Християнське фентезі у творчості К.С. Льюїса

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

ХРИСТИЯНСЬКЕ ФЕНТЕЗІ У ТВОРЧОСТІ К. С. ЛЬЮЇСА

Роботу виконано на кафедрі історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Рожина Олександра Дмитрівна, доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Новикова Марина Олексіївна, професор кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського;

кандидат філологічних наук Ситник Наталія Володимирівна, доцент кафедри зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий «20» серпня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Остапенко І.В.

Загальна характеристика роботи

Донедавна феномен фантастичного розглядався у вітчизняному літературознавстві лише в аспекті одного його різновиду - наукової фантастики. Інший вид фантастичної літератури - фентезі (англ. Fantasy) тривалий час залишався поза увагою українських науковців. Незважаючи на значний інтерес до фентезі з боку сучасного зарубіжного літературознавства та критики (Р. Джексон, В. Ірвін, К. Менлоу, Л. Маркос, М. Мерц, Р. Партіл, К. Хьюм та ін.), далеко не всі питання розвитку даного сегменту літератури розв'язані повною мірою. Численні дискусії викликають проблеми генези та особливостей функціонування фентезі в національних літературах; визначення конститутивних рис фентезі; взаємозв'язків фентезі з іншими жанрами й масовою літературою; типології та поетики жанру тощо.

Поява творів Дж.Р.Р. Толкіна сприяла поширенню популярності фентезі серед широкого кола читачів. Це спричинило й те, що в науково-критичній літературі розглядався лише героїчний різновид фентезі, який набув певної оформленості у спадщині Дж.Р.Р. Толкіна. Водночас християнське фентезі та його засновник Клайв Стейплз Льюїс (1898 - 1963) перебували тривалий час у тіні слави автора «Володаря Перстенів». Творчості митця присвячено декілька монографій: «Християнський світ К.С. Льюїса» К. Кілбі (1965), «Літературна спадщина К.С. Льюїса» К. Волша (1979), «Розум та уява К.С. Льюїса: вивчення «Допоки ми не маємо облич» П. Шекеля (1984), «Уявлюваний світ К.С. Льюїса: спосіб сприйняття реальності» Х. Мінеко (2000) та ін. Про нього написано чимало статей (Х. Гарднер, Л. Вертута, Ч. Мурман, В. Хупер та ін.). Утім, у науковому дискурсі зарубіжного літературознавства спадщина К.С. Льюїса розглядалася переважно у теологічному плані (М. Доналдсон, Р. Канінгем, К. Кілбі та ін.), науковців більше цікавили зміст та сюжетно-композиційна побудова його творів (Л. Едей, Б. Мерфі, K. Філмер та ін.). Складна жанрова природа творчості К.С. Льюїса і, у зв'язку з цим, поетика християнського фентезі на сьогодні не досліджені ані в українському, ані в зарубіжному літературознавстві.

Отже, актуальність дисертаційної роботи зумовлена:

необхідністю теоретичного та історико-літературного вивчення у вітчизняному літературознавстві фентезі та його жанрових різновидів;

недостатньою розробленістю проблеми жанрової природи творчості К.С. Льюїса;

важливістю дослідження сучасних тенденцій розвитку національних літератур в аспектах взаємодії жанрів і стилів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в межах наукової теми «Розвиток і взаємодія художньо-естетичних систем у літературі й мистецтві». Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (протокол № 4 від 21 листопада 2003 р.) і схвалено на засідання бюро Наукової ради з проблем «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 25 березня 2008 р.).

Мета дослідження - визначення жанрової своєрідності творів К.С. Льюїса в контексті розвитку фентезійної літератури.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

виявити дискусійні питання вивчення фентезі як літературного жанру і феномену суспільної свідомості;

простежити особливості становлення християнського фентезі в контексті еволюції фентезійної літератури;

визначити етапи творчості К.С. Льюїса та специфіку духовно-естетичних пошуків письменника;

розкрити поетикальні особливості творів «Хроніки Нарнії» та «Космічна трилогія» К.С. Льюїса в історико-літературному контексті;

дослідити жанровий зміст і структуру роману письменника «Допоки ми не маємо облич» в аспекті проблеми традицій і новаторства;

виявити неоміфологічні тенденції у творчості митця та їх роль у втіленні ідейного задуму автора;

визначити конститутивні риси християнського фентезі у спадщині К.С. Льюїса.

Об'єкт дослідження - художні твори К.С. Льюїса «Хроніки Нарнії», «Космічна трилогія», «Допоки ми не маємо облич». З метою розкриття ідейно-естетичних поглядів митця залучено також його публіцистичну спадщину. твір фентезі література льюїс

Предмет дослідження - типологічні й поетикальні особливості жанру фентезі у творчості К.С. Льюїса.

Методи дослідження. У роботі використовується історико-генетичний метод, який дозволяє простежити ґенезу та специфіку формування жанру фентезі. Історико-літературний метод слугує розкриттю жанрових особливостей творів К.С. Льюїса в контексті розвитку літератури й культури. З допомогою структурного методу виявлено специфіку художньої організації творів К.С. Льюїса, взаємозв'язки компонентів на різних рівнях текстової структури (проблематика, система мотивів і образів, хронотоп, сюжетно-композиційна побудова тощо.). Порівняльний метод сприяє виокремленню традиційних і новаторських рис у творчості К.С. Льюїса. Міфопоетичний метод дозволяє визначити неоміфологічні тенденції у творах митця, специфіку художнього втілення міфу в текстах К.С. Льюїса.

Теоретико-методологічну базу дослідження складають фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі теорії й історії жанрів (М. Бахтіна, Т. Денисової, Д. Затонського, О. Звєрєва, О. Мулярчика, О. Ніколенко, М. Новикової, С. Пригодія, Б. Томашев-ського та ін.), теорії міфу й міфокритики (Р. Барта, Я. Голосовкера, М. Еліаде, О. Козлова, О. Лосєва, Є. Мелетинського, Є. Кассирера, А. Нямцу, В. Проппа, Н. Фрая, О. Фрейденберг та ін.), а також роботи, присвячені фентезійній літературі загалом і творчості К. С. Льюїса зокрема (Р. Джексона, Б. Еттебері, К. Менлоу, Н. Ситник, М. Трауберг, П. Шекеля, Л. Хантера, В. Хупера, К. Хьюма).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві здійснено цілісний комплексний аналіз романної спадщини К.С. Льюїса у світлі єдиного системного підходу. В дисертації виявлено конститутивні риси християнського фентезі у творчості К.С. Льюїса, показано зв'язок письменника з традиціями та його новаторство в галузі жанру. Жанрову природу фентезійних романів К.С. Льюїса досліджено на різних рівнях художньої структури (тематики, проблематики, сюжетно-композиційної організації, системи образів, мотивів, часу та простору тощо). Розкрито особливості світогляду митця, етапи його творчої еволюції. З'ясовано своєрідність художнього втілення міфу у творах письменника та значення неоміфологічних тенденцій для розкриття авторської позиції. У дисертації визначено специфіку ідіостилю К.С. Льюїса, роль митця у розвитку сучасної літератури.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні генезису, особливостей функціонування й типологічних рис християнського фентезі в літературі XX ст., а також у встановленні сучасних тенденцій розвитку жанру роману.

Практична цінність отриманих результатів полягає у можливості їх використання в процесі викладання курсу історії зарубіжної літератури, розробки спецкурсів і спецсемінарів з проблем розвитку сучасної літератури, укладання підручників і посібників для вищих навчальних закладів, написання дипломних і дисертаційних робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані статті написані автором одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено та обговорено на засіданнях кафедри історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та в доповідях на міжнародних наукових конференціях («Проблеми свободи вибору в американській цивілізації», Москва, 2004; «Проблеми розвитку художньої прози», Львів, 2004; «Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства» Севастополь, 2004, 2005, 2006, Ялта, 2009; «Зірковий міст», Харків, 2007, 2008, 2009; «Літературний простір - шлях до миру, єдності й співробітництва між слов'янськими народами», Харків, 2008, «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів», Харків, 2009, «Світова література на перехресті культур і цивілізацій», Севастополь, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей, надрукованих у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел із 307 найменувань. Повний обсяг дисертації - 232 сторінки, з них 207 cторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, висвітлено зв'язок теми з науковими програмами й планами, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання, розкрито наукову новизну дисертаційного дослідження, окреслено методи і теоретичну базу роботи, наведено дані про апробацію отриманих результатів, визначено теоретичне й практичне значення дисертації.

У першому розділі дисертації «Актуальні питання вивчення фентезі як художнього явища», який містить три підрозділи, визначено теоретичні засади дослідження, методологію і методику вивчення фентезі в контексті розвитку фентезійної літератури та жанру роману.

У підрозділі 1.1. «Проблеми дефініції та класифікації фентезі» здійснено огляд науково-критичних праць, що стосуються визначення фентезі та його сутнісних ознак. Маючи глибоке коріння у міфологічних, фольклорних та літературних традиціях різних часів і народів, фентезі оформлюється як окремий жанр на початку XX ст. Утім, до сьогодні в літературознавстві немає усталеного визначення фентезі, що пов'язано із дискусійністю питань розвитку сучасних жанрів загалом і фентезі зокрема. Зарубіжні дослідники у розробці дефініції фентезі спиралися виключно на авторитет Дж.Р.Р. Толкіна, котрий використав цей термін в есе «Про чарівні казки». Питання про введення цього терміну як категорії жанрології є суперечливим. В оригінальному тексті есе Дж.Р.Р. Толкіна слово fantasy можна трактувати у двох значеннях: 1) як назву літературного жанру; 2) як поняття «фантазія». Вживання терміну «фентезі» стосовно жанрової специфіки художнього твору відповідає англомовній традиції.

У підрозділі проаналiзовано стан вивчення лiтератури фентезі у вiтчизнянiй та зарубiжнiй науцi. Найбiльшi дискусiї викликає саме вiдсутнicть чiтких дефiнiцiй термiну. У роботi висвітлено погляди щодо цієї проблеми таких зарубiжних учених, як Р. Джексон, Р. Еванс, В. Ірвін, Л. Картер, К. Кілбі, К. Менлоу, Р. Партіл, П. Шекель, а також українських та російських науковцiв: Є. Жаринов, Є. Ковтун, С. Лук'яненко, О. Маркова, А. Саруханян, Н. Ситник та ін.

У дисертації здійснено спробу визначення конститутивних рис фентезі як феномену суспiльної свiдомостi та лiтературного жанру. Фентезі розглядається як продовження алегоричної традиції англійської літератури. У фентезійних творах виявляється настанова на дослідження глибинних засад світу, прихованих за повсякденністю. Жанровим змістом фентезі є наявність «вторинного світу», здатного породжувати «вторинну віру». Міфологічні компоненти входять до фентезі як органічна складова цього «вторинного світу». Автори або спираються на традиційні міфи, або витворюють власну міфологію й міфопоетику. Характерними рисами фентезі є також наявність образів і ситуацій, які не мають (на відміну від наукової фантастики) раціонального пояснення - демонів, чарівників, міфологічних і легендарних істот, привидів, вампірів тощо; відсутність чіткої географічної і часової конкретики; етика й естетика середньовічного лицарства як певний еталон для наслідування; розробка загальнолюдських тем і проблем - протиборство добра і зла, небезпека абсолютної влади, перемога кохання та віри.

Підрозділ 1.2. «Генезис літератури фентезі» присвячено розгляду формування та розвитку фентезі в літературному процесі. Витоки фентезі укорінені у фольклорних казках і архаїчних міфах, середньовічних героїчних піснях та європейських лицарських романах, у творчості романтиків ХІХ ст. та окультно-містичній літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Як окремий напрямок фантастичної літератури фентезі формується наприкінці ХІХ ст. Саме тоді з'являється низка творів, у яких виявляються провідні проблемно-тематичні комплекси нового жанру з відповідними жанровими структурами: героїчне, готичне, християнське, окультне фентезі.

У дисертації встановлено три етапи розвитку фентезійної літератури: 1) кінець ХІХ - початок ХХ ст. - творчість представників так званого вікторіанського фентезі (Дж. Макдоналд, А. Мейкен, В. Морріс, Б. Стокер, Р. Хаггард та ін.); 2) початок ХХ ст. - спадщина письменників, які, спираючись на попередні досягнення, писали твори, що набули канонічних ознак фентезі (Е. Дансені, Ч. Вільямс, Г. Лавкрафт, Ф. Лейбер, М. Пік та ін.); 3) середина ХХ ст. - почато ХХІ ст. - творчість сучасних авторів (Р. Блох, С. Кінг, К. Льюїс, А. Нортон, Дж. Толкін та ін.). Характерною особливістю останнього етапу є вдосконалення та художній синтез основних напрямків фентезі, а також поява нових різновидів (дитяче, гумористичне фентезі тощо).

Основну увагу в підрозділі приділено авторам, які розробляли жанровий різновид християнського фентезі, - Ч. Вільямс, Т. Павіс та К. Льюїс. Після Першої світової війни християнське фентезі не мало таких міцних позицій, як у вікторіанську добу. Від початку Другої світової війни до 1950-х років, коли питання віри актуалізувалися у важких умовах суспільних випробувань, християнське фентезі набуває нового підйому.

У підрозділі співставлено сучасне та вікторіанське фентезі. Вікторіанське фентезі постає у формі сну чи складається з низки розрізнених фрагментів. Сучасні письменники прагнуть до цілісності зображення художнього світу, міцного й незіпсованого, чітко структурованого, який є втіленням гармонії і описаний до найменших подробиць. Відзначено своєрідність концепції людини, втіленої в сучасних фентезі в порівнянні з минулими зразками жанру. Якщо у вікторіанських фентезі герой (героїня) переважно були самотніми, то в новітніх фентезі герой належить до групи - дітей, друзів тощо, відповідно він стає носієм певних рис колективної свідомості. У фентезі XIX ст. висловлюється обурення проти людських вад (жадібності, егоїзму та ін.). Фентезі XX ст. розширює діапазон філософсько-морального змісту за рахунок певної соціалізації тем та мотивів. Сучасні письменники засуджують прагнення безмежної влади, панування над світом, пригноблення інших тощо. Християнське фентезі сповнено відчуттям кризи, близької катастрофи, небезпеки миттєвого знищення світу. Водночас головний акцент зроблено на образі Бога як Творця всього сущого, у творах змальовуються різні іпостасі, діяння й велич Бога, Його присутність у видимому й невидимому світі, у думках і вчинках персонажів.

Отже, на підставі розгляду генезису й формування жанру фентезі, а також зіставлення різних етапів фентезійної літератури було виокремлено характерні ознаки сучасного християнського фентезі, а саме: настанова на створення уявного художнього світу, відмінного від реального; використання християнських компонентів (тем, образів, мотивів, сюжетів тощо); морально-філософський зміст із соціальним підтекстом; алегоричність; критичний пафос (викриття вад людини й суспільства); відчуття кризи, крихкості світу тощо.

У підрозділі 1.3. «Жанр роману в сучасному літературознавстві» висвітлено концептуальні підходи до розуміння жанру роману в українському та зарубіжному літературознавстві, важливі для аналізу спадщини К.С. Льюїса.

Вихідними для дисертаційної роботи є ідеї М. Бахтіна про неканонічність, рухливість, жанрову пластичність і відкритість жанру роману. У сучасних дослідженнях (Т. Бовсунівська, В. Днєпров, Д. Затонський, А. Есалнек, Д. Наливайко, Т. Денисова та ін.) стверджується, що роман - найбільш гнучкий і мобільний жанр літератури. Завдяки своїй синтетичній природі він здатен поєднувати в собі елементи інших жанрів, увиразнюючи окремі складові їх жанрового змісту й форми. Роман є особливим художнім явищем, що постійно розвивається, оновлюється і має універсальний зміст. Він може виступати метажанром стосовно різних явищ літератури.

Чинник безперервного розвитку роману набуває особливої актуальності в епоху XX ст., коли цей жанр зазнав докорінних змін на тлі активного руху історичних та культурних форм. Напрочуд потужним був вплив на жанр роману з боку масової літератури. У XX ст. формується роман неканонічного типу, головною ознакою якого є художній синтез різних родів, жанрів і жанрових різновидів. У широкий вжиток в англомовному літературознавстві увійшов вислів «non-fiction novel». Проблема класифікації жанру роману загалом і роману XX ст. зокрема на сьогодні залишається не розв'язаною остаточно.

У дисертації відзначено, що велику роль в оновленні жанрового змісту й форми роману відіграв міф, який у мистецтві XX ст. став онтологічною категорією, визначивши типологію й поетику роману. Вплив міфу в епоху XX ст. зростає у зв'язку зі зверненням митців до глибинних питань буття, існування особистості, а також у зв'язку з розвитком неміметичних форм зображення дійсності (модернізму й постмодернізму). Нова картина світу й особливості нового художнього світосприйняття знайшли відбиток у романі-міфі, в якому міфологізм виявляється на різних рівнях тексту (сюжети, образи, мотиви, символи тощо). Роману-міфу притаманні такі риси, як актуалізація традиційних міфів, «домислювання» відомих міфологічних сюжетів (мотивів, образів), створення авторських міфів та ін.

Своєрідність міфологізму зумовлює структурні особливості жанру роману: застосування риторичних форм оповіді, алегоризм образів та ситуацій, використання параболи в побудові сюжету й композиції, метафоричність мови, елементи притчі. Це варто враховувати при розгляді спадщини К.С. Льюїса, твори якого нерідко називають «алегоріями», «притчами» (Д. Мейерс, Л. Пейн, Л. Россі). Ці думки є напрочуд актуальними для аналізу жанрової своєрідності творів К.С. Льюїса.

Другий розділ дисертації «Жанрова своєрідність християнського фентезі у творчості К.С. Льюїса», що складається із трьох підрозділів, присвячено розгляду науково-критичної літератури щодо творчої біографії письменника, естетичних поглядів митця в контексті його творчої еволюції, а також дослідженню жанрових особливостей «Хронік Нарнії» (1950-1956) та «Космічної трилогії» (1938-1946).

У підрозділі 2.1. «Спадщина письменника в оцінці критики й літературознавства» висвітлено спектр підходів до творчої спадщини К.С. Льюїса. Активне вивчення доробку митця в західноєвропейській науці розпочалося в середині 1960-х рр. Його твори стали предметом широкого обговорення в критиці й літературознавстві (К. Волш, Р. Рейлі та ін.). Дослідників цікавили теологічні аспекти творчості письменника, втілення християнської проблематики в його текстах (К. Кілбі, Р. Каннігем та ін.). Проблеми жанру також розглядалися виключно з позицій релігійного спрямування творів.

За кілька десятиліть вивчення спадщини К.С. Льюїса діапазон наукових досліджень значно розширився. В зарубіжному літературознавстві здійснено зіставлення творів письменника різних періодів, аналіз його спадщини в контексті філософської думки (Аристотеля, Платона та ін.), дослідження художнього конфлікту та окремих образів митця (наприклад, архетипічна природа жіночих образів) та ін.

Більшість праць присвячено роману «Допоки ми не маємо облич», серед яких своєю фундаментальністю вирізняються монографії К. Ліндскуг, Д. Мейерс, П. Шекеля. Християнські мотиви роману розглянуто в роботах М. Доналдсона, Р. Партіла, Л. Холмера. Деякі роботи (Р. Грін, Х. Карпентер, В. Хупер та ін.) мають біографічний характер, висвітлюючи факти біографії К.С. Льюїса, які вплинули на його творчість (ставлення до Бога, переживання смерті матері та ін.).

У російському літературознавстві про К.С. Льюїса написано лише кілька статей (А. Архипова, А. Бушняк, Н. Мамаєва, М. Трауберг, А. Філозов та ін.). В українському літературознавстві творчість автора християнського фентезі не була об'єктом спеціального вивчення.

На сьогодні актуальними проблемами сучасної науки є розробка єдиного методологічного підходу щодо фентезі загалом і християнського фентезі зокрема, вивчення творчої спадщини К.С. Льюїса в світлі жанрології, з'ясування художньої традиції й новаторства письменника, його місця в літературному процесі.

У підрозділі 2.2. «Творче становлення та формування естетичних принципів К.С. Льюїса» розглянуто формування ідейно-естетичних засад творчості письменника, які знайшли яскраве втілення в його публіцистичних творах. Атмосферу дитячих років, родинного кола, морального зростання відображено в автобіографічному творі К.С. Льюїса «Охоплений радістю» (1955). Письменник зауважує, що він писав цю книгу, щоб «розповісти про шлях від атеїзму до християнства». У творі акцентовано ключові моменти духовного життя письменника, факти біографії, які мали для нього сутнісне значення (ірландське коріння, передчасна смерть матері, втрата віри в Бога, навчання і робота в Оксфорді, дружба з Дж.Р.Р. Толкіном, нове відкриття Бога).

У підрозділі відзначено зв'язок творчості К.С. Льюїса з його професійною філологічною діяльністю, що певною мірою обумовило глибоке знання літературного процесу, величезну жагу до читання. У своїх художніх творах письменник прагнув донести до читачів почуття захоплення книгою, назване ним «Joy».

У підрозділі названо літературних попередників К.С. Льюїса - Е. Дансені, Е. Едісона, В. Морріса, які відіграли «основну роль у створенні фентезійної літератури століття» (Л. Картер).

Публіцистичні твори К.С. Льюїса наповнені роздумами про природу художньої творчості загалом та його власної естетики, що детально проаналізовано в дисертації. Однією з головних характеристик справжнього митця К.С. Льюїс вважає уяву. У зміст цього поняття він вкладає не лише художню творчість, а й силу інтуїції, метафізичне бачення світу, особливий спосіб спілкування з реальністю. Сприйняття та осягнення світу з допомогою уяви спрямовує художника, на думку К.С. Льюїса, до участі в метафізичній Реальності, а головною властивістю уяви є «радість», про що він пише у творі «Охоплений радістю». У публіцистичних працях К.С. Льюїса («Просто християнство» (1952), «Роздуми про псалми» (1958), «Любов» (1960) та ін.) знайшло відображення сокровенне ставлення митця до Бога, відчуття невичерпної таємничості Творця. Християнські ідеї, викладені в статтях та есе письменника, згодом втілилися в образних формах художніх творів. К.С. Льюїс зосереджується на тому, що об'єднує всіх християн, - любов до Бога, радість буття, добро і зло, складність сприйняття Бога і необхідність приходу до Нього.

У підрозділі 2.3. «Жанровий зміст творів “Хроніки Нарнії” та “Космічна трилогія”» проаналізовано проблематику, сюжетно-композиційні особливості, систему мотивів і образів, просторово-часову організацію фентезі К.С. Льюїса.

Проблематика є складовою частиною жанрового змісту твору, що відзначали у своїх працях М. Бахтін, В. Жирмунський, Г. Поспєлов, Б. Томашевський та ін. Тип проблематики, характер дійсності, відображеної у творі, зумовлює й тип художньої структури, тобто жанрову організацію твору. У зв'язку з цим за типом проблематики «Хроніки Нарнії» та «Космічна трилогія» належать до яскравих зразків фентезі. Розмежовуючи типи художньої проблематики, М. Бахтін виділяв романну й не романну концепцію дійсності. Г. Поспєлов виокремлював чотири типи проблематики у художніх творах: міфологічну, національно-історичну, етологічну, романну. Виходячи з цього, у дисертації доведено, що в «Хроніках Нарнії» та «Космічній трилогії» втілено міфологічну й романну проблематику. Міфологічна проблематика, на думку Г. Поспєлова, це «фантастико-генетичне осмислення тих чи інших явищ природи або культури». Твори К. С. Льюїса, засновані на міфологічному сюжеті й фантастичному припущенні, акцентують жахи й сподівання реального світу, ведуть читачів до глибинного осмислення дійсності з позиції вічних цінностей.

Образ Нарнії втілює особливості християнської концепції К. С. Льюїса, котрий використав форму казки для втілення складних питань віри й світобудови. У творі поєднуються елементи біблійних і язичницьких міфів. Автор розробляє мотиви творіння, смерті, воскресіння, жертви, кінця світу та ін. Образ Аслана постає як художня аналогія образу Ісуса Христа. Через міфологічні й казкові компоненти, що органічно увійшли до структури фентезі, К.С. Льюїс утверджує думку про необхідність переосмислення життя й відкриття Бога.

«Космічна трилогія» відзначається насиченістю міфологічними та літературними алюзіями й ремінісценціями. Автор звертається до інтерпретації античних (космогонічних) міфів, легенд про Мерліна й короля Артура, євангельських сюжетів, мотивів і образів. Картина світу в «Космічній трилогії» побудована на основі античного й біблійного уявлень про світ, які, на думку митця, не суперечать, а доповнюють одне одного. Згідно з концепцією письменника, весь всесвіт і внутрішній світ окремої людини постають як арена боротьби добра і зла. Як і в «Хроніках Нарнії», крім міфологічної, в «Космічній трилогії» втілено романну проблематику. Жанровий зміст роману формує образ «проблемного» романного героя, який бере на себе відповідальність за вирішення сутнісних питань світу.

Сюжетно-композиційними особливостями творів К.С. Льюїса є вибудовування «вторинних світів», кожен із яких має свою специфічну географію, а також виховання читача в дусі «вторинної віри» на основі християнського вчення. Це відповідає жанру фентезі, про що писав Дж.Р.Р. Толкін в есе «Про чарівні казки». Паралельний реальному художній світ, який створює К. С. Льюїс, є символічним віддзеркаленням проблем і ключових питань дійсного світу, можливістю виходу для людини за межі буденності в пошуках свого місця у всесвіті. Рух сюжету в «Хроніках Нарнії» та «Космічній трилогії» зумовлює мотив мандрівки. Хронотоп дороги, який наявний і в античних міфах, і у фольклорі (казках), і в біблійних оповідях, пов'язаний у творах К. С. Льюїса із філософсько-моральними пошуками героїв, із відкриттям Бога й істини.

У підрозділі простежується вплив центрального конфлікту творів К.С. Льюїса - боротьби добра і зла на своєрідність просторово-часової організації «Хронік Нарнії» та «Космічної трилогії». Вертикальні (низ-верх, земне-космічне, небо-пекло та ін.) й горизонтальні (суша-море, гори-дерева та ін.) опозиції створених письменником символічних світів корелюють із параметрами внутрішнього простору персонажів (добро-зло, істинне-хибне, віра-зневіра, чоловіче-жіноче та ін.). Художній час у «Хроніках Нарнії» та «Космічній трилогії» не відповідає законам хронологічного реального часу, він є символічним фентезійним часом, який акцентує християнські ідеї та онтологічні питання буття. Цей час дає можливість уявного прискорення (чи уповільнення), циклічного повернення, погляду не тільки в минуле, але й у близьке та далеке майбутнє. Злиття особливостей земного й міфологічного часу, синхронізація подій (що відбуваються в різних місцях), наявність різних часових планів (які розвиваються з різною швидкістю) зумовлює складну композиційну організацію фентезійних творів К.С. Льюїса.

Третій розділ дисертації «Художній світ роману К.С. Льюїса «Допоки ми не маємо облич», що містить три підрозділи, присвячено підсумковому твору письменника - його роману «Допоки ми не маємо облич» в аспекті художньої структури, традицій і новаторства, міфопоетики.

У підрозділі 3.1. «Рецепція міфу про Амура і Психею у світовій літературі» розглянуто інтерпретації відомого грецького міфу у світовій літературі. У дисертації відзначено, що цей міф знайшов відображення у літературних казках різних часів і народів («Червона квіточка» С. Аксакова, «Красуня і чудовисько» Л. де Бомон, «На схід від Сонця, на захід від Місяця» П. Асб'єрнсена та ін.).

Серед великих форм, в яких автори розробляли цей міфологічний сюжет, виокремлено роман римського письменника Апулея «Метаморфози» (бл. 170 р.) та книгу віршів і прози Ж. де Лафонтена «Любов Психеї й Купідона» (1669). Апулей пропонує алегоричне тлумачення вставної новели, трактуючи поневіряння й радощі Психеї як падіння й піднесення людської душі (таке сприйняття міфу підтримано й у версії Дж. Боккаччо, який у праці «Генеалогія богів» (1373) намагався пояснити символіку відомого сюжету). Ж. де Лафонтен зумів надати давньому сюжету сучасної інтерпретації, доповнивши його додатковими сценами, психологічним мотивуванням вчинків персонажів, логікою та гармонійною єдністю класицизму. Досвід Апулея та Ж. де Лафонтена в опрацюванні відомого міфу дав поштовх для інших художніх інтерпретацій, які розглянуто в підрозділі.

К.С. Льюїс теж звертається до даної традиції, але його версія міфу про Амура і Психею значно відрізняється від попередніх.

У підрозділі 3.2. «Християнська інтерпретація апулеєвого міфу в романі К.С. Льюїса «Допоки ми не маємо облич» відзначено відмінність трактування міфу про Амура й Психею К.С. Льюїсом від традиції Апулея, специфіку міфопоетики письменника, роль неоміфологічних тенденцій у розкритті авторського задуму.

К.С. Льюїс обстоював принципову позицію не дотримуватись версії Апулея, митець прагнув осмислити відомий міф по-новому - крізь призму нескінченного й божественного. Античний міф для К.С. Льюїса - не об'єкт заперечення, а «спотворене відображення» істинного Бога. У зв'язку з цим у романі поєднуються античні й християнські тенденції «заради певної міфічної істини». Трансформуючи апулеєвий міф, письменник зберігає незмінною його матрицю - ідею метаморфози, хоча надає їй християнського значення, що засвідчує сама назва твору «Допоки ми не маємо облич» (1956). Героїня К.С. Льюїса має зазнати метаморфоз, щоб стати собою, віднайти своє справжнє обличчя. Отже, внутрішню колізію роману визначає процес «вироблення знання» героїнею про себе, світ, Бога. Таким чином, К.С. Льюїс змінює акценти в міфі. Замість зображення стосунків поміж Купідоном і Психеєю, що є найважливішими у творі Апулея, головну увагу у творі К.С. Льюїса зосереджено на образі Оруаль, старшій сестрі Психеї. Її моральний і духовний розвиток залежить від результатів самопізнання і нового сприйняття дійсності.

В інтерпретації К.С. Льюїса традиційна історія Купідона і Психеї постає реалістичною людською драмою. Водночас це символічне зображення перетворення людської душі через прихід (quest) до нової стадії усвідомлення таємниці й спокутної сили самовідданої любові - любові до людей, яка є центральною ідеєю у християнстві. Античний міф у К.С. Льюїса поєднано з доктриною християнства, висловленою апостолом Павлом: «Бог є любов».

Міфологічна проблематика роману обумовлена сакралізацією міфоорієнтованого тексту і пов'язана з образом Психеї - уособленням любові. Втілення в образі Псіхеї рис Сократа й Ісуса є одним із проявів неоміфологічних тенденцій роману «Допоки ми не маємо облич»: автору вдається гармонічно поєднати дві естетичні позиції - античного стоїцизму й християнської смиренності.

Останній твір К.С. Льюїса характеризується наявністю романної проблематики. Найважливіша проблема романного мислення - проблема особистості, яка так глибоко хвилює К.С. Льюїса в його творі. Митця напрочуд цікавить життєва філософія персонажів і процеси їх внутрішньої зміни. Людина в пошуках істини - головний об'єкт уваги К.С. Льюїса, що акцентує важливість пошуку саме особистісної істини, яка заснована не на авторитеті, а на власному, глибоко відчутому й емоційно пережитому життєвому досвіді. Найбільше це стосується образу Оруаль. У процесі духовних пошуків героїня нічого не приймає на віру, будь-яка «правда» перевіряється нею самостійно - тільки вистраждана істина має для неї цінність. Пошуки героїні відзначаються напруженістю й внутрішнім драматизмом, супроводжуються складними душевними драмами й стражданнями. Виробляючи власну життєву позицію і систему моральних цінностей, Оруаль тим самим вирішує й питання про особисту відповідальність.

У підрозділі 3.3. «Поетикальні особливості роману» розглядаються риси ідіостилю К. С. Льюїса, характерні особливості романної структури, системи образів, просторово-часової організації, символіки твору «Допоки ми не маємо облич».

За типом оповіді роман «Допоки ми не маємо облич» - роман-каяття (різновид роману-сповіді), у якому наявні елементи алегорії й притчі, що надало нових конотацій жанру фентезі.

У дисертації показано вплив християнських ідей на творчість К.С. Льюїса, що прагнув у своїх художніх творах накреслити для людини шлях сприйняття й відкриття Бога як найвищої етичної й естетичної цінності. Особливу увагу в підрозділі приділено новому прочитанню письменником традиційного міфу, засобам міфологізації в романі. На відміну від авантюрно-побутової оповіді Апулея роман К.С. Льюїса має структуру параболи, характерної для притчі. Романна форма ускладнена за рахунок введення особливого типу оповіді - «роман у романі», що допомагає розкрити складні духовні питання з різних точок зору. Головна героїня Оруаль зображується не тільки як романний персонаж, а і як автор записок, і як читач власного твору. Читаючи написане, вона знов внутрішньо переживає змальовані події й доходить зовсім інших висновків, аніж під час написання.

Центральна ідея «Метаморфоз» Апулея (шлях душі через випробування до любові) трансформується в романі К.С. Льюїса: особистість йде тернистим шляхом пошуку Бога, а через Бога знаходить власне єство й істинне (духовне) обличчя.

Фокус романної оповіді К.С. Льюїса сконцентрований не на міфічному світі, а на світі людей - на духовній подорожі Оруаль до Бога. Історичний контекст надає сучасної актуальності трансформаціям традиційного міфу. Крім того, письменник оновлює образну структуру міфу, вводячи в міфологічну оповідь нових додаткових персонажів. Сюжетні лінії Оруаль - Бардія, Оруаль - дідусь Лис дають можливість розкрити дихотомію віри й зневіри, божественної й людської любові. Художнє новаторство К.С. Льюїса в романі «Допоки ми не маємо облич» полягає у створенні нових типів героїв, особливо образів Психеї і Оруаль. Психея сприймається автором як «приклад душі справжнього християнина (animanaturaliter Christiana), піднятою із язичницької релігії до істинного Бога», а образ «Оруаль символізує людську прихильність» (К.С. Льюїс).

Автор надав перевагу жанру християнського фентезі, яке має напрочуд сильний вплив на читача, відкриваючи йому через художню уяву шлях до християнства. Трансформації апулеєвого міфу, здійснені К.С. Льюїсом на різних рівнях художньої структури фентезі, перетворюють традиційний сюжет на філософську притчу про вічні пошуки душі свого місця у світі, про досягнення гармонії з довколишнім світом, що стає можливим, на думку автора, лише через свідоме прийняття людиною Бога.

Підхід до організації художнього простору К.С. Льюїса заснований на залученні різних типів простору. В основу художнього світу митця покладено синтез переробленої античної космографії і християнського світовідчуття. У хронотопі роману К.С. Льюїса можна виділити два типи простору - зовнішній і внутрішній, що беруть участь у моделюванні романного світу. Зовнішній простір складається з наступних архетипних рядів: 1) архетипний ряд, що представляє всесвітній універсальний простір (сонце, повітря, небо, Сива гора, дерево на Сивій горі, де приносять в жертву Психею, - світова вертикаль; річка Шеніт - горизонталь); 2) архетипи, що позначають закритий локус (палац цариці); 3) архетипи природних реалій (ліс, гора, річка, дерево), що надають масштабність романному хронотопу; 4) архетипи географічного топосу (Глом, Фарса та ін.). Внутрішній простір - це простір пам'яті, сновидінь, внутрішніх монологів, рукопису, розповідей Лиса, Бардії, Ансіт тощо.

Категорія часу в романі свідомо суб'єктивна, оскільки розповідь ведеться від першої особи (головною героїнею Оруаль). У межах одного тексту збігаються «побутовий» або «умовно-історичний» і «міфологічний» час, що дозволяє оцінити буденне в аспекті вічності. Романний час подано переважно за біографічним принципом. Цей прийом багатозначний і змістовно орієнтований на активізацію загальнокультурної пам'яті реципієнта. У контексті даного роману, заснованому на культурних традиціях, пам'ять виступає як структуроутворюючий компонент, стаючи переконливим мотивуванням вчинків головної героїні.

У дисертації відзначено важливу роль бінарних структур у формуванні просторово-часової організації тексту. Утворені пари пов'язані з семантикою просторово-часового розмежування. У моделі світу роману К.С. Льюїса система бінарних опозицій містить наступні опозиційні структури: верх-низ, небо-земля, день-ніч, чоловічий-жіночий, старший-молодший, свій-чужий, близький-далекий, внутрішній-зовнішній, відкритість-закритість, життя-смерть, війна-мир, історія-міф, історичний час-міфологічний час, свобода-неволя тощо, які, в свою чергу, отримують розвиток в архітектоніці роману на різних смислових рівнях. Пріоритет надається вертикальній проекції в її традиційно християнському трактуванні. Священна Гора, найвища точка, протиставлена низовині, де розташована країна Глом. Річка відділяє палац царя від Будинку Унгіт - храму богині. У гірській долині глибокий і швидкий струмок відмежовує Палац Психеї (інший світ) від «свого світу», якому належить Оруаль. Сама ж гірська долина уподібнюється райському саду.

Просторові межі пролягають в реальному просторі, «вторинному світі», що є притаманним жанровій специфіці роману-фентезі. У романі автор розширює хронотоп шляхом вибудовування наративних структур, які відображають внутрішній світ героїні (спогадів, сновидінь, марень). Наприкінці роману відбувається перегляд моральної та світоглядної основи нового простору - «простору життя» Оруаль. Тут розповідь організується переважно за лінійним принципом, притаманним історичному типу розгортання подій. Паралельним реальному, побутовому простору «вторинного світу», є міфологічний простір і міфологічний час.

У творах християнського фентезі квест пов'язаний з духовними пошуками героїв. Осягнення дійсної «реальності» героями - наскрізна тема художніх творів письменника. У романі «Допоки ми не маємо облич» головна героїня Оруаль нарешті духовно відродилася як «реальна» жінка в країні Бога і буквально знаходить справжню реальність.

У підрозділі проаналізовано систему символів, що активно функціонують у тексті роману (вуаль Оруаль - символ внутрішньої замкнутості, перепона на шляху до Бога; двері - символ можливості / неможливості приходу до прийняття / неприйняття Бога тощо), та систему архетипів, що становлять семантичну матрицю літературного тексту (архетип Тіні, втілений в образі бога гори; архетип Матері, Персони, Аніми й Анімусу, пов'язані з образом головної героїні; архетип Мудрого Старого, втілений і в образі Лиса, і батька Оруаль; архетип Дерева, на якому була прикута Психея (паралелі з деревом-хрестом - місцем розп'яття Христа); архетип Гори й архетип Води - репрезентують першостихії землі і води, без яких не обходиться жоден «світ» тощо).

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження.

1. Творчий доробок К.С. Льюїса активно досліджується в зарубіжному літературознавстві, тоді як в українському науковому дискурсі його художня спадщина не знайшла належного висвітлення. У зв'язку з цим є потреба в подальшій розробці проблем творчості письменника, особливо в аспектах поетики його творів, в контексті розвитку жанру фентезі й сучасного роману.

2. На художню свідомість К.С. Льюїса суттєво вплинули ідеї християнства, що знайшло відображення в його художній системі на різних рівнях - проблематики, образної системи, мотивної організації, часу, простору, жанру, стилю. Крім того, у творчості митця простежується взаємозв'язок християнських традицій з іншими традиціями (античними, язичницькими, культурними), що надає його фентезі глибокого філософського звучання й поліфонізму.

3. Жанр фентезі у творчості К.С. Льюїса зазнав нового напрямку розвитку завдяки християнській домінанті. Християнське фентезі отримало у спадщині письменника завершеного, канонічного вигляду із притаманними йому рисами жанру: створення особливих світів, відмінних від реального світу; домінування християнських тем і мотивів; алегоризм оповіді; наявність проблем, пов'язаних зі стосунками людини з Богом-Творцем, пошуком вічних істин; обов'язковий щасливий фінал (евкатастрофа); відсутність чіткої географічної і часової конкретності; конфлікт добра і зла, втілений в системі образів і у картині світу загалом та ін.

4. Християнське фентезі К.С. Льюїса виявилося напрочуд гнучким і пластичним жанровим різновидом, який був відкритий для впливу, взаємопроникнення та взаємодії з іншими жанрами. Синтетизм є важливою особливістю жанрової структури творів письменника. Так, у межах фентезі К.С. Льюїса виявилися характерні риси притчі, що надає оповіді загальнолюдського змісту: лаконізм, параболічна структура, філософський характер образів і проблем, простота й доступність викладу та ін.

Фентезі К.С. Льюїса стали цікавим явищем з погляду розвитку романної форми. Письменник активно опановував жанр роману з його незавершеністю й настановою на дійсність. Романні герої К.С. Льюїса стали втіленням больових точок сучасності, вони беруть на себе духовний тягар світу, шукають Бога й проходять складний шлях самопізнання й самоусвідомлення себе через Бога. У спадщині митця наявні різні типи романної оповіді (романний цикл і роман-каяття).

У фентезійних творах К.С. Льюїса виявилися елементи й інших жанрів фольклору (казки) та літератури (хроніки, твори-подорожі тощо).

5. Важливу роль у формуванні жанрового змісту християнського фентезі К.С. Льюїса відіграє міф. Письменник використовує різні форми міфологізації у своїх творах (пряме введення міфологічних структур - тем, сюжетів, мотивів, образів тощо; алюзії та ремінісценції відомих міфів; авторські інтерпретації (трансформації) традиційних міфів та їх компонентів; творення власних міфів і міфологічного світу загалом). Поєднуючи різні міфологічні форми (античні, християнські, язичницькі, середньовічні тощо) й надаючи їм історичного підтексту, К.С. Льюїс досягає широти художнього узагальнення, робить міф актуальним для сьогодення.

6. Фантастика у творах К.С. Льюїса відіграє допоміжну, а не сюжетоутворюючу роль (як у науковій фантастиці). Вона виявляє проблеми не тільки науки, а людини й світу загалом. Фантастичні компоненти спрямовані на розкриття духовного змісту існування людства й особистості, пошуку вічних істин і Бога.

7. Ідіостиль К.С. Льюїса відзначається простотою і легкістю викладу, захоплюючою інтригою, символічністю образів і ситуацій, космічною широтою художньої картини світу. Важливу роль у формуванні жанрового змісту й стилю творів письменника відіграє інтертекстуальність. Розробляючи сутнісні проблеми буття, письменник спирається на різні тексти (фольклорні, біблійні, літературні), вступаючи в діалог із попередниками. Діалогізм притаманний й ідіостилю К.С. Льюїса, котрий захоплює читача незвичайністю подій і образів, за якими постають глибинні питання духовного розвитку особистості, її морального призначення.

Отже, К.С. Льюїс надав християнському фентезі, на відміну від інших різновидів, нового звучання, накресливши подальші шляхи розвитку жанру.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях

1. Жаданова Т.В. Жанр фэнтези вчера, сегодня, завтра / Т.В. Жаданова // Вісник ХНУ. - № 632. - Сер. Філологія. - Вип.42. - Харків: Вид-во ХНУ, 2004. - С. 283 - 286.

2. Жаданова Т.В. Современное христианское фэнтези: вариативность использования традиционных библейских сюжетов / Т.В. Жаданова // Вісник ХНУ.- № 727. - Сер. Філологія. - Вип.47. - Харків: Вид-во ХНУ, 2006. - С. 217 - 220.

3. Жаданова Т.В. Притчевый характер романа К.С. Льюиса „Пока мы лиц не обрели” / Т.В. Жаданова // Вісник СевНТУ. - Вип.52: Філологія: зб. наук. пр. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2006. - С. 113 - 118.

4. Жаданова Т.В. Постижение истинной „реальности” героями произведений К.С. Льюиса / Т.В. Жаданова // Вісник ХНУ. - № 765.- Сер. Філологія. - Вип.50. - Харків: Вид-во ХНУ, 2007 - С. 191 - 195.

5. Жаданова Т.В. Метафоричність мови К.С. Льюїса у „Хроніках Нарнії” / Т.В. Жаданова // Іноземна філологія. Український науковий збірник. - Вип.118. - Львів: Вид-во ЛНУ, 2007. - С. 71 - 76.

6. Жаданова Т.В. Христианская трактовка мифа о Купидоне и Психее в романе К.С. Льюиса „Пока мы лиц не обрели” / Т.В. Жаданова // Вісник ХНУ. - № 836.- Сер. Філологія. - Вип.54. - Харків: Вид-во ХНУ, 2008. - С. 174 - 177.

7. Жаданова Т.В. Христианское фентези в ХХ веке / Т.В. Жаданова // Вісник СевНТУ. - Вип.102: Філологія: зб. наук. пр. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. - С. 32 - 36.

Анотація

Жаданова Т.В. Християнське фентезі у творчості К.С. Льюїса. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, Сімферополь, 2010.

У дисертації досліджено комплекс дискусійних проблем жанру фентезі ХХ ст. у сучасному літературознавстві, проаналізовано специфіку генезису цього різновиду фантастичної літератури. Особливу увагу приділено християнському фентезі. Уперше в історії вітчизняного літературознавства проаналізовано багату публіцистичну спадщину письменника, здійснено комплексний аналіз творчості К.С. Льюїса з метою виявлення типологічних рис жанру християнского фентезі. Жанрову природу фентезійних романів К.С. Льюїса досліджено на різних рівнях художньої структури (тематики, проблематики, сюжетно-композиційної організації, системи образів, мотивів, часу й простору тощо).

Жанр фентезі у творчості К.С. Льюїса зазнав нового напрямку розвитку завдяки християнській домінанті. Християнське фентезі отримало в спадщині письменника завершеного, канонічного вигляду із притаманними йому рисами жанру. К.С. Льюїс надав християнському фентезі, на відміну від інших різновидів, нового звучання, накресливши подальші шляхи розвитку жанру.

Summary

Zhadanova T.V. Christian fantasy in C.S. Lewis' fictional works. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philological sciences on specialty 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavrida National V.I. Vernadsky University, Simferopol, 2010.

This dissertation studies a complex of difficult issues in the genre of fantasy twentieth-century literature. In particular, the genesis of this genre is examined, with special attention to Christian fantasy literature. This dissertation break new ground by using the broadest background of fantasy literature to analyse the complex and creative works of C.S.Lewis and to reveal the typological heritage within which the Christian fantasy genre developed. The genre of C.S. Lewis' fantasy novels is studied from various artistic levels (subject, problematics, plot, composition, characters, motives, time and space).

In C.S. Lewis' hands the fantasy genre received a new direction with strongly Christian emphasis. Indeed, C.S.Lewis can be credited with creating the form of Christian fantasy literature and painted the way to further development of this genre.

Аннотация

Жаданова Т.В. Христианское фэнтези в творчестве К.С. Льюиса. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, 2010.

В диссертации изучен комплекс дискуссионных проблем жанра фэнтези ХХ в. в современном литературоведении, проанализирована специфика генезиса этой разновидности фантастической литературы. Особое внимание уделено христианскому фэнтези. Впервые в истории отечественного литературоведения проанализировано богатое публицистическое наследие писателя, осущесвлён комплексный анализ творчества К.С. Льюиса с целью выявления типологических черт жанра фэнтези. Жанровая природа фэнтезийных романов К.С. Льюиса исследована на различных уровнях художественной структуры (тематики, проблематики, сюжетно-композиционной организации, системы образов, мотивов, времени и пространства и т.п.).

Цетральное место в исследовании занимает роман «Пока мы лиц не обрели» как итоговое произведение всего творческого пути К.С. Льюиса. Анализ романа дал возможность, с одной стороны, подчеркнуть генетическое родство предтеч жанра фэнтези к. ХIХ - н. ХХ вв. и произведений писателя, с другой стороны, выявить идейно-тематическое своеобразие и специфические художественные особенности творчества К.С. Льюиса как отражение его мировоззрения. Автор активно использует мифы, принадлежащие разным культурам, переосмысливая или перерабатывая их. Писатель использует различные формы мифологизации в своих произведениях (прямой ввод мифологических структур - тем, сюжетов, мотивов, образов и т.д.; аллюзии и реминисценции известных мифов; авторские интерпретации (трансформации) традиционных мифов и их компонентов; создание собственных мифов и мифологического мира в целом. Сочетая различные мифологические формы (античные, христианские, языческие, средневековые и т.п.) и придавая им исторический подтекст, К.С. Льюис достигает широты художественного обобщения, делает миф актуальным для сегодняшнего дня.

Жанр фэнтези в творчестве К.С. Льюиса приобрёл новое направление развития благодаря христианской доминанте. Христианское фэнтези получило в наследии писателя завершенный, канонический вид с присущими ему чертами жанра. Синтетизм является важной особенностью жанровой структуры произведений писателя. Так, в пределах фэнтези К.С. Льюиса проявились характерные черты притчи, наполнившие повествование общечеловеческим содержанием: лаконизм, параболическая структура, философский характер образов и проблем, простота и доступность изложения и др.