Размещено на http://allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. КАРАЗІНА

УДК 821.161.2.09'06

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Художні пошуки в українській постмодерній прозі: асоціонімний вимір

10.01.01 - українська література

Галич Артем Олександрович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному закладі „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор

Пінчук Тетяна Степанівна, Державний заклад „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, професор кафедри української літератури, декан факультету української філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Борзенко Олександр Іванович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, професор кафедри історії української літератури;

кандидат філологічних наук Ротова Наталія Володимирівна, Українська інженерно-педагогічна академія, старший викладач кафедри українознавства і політології.

Захист відбудеться “25” березня 2010 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 6-85.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий “18” лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. М. Кремінська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Асоціоніми є прикметним явищем у вітчизняній постмодерній літературі. Вони становлять перспективний матеріал для наукових студій насамперед з огляду на їхнє місце в системі художніх тропів. Проблеми постмодернізму в українському та зарубіжному літературознавстві вивчало чимало дослідників. Однак увагу жодного з них не привернули широкі естетичні можливості такого тропа, як асоціонім. Адже термін “асоціонім” на позначення художнього засобу, в основі якого лежить перехід загальної назви у власну, був уведений до наукового обігу зовсім недавно. Раніше зустрічалися спроби дати назву цьому тропу, проте здебільшого вони визначали явища схожі з асоціонімами або носили описовий характер: антономазії, графічно виділений сегмент, архетипний символ, поетонім.

Дослідження, предметом ретельного розгляду яких був би асоціонім, сьогодні відсутні. Уперше запровадила цей термін В. Галич у монографії “Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика” (2002), написаній на основі захищеної 1993 року кандидатської дисертації. Про те, що термін асоціонім знайшов своїх прихильників у науковому світі, свідчить його фіксація в підручниках О. Галича, В. Назарця, Є. Васильєва “Загальне літературознавство”, “Теорія літератури”, дисертаціях Ю. Мельнікової, Н. Манич.

Актуальність цієї праці зумовлюється тим, що багатоаспектно вивчають здебільшого метафору та її різновиди, гіперболу, оксиморон чи навіть епітет. Проте, незважаючи на графічне виділення, асоціонім досі мало цікавив учених, хоча в художньому тексті цей троп відіграє важливу естетичну роль: актуалізуючи концептуальний потенціал творів написанням з великої літери окремих слів чи словосполучень, асоціонім виражає естетичний ідеал авторів, допомагає зрозуміти їхню художню модель світу.

Для з'ясування естетичних функцій асоціонімів автор дисертації обрав тексти здебільшого романного жанру, хоча в окремих випадках є звернення й до інших жанрів (новела, оповідання, драма, публіцистична стаття тощо). Оскільки постмодернізм з'являється в кризові періоди розвитку людства, роман як жанр може найбільш адекватно передати абсурдність і хаотичність постмодерного світобачення, духовний занепад суспільства, його заземленість у низькі інстинкти особистості, падіння її духовності.

У новітньому вітчизняному літературознавстві зроблено лише перші кроки у вивченні такого тропу, як асоціонім, тому виникає нагальна потреба з'ясувати його природу та естетичну роль у художній літературі. Особливо важливим є виявлення місця асоціоніма в поетиці постмодернізму, розкриття його багатофункціональної парадигми, причетності до формування індивідуального стилю письменника.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до загального плану наукових робіт кафедри української літератури Державного закладу “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” (“Актуальні проблеми літературознавства”) і державної теми навчального закладу (“Національна культура у філологічних дискурсах різних типів”), номер державної реєстрації 0101U001371. Тема дисертації затверджена на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка 25 березня 2008 року (протокол № 1 / 130).

Мета й завдання дослідження.

Мета дисертації - розкрити сутність асоціонімів і всебічно охарактеризувати їх у творчості українських письменників-постмодерністів із позицій досягнень сучасного літературознавства.

Відповідно до мети в роботі порушено такі завдання:

- з'ясувати природу та естетичні можливості асоціоніма;

- розкрити теоретичне значення терміна “асоціонім”;

- проаналізувати естетичні функції асоціонімів у творчості вітчизняних письменників-постмодерністів, зокрема Ю. Андруховича, Л. Дереша, О. Ірванця, Г. Пагутяк, Т. Прохаська, І. Роздобудько, Г. Тарасюк та ін., указавши на їх зв'язки з виявом особливостей індивідуального стилю митців;

- залучити до порівняння твори зарубіжних постмодерністів (У. Еко, В. Пелєвіна, Дж. Фаулза та ін.);

- виявити сутність і типологію асоціонімів українських письменників-постмодерністів;

- дослідити гендерні особливості використання асоціонімів у національній літературі останніх десятиліть.

Об'єктом дослідження є романи українських письменників кін. ХХ - поч. ХХІ ст. “Рівне/Ровно (Стіна)” О. Ірванця, “Дванадцять обручів”, “Таємниця” Ю. Андруховича, “Писар Західних Воріт Притулку” Г. Пагутяк, “Він: ранковий прибиральник”, “Оленіум”, “Пастка для жар-птиці”, “Вона: Шості двері” І. Роздобудько, “Культ”, “Поклоніння ящірці”, “Архе” Л. Дереша, “Храм на болоті”, “Сестра моєї самотності”, “Цінь Хуань Ґонь” Г. Тарасюк, мемуарна дилогія Т. Прохаська, принагідно залучені й інші твори, зокрема драми О. Ірванця, роман М. Гримич “Фріда”, публіцистика Ю. Андруховича, С. Жадана.

Предмет дослідження - естетична природа та функції асоціонімів в українській постмодерній прозі.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу наукової роботи складають праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців, присвячені висвітленню теоретичних питань постмодернізму (Р. Барт, Т. Гундорова, Д. Затонський, І. Ільїн, У. Еко, Ж.-Ф. Ліотар, М. Липовецький, Р. Харчук), гендерних досліджень (В. Агеєва, Н. Зборовська, Е. Шовалтер), онтології (С. Аверінцев, М. Бахтін, Г.-Ґ. Ґадамер, О. Лосєв, М. Сулима), теорії асоціонімів (В. Галич) та ін.

Пріоритетними в дисертації є герменевтичний, порівняльно-типологічний, філологічний, текстуальний методи. Крім того, застосовано елементи біографічного методу, гендерний підхід. Використано загальнонаукові методи добору й систематизації матеріалу, описовий, а також аналізу та синтезу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено аналіз естетичної природи та функцій асоціонімів у новітній українській постмодерній літературі; проведено класифікацію цих тропів; виявлено, як використання асоціонімів увиразнює індивідуальний стиль письменника; осмислено типологію асоціонімів у аспекті гендерного підходу; проведено зіставлення функцій цього тропа в постмодерних творах вітчизняних і зарубіжних авторів.

Практичне значення одержаних результатів. Здобуті результати можуть бути використані при викладанні курсів історії української літератури кін. ХХ - поч. ХХІ ст., теорії літератури у вищих навчальних закладах України, написанні підручників і навчальних посібників, виконанні курсових, бакалаврських і магістерських робіт, читанні спецкурсів і спецсемінарів, при подальшому вивченні творчості українських письменників-постмодерністів.

Особистий внесок здобувача. Робота виконана самостійно, без участі співавторів.

Апробація роботи здійснювалася на засіданнях кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, на щорічних звітних наукових конференціях в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (м. Луганськ, 2005-2009 рр.), на ІІ Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції (м. Донецьк, 17-19 квітня 2006 р.), ІV Всеукраїнській науковій конференції “Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та історії” (м. Луганськ, 19 жовтня 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи” (м. Бердянськ, 15-16 вересня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “Журналістика - 2008” (м. Мінськ, 11-12 грудня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “Місто - як - текст: літературні проекції” (м. Бердянськ, 10-11 вересня 2009 р.), VІІ Всеукраїнській науковій конференції “Слобожанщина: літературний вимір” (м. Луганськ, 13 лютого 2009 р.), V Всеукраїнській науковій конференції “Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та історії” (м. Луганськ, 9 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 15 статтях, 10 з яких надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг роботи зумовлені її метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 205 позицій. Загальний обсяг наукової роботи становить 196 сторінок, 177 з яких - сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність та новизну теми дослідження, висвітлено зв'язок теми з науковими програмами й планами, визначено об'єкт та предмет, сформульовано мету та завдання, розкрито новизну, окреслено методи та теоретичну базу роботи, наведено дані про її апробацію.

У першому розділі “Асоціонім як проблема літературознавства” викладено бачення автором природи цього тропа. Асоціонім (від лат. association - сполучення, з'єднання і грец. ьнпмЬ - ім'я) - це свідомо створений автором шляхом переходу загальної назви у власну троп, ключовою ознакою якого є асоціативність, що збуджує свідомість реципієнта, викликаючи в ній певні образи, фантоми, згадки, які поєднують переносне лексичне значення цього художнього засобу із семантикою різних слів, що позначають предмети, явища чи факти минулого, теперішнього й майбутнього, залучаючи набуті реципієнтом знання з історії, філософії, мистецтва, релігії, міфології, етики, естетики тощо.

Асоціоніми пишуться з великої літери, а в постмодерній літературі велика літера може стояти в середині чи наприкінці слова, письменник часом експериментує з шрифтами, кеглями, літерами.

У підрозділі 1.1. “Український постмодернізм і інтерпретаційний простір естетики асоціоніма” проаналізовано основні праці вітчизняних науковців, присвячені вивченню постмодернізму в українській і зарубіжних літературах, зокрема Т. Гундорової, Д. Затонського, Г. Мережинської, Р. Харчук, Н. Філоненко, Л. Бербенець. Щоправда, більшість із згаданих дослідників не торкається естетичної ролі тропів. Звичайно, у них зовсім не згадується термін “асоціонім”, хоча, наприклад, Т. Гундорова в аналізі окремих текстів активно використовує цей троп (Жінка, Чоловік, Класична Драма, Кіч), який володіє широкими можливостями для інтерпретації.

У підрозділі 1.2. “Асоціонім як троп” розглядається історія вивчення цього тропа, започаткована В. Галич у дослідженнях творчості О. Гончара. Активно оперують поняттям асоціонім Ю. Мельнікова та Н. Манич, дисертаційні праці яких захищені в останні роки. Цей троп представлений також у колективній монографії “Особливості української історичної прози ХХ століття” та монографії Ю. Мельнікової “Романічна проблематика християнського міфу у “Quid est veritas?” Наталени Королеви”.

Останнім часом з'явилися й інші наукові студії, мова в яких іде про асоціонім, де автори намагаються дати наукову назву на його позначення. Наприклад, у дисертаційній праці С. Хопти вживається термін “архетипні символи”, Г. Дженджолія називає їх “графічно виділеними сегментами”. Л. Кричун пропонує на означення окремих різновидів тропів, утворених шляхом переходу загальної назви у власну, термін “назви-символи”. Г. Лукаш іменує асоціоніми описовим зворотом “онімізація апелятивів”, указуючи на лінгвістичну природу лексеми.

В. Калінкін користується терміном “поетонім”. О. Карпенко появу власної назви без будь-якої заміни її форми пов'язує з таким засобом як антономазія, хоча перехід власних назв у загальні лише частково наближається до асоціоніма, оскільки є протилежним поняттям.

Асоціонім - не нове явище в національній і світовій літературах, його витоки криються в античній міфології, біблійній літературі, фольклорі українського народу та інших народів світу. Він широко репрезентований у творах різних літератур.

Його активно використовували вітчизняні письменники 1920-1930-х рр., наприклад, Ю. Яновський, А. Головко, П. Тичина, О. Олесь, П. Савченко, Г. Михайличенко, Є. Плужник, О. Слісаренко, Я. Савченко. В українській літературі другої пол. ХХ ст. асоціонім уживають у своїй творчості шістдесятники Б. Олійник, І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко. Завдяки асоціонімам відбувається жанрово-стильове ускладнення їхньої творчості, поглиблюється філософське та публіцистичне її спрямування, виявляються тенденції до мислення планетарними вимірами.

Спостереження дисертанта відкривають можливості визначити провідні тенденції формування уявлень про цей троп як естетичну категорію, з'ясувати основні семантичні та структурно-логічні підходи до його аналізу, простежити еволюцію форми й естетичного змісту в постмодерній літературі, що дозволить передбачити перспективу його розвитку.

Важливою визначальною рисою будь-якого асоціоніма є його асоціативність, яка прямо пов'язана з пам'яттю людини. Про асоціативність писали ще античні вчені, зокрема, Аристотель виділяв чотири типи асоціацій: за схожістю, протиставленням, суміжністю в просторі та часі. Хоча висловлювання давньогрецького мислителя стосувалося лише метафори, його можна екстраполювати також на сучасне розуміння естетичної природи асоціоніма.

Багатозначність асоціативного змісту асоціоніма як тропа посилюється графічним виділенням здебільшого початкової літери, хоча може виділятися літера й у середині слова. Інколи все слово, словосполучення, речення або цілий фрагмент пишуться великими літерами. Асоціативність досить часто відбувається на ірраціональному рівні, тому автор не завжди може пояснити появу в тексті того чи іншого графічно виділеного елемента тексту, тобто асоціоніма.

У підрозділі 1.3. “Методологія дослідження” з'ясовується методологія дослідження як система методів, якими користується наука про літературу, включаючи їх теоретичне осмислення.

Герменевтичний метод є одним із провідних у дослідженні. Герменевтика як мистецтво тлумачення є плідним напрямом діяльності науковців, пов'язаним із вивченням, розумінням та інтерпретацією текстів у різних галузях знань, зокрема й у філології.

З'ясування ж естетичної ролі асоціонімів є неможливим без тлумачення змісту кожного з них. Зміст будь-якого асоціоніма як тропа, згідно з твердженням Г.-Ґ. Ґадамера, є інтерпретацією, що ніколи не завершується. Вона має відкритий горизонт очікування, де обрії автора й читача можуть зближуватися. Поєднання герменевтичного методу з порівняльно-типологічним вимагає застосування прийому зіставлення.

Порівняльно-типологічний метод містить у собі елементи порівняльного й типологічного підходів. Перший з них шляхом зіставлення встановлює спільне, особливе та окреме в асоціонімах, що аналізуються. Типологічний підхід дає можливість з'ясувати тенденції розвитку асоціонімного простору постмодерної літератури, установлювати певні закономірності в асоціонімній творчості письменників-постмодерністів.

У дисертаційній праці порівнюються асоціоніми в літературно-художніх і публіцистичних текстах українських авторів, близькі за змістовим наповненням, а іноді й ідентичні, омонімічні. Часом залучаються твори зарубіжних митців із метою показати типологічну близькість асоціонімного світу вітчизняних і зарубіжних письменників.

Типологічний підхід є досить ефективним при вивченні на рівні асоціонімів постмодернізму як одного з провідних напрямів на рубежі ХХ-ХХІ століть, оскільки дозволяє за аналогією чи за контрастом виокремити найголовніші ознаки, що визначають творчу індивідуальність письменників-постмодерністів, які репрезентують цей напрям.

Філологічний метод допомагає в ретельнішому вивченні текстів українських письменників-постмодерністів, їх коментуванні через інтерпретацію асоціонімів, що лежать в основі концепту творів. У дослідженні використовується також біографічний метод, який дозволяє вивчати тексти художніх творів у безпосередніх зв'язках із життєвим шляхом їх автора.

До того ж асоціонімний світ більшості письменників досить часто пов'язується з фактами їх біографії. Дисертант звертається також до загальнонаукових методів - добору й систематизації матеріалу, описового, аналізу та синтезу.

У підрозділі 1.4. “Гендерний підхід” дисертант виходить із того, що вітчизняний постмодернізм має гендерну спрямованість, яка передбачає наявність у ньому чоловічого й жіночого дискурсів. Якщо в українській літературі на рубежі ХІХ-ХХ ст. розподіл проходив по лінії - маскулінне - патріархальне, народницьке і фемінне - модерне, а в українській прозі 20-х рр. минулого століття він змістився, за свідченням Ю. Безхутрого, в іншу площину, трансформуючись у взаємини “Україна”, “українське” й “інше”, то в постмодерній творчості таке явище не спостерігається. Аналізуючи літературну ситуацію столітньої давнини, С. Павличко слушно зазначала, що в той час першими модерністами були жінки. З утвердженням постмодернізму в українській літературі такого чіткого домінування письменниць-жінок у творчому процесі не спостерігається. У сучасній літературі активно розвиваються як маскулінне, так і фемінне начала. Усе це помітно на асоціонімному рівні.

Естетичні функції асоціонімів у творчості письменників-чоловіків з'ясовано у другому розділі “Асоціонімний світ українських письменників-постмодерністів: чоловічий дискурс”. Зокрема, у підрозділі 2.1. “Естетичні функції асоціоніма в романній творчості Юрія Андруховича” під таким кутом зору аналізуються останні романи письменника “Дванадцять обручів” і “Таємниця”. Характерною особливістю використання онімізованих тропів у практиці Ю. Андруховича є те, що в кожному його романі наявний ключовий асоціонім, який дозволяє розкодувати імпліцитний зміст твору. Так, у ранньому романі “Рекреації” таким є складений троп - Свято Воскресаючого Духу.

У “Дванадцяти обручах” ключовим асоціонімом є Стіна, який набуває глибоких філософських узагальнень і стає тим рубежем, що розділяє реальний світ і світ сакральний. Цей троп виконує роль своєрідного обрамлення. асоціонім постмодернізм оксиморон

Перша згадка про Стіну з'являється в авторському мовленні як факт падіння берлінської Стіни, унаслідок чого східноєвропейська географічна карта зазнала великих радикальних змін. Падіння Стіни в Ю. Андруховича символізує кінець холодної війни, об'єднання Німеччини й стає знаком, що віщує наступний розвал Радянського Союзу, ліквідацію соціалістичного табору.

Карта Європи суттєво змінилася після падіння берлінської Стіни, однак (автор прямо на це натякає) далеко не всі проблеми життя вдалося подолати.

У розв'язці роману асоціонім Стіна зустрічається 5 разів: двічі у варіанті Світляна Стіна, що ніби символізує перехід із реального світу у світ потойбічний, куди прямує один із головних героїв Цумбруннен, який приїхав з Австрії до України, а потім трагічно загинув у Карпатах. Асоціонім Стіна набуває також узагальнених ознак меж у бутті людини. Світляна Стіна перетворюється на Світляні Сходи, які ведуть угору до небес, до Бога.

Ключове місце в романі “Таємниця” посідає асоціонім Система - уособлення нежиттєспроможності радянської політичної системи, яка в останні десятиліття свого існування демонструвала занепад і руйнацію. Уперше в тексті роману Система постає в уяві молодого письменника монолітною, непорушною, вічною.

Письменник чесно й об'єктивно зізнається, що остаточно повірив у крах політичної Системи, навчаючись у Літературному інституті в Москві в останні роки існування Радянського Союзу, будучи свідком багатотисячних маніфестацій і мітингів у столиці, особливо в останні місяці напередодні путчу, коли в країні фактично встановилося двовладдя: з одного боку, М. Горбачов, якому підпорядковувалися КДБ, МВС та інші силові структури, з другого - Б. Єльцин, в особі якого бачили керівника нового демократичного типу.

У підрозділі 2.2. “Асоціонім Стіна в структурі роману Олександра Ірванця “Рівне/Ровно (стіна)” розглядаються особливості використання цього тропа. Асоціонім Стіна, що неодноразово повторюється у творі, є тропом-концептом, наділеним глибоким підтекстом, що нанизує все нові й нові конотативні значення. Стіна - це не лише бетонна загорожа, що в уяві О. Ірванця розділила, як колись Берлін, місто Рівне на дві частини. Його Стіна - це той рубіж, що ділить часто навпіл людські чуття і свідомість, сповнені суперечностями. Стіна О. Ірванця - це та основна лінія поділу, через яку проходить сіре буденне радянське минуле, часто не зрозуміле, орієнтоване на захід майбутнє.

Підрозділ 2.3. “Специфіка використання асоціонімів у мемуарах Тараса Прохаська” присвячений з'ясуванню естетичної ролі асоціонімів у дилогії “З цього можна зробити кілька оповідань”, “Як я перестав бути письменником”.

У цього автора асоціоніми, на відміну від творів більшості письменників-постмодерністів, зустрічаються надзвичайно рідко. У першій частині дилогії наявно лише чотири асоціоніми: Князь, Велика Україна, Західна Україна, Східна Україна. У другій - трапляється лише один асоціонім - Смерть.

Очевидно, така маловживаність цього тропа, досить репрезентабельного в новітній постмодерній вітчизняній літературі, пов'язана з особливостями індивідуального стилю відомого письменника.

Асоціонім Князь пов'язаний із змалюванням образу невідомого, можливо, якогось кримінального авторитета, котрий звернув увагу на автора та його друзів, що в радянські часи в Чернівцях у нічному барі говорили українською мовою. Зустріч із цим Князем завершилася прогулянкою нічним містом.

У цьому контексті Князь нагадує прізвисько людини. Проте в мемуарах Т. Прохаська воно, метафоризуючись, явно тяжіє до асоціоніма, що озвучує соціальні проблеми, зокрема явища нігілізму в ставленні до рідної мови: Князь - це особа із кримінального світу, яка проте не втратила свого національного духу, не космополітизувалася, як це переважно трапляється в середовищі злочинців, а тому на тлі загальної русифікації виглядає кращою, ніж пересічні громадяни.

У підрозділі 2.4. “Асоціонімний простір романів Любка Дереша” розглядаються естетичні можливості асоціонімів у романах “Культ”, “Поклоніння ящірці”, “Архе”. Тричі в романі “Культ” Л. Дереша зустрічається назва Вавилонська Бібліотека, яка має прямі інтертекстуальні зв'язки з біблійною легендою про будівництво Вавилонської вежі. Якщо там люди перестали розуміти один одного, то персонажі твору в Л. Дереша, навпаки, у Вавилонській Бібліотеці розуміють усі мови.

Автор у романі “Поклоніння ящірці” експериментує з асоціонімами-реченнями. Досить поширеними стали фрагменти тексту, які повністю писалися великими літерами, що відразу ж привертали увагу читача й доносили до нього певну важливу інформацію.

Наприклад, після того, як Місько завдав важкої травми псу Фєді, Гладкий Хіппі вирішив на певний час покинути містечко Мідні Буки, де відбувалися основні події твору, і передислокуватися до тітки в Теребовлю. Опис цього рішення персонажа, своєрідний його внутрішній монолог, сповнений самоіронії, закінчується асоціонімом-реченням, усі слова якого написані великими літерами: “АЛЕ БЕЗ ФЄДІ”. Цей троп, виражений цілим реченням, є багатозначним, оскільки дозволяє вигадати безліч варіантів розваг, що трапляться на шляху Гладкого Фєді, головне ж, його життєвий шлях, ті кілька днів гостювання в тітки, ніяк не перетнуться з Фєдіними шляхами.

Ще один експеримент Л. Дереша у творенні асоціонімів полягає в одинадцятикратному повторенні слова ШОК, написаного великими літерами наприкінці речення з відсутністю розділових знаків.

Описуючи процес уживання наркотичної речовини, Л. Дереш у романі “Архе” акцентує увагу на відчуттях Терезки, використовуючи нові типи асоціонімів, зокрема такі, що пов'язані з графічним виділенням великими літерами, збільшеним шрифтом окремих слів, словосполучень, речень, абзаців і навіть розділів роману, поєднуючи часом окремі фрагменти слів, не роблячи проміжків між словами в реченні, варіюючи написання окремих фраз курсивом, часом виділяючи частину тексту жирним шрифтом.

Асоціоніми письменників-чоловіків розкривають безмежні художні можливості, неоднозначність і гнучкість своєї образної будови, демонструють естетичну гру. Вони сприяють творенню постмодерного світу, побудованого на іронії й самоіронії, епатажності, зниженні естетичної складової тексту. Ці тропи увиразнюють підтекст художнього твору, впливають на багатозначність закладеного в ньому змісту, що в цілому вписується в естетику постмодернізу як напряму світової літератури на рубежі тисячоліть.

У третьому розділі “Естетичні функції асоціоніма в романній творчості українських письменниць: жіночий дискурс” з'ясовано естетичні функції асоціонімів у творчості письменниць-жінок.

У підрозділі 3.1. “Асоціонімний світ роману Галини Пагутяк “Писар Західних Воріт Притулку” аналізуються естетичні функції асоціонімів. Притулок, у розумінні письменниці, символізує один із своєрідних паралельних світів, яких у романі Г. Пагутяк існує декілька (кожен з яких позначений написанням із великої літери, що перетворює звичайні слова на асоціоніми; наприклад, місто Самотнього Короля). До Притулку потрапляють люди, що зазнали кривд і несправедливості в реальному світі. Притулок для них - це своєрідний оазис, де кожна людина може позбутися беззахисності, уникнути зайвих проблем, усамітнитися, спробувати хоч ненадовго стати щасливою.

Недаремно в Притулку панує Справедливість. Г. Пагутяк уважає, що її Притулок - це не місце, у якому людина може мати якусь користь, це швидше місце, де особистість може позбавитися згубного впливу й абсурдності ворожого нам довкілля. Там немає його техногенних (а отже, руйнівних для людини) таких атрибутів, як телеграф, телефон, телебачення чи навіть радіо.

Притулок - своєрідний первісний світ, у якому людина живе в гармонії з природою, як це робили наші пращури в доісторичний період, вона позбавлена інтелектуальних здобутків цивілізації. Притулок нагадує світ, який прагнули створити француз Ж.-Ж. Руссо або українці - П. Куліш, закликаючи жити в злагоді з природою, чи Г. Сковорода - займатися “сродною працею”.

Протилежним до асоціоніма Притулок виступає троп Звалище, що уособлює світ, у якому зосереджені покидьки суспільства.

У підрозділі 3.2. “Естетична функція асоціонімів у творах Галини Тарасюк” розглядається асоціонімний простір романів “Сестра моєї самотності” та “Цінь Хуань Ґонь”. Багатим на асоціоніми є перший роман. Концептуальним і багатозначним у ньому є асоціонім Гора. Уперше він з'являється в уявному монолозі Олександри Рибенко-Ясінської, який звернений до іншої героїні - письменниці Лариси Орленко, котра свого часу створила талановиті тексти, що не вписувалися в існуючу систему, а тому їхній авторці не залишалося нічого іншого, як перетворитися на алкоголічку, а потім піти з життя.

В уяві героїні, яка щойно пережила похорон подруги Лариси Орленко, Гора постає як величезна уявна споруда, у підніжжі якої знаходяться мільйони громадян, котру героїня прагне будь-яким способом підкорити. Певний час їй це вдається: вона їздить на чоловіковій службовій машині “Чайка”, має молодого, здорового парубка на побігеньках. З асоціонімом Гора прямо пов'язаний близький за змістом асоціонім Вершина. Г. Тарасюк показує процес сходження Олександри Рибенко-Ясінської до Вершини Гори. Він відбувався кількома етапами.

Досягнувши нечесним шляхом Вершини, Олександра пишалася цим, це було тріумфом її життя. Наступним етапом сходження став поступ чоловіка, який стрімко зробив партійну кар'єру, ставши головним ідеологом. Олімп у такому розумінні є нічим іншим, як останнім щаблем у градації асоціонімів: Гора - Вершина - Олімп. З Олімпом прямо пов'язаний асоціонім ВЛАДА. Для героїні роману вона є наймилішим, найсолодшим, найсильнішим почуттям. У своїй сповіді наприкінці життя Олександра Рибенко-Ясінська прагне дати відповідь на запитання, що таке ВЛАДА? Вона шкодує, що подібна дилема постала перед нею лише на схилі літ.

Роман “Цінь Хуань Ґонь” Г. Тарасюк є карнавальним за своєю природою. Він спрямований проти того бачення шляхів розвитку України, які пропонують і демонструють кожен, хто опиняється в державі на вершині політичного Олімпу. Ідеологічний ландшафт держави яскраво розкривають асоціоніми, чиї естетичні функції спрямовані на розвінчання ілюзорного світу вітчизняного політикуму з його невикористаними можливостями й невиконаними обіцянками, політичною тріскотнею.

Промовистим у цьому зв'язку є асоціонім Країна, утворений, за версією авторки, як результат чергової інтелектуальної війни з філологічним присмаком, що точилася в державі нібито десятиліттями, коли революційна ситуація на 3-му витку 24-го циклу Великого Перманенту перетворилася в справжню інтелектуальну війну через букву У, що нібито випадково випала з назви “Україна” під час чергового переписування Конституції в парламенті держави.

Іронічно нагадуючи про відомі в історії України репресії проти окремих літер, наприклад, літери ґ, Г. Тарасюк устами свого героя професора Кирила Мефодієвського мотивує абсурдність рішення про зникнення літери У в назві держави, унаслідок чого в лексиконі еліти та інших VIP-персон лишилися переважно вигуки “йомайо!, “блін!”, “ні фіґа!”, “фіґ - вам, тіпа, а нам - дерибан”, “атас!”, “кааліціа”, “дззз-дзум-дзум-бджж-плям-плям!”.

Пародійне звучання отримує зображення Майдану після другого туру виборів 101-го Великого Перманенту. Майдан набуває нових семантичних значень, як те місце, де народ три години поспіль “доторкався до депутатів”, аж доки не втрутилася кінна поліція, а депутатів не порозвозили в каретах швидкої допомоги.

О 24 годині на протилежні подіуми Майдану вийшли вервечками художні колективи в східних національних костюмах. Люди вирішили, що їх прийшли вітати на Майдан представництва іноземних держав Сходу зі своїми земляцтвами. Однак поки в державі точилися чвари, скубилися політики, віддзеркаленням чого став Майдан, президентом України став китаєць. Асоціонім Майдан, що первісно сприймався як символ нескореності народу, його прагнення до демократичних змін, у романі Г. Тарасюк “Цінь Хуань Ґонь” перетворюється на символ приниженості народу, який через постійні чвари та суперечки між його очільниками втратив свою незалежність і віддав владу іноземцям, народу, якого новий керманич із Майдану менторським тоном повчав у необхідності працювати, щоб їсти. Фактично в романі Г. Тарасюк “Цінь Хуань Ґонь” через асоціонімний ряд, пронизаний елементами абсурду, гри, карнавалу, сміху, пародіювання та шаржування порушуються важливі проблеми буття українського народу, окреслюються перспективи його майбутнього розвитку.

У підрозділі 3.3. “Зображальна роль асоціонімів у творчості Ірен Роздобудько” з'ясовується естетична функція асоціонімів у романах “Він: Ранковий Прибиральник”, “Вона: Шості Двері”, “Оленіум” та “Пастка для жар-птиці”. У перших двох - вони виконують складні естетичні функції. Вона для головного персонажа першого роману є тією невидимою ниткою, що пов'язує Його з давно втраченою батьківщиною, далеким світом, у якому минуло дитинство й молодість героя. Двері - це той невидимий для кожної людини бар'єр, що розділяє не лише фантазію і реальність, мрію і вигадку, життя і смерть, різні політичні системи, а й сучасне та майбутнє, юність і зрілість. Асоціоніми Він і Вона в зазначених романах є дзеркальним відображенням, яке поєднує чоловіче й жіноче начала.

Концептуальними в романі „Оленіум” є асоціоніми, що достатньо повно відтворюють авторський задум (Велика Толока та Оленева Мадонна). Великою Толокою авторка називає центральний майдан столиці, на якому скупчилися тисячі людей, прагнучи таким чином розв'язати кризу в державі. Абсурдність ситуації посилюється тим, що головна героїня твору - перукар Зоя Павлівна Пікач, у якої не було жодного оленя, хоча вона мріяла промчатися містом на оленячій упряжці, наче Снігова Королева (письменниця використовує саме цей асоціонім для відтворення нездійсненної мрії героїні), несподівано для себе стає мадонною Оленевої Толоки, оскільки її фото з дитиною з'являється на сайтах провідних інформаційних агенцій світу.

Насправді, ніякої дитини в Зої не було. На руках у неї був згорток, що нагадував сповите немовля, в якому був схований шматок оленячого рогу, котрий жінка намагалася збути, щоб на виручені гроші купити собі оленя і прилучитися до заможних верств суспільства. Абсурдність ситуації авторка посилює ще й тим, що її героїня саме на Оленевій Толоці на майдані хоче знайти собі покупця на кримінальний товар, адже він був здобутий Зоєю не зовсім законним шляхом. Це поглиблюється ще й тим, що звичайна шахрайка стає кумиром обдурених народних мас.

Асоціонімний простір жіночого дискурсу українських письменниць-постмодерністів є досить широким і вагомим для розуміння ідейного змісту творів. Особливо полюбляє асоціонім як троп Г. Тарасюк, хоча й у творчості Г. Пагутяк та І. Роздобудько їх зустрічається чимало. Жінки-митці своєрідно відтворюють постмодерне бачення світу, у якому в естетичній складовій переважають іронія, сарказм, пастиш, а фемінність доводиться до абсурду (Оленева Мадонна - І. Роздобудько). Асоціоніми письменниць-жінок позначені філософським змістом, інтелектуалізмом, автобіографічністю, полемічною загостреністю.

У четвертому розділі “Типологія асоціонімів вітчизняних письменників-постмодерністів” запропоновано власну класифікацію асоціонімів у постмодерному тексті. Для цього взято за основу існуючу класифікацію цього тропа, здійснену В. Галич на матеріалі творчості Олеся Гончара, про що йдеться у підрозділі 4.1. “Класифікація асоціонімів”, і удосконалено її, виділено нові різновиди тропа, характерні для постмодерної прози. Докладно про це мовиться в підрозділі 4.2. “Різновиди асоціонімів у постмодерній прозі”. Аналіз творчості українських письменників-постмодерністів кін. ХХ - поч. ХХІ ст. дає підстави виділити такі різновиди асоціонімів: асоціонім-символ, асоціонім-алегорія, асоціонім-референція, асоціонім-синестезія, асоціонім-концепт, асоціонім-капітель.

Асоціонім-символ у постмодерній творчості завжди відображає певну модель навколишньої дійсності, де яскраво проглядаються ознаки філософської, політичної, економічної та соціальної її характеристики, наділеної зримими й пластичними рисами символізації, які надають тропу багатозначності. Асоціонім-символ Система, наскрізний у багатьох творах письменників-постмодерністів (Ю. Андрухович, О. Ірванець), є цілком оречевленою моделлю світу, якій притаманна низка конкретних ознак ідеологічного, політичного, економічного і, нарешті, духовного змісту, кожен з яких окремо є цілком зрозумілим, особливо для тих реципієнтів, кому довелося жити в радянську добу.

Асоціонім-алегорія замість характерного для попередніх епох протиставлення Добра і Зла в постмодерній літературі базується на різкому розмежуванні раціонального й ірраціонального, розумного й нерозумного, логічного й алогічного. Так, у романі Ю. Андруховича “Дванадцять обручів” автор використовує асоціонім-алегорію Чуже. Уперше цей різновид тропа з'являється в тексті листа австрійця Карла-Йозефа Цумбруннена, який, мандруючи Україною, поступово вживався в її світ. Чуже - це абсолютно інший світ, відмінний від свого, рідного, де все сприймається по-іншому, але персонаж поступово починає розуміти, що в цьому Чужому можна жити, оскільки тут немає нічого неможливого. Алогізм такого розуміння Чужого з боку цього героя Андруховичевого роману полягає в тому, що зрештою українська земля не стала для іноземця своєю, а сам він загинув на цій землі.

Часом постмодерна алегорія базується на висміюванні власної форми, де простота лише приховує більшу складність, підтримувану поверхневою штучністю. Сказане цілком уписується й у розуміння асоціоніма-алегорії, який у постмодерному тексті зустрічається достатньо часто (Мертва Точка, Закон - “Маятник Фуко” У. Еко, Кабінет - “Культ” Л. Дереша, Велика Подорож - “Дванадцять обручів” Ю. Андруховича тощо).

Асоціонім-синестезія твориться на поєднанні в межах одного тропа значень, що побудовані на віддалених асоціаціях. Яскравим прикладом подібного тропа є Козацька Корчма в романі Г. Тарасюк “Цінь Хуань Ґонь”, де в одному художньому засобі поєднано асоціативними зв'язками практично непоєднувані поняття.

Козацька Корчма - це адміністративна одиниця в романі, дія якого відбувається в майбутньому, через сто років від нашого часу, і звичайна сільська забігайлівка, яка в минулому, років за сто до нашого часу називалася корчмою.

Асоціонім-концепт пронизує весь твір, виконує важливу сюжетотворчу функцію, є виразником ідеї твору. У карколомні історичні періоди значення цього слова в художньому тексті надзвичайно посилюється, отримує додаткові, як правило, соціальні конотації. Асоціонім Майдан у романі Г. Тарасюк “Цінь Хуань Ґонь”, асоціюючись із подіями в Україні останніх років, усе більше утверджується як асоціонім-концепт, набуваючи додаткових семантичних значень.

Асоціонім-капітель пов'язаний із постмодерними експериментами письменників, у яких вагоме місце посідають гра шрифтів, графічні виділення, написання слів у розбивку, вживання великої літери наприкінці чи в середині слова. Проте це не гра заради гри, а вияв свідомих намірів постмодерних авторів. Так, асоціоніми РАНІШЕ й ТОДІ в романі “Храм на болоті” Г. Тарасюк виконують складну естетичну функцію, передаючи притчовий зміст твору, психологічно правдиво відтворюючи катарсис, який пережив головний герой. Асоціонім РАНІШЕ в мареннях опроміненого чорнобильським вогнем отця Георгія є тією точкою, що ділить його свідомість навпіл: РАНІШЕ - це те, що з ним відбувалося тоді, коли він був ще заступником головного енергетика ЧАЕС, і ЗАРАЗ, коли він став священиком Храму на болоті, переживаючи щоночі протягом двадцяти років нестерпні пекельні муки, ніби спокутуючи свій гріх перед нащадками, пригадуючи щораз оте РАНІШЕ.

Асоціонім-референція будується на одиничному його використанні в тексті, розвитку можливостей будувати вертикаль змісту твору, де велику роль відіграє підтекст, розгортається широке поле для читацької інтерпретації. Так, у новелі “Ганька - сама собі ворог” Г. Тарасюк такий троп - Людина - вживає лише один раз у мовленні головної героїні Ганьки, й означає він людину-ідеал, яка гідно прожила своє життя й була з почестями похована.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” висвітлюються загальні результати дослідження.

Постмодернізм у завуальованій формі творчо й активно використовує естетичний досвід попередників, створюючи власне неповторне бачення світу й місця людини в нім, хоча зовні декларативно заперечує класичну спадщину.

Це яскраво ілюструють асоціоніми - колоритні, оригінальні, багатофункціональні художні засоби, що дають широкі можливості митцю для вияву власного “Я” в оцінках навколишньої дійсності.

Естетичні функції асоціонімів відображають такі специфічні риси українського постмодернізму, як:

- підкреслену заполітизованість, особливо в Ю. Андруховича, О. Ірванця, Г. Тарасюк, що прямо пов'язана з відкритим намаганням автора дистанціюватися від домінуючої в літературі недалекого минулого доктрини соціалістичного реалізму; із загостреним сприйняттям політичних реалій, зрощеністю з публіцистикою, наслідком чого є соціальний підтекст;

- ірраціональність, що акцентує містику, трансцендентність, прагнення сприймати на віру те, що важко піддається раціональному поясненню.

Про це свідчать асоціонімні ряди Г. Пагутяк, частково І. Роздобудько, Г. Тарасюк, Ю. Андруховича;

– прагнення до елітарності (Г. Пагутяк, І. Роздобудько, Л. Дереш), що виявляється в ускладненому мисленні автора (асоціоніми з філософським підтекстом, інтертекстом, естетична гра);

- тяжіння до позасоціальності та аполітичності (Г. Пагутяк);

- наголошення на непізнаності, незавершеності будови світу, його хаотичності й абсурдності (Ю. Андрухович, О. Ірванець, Л. Дереш, Г. Пагутяк);

- протиставлення чоловічого й жіночого начал (І. Роздобудько), що є провідною тенденцією в літературі на межі ХХ-ХХІ ст.

Трансформуючи загальні імена у власні, українські письменники-постмодерністи активно використовують весь потенціал новонародженого тропа, творячи специфічну його ономастичну харизму, яка в тексті актуалізується на поетичному рівні, задіюючи імпліцитні зв'язки, і на когнітивному й комунікативному, - проникаючи в глибини інтелекту реципієнта.

Асоціоніми увиразнюють підтекст художнього твору, впливають на багатозначність закладеного в ньому змісту, що відповідає естетиці постмодернізу як напряму світової літератури останніх десятиліть.

Дослідники відзначали, що постмодернізм виникає в історії світової літератури в кризові періоди. Асоціоніми українських постмодерністів мають ознаки духовної кризи останніх десятиліть. Їхнє асоціонімне поле - строкате, розмаїте та варіативне.

Асоціоніми не залишаються поза увагою читача, впливають на його свідомість, залучаючи через асоціації його фонові знання, збуджуючи уяву й доповнюючи в сприйнятті реципієнта віртуальний художній світ твору. У постмодерних романах українських письменників асоціоніми є важливим та оригінальним художнім засобом.

Вони відображають більш загальні процеси, провідні тенденції кін. ХХ - поч. ХХІ ст. в естетичних пошуках постмодерних авторів.

Асоціонімний світ постмодерних творів українських письменників звертанням до реалій національної дійсності засвідчує власну специфіку, водночас він співвідноситься з основними тенденціями розвитку постмодернізму в зарубіжних літературах, такими, як іронічне бачення світу, інтертекстуальність, спроба уникнути розриву між елітарним і масовим мистецтвом, увага до ірраціонального, дисгармонійного, позбавленого канонів і міфів, схильність до симулякрів, гри, карнавалізація, примітивізм, експерименталізм.

Гендерний підхід у дослідженні асоціонімів виявляє їх специфіку у творах, авторами яких є жінки й чоловіки.

В обох дискурсах трапляються асоціоніми, побудовані за принципом бінарної опозиції, у чоловічому - це переважно стосується художнього втілення геополітичних реалій: Схід - Захід, Східна Україна - Західна Україна, у жіночому - гендерних відмінностей: Він - Вона, герметичності простору: Писар Східних Воріт Притулку - Писар Західних Воріт Притулку. Асоціоніми письменників - як чоловіків, так і жінок - сприяють відтворенню безмежних естетичних можливостей слова, гнучкості його образної будови.

Вони творять новий ілюзорний світ, де панують іронія і самоіронія, епатажність, що межують із жорстокістю, розпачем та пейоративністю.

Асоціонімне поле жіночого дискурсу в українській постмодерній літературі є досить вагомим для розуміння підтексту творів. Асоціонім допомагає відтворити віртуальний первісний світ, де людина намагається існувати в гармонії з природою, позбавленою жорстоких і абсурдних реалій наших днів.

Для Г. Тарасюк притаманним є маскулінний тип характерів її персонажів, які заради кар'єри, слави піднімаються на Вершину Гори, незважаючи на інших. Боротьба за владу руйнує її героїв, що здатні гарно говорити, але не в змозі керувати державою, оскільки для них існує лише один світ - світ симулякрів.

Окремі асоціоніми в жіночому письмі є симулякрами (Велика Толока, Оленева Мадонна - І. Роздобудько). На відміну від чоловіків, жінки більш традиційні у використанні асоціонімів, у них лише зрідка трапляються радикальні експерименти з ними.

Використання асоціоніма як тропа у творчості українських письменників-постмодерністів залежить від індивідуального стилю кожного з них. Творчість Ю. Андруховича, Л. Дереша, Г. Пагутяк, Г. Тарасюк багата на асоціоніми. Водночас у доробку Т. Прохаська, О. Ірванця, І. Роздобудько вони трапляються набагато рідше.

Еволюція асоціонімів у постмодерній літературі дає підстави для передбачення, що постмодернізм є перехідним етапом, де, з одного боку, залишається модернізм, а, з другого - народжується нове, що можна назвати “кіберсвітом” (Кеплен Елізабет Ен).

Творча спадщина українських письменників-постмодерністів просякнута новаторськими пошуками й експериментами, спрямованими на ствердження непересічної особистості, що вписується в межі напряму, який вони репрезентують, що наочно представлено в їхньому асоціонімному просторі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Галич А. О. Естетичні функції асоціонімів у романі Галини Пагутяк “Писар Західних Воріт Притулку” / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац. пед ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. : Філол. науки. - 2007. - № 2. - С. 20-25.

2. Галич А. О. Асоціонім у сучасному постмодерному романі : Ю. Андрухович “Дванадцять обручів” / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. : Філол. науки. - 2007. - № 8. - С. 68-74.

3. Галич А. О. Асоціонімний світ романів Юрія Андруховича початку ХХІ століття / А. О. Галич // Слово і час. - 2008. - № 8. - С. 48-54.

4. Галич А. О. Асоціоніми в романі Любка Дереша “Культ” / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер.: Філол. науки. - 2008. - № 19. - С. 22-27.

5. Галич А. О. Асоціоніми у творчості Ірен Роздобудько / А. О. Галич // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. - К., 2008. - Вип. ХІХ : Лінгвістика і літературознавство. - С. 503-511.

6. Галич А. О. Естетична функція асоціонімів у романі “Гуляйтроя” Галини Тарасюк / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. : Філол. науки. - 2009. - № 3. - Ч. 1. - С. 152-160.

7. Галич А. О. Асоціоніми в романі Ірен Роздобудько “Оленіум” : естетичні функції / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. : Філол. науки. - 2009. - № 14. - С. 36-42.

8. Галич А. О. Асоціонім у постмодерній українській прозі : спроба класифікації / А. О. Галич // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. - Сер. : Літературознавство : зб. наук. пр. з нагоди 60-річчя доктора філологічних наук, професора Миколи Ткачука. - Тернопіль, 2009. - Вип. 27. - С. 236-242.

9. Галич А. О. Асоціонім-символ у постмодерному тексті / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Т. Шевченка. Сер. : Філол. науки. - 2009. - № 18. - С. 17-25.

10. Галич А. О. Специфіка використання асоціонімів у мемуарах Тараса Прохаська / А. О. Галич // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. : Філол. науки. - 2009. - № 19. - С. 171-177.

Додаткові публікації:

11. Галич А. О. Естетичні функції асоціонімів у постмодерному романі (Умберто Еко “Острів напередодні”, Олександр Ірванець “Рівне / Ровно”) / А. О. Галич // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. - К., 2005. - Вип. 22. - Ч. 1. - С. 290-294.

12. Галич А. О. Асоціонім Стіна в структурі однойменного роману Олександра Ірванця / А. О. Галич // Студент. філол. студії поч. ХХІ століття : зб. доп. ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 17-18 квітня 2006 р. Сер. : Літературознавство. - Донецьк, 2006. - Т. 1. - С. 71-75.

13. Галич А. А. Ассоционим в публицистике Ю. Андруховича / А. А. Галич // Матер. Рэсп. нав.-практ. канф., прысвеч. 90-годдзю газеты “Звязда” і 80-годдзю газеты “Советская Белоруссия”. - Мінск, 2007. - С. 88-89.

14. Галич А. А. Ассоционимы в публицистике Сергея Жадана / А. А. Галич // Журналістыка - 2008 : стан, праблемы і перспектывы : матэр. 10-й Міжнар. навук.-практ. канф. - Мінск, 2008. - Вип. 10. - С. 237-239.

15. Галич А. О. Асоціонімні пошуки Любка Дереша : роман „Архе” / А. О. Галич // Олександр Галич - особистість, учений, громадянин : зб. наук. пр., присвяч. 60-річчю докт. філол. наук, проф., засл. діяча науки і техніки України Олександра Галича. - Луганськ, 2008. - С. 280-289.

АНОТАЦІЯ

Галич А. О. Художні пошуки в українській постмодерній прозі: асоціонімний вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2009.

Дослідження присвячене з'ясуванню естетичної природи та функцій асоціонімів у вітчизняній постмодерній літературі кін. ХХ - поч. ХХІ ст. Сформульовано багатоаспектне визначення асоціоніма як тропа. Проведено класифікацію, в основу якої покладено особливості візуального виділення та змістового наповнення. Розглянуто специфіку використання асоціонімів у чоловічому та жіночому дискурсах. Домінантними ознаками асоціонімів є графічна актуалізація імпліцитного змісту та асоціативність.

...