Мотивна структура поезії Володимира Свідзінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА

УДК 821.161.2-13 Свідз.09

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Мотивна структура поезії Володимира Свідзінського

10.01.01 - українська література

Тимченко Антоніна Олександрівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Безхутрий Юрій Миколайович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор, завідувач кафедри історії української літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Соловей (Гончарик) Елеонора Степанівна, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент Мельников Ростислав Володимирович, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, доцент кафедри української та світової літератури.

Захист відбудеться «16» червня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 6-85.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий «05» травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Кремінська І. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Ім'я Володимира Свідзінського увійшло до широкого літературознавчого обігу не так давно. Сьогодні масштабність постаті поета не викликає сумніву, проте його шлях до читача був нелегким. Перші критики Василій Сонцвіт, М. Доленго, Г. Скульський та ін. закидали лірикові фаталізм і непристосованість до життя, хоча справжні поціновувачі поезії визнавали неабиякий хист автора. Здійснені по смерті митця дослідження Е. Райса, І. Дзюби, В. Стуса, зусилля українських та закордонних літераторів (В. Борового, О. Веретенченка, Б. Кравцева, О. Рибалка, А. Свідзинського, Я. Славутича, А. Чернишова, В. Шевчука, В. Яременка) зі збереження й оприлюднення спадщини В. Свідзінського відкривають творчість лірика для загалу, демонструють багатогранність художнього світу майстра слова. Проте лише на межі ХХ й ХХІ століть стало можливим повноцінне «повернення» автора, з'явилося чимало статей, кілька студій монографічного характеру, в яких аналізуються риси поезії В. Свідзінського та окреслюється його місце в контексті доби: серед дослідників - Г. Кернер, М. Моклиця, В. Моренець, К. Москалець, Е. Соловей та ін. Предметом розгляду стають творчий метод митця, міфосвіт і народно-поетична традиція, мотиви, символи й архетипи в його ліриці, окремі розвідки присвячені особливостям віршування. Узагальненням роботи з упорядкування спадщини В. Свідзінського можна вважати появу двотомника, де вміщено всі віднайдені вірші, поеми, казки, краєзнавчі статті, епістолярій митця, а також переклади творів давніх і сучасних лірикові майстрів слова. Укладачем видання, а також автором приміток та ґрунтовної післямови є Е. Соловей. Тим не менше, існує потреба в подальшому детальному вивченні творчості В. Свідзінського, зокрема і з погляду мотивної організації його віршів.

Ознаками лірики митця є міфологічна, натурфілософська спрямованість; мотиви поезії В. Свідзінського свідчать про наявність у його віршах архетипних образів та уявлень, закорінених у свідомості або первісної людини, або язичника, або християнина, або сповідника іншої віри. Творчість автора є цілісною, незважаючи на різножанровість, у ній наявні численні перегуки між текстами. Мотивний аналіз дозволяє показати багаторівневість цих зв'язків, оприявнити домінанти художнього світу митця. Важливо дослідити структуру мотивів поезії майстра слова в усій повноті, починаючи від специфіки вияву самого мотиву як такого, кореляцій мотивів у межах одного вірша і закінчуючи їхньою реалізацією в циклах та ліричних збірках.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вивчення мотивної структури поезії В. Свідзінського, його творчості взагалі як знакового явища в українській літературі ХХ ст. здійснюється в рамках комплексного плану науково-дослідницької роботи кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХVІІІ-ХХІ століть». Тема й план-проспект дисертації схвалені на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» 25 березня 2008 р., протокол № 1.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є висвітлення своєрідності провідних мотивів поезії В. Свідзінського та аналіз їх як структури - на рівні реалізації мотивів як в одному творі, так і в міжтекстових єдностях. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

- уточнити поняття мотиву, конкретизувати сутність мотиву ліричного твору;

- схарактеризувати провідні мотиви поезії В. Свідзінського, зв'язки між мотивами в межах одного твору, вияви мотивів у різних збірках віршів поета;

- з'ясувати специфіку циклічних утворень у ліриці та природу неавторських циклів зокрема;

- довести роль провідних мотивів творчості В. Свідзінського у формуванні авторських та неавторських циклів його поезій;

- виявити ознаки творчої манери В. Свідзінського, місце поета в літературі першої половини ХХ століття і значення його художньої спадщини для української літератури загалом.

Об'єкт дослідження - поезія В. Свідзінського: збірки «Ліричні поезії», «Вересень», «Поезії», «Медобір».

Предмет дослідження - специфіка мотивної організації та особливості функціонування провідних мотивів творів В. Свідзінського.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є провідні праці вчених із теорії та історії літератури: Б. Гаспарова, Л. Гінзбург, І. Дзюби, Ю. Лотмана, Є. Мелетинського, М. Моклиці, В. Моренця, І. Силантьєва, Т. Сильман, Е. Соловей, Б. Томашевського та ін. Відповідно до мети й завдань студії використовуються такі методи, як описовий, порівняльний, культурно-історичний, біографічний, елементи міфологічного методу та мотивний аналіз. Мотивний аналіз є провідним у дослідженні, адже виявляє смислові домінанти творів автора, мотивну структуру його лірики, разом із міфологічним методом уможливлює вивчення художньої тканини віршів, з'ясовує приховані коди поезії, допомагає сформулювати ознаки стильової манери В. Свідзінського. Культурно-історичний метод дає змогу простежити витоки творчості поета, її зв'язки з дійсністю, зокрема, вплив історичної ситуації на формування світогляду лірика та побутування його особистості. Подробиці життя митця наклали відбиток на його творчість, тому біографічний метод стає у пригоді під час дослідження. Порівняльний та описовий методи дозволяють повніше схарактеризувати художній світ поета - як річ-у-собі, так і в літературному контексті доби. свідзінський лірика література

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше:

- запропоновано і практично застосовано поняття трихотомічної моделі мотиву;

- проаналізовано мотиви поезії В. Свідзінського як структуру, системно вивчено реалізацію провідних мотивів лірики автора;

- подано класифікацію «незібраних» циклів віршів (поділ на контактні й дистантні цикли);

- здійснено оригінальний аналіз авторських і неавторських («незібраних») циклів лірики поета.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані у ВИШівських курсах історії української літератури ХХ століття, спецсемінарах і спецкурсах, студентами при написанні курсових, бакалаврських і магістерських робіт, учителями-філологами. Результатами роботи можуть скористатися дослідники в подальшому студіюванні поезії В. Свідзінського, при розгляді української літератури 20-30-х рр. ХХ століття, для порівняльного аналізу лірики митців-сучасників та послідовників. Опис трихотомічної моделі мотиву стане у пригоді при здійсненні теоретичного вивчення структури мотиву, мотивному аналізі творів письменників; класифікація «незібраних» циклів віршів допоможе структуровано підходити до питання циклічних утворень у поезії.

Особистий внесок здобувача. Усі праці виконано самостійно, без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Результати дослідження доповідалися на науковій конференції «Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття та переосмислення» (м. Київ, 03 лютого 2006); Міжнародній науковій конференції «Творчість І. Багряного як культурний феномен. До 100-річчя від дня народження» (м. Харків, 27-28 вересня 2006); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Творчість В. Свідзінського: доба і контекст» (м. Кам'янець-Подільський, 18-20 жовтня 2006); Міжнародній науковій конференції «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (м. Бердянськ, 15-16 вересня 2008); Міжнародній науковій конференції «Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова» (м. Харків, 17 грудня 2008); засіданні Харківського історико-філологічного товариства (м. Харків, 23 грудня 2008); Х Міжнародній науковій конференції молодих учених (м. Київ, 23-25 червня 2009); Підсумковій конференції аспірантів філологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (м. Харків, 27 березня 2009); Всеукраїнській науковій конференції «Українське віршознавство ХХ-початку ХХІ століть. Здобутки і перспективи розвитку» (м. Київ, 21 вересня 2009).

Публікації. За темою роботи опубліковано 9 статей, 6 із яких уміщено у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Структура студії зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок, із них 181 сторінка основного тексту та 28 сторінок списку використаних джерел, який налічує 257 позицій.

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми роботи, її актуальність, сформульовано мету й завдання студії, визначено основні методи дослідження, предмет і об'єкт аналізу, висвітлено зв'язок теми з науковими програмами й планами, окреслено наукову новизну, практичну цінність отриманих результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ роботи - «Проблеми рецепції творчості В. Свідзінського і теоретичні засади дослідження» - складається з двох підрозділів. У першому підрозділі - «Творчість В. Свідзінського в оцінці критиків та літературознавців» - висвітлено ступінь вивчення творчості поета в літературознавстві. Сучасні авторові критики (І. Кобзаренко, Василій Сонцвіт, Я. Савченко та ін.) інкримінували поету непристосованість до життя, надмірну самозаглибленість і відстороненість від реальності, але те, що видавалося їм негативними рисами лірики В. Свідзінського, насправді характеризує його як унікальне явище на тлі епохи соціальних зрушень. Цю думку знаходимо в роботах подальших дослідників - І. Дзюби, Е. Райса, В. Стуса, Г. Кернера, В. Моренця, К. Москальця, М. Моклиці; окреслено ключові характеристики художнього світу митця: асоціальність, внутрішня стабільність, тенденція до самоприменшення й міфологічності, гармонійність, «рядопокладеність» людини і природи в його поезії. Безсумнівну вагу в питанні збереження й повернення читачеві творів В. Свідзінського та відомостей про нього мають зусилля В. Борового, О. Веретенченка, Б. Кравцева, Ю. Лавріненка, О. Рибалка, А. Свідзинського, Я. Славутича, А. Чернишова, В. Шевчука, В. Яременка та ін. Окремо слід відзначити роботу Е. Соловей, що здійснила доленосний крок у справі відновлення історичної пам'яті про поета - уклала двотомне видання праць митця. Окрім того, Е. Соловей є автором ґрунтовних досліджень творчості лірика - «„Роботи і дні” поета», «Невпізнаний гість: Доля і спадщина Володимира Свідзінського», численних статей тощо.

Можна констатувати наявність кількох напрямів у сучасному вивченні поезії В. Свідзінського. Частина дослідників (М. Моклиця, М. Коцюбинська, Р. Мельників, С. Кравченко, І. Прокоф'єв та ін.) працює над окресленням творчого методу поета і з'ясуванням імен попередників, сучасників та послідовників, у ряд яких можна вписати постать митця: автора вважають символістом, сюрреалістом, людиною з міфософською, натурфілософською свідомістю, ставлячи його в контекст особистостей Г. Сковороди, Т. Шевченка, Б.-І. Антонича, Є. Плужника, М. Волошина, О. Мандельштама, Р.-М. Рільке, Б. Лесьмяна, В. Стуса, І. Калинця, В. Голобородька, М. Воробйова, В. Кордуна, О. Лишеги. Дослідженню міфосвіту й народно-поетичної традиції в ліриці поета присвячені праці І. Гунчика, М. Жуйкової, О. Нетичук. Часто предметом розгляду стають мотивна тканина текстів, символи й архетипи, оприявнені в ліриці поета (І. Каменська, Л. Кісельова, Б. Матіяш, Н. Плахотнік, М. Сподарець, О. Старова та ін.). Учені виділяють мотиви саду, сну, тиші, смерті, вогню, проминальності, метаморфози, подорожі-пошуку, самотності, часу, пам'яті, втім, часто не визначають їх власне як мотиви й не подають вичерпного аналізу заявленого. Менше уваги приділено віршуванню поета (С. Кравченко, Т. Левчук, В. Соколова та ін.). Отже, існує більше ста загальних матеріалів - спогадів, біографічних, історичних розвідок (автори - І. Бондар-Терещенко, В. Боровий, О. Рибалко, А. Свідзинський, Я. Славутич та ін.); близько 10 бібліографічних зводів, 30 рецензій, понад 200 літературознавчих студій. Частина широкодоступних розвідок хибує на переказ біографії лірика та емоційно-захоплені відгуки про поезію. Можна сказати, що на шляху осягнення художнього світу В. Свідзінського зроблено серйозні кроки, хоча існує потреба глибшого вивчення семантики й структури його творчості.

Другий підрозділ - «Мотив: трансформація в ліричному творі» - присвячено вивченню підходів до поняття мотиву (О. Веселовський, А. Бьом, Б. Томашевський, В. Пропп, Б. Ярхо, А. Ханзен-Льове, Б. Гаспаров, І. Силантьєв). Мотив розглядають у порівняльному, функціональному аспектах; ним називають найпростішу оповідну одиницю, пов'язану з поняттям сюжету, теми, рухомий компонент, що існує в тканині тексту лише в процесі злиття з іншими компонентами, семантично «напружену» ділянку тексту тощо. Рисами мотиву є повторюваність, нерозкладність, проте при позірно великій кількості студій, присвячених вивченню мотиву, існує деяка нез'ясованість.

Першочергову увагу слід приділити мотиву ліричного твору, особливо в розумінні сутності цього поняття з огляду на те, що теоретики літератури переважно аналізували мотив у нарративі. Відштовхуючись від визначення терміна як повторюваного комплексу почуттів та ідей поета, дисертантка розуміє під мотивом повторюваний та варіативний компонент творів, який є комплексом почуттів та ідей або концентрує уявлення про предмет, явище, дію. Базові ознаки його - предикативність, структурна й семантична неодномірність, належність до сюжетно-тематичної площини твору. У культурній свідомості людства існує постійний «набір» мотивів (цим термін близький до «сюжету»). Лейтмотивом є один (два-три) провідний мотив лірики поета: кількісне обмеження необхідне, адже виділення лейтмотиву має виправдовуватися максимальною повторюваністю та виключною смисловою значущістю.

Продуктивною є пропозиція розглядати мотив як структуру. Ці положення базуються найчастіше на схемі «інваріант - варіанти» (Ю. Щеглов та ін.). Справедливим є підхід І. Силантьєва: автор говорить про дихотомічну (ядро та оболонка) вірогіднісну модель мотиву, критерієм виділення якої є семантика. Прагнучи увиразнити характер компонентів, що перебувають поза межами ядра, дисертантка висуває тезу про трихотомічну модель мотиву. У центрі також перебуває «ядро» (незмінне, своєрідний культурний код); закладене в ньому значення постійно мається на увазі, а може й повно актуалізуватися у творі, якщо решта компонентів мотиву мають невиразний характер. Другий шар становить «тіло» мотиву, до якого, крім «ядра», входять конкретні значення, семантичні нарощення, що їх мотив набуває в цьому тексті (текстах) цього автора. «Тіло» мотиву з'ясовує ознаки художнього світу досліджуваного письменника. Варто відмежувати «тіло» від третього шару, що забезпечує зв'язки між мотивами, - «мотивного поля». Цей термін вживається в науці на позначення комплексу всіх мотивів твору. Дисертантка ж пропонує означити ним компонент трихотомічної моделі мотиву. Під «мотивним полем» слід розуміти суму зв'язків певного мотиву з іншими мотивами, образами, деталями тощо. «Мотивне поле» - найбільш розмите поняття, бо характеризується лише контекстуально, ситуативно; не завжди легко відрізнити «мотивне поле» одного мотиву від іншого. Проте при аналізі, наскільки можливо, варто виділяти образи, деталі, які актуалізуються появою саме цього мотиву (приміром, до «мотивного поля» мотиву саду входять образи мешканців локусу). Ефективним може стати й аналіз питання, яким чином семи «полів» мотивів корелюють між собою, забезпечують зв'язок між цими мотивами. Вага «мотивного поля» зростає, коли саме воно є індикатором наявності мотиву у творі: у випадках, в яких мотив не позначається в тексті буквально, відсутнє ключове слово.

Дослідники мотиву часто говорили про зв'язки мотивів («сітка» за Б. Гаспаровим та ін.). Переконливою є й теорія Яна ван дер Енга. Учений розглядає серійні утворення: мотиви, пов'язуючись із мотивами попереднього чи наступного тексту, утворюють серії або варіаційні ряди. Існують інтегральні, дисперсні ряди, морфологічна й літературно-історична групи мотивів.

Отже, важливим лишається вивчення ліричного мотиву, репрезентативним є розгляд його будови з позицій трихотомічної моделі, а також з'ясування ролі мотиву в поезіях та аналіз мотивної структури віршів.

Другий розділ - «Мотивні домінанти поезії Володимира Свідзінського» - має чотири підрозділи. Через остаточну нез'ясованість поняття ліричного мотиву було б перебільшенням твердити, що описані в дисертації мотиви в сумі становлять повний реєстр мотивів творчості митця; варто говорити про них як про провідні. Найчастотнішими є мотиви сонця-вогню й саду. Мотиви сонця-вогню, сну, самоти й пам'яті вже були досліджені, тому розглядаються лише принагідно до аналізу суміжних мотивів. У першому підрозділі - «Мотив саду як лейтмотив поезії В. Свідзінського» - систематизовано варіанти його потрактувань і зосереджена увага на не помічених раніше аспектах реалізації. Найчастіше мотив є позначником спокою, усамітнення й меланхолійного самозаглиблення, синонімом прихистку, радості, повернення в щасливе минуле («Прийшов до саду, де був хлопчиком…»). Як місце прагнення, символ утраченого, сад у поета порівнюваний і з раєм. Ці прояви тотожні розумінню саду у світовій культурі, тобто постають складниками «ядра» мотиву. Присутній і образ саду пісень як топосу, пов'язаного з християнською культурою, духовністю, це вказує на зв'язок образу з образом слова. Залежно від контексту належать то до значень «ядра», то до «тіла» мотиву такі семи, як повернення до простору саду, наголос на зв'язку саду з дитинством, дивом або чарівним відновленням.

Значення «тіла» мотиву, коли сад - місце, де герой був чи міг бути щасливий із коханою, зумовлюють перегук топосу з почуттям нездійсненності: «...Іду садами, / А пам'ять повна тобою...». Характерно, що «сад» у формі «садэ» часто римується в поезіях автора з різними трансформаціями слів «іду», «жду». Окрім суголосності, сад, рух і очікування пов'язані й семантично: сад як місце, що ним простує герой, вихідний пункт чи мета прагнення. Трапляються рими «садэ» - «слідэ», «садэ» - «слідэ» - «іду»: пара «слід» - «сад» може означати колишню присутність у просторі саду героя, який тепер покинув цей топос, когось чи чогось іншого, що лишає по собі знак у саду, а отже, й у свідомості людини. Характер сем «тіла» мотиву саду в ліриці В. Свідзінського вказує, що сад не є однозначним, єдинобажаним притулком. Повернувшись до нього, герой часто зазнає розчарування - не в місці, куди прийшов, а в стані, в якому перебуває. Сад постає індикатором змін у душі героя, робиться вістівником не світлої радості, а гіркоти втраченого. Мають місце й композиції, де сад сам по собі виявляється мінорним, закинутим - подеколи саме тому, що герой покинув його. Учені, говорячи про фігурування в ліриці поета тем зникання, повернення назад (у дитинство, юність), роблять висновок про ретроспективність творчості автора. Проте адекватність цієї тези дискусійна. Поряд із темою повернення й мотивом проминання в поезії представлено мотив руху до невідомого краю, який іноді ввижається героєві бажанішим, навіть ніж сад, що асоціюється з потрібним притулком. Минуле не дає герою абсолютної втіхи; він продовжує шукати світ, де йому було б комфортно, ? це і є доказом перспективної характеристики героя, а отже, і автора, і його художнього світобачення.

Мотив саду пов'язаний із мотивами таїни, проминання, руху до невідомого; «сад-життя» стає для героя постійною метафорою. Спектр реалізацій мотиву в ліриці В. Свідзінського достатньо великий; попри зазначену відмінність у його функціонуванні в різних контекстах, усі постання мотиву пов'язані між собою, додають до кожного нового вияву суму попередніх значень.

Другий підрозділ - «Бажане чи дійсне: мотив руху героя до невідомого та мотив минущості» - присвячений аналізу зазначених мотивів. З'ясовується характер незнаного світу, до якого прямує герой. У поезіях автора змальовано два світи - реальності й казки, і часом саме ірреальний світ означений як мета. Риси світу казки можуть бути екстрапольовані на бажаний для героя світ, але не здатні повністю замінити його. Казка є знайомою, а ідеал так і лишається до кінця не зрозумілим - адже герой іще не знайшов, а відтак, і не пізнав його. Іноді таємничий світ постає неоднозначним, лякаючим, звучить тема балансування на межі невідомого краю; рух туди відбувається з волі героя або з вироку невблаганних сил («...І я неначе на грані / Якогось краю чарівного…»). Одним із варіантів виявів мотиву руху до невідомого у творах митця є занурення у водну глибину (одну із сем «тіла» мотиву); ознаки процесу переходу до підводного світу й риси образу води, частотного в ліриці поета, являють собою значення «мотивного поля». Вибудовуванням, а згодом запереченням бінарних опозицій автор спростовує уявлення про лінійність світу, що його оточує (приміром, поезії «В руці ледь-ледь колишеться удильно…», «Під голубою водою…»). Півігрові ситуації синонімізують світи реальності й казки. Бажаний світ ніколи не характеризується В. Свідзінським - існує лише можливість/неможливість туди потрапити. Але вірш «Як гомонять сади нагірні...» привідкриває таємницю чарівного краю: там є нагірні сади, темні зливи, теплий океан, сходяться весна, літо й осінь; цій картині притаманні прагнення до гармонії та спокою. Мотив руху до невідомого оприявнює й тему непотрібності, змалілості всього живого перед невблаганністю долі: у творі «Вибігає на море човен…» зображено вродливого китайця, примальованого до фаянсу, тобто позбавленого самості й волі. Метою руху виявляється й світ дорослого («До школи»), що протистоїть світу казки. Показовою є реалізацію мотиву через образ перевезення до країни мертвих (зв'язок із мотивом утрати, зокрема смертю дружини поета): «На берегах ночі дико, пусто…».

Із мотивом руху до невідомого пов'язаний мотив минущості - один із тих мотивів творчості В. Свідзінського, що відрізняють збірки поета одна від одної: у «Ліричних поезіях» він не характеризується частотністю, а в «Медоборі» зустрічається у близько чверті віршів. Цей мотив перегукується також із мотивами сну, втрати, пам'яті тощо. Наявні різні варіанти його реалізації, що можуть бути розподілені на три класи: минущість часу, минущість ірреальна й минущість, пов'язана з невблаганністю долі. До першого класу входять тези про плинність молодості, зміну явищ природи, суголосну з минущістю людини (опозиція «весна-осінь», образ зів'ялого листка), проминання життя, живого як такого, тимчасовість, пов'язана з рідним краєм, домом героя. Митець подвійно розуміє час - і як циклічний (у міфологічно позначених віршах), і як анізотропний (незворотний). У творах, де фігурує мотив минущості, присутнє синтезоване розуміння: плинність людського життя на тлі непроминального часу. Особливістю реалізації мотиву минущості в поета є семантика втрати слушної миті, нагоди, даної героєві, що можна вважати семою «тіла» мотиву: «...Я пізно прибув, невчасно. Одгримів огневий коповіз...». Другий клас становлять випадки, коли йдеться не про відхід назавжди, а про перехід в інший стан: вічне повторення та повернення, яке іноді трактується як єдиний спосіб мати щастя («Воріття»). До третьої групи належать вірші, де акцентується неминучість тих чи тих подій. До цього призводить невблаганна сила, що може бути названа долею, яка сприяє минущості («Безпритульний»).

Мотив руху до невідомого дає змогу простежити фігурування у творах митця двох світів - реального та ірреального, а мотив минущості вказує на другорядну роль людини перед долею та невблаганністю у світі реальності.

Суголосний мотиву руху до невідомого й мотив таїни, проаналізований у третьому підрозділі «Мотив таїни: зв'язок із мотивами тиші та втрати». Слово «таїна» інколи прямо називається у віршах: «...Як повно кругом / Солодкої тайни!..»; замінюється близькими за навантаженням лексемами: «диво», «казка», «невідомий», риторичними фігурами, неозначеними займенниками, униканням номінації предметів, явищ; інколи буває закладене в тексті потенційно, дешифраторами його виступають, сказати б, значеннєві моделі. Це такі контексти поезій В. Свідзінського, де фігурують загадкова сила, чарівна особа, походження й дії яких є таємничими: «...Виходить із озера діва ночей...». Ідеться про семи «мотивного поля» мотиву таїни. Слід говорити про тринаправленість таїни в поета: окреслюється невідоме або для ліричного героя (автора), або для читача (зокрема, у випадках із замовчуванням, еліптичними структурами), або і для героя, і для читача (переважно випадки з риторичними питаннями). Серед таємниць - таємниці смерті, межі «цього» й «того» світів, реального та ірреального шарів життя; таємниця краю, до якого прямує герой, - краю невідомого, казки, пізнання щастя, спокою, вічного забуття. Приречений на самотнє існування й пізнання абсолюту, герой має подвійний стосунок до таїни: по-перше, втаємничується і приховує свій світ від сторонніх, по-друге, тільки так може простувати до вищої таїни. Таємниче в ірреальному світі відрізняється від незнаного в повсякденні. Для В. Свідзінського привабливими є якраз таїни першого світу. Вони захоплюють автора й героя, їх поет прагне спроектувати на реальне життя. Здебільшого намір завершується невдачею через наявність невідомого в реальному світі. Незвідане ж у буденності лякає, адже нагадує про невблаганність долі, смерть, приреченість. Проектування ознак світу казки на світ реальності свідчить не про інфантильність героя, а про пошук сталості в нестабільному повсякденні, спробу змоделювати майбутнє і через казку, міф, притчу повернутися до першооснов буття. Мотив таїни акумулює важливі для лірики В. Свідзінського теми: розлука з дитиною (образ доньки матеріалізує рух до дитинності у віршах поета, де постають два світи - дитячий та дорослий), фатальна нездатність щось змінити (сема «мотивного поля»), реалізувати, наявність таємничих сил, які заважають руху до мети. Важливою для розуміння концепту неможливості є й таємниця вираження явленого поетові. Герой ставиться до питань-таємниць переважно пасивно, розуміючи нездатність простого смертного знайти на них відповідь.

Незмінним атрибутом шляху пізнання таємниць є тиша (мотив мовчання-тиші). Мовчання є запорукою збереження поетової сутності (сема «ядра» мотиву) або постає медіатором світів реальності й казки (сема «тіла» мотиву). Часом тиша - це тривожна невідомість, але незвіданість її принадна, викликає замилування («Дитинство»). Актуалізується й така сема «ядра» мотиву: тиша як передвісник і учасник умирання, переривання звуку, ритму життя, символ поглинання живого смертю і забуттям («Вже з дерева життя мойого...»). Суголосний мотиву тиші мотив утрати. Наявні рефлексії автора щодо втрати простору спокою, захищеності, пори дитинства. Левова частка виявів мотиву пов'язана з утратою рідних людей (зв'язок із темою неможливості) - братів, дружини, неспроможністю бути з донькою, втратою родинного затишку. Навіть коли йдеться не про смерть, а просто про розлуку, втрата розуміється автором як абсолютна; існують поезії, що таємничим чином передують реальній утраті в житті автора (частина віршів із циклу «Пам'яті З. С-ської» тощо). Оригінальними є випадки, коли мотив утрати реалізується за допомогою сем «мотивного поля»; на трагедії наче й не фокусується увага, проте читач помічає образи, що сприяють нагнітанню тривожного відчуття.

Відтак, мотив таїни є інтегруючим, виявляє важливість поетики загадковості, натяку у творчості митця. Тиша знакує самозаглиблення, пізнання істини, а біографічний мотив утрати обертається у реальній та ірреальній площинах.

Четвертий підрозділ «Рослинний та бестіарний мотиви лірики В. Свідзінського» доводить, що наявність рослинного та бестіарного мотивів зумовлена абсолютним превалюванням природного ландшафту над міським у художньому сприйнятті світу автором. Бестіарний мотив реалізується в такі способи: пряме називання, звір - персонаж, «діяч» («...На глибині проходить риба звільна…»), це найчисленніша група, чим засвідчується концептуальність мотиву звіра; порівняння, метафора («...Ніби очі буйволів великих...»); звір не називається, але ознаки його присутності чіткі («…Метляє вим'ям пругким. / Зглемедало кору й лозу...»). Часом іншим явищам, істотам та предметам автор приписує риси тварин: «...Сірий вечір запорпав лапи в мох...». Образи звірів із поезій можна розподілити на три класи: 1) позитивно навантажені образи; 2) образи загрозливих звірів; 3) «супровідні» образи. До першого класу належать образи добрих, казкових, сильних своєю природністю звірів («Безпритульний»). Трапляється, що звірі страждають від власної незахищеності, коли гармонію порушують ворожі сили. У таких випадках мотив корелює з мотивом утрати, темою неможливості. Другий тематичний клас ілюструють образи містичних звірів, які несуть на собі знак темряви, всепоглинальної влади над усім живим (іноді звір - підсвідомість, тваринне в людині): «А тоді налинув бистрий чорнокрил, / Тіло моє взяв / І в свою домівку переніс». Казка надає жахаючим образам інших конотацій: звірі викликають сміх, коли герой відокремлює їх від світу дорослого. До третього класу входять «супровідні» образи звірів, що є лакмусом настрою, супутниками основної чи виконавцями другорядної таємничої дії, часто виступають у порівняннях: «...А тепер він [вогник] скрізь, де гляну: / У чмеля на черевку...». Показовим у розумінні архетипності мотиву звіра є цикл «Балади». Мотив присутній у всіх чотирьох віршах, звір є невідомим, дивним, а отже - вістівником нового. Нерозшифроване та нероз'яснене, незнане викликає подив і страх, але воно є неодмінним атрибутом людського існування. Баладна трагедія відбувається, проте не звірі виконують фінальну фатальну дію. Виклик життю реалізується волею вищої сили; провідна сема «тіла» мотиву звіра у творах поета - звір є лише передвісником того, що чекає на людину, символом несвідомого, але зовсім не обов'язково тваринного начала. У дисертації відзначається міфопоетичність мотиву звіра в поезії В. Свідзінського, закоріненість у тотемічні родоплемінні вірування, релігії Європи та Сходу, християнську міфологічну систему, український фольклор. Бестіарні образи не підкорюються ідеї змалювання тла твору, а визначають засади світогляду автора, засоби художнього відображення дійсності. Вони важливі як дешифратори почуттєвої сфери поезій. Образи звірів беруть участь у творенні незвичайного хронотопу лірики В. Свідзінського: з одного боку, вони не завжди є фантастичними, тобто події відбуваються в реальному світі. З другого - їхні дії нерідко мають серпанок дивовижності, тож звірі постають маркерами казки. До бестіарного мотиву за семантичними ознаками близький рослинний мотив. Образи рослин трапляються ледь не в кожному вірші: назви дерев, кущів, трав'яних культур тощо. Рослини є тлом подій як у реальному («...Ліворуч липи сіяли цвітом...»), так і в ірреальному світах («...Усі дерева сколихнулися. / - Де ти так довго, довго був?..»). Вибір такого тла невипадковий, адже доводить, що автор - і герой - не мислить себе в іншому просторі. Рослини рідко виконують активну дію, переважно вони є статичними, але створюють особливий колорит. Варті уваги образи дерева та листка: останній синонімізується з героєм, указує на відродження (молода парость) чи загибель (зів'ялий листок): «Я хотів би бути кленом молодим...», «Вже з дерева життя мойого / Пожовклий лист паде…».

Таким чином, бестіарні образи, поєднуючись із іншими мотивами, увиразнюють опозиції життя і смерті, порядку й хаосу, раціонального та ірраціонального, супроводжують людину на її шляху, а рослинний мотив оприявнює характеристики простору, в якому герой почувається комфортно.

На початку третього розділу - «Мотив у системі міжтекстових зв'язків поезії В. Свідзінського» - стверджується важливість з'ясування ролі мотиву у формуванні циклів поезій. Слушною видається думка М. Дарвіна про існування авторських та неавторських циклів (тобто сформованих редактором, укладачем видання творів митця на базі спільних рис - жанрова форма, тематика, персонажі тощо). Різновидом останніх є «незібрані» цикли, тобто ті, які може виділити читач. У першому підрозділі «Авторські цикли творів В. Свідзінського» досліджено всі сім циклів, зібраних митцем. Поезії, об'єднані в ряд «Зима», мають спільну мотивну структуру, схожі міжмотивні зв'язки, єдність теми, хронотопу, формально-графічну подібність віршів. За допомогою мотивів сонця-вогню, тиші, таїни, рослинного, бестіарного мотивів реалізується схема замкненого добового циклу в одному локусі: передсвітанок - світанок (із проекцією на день) - ніч. Так автор зображує варіативність станів природи й - підтекстово - власні стани. Апеляція до добового циклу виправдовує побудову циклу ліричного. Ряд «Вечірні тріолети» становлять вірші, дуже близькі за значеннєвим, образно-мотивним, часопросторовим навантаженням, однакові за жанровою природою: оприявнено не послідовність подій чи протиставлення ліричних почуттів, а передано варіативність, вибудовано систему нюансів і ледь уловимих відтінків значень. «Листя» є взірцевим поетичним циклом, де автор застосовує такі чинники зчеплення поезій: спільні мотиви - лейтмотив пам'яті, що цементує твори, мотив сонця, сонячного світла, тему молодості та мотив проминання, неможливості повернути щасливі миті життя; формальна схожість - обсяг поезій. Цикл має виразну семантичну структуру, ліричний сюжет, побудований на уявленні про циклічність часу як метафору людського існування. Єдність між творами встановлена у двох напрямках: інтегральному (поезії становлять значеннєву спільність, послідовно варіюється та сама теза) й лінійному - кожен вірш є продовженням попереднього.

Якщо цикли з перших збірок В. Свідзінського є виструнченими, логічно побудованими, прозорими за смислом і логікою сполучуваності вміщених творів, то цикли пізніших поезій дають можливість для більшої кількості інтерпретацій. У «Баладах» сюжет присутній у кожному вірші, а не складається з усієї суми текстів, до того ж, наявний перехід від ліричного до ліро-епічного сюжету. Цикли «Mortalia» (негайний відгук на смерть дружини) та «Пам'яті З. C-ської» об'єднані мотивом утрати й темою невблаганності долі. Відтворено абсурдність смерті, мрію повернути кохану до світу живих і відчуття марності цього бажання; утрата постає то в реальній, то в ірреальній площині. Ряд «Mortalia» цементують мотиви тиші, таїни, руху до невідомого, демонструючи домінанту непоправності. У твори «Пам'яті З. C-ської» автор уклав також і такий прояв мотиву втрати, як розставання: подружжя розлучилося, в чому, певно, поет відчував свою провину. Через цикл червоною ниткою проходить і мотив пам'яті, що пом'якшує трагічність подій: пам'ять може бути світлою, час притлумлює біль. Найзагадковішим є цикл «Зрада», вірші в якому, відповідно, об'єднані темою зради. Вона набуває відмінного вияву від тексту до тексту, часто реалізується не прямо, а через образи-сигнали. У кожній поезії присутні жіночі образи; переважно з ними автор пов'язує зраду, повна реалізація якої постає лише із суми виявів її у всіх творах. Об'єднувальною ланкою для віршів є й хронотоп: часто він казковий, дія відбувається у вечірній або нічний час. Важливе й авторське ставлення до хронотопу, виявлене в тенденції до зміни зображуваного часу у фіналі циклу. Якщо на початку переважало змалювання темної пори доби, то надалі актуалізується бажання героя побороти пітьму за допомогою світла, сяйва. Початкові поезії означують таємничу площину, середина циклу характеризується більшою реалістичністю, фінальні твори знакують синтез реальної та ірреальної площин, що вже не протиставляються, а сприяють досягненню мети героя - боротьби з тугою, зрадою та минущістю.

Цикли «Зима», «Вечірні тріолети» й «Листя» демонструють повторення від вірша до вірша тих самих мотивів, натомість пізніші єдності «Зрада», «Пам'яті З. С-ської» «Балади», «Mortalia» утворені складніше. Сполучення поезій відбувається в такі способи: власне повторення тих самих мотивів, накладання мотивів (одна сема належить, приміром, до «тіла» одного мотиву й «мотивного поля» іншого), кореляції сем «мотивних полів» і перегуки окремих деталей, мікрообразів. Ідеться про подолання тенденції до лінійної прозорої будови циклу на користь поетики натяку, важливості підтексту, маргіналій.

Другий підрозділ - «„Незібрані” цикли віршів В. Свідзінського» - подає погляд на зазначені циклічні утворення в поезії митця, просякнутої зв'язками між творами. Є випадки, коли два вірші із сусідніх сторінок збірки постають єдиним цілим: присвячені одній темі, схожі за набором художніх деталей, ритмомелодикою, або другий становить продовження першого чи протилежний погляд на те ж явище - йдеться саме про такі критерії виділення циклів, бо подібними вони є й у авторських циклах. Разом із тим буває, що твори, написані в різний час, приналежні до різних книг, дублюють одне одного. Ці різновиди «незібраних» циклів дисертантка пропонує номінувати так: цикли, посталі внаслідок перегуків між сусідніми віршами, називати контактними, а цикли, сформовані текстами, що перебувають у різних частинах збірки чи в різних книгах лірики автора взагалі, - дистантними.

Прикладом контактного циклу є «Вже з дерева життя мойого…» - «Висхли, висхли ранні роси…». Мотив минущості, суголосний проминанню в природі, відношення послідовності, варіювання теми, мінорність і роздуми про подорож до іншого світу об'єднують твори. Показовою є остання строфа вірша «Вже з дерева життя мойого…», де майже буквально намічаються образи наступної поезії: «...Десь упадуть безсилі сльози, / Як роси на траву, / / У безвість попливу...». А в тексті «Висхли, висхли ранні роси…» (молодість безслідно минула, герой не встиг насолодитися нею) звучить: «...Висхли, висхли ранні роси, / і не пив я їх. / … / І в степи, степи незмірні / тихо віддалюсь...». Якщо контактні цикли демонструють зв'язок між сусідніми творами збірки, то дистантні вказують на інтертекстові єдності віршів, віддалених одне від одного й за часом написання, і за місцем розташування в книзі. Такі цикли перспективні для дослідження, адже виділяють сполучення тем, мотивів, образів, деталей, які є домінантними у творчості поета: моделюючи їх у різних текстах, автор підкреслює постійну до них увагу, їхню, сказати б, неминущу для себе актуальність. Взаємопов'язаність поезій у ліричній спадщині В. Свідзінського дозволяє виділити близько сорока дистантних циклів, сформованих на базі подібностей, покладених в основу й авторських циклів. Прикладом дистантного циклу є ряд віршів, об'єднаних темою прогулянки з дитиною, сповнених тривожного, жаского почуття. Твори обертаються довкола мотиву втрати дружини поета й матері дитини: «На виході із саду…» (мета подорожі - пошук «Гробу нені твоєї»), «Як ми вийшли…» (тато з дочкою зустрічають божевільних, від яких чують про смерть як таку та вбивство дитини), «Ми збирали яр-цвіт берегами…» й «Увечері прийду до хати…» (тут іще фігурують усі три члени родини, проте мортальна тема чітко накреслена).

Сума творів В. Свідзінського уявляється сіттю, павутинням із численними переплетеннями. У місцях деяких з'єднань стоять, сказати б, вузлові твори («Балади», «Зрада», «Вибігає на море човен…» тощо), які акумулюють довкола себе поле напруги, ніби притягують інші поезії. Засвідчується виключна значущість таких віршів для розуміння специфіки лірики поета. Прикладами дистантних циклів, що дозволяють робити цей висновок, є ряди творів, які групуються довкола авторських циклів тощо.

Висновки

Творчість В. Свідзінського є визначним явищем у літературі ХХ століття, його поезія демонструє органічне поєднання надбань фольклору, авторської літератури попередніх епох із естетикою модернізму. Властиве для свідомості людини часу катаклізмів розколення свідомості, відбиття якого можна вбачати в зображенні поетом двох світів - дійсності й казки, - насправді не притаманне ліриці митця. Актуалізуються радше вічні уявлення про людину й посей- і потойбічний світи, дійсність і диво. Мотивний аналіз творів автора дозволяє інтерпретувати художню тканину текстів, з'ясувати значення прихованих кодів, указати на ключові теми й мотиви. Урахувавши погляди теоретиків літератури на дихотомічну структуру мотиву, варто запропонувати тезу про трихотомічну модель, де виділяються «ядро» й «тіло» мотиву, а також «мотивне поле».

У поезії В. Свідзінського виділяються провідні мотиви саду, сонця-вогню, таїни, самоти, тиші-мовчання, втрати, минущості, руху до невідомого, пам'яті, сну, рослинний, бестіарний мотиви. Мотиви саду й сонця-вогню - лейтмотиви; до них наближається мотив таїни, що часто виступає інтегруючим для інших. Більшість мотивів поезії лірика є мотивами-діями, процесами, станами чи схожими явищами (самота, мовчання, сон, втрата, пам'ять, проминання, рух до невідомого, згоряння як варіант мотиву сонця-вогню), трохи менше мотивів-знаків (сад, рослинний та бестіарний мотиви, таїна, яка, втім, може набувати процесуальності, коли йдеться про загадкові дії, сонце-вогонь, що має й подієве значення - згоряння). Функціонування у творах мотиву руху до невідомого і той факт, що спогад про щасливе минуле не дає героєві абсолютної втіхи й він продовжує шукати топос-ідеал, частково спростовує тези деяких дослідників про ретроспективність поезії митця. Наявність у творах поета мотиву руху до невідомого та мотиву таїни з варіантами «казка» й «диво» свідчить про важливість для митця двох світів - реального та ірреального, казкового, або дорослого та дитячого. Проте, шукаючи ідеального світу, герой не зупиняє вибір на казці, лише захоплюється законами, що панують у ній, її риси частково можуть бути змодельовані на бажану дійсність, але не здатні повністю замінити її. Важливою семою «тіла» мотиву таїни в поезії В. Свідзінського є те, що таємниче, яке існує в ірреальному світі, відрізняється від незнаного в повсякденні. Для героя привабливими є загадки ірреального світу, вони по-справжньому захоплюють, їх герой прагне екстраполювати на реальне життя. Найчастіше намір завершується невдачею: нівелюється невідомим у реальному світі. Незвідане ж у буденності лякає, пов'язується зі смертю, приреченістю, невблаганністю часу, долі. Вочевидь, у випадку проектування ознак світу казки на світ реальності випадає говорити не про інфантильність героя та автора, а про пошук сталості в нестабільному повсякденні, спробу змоделювати власне майбутнє і через казку, міф, притчу повернутися до першооснов буття.

Мотиви твоів поета є стрункою структурою, відзначаються змістовою повнотою, складаються в «малюнок» - модель, структуру світу, в якому живе герой поезій. Означено топоси: сад і невідоме; мотив-процес - рух до невідомого, що його по-особливому підсвічує мотив таїни. На шляху на тлі природи герой зустрічає представників флори та фауни, що беруть участь у загальній дії. Присутні й стани, відчуття та подібні явища, які характеризують життя героя, - мовчання, самота, втрата, сон, минущість, пам'ять. Аналіз творів митця доводить особливу роль мотиву таїни, зображення природи як рівнорядної людині, редукованість авторського «я», відсутність рефлексій щодо власної творчості, асоціальність тематики, що видається унікальним у порівнянні з рисами лірики митців, у чийому контексті було розглянуто творчість поета, - Є. Плужника, Б.-І. Антонича, М. Драй-Хмари та ін.

Упадає в око перегук багатьох поезій В. Свідзінського. Зв'язок між творами в авторському циклі безсумнівний (спільні мотиви, теми, художні деталі, жанрова, формально-графічна подібність віршів-складників; цикли можуть становити сюжетні розгортання, відображати діапазон почуттів та ставлень до певних явищ, варіації хронотопу й перетини реального та ірреального планів змісту). Попри існування авторських циклів лірики, у поезії митця наявні численні взаємозв'язки й між іншими текстами. Це спонукає до формування неавторських, зокрема, «незібраних» циклів віршів поета, які дисертантка пропонує поділяти на контактні й дистантні. Контактні цикли вияскравлюють характер сполук сусідніх творів, демонструють раптові, короткотривалі змістові зсуви або виражають бажання автора підкріпити сказане схожим висловлюванням-поезією. За особливостями такого зчеплення можна судити про риси світогляду та вдачу автора, помічаючи суперечливості чи, навпаки, гармонійність. У випадку з В. Свідзінським говоримо про гармонійність, адже утворення контактних циклів за принципом контрасту менше властиве для його творчості, ніж побудова рядів-продовжень. Дистантні цикли мають дисперсний характер: просторово твори розташовані на відстані один від одного; оприявнюються не послідовності, а провідні змістові домінанти збірки, семантичні акценти. Наявність таких циклів указує вже не на лінійні зв'язки в межах поетичної книги, а зв'язки вищого рівня, інтеграційні зчеплення. Через постання численних зв'язків між текстами, творчість В. Свідзінського порівнювана з павутинням, сіттю. Існують «вузлові» поезії (вірші з «Балад», «Зради»), які створюють поле напруги, «притягують» інші твори, - доказ виключності, визначальності таких текстів. Розгляд авторських та «незібраних» циклів віршів В. Свідзінського трохи по-іншому підсвічує ієрархію мотивів залежно від їхньої значущості для світогляду героя: на перший план виходять переживання розлуки, втрати, туга за померлою дружиною, біль за дитину; важливість таїни, руху до незнаного, вторгнення у світ героя невідомого. У першій книзі поезій митця менше авторських і неавторських циклів, ніж у наступних, тож випадає говорити про більшу концентрацію, цілісність, взаємопов'язаність складників збірок «Вересень», «Медобір». Мотиви, лише намічені в першій книзі, набувають різноманітних виявів, приміром, мотив минущості в «Ліричних поезіях» не відзначається частотністю, в той час як у підсумковій збірці «Медобір» зустрічається у близько чверті віршів. Харківський період творчості В. Свідзінського, таким чином, є більш яскравим, адже лірика майстра слова стає довершенішою, герметичною. Сумний парадокс, але саме приїзд до незатишного міста, втрати й самота, змусивши автора шукати затишку в самому собі, сприяли розвою поетичної майстерності європейського масштабу. Доля і творчість В. Свідзінського відображає глибинне існування особистості, повсякчас відкритої до пізнання таємниць буття.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1.Тимченко А. О. Загадка таїни : художні аспекти реалізації мотиву таємниці в поезії Володимира Свідзінського / А. О. Тимченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. -- 2008. -- № 798. Сер. : Філологія. -- Вип. 53. -- С. 170--174.

2.Тимченко А. О. «Занурення» як прояв мотиву прагнення героя до невідомого світу (поезія Володимира Свідзінського) / А. О. Тимченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. -- 2009. -- № 843. Сер. : Філологія. -- Вип. 55. -- С. 185--189.

3.Тимченко А. О. Межа між дитячим та дорослим світами у поезії Володимира Свідзінського «До школи» / А. О. Тимченко // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В. А. Зарва]. -- Донецьк, 2009. -- Вип. 21 : Лінгвістика і літературознавство. -- С. 333--340.

4.Тимченко А. О. Мотив звіра у поетичному циклі В. Свідзінського «Балади» / А. О. Тимченко // Наук. пр. Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту. Філол. науки. -- 2006. -- Вип. 13. -- С. 189--195.

5.Тимченко А. О. Мотив і його складники : проблема побудови структурно-семантичної моделі / А. О. Тимченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. -- 2009. -- № 846. Сер. : Філологія. -- Вип. 56. -- С. 83--86.

6.Тимченко А. О. Тигр проти дракона : мотив звіра у творчості І. Багряного і В. Свідзінського / А. О. Тимченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. -- 2006. -- № 742. Сер. : Філологія. -- Вип. 48. -- С. 116--125.

Додаткові публікації:

7.Тимченко А. О. Василь Стус : рецепція творчості Володимира Свідзінського / А. О. Тимченко // Молода нація : альм. -- 2006. -- № 1 (38). -- С. 142--150.

8.Тимченко А. О. Мотив звіра у поетичній збірці В. Свідзінського «Медобір» / А. О. Тимченко // Збірник студентських наукових праць : Матеріали Всеукр. студ. олімпіади зі спец. «Укр. мова та література». -- Херсон, 2007. -- С. 345--350.