Повісті Євгена Гуцала: морально-етична проблематика і поетика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 821.161.2-3.09(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ПОВІСТІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА: МОРАЛЬНО-ЕТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА

10.01.01 - українська література

ГРОМИК Лариса Іванівна

Чернівці - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української літератури та компаративістики Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Кудрявцев Михайло Григорович,

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка,

завідувач кафедри історії української

літератури та компаративістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуменний Микола Хомич,

Південноукраїнський національний

педагогічний університет

імені К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри української

та зарубіжної літератури (м. Одеса);

кандидат філологічних наук

Козачук Ніна Володимирівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, асистент кафедри української літератури.

Захист відбудеться 16 червня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.11 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. 6, ауд. 58).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано ____ травня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л. М. Ковалець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

прозовий повість стильовий гуцал

Актуальність дослідження. Важливе завдання сучасного українського літературознавства - концептуальне переосмислення історико-літературного процесу другої половини ХХ століття, зокрема у руслі комплексного аналізу художньої спадщини письменників, що творили в умовах тоталітарної системи й естетики соцреалізму. У літературно-критичному дискурсі останніх двох десятиліть простежується активізація уваги до здобутків художньої літератури зазначеного періоду, оновлення методології літературознавчих інтерпретацій, а відтак і спроба об'єктивного поцінування ідейно-естетичних пошуків письменників, «які чинили системі внутрішній опір» (Л. Тарнашинська). Значною мірою це стосується творчості Євгена Гуцала (1937-1995) - талановитого майстра слова, українського письменника-шістдесятника, поета, прозаїка і публіциста. Є. Гуцало, перебуваючи у просторі політично-ідеологічних стереотипів і догм, усвідомлено чи напівсвідомо намагався реалізувати власні художньо-естетичні концепції світу і людини, взявши за основу антропологічні засади та гуманістичні позиції, заглиблюючись у сутнісні основи народного буття, ключові концепти національної ментальності, категорії добра і зла, відстоюючи загальнолюдські морально-етичні та духовні цінності.

У літературі письменник заявив про себе як про талановитого майстра малої прози, автора з оригінальним художнім мисленням, особливою лірико-психологічною, акварельною стильовою манерою, власною ідейно-філософською концепцією і способами її втілення у художньому тексті. Звернення до жанру повісті стало новим етапом творчої еволюції митця, засвідчило потенційні можливості освоєння ширшого життєвого матеріалу, вихід на інші проблемно-тематичні та поетикальні рівні. Жанр повісті становить значний сегмент прозового дискурсу Є. Гуцала. Повістева спадщина письменника складає, згідно з авторською жанровою кваліфікацією, 38 творів розмаїтої тематичної та стильової спрямованості, з різними способами організації художньої дійсності, конструювання образів, з оригінальним комплексом художньо-виражальних засобів.

Попри те, що творчість Є. Гуцала протягом багатьох років привертала пильну увагу української літературознавчої науки, його художня спадщина все ще не дістала належної та повної оцінки. Окремі грані повістевої прози досліджувалися у працях В. Агеєвої, А. Гурбанської, В. Дончика, М. Жулинського, І. Захарчук, А. Кравченка, Г. Штоня. На сьогодні існує також значна кількість ґрунтовних статей, у яких під різними кутами зору аналізуються змістові та формальні особливості окремих повістей письменника (Ю. Бадзьо, В. Близнець, В. Волочай, С. Гримич, М. Кодак, Л. Новиченко, В. Плющ, М. Слабошпицький, А. Янченко та ін.). Усі ці праці подають лише загальне уявлення про повістеву спадщину митця й особливості його індивідуального стилю, чітко не окреслюють виміри його художнього мислення й ідейно-естетичної концепції. У зв'язку з цим виникає необхідність ґрунтовного цілісного дослідження на рівні виявлення змістових і формальних якостей жанру повісті як метатексту у творчості письменника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі наукового дослідження кафедри історії української літератури та компаративістики Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка «Проблема традицій і новаторства в літературі: компаративні аспекти». Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Кам'янець-Подільського державного університету (протокол № 2 від 28 лютого 2002 року) та на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 30 травня 2002 року).

Мета роботи полягає в цілісному аналізі морально-етичної проблематики й особливостей поетики повістей Є. Гуцала, написаних у 1960_х - початку 1990-х рр., визначенні основних домінант його ідейно-художньої концепції у зв'язку з розвитком української прози другої половини ХХ ст.

Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

– проаналізувати рецепцію прозової творчості Є. Гуцала в літературно-критичному дискурсі;

– окреслити змістово-тематичні домінанти повістевої прози письменника;

– визначити морально-етичну проблематику повістей Є. Гуцала й особливості її художньої реалізації;

– виявити в повістевій спадщині митця співвідношення реалістичного, ліричного та психологічного способів моделювання художньої дійсності;

– проаналізувати жанрову природу повістей, їх міжжанрові та стильові модифікації;

– з'ясувати специфіку сюжетобудування, композиційної організації повістей письменника, особливості образотворення, засоби психологізації персонажів.

Об'єктом дослідження є повісті Є. Гуцала різних років, зокрема «Мертва зона», «Подорожні», «Безголов'я», «З вогню воскресли», «Голодомор», «Родинне вогнище», «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «Передчуття радості», «Дівчата на виданні», «Двоє на святі кохання», «У гаї сонце зацвіло», «Княжа гора», «Співуча колиска з верболозу, або Окупаційні фрески» та ін., аналіз яких дає можливість скласти уявлення про систему морально-етичних колізій у повістях письменника та їх поетикальні особливості.

Предметом дослідження є морально-етичний аспект проблемно-тематичних комплексів повістевої прози Є. Гуцала й особливості її поетики.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають літературно-критичні праці українських науковців, присвячені розвитку української прози другої половини ХХ ст. і, зокрема, повісті - В. Агеєвої, В. Бурбели, А. Гурбанської, В. Дончика, М. Жулинського, І. Захарчук, Н. Зборовської, А. Кравченка, Л. Новиченка, В. Фащенка, Г. Штоня та ін.; дослідження жанру та поетики художнього твору Е. Бальбурова, Н. Бернадської, Ф. Білецького, М. Бондаря, І. Денисюка, О. Забужко, Г. Клочека, Н. Копистянської, А. Кузьміна, М. Кодака, М. Ласло-Куцюк, В. Лесина, В. Марка, В. Пахаренка, А. Ткаченка, Ц. Тодорова, К. Фролової; фундаментальні праці філософів, культурологів, психологів, істориків (М. Бахтін, Л. Виготський, В. Косик, О. Лосєв, Ю. Лотман, В. Соловйов, Е. Фромм).

Методи дослідження. У роботі знайшли застосування: історико-літературний метод для виявлення відповідності естетичної концепції повістевої прози Є. Гуцала літературному контексту доби; структурно-функціональний метод як основа для аналізу структурних рівнів поетики повістей; психоаналітичний підхід, який розкриває особливості авторського пізнання ментально-психологічних домінант особистості; типологічний метод для аналізу жанрових модусів повісті та їх характеристики.

Наукова новизна роботи. У роботі вперше здійснено спробу цілісного аналізу повістей Є. Гуцала під кутом зору осмислення еволюції його ідейно-естетичних поглядів; окреслено систему проблемно-тематичних комплексів з виразним домінуванням морально-етичних категорій; проаналізовано формально-змістові особливості повістей з урахуванням їх жанрово-видових і жанрово-стильових характеристик, виокремлено ознаки реалістичного, документального, ліричного і психологічного письма; виявлено ключові образи повістевого дискурсу письменника в контексті осмислення їх ментально-психологічних домінант і засобів характеротворення.

Теоретичне значення роботи. Матеріали дисертації доповнюють загальну картину історико-літературного процесу другої половини ХХ ст. і розвитку української повістевої прози. Результати дослідження можуть бути використані у подальших наукових студіях творчості Є. Гуцала, а також інших письменників-шістдесятників й особливостей їх індивідуального стилю.

Практичне значення результатів дослідження. Практична вартість отриманих результатів полягає в можливості їх використання при читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів з історії української літератури ХХ ст., зокрема для узагальнення мистецьких здобутків українського шістдесятництва.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційної роботи, наукові публікації й апробація є повністю особистим здобутком автора.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і виступів на наукових і науково-практичних конференціях різних рівнів: Всеукраїнській науковій конференції «Михайло Стельмах: місце і роль в історико-літературному процесі, у національно-культурному житті України» (Кам'янець-Подільський, 2002), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики» (Кам'янець-Подільський, 2004), Міжнародній науковій конференції «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів» (Харків, 2008), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Етнос. Культура. Нація» (Дрогобич, 2008), ІХ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2009), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Мультилогос літератур світу» (Кривий Ріг, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Культурно-языковое многообразие Приднестровья в зеркале этноязыковых процессов современности» (Молдова, Тирасполь, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Література і глобалізм: проблема духовно-етичних та історико-функціональних факторів класики у світлі міжнаціональних взаємин» (Кам'янець-Подільський, 2010) та на звітних наукових конференціях викладачів, аспірантів і докторантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2002, 2003, 2004, 2008).

Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 16 статей, з них - 8 у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (263 позиції). Загальний обсяг роботи - 205 сторінок, основний текст - 183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, схарактеризовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його методи й теоретико-методологічну основу, з'ясовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційної роботи та її структуру.

У першому розділі «Рецепція прозової творчості Євгена Гуцала в літературно-критичному дискурсі» проаналізовано особливості критичного сприйняття творчості письменника і радянським, і сучасним літературознавством. На основі наявних наукових розвідок про Є. Гуцала простежено особливості критичного сприйняття малої прози, повістей, романів, публіцистики («Ментальність орди») письменника. Зокрема з'ясовано, що, оскільки майже все творче життя Є. Гуцала припало на період тотального ідеологічного контролю системи над національним літературно-мистецьким процесом, критична рецепція його новел, оповідань, повістей і романів у 1960-80-х роках проходила у руслі з'ясування переважно відповідності ідейно-змістових акцентів творів митця міфологемам тоталітарного режиму і канонам соцреалізму. У наявному корпусі літературно-критичних досліджень того часу, в основному статтях, рецензіях, принагідних згадках у наукових працях чи критичних оглядах літератури, незважаючи на ідеологічні перепони у науковому осмисленні художніх творів, простежуються окремі спроби неупередженого сприйняття та об'єктивної інтерпретації творчого доробку (передусім малої прози) письменника, зокрема проблемно-тематичних домінант, жанрово-стильових особливостей, зображально-виражальних засобів його творів, специфіки індивідуального авторського стилю (І. Дзюба, В. Дончик, М. Жулинський, М. Павлишин, Г. Сивокінь).

Упродовж двох останніх десятиліть літературно-критичний дискурс збагатився новими науковими розвідками творчості Є. Гуцала, які репрезентують різні підходи щодо критичного осмислення його прозової спадщини, зокрема у руслі потрактування феномену шістдесятництва (А. Гурбанська, І. Захарчук, Н. Зборовська, А. Кравченко, М. Наєнко, М. Слабошпицький). Позитивною ознакою цього процесу стало не лише повне звільнення від ідеологічних категорій, а й оновлення наукового інструментарію і теоретико-методологічних принципів дослідження художнього тексту, можливість всебічного аналізу, підпорядкованого передусім актуальним літературознавчим проблемам, однією з яких стало переосмислення історико-літературного процесу другої половини ХХ століття.

У розділі наголошується, що відсутність на сьогодні спеціальних праць, присвячених повістевій спадщині письменника, зумовлює потребу у дослідженні комплексу морально-етичних проблем його повістей і системно-функціональних рівнів поетики цього жанру, що дозволить простежити у роботі своєрідність ідейно-естетичної концепції Є. Гуцала та більш виразно репрезентувати розвиток української повісті.

У другому розділі «Реалістично-концептуальна повістева проза Євгена Гуцала: проблематика та поетика» аналізуються проблемно-тематичні домінанти реалістичного й документального письма Є. Гуцала, з'ясовується специфіка художнього моделювання трагічної дійсності та людської екзистенції у важких онтологічних умовах. Реалістично-концептуальна проза розглядається не лише як спроба ідейно-естетичного осмислення світу у філософському, соціальному, національному і морально-етичному вимірах, а також як репрезентація власної художньої концепції драматизму людського життя, бачення впливу національних трагедій на психологію і духовний простір людини, інтерпретація характерних рис і явищ доби у контексті антропологічних тенденцій і розбудови антитоталітарного дискурсу.

У першому підрозділі «Тема війни в реалістично-психологічних повістях Євгена Гуцала» висвітлюється специфіка авторської інтерпретації теми Другої світової війни та способи її реалізації. Дисертантом доводиться, що стилю реалістичної прози Є. Гуцала властивий високий рівень правдивості щодо відтворення письменником прикмет часу та життєвих реалій. У повісті «Мертва зона» простежуються глибокі ідейно-смислові домінанти художньої концепції автора в осмисленні воєнної теми, яка трактується як тотальне руйнування життя й узагальнює на символічному рівні глибокий трагізм часу. В онтологічній системі сприйняття і реконструкції абсурдного світу Є. Гуцало моделює образ реально існуючого топосу, в межах якого художньо досліджує національну трагедію не лише у її історичному вимірі, а й у комплексі цілком конкретних людинознавчих і морально-етичних категорій. Проблемна парадигма повісті включає питання, пов'язані з поняттями вірності і зради, морального вибору, людської гідності, совісті, милосердя і жорстокості. Ототожнення зла у «Мертвій зоні» відбувається не стільки з образом ворога, скільки з образами конкретних мешканців села, які стали прислужниками нацистського режиму.

Специфіка художнього мислення письменника у відтворенні трагічної реальності визначається тенденцією до увиразнення крізь призму різноманітних подій духовної сутності людини та динаміки її внутрішнього життя. Конструктивними елементами психологічного письма Є. Гуцала стають внутрішнє мовлення, описи рухів тіла, жестів і міміки персонажів, зовнішні фізичні характеристики, психологічний пейзаж, що уможливлюють всебічне розкриття індивідуально-особистісних рис і якостей людини, її моральної сутності.

Повість Є. Гуцала «Мертва зона» можна вважати концептуальним художнім узагальненням авторського потрактування теми війни як соціальної і моральної руйнації світобудови. Реальні події і факти трагедії конкретного українського села набувають у творі узагальнююче-смислової семантики. Відсутність патетичної героїзації в авторській образно-художній інтерпретації воєнного світу формує альтернативний напрям дослідження - спрямованість на осмислення війни крізь призму трагічного буття людини та її морально-психологічного стану в межових ситуаціях.

У реалістично-психологічній повісті «Подорожні» простежується вже сформована авторська концепція моделювання художньої дійсності, що характеризується об'єктивним відтворенням не лише навколишнього світу, а й тих процесів, які відбуваються в глибинах людського єства. Художня модель війни, на відміну від «Мертвої зони», письменником апробовується в іншому варіанті - трансформація світу, по якому щойно прокотилася війна. Образ цього світу подається крізь призму сприйняття матері й дитини. Перед читачем постають вражаючі картини абсурдного й антигуманного світу, соціально-філософське й емоційно-смислове значення яких посилюється глибоко трагедійним забарвленням багатьох художніх деталей і численними натуралістичними реаліями. Превалювання трагічного у навколишньому світі корелює динаміку внутрішнього життя головних героїв, у якому домінують гнітюча тривога, сум, відчай, безнадія, страх, душевний біль, розпач, нервове напруження. Морально-етичні та соціально-побутові проблеми того часу автор осмислює, розглядаючи їх з позицій загальнолюдських духовних цінностей. Повість Є. Гуцала «Подорожні» презентує інший варіант потрактування теми війни, співвіднесений передусім з поняттям «воєнного» досвіду дитини.

У повісті «Безголов'я» письменник порушує завжди актуальну проблему національної зради, моральної деформації і духовного падіння людини. Традиційна для тоталітарної системи міфологема героїчного партизанського Руху опору в художній інтерпретації Є. Гуцала поступається місцем іншій моделі, в основі якої альтернативна версія творення образу героя-партизана. Моральні принципи Онисима Потурнака і Максима Ковтяги стають точкою відліку розгорнутого антропологічного дискурсу письменника, спроектованого на поглиблене пізнання суті людини та її внутрішньої спрямованості на зло- чи добротворення. Письменник створює реальний і цілком конкретний образ «внутрішнього» ворога, спотворену моральну сутність якого поступово декодує засобами поглибленого психологічного аналізу. У цьому контексті ключовими поняттями, на основі яких вибудовується авторська модель абсурдної світобудови, стають спрофановані поняття добра, гуманізму, вірності, милосердя і цінності людського життя.

У другому підрозділі досліджуються жанрово-стильові особливості документальної повісті Євгена Гуцала. Зокрема, аналізується повість-документ «З вогню воскресли», художній світ якої твориться на документальному матеріалі, записаному з уст очевидців - жителів спалених у роки війни поліських сіл. Модель художнього простору вибудовується передусім на основі фактичних свідчень про реальні події, випадки та людські долі. Проте автор шукає найбільш оптимальну форму композиційної організації твору, адекватну його ідейно-аксіологічній системі та художньо-естетичній концепції. У зв'язку з цим повість «З вогню воскресли» має ускладнену наративно-композиційну структуру, специфіка якої полягає у перемежуванні власне авторських коментарів, вражень і роздумів, свідчень героїв твору та вкраплень науково-історичних матеріалів. Авторська оповідь і розповіді героїв повісті характеризуються двовимірністю у часовому відношенні. Письменник фіксує сучасне йому життя та бачення світу, погляди ж персонажів звернені у сповнене драматизму минуле, позначене особистими людськими трагедіями, переживаннями й екстремальністю буття. Зміщення у часі та просторі виводить на передній план розкриття внутрішніх взаємозв'язків соціальних і ментально-духовних явищ життя. Щоправда, повість значною мірою в ідейно-художньому осмисленні реальної дійсності суголосна тим чи іншим ідеологемам партійно-радянської системи.

Третій підрозділ «Повість «Голодомор»: художнє моделювання тоталітарної дійсності» присвячено особливостям антитоталітарного дискурсу Є. Гуцала, в якому найбільш важливим є процес осмислення морально-етичних і соціально-психологічних наслідків геноциду українського народу. Зазначено, що в основі повісті лежить відтворення найхарактерніших явищ і проблем часу, множинність яких зумовлює відсутність наскрізного розгортання сюжетної лінії. Калейдоскопічність життєвих ситуацій дає змогу охопити та простежити узагальнену картину українського села, яке переживає страшні часи, поступово перетворюючись на руїну.

Процес пізнання духовної сутності людини відбувається у здеморалізованій атмосфері антигуманного тоталітарного суспільства, в екстремальних умовах, у життєвих конфліктах, коли інтенсифікується процес оприявнення її справжніх людських якостей і моральних принципів. У зв'язку з цим у проблемному полі твору актуалізується проблема злочину і покарання, яка набуває особливого екзистенційного смислу й трагічного виміру. Авторське потрактування цієї проблеми переконує в тому, що моральні страждання можуть бути сильнішими, ніж фізичні. Глибоко досліджуючи психологію людини, Є. Гуцало послідовно розгортає ідею вищості кращих людських якостей навіть у надважких буттєвих ситуаціях. Суттєвим аспектом в інтерпретації теми голодомору для письменника стає питання, пов'язане з художнім осмисленням причин національної трагедії. Відтак у творі актуалізується проблема національної зради, питання трагедії українського народу в його соціальному ракурсі зміщується у сферу людських взаємостосунків.

У системі особливих емоційно-смислових домінант повісті розгортається тема дитинства, що інтерпретується письменником під кутом зору проблеми «дитина і голод», яка набуває у творі найбільш трагічного звучання.

У четвертому підрозділі «Жіночі образи в художньому світі Євгена Гуцала: особливості моделювання національного характеру» досліджено художню реалізацію письменником теми жінки, жінки-матері, її ролі в національному бутті, оскільки жіночі образи є важливим складовим компонентом образної системи, а художня інтерпретація теми жінки і материнства - однією з домінантних.

У першому пункті «Образ матері в повісті «Родинне вогнище»: етнопсихологічний аспект» доведено, що зображення жіночого характеру в багатьох творах Є. Гуцала продовжує національну літературну традицію творення образу жінки-матері як великої страдниці та невтомної трудівниці. У системі моделювання авторської художньої концепції дійсності воєнного і повоєнного часу йому відводиться ключова роль.

Своєрідною вершиною художньої інтерпретації Є. Гуцалом теми материнства й родини та її цінностей став образ Ганки Волох у повісті «Родинне вогнище». Саме крізь призму світобачення і світорозуміння, психологію і внутрішній світ головної героїні твору письменник розгортає об'єктивно-реалістичну картину повоєнного буття українського народу, відтвореного в широкому діапазоні соціальної, ментально-психологічної та морально-етичної проблематики, розмірковує «про драматизм і висоту материнської місії» (І. Дзюба). У повісті «Родинне вогнище» головна героїня Ганка Волох - це своєрідний образ-символ усіх матерів, яким судилося у повоєнний час не лише доглядати і виховувати своїх дітей без чоловіків, але й нести на собі увесь тягар відповідальності за відновлення зруйнованого війною господарства. Поняття материнства та родинного вогнища набувають у творі глибокого сакрального змісту та стають важливими концептами, співвіднесеними із системою національних моральних і духовних цінностей.

Ганка Волох - це мати своїх дітей, берегиня родинного вогнища, постійна трудівниця, виснажена важкою працею й щоденними турботами. Уміння давати усьому лад, бути гарною господинею, невсипущою трудівницею, дбати про свою родину, плекати дітей - це іманентні ознаки жінки-матері, генетично сформовані у філософії народної моралі й світоглядній системі української нації упродовж її історичного буття. Концепція жіночого характеру, втілена у художніх моделях взаємин з громадою, формує уявлення про роль жінки-матері в житті народу і як захисниці загальнолюдських духовних цінностей та ідеалів. Особливого сенсу в інтерпретації теми материнства набуває проблема відповідальності матері за життя і долю своїх дітей.

У художній реконструкції повоєнного буття відсутні ідеалізація колгоспної системи, мажорний пафос героїчних буднів і трудових подвигів, тому повість Є. Гуцала «Родинне вогнище» й образ головної героїні Ганки Волох значною мірою руйнують канонізовані системою ідеологеми і виявляють базові принципи ідейно-естетичної концепції письменника.

Другий пункт «Морально-етичний ідеал жінки у повісті-дилогії «Сільські вчителі» та «Шкільний хліб» присвячений творам, у яких письменник художньо осмислює образ жінки в контексті важливих морально-філософських понять гуманістичної концепції, демонструє вміння органічно поєднати різноманітні способи її втілення у художньому творі. Художня проекція все ще розбалансованого недавньою трагедією світу цього разу накладається на життя української інтелігенції, а саме - сільських учителів.

Головна героїня повістей, сільська вчителька Олена Левківна Шкаруба, є надзвичайно привабливою своїми людськими якостями та життєвими моральними орієнтирами людиною, непересічною особистістю і мудрим педагогом. Актуалізація світу буденного, домінантами якого стають матеріальні труднощі, убогий одяг, обмежений раціон харчування, скрута з паливом засвідчують межовість умов буття і праці сільського вчительства 50_х років. Змальовуючи Олену Левківну в круговерті щоденних виснажливих домашніх турбот і в рідкісні хвилини відпочинку, у колі сім'ї й у взаєминах з односельцями, у радісні і сумні моменти її життя, автор за допомогою моделювання різних морально-етичних конфліктів оприявнює людські якості характеру вчительки, зміною ракурсів зображення досягає повноти та цілісності цього образу, корелює його з головним ідейним змістом твору. Головне її призначення - творити добро - простежується в усьому комплексі актуалізованих автором проблем соціального, психологічного та морально-етичного плану. Гуманістичні засади, будучи ключем до розуміння світоглядних акцентів головної героїні дилогії, визначають загальний пафос твору Є. Гуцала, засвідчують утвердження права особистості на власне бачення світу. Звичайна сільська вчителька Олена Левківна, незважаючи на життєві труднощі та випробування, завжди залишається людяною і гуманною, втілює морально-етичний ідеал жінки в художньо-естетичній концепції письменника. Істинна велич душі жінки розкривається у природній інтелігентності, вищому гуманізмі, людяності, толерантності та вмінні прощати.

Процес дослідження письменником жіночого національного характеру відбувається під кутом зору художнього конструювання Є. Гуцалом важких періодів української історії, тому соціальна й духовна складова жінки стає предметом його особливої уваги.

У третьому розділі «Лірична повість Євгена Гуцала: жанрово-стильові модифікації» досліджується палітра жанрово-стильової та міжжанрової модифікації ліричної повісті, її проблемно-тематичні параметри, наративні системи, сюжетно-композиційна організація. На початку розділу розглянуто питання ліризації та психологізації прози, його наукову рецепцію.

У першому підрозділі «Лірико-психологічні повісті «Дівчата на виданні» та «Передчуття радості»: проблема морального вибору» з'ясовано, що в лірико-психологічних творах Є. Гуцала простежується виняткове вміння письменника відтворювати внутрішнє буття людини, досліджувати характер її взаємин з оточенням. Так, у повістях «Дівчата на виданні» та «Передчуття радості», спрямованих на декодування буттєвої філософії сучасної авторові молоді крізь призму екзистенційних категорій, автор художньо осмислює проблему морального вибору людини. Розкриваючи непростий світ людських взаємостосунків, як соціальних, так й інтимно-особистих, письменник виразно демонструє саме ту грань свого художнього мислення, суть якої полягає в його здатності помітити в плині повсякденного життя важливі моральні категорії, часто зневажені та знецінені людиною, побачити морально-етичний сенс як неординарних, так і буденних подій чи явищ. Поведінка та вчинки персонажів розглядаються крізь призму моральних засад, коли йде мова про дружбу і кохання, ставлення до батьків і близьких. У житті головного героя повісті «Передчуття радості» Антона Урсола трапляється багато ситуацій, в яких виразно домінує етичний підтекст, коли в умовах морального вибору перевіряється система цінностей кожної конкретної особистості.

Змістовим ядром повісті «Дівчата на виданні» є чітко виражена морально-етична проблематика, художньо осмислена письменником у площині стосунків людини з людиною. Найбільш важливою моральною категорією, навколо якої вибудовуються всі сюжетні колізії, є відповідальність кожного за свої вчинки, що, згідно з авторською концепцією, корелює взаємини особистості не лише із зовнішнім, а й з її внутрішнім світом. Межова ситуація, в яку потрапляють герої, є своєрідним тестом на силу волі й духу всупереч внутрішнім і зовнішнім чинникам, точкою відліку, яка веде або до моральної перемоги, або до моральної поразки.

Герої Є. Гуцала страждають від екзистенційної самотності та лише з часом, пройшовши різні життєві випробування, знаходять гармонію з собою і навколишнім світом.

У другому підрозділі аналізуємо лірико-медитативну повість «Двоє на святі кохання». Є. Гуцало модифікує інваріант лірико-психологічної повісті, розробляючи його у медитативному, рефлексійно-психологічному ключі. Глибоке занурення у внутрішній світ головного героя, студента Івана Поляруша, відбувається на основі моделей його взаємостосунків з довколишнім світом і людьми, серед яких його рідні і близькі, сусіди і друзі, знайомі і незнайомі жінки. Прагнення головного героя до самотності й пасивності - це своєрідна оболонка, яка дає можливість у поки непізнаній і некомфортній реальності приховати екзистенційну невлаштованість, душевний неспокій. Його психологічний тип можна ідентифікувати з типом людини-інтроверта, якій властиві постійні та глибокі рефлексії стосовно зовнішнього світу, перманентна сконцентрованість на власних переживаннях і відчуттях.

Більшість медитативних текстових фрагментів формується, головним чином, у контексті осмислення і пошуку героєм власного сенсу життя, співвіднесеного передусім з поняттям «кохання». Рівень спілкування Поляруша з самим собою демонструє миттєву зміну його почуттів, часті душевні муки на шляху до прийняття важливих рішень, боротьбу раціонального й емоційного.

У проблемному полі повісті домінуючим є питання взаємостосунків чоловіка і жінки, метафорично актуалізоване у заголовку твору - «Двоє на святі кохання». Втрата духовних засад, відчуження та егоїзм, пріоритет прагматизму й матеріальних розрахунків, знецінення справжніх почуттів - це ті основні акценти, які автор осмислює у філософському, етичному, психологічному та символічному вимірі. Наративна організація повісті часто представлена у формі діалогів, оповіді-роздуму, оповіді-монологу, невласне-прямої мови, внутрішнього мовлення персонажів, які декодують глибинну сутність їх душі, набуваючи характеру сповідальності.

Ліричний дискурс Є. Гуцало моделює за допомогою багатої лірико-поетичної метафорики описів навколишнього світу, любовних епізодів, еротичних мікрофрагментів, що додає до загальної тональності твору виняткової чуттєвості й інтимності.

Таким чином, виразні інтенції Є. Гуцала до поглибленого психологічного аналізу зумовили появу в парадигмі ліричного дискурсу письменника стилістики лірико-медитативного письма, основою якого стає образ рефлексивної особистості, що прагне пізнати світ і себе та на основі акумуляції власного і чужого досвіду створити якісно іншу модель своєї поведінки.

Генологічні особливості повісті на рівні міжжанрових взаємодій і взаємовпливів, що зумовлюють її стильові та формальні параметри, розглянуто у третьому підрозділі «Міжжанрові модифікації ліричної повісті Євгена Гуцала (повість-спогад «У гаї сонце зацвіло», повість-балада «Княжа гора», повість у новелах «Співуча колиска з верболозу»)». Лірична повість як один із жанрово-стильових варіантів прозового дискурсу митця засвідчила майстерність автора не лише у лірико-поетичному відтворенні життєвого матеріалу, а й у вмінні віднайти оптимальну форму для реалізації своєї естетичної концепції світу, вибудовану на основі жанрових потенцій повісті й експериментальних інтенцій письменника передусім на рівні міжжанрового синтезу.

Образ дитинства належить до системи ключових змістових компонентів поетики Є. Гуцала, до творення якого активно залучається автобіографічний дискурс, за рахунок чого в таких творах письменника чітко простежується превалювання суб'єктивно-інтимної тональності, відсутність чіткого розмежування між ліричним героєм і автором, багата асоціативність.

Композиційна організація повісті «У гаї сонце зацвіло» демонструє характерну для індивідуально-авторської манери письменника фрагментарність, суть якої полягає в нанизуванні ретроспективно-асоціативних компонентів, структурованих у суб'єктивний потік спогадів про роки дитинства, численних асоціацій, вражень, роздумів і формально об'єднаних своєрідним візуальним обрамленням (графічно виділеним у тексті курсивом), функціональне призначення якого, вважаємо, організувати розрізнені ліричні текстові фрагменти в єдине смислове ціле на змістовому рівні.

Оповідь почергово ведеться то від імені дитини, то від імені вже дорослої людини. Вертикаль спогадів, структурована відповідно до специфіки людської пам'яті зберігати передусім найбільш суттєве та значуще, складається з численних гетерогенних фрагментів дійсності, в які включено згадки про рідне село й односельців, дружбу з Василинкою і перше почуття, смак домашнього молока, житнього хліба і м'ятних цукерок, запахи лугу і городу, радість од літнього дощу тощо. Спогад як своєрідна духовна субстанція, сповнена важливих онтологічних смислів, текстуально виступає організуючим чинником в авторській ідейно-естетичній концепції буття. У творі він оприявнений введеним у текстову тканину багаторазовим повторенням-спонуканням «пригадай».

У жанрі ліричної повісті «Княжа гора» є її єдиною модифікацією, специфічною особливістю якої стала спорідненість із жанром балади, використання іманентних баладних ознак і властивостей. На першому плані в повісті бачимо відтворення світу дитини. Світ дорослих представлений лише як фон, на який накладаються емоції, почуття, рефлексії героя. Складаючись з різнорідних фрагментів, що фіксують плин звичного сільського буття, лінія «теперішнього» повсякчас плавно переходить у епізоди-спогади, тобто у лінію «минулого», що повертає дію до подій трагічної національної історії, де виокремлюємо кілька фрагментів типологічно баладного звучання. Семантикою ретроспекцій, активно використаних у художній структурі твору, Є. Гуцало актуалізує моральну проблематику повісті.

Специфічною ознакою баладної техніки, реалізованої письменником у повісті «Княжа гора», є певна недомовленість в оповіді та наративна фрагментарність. Тяжіння до певної фантастичності й таємничості також типологічно споріднює твір з баладою. У лірико-поетичних картинах навколишнього простору, семантизованого навколо містичного центру - Княжої гори, письменник відтворює багатий асоціативний світ дитини, наповнений ірреальними образами та подіями.

Автобіографічна основа повісті «Співуча колиска з верболозу» зумовила своєрідність моделювання часопростору та сюжетно-композиційної організації художнього тексту. Незвичний і оригінальний підзаголовок - «окупаційні фрески» - є суттєвим чинником для розуміння специфічних особливостей жанрової природи повісті й, у нашому випадку, «стає першою жанровою інформацією» (Н. Копистянська). Композиційно твір складається з 39 частин-«фресок», кожна з яких - повноцінний і завершений художній твір. За жанровою приналежністю кожну з цих частин можна ідентифікувати із новелою, оскільки тут бачимо і незвичайні події, і несподіваність розв'язки, і тонкий психологічний аналіз, а сам твір - з синкретичною жанровою формою, яку визначаємо як повість у новелах.

Драматична реальність фашистської окупації передається крізь призму особливостей мислення і світосприйняття маленького хлопчика - ліричного безіменного героя, який разом з бабою Ликорою стає безпосереднім свідком або учасником надзвичайних життєвих випробувань. Глибокий психологічний аналіз здійснюється передусім завдяки наявній у творі системі морально-психологічних конфліктів, що повсякчас набувають особливого драматичного напруження. Новелістичний тип побудови кожної частини твору сприяє глибшій психологізації персонажів, що здійснюється автором за допомогою різноманітних засобів характеротворення.

На особливу увагу у творі заслуговують дитячі образи. Світ дитинства онука баби Ликори, Тарапатого - це передусім світ сирітства, сповнений нестримного бажання відчути тепло батьківської і материнської любові, бути оточеними турботою і ласкою.

Унікальний простір ліричної повістевої прози, зумовлений помітними міжродовими та міжстильовими взаємовпливами, репрезентує оригінальні авторські модифікації повісті письменника, пов'язані передусім з апробацією різноманітних зображально-виражальних ознак на рівні поетики жанру.

У Висновках узагальнено основні результати дослідження.

1. Прозова спадщина Є. Гуцала репрезентує різні рівні художньо-естетичного освоєння дійсності, позначені активними проблемно-тематичними і жанрово-стильовими шуканнями в контексті української літератури другої половини ХХ ст. У повістях Є. Гуцала можна чітко простежити спрямованість на розкриття посутніх питань людської екзистенції в її філософсько-естетичних, соціально-психологічних, соціально-побутових і морально-етичних вимірах. Значна частина повістей Є. Гуцала належить до суто реалістичних. Його реалістично-концептуальна проза спрямована передусім на філософсько-художнє осмислення проблем «людина і війна», «людина і тоталітарна система», у контексті яких письменник репрезентує своє бачення впливу трагічних подій і межових ситуацій на психологію та духовний простір людини, інтерпретує найбільш характерні риси та явища буття в площині антропологічних тенденцій, торкається табуйованих сторінок національної історії. Для Є. Гуцала важливо художньо осмислити трагізм людського життя під кутом зору «випробування» людини на моральність. Антитоталітарний текст (повість «Голодомор») письменник вибудовує на антиноміях «життя і смерть», «добро і зло», «милосердя і жорстокість», «віра і безнадія». В екстремальних умовах, у різних життєвих конфліктах прозаїком інтенсифікується процес оприявнення справжніх людських якостей і моральних принципів. Кульмінація трагізму простежується в ракурсі осмислення теми «дитина і голод». У реалістичному осмисленні дійсності, зокрема повоєнних років, для митця надзвичайно важливим є змістовий аспект повісті, ключовим компонентом якого стає образ жінки, зокрема матері, ментально-емоційні й етнопсихологічні особливості жіночого світовідчуття. У межах ліричної повісті митець художньо досліджує тему сучасника та його життєвого досвіду, звертається до теми молодої людини, в осмисленні якої переважають філософські, морально-етичні та психологічні аспекти. Також письменник апробовує нові виражально-зображальні засоби втілення ідейно-естетичної концепції дитини війни, художнього осмислення світу дитинства з глибоким відтворенням дитячої психології.

2. Проблематика реалістичних повістей Є. Гуцала охоплює постановку та розв'язання посутніх морально-етичних питань, які мають для письменника особливе значення: вірності і зради, морального вибору, гуманності, людської гідності, совісті, милосердя і жорстокості. В інтерпретації теми голодомору актуалізуються проблеми національної зради, злочину і спокути, які набувають особливого екзистенційного смислу й трагічного виміру. В ліричних повістях домінуючими у проблемному аспекті стають питання духовності, морального вибору, кохання, щастя, дружби, взаємостосунків між чоловіком і жінкою, інтимно-особистісні питання.

3. Фактологічну основу багатьох реалістичних повістей становить автобіографічна чи документальна складова, що впливає на творення окремих буттєвих ситуацій, образів, побутових реалій, топосів, тоді як площина загального смислового поля моделюється шляхом авторського осмислення буття. Характерним ознаками стають виразне епічне начало, ущільнення фабульного часу, реалістична достовірність, фрагментарна композиційна організація, зображально-виражальні засоби психологічного письма і натуралістичного фактографізму.

4. Ліризм - основна стильова ознака і настроєва домінанта багатьох повістей письменника. Феномен ліризації (через відтворення асоціацій, емоцій, роздумів, переживань) як засіб проникнення в духовний простір людини формує широкий діапазон жанрових різновидів ліричної повісті, зокрема лірико-психологічної, лірико-реалістичної, лірико-асоціативної, лірико-медитативної і лірико-натурфілософської. Глибокий психологічний аналіз - найважливіший спосіб авторського пізнання внутрішнього буття людини. Ліризацію і психологізм прози в контексті творчості письменника розглядаємо як точку відліку Гуцалового «людинознавства», спрямованого на різнобічне дослідження людини і світу.

5. Інший рівень поетикального мислення Є. Гуцала демонструє тенденція до синтезу на основі міжжанрових взаємодій, у результаті чого в його дискурсі з'являється повість-спогад, повість-балада, новелістична повість, де письменник звертається до теми воєнного та повоєнного дитинства, художньо осмислює проблему складного життя дитини-сироти. Формозмістова єдність повісті визначається органічним співвідношенням між проблемно-тематичними та жанрово-стильовими особливостями, вибором художніх засобів, смисловою та викладовою спрямованістю. Важливого значення набуває автобіографічна складова, введення до структури тексту образів реальних людей та реальних топосів.

6. Фрагментарно-наративна композиційна організація є найбільш адекватною щодо авторської концепції трагедійності часу та драматизму людського життя, що дозволяє говорити про Є. Гуцала як про митця з особливим естетичним осягненням дійсності та моделюванням художнього світу. Письменник експериментує із сюжетом і композицією, особливими механізмами поєднання різнопросторових і різночасових наративних фрагментів стають обрамлення, ретроспекція, спогад. Повістям Є. Гуцала притаманні передусім характерні ознаки психологічної прози, а саме: психологічне портретування, психологічний пейзаж, зовнішнє та внутрішнє мовлення, конструювання людських характерів у вчинках, здійснених у межових ситуаціях чи певному психоемоційному стані, взаємозв'язок внутрішнього світу людини з навколишнім простором, відтворення в моральній позиції її людської сутності, в художній деталі - її психології. Імплікативна семантика імені людини в повістях письменника - символічна й визначальна. Важливими чинниками в процесі розкриття й інтерпретації психології героїв стають внутрішній монолог, медитація, рефлексія, роздуми, невласне-пряма мова.

7. Є. Гуцало, продуктивно розвиваючи жанр повісті упродовж 1960-х - початку 1990-х років, демонструє суттєві інновації на ідейно-художньому рівні, творчу еволюцію в руслі проблемно-тематичних і формально-змістових шукань. Будучи інколи підвладним соцреалістичним міфологемам, він витворив оригінальний дискурс реалістичної та ліричної повісті, засвідчив зростання майстерності у філософсько-художньому пізнанні національного буття та духовних вимірів людини.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Громик Л. «З пороків усіх найогидніший - зрада»: Повість Євгена Гуцала «Безголов'я» / Лариса Громик // Слово і Час. - 2005. - № 9. - С. 59-64.

2. Громик Л. Повість Є. Гуцала «Голодомор»: соціально-етичний аспект / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : Філологічні науки / [ред. кол.: М.Ф. Гетьманець та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2003. - Вип. 7. - С. 315-322.

3. Громик Л. Жанрово-стильові особливості повістей Є. Гуцала / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки / [ред. кол.: М.Ф. Гетьманець та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2005. - Вип. 10 - Том 1. - С. 75-84.

4. Громик Л. Засоби психологізації у повістях Євгена Гуцала / Лариса Громик // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : Твім інтер, 2007. - Вип. 28. - Ч. 2. - С. 403-410.

5. Громик Л. Поетика повісті Євгена Гуцала «У гаї сонце зацвіло» / Лариса Громик // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Філологія / [ред. кол.: Ю.М. Безхутрий та ін.]. - Х. : Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2008. - Вип. 54. - № 836. - С. 76-78.

6. Громик Л. Духовні константи світу дитинства (на матеріалі повістей Є. Гуцала) / Лариса Громик // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : Твім інтер, 2009. - Вип. 33. - Ч. 1. - С. 608-618.

7. Громик Л. Риси української ментальності в повісті Євгена Гуцала «Співуча колиска з верболозу» / Лариса Громик // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. - К. : Твім інтер, 2010. - Вип. 29. - С. 457-463.

8. Громик Л. Жіночі образи в художньому світі Є. Гуцала: етнонаціональний аспект / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Філологічні науки / [ред. кол.: М.Ф. Гетьманець та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2010. - Вип. 24. - С. 264-269.

Додаткові публікації:

1. Громик Л. Тематичне розмаїття творчості Євгена Гуцала / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів : у 2 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, 2002. - Т. 1. - С. 239-241.

2. Громик Л. Лірико-психологічна повість Євгена Гуцала «Двоє на святі кохання»: проблема спадкоємності літератури / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету : Філологічні науки / [ред. кол.: М.Ф. Гетьманець та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2002. - Вип. 6. - С. 104-109.

3. Громик Л. Повість Євгена Гуцала «Мертва зона» / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів: у 2 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний університет, 2003. - Вип. 2. - Т. 1. - С. 185-187.

4. Громик Л. Повість-документ Є. Гуцала «З вогню воскресли»: ідейно-художній аспект / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : Філологічні науки / [ред. кол.: М.Ф. Гетьманець та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2004. - Вип. 8. - Т. 2. - С. 31-36.

5. Громик Л. Проблема жінки і суспільства в творчості Є. Гуцала (на матеріалі повісті «Родинне вогнище») / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів : у 2 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний університет, 2004. - Вип. 3. - Т. 1. - С. 55-58.

6. Громик Л. Повість Є. Гуцала «Княжа гора»: до проблеми жанрової модифікації / Лариса Громик // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів, присвяченої 90-річчю Кам'янець-Подільського національного університету : у 5 т. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2008. - Вип. 7. - Т. 2. - С. 17-18.

7. Громик Л. Проблема духовності людини в творчості Є. Гуцала (на прикладі повістей «Передчуття радості», «Дівчата на виданні», «Двоє на святі кохання») / Лариса Громик // Молодь і ринок. - 2008. - № 11. - С. 131-134.

8. Громик Л. Жанрова та індивідуально-стильова специфіка повісті Є. Гуцала «Співуча колиска з верболозу» / Лариса Громик // Культурно-языковое многообразие Приднестровья в зеркале этноязыковых процессов современности : материалы междунар. науч.-практ. конф., посвященной 80-летию Института языка и литературы. - Тирасполь : Изд-во Приднестр. ун-та, 2010. - C. 74-76.

АНОТАЦІЯ

Громик Л.І. Повісті Євгена Гуцала: морально-етична проблематика і поетика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2011.