У сучасному літературознавстві проблема вивчення художнього часу і простору є однією з найактуальніших, оскільки хронотоп - вагомий чинник у жанро-, формо- і системотворенні. Аналіз художньої дійсності в часопросторовому аспекті дає можливість визначити домінантні риси творчості, світоглядну позицію письменника, дослідити ідейно-емоційний вплив тексту на читача. Особлива увага надається історичній прозі, в якій автори прагнуть відтворити історичний час у його закономірностях, пояснити сучасні суспільно-культурні процеси подіями минулого.

Філософсько-естетичне осмислення історичної дійсності та її художнє осягнення притаманне творам українського романіста Р. Іваничука. Його творчий доробок із другої половини ХХ ст. перебуває в полі зору таких літературознавців, як С. Андрусів, М. Жулинський, М. Ільницький, В. Оскоцький, М. Сиротюк, М. Слабошпицький, В. Чумак та ін. Художня версія буття української нації, представлена на сторінках історичних романів письменника, викликала в колі радянських літературних критиків гостру полеміку, до якої також долучалися історики, видавці, безпосередньо читачі. Варто згадати рецензії та відгуки К. Гуслистого, Є. Гуцала, В. Костенка, І. Ле, А. Мороза, І. Моторнюка, П. Негретова, М. Равлюка, І. Сергеєвої та ін.

Чимало статей у літературознавчих часописах присвячено вивченню поетикальних особливостей прози Р. Іваничука. Їхніми авторами є Н. Бічуя, А. Крицевий, М. Ільницький, Р. Кудлик, М. Ласло-Куцюк, О. Слоньовська, Р. Федорів, А. Шевченко, В. Яворівський та ін. На початку ХХІ ст. різноаспектний аналіз творчості письменника продовжують Н. Білоцерківець, В. Горинь, Г. Насмінчук, С. Підопригора, О. Проценко, І. Яремчук та ін. У контексті вивчення питань поетики, стилю, жанру, ідейно-тематичного спрямування української прози до творів Р. Іваничука звертаються В. Антофійчук, Г. Городиловська, І. Зварич, Т. Ємчук, Г. Новікова, Л. Ромащенко та ін.

Співвідношення історичних реалій, постатей, домислених фактів і героїв у творах Р. Іваничука розглянуто в публікаціях М. Жулинського, Р. Кудлика, М. Ласло-Куцюк, М. Слабошпицького, О. Слоньовської; питання жанротвірної функції хронотопу романів автора частково порушено у дисертаційних роботах В. Бурчені, Т. Ємчук, О. Проценко, Л. Ромащенко; аналіз поетикальних рис творчості письменника в часопросторовому аспекті проведено у працях С. Андрусів, М. Беліченко. Попри це донині залишається коло не достатньо висвітлених, а то й взагалі не порушених питань хронотопних особливостей романів Р. Іваничука.

Актуальність теми дослідження зумовлюється інтересом сучасного літературознавства до осмислення проблеми часопросторової організації історичної прози, зокрема романів Р. Іваничука. Розгляд творів автора на змістовому, поетикальному, сюжетному і текстовому рівнях відкриває перспективу доповнення низки раніше визначених особливостей їхньої часопросторової будови, а також дає змогу говорити про художній хронотоп Р. Іваничука як про оригінальне явище в українській літературі. Попередніми дослідниками не були системно проаналізовані часопросторові засоби посилення читацької уваги в зазначених у темі дослідження творах. Дотепер нерозглянутими залишалися процеси спаціалізації (похідне від англ. space - простір) часу та темпоралізації простору у прозі автора.

Актуальним є вивчення романів "Мальви", "Журавлиний крик", "Орда", які своєю появою знаменували якісно нові тенденції у творчості митця. Об'єднані спільним предметом зображення - епохою козаччини, вони у контексті всієї романістики Р. Іваничука репрезентують нові історіософські напрями осмислення нашого минулого. У центрі зображення "Мальв" постає історична епоха, її негативні тенденції, які спричиняють трагедію персонажів; у "Журавлиному крику" автор намагається художньо відтворити внутрішні протиріччя історичної особи, сформовані під впливом складних суспільно-політичних обставин її доби; в "Орді" у фокусі зображення одночасно перебувають як складні перипетії епохи, зміни у свідомості її героя, так і віддалені в часі історичні наслідки давноминулих подій. Означені романи є яскравими зразками таких жанрових різновидів у творчості Р. Іваничука, як роман-балада ("Мальви"), роман-історіософський роздум ("Журавлиний крик") та роман-притча ("Орда"). Відповідно до цього, кожний із творів оприявнює нові оригінальні риси хронотопної майстерності письменника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в контексті розробки держбюджетної теми "Діалогічне прочитання української літератури: аксіологічний аспект" (№ 0109U002640), над якою працює кафедра літератури і методики навчання ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". Тему дисертації узгоджено й затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка (протокол № 3 від 8 червня 2006 року).

Мета роботи полягає в розкритті змістової наповненості та поетикальних особливостей художнього хронотопу романістики письменника.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

– окреслити стан вивчення питання художнього часу і простору в літературознавстві ХХ - початку ХХІ ст. та визначити шляхи вирішення проблеми дослідження художнього хронотопу історичної романістики Р. Іваничука;

– схарактеризувати позатекстові хронотопи романів "Мальви", "Журавлиний крик", "Орда" Р. Іваничука в аспекті конкретизації хронотопу художньої дійсності цих творів;

– дослідити часопросторову організацію художнього світу романів "Мальви", "Журавлиний крик", "Орда";

– визначити основні часопросторові засоби впливу на читача, використані романістом у побудові тексту названих творів.

Об'єктом дослідження є історичні романи "Мальви", "Журавлиний крик", "Орда" Р. Іваничука.

У полі активного вивчення перебувають тексти публіцистики, мемуаристики, інтерв'ю письменника, які поглиблюють розуміння змістової наповненості художнього часопростору означених творів.

Історичні романи Р. Іваничука в контексті літературної доби розглядаються в зіставленні з творами П. Загребельного, В. Короткевича, Я. Кросса, В. Шевчука.

Предметом безпосереднього вивчення є художній хронотоп у творах Р. Іваничука "Мальви", "Журавлиний крик", "Орда".

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці науковців А. Гуревича, А. Лоя, у яких час і простір постають категоріями відображення буття людини; М. Бахтіна, О. Бороня, М. Гея, Р. Зобова, Н. Копистянської, Н. Лейдермана, Н. Лисюк, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, А. Мостепаненка, О. Проценко, С. Скиби, Г. Слєпухова, Н. Тодчук, Б. Томашевського, П. Торопа, Б. Успенського, Ф. Федорова, П. Флоренського, Дж. Френка, В. Халізєва, присвячені вивченню часу та простору в художньому творі; Ж. Дерріди, У. Еко, В. Топорова, Т. Філат, де визначаються перспективи дослідження процесів спаціалізації (опросторування) часу та темпоралізації простору в художніх текстах; О. Білецького, В. Ізера, Х. Ортеги-і-Ґассета, О. Потебні, Г. Яусса, що розв'язують низку теоретичних питань розгляду читача як учасника літературного процесу; У. Еко, З. Мітосек, В. Халізєва, у яких розкриваються теоретичні основи дослідження сфери активного впливу на читача; Р. Інґардена, Ж. - П. Рішара, де сформульовано феноменологічні підходи до вивчення художнього твору.

Під час визначення особливостей художнього хронотопу романістики Р. Іваничука використано теоретичні положення праць С. Андрусів, Н. Бернадської, Н. Копистянської, присвячених проблемі взаємозв'язку художнього часопростору й жанру твору; роботи М. Челецької з визначення часопросторової сутності елементів зовнішньої структури твору; досліджень історичної прози В. Антофійчука, Є. Барана, М. Жулинського, М. Ласло-Куцюк, В. Матвіїшина, Н. Мафтин, Г. Насмінчук, Л. Ромащенко, Т. Салиги, М. Слабошпицького, О. Слоньовської та ін.

Аналізуючи історичну дійсність, мистецьки інтерпретовану автором у романах, звертаємось до історичних розвідок М. Аркаса, І. Борщака, М. Грушевського, Д. Дорошенка, Р. Дж. Колінгвуда, М. Костомарова, П. Крапиви, Р. Мартеля, С. Павленка.

Методи дослідження. Дослідження історичного роману як текстової послідовності та як системи, в якій різнорідні компоненти (шари) виступають у певних зв'язках, зумовило звернення до феноменологічного методу. Для визначення часопросторових прийомів активного впливу на читача у творах письменника використано метод тематичної критики. На засадах теорії рецептивної естетики розглянуто проблему різночитань творів Р. Іваничука. Аналіз позатекстових хронотопів (авторського і читацького) здійснюється з виходом на суспільно-політичні обставини, що обґрунтувало використання культурно-історичного методу. Для з'ясування стану розробки проблеми вивчення художнього часопростору й окреслення теоретичних основ дослідження застосовано загальнотеоретичні методи огляду, аналізу, порівняння, систематизації та синтезу.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше системно схарактеризовано часопросторову специфіку творів письменника на змістовому, поетикальному, сюжетному і текстовому рівнях. Здійснено аналіз історичних романів Р. Іваничука з урахуванням взаємозв'язків у системі "автор - художній твір - читач", складники якої беруть участь у реалізації художнього хронотопу. Удосконалено методику вивчення творів митця у часопросторовому аспекті: поряд із традиційним аналізом хронотопу як єдності впроваджено дослідження процесів, які не призводять до зрощення художнього часу і простору. Дістало подальший розвиток вивчення індивідуальних рис поетики та філософської наповненості творів Р. Іваничука.

Практичне значення одержаних результатів полягає в їх можливому використанні під час викладання у ВНЗ історії української літератури та частково теорії літератури, студентами - для написання курсових, кваліфікаційних дипломних робіт. Хронотопний аналіз історичних романів Р. Іваничука може частково застосовуватися у практиці вчителів-словесників середньої школи.

Особистий внесок здобувача. У колективній монографії "Діалогічне прочитання української літератури" (Київ, 2007) дисертантка є автором підрозділу "Міжчасовий діалог автора з читачем у історичній романістиці Р. Іваничука". Усі інші праці написані одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено та схвалено на засіданні кафедри літератури і методики навчання ДВНЗ "Переяслав - Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди". Концепцію та результати дослідження викладено в доповідях на ХІІ, ХІІІ Всеукраїнських Сковородинівських читаннях (Переяслав-Хмельницький, 2005, 2007), VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця" (Київ, 2006), Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Діалог літературознавства і методики навчання: шляхи аналізу художнього твору" (Переяслав-Хмельницький, 2006), "Діалогічні аспекти науково-педагогічної спадщини видатних українських дидактів-філологів Євгена Пасічника, Бориса Степанишина, Олександра Біляєва, Леоніда Скуратівського" (Переяслав-Хмельницький, 2008), VІ Всеукраїнській науковій конференції молодих учених-філологів "Vivat academia" (Львів, 2008), ІІІ Всеукраїнських Шевченківських читаннях (Переяслав-Хмельницький, 2008).

Публікації. Матеріали дисертації представлені в колективній монографії "Діалогічне прочитання української літератури" (Київ, 2007), 10 статтях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (270 позицій). Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок, із яких 179 - основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено його зв'язок із науковими програмами і планами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, теоретико-методологічну основу, розкрито наукову новизну, практичне значення, подано відомості про апробацію, структуру та обсяг.

У першому розділі "Теоретичні основи дослідження" означено шляхи аналізу художнього хронотопу історичного роману Р. Іваничука.

У підрозділі 1.1 "Проблема дослідження часопросторових параметрів художнього твору в літературознавстві ХХ - початку ХХІ ст." з'ясовано, що теоретично розроблене М. Бахтіним питання розподілу хронотопів на внутрішньотекстові (визначають особливості художнього світу) і позатекстові (існуючі поза художньою реальністю: авторський і читацький) активно інтерпретується науковцями ХХ-ХХІ ст. Вивчення читача як співтворця художньої дійсності зумовлює пошук чинників впливу на творчий процес рецепції. Це питання з різних методологічних засад розглядають Н. Копистянська, Ю. Лотман, Ф. Федоров. Частка позатекстового авторського хронотопу, незалежно від намірів письменника, завжди входить у твір (Н. Копистянська). Цей процес визначається уявленнями, відчуттями, переживаннями, у світі яких існує митець (В. Халізєв), історичними реаліями доби автора (С. Скиба).

Здійснюючи дослідження в межах індивідуальної поетики (у синхронічному аспекті), послуговуємося розширеним визначенням терміна, яке дає М. Бахтін у "Заключних зауваженнях" (1973) до праці "Форми часу і хронотопу в романі" (1937-1938). Художній хронотоп - це взаємозв'язок часу і простору у творі, образ цього взаємозв'язку як точка для розгортання сцен, у яких зображується подія, і як спосіб матеріалізації абстрактних елементів (тем, ідей, філософських узагальнень тощо). Загальне та індивідуальне у творчості письменника М. Бахтін виокремлює за допомогою детермінованих понять великого хронотопу, виробленого в певну історичну епоху для освоєння реальної дійсності в літературі, і малого хронотопу мотиву, образу, сюжету, мистецьки інтерпретованого автором. У межах усієї творчості чи одного окремого твору митця можна визначити домінантний хронотоп (М. Бахтін), якому підпорядковано решту часопросторових утворень. Носіями авторського стилю постають хронотопи-константи (Н. Тодчук): вони повсякчас присутні у творчості письменника.

Теоретико-практичні аспекти різнорівневого аналізу художнього часопростору визначаються на основі праць учених, де теорія М. Бахтіна набуває істотного поглиблення. Названо такі проблеми, що розв'язуються на змістовому рівні: причиново-наслідкова співвіднесеність подій (Д. Лихачов), роль елементів прозового простору (Ю. Лотман) і часу (М. Гей) у формуванні змісту твору; на сюжетному рівні: тривалість (Д. Лихачов), питання хронології, часового відліку подій з позиції конкретного персонажа (Б. Успенський), упорядкованість, багатомірність, зворотність, аритмічність, переривчатість часу (З. Тураєва), характеристика континууму, в якому розміщуються персонажі, відбувається дія (Ю. Лотман), переміщення героїв на рівні топографічного хронотопу (П. Тороп); на поетикальному рівні: аналіз зображувальної функції часу і простору - творення образу (М. Гей), психологічного хронотопу (П. Тороп), дослідження образу часу, його авторської концепції (Н. Копистянська), процесів, які не призводять до зрощення компонентів у хронотоп - спаціалізації (опросторування) часу і темпоралізації простору (Ж. Дерріда, В. Топоров, У. Еко, Т. Філат); на текстовому рівні: особливості граматичного часу (З. Тураєва), часопросторові характеристики елементів зовнішньої структури твору (М. Челецька). Увагу привертають дослідження слів, від яких читач відштовхується, здійснюючи осмислення тексту, а через нього - художнього часу і простору (рівень опису - П. Тороп; слова з багатим потенційним смислом - Р. Інґарден), розбудовуючи надтекст (слова-сигнали - Н. Лейдерман). Відповідно до положень феноменологічної теорії Ж. - П. Рішар називає їх ключовими словами, які на текстовому рівні можуть об'єднуватися у певні цикли і комплекси. Як поняття-ключі вони постають інструментом відсилання читача до пласту внутрішніх ресурсів його психіки, сприяють формуванню певного типу сприйняття художньої дійсності, її часопростору.

У підрозділі 1.2 "Літературознавчі інтерпретації історичної романістики Р. Іваничука" визначено коло питань, порушених попередніми дослідниками творчості письменника.

Розбудована у дусі романтичної стильової течії західноукраїнської історичної прози 1920-1930 рр. оповідь "Мальв" не знаходить підтримки у рецензентів, які намагаються аналізувати роман із позицій соцреалізму. Авторові закидають відхід від реалістичного осягнення характерів і подій (В. Оскоцький), довільну інтерпретацію історичних фактів, залучення великого масиву домислу і вимислу (М. Равлюк).Р. Іваничук постає одним із фігурантів у ідеологічній кампанії 1972-1973 рр. проти українського буржуазного націоналізму, в ході якої з бібліотек вилучаються "Мальви", з друку - "Журавлиний крик". Доробок романіста 1990-х рр. знову стає предметом дискусій. У тексті дисертації ведеться полеміка з П. Негретовим на рівні визначення мотивів та ідей роману "Орда". Аналіз літературознавчих студій І. Зварича, Г. Насмінчук, О. Проценко, О. Слоньовської доводить, що суперечливим є й питання жанрового різновиду цього твору.

У контексті дисертаційної роботи виокремлено праці С. Андрусів, М. Беліченко, В. Бурчені, Т. Ємчук, С. Підопригори, в яких здійснюється узагальнений розгляд творчості Р. Іваничука; Г. Городиловської, Г. Новікової, Л. Ромащенко, де твори майстра використовуються на рівні ілюстративного матеріалу під час вивчення окремих тенденцій української літератури ХХ ст. На увагу заслуговує робота Т. Ємчук, в якій розкрито художні прийоми зображення імперії у творах Р. Іваничука (використання географічного, анахронічного простору з чітко вираженою дихтомією свій / чужий, емблематичного хронотопу дороги). Важливими є схарактеризовані М. Беліченко на основі аналізу творів "Через перевал", "Шрами на скалі", "Євангеліє від Томи", "Ренегат", "Смерть Юди" поетикальні особливості прози письменника: суміщення різночасових пластів, ускладнення фабульного, сюжетного, подієвого, індивідуального і соціально-історичного часів, дистанціювання / наближення героя до історичного часу. Серед характерних рис творів Р. Іваничука Г. Новікова називає включення цитат, алюзій із Біблії та Корану в їхній текст, завдяки чому в них формується унікальна концепція духовності.

У другому розділі "Позатекстові аспекти художнього хронотопу Р. Іваничука" проведено аналіз романістики письменника у зв'язку з авторським часом та специфікою читацької рецепції в соціально-історичних обставинах дійсності.

У підрозділі 2.1 "Біографічний час становлення Р. Іваничука як історичного романіста" визначено умови, за яких формувалися світоглядні засади митця, досліджено впливи на його творчість попередників і сучасників, окреслено новаторство письменника в розбудові художньої дійсності історичного роману. Творчість А. Головка, І. Керницького, М. Коцюбинського, В. Стефаника мала вагоме значення у процесі формування прозописьма Р. Іваничука. Як романіст-початківець він орієнтується на твори західноукраїнських прозаїків Ю. Липи, Ю. Опільського, А. Чайковського - у романах автора простежуються романтичні засоби зображення, прийоми психологізації оповіді, висвітлення вчинку героя "зсередини", напружена динаміка сюжету. Спільні риси зображення дійсності знаходимо у творах "Козаки в Московії" (1934) Ю. Липи та "Мальви" (1968) Р. Іваничука: розміщення історичних осіб на периферії сюжету, незалучення деяких із них до розгортання конфлікту. На формування світоглядної концепції романіста мали вплив Е.М. Ремарк та особливо А. Франс, чию манеру наповнювати твори притчевою символікою і філософським смислом згодом переймає Р. Іваничук. Під враженням прози Н. Бічуї, Гр. Тютюнника та В. Шевчука митець відходить від "сфери притягання фольклорної традиції" ("Мальви") і намагається експериментувати в жанрах химерної ("Манускрипт з вулиці Руської") та інтелектуальної ("Четвертий вимір") прози.

Романи Р. Іваничука мають спільні ознаки із прозою 1950-1960 рр. на рівні будови сюжету (хронікально-послідовний), концептуальних засад творення художньої дійсності (протиставлення двох світів). Розходження спостерігаються на тематичному рівні: письменник уникає у своїх творах робити акцент на монументальній "історичній темі держави і ролі в ній сильної особистості" (М. Слабошпицький). Ідейно-тематичним звучанням романістика автора вписується в контекст літературного явища шістдесятництва. Задум проектування народного історичного досвіду на проблеми сучасності визначає особливості підходу Р. Іваничука до будови художнього часопростору.

Показ у межах соціально-історичного та психологічного хронотопів історичної постаті П. Калнишевського як жертви складних суспільно-політичних обставин і власної політичної короткозорості вирізняє "Журавлиний крик" Р. Іваничука з-поміж інших творів українських письменників (зокрема Г. Колісника, В. Малика), героєм яких є останній запорозький отаман. Іноді стиль нового твору автора формують чинники поза межами літературної творчості. Застосований за певних суб'єктивних обставин у "Манускрипті з вулиці Руської" прийом художньої оповіді з обрамленням знаходить своє удосконалення в "Орді", де критерієм розмежування часопросторів рамки й основної частини виступає свідоме і несвідоме головного героя.

У підрозділі 2.2 "Від реальності до художньої дійсності: історичні факти і прототипи персонажів Р. Іваничука" прагнемо з'ясувати особливості мистецького пошуку автора. Усвідомлення наслідків загальної інертності, втрати національної свідомості співвітчизниками стає рушійною силою для написання роману "Мальви". "Журавлиний крик" з'являється на підтримку людини нового типу, яка мислить і усвідомлює свою відповідальність перед майбутніми поколіннями. Поштовхом до написання "Орди" став складний державотворчий процес початку 1990-х рр.

Р. Іваничук цілеспрямовано підходить до відбору історичного матеріалу, надаючи перевагу драматичним моментам у долі нації. Звертаючись у "Мальвах" до подій 1638-1648 рр., автор обирає незвичайний спосіб їх висвітлення. У творі надано перевагу психологічному аналізу поневоленої людини. Письменник прагне дослідити психологію зрадника (Іслама-Гірея ІІІ), відступника (Аліма), людини, насильно позбавленої свого національного коріння (Селіма), показати неможливість подвійної позиції в боротьбі за волю (Мальва), духовну красу і силу українського народу (Марія, Стратон). Географічний простір у творі виступає як психологічна деталь (образ Мальви) або символічний елемент (образ Іслама-Гірея ІІІ) у розкритті сутності героїв. Спостерігається певна невідповідність у плані зображення соціокультурних умов та історичних обставин і сформованого під їхнім впливом характеру юної героїні. Мальва, вихована у мусульманських традиціях, не може бути носієм вольового характеру, особою, здатною на рішучий виступ. Вбивство хана варто розглядати як прояв слабкості, небажання героїні жити в постійній напрузі, боротьбі, тим більше відстоювати інтереси українців. "Журавлиний крик" репрезентує своєрідний аналіз складних суспільних перетворень, характерних для другої половини ХVІІІ ст. У зображенні головних героїв письменник орієнтується на відомості історіографічної праці Г. Фруменкова "Узники Соловецкого монастыря" (1968). Суспільна криза часу, коли писався роман, була близькою до історичної ситуації часів П. Калнишевського. З виходом на сучасну авторові добу розкриваються суперечливі реалії мазепинської епохи в "Орді". У творі порушено проблему людської ницості, мізерності, пасивності. Свідоме й несвідоме пригніченої людини постає предметом своєрідного дослідження.

художній хронотоп іваничук роман

Аналіз мемуаристики Р. Іваничука дозволив визначити прототипів героїв новели "Сповідь", повістей "Сьоме небо", "Місто", романів "Черлене вино", "Бо війна війною", трилогії "Вогненні стовпи". Для юної героїні "Мальв" історичним прототипом є Настя Лісовська; для Марії - новозавітний образ матері Христа; для героя "Журавлиного крику" Любимського - постать І. Дзюби. У "Орді" названо суспільний прототип колонії карликів, біблійні прототипи Єпіфанія та Мотрі. З'ясовано особливості назв романів - їхні заголовки мають здебільшого символічний характер і окреслюють часопросторові рамки подій художньої дійсності.

У підрозділі 2.3 "Підтекст і надтекстуальна розбудова творів Р. Іваничука" розглядаються фактори поза художньою дійсністю, які провокують читацьку активність і певною мірою формують проблему різночитань романів автора. Процес розуміння тексту, віднайдення підтексту, розбудови надтексту є суто суб'єктивним. Він залежить від соціокультурного розвитку особистості, від того, як читач розуміє мистецький твір - як об'єкт, збудований за певними нормами і канонами, як відображення реальної дійсності, як джерело ідей тощо. У межах творчості Р. Іваничука дискусійні моменти виникають тоді, коли історичний роман митця реципіюється у межах канону соцреалістичного мистецтва. Дискусія автора й читача, яка реалізується на рівні підтексту, визначає естетичну цінність твору, а саме: наскільки закладена концепція буде сприйнята чи заперечена читачем, чи знайде він відповіді на свої запитання, чи митець, навпаки, змусить його поставити питання до самого себе й шукати шляхи їх вирішення. Для творчої манери Р. Іваничука характерним є принцип закладення філософського підтексту. У колі питань, перед якими постає читач, визначаються проблеми національної самосвідомості, духовно-культурної приналежності, одвічних людських цінностей тощо. Надтекст має найбільше можливостей пов'язати між собою часопростори художньої дійсності, автора і власне читача. Зв'язок між ними в Р. Іваничука реалізується на рівні глобальних істин, морально-етичних норм та вічних категорій людського буття, осягнення яких спонукає читача до власне творчої діяльності: ставити прочитане в контекст реальної історичної і сучасної йому дійсності. Покладаючись на власний досвід, нерідко читач ігнорує (свідомо чи несвідомо) умови та обставини, за яких твір виходить у світ (доля "Мальв", "Журавлиного крику"). Іноді вони занадто переоцінюються - і читач починає розбудовувати надтекст, виключно орієнтуючись на умови реальної дійсності (зауваження критиків щодо "Орди").

Третій розділ "Особливості часопросторової будови художнього світу Р. Іваничука" презентує дослідження внутрішньотекстових хронотопів романістики письменника на змістовому і поетикальному рівнях реалізації.

У підрозділі 3.1 "Поетика неволі-чужини як пріоритетного хронотопу роману "Мальви" Р. Іваничука" визначено головні характеристики домінантного хронотопу твору. Конкретний історичний час, що використовувався радянською владою як основа для проголошення гасел об'єднання народів, Р. Іваничуком розглядається з позиції осмислення у ньому трагедії окремої української родини. Місцем розгортання фатальних подій обрано ворожий простір Османської імперії, в якому образи Марії та її дітей набувають рис марґінальності. У творі змодельовано різноманітні ситуативні варіанти вживання героїв у ворожий простір. Чіткої окресленості набуває хронотоп неволі-чужини. Його аналіз у роботі здійснюється у порівнянні з національним хронотопом козацької України. Час незахищеності українських земель протиставляється піковому часові небувалого піднесення мілітарної сили Османської імперії. Натурпростір України будується виключно в яскравих, насичених барвах. Ефект ворожості чужого простору Криму передано за допомогою темних, тьмяних, невиразних кольорів. Головною характеристикою часопростору неволі-чужини постає подвійна значеннєвість: гостре відчуття доччиної любові до краю, що виростив її, зіставляється з безмежною тугою матері, для якої він є чужим. У цьому часопросторі свою конкретику знаходить конфлікт внутрішнього і зовнішнього світу героїв. Особливого значення набуває показ замкнутого простору жінки в мусульманському середовищі, зображення мілітарного простору, в умовах якого формується свідомість яничара. У розгортанні трагедії Марії особистісний час починає вимірюватися простором неволі - спеціалізуватися. Своєї конкретики набуває образ храму як єдиного засобу поєднання героїні з далекою Україною. Вагомого значення у змалюванні життя Мальви в ханському палаці, розкритті душевної колізії героїні набуває темпоралізований простір. Внутрішнє відчуття неволі насичується певними елементами, деталями зовнішнього простору, в якому перебуває дівчина. Оніричний часопростір у творі виконує роль конкретизації та прогнозування подій у долі героїв.

У підрозділі 3.2 "Домінантність національного хронотопу у творі "Журавлиний крик" з'ясовано, що наповненість художнього хронотопу роману визначається зображенням обставин і умов, за яких у поневоленого народу формується якісно новий тип мислення. Особливого значення набуває національний хронотоп. У його межах проблема колоніальної залежності України виходить на перший план. Її осмислення у творі відбувається у колах героїв-прихильників різних визвольних стратегій. Через призму свідомості людини XVIII ст. розкривається тогочасне життя цілої імперії, а в ній - життя України. Письменник розгортає сюжет через різноманітні епізоди, сюжетні лінії (Катерини ІІ, Калнишевського, Любимського), події в яких відбуваються одночасно. Увагу приділено зображенню внутрішнього психологічного простору людини цієї епохи. У його межах розкриваються проблеми підкореного мистецтва (Сисой Шалматов), зречення своїх ідеалів (Новиков, Синельников), стверджується ідея формування людини сильної у своїх переконаннях (Любимський). За допомогою ретроспективної оповіді автор здійснює психологічний аналіз героїв. Процеси спеціалізації часу спостерігаються у внутрішніх монологах персонажів, потоках свідомості. Часопростір неволі зазнає поступового ущільнення і своєї деталізації набуває у змалюванні простору держави-тюрми, замкненого простору Соловецького монастиря, обмеженого простору каземату. Зовнішній час і простір замикаються стосовно героя, коли він потрапляє до в'язниці. Таке часопросторове ущільнення спостерігається щодо образів Калнишевського, Любимського, Пугачова, Синельникова. Для більш повного розкриття характеру отамана Р. Іваничук застосовує прийоми хронологічної та асоціативної ретроспекції. Внутрішній світ героя відтворюється в романі поза рівновагою, у постійній боротьбі, дисгармонії, роздвоєнні. Основна дія в сюжетній лінії Калнишевського переноситься у внутрішній простір думок. Кількісно події, що оживають у пам'яті ув'язненого, переважають над подіями його реального життя в монастирі. Письменник вдається до розбудови сфери несвідомого героїв. У реферованій роботі аналізуються структура та функції видінь, марень, сонних візій Калнишевського, Любимського, дипломата Сеґюра, що своїм метафоричним змістом пов'язуються з основною частиною твору. Оніричний хронотоп набуває додаткової функції: він визначає на символічному рівні певні суспільні події, які зображено в художній реальності.

У підрозділі 3.3 "Ірреальний часопростір як чинник творення алегоричної оповіді роману "Орда" з'ясовано, що означений часопростір відіграє велику роль для розкриття ідейного змісту твору. У художній дійсності роману паралельно відображено реалії мазепинської епохи (представлені в реальному часопросторі) та події суспільно-політичного життя України ХХ ст. (набувають фантасмагоричного забарвлення). Своєрідність часопростору роману зумовлюється перенесенням основної дії у внутрішній світ головного героя. Це дає змогу авторові аналізувати події ніби зсередини свідомості Єпіфанія: увага зосереджується на факті переживання їх персонажем. У часопросторовій поетиці твору простежуються загальнолітературні тенденції та індивідуально-авторські художні рішення. Якщо до цього в українській літературі герой переживав на сторінках твору низку печальних подій, страдницьких почуттів, то в "Орді" Р. Іваничук акцентує увагу на самому моменті потрясіння, точці відліку страждань персонажа. Письменник темпорально розширює цей момент. Потрясіння Єпіфанія є центром, від якого йде художнє розв'язання всіх порушених проблем. Надалі події у житті священика сприймаються як своєрідний рух по вертикалі, що символізує злети й падіння людського духу. Герой у мареннях бачить себе на дорозі тяжкої спокути. У пошуках спасіння він мандрує в історичному часі й географічному просторі України, відвідує Петербург. У хворобливих думках Єпіфанія постають реальні історичні образи й міфічні істоти. Відповідно у твір вони входять зі своїми хронотопами. Просторове зрощення реального та ірреального у романі зображено в процесі руху. Особисто сприйнята реальність, пропущена через викривлену свідомість героя, примножується і переходить у якісно нову площину - символічний простір неволі України. Ідейно-філософський зміст твору розкривається через усвідомлення процесу складної самоідентифікації персонажа в екзистенційному часі, просторі й історії.

У четвертому розділі "Часопросторові прийоми впливу на читацьку свідомість у романістиці Р. Іваничука" дослідження часопросторових характеристик творів письменника здійснюється з виходом на сюжетний і текстовий рівні.

У підрозділі 4.1 "Час у творах Р. Іваничука як літературний прийом впливу на читача" стверджується, що просторові прийоми впливу на читача (деталізація зображення обмеженого простору, використання пейзажу для конкретизації внутрішньої характеристики героя, занурення читача у внутрішній простір думок персонажа тощо) мінімалізовано у романах автора, тоді як часові - набувають ознак домінування. Часова організація творів Р. Іваничука зазнає поступового ускладнення. У "Мальвах" письменник застосовує прийом часового переплетення з метою зосередження читацької уваги на моменті переорієнтації свідомості Аліма. У суворе й жорстоке тепер чорбаджі вкраплюється радісне і світле колись, завдяки чому реалізується художнє протиставлення неволі й світу радісного дитинства яничара. За аналогією відбувається зіставлення подій у житті Марії. Тут у значенні колись виступає вільне щасливе життя жінки в Україні. У творі простежено переплетення історичних часів. Зокрема, історичний час Марусі Богуславки, Роксолани розкривається у фольклорних вставках (оповідь Наїри), спогадах Іслама-Гірея ІІІ, Мальви.

Складнішою організацією характеризується "Журавлиний крик". Прийом переплетення часів тут спостерігається у потоці свідомості героїв, їхніх внутрішніх діалогізованих монологах. Час перетворюється на психологічну категорію, яка визначає феномен людської свідомості. Прийом переплетення часів допомагає Р. Іваничукові передати гірке розчарування героя в його сьогоденні, зосередити увагу на моменті усвідомлення ним власної пасивності, показати наростання внутрішнього протесту. Автор через героїв пропонує декілька поглядів на хід подій, завдяки чому читач ставиться перед вибором: прийняти одну із запропонованих версій або сформувати власну.

Поступово ускладнюючи часопросторову концепцію творів, Р. Іваничук в "Орді" вдається до представлення подій так, як їх бачить або переживає герой. Накреслюється часова неспіввіднесеність подій композиційної рамки твору до їх розгортання в основній частині. Обрамлення визначає перебіг реального часу художньої дійсності, тоді як основна частина твору подає розгорнуте відображення реального історичного часу у хворій уяві героя. Насиченість подій, думок, марень і візій персонажа, відомостей про історичні колізії, до яких так чи інакше він є причетним, створює в основній частині роману ілюзію тривалого художнього часу.

У підрозділі 4.2 "Слова-ключі як засіб впливу на свідомість читача" вивчено характерні для творчості Р. Іваничука ключові слова просторового і часового циклів.

Емоційно навантажене слово-ключ земля пробуджує у читача відчуття достатку, благополуччя, неспокою, розкриває сутність українця-трударя, який не мислить свого існування без наснаги, дарованої йому працею ("Мальви"). Втрата життєдайного ґрунту робить людину морально і фізично слабкою ("Орда", "Журавлиний крик"). Поняттям перетворення позначено зміни, що відбуваються у духовному і фізичному просторі героїв Р. Іваничука. Зміна духовних якостей людини характеризує цей процес як рух по вертикалі, на якій найнижча позиція визначається найважчим гріхом - зрадою. Близьким за значенням є слово-ключ рух. Це й обертальність, і дії в певному замкнутому просторі, і просування шляхом, ускладненим перепонами, і духовне подолання людиною власних вад. Як і в українській культурній традиції, вогонь у Р. Іваничука в одному випадку асоціює загрозливе явище, що приносить смерть і знищення, у іншому - благодатну стихію, що очищає, дарує світло і тепло, втілює активне творче начало.

Історія і час постають як категорії, суть яких прагнуть визначити герої. Нерідко автор через мовлення персонажа вдається до тлумачення історії через категорію час, тим самим змушуючи читача ідентифікувати себе у тісному взаємозв'язку з історичними подіями. Слово-ключ орда уособлює начало темних сил, жорстокість і сваволю, народження під їхнім тиском всезагальної байдужості й упокореності. Орда - ознака страшного історичного часу безвольності й бездуховності. Особливого значення у творах надано художньому зображенню часу перемоги орди в історичному та екзистенційному плані. Загострене чуттєве сприйняття волі посилюється у Р. Іваничука за допомогою ключового слова кінь. Одиничний випадок (коні Апокаліпсиса у "Орді") засвідчує його вживання на позначення часу панування руйнівної сили. Смислове навантаження цього слова-ключа тут дещо змінено: коні наділяються незвіданою жагою нищення. У екзистенційному плані час коней Апокаліпсиса приходить як наслідок часу перемоги орди, породжує спротив і змінюється омріяною добою коней волі.

Висновки

1. Каплюк К. Міжчасовий діалог автора з читачем у історичній романістиці Р. Іваничука / Каплюк К. // Діалогічне прочитання української літератури: [монографія] / [Г. Токмань, М. Корпанюк, Г. Мазоха та ін.]; [за заг. ред.Г. Токмань]. - К.: Міленіум, 2007. - С.275-304 (1,3 др. арк.).

2. Каплюк К. Інтерпретація міфічних образів у історичних творах Р. Іваничука / Каплюк К. // Теоретична і дидактична філологія: [зб. наук. праць]. - Випуск 1/[за заг. ред. Г.Л. Токмань]. - К.: Міленіум, 2007. - С.31-40 (0,5 др. арк.).

3. Каплюк К. Образ філософа-борця у творчості Романа Іваничука / Катерина Каплюк // Григорій Сковорода - духовний орієнтир для сучасності. Наукові матеріали ХІІІ Сковородинівських читань: У 2 книгах / [відп. ред. М.П. Корпанюк]. - К.: Міленіум, 2007. - Кн.1. - С.91-96 (0,35 др. арк.).

4. Каплюк К. Філософські параметри художнього хронотопу роману Романа Іваничука "Орда" / Катерина Каплюк // Григорій Сковорода - джерело духовної величі та сучасність. Матеріали Переяслав-Хмельницьких 10-11-12-х Сковородинівських читань / [відп. ред. М.П. Корпанюк]. - Тернопіль: Астон, 2007. - С.331-336 (0,3 др. арк.).

5. Каплюк К. Методична думка Є. Пасічника як засада прочитання в старшій школі роману "Мальви" Р. Іваничука / Каплюк К. // Теоретична і дидактична філологія: [зб. наук. праць]. - Випуск 5/[за заг. ред. Г.Л. Токмань]. - К.: Міленіум, 2008. - С.51-59 (0,4 др. арк.).

6. Каплюк К. Діалогічний зв'язок часопросторів автора й читача художнього твору (на матеріалі історичної прози Р. Іваничука) / Каплюк К. // Теоретична і дидактична філологія: [зб. наук. праць]. - Випуск 6/[відп. за випуск О.М. Свириденко]. - Переяслав-Хмельницький: СКД, 2009. - С.54-63 (0,5 др. арк.).

7. Каплюк К. Аспекти дослідження художнього твору як об'єкта, що існує в часі та просторі // Каплюк К. // Теоретична і дидактична філологія: [зб. наук. праць]. - Випуск 7/[відп. за випуск Н.П. Смірнова]. - Переяслав-Хмельницький: СКД, 2010. - С.22-36 (0,6 др. арк.).

Анотація

Каплюк К.М. Художній хронотоп історичної романістики Р. Іваничука (на матеріалі романів "Мальви", "Журавлиний крик", "Орда"). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2010.