Мотив сім’ї як жанроутворюючий фактор у "Капітанській дочці" О.С. Пушкіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

10.01.02 - російська література

УДК 82.00

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

МОТИВ СІМ'Ї ЯК ЖАНРОУТВОРЮЮЧИЙ ФАКТОР У «КАПІТАНСЬКІЙ ДОЧЦІ» О. С. ПУШКІНА

Ткаченко Кіра

Анатоліївна

Херсон - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської літератури Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, Федоров Володимир Вікторович, Донецький національний університет, завідувач кафедри російської літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, Дербеньова Лідія Вікторівна, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, професор кафедри теорії і практики перекладу

кандидат філологічних наук, Мацапура Людмила Володимирівна, Харківський національний медичний університет, старший викладач кафедри мовної підготовки іноземних громадян

Захист відбудеться «03» грудня 2010 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.02 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000 м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету: 73000 м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розіслано «03» листопада 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н. М. Стеценко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема визначення жанру художнього твору в літературознавстві завжди була й залишається актуальною. Особливого значення в сучасному науковому дискурсі набуває дослідження жанроутворюючих ознак тих творів національної літератури, які сприяли формуванню нових жанрів і заклали парадигму жанровизначення. Саме до них належить останній закінчений прозовий твір О. С. Пушкіна «Капітанська дочка».

Творчість О. С. Пушкіна - унікальний матеріал для поглиблення наших уявлень про розвиток жанрової системи в російській літературі першої половини ХІХ ст. - однієї з найяскравіших прикмет літературного життя цієї доби. Адже творчість поета 1830-х років - це період прозаїчних дослідів, що збігаються за часом з пошуком у російській літературі нових жанрових форм, про що свідчать численні дискусії про жанр, які розгорнулися у 30-ті роки ХІХ ст. У цій площині жанр «Капітанської дочки» сучасниками поета визначався як повість (В. Ф. Одоєвський, П. А. В'яземський, О. І. Тургенєв) або як роман, виходячи з авторського визначення жанру (П. В. Анненков, В. Г. Бєлінський, М. В. Гоголь). Наприкінці ХІХ століття О. М. Скабічевський розглядає «Капітанську дочку» як історичний роман, М. М. Страхов - як сімейну хроніку. Пушкінознавство ХХ ст. не приходить до спільної думки щодо жанру останнього прозаїчного твору О. С. Пушкіна. В. Б. Шкловський, М. Є. Прянишников, М. І. Гіллельсон, І. Б. Мушина, М. Л. Степанов, Ю. М. Лотман визначають жанр «Капітанської дочки» як повість. Г. О. Гуковський, Ю. Г. Оксман, А. З. Лежньов, Л. С. Сидяков, М. Л. Степанов, Г. П. Макогоненко, М. Г. Альтшуллер, Н. Д. Тамарченко, С. В. Алпатов у своїх наукових розвідках доводять, що це роман. Л. М. Лузяніна, С. О. Фомічов акцентують увагу на елементах мемуарного жанру в структурі «Капітанської дочки». Отже, питання про жанр пушкінського твору залишається відкритим.

Значною мірою проблематичність жанрового віднесення твору О. С. Пушкіна пов'язана, на наш погляд, з тим, що дослідники намагаються дати однозначне визначення жанру «Капітанської дочки». А в тих випадках, коли визначення жанру не вкладається в розуміння одного терміна, вирішення питання зводиться до констатації неоднорідності жанрових компонентів, їх змішанню і, як результат - визнанню поліжанрової природи «Капітанської дочки».

У дисертаційній роботі ми орієнтуємося не стільки на визначення жанрових ознак з подальшою ідентифікацією того або іншого «комплексу» в межах стійкого терміна (повість, роман, хроніка тощо), скільки на виявлення внутрішньої міжжанрової межі у творі, встановлення і подолання якої є, на наш погляд, своєрідністю жанру як поетичної події. Такою жанроутворюючою подією в «Капітанській дочці» нам видається визначення сім'ї як епічного «персонажа», що вирішує конфлікт між державою та народом.

Необхідність повного всебічного дослідження жанрової природи «Капітанської дочки» з точки зору домінантного мотиву сім'ї як жанроутворюючого фактора може суттєво доповнити наші уявлення про жанр, поетику «Капітанської дочки», а також про художню прозу поета. Саме цим зумовлена актуальність і наукова новизна теми дисертаційної розвідки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри російської літератури Донецького національного університету «Російська література: історія й сучасність» (шифр Г-69/13).

Мета роботи - розглянути мотив сім'ї як жанроутворюючий фактор, а також визначити жанрову природу «Капітанської дочки» О. С. Пушкіна.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

– узагальнити результати досліджень жанрової природи «Капітанської дочки» в російській і зарубіжній науковій літературі;

– дослідити композиційні функції мотиву сім'ї в прозі О. С. Пушкіна;

- розглянути мотивно-композиційну структуру «Капітанської дочки»;

- визначити своєрідність «Капітанської дочки» як епічного висловлення;

- проаналізувати своєрідність епічного конфлікту твору;

- запропонувати жанрову дефініцію «Капітанської дочки» як роман-епопея.

Об'єкт дослідження - «Капітанська дочка» О. С. Пушкіна.

Предмет дослідження - мотив сім'ї як жанроутворюючий фактор «Капітанської дочки».

Теоретико-методологічною базою дослідження є праці видатних пушкіністів - В. Б. Шкловського, М. Є. Прянишникова, М. І. Гіллельсон, В. Е. Вацуро, Ю. М. Лотмана, Г. О. Гуковського, Ю. Г. Оксмана, А. З. Лежньова, М. Л. Степанова, Г. П. Макогоненко, М. Г. Альтшуллера, М. К. Гея, Н. М. Петруніної, Б. В. Томашевского, В. С. Баєвського, Л. С. Сидякова, К. Емерсон та ін. А також теоретиків літератури, у наукових розвідках яких розроблялися теоретичні аспекти проблеми жанру: М. М. Бахтіна, Л. Я. Гінзбург, Б. О. Кормана, В. В. Халізєва, Н. Д. Тамарченко.

Методи дослідження. Реалізація поставлених завдань зумовила використання структурного, типологічного, порівняльно-історичного та герменевтичного методів, а також прийомів цілісного й мотивного аналізу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- проаналізовано пушкінську прозу в контексті домінантного мотиву сім'ї;

- мотив сім'ї розглядається в роботі в контексті вирішення естетичного конфлікту роману-епопеї;

- «Капітанська дочка» досліджується як епічне висловлення перехідного типу, що спрямувало розвиток російського класичного роману;

- запропоновано модель історико-літературного синтезу, який знімає дихотомію «історія - сучасність» як нерелевантну стосовно до творів з історико-документальною фабулою;

- запропоновано новий підхід до визначення жанрової дефініції «Капітанської дочки».

Теоретичне значення одержаних результатів пов'язане з можливістю розширення уявлень про своєрідність літературного процесу в Росії першої половини ХІХ ст., а також у тому, що в дисертаційному дослідженні на конкретному історико-літературному матеріалі показаний важливий момент становлення жанрової системи російської літератури.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у викладанні в школах та вишах курсу російської літератури ХХ століття, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених творчості О. С. Пушкіна, жанровим особливостям російського роману, а також при підготовці навчальних посібників. Апробація результатів дослідження. Дисертаційна робота в цілому та окремі її розділи обговорювалися на спільному засіданні кафедр російської літератури й теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету (2009). Результати дослідження апробовані на таких міжнародних конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція з проблем загальної, германської, романської та слов'янської стилістики (Горлівка, 2005); Кримські Міжнародні Пушкінські читання (Бахчисарай, 2005, Севастополь, 2005, 2006; Саки - Євпаторія, 2006, Євпаторія, 2007), Міжнародна наукова конференція імені проф. С. Бураго «Мова i культура» (Київ, 2006), ХVІІІ Пушкінські читання (Євпаторія, 2008).

Публікації. Основний зміст роботи відображений у 6 публікаціях, з них 4 надруковано в спеціалізованих виданнях, затверджених у переліку ВАК України як фахові.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 182 сторінки, обсяг основного тексту - 165 сторінок, список використаних джерел складається із 184 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, проаналізовано ступінь наукового розкриття проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, теоретико-методологічну базу, аргументовано теоретичне й практичне значення.

У першому розділі «Жанрові домінанти "Капітанської дочки" в історико-літературному висвітленні» проаналізовано літературознавчі праці, присвячені вивченню роману О. С. Пушкіна «Капітанська дочка», а також гіпотези щодо жанру «Капітанської дочки» в контексті різних концепцій жанру як теоретико-літературного поняття.

У підрозділі 1.1. «Жанр "Капітанської дочки" в науковій рецепції» аналізуються різні погляди на жанр «Капітанської дочки» О. С. Пушкіна. Невеликий обсяг, зовнішня простота фабули дають підставу визначити жанр «Капітанської дочки» як повість. Цієї точки зору дотримуються М. І. Гіллельсон, І. Б. Мушина, М. Л. Степанов, Ю. М. Лотман. Дослідники, які розглядають «Капітанську дочку» як роман, спираються на авторське визначення жанру. Прихильники цієї точки зору звертають увагу на великий історичний матеріал, що став основою твору, глибоку моральну, філософську та соціальну проблематику. Ю. Г. Оксман пов'язував пушкінську жанрову дефініцію «Капітанської дочки» з традиціями літературної термінології 1830-х років.

Подальший розвиток дослідження жанрової природи «Капітанської дочки» було спрямовано на виявлення жанрових ознак історичного роману й мемуарів. Аналіз «Капітанської дочки» як історичного роману здійснювався в порівнянні з традиціями цього жанру в літературі пушкінського часу. У першу чергу дослідники порівнюють роман О. С. Пушкіна з історичними романами В. Скотта. Їх типологічну подібність аналізують А. З. Лежньов, Л. С. Сидяков, М. Л. Степанов, Г. П. Макогоненко та ін. На думку М. Г. Альтшуллера, «Капітанська дочка» стала вершиною російського історичного роману «вальтер-скоттівського типу». М. Д. Тамарченко акцентує увагу на рисах авантюрного роману.

Як жанрове джерело «Капітанської дочки» Л. М. Лузяніна виділяє історичний анекдот, підкреслюючи типологічну подібність характеристики персонажів у пушкінському творі та «Тablе-Tаlk». В. Б. Шкловський виявляє структурну подібність «Капітанської дочки» до чарівної казки на рівні фабули та композиції. С. В. Алпатов звертає увагу на збіг ключових конфліктів «Капітанської дочки» з колізіями фольклорного епосу, близькість фольклорних і пушкінських принципів у їх вирішенні. Підкреслюється, що в побутовому й особистісному плані доля Маші та Гриньова асоціюється з чарівною казкою, в історичному плані - з історичними піснями: епоха в житті націй зображується через певну подію та конфлікт.

Орієнтація на мемуарну традицію є, на думку С. О. Фомичова, тенденцією, притаманною прозі О. С. Пушкіна взагалі. Автобіографічні записки стали першим серйозним досвідом О. С. Пушкіна-прозаїка. Цей досвід, на думку дослідника, визначив подальший розвиток прози письменника. Усі наступні прозаїчні твори, у тому числі «Капітанська дочка», зберігають зв'язок з мемуарами.

Жанр - одна з ключових категорій історичної поетики. Жанрова визначеність є тим фактором, який впливає на формування авторської стратегії втілення задуму, на місце твору в історико-літературному ряді та пов'язане з цим формування ціннісних пріоритетів. Точне визначення жанру необхідне для органічного включення твору в історію літератури як історію еволюції естетичних форм.

Картину жанрової еволюції російської літератури, через низку обставин, не з'ясовано до сьогодні. Між тим, питання жанрології відіграють важливу роль у вивченні національної самобутності літератури. Російська література, що розвивалася під дуже сильним впливом західноєвропейських зразків, у підсумку сформувала власний, зокрема, романний канон, що суттєво відрізняється від західного. Проте її шлях до цього в усіх деталях залишається дотепер не вивченим.

Два колосальних за своєю історико-літературною значущістю явища передували феномену «святої російської літератури» (Т. Манн): «Мертві душі» М. В. Гоголя та «Капітанська дочка» О. С. Пушкіна. Один з цих творів залишився незавершеним, інший - як виявляється, не до кінця зрозумілим. І в тому, і в іншому випадках «каменем спотикання» стала жанрова проблематичність величних творінь російської літератури першої половини XIX століття.

Уважаємо, що відповідь на питання про жанр «Капітанської дочки» буде сприяти продуктивній переоцінці жанрології російської класичної літератури саме в частині визначення жанрових пріоритетів, що визріли в прозі О. С. Пушкіна та знайшли продовження й розвиток у романах Л. М. Толстого та Ф. М. Достоєвського.

Літературознавці-пушкіністи як визначні жанроутворюючі фактори розглядали конфлікт, образ головного героя, своєрідність структури оповіді. Однак жодне із запропонованих рішень не виявилося достатньо переконливим для вирішення всіх протиріч, які виникають при спробах прямого співвіднесення «Капітанської дочки» з романами В. Скотта або близькими за тематикою творами російської прози першої половини XIX століття.

Різні жанрові ознаки входять у явні та приховані протиріччя при спробах однозначно визначити жанрову приналежність «Капітанської дочки». Найбільш послідовні та зважені оцінки «Капітанської дочки» (зокрема, Н. К. Гея) являють собою звід різноманітних підходів, що не вкладаються в жодну з історико-літературних схем.

Отже, багатоаспектність, різноманітність поглядів учених-філологів на своєрідність поетики, проблематики, художніх форм, прийомів «Капітанської дочки» О. С. Пушкіна свідчить, з одного боку, про стійкий інтерес літературознавців до останнього шедевру поета, з іншого - про наявність конкретних невирішених проблем. Серед цих проблем особливо важливими і складними є фабульні парадокси, пов'язані зі спробами співвіднесення реального розвитку подій з їх художнім зображенням (історична дійсність та «художня правда»), та оповідь, що чітко не диференціює оповідальні позиції персонажів твору. У переліку проблем питання про неузгодженість наукових оцінок щодо «Капітанської дочки», проблема жанру є проблемою ключовою. Наукове співтовариство об'єдналося навколо думки про безперечно епічну природу пушкінського твору. Саме це загальне положення є основою подальшого дослідження проблеми жанру «Капітанської дочки».

Підрозділ 1.2. «Проблематика й система образів». Дослідження проблематики пушкінського роману російськими критиками та радянськими літературознавцями зазнавало сильного впливу ідеології. На перший план традиційно виносилася соціальна проблематика. Н. Я. Ейдельман переконливо довів, що вивчення соціальної проблематики «Капітанської дочки», поглядів на революцію і суспільні перетворення, які відображені в пушкінському романі, зазнавало ідеологічного тиску не тільки після революції 1917 року, але й до неї. Найважливішим питанням роману вважається питання про історико-політичний зміст і значення селянського повстання. Соціальна проблематика твору розглядалася в наукових розвідках Г. О. Гуковського, С. М. Петрова, Г. П. Макогоненка, М. Л. Степанова та ін. Отже, головним героєм «Капітанської дочки», за такого підходу, є Пугачов як вождь селянського руху.

Важливим етапом у вивченні проблематики роману є стаття Ю. М. Лотмана «Ідейна структура "Капітанської дочки"». На думку дослідника, художня структура твору чітко розпадається на два ідейно-стилістичні шари, підпорядковані зображенню двох світів: дворянського та селянського. У кожному з них є власні уявлення про державну владу та законних носіїв цієї влади. Відбувається конфлікт офіційних і загальнолюдських уявлень про справедливість. Влада обертається до персонажів формальною стороною, і це загрожує загибеллю Гриньову й Маші. Рятує їх людяність обох володарів всупереч встановленим і підтримуваним принципам. Пафос «Капітанської дочки» - у перемозі людяності над соціально обмеженими законами.

У сучасному літературознавстві ретельно досліджено систему персонажів «Капітанської дочки», хоча інтерпретація природи центральних образів твору триває до сьогодні. Одна з новітніх розвідок, присвячених «Капітанській дочці», - стаття О. С. Долініна «Вальтер-скоттівський історизм і "Капітанська дочка"». Автор пропонує оригінальну інтерпретацію роману О. С. Пушкіна як цілого. Ключовим положенням концепції вченого є теза про те, що О. С.Пушкіну був «органічно чужим», непринциповим історичний прогресизм і детермінізм, харакетрний поетиці В. Скотта. О. С. Долінін наполягає на тому, що О. С. Пушкін був передвісником слов'янофільської концепції історії, заснованої на ідеї християнської етики. Каритативний контекст, на думку вченого, визначає навіть другорядні моменти розвитку інтриг у «Капітанській дочці».

Комплекс авторських спостережень над текстом дозволяє дійти висновку: «Капітанська дочка» може розглядатися як перший російський метаісторичний роман, що передбачив і підготував не становлення реалізму в літературі, а слов'янофільську міфологізацію російської історії.

У підрозділі 1.3. «Структура оповіді: літературна форма, хронотоп, слово» досліджуються особливості художнього простору й часу «Капітанської дочки», які визначають її своєрідність.

В. С. Бєлькінд розглядає час і простір роману як історичний (епоха кінця XVІІІ ст., час пугачовщини), якому відповідає низка ознак (Придворний календар, імена Тредіаковського та Сумарокова, опис Царськосельського парку), та як особистий. Ці два плани поєднує внутрішній взаємозв'язок між розділеними у часі подіями.

На складність організації художнього часу пушкінського роману (у тому числі проблема відповідності часу історичному, реальному) вказують усі дослідники «Капітанської дочки». У цьому аспекті показовим є вибір О. С. Пушкіним мемуарної форми твору з особливою роллю оповідача, у сприйнятті якого подаються історичні події. Г. П. Макогоненко, В. В. Виноградов, М. К. Гей, О. Т. Гулак, О. О. Карпов докладно досліджували мемуарну природу «Капітанської дочки» саме з позиції героя-оповідача, учасника подій. Часова дистанція між Гриньовим-молодшим і Гриньовим-старшим роблять оповідь багатошаровою і багатоплановою. Саме у зв'язку з цими спостереженнями виникає проблема романної діалогічності слова в «Капітанській дочці». Адже однією з головних ознак жанру роману, за М. М. Бахтіним, є діалогічність слова, його двоголосість. У дисертаційній роботі використана класифікація типів прозаїчного слова, запропонована М. М. Бахтіним у книжці «Проблеми поетики Достоєвського».

Складність структури оповіді «Капітанської дочки» пов'язана з тим, що автор-оповідач виступає в різних «амплуа»: як мемуарист; як персонаж - учасник подій; як «об'єктивний», обізнаний оповідач. Кожному типу оповіді відповідають певні морфологічні категорії, лексика, синтаксичні конструкції. Така складна структура оповіді надає динамізму пушкінському роману, мовною основою якого стає дієслівність речень, їхня мінімальна поширеність (дослідження А. З. Лежньова, О. Т. Гулака).

Н. М. Михайлова звертає увагу на ще один стилістичний шар оповіді в «Капітанській дочці» - народне ораторське слово. Підкреслюється подвійна орієнтованість народного красномовства в романі. Ораторські тексти реального «історичного» Пугачова були пов'язані не тільки з фольклорною традицією, але й з офіційними царськими маніфестами. Поєднання мовної фольклорної традиції ораторського слова з офіційною лексикою державних документів О. С. Пушкін використовує як художній прийом у мові Пугачова, що створює комічний ефект.

Існують різні погляди на проблему відповідності художнього часу «Капітанської дочки» часу реальному. Так, М. І. Цвєтаєва, підкреслюючи часові неспівпадіння в романі, пише про несподівано швидке дорослішання Гриньова. Н. М. Кондратьєва-Мейксон доводить, що час і простір у романі організовані не за законами реального світу, а в абсолютній відповідності до ідейної структури роману. Так, залежно від пори року, виділяються два «сезони» подій: осінні та зимові. Світ дворян, у якому панують спокій та мирна господарська праця, зображується на фоні осені. Пугачов - виключно на фоні зимового пейзажу, навіть якщо дія відбувається восени. Зима, сніг, буран завжди пов'язані з образами бунту. Л. С. Гайворонська, аналізуючи семантику пір року на прикладі художнього світу О. С. Пушкіна, також підкреслює їх символічне значення. У «Капітанській дочці», на думку дослідниці, у житті Гриньова проявляється семантика зими як простору сну і долі.

Сучасний пушкінознавець О. С. Долінін, навпаки, вважає, що дія «Капітанської дочки» відповідає реальному часу, охоплюючи значно триваліший хронологічний відрізок, ніж уявлялося М. І. Цвєтаєвій та її послідовникам. О. С. Долінін реконструює хронологічну послідовність подій, підкреслює їх тривалість, наводить точні дати, виявляє відповідність реальному історичному часу з осені 1772 до кінця 1774 року. У свою чергу, В. Л. Савельзон зображує художній час роману за допомогою графіка, який наочно демонструє найважливішу особливість часу в «Капітанській дочці» - його щільність.

Заслуговує на увагу цікаве дисертаційне дослідження І. В. Марусової, в якому поетика «Капітанської дочки» аналізується у світлі ідей М. М. Бахтіна про карнавальність як глибинний підтекст новітньої літератури. На думку дослідниці, «Капітанська дочка» вбирає в себе основні риси карнавального| світовідчуття.

Отже, можемо констатувати наявність у структурі пушкінського роману стійких проблемних «вузлів», які в сучасному літературознавстві не мають однозначного вирішення, «розв'язання» з єдиним джерелом, єдиною перспективою: фабульні парадокси, пов'язані зі спробами співвідношення «реального» розвитку подій та їх художнього зображення, а також апорії оповіді. У низці проблем неузгодженість наукових оцінок щодо жанру «Капітанської дочки» є одним із багатьох питань, заповіданих нам О. С. Пушкіним. Вважаємо, що проблема жанру є ключовою проблемою, розв'язання якої дозволить активізувати дослідницькі пошуки за всіма напрямами.

Загальна думка пушкіністів про безперечно епічну природу пушкінської оповіді стала основою подальшого обговорення проблеми жанру «Капітанської дочки».

У другому розділі «Сім'я в епічному конфлікті» аналізується природа епічного конфлікту «Капітанської дочки», основним мотивом якого є мотив сім'ї.

У підрозділі 2.1. «Зречення імені як фабульний лейтмотив "Капітанської дочки"» розглядається структура епічного висловлення. Предмет аналізу цього підрозділу - епізоди оповіді, де персонажі опиняються в ситуації, коли подія іменування (вибору імені) збігається з подією життєво важливого вибору. Наприклад, коли Пугачов питає Гриньова, за кого він його «приймає». Подія іменування в такій ситуації, очевидно, передує встановленню фабульного конфлікту, оскільки від того, ким Гриньов визнає Пугачова, залежить зміст життєвого конфлікту. Від визначення мотиву, яким керується Гриньов у цьому епізоді, вирішальним стає подальший напрям аналізу художнього світу твору. Більшість дослідників пішли шляхом соціологізування конфлікту «Капітанської дочки», відповідно розділивши всіх персонажів на два табори. З такої точки зору, ухилення Гриньова від відповіді відбувається в рамках протистояння «дворян» і «селян». Ми виходимо з того, що мотив, яким керується Гриньов в аналізованих епізодах, - це не гордий жест відчайдушного офіцера, незнання Гриньова, як іменувати Пугачова.

Стан тимчасової втрати імені реалізується на рівні фабули в події бунту. Стихія перейменування і є власне стихією бунту. У цьому аспекті в підрозділі розглянуто два епізоди, що обрамляють виникнення, розвиток і вирішення фабульного конфлікту: епізод з даруванням «кожушка» Пугачову та епізод бесіди Маші Миронової з імператрицею-інкогніто. В обох випадках один з персонажів приховує своє справжнє ім'я.

Уся різноманітність фабульних перипетій у романі є різноманітністю інтерпретацій епічної події зречення імені як переживання суб'єктом своєї невичерпності у жодній з існуючих життєвих форм.

Підрозділ 2.2. «Композиційні функції мотиву сім'ї в ''Повістях покійного Івана Петровича Бєлкіна"» присвячено аналізу функції мотиву сім'ї у повістях «Заметіль», «Панночка-селянка» та в незавершеному романі «Дубровський», адже саме в цих творах домінують мотиви заметілі й бунту, які стануть лейтмотивами «Капітанської дочки». Надзвичайно важливим у контексті нашої проблематики є фабульна подія повісті «Заметіль» - шлюб між Марією Гаврилівною й Бурміним. Ця пригода відбулася в результаті: 1) бунту молодих людей - Марії Гаврилівни та її нареченого - проти батьківської волі і 2) «бунту» самої природи - заметілі. Обидва герої-персонажі приховують своє минуле, зрікаються себе. Цей аспект оповіді є спільним між повістю «Заметіль» і «Капітанською дочкою» (таємниця вінчання героїв «Заметілі» і гриньовське «незрозуміло», «не знаю як» під час бунту).

У повісті «Панночка-селянка» подія заснування сім'ї пов'язана з конфліктами фабульних ліній батьків і дітей. У цій повісті щасливий шлюб співвідноситься з мотивом самозванства Лізи Муромської - Акуліни.

Отже, аналіз повістей О. С. Пушкіна підтверджує значущість для його прози мотиву сім'ї не тільки як патріархального морального ідеалу, але і як архітектонічного принципу поетичного цілого. Події самозречення, які спрямовані в майбутнє (нез'ясовні через супутні обставини), збігаються з подією заснування сім'ї як ідеалу естетичного завершення.

Прямим «попередником» «Капітанської дочки» є незавершений роман «Дубровський». У «Капітанській дочці» спостерігається як розростання фабульного конфлікту-бунту, так і характерологічна еволюція героїв - від романтично налаштованих Дубровського й Марії Кирилівни до цілісних епічних персонажів Гриньова й Маші Миронової. У «Дубровському» подія створення сім'ї не відбувається, тому що сім'я вже існує - ворогуючі родини Дубровського і Троєкурова. Примирення між ними не можливе через селянський бунт, який потім взагалі створює в романі штучний фон. Синтез мотиву селянського бунту і романної інтриги, що не відбувся, пояснює,| на наш погляд, незавершеність цього пушкінського твору.

У підрозділі 2.3. «Народ, держава, сім'я як суб'єкти епічного конфлікту в "Капітанській дочці"» конкретизується поняття співтовариства - народу, держави, сім'ї як учасників епічного конфлікту.

Оповідь у «Капітанській дочці» починається з констатації наявності конфлікту між державою і сім'єю: держава не зважає на родину як самокерований і соціально активний органічний інститут влади. «Суперництво» держави та сім'ї позначається на долях героїв не тільки й не стільки у прямих зіткненнях з представниками влади. Такі зіткнення відбуваються на фабульному рівні і являють собою зображувані події. Найбільш значущими є факти опосередкованого проникнення держави в лоно сім'ї: уявна зрада Петра Андрійовича, уявний державний злочин майже «автоматично» спричиняє відлучення його від родини - батьківське прокляття.

Розвиток епічного конфлікту можна розглянути у такій послідовності. Експансія держави в родину Гриньових призводить до того, що герой опиняється за межами сім'ї: батько відправляє сина на державну службу, у власне життя. Петро Гриньов, опинившись поза сім'єю, потрапляє у сферу перманентної боротьби двох антагоністів: народу і держави. В цьому аспекті значущим є сон Гриньова. Страшний мужик серед закривавлених тіл з'являється перед ним посадженим батьком, який повинен благословити героя. Цей епізод роману можна розглядати як «спробу» народу нав'язати Гриньову нову сімейну спорідненість. Своєю відмовою Петро Гриньов засвідчує відмову більш глибокого змісту: відмова від нової сім'ї з новим її головою, новим батьком. Народ у символічній фігурі бородатого мужика наче відповідає на виклик держави, що претендує на Петра Гриньова, який тимчасово опинився поза сім'єю.

Таким чином, конфлікт держави і народу розгортається не безпосередньо, не в прямому зіткненні, а наче «крізь», у межах претензій і держави, і народу на соціальні інститути, які замінюють сім'ю.

У третьому розділі «Сім'я в контексті художньої історіософії» розглядається художній світ «Капітанської дочки» у зв'язку зі становленням такого співтовариства, як сім'я.

У підрозділі 3.1. «Самозванство як реалізація сімейної ієрархії» досліджується феномен самозванства як культурно-історичний і поетичний факт. Самозванство в контексті нашої розвідки «отримує» статус події, що уможливлює вирішення антагоністичного конфлікту між народом і державою. Для створення середовища компромісної взаємодії учасників цих співтовариств необхідна специфічна активність - самозванство - особисте зусилля щодо встановлення нової ієрархії в результаті скасування старої.

У підрозділі аналізуються епізоди наради в Оренбурзі та в таборі Пугачова. Два головних персонажі пушкінського роману опиняються на периферії «своєї» ієрархії: Пугачов начебто не бере участь у рішенні своєї зграї, Гриньов не може втрутитися в діяльність оренбурзької ради. Жоден з них не є функціонером у «своїх» співтовариствах. Кожний з них діє та існує наче сам по собі. Саме ця обставина не тільки не робить їх «зайвими» у конфлікті, що розгортається і загострюється, навпаки - саме завдяки їхній специфічній активності виявляється можливим вирішення поетичного конфлікту.

Самозванство Гриньова - це його «самопризначення» чоловіком Марії Іванівни, а самозванство Пугачова - його рішення виявити «царську милість» і відпустити Гриньова з миром.

Ці вчинки персонажів поетичного смислу привертають увагу до конкретних історико-культурних обставин російської історії в один зі складних її періодів. Тут ми розглядаємо специфіку, точніше, феномен власне російського самозванства, його парадоксальну неминучість в історичному процесі. З цієї точки зору порівнюються удавані царі: Пугачов «Капітанської дочки» та Отрєп'єв в «Борисі Годунові». Зустріч Маші Миронової з імператрицею, яка приховує свій сан, вирішує долю Петра Гриньова. Можна сказати, що самозванство в «Капітанській дочці» порівняно зі самозванством у «Борисі Годунові» і самозванством як явищем взагалі отримує «людські риси». З нашої точки зору, поетичне освоєння феномену самозванства - один з вирішальних компонентів «Капітанської дочки» як поетичного цілого.

У підрозділі 3.2. «Сім'я як ідеал епічного завершення» предметом аналізу стали епізоди тексту з даруванням «кожушка», а також калмицька казка Пугачова. пушкінський проза конфлікт роман

Епізод із даруванням «кожушка» в оповіді фактично свідчить про очевидність непридатності цієї речі ні для дарувальника, ні для обдарованого. Те, що він порвався на вожатому і замалий для Гриньова, «матеріалізує» подію порушення меж: маленький бунт Петра проти Савеліча і великий бунт Пугачова створюють умови для зустрічі, зміст якої не доступний жодному з його учасників. Саме той факт, що головні герої наче одержимі подоланням власних меж, зближує їх, унеможливлює прямий конфлікт при тому, що жоден з них не лукавить, не лицемірить. Обидва персонажі, що перебувають на межі ієрархій, зазнають своєрідного «дорослішання»: Гриньов опирається своєму дядькові, який «відстоює» інтереси батька, а Пугачов займає третю позицію щодо протистояння «пани - холопи».

Герої намагаються визначитися в умовах нової ієрархії: Гриньов - у спотвореній сімейній атмосфері Білогірської фортеці в ролі чоловіка Маші, Пугачов - у ролі царя-батька: він і Гриньову хоче нав'язати свою спорідненість, стати його посадженим батьком. Отже, і Гриньов, і Пугачов, очевидно, конфліктні щодо «своїх». Як Гриньов не знаходить розуміння й допомоги в Оренбурзі та врешті-решт опиняється під судом, так і Пугачов завжди готовий до зрадництва «дитяток», які використовують його.

В епізоді з калмицькою казкою це буття-на-межі обох персонажів отримує додаткове висвітлення.

Пугачов сприймає цю казку як притчу про вибір, що стоїть перед кожною людиною: бути йому орлом або вороном. І сам, мабуть, обирає роль орла. Однак казка ще й про те, що своє природне призначення власним рішенням змінити неможливо. Пугачов ставить під сумнів непорушність ієрархії в середині неї самої; Гриньов ставить під сумнів абсолютність межі між природним і людським. Взаємна залученість персонажів до події скасування ієрархії в тому чи іншому сенсі зумовлює одночасно їх тяжіння один до одного і неможливість з'єднання в межах якогось компромісного співтовариства.

Отже, з'ясовується відмінність ієрархії сімейної від народної, родової. Тільки в межах сімейної ієрархії можливий вільний вибір. Такий вибір не можливий ні в межах природної ієрархії, ні в межах ієрархії державної, формальної. Претензії держави, з одного боку, і народу - з іншого, «засвоїти» сім'ю як форму людської спільності призводять до конфлікту держави і народу - народного повстання.

Однак зображувана подія, у цьому випадку - народне повстання, не може бути прийнята за точку відліку при визначенні, зокрема, жанру поетичного висловлення. О. С. Пушкін, очевидно, не мав наміру «висловитися» у «художній формі» з приводу повстання Пугачова. Повстання на чолі з Пугачовим виявилося надзвичайно зручним матеріалом для наповнення певної поетичної схеми.

Державний гнів Катерини і свавілля Пугачова не можуть вимагати принесення в жертву людського союзу Маші та Петра, оскільки такий тип людської ієрархії - це саме той тип, у спробі засвоєння якого розгортається епічний конфлікт «Капітанської дочки».

«Капітанська дочка» завершується створенням сім'ї Гриньових. Цінності особистого життя виявилися не похідними від цінностей родового або державного устрою. Вони ніби розчинили в собі антагонізм народу і держави, відкривши перспективу іншого типу вирішення конфлікту і, відповідно, іншій жанровій визначеності висловлення.

У підрозділі 3.3 «"Капітанська дочка" як роман-епопея» розглядаються специфіка жанру роману-епопеї та особливості конфліктів таких жанрів, як роман, епопея та роман-епопея.

До нашого завдання входило обґрунтування терміна «роман-епопея» в перспективі традиційних уявлень як про епос, так і про роман. Дискусія навколо цього терміна почалася зі статті О. В. Чичеріна «Виникнення роману-епопеї» (1958 р.), в якій основна увага приділялася роману-епопеї Л. М. Толстого «Війна і мир». Питання про запровадження нового жанрового терміна було пов'язане з визначенням місця й значенням у художньому творі такого «персонажа», як народ. Необхідність осмислити масштаб цього «персонажа» дало можливість накреслити продуктивну перспективу дослідження жанрового розвитку саме російської літератури.

О. В. Чичерін приділяє особливу увагу пушкінській прозі («Роману в листах», наприклад) і визначає мотив сім'ї у творчості поета як один з домінантних. Проте, на думку вченого, важливу роль у формуванні та вирішенні естетичного завдання, яке ставив перед собою О. С. Пушкін-романіст, відіграла така соціально значуща подія, як розпад сім'ї. Мотив сім'ї визначається вченим як провідний в еволюції О. С. Пушкіна у напрямі до роману в прозі та розглядається як дихотомія «індивід - народ». Сім'я - пасивний об'єкт і вважається вже створеною, а завдання романіста - показати сім'ю в процесі розпаду у зв'язку із загальною суспільною деградацією.

У дисертації відстоюється теза, відповідно до якої твір «Капітанська дочка» відбувся як цілісний саме тому, що його сюжетним стрижнем став не розпад, а становлення сім'ї. Ми погоджуємося з видатним дослідником щодо центральної ролі мотиву сім'ї в пушкінському романному світі. Проте О. В. Чичерін не звернув увагу на те, що саме через цей осередок романний світ наче «проростає» у світ епопеї. Роман-епопея не зовсім відповідає найменуванню події заснування сім'ї як суб'єкта епічної оповідної домінанти. Набагато точніше визначити цю подію через термін епопея-роман, зберігаючи хронологічні орієнтири - від епопеї до роману.

Конфлікт епопеї - конфлікт народів. Конфлікт народів вирішується не перемогою одного народу над іншим, а становленням сімейного конфлікту. (Після «Війни і миру» Л. М. Толстой написав «Анну Кареніну»). «Капітанська дочка» - ланка між епопеєю і романом. Конфлікт народів, власне епопейна подія, успадковує конфлікт народу і держави, що передбачає власне романний сімейний конфлікт. Саме цей конфлікт визначає проміжну жанрову особливість останнього твору О. С. Пушкіна.

Становлення нового типу співтовариства - це власне епічна подія. Конфлікт класичної епопеї вирішувався становленням держави як ідеального суб'єкта існування. Конфлікт нової епопеї - конфлікт між народом і державою - вирішується заснуванням сім'ї як суб'єкта того ж рангу.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження. У творчості О. С. Пушкіна знайшли відображення процеси, які ще не були характерними для літератури першої половини ХІХ століття, зокрема, відхід від традиційних жанрових канонів, розмивання жанрових меж і тенденція до поліжанризму.

Неоднозначність дослідницьких оцінок жанрової специфіки «Капітанської дочки» О. С. Пушкіна пояснюється не тільки природною для науки різноманітністю думок, але й місцем цього твору в історико-літературному ряді. У цьому творі є наявними й актуально визначеними такі фактори процесу жанротворення, які повною мірою виявилися доступними лише через значний час. Тільки розвинений російський роман, передусім роман Л. М. Толстого, дозволяє точно побачити місце «Капітанської дочки» в історії російської літератури.

Спроби трактувати жанр «Капітанської дочки» в термінах романтичної поетики (авантюрний або історичний роман, пригодницька повість) були обумовлені романтичною інтерпретацією конфлікту: найчастіше в оцінках дослідників він набував вигляду зіткнення приватних осіб або інтерпретувався у формах класової боротьби. Цією ж обставиною були викликані й супутні труднощі: жоден з героїв «Капітанської дочки» не відповідав тим «високим» вимогам, які висував до протагоніста романтизм.

Принципово важливим для точної постанови питання про жанрову природу «Капітанської дочки» є питання про природу епічного персонажа - суб'єкта епічної дії. Персонажем епічного висловлення є історично визначений тип людського співтовариства. Відповідно, епічний конфлікт - це конфлікт співтовариств, а вирішенням цього конфлікту є становлення нового типу співтовариства.

Співтовариствами (епічними персонажами), що входять у конфлікт «Капітанської дочки», є держава й народ. Народ як суб'єкт природної ієрархії входить у конфлікт з державою як суб'єктом ієрархії формальної. Суб'єктом власне людської ієрархії є сім'я, до засвоєння форми якої тяжіють і народ, і держава.

Персонажами, представниками цих співтовариств, є: 1) Катерина ІІ як суб'єкт державного буття; 2) Пугачов як суб'єкт народного буття й 3) Петро Гриньов як суб'єкт сімейного буття.

Середовище заснування, розвитку й вирішення цього конфлікту - хронотоп скасованої ієрархії. Антагонізм ієрархій послаблюється, відкриваючи можливість діалогу, в актах самозванства: Пугачов виступає в ролі царя, Гриньов оголошує себе чоловіком Маші Миронової; Катерина у вирішальний момент тимчасово «зрікається» сану.

Конфлікт вирішується становленням сім'ї як форми людської ієрархії, первинної стосовно як до народу, так і до держави. Актуальність такої форми співтовариства, як сім'я, уможливлює вирішення конфлікту між державою і народом, а не приводить до закономірного фіналу будь-якого антагонізму - знищенню одного з учасників конфлікту.

Отже, художній твір, здійснений у слові за допомогою конфлікту такого змісту, не може бути віднесеним до одного певного жанру, адже його власним змістом (подією) є подія становлення. У пушкінському творі відбувається становлення сім'ї. Сім'я як суб'єкт епічного висловлення - персонаж роману. Сім'я в «Капітанській дочці» знімає конфлікт держави і народу, «переробляє» хронотоп скасованої ієрархії. Подія становлення сім'ї в пушкінському творі тієї ж самої художньої природи, що епопейна подія становлення народу як суб'єкта історичної активності.

Конфлікт «чистої епопеї» - конфлікт між народами. Конфлікт «чистого» роману - конфлікт між героями в межах держави. Конфлікт між народом і державою не укладається ні в межі епопеї, ні в межі роману. Саме такий тип висловлення ми визначаємо як роман-епопея (точніше, епопея-роман). Народ (як тип родової ієрархії) і держава (як тип ієрархії формальної неродової) мають потребу в опосередкованій формі спільності, що поєднує природність зв'язку за спорідненістю зі свободою зв'язку за вибором. Таким типом ієрархії є сім'я. Конфлікт роману-епопеї розвивається як конфлікт між народом як типом природної ієрархії і державою як типом формальної ієрархії. Цей конфлікт одержує форми становлення сім'ї.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ткаченко К. А. Социальное и общечеловеческое в «Капитанской дочке» А. С. Пушкина / К. А. Ткаченко // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди : зб. наук. ст. - 1999. - Вип. 2(23). - С. 32-43. - (Серія «Літературознавство»).

2. Ткаченко К. А. Функция самозванства в романе А. С. Пушкина «Капитанская дочка» / К. А. Ткаченко // Филологические исследования. Донецкий национальный университет : сб. науч. работ. - 2002. - Вып. 4. - С. 85-96.

3. Ткаченко К. А. От «Капитанской дочки» к «Тихому Дону» / К. А. Ткаченко // Крымский Пушкинский научный сборник. - Симферополь : Крымский архив, 2003. - Вып. 3(12) : Русская культура и славянский мир. - С. 109-121.

4. Ткаченко К. А. Романное слово в «Капитанской дочке» / К. А. Ткаченко // Крымский Пушкинский научный сборник. - Симферополь : Крымский архив, 2005. - Вып. 5(14) : Литература и русская глубинка. - С. 41-45.

5. Ткаченко К. А. Ситуация повествования в «Капитанской дочке» А. С. Пушкина / К. А. Ткаченко // Вісник Донецького університету : науковий журнал. - 2006. - № 1-2. - С. 30-33. - (Серія Б «Гуманітарні науки»).

6. Ткаченко К. А. Пушкин и Гоголь : к вопросу о карнавале / К. А. Ткаченко // Вісник Донецького університету : науковий журнал. - 2008. - № 2. - С. 7-11. - (Серія Б «Гуманітарні науки»).

АНОТАЦІЯ

Ткаченко К. А. Мотив сім'ї як жанроутворюючий фактор у «Капітанській дочці» О. С. Пушкіна. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Херсонський державний університет. - Херсон, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню жанрової природи «Капітанської дочки» О. С. Пушкіна. Визначено перспективу аналізу пушкінської прози в контексті домінантного мотиву сім'ї. Пушкінський твір проаналізовано як епічне висловлення перехідного типу, що спрямував розвиток російського класичного роману XIX ст. Розглядається епічний конфлікт твору як конфлікт співтовариств - епічних персонажів - держави і народу, вирішення цього конфлікту є фактом становлення нового типу співтовариства - сім'ї. Визначено мотив сім'ї як жанроутворюючий фактор у перспективі вирішення художнього конфлікту «Капітанської дочки» О. С. Пушкіна як жанру роману-епопеї.

Ключові слова: мотив, жанр, епічне висловлення, епічний конфлікт, епічний персонаж, роман-епопея.

Ткаченко К. А. Мотив семьи как жанрообразующий фактор в «Капитанской дочке» А. С. Пушкина. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Херсонский государственный университет. - Херсон, 2010.

Диссертация посвящена исследованию жанровой принадлежности «Капитанской дочки» А. С. Пушкина. В работе рассмотрены основные исследовательские оценки жанровой специфики произведения «Капитанская дочка», обозначены проблемные вопросы современного состояния изучения данного произведения в контексте отечественного и зарубежного литературоведения.

В диссертации мотив семьи определяется как жанрообразующий фактор и рассматривается в перспективе разрешения художественного конфликта «Капитанской дочки» А. С. Пушкина. Произведение проанализировано как эпическое высказывание переходного типа, задавшее направление в развитии русского классического романа. В работе предложена модель историко-литературного синтеза, снимающего дихотомию «история-современность» как нерелевантную по отношению к произведениям с историко-документальной фабулой.

Анализируется эпический конфликт произведения как конфликт сообществ, а разрешение этого конфликта представляет собой становление нового типа сообщества. Вопрос о природе эпического персонажа является основным для жанроопределения «Капитанской дочки». Сообществами (персонажами), входящими в конфликт «Капитанской дочки», являются государство и народ. Народ как субъект естественной (природной) иерархии входит в конфликт с государством как субъектом формальной иерархии. Субъектом собственно человеческой иерархии является семья, к усвоению формы которой тяготеют и народ, и государство. Среда учреждения, развития и разрешения этого конфликта - хронотоп упраздняемой иерархии, тяготеющей к энтропии. Антагонизм иерархий ослабляется, открывая возможность диалога, в актах самозванства: Пугачев примеряется к роли царя, Гринев объявляет себя мужем Маши Мироновой; Екатерина в решающий момент временно «отрекается» от сана.

В работе рассмотрены также функции мотива семьи в других произведениях А. С. Пушкина : «Метель», «Барышня-крестьянка», «Дубровский» - как предвосхитивших появление последнего прозаического произведения поэта.

Конфликт «Капитанской дочки» определён как конфликт романа-эпопеи, развивающийся между народом как типом естественной иерархии и государством как типом формальной иерархии. Этот конфликт разрешается в форме становления семьи как идеала эпического завершения.

Ключевые слова: мотив, жанр, эпическое высказывание, эпический конфликт, эпический персонаж, роман-эпопея.

Tkachenko K. A. Motive of family as genreforming factor in “Captain's Daughter” of A. S. Pushkin. - Manuscript.

The thesis for degree of Candidate of Philological Sciences on speciality 10.01.02 - russian literature. - Kherson state university. - Kherson, 2010.

The thesis is devoted to investigation of genre determination in the novel “Captain's Daughter” of A.S. Pushkin. The analysis perspective of the Pushkin prose in the context of the dominating motive of family is clarified.

“Captain's Daughter” is analyses as epic expression of the transition type, set the orientation in the development of the Russian classic novel of the 11 century. The epic conflict as the conflict of associations - epic personages: state and people is considered; settlement of this conflict being the formation of an associations - family of the new type.

The motive of a family as a genre - forming factor is determined in the perspective settlement of the fiction conflict in Pushkin's “Captain's Daughter” as a genre of a novel - epopee.

Key words: motive, genre, epic expression, epic conflict, epic personage, novel-epopee.

Размещено на Allbest.ru

...