Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК: 821.161.1

ІСТОРИКО-Літературні ТА критичні погляди В. Набокова І проблема автоінтерпретації

10.01.02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПАСЄКОВА НАТАЛЯ ВІКТОРІВНА

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Кочетова Світлана Олександрівна, професор кафедри зарубіжної літератури, декан факультету французької мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов;

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Дербеньова Лідія Вікторівна, професор кафедри теорії та практики перекладу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу;

кандидат філологічних наук, доцент Романова Олена Іванівна, доцент кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Захист відбудеться «9» грудня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221-А.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий «5» листопада 2010 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 ______________ І.В. Разуменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження.

Розширення культурологічного контексту сучасного літературознавства створило умови для появи наукових досліджень, що залучили у свій простір не тільки художню спадщину письменників, але й їхню епістолярну творчість, публіцистичні виступи, мемуаристику, літературно-критичні праці. Природним продовженням вивчення ідіостилю письменника, на наш погляд, стає звернення вчених до такого явища, як письменницька критика.

Відомо, що літературно-критична оцінка творчості інших митців слова, як правило, представлена в рецензіях, статтях, літературних портретах, щоденниках. Особливе місце в царині жанрології належать курсам лекцій з історії та теорії літератури для студентів (та читачів), складеним професійними літераторами. Яскравим прикладом таких текстів із суб'єктивним поглядом на історію літератури XIX-XX століть є курси лекцій видатного представника російського зарубіжжя В. Набокова.

Після повернення книжок письменника на історичну батьківщину, читачі ознайомилися з цікавими та незвичними для російської аудиторії творами, сповненими протиріч, насиченими ребусами й загадками. Проте ці художні тексти по-новому висвітлювали одвічні проблеми буття, що й надавало художньому твору філософського звучання.

У контексті творчості письменника курси лекцій з літератури - не тільки «складова» мета тексту творчості, але й яскраве та неоднозначне явище за формою, стилем, підходом, естетичними характеристиками. Проте всі художні та літературно-критичні твори В. Набокова перебувають у стані постійного діалогу зі значними творами світової класики й критики. Метою такого діалогу стає прагнення автора «зламати» стереотипи, що існують у свідомості читача та базуються на правилах традиційного прочитання романних творів.

Дослідженню творчості В. Набокова присвячено багато наукових розвідок (О. Долінін, О. Злобіна, Б. Носик, В. Старк, Б. Аверін, Л. Сараскіна, С. Залигін, О. Мулярчик, О. Лєдєньов, Я. Погребна, Н. Семенова, Н. Букс, Л. Рягузова та інші). Проте більшість літературознавців зосереджували увагу на своєрідності поетики віршів, оповідань, п'єс, романів В. Набокова. Серед загальновідомих праць виокремлюємо «Заметки о генезисе некоторых литературных оценок Набокова» O. Долініна; «Набоков и потусторонность» В. Александрова; «Феномен Набокова» М. Анастасьєва, «Набоков» O. Звєрева; «Мир и дар В. Набокова» Б. Носика; «Эшафот в хрустальном дворце. О русских романах Владимира Набокова» Н. Букс; «Дар Мнемозины: Романы Набокова в контексте русской автобиографической традиции» Б. Аверіна; «Набоков и другие: Поэтика и стилистика Владимира Набокова в контексте художественных исканий первой половины ХХ века» О. Лєдєньова; «Владимир Набоков и роман XX столетия» М. Медарич; «Русская проза Владимира Набокова» О.Мулярчика; «Цитата в художественной прозе (на материале произведений В. Набокова)» Н. Семенової та багато інших. Окрему групу публікацій становлять роботи мемуарного характеру - «В поисках Набокова» З. Шаховської, «Набоков» Г. Адамовича, «Годы изгнания: Жизненный отчёт» І. Гессена, «Владимир Набоков» Є. Фогеля, «Мистер Набоков» Х. Гріна, спогади Н. Берберової та інші. Отже, літературна спадщина письменника досліджена нерівномірно. Окремі аспекти проблеми своєрідності діяльності Набокова-критика розглядалися вітчизняними літературознавцями, проте вони не знайшли достатнього висвітлення в сучасних наукових розвідках. Саме тому вважаємо доцільним спеціальне звернення до такого аспекту творчості письменника, як літературно-критична діяльність у контексті його естетичних поглядів.

«Лекції...» В. Набокова присвячені шедеврам видатних російських та зарубіжних письменників і вже тільки цим заслуговують на спеціальну увагу, а те, що вони написані видатним письменником, суттєво посилює інтерес до своєрідності історико-літературних і критичних поглядів митця. Неоднозначні оцінки «Лекцій...» В. Набокова («Эшафот в хрустальном дворце» Н. Букс, «Вступительное слово к «Николаю Гоголю» В. Набокова» С. Залигіна, «Горький хлеб» О. Злобіної, «Набоков, который бранится» Л. Сараскіної та ін.), у яких літературознавці по-різному оцінюють творчість Набокова-критика, тільки загострює необхідність створення окремого дослідження щодо проблематики й поетики текстів набоковських лекцій з літератури. На жаль, дисертації, що з'явилися останнім часом, практично не звертаються до такого аспекту набоковської творчості, як його письменницька критика, яка представлена в лекціях з літератури. Хоча «Лекції…» становлять інтерес з ряду питань: як віддзеркалення власних естетичних поглядів В. Набокова; як підґрунтя до вивчення творчості письменників, «героїв» лекцій Набокова; як своєрідний педагогічний і викладацький досвід письменника. Адже до цього часу не з'явилося узагальненого дослідження, де аналізувалась би естетика творчості В. Набокова з позиції авторського розуміння, яка втілювалась як у текстах набоковських лекцій, так і в літературно-художній спадщині письменника.

Отже, актуальність теми дисертації обумовлена не лише її недостатнім вивченням, дискусійністю, значущістю для розуміння творчої індивідуальності письменника його історико-літературних та критичних поглядів, а також тим, що вивчення набоковських «Лекцій з російської літератури» та «Лекцій із зарубіжної літератури» дозволить чітко уявити особистість зрілого митця. Вибраний аспект дослідження - проблематика й поетика лекцій - відкриває широкі перспективи для подальшого вивчення всієї творчості письменника (віршів, оповідань, повістей, п'єс, романів), певною мірою пов'язаної з традиціями російської, французької, англійської та німецької національних літератур.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної роботи та як складова частина комплексної наукової теми «Аналітика літературного твору: теоретичний, історичний, діалогічний аспекти» (№ 0106V000280) кафедри теорії літератури та історії української літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (протокол № 8 від 26 лютого 2009 року).

Мета дисертаційного дослідження - розкрити специфіку проблематики й поетики лекцій В. Набокова з російської та зарубіжної літератури, яка в контексті автоінтерпретаційної діяльності В. Набокова сприяє вписуванню літературно-критичних оцінок письменника-критика в його художню творчість та відображає еволюцію його індивідуально-авторського стилю митця. Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки й вирішення таких завдань:

· охарактеризувати стан вивчення проблеми в сучасному літературознавстві;

· з'ясувати естетичні погляди В. Набокова щодо специфіки художньої творчості, завдань літератури, принципів літературної критики, визначення місця художника в контексті розвитку мистецтва слова;

· проаналізувати проблематику набоковських «Лекцій з російської літератури» та «Лекцій із зарубіжної літератури» у співвідношенні з естетичними поглядами, представленими у власній художній творчості письменника;

· продемонструвати специфічні художні прийоми, використані Набоковим-письменником у лекційних текстах Набокова-критика;

· співвіднести авторську позицию в «Лекціях…» з художньою творчістю письменника в контексті проблеми автоінтерпретації;

· визначити місце письменницької критики в художньому світі В. Набокова.

Предметом дослідження є літературно-критичні погляди В. Набокова, відображені й автоінтерпретаційно представлені в лекціях з літератури як засіб для адекватного трактування власної художньої творчості.

Об'єкт дослідження - лекції з літератури В. Набокова, автопереклади творів письменника («Отчаяние», «Дар», «Лолита», «Защита Лужина»), а також низка прозаїчних творів письменника - оповідання «Весна в Фиальте», «Уста к устам», «Рождественский рассказ», «Забытый поэт», роман «Дар».

Методи дослідження. Реалізація поставлених завдань зумовила використання історико-генетичного та порівняльно-типологічного методів, які дозволяють виявити специфіку формування, розвитку та втілення в особисту художню практику літературно-критичних поглядів В. Набокова відносно провідних загальних характеристик письменницької критики як особливого роду діяльності митця. Спеціальне дослідження структурних особливостей організації та семіотики системи персонажів художніх творів письменника, що віддзеркалюють автоінтерпретаційне розуміння особистого творчого доробку крізь призму творчості інших майстрів словесності, вимагало залучення до аналізу структурно-семіотичного методу. Метод аспектного аналізу твору використовувався для виявлення специфічних рис інтерпретаційного та автоінтерпретаційного аналізу творчості інших письменників і власної діяльності В. Набокова.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є наукові праці сучасних теоретиків та істориків літератури, присвячені специфіці літератури в цілому і літературної критики зокрема, методологічним аспектам дослідження літературних творів. В основі дослідження - положення праць з історичної поетики, історії та теорії жанрово-стильового розвитку літератури XX століття (М.М. Бахтін, В.М. Жирмунський, Ю.М. Лотман, С.С. Аверинцев, М.Л. Гаспаров, О.Г. Бочаров, С.Н. Бройтман, Н.Д. Тамарченко, В.І. Тюпа, М.В. Теплинський, М.М. Гіршман, Ф.М. Білецький), мифопоетиці (Є.М. Мелетинський, В.Н. Топоров, М.О. Новикова, С.Г. Бочаров), історії літературної критики (В.В. Прозоров, Б.Ф. Єгоров, М.В. Михайлова, Е.Г. Єліна, В.В. Перхін, С.О. Кочетова).

Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що в роботі вперше виявлено і цілісно охарактеризовано принципи літературної критики В. Набокова, пов'язані зі специфікою художньої творчості, завданнями літератури, визначенням місця художника в контексті розвитку словесного мистецтва. У дисертації вперше проаналізована проблематика набоковських лекцій з літератури, авторська позиція Набокова-лектора у співвідношенні з естетичними поглядами письменника в контексті проблеми автоінтерпретації всієї творчості. З урахуванням автоінтерпретаційного напряму лекцій В. Набокова продемонстровані специфічні художні прийоми, які він використав у текстах критичного характеру; визначена специфіка набоковської письменницької критики та її відображення в художньому світі автора.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні, конкретизації складових, базових положень літературно-критичних поглядів В.В. Набокова, у доповненні відомостей про специфіку письменницької літературної критики в контексті власне художньої творчості окремого письменника. набоков література критик творчість

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані в курсі викладання історії російської літератури в школі та виші, для побудови спецкурсів і спецсемінарів, присвячених вивченню творчості російських і зарубіжних письменників XIX-XX століть. Наведені в роботі факти й отримані результати можуть бути використані при розробці нових навчальних посібників з історії російської й зарубіжної літератури, історії та теорії письменницької критики.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї дослідження реалізувалися у вигляді тез, доповідей і анотацій, представлених під час роботи 23 конференцій різного рівня: Кримські міжнародні Набоковські наукові читання «В.В. Набоков та проблеми літературного взаємодіяння» (Саки - Євпаторія, 2006, 2007, 2008), Міжнародна науково-практична конференція „Гоголівські читання” (Полтава, 2006), Міжнародна науково-методична конференція “Мова і культура: проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики» (Горлівка, 2007), VII Всеукраїнська наукова конференція “Каразинські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2008), Міжнародна науково-методична конференція „Лівшицькі наукові читання” (Харків, 2008, 2010), Міжнародна науково-практична конференція “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2008, 2010), Міжнародна науково-практична конференція «Росийськая словесность как основа возрождения росийськой школы» (Липецьк, Росія, 2008), Міжнародна науково-практична конференція «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сучасності» (Горлівка, 2006, 2008, 2010), IX Міжнародний форум русистів України “Російська мова в родині слов'янських та світових мов в епоху глобалізації» (Алушта, 2009, 2010), VIII Міжнародний симпозіум «Крим і світова література» (Україна, АР Крим, Феодосія, 2009), Всеукраїнська науково-практична конференція «Викладання зарубіжної літератури: проблеми та досягнення. Султановські читання» (Івано-Франківськ - Коломия, 2009), Міжрегіональна конференція молодих учених та аспірантів „Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” (Горлівка, 2004, 2005, 2008, 2009, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано монографію і 12 статей, з них 3 - у провідних наукових фахових виданнях України, 2 - у нефаховому виданні, 7 - матеріали наукових конференцій.

Структура дисертації. Вибраний аспект дослідження обумовив структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що нараховує 311 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них основного тексту - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність і наукову новизну; сформульовано основну мету дисертаційної роботи та її конкретні завдання; охарактеризовано загальне науково-теоретичне й практичне значення дослідження. Подано огляд наукової літератури, пов'язаний з основними проблемами дисертації, умотивовано підбір матеріалу, а також наведено дані щодо апробації роботи та її зв'язку з науковими програмами й планами.

Перший розділ - «Літературно-критичні оцінки В. Набокова в контексті творчості письменника» містить три підрозділи, у яких висвітлюється стан вивчення проблеми у вітчизняному й зарубіжному літературознавстві, описуються естетичні погляди В. Набокова, що стосуються специфіки художньої творчості, завдань літератури, принципів літературної критики, визначення місця художника в контексті розвитку світової літератури, а також аналізується лекція як форма навчання і літературний жанр, історія створення, принципи побудови лекцій В. Набокова.

У підрозділі 1.1. « Стан вивчення творчості В. Набокова в сучасному літературознавстві» досліджуються основні напрями сучасного набоковознавства.

Російські критики літературного зарубіжжя (Г. Адамович, Г. Іванов, В. Ходасевич, Г. Струве, З. Шаховська) започаткували в літературознавстві традицію з будь-якого приводу полемізувати з автором. Проте в той же час вони інколи майже безапеляційно погоджувалися з колегами. Яскравим прикладом такого ставлення до творчості окремого митця стала оцінка літературно-критичної діяльності В. Набокова, представлена в літературознавстві зарубіжжя XX-XXI ст.

Дослідницькі роботи, присвячені творчості В. Набокова, або старанно хвалили, або пристрасно засуджували письменника. Протягом багатьох десятиліть творчу спадщину митця ігнорували. Ситуація з вивченням творчості письменника в українському й російському літературознавстві істотно змінилася в 1990-і роки, коли читач пострадянського простору отримав можливість звернутися до набоковських текстів (Б. Аверін, М. Анастасьєв, О. Дарк, О. Долінін, В. Єрофєєв, О. Лєдєньов, В. Лінецький, М. Липовецький, О. Люксембург, О. Мулярчик, Я. Погрібна, О. Сконечна, М. Співак, Р. Тіменчик, Н. Толста, І. Толстой та багато інших).

Як правило, автори багатьох наукових розвідок особливу увагу приділяють з'ясуванню «феномену» набоковської творчості. Одні дослідники вбачають її витоки в трагедії розриву письменника з Росією (А. Битов), інші вважають, що в основі художньої системи В. Набокова лежить гра «самочинних» прийомів (О. Люксембург) та аналізують його прозу як «феномен» мови. А ще інші акцентують увагу на одній з основних тем творів письменника - таємниці потойбіччя (Б. Аверін, В. Александров, О. Мулярчик). Не менш актуальним нині є вивчення творчості В. Набокова в різних контекстах: у контексті російської літератури «золотого» й «срібного» віків (роботи В. Александрова, Н. Букс, О. Вороніної, А. Злочевської, О. Лєдєньова, В. Старка), у контексті світової літератури (роботи Б. Бойда, О. Сконечної, Л. Тарві), у контексті сучасних літературних шукань, перш за все, постмодернізму (роботи П. Басинського, М. Липовецького, В. Десятова). Усі спроби визначити місце й роль набоковської творчості в історико-літературному процесі, які здійснювались в цих напрямах, ускладнюються тим фактом, що «підібрати ключі» до спадщини В. Набокова, розшифрувати його літературо- й культуроцентричні коди складно. Література про письменника, його життя і творчість, невпинно поповнюється. Дослідники вкотре демонструють глибину й безперервність процесу читацького занурення в художню думку й художнє слово письменника. І, вочевидь, наявні праці літературознавців наближають і водночас віддаляють дослідників від поставленої мети - розуміння особи Набокова-митця, адекватного своєму творчому генію.

У підрозділі «1.2. В. Набоков про завдання літератури, літературної критики та ролі письменника досліджуються літературно-критичні й естетичні погляди В. Набокова. На думку В. Набокова («Искусство литературы и здравый смысл»), мистецтво не відображає життя, а перетворює його за допомогою творчої волі художника, котрий побачив і відобразив унікальне, неповторне, особливе, приховане за зовнішньою видимістю явищ, спираючись кожного разу на індивідуальне сприйняття та уяву. Тільки за умови вільної творчості можна встановити справжній зв'язок речей.

Як критика В. Набокова не можна віднести до жодної з існуючих шкіл. В. Набоков заперечував усілякі натяки на те, що він «походить» з будь-яких шкіл або напрямів. Вірний собі, він «змішав» всі напрями і створив власний стиль літературно-критичного вислову. Один з головних принципів його критики полягає в тому, щоб по можливості розчистити «ідеологічний простір» навколо читача і залишити його наодинці з твором, відводячи самому собі роль не стільки вчителя, скільки посередника між ними. Естетичний ідеал В. Набокова полягав у максимальній актуалізації ідеї твору, що вимагала від слухача (читача) величезної внутрішньої роботи з домислювання, збирання в єдину мозаїку розкиданих декорацій, пропусків і начебто непотрібних деталей сюжету.

Заперечуючи принцип реалістичної творчості, В. Набоков розвивав основні принципи естетичної концепції «фантастичного або містичного реалізму». Для критика важливим стає не стільки відображення реальності, скільки творче перетворення її, заміна дійсного життя в художніх текстах містичним підтекстом з метою проникнення за видиму грань життя в ідеальний земний рай. В. Набоков надає слову великого значення, а це характерна межа структурно-лінгвістичної інтерпретації «екзистенціальної» філософії Празького лінгвістичного гуртка ( Р. Якобсон). Члени цього гуртка специфіку художньої літератури зводили до специфіки художньої мови.

Набоков поділяв думку філософської критики, яка переконувала, що називатися художньою літературою може лише та література, що відповідає високим художнім вимогам, а також вимогам міфологічної школи критики, де художні твори розглядаються з опорою на легенди народу. Звичайно, йдеться не про жанр казки, а, на нашу думку, про процес створення неоміфів в літературі, притаманних модерністському дискурсу.

Як І. Кант, В. Набоков вважає, що художня творчість - результат особливої здатності суб'єкта до креативної діяльності, а мистецтво є сферою вільної творчої діяльності людини. Проте письменник не поділяє точки зору великого філософа щодо мети мистецтва - створення прекрасного (прекрасного уявлення про річ). Для Набокова найважливішою стає форма, а не зміст.

Письменник не схвалював ідей А. Бергсона, популярного французького філософа та мислителя, основоположника теорії інтуїтивізму, адже В. Набоков увагу приділяв свідомому, у той час як інтуїція відходила на другий план.

Філософія М. Бахтіна близька до набоковської. М. Бахтін переконував, що література - не тільки використання мови, а і її художнє пізнання й основна проблема вивчення - це проблема взаємозв'язків мови того, хто зображає, і того, кого зображають.

Близький за своїм світоглядом В. Набокову філософський феноменалізм P. Інгардена та Н. Гартмана, для яких витвір мистецтва - щось реальне, дане саме по собі, що містить у собі всю суть буття, яке дозволяє людині збагнути суть життя та власну суть одночасно. Ця теорія встановлює складний взаємозв'язок форми й змісту в художніх текстах, націлює на освоєння різних шарів змісту й форми, зберігаючи при цьому уявлення про цілісність твору, передбачає пзанурення в глибини художнього змісту. Але на відміну від прихильників «феноменологічної» філософії, котрі вважають, що «загальну ідею» неможливо визначити в поняттях, і художник сам не знає її досконало, Набоков проголошує геній митця-художника, що творить за власного задоволення і на свій розсуд.

Отже, з одного боку, спостерігається еклектичність естетичних поглядів Набокова-художника й критика. З іншого - чітко окреслене прагнення письменника крізь суб'єктивну призму сприйняття світу досягти певної естетичної універсальності своєї позиції.

У підрозділі «1.3. В. Набоков - лектор та інтерпретатор літературного твору» досліджуються лекції як літературного жанру, а також історія створення та специфіка лекцій, написаних саме В. Набоковим.

Лекція належить до текстів публіцистичного стилю і стоїть поряд з такими жанрами цього напряму як нарис, стаття, коментарі тощо. Основною особливістю лекції є її висока інформативна і пропагандистська насиченість, адже цей жанр пояснює той чи інший факт, подію, явище широкій аудиторії. Лекція має різні форми й виконує різноманітні функції. Оскільки в нашій роботі досліджуються поетика лекцій В. Набокова, прочитаних студентам, то на наш погляд, у першу чергу необхідно розглянути лекцію як форму навчання.

У лекційному викладі будь-якого предмета не оперують тільки системою сталих знань, виникає потреба в певному прогнозі розвитку теми. У лекціях викладач разом із систематичним викладанням предмета демонструє свої наукові ідеї, своє ставлення до предмета, своє розуміння його перспектив розвитку. Від лекції, яка «спрямовує» форми навчального процесу, потрібен не тільки чіткий і логічний виклад змісту, але й вказівка студентам шляхів до їхньої активної розумової діяльності. Підготовка до лекції - творчий процес, що складається з безлічі компонентів: накопичення інформації, організації змісту лекції, її оформлення, попереднього тренування тощо. Пошук форми, стилю - також одне із серйозних завдань підготовчої роботи лектора. Отже, підготовка лекції - творчий процес, що вимагає значної інтелектуальної роботи. Лекція - плід глибоких і тривалих роздумів.

Програму курсів В. Набоков складав сам. Вибір творів у «Лекціях» підпорядковувався двом критеріям: з одного боку, значущість фігури письменника в історії літератури, з іншого - власні літературні вподобання лектора. Складно з'ясувати основний принцип побудови лекцій В. Набокова, оскільки загальноприйнятих правил він не дотримувався. Безумовно, можна виділити в кожній лекції вступну частину, історичну частину, основну частину і висновки. Читаючи, переказуючи частини й розділи близько до тексту і докладно їх коментуючи, В. Набоков намагався знову відтворити на очах у слухачів аналізований твір. Він будував роботу так, щоб можна було дійти висновків самостійно.

У другому розділі - «Російська література в критичних оцінках письменника й читача В.В. Набокова», що складається з трьох підрозділів, окреслено коло головних проблем та художніх особливостей набоковських лекцій з російської літератури, а також визначається, наскільки вплинув стиль рецензованих письменником творів російських авторів на його власну творчість, досліджується проблематика й поетика лекцій із зарубіжної літератури, висвітлюється факт впливу традицій англійської, французької, німецької літератур на творчу спадщину письменника.

Підрозділ «2.1. Набоковські портрети російського літературного процесу та стратегії письменницького читання» знайомить з оцінкою, яку В. Набоков дає творчості окремих письменників.

Проаналізувавши тексти набоковських лекцій з літератури, ми дійшли висновку, що В. Набоков намагався подати не тільки аналіз головних особливостей стилю кожного письменника, але й розповісти про його час, про становище письменства в Росії, про життя письменника, дотримуючись свого принципу «непідглядання» за особистим життям художника. Він відзначав надзвичайну майстерність М. Гоголя як художника, що вміє виростити своє «словесне дерево». Лекції про М. Гоголя, що складають книгу есе, перевершують багато творів, написаних В. Набоковим. Це книга майстра про майстра. Геній деталі В. Набоков вихоплює у М. Гоголя такі подробиці, що несподівано розгортають і доповнюють гоголівській текст. Читач, насолоджуючись мистецтвом і автора, і його героя, сам частково стає частиною тексту. Він починає насолоджуватись читанням, бо до знайомих сторінок творів М. Гоголя доводиться повертатися декілька разів.

В. Набоков не міг прийняти покаяння Ф. Достоєвського, звертав увагу студентів на відмінну романну побудову творів Л. Толстого, рекомендував твори А. Чехова, з якиз можна дізнатися про Росію, захоплювався тургенєвськими дівчатами та пейзажами, наголошував на непохитній вірі М. Горького в людину. Звичайно, його думка про російських письменників винятково суб'єктивна, але це - думка Майстра словесної творчості.

В. Набоков заперечував існування будь-яких паралелей між ним та іншими письменниками, проте вплив творчості російських митців на його спадщину чітко простежується. Із Ф. Достоєвським, наприклад, В. Набокова єднає те, що він, як і російський класик, любив «грати» з читачем, його героям так само тісно у своїх «романних полях», як і героям Достоєвського. Близький В. Набоков і до А. Чехова, оскільки теж писав про дріб'язковість, вульгарне життя, про те, що в дійсності немає місця справжнім почуттям, відсутні можливості для розвитку творчого начала. Такі ж паралелі спостерігаються між художніми творами В. Набокова і спадщиною інших російських письменників.

У підрозділі «2.2. Лекції з зарубіжної літератури В. Набокова в світлі естетичних принципів письменницької критики» містяться спостереження щодо критичних оцінок письменником творчих пошуків зарубіжних митців художнього слова.

Робочою гіпотезою дисертаційного дослідження є думка про специфіку лекцій В. Набокова як приклад письменницької критики. Така література поєднує в собі критичний погляд автора на «предмет» з утіленням в текстах досягнень його ідіостилю, що віддзеркалює досягнення художньої практики письменника-критика. Аналіз творчості іншого письменника перетворюється на спробу розповісти та інтерпретувати власну творчість. Письменник-критик говорить про іншого і про себе водночас, приділяє увагу тим аспектам у творчості митців, що хвилюють його самого як майстра словесної творчості.

Так, у лекції про творчість Ч. Діккенса слухач (читач) звертає увагу на захоплення критика вмінням англійського письменника зображати деталями, о є свідченням набоковської прихильності до цього поетологічного засобу. Спостерігаються й різноманітні алюзії на твори з діккенсівського роману. Так, сприйняття Ф.К. Годуновим-Чердинцевим дійсності в романі «Дар», наприклад, відбувається крізь призму діккенсівського розуміння світу. У романі «Ада» В. Набоков звертається до мотивів, характерних саме для творів Ч. Диккенса. Однією з важливих особливостей стилю Ч. Діккенса В. Набоков вважав неповторний сатиричний дар письменника. У лекції, присвяченій творчості великого англійця, він аналізує функціональне значення сатиричного слова.

В. Набоков добре знав творчість Г. Флобера, використовував мотиви його творів у своїх книжках («Король, дама, валет», «Ада», «Лолита»). Свою близькість до постаті Г. Флобера письменник відчував і в тому, що їхні твори мали подібну долю. Так, роман Г. Флобера «Пані Боварі» було оголошено крамольною книгою, що розбещує молодь. За це автора було притягнуто до суду. Відомий набоковський роман «Лолита» теж мав складний шлях до читача, ставши причиною судової справи. Врешті-решт два «засуджених і проклятих» романи принесли славу й визнання своїм авторам.

Особливий внутрішній зв'язок поєднує творчість В. Набокова з творчістю «ікони стилю» модернізму Дж. Джойса. Окремий інтерес становить аналіз натяків і ребусів в обох письменників, що вкрай важко піддаються виявленню й дешифруванню. Дж. Джойс у своєму прагненні максимально зашифрувати текст своїх творів став своєрідним учителем для Набокова-письменника. Безумовно, не можна стверджувати, що творчість Дж. Джойса була настільки близькою для В. Набокова, що він, як у дзеркало, дивився в нього. Але, з іншого боку, пояснювати включення імені великого сучасника в курс лекцій тільки «за значущістю» теж було б не об'єктивним, адже близькість до джойсівського вільнодумства авторської позиції В. Набокова в багатьох його творах очевидна.

Контрастною в даному випадку (порівняно з характеристикою стилю Дж. Джойса) є оцінка В. Набоковим творчості «небагатослівного», «стриманого» Ф. Кафки. Набоков-лектор і критик мав особливу прихильність до спадщини ні на кого несхожого письменника. І, як у випадку з Ф. Достоєвським, ситуація «тяжіння / відштовхування», навмисне відхрещування від імені австрійського митця демонструє постійний пильний інтерес і особливе ставлення до творчих пошуків великого сучасника. В. Набоков у своїх художніх творах прямих паралелей з кафкіанськими текстами уникає. Проте загалом твори Ф. Кафки справили на В. Набокова сильне враження. Так, очевидним є однакове в обох письменників ставлення до дійсності як до світу несподіванок. Наприклад, у романах «Приглашение на казнь» і «Отчаяние» В. Набоков, як і Ф. Кафка, зображає потойбічний світ, який наповнюють алогічності. У творах Ф. Кафки часто з'являються персонажі-маски, герої-роботи, про які згадує у своїй лекції В. Набоков. У творчості самого Набокова ми зустрічаємо манекенів - маски вартових у творі «Приглашение на казнь», людей-автоматів у творі «Король, дама, валет». Набоковський Цинциннат надзвичайно близький до кафкіанських героїв із творів «Процес», «Замок», «Перевтілення». Розмова про Ф. Кафку в набоковській лекції поступово перетворюється на розмову автора про себе.

Творчість Дж. Остен була останньою в програмі курсів. У романі В. Набокова «Ада, или Страсть. Семейная хроника» зображено всі епохи світової літератури. Історія, якщо вести рахунок за таблицями літературної хронології, починається в період занепаду класичного роману століття, і, дійсно, обстановка нагадує атмосферу віталень Дж. Остен. Набоков цього і не приховує, прямо уподібнюючи замок Ардіс, де вперше зустрічаються юні герої, романтичним будинкам старих романів ( на кшталт будинкам у творах Дж. Остен).

Закликаючи читати твори кращих представників художньої творчості, В. Набоков у той же час прагне вчитися у класиків, наслідувати літературні традиції, не відмовляючись від спроб новаторського пошуку.

У підрозділі «2.3. Поетика лекцій з літератури та її значення для контексту художньої творчості письменника» аналізуються поетологічні особливості набоковських лекцій.

Тексти лекцій В. Набокова, «підживлені» літературними ремінісценціями, алюзіями, цитатами з російської класики, не лише ускладнюються самі по собі, наповнюючись різноманітними інтертекстуальними конотаціями, але і, як це не парадоксально, прояснюють потаємні смисли та задуми авторів XIX століття. Найчастіше В. Набоков «договорював» те, що, з різних причин, залишалося в підтексті чи «за текстом» творів його попередників і сучасників.

Третій розділ «Художня творчість В. Набокова: образи авторської свідомості та проблема автоінтерпретації» складається з двох підрозділів, у яких досліджується співвідношення авторської позиції в «Лекціях…» з художньою творчістю письменника в контексті проблеми автоінтерпретації набоковської творчості. У цьому розділі визначено місце, тенденції існування письменницької критики В. Набокова у створеному ним художньому світі.

Зміст підрозділу «3.1. Автопереклади В.В. Набокова як прояв автоінтерпретаційної діяльності художника» реалізує проблеми, пов'язані з перекладацькою діяльністю письменника в аспекті автоінтерпретаційних підходів до власної творчості. Результати дослідження автоперекладів набоковських творів «Дар», «Защита Лужина», «Лолита» та передмов до них дають підставу стверджувати, що їх спеціальне вивчення демонструє нові засоби й форми перенесення всіх смислів та ідей на інший культурний ґрунт. Це, у свою чергу, сприяє автоінтерпретаційному поглибленню читацької рецепції творів самого автора-інтерпретатора В. Набокова.

Загальновідомими є вимоги письменника до якості перекладів його текстів. Звідси його прагнення власноруч перекладати художні твори. У процесі роботи він вносив певні правки і домагався адекватного змістового наповнення тексту перекладу. Ми переконалися в тому, що В. Набоков розумів автопереклад як можливість потрактування власного тексту з метою виявлення нових смислових шарів творів.

У підрозділі «3.2. Образи літераторів в прозі В. Набокова як спроба уявлення авторської естетики. Класифікація типів вигадувачів» містяться результати дослідження прояву ще одного варіанта автоінтерпретації - образів літераторів, які віддзеркалюють різноманітні аспекти творчої особистості.

Тема письменства була однією з провідних у творчості В. Набокова, що й пояснює його скрупульозну старанність, з якою він підходив до її розробки. У багатьох творах В. Набоков ґрунтовно вивчає образ митця, тему таланту та засоби його реалізації, кожного разу висвітлюючи якусь нову грань(«Дар», «Другие берега», «Машенька», «Защита Лужина», «Весна в Фиальте», «Уста к устам», «Забытый поэт», «Рождественский рассказ»). Письменник демонструє образи літераторів з різним виявом таланту, відчуттям честолюбства і, як автор, наділяє їх різними шляхами реалізації літературного дару. Запропонована нами класифікація типів митців (яку подано нижче) дозволяє вбачати автоінтерпретаційну творчість самого В. Набокова в контексті авторського самовизначення:

Молодий літератор - Ф.К. Годунов-Чердинцев («Дар»), для якого література - це єдиний шанс у житті. На його прикладі ми можемо простежити еволюцію творчості від віршів про дитинство - через біографію батька - до праці про Чернишевського. До цього ж типу митців належить образ поета Кончеєва (прообраз друга В. Набокова - В. Ходасевича), надзвичайно талановитого і по-своєму великого.

Літератор-агресор (гіпнотизер) - Фердінанд («Весна в Фиальте») - з перших сторінок зачаровує читача своїм красномовством, химерність якого не знає меж.

Поет-графоман - Пєров («Забытый поэт»), вірші якого відрізнялися штучно створеними словами. Це ж стосується і Яші Чернишевського («Дар»), що писав на «перекладо-німецький зразок», намагаючись відкрити свою душу на папері із властивим йому пафосом.

Засмучений літератор або «письменник з душею» - Ілля Борисович («Уста к устам»), характерна риса якого - жадання похвали, визнання, поклоніння й здивування.

Літератор-невдаха - Новодворцев («Рождественский рассказ») - митець з розряду «чого бажатимете», здатний писати під замовлення, що призводить до тотальної особистісної деградації.

Імітатор -- Антон Голий («Рождественский рассказ») - творчий шлях починає з копіювання творів далеко не талановитого Новодворцева. Навіть саме прізвище цього героя - Голий - натякає, що йому бракує літературного хисту.

Письменник, який орієнтувався на творчість таких геніїв, як О.С. Пушкін і М.В. Гоголь, вимагає від своїх персонажів досягнення того ж рівня, саме тому він так прискіпливо оцінює їхні літературні здібності. Запропонована нами класифікація апробована в процесі здійсненого літературознавчого аналізу творів В. Набокова. Залежно від літературних здібностей ми охарактеризували образи творців і визначили провідні чинники, притаманні певному типу письменника. Персонажі згруповано «за зменшенням» таланту, відповідно до наявності та рівня виявлення здібностей, з урахуванням шляхів реалізації в художній діяльності саме цього таланту.

ВИСНОВКИ

Видатний майстер художнього слова ХХ століття В. Набоков був не лише письменником, а й критиком класичної і сучасної літератури. Свої погляди він висловлював у курсах лекцій з російської та зарубіжної літератури, які читав в університетах Америки. Письменник давав критичну оцінку творчості класиків і своїх сучасників, інтерпретуючи кращі зразки світової літератури. Надзвичайно важливо враховувати невід'ємність складової лекційних текстів В. Набокова від його власних художніх творів, оскільки значення викладених в лекціях поглядів повною мірою усвідомлюється та актуалізується лише в контексті всієї творчої спадщини художника.

Набоковознавсто - вагома складова сучасної критичної літератури. Тому для вирішення поставлених перед нами завдань необхідно було охарактеризувати стан вивчення літературно-критичних поглядів В. Набокова в літературознавстві останніх десятиліть. Аналіз критичних розвідок показав, що дослідники, як правило, не вважають літературно-критичні погляди В. Набокова, відображені в лекціях з літератури та художніх творах, за своєрідний коментар до творчості письменника, не враховують автоінтерпретаційної спрямованості його творчої діяльності.

Як критика В. Набокова не можна віднести до жодної з існуючих шкіл. Вірний самому собі, він перемішав усі напрями й створив власний критичний погляд і стиль. Один з головних принципів його критики полягає в ймовірному очищенні «ідеологічного простору» для читача та залишенні його наодинці з твором; митець відводить при цьому собі роль не стільки вчителя, скільки посередника між ними. В. Набоков прагнув подати твір як приховану книгу, де кожна проблема нова й гідна зусиль. Лекції з літератури - це ще одна грань творчості В. Набокова, який одночасно є прекрасним письменником і блискучим критиком з глибокою філософією, творчою технікою, вигостреним стилем.

Основні положення естетики письменника, творчі настанови В. Набокова-художника й критика втілилися і в його художніх творах, і в лекціях з літератури. Аналізуючи творчість інших письменників, митець постійно повертався до власного творчого кредо. Будучи прикладом так званої письменницької критики, набоковські лекції з літератури містять матеріал, що дозволяє глибше збагнути ідейно-смислове наповнення творчих розробок письменника.

Фактично, лекції з літератури є творчою лабораторією Набокова-художника з вироблення й (враховуючи роки їх створення) підбиття підсумків літературознавчої концепції письменника. Позицію Набокова-критика щодо творчої спадщини інших митців ми спостерігаємо саме в лекційних курсах з літератури. Поряд із нотатками, поширеними в текстах художніх творів, саме в текстах лекцій, ми зустрічаємо висновки автора, що стосуються завдань літератури, літературної критики й ролі письменника в літературному процесі епохи.

Ми висвітлили принципи діяльності В. Набокова як лектора і як інтерпретатора літературного твору, спеціально проаналізувавши теоретико-методологічні особливості жанру лекції, історію написання лекцій з літератури, а також специфіку їхньої структури й змісту.

Особливості російського та зарубіжного літературного процесу, з якими В. Набоков знайомить слухача (читача) «Лекцій…», подано крізь призму власного розуміння шедеврів світової літератури. У процесі дослідження проблеми ми переконалися в тому, що чітко продумана автором стратегія прочитання й подачі художнього твору завжди спрямована на автоінтерпретацію: при аналізі тексту В. Набоков виокремлює ті аспекти проблематики й поетики творів, які цікавлять його насамперед як художника, а не як критика.

Пропускаючи крізь призму свого розуміння чужі тексти, письменник-критик ділиться усвідомленням свого ж гіпотетичного творіння. Тому пильна увага була приділена вивченню поетики лекцій і дослідженню їхнього значення для контексту художньої творчості письменника.

В. Набоков, увібравши в себе всі новації XX століття, пропустивши їх через свою творчу лабораторію, доопрацювавши і розвинувши їх, запропонував власну концепцію творчості. Він широко використовував «ігровий»прийом, вважаючи, що література - це загадка, велика містифікація. Завдання ж письменника - залучити читача до оповідання, заінтригувати й заплутати його всілякими ходами, змусити розв'язувати головоломки й загадки, розставлені письменником, поступово відкриваючи для себе все нові повороти тексту.

Поетика «Лекцій…» полягає в тому, що в них перегукуються таємні значення, спостерігається гра мотивами та алюзіями, а не формальними прийомами. Дослідження проблематики і поетики набоковських лекцій з літератури проводилося з обов'язковим урахуванням контексту художніх творів письменника (романів і оповідань). Саме тому здійснений аналіз текстів лекцій супроводжувався посиланням на художні твори письменника («Отчаянье», «Дар», Лолита», «Защита Лужина», «Весна в Фиальте», «Уста к устам», «Рождественский рассказ», «Забытый поэт»).

Особливої уваги заслуговує ще одна сторона автоінтерпретаційної діяльності Набокова-художника і критика - своєрідність позиції в передмовах до власних перекладів російських романів. У них міститься потрактування деяких тематичних ліній перекладених творів, що свідчить про принципово скрупульозне ставлення В. Набокова до виконуваної роботи. Автопереклад надавав письменнику можливість досягти на іншому мовному ґрунті повної відповідності думки й слова оригінального тексту. Перекладач відточував значення словосполучення, малюнок мотиву, формулу і схему художнього образу, фразу, досягаючи того змістовного наповнення, яке спочатку було ним закладено в текст оригіналу. Таким чином, автопереклад виконує і функцію автоінтерпретації, надаючи читачеві нових можливостей, а рецептивний процес поглиблюється завдяки додатковим зусиллям автора.

На матеріалі творів «Дар», «Весна у Фиальте», «Уста к устам», «Рождественский рассказ», «Забытый поэт» ми дослідили образи авторської свідомості, втілені В. Набоковим у постатях літераторів. Кожний окремо взятий образ митця являє собою одну лише сторону особливості Майстра слова «за Набоковим», тобто загального образу Художника. Запропонована класифікація типів митців, на наш погляд, адекватно співвідноситься зі спробою В. Набокова відображати в прозі положення авторської естетики.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пасекова Н.В. Литературно-критические взгляды В. Набокова и проблема автоинтерпретации / Н.В. Пасекова. Горловка: Издательство ГГПИИЯ, 2010. 206 с.

2. Пасекова Н.В. В. Набоков о художественном творчестве (на материале интервью писателя) / Н.В. Пасекова // Наукові записки ХДПУ імені Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. Вип. 1 (45). Харків, 2006. С. 113-118.

3. Пасекова Н.В. Навстречу Достоевскому (на материале лекций В.В. Набокова о Ф.М. Достоевском) / Н.В. Пасекова // Вісник Маріупольського державного гуманітарного університету. Серія «Філологія». Вип.2. 2009. С. 149-158.

4. Пасекова Н.В. О некоторых литературно-критических взглядах В. Набокова / Н.В. Пасекова // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. Вип. 47. С. 62-69.

5. Пасекова Н.В. Образы сочинителей в романе «Дар» В. Набокова / Н.В. Пасекова // “Східнослов'янська філологія”. Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2004. Вип. 4. С. 211-220.

6. Пасекова Н.В Автопереводы В.В. Набокова в контексте автоинтерпретационной деятельности художника слова / Н.В. Пасекова // “Східнослов'янська філологія”. Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2009. Вип. 15. Літературознавство. С. 207-221.

7. Пасекова Н.В. В. Набоков о процессе художественного творчества (на материале интервью писателя) / Н.В. Пасекова // Матеріали Другої міжрегіональної конференції молодих учених та аспірантів „Дослідження молодих науковців в галузі гуманітарних наук” - Горлівка, 2005. С. 218-220.

8. Пасекова Н.В. Набоковские лекции о Н.В. Гоголе: традиции жанра / Н.В. Пасекова // Матеріали VII Всеукраїнської наукової конференції “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 5 лютого 2008 р. Харків, 2008. С. 218-220.

9. Пасекова Н.В. «...Этот чеховский воркотливо-невзрачный мир...»: набоковская лекция о Чехове / Н.В. Пасекова // Чотирнадцяті Міжнародні читання молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (25-26 лютого 2008 р.). Харків, 2008. С. 68-69.

10. Пасекова Н.В. В. Набоков о «нерасторжимом целом» в прозе Ф. Кафки / Н.В. Пасекова // Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2008. С. 233-235.

11. Пасекова Н.В. Развенчанный и близкий… (на материале лекции В.В. Набокова о Ф.М. Достоевском / Н.В. Пасекова // Русский язык и литература в Украине: проблемы изучения и преподавания. Горловка, 2009. С. 299-301.

12. Пасекова Н.В. И.С. Тургенев в объективе набоковских «Лекций по русской литературе» / Н.В. Пасекова // П'ятнадцяті міжнародні читання молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (2-3 березня 2010 р.). Харків, 2010. С. 60-61.

13. Пасекова Н.В. Функциональная роль предисловий В. Набокова к автопереводам русских романов на английский язык // Н.В. Пасекова / Матеріали Міжрегіональної конференції молодих учених та аспірантів „Дослідження молодих науковців в галузі гуманітарних наук”. Випуск 21. Літературознавство. Частина 2. Горлівка, 2010. С. 54-57.

Анотація

Пасєкова Н.В. Історико-літературні та критичні погляди В. Набокова і проблема автоінтерпретації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2010.

У дисертації виявлені й цілісно охарактеризовані принципи літературної критики В. Набокова щодо специфіки художньої творчості, завдань літератури, визначення місця художника в контексті рoзвитку словесного мистецтва. Уперше проаналізована проблематика набоковських лекцій з літератури, авторська позиція Набокова-лектора у співвідношенні з естетичними поглядами письменника в контексті проблеми автоінтерпретації всієї творчості. З урахуванням автоінтерпретаційного напряму лекцій В. Набокова продемонстровано специфічні художні прийоми, використані митцем у текстах; визначено специфіку набоковської письменницької критики та її відображення в художньому світі В. Набокова.

Ключові слова: літературна критика, письменницька критика, лекція, інтерпретація твору, автоінтерпретація, культурна пам`ять, традиція, художня свідомість.

АННОТАЦИЯ

Пасекова Н.В. Историко-литературные и критические взгляды В. Набокова и проблема автоинтерпретации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2010.

В диссертации впервые выявлены и целостно охарактеризованы принципы литературной критики В. Набокова, рассматривается состояние изучения проблемы в отечественном и зарубежном литературоведении, характеризуются эстетические взгляды В. Набокова, касающиеся специфики художественного творчества, задач литературы, принципов литературной критики, определения места художника в контексте развития мировой литературы. Также рассматривается лекция как форма обучения и как литературный жанр, история создания, принципы построения лекций В. Набокова.