Художня інтерпретація образу козацтва в українській поезії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ КОЗАЦТВА В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ -ПОЧАТКУ ХХ СТ.

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ПИРОГОВА КРИСТИНА МИХАЙЛІВНА

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Шевченко Віталій Федорович, Запорізький національний університет, завідувач кафедри теорії літератури та журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Галич Олександр Андрійович, Луганський національний університет Імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української літератури.

Кандидат філологічних наук, доцент Вишняк Михайло Якович, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, доцент кафедри теорії та історії української літератури.

Захист відбудеться «18» березня 2010 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради …..із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філогічних наук в Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара за адресою:

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара за адресою:

Автореферат розіслано «15» лютого 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.П. Біляцька.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

поетичний козацтво синкретизм історичний

Актуальність теми дисертації. Особливо активного розвитку в сучасному літературознавстві набуває переосмислення художньої інтерпретації історичних подій, зображення найяскравіших постатей, побуту, політичної та духовної сфери діяння пращурів. Науковці все частіше звертають увагу на історичне в художній спадщині митців. На сьогодні маємо вагомі дослідження історичної прози. Проте недостатньо вивченою залишається історична поезія, зокрема присвячена українському козацтву.

Найколоритніші мотиви козацької минувшини трансформовані в поезії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. На цей період припадає поява в літературі нових напрямів, течій та зображальних засобів, зумовлених необхідністю оригінально донести до реципієнта ідеї націо - і державотворення.

Історична поезія була одним із найоперативніших і найпродуктивніших виявів художньої свідомості в умовах політичних репресій і долання духовного застою й багато в чому репрезентувала інтенсифікацію літературного процесу, виявляла розмаїття прийомів, засобів і форм художнього трансформування, синтезу життєздатних козацьких традицій.

Сприйняття козацтва, ставлення до нього змінювалося відповідно до історико-культурної ситуації, розуміння необхідності духовних зв'язків поколінь. Їх актуалізація зумовлена тим, що «після відродження державної незалежності України інтерес суспільства до козацького минулого, до власного історичного коріння значно посилився. Це пов'язано з розгортанням процесів державотворення, подальшим розкриттям і розвитком української національної ідеї, пошуками власної національної ідентичності, прагненням знайти у минулому міцну опору, щоб упевненіше дивитись у майбутнє» Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К. : Генеза; Запоріжжя : Прем'єр, 2002. - С. 5. Як вільний стан населення козацтво було провідною силою в боротьбі проти наступу на український народ чужої влади, чужої нації, чужої культури. Його художній образ є путівником історичної пам'яті, національної гідності й гордості, заповітом національної єдності.

Сукупність поетичних творів другої половини ХІХ - початку ХХ ст., що конструювали цей образ, вступала в діалог із часом, поставала як результат взаємовпливу літератури і соціокультурної ситуації.

Поезія цього періоду вже була об'єктом вивчення в літературознавчих працях М. Бондаря, Л. Голомб, Т. Гундорової, Н. Калениченко, С. Павличко, І. Приходько, В. Шевченка та ін. І все ж і досі немає системного аналітико-синтетичного дослідження історичної поезії як літературного виду, її жанрів і жанрових різновидів, поетикальних засобів, формозмістової єдності, що мають міцні національні традиції та багату еволюцію, також відсутні порівняльно-типологічні студії.

Наукова актуальність дослідження зумовлена необхідністю ліквідувати прогалини у висвітленні літературного процесу, прояви замовчування його драматичних протиріч, долати аналітичні стереотипи й об'єктивно оцінити твори із залученням новітніх літературознавчих концепцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукового напрямку «Література й історія», включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького національного університету, пов'язана з науково-дослідною темою «Запорозьке козацтво в літературі й фольклорі» № держреєстрації 01069008393. Тему дисертації схвалено на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» 02 листопада 2006 року, протокол №130.

Метою дослідження є простеження специфіки художнього моделювання образу козацтва, виявлення провідних ознак трансформування історичних реалій у поезії другої половини ХІХ- початку ХХ ст., переосмислення, систематизація й узагальнення аспектів інтерпретації в творах ролі козаччини в історії України, особливостей виражально-зображальних засобів, їхньої інтертекстуальності.

У відповідності з поставленою метою визначені такі основні завдання:

- охарактеризувати сучасний стан і проблеми вивчення провідних чинників історичної поезії як літературного виду, її формозмістової єдності;

- дослідити роль історичних джерел про козацтво, народної творчості в художньому моделюванні його образу як багатогранної та багатовекторної структури у творах другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- висвітлити взаємодію історичних реалій і авторських художніх версій, її історіософську й психологічну сутність;

- визначити етнонаціональні та етнопсихологічні особливості образу козацтва, систематизувати їх;

- виявити поліваріантність художнього трансформування історичних подій і осіб та вигаданих персонажів - носіїв самобутнього національного характеру й долі українців, їхньої індивідуалізації; їхню концептуальну роль у структурі художнього тексту;

- проаналізувати суб'єктну організацію різних поетичних форм і контекстуально структурувати її види;

- розглянути специфіку концептів козацтва та їх еволюції, розробити інтертекстуальну класифікацію їх інтерпретації, окреслити їхні імагологічні аспекти.

Об'єктом дослідження є поетичні твори С. Воробкевича, Б. Грінченка, М. Кононенка, В. Кулика, П. Куліша, М. Костомарова, І. Манжури, В. Масляка, В. Мови, В. Пачовського, С. Руданського, М. Старицького, Ю. Федьковича, І. Франка, Г. Чупринки, Я. Щоголева.

Предметом дослідження є образ козацтва в його концептуальній вагомості та змістоформовому втіленні у структурі проблематики і мотивів поетичних творів та у системі поетикальних засобів, у інтертекстуальних аспектах.

Теоретико-методологічну основу роботи складають праці з філософії М. Бердяєва, Г. В. Ф. Гегеля, О. Лосєва; зі структуралізму Р. Барта, М. Бахтіна, Є. Мелетинського, Ц. Тодорова (про внутрішню організацію літературного твору та його концептуальні зв'язки); з компаративістики й імагології О. Веселовського, Д. Дюришина, В. Жирмунського, Ю. Крістєвої, Д. Наливайка, В. Просалової, Н. Фатєєвої; зі зв'язків літератури й історії та специфіки історичних художніх жанрів Л. Александрової, М. Блока, О. Галича, А. Гулиги, М. Ільницького, Ф. Кейди, Б. Мельничука, І. Мотяшова, М. Нєчкіної, П. Ніколаєва, В. Новікова, Л. Ромащенко, М. Сиротюка, М. Слабошпицького, І. Франка, В. Шевченка, А. Юриняка. У ході роботи залучено історіографічні студії В. Антоновича, О. Апанович, М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Костомарова, І. Крип'якевича, Ю. Мицика, І. Рибалки, О. Субтельного, Д. Яворницького.

Методи дослідження. У роботі використано аналітично-описовий, порівняльно-типологічний методи дослідження текстів при зіставленні поезій з історичними та фольклорними джерелами. Для вивчення художніх моделей козацького світу застосовано герменевтичний і структурний методи, системний та імагологічний підходи, що дозволило простежити спільні й особливі риси творів українських та інонаціональних поетів.

Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні аналізу літературної інтерпретації образу козацтва як певної художньої цілісності в поезії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., виявленні співвідношень авторських художніх версій та історичних реалій козаччини, їх історіософської цінності, у з'ясуванні суб'єктної організації поетичних творів, контекстуально структурованих її видів. Встановлено специфіку моделювання низки концептів у тканині текстів, розроблено інтертекстуальну класифікацію їх інтерпретації. Із застосуванням компаративного, зокрема імагологічного, підходу простежено наявність Свого та Іншого в ретрансляції та міфологізованому моделюванні художніх національних соціотипів й етнічних символів, духовно-комунікативних норм етики, поведінки персонажів, козацьких звичаїв, їхню автентичність і самобутність, а також співвідношення спільного, особливого й окремого у творах українських, російських і польських письменників.

Інтерпретацію образу козацтва розглянуто як художнє явище, що має прямі й опосередковані стосунки до формування національної свідомості та ціннісних орієнтацій людини й української спільноти.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані при подальшому вивченні української літературної козакіани, а також при проведенні занять із курсу «Історія української літератури», спецкурсів і спецсемінарів з теми «Література й історія», при урізноманітненні тематики курсових, бакалаврських та магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні проблеми та положення викладені у доповідях на міжвузівській науково-практичній конференції «Російсько-український філологічний дискурс» (Запоріжжя, 2006), на VІ, VІІ Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2006, 2007), на V Всеукраїнській науковій конференції «Слобожанщина: літературний вимір» (Луганськ, 2007), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філологічні науки в освітніх закладах України» (Суми, 2007), на ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література в контексті світової літератури» (Одеса, 2007), на І Всеукраїнській науковій конференції «Регіональні ЗМІ України: історія, стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2008) та на щорічних звітних конференціях у Запорізькому національному університеті (2005-2008).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано вісім статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАКом України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків, списку використаних джерел, що містить 228 позицій. Обсяг роботи - 192 сторінки, основного тексту з них - 174.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано доцільність вибору теми дослідження, окреслено її актуальність, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічну основу і методи дослідження, наукову новизну та практичну цінність, подано інформацію про апробацію отриманих результатів та публікації, структуру й обсяг роботи.

Перший розділ «Сучасний стан і проблеми дослідження історичної поезії» присвячено оглядові праць, у яких розроблено теорію родово-жанрових особливостей історичної поезії та її образності. Зокрема, з'ясовано, що правильне розуміння інтерпретації доби козаччини в поезії впливає на безпосереднє виокремлення в ній історичної достовірності, її історично-конкретного осмислення, особливостей художньої трансформації, що визначають цінність літературного тексту та специфіку моделювання історичних подій і осіб.

Встановлено, що жанрові характеристики історичної поезії сформовані на нормативно-поетикальному розмежуванні. Літературознавчо освоюючи, осмислюючи й зіставляючи ознаки творів, О. Веселовський, М. Гуляєв, М. Ільницький, Л. Тимофєєв, А. Ткаченко, Б. Томашевський, Е. Фенова, В. Халізєв, Л. Чернець розширюють і збагачують уявлення про природу структуротвірних елементів, особливості персонажної сфери, посилюють трактування філософського, загальнонародного, громадянського арсеналів історичних жанрів.

Варто наголосити, що перші спроби осмислити козацьку добу в історії України знаходимо у фольклорі. В історичних думах «Іван Богун», «Хмельницький та Барабаш», «Правда козака» та історичних піснях «Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче», «Годі, коню, в стайні спати», «Виїхав Гонта та з Умані» та ін. з образами козаків асоціювались найблагородніші риси представників українського народу: любов до рідної землі, готовність віддати життя за неї, за віру християнську, мужність і вільнолюбство. В народній пам'яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі, оборонцем від турецько-татарської агресії і польсько-шляхетської та московської сваволі.

У думах та історичних піснях починають формуватися риси історизму як художньої категорії, що переростають у достовірність факту й реконструкції подій, у зав'язі містять елемент мистецького узагальнення, тобто ті ознаки, які називають домінантними в історичних жанрах.

Козацькі літописи стали джерелом романтичної літератури ХІХ ст., в якій створено значною мірою міфологізований образ козаччини. В українському романтизмі сформувалася своєрідна фольклорно-історична течія, що започаткована власне видавцями «Запорожской старины» (І. Срезневським та І. Розковшенком), які створили підробку в народному дусі пісень, що мали за мету «доповнити» бідність історичних джерел про життя козацтва. Проте «творці фальшованих дум і пісень не спромоглися на більше, як дати окремі стилізовані формули, іноді механічно і нелогічно з'єднані між собою, але в них виявилися стильові й ідеологічні тенденції того часу, і тому-то ці тексти стали за матеріал, з якого виходили поети обдаровані, творячи не тільки форми, але й новий зміст» (Д. Загул).

Поезія виникає з перетворення думки під впливом конкретного образу й формує загальне значення за допомогою одиничного словесного початку. На основі конкретного образу козака вимальовується панорама всієї козаччини, індивідуалізована картина відтворює стан всієї України («Могила»Я. Щоголева, «Степ» А. Метлинського, «Старі пісні» О Корсуна).

Поети широко інтерпретують просторово-часові уявлення, пов'язують історію із сучасністю. Мотиви індивідуально-людських прагнень, дій і страждань, обов'язку і власних інтересів розвиваються із домінуванням - відкритим чи асоціативним - концептуальної тріади: особистість-громада-народ.

Персонажі історичних балад І. Манжури, М. Старицького як поетичних інтерпретацій побуту та героїки минулого - це і реальні особи й узагальнені образи. Відомі історичні імена створювали відчуття справжності вигаданого часопростору поезій. Однак літературознавцям вдалося встановити прототипи майже всіх баладних героїв і довести, що переважають усе ж таки узагальнені образи.

Щодо історичних співомовок С. Руданського, то вони не стільки відбили конкретні історичні події чи відтворили постаті історичних осіб, скільки були піснями-узагальненнями, що закономірно, зважаючи на хронологічне дистанціювання та часову віддаленість подій. Акцент у цих творах робився переважно на презентацію збірного образу батьківщини.

У 20-30-і pp. XIX ст. з'являються перші зразки слов'янських історичних поем («Гражина», «Конрад Валлен-род» А.Міцкевича, «Войнаровський», «Наливайко», «Гайдамак» К.Рилєєва, «Канівський замок» С.Гощинського, «Полтава» О.Пушкіна, «Боярин Орша» М.Лермонтова, «Срібний сон Саломеї», «Король-дух» Ю.Словацького та ін.). В Україні до жанру історичної поеми зверталися Є.Гребінка («Богдан»), Т.Шевченко («Гамалія», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки»), П.Куліш («Великі проводи», «Маруся Богуславка»), С.Руданський («Мазепа, гетьман український», «Павло Полуботок»).

П. Куліша, І. Манжуру, С. Руданського та ін. цікавили у минулому визвольні події, вони в художніх конструкціях йшли до народної етики і моралі, до народної культури, просвіти, «реабілітуючи» зокрема козацькі цінності.

Наприклад, у поемі «Павло Полуботок» через недостатність документів і значну кількість легенд, яким оповито образ цього гетьмана, С.Руданський, передаючи бунтівний дух спадкоємця мазепинських ідей, вдався до створення строкатої структури, що включає численні діалоги, уривки з листів тощо.

М. Костомаров, М. Старицький, І. Франко художньо довели, що козаччина наклала на український характер відбиток волелюбності й патріотизму, мужності й відваги, активно включаючи до структури тексту міфологію, умовність, фантазію.

На прикладах поеми С. Руданського «Мазепа, гетьман український», балади В. Мови «Козачий кістяк» визначаємо, що автори шукали кожну можливість донести до громадськості незнані чи замовчувані або й закриті сторінки справжньої історії, бо цю місію покликані виконувати не лише історичні праці, а й художні твори, зокрема, історична поезія.

Творче вдосконалення художніх параметрів історизму поезія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. виявила у трактуванні історії як драми державотворення, в увиразненні індивідуалізації образів, їхньої психологізації.

У другому розділі «Синкретизм поетичної образності» простежено особливості зображення козацької доби завдяки поєднанню художньої та історичної інтерпретації, трактуванню однієї крізь призму іншої, що надавало історичним реаліям поетично-образного звучання. Автори перебували не на помежів'ї історичного та поетичного світів чи роздоріжжях теперішнього й минулого, а поєднували їх у собі, ставали їхніми центрами, вели з ними своєрідні власні поетичні розмови. Встановлено, що ці два світи еволюціонували у поезії С. Воробкевича, Б. Грінченка, М. Кононенка, В. Масляка, Г. Чупринки, Я. Щоголева, чим і визначалася основа сприйняття й розуміння минувшини, її художньо-історичного зображення й вираження, моделювання авторських версій. Доведено, що суб'єктивація мала виразний історичний чинник, з яким автори інтерпретували життєві історії козаків, зіставляючи їх в одній часовій площині. І. Манжура, С. Руданський, М. Старицький, І. Франко моделювали власні суб'єкти, позбавляючи їх відчуття самоцінності чужого «Я», бачили в них перш за все переможця-українця. Великий корпус проаналізованих творів трансформував буттєві проблеми козацького суспільства, допоміг виділити потужні художні та історичні компоненти, суб'єктну диференціацію, що наділяють образ козацтва додатковими функціями в контексті естетико-інтелектуальної продукції.

У підрозділі 2.1. «Співвідношення художніх версій та історичних реалій козаччини в поетичних творах другої половини ХІХ - початку ХХ ст.» встановлено, що найвищим пріоритетом поети вважали збереження традиції у максимально точному відтворенні подій. Саме таке охоплення думки, у якій є відблиск стереотипного, традиційного, інтерпретоване в багатьох поетичних жанрах. У художньому просторі поеми С. Воробкевича «Мурашка» структуротвірним є поєднання історичного тла, конкретної долі хлопчика, який після битви козаків із татарами залишився на полі, та символічної колізії: у руках бувалого звитяжця Сави - цієї концептуальної постаті - він «оживає» і стає учасником локальних бойових епізодів, що переростають у панорамну трансформацію козацької відданості Україні. Історичні реалії збагачені трактуванням невіддільності свободи особистої від національної. У творах «Ходить козак блукаючи», «Козак Гарасим», «Три круки», «Козак Торба», «На степах», «Смерть козака» С. Воробкевич просвітницьки-дидактично трактує історичну значущість братолюбної козацької спільноти.

У поезії козацького спрямування «На степах» спостерігаємо інше співвідношення художнього та історичного. Це, зокрема, контрастний до щойно аналізованого, твір-фантазія, що репрезентує певний історичний проміжок часу в пісенному стилі. С. Воробкевич гармонійно поєднує дві головні стильові основи - народно-пісенну та історичну. Впадає у вічі, що в цьому творі історію письменник інтерпретує іншими, навіть протилежними поетикальними засобами, ніж у попередній поезії, а саме історичне тло моделює в стилі гімну: «Ми козаки з Великого Лугу! / Січовики-запорожці, ми чубатії Низовці, / Гей -же разом загремімо, / Шаблюками задзвенімо»

Автор визначає жанр поезії як фантазію і виокремлює чотири розділи, що мають єдинопочаток, насичені вигуками («гей», «ой»), звуконаслідуваними словами («пугу», «кукуріку», «гурра-га»). Наявний історичний фактаж: у другому розділі поет називає історичних осіб - Шаха, Підкову, Сагайдачного, Остряницю, Наливайка з Лободою, Павлюка та Богдана, що слугує важливою тенденцією «олюднення» історико-художнього, прикметною для творчості С. Воробкевича. Хоча автор і не подає розлогих характеристик цих ватажків, проте збагачує історично-поетичне образотворення. Індивідуально-авторська трансформація образів, що витримана в легкому гумористичному дусі, пом'якшує трактування трагедійної долі козацького суспільства.

Вдається поет і до іронічного модусу оповіді про хибні вади реєстровців, зокрема гультяйство, пиятику, і до конструктивної інтеграції символічних компонентів «степ», «могила», «сум», топонімів «Великий Луг», «Запорожжя», «Жовті Води» тощо.

Доведено, що свідомо обрана модель трансформації настроїв і дій історичних осіб - як будівничих, так і руйнівних - характерна для Б. Грінченка, зокрема для його поем «Іван Попович» та «Смерть отаманова». Усі п'ять частин першої поеми пронизані мінорним настроєм. Душевний стан головного персонажа визначає загальний настрій усієї громади та України загалом: «У рідному краї / Панує руїна, / Не день і не тиждень / Бідує Вкраїна».

Активність суспільної позиції трансформована через уведення в твір настроїв історичних персонажів. Інтерпретація двох ворогуючих таборів Іванця та Тетері вносить у художню тканину акцентацію на тому, що нещасливі часи для України готували її діти: Петро Іваненко відомий в історії як політичний діяч, військовий писар, що проводив чітку антимосковську та антипольську політику, Павло Тетеря - гетьман Правобережної України. Письменник панорамно окреслює історичні реалії: «На боці лівому / Іванець панує, / Правий же Тетеря / Для лядства руйнує».

Хоча перша частина поеми насичена авторськими емоціями та почуттями, все ж превалює ознайомлення реципієнта із загальним станом козацького суспільства. Письменник конкретизує місце дії (Паволоч - місто на Правобережжі) та означує дійових осіб (Тетері та Поповича військо). Не оминає увагою Б.Грінченко і минулого Івана Поповича, інтерпретуючи його відважність і хоробрість: «Щоб край боронити, / Узявсь він до зброї».

Програмоване «рятуйте», «паліте» відображає художню домінанту експресивності зображення історичних подій. Внутрішня енергетика переповнює ватажків прагненням до перемоги, урізноманітнює засоби поетичної образності. Промовистим свідченням цього стає звернення Тетері з погрозою вирізати «старого й малого». Невиправдану байдужість до долі України проявляє в творі гетьман Брюховецький. Емоційно виписаний монолог Івана Поповича -звернення до Тетері з проханням покарати його заради щастя інших козаків.

Письменник «обігрує» традиції козацького суспільства і виправдовує увиразнення підтексту та посилення символічного звучання відчуттів, зокрема таких: «Впадуть з нас ганебні / Кайдани тяжкії, / Борітеся ж, браття, / І вірте надії!». Будучи обізнаним в історичній правді, письменник оригінально змоделював інтенсивне патріотичне чуття, що переплетене з гострим болем за зміни політичних орієнтацій, прояви подвійної гри, розбрату, ворожнечі, а також неузгодженості, пасивності.

Своєрідну проекцію історичної значущості головного персонажа створив Г. Чупринка в поемі «Байда». У творі стисло передані муки відважного героя, якого турки «почепили правим боком та на гак товстий, на залізний», трансформовані історичні реалії й народні перекази, наявні фантазійні вкраплення. Аналогічно репрезентував козацький світ В. Масляк у поемах «Байда» та «Похід Наливайка», із романтичною заданістю деталізуючи обставини героїчних походів видатних діячів, зокрема полону і мученицької смерті Вишневецького. Описи подій і думки про них витримані в епічному дусі, автор не перериває оповідь на внутрішні монологи та почуттєві сфери.

Превалюванням історичного фактографізму щодо зрадництва історичної особи позначена «Дума про Саву Чалого» М. Кононенка, де послідовність та історична акцентованість реплік запорожців змонтовані в єдиний монолог, створюючи образ козацтва в русі. Реальні суб'єкти - Сава, його батько, Голий, Гнатко, Кравчина, Катруся - сконденсовують події, конкретизують нарацію.

Лінійно-пластична структура зображення історичних подій властива творам Я. Щоголева «Запорожець», «Остання Січа», «Воля», де історія модифікована лише контурними лініями з перевагою почуттєвої сфери. Письменник досить обережний щодо романтичного ідеалізування героїв, їхня самореалізація відбувається в тяжких випробуваннях віддачі свого світу козацькому. Така наративна стратегія і дозволяє твердити про історичну насиченість творів.

Визначено, що мета поетів полягала в художній демонстрації здобутків козацького суспільства, перебудові поетичних конструкцій і трансформації історії в оновленому вигляді. Двома формами співвіднесення представлені події перед реципієнтом - синтезуванням історичного та поетичного начал і перевагою історичного ракурсу. Першу модель оприявлювали С. Воробкевич та Я. Щоголев, другу - Б. Грінченко, М. Кононенко, В. Масляк та Г.Чупринка.

Простежено, як, збалансовуючи історичні реалії та поетичні версії, письменники дотримувались принципів акцентації внутрішніх станів історичних осіб, вбачали в цьому наративні особливості інтерпретації історії. Художньо трансформуючи історичне тло, автори намагалися створити інтенцію до збереження й актуалізації історичної спадщини. Поетичні тексти містять унікальні літературні конструкції та збирають історичні елементи в єдиний метаобраз козацтва.

У підрозділі 2.2. «Суб'єктна організація поезій про козацтво» встановлено, що репрезентацію історичних осіб, модусів відданості Україні митці створили через роздуми наратора або персонажа. З'ясовано, що специфіка історичної поезії С. Воробкевича, Б. Грінченка, М. Кононенка, І. Манжури, В. Масляка, С. Руданського, М. Старицького, І. Франка, Г. Чупринки, Я. Щоголева спрямована на художнє моделювання індивідуальних і типових рис історичних осіб, розмаїття їхнього внутрішнього світу, на інтерпретацію національного характеру як сукупності психологічно-ментальних та поведінкових ознак.

У творах І. Манжури суб'єктна модель буття позначена бінарністю - протиставленням позицій власне автора і персонажа. В історичній баладі «Ренегат» за допомогою трансформування діалогу між падишахом і козаком суб'єктне «я» автора стає узагальненою думкою товариства, набирає рис колективності у ставленні до зради, містить дидактичне узагальнення.

Автор-розповідач у вірші І. Манжури «Билиця» сприймається як частка події - осуду громадою злочину козака. Погляди суб'єкта відмінні від власне авторського й орієнтовані на організацію ілюзії усної, живої розповіді.

Відходячи від традиційних рамок ліризму, в гумористичному вірші «Догадливий козак» автор не інтерпретує свої почуття, а глузує над головним персонажем устами його дружини.

Найяскравішим представником специфіки змалювання суб'єкта козацтва в поетичних жанрах початку ХХ ст. виявився М. Старицький. Серед широкого загалу його творів вирізняються балада «Гетьман» та поема «Morituri».

Відчутний у баладі й прийом умовності (на зразок ужитих Т.Шевченком у вірші баладного типу «За байраком байрак» чи І. Франком у драматичному етюді «Великі роковини»), що стосується опису природи та означення осіб: «якийсь гетьман», «хтось гонить». Вважаємо, що джерелом балади стали фольклорні легенди та перекази про героїв, адже в поезії зустрічаємо широкий спектр реліктів. Саме місце перебування є незвичним - печера. Як відомо, народ вірив, що його герої не загинули, а чекають слушного часу в таємних печерах. І в баладі М. Старицького в ніч «водохресну тайничу» гетьман, прокинувшись у печері-труні від кривавої сльози скам'янілої у тузі України, починає свої дії щодо поліпшення життя суспільства. Його погляди на Україну зафіксували історичні зміни: «Де мрілись простори степів, / Тепер простяглись залізниці / Й повстали будови дворців».

Лаконічність описів долі українського народу застосовується, щоб уникнути розлогого сюжету та не відходити від особливостей баладного жанру: « Одні полягли по могилах, / Других змордували кати, / А треті всього відцурались».

Проблематика історичної балади набуває соціально-філософського звучання. На перший план виступає не факт, а дисгармонія гетьмана та «славного козачества». Здійнявши руки до Бога, Богдан закликає до борні, але , на жаль, його «гласу» не чують.

У фіналі твору звучить розуміння потреби відгукнутися-таки на гетьманове «вставайте, сини мої», не гнути перед катом спини. Ідея повернення Україні волі віднесена в майбутнє, бо сучасні фольклорно-міфологічні рамки балади замикаються з поверненням вершника в печеру після крику півня.

Критичним ставленням до безіменного головного персонажа балади «Гетьман» («мив Україну кров'ю», «стиснув її ще гіршим ярмом», ніж Річ Посполита) М. Старицький уникає прямої інформації про історичну особу, застосовує прийом підтексту. Структуру суб'єктного настрою твору визначає психологічний синтез стану персонажа і всієї України («палають стидом»).

Зміна кута зору наратора від об'єктивного до суб'єктивного, посилення психологічного навантаження, символічності при художньому моделюванні психології, вдачі, інтелекту історичної особи відповідає характерним ознакам модернізму. В історичній поемі М. Старицького «Morituri» інтертекстуальні зв'язки з історичними думами оприявнені в контрастному зображенні й синтезуванні подій, у застосуванні заперечних паралелізмів, синонімічних повторів, наскрізних порівнянь героїв з орлами тощо.

Для посилення колориту художньої трансформації історичного факту та збагачення репрезентації головного суб'єкта - Б. Хмельницького - поеми-монологу «На Святоюрській горі» І. Франко увів у текст мандрівний історико-дидактичний сюжет вставної притчі про стосунки господаря й суб'єкта тваринного світу - вужа. Паралель між тваринно-людським світом та українсько-польським суспільством була нововведенням у суб'єктній палітрі.

Відомо, що першоджерелом поеми І. Франка стали свідчення королівського посла Самійла Грондзького, який тоді перебував на дипломатичній службі і брав участь у походах польсько-шляхетської армії на Україну. В його праці «Історія козацько-польської війни» є згадка про польську місію до українського гетьмана разом з Любовицьким. Беззаперечно, що ця праця була відома й І. Франкові, адже в «Передньому слові» до «Вибраних творів українських письменників» (1912) та у своїх «Студіях над українськими народними піснями» (1913) він неодноразово посилається на неї.

Якщо в попередніх історичних поемах гетьман догоджав думкам «представників» мас, то І. Франко прагне показати суб'єктне бачення Б.Хмельницьким зв'язків із народом. Така самостійність та незалежність дій репрезентує мудрість гетьмана, його участь у державобудівництві, вміння передбачати історичні часи. Акцентовано концептуальну відмову головного героя від єднання і миру з шляхетською державою, бо він знає, що запропоноване «пишне» майбутнє - це омана, як уся шляхетська політика. Хмельницький вправно аналізує всі слова, адже розум, а не почуття вирішують долю країни, тому він одразу має відповідь до польського посла: «А ти сам, я добре знаю, / Завтра їдеш до татар, / Будеш хана намовляти, / Підкупляти мурзаків, / Щоб напали на Вкраїну / Воювати козаків…».

Виразний наголос на самостійній інтенції держави, що наявний у рядках дев'ятої частини поеми, дає підстави зробити висновок: для гетьмана пріоритетним було єднання народів на основі рівності, взаємного довір'я і спільної діяльності.

Структуровані в художній хроніці Гетьманщини - шести історичних поемах С. Руданського історіографічні й фольклорні концепти розвитку подій національно-визвольної боротьби суб'єктно інтерпретують духовну стійкість поборників української державності, віру в перемогу високих морально-етичних принципів, синтез формотвірних елементів легенд, притч, переказів, викликаючи у реципієнта ланцюг асоціацій.

У третьому розділі «Модифікації козацького світу в поетичних творах» виявлено, що, ізолюючи частину історичної події й будуючи на цьому цілий текст, автор уже визначає його форму, яка набуває своєї оптимальної реалізації, інтерпретаційної глибини, художньої виражальності. Система їхніх чинників створює модель козацького світу.

У підрозділі 3.1. «Поліфункціональність концепту козацтва» доведено, що означена універсалія, переходячи з одного плану в інший, синкретизується за рахунок художнього домислу, містить певну кількість складників, а визначені комбінації й складають поліфонію, асоціативність, системну структуру.

Тобто художній концепт поєднує в собі мистецтво домислу й мистецтво слова як засобу зображення (матеріального носія образності) і як способу оцінного висвітлення життєвих реалій.

Поділяючи вищеназвані погляди науковців, ми вивели формули функціонування концепту козацтва, розмежували його субконцепти на художньо-етнографічні (змалювання побуту, житла, їжі, одягу, господарських занять козаків, козацької культури, звичаїв, вірувань, розваг, клейнодів) та художньо-історичні (зображення структур влади, її органів та носіїв, військовослужбовців, військових підрозділів, родів військ, історичної географії),здійснили аналіз їх поліфункціональності та особливостей інтерпретації історичних реалій у поезії.

У поемі П. Куліша «Настуся» зв'язок між поколіннями козацтва акумульовано через контактні поля персонажів, символів, пейзажів, що виступають хранителями історичної пам'яті про козацькі повстання 1637-1638 рр. і Визвольну війну середини ХVІІ ст. Окрім інтерпретації цілого комплексу історичних реалій поет змоделював особисті драми персонажів.

Концепт козацтва функціонує вже як медіатор (носій міри) стосунків. Така рецепція спрямована на створення симбіозу суспільних та людських подій: «Там до суду плавать будеш / Тихими ночами, / І козацтво необачне / Вабити речами».

Окремо виділяємо гендерний субконцепт, наголосивши на тому, що жіночі образи за функціональністю відрізняються від чоловічих наявністю чітких критеріїв морального ідеалу автора, особливо коли врахувати ситуації випробування характеру. Мати наділена всіма основними прикметами українки - чесна господиня, має добре серце: «Бідуємо, працюємо, / Малих діток доглядаєм, - /Доглядаєм, в чисте серце / Правду, воленьку вливаєм…». Образ Настусі синтезує долю всіх козацьких жінок. Сюжетна лінія Настуся -Морозенко репрезентована наратором через позицію козацької моралі в питаннях стосунків дівчини та юнака. Недаремно П. Куліш приділяє їм цілу пісню. У суперечність із щасливим подружнім життям вступає «чоловіче начало», що характеризується прагненням до військових почестей і слави. Морозенко планує похід у Варшаву, тому не сідає біля жінки вже близько, не дивиться в карі очі, а хапається за рушницю та свистом коня гукає. Дівоче серце передчуває біду, проте обов'язок перед предками для козака вище особистих стосунків: «Наша слава, наша правда / Нехай буде як награда / За ті муки, що терпіли / Од колиски до могили».

Субконцепти художньо-історичні (військові вказівки і дії, моделі наступів козацької кінноти й піхоти, замовляння перед походами) й художньо-етнографічні (описи весілля, української вдачі, образи пугача, червоного сонця і хмар як перестороги нещастя) поеми П. Куліша «Великі проводи» є сукупністю моделі історичної події - відступу князя Яреми Вишневецького з Лубнів 1648 р., коли його «проводили» українські повстанці.

Антропологічний субконцепт включає репрезентацію шляхетської родини Рарожинських, замку Яреми Вишневецького, експресивних монологів носіїв влади. Моделювання битв під Жовтими Водами, Корсунем, Лубнами наповнено елементами жорстокості, лайливою лексикою і містить засудження руйнації чужих маєтків і кровопролиття.

Романтична концептуальність вірша Ю. Федьковича «Козак» зумовила інтертекстуальні зв'язки з історичними думами, зокрема риторичні запитання («Куди ж ти, козаче, на карім, на коні?», «Чи хочеш на степи, чи хочеш на поле?»), народні порівняння («дівча-калина, ясніша від злота», «дівка як рожа»), козацьку топоніміку (степи, яри, байраки). У вірші «Україна» шляхом поєднання субконцептів топонімічних (могили, кургани, Запорожжя, Дніпро, Крим) і антропонімічних (отамани, чумаченьки, священник-старець) поет досяг апогею гармонії історичного світу і козацької душі.

Історія у співомовках С. Руданського, завдяки жанровій особливості, сприймається крізь призму національного побуту, козацької спритності, ментальних особливостей українців. Найяскравіше зазначені риси інтерпретуються у творах, у яких провідним виступає антропологічний художній концепт. Окремі слова, рядки речення, у зв'язку з майстерністю історичного повістування автора, тут творять високопоетичний гумористичний образ - символ козацької нації. Герой зі співомовки «Смерть козака» реагує на свою смерть спокійно, бо знає, за що він гине. Дуже відчутне зневажливе ставлення автора до ляхів, він їх називає «ляхвою превражою», «катами». Єдиною зброєю козака перед смертю було слово, сказане з гумором.

Гумор допомагав козаку вийти зі скрутного становища. Це чітко простежується у співомовці «Кошовий у цариці». Кошовий їде в столицю, щоб вітати царицю. Це була велика честь, однак простакуватий козак розбиває вазу в її будинку, але поет акцентує увагу на тому, як розум та дотепність допомагають йому спокутувати свою провину.

Пізнання дійсності через такий субконцепт в усіх його суперечностях аж ніяк не стає відступом від історичного моделювання реальності, адже гумор, дотепність жартів козака пояснюється його розвиненими інтелектом і спостережливістю, вишуканістю і благородством козацького світу, національної самосвідомості.

У співомовках С. Руданського «Смерть козака», «Кошовий у цариці», «Ахмед ІІІ і запорожці» оповідь загалом об'єктивна, комізм випливає із ситуацій, вчинків і дій персонажів, часто міститься в їхніх монологах і діалогах, автор же бере на себе роль делікатного чи злегка іронічного коментатора.

Козацька концептосфера І. Франка структурована в поемах «На Святоюрській горі» та «Хрест чигиринський», у яких історичні реалії піддані модерним трактуванням, художньо-етнографічні субконцепти злиті з антропологічними.

У підрозділі 3.2. «Імагологічні аспекти поетичних інтерпретацій» визначено, що сучасний стан літературознавства та розвитку його новітніх методологічних засад дозволяє говорити про історико-літературну міжтекстову взаємодію українських та зарубіжних творів. У дослідженні використані підходи і засоби компаративістики, генетичні, генетично-контактні збіги (аналогії) в українській і зарубіжних літературах, вивчення зовнішніх і внутрішніх контактів, впливів, міжлітературні рецепції.

Застосовані принципи значно актуалізованого розділу літературознавчої компаративістики - імагології, предметом дослідження якої став літературний етнообраз, що містить не лише індивідуальні риси, а й етнічну ідентичність зображуваних персонажів, краєвидів та історичної минувшини, подаючи певні їхні ознаки як «типові» для України, «характерні» для цілого народу. Дисертантка ілюструє судження, що за своєю структурою літературний етнообраз - це елемент, який використовується для репрезентації усієї нації. Сучасні методи дослідження літературних етнообразів - конталогічний і типологічний, рецептивно-естетичний та дискурсивний - ґрунтуються в дисертації на філософії взаємин між Я та Іншим.

Із запозичень, або ж явищ, які з'явилися внаслідок етнічної взаємодії українців з тюрками у сфері господарства, слід назвати широкомасштабне тваринництво, а саме - конярство, вівчарство, розведення особливої, пристосованої до степового природного середовища, породи рогатої худоби.

Трансформація таких елементів часто зустрічається в поезії. Зокрема, В. Мова у вірші «Козачий кістяк» репрезентує унікальне поетичне поєднання етнічних трансформацій. Перші рядки відкривають широту українського простору та любові до землі: «Налігши над плугом / Оре хлібороб, / І піт крапелястий / Укрив йому лоб».

Поет вживає термінологію, яка стосується хліборобської сфери: плуг, леміх, чепіги та ін. Любов до господарства стала порятунком від «золотих» думок, адже краще хлібом, добутим у поті чола, згодувати для Вкраїни синка-сокола, аніж козацькими шаблюками.

Оскільки українське козацтво було носієм індоєвропейських військово-сакральних традицій, відлунням яких були культи коня й шаблі, то у поемах М. Старицького «Гетьман», С. Воробкевича «Мурашка», Б. Грінченка «Смерть отаманова», у вірші Я. Щоголева «Запорожець», як і в думі К. Рилєєва «Богдан Хмельницький», поемі О. Пушкіна «Полтава», акцентовано увагу на них, як на бойових братові й сестрі.

Складні варіанти становища жінок в українському соціумі, що дісталися у спадок від степовиків, коли козаки часто не бували вдома, або й гинули, мають твори В. Кулика, С. Руданського, Ю. Федьковича, Я. Щоголева.

Польські та російські поети Е. Галлі, М. Гославський, С. Гощинський, С. Гроховський, Т. Заборовський, П. Папроцький, М. Пашковський, О. Пушкін, К. Рилєєв інтерпретували етнопсихологію козаків у стереотипних моделях образу Іншого, що часто базувалися на народних уявленнях і забобонах, але й містили помилкові трактування, зумисні чи мимовільні перекручення історичних реалій, негативні забарвлення: «різун», «зухвалий бунтівник», «зрадник».

Трансформуючи історичні реалії подібно історичним думам, пісням та творам інших письменників, П. Куліш, В. Масляк, С. Руданський, Ю. Федькович, Г. Чупринка, втілювали «чуже слово» Л. Боровиковського, Є. Гребінки, чим увиразнювали «своє слово» в тканині тексту.

Виявлено закриті типи зв'язків «текст-інтертекст»: приховані цитати, перегуки з іншими сюжетами, образами, наслідувальні й пародійні обробки. Історична поезія містить елементи іншомовних текстів, вживання традиційних імен, топонімів, мовних кліше, коротких форм, відкритих посилань на Біблію.

У Висновках підсумовано головні результати дослідження. У дисертації вперше в українському літературознавстві системно досліджено образ козацтва в поезії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., конкретизовано виявлення співвідношень авторських художніх інтерпретацій та історичних реалій козаччини, осмислено роль суб'єкта в поетичних творах, означено специфіку художнього моделювання концепту козацтва і його субконцептів у тканині текстів, виокремлено та проаналізовано імагологічні елементи в них.

Аспекти теоретичного розділу дисертації збагачено характеристиками провідних ознак трансформування історичної правди, особливостей взаємодії історичних реалій і художніх версій, суб'єктної конструкції поетичних творів і подібних рис, типологічних схожостей. Із визначених характеристик художнього образу і зроблена інтерпретація збірного концепту козацтва та його складників - образу козака як особисто вільної, мужньої та хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України і оборонця православної віри, поєднання в одній людині воїна і трудівника; видів господарювання і поселень-зимівників, слобод, побуту, вбрання, зброї, військових формувань, бойових подвигів тощо.

Систематизовано теоретичні тлумачення художньої правди, якою визначається цінність історичного твору, специфіки трансформації реальної історії у сюжет, у картини і образи, в людські долі й характери, в життєві обставини. Визначено художню систему етнологічних орієнтацій людського буття, образної інтерпретації життя, внутрішньої організації літературного твору, його інтертекстуальних зв'язків.

З'ясовано, що специфіка історичної поезії С. Воробкевича, Б. Грінченка, М. Кононенка, І. Манжури, В. Масляка, С. Руданського, М. Старицького, І. Франка, Г. Чупринки, Я. Щоголева спрямована на художнє моделювання образів історичних осіб, їхніх індивідуальних і типових рис, розмаїття їхнього внутрішнього світу, на інтерпретацію національного характеру як сукупності психологічно-ментальних та поведінкових ознак.

Доведено, що високохудожні суб'єкти історичних творів брали участь в утвердженні національної ідеї, відігравали велику роль у формуванні моральних критеріїв епохи, створюючи поняття рівня і норми. Поети, репрезентуючи образи історичних діячів, намагалися пов'язати людину з часом та підвищити людинознавчу цінність творів.

Визначено, що суб'єктна організація творів про козацтво виглядає не локальною і самодостатньою, а набуває масштабності й концептуальності, що поетів хвилював стан козака в екзистенційних морально-етичних ситуаціях, а концепції суб'єктів акумулюють у собі загальнолюдські цінності патріотизму, добра й гуманізму, містять дидактичні узагальнення.

Виведено формули функціонування концепту козацтва, розмежовано його субконцепти на художньо-етнографічні (змалювання побуту, житла, їжі, одягу, господарських занять козаків, козацької культури, звичаїв, вірувань, розваг, клейнодів) та художньо-історичні (зображення структур влади, її органів та носіїв, військовослужбовців, військових підрозділів, родів військ, історичної географії), розглянуто й охарактеризовано субконцепти Бог, Україна, Дніпро, село, сад, хата, козак, козацька могила, кохана жінка, що мають свою концептосферу.

Доведено, що у поемах П. Куліша «Настуся» і «Великі проводи» наявні антропологічні, художньо-етнографічні субконцепти, однак моделювання битв наповнено елементами жорстокості, містить засудження руйнації та кровопролиття, що у творах Ю. Федьковича «Козак», «Україна» художні субконцепти історично-географічні (могили, кургани, Україна, Запорожжя, Дніпро, Крим) та суспільно-політичні (отамани, чумаки, священики, голота) сприяють гармонійній інтерпретації історичного світу та козацької душі.

Проаналізовано концептуальне спрямування співомовок С. Руданського «Пісня», «Смерть козака», «Кошовий у цариці», «Ахмед ІІІ і запорожці», героєм яких виступає колоритна постать козака-запорожця, що зображена в дусі народнопісенних традицій із притчевістю й комізмом ситуацій, дій і вчинків самих персонажів, їхніх монологів чи діалогів, коли автор бере на себе роль делікатного чи злегка іронічного коментатора. Висвітлена чітка структурованість козацької концептосфери у поемах І. Франка «На Святоюрській горі» і «Хрест чигиринський», де історичні реалії піддані модерним трактуванням.

Науково вагомими є результати імагологічного підходу до поетичних інтерпретацій. Проаналізовані риси літературного етнообразу, що містить не лише індивідуальні ознаки, а й етнічну ідентичність зображених персонажів, краєвидів, атрибутів історичної минувшини, їхні певні ознаки як «типові» для України, «характерні» для цілого народу. Досліджено провідні й часткові інтертекстуальні зв'язки з історичними думами, піснями та творами російських і польських письменників, втілення П. Кулішем, В. Масляком, С. Руданським, Ю. Федьковичем, Г. Чупринкою «чужого слова» Л. Боровиковського, Є. Гребінки для більшого увиразнення «свого слова» в тканині тексту, творення складного художнього світу із перегуками з іншими сюжетами, образами, з елементами іншомовних текстів, із відкритими посиланнями на Біблію і своєрідною полемікою з іншими епохами і літературами.

Основні наукові положення та результати дисертації викладено в таких публікаціях

1. Пирогова К.М. Інтерпретація історичних постатей у поемі С. Руданського «Павло Полуботок» // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. - 2007. - № 1.- С. 132-136.

2. Пирогова К.М Духовно-національні риси персонажів у козацьких думах та історичних піснях // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип. 25 / Редкол. А.В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К.: Акцент, 2006. -С. 520-526.

3. Пирогова К.М. Особливості моделювання козацького світу в українській поезії початку ХХ століття // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип.26 / Редкол.: М.Х. Гуменний (відп. ред.) та ін.- К.: Акцент, 2007. - С. 654-661.

4. Пирогова К.М Співвідношення художніх та історичних реліктів у поезії козацького спрямування Ізидора Воробкевича // Філологічні науки. Збірник наукових праць: Частина 2. - Суми: Сум ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. - С. 198-203.

5. Пирогова К.М. Суб'єктна організація поетичних творів І. Манжури про козацтво // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2007 - № 8. - С. 54-61.

6. Пирогова К.М. Трансформація козацьких реалій у поезії кінця ХІХ - початку ХХ століття (Б. Грінченко, Гр. Чупринка, М. Кононенко) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип. 27. Ч.2 / Редкол. А.В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К.: Акцент, 2007. -С. 436-446

7. Пирогова К.М. Часопис «Зоря» - поширювач поезії козацького спрямування // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 3. - С. 152-158.

АНОТАЦІЯ

Пирогова К.М. Художня інтерпретація образу козацтва в українській поезії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

У дисертації здійснено системний аналіз особливостей художньої інтерпретації образу козацтва в історичній поезії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., конкретизовано виявлення співвідношень художніх версій та історичних реалій козаччини в творах С. Воробкевича, Б. Грінченка, М. Кононенка, В. Масляка, Г. Чупринки, Я. Щоголева, осмислено роль суб'єкта в поетичних текстах І. Манжури, С. Руданського, М. Старицького, І. Франка. Встановлено принципи й засоби художньої інтерпретації історії в поезії. Означено специфіку моделювання концепту козацтва та його складників у тканині текстів П. Куліша, С. Руданського, І. Франка, Ю. Федьковича, їхню поліфункціональність. Зіставлено особливості зображення образу козацтва в творах українських, російських та польських поетів, визначені його імагологічні аспекти, виражальні засоби, образні мікросистеми.

Ключові слова: образ козацтва, концепт, художні версії, історичні реалії, суб'єктна організація, імагологія, образні мікросистеми.

...