Питання майстерності, словесно-образного вираження автора в поетичному тексті, питання мовної організації художнього тексту посідають важливе місце в сучасних лінгвопоетичних дослідженнях.

Студії з лінгвістики і поетики охоплюють широке коло проблем і мають давню традицію (Аристотель, Горацій, М. Довгалевський, Ф. Прокопович, Н. Буало, О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, Я. Мукаржовський, В. Виноградов, Г. Винокур, Р. Якобсон, Г. Поспєлов, Ю. Лотман, В. Григор'єв та ін.). В українському мовознавстві ХХ - поч. ХХІ століть у руслі такої традиції перебувають монографічні праці І. Білодіда, Л. Булаховського, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Калашника, Л. Мацько, А. Мойсієнка, М. Пилинського, В. Русанівського, Н. Сологуб, Л. Ставицької, В. Чабаненка та ін.

Щодо специфіки авторського словесного вираження у канонічних (твердих) жанрострофах, до яких належить і ронделевий вірш, то цієї проблеми торкалися дослідники як у контексті літературознавства в цілому, так і при вивченні творчості окремих письменників (О. Веселовський, В. Бурбело, Д. Долідзе, Т. Дудникова, Л. Євдокимова, В. Жирмунський, І. Матюшина, А. Мойсієнко, І. Набитович, Г. Немченко, Л. Оліфіренко, Ж. Тьєрсо, С. Шафранов, В. Шишмарьов).

Актуальність дисертаційної праці зумовлена потребою розширення лінгвопоетичних студій, зокрема аналізу віршових текстів різної жанрової організації. Що ж до ронделевого вірша, то він узагалі був поза увагою лінгвостилістів. Особливості структурно-композиційної, смислової і тематичної організації канонічної ронделевої строфи детермінують специфіку ронделевого тексту як своєрідної мовно-образної структури, дослідження якої є актуальним.

Об'єктом дисертаційного дослідження є мова українських поетів ХХ - поч. ХХІ століть, які пишуть у жанрі ронделя.

Предмет дослідження - структурно-семантична й синтаксична організація ронделевих текстів зазначеного періоду.

Матеріалом для дослідження стали ронделі українських авторів ХХ - поч. ХХІ століть: М. Боровка, Н. Горішної, М. Йогансена, О. Масикевича, Л. Мосендза, О. Осташка, Яра Славутича, В. Стуса, П. Тичини та ін. (понад 400 текстів).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною планової наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні проблеми філології" (№ 02БФ044-01). Тему дисертації затверджено вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертаційної роботи - дослідити мову ронделевого вірша українських поетів ХХ - поч. ХХІ століть.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– уточнити теоретичні засади лінгвопоетики як особливої філологічної дисципліни;

– систематизувати знання про рондель як канонічну строфічну побудову віршового тексту;

– виявити ключові архетипні образи в ронделевій творчості авторів ХХ - поч. ХХІ століть;

– простежити функціонування архетипних образів у ронделевому тексті;

– дослідити структурно-синтаксичну організацію ронделевого повтору та функціонування в ньому синтаксичних одиниць, пов'язаних зі структурою жанрострофи.

Методологічно-теоретичною базою дисертаційного дослідження є вчення О. Потебні про поезію як мистецтво образів, що поклало початок так званій лінгвістичній теорії поезії, та концепція Г. Башляра про природні першостихії як основу поетичної мовотворчості. Методи і прийоми дослідження зумовлені специфікою об'єкта і конкретними завданнями лінгвопоетичного аналізу. У роботі застосовано загальний метод лінгвістичного спостереження й опису мовних явищ для вивчення механізмів побудови складних мовно-образних структур у ронделевому тексті; лінгвостилістичний аналіз і систематизація мовних явищ уможливили виявлення ключових образних структур; компонентний аналіз дав змогу схарактеризувати особливості вербалізації архетипних образів у системі ронделевого вірша. Також були використані окремі прийоми контекстуального та зіставного аналізу при дослідженні специфіки функціонування образних структур у ронделевих віршах різних авторів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше досліджено лінгвопоетику ронделевих текстів українських авторів ХХ - поч. ХХІ століть; проаналізовано ключові образи, зокрема образи архетипних стихій, особливості їх мовної організації та специфіку функціонування в ронделевому тексті, структурно-синтаксичні функції та образотворчий потенціал ронделевого повтору як обов'язкового компонента текстової структури ронделя.

Теоретичне значення роботи полягає у формулюванні концептуальних засад лінгвопоетичного аналізу художнього тексту, розширенні об'єктів лінгвопоетичних досліджень, зокрема канонічних віршових структур, однією з яких є рондель. Висновки дисертаційної роботи деталізують уявлення про образно-композиційну, структурно-синтаксичну організацію канонічної жанрострофи, особливості функціонування ронделевого повтору.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані при читанні основних і спеціальних курсів зі стилістики сучасної української мови, лінгвопоетики, лінгвістичного аналізу художнього тексту, на практичних і семінарських заняттях, при написанні дипломних і курсових робіт студентами-філологами, а також при укладанні зведеного словника поетичних образів української мови.

Апробація дисертаційної роботи. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006-2009 роки), а також у доповідях на 5 конференціях: Міжнародній науковій конференції "Мова як світ світів: граматика і поетика" (м. Київ, 21-22 лютого 2006 року), Четвертій міжнародній науково-практичній конференції "Шевченківська весна" (м. Київ, 2-3 березня 2006 року), Науково-практичній конференції "Функціональний простір української мови" (м. Київ, 21 лютого 2007 року), Міжнародній науковій конференції "Мовно-культурна комунікація у сучасному соціумі" (м. Київ, 22 жовтня 2008 року), Філологічних читаннях "Мова як світ світів. Поетика текстових структур" (м. Київ, 5 листопада 2008 року).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 8 публікаціях, 6 із яких у виданнях, які входять до переліку, затвердженого ВАК України, та монографії "Лінгвопоетика ронделевого вірша Миколи Боровка".

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та списку використаної літератури.

Загальний обсяг дисертації - 194 с. Список використаної наукової літератури містить 228 позицій, використаних джерел - 20.

Основний зміст дисертації

У Вступі викладено проблематику дисертації, обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічну основу, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів дослідження, наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі "Лінгвопоетичні засади дослідження ронделевого вірша" уточнено теоретичні засади лінгвопоетики як конкретної філологічної дисципліни, окреслено основні поняття, проблеми і методи цієї науки; висвітлено поняття стилю як лінгвопоетичної категорії та дослідження його на різних етапах становлення філології; розкрито поняття індивідуального стилю, співвідношення понять стилю і жанру; систематизовано знання про рондель як канонічну строфічну побудову віршового тексту.

Спираючись на лінгвостилістичну традицію та науковий досвід у царині української філології, а також послуговуючись досягненнями світового мовознавства у галузі дослідження художнього тексту, українська лінгвопоетика відкриває новий, лінгвопоетичний, підхід до художнього тексту, дає змогу отримати нові результати аналізу індивідуального стилю письменника.

У дисертаційній праці лінгвопоетика визначається як розділ філології, наука, яка вивчає взаємодію формальної і змістової будови художнього тексту, стилістично марковані мовні одиниці в ньому, їхні функції, роль таких одиниць в організації поетичного мовомислення і створенні естетичного ефекту, виявляє залежність мови художніх творів від стильових напрямів у літературі.

З 60-х років ХХ століття ключовим у терміносистемі лінгвостилістичної науки стало поняття індивідуального стилю письменника. Сучасне розуміння цього поняття подане та обґрунтоване у праці С. Єрмоленко "Нариси з української словесності". На сьогодні індивідуальні стилі майстрів поетичного слова стали об'єктом численних досліджень (В. Калашник, А. Мойсієнко, М. Пилинський, Л. Пустовіт, В. Русанівський, Н. Сологуб, Л. Ставицька, Г. Сюта). Сучасні праці, присвячені поняттю авторського стилю, репрезентують різноманітні підходи до вивчення цього явища, напр.: семантико-стилістичний, комунікативний, системно-структурний, лінгвопоетичний, лінгвостилістичний.

Порівняно з античним ученням про стильові особливості жанрів, після формування нової жанрової системи мовностилістичне наповнення твору та інші жанрово зумовлені чинники зазнали значного розвитку, численних видозмін. Це, зокрема, стосується й ронделевого вірша, який походить від давньої романської пісні (гіпотетично - від вірелй), що супроводжувала хороводний танок кароль. Рондель зараховують до канонічних (твердих) віршових форм, обсяг і строфіка яких фіксовані. Створюючи рондель, автор має дотримуватися таких вимог:

1) жанрострофа класичного ронделя будується на дві рими;

2) схема римування - абба, абба, аббаа (б);

3) кількість рядків у вірші - тринадцять;

4) перші два рядки проходять рефреном, завершуючи другий катрен, перший рядок повторюється ще раз наприкінці, тобто 1, 2 = 7, 8; 1 = 13.

У творчості Адама де ла Аля шестирядковий рондель розвинувся у восьмирядковий рондель-тріолет. Він у свою чергу здобув популярність завдяки Гійому де Машо, який дав початок новим структурним різновидам ронделевого вірша, зокрема й такому, зразки якого маємо в сучасній українській літературі.

Дотримуючись усіх жанрових вимог ронделя, українські автори вдаються до численних формально-образних пошуків. Модифікації ронделевого вірша в українській літературі ХХ - поч. ХХІ століть пов'язані насамперед із підпорядкуванням структурно-композиційних особливостей поетичного тексту ронделя образній індивідуальній системі певного автора.

У строгих канонічних рамках ронделевого жанру часто зустрічаємо авторські розділові знаки, переважно в другій і третій строфах, що спричинено жанровими вимогами: зміною місця розташування повторюваних віршорядків - з початку першої строфи у кінець другої, та усіченням другого рядка ронделевого повтору в третій строфі. Нерідко такі пунктуаційні особливості реченнєвих побудов є наслідком структурно-синтаксичних трансформацій ронделевого повтору у другій і третій строфах, зміною лексико-семантичних відношень між предикативною частиною у першому рядку та другому віршорядку ронделевого повтору. При цьому лексичне наповнення реченнєвих компонентів, як правило, залишається незміненим, тоді як їхнє образно-стилістичне навантаження зазнає певних видозмін.

У другому розділі "Образне слово в ронделевих текстах українських авторів" розглянуто проблему архетипного образу в поетичному творі, стихій землі, води, вогню та специфіку їх мовного вираження у ронделевих текстах українських авторів ХХ - поч. ХХІ століть.

Художній контекст, системні взаємовідношення слова-образу з іншими конституентами тексту є чинниками змістової динаміки. У ронделі з наявною канонічною побудовою повторювані рядки, перебуваючи у сильній позиції вірша, вводять у поетичний текст ключовий образ, тему, зберігають своє лексичне наповнення та зумовлюють синтаксичну організацію ронделевого тексту.

Згідно з концепцією Г. Башляра про природні першостихії як основу поетичної мовотворчості, уява письменника має "віднайти свою матерію" з її глибокими архетипними коренями. Лексичні одиниці, пов'язані з архетипом, можуть не лише прямо його називати (іменники), а й опосередковано, через різні якості та властивості (прикметники, дієслова, прислівники). В образному вислові вони здебільшого виконують роль центрального компонента, детермінуючи тим самим синтаксичну організацію тропа. Така лексема може перебувати на периферії образу, витіснена на другий план образної картини, але водночас перебирати на себе частину стилістичних функцій віршового тексту. Завдяки повтору, що зазнає впливу строфічної організації вірша, на перший план поетичного образу в ронделі виходить то одне, то інше значення слова.

У дисертації здійснено аналіз архетипних образів землі, води і вогню. У досліджуваних текстах ронделів такі образні висловлення становлять лексико-семантичні групи, які а) прямо називають реалію; б) характеризують першостихії через дію чи ознаку; в) виступають на позначення реалій, пов'язаних з відповідною стихією. У творчості кожного поета вони представлені по-різному. В образній системі ронделя одиниці кожної лексико-семантичної групи виконують свою функцію у змістовій і структурно-синтаксичній організації тексту.

Аналіз лексико-тематичного рівня поетичної мови ронделів українських авторів виявив ключові образні структури, що найбільш повно репрезентують архетипні стихії землі, води та вогню у ронделевій творчості українських поетів ХХ - поч. ХХІ століть: образи дому (оселі) та землі, образи водойми (річки, озера, моря, океану) і дощу, образи вогню, небесних світил та горіння.

Образи землі, дому - домінантні в ронделевій творчості П. Тичини, В. Стуса, М. Боровка, П. Поліщука і Н. Горішної. Проте у кожного автора вони реалізовані різними мовно-образними засобами, зокрема компонентами певних лексико-семантичних груп.

Стихія землі у ронделях П. Тичини представлена традиційним для української культури символічним образом хліборобства. Мовно-образним засобом відповідно виступає символізація землі: Голоту й землю повінчать! // Тоді лиш буде вічна згода! (П. Тичина).

У ронделях В. Стуса домінує образ дому (як рідного краю), де компоненти словесних образів перебувають між собою у контекстуально-синонімічних відношеннях. Переважно автор використовує метонімію, предикативну метафору: Нехай на серце ляже ваготою // моя земля з рахманною журбою.

Архетипна стихія землі в ронделях М. Боровка реалізована здебільшого в образах села, дому, в мотиві роботи як міри життя й землеробства. Такі образи виступають у формі іменникових, рідше дієслівних номінацій, які належать до лексико-семантичної групи на позначення реалій, пов'язаних зі стихією землі. Для стилю автора характерні тропи у формі орудного порівняльного, предикативної метафори, метонімії, генітивної метафоричної конструкції. Причому, образи однаковою мірою можуть будуватися на предметній і дієвій семантиці, пор.: Високе сонце. Тінь прозора Лаври. // І яблуком Земля. Бери і їж. // Лежить Трубіж, немов двосічний ніж (орудний порівняльний - уподібнення яблуко - земля; предикативна метафора - лежить Трубіж).

У ронделевій творчості П. Поліщука закономірними компонентами образів села і дому (хати) є субстантивні номінації: предметів побуту, знарядь праці, будівель, рельєфних поверхонь, обробленої землі та, рідше, рослин. Автор мислить антропоморфізованими та описовими контекстами, напр.:

Село за райдугу ступило.

За вишеньки. За світ. За час.

Там десь карбується печать

Основні теоретичні засади лінгвопоетики як конкретної філологічної дисципліни поєднують у собі теоретико-методологічні можливості лінгвістики, поетики, літературознавства, психології, філософії тощо. Саме це дозволяє врахувати жанрову специфіку, композиційну і мовну побудову поетичного тексту та отримати нові результати дослідження ідіостилю письменника в жанрі ронделя.

Теоретичні основи лінгвопоетики ронделевого вірша, що характеризується канонічною мовно-композиційною будовою жанрострофи, зокрема строгою композицією і наявністю ронделевого повтору, ґрунтуються на методологічних засадах філософії детермінізму, вчення про закономірний універсальний взаємозв'язок та взаємозумовленість явищ об'єктивної дійсності.

Ронделевий повтор становить повторення віршорядків (1 і 2 = 7 і 8 відповідно, та 1 = 13) і, як визначник канонічного жанру, відіграє важливу функціональну та образно-композиційну роль у ронделевому вірші. В українській літературі ХХ - поч. ХХІ століть ронделевий повтор набув ряду відмінних композиційних та стилістичних особливостей і став чинником розгортання, динамізації, психологізації художньої структури.

Новий контекст і взаємозв'язки ронделевого повтору зі строфічним текстом на образно-семантичному, синтаксичному та інших мовних рівнях зумовлюють образно-семантичні та структурно-синтаксичні видозміни реченнєво-текстових побудов у межах ронделевого повтору в кожній наступній строфі.

Повторювані рядки, займаючи сильну позицію у вірші, як правило, містять ключовий образ або тему, що є визначальною у творі.

Канон поетичного тексту та відповідне авторське світовідчуття і світобачення детермінують розташування і вербалізацію ключового поетичного образу, його синтаксичне розгортання, поєднання одиниць різних лексико-семантичних груп і взаємовплив між граматичною організацією ронделевого повтору, строфічним текстом та образно-поетичними домінантами ронделя.

Перетворення і комбінації тропів є одним зі способів вираження множинності й варіативності архетипних образів у ронделі.

Найуживанішими мовностилістичними засобами вираження домінантних образів у текстах ронделів українських авторів ХХ - поч. ХХІ ст. є а) порівняльні: сполучникові, прикладкові, генітивні побудови, орудний порівняльний; б) метафоричні конструкції: персоніфікація (антропоморфізація, приписування зооморфних і флористичних рис), уподібнення, атрибутивна і предикативна метафори. Образно-символічний потенціал контекстуального оточення досліджуваної конструкції зумовлений лексико-семантичною сумісністю компонентів тропа.

У ронделевій творчості українських авторів ХХ - поч. ХХІ ст. образні висловлення, побудовані на архетипах води, землі та вогню, стають одним із основних засобів вираження думки та зображення явищ дійсності.

Лексичні одиниці на позначення стихії землі представлені в ронделях усіх авторів, окрім М. Йогансена та М. Масикевича. Образи землі та дому є домінантними у ронделевій творчості П. Тичини, В. Стуса, М. Боровка, П. Поліщука і Н. Горішної. У ронделях Я. Славутича, А. Мойсієнка, Л. Мосендза та О. Осташка вони перебувають на периферії образної системи.

Лексика на позначення стихії води виконує роль ключових компонентів образних висловлень у ронделях М. Йогансена, В. Стуса, А. Мойсієнка, М. Боровка, П. Поліщука (з предметною значеннєвістю), Н. Горішної (з ознаковою семантикою), Я. Славутича та О. Осташка (з предметно-ознаковою семантикою). У ронделевих текстах О. Масикевича та Л. Мосендза такі лексеми функціонують здебільшого як доповнювальні та другорядні мовні одиниці.

Лексеми на позначення явищ природи, дій та ознак, пов'язаних із вогнем, наявні в досліджуваних ронделях усіх поетів, за винятком Я. Славутича і Л. Мосендза. Вираження стихії вогню в образних висловленнях на основі лексичного компонента з предметним значенням характерне здебільшого для П. Тичини, М. Йогансена, А. Мойсієнка, М. Боровка, П. Поліщука, з предметно-ознаковим значенням - для О. Осташка, дієслівно-динамічними номінаціями - для В. Стуса і О. Масикевича.

Структурно-синтаксичні та семантичні перетворення граматичних одиниць, пов'язаних із образністю поетичного тексту і всією сукупністю засобів художнього вираження, детерміновані текстовою композицією канонічної жанрострофи. Це передбачає збільшення функціонального навантаження синтаксичних одиниць у (неповному) ронделевому повторі, їх роль у формуванні та вираженні глибинних поетичних смислів. У зв'язку з цим важливого значення у ронделі набувають граматичні зв'язки між повтором і строфічним текстом у складних реченнєво-текстових структурах.

Дослідивши функціонування синтаксичних конструкцій в ронделевому повторі, ми виявили, що найуживанішими у межах ронделевого повтору є номінативне, двоскладне та складне безсполучникове речення.

Серед номінативних речень, що функціонують у ронделевому повторі, виокремлено сім структурних різновидів, встановлено закономірності та принципи використання їх у ронделевих текстах українських авторів ХХ - поч. ХХІ ст. Образне висловлення у неповному ронделевому повторі може набувати констатаційного характеру, актуалізувати тему перших віршорядків ронделя, або актуалізувати кінцівку ронделевого тексту.

Виявлені позиції розташування двоскладного речення у ронделевому повторі дали змогу означити функціональні особливості таких структур в авторських ідіостилях. Усі п'ять видів конструкцій простого двоскладного речення виявлені у творчості П. Поліщука та М. Боровка, і значно вужче їхнє функціональне поле в поетичних текстах інших авторів.

Крім зазначених типів речень, зафіксованих у ронделевому повторі, виокремлено складні безсполучникові реченнєво-текстові структури. У більш ніж тридцяти випадках зі ста такі конструкції зазнають структурно-синтаксичних змін у поезії М. Боровка, П. Поліщука, Н. Горішної, що означує тенденцію структурно-синтаксичних трансформацій у поетичному тексті ронделевого жанру.

Під час таких перетворень одні складні безсполучникові реченнєво-текстові структури тяжіють до перетворення на номінативні, прості, двоскладні, неповні речення, інші - на складні безсполучникові речення з відмінною образною семантикою. Це свідчить про пластичність синтаксичної конструкції, що дозволяє ронделевому повтору залишатися практично незмінним на структурно-синтаксичному рівні мови. При цьому зазнає певних змін лише його зв'язок зі строфічним текстом. Завдяки цьому образне висловлення, започатковане ронделевим повтором у першій строфі, набуває помітної динаміки, певної завершеності, подекуди спричиняє нове трактування відповідно до типу змінюваної реченнєво-текстової структури.

Результати дослідження особливостей структурно-синтаксичної організації ронделевого повтору та функціонування різних синтаксичних одиниць у поетичному тексті ронделевого вірша свідчать про наявність певних закономірностей в організації та розгортанні поетичного тексту з канонічними повторами. Звідси випливає висновок про можливість прогнозування структурно-синтаксичних побудов у віршах ронделевого жанру в творчості того чи того автора.

Перелік опублікованих праць із теми дисертації

1. Шинкарук С. Лінгвопоетика ронделевого вірша Миколи Боровка / С. Шинкарук. - Умань, 2008. - 140 с.

2. Шинкарук С.П. Ронделевий повтор як текстотвірне явище / С.П. Шинкарук // Мовознавчі студії: Збірник наукових праць. - Частина ІІ. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. - С.81-83.

3. Шинкарук С. Складне безсполучникове речення у системі ронделевого вірша М. Боровка / С. Шинкарук // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. - Вип.24. - Ч.4. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - С.93-98.

4. Шинкарук С.П. Номінативне речення у системі ронделевого вірша М. Боровка / С.П. Шинкарук // Наукові записки. Серія: Філологія. Збірник наукових праць. - Вип.10. - У 2-х т. / Наук. ред. Іваницька Н.Л. - Вінниця, 2008. - Т.2. - С.264-271.

5. Шинкарук С. Особливості функціонування двоскладного речення у межах канонічного ронделевого повтору / С. Шинкарук // Наукові записки. Серія: Філологія. Збірник наукових праць. / Вінницький держ. пед. ун-т імені Михайла Коцюбинського; головн. ред. Н.Л. Іваницька. - Вінниця, 2009. - Вип.11. - С.331-335.

6. Шинкарук С.П. Поетика дуальних образів першостихій у ронделях українських поетів ХХ століття / С. Шинкарук // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць / Віпд. редактор М.Я. Плющ. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Випуск 5. - С.123-128.

7. Шинкарук С. Образний спектр стихії вогню в ронделях П. Поліщука / С. Шинкарук // Мова та історія: збірник наукових праць. - К., Умань: ПП Жовтий, 2009. - Вип.108. - С.4-9.

8. Шинкарук С.П. Образ річки у ронделі Миколи Боровка (спроба лінгвістичної інтерпретації одного вірша) / С. Шинкарук // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - Вип.23. - Ч.1. - К., 2009. - С.442-447.

9. Шинкарук С. Динаміка образу домівки в ронделях Миколи Боровка / С. Шинкарук // Світ мови: поетика текстових структур: науковий збірник на пошану Анатолія Мойсієнка / За ред. проф.М. Зимомрі. - К. - Дрогобич: Посвіт, 2009. - С.369-375.

Анотація