Творчість "сердитих молодих людей", як феномен британської контркультури середини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 821.111.02 “195/196”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Творчість «сердитих молодих людей», як феномен британської контркультури середини ХХ століття

10.01.04 - література зарубіжних країн

Гільдебрант Катерина Йосипівна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Абрамович Семен Дмитрович, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, завідувач кафедри слов'янської філології.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Новикова Марина Олексіївна, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, професор кафедри російської та зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Мурадханян Ірина Саркісівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів.

Захист відбудеться «13» квітня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Академіка Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Академіка Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “10” березня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І. В. Остапенко.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сьогодні існує чимало досліджень, присвячених творчому доробку представників англійського літературного угруповання 1950-х років «сердиті молоді люди». Критичні есе та розвідки В. Аллена, Дж. Гіндіна, Дж. Горера, Х. Карпентера, Р. Картера та Дж. Макрае, А. Кеттла, Д. Лоджа, К. Олсопа, Г. Річі, Дж. Хайльперна, Р. Хевісона, З. Ванчури, Н. Жлуктенко, В. Івашової, Н. Михальської, П. Палієвського, В. Рубіна, Т. Тимошенкової, Д. Шестакова та ін. дають широке уявлення про цей художньо-культурний феномен. Однак більшість оцінок книг «сердитих» Джона Вейна, Кінгслі Еміса, Джона Брейна, Джона Осборна була локалізована в синхронічному зрізі актуального критичного відгуку, і критики з природних причин ще не могли відсторонитися від поточного моменту й охарактеризувати їхню творчість як цілісне явище в історичній ретроспекції, зокрема розглянути бунт «сердитих» в аспекті транснаціонального контркультурного руху молоді того часу. Натомість погляд із ХХІ століття може збагатити літературознавство, по-перше, дослідженням спадщини «сердитих» як внутрішньо цілісного явища, сприйнятого у загальносвітовому культурному контексті; по-друге, неупередженим ставленням до їхньої творчості: адже в статтях радянських критиків постулювалася насамперед теза про антибуржуазність даних літераторів, що не є безпідставним твердженням, але сьогодні виглядає недостатнім. Окрім того, внаслідок лібералізації суспільної свідомості стає можливою об'єктивна інтерпретація «незручних» з погляду недавнього «літературного етикету» моментів творчості «сердитих», як-от тема сексуальної розкутості, індивідуалізм і цинізм персонажів, брутальність поведінки та мовлення тощо.

У подальших розвідках (переважно зарубіжних, напр. Р. Хевісона, Дж. Р. Тейлора) проблема охоплювалась лише у найзагальніших її аспектах: дослідники в основному відзначали окремі риси подібності творів «сердитих» у змісті й стилі. Серед вітчизняних праць слід відзначити важливу монографію Н. Ю. Жлуктенко «Бунт всередині традиції», в якій подається ґрунтовний аналіз еволюції одного з письменників даного угруповання (Джона Вейна) й характеризуються окремі творчі здобутки інших його представників. В інших дослідженнях (В. Івашової, З. Ванчури) спадщина «сердитих» не розглядалась як цілісне явище, внаслідок чого не актуалізувалися й питання його естетичної ґенези, специфіки творчого методу, типології поетики.

Отож вивчення художнього доробку «сердитих молодих людей» як внутрішньо цілісного явища в парадигмі властивих йому типологічно подібних особливостей та з урахуванням широкого літературного контексту доби й досі залишається актуальним. Заглиблення в ґенезу та ретроспективу творчості «сердитих» письменників, яка не зводиться виключно до індивідуалістичного бунту й непокори, може відкрити її глибинне національно-духовне коріння. Вимагає детального аналізу питання про художній метод членів даного угруповання, межі «натуралістичного» й «реалістичного» в їхній інтерпретації світу. Має бути більш ґрунтовно вивчене й наслідування англійських літературних традицій, зокрема сатиричних. Потребує розгорнутого дослідження створена «сердитими» цілісна образна картина світу - як система «людина - пейзаж - річ». Варто також розглянути дане явище в контексті літературно-національного самовиразу інших європейських молодіжних рухів середини ХХ ст., які прагнули до створення контркультури, протиставленої суспільству споживання.

Зв'язок проблеми з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах комплексної теми наукових досліджень кафедри зарубіжної літератури Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка «Поетика і типологія жанрів». Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради університету 30 жовтня 2008 р. (протокол № 9) та Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» 3 листопада 2009 р. (протокол № 4).

Мета дослідження - з'ясувати ґенезу і специфіку ідейно-естетичної програми та особливості стильових пошуків представників угруповання «сердиті молоді люди».

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

генералізувати спостереження та висновки попередніх дослідників, зокрема щодо правомірності об'єднання творчості Дж. Вейна, К. Еміса, Дж. Брейна, Дж. Осборна та ін. під єдиною назвою «сердиті молоді люди»;

дослідити духовно-естетичну ґенезу явища, зокрема проблему вкоріненості «сердитих» у традиції англійської літератури;

розглянути твори «сердитих» як художню цілісність, що ґрунтується на спільних принципах творення образної системи й оприявнюється на ідейно-змістовому, хронотопному, сюжетно-композиційному рівнях;

охарактеризувати різнонаціональні явища світової молодіжної контркультури середини ХХ ст.;

визначити домінантні особливості поетики кожного з «сердитих» письменників.

Об'єктом дисертаційного дослідження обрано найбільш репрезентативні епічні та драматичні твори «сердитих молодих людей» - романи «Поспішай донизу» Дж. Вейна, «Щасливчик Джим» К. Еміса, «Шлях нагору» Дж. Брейна та п'єсу «Озирнись у гніві» Дж. Осборна. До аналізу побіжно залучаються й інші твори цих авторів.

Предметом дослідження є духовно-естетичні витоки художньої програми «сердитих молодих людей» та цілісний образ світу в їхній творчості у світлі національної традиції та у відповідному літературно-культурному контексті.

Методи дослідження. У роботі застосовано системний підхід до вивчення проблеми; використано соціально-генетичний, почасти біографічний, порівняльно-історичний та типологічний методи дослідження, а також окремі принципи структурно-семантичного аналізу літературно-художнього тексту.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці зарубіжних і вітчизняних дослідників, в яких осягнуто проблеми типології художнього узагальнення, концепції світу і людини, літературної наступності, зокрема й стосовно закономірностей розвитку англійської літератури та творчості «сердитих» (В. Аллен, З. Ванчура, Дж. Гіндін, Дж. Горер, Т. Денисова, Н. Жлуктенко, В. Івашова, А. Кеттл, Р. Картер, Д. Лодж, Дж. Макрае, Д. Наливайко, К. Олсоп, Г. Річі, Дж. Хайльперн, Р. Хевісон та ін.). Спираємося ми також на студії функцій літературного пейзажу (С. К. Бураса, М. Епштейн) та на дослідження специфіки образу-речі (М. Фуко, С. Неклюдов, О. Чудаков).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше:

1) встановлено, що «бунтівна» концепція «сердитих» сягає корінням кальвіністського нонконформізму епохи Реформації;

2) виявлено генетичний зв'язок творчості «сердитих» із класичною англійською сатирою та романістикою ХІХ ст., а також зі спадщиною золаїзму;

3) охарактеризовано типологічну спорідненість творів «сердитих молодих людей» на ідейно-змістовому, хронотопному, сюжетно-композиційному рівнях та за принципами побудови образної системи, що дозволяє кваліфікувати аналізоване явище саме як літературне угруповання;

4) проведено низку паралелей між творчістю «сердитих», з одного боку, та американських «бітників», іспанського «покоління без наставників», втіленням настроїв бунтівної французької молоді у романах Ф. Саган, творами радянських «шістдесятників» - з другого боку.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що воно поглиблює уявлення про способи художнього узагальнення в літературі ХХ ст., зокрема про межі реалізму й натуралізму, своєрідність мімезису та специфіку образної системи.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані у дослідженні проблем історії англійської літератури ХХ ст., розробці спецкурсів і семінарів, присвячених еволюції реалізму в новітній літературі, своєрідності ідейно-художніх пошуків у творчості «сердитих молодих людей».

Апробація роботи здійснювалась на щорічних звітних наукових конференціях викладачів, докторантів і аспірантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Кам'янець-Подільський, 2008, 2009, 2010), на науковій конференції молодих вчених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Кам'янець-Подільський, 2009), на Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури та культури «Світова література на перехресті культур і цивілізацій» (Севастополь, 2008), на ІІ Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури та культури «Актуальні проблеми та перспективи дослідження літератури зарубіжних країн» (Алушта, 2009), на Всеукраїнській науковій конференції «Літературний процес: від класики до постнекласики» (Київ, 2009), на наукових конференціях «Мова і культура» (Київ, 2009), «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2010).

Публікації. Основні положення роботи викладено в 10 наукових публікаціях, 6 із яких надруковано у провідних фахових наукових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів з окремими висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 254 позиції. Загальний обсяг дисертації - 209 сторінок, основного тексту - 187 сторінок.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, розкрито її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і теоретико-методологічні засади роботи; окреслено теоретичне і практичне значення дослідження.

У першому розділі «Літературне угруповання «сердиті молоді люди» як об'єкт наукового дослідження» здійснюється розгорнутий аналіз літературознавчих праць за темою дисертації.

У підрозділі 1.1. «Соціально-психологічні та літературні витоки молодіжного нігілізму «сердитого десятиліття» у Великобританії» узагальнено відомості про культурно-історичні та літературні передумови виступу угруповання «сердиті молоді люди». Зазначається, що повоєнні роки характеризуються атмосферою духовного хаосу, спричиненого не лише руйнівними наслідками війни, а й процесом дезінтеграції імперії. Панораму невтішних психологічних настроїв посилювали економічні труднощі (жорстке нормування споживчих товарів, ціновий контроль), політичні конфлікти і всевладдя «істеблішменту», малоефективні реформи. На думку дослідників повоєнної англійської літератури (К. Вілсон, Х. Карпентер, Г. Річі, Р. Хевісон), саме у руйнівних наслідках війни та повоєнних суспільно-політичних умовах слід шукати причини спаду літературної активності на початку 50-х років. Позначилась тут також інерція літературної млявості років 40-х (з Англії до США виїхали У. Оден, К. Ішервуд і О. Хакслі; у 1941 році померли Дж. Джойс та В. Вулф, у 1946 - Г. Веллс). Визнані автори або культивували «втечу з сьогодення» (Л. П. Хартлі, Н. Мітфорд, Р. Леман, Е. Поувел, А. Тіркел зосередились на зображенні довоєнної дійсності), або продовжували «джойсівську традицію» відсторонення від тогочасності (Т. С. Еліот, Е. Мур та Д. Томас). Виступ таких талановитих письменників, як А. Вілсон чи Д. Лессінг, не зміг призвести до літературного відродження. Їхні особисті творчі досягнення не підлягають сумніву, однак англійській літературі не вистачало потужної й дискусійної течії. На цьому тлі група письменників у квітні 1953 р. заявила про формування нової літературної програми, що поступово реалізувалася в явище, відоме тепер під назвою «сердиті молоді люди».

У підрозділі 1.2. «Ґенеза назви «сердиті молоді люди» та літературно-історичні параметри дефініції» поглиблено проаналізовано історію виникнення поетичної групи «Рух», яка з появою п'єси Дж. Осборна «Озирнись у гніві» й переросла в угруповання «сердиті молоді люди». Тут відтворено хронологію виникнення даної назви, поступове залучення до угруповання все більшої кількості авторів. У ході з'ясування ґенези поняття «сердита молода людина» спростовується припущення про його співвіднесеність із автобіографією релігійного філософа Л. А. Пола «Сердита молода людина». Дисертант уважає більш вірогідним приписування цієї назви позаштатному журналістові English Stage Company Дж. Фіарону, який, за твердженням Дж. Осборна, саме його назвав «сердитою молодою людиною» після перегляду дебютної п'єси драматурга. Розглянуто й правомірність віднесення того чи іншого письменника до угруповання, зокрема - найбільш часто іменованих «сердитими» Дж. Осборна, К. Вілсона, К. Еміса, Дж. Вейна, А. Мердок, Дж. Брейна, А. Сіллітоу та Д. Лессінг. Встановлюється, що найбільш репрезентативними письменниками даного угруповання є Дж. Вейн, К. Еміс, Дж. Осборн та Дж. Брейн; натомість творчість А. Сіллітоу відносили до «робітничих» письменників (А. Кеттл) або ж «нових лівих» (Т. Тимошенкова), в романах К. Вілсона та А. Мердок відзначали значний вплив екзистенціалістів (В. Івашова, Д. Лодж, С. Павличко), а Д. Лессінг зарахували до лав «сердитих» лише через епізодичну участь у збірнику «Декларація». Відтак висновуємо, що правомірність інтеграції названих авторів в єдине угруповання потребує ретельного вивчення системи їхніх творчих установок та особливостей поетики.

У підрозділі 1.3. «Творчі установки «сердитих молодих людей»: питання про спільну художньо-естетичну програму» проаналізовано розбіжність науково-критичних оцінок у питанні про внутрішню єдність «сердитих». Більшість дослідників (Г. Анікін, Х. Карпентер, Т. Машлер, К. Олсоп, Г. Річі та ін.) взагалі заперечували цілісність групи. Інші дослідники (Дж. Барбер, Дж. Гіндін, Г. Річі, Д. Солвак, К. Тайнен, Д. Фарсон та Р. Хевісон) наголошували на такій цілісності, висуваючи як основний критерій соціальне походження письменників та їхніх героїв з робітничого або ж середнього класу. Дехто називав цю течію «цегляною школою», натякаючи на навчання більшості героїв «сердитих» у провінційних університетах (Д. Солвак, Дж. Хайльперн та Р. Бредфорд). Інші (К. Тайнен, Р. Хевісон, Р. Хеппенстол) відзначали як об'єднувальний момент синхронний виступ «сердитих», акцентуючи достовірність відтворення повоєнних проблем у Осборна, Вейна та Еміса. Водночас останнє твердження деякі літературознавці беруть під сумнів (Д. Марканд, Г. Річі, Д. Урнов, Л. А. Фідлер). Одностайність проявляється хіба у визнанні того, що «сердиті» принесли в англійську літературу тип антигероя. В цілому ж дослідницька думка трактує «сердитих молодих людей» як ряд яскравих індивідуальностей із активною соціальною позицією, які солідаризувалися у прагненні дистанціюватися від конкретних політичних програм, коливаючись між нонконформізмом та примиренням із суспільством. Реальні підстави для залучення до угруповання дає лише творчість таких авторів, як Дж. Вейн, К. Еміс, Дж. Осборн та Дж. Брейн, що доводиться подальшим аналізом.

У підрозділі 1.4. «Дискусійність питання про літературно-історичну роль угруповання “сердитих молодих людей”» висвітлено оцінки історико-літературної значущості творчості представників даного угруповання: з одного боку, «сердитих» звинувачували у непослідовності, відсутності конструктивної платформи; з іншого - відзначали новизну аналізу повоєнної дійсності, нові якості реалізму, відродження сатиричних традицій. Справжнім проривом було визнано введення т. зв. «антигероя», однолітка і сучасника письменників, поведінка якого шокувала суспільство. У підрозділі узагальнено відгуки про революційну роль цього персонажа для тодішнього англійського театру; спростовується думка Х. Карпентера, ніби зусилля «сердитих» не виправдали себе, адже вони сформували підґрунтя для діяльності наступних англійських сатириків (П. Кук, Дж. Міллер, Д. Мур та ін.); підготували появу соціально-критичних творів К. Вотерхауса, А. Оуена, У. Холла, К. Лог; започаткували драматургію «нової хвилі». Це становить ґрунт для подальшого дослідження, в першу чергу - розгляду питання про єдність художніх принципів і подібність творчих вирішень представників даного угруповання.

У другому розділі «Ідейно-естетичні витоки художньої програми «сердитих молодих людей» та основні стильові тенденції їхнього творчого пошуку» розглянуто ідейно-естетичну ґенезу художньої програми «сердитих молодих людей».

У підрозділі 2.1. «Етична концепція кальвінізму як одне з духовних джерел контркультурної програми “сердитих молодих людей”» аналізується зумовленість творчості письменників особливостями глибинних світоглядних установок англійського суспільства, у формуванні яких велику роль відіграла протестантська (найперше - кальвіністська) ідеологія, яка достатньо потужно впливає на англійське суспільство від часів Реформації та вважається основним світоглядним орієнтиром англійців аж до ХІХ ст. (К. Х. Сперджен, Р. Рут та ін.). Встановлюється, що епатаж «сердитих», їхні поривання до правди й справедливості є своєрідним резонансом вчення кальвінізму про виправдання людини самою лише вірою і мінімалізацію значення добрих вчинків у спасінні, а також протестантської апології вивільнення особистісної ініціативи. Позитивне сприйняття активності людини на шляху до матеріального збагачення - одна із максим протестантизму - пояснює моральний підтекст установки «сердитих» на влаштування забезпеченого особистого майбутнього. Водночас констатуємо, що твори «сердитих» увібрали лише інерцію кальвіністської етики: для секуляризованих письменників вона не тотожна релігійній ідеології, хоча й спричиняється у вигляді психологічних стереотипів до формування сутнісних світоглядних установок «сердитих молодих людей».

У підрозділі 2.2. «Відновлення традицій англійської сатири у творчості “сердитих молодих людей”» досліджується рецепція та розвиток традицій англійської сатири у романах «Щасливчик Джим» К. Еміса та «Поспішай донизу» Дж. Вейна. Доводиться, що засоби комічного у «сердитих» знаходяться на проміжних позиціях між вікторіанськими сатириками і творчістю О. Хакслі, І. Во, М. Спарк. З одного боку, у «сердитих» все чіткіше виявнюється установка на соціально-психологічний аналіз, хоча вони й не повертаються до релігійно-морального ідеалу, як Во і Спарк. З іншого боку, гротескними образами «сердиті» наслідують класиків англійського сатиричного роману Смоллета і Діккенса. Подібно до Смоллета, манера «сердитих» вирізняється тяжінням до перебільшення і загострення характеристик. Персонажі Вейна явно нагадують діккенсових пройдисвітів, фізична неповноцінність яких кореспондує із зіпсованістю їхнього внутрішнього світу. Водночас посилення уваги до внутрішнього світу персонажів свідчить про психологізацію гротеску як характерну ознаку еволюції англійської сатири. Близькі «сердиті» до вікторіанських сатириків і в гіперболізації пропорцій зображення, порушенні норм життєподібності, що йде від Свіфта.

Кінгслі Еміс, подібно до Діккенса, використовує гротеск з метою зниження як «негативних», так і «позитивних» персонажів, що також репрезентують тип комічної особистості; виділяє у портреті героя окрему гротескну рису, персоніфікує її й багатократно повторює. Письменник оновлює традицію, використовуючи антифразу не в якості метафори (яка відіграє значну роль у створенні комічного образу у Діккенса), а як введення непередбачуваних перестановок, незвичного трактування кліше і шаблонних відповідей. Характерним є «ситуативний комізм», який виявляється у розбіжності між етичними нормами і витівками протагоніста твору (напр., сцени невдачі Джима приховати наслідки власного пияцтва).

У підрозділі 2.3. «Соціально-психологічні здобутки реалізму Діккенса в інтерпретації “сердитих молодих людей”» конкретизується характер трансформації естетики Діккенса у творчості «сердитих». Встановлюється, що останні, подібно до Діккенса, звертаються до соціальних протиріч епохи, обирають типові проблеми і явища, трактують тему «маленької людини» - представника нижчого середнього чи робітничого класів. Властиве даним письменникам і вмотивування характеру героя соціальними обставинами, відтворення соціальних поневірянь протагоністів.

Однак безпомічні й приречені герої «сердитих», яким властива асоціальність агресивного, руйнівного типу, контрастують із протагоністами Діккенса, які прагнули протиставити несправедливому суспільству своє духовне тепло. Позбавлені герої «сердитих» і виходу в простір єднання з Богом: їхні індивідуалістичні персонажі визнають своєю прерогативою виключно шлях до власного Еgo. Такий герой не може бути носієм суто позитивних якостей, як це буває у Діккенса; він деморалізований і агресивний. Позбавлені твори «сердитих» і широти охоплення дійсності, різноманіття соціально-психологічних проблем, яке було властиве Діккенсу.

У підрозділі 2.4. «Резонанс натуралізму в художніх установках “сердитих молодих людей”» наголошується на продовженні в творчості «сердитих молодих людей» традицій англійського натуралізму (Дж. Гіссінг, А. Моррісон, Дж. Мур) і на безпосередньому використанні здобутків Е. Золя. Зазначається, що антигерой «сердитих» формувався під впливом наскрізного «натуралістичного» персонажа Золя, адже власне англійський натуралізм не зміг вкоренитися в англійській літературі і поступово вичерпався у постійному змаганні й переплітанні з символізмом. Так, «сердиті», подібно до Золя, відмовляються від бездоганних героїв, прагнуть встановити витоки ницих і аморальних мотивів поведінки. Їхні герої так само вражають епатажем й асоціальністю: влаштовують бійки, пиячать, бешкетують. У прагненні достовірного зображення дійсності «сердиті» використовують принцип об'єктивної розповіді Золя. Вони не втручаються у розвиток сюжету, у творах відсутні відкриті коментарі авторів, хоча ставлення останніх до описаних подій відчувається у твердженнях і оцінках героїв, яким автори симпатизують.

Водночас «сердиті» відступають від принципів натуралізму Золя у тому, що прагнуть відверто тенденційно, критично зобразити повоєнне суспільство. Цим письменникам, так само, як і англійським натуралістам, не властиве золаїське захоплення проблемами спадковості та вроджених вад; «сердиті» не лише не зосереджуються на «фізіологічній» типології поведінки героїв, а й виступають проти соціальної типологізації. Побутове тло тут - елемент побічний: у дусі психологізованої прози ХХ століття «сердитих» більше цікавить внутрішній світ персонажів, цілком позбавлених революціонаризму персонажів Золя. Герої «сердитих» допускають можливість кращого майбутнього і почасти досягають його, а у творах Золя панує фатум.

У третьому розділі «Концепція людини і світу в творах «сердитих молодих людей» як вираз прагнення нових ідейно-естетичних цінностей» досліджується художня система «людина - пейзаж - річ» у творчості «сердитих».

У підрозділі 3.1. «Авторська концепція людини та ціннісна орієнтація персонажа в творах «сердитих молодих людей» зазначається, що ціннісна орієнтація героя «сердитих» не виходить за межі житейських благ; протагоністи письменників далекі від будь-якого ідеалізму, «вписані» в побут. Принципова «приземленість» персонажа знаходить втілення в особливостях «індивідуального портретування». «Сердиті» обирають типову постать, яка у всіх чотирьох письменників набуває парадигматичних ознак. Характер персонажа зумовлюється властиво соціальними ознаками, простежується причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою героя та його походженням. У структурі художнього образу превалює принцип динамічного портретування. Психологізовані портрети не лише створюють візуальний образ персонажа, а й є засобом розкриття його соціально-психологічних якостей. Так, Блірні («Поспішай донизу») займається організацією розваг і сам - весела й безтурботна людина, навіть одяг носить «веселий» і поводиться весело. Заради досягнення семантичної цілісності зображення використовується повторювання окремих деталей, що стають лейтмотивами. Так, образ Бетті («Поспішай донизу») щоразу асоціюється із низьким голосом; голос Бертрана («Щасливчик Джим») постійно порівнюється із гавкотінням. англійський література контркультура

Поряд із типологічно подібними особливостями портретування, «сердитим» притаманні й індивідуальні вирішення. У портретах другорядних героїв Вейна помітне превалювання внутрішніх (психологічних) характеристик над описом зовнішнього вигляду, в той час як Брейн подає детальне зображення всіх персонажів. Різняться твори «сердитих молодих» і за формулою «впізнавання героїв» (Л. Я. Гінзбург). Якщо у романі «Щасливчик Джим» переважає «соціально-професійна» формула: Велч сприймається лише як «професор», Барклі - «професор музики»; то в романі «Поспішай донизу» спостерігається формула «фізична»: про Ерна неодноразово говориться, що він кремезний.

У підрозділі 3.2. «”Ідеальний” характер літературного пейзажу в творах “сердитої молоді”» досліджується властиве «сердитим» сприйняття природи як вищої сутності, що здійснює на персонажів цілющий вплив. «Віра в природу» як джерело і критерій істини проявляється у прив'язаності «романтичного» настрою героїв до стану природного середовища, так само, як і у фотографічності образів, чітко виписаних деталях. Суб'єктивне бачення природи нерідко бере гору над її предметністю: переважають динамічні ситуаційні пейзажі, що виражають внутрішній стан персонажів. Психологічний паралелізм образів природи із переживаннями персонажів спостерігається й у використанні так званих медитативних пейзажів, в актуалізації прийому зооморфізму. Так, Діксон («Щасливчик Джим») після пиятики порівнюється із крабом; Елісон у п'єсі «Озирнись у гніві» - з білкою, Джиммі - з ведмедем. Зрештою, наївна ідеалізація природи, суб'єктивно-експресивний малюнок пейзажу, використання динамічних ситуаційних замість панорамних статичних пейзажів, властивих класичному реалізму, підтверджує той факт, що «сердиті» як представники реалізму ХХ ст. не обмежуються зображенням життя «у формах самого життя».

У підрозділі 3.3. «”Людиноцентричний” погляд на річ у художній системі “cердитих молодих людей”» розглядається специфіка образу речового середовища, що, подібно до образів-персонажів та пейзажів, має спільні принципи художнього створення. Використання речових деталей підпорядковується хронотопу повоєнного провінційного містечка: «сердиті» мобілізують безліч військових і побутових реалій, предметні деталі загострюють ситуацію зубожіння населення. Предметне оточення моделюється за соціальним принципом: річ сигніфікує класову приналежність персонажа, поступово формуючи у творах семантичну бінарну опозицію «достаток - бідність», «дорого - дешево». Так, у романі «Поспішай донизу» папір, на якому пишуть персонажі, перетворюється на знак-предмет, стає «емблемою» соціального стану героїв: Чарльз пише Брейсуейту на аркуші дешевого паперу, натомість останній відповідає листом, написаним на папері гарної якості. «Сердитим» властиве відтворення динаміки сенсорних властивостей речей. Наприклад, смак пива змінювався для Джо Лемптона («Шлях нагору») протягом процесу пиття: пиво було почергово гірким, ароматним, кислим, водянистим, солодким, солонуватим. Людиноцентричний погляд на річ проявляється у тісному взаємозв'язку персонажа і речі, що акцентують символічні лейтмотивні елементи, які слугують засобом інтенсифікації психологічних властивостей персонажів, а також використовуються як засіб укріплення семантичної цілісності предметного світу, побудованого за допомогою описів розосередженої структури.

В індивідуальних художніх вирішеннях письменників щодо предметної сфери наявна й низка відмінностей. У романі «Щасливчик Джим» речі змальовано епізодично, вони ніби нехтуються автором, в той час як у романах «Поспішай донизу», «Шлях нагору» вони зображені досить детально. Окрім того, тісне переплетення потоків авторської мови й мови персонажа у романах «Щасливчик Джим» і «Поспішай донизу» та імпліцитно подана присутність автора у романі «Шлях нагору» призводить до суб'єктивно забарвленого змалювання речей, натомість у п'єсі «Озирнись у гніві» речове оточення подається переважно як об'єктивна даність.

Четвертий розділ «Творчість «сердитих молодих людей» у контексті літературної контркультури середини ХХ століття» присвячений зіставленню художньо-естетичних принципів «сердитих» з іншими національно-специфічними виявами літературної контркультури доби.

У підрозділі 4.1. «Спорідненість ідейно-естетичних позицій та художніх програм «сердитих молодих людей» і американських письменників-нонконформістів середини ХХ ст.» аналізується специфіка та паралелі між цими бунтівними програмами. Встановлюється, що і «сердиті молоді», і «бітники» (Дж. Керуак, А. Гінзберг, В. Берроуз та ін.) проголошують негацію культурних традицій. «Сердитим молодим» близьке також відчуження Холдена Колфілда, його неприйняття лицемірства й позерства (роман Дж. Д. Селінджера «Ловець у житі»). І «сердиті», і «бітники» обирають теперішнє, своєрідне художнє Present Indefinite як компас свого життя; декларують сексуальну розкутість; не вірять у минуле чи майбутнє, солідаризуються зі своїми героями у прагненні взяти від життя все і зараз. Однак, на противагу «сердитим», «бітники» - не лише літературна течія, а й угруповання з характерною ідеологічною спрямованістю. У бунті «сердитих» набагато менше «декадентства», ніж у американських «бітників». В той час, як «сердиті» вказують на першопричини свого бунту - соціальну нерівність і упередження, американські «бітники» просто добровільно «викидають» себе із суспільства, абстрагуються від благ цивілізації і відмовляються від ув'язнення в системі «працюй, виробляй, споживай, працюй, виробляй, споживай». Проголошуючи війну обмеженням, «бітники» у творчості культивують інтиїтивізм, спонтанність, що спричиняє сюжетно-композиційну фрагментарність, позірно хаотичну манеру нарації. Натомість творам «сердитих» притаманні причинно-наслідкові сюжетні зв'язки, чітка композиціна структура, деталізованість предметно-зображальної сфери.

У підрозділі 4.2. «Нонконформізм «сердитих» та радикалізм французької молоді у змалюванні Ф. Саган» вказується, що літературні герої Саган, подібно до персонажів «сердитих», представляють генерацію, що постулює переоцінку цінностей, демонструючи зневагу до старшого покоління. Водночас аналогічно «сердитим молодим», французька письменниця не спрощує внутрішній світ своїх героїв і не показує їх бездушними створіннями. І ті, й інші відчувають часом докори сумління, що було абсолютно не властиво героям американських «бітників», які остаточно порвали з християнською мораллю. Так, Сесіль («Здрастуй, печаль!») розуміє фальш і беззмістовність своєї поведінки поряд зі щирими почуттями Анни до її батька. Так само брутальне мовлення Джима Портера («Озирнись у гніві») уживається із його загостреною чутливістю: десятирічним хлопчиком він дванадцять місяців доглядає смертельно хворого батька. Водночас «сердиті» змальовують свого антигероя як уособлення негативних з традиційного погляду рис, а герої Саган втілюють радше тип пригніченої, нереалізованої особистості. Не властива французькій письменниці і соціальна проблематика. Об'єднує ж персонажів «сердитих» і Ф. Саган бажання бездумного задоволення потреб власного Ego, прагнення насолод тут і зараз. Сесіль («Здрастуй, печаль!») визнає, що жадоба втіх є її єдиною стійкою рисою. Джо Лемптон («Шлях нагору») спростовує думку Єви Стор, ніби не можна отримати одразу все, чого хочеться. До споріднених тенденцій творчості Ф. Саган і «сердитих» віднесено й відтворення настроїв розчарування серед молоді, відчуття безвиході і неспроможності щось змінити як у власній долі, так і в житті загалом.

У підрозділі 4.3. «Установка «сердитих» на документальне письмо та «об'єктивістська» проза іспанської групи “покоління без наставників”» встановлюється, що герої «сердитих» нагадують персонажів «генерації середини століття». Її представники, подібно до «сердитих молодих», першими в іспанській літературі звернулись до відтворення повоєнної дійсності реалістичними засобами, виступили проти модернізму, проголосили акцентування злободенності першочерговим завданням літератури. У творах таких братів Хуана і Луїса Гойтісоло, Х. Лопес Пачеко, А. Лопес Салінаса об'єктом зображення є злиденне життя соціальних низів; вони насичені соціальною проблематикою і позначені напруженим пошуком її адекватного вираження, що відзначено в численних дослідженнях (S. Black, B. Jordan, М. Злобіна, В. Харитонов та ін.). Творчість письменників називали «об'єктивістською», адже їхня манера письма, подібно до «сердитих», ґрунтувалася на фотографічній достовірності, навмисному «применшенні» естетики. Водночас персонажі іспанців, так само, як і протагоністи Ф. Саган, «сердитих» чи «бітників», позбавлені революційності. При цьому на противагу «сердитим», скажімо, Х. Гойтісоло не вірить у перспективу «вписування» героя в істеблішмент, та й з прагненням насолод, пошуком задоволення, властивим героям «бітників» чи Ф. Саган, у персонажів Гойтісоло мало спільного. Твори письменника просякнуті відчуттям повного краху надій, безвиході і безцільності існування. У романі «Прибій» у Сатуріо помирає дочка, і він спивається до того, як його сім'ї пропонують окреме житло; Антоніо марить Америкою, однак усі його гроші на від'їзд забирає Метральо; Еваріста, ветерана п'яти війн, викидають із власного будинку, і він перерізає собі вени.

У підрозділі 4.4. «Протест «сердитих» і позиція радянських шістдесятників як вираз загальнолюдського пошуку справедливості» йдеться про те, що творчість «сердитих» багато в чому збігається із настроями в літературі СРСР серед так званих шістдесятників. Пошуки «правди» - життєве кредо шістдесятників - ріднять їхню творчість із відвертістю й пафосом «сердитих молодих людей». «Сердиті» і шістдесятники (наприклад, персонажі повісті «Колеги» В. Аксьонова) проголошують цінність веселого й захоплюючого життя, не поспішають жертвувати ним заради перебудови суспільного ладу. І «сердиті», і шістдесятники - не революціонери. У «сердитих» це визначається домінацією суб'єктивно-особистісного начала: Діксон, Ламлі та Лемптон прагнуть лише власного осібного щастя. Натомість протест шістдесятників не звужено-егоїстичний: письменники прагнули перетворень національного масштабу, однак твердо вірили в перспективу впровадження нових ідей у старі структури. Суттєвою відмінністю художнього доробку шістдесятників від «сердитих молодих», «бітників», «покоління без наставників» та Ф. Саган слід вважати відмову письменників від неприхованої критики режиму, актуалізацію «езопової мови». Наприклад, Є. Євтушенко у вірші «Свіжості!» не говорить відкрито про необхідність змін, а лише натякає на «запиленість» режиму. Найбільшою заслугою цих письменників було те, що вони підготували громадськість до сприйняття ідей демократії, а в художньому відношенні започаткували процес подолання інерції суто міметичного стилю.

Висновки

1. Використання історико-літературного поняття «сердиті молоді люди» є цілком закономірним: типологічна спорідненість ідейно-естетичних принципів, актуальної соціально-історичної проблематики та поетики у творах К. Еміса, Дж. Вейна, Дж. Осборна та Дж. Брейна дає підстави говорити про цілісне літературне угруповання. Його представники об'єднані, перш за все, розчаруванням у цінностях англійського суспільства та граничним нонконформізмом, демонстративним заперечуванням традиційних етичних та загальнокультурних норм. Письменники угруповання звертаються до розробки оригінального типажу кмітливого й освіченого представника нижчої ланки середнього чи робітничого класу, який не може знайти власного місця у суспільстві і своєю епатажною поведінкою кидає виклик загальноприйнятим моральним нормам. Фактично перед нами персонаж у статусі антигероя.

2. Поява такого героя певною мірою закорінена в культурно-літературній традиції англійського суспільства. Важливою засадою концепції молодих бунтарів є протестантсько-кальвіністська духовна спадщина, яка справляє вагомий, хоча й опосередкований вплив на творчі вирішення митців. Відчувається у творах «сердитих» і вплив соціально-психологічного, «діккенсівського» реалізму. «Сердитим» притаманне акцентування типових для тогочасного суспільства ситуацій і явищ, відтворення протиріч доби, соціальне вмотивування поведінки персонажів, розробка теми «маленької людини». «Сердиті» відновлюють сатиричні традиції англійської літератури: вони широко застосовують гротеск як засіб викриття абсурдності світу. В окремих стильових рисах «сердитих» простежуються впливи Смоллета й Діккенса, а також англійського натуралізму (Дж. Гіссінг, А. Моррісон, Дж. Мур) і безпосереднє використання здобутків золаїзму. Наслідуючи Золя, «сердиті» прагнуть встановити витоки мотивів непристойної поведінки, тяжіють до документалізованого стилю, що почасти імітує репортаж, не втручаються у розвиток сюжету.

3. Водночас стиль «сердитих» набуває відмінних від прозаїків попереднього століття форм. Їм властива камерність зображення, відтворення життя не в суто об'єктивованому вигляді, а через призму індивідуального сприйняття, що є узагальненням найсуттєвіших соціальних явищ. В організації комічного образу «сердиті» використовують антифразу в якості непередбачуваних перестановок, «ситуативний комізм», побудований на розбіжності між загальноприйнятими нормами поведінки і витівками протагоністів. На відміну від натуралістів, письменники критикують повоєнне суспільство експліцитно-риторично, не детермінують поведінку персонажів особливостями спадковості чи фізіології, намагаються відтворювати складні колізії внутрішнього світу персонажів.

4. Типологічно подібними у творчості «сердитих молодих людей» є принципи створення образної системи «людина - пейзаж - річ». Переважну більшість персонажів подано в динаміці; письменники тяжіють до психологізації образу людини, паралелізму пейзажу та внутрішнього стану персонажів. Семантичні бінарні опозиції «достаток-бідність», «дорого-дешево» втілюють ідею зубожіння повоєнного населення і є засобом вираження соціального стану. Хоча пейзажно-речовий світ зображується ніби максимально «фотографічно», «сердитим» притаманна не установка на мімезис, а прагнення відтворити емоційно-чуттєві реакції персонажа. У композиції образів відчувається превалювання «ситуаційних», фрагментарно-розосереджених портретних, пейзажних і предметних деталей, що в сумі посилюють ефект життєподібності. Скорочення описових елементів, однак, супроводжується засобами їх інтеграції (повтор характерологічних деталей портрету, речових чи пейзажних образів як лейтмотивних елементів). «Сердиті» часом нехтують аналітичністю, вдаються до гіперболізації й гротескних образів.

5. Поряд із очевидними спільними особливостями у творенні образної системи «сердитих» письменників мають місце й індивідуально-авторські ознаки. Вони проявляються як на рівні портретування, предметобачення, так і в специфіці пейзажу. У творах «сердитих» діє різна формула «впізнавання героїв» і відмінна портретна структура другорядних персонажів. На рівні предметобачення твори різняться за ступенем деталізації речового образу, поданням речі як об'єктивної даності чи через її суб'єктивне забарвлення. Однак індивідуально-авторські особливості портрету, пейзажного чи речового образу не є кардинально відмінними.

6. Проблематика, принципи естетики і поетики «сердитих» зумовлені прагненням передати нове відчуття особистості, яка виросла у роки війни і стверджує свою життєву позицію. Звідси типологічна подібність «сердитих» до американських «бітників», Дж. Д. Селінджера, французької письменниці Ф. Саган, іспанського «покоління без наставників» та, почасти, радянських шістдесятників. «Зсув» свідомості повоєнної молоді у складних і драматичних суспільно-політичних умовах призводить до відкидання традиційної моралі. Персонажі письменників зневірені у кращому майбутньому, і, хоча й протестують проти віджилих умовностей суспільства, не розглядають всерйоз ймовірність його перебудови. Їхня активність спрямована здебільшого на влаштування власного мікрокосмосу. Відтак обирається існування поза історико-культурною ретроспективою, а буттєвими інтенціями молоді стають вітальна жага насолод, сексуальна розкутість, прагнення безмежної свободи «я». Тип «сердитої молодої людини» загалом відповідає збірному образу представника тогочасного контркультурного руху молоді.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Гільдебрант К. Й. Проблема духовної ґенези ідейно-естетичної програми «сердитих молодих людей» і концепція кальвінізму / К. Й. Гільдебрант // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Філологічні науки. - Випуск 18. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2009. - С. 275-279.

2. Гільдебрант К. Й. Типологічна спорідненість ідейно-естетичних позицій та художніх програм англійських «сердитих молодих» і американських «бітників» / К. Й. Гільдебрант // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Філологічні науки. - Випуск 20. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2009. - С. 103-107.

3. Гільдебрант К. Й. Відродження традицій англійської класичної сатири у творчості письменників групи «сердиті молоді люди» / К. Й. Гільдебрант // Наукові записки. Тернопільський національний пед. університет. Серія : Літературознавство / за ред. проф. М. Ткачука. - Тернопіль : ТНПУ, 2009. - Вип. 26. - С. 180-188.

4. Гільдебрант К. Й. Спадщина золаїзму в рецепції «сердитих молодих людей» та специфіка її стилістичної трансформації / К. Й. Гільдебрант // Мова і культура. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. - Вип. 12. - Т. І (126). - С. 304-310.

5. Гільдебрант К. Й. Антикультурна спрямованість творчості «сердитих молодих людей» як виклик цінностям англійського суспільства того часу / К. Й. Гільдебрант // Наукові записки. Тернопільський національний пед. університет. Серія : Літературознавство / за ред. проф. М. Ткачука. - Тернопіль : ТНПУ, 2010. - Вип. 29. - С. 233-242.

6. Гільдебрант К. Й. Предметний світ у творах «сердитих молодих людей» / К. Й. Гільдебрант // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка : Філологічні науки. - Вип. 23. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2010. - С. 38-43.

7. Гільдебрант К. Й. Проблема ідейно-естетичної ґенези художньої системи групи «сердитих молодих людей» (традиція Діккенса) / К. Й. Гільдебрант // Світова література на перехресті культур і цивілізацій : зб. наук. пр. - Вип. 1. - Сімферополь : Кримський архів, 2008. - С. 7-16.

8. Гільдебрант К. Й. Специфіка впливу золаїстської традиції та характер її трансформації у «сердитих молодих людей» / К. Й. Гільдебрант // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів. - Вип. 7. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2008. - Т. 3. - С. 5-6.

9. Гільдебрант К. Й. Історико-культурний дискурс програми «сердитих молодих людей» / К. Й. Гільдебрант // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів, докторантів і аспірантів. - Вип. 8. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. - Т. 3. - С. 5-6.

10. Гільдебрант К. Й. Літературно-історична роль письменників групи «сердиті молоді люди» в англійській прозі та драматургії / К. Й. Гільдебрант // Збірник наукових праць молодих вчених Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2009. - Випуск 1. - С. 105-106.

Анотація

Гільдебрант К. Й. Творчість «сердитих молодих людей» як феномен британської контркультури середини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

У дисертації вперше здійснюється спроба системного аналізу ґенези і специфіки ідейно-естетичної програми та характеру образних вирішень письменників угруповання «сердиті молоді люди» в контексті літературної контркультури епохи. Проаналізована правомірність об'єднання спадщини К. Еміса, Дж. Брейна, Дж. Осборна та Дж. Вейна під єдиною назвою «сердиті молоді люди». З'ясована вкоріненість програми «сердитих» в англійській культурно-літературній традиції. Виявлені засади концепції молодих бунтарів: протестантсько-кальвіністська духовна спадщина; соціально-психологічний, «діккенсівський» реалізм; здобутки натуралістів. Конкретизуються особливості відновлення традицій класичної англійської сатири, специфіка образної системи «людина - пейзаж - річ», яка відбиває спільні риси в концепції дійсності й людини. Творчість «сердитих» розглянуто в контексті різнонаціональних варіантів молодіжної контркультури; виявлено паралелі ідейно-художньої програми угруповання з літературним виразом руху «бітників» у США, «покоління без наставників» в Іспанії, молодіжного руху у Франції, шістдесятників у СРСР.

Ключові слова: «сердиті молоді люди», реалізм, натуралізм, концепція людини, образна система, сатира, контркультура.

Аннотация

Гильдебрант Е. И. Творчество «сердитых молодых людей» как феномен британской контркультуры середины ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

В диссертации впервые предпринята попытка системного анализа духовного генезиса, специфики идейно-эстетической программы и образных решений писателей, принадлежащих к объединению «сердитые молодые люди», рассмотренному в контексте литературной контркультуры эпохи.

Выяснена укорененность программы «сердитых» в английской культурно-литературной традиции. Указывается на обусловленность их творчества, во-первых, особенностями мировоззренческих установок англичан, в формировании которых ведущую роль сыграла протестантская (в частности кальвинистская) идеология; во-вторых, литературной деятельностью прозаиков предыдущего века (сатириков, реалистов и натуралистов), на творческие достижения которых «сердитые» опираются в выработке собственной литературной конвенциональности.

Особенности системы образов в произведениях «сердитых» отражают общность концепции действительности и человека. Большинство персонажей дано в динамике; заметна тенденция к углублению психологической составляющей произведений: события изображены сквозь призму внутреннего видения персонажей, писатели широко воспроизводят их внутреннюю борьбу, изменение настроений в зависимости от обстоятельств. В композиции образов превалируют «ситуационные», фрагментарно рассредоточенные портретные, пейзажные и предметные детали. Сокращение описательных элементов, однако, сопровождается определенной их интеграцией (прием повтора характерологических деталей портрета, вещественных или пейзажных образов в качестве лейтмотивных элементов).

Проблематика, принципы эстетики и поэтики «сердитых» определяются стремлением передать новое ощущение личности, сформировавшейся в годы войны и в своей жизненной позиции связанной условиями сложной послевоенной общественно-политической ситуации. Отсюда типологическое сходство творчества «сердитых» с такими явлениями, как литературное движение «битников» и творчество Дж.Д. Сэлинджера в США, романы французской писательницы Ф. Саган, произведения испанского «поколения без наставников», поиск советских шестидесятников. Их персонажи не верят в лучшее будущее, протестуют против отживших условностей общества, хотя и не рассматривают всерьез вероятность его перестройки. Их активность определена жаждой свободы и наслаждений, требованием сексуального раскрепощения, ничем не скованного самовыражения. Тип «сердитого молодого человека» в целом отвечает собирательному образу представителя контркультурной программы того времени.

Ключевые слова: «сердитые молодые люди», реализм, натурализм, концепция человека, образная система, сатира, контркультура.

Summary

Gildebrant K. Angry Young Men Works as a Phenomenon of British Counterculture in the mid-XX^th Century - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Philology, speciality 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavriysky National University named after V. Vernadsky. - Simferopol, 2011.