Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.04 - Література зарубіжних країн

Специфіка історизму Чарльза Кінгслі у контексті вікторіанського історичного роману

Шликова Олеся Володимирівна

Сімферополь 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, Міністерство освіти й науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, доцент Іщенко Наталя Анатоліївна, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри російської та зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Потніцева Тетяна Миколаївна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара;

кандидат філологічних наук Статкевич Лариcа Павлівна, завідувач кафедри перекладу, декан денного відділення Ялтинського університету менеджменту, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться «24» вересня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої заради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий «20» серпня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Остапенко І.В.

1. Загальна характеристика роботи

Суперечливість та багатогранність особистості англійського письменника XIX століття Чарльза Кінгслі (Charles Kingsley), неоднозначність літературної творчості, пов'язаної з актуальними питаннями та історією християнства, активізували інтерес суспільства до цього письменника, якого зазвичай сприймали як прозаїка «другого ряду». У світогляді Ч. Кінгслі вибагливо поєдналися консервативно-релігійні та соціально-реформаторські аспекти, що знайшло втілення практично в усіх його художніх творах. Західні дослідники добре розуміють, що без урахування особливостей його мистецької спадщини характеристика світового літературного процесу була б неповною й, крім цього, усвідомлюють високу пізнавальну цінність доробку автора. Тому спеціальне вивчення творчості Ч. Кінгслі визнано актуальним у сучасному західному літературознавстві (А. Сандерс, Б. Колломс, Л. Фазік, І. Хакслі та ін.). Однак останнім часом пильну увагу дослідників романи Ч. Кінгслі викликають, насамперед, тому, що в них пророчо висвітлено основні проблеми, які хвилюють людство на сучасному етапі його розвитку. Найбільш гостро ці проблеми заявлено в його історичних романах «Іпатія, або Нові вороги у старому вигляді» («Hypatia: or, New Foes with an Old Face», 1853), «Уперед, на Захід!» («Westward Ho!», 1855), «Херевард Пильний: останній англієць» («Hereward the Wake: Last of the English», 1866), що визначило особливість історизму Ч. Кінгслі й утвердження в літературі жанрової модифікації «роману з тенденцією».

Літературна творчість Ч. Кінгсли добре знайома Великобританії й дуже мало - нашій країні. Відомий англійський письменник, англіканський священик, мораліст, професор історії став в Англії символом християнського соціалізму середини XIX сторіччя, що обумовило інтерес до нього західних дослідників і багато в чому визначило популярність Ч. Кінгслі за межами батьківщини. Водночас незначний обсяг робіт про християнський соціалізм у вітчизняній історіографії став однією з причин того, що твори Ч. Кінгслі дотепер практично не ставали предметом літературознавчих студій. В. Ю. Новиченко в монографії «Чарльз Кінгслі й англійський християнський соціалізм середини XIX століття» (2001 р.) обмежується згадкою про романи «Іпатія» та «Уперед, на Захід!», відзначивши, проте, що «письменницька популярність Ч. Кінгслі перевершила всі очікування».

Автори фундаментальних вітчизняних досліджень з англійської літератури XIX століття, зазвичай, фокусували увагу на темі революційної боротьби робітничого класу, що звучала в його «соціальних» романах «Елтон Лок» («Alton Locke») та «Шумування» («Yeast»). Традиційно зараховуючи Ч. Кінгслі до письменників «другого ряду», вітчизняні літературознавці лише наприкінці XX - початку XXI століття поставили завдання «спуститися нижче вищого рівня, спуститися глибше й виявити вартих уваги: романи Дізраелі, Ч. Кінгслі, Уїлкі Колінза, того ж Бульвера» (М.В. Урнов). До аналізу історичних романів Ч. Кінгслі звернулася ціла низка дослідників: у роботах О.Б. Вайнштейн (1985), А.Ю. Благовестного (2008) та О.В. Сомової (2008, 2009) предметом аналізу став роман «Іпатія», а Н.А. Іщенко (2007) досліджувала романи «Вперед, на Захід!» («Westward Ho!») та «Два роки по тому» («Two Years Ago») у контексті британської літератури про Кримську війну 1853-1856 років. Роман «Херевард Пильний» дотепер не розглядався у вітчизняному літературознавстві.

Актуальність дослідження обумовлена:

- необхідністю комплексного дослідження всіх історичних романів Ч. Кінгслі як єдиного циклу в контексті його творчості й суспільної діяльності;

- потребою розширення уявлень про функціонування принципу історизму в літературі та його специфічні прояви в історичних романах Ч. Кінгслі;

- дискусійністю проблем, зазначених в історичних романах Ч. Кінгслі, в умовах сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім.. В.І. Вернадського «Актуальні проблеми історії російської і зарубіжної літератури в сучасному соціокультурному контексті» (№ 0109U003997). Тему дисертації було затверджено на засіданні Вченої Ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол № 2 від 02.03.2009 р.) та схвалено Науково-координаційною радою з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 29.04.2010).

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні художньої своєрідності історизму Ч. Кінгслі в контексті загальних закономірностей еволюції історичного роману в Англії XIX століття.

Згідно з заявленою метою визначено конкретні завдання дослідження:

- простежити процес становлення принципу історизму в літературі;

- виявити культурно-історичні передумови появи жанру історичного роману;

- розкрити характер естетичної наступності традицій В. Скотта у вікторіанському історичному романі XIX століття;

- показати роль Ч. Кінгслі в розвитку вікторіанського релігійно-історичного роману на підставі аналізу роману «Іпатія»;

- виявити особливості історизму Ч. Кінгслі у відтворенні англійської національної історії на основі аналізу романів «Уперед, на Захід!» та «Херевард Пильний»;

- визначити специфіку жанрової модифікації «роман з тенденцією» у зв'язку з особливостями історизму Ч. Кінгслі.

Об'єктом дослідження є історичні романи Ч. Кінгслі «Іпатія, або Нові вороги у старому вигляді» («Hypatia: or, New Foes with an Old Face», 1853), «Уперед, на Захід!» («Westward Ho!», 1855), «Херевард Пильний: останній англієць» («Hereward the Wake: Last of the English», 1866), Н. Уайзмена «Фабіола або катакомбна церква» («Fabiola, or the Church of the Catacombs», 1854), Д.Г. Ньюмена «Каліста: замальовка із третього сторіччя» («Callista: A sketch of the Third Century», 1855), їх публіцистичні, релігійні й естетико-літературні роботи.

Предметом дослідження в дисертації є художня своєрідність історичного роману Ч. Кінгслі.

Методи дослідження. Методологія дисертаційного дослідження визначається особливостями історико-теоретичного підходу, сформованого в роботах з теорії та історії літератури М.П. Алексєєва, Г.В. Анікіна, М.М. Бахтіна, О.М. Веселовського, Н.Я. Дьяконової, О.Б.Єсіна, В.М. Жирмунського, Д.В. Затонського, Д.С. Лихачова, Г. Лукача, В.Я. Малкіної, Н.П. Михальської, Ф.П. Преображенського, Б.Г. Реїзова, Н.А. Соловйової, М.І. Стебліна-Каменського, М.В. Урнова, К.А. Шахової. У роботі використано історико-літературний, типологічний, аналітичний методи дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що робота є першим у вітчизняній англістиці узагальнюючим дослідженням специфіки історизму Ч. Кінгслі; до наукового обігу вводиться новий матеріал, маловідомі або не перекладені російською чи українською мовами твори, які стали певною передумовою подальшого розвитку жанрової форми історичного роману, що дозволяє більш повно представити картину літературного життя Англії XIX століття; виявлено такі жанрові модифікації історичного роману, як релігійно-історичний роман і історичний «роман з тенденцією», що є релевантними для англійської літератури другої половини XIX століття; історичні романи Ч. Кінгслі введено в широкий контекст історіографічних, етико-філософських, релігійних, естетичних шукань епохи.

Теоретичне значення дисертації полягає в уточненні поняття «роман з тенденцією», застосуванні референційного підходу до дослідження особливостей історизму Ч. Кінгслі.

Практичне значення дослідження визначається тим, що її матеріали можуть бути використані фахівцями з історії зарубіжної літератури при створенні монографій, навчальних посібників, які торкаються питань західноєвропейського літературного процесу XIX століття. Основні положення роботи знайдуть застосування у практиці вузівського викладання історії англійської літератури XIX століття, історії всесвітньої літератури, світової художньої культури.

Особистий внесок здобувача. Концептуальна розробка проблеми та її реалізація в науковому дослідженні здійснена здобувачем самостійно. Всі статті написані автором одноосібно.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження апробовані на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського в 2008 - 2010 р., на міжнародних наукових конференціях: «Світова література на перехресті культур і цивілізацій» (Севастополь, 2008), «Актуальні проблеми й перспективи дослідження зарубіжної літератури» (Алушта, 2009), «Мова, культура й соціум у гуманітарній парадигмі» (Кам'янець-Подільський, 2009), «Світова цивілізація на перехресті культур і цивілізацій» (Севастополь, 2010), а також у формі наукових доповідей на засіданнях кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 7 статтях, 5 із яких опубліковано в провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (308 найменувань). Повний обсяг тексту дисертації - 204 сторінок, обсяг основного тексту - 176 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання дисертації, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, охарактеризовано методи дослідження, подано відомості про апробацію його результатів, структуру й обсяг.

Перший розділ «Принцип історизму й вікторіанський історичний роман», у якому представлено теоретичні основи дослідження, складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Принцип історизму у вивченні літератури. Референційний аспект» розглядається історизм як тип світогляду, як принцип художнього освоєння дійсності, аналізується процес розробки методологічних проблем історичного пізнання (Е. Трельч, Ф. Майнеке). Стосовно літературного твору, з опорою на дефініції Д. С. Лихачова, В. Я. Малкіної, М. Г. Соколянського, Д. В. Спи-ридонова, М. І. Стебліна-Каменського, принцип історизму пропо-нується трактувати як явище творчого процесу, як елемент творчої біографії автора і як прояв історико-літературного руху конкретного періоду. Таким чином, твір повинен розглядатися як елемент культури й дійсності у співвідношенні з іншими явищами життя. В основі історизму лежать механізми референції, тобто логіко-семантичні принципи відповідності тексту й позатекстової реальності. Ці принципи породжують два типи історизму: речовий і предикативний. Речовий історизм із його орієнтацією на описовість виявився, насамперед, у творчості французьких романтиків, для яких епоха втілювалася в доробках архітектури, літератури, образотворчого мистецтва (наприклад, роман В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»). Предикативний історизм заснований, на відміну від історизму речового, на іншому підході до зображення подій минулого: «в його основі лежить правдиве зображення не речей, а того, як діють і що думають герої, він заснований на правдивому вибудовуванні стосунків між героями» (Д.В. Спиридонов). Такий підхід став основою методу В. Скотта з його «правдивим зображенням характерів». Якщо в першому випадку історизм твору проявляється в опозиції «реальні речі/фікціональні речі», то в другому - в опозиції «історичні персонажі/фікціональні персонажі». У референційній системі ідентифікації історичного персонажу в літературному творі виділяються два рівні: рівень пізнавання й рівень власне особистості як безпосереднього референта персонажа. Імпліцитно існуюче уявлення про відсутність референта у фікціонального персонажа означає, що в цьому випадку референціюється не сам герой, а можливість для нього діяти, говорити й думати так, як поводила б себе людина в певних культурно-історичних умовах.

Підрозділ 1.2. «Культурно-історичні передумови появи жанру історичного роману. Проблеми типологізації» присвячено розгляду особливостей зародження, модифікації й функціонування жанру історичного роману у світовій літературі. У результаті аналізу робіт М.М. Бахтіна, І.П. Варфоломеєва Д.В. Затонського, Н.А. Литвиненко, Г. Лукача, В.Я. Малкіної, М. Назаренко, В.Д. Оскоцького, Ю.С. Райнеке, Б.Г. Реїзова, І.В. Скачкова, Н.Н. Старикової, Н.Д. Тамарченко, А. Флейшмана, К.А. Шахової та ін. було виділено основні проблеми, пов'язані зі становленням цього жанру та його типологізацією. Отримавши самостійність із утвердженням у літературі принципу історизму, жанр історичного роману став відігравати роль з'єднувальної ланки між різними етапами й рівнями розвитку культури, маніфестуючи себе, таким чином, як гетерогенну жанрову форму, здатну до модифікації, трансформації й синтезу. Тому дослідження історичного роману має ґрунтуватися на концепції еволюції, тобто «формуванні, перекодуванні, трансформації складових жанру, актуалізації тих чи інших модусів жанру на певному етапі його розвитку» (Н.А. Литвиненко).

Аналіз еволюції жанру історичного роману показує закономірність того, що класичною його формою став англійський історичний роман, створений В. Скоттом. Органічний зв'язок його творів із трьома основними типами романів XVIII століття - авантюрним чи пікарескним, побутовим і готичним - свідчить про те, що шотландський письменник зрозумів «діалектику окремого існування й існування народів та людства» (К.А. Шахова).

Релевантним для даного дослідження став провідний жанроутворюючий принципом історичного роману, що полягає у поєднанні історизму й «готичного антропологізму» (В.Я. Малкіна). Виходячи із двох типів співвідношення цих особливостей жанру, було виділено авантюрно-психологічний роман В. Скотта й авантюрно-філософський роман В. Гюго. Інваріантними рисами жанру визнано часову дистанцію, присутність історичної довідки, кризову епоху як час дії, поєднання тем «війни й любові», зв'язок долі й позиції головного героя з мінливою історичною ситуацією, а також наявність персонажів, протиставлених один одному як представників різних соціально-історичних чи культурно-історичних сил.

У підрозділі 1.3. «Особливості вікторіанського історичного роману» розглядається розвиток пост-вальтерскоттівського історичного роману у вікторіанську епоху, що стала соціокультурним контекстом формування британської національної ідентичності. Славне минуле як приклад для сучасників привертало увагу англійських письменників, а прагнення осмислити джерела й шляхи розвитку західноєвропейської цивілізації обумовило те, що синтез історіографії й історичних жанрів став специфічною рисою вікторіанської історичної прози. До неї проникають історіографічна й хронологічна точність, вірність історичним фактам. Романісти «заповнювали те, що не було охоплено власне історичними працями, уважно вивчаючи документи, прагнучи до точності й вірогідності в описі культури й характері віддалених епох» (Е.В. Сомова). Письменники-романісти й самі зверталися до жанру історіографічного дослідження: нариси Е. Бульвер-Літтона «Афіни. Їх піднесення й падіння» («Athens. Its Rise and Fall», 1837), Ч. Кінгслі «Александрія та її школи» («Alexandria and her schools», 1854), «Римляни й тевтонці» («The Romans and the Teutons», 1865), Е. Троллопа ««Коментарі» Цезаря» («The Commentaries of Caesar», 1870); «Життя Цицерона» («Life of Cicero», 1880) і ін.

Розвиток вікторіанського історичного роману здійснювався в руслі двох основних історіографічних шукань епохи: історії античності й національної історії Британських островів. Історія античності знайшла відображення в романах Е. Бульвер-Літтона, Дж. Локхарта, Т. Мура, Дж.П.Р. Джеймса, У. Коллінза, Дж. Уайт-Мелвілла, Ч. Кінгслі, Н. Уайзмена, Д.Г. Ньюмена, У. Пейтера. Національна історія, історія Англії, слідом за В. Скоттом, була відтворена в романах Ч. Діккенса, У. Теккерея, Е. Бульвер-Літтона, В.Х. Ейнсворта та Ч. Кінгслі. Переважна більшість перерахованих вище авторів (у тому числі й Ч. Кінгслі) вважаються письменниками «другого ряду», але їхні романи є невід'ємною частиною національного й світового літературного процесу.

У підрозділі 1.4. «Художньо-історична проза Ч. Кінгслі в контексті проблеми історизму» розглядається творчість англійського письменника Ч. Кінгслі в руслі цих двох основних історіографічних шукань епохи, доводиться, що вона є невід'ємною складовою літературного процесу Великобританії другої половини XIX століття й надбання світової літератури в цілому. Ч. Кінгслі своєю художньо-історичною прозою зробив істотний внесок у розвиток обох напрямків розвитку вікторіанського історичного роману. Історичні романи «Іпатія», «Уперед на Захід!» та «Херевард Пильний» стали своєрідним продовженням його проповідницької релігійної діяльності й так чи інакше пов'язані з актуальними проблемами й історією християнства. Водночас специфіка історизму Ч Кінгслі, що виявилася в цих романах, знаменувала завершальний етап оформлення історизму як нового способу сприйняття й теоретичного осягнення реальності, підготовленого попередніми європейськими пошуками. В історичних романах Ч. Кінгслі історизм виступає як базисний компонент філософського й соціально-наукового мислення.

У другому розділі «Особливості історизму Ч. Кінгслі в релігійно-історичному романі “Іпатія”» перший історичний роман письменника розглядається в контексті історії античності й у руслі основних історіографічних пошуків вікторіанської епохи. У підрозділі 2.1. «Вікторіанський релігійно-історичний роман та трактування античності» визначаються особливості цієї жанрової модифікації й закономірність її появи у вікторіанську епоху в контексті основних духовних і релігійних шукань: трактаріанського (Оксфордського) руху, неоплатонізму й відродження інтересу до гомерівського епосу.

Для того, щоб полеміку університетів і кафедр, що мала суто академічний характер, зробити загальнодоступною, священики обох сторін (протестанти й католики), використовуючи художні відкриття В.Скотта, надали етико-релігійним шуканням форми історичного роману, звертаючись як до біблійних образів і мотивів, літературних ремінісценцій, так і до історичних фактів. Зокрема, Ч. Кінгслі для того, щоб вивчити культуру Александрії V століття, звернувся до книги історика Е. Гібона, трактатів та проповідей Аврелія Августина, праць неоплатоніков. Таким чином, з'явився новий жанровий різновид - релігійно-історичний роман, що покликаний був взяти на себе пропагандистську й моралізаторську роль. Ця жанрова модифікація представлена у творчості Ч. Кінгслі, Н. Уайзмена, Д.Г. Ньюмена.

Підрозділ 2.2. «Трактування історії раннього християнства в релігійно-історичних романах Ч. Кінгслі, Н. Уайзмена й Д.Г. Ньюмена» присвячено порівняльному аналізу романів Ч. Кінгслі «Іпатія, або Нові вороги у старому вигляді» («Hypatia: or, New Foes with an Old Face», 1853), Н. Уайзмена «Фабіола або катакомбна церква» («Fabiola, or the Church of the Catacombs», 1854) і Д.Г. Ньюмена «Калліста: замальовка з третього століття» («Callista: A sketch of the Third Century», 1855). Всі три романісти детально відтворюють епоху становлення ранньої церкви, вирішуючи водночас актуальні релігійні питання, звертаються до складних етико-філософських шукань свого часу. Носіями основної думки авторів всіх трьох романів є жінки, які приймають мученицьку смерть.

Однак порівняльний аналіз романів показав різницю в теологічних та історичних підходах до трактування ранніх століть християнства, що знайшло відображення в їх художніх особливостях. Розбіжності в композиційному оформленні романів, місці дії й системі персонажів свідчать про те, що перед їх творцями стояли різні завдання. Так, «Фабіола» католицького кардинала Н. Уайзмена - це «життєпис святих, одягнених у форму вікторіанської літератури» (А. Сандерс) для того, щоб показати історію католицтва як безперервний і блискучий рух уперед, при якому «первісна простота знайшла своє точне втілення в церкві XIX століття».

Д.Г. Ньюмен у романі «Калліста» створює свою завуальовану автобіографію: шлях Каллісти від язичництва до християнства з її сумнівами, тугою, незадоволеністю - це шлях самого автора від англіканства до католицтва. Він показує жінку III століття, що поводиться так, як повинні поводитися ті, хто звернувся до Риму в XIX столітті.

На відміну від них Ч. Кінгслі зумів побачив суперечність історичних століть, неоднозначність християнської традиції й втілити це розуміння у своєму романі. За повчальністю «Іпатії» криється внутрішній конфлікт, тоді як у «Каллісті» його обмаль, а в «Фабіолі» немає взагалі. Ч. Кінгслі ж «наповнив плоттю і кров'ю скелети своїх старих ворогів» (А. Сандерс), що наблизило його до письменників «першого ряду», до кращих зразків вікторіанської історичної художньої літератури.

У підрозділі 2.3. «Предикативність історизму Ч. Кінгслі й ідейна модернізація античності в романі “Іпатія”» визначається специфіка історизму Ч. Кінгслі в його першому історичному романі «Іпатія». Спираючись на лаконічний епізод з 47-ї глави твору Е. Гібона «Піднесення й падіння Римської імперії» про вбивство християнськими фанатиками жінки-філософа Іпатії, він звернувся до джерел періоду зіткнення величної язичницької культури й нового християнського світогляду. Але, на відміну від історичної праці, в якій домінує ідея кінця епохи, занепаду античної цивілізації, у романі ставиться мета проілюструвати ідею поступального розвитку історичного процесу, при якому згасаюча культура стає надбанням минулого, й настає новий виток історії.

Референційний аналіз системи персонажів роману дозволив виявити, що характерною рисою історизму Ч. Кінгслі є бінарна опозиція історичні/фікціональні персонажі. Історичні особистості представлені Іпатією, Кирилом Александрійським, єпископом Синезієм Кіренейським, Августином Аврелієм Гіппонським та Памвою, настоятелем Лаври. З фікціональними персонажами пов'язана головна сюжетна лінія роману: духовний розвиток двох молодих людей - ченця Филимона й александрійського єврея Рафаеля Ебен-Езри. Обидва вони захоплені вченням Іпатії, але, зрештою, відкривають для себе вищу правду християнства, що проповідує Августин. Навколо головного сюжету сплітається безліч сюжетних ліній, другорядних персонажів і емоційних складностей.

Позиція Ч. Кінгслі - це викриття Іпатії, але викриття дуже обережне. Будучи втіленням еллінізму періоду його згасання, Іпатія оточена учнями, які, разом з автором, захоплюються її розумом і красою. Але коли горда жінка-філософ звертається до відьомських послуг старої єврейки Міріам і зі сфери чистої александрійської науки «падає» у безодню чаклунства й магії, для Ч. Кінгслі вона гине ще до своєї політичної катастрофи й фізичної смерті.

Прообразом шукань єврея Рафаеля Ебен-Езри стає складний шлях Августина Аврелія Гіппонського від язичництва, неоплатонізму до пізнання християнського Бога. Герой Ч. Кінгслі, перебуваючи у стані внутрішньої боротьби, духовного розладу, стає втіленням роздвоєності суспільства й епохи. Важливе місце у структурі роману відведено фінальній бесіді Іпатії з Рафаелем, де він демонструє розуміння вищої значущості християнства як життя, а не низки теологічних доктрин і норм. Іпатія в цій бесіді вже не критик християнського вчення, вона сторона, що обороняється, і з розпачем чує, як Рафаель повторює легендарні слова Юліана: «Ти переміг, галілеянине». Так англіканський священик, захоплюючись однією з останніх представниць еллінізму, приводить її до нищівної поразки й внутрішнього краху.

Розвиток сюжету роману, відповідно до традиції В. Скотта, пов'язаний із вигаданим персонажем, ченцем Филимоном, що, вирушаючи у подорож із самоти пустелі до Александрії й повертаючись назад, проходить водночас і шлях духовного пошуку істини. Висловлюючи думку про цінність язичницького знання, він на певний час робиться сподвижником Іпатії, та тільки для того, щоб, увібравши в себе еллінську мудрість, виявити тлін і божевілля існування без християнської віри.

Образом Пелагії, сестри Филимона, розлученої з ним у дитинстві, Ч. Кінгслі знову завдає удару своїй головній героїні. Ця «антитеза Іпатії» (П.Ф. Преображенський), розпусна красуня, кохана вождя готів Амальриха, є «тілом без духу», тоді як Іпатія - «дух без тіла» (Ф. Грильпарцер). Але Іпатія гине, а Пелагія, завдяки не цілком розкритого читачеві її благочестя, знаходить благодать у тій же пустелі, що й брат. Внутрішній зміст роману й торжество англіканського єпископа полягає в тому, що грішник, який покаявся, цінніший за праведника.

Предикативний характер історизму Ч. Кінгслі проявляється в наявності опозиційних пар історичних персонажів, що демонструють зміну епох як зміну притаманних їм характерів (Іпатія/Кирило), і водночас - в акцентуванні зв'язку між минулим і сьогоденням та порівнянні декількох рівноправних центральних персонажів для демонстрації співвідношення основних культурних цінностей у момент кризи культури (Іпатія/Пелагія). Зіштовхуючи язичницьку циклічну й властиву християнству поступальну концепцію часу, автор проводить героїв від міркувань про незмінність людської природи й повторюваність історичних епох (Августин, Синезій, Арсеній) до ідеї поступального розвитку історичного процесу, (Филимон, Рафаель). Це дає право говорити про те, що в романі «Іпатія» є риси як авантюрно-психологічного, так і авантюрно-філософського роману.

У підрозділі 2.4. «Роман Ч. Кінгслі “Іпатія” як “message-novel”» уточнюється поняття «роман з тенденцією» і визначається профетичний характер роману Ч. Кінгслі. Під «романом з тенденцією» мається на увазі роман, у якому всі події, ситуації й мотиви, що формують сюжет, вибудувані для досягнення певного результату. На відміну від дидактичного роману, цільовою аудиторією якого є лише сучасники письменника, «роман з тенденцією» має профетичний характер і призначений також і для наступних поколінь.

Дидактичний тенденційний роман у чистому вигляді - досить рідкісне явище, і те, що Ч. Кінгслі вдалося «використати жанр роману і як форму літературного мистецтва, і як інструмент народної освіти» (А. Сандерс), дозволив дослідникам побачити в ньому «видатного письменника-дидактика» (Ф. Харрісон), «одного з найвизначніших наставників» (Дж. Мартіно). Однак водночас очевидною стала «заплутаність моральної системи» автора, алогічність і непослідовність у міркуваннях, відхилення від винесення вироку героєві (наприклад, у конфлікті Іпатія/Пелагія).

Разом з тим «профетичний модернізм» Ч. Кінгслі (Д. Доунс) виявився в тому, що автор торкається проблем, які стали актуальними для сучасної Великобританії XXI століття. По-перше, це стосується проблеми «англійськості» (Englishness), що надзвичайно актуалізувалася в її протиставленні з «британськістю» (Britishness) у контексті сучасної міграційної політики Великобританії. Більш яскраве відображення ця проблема отримала в наступних історичних романах письменника «Уперед, на Захід!» і «Херевард Пильний», однак вже в «Іпатії» Ч. Кінгслі зображує події з позиції типового англійця вікторіанської епохи, що проповідує «кодекс джентльмена». Квінтесенцією «англійськості» в романі став єпископ Синезій - античний аристократ і, водночас, духовний пастир, що переймається проблемами своєї єпархії, чого саме не вистачало, на думку автора, англійському духівництву. З позиції англійського джентльмена зображено Ч. Кінгслі й сцену жорстокого вбивства Іпатії: без шокуючих деталей і подробиць з еротичним нальотом. Вікторіанська мораль забороняла зображувати події в «образах смерті».

Сучасні західні дослідники все частіше звертають увагу на гендерний і сексуальний аспекти творчості Ч. Кінгслі та Д.Г. Ньюмена й, зокрема, на питання про співвідношення жіночого та чоловічого начал і їх зміну під впливом християнства. Якщо для Д.Г. Ньюмена целібат був «пророчим свідченням духовного життя», то Ч. Кінгслі вважав, що належним місцем для прояву сексуальності є шлюб, єдиний на все життя, що тільки через шлюб, батьківство, материнство та сім'ю можна пізнати бога. Сучасні дослідники (Д. Мейнард, Д. Холі) пропонують розглядати інтелектуальну боротьбу релігійних сил у романі як боротьбу груп, що проповідують різну сексуальну поведінку. При цьому саме непорочні чоловіки й жінки виявляються віроломними й слабкими, а Рафаель знаходить свою віру й силу тоді, коли зустрічає Вікторію, що стала його єдиною дружиною.

Ще одним свідченням профетизму Ч. Кінгслі є те, що в XX столітті феміністки проголосили Іпатію родоначальницею й символом свого руху й навіть охрестили «Александрійською Маргарет Фуллер». Гендерна проблематика була одним із важливих компонентів соціокультурного простору вікторіанства. У цей час саме у Великобританії зародився феміністський рух, а жіночий спосіб життя став однією з найбільш гострих проблем тієї епохи, що призвела до значних змін у XX столітті.

Таким чином, в романі «Іпатія» виявляються три рівні історії: Александрія XI століття, Англія середини XIX століття й Великобританія початку XX столття.

Третій розділ «Особливості історизму Ч. Кінгслі у відтворенні національної історії Великобританії» присвячено виявленню специфіки історизму Ч. Кінгслі в історичних романах «Уперед, на Захід!» і «Херевард Пильний», що відображають національну історію Великобританії попередніх століть, і складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Теорія “мускулистого християнства” у трактуванні Ч. Кінгслі» розглядається течія західного протестантизму, що мала значний вплив на формування поглядів Ч. Кінгслі. Зародившись у XVIII столітті, «мускулисте християнство» досягло своєї кульмінації в літературному трактуванні Ч. Кінгслі. Уперше об'єднавши мужність із благочестям, він інтерпретував маскулинність як «антидот яду женоподобия» (Д. Ньюсом). Мужність у трактуванні Ч. Кінгслі дуже близька до розсудливості, хоробрості й енергійної життєстійкості, що «спонукує людину викликати на дуель за образу, рятувати дитину з палаючого будинку, поспішати на війну за справедливі цілі» (Д. Ньюсом). Але водночас Ч. Кінгслі доповнив перелік маскулинних якостей такими фемінними характеристиками, як смиренність, доброта, терпіння й готовність до самопожертви.

Таким чином, «кінгсліанський мужній герой» (the Kingsleyan manly hero) - це поєднання маскулинних і фемінних рис, представлене в образах головних героїв романів «Уперед, на Захід!» і «Херевард Пильний».

У підрозділі 3.2. «”Агресивний патріотизм” Ч. Кінгслі в романі “Уперед, на Захід!”» специфіка історизму Ч. Кінгслі досліджується на матеріалі найвідомішого роману письменника «Уперед, на Захід!», що, як і «Іпатія», належить до жанрової модифікації «роману з тенденцією». Але, якщо в «Іпатії» письменник не мав можливості відкрито заявити про свій «агресивний патріотизм», то в романі, написаному під час Кримської війни, він вважав своїм обов'язком підняти дух нації й переконати її в необхідності виступити проти варварства й несправедливості. Конфлікт протестантської Англії й католицької Іспанії XVI століття трактується письменником у контексті сучасного йому конфлікту середини XIX століття, коли католицька Франція й протестантська Британія підтримали мусульманську Туреччину у війні проти православної Росії.

Звернення Ч. Кінгслі до героїчних сторінок історії Англії XVI століття було викликано бажанням автора надихнути «мляве» сучасне покоління прикладами з національного минулого. Виконуючи роль посередника між XVI і XIX століттями, Ч. Кінгслі ускладнив часо-просторову організацію художнього світу роману. Зіставляючи різні часи й простори, осмислюючи світ у його єдності, він виявив не лише характерні особливості свого часу, а й загальні, універсальні закони буття. Войовнича атмосфера роману співпадала з настроєм нації, тому «пасторська звичка» автора, повчальна тенденція, що виявилася в установці дати своїм співвітчизникам урок патріотизму, практично не викликала критики.

Бажання правдиво вибудувати відносини між героями й у цьому випадку приводить Ч. Кінгслі до предикативного історизму. У романі діють як історичні (Френсес Дрейк, Уолтер Релі, Джон Вінтер), так і фікціональні персонажі (Еміас Лей, його брат Френк, Роза Солтерн та ін.). Описуючи пригоди героїв єлизаветинських часів, фундаторів морської могутності Великобританії, Ч. Кінгслі, проте, як і в «Іпатії», основну ідею роману сфокусував у фікціональному персонажеві. Хоча Еміас Лей менш складний, ніж герої ранніх романів Ч. Кінгслі, але саме він представляв той тип юнака, що, на думку автора, був необхідний як у неспокійну єлизаветинську епоху, так і в період Кримської кризи: недалекий, але чесний, хоробрий і відданий. Еміас повною мірою відповідав соціополітичному ідеалу британського джентльмена.

Мати головного героя, місіс Лей, також є ідеалом вікторіанства, переміщеним у елизаветинськй контекст. Тоді як жінка-дружина розглядалася у вікторіанському суспільстві, у першу чергу, як берегиня моральних цінностей чоловіка, Ч. Кінгслі зобразив цю центральну жіночу постать як матір, що є джерелом моральної сили для свого сина.

Зображення основних колізій сучасності як «конфлікту між цнотливими процвітаючими протестантами й розпусними невдачливими іспанськими католиками» (Д. Мейнард) стало головною особливістю історизму Ч. Кінгслі в цьому романі. Боротьба Эміаса й іспанського офіцера дона Гузмана за серце Рози - це зіткнення особистих, релігійних і політичних інтересів, а також демонстрація багаторічного релігійного конфлікту Ч. Кінгслі та Д.Г. Ньюмена. Намагаючись нав'язати читачам певні ідеї й принципи, автор в образі Еміаса створив квінтесенцію «мускулистого християнина». Однак несподівана сентиментальність фіналу цього кривавого роману (психологічне прозріння Еміаса, що стало наслідком його фізичної сліпоти, знаходження ним щастя в любові з Айаканорою, чия мати була іспанкою) свідчить про те, що поряд із актуалізацією значущості національної й релігійної спадщини, письменник закликав до толерантності стосовно інших націй та релігій, що набуло надзвичайної актуальності у контексті сучасного мультикультурного британського соціуму. Таким чином, тенденційність автора обумовлює трирівневу структуру актуалізації історії.

Підрозділ 3.3. «Особливості презентації національної ідеї в романі Ч. Кінгслі «Херевард Пильний: Останній англієць» присвячений аналізу останнього історичного роману Ч. Кінгслі «Херевард Пильний: Останній англієць» («Hereward the Wake, Last of the English”), в якому автор береться довести пріоритет англосаксонської складової британського менталітету, звернувшись до однієї з ключових подій британської історії - норманського завоювання 1066 року. Взявши за основу матеріали середньовічної хроніки «Gesta Herewardi», Ч. Кінгслі, проте, представив сучасну йому точку зору на норманське завоювання, визнаючи його амбівалентність і значення у процесі «трансформації англосакса в англійця» (Р. Бреммер).

Роман можна розглядати як практичне втілення ідей, озвучених Ч. Кінгслі в циклі лекцій «Римляни й тевтонці» («The Roman and the Teuton», 1864), де прославлялася германська сила й висміювалася латинська цивілізація. Але в романі імпліцитний героїзм антагоніста Вільгельма Завойовника викликає в автора не менше замилування, ніж експліцитний героїзм самого Хереварда. Вільгельм у Ч. Кінгслі - справжній тевтонець, сильна людина, що, страждаючи від необхідності проводити жорстоку політику, сам є «мускулистим християнином», який випередив свій час. Амбівалентний образ Вільгельма є доказом того, що автор сумнівається у правильності дій свого головного героя - Хереварда. Якщо Вільгельм відстоює порядок і прогрес, то опір Хереварда порушує порядок і заважає прогресу. кінгслі вікторіанський історичний роман

Автор приділяє велику увагу ролі Торфріди, дружини Хереварда, у перетворенні грубого, неосвіченого англосакса в «мускулистого християнина». Вона змогла доповнити його мужність благочестям. Тому рішення Хереварда залишити дружину заради вигідного політичного шлюбу, схваленого Вільгельмом, розцінюється автором як трагічна моральна помилка, аналогічна тій, яку вісімсот років по тому зробив Наполеон, залишивши Джозефіну. Ця зрада, на думку Ч. Кінгслі, стала основною причиною поразки Хереварда і його трагічної смерті. При цьому очевидною є недостатність аргументації: спочатку автор переконує читача, що Херевард втілює все краще, що є у представників англосаксонської раси і що, рятуючи націю від жорстокого загарбника, він робить справедливу справу й бореться проти зла. Але до фіналу роману Ч. Кінгслі змінює моральні пріоритети й намагається показати Хереварда, переможеного не неминучими силами прогресу в образі норманської військової машини, а почуттям провини. При цьому відсутність психологічного аналізу характерів і вчинків персонажів, особливо у сфері інтимних стосунків, залишається слабкою стороною роману Ч. Кінгслі.

Тим не менше, автор досягає мети стати посередником між XI і XIX століттями, а його тенденційність презентує актуальність роману «Херевард Пильний» у сучасних умовах.

Висновки

У висновках підводять підсумки дослідження.

1. В основі принципу історизму лежать механізми референції, тобто логіко-семантичні принципи співвідношення тексту й позатекстової реальності. Ці принципи породжують два типи історизму: речовий і предикативний. У першому випадку історизм твору проявляється в опозиції реальні речі/фікціональні речі, у другому - в опозиції історичні персонажі/фікціональні персонажі.

2. Історичний роман є гетерогенною жанровою формою, здатною до модифікації, трансформації й синтезу. Тим самим він служить з'єднувальною ланкою між різними етапами й рівнями розвитку культури, а його дослідження має ґрунтуватися на концепції еволюції, що приймає до уваги трансформацію складових жанру в різних національних варіантах на тому чи іншому етапі його розвитку.

3. Ч. Кінгслі, успадковуючи традиції В. Скотта, цікавлячись конкретним історичним моментом, специфікою певної епохи, підкреслюючи часову дистанцію, розходження між двома епохами, разом з тим, слідом за В. Гюго, зосереджує увагу на подібності й зв'язку між минулим і сьогоденням і на зміні культурних парадигм у переломну епоху в історії людства. Таким чином, його варіант історичного роману поєднує в собі риси авантюрно-психологічного й авантюрно-філософського роману.

4. Роман «Іпатія» став першим в історії літератури релігійно-історичним романом. Теологічні опоненти Ч. Кінгслі - католики Н. Уайзмен та Д.Г. Ньюмен - продовжили розробку цієї модифікації історичного роману, відповівши на виклик Ч. Кінгслі романами «Фабіола» та «Калліста» відповідно.

5. У романах «Уперед, на Захід!» і «Херевард Пильний», що відтворюють національну історію Великобританії, Ч. Кінгслі звертається до теорії «мускулистого християнства», за якою насильство цілком виправдане, коли мова йде про захист християнських цінностей. Але в образах Еміаса Лея та Хереварда він дає свій варіант «мускулистого християнина», доповнивши перелік його маскулинних рис фемінними й поєднавши мужність із благочестям.

6. Специфіка історизму Ч. Кінгслі полягає в тому, що в його історичних романах чітко виявляються три рівня історії. По-перше, безпосередній рівень тих реальних історичних подій, про які йдеться в романі. По-друге, це актуалізація й модернізація подій минулого з певною, не прихованою автором метою, - подати сучасникам модель поведінки, якої варто дотримуватися в другій половині XIX століття. Історичні романи Ч. Кінгслі спрямовані на досягнення певного виховного результату, тому їх можна віднести до жанрової модифікації «роман з тенденцією» (message-novel).

Однак, якщо перші два рівня було залучено автором до єдиного контексту свідомо, то третій рівень оприявнився згодом. Часова дистанція, що відокремлює XIX століття від XXI-го, дала можливість констатувати профетичний характер історичних романів Ч. Кінгслі, актуалізацію в них насущних проблем сучасності. У цій багаторівневій романній структурі виявилася специфіка світогляду та світосприйняття письменника й висока пізнавальна цінність його творів. Успадковуючи традиції В. Скотта, Ч. Кінгслі прийшов до нових художніх відкриттів, зробив оригінальний внесок у розвиток історичної романістики, створюючи основу для подальшого розвитку жанру в англійській літературі XX-XXI ст.

Основні положення дисертації відбиті в наступних публікаціях

1. Шлыкова О.В. «Gesta Herewardi»: историческая хроника или романтическая повесть? / О.В. Шлыкова // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - Симферополь. - 2008. - № 149. - С. 105-107.

2. Шлыкова О.В. Идейная модернизация античности в романе Ч. Кингсли «Ипатия» / О.В. Шлыкова // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - Симферополь. - 2009. - № 174 (том 1). - С. 264-266.

3. Шлыкова О.В. К проблеме становления викторианского исторического романа / О.В. Шлыкова // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - Симферополь. - 2009. - № 174 (том 2). - С. 111-113.

4. Шлыкова О.В. Чарльз Кингсли в отечественном и западном литературоведении / О.В. Шлыкова // Науковi праці Кам'янець-Подiльського нацiонального унiверситету iмені Iвана Огiєнка. Серiя «Фiлологічні науки». - 2009. - Вип. 20. - С. 740-743.

5. Шлыкова О.В. Викторианский религиозно-исторический роман как жанровая модификация исторического романа / О.В. Шлыкова // Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь. - 2009. - № 16. - С. 133-139.

6. Шлыкова О.В. Исторический роман Ч. Кингсли «Херевард Бдительный, последний англичанин» как романтическая версия легенды о Хереварде / О.В. Шлыкова // Свiтова лiтература на перехрестi культур цивiлiзацiй: [зб. наук. праць]. - Сiмферополь, 2008. - С. 41 - 45.

7. Шлыкова О.В. «Агрессивный патриотизм» Ч. Кингсли в романе «Вперед, на Запад!» / О.В. Шлыкова // Актуальнi проблеми та перспективи дослiдження лiтератури зарубiжних краiн: [зб. наук. праць]. - Сiмферополь, 2010. - С. 276-282.

Анотація

Шликова О.В. Специфіка історизму Чарльза Кінгслі в контексті вікторіанського історичного роману. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04. - література зарубіжних країн. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2010.

У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено комплексний аналіз історичних романів англійського письменника XIX століття Ч. Кінгслі «Іпатія», «Уперед, на Захід!» і «Херевард Пильний». Дослідження здійснено в руслі історіографічних, філософських і релігійних шукань вікторіанської епохи, а специфіку історизму Ч. Кінгслі розглянуто в контексті основних напрямків розвитку вікторіанського історичного роману другої половини XIX століття.

Референціний підхід до аналізу історичних романів Ч. Кінгслі дозволив визначити естетичну наступність традицій В. Скотта й предикативний характер історизму письменника. Встановлено приналежність історичних романів Ч. Кінгслі до таких жанрових модифікацій, як «релігійно-історичний роман» та «роман з тенденцією». Виявлено багаторівневу актуалізацію історії в історичних романах Ч. Кінгслі та профетичність його історизму.

Ключові слова: історизм, історичний роман, вікторіанство, референційний підхід, жанрова модифікація, релігійно-історичний роман, роман з тенденцією, профетичність.

Аннотация

Шлыкова О.В. Специфика историзма Чарльза Кингсли в контексте викторианского исторического романа. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04. - литература зарубежных стран. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2010.

В диссертации впервые в отечественном литературоведении предлагается комплексный анализ исторических романов английского писателя XIX века Ч. Кингсли «Ипатия», «Вперед, на Запад!» и «Херевард Бдительный». При этом роман «Херевард Бдительный» впервые вовлекается в круг отечественных литературоведческих студий. Основной целью исследования является выявление художественного своеобразия исторического наследия английского писателя в контексте общих закономерностей эволюции исторического романа в Англии XIX века и с позиций начала XXI века.

В работе рассматривается становление принципа историзма в литературе, культурно-исторические предпосылки появления жанра исторического романа, проблемы его типологизации и классификации, раскрывается характер эстетической преемственности традиций В. Скотта в викторианском историческом романе, исследуются основные историографические, философские и религиозные искания эпохи, дается характеристика феноменов викторианства и английскости.

При анализе художественных особенностей исторических романов Ч. Кингсли применяется референциальный подход, который позволил определить предикативный характер историзма писателя, а также то, что вариант исторического романа Ч. Кингсли соединяет в себе черты авантюрно-психологического и авантюрно-философского романа.

В работе устанавливается принадлежность исторических романов Ч. Кингсли к таким жанровым модификациям как «религиозно-исторический роман» и «роман с тенденцией». При этом фиксируется, что в творчестве Ч. Кингсли исторический «роман с тенденцией» выполняет важную функцию и определяет профетический характер историзма писателя.

Ключевые слова: историзм, исторический роман, викторианство, референциальный подход, жанровая модификация, религиозно-исторический роман, роман с тенденцией, профетичность.

Summary

Shlykova O.V. Specific Character of Charles Kingsley's Historical Method in the Context of the Victorian Historical Novel. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philological sciences on specialty 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavrida National V.I. Vernadsky University, Simferopol, 2010.

The thesis concentrates on the complex analysis of C. Kingsley's historical novels “Hipathia”, “Westward, Ho!” and “Hereward the Wake”. The research is carried out within the main historiographic, philosophical and religious searching of the Victorian age. Specific character of C. Kingsley's historical method is examined in the context of the principal directions of the Victorian historical novel development.

Reference approach to the analysis of the C. Kingsley's historical novels made it possible to determine the aesthetic succession of W. Scott's traditions and, at the same time, the predicative character of C. Kingsley's historical method. It was determined that C. Kingsley's historical novels belong to “religious historical novel” and “message-novel” that are the genre modifications.

C. Kingsley's historical novel is considered to have the multi-level novel structure which gives three levels of history comprehension and reveals the prophetic character of his historical method.

Key words: historical method, historical novel, Victorianism, reference approach, genre modification, religious historical novel, message-novel, prophetic character.

Размещено на Allbest.ru