Романістика Зори Ніл Герстон у контексті афро-американської жіночої літератури

Размещено на http://allbest.ru

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 82. 09. 820 (73)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

РОМАНІСТИКА ЗОРИ НІЛ ГЕРСТОН У КОНТЕКСТІ АФРО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

10. 01. 04 - література зарубіжних країн

Матковська Ірина В'ячеславівна

Сімферополь-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор Шпак Валерій Кирилович

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мегела Іван Петрович, Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, професор кафедри світової літератури;

кандидат філологічних наук, Покидько Ганна Сергіївна, Київський національний лінгвістичний університет, старший викладач кафедри теорії та історії світової літератури

Захист відбудеться “ 4 “ черсня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 у Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “4” травня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Остапенко І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У другій половині ХХ ст. у США особливої ваги набрала теорія мультикультуралізму, яка дала поштовх новим літературним підходам та дослідженням. Саме на цей час припадає розквіт етнічних літератур та їх вивчення як невід'ємної складової різноманітної американської літератури. Піонерами на складному шляху від периферії до серця американського літературного канону стали африкансько-американські автори. Літературознавці довгий час вивчали негритянську літературу як соціологічні та антропологічні свідчення, а не як самодостатні художні твори, не звертаючи уваги на “чорну” естетику, самобутні стилістичні та поетологічні деталі, які збагатили американську літературу новими елементами. В останні десятиліття в афро-американській літературі відбувся “жіночий переворот”, у результаті якого виник унікальний феномен: жінки відкинули чоловічий літературний стандарт і успішно посіли верхівку національної літератури. Стали відомими безліч нових авторів (Т. К. Бамбара, П. Маршал, Т. Моррісон, Г. Нейлор, Е. Уокер, Н. Шанге), повернуто забуті імена (Ф. Гарпер, З. Герстон, П. Гопкінс, Г. Джекобс, Дж. Фоссет), сформовано потужну афро-американську феміністичну критику, що вивчає особливості жіночого письма (М. Вашингтон, К. Каплан, Б. Крістіан, Б. Макдовел, Б Сміт). На початку 90-х рр. ХХ ст. у світлі переосмислення літературних канонів пострадянські науковці (А. Ващенко, Ю. Стулов) все частіше звертаються до творчості чорних письменниць. В українській літературній критиці дослідженням цієї літератури займаються Т. Денисова, Н. Висоцька, А. Гайдаш, І. Ткаченко, М. Шимчишин.

Афро-американська жіноча література представлена творами різних літературних напрямів: від фольклору та класичного білдунгросман (Bildungsroman) до фемінізму. Сучасні письменниці в унісон наголошують на важливій історичній ролі своїх попередниць та особливих інтертекстуальних зв'язках, які об'єднують різні покоління жінок. Однією із таких постатей, визначальних для розвитку афро-американської жіночої літератури, є Зора Ніл Герстон. Після повторного відкриття Е. Уокер її творчості у 70-х рр. “cвіточ Гарлемського ренесансу” стала постійним об'єктом наукових розвідок американських дослідників, таких як Г. Блум, Р. Геменвей, Г. Л. Гейтс, К. Голловей, К. Каплан, Т. Патерсон, П. М. Петерс, Д. Плант, відомі письменниці і суспільні діячки М. Вашингтон, Е. Дейвіс, М. Анджелоу.

Актуальність дослідження. Зора Ніл Герстон зробила важливий внесок у жіночу афро-американську літературу та американську літературу загалом, антропологію, ґендерні студії. У її творчості присутні теми і художні елементи, що лишаються актуальними і для сучасної американської літератури. Звертаючись до фольклорних джерел афро-американського етносу, вона подає таке бачення американського життя, що підлягає множинним інтерпретаціям посередництвом сучасних концепцій раси, ґендеру, влади в американській літературі. Той факт, що творчість Герстон не вписується в один певний культурний чи соціальний контекст, можливо, і пояснює постійний інтерес науковців, викладачів, читачів до її робіт. Водночас донині в Україні відсутній детальний аналіз творчості цієї видатної афро-американки, а також українські переклади її доробку, що зменшує читацьку аудиторію письменниці. Для глибшого прочитання творів Герстон необхідно осягнути світ, у якому вона жила і творила, зануритися у той історичний період, який сформував її творчу особистість. Для цього потрібно розглядати не тільки дискурс і контекст Гарлемського ренесансу, а й інтелектуальні форми і літературні моделі її попередниць.

Саме тому метою роботи є дослідження романної прози Зори Ніл Герстон у контексті афро-американської жіночої літератури, а також визначення місця творчого доробку письменниці у мультикультурному контексті США з огляду на основні естетико-філософські орієнтири прози письменниці.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- здійснити послідовний аналіз етапів становлення і розвитку афро-американської жіночої літератури, звертаючи особливу увагу на період Гарлемського ренесансу;

- визначити основні тенденції еволюції афро-американської літературної теорії до її сучасного етапу;

- дати літературно-критичний огляд творчості З. Герстон, включаючи біографічний контекст;

- виявити поетологічні параметри романів письменниці;

- визначити особливості проблематики романістики З. Герстон;

- розглянути ключовий твір у творчості письменниці - “Їхні очі споглядали Бога”, визначивши й проаналізувавши його проблематику та поетичні домінанти;

- окреслити місце та роль З. Герстон у континуумі афро-американської жіночої літератури;

- з'ясувати особливості афро-американської феміністичної критики та її роль у теоретичному осмисленні творчого доробку З. Герстон.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету в межах науково-дослідної теми № 58-07 “Актуальні проблеми літератур Західної Європи та Америки ХХ - початку ХХI століття” (номер державної реєстрації - 0107U003252). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради ЧДТУ (протокол № 7 від 21 березня 2002 року) та на засіданні бюро Науково-координаційної ради з проблеми „Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України (протокол № 3 від 9 липня 2002 року).

Об'єктом дисертаційного дослідження є романний доробок Зори Ніл Герстон, а саме, сім творів письменниці: “Рициновий кущ Йони” (“Jonah's Gourd Vine”, 1934), “Мули та люди” (“Mules and Men”, 1935), “Їхні очі споглядали Бога” (“Their Eyes Were Watching God”, 1937), “Розкажи моєму коневі” (“Tell My Horse”, 1938), “Мойсей, людина Гори” (“Moses, Man of the Mountain”, 1939), “Курні сліди на шляху” (“Dust Tracks on a Road”, 1942), “Серафим із річки Сувені” (“Seraph of the Suwanee”, 1948). Для порівняльного аналізу залучено твори інших американських авторів.

Предметом дослідження є художні особливості романної прози З. Герстон у контексті афро-американської жіночої літератури.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є порівняльно-історичний та історико-типологічний методи, які дозволили якнайоб'єктивніше проаналізувати процес становлення та розвитку афро-американської жіночої літератури в цілому, а також особливості романістики окремої авторки (З. Герстон) у його контексті. Для з'ясування історико-культурних координат творчості Герстон у сучасній американській літературі залучено елементи культурологічного аналізу, що зумовлено свідомим позиціюванням письменниці на межі літератури і антропології. Літературно-критична оцінка прози залучає також елементи психоаналізу і феміністичне прочитання літературного тексту. Для аналізу поетологічних рівнів романів (системи персонажів, особливостей наративу) використані конкретно-текстові підходи, а саме: прийоми лінгвістичного аналізу афро-американського діалекту у текстах таких авторів, як Дж. Діллард, Т. Кочмен, В. Лебов, Дж. Смітерман, Н. Хаггінс), прийоми стилістичного аналізу тексту для виявлення впливу негритянських музичних розмірів та форм (блюзу) на поетику твору (Г. Бейкер, Дж. Коун), аналіз риторики тексту через “вільний непрямий дискурс” (Г. Л. Гейтс, М. Гінзбург, Б. Мак'Гейл, Р. Паскаль, С. Улман).

Теоретично-методологічною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних дослідників афро-американської літератури (Р. Абрагамс, Г. Бейкер, Н. Висоцька, О. Ващенко, Р. Геменвей, С. Гілберт, Б. Гіленсон, С. Губар, Ф. Боаз, Т. Денисова, О. Звєрєв, Г. Злобін, К. Кемайо, Р. Степто, Ю. Стулов, С. Уілліс), критичні роботи із дослідження афро-американської жіночої літератури (Н. Бейм, Дж. Брекстон, О. Ващенко, Н. Висоцька, Г. Л. Гейтс, Т. Денисова, І. Джонсон, М. Окворд, І. Ткаченко, Б. Уелтер) і праці дослідників творчих набутків З. Герстон (В. Бойд, Г. Блум, Н. Висоцька, Г. Л. Гейтс, Р. Геменвей, К. Голловей, Б. Гукс, Дж. Джордан, Т. Денисова, К. Каплан, А. Лок, Е. Сазерленд, Ю. Стулов, Т. Патерсон, П. М. Петерс, Д. Плант, Е. Уокер, М. Шимчишин). Окрім того, під час розгляду окремих аспектів проблеми дисертантка спирається на праці В. Агеєвої, С. де Бовуар, , Б. Крістіан, Ю. Крістєвої, К. Морроу, Е. Фокс-Дженовіс, Е. Шовалтер.

Наукова новизна. В українській американістиці дисертаційна робота є першим монографічним дослідженням романістики Зори Ніл Герстон. У ньому визначено місце та роль письменниці в афро-американській жіночій літературі і вперше здійснено послідовний аналіз періодів становлення цієї літератури (“оповіді рабів” - кінець ХIХ ст.) та етапів її розвитку (“жіноча ера”, Гарлемський ренесанс - перша половина ХХ ст.). До порівняльного типологічного аналізу залучено твори інших афро-американських письменниць, попередниць та послідовниць З. Герстон, малодосліджені не лише в українському, а й у зарубіжному літературознавстві. Досліджено основні принципи афро-американської літературної теорії, як-то теорія “поклику та відгуку”, троп “сигніфікуючої мавпи”, афроцентризм. Скориговано деякі дискусійні питання афро-американської феміністичної літературної критики на її сучасному етапі. Це дозволило не тільки з'ясувати спільне та відмінне чоловічих та жіночих голосів у висвітленні єдиних соціокультурних проблем, але й сформувати новітній літературний контекст, у межах якого повноцінно показати художні особливості романістики З. Герстон. Крім того, в науковий обіг впроваджено значну кількість текстів та персоналій.

Практичне значення. У межах дисертаційного дослідження створено систематизований мистецький портрет З. Н. Герстон та проведено літературознавчий аналіз її творів із залученням сучасних теорій. Цей матеріал може бути використано для подальшого вивчення афро-американського компоненту мультикультурної американської літератури, підготовки спеціалізованих курсів із літератури США, теорії і практики перекладу на філологічних факультетах та лінгвістичних курсах з лексикології і стилістики англійської мови. Результати поетологічного аналізу художніх текстів також є необхідними для роботи над адекватними українськими перекладами творів З. Н. Герстон.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат, а також 8 статей написані автором одноосібно. У статті «Два Гарлемських ренесанси: “поклик” та „відгук”», написаній у співавторстві з І. В. Ткаченко, внеском дисертанта є аналіз теоретичних матеріалів, присвячених добі Гарлемського ренесансу (20-30 роки ХХ століття).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднено на наукових конференціях “Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства та мистецтвознавства” (Севастополь, СНТУ, 2003), “Проблеми сучасної світової літератури і лінгвістики” (Черкаси, 2003, 2004), “Проблеми розвитку лінгвістики, світової літератури та перекладознавства” (Черкаси, 2005), “Дитина і світ: проблеми культурного діалогу” (Київ, 2005), “Проблеми сучасної світової літератури та перекладознавства” (Черкаси, 2006, 2008, 2009) і на III Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури (Севастополь, 2010).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у восьми публікаціях, сім із яких надруковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації зумовлена загальною концепцією і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту - 174 сторінки, загальний обсяг роботи - 196 сторінок. Список використаних джерел налічує 310 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі визначено проблематику дисертації, коротко окреслено ступінь вивчення творчості З. Герстон, викладено мету і завдання, предмет, об'єкт та матеріал дослідження, обґрунтовано його актуальність, наукову новизну та теоретико-методологічні засади, розкрито теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ дисертації “Історико-культурні передумови становлення і розвитку афро-американської жіночої літератури та її теоретичне осмислення” складається з п'яти підрозділів, присвячених узагальненню сучасних уявлень про періоди розвитку афро-американської жіночої літератури, основним характеристикам афро-американської літературної теорії, а також визначенню місця і ролі творчості З. Герстон у контексті афро-американської жіночої літератури. У ньому закладено основу для дослідження літературного доробку письменниці.

У підрозділі 1.1. “Оповіді рабів” у процесі становлення “чорної” жіночої прози” проаналізовано особливості перших письмових творів афро-американців - “оповідей рабів” (slave narratives). На жаль, до середини 80-х років ХХ ст. “оповіді рабів” вважалися скоріше вигадкою, ніж правдою. Однак з пошуком афро-американського погляду на американську історію кристалізувалося нове бачення історії в афро-американській літературі. Таким чином “оповіді рабів” перетворилися на документальне джерело, завдяки якому історія країни почала розглядатися під іншим кутом.

Наративна структура цих творів, як і творів письменників-рабів, заснована на опозиціях чорний _ білий, Північ _ Південь, раб _ господар. До них додавалися непрості стосунки чоловік _ жінка, чорна рабиня _ білий господар, зумовлене ґендерним фактором. Стереотипні образи жінок (нахабні, розпусні, безсоромні) у перших творах афро-американців були закладені інститутом рабства та “культом справжнього жіноцтва”, що панував тоді у білій літературі і був основою для формування ґендерних ролей та стосунків у ХІХ ст. Афро-американські письменниці (Г. Джекобс, Л. Делені, К. Драмгулд) творять “альтернативний дискурс чорного жіноцтва”, зображуючи новий тип чорношкірої героїні: вона більше не є протиставленням винятково позитивним рисам білої; пасивність та покірність як визначальні риси протагоністки витісняються діяльним волевиявленням та прагненням до свободи і в сексуальному виборі, і в соціальному статусі; визначальними стають мотиви втечі, дороги, подорожі (часто з Півдня на Північ). Для становлення особистості героїні ключовими є тісні сімейні зв'язки: стосунки матері-доньки, феномен сестринської солідарності.

У підрозділі 1.2. “Жіноча ера” в афро-американській літературі кінця XIX - початку XX століття” розглядається етап розвитку афро-американської жіночої літератури, який отримав назву „жіноча ера” і представлений творчістю Л. Е. Вуд, Ф. Гарпер, П. Гопкінс, А. Джонсон, Е. Д. Келлі, А. Купер, В. Метьюз, З. Райт, І. Уеллз та ін.. На кінець XIX століття припадає розквіт емансипаційного руху в країні, активну участь у якому брали і чорношкірі американки. Тягар рабства як тема творів став непопулярним та “немодним”, на зміну цьому приходить тема расизму та визначення ролі чорної жінки у суспільстві.

Романи Ф. Е. В. Гарпер та П. Гопкінс запропонували ідеологічні орієнтири, якими керувалися і афро-американські письменниці наступних поколінь. Образ рабині, котра прагне до свободи як фізичної, так і духовної, трансформується в образ вільної жінки-мулатки, яка намагається протистояти патріархальному ладу “білої” Америки, поєднуючи в собі традиції чорної та білої рас. А. Д. Купер та І. Б. Уеллз досліджували співвідношення понять раси, ґендеру та патріархату, обираючи для цього різні об'єкти: перша звернулася до проблем освіти; другу хвилювали економічні та політичні прояви лінчування, його вплив на формування хибних расових та сексуальних стереотипів поведінки чорношкірих жінок.

Авторки порушують тему пошуків власного коріння, оспівують африканську історію. Дедалі частіше протагоністом творів є не мулат, а негр, який уособлює початок усього людського роду. Хоча афро-американська традиція спочатку ґрунтувалася на принципах “білої” літератури і багато в чому наслідувала її, письменниці кінця ХІХ ст. почали шукати інші художні засоби, ніж представники мейнстриму. Згодом ці пошуки вилились у становлення важливого феномену як американської, так і світової літератури - Гарлемського ренесансу.

У центр підрозділу 1.3. “Жіночі постаті Гарлемського ренесансу” виноситься на розгляд творчість відомих представниць цієї доби (З. Герстон, Н. Ларсен, Д. Фоссет). Саме у творах авторів Гарлемського відродження важливу роль відігравало звернення до африканського минулого; митці з гордістю досліджували своє південне та ще давніше африканське коріння, експериментували у різних жанрах з елементами африканської міфології і фольклору, використовували етно-історичні джерела, що й спричинило пробудження національної самосвідомості. Письменники звернулися до свого чорного діалекту (“vernacular”), почали використовувати такі народні форми як спірічуелз, блюз, госпелс, закладаючи основу афро-американського модернізму. Набув популярності запозичений із західних літературних традицій жанр Білдунгросман, адже саме через нього можна було якнайкраще передати процес зародження і формування позитивних якостей нового героя афро-американської літератури. Саме у жанрі Білдунгросман написані романи багатьох афро-американських письменниць періоду Гарлемського ренесансу (Герстон у тому числі). У романах з'явився новий образ - простого представника афро-американської общини, який, можливо, не розмовляє стандартною англійською мовою, але прагне розповісти власну історію. Часто цей герой вирушає у подорож, але не на Північ, як в “оповідях рабів”, а на Південь, для пошуків свого унікального єства - африканського коріння, яке все ще залишилось жити у фольклорі неписемних негрів у південній частині країни (у цьому сюжетному ході відбулося переосмислення мотиву втечі). романістика герстон мультикультурний

З часом погляди представників Гарлемського ренесансу на літературу розділилися, і до 1930-х років сформувалися в окремі естетичні традиції. Ті, хто виступав за ідеологічне спрямування творів (К. Каллен, Н. Ларсен, К. Маккей, Дж. Фоссет), стояли біля витоків творів протесту. Іншу течію пов'язують із розвитком реалізму та модернізму (З. Н. Герстон, Л. Г'юз, Дж. Тумер).

Зора Ніл Герстон, яка потрапила в Нью-Йорк саме у 1925 році, коли панувала “мода на Гарлем” (Harlem “Vogue”), або ширше “мода на негрів”, інтерес білих до негритянської культури, займала окрему позицію у цих і деяких інших питаннях, за що її прозвали “проблемною дитиною” Ренесансу. Її творчість була неоднозначною, тематика творів - різносторонньою та іноді неочікуваною. Поодинокі згадки про З. Герстон як провісницю чорної феміністичної думки з'являлися у 1950-70-х роках, на повний голос про неї та інших чорношкірих письменниць заговорили саме Б. Крістіан, Б. Сміт, М. Г. Вашингтон та їх колеги. Ключове місце у творчій долі Герстон належить Е. Уокер, яка звернула увагу громадськості на її твори більш як через десять років після смерті письменниці у бідності та забутті.

У підрозділі 1.4. “Основні характеристики афро-американської літературної теорії” розглядається афро-американська літературна теорія, яка сьогодні є синтезом негритянської народної традиції з європейськими й американськими науковими концепціями. Афро-американська критика пройшла шлях від європоцентристської до афроцентристської. Її представники (Г. Бейкера, Г. Л. Гейтса, К. Кемайо, Р. Степто) виробили принципи аналізу своєї літературної субтрадиції на основі давніх культурних метафор і понять.

Теорія “поклику і відгуку” Р. Степто стала значущим кроком в афро-американській критиці, оскільки стала однією з перших спроб теоретичного осмислення негритянської літератури, її форм та складових. Неперервність літературного процесу, за логікою Степто, полягає у тому, що письменники відповідають на “поклик” своїх попередників, а пізніше їх твори самі стають “покликом” для творів наступних поколінь. Цей принцип, важливий для прочитання романів Герстон, у Гейтса тісно пов'язаний із концепцією “сигніфікуючої мавпи” - спільної риси для всієї афро-американської літератури. Це одна із визначальних метафор інтертекстуальності, яку по-різному інтерпретують дослідники (Р. Абрагамс, Т. Кочмен, К. Мітчелл-Кернен, Ж. Смітерман, Дж. Хескінс). Підтримуючи Р. Степто, Г. Бейкер наголошує на ідеологічному аспекті афро-американської творчості. Блюзові мотиви (нерозділене кохання, розлука, пошуки втраченої батьківщини i втраченого кохання, самотність та страждання від нього) Бейкер проектує на літературу. У блюзі він знаходить і витоки сюжетів, прообрази героїв, художні прийоми (повтори, принцип поклику-відгуку, музикальність художнього слова).

У концепції “книжки, що говорить” Г. Л. Гейтс закликає зосередитися на тексті, його деконструкції, аналізі художніх і формальних особливостей, вдало поєднуючи постструктуралізм та афро-американський культурний націоналізм, гібридизації конструктів чорних і білих. Вивчаючи двоголосу природу афро-американських текстів, Гейтс описує чотири види “книжок, що говорять”: образне переосмислення - модифікація певного тропу в інших текстах; текст, що розмовляє - наближений до усного мовлення; перегукування текстів - випадки, коли одні “чорні” тексти “розмовляють” з іншими “чорними” текстами; переписування тексту, що розмовляє, - переосмислення, перегляд, наслідування уже написаного тексту. Ці підходи також продуктивно використовуються у наступних розділах для аналізу творів Герстон.

К. Кемайо зосереджує свою увагу на питаннях, які допомагають у формуванні теорії афроцентристської поетики, головним із яких є пошук та аналіз особливих маркерів тексту, характерних для сучасної афро-американської літератури США. На його погляд, афроцентристську природу дискурсу може виказати тематика твору, його образи, сюжет.

Підрозділ 1.5. “Політика чорної феміністичної літературної критики” характеризує феміністичну критику, яка в кінці 1970-х років стала потужною і самостійною. У центрі її уваги перебувають численні випадки гноблення і тиску та їх вплив на художні особливості, формування ідентичності, естетику афро-американок. У працях основоположниць афро-американського літературного фемінізму (Б. Крістіан, М. Г. Вашингтон та ін.) чільне місце займає питання переходу від “пласких” образів-стереотипів XVIII-XIХ ст. до “тривимірного зображення” (повної різнобічної характеризації чорношкірих жінок у літературі) (М. Г. Вашингтон). Сучасна афро-американська феміністична критика іде шляхом заміни прескриптивної моделі негритянської ідентичності, стрижнем якої є расова ознака. Вона працює одночасно у двох напрямках: з одного боку, продовжується позитивна оцінка культурної і літературної традиції створення цілісного монолітного образу чорношкірої жінки, з яким працювали перші феміністки-літературознавці; з іншого _ сучасні критики (К. Голловей, Д. Макдовел, Г. Спіллерс) викривають хибність такої гомогенізованої ідентичності. Вони привертають увагу до багатоголосся і відмінностей у досвіді різних особистостей, що унеможливлює формулювання уніфікованого визначення ідентичності чорношкірої жінки.

Вагомий внесок у піднесення інтересу до вивчення негритянської жіночої літератури, розширення афро-американського канону за рахунок жіночих імен і розвиток теорії чорної феміністичної критики зробили також Л. Бетель, С. Віліс, Б. Гукс, М. Дюбей, М. Лаурет.

Другий розділ - “Особливості романістики Зори Ніл Герстон” _ містить три підрозділи, у яких проаналізовано основні засади творчості авторки.

Підрозділ 2.1. “Філософсько-естетичні засади творчості письменниці” складається із чотирьох пунктів. У пункті 2.1.1. “Автобіографічний роман “Рициновий кущ Йони” як приклад Білдунгросман в афро-американській літературі” проаналізовано перший роман авторки. В основі твору лежить історія життя неосвіченого хлопця (прототипом якого став батько письменниці) з бідної родини, який завдяки своїй наполегливості досягає вершин успіху. Вже в першому романі Герстон проявляється філософія індивідуалізму, а не зацікавлення расовою дискримінацією. Це стало особливістю наступних її творів. На сторінках роману широко представлені результати антропологічних досліджень та спостереження, які З. Герстон зробила під час своєї експедиції на південь Америки. Мова її персонажів не нагадує копіювання граматично неоформленої мови чорношкірих, що було притаманним літературним творам того періоду. Навпаки, З. Герстон саме у цьому творі вперше вдало передала самобутність афро-американського діалекту. Крім того, у ритмічності оповіді, збалансованості речень, вдалих та яскравих образах простежуються ритми робочих пісень і блюзу. Характерною особливістю роману є троп “книги, що говорить”.

Пункт 2.1.2. “Прогресивність поглядів письменниці у романі “Їхні очі споглядали Бога” знайомить із ключовим твором авторки, за який Герстон називають провісницею чорної феміністичної думки в США. У романі на перший план виходять занадто прогресивні для того часу теми жіночої самосвідомості, внутрішнього світу героїні та процесу становлення жіночої ідентичності.

У пункті 2.1.3. “Антинацистські роздуми у романі “Мойсей, людина Гори” проаналізовано авторську паралель між єврейськими гнобленнями в часи Стародавнього Єгипту, розквітом фашизму в Європі та політичними подіями 30-х років ХХ століття в Америці, коли почалася боротьба проти засилля чорних та переселенців з Європи. Авторка обрала сюжетом свого твору П'ятикнижжя Мойсея. Зображуючи історію життя великого пророка, письменниця змальовує психологічні тонкощі душі представника пригнобленого народу, показує прагнення кожного народу вижити і розірвати кайдани неволі. Герстон переосмислює категорію влади і пропонує на розгляд читача суспільно-політичну модель, засновану на індивідуальних заслугах людини та однакових можливостях для всіх представників суспільства.

У пункті 2.1.4. “Філософське осмислення творчого життя у романі “Курні сліди на шляху” аналізується роман-автобіографія З. Герстон, у якому вона зробила спробу осягнути своє життя, виклавши на сторінках твору основні філософські засади своєї творчості. Роман пронизаний духом прославлення культурологічних надбань африканської раси. Ідеї расової єдності та жіночого взаєморозуміння, які лежать в основі роману, зазвучали пізніше у творах відомих сучасних чорних письменниць, таких як Т. Моррісон, Г. Нейлор, Е. Уокер та ін..

Хоча “Курні сліди на шляху” є художнім, а не фактологічним описом життя Герстон, це єдиний текст, який дає нам змогу простежити духовний розвиток та формування життєвої позиції авторки у її власному викладі. Щоб перекреслити успадковані образи негритянок як втілення “інакшості” об'єкту, Герстон, як і деякі інші афро-американські автори, “повертається до міфу” (Ж. де Вівер). Вона пише біографію-міф про вольову жінку, особистість, котра сама керує власним життям і своєю історією. Така форма оповіді дає наратору владу творця інтерпретувати події з власної точки зору, представляти себе у потрібному світлі, трансформувати негативний досвід у позитивний.

Підрозділ 2.2. “Літературно-культурологічний вимір романістики Зори Ніл Герстон” присвячений аналізу діяльності авторки як антрополога. Пункт 2.2.1. “Вивчення афро-американської фольклорної спадщини у романі “Мули та люди”. Перша частина “Мули” - це розповідь авторки про пригоди під час фольклорної експедиції на південь країни, яка час від часу переривається афро-американськими байками, легендами, казками, жартами. Друга частина _“Люди” - розповідь авторки про африканську релігію вуду та її видозмінений вигляд на півдні США, її специфічні обряди, рецепти, які З. Герстон збирала протягом року, навчаючись у знаменитих “докторів вуду”. У її творі гармонійно поєднуються та переплітаються елементи афро-американського фольклору, культури та релігії, чітко вимальовуються традиційні негритянські образи, жіночі персонажі, які вражають своєю цілісністю і здатністю на вчинки, які традиційно були притаманні чоловікам.

На думку авторки, важливим елементом усної народної творчості афро-американців є “посиденьки на ґанку” (porch-sitting), коли збиралися в основному чоловіки і розповідали байки та неймовірні історії. Головною складовою таких розмов є “суперництво у красномовності” (Г. Гейтс). З. Герстон використовує для пояснення природи цього процесу термін “signifying”, що відсилає дослідників до “сигніфікуючої мавпи”.

Герстон свого часу повернула із забуття багатий негритянський фольклор, що оживає на сторінках її книги для багатьох поколінь читачів. Авторка сама згодом використає матеріал, представлений у романі, у модифікованих формах у наступних своїх романах: образи ляжуть в основу інших персонажів, а фольклорна тематика стане фоном, який додасть творам індивідуального забарвлення. Інші американські письменники (Т. К. Бамбара, Дж. К. Купер, Т. А. Мак'Елрой, Т. Моррісон та ін.) теж відповідають на “поклик” Герстон і послуговуються її фольклорною скарбницею у передачі атмосфери та реалій життя афро-американців у своїх творах.

У пункті 2.2.2. “Пошуки витоків чорної культури у творі “Розкажи моєму коневі” проаналізовано три частини роману: “Ямайка”, “Політика та особистості Гаїті” та “Вуду на Гаїті”. Цей твір не можна назвати власне художнім, адже це швидше є поєднанням літературного таланту письменниці з результатами її антропологічних та культурологічних знахідок. Як і “Мули та люди”, “Розкажи моєму коневі” перебуває на межі літератури та антропології.

Незважаючи на те, що на той час згадки про релігію вуду, зомбі, людей-канібалів тощо були поза цензурою, тогочасні критики не могли не відзначити оригінальне поєднання жанрів, які запропонувала до уваги читачів З. Герстон, адже її твір був найповнішим літературно-науковим дослідженням коріння афро-американської культури, яке ніким до З. Герстон не проводилося. Культурологи наголошують на унікальності цієї розвідки, тому що релігія вуду з її обрядами та таємницями є й до тепер маловідомою. Ось чому твір З. Герстон вважається для дослідників культури народів країн Карибського басейну одним із найцінніших.

У підрозділі 2.3. “Роман „Серафим із річки Сувені” як приклад “protest fiction” у чорній жіночій літературі” охарактеризовано останній роман З. Герстон. У ньому письменниця приєдналася до численної групи американських авторів, які використовували теорії З. Фройда у створенні художніх образів. Це єдиний роман про події у родині білих, а не чорношкірих. Нетиповою також є мова твору: замість традиційного для робіт Герстон афро-американського діалекту авторка використовує південний. Як і в попередніх романах - “Рициновий кущ Йони” та “Їхні очі споглядали Бога” - Зора Герстон знову звертається до вивчення природи кохання. Проте цей роман має свою специфіку: якщо Джейні Кроуфорд романтичну пристрасть шукає, то головна героїня роману “Серафим із річки Сувені” Арві її задовольняє; якщо ідеальне кохання Джейні має духовно збагачувати, то садомазохічний фон подружніх стосунків Арві має регресивний характер. Сенс буття головні герої віднаходять наприкінці життя - це традиційна модель подружнього щастя, у якій дружина виконує роль матері для свого чоловіка (perpetual mother image). Це контрастує із фіналом роману “Їхні очі споглядали Бога”, де Джейні обирає самотність. Захоплення афро-американськими письменниками “нерасистською” тематикою викликало появу певного напрямку в чорній літературі, яке отримало назву “твори протесту” (“protest fiction”).

Третій розділ “Проблематика та поетикальні домінанти роману Зори Ніл Герстон “Їхні очі споглядали Бога” складається із чотирьох підрозділів, присвячених детальному аналізу ключового твору письменниці. Нове відкриття у 70-80-х роках ХХ століття тепер уже канонізованого роману було значущим для появи цілої плеяди сучасних письменниць афро-американської жіночої літератури.

У підрозділі 3.1. “Роман у дзеркалі “чорної” та “білої” критики” розглянуто розбіжності у критичних оцінках роману афро-американською та білою аудиторіями. У 1937 році твір став викликом письменникам Гарлемського ренесансу. Його розкритикували (Р. Райт, О. Фергюсон) за зневажання актуального у той час расового питання. Проте ряд дослідників (А. Лок, Л. Томпкінс) відзначили, що роман виділяється із літературного загалу мовою, колоритом, деталями буднів сільських негрів Півдня США. Сучасні літературознавці називають роман “енциклопедією африкансько-американської культури”, акцентують увагу на появі нового образу і на вираженні естетики самодостатньої чорношкірої жінки, що заклало основу “чорного” феміністичного світогляду.

Підрозділ 3.2. “Чоловічі та жіночі образи: різниця світосприйняття”. Герстон виписує колективний чоловічий образ з притаманними йому рисами пасивності (часті посиденьки на ґанку), беззмістовності розмов (змагання у вихвалянні). Ці самі риси притаманні й окремим героям (двом чоловікам головної героїні). Разом з тим З. Герстон наголошує на деспотичності чоловіків та їхньому приписувані собі “богообраності” (привселюдне приниження жінки, факти родинного насильства, вибори мера та його особливий статус). Система жіночих образів постає контрастом між застарілим світоглядом рабині (образ бабусі) та вільної жінки (образ протагоністки). Прагнення до становлення та самовизначення жінки в суспільстві, її зростання від пасивності до самостверджнення - основні риси новітньої жінки, яку змальовує Герстон у своїх творах.

У підрозділі 3.3. “Самоствердження як засіб онтологічного пошуку жінки” проаналізовано нову модель стосунків між чоловіком та жінкою, яка у 30-х роках ХХ ст. вважалася неприйнятною, але через яку авторка показала еволюцію жіночого характеру, процес усвідомлення жінки як повноцінного члена афро-американської спільноти та рівноправного партнера у стосунках із чоловіком. Через метафоричні образи майнової власності та просторової скутості (життя з бабусею, одруження із “шістдесятьма акрами” Логана Кілліка, робота у крамниці другого чоловіка Джо Старкса) показано шлях від обмеження духовної свободи героїні до її повного звільнення. У поєднанні чоловічого (образ третього чоловіка, Ті Кейка) та жіночого голосів наприкінці твору відчувається торжество жіночності головної героїні - бажання поділитись цим відчуттям з іншими жінками, спонукати їх до самопізнання та самоусвідомлення. Проте після тернистого подружнього шляху до своєї самодостатності героїня обирає самотність, яка отримує нове смислове наповнення, схоже з чернецьким усамітненням. Воно не несе пустоти і депресії, а дає можливість індивідуального духовного та розумового розвитку, без зовнішнього чоловічого втручання.

Підрозділ 3.4. “Поетикальні домінанти роману” складається із трьох пунктів. Пункт 3.4.1. “Блюзовий мотив як приклад афро-американської інтертекстуальної традиції” характеризує широке використання естетики блюзу афро-американськими письменниками, що дає нам змогу говорити про це як про одну із основних характеристик усієї афро-американської літератури. У романі З. Герстон, як і в блюзовій пісні, основним мотивом є розлуки та зустрічі, душевні страждання, тяжка доля героїні. Як і блюзова композиція, роман, перш за все, _ сольна розповідь, що має глибоко ліричний характер. Важливе місце у композиції твору займають спірічуелз.

У пункті 3.4.2. “Лінгво-стилістичний вимір роману” наголошується на схожості між манерою оповіді та метрико-музичними формами африканської народної творчості та мовою героїв, які розмовляють на афро-американському діалекті. Без літературної обробки письменниця відтворювала розмовний стиль малоосвічених героїв із Півдня країни. Афро-американські письменники дозволяють собі наблизити мову художнього твору до мови народу лише на початку XX ст., із розвитком літературного феномену Гарлемського ренесансу. Авторка відтворює негритянський діалект на різних рівнях: фонетичному, лексичному, стилістичному.

У пункті 3.4.3. «Модифікація тропу „книжки, що говорить” через “вільний непрямий дискурс”» досліджується одна із центральних літературних категорій в афро-американській літературі _ вільний непрямий дискурс. Це особлива форма викладу подій як від особи автора, так і від особи головного героя; центральний аспект риторики тексту, який включає елементи прямої та непрямої мови.

Іншим фундаментальним чинником традиційної чорної усної оповіді для З. Герстон є прагнення до драматичності, для чого використовуються елементи театральної вистави, вигуки, окличні речення. Саме завдяки цьому (на думку Г. Л. Гейтса), роман З. Герстон є першим прикладом “тексту, що розмовляє” в афро-американській літературі. Інноваційний прийом Герстон поклав початок низці творів, що використовують вільний непрямий дискурс.

У висновках підсумовано й узагальнено основні положення та результати дисертаційної роботи, підкреслюється зв'язок Герстон із творчістю інших письменниць афро-американської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Афро-американки творили із моменту своєї появи на американському континенті, проте їх творчість особливо довго навмисно замовчувалася через їх потрійну маргіналізацію: расову, соціальну і ґендерну. Визнання афро-американської літератури (у тому числі жіночої) як невід'ємної складової мультикультурної літератури США та її теоретичне осмислення прийшло у другій половині ХХ століття, хоча темношкірі літератори брали участь у процесі еволюції американської літератури і культури, починаючи із перших “оповідей рабів” (ХІX ст.).

Не оминаючи увагою теми боротьби з рабовласництвом і расовою нерівністю, перші афро-американські письменниці зверталися до проблем, які знаходили мінімальне висвітлення у творах чоловіків: сексуальне насилля і сексизм (Г. Джекобс, Л. Делені, К. Драмгулд). Прагнення героїнь до свободи, рівноправ'я стало пріоритетною проблематикою творів представниць “жіночої ери” в афро-американській жіночій літературі - Ф. Гарпер, П. Гопкінс, А. Купер, І. Уеллз. У період Гарлемського ренесансу поряд із творами ідеологічного спрямування (Н. Ларсен, Дж. Фоссет) з'являються вічні теми міжлюдських стосунків (З. Герстон).

Тематика романів З. Герстон істотно відрізняється від загалу творів того періоду. На передній план виходять питання про сутність людського життя, зміст якого полягав не лише у расовій боротьбі. На жаль, її колеги по літературному перу закидали З. Герстон зраду принципам та ідеям афро-американської літератури, що посприяло швидкому забуттю творчого надбання авторки, і майже на тридцять років ім'я З. Герстон було викреслене з літературної спадщини афро-американців.

Хоча у 1950-70-х роках ім'я Зори Ніл Герстон іноді згадувалося, тільки з появою афро-американської літературної теорії та чорної феміністичної критики творчість цієї та інших талановитих письменниць була повернута із забуття. Г. Бейкер, Г. Л. Гейтс, К. Кемайо, Р. Степто запропонували нові підходи до аналізу негритянської літератури, її чорної естетики, засновані на давніх культурних метафорах і народних традиціях (теорія “поклику і відгуку”, блюзові поетикальні домінанти, троп “сигніфікуючої мавпи”, концепція “книжки, що говорить”, афроцентристська поетика).

Водночас з ініціативи Е. Уокер чорна феміністична критика (Т. К. Бамбара, О. Лорд, М. Г. Вашингтон, Ш. Е. Вільямс, Г. Гал, Б. Крістіан, Б. Сміт) теж активно шукала місце в каноні для Герстон та інших забутих авторок. Таким чином, афро-американці першими із американських меншин проходили шлях до створення окремих етнічних студій і розширення літературного канону.

Проблематика творів З. Герстон є різноманітною. Фольклорні твори “Мули та люди” та “Розкажи моєму коневі” є глибинним дослідженням культури власного народу, доповнене низкою пісень, байок, легенд, описом релігійних обрядів вуду. Так авторка втілює започатковане у добу Гарлемського ренесансу прагнення до досконалого вивчення історико-культурних чинників африканської спадщини. Відповіддю на ідеологічну зорієнтованість творів того періоду стали її роман “Мойсей, людина Гори” та автобіографічний твір “Курні сліди на шляху”. Відверто жіноча тематика представлена у романах “Рициновий кущ Йони”, “Їхні очі споглядали Бога” та “Серафим із річки Сувені”. Пізніше цю художню лінію продовжили інші афро-американські письменниці (Т. Бамбара, Т. Моррісон, Г. Нейлор, Е. Уокер).

Зацікавлення Зори Ніл Герстон мали двосторонній характер: культурна антропологія та література. Ще на початку століття вона пішла тим шляхом, яким пізніше повернула і вся мультикультурна література, і літературний канон - до гетерогенності. Її творчість перейшла межі поширених у її час поглядів на формування ідентичності, на форму художнього і наукового тексту: вона використовувала техніку змішування і накладання, гібридизації (у трактуванні Г. Анзалдуа, М. Бахтіна, Г. Бгабги, Р. Янга).

Також присутня у поетиці романів Герстон синкретизація різних дискурсів: чоловічого і жіночого; стандартної англійської мови і негритянського діалекту; художнього, фольклорного і наукового. Таким чином, розповіді зі збірки “Мули та люди”, отримані під час інтерв'ю, перетворюються на окремі оповідання, а багатий лінгвістичний матеріал допомагає “озвучити” персонажів із народу у романах “Рициновий кущ Йони” та “Їхні очі споглядали Бога”.

Письменниця виробила новий підхід до проблеми етнічності на основі власних життєвих установок. Її негр не соромиться, а пишається своєю чорнотою, своєю історією і культурою, почувається рівноправним американцем. Герстон не вважала, що афро-американці повинні щось доводити білим, оскільки була впевнена, що апріорі обидві раси інтелектуально рівні. Антропологічним та літературним досягненням Герстон стало те, що вона віддала право голосу простому чорношкірому і дозволила йому / їй говорити власною мовою.

Творчість письменниці відіграла значну роль у розвитку афро-американської жіночої літератури новітнього періоду (від другої половини 80-х років і донині), а її роман “Їхні очі споглядали Бога” вважають провісником афро-американського фемінізму. У творах З. Герстон вперше у чорній літературі (як чоловічій, так і жіночій) у центрі оповіді стоїть жінка із сильним рішучим характером. Наратив розгортається навколо власних інтересів героїні, яка шукає шляхи досягнення гармонії зі світом та у стосунках чоловіка і жінки. Наступні покоління письменниць підхопили цю проблему, пропонуючи інші художні форми для її вирішення.

Творчість З. Герстон принесла наративні стратегії, які дали плоди у 1960-70-х роках із розквітом творчості афро-американок. Завдяки чітко сформульованій Герстон ідеологічній позиції чорношкірої жінки негритянські письменниці змогли потіснити літераторів-чоловіків та розширити американський літературний канон.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Матковська І. В. Роман “Їхні очі споглядали Бога” як перший феміністичний твір в афро-американській жіночій літературі / І. В. Матковська // Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси : ЧДТУ, 2003. - Ч. 7. - С. 56-58 ( 0,2 др. арк.).

2. Матковська І. В. Зображення гендерних стосунків у романі Зори Ніл Герстон “Їхні очі споглядали Бога” / І. В. Матковська // Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси : ЧДТУ, 2004. - Ч. 8. - С. 97-100 ( 0,3 др. арк.).

3. Матковська І. В. До питання сексизму та расизму в афро-американській жіночій літературі / І. В. Матковська // Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси : ЧДТУ, 2005. - Ч. 9. - С. 72-75 ( 0,3 др. арк.).

4. Матковська І. В.The Signifying Monkey: центральна метафора афро-американської жіночої літератури / І. В. Матковська // Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси : ЧДТУ, 2006. - Ч. 10. - С. 87-89 ( 0,2 др. арк.).

5. Матковська І. В. “Оповіді рабів” у контексті афро-американської жіночої прози ІІ половини ХІХ століття / І. В. Матковська // Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси : ЧДТУ, 2008. - Ч. 12. - С. 84-88 ( 0,3 др. арк.).

6. Матковська І. В., Ткаченко І. В. Два Гарлемських ренесанси: “поклик” та „відгук” / І. В. Матковська, І. В. Ткаченко // Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси : ЧДТУ, 2009. - Ч. 14. - С. 16_19. (0,2 др. арк.)

7. Матковська І. В. “Дослідження витоків афро-американської культури у романі Зори Ніл Герстон “Tell My Horse” / І. В. Матковська // Наукові записки. - Харків : ХНПУ, 2009. - С. 76_80. (0,2 др.арк)

8. Матковська І. В. Стосунки матері-дитини в романах Зори Ніл Герстон / І. В. Матковська // Сучасні літературознавчі студії: Дитина і світ: Проблеми культурного діалогу. - К. : Видавничий центр КНЛУ, 2005. - Вип. 2. - С. 70-76 (0,2 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

Матковська І. В. Романістика Зори Ніл Герстон у контексті афро-американської жіночої літератури. _ [Рукопис]

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 “Література зарубіжних країн”. - Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Сімферополь, 2010.

Дисертація є першим у вітчизняному літературознавстві комплексним міждисциплінарним дослідженням романістики афро-американської письменниці Зори Ніл Герстон. Мета роботи _ дослідити романістику З. Герстон у контексті афро-американської жіночої літератури, а також встановити місце творчого доробку письменниці у мультикультурному контексті США з огляду на основні естетико-філософські орієнтири її прози. Розглядається процес становлення та динаміка розвитку афро-американської жіночої літератури, аналізуються основні принципи афро-американської літературної теорії та чорної феміністичної теорії, що закладає теоретичну основу для вивчення робіт Герстон.

Ключові слова: Зора Ніл Герстон, афро-американська / чорна жіноча література, афроцентризм, сигніфікація, теорія поклику та відгуку, інтертекстуальні зв'язки.

АННОТАЦИЯ

Матковская И. В. Романистика Зоры Нил Хёрстон в контексте афро-американской женской литературы. - [Рукопись]

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 “Литература зарубежных стран”. _ Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, 2010.

Диссертация является первым в отечественном литературоведении комплексным междисциплинарным исследованием творчества афро-американской писательницы Зоры Нил Хёрстон. Цель работы заключается в изучении романистики З. Хёрсон в контексте афро-американской женской литературы, а также в установлении места творческого наследия писательницы в мультикультурном контексте США с учётом основных эстетико-философских ориентиров её прозы. Рассматривается процесс становления и динамика развития афро-американской женской литературы, анализируются основные принципы афро-американской литературной теории и чёрной феминистической теории, что составляет теоретическую основу для изучения работ Хёрстон.

Ключевые слова: Зора Нил Хёрстон, афро-американская / чёрная женская литература, афроценризм, сигнификация, теория зова и отклика, интертекстуальные связи.

SUMMARY

Matkovska I. V. Zora Neale Hurston's Novels in the Context of African-American Women Literature. [Manuscript]

Thesis for the Candidate Degree in Philology: specialisation 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavrida National V. I. Vernadsky University, Simferopol, 2010.

The thesis is the first complex, integrated interdisciplinary study of Zora Neale Hurston's novels in the Ukrainian literary studies. The dissertation aims at defining the role of Zora Neale Hurston`s novels in African-American women literature, and defining the place of the writer's creative work in the wider multicultural context, considering basic aesthetic and philosophical line in Huston's fiction. The object of the thesis is the whole set of writer's seven novels.

The research is focused on studying intertextuality as the basic African-American literary tradition. Within this context black women literature is examined, “signifyin' ” serving the metaphor for formal revision, or intertextuality. It reveals the trope of the Talking Book as the unifying metaphor within Black literature (H. L. Gates). The theoretical ground for literary analysis is African-American literary criticism (H. Baker, H. L. Gates, K. Kemayo, R. Stepto) and black feminist theory (B. Christian, B. Smith, M. H. Washington). Considering the intertextual literary tradition in Black women literature, the process of beginning (“slave narrations”) and development (“women era”, Harlem Renaissance) of African-American women fiction is examined in this research. There is described its basic thematic and problematic characteristic features (male _ female relations, woman's self-identification, racism), singling out the theory of “call and response” in the novels of all black women writers generations.