Творчість Артура Шніцлера: контекст австрійсько-українських літературних взаємодій

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 82.091(477+436) “ХІХ/ХХ”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ТВОРЧІСТЬ АРТУРА ШНІЦЛЕРА: КОНТЕКСТ АВСТРІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМОДІЙ

10.01.05 - порівняльне літературознавство

БРОДСЬКА ОКСАНА ОРЕСТІВНА

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії та практики перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Зимомря Микола Іванович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри германських мов та перекладознавства

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор Астаф'єв Олександр Григорович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури та компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент Жовтані Руслана Ярославівна, Київський славістичний університет, завідувач кафедри філології Закарпатської філії.

Захист відбудеться 9 червня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий « 6 » травня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Наумовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Діалог національних культур у процесі їхньої взаємодії відіграє плодотворну роль. Йдеться про стратегію та рівень міжлітературного обміну. Він містить спільні й відмінні ознаки, що відображають характер тематики текстових структур, стильових домінант образного коду й рецепції літературних явищ. З'ясування природи виокремлених величин спонукає до системних студій цього феномена як інтегрального елементу порівняльного літературознавства за сучасних умов його розвитку.

Творчість Артура Шніцлера (1862 - 1931) становить особливий інтерес у плані компаративного вивчення австрійської та української літератур кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Актуальним постає проведення зіставного аналізу прози А. Шніцлера з доробком українських авторів (В. Стефаник, І. Франко, М. Коцюбинський). Типологічне порівняння зразків письма А. Шніцлера з досягненнями українських прозаїків дає можливість окреслити парадигму австрійсько-українських літературних взаємодій на зламі ХІХ - першої половини ХХ ст.

Науковий інтерес до прози А. Шніцлера мав місце ще за життя письменника. Упродовж 1895 - 1930_х рр. побачила світ низка монографій, присвячених критичному аналізові його драматичних і прозових творів. Творчими змаганнями австрійського митця цікавилися - з проекцією на драматичний дискурс - такі дослідники, як М. Буркгард, В. Клємперер, Й. Кьорнер, Е. Шаефер, О. Шіннерер, Г. Штюмке. Прозовий набуток А. Шніцлера знайшов ще в першу третину ХХ ст. аргументовані оцінки, що містились у ґрунтовних розвідках А. Залькінда, Ю. Каппа, Р. Шпехта, К.Г. Штробля.

Значний доробок у справі вивчення мистецької спадщини австрійського письменника мають такі автори, як Ш. Сімонек, Й. Стрелка, К. Флідль, Г. Шайблє. Доречно у цьому зв'язку назвати також змістовні студії Ф. Баумера, Р. Вагнер, П. Ґея, Д. Детлефсена, Р. Дугамеля, І. Ліндгрен, М. Перльман, Дж. Фарезе. Згадані дослідники панорамно охопили ранню, довоєнну і післявоєнну прозу А. Шніцлера. Вона розглядалася з огляду на її еволюційне становлення. Однак важливою є контекстуальна характеристика творчого доробку письменника на тлі доби кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Це засвідчують факти рецепції творчості А. Шніцлера в Україні. Сутність нової дикції проступала у непоодиноких відгуках українських знавців німецькомовного культурного простору, у першу чергу, О. Грицая, М. Євшана та Г. Майфета. Заслуговують на увагу численні прочитання зразків Шніцлерового письма з боку таких дослідників, як Д. Затонський, К. Шахова, І. Андрущенко, Є. Волощук, Т. Гаврилів, І. Зимомря, І. Мегела, Я. Поліщук, Л. Цибенко. Названі автори проклали конструктивний шлях прочитання багатогранного доробку австрійського письменника, що зумовило активне й плодотворне засвоєння його художньої спадщини на українськомовному ґрунті. Суттєвий внесок належить таким дослідникам та перекладачам художнього доробку австрійського письменника, як М. Вороний, В. Гнатюк, О. Гордон, Б. Грінченко, М. Грушевська, В. Крушельницька, Т. Крушельницький, Й. Стадник, А. Строговський, О. Фацієвич, О. Яворівська.

Актуальною постає досліджувана тема у зв'язку з потребою системного вивчення творчості Артура Шніцлера з проекцією на контекст австрійсько-українських літературних взаємодій кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії та практики перекладу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в межах комплексної теми “Переклад та його роль у контексті взаємодій національних культур (дискурс, складники, функції)” (протокол № 1 від 21.01.2006 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 3 від 19.03.2009 р.) та схвалено на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 4 від 03.11.2009).

Мета роботи - цілісне висвітлення питань творчості та жанрово-стильових особливостей прози А. Шніцлера, її взаємозв'язку з поетикальними пошуками українських письменників кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. (В. Стефаник, І. Франко, М. Коцюбинський).

Реалізація цієї мети передбачала вирішення таких завдань:

- висвітлити сутність критичних і перекладацьких зацікавлень творчістю А. Шніцлера в Україні;

- з'ясувати жанрову ґенезу і функціонування стильової манери А. Шніцлера;

- реконструювати контактно-генетичні зв'язки А. Шніцлера з літературним угрупуванням “Молодий Відень” (“Jung-Wien”);

- визначити образно-тематичні засади художнього світу А. Шніцлера;

- дослідити стильовий поліфонізм прози А. Шніцлера та схарактеризувати її поетикальну систему;

- позиціонувати питання творчої взаємодії А. Шніцлера як проекцію контактних зв'язків з українськими письменниками (В. Стефаник, І. Франко, М. Коцюбинський);

- осмислити специфіку різних типів внутрішньої і зовнішньої організації текстових структур А. Шніцлера у типологічному зіставленні з творами українських письменників означеного періоду (В. Стефаник, І. Франко, М. Коцюбинський);

- окреслити типологічні сходження й відмінності прози А. Шніцлера у порівняльному контексті австрійсько-українських літературних взаємодій кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Об'єкт дослідження - творчість А. Шніцлера, жанрово-стильові модифікації прози. Предмет дослідження - типологічне зіставлення прози А. Шніцлера з новелістикою українських письменників - В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві комплексно досліджена проза А. Шніцлера в іпостасях системи жанрової типології. Результати роботи засновані на засадах системного порівняння художніх досягнень австрійської та української літератур. Дослідження містить аналіз поетики прози А. Шніцлера на тлі контексту австрійсько-українських літературних взаємодій: Артур Шніцлер - Василь Стефаник - Іван Франко - Михайло Коцюбинський.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали наукові концепції з проблем порівняльного літературознавства (Г. Вервес, Л. Грицик, Р. Гром'як, М. Зимомря, М. Ільницький, О. Кеба, Д. Наливайко, А. Нямцу, Р. Радишевський, Я. Поліщук, А. Дима, Д. Дюришин, В. Жирмунський, І. Неупокоєва), теорії поетики жанру та стилю (О. Астаф'єв, О. Бондарева, Т. Гундорова, В. Марко, Г. Мережинська, М. Моклиця, О. Потебня, М. Ткачук, Н. Торкут, С. Хороб), поетикальних особливостей малої прози та інтертекстуальності (І. Денисюк, П. Рихло, В. Фащенко, Л. Андреєв, Р. Барт, Ю. Борєв, У. Еко, Ю. Крістева). У дисертації використано роботи дослідників німецькомовного культурного простору, зокрема, про творчість А. Шніцлера (І. Андрущенко, Є. Волощук, Т. Гаврилів, Д. Затонський, І. Зимомря, І. Мегела, А. Науменко, Л. Цибенко, Б. Шалагінов). У контексті з досліджуваною темою концептуально важливі праці таких дослідників, як В. Агеєва, М. Бондар, О. Галич, А. Гуляк, Т. Денисова, М. Жулинський, Л. Задорожна, І. Заярна, Г. Клочек, Ю. Ковалів, М. Наєнко, Л. Оляндер, В. Панченко, Г. Семенюк, Л. Сеник, М. Сулима, А. Ткаченко, Г. Штонь, Н. Над'ярних, А. Волдан, П. Вільгельм, С. Сімонек, Й. Стрелка, Г. Шайблє, П. Штеґєр. Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань застосовано порівняльно-історичний, наратологічний, естетичний, системний методи, а також окремі прийоми герменевтичного методу та функціонального аналізу. Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього застосування у розробці нових підходів до постановки й розв'язання теоретичних проблем, пов'язаних з порівняльним підходом до контекстуального вивчення австрійсько-українських літературних взаємодій.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації, її висновки можуть бути використані для подальшого дослідження художньої спадщини А. Шніцлера; при вивченні історико-літературного процесу в Австрії кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.; при підготовці лекційних курсів з історії австрійської літератури, спецкурсів і спецсемінарів з проблематики порівняльного літературознавства; написанні курсових, дипломних і магістерських робіт; укладанні відповідних розділів підручників і посібників з історії німецькомовних літератур кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Запропонований напрям дослідження може сприяти виявленню продуктивності у процесі викладання німецької й української літератур (у порівняльному аспекті) в загальноосвітніх закладах різних типів.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі доповідей на звітно-наукових конференціях різних рівнів: 1) “До питання про концепцію світової літератури в оцінках Івана Франка” на Міжнародному симпозіумі: “ORBIS TERRARUM Івана Франка (до 150-річчя від дня народження Івана Франка і 50-річчя присвоєння його імені Дрогобицькому державному педагогічному університету)” (Дрогобич, 21 - 22 жовтня 2005 р.); 2) “Контекстуальні зв'язки у малій прозі А. Шніцлера” на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перекладознавство, літературознавство, мовознавство: тенденції розвитку на зламі ХХ - ХХІ століть” (Дрогобич, 2 листопада 2007 року); 3) “Деталь та її місце у малій прозі А. Шніцлера” на Всеукраїнській практичній конференції “Українське слово мовами народів світу” (Дрогобич, 20 березня 2008 р.); 4) “Проза Артура Шніцлера: дискурс жанру у типологічному зіставленні з творами Василя Стефаника” на Міжнародній науковій конференції “Сучасні проблеми германістики в Україні” (Дрогобич, 7 - 8 травня 2008 р.); 5) “Художній світ Артура Шніцлера: жанрові особливості” на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 25-літтю факультету іноземних мов та 10-літтю відділення перекладачів Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка “Мова і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 19 - 20 березня 2009 р.); 6) “Категорія sacrum-profanum” крізь призму творчості Артура Шніцлера” на Регіональній науково-практичній конференції “Актуальні питання сучасної термінології” (Дрогобич, 25 березня 2009 р.); 7) “Публіцистичні виступи Артура Шніцлера: дискурс внутрішньої організації тексту” на Всеукраїнській науковій конференції “Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та історії” (Луганськ, 9 жовтня 2009 р.); 8) “Артур Шніцлер у взаємодіях з польською літературою першої половини ХХ століття” на Міжнародній науковій конференції “Польська література і європейський контекст”, присвяченій 50-річчю творчості В. Шимборської (Луцьк, 15 - 16 березня 2010 року); 9) “Артур Шніцлер у перекладах Івана Мегели: особливості прочитання діалогу” на Міжнародній науковій конференції “Особистість на тлі епохи” (присвячена 80-річчю від дня народження доктора філологічних наук, професора Любомира Сеника)” (Дрогобич, 3 липня 2010 р.).

Публікації. Основний зміст роботи викладено у 14 публікаціях, з них - 12 одноосібних, 7 статей - у наукових фахових виданнях та одному монографічному дослідженні.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (323 позиції). Загальний зміст роботи викладено на 207 сторінках, основний текст займає 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

шніцлер проза літературний взаємодія

У Вступі обґрунтована актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження; сформульовані мета і завдання роботи; розкрита наукова новизна, зазначені методи дослідження, зв'язок роботи з кафедральною тематикою; з'ясовано теоретично-прикладне значення дисертації та подані відомості про апробацію її основних результатів. У першому розділі “Творчість Артура Шніцлера: ґенеза і функціонування” висвітлена логіка формування світогляду і становлення літературно-естетичних уподобань митця, співвідношення ідейно-художніх традицій і новаторства у творчості письменника, благотворний вплив на якого справив літературний рух “Молодий Відень”.

Підрозділ 1.1. “Артур Шніцлер як особистість і митець” розкриває духовні устремління Артура Шніцлера, які припадають на важливий суспільно-політичний період розвитку австрійського письменства останньої третини ХІХ та першої половини ХХ ст.

На зламі XIX - XX ст. у Відні сформувалася група представників новітньої літератури, яка увійшла в історію як віденський “модерн”, а саме: “юґендстиль” (“Jugendstil”). Гурток літераторів отримав назву “Молодий Відень”. Він об'єднував представників різних течій, зокрема, неоромантизму, імпресіонізму, символізму. Окремі аспекти програми гуртка “Молодий Відень” співпадали із засадами Берлінського творчого об'єднання “Крокуючі” (“Die Kommenden”, 1899). Його очолювали Л. Якобовскі, М. Конрад, Г. Адам, які спричинилися до зміцнення німецько-українських та українсько-німецьких літературних взаємодій (М. Зимомря, 1972). Це зіставлення важливе тим, що названі представники Берлінського творчого гуртка розгорнули плодотворні пошуки у справі вивчення надбань української літератури (І. Франко, Леся Українка, В. Стефаник, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, О. Маковей).

Тенденція взаємодії культур народів, які входили в державний організм Австро-Угорської монархії, була суголосною і для А. Шніцлера, носія світоглядних позицій, характерних для гуртка “Молодий Відень” (1890). Письменник сформувався у рамках цієї - впливової на рубежі століть - мистецької школи, а з часом став її центральною фігурою. Світоглядні позиції письменника - невіддільні від дискурсу духовних змагань “молодовіденців”.

У підрозділі 1.2. “Творчість Артура Шніцлера у контексті доби (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.)” представлено аналіз різновекторних художніх рухів та складових різних стилів, характерних для палітри письма австрійського автора.

Помітною рисою ранньої творчості А. Шніцлера є співзвучність із художніми прийомами Г. Ібсена. Окремі твори (це стосується насамперед драматургії 90-х рр.) типологічно подібні до морально-критичних драм Г. Ібсена. Впадає в око логіка зображення минулого у творах А. Шніцлера. Вона не руйнівна, не надто драматична, а радше - увиразнює плинність сповільненої дії.

Доречно вказати і на вплив Гі де Мопассана на ранню творчість А. Шніцлера. Звідси - подібність інтимно-ліричних мотивів, аналогічна концентрація тематики й дії у творчості названих прозаїків.

У ранніх творах А. Шніцлера зримо проступає натуралістична манера, близька до творчості німецьких письменників Ґ. Гауптмана, А. Гольца, Г. Зудермана, Й. Шлафа. Значною мірою цьому сприяв постійний зв'язок А. Шніцлера з віденською сценою. Автор писав тексти, доступні для глядацької аудиторії, в яких відтворював епізоди повсякденного життя жителів Відня. Звертаючись до типового натуралістичного комплексу проблем, А. Шніцлер у їхньому розв'язанні йшов власним шляхом. Це засвідчують такі новели, як “Весняна ніч у морзі”, “Син”, “Багатство”, “Наречена”, “Вмирання”. Вони характеризують творчу манеру новеліста як “клінічного реаліста” (В. Рей). Ці твори належать людині, чиї спостереження за життям потверджені багатою науковою і лікарською практикою. А. Шніцлер не обмежувався натуралістичним відтворенням життєвих обставин. Він пропонував сміливі, неоднозначні і навіть провокаційні шляхи розв'язання “натуралістичних” питань генетичного характеру, впливу на людину середовища й оточення (новели “Син”, “Багатство”, “Вмирання”), темпераменту (новела “Наречена”). Водночас із художнім втіленням образів натуралістичного, частково неоромантичного характеру, у Шніцлеровій прозі домінувала ідея відображення дійсності у духовно-психічному житті людини. Під його пером вона близька до імпресіонізму. Саме тому видаються важливими - для узагальненого розуміння ходів художнього мислення А. Шніцлера з проекцією на рівень функціональної співвіднесеності (П. Рихло, М. Зимомря) - його пошуки шляхів оновлення стилю в дусі імпресіонізму. У творах, написаних автором наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., події та переживання героїв передано адекватно з врахуванням внутрішньої організації текстової тканини, стилістичних і структуральних ознак. Вони споріднені з пошуками як шведського драматурга А.Ю. Стріндберґа, так і російського письменника А. Чехова.

Підрозділ 1.3. “Сутність критичних і перекладацьких зацікавлень творчістю Артура Шніцлера в Україні” присвячено рецепції творів митця в Україні та аналізу літературно-критичних студій, у яких закроєні різні аспекти жанру та стилю письменника.

На 1901 - 1934 рр. припадає пожвавлений рецептивний процес з метою активного входження творчості А. Шніцлера у свідомість громадськості України. Особливі заслуги належать таким інтерпретаторам, як М. Вороний, В. Гнатюк, О. Гордон, Б. Грінченко, М. Грушевська, В. Крушельницька, Т. Крушельницький, Й. Стадник, А. Строговський, О. Фацієвич, О. Яворівська. Тільки з початком ХХІ ст. воно стало предметним завдяки зусиллям І. Мегели як дослідника та перекладача. З його діяльністю пов'язуємо три важливі видання творів А. Шніцлера: “Передбачення долі. П'єси, оповідання” (2001), “Повернення Казанови. Повісті, оповідання” (2003), “Гра на світанку” (2009). Вони становлять новий етап у рецепції визначного представника німецькомовного мистецького простору в Україні.

Природній процес взаємодії національних літературних систем передбачає своєрідну координацію зусиль з боку як перекладачів, так і критиків. Творчість А. Шніцлера була предметом уваги О. Грицая, М. Євшана та Г. Майфета у першій третині ХХ ст. На сучасному етапі її гармонійно доповнюють літературознавчі студії багатьох дослідників німецькомовного простору (Д. Затонський, К. Шахова, І. Андрущенко, Є. Волощук, Т. Гаврилів, І. Зимомря, І. Мегела, Я. Поліщук, Л. Цибенко).

У підрозділі 1.4. “Художній світ Артура Шніцлера” всебічно осмислено своєрідність авторського світобачення та світорозуміння, втілених у художніх текстах письменника.

Художня основа прози А. Шніцлера 80-х рр. ХІХ ст. надзвичайно різнорідна. Вона - свідчення активних пошуків власної творчої манери. Інтенсивні заняття медициною також знайшли своє відображення у творах цього періоду. Зразки його набутку - “Весняна ніч у морзі”, “Він чекає на Бога, вільного від обов'язків”, “Мій друг Іпсилон”, “Інший”, “Епізод”, “Багатство”, “Син” - підтвердження не лише його творчого поступу, а й наукового зацікавлення медициною.

У 90-х рр. ХІХ ст. А. Шніцлер остаточно уникає зображення похмурих сторін життя і занурюється у більш детальний аналіз людської душі. На противагу ранній прозі автора, новели 90-х рр. написані “на одну тему”. Саме в цей час А. Шніцлер виступає як “співець любові і смерті” (“Вмирання”, “Маленька комедія”, “Прощання”, “Дружина мудреця”, “Мертві мовчать”, “За одну годину”).

Для художнього світу Шніцлера-прозаїка 1900 - 1910 рр. була примітна тенденція, що містила стик, а радше - взаємопроникнення зображальних технік, тяжіння до оригінального письма. Герої, яким симпатизує автор, переживають великі страждання. Однак їх неодмінно чекає моральна винагорода або ж порятунок (“Лейтенант Густль”, “Останні маски”, “Література”, “Сліпий Джеронімо та його брат”, “Пані Берта Ґарлан”, “Чужинець”, “Щоденник Редеґонди”, “Вбивця”). Складається враження: А. Шніцлер ставить собі за мету досягнення “психотерапевтичного” заспокоєння читача, навіюючи йому ідею невідворотності справедливої розв'язки в будь-якій проблемній ситуації. Вона є викривленням картини реального, а не уявного оптимістичного буття. Письменник не обмежується культивуванням зображувальних прийомів, а формує текстову структуру, наповнює її нерідко локальним колоритом. Подібні підходи були характерні, приміром, для зразків новелістики І. Франка, В. Стефаника, М. Коцюбинського, сучасників Артура Шніцлера.

Проза початку ХХ ст. відзначається символістським спрямуванням. Для неї прикметна цілком інша проблематика і тематика, хоча в схожих рамках - любові і смерті. У таких творах, як “Зелена краватка”, “Історія одного генія”, “Шлях на волю”, “Смерть холостяка”, “Потрійне попередження”, тема любові і смерті набуває конкретних форм. Вона змальовується в алегоричному ракурсі, має частково допоміжний характер і покликана відтіняти погляд автора, який зацікавлений питаннями гри. Їхнє вирішення відбувалося в емоційній, інстинктивній сфері.

Письменник найповніше втілив у творах названого періоду критерій історизації. Цим виявлено інтровертивні орієнтації стосовно “асоціативної позамежовісті” (С. Аскольдов-Алєксеєв). Це - характерна ознака прози А. Шніцлера першої третини ХХ ст. (“Юний Медард”, “Комедія спокуси”, “Сопілка пастуха”, “Повернення Казанови”).

Переплетення творчих елементів найрізноманітніших ходів, стильових пошуків, художніх форм і жанрів, - все це створює ту цілісну картину, на тлі якої постають вершинні ходи мистецької думки загалом та художньої світобудови А. Шніцлера - зокрема.

У другому розділі “Жанрово-стильові модифікації прози Артура Шніцлера” зроблена спроба визначити та проаналізувати жанрово-стильові особливості прозового набутку А. Шніцлера, окреслити новаторські і традиційні риси творчості письменника у контексті основних літературних напрямів досліджуваного періоду. Розгляд жанрових модифікацій уможливлює сприйняття творчої еволюції письменника, вияв її авторської суті та відповідності до встановлених норм. Щоправда, у ранніх драматургічних спробах - “Казка”, Анатоль”, “Заповіт” - він зображав повсякденне життя представників різних категорій верств населення австрійської столиці, зокрема, вихідців зі стану як аристократії, так і народу. Письменник вже з перших проб пера був наділений здатністю фіксувати конкретні прояви щодо поведінки героїв (Анатоль, Кора, Ілона, Макс, Фріц, Христина, Міці), їхніх захоплень та устремлінь. Йдеться про плід творчої фантазії, де переважає умовна гра автора з читачем. Тут має місце суголосність між двома полюсами: з одного боку, світ особистості (за нею стоїть автор), а з іншого - світобудова почуттів, носіями яких постає герой (Христина (“забавки”), Генрі (“Зелений папуга”), Фелікс (“Самотньою дорогою”), Серафіна (“Комедія спокуси”). Саме їх митець робить повноправними дійовими особами своїх драм.

Аналіз творчого доробку А. Шніцлера свідчить про те, що його спадщина формувалася поетапно. У ранній період його літературних змагань він писав переважно драматичні твори. За власною самооцінкою, митець більшою мірою усвідомлював себе оповідачем, ніж драматургом. Це потверджує і вся його діяльність новеліста. У новелах він виявив різнобічні та глибокі знання з психології. Типовими для нього є дві розповідні стратегії: експеримент і загадка (К. Польгайм). Обидві вимагають активного сприйняття з метою викликати у читача сумнів, власне, замість того, щоб дати готове рішення чи вказати на розв'язку.

Підсвідомі почуття і комплекси, винесені в тексті на поверхню, стають у письменника важливою формою оповіді в таких ранніх новелах, як “Вмирання”, “Маленька комедія”, “Прощання”, “Дружина мудреця”, “Мертві мовчать”. Вони об'ємно та докладно використовуються у широко знаній новелі “Лейтенант Густль”. До цього варто додати і твори, написання яких припадає на період кінця 20-х рр. ХХ ст. (“Панна Ельза”, “Новела сну”).

Новелістика А. Шніцлера звертає на себе увагу жанровими особливостями, у т.ч. стислістю форми відтворення; описом одного незвичайного епізоду або події; фрагментарністю сюжету; ефектом незвичайності в оповіді, обмеженою кількістю персонажів. З'ясовано факт новаторства новеліста у плані сюжетно-композиційної побудови творів. Предметом зображення у його новелах та оповіданнях є певний момент із життя героїв, часто вирішальний чи поворотний. Це виявляє внутрішній світ персонажів, їхні душевні переживання. Все це сприяє аргументації щодо звучання широких філософських узагальнень, висновків про суспільні негаразди. Письменник прагне не стільки змалювати певні події, як передати внутрішні почуття й уболівання героїв, а також викликати відповідні емоції у читача. Це ілюструє новела “Вмирання”, назва та перші рядки якої виокремлюють її новелістичність у показі незвичайної і водночас трагічної події. Даний твір - важлива віха у творчому становленні А. Шніцлера як письменника. Це - своєрідний жанровий різновид лаконічної, ескізно-етюдної новели. В основу її сюжету покладено одну драматичну подію, що творить цілісне й сильне враження. Для її змалювання автор вдався до вдало дібраної фрази, деталі, натяку. За допомогою цих художніх засобів він детально відтворив образи своїх героїв (Марія, Фелікс). Тут вперше рельєфно проступає така характерна стильова ознака Шніцлера-новеліста, як органічне поєднання психологічного заглиблення у внутрішній світ персонажа з яскраво вираженим авторським ліричним почуттям. За допомогою прийомів власне непрямої мови письменник нівелював характерну грань між автором і героєм, інтимізував оповідь.

У підрозділі 2.1. “Стильовий поліфонізм прози Артура Шніцлера” розкрито стильову сутність щодо новелістики А. Шніцлера 90-х рр. Цей період слід вважати часом розквіту імпресіонізму під пером А. Шніцлера. Його пов'язують зі збіркою новел “Дружина мудреця”. Професіоналізм письменника втілив у собі граничну концентрацію складної діалектичної взаємодії “суб'єкт - автор - об'єкт - дійсність”. Власне поняття “імпресіонізм” вказує на деяку прерогативу суб'єкта відносно об'єкта. Людське “Я”, відповідно до імпресіоністичних настанов, проголошувалося соціально-політичною доменою.

Поворотним пунктом у новелах А. Шніцлера завжди була реальна, об'єктивно існуюча подія. Інші сюжетотвірні елементи містяться у реакції героя на цю подію. Автор використовує різноманітні засоби - як для стильового втілення, так і для стильової форми. Так, наприклад, у новелах “Квіти”, “Дружина мудреця” він використав форму щоденникових записів. Натомість у новелі “Прощання” оповідь організована в основному у вигляді власне непрямої мови з елементами внутрішнього монологу. Водночас в новелі “Мертві мовчать” наявна авторська розповідь з елементами власне непрямої мови, внутрішнього монологу. Від третьої особи нарація ведеться у творі “Бенефіс”, де має місце зображення дії двох героїв. Тут міститься спроба простежити психічні реакції персонажа зсередини, здебільшого завдяки композиційним прийомам і засобам.

Внутрішня структура новельного тексту суттєво не видозмінювалася упродовж багатьох десятиліть. А все ж А. Шніцлер був самобутнім новатором, якщо закроювати тему новелістичної концентрації щодо колізії, тобто ситуації внутрішнього нурту у душах таких жіночих образів, як Емма (“Мертві мовчать”), Марія (“Вмирання”), Ельза (“Панна Ельза”). Все це увиразнює стилістичну різноманітність новаторства А. Шніцлера, а також пояснює багатозначність природи імпресіонізму.

У таких новелах А. Шніцлера, в яких переважає суб'єктивне начало (“Прощання”, “Квіти”, “Дружина мудреця”), реальні події своїм значенням і місцем у структурі твору - вторинні. Первинним є спосіб їхнього переживання, ракурс інтерпретації дійсності. Завдяки цьому виникає необхідність відображати їхню хронологічну протяжність. Цим створюється ефект настрою як загального емоційного тла, що передається читачеві. У тісному зв'язку з архітектонікою новел перебуває стильовий компонент. Він значно виходить за рамки так званої граматично-синтаксичної характеристики Шніцлерового письма.

Проте, якщо динаміку оповіді А. Шніцлера забезпечує передовсім структура твору, то його архітектоніка, стильові особливості його прози створюють своєрідний настрій з відповідною атмосферою. Сюжет його творів не є спогляданням, бо мотиви тісно співіснують і взаємодіють. Його імпресіоністична новелістика характеризується, з одного боку, прагненням до вдосконалення, зміною стильових і композиційних прийомів, а з іншого - появою нового типу героя. У творчості письменника в окреслений період персонажі-носії імпресіоністичного начала втрачають свою художню індивідуальність. Якщо соціальна характеристика героя у ранній прозі автора відтворювалася певною мірою за допомогою продуманих життєвих типів і ситуацій, то в аналізованій новелістиці спостерігається навмисне вилучення індивідуального, зведення його до загальнопсихічного. Це призводить до того, що в підсумку герой А. Шніцлера змальовується з огляду на стан клубка переживань, тобто своєрідного організму, активна внутрішня діяльність якого виражається художнім словом із незрозумілими причинно-наслідковими зв'язками. Герой, перебуваючи у вкрай нестабільному, динамічному психічному стані, нівелюється до цілковитого релятивізму і беззастережно віддається плину життя. Цей процес циклічний і безмежний, з нього немає виходу. Новели А. Шніцлера не містять розв'язки цього постійного внутрішнього конфлікту. Можна дійти висновку, що мета Шніцлера як митця-імпресіоніста полягає в динамічному зображенні роздвоєної особистості.

Новелу “Лейтенант Густль” зараховують до шедеврів світового новелістичного мистецтва на межі ХІХ - ХХ ст. Так звана офіцерська честь, зумовлена соціальним тиском, - лейтмотив твору. Густль - головний герой новели - раб передусім військового середовища, оскільки навіть саме життя він розглядає лише з позицій кодексу офіцерської честі. Відтак - він типовий носій своєї верстви. Названа новела-монолог - майстерне розкриття (завдяки суцільно проведеному через увесь текст “потоку свідомості”) внутрішнього світу пустого й нікчемного суб'єкта. Змальований персонаж найвище цінує свою належність до війська і відповідно - офіцерську честь. А. Шніцлеру вдалося відтворити психологічне напруження людини, яка перебуває на межі між життям і смертю. У цей час в її “потоці свідомості” зринає все пережите. Прозаїк уникає розлогих описів. Натомість він виокремлює одну промовисту деталь, що співзвучна (чи контрастна) з душевним станом героя. Намагаючись “зупинити мить”, автор концентрує увагу читача на зорових і звукових образах, що подані у русі. Таким чином він фіксує враження. У цьому вбачаємо переваги імпресіоністичного письма.

А. Шніцлер явив досконалу майстерність прозаїка, талановитого розповідача, “віртуоза художньої експресії, короткої фрази” (Д. Детлефсен). Ці художні засоби створюють цілісне враження від змальованої картини. До того ж, його стиль вибудовується на основі передусім зорових, пластичних образів і вражень, “рубаної стилістики”(Р. Дугамель), в якій велику роль відіграють короткі і неповні речення, безособові конструкції, переважно у пасивному стані. Важливим чинником стильового новаторства письменника є його особливий підхід до організації художньо-образного матеріалу твору. Ефект внутрішнього монологу зумовлений лексичними та синтаксичними засобами відображення експресивності.

Основні способи передачі потоку свідомості варіюються в пізніх оповіданнях А. Шніцлера “Панна Ельза” і “Новела сну”. У згаданих творах самобутній метод розкриття психології персонажа, змалювання його характеру, пояснення його вчинків виявляється напрочуд багатим на можливості, нюансованим і художньо переконливим.

Окреслена техніка художнього письма А. Шніцлера - основний інструментарій у дослідженні психології його героїв. Її використання репрезентувало кардинальне зміщення виражальних акцентів художньої оповіді із сюжетотвірних подій на прогнозовані та передбачувані щодо людини епізоди, перехід від зображення фактів людського життя до відтворення фактів і сенсу особистісного буття. Йдеться про найістотніші риси, що сприяли А. Шніцлеру оновлювати художні прийоми у його творчих змаганнях на зламі ХІХ - початку ХХ ст.

Третій розділ “Поетика прози Артура Шніцлера у контексті австрійсько-українських літературних взаємодій” простежує константні та змінні жанрово-стильові особливості прози А. Шніцлера з позицій порівняльного літературознавства (ґенеза, становлення, імпресіоністичні принципи поетики), з'ясовує спільні та відмінні начала прози А. Шніцлера, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника в контексті типологічної спорідненості прози названих авторів.

У підрозділі 3.1. “Дискурс жанру у типологічному сходженні Артура Шніцлера та Василя Стефаника” окреслено стильову домінанту їхнього письма.

В. Стефаник - реаліст у доборі тих тем і мотивів, що фіксували у межах текстового дискурсу експресіоністичну означуваність з врахуванням плодотворної варіативності на рівні художнього опрацювання життєвого матеріалу. Його творам властиве “болісне відчуття” переживання глибинної трагічності світу. Більшість сюжетів він черпав безпосередньо з життя. Воно змальовувалося письменником настільки видозміненим, що не потребувало спеціальних акцентів з метою об'єктивного розкриття внутрішнього світу людини.

А. Шніцлер репрезентував поліфункціональність художнього письма, в основі якого мала місце множинність просторово-часових дій, характерних для австрійського суспільства на зламі ХІХ - ХХ ст.

Прозові зразки А. Шніцлера та В. Стефаника засвідчують естетичну суголосність. На передній план виходить людина стражденна, бунтівна, навіть агресивна, втомлена, депресивна. Ідеться про цілісне буття людини, яка перебуває у трагічній суперечності зі зовнішнім світом. Новели А. Шніцлера (“Весняна ніч у морзі”, “Спадок”, “Прощання”, “Мертві мовчать”, “Смерть холостяка”), а також В. Стефаника (“Скін”, “Стратився”, “Новина”, “Лан”, “Катруся”, “Діточа пригода”, “Мати”, “Сини”) відображають людську самотність та роздвоєння - спільні мотиви у творчості австрійського й українського письменників.

Підрозділ 3.2.“Новелістика Артура Шніцлера та Івана Франка: поетика тексту” артикулює акцент на предметні уподібнення й протиставлення. Йдеться про вичерпну увагу до внутрішнього світу особистості, орієнтації на аналогічні екзистенційні виразники людського буття. Це ілюструють новели “Син”, “Вмирання”, “Лейтенант Густль”, “Вуаль Беатріче”, “Сопілка пастуха” А. Шніцлера та “Терен у нозі”, “Як Юра Шикманюк брів Черемош”, повісті “Лель і Полель”, “Для домашнього вогнища”, “Сам собі винен”, “Перехресні стежки” І. Франка.

Зразки малої прози А. Шніцлера та І. Франка наділені спільними і відмінними жанровими ознаками з огляду на стійкість мистецьких формул, перебіг подій та досягнення масштабних результатів на тлі розвитку як австрійської, так, у першу чергу, української літератур. Специфічною формою світовідчуття був спосіб передачі фатальних обставин під пером не тільки А. Шніцлера, але й І. Франка. Обидва художники слова надавали пріоритетне значення мові персонажа, нарації, осмисленню змісту первинної асоціації. Наскрізні натяки, внаслідок чого формувався нерідко “текст у тексті”, мали (у просторі дискурсивності) понятійний зв'язок з такими проявами людської екзистенції та розгубленості, як страх, самотність, а також смертельна несподіваність.

Переплетення тонких граней свідомого і підсвідомого, реальності й ілюзії наявне у багатьох зразках художньої спадщини А. Шніцлера (п'єси “Анатоль”, “Парацельс”, новели “Бенефіс”, “Прощання”, “Передбачення долі”, повість “Новела сну”) та І. Франка (п'єса “Сон князя Святослава”, драма “Украдене щастя”, новели та оповідання Бориславського циклу - “На роботі”, “Boa constrictor”, “Ріпник”, “Навернений грішник”). Типологічно близькими є й загальні засади поетики. Тут і суб'єктивний погляд оповідача, актуальна часово-просторова логіка, імпресіоністична реалізація кольору, концепція людини, її психодуховність.

У підрозділі 3.3. “Артур Шніцлер - Михайло Коцюбинський: тематична спорідненість прози” висвітлено найбільш вагомі композиційні та змістові характеристики прозових зразків австрійського й українського майстрів слова.

М. Коцюбинський та А. Шніцлер зосереджувалися на системі новаторських віянь доби - початку ХХ ст. Це створювало сприятливий мікроклімат для знакових естетичних елементів, позахудожніх чинників, а також для концептуальної новизни інтерпретацій стосовно вічних образів та мотивів.

Як у Шніцлера, так і в Коцюбинського внутрішній монолог був стабільною ознакою у процесі характеристики персонажів. Розкриваючи глибини людської психіки, головний акцент вони робили на тому визначальному, що було осердям їхніх трактувань. Крізь призму імпресіоністичних тенденцій зримо проступає суголосність новел М. Коцюбинського “Сон” та А. Шніцлера “Новела сну”. Обидва твори мають багато спільного на рівні змістового наповнення, щодо настроєвості, колористики, художнього забарвлення загалом. Автори будують сюжети не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на змінах почувань і переживань героїв. Вони не визнають надмірних авторських тлумачень і пояснень. Говорять, згадують, роздумують самі персонажі. Велику роль у новелах А. Шніцлера (“Вмирання”, “Квіти”, “Лейтенант Густль”, “Вбивця”, “Сопілка пастуха”) та М. Коцюбинського (“Цвіт яблуні”, “На камені”, “З глибини”, “Невідомий”, “Intermezzo”, “Поєдинок”) відіграють майстерно написані діалоги і монологи.

Лаконізм А. Шніцлера, В. Стефаника, І. Франка та М. Коцюбинського, який водночас поєднувався з доцільною змістовністю і потужним емоційним впливом на читача, був результатом тих тенденцій, які визначали плодотворність розвитку малої прози кінця XIX - першої половини XX ст.

У Висновках викладені основні результати дослідження.

Творчість Артура Шніцлера - в іпостасях ґенези та функціонування - відіграла значну роль у розвитку австрійського письменства останньої третини ХІХ та першої половини ХХ ст.

Витоки прозового доробку А. Шніцлера традиційно пов'язуються з 1890 роком. Активні проби його пера датовані десятиліттям 1870 - 1880 рр. Зіставна характеристика набутку 80-х рр. свідчить про те, що еволюція А. Шніцлера як прозаїка мала свою закономірну дикцію.

Для творчої манери А. Шніцлера характерні різні жанрові модифікації, різновекторні художні моделі та складові багатьох стильових ходів. Його раннім прозовим зразкам властива натуралістична манера. У них домінувала ідея, спрямована на витворення реального ефекту “напруженого очікування”, позначеного поєднанням дійсності й видимості. Розгортання картин у сюжетній канві спричиняє посилення згаданого ефекту крізь призму розуміння художнього мислення А. Шніцлера з огляду на функціональну співвіднесеність.

Художні прийоми А. Шніцлера співзвучні зі стилістичними пошуками, що були типовими для творів Генріка Ібсена, Гі де Мопассана, Августа Юхана Стріндберґа, Антона Чехова.

Ранній період творчості А. Шніцлера примітний тим, що письменник віддавав перевагу жанру драматургії. Проте, досліджувана проза - вершинна модель художньої думки. У рамках ранньої прози він апробував низку мистецьких підступів. Вони згодом визначили його індивідуальний напрямок, що був суголосним імпресіоністичним засадам. Поміж ними мали місце варіативність, певна універсальність. Все це творило гармонію між так званими осями, коли творець не маніпулює антропоцентричним сприйняттям дійсності, а малює її. Так, наприклад, новели “Спадок” та “Інший” були тим першим результатом, що дав дієвий імпульс творенню внутрішнього монологу. Він увінчав імпресіоністичні знахідки А. Шніцлера з огляду на світосприйняття, об'єктивно відтворене в новелі “Лейтенант Густль”.

В оригінальній практиці А. Шніцлер був вірним реалістичному способові моделювання світу й людини. З метою адекватного змалювання реальної картини він активно впроваджував модерністську, новітню техніку наративу і вдавався до імпресіоністичної поетики, виразної деталі, метафори, яскравої реалії.

Поетика прози А. Шніцлера постає предметною величиною у контексті австрійсько-українських літературних взаємодій кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. У цьому зв'язку творчі пошуки як А. Шніцлера, так і В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського, були суголосними тенденціям розвитку європейського літературного процесу досліджуваної епохи. Індивідуальний авторський стиль названих новелістів формувався під впливом духовного досвіду однієї історичної доби. Для неї були характерні прояви гуманістичних критеріїв, що складали споріднену естетичну ієрархію психологічних, натуралістичних, імпресіоністичних, символістських трактувань світу.

У художніх творах А. Шніцлера та В. Стефаника самоутверджується самобутність австрійських та українських духовних цінностей з огляду на загальнолюдський набуток та національні джерела. Універсальні вартості мають свої модифікації. Письменники вдало вкраплювали етнографічно-побутові деталі, предметні картини з життя персонажів. Перенесення основної уваги на духовні процеси людини зумовило значні зміни в композиції творів названих новелістів. Вони будували сюжети не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на змінах почуттів і переживань. В їхніх творах відсутні ускладнені синтаксичні конструкції. Речення стислі, прості за будовою, іноді уривчасті, з пропущеними окремими членами. Особливо важливі понятійні знаки, що виділяються за допомогою інверсій.

В. Стефаник та А. Шніцлер уникали всеохопності, розлогих описів. Натомість вони виділяли одну промовисту деталь, що співзвучна чи контрастна до душевного стану героя. Автори концентрували увагу читача на зорових і звукових образах, передаючи їх у русі, фіксуючи враження від пережитого.

У поетиці малої прози І. Франка та А. Шніцлера особливу роль відіграли засоби імпресіоністичного письма. Йдеться про елементи, що виявляли авторське ставлення до художньої дійсності. Їхнє значення у багатьох творах названих новелістів - наріжний камінь з погляду на композиційну структуру та ідейно-тематичний зміст. В оповіданнях “Ріпник”, “Вівчар”, “Яць Зелепуга”, “На роботі”, “Навернений грішник” І. Франка та новелах “Вмирання”, “Мертві мовчать”, “Лейтенант Густль”, “Потрійне попередження”, “Гра на світанку”, “Дружина мудреця”, “Повернення Казанови” А. Шніцлера здебільшого переважає виразне, колоритне образотворення. Образ міста, його історичного минулого у художній тканині І. Франка (Борислав) та А. Шніцлера (Відень) відтворюються - з погляду наратології - виразними штрихами, що конкретизують розуміння конотацій творця.

У зразках малої прози І. Франка та А. Шніцлера мають місце пленерні світовідчуття, а також та настроєність, що зосереджує увагу читача на внутрішньому світі героя, його переживаннях. Вони стають яскравими тому, що автори вдаються до синкретизму - поєднання різних виражальних засобів, зокрема, музики та живопису. Ця сполучність сприяє розкриттю “потоку свідомості” і набуває нових чуттєвих компонентів. Зразки малої прози І. Франка та А. Шніцлера свідчать про їхню художню довершеність. Вона знайшла свій вияв в утвердженні позиції оповідача як стороннього спостерігача, його орієнтації на просте відтворення “сцен, узятих із життя”, з одночасною відмовою від “роздумів”, які має робити сам читач. Усе це підпорядковується ілюзії “голої правди”.

Для А. Шніцлера та М. Коцюбинського було примітне прагнення давати ефективну відповідь на так звану “зустрічну хвилю”, що сприяла урізноманітненню та збагаченню національних культур на рівні міжлітературних взаємозв'язків і взаємодій.

В аналізованих новелах М. Коцюбинського (“На камені”, “Лялечка”, “З глибини”, “Невідомий”, “Intermezzo”, “Сон”) і творах А. Шніцлера (“Самотньою дорогою”, “Вмирання”, “Яка то мелодія!”, “Новела сну”) наявні подібні імпресіоністичні риси. У художній практиці митців присутні такі конкретні мистецькі засоби, які вони цілеспрямовано використовували. Спираючись на імпресіоністичне світобачення, стрижневу імпресіоністичну настанову, М. Коцюбинський та А. Шніцлер неодноразово вдавалися до аналогічних способів відтворення переживань героїв. Аналітизм, лаконізм і поглиблений психологізм - найважливіші спільні риси творчої манери А. Шніцлера, а також В. Стефаника, І. Франка. М. Коцюбинського. На зміну переобтяженому нагромадженню подробиць, розлогим епічним описам у їхніх новелах приходить влучна, семантично-містка деталь.

Окрім спільних рис у творчості названих новелістів у їхніх творах наявні й відмінні штрихи. Художня світобудова митців різниться з огляду на традиції, звичаї, реалії полікультурного оточення. Ілюстративною постає порушувана ними проблематика стосовно становлення людської особистості, усвідомлення нею належного їй місця, характеру людських взаємозв'язків.

Типологічні збіги у розвитку австрійської та української новелістики віддзеркалюють світові тенденції становлення малої прози у її русі до сконцентрованості, логічної стислості, тяжіння до емоційного впливу. Все це свідчить на користь об'єктивного вивчення прози Артура Шніцлера в контексті австрійсько-українських літературних взаємодій кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Бродська О.О. Твори Пауля Целана в критичних інтерпретаціях та перекладах Василя Стуса / О.О. Бродська // Наукові записки [серія : Філологічні науки (літературознавство)]. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - Вип. 69. - Частина 1. - С. 84 - 90.

2. Бродська О.О. Артур Шніцлер : стилістика творчості / О.О. Бродська // Новітня філологія. - Миколаїв : Вид-во МДГУ імені Петра Могили, 2007. - №8 (28). - С. 102 - 113.

3. Бродська О.О. Публіцистичні виступи Артура Шніцлера : дискурс внутрішньої організації тексту / О.О. Бродська // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка : [серія : Філологічні науки]. - Луганськ : Вид-во Луганськ. нац. ун-ту, 2009. - Випуск 19 (182). - С. 129 - 137.

4. Бродська О.О. Тематична спорідненість прози М. Коцюбинського та А. Шніцлера / М.І. Зимомря, О.О. Бродська // Наукові записки. - Випуск 85. [серія : Філологічні науки (літературознавство)]. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. - С. 169 - 179.

5. Бродська О.О. Мала проза Івана Франка та Артура Шніцлера : поетика тексту Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Збірник наукових праць. - Випуск 85. [серія : Лінгвістичні науки]. - Одеса : “Астропринт”, 2010. - С. 27 - 38.

6. Бродська О.О. Світ особистості у прозових творах М. Коцюбинського та А. Шніцлера : психологічна вмотивованість вчинків / О.О. Бродська // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди [серія : Літературознавство]. - Випуск 1 (61). - Частина перша. - Харків : ППВ “Нове слово”, 2010. - С. 50 - 58.

7. Бродська О.О. Артур Шніцлер в оцінках, відгуках, інтерпретації / О.О. Бродська // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського // Збірник наукових праць. - Випуск 85. [серія : Лінгвістичні науки]. - Одеса : “Астропринт”, 2011. - С. 14 - 23.

Додаткові публікації:

8. Бродська О.О. До питання про австрійську літературну традицію кінця ХІХ - початку ХХ століття / О.О. Бродська // Вісник факультету романо-германської філології : [збірник праць молодих науковців] / за ред. В.П. Кеміня. - Вип. 1. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, 2006. - С. 85 - 92.

9. Бродська О.О. До питання про концепцію світової літератури в оцінках Івана Франка / О.О. Бродська // Франкознавчі студії / Є. Пшеничний (голов. ред.), Л. Винар, В. Винницький та ін. - Випуск четвертий. - Дрогобич : Коло, 2007. - С. 33 - 39.

10. Бродська О.О. Проза Артура Шніцлера : дискурс жанру у типологічному зіставленні з творами Василя Стефаника / О.О. Бродська // Сучасні проблеми германістики в Україні : матеріали міжнародної наукової конференції / Відпов. ред. Т.Р. Кияк, В.М. Лопушанський. - Дрогобич : Видавець Сурма, 2008. - С. 501 - 513.

11. Бродська О.О. Техніка художнього письма Артура Шніцлера мовою першотвору (на матеріалі новели “Вмирання”) / О.О. Бродська // Система тексту : інтеркультурний вимір : Наукові записки факультету романо-германської філології. [Том ІІ. - серія : Філологічні науки]. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, 2008. - С. 35 - 42.

12. Бродська О.О. Художній світ Артура Шніцлера : жанрові особливості прози / О.О. Бродська // Перекладознавчі студії : поетика тексту / [міжвідомчий науковий збірник]. Випуск 2. - Дрогобич : Посвіт, 2009. - С. 26 - 34.

13. Бродська О.О. Художній світ Артура Шніцлера : проблематика і стиль (1890 - 1900 рр. ХІХ ст.) / О.О. Бродська // Світ мови : поетика текстових структур : [науковий збірник на пошану професора Анатолія Мойсієнка] / за ред. проф. М. Зимомрі. - Київ - Дрогобич : Посвіт, 2009. - С. 136 - 144.

14. Бродська О.О. Артур Шніцлер у перекладах Івана Мегели : особливості прочитання діалогу / О.О. Бродська // Особистість на тлі епохи [матеріали міжнародної наукової конференції]. - Дрогобич : Посвіт, 2010. - С. 111 - 112.

15. Бродська О.О. Артур Шніцлер : поетика тексту. Монографія / О.О. Бродська [за ред. М. Зимомрі]. - Дрогобич : Посвіт, 2011. - 180 с.

Рецензія на монографію: Зимомря І. Художня світобудова Артура Шніцлера : конструювання рецептивного концепту // Життя у світлі освіти. Studia in honorem. Науковий збірник на пошану Ярослава Грицковяна / За ред. проф. І. Добрянського, проф. М. Зимомрі. - Кіровоград-Кошалін-Торонто-Дрогобич : Посвіт, 2011. - С. 171 - 179.

АНОТАЦІЇ

Бродська О.О. Творчість Артура Шніцлера: контекст австрійсько-українських літературних взаємодій. - Рукопис.