Вінграновського беруть активну участь у творенні історії. Насамперед ідеться про ту частину прозового доробку ("Первінка", "Собака", "Бинь-бинь-бинь…", "Кінь на вечірній зорі", "Наш батько", "Козак Петро Мамарига", "Світ без війни", "Президент"), у якому осмислюється тема війни й людини. Визначальним для вищезазначених творів є гуманістичний пафос, що виявляється в запереченні мілітаризму, антилюдська сутність якого спрямована на дисгармонізацію буття людей і тварин.

У прозових творах "Не дивись мені в спину", "У глибині дощів" М. Вінграновський особливу увагу приділив моделюванню образів персонажів-кінорежисерів - творців культури, які, відчуваючи необхідність мистецької матеріалізації історичної пам'яті, що є енергетичним джерелом національної свідомості, знімають фільм про Велику Вітчизняну війну й події громадянської війни.

2.2. Психологізм прозових творів письменника. Утверджуючи у своїх творах онтологічний підхід до війни як кризової форми буття й використовуючи різні форми (пряма, непряма, сумарно-позначальна), засоби психологізму (жестова конкретизація, психологічний паралелізм, вираз очей, міміка, монологізовані діалоги, невласне-пряма мова, інтонаційне оформлення мовлення, психологічна суб'єктивізація часу), М. Вінграновський максимально достовірно репрезентує емоційні стани дітей-персонажів, які стали свідками трагічних подій воєнного лихоліття ("Бинь-бинь-бинь…", "Кінь на вечірній зорі", "Собака", "Первінка"), наслідки перебування в психотравмуючих ситуаціях - деперсоналізацію, зумовлене психічними відхиленнями виникнення галюцинаторних видінь, неадекватну поведінку ("Президент"), синдром гіперактивації ("Світ без війни").

Особливу увагу М. Вінграновський приділяє унаочненню особливостей жіночої екзистенції, зокрема стражданню від тимчасової неможливості відновити свою цілісність за допомогою з'єднання з іншим "Я", яке призводить до появи емоційного антагонізму ("Світ без війни"), гальмує відновлення психіки ("Президент").

Продемонструвавши процес екзистенційного переродження (жінка з особистісною тривожністю - упевнена у своїй привабливості жінка, яка прагне інтимних стосунків із чоловіком), репрезентованого на вербальному рівні (мовчання - комунікабельність), М. Вінграновський у повісті "Манюня" розширив межі "еротичного психологізму" (В. Компанеєць) зображенням етапів виникнення, зростання, реалізації сексуального бажання й усього діапазону психічних станів жінки (ніяковість, сором - розкаяння - чекання сексуальних стосунків).

Антропоморфізуючи на психофізіологічному й вербальному рівнях представників фауни, М.Вінграновський унаочнює емоційні стани тварин і птахів завдяки сновидінню, повторюваність якого свідчить про незмінність екзистенційного стану вовка ("Сіроманець"), фіксуванню моторики, діалогізованому монологові ("На добраніч"), внутрішнім монологам, емоційним вкрапленням невласне-прямої мови, що, як правило, репрезентуються парантезами ("Літо на Десні"), лексико-синтаксичному й інтонаційному оформленню мовлення персонажів ("Гусенятко", "На добраніч"). Слід також відзначити притаманне поетиці творів письменника активне використання апосиопези, а також тире, яке в незвичній позиції не тільки репрезентує емоції мовця, а й, сприяючи появі нових семантичних відношень між компонентами, виконує характеротворчу функцію.

У прозовому доробкові письменника природа, антропоморфізована завдяки емоційно-оцінним, колористичним епітетам, персоніфікаціям, виконує консонантивну й детермінуючу функції.

У своїх творах М. Вінграновський також приділяє увагу розкриттю психологічних особливостей творчого процесу ("У глибині дощів"), тимчасової адаптації селян у великому місті ("Пересядка"), унаочнює деформацію свідомості (Градов - "Світ без війни"), внутрішній стан смертельно хворої (Слов'янов - "Світ без війни") й емоційно самотньої людини похилого віку (Семен Семенович - "Літо на Десні").

2.3.Сюжетно-композиційні особливості оповідань, повістей, кіносценаріїв Миколи Вінграновського. Композиційними особливостями кіносценаріїв митця є інтригуючий початок, який одразу визначає емоційну тональність творів, монтажне зчеплення епізодів, прийом відображеного показу, велика кількість діалогів, інкрустація пісень ("Світ без війни", "Президент"), що, реалізуючи мотив наступності поколінь, завдяки плавній контамінації різних кадрів є одним із засобів монтажу, варіативні синтаксичні повтори ("Світ без війни"), які, забезпечуючи плавний перехід між епізодами, підсилюють їхню емоційність.

Пейзажні деталі в кіносценаріях відзначаються поліфункціональністю, прогнозуючи розгортання подій ("Президент"), унаочнюючи внутрішню еволюцію персонажа ("Білі квіти"), створюючи емоційний фон твору ("Білі квіти", "Cвіт без війни", "Президент"), окреслюючи напрямок концептуального розгортання образу головного персонажа ("Cвіт без війни"), увиразнюючи масштабність подій ("Світ без війни"), екзистенційний стан самотності ("Світ без війни"), набуваючи символічного значення внаслідок синхронізації подіям ("Світ без війни").

В оповіданнях і повістях М.Вінграновського описи природи, створені одоративними, звуковими, зоровими, синестезійними деталями, конкретизуючи презентативний або ретроспективний час творів, міфологізують образ лісу ("Не дивись мені в спину"), створюють емоційну тональність ("На добраніч", "Гусенятко", "Манюня"), утверджують ідею всеохоплюючого порядку ("Низько зав'язана", "Бинь-бинь-бинь…"), перемогу життя над смертю ("Кінь на вечірній зорі", "Сіроманець", "Низько зав'язана"), драматизують нарацію ("Гусенятко"), каталізують спогади ("Не дивись мені в спину", "Кінь на вечірній зорі"), окреслюють кульмінаційний епізод твору ("У глибині дощів").

У своїх прозових творах М. Вінграновський частіше використовує портретні деталі, які унаочнюють наслідки воєнного лихоліття ("Первінка", "Кінь на вечірній зорі"), емоційні стани персонажів ("Президент", "Пересядка"), створюють комічний ефект ("Пересядка"), виконують характеротворчу функцію ("Низько зав'язана"), рідше - портрети-посилання, опосередковані портрети ("В глибині дощів"), портрет-назву, сутність якого полягає в тому, що одна-дві характерні риси зовнішності людини, означені автором, стають прізвиськом персонажа ("В глибині дощів", "Пересядка").

Розширюючи ретроспекціями презентативний час творів, М.Вінграновський реалізує мотив історичної пам'яті ("У глибині дощів", "Женя", "Наш батько", "Не дивись мені в спину", "Президент"), забезпечує введення другорядних або епізодичних персонажів, з образами яких пов'язано порушення нових проблем ("Кінь на вечірній зорі), надає інформацію, необхідну для окреслення характерів ("Кінь на вечірній зорі"), драматизує нарацію, створюючи часовий контраст (золоте століття (дитинство) - презентативний час (війна)), який есплікується на колористичному, психологічному, одоративному рівнях ("Бинь-бинь-бинь…").

Композиційне обрамлення у творах М.Вінграновського створюється за допомогою ретроспекції ("Кінь на вечірній зорі"), варіативної апеляції автодієгетичного наратора до реципієнта ("Скриня"), лексичного повтору в кінці твору, інтонаційне оформлення якого (апосиопеза) з огляду на зміст драматизує заголовок, проектуючи на нього емоційний стан головного персонажа ("Бинь-бинь-бинь…").

Моделювання видінь і сновидінь, які є важливими композиційними елементами прозових творів М. Вінграновського, дозволяє письменнику більш повно розкрити внутрішні стани персонажів ("Сіроманець", "Світ без війни", "Президент"), окреслити їхні характери ("Літньої ночі", "Світ без війни", "Сіроманець"), повідомити додаткову інформацію ("Бинь-бинь-бинь…", "Світ без війни"), утвердити ідею мізерності буденного перед вічністю ("Світ без війни").

Завдяки ірреальній образній системі неоголошеного сну ("Скриня"), просторовим і пейзажним деталям ("Первінка"), інкрустації пісень ("Кінь на вечірній зорі", "Світ без війни", "Президент"), ліричному відступові ("Манюня", "Президент") у прозі М. Вінграновського унаочнюється мотив збереження традицій і наступності поколінь.

Для створення інтриги письменник послуговується заголовками ("Пересядка", "Низько зав'язана", "Скриня"), сюжетними еліпсисами ("Сіроманець", "Козак Петро Мамарига", "Манюня"), монтажним зчепленням ("Кінь на вечірній зорі"), активізацією сильної позиції першого рядка ("Білі квіти", "Скриня", "Світ без війни", "Президент"), а також моделюванням неоднозначності завдяки елементам умовності ("Скриня", "Літньої ночі").

У третьому розділі "Поетика історичного роману Миколи Вінграновського "Северин Наливайко" досліджено особливості контамінації історичних фактів, вимислу, домислу, з'ясовано специфіку історіософського осмислення минулого України, сюжетно-композиційної організації, характеротворення в історичному романі "Северин Наливайко".

3.1. Контамінація історичних фактів, вимислу, домислу в історичному романі Миколи Вінграновського "Северин Наливайко". У цьому підрозділі проаналізовано різні точки зору щодо жанрової специфіки історичного роману, обґрунтовано вибір дефініцій домислу й вимислу, акцентовано увагу на змінах внутрішньої структури історичного роману, у зв'язку з утвердженням у художній практиці останніх десятиліть жанрових типів синтетичного характеру розглянуто типологію історичних романів, запропоновану О. Проценко.

Для з'ясування специфіки співвідношення історичного факту, домислу, вимислу в романі М.Вінграновського "Северин Наливайко" дисертантом було досліджено особливості художнього осмислення історичних фактів, зафіксованих у хроніці І. Бельського, щоденниках Ф. Євлашевського, Г. Граб'янки, І. Крип'якевича, В. Антоновича, Д. Яворницького, М. Грушевського, Б. Сушинського, і використано елементи компаративного аналізу творів І. Ле (роман "Наливайко"), В. Кулаковського (роман "Северин Наливайко"), П. Куліша (драма "Цар Наливай"), П. Голоти (роман "Наливайко, або часи бід Малоросії"), Т. Шевченка (вірш "У неділеньку святую"), С. Пекаліда (поема "Про Острозьку війну під П'яткою"), Ф. Булгаріна (роман "Дмитрій Самозванець").

Під час дослідження дисертантом було встановлено, що концептуальне осмислення історичного протосюжету визначило особливості творчого використання фактичного матеріалу, який у авторському моделюванні подій національно-визвольного повстання, очоленого Северином Наливайком, органічно контамінується з домислом і вимислом. Останній, репрезентуючись у романі поєднанням двох рівнів - реального та ірреального (фантастичного) - і фантасмагорично перетворюючи дійсність, разом із історичним колоритом, орієнтацією на фольклорну традицію, ліризованою оповіддю, сміховим елементом, який дозволяє уникнути загального песимістичного настрою твору, робить історичний роман "Северин Наливайко" дотичним до химерної прози.

3.2. Художні особливості історіософського осмислення минулого України в романі "Северин Наливайко". Зображуючи національно-визвольну боротьбу в ракурсі "історії мислячої" (М. Ільницький), М. Вінграновський у романі "Северин Наливайко" порушив низку проблем, що, проектуючись на сучасність, спонукають реципієнта осмислювати екзистенцію свого національного "Я" і знаходити в минулому відповіді на питання сьогодення.

За історіософською концепцією М. Вінграновського, основними причинами тривалої бездержавності українського народу були індивідуалізм, із яким у творі пов'язана проблема згуртованості та єдності, унаочнена письменником не тільки в презентативному часі, але й у ретроспективній площині (битва під Калкою), зрада й братовбивство. Саме воно, за художньою версією М. Вінграновського, "перетворивши історичне буття провинного українського народу на різновид земної спокути" (О. Забужко), призвело до катастрофічного розриву між презентативним історичним часом і сакральним минулим, яким у творі була Київська Русь, зокрема доба правління Ярослава Мудрого. Періодична повторюваність каїнічного гріха, експлікована М. Вінграновським в епізодах битви під П'яткою та кривавої сутички між наливайківцями й реєстровими козаками, заклавши в національну долю програму самознищення, спричинила появу замкненого кола (консолідація - зрада, що призвела до хаосу; державотворення - бездержавність), рух яким унеможливив доведення державотворчого процесу до логічного завершення.

Пов'язуючи образ степу з долею українців, письменник завдяки розгорнутій ретроспекції не лише заглиблюється в праминуле нації та простежує механізм формування комплексу меншовартості, а й пропонує концептуальне осмислення степового простору як колиски для українського народу та цвинтаря для чужинців-загарбників. Створюючи завдяки поступовій градації номінацій народів масштабні картини поглинання завойовників степом, М. Вінграновський акцентує на життєздатності та незнищенності українського народу. В історичному романі вищезгаданий мотив вічності, зумовлений оптимістичним світовідчуттям письменника, якому близькі міфологічні уявлення про безперервність життя, набуває різної художньої реалізації.

3.3. Сюжетно-композиційна організація історичного роману Миколи Вінграновського "Северин Наливайко". В історичному романі "Северин Наливайко" великий обсяг фактичного матеріалу конденсується навколо образу головного персонажа й подій національно-визвольного повстання. Внутрішнім ядром утримання цілісної єдності твору є конфлікт, що визначає основні стадії розгортання сюжету концентричного типу, зокрема зав'язку, розвиток дії, кульмінацію, розв'язку. Крім вищезгаданих сюжетно-композиційних елементів, у романі є пролог, обрамлений експозицією. У ньому всезнаючий наратор, аналізуючи політичну ситуацію, яка склалася в Європі, подає лаконічні відомості про національно-визвольну боротьбу, очолену тридцятирічним Северином Наливайком.

У графічно відокремленій частині роману, що є сценічним розгортанням експозиції, перед реципієнтом постає детальний опис місця майбутнього бою, результат якого репрезентується лише в третьому розділі. Перервана нарація, позначена апосиопезою, дозволяє змоделювати ситуацію пригадування важливих подій минулого, що вмотивовують подієву площину презентативного часу твору. Ця ретроспективна площина, обсяг якої становить майже два розділи (І, ІІ), має експозицію (приїзд Наливайка в Гусятин), зав'язку (прихід в Острог польського війська, очоленого Янушем), розвиток подій (знайомство Януша й Комулео з представниками Острозької Академії, наступ на П'ятку), кульмінацію (діалог-двобій і кривава сутичка між Северином Наливайком та Янушем), розв'язку (початок національно-визвольного повстання), яка водночас є зав'язкою конфлікту, що розгортається в подієвій площині презентативного часу твору. У другому розділі виокремлюються найголовніші конфліктні вузли та встановлюються причинно-наслідкові зв'язки між подіями, які дозволяють реципієнту простежити основні етапи розвитку психологічного конфлікту головного персонажа, спричиненого ситуацією вибору.

У третьому розділі роману розгортаються сюжетні лінії презентативного часу - другий рік національно-визвольного повстання, очоленого Северином Наливайком. Композиційно розробляючи вигадану сюжетну лінію Петра Жбура, М. Вінграновський активно використовує деякі елементи пригодницької поетики, художня реалізація яких у творі пов'язана з хронотопом дороги.

Протягом усього четвертого розділу, що репрезентує основні етапи розвитку конфлікту між військом і Наливайком, завдяки різним формам ретроспекцій (спогад Оливки, особиста трагедія Тимоша Вихорця) більш детально моделюються образи побратимів Северина Наливайка. Важливу ідейно-художню функцію у творі виконує монолог Оливки, у якому подано діахронічний зріз української історії та вербалізовано причини національно-визвольної боротьби.

У п'ятому розділі роману "Северин Наливайко" окреслюються нові сюжетні лінії (запорізьке козацтво та Газі-Гірей із військом), які у творі переплітаються й розгортаються паралельно. Генеративним центром подієвої площини цього розділу є конфлікт між очоленими Микошинським запорожцями та Наливайком, що зумовив виникнення епізодів (зустріч головного персонажа та кошового отамана; "поховання" гетьмана запорожцями; "гостини" в Газі-Гірея, пошуки Наливайком та його побратимами свого війська), різних за ступенем психологічної напруги.

У шостому розділі, який репрезентує зимову "одиссею" наливайківського війська, вибори гетьмана, письменником подано невелику сюжетну лінію, пов'язану з Лободою та реєстровими козаками. Відсутність заключних епізодів загибелі Северина Наливайка та його побратимів, а також неможливість розв'язання головного конфлікту (боротьба українського народу із загарбниками) у межах роману, свідченням чого є використана М. Вінграновським антиципація щодо національно-визвольної війни, очоленої Богданом Хмельницьким, зумовили наявність у творі відкритого фіналу.

Особливу увагу М. Вінграновський приділяє моделюванню сновидінь ("сон-концепція", "сон-потрясіння", "сон-спогад" - Н. Фенько), знаків-знамень і хронологічної інверсії, яка переважно репрезентується історичними довідками у формі монологів Оливки, діда Максима, авторськими відступами, зумовленими візуальним сприйняттям портретної галереї й степу, що містять велику концентрацію історичної пам'яті.

Наділяючи природу почуттєвою інформацією, письменник часто створює консонантивний психологічний фон для розгортання подій та увиразнення внутрішнього стану персонажів. У романі М. Вінграновського, крім функції додаткового опосередкованого засобу характеристики, пейзажні деталі виконують прогностичну функцію, увиразнюють конфронтацію ворожих сил, унаочнюють часоплин, імпліцитно репрезентують підневільне становище країни, а також певною мірою моделюють образ наратора.

В історичному романі "Северин Наливайко" для моделювання зовнішності персонажів письменник переважно послуговується лаконічними портретами, доповнюючи їх інтонаційно-жестовими конкретизаціями, які є репрезентантами емоційних станів. Повторювані портретні деталі персонажів у епізодах, нарація яких організована з позиції Докії (її спостереження за Сагайдачним, Наливайком, Шийкою, Куріпочкою, Жбуром) і яструба, створюють інтригу, що моделює ситуацію впізнавання персонажів.

У романі "Северин Наливайко" інтер'єр не тільки окреслює соціальне становище персонажів, репрезентує етнографічні реалії історичного часу, є опосередкованим засобом характеристики Северина Наливайка, а й іноді завдяки швидкій кольоровій динаміці виконує функцію знаку-знамення.

3.4. Специфіка характеротворення в історичному романі "Северин Наливайко". Зобразивши Северина Наливайка в кризові моменти буття, М. Вінграновський завдяки використанню трьох взаємопов'язаних планів (зовнішній, внутрішній, опосередкований) не тільки розкрив домінантні риси характеру головного персонажа, а й унаочнив складний процес формування його політичної позиції. Зосереджуючи в образі головного персонажа найхарактерніші національні риси українського народу й гіперболізуючи фізичні здібності ватажка (тиждень безсоння, дивовижна невтомність під час бою), що певним чином пов'язані з надприродними знахарськими здібностями матері (оригінальна авторська трансформація дивовижного народження), М. Вінграновський наділяє ватажка властивостями "культурного героя" (М. Гримич). Образ головного персонажа збагачується завдяки архетипній паралелі "Наливайко - Ісус Христос". Така алюзія сугестується визначеністю трагічної долі ватажка повстання (антиципаційне видіння Жбура в лісі), зрадою Лободи, свідомим офіруванням заради щасливого майбутнього українського народу, натяками євнуха щодо зовнішності Северина Наливайка, страдницькою смертю, що, за задумом письменника, у сюжетній лінії роману не знайшла художньої реалізації. Хоч для досягнення правдивості в зображенні характеру письменник не ідеалізує Северина Наливайка, однак відбір історичних фактів, їхня художня інтерпретація, а також акцентуація на емоційних станах головного персонажа свідчать про авторську спробу реабілітації гетьмана.

Суттєво увиразнюють риси характеру Северина Наливайка образи другорядних персонажів, зокрема ватажків конфронтаційних таборів (Жолкевський і Газі-Гірей), антиподів Наливайка (Януш Острозький, пастор Комулео, Лобода), жінок, друзів-однодумців (Петро Жбур, Яків Шийка, Семен Оливка, Тиміш Вихорець, Шостак).

Для створення жіночих характерів письменник художньо дослідив чоловічо-жіночі стосунки, що у творі виокремлюються в гендерні моделі, які не тільки демонструють "іншість" жінок у патріархальному суспільстві, а й унаочнюють драматизм відтвореної письменником епохи.

Особливу увагу М. Вінграновський приділяє моделюванню образів зооперсонажів, які сприяють найповнішому сюжетно-композиційному розгортанню образів людей, розкриттю їхніх характерів, а також увиразненню наслідків мілітаристських дій.

У висновках узагальнено результати дисертації.

Фундаментальним для дослідження є зауваження М. Кодака щодо можливості аналізу окремих рівнів поетики, під час якого внаслідок унаочнення зв'язків між ними забезпечується їхня взаєморепрезентація.

У центрі художнього дослідження М.Вінграновського є людина-творець, внутрішня краса якої, розкриваючись переважно через учинки, полягає в здатності до емпатичного вслуховування в природу, відчутті її досконалості, анімістичному сприйманні, "благоговінні" перед будь-яким життям й у наполегливому прагненні до творення добра, історії, культури.

У творах "Кінь на вечірній зорі", "Собака", "Первінка", "Бинь-бинь-бинь…", що з'явилися в результаті актуалізації психо-емоційного досвіду воєнного лихоліття, М. Вінграновський, реконструюючи офіційну мілітарну ідеологему, сутність якої полягала в моделюванні зовнішніх конфліктів "радянські воїни - фашисти", завдяки різним формам і засобам психологізму унаочнив детерміновану реаліями презентативного часу (війна) динаміку емоційних станів (від астенічних до стенічних) персонажів-дітей, які перебували в психотравмуючих ситуаціях.

У своїх творах письменник приділив особливу увагу зображенню деструктивної дії психотравмуючих ситуацій, відмінностей чоловічої і жіночої психологій ("Світ без війни", "Президент), притаманної дітям схильності до одивнення світу ("Скриня", "Літньої ночі", "Низько зав'язана"), особливостей творчого процесу ("В глибині дощів"), внутрішньої еволюції особистості ("Білі квіти"), адаптації селян у великому місті ("Пересядка"), екзистенційного переродження ("Манюня"), унаочнив емоційні стани зооперсонажів ("Сіроманець," "На добраніч", "Літо на Десні", "Гусенятко").

Наділяючи довкілля почуттєвою інформацією, письменник часто створює консонантивний психологічний фон для розгортання подій та увиразнення внутрішнього стану персонажів. Відповідність опису природи психологічній ситуації М. Вінграновського забезпечує емотивними епітетами, персоніфікаціями, кольоропозначеннями, що мають емоційне, смислове й описове навантаження.

Відсутність у багатьох творах гострих психологічних і соціальних конфліктів (повною мірою традиційний конфлікт реалізується в його кіносценаріях та історичному романі), змалювання природи крізь призму сприйняття людини, зображення буденного життя персонажів зумовили послаблення сюжетів і "розмитість" композиції. Деякі оповідання, зокрема "Літньої ночі", "Женя", "Бинь-бинь-бинь…", взагалі позбавлені фабульної замкненості (перше речення одразу вводить реципієнта в плин буднів персонажа, останнє речення з апосиопезою підкреслює відсутність розв'язки), що зумовлено зображенням фрагментів із життя персонажів й автодієгетичною нарацією, яка репрезентує миттєву внутрішню реакцію на мінливий навколишній світ.

Багаторічний досвід роботи в кінематографії суттєво позначився на композиційному оформленні оповідань і повістей М. Вінграновського, а також їхній наративній організації. Зокрема, ідеться про використання письменником сюжетних еліпсисів, лаконічних описів, що нагадують розгорнуті ремарки, динамічних синтетичних портретів, зміни планів, монтажного компонування художнього матеріалу.

Завдяки використанню ретроспекцій у формі спогадів М. Вінграновський, створивши міжчасовий контраст, увиразнив драматизм презентативного часу (війна), реалізував мотив історичної пам'яті про Велику Вітчизняну війну й репрезентував передісторію персонажів. У творах письменника конкретизація художнього часу відбувається завдяки датам, прив'язаності дії до історичних орієнтирів, реалій, пейзажним і портретним деталям, антропонімам.

Пейзажі М. Вінграновського, як правило, лаконічні й динамічні. Лише іноді (під час художнього осмислення теми "людина - природа") митець послуговується розгорнутими описами природи, яким притаманна лірична тональність. Крім описової й характеротворчої функцій, пейзажні деталі в прозі М. Вінграновського виконують роль каталізаторів спогадів, прогностичну функцію, увиразнюють конфронтацію ворожих сил, стають опосередкованим джерелом додаткової інформації, конкретизують презентативний час твору, імпліцитно репрезентують безправне становище країни, увиразнюють емоційні стани персонажів. Іноді лаконічні пейзажні замальовки, набуваючи символічного значення, унаочнюють філософську концептуальність творів М. Вінграновського.

Наділяючи тваринний і рослинний світ властивостями людської психіки, мовою та мисленням, одухотворюючи неістот, М. Вінграновський підкреслює таємничість і нерозгаданість буття. Для досягнення вищезазначеного ефекту митець створює неоднозначність, інтригу, міфологізує ніч і переплітає реальне і фантастичне, джерелом останнього стають традиційні й творчо переосмислені міфологічно-фольклорні образи та символи.

Змальовуючи в романі "Северин Наливайко" національно-визвольну боротьбу 1594-1596 рр. і заглиблюючись в історичні витоки підневільництва нашого народу, М. Вінграновський з'ясовує причини багатовікової бездержавності українців. Створюючи завдяки ретроспекціям, змалюванню подій презентативного часу роману, сугестивним образам-деталям, символізації несприятливих погодних умов образ стражденної України, письменник порушує взаємозв'язані проблеми гріха братовбивства й зради, збереження історичної пам'яті, вибору, релігійного поневолення, впливу мілітаристських дій людей на природу.

В історичному романі М. Вінграновський активно реалізовує мотив вічності, що репрезентується паралеллю "український народ - Фенікс", циклічними процесами, які відбуваються в природі, міфологічною алюзією (Ісус Христос - Северин Наливайко). В інших прозових творах мотив вічності пов'язаний із художньо змодельованою письменником концепцією паралельності простору ("Низько зав'язана", "Літньої ночі", "Президент"), явищем метапсихози ("Наш батько"), циклічним оновленням природи ("Сіроманець"), матеріалізацією свідомості вбитих воїнів-нараторів ("Наш батько").

Жанрові особливості історичного роману "Северин Наливайко" зумовили розмаїття часопросторової організації, яка репрезентується в романі хронотопним ланцюжком "дорога-зустріч-поріг-пустка (іноді)", ретроспективними й антиципаційними площинами, що забезпечують часову відкритість твору, "співіснування" міфологічного й презентативних часів, спричинене хронотопом свята, а також сновидіннями й знаками-знаменнями.

Моделюючи характер Северина Наливайка, образ якого з огляду на портретну деталь, гіперболізацію фізичних здібностей, алюзію "Северин Наливайко - Ісус Христос" певною мірою міфологізується, М.Вінграновський особливу увагу приділяє унаочненню складного процесу формування його політичної позиції.

Увиразнюючи риси характеру Северина Наливайка репрезентацією образів другорядних персонажів, письменник особливу увагу приділив художньому дослідженню чоловічо-жіночих стосунків, що дозволило митцю увиразнити драматизм зображеної епохи.

Для індивідуалізації персонажів М. Вінграновський використовує антропоніми, вибір яких зумовлюється естетичною концепцією письменника, особливостями його індивідуального стилю, сюжетом творів, а також їхньою жанровою специфікою.

Результатом дисертації є з'ясування функціональних особливостей зображально-виражальних засобів прози М. Вінграновського, завдяки яким відкриваються нові грані майстерності письменника.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Полєщук Г.Я. Історіософська концепція образу України в романі М. Вінграновського "Северин Наливайко" / Г.Я. Полєщук // Літературознавчі студії. - Випуск 16. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - С. 201-207.

2. Полєщук Г.Я. Гендерні моделі в історичному романі М. Вінграновського "Северин Наливайко"/ Г.Я. Полєщук // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 29 / редкол. : Г.Ф. Семенюк (гол. ред.), А.В. Козлов (відп. ред.) та ін. - Ч. 2. - К. : Твім інтер, 2010. - С. 595-604.

3. Полєщук Г.Я. Особливості художнього моделювання видінь і сновидінь у прозових творах М.Вінграновського / Г.Я. Полєщук // Літературознавчі студії. - Випуск 23. - Частина 1. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - С. 343-347.

4. Полєщук Г.Я. Особливості художнього моделювання образів дітей у творах М. Вінграновського "Літньої ночі", "Скриня", "Низько зав'язана", "Білі квіти" / Г.Я. Полєщук // Літературознавчі студії. - Випуск 24. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - С. 355-358.

5. Полєщук Г.Я. Поетика антропонімікону прозових творів М. Вінграновського / Г.Я. Полєщук // Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції. Слов'яни: історія, мова, культура / За заг. ред. Шепеля Ю.О. - Том І. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. -С. 56-60.

6. Полєщук Г.Я. Просторово-часова організація історичного роману М. Вінграновського "Северин Наливайко" / Г.Я. Полєщук // Літературознавчі студії. - Випуск 12. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 383-388.

7. Полєщук Г.Я. Сюжетно-композиційні особливості кіносценарію М. Вінграновського "Президент" / Г.Я. Полєщук // Літературознавчі студії. - Випуск 26. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2010. - С. 451-455.

8. Полєщук Г.Я. Тропеїчна система історичного роману М. Вінграновського "Северин Наливайко" / Г.Я. Полєщук // Вісник Запорізького державного університету. - Серія: Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2005. - №3. - С. 100-106.

9. Полєщук Г.Я. Художні інтерпретації образу Северина Наливайка у творчих доробках Т.Шевченка та М.Вінграновського / Г.Я. Полєщук // Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць. - Вип. 8. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. - С. 26-29.

10. Полєщук Г.Я. Художнє осмислення війни в оповіданнях, повістях і кіносценаріях М. Вінграновського / Г.Я. Полєщук // Літературознавчі студії. - Випуск 21. - Частина 2. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - С. 131-139.

Анотації

Полєщук Г.Я. Поетика прози М. Вінграновського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

У дисертації досліджується поетика прози М. Вінграновського як система зображально-виражальних засобів, що, утілюючи художню ідею, забезпечують формозмістову єдність твору.

У науковій роботі вперше з'ясовано специфіку художньої реалізації концепції людини-творця в прозових творах М. Вінграновського, досліджено особливості психологізму, композиції оповідань, повістей, кіносценаріїв, історичного роману митця. Також у дисертації репрезентовано гендерні моделі, які унаочнюють специфіку створення образів жінок-персонажів, висвітлено особливості художньої реалізації історіософської концепції письменника й специфіку контамінації історичного факту, домислу, вимислу в історичному романі "Северин Наливайко".

Ключові слова: поетика, психологізм, сюжет, композиція, історичний факт, вимисел, домисел, характеротворення.

Полещук А.Я. Поэтика прозы Н.Винграновского. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2010.

В диссертации исследуется поэтика прозы Н. Винграновского как система изобразительно-выразительных средств, которые, воплощая художественную идею, обеспечивают формосодержательное единство произведения. вінграновський проза оповідання

Фундаментальным для диссертации является утверждение Н. Кодака о возможности анализа отдельных уровней поэтики, во время которого благодаря существующим между ними связям происходит взаиморепрезентация составляющих поэтики.

В научной работе исследованы особенности художественной реализации концепции человека-создателя в произведениях Н. Винграновского. Определено, что в рассказах, повестях, киносценариях писатель, раскрывая особенности мужской и женской психологий, творческого процесса, возникновения боевого транса, деструктивного действия психотравмирующих ситуаций, психики детей разной возрастной категории, эмоциональных состояний представителей флоры и фауны, использует разнообразные формы и способы психологизма (монологизированные диалоги, несобственно-прямая речь, автодиегетическая нарация, выражение глаз, мимика, интонационное оформление речи, психологическая субъективизация времени).

Для концептуального осмысления национально-освободительного восстания, возглавленного Северином Наливайком, Н. Винграновским органично синтезированы исторические факты, домысел, разноуровневые варианты вымысла, детерминированные мировоззрением и идейным замыслом писателя.

Для экспликации бесправного положения украинского народа в историческом романе "Северин Наливайко" Н. Винграновским были использованы информативные диалоги, монологи, суггестивные детали, динамичные пейзажи, которые выполняют функцию знаков-знамений, ретроспекции, частичная деструкция хронотопа праздника.

Продуманная композиция исторического романа позволила писателю более полно создать образы персонажей, черты характера которых, как правило, раскрываются в экстримальных ситуациях. Авторская попытка реабилитировать гетьмана стала причиной акцентирования внимания Н. Винграновского на мотивации его поступков и внутренних состояниях, которые репрезентируются благодаря жестовой конкретизации, портретным деталям, сновидению и видениям, психологическому параллелизму, интонационному оформлению речи персонажа.

В научной работе представлены гендерные модели, которые не только демонстрируют особенности моделирования Н. Винграновским образов женщин, но и усиливают драматизм исторической эпохи, изображённой писателем.

Ключевые слова: поэтика, психологизм, сюжет, композиция, исторический факт, домысел, вымысел, характерообразование.

Poleschuk A.J. Poetics of M. Vingranovsky's Prose. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate Degree in Philology, specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2010. - Manuscript.

The dissertation focuses on poetics of M. Vingranovsky's prose as a system of expressive means that imlement the idea of a literary work and provide for the unity of form and content.

This is the first work to address the specificity of the concept of creator man, the peculiarities of composition and psychological states of characters in novellas, movies scripts and historical novel by M. Vingranovsky. The dissertation covers gender models according to which M. Vingranovsky creates his women characters, his philosophical interpretation of history, as well as blending of historical facts, figment and conjecture in his historical novel Severin Nalivajko.

Key words: poetics, psychological states of characters, peculiarities of plot and composition, historical fact, interior characterization, figment, conjecture.

Размещено на Allbest.ru

...