Поетика С.Д. Кржижановського: особливості перехідного художнього мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.161.1: 82-31Кржижановский

ПОЄТИКА НОВЕЛІСТИКИ С.Д. КРЖИЖАНОВСЬКОГО:ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНОГО ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ

10.01.02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ШУБЕРТ ГАННА МИКОЛАЇВНА

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор КОРНІЄНКО Оксана Олександрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, доцент кафедри історії російської літератури

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор МОСКОВКІНА Ірина Іванівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Завідувач кафедри історії російської літератури

кандидат філологічних наук, доцент КУЗЬМЕНКО Марина Володимирівна, Київський славістичний університет, доцент кафедри слов'янської філології

Захист відбудеться 30 червня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Т. Шевченка 14, зал засідань.

З дисертацією можна знайомитися у бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01107, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 28 травня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради проф. Н.М. Гаєвський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Наукове осмислення творчої спадщини Сигізмунда Домініковича Кржижановського (1887-1950) - письменника, вченого-літературознавця, теоретика мистецтва - було розпочате в останнє десятиріччя. За життя автора його художні твори, окрім декількох новел, нарисів і статей, не видавалися, оскільки надто відрізнялися від офіційного канону. Окремі збірники стали з'являтися друком з 1989 р., а з 2001 р. завдяки Санкт-Петербурзькому видавництву «Симпозіум» почало виходити у світ п'ятитомне зібрання творів (станом на 2010 р. опубліковано чотири томи).

Повертаючись із забуття, твори С.Д. Кржижановського стають об'єктом уваги дослідників. Свідченням цьому є праця «”Минус” - пространство Сигизмунда Кржижановского» В.М. Топорова (1992) У книзі: Топоров В.Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического: Избранное. - М.: Издательская группа «Прогресс» - «Культура», 1995. -С.476-574. , дисертації Н.Ю. Буровцевої (1998), І.Б. Делекторської (2000), О.Є. Бірюкової (2002), О.В. Мойсеєвої (2002), Л.В. Подіної (2002), Г.В. Синицької (2004), В.В. Горошнікова (2005), О.А. Манскова (2007), О.М. Кльоцкіної (2007), І.В. Луніної (2009), Є.В. Лівської (2009), у яких розглядаються різні аспекти творчості автора: філософічність, метафоричність, інтертекстуальність, специфіка хронотопу тощо. При цьому, як правило, предметом аналізу виступають окремі твори письменника. На жаль, на сьогодні досі не створено жодної наукової монографії, присвяченої творчості С.Д. Кржижановського.

З 2001 р. - у Канаді, з 2007 р. - у Латвії формуються дослідницькі центри з вивчення творчої спадщини С.Д. Кржижановського, що також підтверджує зростання інтересу до оригінального художнього світу письменника, який, маючи яскраву індивідуальну специфіку, у той же час відображає загальні тенденції перехідної епохи, напрями пошуків «неофіційної» російської літератури.

Дослідники звертають увагу на творче переосмислення традицій світової літератури в художній спадщині С.Д. Кржижановського (В. Шекспіра, Дж. Свіфта, Е. По, Е.Т.А. Гофмана, А. Шаміссо, Г. Майрінка, Л. Перуца, О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, В.Ф. Одоєвського, Ф.М. Достоєвського, А. Бєлого та ін.), вказують на численні «перегуки» з творами Л. Добичіна, К. Вагінова, Д. Хармса, Ф. Кафки, Р. Музіля, Х.Л. Борхеса та ін.

Також зроблено спроби введення творчості Кржижановського в певний літературний контекст шляхом виявлення в окремих новелах елементів того чи іншого типів художньої системи, зокрема: символізму (Є. Воробйова), імажинізму (Е.Б. Мекш), імпресіонізму (О. Попов), авангарду (С. Бірюков).

Наявності окремих констант тих чи інших типів художніх систем в ілюстративному матеріалі, який використовують дослідники, недостатньо для широких узагальнень. Оригінальний художній світ творів письменника однозначно не співвідносний з основними літературними напрямами й течіями ХХ ст. Дослідниця його творчості Д.С. Московська вписує спадщину письменника, поряд із творчими пошуками Л. Добичіна, К. Вагінова, Д. Хармса, у парадигму поставангарду, послуговуючись визначенням «дивна проза» 30-х років, яка включає окремі риси поетики абсурду, авангарду, сюрреалізму, екзистенціалізму тощо Московская Д. С. В поисках слова: «странная» проза 20 - 30-х годов // Вопросы литературы. - 1999. - № 6. - С. 31-65.. К.Б. Скороспєлова відносить тип творчості С.Д. Кржижановського до «некласичної» прози ХХ століття, опозиційної соцреалізму, яка спиралася на творче переосмислення широкої культурної спадщини і розвиток традицій символізму й авангарду Скороспелова Е. Б. Русская проза ХХ века: от А. Белого («Петербург») до Б. Пастернака («Доктор Живаго»). - М.: ТЕИС, 2003. .

Сам письменник назвав свій метод «експериментальним реалізмом», хоча з позицій сучасної науки творчість С.Д. Кржижановського може бути оцінена в контексті парадигми модернізму і «передпостмодерністського» комплексу (Г.Ю. Мережинська), того «кола художніх явищ, які, виникнувши в межах модерністської художньої парадигми, підготували появу російського постмодернізму» Мережинская А. Ю. Русская постмодернистская литература: Учебник. - К.: ИПЦ «Киевский университет», 2007. - С.31..

Необхідність подальшого системного дослідження багатогранного художнього світу С.Д. Кржижановського (і, зокрема, аналіз усього корпусу книг новел, опублікованих на сьогодні), відсутність у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві спеціальної праці, яка вписувала б творчість письменника в парадигму перехідного художнього мислення, зумовлює актуальність проблеми, висунутої в реферованій дисертації.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами Дисертація виконана на кафедрі історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної науково-дослідницької теми «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (06 БФ 044-01).

Мета дисертації полягає в системному аналізі поетики новел С.Д. Кржижановського в аспекті реалізації перехідного художнього мислення.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- вивчивши наукову рецепцію перехідних станів у розвитку літератури, систематизувати комплекс домінантних рис парадигми перехідності, перехідного художнього мислення;

- розглянути концепцію людини й світу та способи її художнього моделювання;

- прослідкувати актуалізацію тілесного коду в зображенні деформації та розуподібнення героя;

- запропонувати комплексну типологічну класифікацію персонажів;

- позначити специфіку індивідуально-авторського міфу про світ;

- охарактеризувати основні вектори естетичного пошуку, аналізуючи тенденції міжродового, міжвидового художнього синтезу, реалізованого у текстах письменника;

- розглянути модифікації жанрових форм новелістичної спадщини С.Д. Кржижановського в контексті парадигми перехідності.

Об'єкт дослідження - увесь корпус опублікованої на сьогодні новелістичної спадщини письменника - приблизно сто новел, які увійшли до книг «Сказки для вундеркиндов» (1918-1925), «Чужая тема» (1927-1931), «Чем люди мертвы» (1926-1933), «Неукушенный локоть» (1927-1941), «Мал мала меньше» (1937). кржижановський поетика новела жанровий

Предмет дослідження - особливості перехідного художнього мислення.

Методологія дослідження зумовлена метою та завданнями дисертації і базована передусім на комплексному підході - синтезі принципів типологічного, порівняльно-історичного, структурного, герменевтичного методів, в окремих випадках - з використанням елементів статистичного аналізу. Так, при дослідженні творчості С.Д. Кржижановського в парадигмі перехідного художнього мислення застосовано типологічний і порівняльно-історичний методи. При вивченні особливостей поетики, текстових рівнів використано елементи структурного методу, необхідного для виявлення сутності художніх експериментів. Використання герменевтичного методу сприяло проникненню в глибину змістової багатозначності досліджуваних літературних феноменів. Статистичний підрахунок застосовано як базу доведення у процесі аналізу звукової організації текстів письменника.

Теоретико-методологічну базу дисертації становлять: 1) накопичений наукою досвід визначення сутності, мети й завдань поетики, розроблений у працях Б.В. Томашевського, В.М. Жирмунського, В.В. Виноградова, М.М. Бахтіна, Д.С. Лихачова, Ю.М. Лотмана, М.Л. Гаспарова, Н.Д. Тамарченка та ін.; 2) дослідження парадигми перехідних культурних епох М.А. Хренова, М.Н. Эпштейна, Д.С. Лихачова, О.М. Панченко, Ю.М. Лотмана, Б.А. Успенського, К.Г. Ісупова, Г.Ю. Мережинської, В.І. Силантьєвої, В.А. Гусєва, І.С. Заярної та ін.; 3) роботи з історії літературного процесу кінця XIX-ХХ ст. В.О. Келдиша, І.В. Корецької, З.Г. Минц, А. Ханзена-Льове, Л.К. Долгополова, О.А. Лекманова, І.Г. Мінералової, Л.А. Колобаєвої, І.І. Московкіної, О.О. Корнієнко, Н.В. Бєляєвої, Т.А. Пахарєвої та ін.

Наукова новизна дисертації зумовлена актуальністю, метою та завданнями дослідження і полягає в тому, що в ній уперше:

- представлене дослідження новелістичної спадщини письменника з урахуванням її цілісної єдності;

- новелістику С.Д. Кржижановського вписано в парадигму перехідного художнього мислення;

- розглянуто домінантні принципи й способи моделювання концепції людини і світу (деконструкції, заміщення, креації) у поетиці письменника в контексті перехідного художнього мислення;

- запропоновано типологічну класифікацію персонажів С.Д. Кржижановського;

- простежено творчу реалізацію тенденцій міжродового (специфіка ритмічної організації прози) і міжвидового синтезу (музики й літератури) в новелах письменника;

- у межах ігрової поетики висвітлено елементи інтелектуальної філологічної гри, визначено феномен кодування фрагментів музичного твору в художньому тексті С.Д. Кржижановського;

- позначено модифікації жанрових форм новелістичної спадщини С.Д. Кржижановського в контексті парадигми перехідності й перехідної культурної епохи.

Новаторством роботи є також поглиблення уявлення про специфіку й оригінальність художнього світу С.Д. Кржижановського, вектори естетичного пошуку й експерименту письменника в межах художнього мислення культури перехідного типу.

Практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає у можливості їхнього використання в історико-культурних і теоретичних дослідженнях процесів, які відбуваються в літературі, а також при читанні курсів у вищій школі з історії і теорії російської літератури, у спецкурсах, де розглядаються проблеми поетики і феномен перехідності, науково-пошуковій роботі студентів і магістрантів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Отримані результати і висновки сформульовані автором одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційної були представлені в доповідях на таких наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Язык и культура» (Київ, червень 2004 р.), Науково-практичній конференції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Русский язык в Украине - составной компонент исторически сложившегося двуязычия» (Київ, лютий 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства» Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, жовтень 2007 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Діалог культур. Лінгвістичний та літературознавчий аспекти виміру» Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, квітень 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Литература, искусство и гуманитарные науки XXI в. в перспективе глобализационных процессов» Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (Харків, вересень 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, жовтень 2008 р.); IX Міжнародних Гоголівських читаннях «Гоголь і світ», присвячених 200_річчю з дня народження письменника (Полтава, березень 2009 р.); Міжнародній конференції «Гоголівський модус буття: література, мова, культура» Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, квітень 2009 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Етнічні виміри універсаму: мова, література, культура» (Київ, квітень 2010).

· заміщенням у тексті новел мозку черепом («Катастрофа», «Жизнеописание одной мысли», «Серый фетр», «Безработное эхо» тощо);

· деперсоналізацією персонажів-людей та їхніх метаморфоз у неживі предмети, неістоти, явища (наприклад, людини в шахового пішака в новелі «Проигранный игрок»);

· персоніфікацією предметів, речей, явищ, у С.Д. Кржижановського в ранг самостійно діючих автономних персонажів (штани - «Товарищ Брук», капелюх - «Серый фетр», «якобы» - «Якоби и ”якобы”», «тому» - «Поэтому», Ейфелева вежа, книжна закладка - «Книжная закладка» і т. ін.).

У такий спосіб функціонує парадигма зсуву і актуалізується художня модель заміщення.

II.1.2. «Своєрідність кордоцентризму Кржижановського». Рання творчість С.Д. Кржижановського демонструє риси кордоцентризму і являє переосмислення письменником філософії серця Г.С. Сковороди, П.Д. Юркевича й літературної «кардіософії» Срібної епохи. С.Д. Кржижановський послідовно розвиває ідею про збої в роботі серця, яке втратило здатність до співчуття, в результаті чого серце уподібнюється до автоматичного годинникового механізму-маятника («Поэтому», «Собиратель щелей», «Соната ”Death's door”»).

Часто образом-«супутником» серця стає черв'як - персоніфікант сумніву, критики - який завдає непоправної шкоди персонажам творчої діяльності. Серця поетів, філософів, майстрів виявляються буквально «виїденими» черв'яками, а один із фінальних збірних образів людства описаний С.Д. Кржижановським як спільнота черв'яків, у яких анатомічно відсутнє серце («Швы»). Тим самим від кордоцентризму в ранніх новелах С.Д. Кржижановський переходить до деконструкції кордоцентричної моделі, зображаючи деструкцію центрів вітального, емоційного, інтелектуального начал.

II.1.3. «Оптика сприйняття катастрофічного світу і її втілення в тілесному коді»

В основі модифікації образу ока, яке наділене полісемантичним значенням пам'яті, світобачення, викривленого відображення і сприйняття («Четки», «Собиратель щелей», «Грайи») лежить кореляція наукового та художнього дискурсів. Моделюється ситуація, де нове покоління - нащадки «грайооких» - адаптують зір-світобачення до перевернутого світу посткатастрофи: у їхньому візуальному баченні світ перевернутий буквально, що вони сприймають як норму (хаос постає порядком і космосом).

Аналіз новел «Квадрат Пегаса», «Четки», «Поэтому», «Фу Ги», «Собиратель щелей», «Неукушенный локоть» тощо виявив варіативне розширення образу ока (око-чотки, око-зірка, око-планета) і його семантичного поля (очі-світи, око-іншосвіт). Автор фіксує не лише викривлення зору, а і його редукцію (спустошення очей, мертві очі-чотки), аж до повної душевної і буквальної сліпоти людей («Страна нетов», «Грайи», «Дымчатый бокал», «Автобиография трупа», «Фантом»).

Образний тілесний ряд голова-мозок, серце, око в поетиці письменника функціонує в комплексі, який виступає характерологічним кодом у диференціації персонажів.

В умовному значенні постає і образ звукового сприйняття вухо. У світі тотальної катастрофи «чути» осмислюється С.Д. Кржижановським як «трохи» і «ледь-ледь» стосовно до мистецтва, істини.

Персонажів естетичної діяльності (письменників, поетів, музикантів) автор наділяє надслухом, зациклених схематиків і людство загалом зображає глухими.

Отже, С.Д. Кржижановський, розробляючи образи тілесного коду, постулює парадигмальний зсув, який зумовив крах цілісного буття на різних рівнях людського сприйняття: візуальному, звуковому, ментальному.

Модель деконструкції структурує новелу «Сбежавшие пальцы», де «розрив» людини реалізований сюжетно. Творчо переробляючи гоголівську традицію («Нос»), С.Д. Кржижановський зображає негаразди відірваної під час концерту кисті піаніста, яка персоніфікована, набуває статусу самостійного персонажа «п'ятиніжки», що на умовно-алегоричному рівні сходить до експланації творчого шляху в ситуації парадигмального зсуву. Лейтмотив розірваності підтриманий ім'ям героя-піаніста (Генріх Дорн - асимільоване звучання [Т]орн, у перекладі з англійської дослівно - «відірваний», пор.: інша назва кисті руки «оторвыш»). Наративна стратегія також маркує ситуацію розриву завдяки різкій зміні поглядів і створює ефект перерваності й дискретності.

Деконструктивна модель корелює з моделлю заміщення, яка часто позначає відсутність аксіологічного модусу в роздрібненому світі катастрофи і посткатастрофи. Сідничний шов - замість мозкових звивин («Товарищ Брук»), гаманець - замість серця («Больное сердце»), чоткові намистинки чи діаманти (позбавлені духовної цінності) - замість очей («Четки», «Проданные слезы»), вуха, використані замість ковдри - ось далеко не повний перелік заміщень, розроблений у новелах письменника.

У підрозділі II.2. «Стильова домінанта в зображенні людини і типологія персонажів новел С.Д. Кржижановського» запропоновано класифікацію літературних героїв письменника. Виділено три основні групи: персонажі життєподібного типу (І), нетрадиційні персонажі з підвищеною художньою умовністю (ІІ) і традиційні персонажі (ІІІ).

II.2.1. «Дилема «побут і буття» в моделі персонажа життєподібного типу» новелістики С.Д. Кржижановського - «думальщики» (схематики, аналітики та ін.); творчі особистості (письменники, поети, музиканти); «синестезійний» тип аналітичної і творчої діяльності («диваки»). При цьому всі, крім істинних поетів і письменників, часто формують ще один підтип «ексів», «ексонів» (у значенні «колишніх»).

Персонажі І типу вміщені С.Д. Кржижановським в екзистенційну ситуацію і представляють хворобливу саморефлексію, самотність, «виключеність» із буття, самі ж герої часто вважають себе «мертвими». Адаптацію цих персонажів до посткатастрофічних умов письменник розв'язує двояко: одні зневажають свої творчі здатності і задовольняються побутом, вторинним, згідно з думкою С.Д. Кржижановського, завдаючи шкоди первинному - буттю; інші готові загинути, але буття на побут не міняють. «Ексами» стають ті, хто зраджують свій дар творчості («Квадрат Пегаса», «Проигранный игрок», «Поэтому» тощо). Здатність творити осмислена автором як можливість повернути світу колишню цілісність і гармонію. Проте ці спроби, як правило, не мають успіху, жоден з персонажів І типу не здатний відновити зруйнований світ, переживають втрату самоідентифікації, аж до деперсоналізації, про що свідчать їхні промовисті імена (Пемброк, Савл Влоб, Сутулін та ін.) або ж знаковою стає відсутність імені взагалі.

Часто за персонажами життєподібного типу С.Д. Кржижановський закріплює образи-«супутники» (мухи, черв'яка, павука), які функціонально витісняють і заміщають персонажів життєподібного типу.

II.2.2. «Моделі персонажів підвищеної художньої умовності» (II) є найчисленнішою групою літературних героїв С.Д. Кржижановського. Це персоніфіковані: елементи антропоморфного ряду (кисть, серце, око тощо), речі і предмети (капелюх, штани, склянка, крісло тощо), явища природи (сутінки, дощ, сніг тощо), астральні об'єкти (зірки, сонцяУ новелах - у множині. ), відображення (тінь і луна), представники іншосвіту («злидні», «нежиті», «чуть-чуті», «нети» тощо), абстрактні поняття (думки, Ніщо), службові слова і знаки («нібито», «тому», «?», «*» тощо). Вказані персонажі набувають статусу самостійних героїв і заміщують героїв життєподібного типу, причому в світі посткатастрофи персонажі ІІ типу виявляються набагато успішнішими адаптантами, ніж герої-люди.

Модель заміщення в цій ситуації функціонує завдяки опозиції оригінал-копія, посиленої комплексом мотивів ілюзорності, автоматизму, мертвинності. Саме цим С.Д. Кржижановський постулює глобальну підміну людини її копією в ситуації катастрофи і посткатастрофи.

Основними прийомами творення персонажів ІІ типу є персоніфікація, заміщення об'єктної сфери суб'єктною, одночасне обігравання прямих і переносних значень, буквалізація метафор і метонімій, синекдоха тощо.

Персонажами III типу виступають модифіковані традиційні образи, які, послуговуючись класифікацією А.Є. Нямцу Нямцу А.Е. Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования): Монография. - Черновцы: Рута, 2007. - С.18., умовно поділяємо в новелістиці С.Д. Кржижановського на: міфологічні (Пегас, Прометей, Орфей та ін.), легендарно-церковні (Іуда, Бог), літературні (Гуллівер, Мюнхгаузен), культурно-історичні (письменники: Пушкін, Шиллер, Есхіл; філософи: Кант, Фіхте, Шеллінг, Якобі, Спіноза, Декарт та ін.).

У художньому переосмисленні традиційних образів С.Д. Кржижановський іде шляхом контамінації культурно-часових шарів у постановці глибоких «одвічних» морально-філософських проблем. При цьому часто сам герой діє на одному рівні зі своїм автором-творцем (Прометей і Есхіл), що моделює тип креативної свідомості творця, для якого створені ним герої, колізії та перипетії набувають статусу вітальності.

II.3. «Міфотворчий вектор моделювання: індивідуально-авторський міф про світ». Особливістю перехідного художнього мислення є посилення міфотворчого імпульсу. Створений С.Д. Кржижановським міф про світ включає модуси «розщепленого розпаду» на частини реального світу в ситуації катастрофи / посткатастрофи та креації іншосвіту, «міжсвіття», безлічі світів.

У зображенні світу в ситуації катастрофи («История пророка», «Катастрофа», «Жизнеописание одной мысли», «Четки», «Страница истории», «Бог умер» тощо) очевидною є есхатологічна складова Що, безумовно, пов'язано із загальною есхатологічною тенденцією російської літератури, посилення якої спостерігається в перехідні культурні епохи (Мережинская А.Ю. Русская постмодернистская литература: Учебник. - К.: ИПЦ «Киевский университет», 2007. - С.115.). , модифікація якої у С.Д. Кржижановського поєднана зі зникненням Бога, мистецтва, науки, комунікативних зв'язків.

Ситуація посткатастрофи осмислена автором в екзистенційних категоріях існування, приреченості, абсурду («Проигранный игрок», «Фантом», «Швы», «Автобиография трупа», «Тринадцатая категория рассудка» тощо).

Творча розробка С.Д. Кржижановським концепції безлічі світів й осмислення часу сягає модерністської парадигми, традицій Срібної доби, проте, на відміну від, приміром, символізму межі століть, багатосвіття С.Д. Кржижановського позбавлене містичної складової, загадки й таємниці, а час позбавлений координат Вічності. Герої відчувають просторову і часову недетермінованість, помітною є і практична відсутність історичного часу. Межі «невиразних світів» виявляються проникними. Інші простори є альтернативою реальному світу і часто замінюють його у свідомості героїв («Чуть-чути», «Четки», «Некто», «Бог умер», «Страна нетов», «Мост через Стикс», «Фантом», «Украденный колокол» та ін.).

Специфічно змодельоване С.Д. Кржижановським «міжсвіття» (місце вторгнення хаосу) часто репрезентоване образами «шпарини» і «шва» світобудови («Собиратель щелей», «Швы», «Чуть-чути», «Проигранный игрок» та ін.)

Гетерогенність світів для псевдопоетів, персонажів-«думальщиків», «зациклених» на мертвих схемах, стає згубною, набуває сили модель заміщення вітального мертвецьким (людини - річчю, предметом, «ексоном»), а для істинних художників, поетів, філософів, «диваків» багатосвіття набуває статусу вітальності і представляє багатий ментальний світ творчої особистості (модель креації, де активізовано модус умовності).

Розділ третій - «Художня модель креації: вектори естетичного пошуку».

III.1. «Міжродовий художній синтез: способи ритмоутворення в новелістиці С.Д. Кржижановського». Одна з характерних ознак перехідності, перехідних культурних епох пов'язана з активізацією естетичного пошуку, спрямованого на креацію нових форм і явищ, і тут одним із домінантних векторів видається актуалізація міжвидового художнього синтезу мистецтв, міжродових конвергенцій. Отримавши могутній імпульс на межі ХІХ-ХХ ст., міжродовий і міжвидовий художній синтез наявний протягом усього ХХ ст., представляючи зближення і конвергенцію різноманітних естетичних форм і явищ, однією з яких є ритмізація прози.

Увесь корпус новел С.Д. Кржижановського (від ранніх до пізніх творів) виявляє принципи ритмоутворення на всіх рівнях художньої єдності: а) образно-мотивному - функціонування наскрізних мотивів, образів, метафор - наприклад, «оторвышей» у новелі «Сбежавшие пальцы» (цикл «Сказки для вундеркиндов»), «Швы» (цикл «Чужая тема»), «Автобиография трупа», «Тридцать сребреников» (цикл «Неукушенный локоть»); б) сюжетному - повтор інваріантної ситуації катастрофи тощо; в) у ритмізації художнього мовлення (на фонічному, лексичному, граматичному, синтаксичному й метамовному рівнях). Особливу продуктивність виявляють: анафора слів, які стоять поряд, словосполучень (найчастіше повтор парний: «фалды фрака», «костяным клавишем», часто тріарний: «край клавиатурной коробки»), трапляються варіації анафор в середині фразових єдностей, а також абзацні анафори; епідзевксіс («тождество-тождество») і анадиплозіс («страдал, но, страдая»); парегменон («нужнее нужного нужен», «многое множество»); поліптотон («блик блику», «ничего из ничего»); морфемне варіювання («вгибы и выгибы», «пылинки и пылины»); гомойарктон («ненужные и несродные», «прошуршав прорванной»); гомеотелефтон («руслам - орбитам - граням», «ни болей, ни лжей»); антиметабола (« - Не быть миру. - Миру не быть»); парономазія («от вещного к вечному»); гетерограма, що створює ефект каламбурної рими («Источник явления нахожу я в лени я»). С.Д. Кржижановський суміщає одночасно найрізноманітніші способи ритмізації, створюючи складний ритмічний малюнок, який складає насичене поле інтелектуальної філософської й естетичної гри, де відбувається розв'язання найскладніших сутнісних питань буття. Завдяки ритмічній організації та грі смислів моделюється картина реального світу, який часто постає як світ «уявностей», «домислювостей», фікції, де «вещи погибли, а наименования все еще звучат <…> и истина разлагается на Множество» Кржижановский С.Д. Якоби и “якобы” // Кржижановский С.Д. Чужая тема. Собрание сочинений: В 5-ти т. - Т.1. - СПб.: Симпозиум, 2001. - С.113. (Курсив Кржижановського).. І тому статусу реальності набуває простір іншосвіту - світ «чуть-чутей», «еле-елей», «нежитей», «злыдней», «авосей и небосей». У цій безлічі світів, згідно з С.Д. Кржижановським, цінність і вітальність здатне зберегти лише осмислене Слово.

III.2. «Міжвидовий художній синтез: від асонансу й алітерації до музики». У перехідні культурні епохи помітним є посилення міжвидового художнього синтезу: літератури, музики, живопису (О. Скрябін, М.Чюрльоніс, А. Бєлий та ін.).

Аналіз новел С.Д. Кржижановського засвідчив, що такі засоби, як рефрен, паралелізм, хіазм, алітерація і асонанс підкреслюють «музичне» звучання літературного тексту. Для поетики С.Д. Кржижановського характерними є складні «ланцюгові» схеми суміщень варійованих алітеративних і асонансних рядів, що простежено в реферованій дисертації з використанням статистичного методу. Складному алітеративному малюнку С.Д. Кржижановського властиві часті зміни рядів і різноманітні поліфонічні сплетіння. У новелі «Сбежавшие пальцы» письменник використовує не лише прийом екфрасису - словесного зображення музичного твору, а й експериментальний прийом кодування всередині фрагмента словесного тексту (октави) до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Авторське уточнення тональності музичного твору «минорный септаккорд» Кржижановский С.Д. Сбежавшие пальцы // Кржижановский С.Д. Чужая тема. Собрание сочинений: В 5-ти т. - Т.1. - СПб.: Симпозиум, 2001. - С.73. видається невипадковим і посилює настрій трагізму, передчуття катастрофи.

Дослідження звукової організації новели дозволило виявити феномен кодування Кржижановським в словесній структурі тексту зерна музичної теми: фа - ля-бемоль - фа. Це повторюване зерно виступає центральною комбінацією нот єдиного твору, відомої філософської сонати №23 Аппассіонати Бетховена.

Дану інтерпретацію підтверджує авторське згадування про те що, відірвані пальці піаніста «бігли зі швидкістю бетховенської Appassionat'и» Там же. - С.78. . Тональність, емоційність, трагізм, розірваність, попередження і, нарешті, катастрофа - вектори зближення, які характеризують сонату Бетховена і новелу С.Д. Кржижановського.

Таким чином автор розробляє складну структуру художнього тексту (обіграну у назві циклу «Сказки для вундеркиндов»), над яким «надбудовується» музичний рівень.

Це явище демонструє феномен перехідного художнього мислення, спрямованого на різновекторні пошуки художнього синтезу, синкретизм різних видів мистецтв.

У III.3. «Внутрішньожанрова динаміка» розглянуто модифікації жанрових форм новел у прозі письменника.

Новелістичний корпус С.Д. Кржижановського складає приблизно сто творів, які автор створював з 1919 по 1940 рр. і які увійшли до п'яти циклів: «Сказки для вундеркиндов», «Чужая тема», «Чем люди мертвы», «Неукушенный локоть», «Мал мала меньше». Текстовий обсяг новел коливається від півсотні сторінок до кількох речень (послідовне зменшення об'єму - експериментально-ігровий структуротворчий принцип, закладений в основу і заявлений у назві останнього циклу «Мал мала меньше»).

Аналіз засвідчив, що С.Д. Кржижановський переробляє накопичений письменниками-новелістами досвід і націлює естетичний пошук на розширення жанрових меж новели, презентуючи стратегії синтезу новели з повістю, розповіддю, притчею, казкою, легендою, хронікою, нарисом, анекдотом, казкою й афоризмом. Такому синтезу сприяє низка спільних ознак перерахованих жанрових форм, як-от: інакомовність, алегоричність, притчевість, настанова на традиційні джерела сюжету, двоплановість, схематичність, циклічність, розгортання подій, невеликий об'єм та ін.

Різноманіття жанрового сплаву новелістики С.Д. Кржижановського формується у досить широкому літературному контексті (від псевдолітературного анекдоту до канонічних літературних жанрів). Звертаючись до різних жанрових традицій, автор демонструє природну дифузію художніх форм, виправдану пошуком нових засобів і форм вираження. Такий пошук вкладається в межі ігрової поетики - гранично інтелектуалізованої - як у творчості самого С.Д. Кржижановського, так і в літературі перехідної доби ХХ ст.

Жанрова форма новели модифікована С.Д. Кржижановським завдяки активному творчому експерименту. Письменник повертає новелу до її витоків (анекдот, казка), що підкреслює принципову відкритість і динамічність цього жанру.

Загалом у творчості С.Д. Кржижановського складається полісинтетична жанрова форма філософської новели з ознаками казки, анекдоту, афоризму тощо. Форма філософської новели якнайточніше відображає світосприйняття письменника, якому властива уламковість і фрагментарність та, одночасно, інтенційність естетичної цілісності (цикли новел, об'єднані в мегацикл), тяжіння до напруженого філософського пошуку й художнього експерименту як до домінантних ознак перехідного мислення.

У Висновках підведено підсумки дослідження. Узагальнення й систематизація накопичених у літературознавстві знань стосовно феномена перехідності дозволили автору дисертації виявити низку характерних ознак перехідного художнього мислення і співвіднести їх з експериментальними стратегіями прози С.Д. Кржижановського.

Домінантними естетичними векторами у створенні картини світу і зображенні людини виступають одивнення, гротеск, продуктивними прийомами є персоніфікація, алегорія, метонімія, буквалізація значень тощо.

У новелістиці С.Д. Кржижановського було виділено моделі деконструкції, заміщення й креації Які на мові синергетики відповідають етапам біфуркації і флуктуації, атракції, седиментації., які функціонують на різних рівнях художньої структури.

Модель деконструкції реалізована автором у розробці тілесного коду (голова-мозок-череп, серце, око, вухо, кисть). Інтенція С.Д. Кржижановського спрямована на буквалізоване сприйняття тілесних образів, наділених інакомовною ментальною семантикою. Нанизування значень, закріплених за тілесними образами, приводить до концептування семантики і надає статусу наскрізних у прозі С.Д. Кржижановського.

Модель заміщення найбільш очевидна у типологічному дослідженні персонажів новеліста. Базовою стратегією С.Д. Кржижановського є заміна персонажа життєподібного типу на персоніфіковану частину його тіла, думку, річ, комаху, які виступають чинниками деперсоналізації людини. Активне функціонування нетрадиційних персонажів у статусі головних героїв означає аксіологічний парадигмальний зсув. Численність і різноманіття персонажів модерністського плану означає загострення катастрофічної ситуації, у яку потрапила людина, що втратила самоідентифікацію. Таких персонажів автор називає «виключеними», ідейно мертвими «схематиками», які існують за інерцією.