Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

УДК 821.161.1 - 3 Мережковський 09

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Агіографічні мотиви в романізованих біографіях Д.С. Мережковського

10.01.02 - російська література

Чемоданова Марина Федорівна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Андрущенко Олена Анатоліївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук Новохатський Дмитро Володимирович, Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта), в.о. доцента кафедри іноземної філології та методики викладання мережковський агіографічний релігійний

Захист відбудеться «25»травня2011 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221-А.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий «21» квітня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І. В. Разуменко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Д. С. Мережковський - один із засновників російського символізму, поет, белетрист, критик та релігійний мислитель - більшу частину свого плідного й сповненого творчістю життя провів на еміграції (1919 - 1941). За роки вигнання він створив єгипетську дилогію «Народження богів. Тутанкамон на Криті» і «Месія», цілу низку романізованих біографій та релігійно-філософських есе, безліч публіцистичних статей. Однак написані ним у цей період твори вважалися і за життя письменника, і нині - апріорі слабшими за створені в Росії. Чималою мірою це зумовлено темами, до яких звертався Мережковський, а також стриманими відгуками емігрантської критики. Поза тим, художній та філософський досвід письменника загалом відповідав тенденціям тогочасної російської літератури. Як і його сучасники у вигнанні, він відчував свою особливу місію щодо збереження російської культури, її мови, а також протистояння атеїзму в більшовицькій Росії. Водночас, залишаючись вірним своїм релігійно-філософським поглядам, Д. С. Мережковський тримався осібно в середовищі російського Зарубіжжя.

Повернення його спадщини до читача після десятиліть забуття вимагає нового прочитання й передбачає реконструкцію художніх та філософських пошуків автора, що дасть можливість визначити його роль і місце в літературі російського Зарубіжжя.

Написані ним у 1920-ті - 1930-ті рр. книги «Наполеон» (1929), «Тайна Запада: Атлантида - Европа» (1931), «Иисус Неизвестный» (1932 - 1934), «Павел и Августин» (1937), «Франциск Ассизский» (1938), «Жанна д'Арк» (1938), «Данте» (1939) та ін. - свідчать про активну трансформацію романного жанру, спричинену тяжінням письменника до синтезу філософського й художнього первнів. Та спільним для доробку Д. С. Мережковського цього часу є спрямованість його головної думки до образу Христа. Він намагався представити історію людства як рух до Царства Третього Завіту або Духа, а вибраних ним героїв - святими цієї нової релігії.

Для реалізації цього масштабного завдання Д. С. Мережковський на формально-змістовому рівні використовує «пам'ять жанру» (М. М. Бахтін) житія з характерною для нього системою агіографічних мотивів. Виявлення цих мотивів, з'ясування закономірностей їх взаємодії як системи, а також причин їхньої трансформації може стати ключем до більш глибокого проникнення у творчий світ художника, відкриває додаткові можливості як для характеристики біографічної тенденції в російській літературі ХХ ст., так і в індивідуальній авторській моделі жанру.

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що до теперішнього часу функціонування агіографічних мотивів у романізованих біографіях Д. С. Мережковського не досліджене, без чого важко говорити про художньо-філософську специфіку творів, створених ним на еміграції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди в рамках реалізації комплексної теми «Проблема особистості в російській літературі XVIII - XX ст.». Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради університету (протокол № 6 від 21.12.2007).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити специфіку функціонування агіографічних мотивів у романізованих біографіях Д. С. Мережковського в контексті його релігійно-філософських пошуків.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

- з'ясувати ступінь дослідженості проблеми у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві;

- охарактеризувати тематичну схему житія, виокремити компоненти, що становлять його канон;

- визначити місце книги «Жанна д'Арк» у структурі трилогії «Лица святых от Иисуса к нам»;

- виявити патериковий характер біографій св. Павла, св. Августина й св. Франциска Ассізького;

- дослідити агіографічні мотиви й причини їх трансформації в книзі «Жанна д'Арк»;

- проаналізувати особливості агіографічної ієрархії в книзі «Данте» в контексті православної та західної традиції;

- визначити місце образу Данте в міфологізованому культурному полі;

- уточнити закономірності розвитку російської літературної біографії в ХХ ст.

Об'єкт дослідження - романізовані біографії Д. С. Мережковського «Жанна Д'Арк» і «Данте».

Предмет дослідження - особливості функціонування агіографічних мотивів у романізованих біографіях «Жанна д'Арк» і «Данте».

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять роботи вітчизняних і зарцбіжних дослідників із проблем символізму (Л. Колобаєва, А. Пайман), літератури російського Зарубіжжя (В. Агеносов, А. Алексєєв, Т. Буслакова, О. Лавров О. Коростельов, В. Костиков), житійної літератури (Д. Ліхачов, А. Робінсон), інтертекстуальності (І. Ільїн, І. Смирнов, Н. Фатєєва), літературної біографії (Є. Пономарьов, І. Плюханова). У роботі використані досягнення методик мотивного й цілісного аналізу художніх творів (М. Гіршмана, Ю. Лотмана), а також роботи, присвячені творчості Д. Мережковського (О. Андрущенко, І. Приходько, В. Полонський, Т. Пахмусс, М.-Л. Додеро Коста, О. Кулешова, Я. Саричев).

Сформульована мета й поставлені завдання обумовили використання методів цілісного, мотивного, порівняльно-типологічного аналізу художніх творів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому здійснюється спроба охарактеризувати роль та особливості функціонування агіографічних мотивів у романізованих біографіях Д. Мережковського «Жанна д'Арк» і «Данте». В основі концепції цієї дисертації лежить думка про те, що центральна релігійно-філософська ідея письменника про релігію Духа або Третього Завіту вимагала створення особливої форми біографії, у якій реалізовувалася тематична схема житія святих. Уперше простежені особливості функціонування агіографічних мотивів в «житії» жінки-святої (Жанна д'Арк) і створення агіографічної ієрархії в життєписі італійського поета; встановлені причини трансформації традиційних житійних мотивів, виявлене співвідношення рис жанрових різновидів житія й патерика; уточнені уявлення про своєрідність літературної біографії російського Зарубіжжя.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки дисертації можуть бути використані при вивченні особливостей літературної біографії російського Зарубіжжя в першій половині ХХ ст. у вищій школі, на спецкурсах і спецсемінарах, а також у подальших дослідженнях творчості письменника.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Робота в повному обсязі обговорювалася на засіданні кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Основні положення й результати дисертації відображені в доповідях, виголошених на Міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л. Я. Лівшиця (Харків, 2008, 2009, 2010, 2011), на Всеукраїнських наукових конференціях «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2008, 2009, 2010, 2011), на XIX Міжнародній науковій конференції «Мова й культура» імені проф. С. Бураго (Київ, 2010).

Основні положення дисертації викладені в 9 публікаціях, 5 з яких надруковані в спеціалізованих наукових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що нараховує 138 позицій. Дослідження викладене на 183 сторінках, з них 168 - основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі дається обґрунтування вибору теми дисертації та її актуальність, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами й планами, формулюється мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначаються методи аналізу, розкривається наукова новизна й практичне значення отриманих результатів, міститься інформація про апробацію дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі «Історія вивчення проблеми», що складається з двох підрозділів, розглядаються відгуки критиків та істориків літератури про твори, написані Д. С. Мережковським на еміграції. У підрозділі 1.1. «Емігрантська проза Д. С. Мережковського у відгуках сучасників» відзначається, що відгуки на твори письменника нечисленні й належать письменникам і критикам-емігрантам О. Бахраху, Ю. Терапіано, М. Цетліну, Вл. Ходасевичу, І. Ільїну, М. Слоніму, В. Зеньковському, Вл. Ільїну та ін. Перша спроба цілісного осмислення емігрантського періоду творчості письменника була здійснена Г. Струве. Він не був поблажливий до Мережковського, відзначаючи перевантаженість його творів інтелектуальними побудовами та пов'язаність їх однією релігійною ідеєю. У підрозділі аналізуються також відгуки М. Бердяєва, К. Мочульського, Б. Шлецера, Б. Поплавського, О. Купріна, Б. Вишеславцева.

У підрозділі 1.2. «Особливості вивчення романізованих біографій письменника в сучасному літературознавстві» аналізуються дослідження, які є теоретико-методологічною основою дисертації (Т. Пахмусс, М.-Л. Додеро Коста, В. Полонського). У статті В. Полонського сформульована цінна думка про те, що в книзі про Наполеона через «систему агіографічних мотивів» (мотив походження майбутнього подвижника з роду, в якому вже був святий; мотив народження від цнотливих батьків; мотив чудесного порятунку від смерті в дитинстві; мотив випробування тощо) реалізована «житійна субформа». Такий підхід видається продуктивним і плідним не тільки для дослідження книги «Наполеон», але й інших романізованих біографій письменника. Саме ці мотиви використані ним і при створенні біографій Данте й Жанни д'Арк. Мережковський бачив їх не тільки провісниками релігії Третього Завіту, але й її святими. Тож маємо підстави розглядати ці книги в рамках тієї тенденції в російській біографіці, яку В. Полонський називає «функціональною». У нашій роботі ми спираємося на спостереження дослідника щодо функціонування агіографічних мотивів у біографіях, створених Мережковським, а також на його типологію цього жанру.

У підрозділі розглядаються статті Т. Пахмусс, О. Лаврова, О. Андрущенко, О Ніколюкіна, В. Жукова, О. Коростельова, В. Хрисанфова, В. Костикова, монографія О. Кулешової «Притчи Дмитрия Мережковского: единство философского и художественного» (2007), а також роботи, присвячені російської агіографії (Д. Ліхачов, А. Робінсон та ін.).

Актуалізація жанрової субформи в літературі російської еміграції була невипадковою: вона пов'язана з ситуацією відірваності від рідної землі: її історія, її минуле осмислювалися в категоріях «свята», «віща», протиставлених безбожній та жорстокій більшовицькій Росії (романізовані біографії М. Алданова, Вл. Ходасевича, Б. Зайцева). Співвіднесення релігійної ідеї з долею еміграції стає однією із провідних тенденцій у літературі 1920 - 1930-х рр. Поряд із житіями святих та мучеників письменники російської еміграції створюють і «житія» лиходіїв (М. Алданов, Р. Гуль). Мережковський у зверненні до агіографічної форми не був самотній, до неї тяжіло чимало письменників російської еміграції, проте його різновид біографії був обумовлений ідеєю, яка спричинила певну трансформацію агіографічних мотивів. Від своїх колег він різко відрізнявся тим, що ця ідея виводила оповідь за рамки Росії, життя російських «святих», автор осмислював релігійні долі всього людства.

У другому розділі «Агіографічні мотиви в книзі Д. С. Мережковського “Жанна д'Арк”» відзначається, що книга була написана в 1938 р. і включена до циклу письменника «Лица святых от Иисуса к нам». До нього ввійшли також «Павел и Августин» (1937) і «Франциск Ассизский» (1938). Книга «Жанна д'Арк» є прикметною як «житіє» жінки, народної героїні Франції. Мережковський осмислює її духовний подвиг на одному рівні з Павлом і Августином, а також із Франциском Ассізьким. У біографіях цих святих чітко простежується «пам'ять жанру» патерика, у якому в житті подвижника нерідко траплялися і гріховні вчинки поряд зі справжнім християнським подвижництвом. Агіографічні мотиви, які використовує Мережковський, трансформуються. Житіям узагалі не властиво показувати двоїстість постаті святого, для письменника ж цей прийом є особливо плідним, причому контрастом виступають як «герої» його житій, так і окремі сторони їхніх особистостей, імена, мова тощо. Це дає можливість продемонструвати болісний і сповнений драматичних подій шлях святого до релігії Третього Завіту. Для циклу характерні мотиви народження від цнотливих батьків, випробування юного подвижника на чужині, затворництва, руху, зведення притулку, розуміння мови тварин (птахів), пустельництва, а також такі мотиви-топоси, як мандри, залишання дому (батьківщини) і майна (багатства). З огляду на підпорядкування Мережковським життєпису своїх святих концепції майбутньої Церкви Духа, у якій провідну роль відіграє жіночий усепримирливий первень, до цих мотивів додається і загалом невластивий агіографічній традиції мотив материнської любові.

У книзі «Жанна д'Арк» натомість простежується пам'ять жанру житія, а не патерика. Ключовими в книзі про Жанну є її видіння або «голоси». З одного боку, це відповідає історичній правді, з іншого - видіння взагалі характерні для біблійної й агіографічної літератури. Сумніви у вірогідності відомостей або недостатнє знання дає письменникові широкі можливості для міфологізації постаті Жанни. Елементом міфологізації є опис місця проживання героїні (язичеський пейзаж поєднується з прикметами християнського світу), її походження (мати, що поклонялася і християнській святині, і язичеській), андрогінна природа Жанни («мужньо-жіночна привабливість»), пророцтво про Діву, видіння. Як і всі християнські подвижники, що змушені зберігати вірність своїм переконанням, героїня виявляє чудеса нечуваної мужності, поводиться так переконливо й спокійно, що зупиняє катів, готових піддати її катуванню. За агіографічною традицією Жанна зазнає багаторазових випробувань, і, подібно до християнських подвижників, залишається вірною своїм переконанням. Постать Жанни, її переконаність у силі Голосів і справедливості обраного шляху не зазнають змін упродовж усієї книги.

У «житії» Жанни д'Арк письменник вдається до використання мотивів, які зазвичай використовуються в агіографічній літературі: народження від цнотливих батьків, випробування юної подвижниці на чужині, випробування віри, а також мотиви-топоси мандрів, залишання дому (батьківщини). Поза полем його зору опинилися мотиви, що були плідними для створення ним життєписів Павла, Августина й Франциска Ассізького - залишання майна (багатства), зведення притулку, розуміння мови тварин (птахів) та пустельництва. Причин цьому, на наш погляд, декілька. Очевидно, що в «житії» Жанни автор користувався більшою кількістю історичних джерел, які, скомбіновані й частково трансформовані, відповідають історичній дійсності. З іншого боку, аналогом цього життєпису є таки не патерик, як у перших двох книгах циклу, а саме житіє: Жанна жодного разу не зробила гріховного вчинку, її шлях повністю відповідає вимогам до життя святого (виклад життя Жанни згідно із сакральним календарем, сакральний хронотоп). Як і в інших частинах циклу, Мережковський долучає ім'я своєї героїні до цілої низки імен, що символізують справжню святість (св. Тереза Лізьєська), розвінчання містичного ореолу (А. Франс), справжню любов (Ш. Пеґі), зіставляє події її життя з віхами життя Христа: спокуса невір'ям, богополишеність, страждання, збіг подій життя із сакральним календарем, мученицька смерть, що загалом характерно для старообрядницької традиції. Жанна д'Арк протиставляється офіційній владі, представникам римської католицької церкви, англійцям, а також пізнішим скептикам (Вольтер, А. Франс, лікарі-психіатри, історики XIX ст.). Книга «Жанна д'Арк» сповнена публіцистичного пафосу через алюзії на сучасну письменникові дійсність, а також у зв'язку з його боротьбою за ідеали майбутньої церкви Духа.

Третій розділ «Трансформація агіографічних мотивів у книзі Д. С. Мережковського “Данте”» складається з восьми підрозділів. У підрозділі 3.1. «Творча історія книги» реконструюється історія створення й публікації книги в контексті російської літератури першої половини ХХ ст. і власної творчості письменника. Основним джерелом для Мережковського є творчість поета, а також низка присвячених йому досліджень, передусім - «Життя Данте Аліґ'єрі» Боккаччо. Книга складається з двох великих частин: «Жизнь Данте» та «Что сделал Данте». Автор спершу подає опис життя пророка нової релігії, сповнене страждань, випробувань, мандрів, а лише потім пояснює сенс його подвигу для нової релігії. До структури першої з частин книги включена передмова автора «Данте и мы». Мережковський спочатку написав іншу передмову, у якій згадував дві свої зустрічі з Муссоліні, і італійський переклад уперше публікувався із присвятою цьому політичному діячеві: «Беніто Муссоліні. Виконавцеві пророцтва ця книга про Данте-пророка». Розповідь про зустрічі з Муссоліні містила надмірні лестощі, прагнення вписати його в культурний контекст, і навіть порівняння диктатора з Фаустом. Це свідчить про безсумнівне захоплення цією постаттю, а також про невміння Мережковського оцінювати справжню сутність політичних подій та про бажання догодити людині, від якої залежав в ті роки його добробут. У російському виданні «Данте» (1939) і присвята, і сторінки передмови, де згадувався Муссоліні, були вилучені.

У підрозділі 3.2. «Комплекс агіографічних мотивів, пов'язаних із походженням Данте» відзначається, що книга відображає релігійно-філософські шукання Мережковського, а за структурою й самою суттю нагадує інші життєписи письменника. Тут він використовує систему агіографічних мотивів, яка відповідає жанру патерика, а не житія: розкриває нерідко гріховну сутність поета, показує негативні сторони його особистості, а також говорить про його двоїстість. Подібна інтерпретація суперечить не тільки усталеній традиції тлумачення творчості Данте, але й самій творчості поета та особливостям його біографії.

Згідно з агіографічною традицією, до опису життя святого зазвичай долучалася передмова агіографа, котрий славив святого, його рід або батьківщину. Цю функцію в книзі виконує авторська передмова «Данте и мы». Мережковський використовує низку усталених компонентів, які складали жанровий канон патерика: походження праведника, його народження й виховання, видіння, діалог з Богом (ангелами), вчинки й здійснені ним чудеса, огорнена таємницею смерть, а також зіставлення з іншими святими. Письменник звертається також і до інших стандартних мотивів або їхніх комбінацій (байдужість до дитячих забав, мотив руху, вигнання, особливі стосунки зі світом рослин і тварин і ін.).

Мережковський змушений був сакралізувати повсякденні, побутові обставини, часом перебільшуючи їхнє значення або інтерпретуючи їх зі відповідно до своєї концепції. Він орієнтувався не на східну, а на західну традицію опису життя святого, оскільки воно має певну перспективу, тобто його шлях подається як поступове сходження до святості: від земного життя до небесного буття. Патерик міг також розповідати і про індивідуальний шлях до святості, що не завжди надається до наслідування. У випадку із книгою про Данте це має суттєве значення: він ставав святим нової релігії, як один із нечисленних обранців в історії людства, але в його біографії було багато такого, що не варто наслідувати (любов до власності, хтивість, грошові борги, участь у політичних інтригах та ін.).

Автор розгортає свою оповідь згідно з патериковим каноном. Щоправда, замість літописної благодаті, притаманної опису тих місць, де з'являється на світ праведник, письменник говорить про те, що у Флоренції, коли народився Данте, точилися війни. Імена батьків відомі, але дата народження, як і в інших святих, доволі приблизна - під знаком Близнюків. Проте це дає підстави вважати, що його особистості властива двоїстість, що й визначила характер Данте, спосіб мислення і його релігійну долю. Не менше значить отримане ім'я та його рід, що хоч і не належав до найзнаменитіших родів Флоренції, але в ньому вже просіяв праведник - хрестоносець Каччагвіда, прадід поета. Відомі історичні дослідження не пов'язують рід Данте з римлянами, однак тут виявляється важливішою не історична правда, а міфопоетична вигадка. Мережковський уводить патериковий за своїм характером мотив ганьби, що вкрила найближчих предків святого. Мова йде про можливу зраду батька, його заняття лихварством, ув'язнення й, нарешті, відмову помститися за вбивство рідного брата. Тут проявляється негативна рецепція агіографічного мотиву.

У підрозділі 3.3. «Життя Данте й сакральний календар» підкреслюється, що святість Данте для нової релігії Третього Завіту зумовлена сакралізацією календаря: священними виявляються дні або роки, коли з поетом відбувалася важлива подія або ці дати були визначальними для його долі. Таким чином, мотив відповідності життя святого сакральному календарю суттєво трансформується. Дата народження поета нез'ясована - письменник указує 1265 рік, а день залишився в історії незафіксованим. Сакрального сенсу набуває 15 травня 1275 року. Ця дата не відзначена у християнському календарі, але є «найбільшою» подією як у житті поета, так і в історії людства - це день зустрічі з Беатріче. Сакральним виявляється і вік Данте - дев'ять років, з нього розпочинається відлік усіх подій у житті поета, земне тривання яких поєднується з позачасовим. Ще одна дата, що сакралізується Мережковським, але не є такою у християнському календарі, - 1280 рік, яку автор пов'язує з виходом книги А. Капеллана «Про кохання» («De amore»). Вона стала джерелом натхнення для багатьох поетів, творців «найсолодшого» провансальського стилю, на її сторінках проголошувалася різниця між коханням у шлюбі та поза ним, оспівувалась дама серця. На думку письменника, ця книга визначила ставлення до кохання й Данте. Наступна дата, пов'язана з нею, - 1283 рік, коли під її впливом було започатковано проведення свята «Володаря кохання». Автор у процесі сакралізації в цьому випадку спирається і на християнський, і на язичеський календарі. Таке поєднання дає можливість підкреслити дві грані особистості поета: у внутрішню суперечку вступають два уявлення про кохання - чуттєве, язичеське за своєю природою, і християнське, цнотливе. Важливим постає в оповіді Мережковського 1282 рік, коли молодий Данте «міг бачити» на вулицях воєначальника Флорентійської комуни капітана дель Пополо або Паоло Малатеста, якого убив брат разом зі своєю зрадливою дружиною Франческою да Ріміні, заставши коханців удвох. День смерті Беатріче - 8 (або 9) червня 1290 року - найтрагічніша дата в житті поета. Ще один об'єкт сакралізації Мережковського - 1295 рік, час написання «Нового життя».

Поряд із датами, що набувають сакрального осмислення в книзі «Данте», автор наводить групу дат, які фіксують соціальне зростання поета як громадянина Флоренції. Соціальний аспект життя Данте є важливим для характеристики святого майбутньої релігії, тому що, перебуваючи на службі громадян, він чесно виконував свої обов'язки, а в дні міжусобиці, яка вибухнула у Флоренції 15 травня 1300 року, прийняв єдино правильне рішення про вигнання з міста призвідників безладу з обох ворогуючих станів. Говорячи про громадське служіння поета, автор розглядає події у Флоренції в контексті споконвічної релігійної суперечки про церкву й державу.

У своїй книзі Мережковський наводить безліч точок дотику життєпису Данте з біблійним тлумаченням життя Христа. Письменник зближує поета з Ісусом через численні зіставлення й паралелі. Коментуючи його твори або вчинки за посередництвом Біблієї, він контамінує Святе Письмо так, щоб це зближення стало особливо явним. У книзі є варіант агіографічного мотиву таємничої смерті праведника. Сакралізуючи смерть Данте, пов'язуючи її з певною датою в церковному календарі, Мережковський описує, як поет ховає тринадцять частин «Раю». Таким чином, поряд із фактом біографії сакралізується і факт його творчості. Чудесним виявляється порятунок заключної частини поеми, підказаний самим Данте уві сні, що наснився одному з його синів.

Найширші можливості для подібних зближень відкривають алегорії Данте. Упродовж декількох сторіч дослідники його творчості здійснювали численні спроби їх розшифрувати. Свою спробу робить і Мережковський, обертаючи алегоричні образи поета на користь релігії Третього Завіту. Данте висувається із загального числа спадкоємців та учнів Христа, його думки, твори співвідносяться зі священними притчами Ісуса.

У підрозділі 3.3. «Трансформація мотиву видінь» осмислюється функціонування одного з найважливіших для агіографії мотивів. Його зміст у загальному вигляді зводиться до того, що святий вступає в контакт із Богоматір'ю, ангелами, самим Господом або його сином. Він давав можливість показати, що майбутні святі діяли під впливом безпосереднього або опосередкованого контакту з іншими світами, у своїй діяльності виконували волю Божу. У книзі про Данте цей мотив суттєво трансформований: поет не чув голосів, не говорив із Богом та його ангелами, не скеровувався їхньою силою. Його прозріння пов'язане з видінням Беатріче, зміст якого впродовж усього розгортання життєпису отримує різні тлумачення. Видіння Данте, як правило, зорові або явлені йому уві сні. Відбувається заміщення видіння християнського Бога (ангелів, Богоматері) язичеським за своєю суттю богом Кохання.

Важливою для розуміння особливостей функціонування агіографічного мотиву видіння є поетика сну. Для автора книги переходи Данте із земного в потойбічний світ, із творчості в сон і зі сну в реальне життя немовби стираються, згладжуються. Соціальне життя поета і його сновидні переживання - однаково суттєвими й достовірними. Якщо Данте - «сновидець» і всі його діяння у сфері духовного пов'язані саме із цим станом, то звершений ним подвиг залишається у сфері умоглядній, а це, у свою чергу, відкриває широке поле для вільної інтерпретації, що й робить Мережковський.

Підрозділ 3.4. «Мотиви-топоси залишання дому (батьківщини) і мандрів» присвячений характеристиці двох агіографічних мотивів-топосів, що належать до житійного канону. Зміст цих агіографічних мотивів у житійній літературі зазвичай полягає в тому, що праведник залишає рідну домівку, батьків і близьких заради служіння Христу. Святі несуть благу звістку, зазнають гонінь, поневіряються далеко від рідних місць, витривало переносять голод і холод, проходять випробування спокусами. У книзі про Данте ці мотиви доволі продуктивні, однак їхній зміст дещо змінюється: поет-вигнанець залишає свій дім не через духовні спонуки, як інші святі й праведники, а внаслідок громадянської війни. Він засуджений і вигнаний із Флоренції не за духовну проповідь християнства або викриття несправедливих учинків, а як злочинець. Опинившись на чужині, вигнанець продовжує створення своєї Комедії. З огляду на ці мотивні трансформації, мотив мандрів набуває подвійного сенсу: Данте-людина у своїх мандрах наближається до смерті, а Данте-поет, мандруючи пекельними колами разом із Вергілієм, потім зображує Чистилище й наближається до Раю. Такої інтерпретації цього усталеного мотиву немає в інших «житіях», створених Мережковським.

Долю Данте письменник називає життям Вічного Жида, Агасфера, змушеного поневірятися, ніде не знаходячи спокою. Незважаючи на жалюгідний стан вигнанця, поета не полишають гріховні думки: він жалкує за втраченим у Флоренції майном. Та й загалом тут наявна негативна рецепція агіографічного мотиву. адже у випадку Данте поневіряння не є тим випробуванням, яке інші святі проходять із честю.

Мотиви-топоси залишання домівки й мандри поєднані з мотивом руху, характерним для агіографічної літератури. У книзі представлене як фізичне переміщення поета в просторі, так і духовне - осягнення ним святих істин, духовне зростання, змужніння. Переміщення Данте в просторі представлене скупо, він перебуває в статиці. Причиною зовнішньої статики був його постійний стан сну. Молодий Данте читає, насамперед, Святе Письмо й кохає Беатріче - цим заповнені його дні. Кохання до Беатріче мало платонічний характер, Даму Щита він кохав інакше, проте його зазвичай охоплювала нудьга: стан також статичний. Найпоширеніша реакція поета на зустрічі з Беатриче - непритомність: письменник фіксує три непритомності Данте. Ще один статичний стан - смерть. Перший його рух у просторі - участь у бойовому поході до Кампальдіно, однак зустріч із богом Кохання більше важить, аніж битва й смерть товаришів. Значно важливіше те, що на вулиці повз нього пройшла Беатріче. Смерть коханої занурює Данте в божевілля й загрожує смертю. Переміщення у просторі менш важливе, ніж інтенсивність духовного життя: саме там відбуваються справжні події. Розповідь про мандри є підтвердженням цьому: інформація про роботу над «Божественною Комедією» та містичні переживання переважає повідомлення про пересування поміж притулками. Вони спричиняють незручності, викликають гнів, досаду, призводять до розпачу, натомість створення його головної книги є блаженною дією, справжнім рухом, сходженням поета до духовних висот.

У підрозділі 3.5. «Мотив затворництва й приховування святості від людей» відзначається, що розглянуті мотиви суттєво трансформовані. Це пов'язане, по-перше, з тим, що Данте не вів життя християнського праведника, не був святим, а повинен таким стати з волі автора книги. Тому ці мотиви приглушені, оскільки Мережковський витлумачує думки поета та його твори як сходження до святості. По-друге, письменник вважає, що в нову релігію Третього Завіту Данте приходить як адепт поклоніння небесній Коханій. А отже, пошуки «святості» зміщуються зі сфери власне релігійної до сфери літератури й мистецтва. Поет майже постійно перебуває у стані самозаглиблення, вихід із якого відбувається тільки внаслідок вигнання. Тому мотив затворництва стає особливо продуктивним, оскільки його змістом є добровільний відхід від спілкування зі світом, затворництво у власному домі, у творчості, де й проходить його «життя» («Нове життя починається»). Письменник показує, що Данте добровільно ув'язнює себе - не тільки у власній келії, але й у символічній келії кохання, зберігає «непорушну таємницю», причому своєрідно, - щоб люди ні про що не здогадалися, обирає за явну кохану Даму щита.

Письменник використовує негативну рецепцію мотиву приховування святості від людей: показує Данте-гріховодника, що впадає в блуд на кілька років і у старості благає дати йому цнотливість. Святий по суті, він поводиться як справжній грішник, коли свариться зі своїм ровесником Форезе, пише йому викривальні рядки й такі ж отримує у відповідь. Маючи двоїсту сутність, поет змушений постійно боротися зі своїм «близнюком», «двійником», з «Анти-Данте», приховуючи святість від інших людей.

Приналежність Данте до великих людей, що стають святими релігії Третього Завіту, підкреслюється також і тим, що про деякі роки його життя не збереглося жодних звісток. Приховуючи своє духовне покликання, поет з'являвся в різних місцях Італії під виглядом жебрака. Якщо в його зовнішньому житті було багато грішного, чого не повинно бути у праведників, то в житті духовному він був пророком і святим, творцем «Божественної Комедії», що, на думку письменника, свідчить про створення нової церкви й нового світу. У другій частині книги, «Что сделал Данте», кожен з аспектів твору, особливо алегорії поета розшифровуються відповідно до цієї концепції. Письменник торкається теми влади й церкви, воскресіння мертвих, логіки розвитку людської історії тощо. Інакше кажучи, спадщина Данте використана автором книги для постановки проблем, яким він присвятив другу половину свого життя. Мережковський постійно виходить у публіцистичну сферу, згадує й вождя більшовиків, і небезпеку початку Другої світової війни, і стан суспільства в Європі. Тому, очевидно, його інтерпретація спадщини італійського поета зустріла опір у критиків, що вважали її парадоксальним проявом слов'янської ментальності.

У підрозділі 3.6. «“Житіє” Данте в міфологізованому культурному просторі» підкреслюється, що епоха російського символізму була часом активної міфологізації культурних, історичних явищ та окремих постатей. В основі міфологізації лежав процес свідомого зведення їх на рівень міфу. Міфологізована особистість вступає у взаємодію з іменами інших великих, утворюючи «особливу міфологічну систему, єдине культурне поле» (І. Приходько). Хоча на еміграції Мережковський був уже далекий від символізму, все ж така взаємодія спостерігається і в його книзі про Данте. У культурному просторі, у який поміщене ім'я італійського поета, взаємодіють між собою історичні фігури й літературні персонажі, імена та твори письменників, художників, мислителів. Усі покликання-згадки можна розподілити на кілька груп. Перша з них - письменники, творчість або висловлювання яких залучаються для зіставлення або протиставлення Данте (Вольтер, Ґете, Ніцше, По, Гоголь, Тургенєв, Достоєвський). Ще одну групу становлять імена релігійних мислителів (Паскаль, Лютер, Кальвін, Оріген і Іоахім Флорський). Окрему групу імен складають історичні діячі від Олександра Македонського до Леніна. Асоціює письменник з Данте і давнину - античну та східну. Так, у різному контексті він згадує імена Платона, Сократа, Аристотеля й Геракліта. Окрема тема в книзі про Данте пов'язана з досвідом святих Августина й Франциска Ассізького.

Видатний літературний портретист Мережковський створює портрет Данте за допомогою зорових асоціацій, що виникають у читача при згадуванні відомих зображень поета, а також зіставляючи зовнішність Данте з виглядом Леонардо да Вінчі. В описі вільно поєднується реально існуюче зображення поета із символічним насищенням деталей: обличчя майже жіноче, нагадує персонажів його власної поеми або Біблії, де чарівниця з Аендори на прохання Саула викликала тінь померлого першого ізраїльського царя пророка Самуїла. Це враження підсилюється цілою низкою цитат із книги Боккаччо, що поет був зазвичай замислений, на його обличчі відбивалися враження від перебування в пеклі, він ходить «згорбившись». Протиріччя між його жорстокістю й ніжністю, вважає письменник, краще за інших зрозуміли художники - Джотто й Рафаель. Таким чином, для створення портрета Данте контамінуються зорові враження від існуючих зображень, вільна інтерпретація деталей зовнішності та їх зближення з літературними персонажами, а також коментар до картин Джотто й Рафаеля.

У підрозділі 3.7. «Форми вираження позиції автора-агіографа» зазначається, що в схему житія святого нерідко включалася передмова чи післямова агіографа, у якій славився рід або родина праведника. У такій ролі в книзі «Данте» виступає передмова «Данте и мы». У ній чітко виявилася позиція Мережковського, висловлена як від власного імені, так і від імені певної спільноти людей, сповнена публіцистичного звучання й пов'язана з сучасністю. Думка про можливу святість поета передається за допомогою вставних конструкцій, риторичних запитань і вигуків. У передмові висловлювалося безпосереднє похвальне слово святому, і тому позиція його автора звучить більш-менш виразно. Що ж стосується тексту самого «житія», позиція агіографа виражається за допомогою інших форм. Перша з них - цитування творів Данте або висловлювань про нього інших на підтвердження висловленої думки. Сама ця особливість указує на патериковий характер жанру, оскільки саме в патериках зустрічаються цитати з текстів самого святого й розповідей про нього. Цитати з Данте подаються в скороченому вигляді, автор об'єднує кілька цитат, поміщає цитату в інший, порівняно з вихідним текстом, контекст. Таким чином, думка агіографа підтверджується словами самого праведника. Важливим тут є те, що автор у своєму коментарі досить часто приписує Данте думки, яких той не мав.

Про позицію автора також свідчить інверсія, що дає можливість акцентувати увагу на тому слові або словах у висловлюванні, які в кожному конкретному контексті є особливо важливими. Ще однією формою стає «найменування». За визначенням Б. Успенського, ім'я поета витлумачується як «Терплячий», «Витривалий», а Беатріче називається «Промениста Дама», «Жінка-Ангел». Але набагато показовіша позиція агіографа, якщо розглядати її під оглядом ідеології або оцінки: саме вона переважає в книзі. Натомість позиція під оглядом просторово-часової характеристики подається складніше. Письменник зображує шлях праведника від земного життя до небесного і немов проходить його разом із Данте. Цьому сприяє особлива форма вираження поглядів автора (розповідь ведеться від третьої особи), однак агіограф висловлює й точку зору самого поета: в одному висловлюванні подається опис Данте й передача його власного стану, думки, почуття. Таке поєднання точок зору простежується передусім у першій частині книги; у другій, де аналізується значення духовного подвигу поета, позиція агіографа висувається на перший план і переважає над позицією Данте.

У підрозділі 3.8. «Функціонування агіографічних мотивів у сценарії Мережковського “Данте”» об'єктом дослідження став сценарій, за яким письменник мав намір зняти фільм про італійського поета. Сценарій складається з 13 частин або картин, його текст багато в чому перетинається із книгою «Данте», оскільки писався паралельно (середина 1930-х рр.). Незважаючи на іншу природу тексту, в ньому зберігаються й деякі агіографічні мотиви: письменник прагнув мовою кіно передати свою думку про прозріння Данте, бачення ним релігійного майбутнього людства. Уже в першу картину автор сценарію вводить мотиви сну й видіння: хлопчик бачить Беатриче й бога Кохання, а Беатріче проходить повз Данте «із заплющеними очима, як уві сні». Мотив видіння розгортається паралельно з мотивом затворництва. При порівнянні книги й сценарію видно, що на перший план Мережковський висуває зіставлення Данте із Франциском Ассізьким. Є в сценарії й мотив приховування святості від людей. Він так само трансформований, як і в книзі про Данте: майбутній святий приховує від людей свою закоханість у неземну Кохану й свято зберігає свою таємницю. Письменник прагне висловити в сценарії й думку про двоїстість Данте, що, як і в інших його «житіях» святих, відкривала більші можливості для демонстрації складності шляху людини до Бога. Якщо в книзі про поета він показував різні сторони особистості Данте, його непривабливі вчинки поряд із праведними, то в сценарії він створює сцену, у якій від поета відділяється його Тінь.

У висновках узагальнені основні підсумки дослідження. Творчість Д. С. Мережковского на еміграції тривала близько двадцяти років. За цей час ним були написані публіцистичні статті, присвячені подіям російської та європейської дійсності, «єгипетська» дилогія, ціла низка романтизованих біографій і релігійно-філософських есе. Провідне місце серед жанрів письменника посіла романізована біографія, що належить до функціональної тенденції в тогочасній біографіці, тобто інтерпретація біографічного матеріалу підпорядкована зовнішнім щодо нього завданням. Таким завданням у письменника виступає його есхатологічна за своєю природою ідея Церкви Третього Завіту або Царства Духа.

Відбір імен свідчить про те, що з-поміж численних діячів релігії й історичних постатей він вибирав тих, чиє життя й діяльність не давали можливості для однозначної оцінки. Це були люди свого кризового за характером часу, перебували на зламі історичних епох, звершували духовні подвиги. Головна релігійно-філософська ідея автора обумовила використання певних тематичних і формально-змістових структур, серед яких провідне місце посідають агіографічні мотиви як найбільш усталені елементи жанру житія.

Мережковським створені романізовані біографії житійного типу, в основі тематичної та сюжетно-композиційної структури яких лежить система агіографічних мотивів. При всій подібності цих біографій, вони розрізняються різним складом обраних мотивів, що пояснюється як характером вихідного матеріалу, так і різною роллю, відведеною героям у сонмі «святих»: Жанна - жінка-свята й войовниця, ототожнюється з Жіночним первнем у Царстві Духа; Данте - поет, художник, мислитель, духовний подвиг якого залишається у сфері художньої творчості, а його мовою алегорії наближається до Духа Святого.

Автор володіє стосовно своїх героїв всевіданням, кожний момент їхнього життя співвідноситься із заздалегідь відомим кінцем (багаття для Жанни, смерть у вигнанні для Данте) як наслідок того, що вони діють у межах усесвітньо-історичної містерії, що розгортається не в часі, а у вічності. Для створення їхніх образів письменник використовує ідеологізований домисел, а не художній вимисел, логіка їхньої поведінки пояснюється не зануренням характеру в реальність, як у романі, а концепцією самого Мережковського. Цьому сприяє зміна авторства в цитаті, а також переміщення героїв у міфологізований культурний простір.

Головною відмінністю романізованих біографій Мережковского від творів такого типу його сучасників, що жили на еміграції, є позиція письменника стосовно життя «святого»: він символізує собою не втрачену «святу» Русь, не несе заряд духовності новому поколінню, а є носієм ідеї про релігійне майбуття людства, провісником Третього Завіту. Якщо в романізованих біографіях «житійного» типу (Б. Зайцев, Н. Берберова, І. Бунін) автор із трагічної сучасності дивився в минуле, відчуваючи його джерелом російської православної духовності й сили, то Мережковський із сучасності скеровував погляд у майбутнє, використовуючи життя «святого» для проекції прийдешніх релігійних перетворень, і цей погляд був далекий від православного.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях

1. Чемоданова М. Ф. Агиографические мотивы в романных биографиях д. С. Мережковского (к постановке вопроса) / Марина Федоровна чемоданова // Наукові записки харківського національного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2007. - № 3(51). - с. 80 - 84.

2. Чемоданова М. Ф. Эмигрантская проза д. С. Мережковского в откликах современников / марина федоровна чемоданова // Наукові записки харківського національного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2007. - № 4(52). - с. 119 - 125.

3. Чемоданова М. Ф. Агиографические мотивы в книге Д. С. Мережковского «Жанна д'Арк» / Марина Федоровна Чемоданова // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2008. - № 4(56). - С. 125 - 140.

4. Чемоданова М. Ф. Трансформация агиографических мотивов в книге Д. С. Мережковского «Данте» / Марина Федоровна Чемоданова // Наукові записки Харківського національного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. - 2009. - № 6(57). - С. 122 - 144.

5. Об особенностях функционирования агиографических мотивов в эмигрантской прозе Д. С. Мережковского (некоторые итоги) / Марина Федоровна Чемоданова // Мова і культура (Науковий журнал). - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. - Вип. № 42. - С. 216 - 223.

Додаткові публікації:

6. Чемоданова М. Ф. Эмигрантская проза Д. С. Мережковского в оценке Ю. Терапиано / Марина Федоровна Чемоданова // Тринадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л. Я. Лившица. - Харьков, 2008. - С. 87 - 88.

7. Чемоданова М. Ф. Поздняя проза Д. Мережковского в оценке Г. Струве / Марина Федоровна Чемоданова // Четырнадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л. Я. Лившица. - Харьков, 2009. - С. 90.

8. Чемоданова М. Ф. Эмигрантская проза Д. С. Мережковского в критическом дискурсе / Марина Федоровна Чемоданова // Пятнадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л. Я. Лившица. - Харьков, 2010. - С. 85 - 86.

9. Чемоданова М. Ф. Эмигрантская проза Д. С. Мережковского в откликах критиков русской эмиграции / Марина Федоровна Чемоданова // Шестнадцатые чтения молодых ученых памяти Л. Я. Лившица. - Харьков, 2011. - С. 105 - 106.

Анотація

Чемоданова М. Ф. Агіографічні мотиви у романізованих біографіях Д. С. Мережковського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. - Харків, 2011.

У дисертації вперше здійснено спробу охарактеризувати роль та особливості функціонування агіографічних мотивів в романізованих біографіях «Жанна Д'Арк» і «Данте». В основі концепції дослідження лежить думка про те, що центральна релігійно-філософська ідея письменника про релігію Духа або Третього Завіту вимагала створення особливої форми біографії, у якій реалізовувалася тематична схема житія святих. У роботі вперше простежені особливості функціонування агіографічних мотивів в «житії» жінки-святої (Жанна д'Арк) і створення агіографічної ієрархії в життєписі італійського поета Данте Аліґ'єрі; встановлені причини трансформації традиційних житійних мотивів, виявлене співвідношення рис жанрових різновидів житія й патерика; уточнені уявлення про своєрідність літературної біографії російського Зарубіжжя.

Ключові слова: агіографічні мотиви, романізована біографія, житіє, патерик, сакралізація, міфологізація.

Аннотация

Чемоданова м. Ф. Агиографические мотивы в романизованных биографиях д.с. мережковского. - рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - харьковский национальный педагогический университет имени г. С. Сковороды. - харьков, 2011.

В диссертации впервые предпринимается попытка охарактеризовать роль и особенности функционирования агиографических мотивов в романизированных биографиях Д. Мережковского «Жанна д'Арк» и «Данте». В центре концепции данной диссертации лежит мысль о том, что центральная религиозно-философская идея писателя о религии Духа или Третьего Завета требовала создания особой формы биографии, в которой реализовывалась тематическая схема жития святых. Впервые прослежены особенности функционирования агиографических мотивов в «житии» женщины-святой (Жанна д'Арк) и создания агиографической иерархии в жизнеописании итальянского поэта; установлены причины трансформации традиционных житийных мотивов, выявлено соотношение черт жанровых разновидностей жития и патерика; уточнены представления о своеобразии литературной биографии русского Зарубежья.

Мережковским созданы романизированные биографии житийного типа, в основе тематической и сюжетно-композиционной структуры которых лежит система агиографических мотивов. При всем сходстве этих биографий, их различает различный состав избранных мотивов, что обусловлено как характером исходного материала, так и разной ролью, которая отведена героям в сонме «святых»: Жанна - женщина-святая и воительница, отождествляется с Женственным началом в Царстве Духа; Данте - поэт, художник, мыслитель, духовный подвиг которого остается в области художественного творчества, языком аллегории приближающегося к Духу Святому.

Главным отличием романизированных биографий Мережковского от произведений такого типа его современников, живших в эмиграции, является позиция автора по отношению к жизни «святого»: он символизирует собой не утраченную «святую» Русь, не несет заряд духовности новому поколению, а является носителем идеи о религиозной будущности человечества, провозвестником Третьего Завета. Если в романизированных биографиях «житийного» типа (Б. Зайцев, Н. Берберова, И. Бунин) автор из трагической современности смотрел в прошлое, ощущая его источником русской православной духовности и силы, то Мережковский из современности смотрел в будущее, используя жизнь «святого» для проекции грядущих религиозных преобразований, и этот взгляд был далек от православного.

Ключевые слова: агиографические мотивы, романизированная биография, житие, патерик, сакрализация, мифологизация.

Summary

Chemodanova M.F. Hagiographical motives in romanized biographies of

D.S. Merezhkovskiy. Manuscript.

The thesis for the Candidate's Degree in Philology by speciality 10.01.02. - Russian Literature. - Kharkiv H.S. Skovoroda National Pedagogical University. - Kharkiv, 2011.

An attempt to describe a role and features of functioning of hagiographical motives in romanized biographies “Zhanna D'Ark and “Dante” is first carried out in dissertation. In the center of conception research is the idea of central philosophical-religious thought of writer about religion of Spirit or Third Testament that is needed for the creation of the special form of biography in which the thematic chart of biographies of saints was realized. First investigational features of functioning the hagiographical motives in life of saint woman (Jeanne D'Arcy ) and creation of hagiographical hierarchy in the biography of Dante Alighieri, where not all motives which were usually included in an hagiographical canon are used.