Романи Е.М. Форстера: проблема художнього напряму

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.04 - література зарубіжних країн

РОМАНИ Е.М. ФОРСТЕРА: ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОГО НАПРЯМУ

ВИКОНАЛА УСТІНОВА ТЕТЯНА АРКАДІЇВНА

Дніпропетровськ - 2010

АНОТАЦІЯ

форстер роман літературний модернізм

Устінова Т.А. Романи Е.М. Форстера: проблема художнього напряму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04. - література зарубіжних країн. - Дніпропетровський національний університет імені Олесі Гончара, Дніпропетровськ. - 2010.

У дисертації вперше в вітчизняному літературознавстві здійснений комплексний філологічний аналіз та інтерпретація п'ятьох головних романів англійського письменника ХХ століття Е.М. Форстера в аспекті проблеми визначення художнього напряму, реалізованого в його творах. Дослідження присвячене вивченню діалектичного співвідношення класичної та оновленої Форстером модерністичної системи поетики і семантики роману. Шлях поступового «зчитування» суті твору - «від поетики до семантики», тобто від «як» до «що», дозволяє виявити в романах нову, не реалізовану до Форстера, змістово-формальну єдність, діалектику успадкованих і трансформованих («модернізованих») класичних рис - і новостворених художніх пропозицій, в яких Форстер виступає як один із засновників модернізму. Романи «Де ангели ступить страшаться», «Кімната з видом», «Найдовша подорож», «Говардз Енд», «Подорож до Індії» розглядаються як втілення діалектики приналежності Форстера до нового літературного напряму, в якому головує «зняття» або внутрішня зміна успадкованих стандартів. Виділені в аналізі особливості модерністського перетворення вікторіанського роману у Форстера дозволяють побачити його як «хрещеного батька» англійського модернізму.

Ключові слова: Е.М. Форстер, реалізм, модернізм, поетика, вікторіанський роман, епіфанія, гомоеротика, фемінізм.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Робота задумана як історико-літературне дослідження конкретних рис семантики й поетики «новонародженого» англійського модернізму, у його співіснуванні з класикою літератури минулого, у феномені романної творчості Е.М. Форстера. Едвард Морган Форстер (Edward Morgan Forster, 1879 - 1970) є постаттю «перехідного періоду» в розвитку англійської літератури, коли на зміну традиціям реалізму ХІХ століття з'явилося мистецтво ХХ століття з його трагічним баченням світу й загостреною увагою до глибинної психології людини; романістику Форстера можна потрактувати як зв'язкову ланку між реалізмом ХІХ і ХХ століть. У його творчості має місце складне співвідношення нового з класичним, полеміка разом із засвоєнням і продовженням класичного, зіткнення створених Форстером нових моделей із засадами вікторіанського роману.

У минулі роки радянська наука визнавала Форстера майстром критичного реалізму. Його відносили до представників реалістичної традиції поряд із такими авторами, як Б. Шоу, Дж. Ґолсуорсі, Г.Дж. Веллз, А.Е. Коппард, Ф.М. Форд. Форстер представляв реалізм ХХ століття разом із Сомерсетом Моемом і навіть Д.Г. Лоренсом.

Будучи національним класиком і малодослідженим і в Україні, і в Росії, Форстер залишається маловідомим широкому колу читачів. Немає монографічного огляду його доробку, брак спеціальних досліджень тих аспектів його творів, які на сьогодні потребують не опису-констатації, а проблемного розгляду. Все це обумовлює актуальність роботи.

Актуальність дослідження. Література періоду модернізму привертає нині все більшу увагу науковців, але такому її аспекту, як момент становлення модернізму й переходу до нього від більш ранніх художніх систем, присвячено вкрай мало дослідницьких робіт.

Форстер як романіст і в сучасному вітчизняному літературознавстві, і в російському майже не досліджений ані іманентно, ані у зіставленні з літературним оточенням і традицією. Але він є одним з провідних англійських і світових письменників ХХ століття, чиї романи багато в чому вплинули на художній світогляд наступного покоління митців.

Радянськими та пострадянськими вченими досліджено важливі аспекти творчості Форстера (роботи І. Влодавської, Н. Жлуктенко, Д. Жантієвої, М. Копиленко, Н. Михальської, Т. Хмельницької, Т. Теличко). Все ж відчувається брак досліджень, присвячених детальному семантичному та поетичному аналізу романів Е.М. Форстера. Романи “Howards End” («Говардз Енд»), “A Room with a View” («Кімната з видом»), “The Longest Journey” («Найдовша подорож»), незакінчений роман “Arctic Summer” («Арктичне літо») та більшість оповідань не перекладені ані українською, ані російською мовами. Більш того, існування ряду творів автора (“Arctic Summer”, “Hill of Devi”, “Alexandria: a History and a Guide”) взагалі не згадується в енциклопедичних та критичних статтях. Форстер, класик національної літератури Англії, один із «батьків» кількох поколінь літераторів ХХ століття і «стовпів» англійської культури, залишається майже невідомим аудиторії пострадянських філологів, не кажучи вже про читачів, які навряд чи знають і розуміють його справжній статус. Недооцінка виникає, по-перше, через недостатню обізнаність , а по-друге, через упередження, яке обумовлюється усталеним і досі не переглянутим «тезаурусом» літературних цінностей, який довго не коректувався і не узгоджений з реальною картиною історичних, національних, культурних досягнень і преференцій іншої країни або навіть кількох англомовних країн.

У даному дослідженні розглядаються ті аспекти поетики й семантики романної системи Форстера, які ним не «засвоєні», а «народжені», уточнюється роль Форстера у художніх пошуках англійської літератури першої третини ХХ століття, виявляються особливості його творчої практики як митця у позиції «переходу» (“a transitional figure”), контури того унікального сплаву надбаних цінностей і нових сміливих ініціатив, які вирізняли і вирізняють його творчість протягом всього ХХ століття. Можна назвати певну кількість робіт, де Форстера проголошують або реалістом, або митцем «у переході» до модернізму; нашою ж метою було не «проголосити», а шляхом аналізу й інтерпретації якомога повніше показати, в чому саме полягали ці особливості його мистецтва.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в межах комплексної науково-дослідної теми «Функціонування літератури в культурному контексті епохи». Тему затверджено на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 19 лютого 2009 року).

Мета дослідження полягає у визначенні співвідношення творчості Форстера з головними художніми напрямами його часу, визначенні ролі письменника в генезі модернізму в Англії, вирішенні й досі дискусійного питання, чи є вона роллю «одного з представників напряму», чи першотворця, і в чому саме; у виявленні рис «англійськості», що характерні для модерністичної художньої оптики митця.

Мета передбачає постановку й розв'язання таких завдань:

- розглянути вітчизняну та зарубіжну наукову форстеріану, виявити в ній усталене, те, що видається вирішеним, - і дискусійне, не встановлене, недостатньо розглянуте;

- проаналізувати, шляхом «від особливостей поетики до особливостей семантики», романи «Де ангели ступить страшаться», «Кімната з видом», «Найдовша подорож», «Говардз Енд», «Подорож до Індії» та «Арктичне літо»;

- виявити моделі подолання стереотипів вікторіанського роману і становлення індивідуальних рис модернізму Форстера і тих рис, які становлять загальний «модерністський код»;

- накреслити контури специфічної форстерівської семантики в модерністичній прозі Англії, які є його відкриттям і відрізняють його від інших модерністів, не зводячи все до питань еротичної орієнтації, які останнім часом захопили виключне місце у форстеріані;

- визначати, в ході аналізу, статус творчості Форстера в історико-літературній перспективі.

Об'єктом дослідження стають романи Е.М. Форстера «Де ангели ступить страшаться» (“Where Angels Fear to Tread”, 1905), «Кімната з видом» (“A Room with a View”, 1907), «Найдовша подорож» (“The Longest Journey”, 1908), «Говардз Енд» (“Howards End”, 1910), «Арктичне літо» (“Arctic Summer”, початий в 1911 р.), «Подорож до Індії» (“A Passage to India”, 1925); залучаються також есеїстика, книга «Аспекти роману» (Кембридж, 1927), посмертно надрукований «Моріс» (1914; 1970). В якості історико-літературного контексту, в порівняльному плані залучаються також ті твори письменників ХІХ і ХХ століть, які входили у коло читання Форстера або співвідносяться з його відкриттями й досягненнями (Поуп, Шеллі, Вітмен, Жід, Джойс, Вулф, Лоренс).

Предметом дослідження є діалектичне співвідношення класичних, «успадкованих» Форстером художніх форм і смислів та його власних відкриттів у царині поетики й семантики роману, - те, що становить його «модернізацію» роману.

Методологічними засадами роботи служить комбінація літературознавчих і лінгвістичних підходів до вивчення літературних проблем. У галузі теорії та методики аналізу орієнтиром служить не тільки техніка «close reading» («пильного читання»), що розвивалася одночасно з його творчістю в англомовних країнах, але і, перш за все, класика російської та української методології та практики філологічного читання тексту (М. Бахтін, С. Аверінцев, М. Гаспаров, Д. Затонський, ряд учених-англістів та американістів Дніпропетровської, Київської, Ленінградської, Московської шкіл), підхід яких дає можливість глибокого вивчення тексту. Класична історико-літературна методика дала змогу простежити в його творчості зародження й розвиток процесу «модернізації» літературного письма (якщо під «модернізацією» розуміти і осучаснення, і історично-відомий художній напрям 1900-1940-х рр.). Типологічний метод дозволив систематизувати основні компоненти поетики і семантики роману модернізму в момент його становлення на прикладі художньої практики Е.М. Форстера.

Наукова новизна роботи полягає у детальному спеціальному і комплексному аналізі поетики роману Е.М. Форстера як факту першої «невікторіанської» творчої переробки роману. Значна частина матеріалу, що аналізується, поки не стала предметом уваги українських та російських учених і вперше вводиться в поле дослідження. Систематизуються підходи й оцінки, запропоновані зарубіжними дослідниками (Л. Тріллінг, М. Пейдж, Е. Вайлд, Н. Бомен, С. Коул, А.С. Хеннінгс, Б. Мей, М. Едвардз, Б.Б. Фінкелстайн, О. Стеллібрес, П.Н. Фербенк).

Практичне значення дослідження в тому, що поданий в ньому матеріал може бути використаний як для подальшого вивчення поетики й семантики творчості Е.М. Форстера, так і з метою більш повного теоретичного осмислення розвитку британської літератури першої половини ХХ століття в цілому. Матеріал дисертації може бути залучений при розробці загальних вузівських курсів з історії та теорії літератури, спецкурсів, спецсемінарів, а також у межах лекційного курсу «Історія зарубіжної літератури (ХХ століття)» для студентів філологічних спеціальностей, в якості спецкурсу «Поетика модернізму в творчості Е.М. Форстера».

Теоретичне значення дисертації полягає у виділенні рис, що здаються «загальними місцями» реалізму, але у Форстера набувають модерністичної акцентуації. Це стосується перш за все художньої характерології і позначається на жанровій структурі його романів (взаємоперехід трагічного й комічного, включення нової проблематики як фактора жанрових змін). Виявляються риси поетики Форстера, раніше не відмічені, такі як перехід символу в епіфанію, перехід пародії на вікторіанський штамп - в унікальну, індивідуалізовану ситуацію (пригодницька інтрига в «Де ангели ступить страшаться», засади «сімейного роману» в «Найдовшій подорожі», перетворення «роману подорожей» в історико-політичний роман у «Подорожі до Індії»), уточнюється й аналітично конкретизується розуміння специфіки літературного процесу ХХ століття.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені у восьми статтях, опублікованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для оприлюднення результатів наукових досліджень. Результати дослідження також були представлені в доповідях на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях: V міжвузівській конференції молодих учених «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур» (29-31 січня 2007 р., Донецький національний університет), І міжнародній науково-практичній конференції «Новітні обрії розвитку германської та романської філології» (11-12 квітня 2007 р., Запорізький національний університет), ІХ Шрейдерівських читаннях, міжвузівській конференції «Функціонування літератури в культурному контексті епохи» (23-24 квітня 2007 р., Дніпропетровський національний університет), ХVІ міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго «Мова і культура» (25-29 червня 2007 р., Інститут філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка), ХІV міжнародній лінгвістичній конференції «Мова і світ» (2-6 жовтня 2007 р., Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського), конференції «Дні науки - 2007. Сучасна філологія в контексті глобальних змін» (11-12 жовтня 2007 р., Запорізький інститут державного та муніципального управління), науково-методичній конференції «Духовне виховання молоді: актуальні питання теорії і практики» (14 листопада 2007 р., Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського), науково-практичній конференції «Основи викладання зарубіжної літератури» (20 грудня 2007 р., Мелітопольський державний педагогічний університет), І всеукраїнській науковій конференції «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (10-11 квітня 2008 р., Запорізький національний університет).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, наукову новизну, методологічні засади, теоретичне і практичне значення дисертації, охарактеризовано творчість Е.М. Форстера, ступінь вивченості проблеми у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві.

Перший розділ - «Романи Е.М. Форстера в контексті проблеми полеміки щодо художніх напрямів у літературі 1900-1920 рр.», що складається з двох підрозділів, представляє розробку проблеми напрямів на матеріалі наукових статей та монографій, присвячених творчості письменника.

У підрозділі 1.1. «Історико-літературні праці про Е.М. Форстера (вітчизняні та зарубіжні») проаналізовані оцінки творчості письменника зарубіжними та вітчизняними дослідниками від тих, що з'явилися після його першого опублікованого твору (1905 р.), до сучасності (роботи 2000-их років) та розуміння ними проблеми модернізму в творчості Форстера. Розглянуто зміни в підході критиків протягом століття та певні преференції у виявленні тем, манери та досягнень Форстера. Оцінки критиків суперечили одна одній від появи перших відгуків. Найбільш вражало критиків поєднання смішного чи «майже» смішного з катастрофічним, те, що роман Форстера, по суті, є трагікомедією, - трагікомедією звичаїв і національних характерів. Пізніше, у другій половині ХХ століття, аналіз романів Форстера розгалужується, критики вивчають різні аспекти творчості письменника відповідно до основних напрямів літературознавства в певному часовому відрізку.

Дисертантом розглянуто полеміку дослідників щодо творчості письменника. Так, Келвін Бедіент зіставляє романи Форстера з романами Джордж Еліот і Д.Г. Лоренса. Ряд наукових праць 1970-х рр. (Б.Б. Фінкелстайн, К. Елерт) аналізують романи Форстера саме з позиції розгляду ним становище жінки. Бонні Б. Фінкелстайн доводить, що Форстер як митець спроможний ідентифікуватися з жінкою та поділяти її точку зору. Щоправда, можливості аналізу його творів у цьому аспекті дещо обмежуються посиланнями на біографічні факти, на сексуальну орієнтацію Форстера. Частина дослідників (П.Н. Фербенк, Мері Лаго, Стівен Ленд) беруть за основу біографічний метод.

Після 1990 р. зросла кількість таких публікацій, в яких панує тенденція розглядати романи письменника лише з позиції сексуальної орієнтації автора (П.К. Бакші, Дж. Брістоу, А.С. Хеннінгс), тоді як інші (М. Едвардз, О. Левін), навпаки, протестують проти такого однобокого підходу. Цю позицію поділяє і автор даної дисертації.

Дисертантом проведено також аналіз доробку сучасних вітчизняних дослідників творчості Форстера. Серед них, передусім, треба виділити роботи І. Влодавської, Н. Жлуктенко, М. Копиленко і Н. Михальської.

І.О. Влодавська, аналізуючи роман «Найдовша подорож», доходить висновку, що в творі очевидна певна близькість Форстера з А. Беннетом. Н.Ю. Жлуктенко досліджує літературну спадщину Форстера в контексті зіставлення з творчістю Джозефа Конрада. М. Копиленко особливу увагу приділяє ролі музики в романах Форстера. На відміну від західних критиків, українським дослідницям не притаманні крайнощі «біографічного методу».

У нашому літературознавстві за Форстером був закріплений статус реаліста, тоді як у зарубіжних дослідників можна спостерігати відсутність єдиного сталого погляду на приналежність творчості Е.М. Форстера до певного художнього напряму і повну гамму оцінок: традиціоналіст (реаліст) - перехідна постать - модерніст. У радянській науці Форстера відносили до представників реалістичної традиції поряд із такими авторами, як Б. Шоу, Дж. Ґолсуорсі, Г.Дж. Веллз, А.Е. Коппард, Ф.М. Форд, Д.Г. Лоренс і В. Сомерсет Моем; визнання естетичної цінності творів Форстера у працях 1950-1980-х рр. супроводжувалося різким відмежуванням його від модернізму. На початку ХХІ століття намітилась інша тенденція: «Аспекти роману» Форстера перестають бути маніфестом реалізму і стають поетикою модерністської прози.

В англомовній літературній критиці поряд із концепцією реалізму Форстера існує думка про його приналежність до модернізму. М. Едвардз (2002) ставить Форстера, за притаманне романістові коливання між традиційним і сучасним, в один ряд із Джозефом Конрадом, Д.Г. Лоренсом і Джеймсом Джойсом. В.В. Муді та Р.М. Ловетт ще в 1964 році, на відміну від наших вітчизняних літературознавців того часу, зазначали, що у кращих творах Форстера була провіщена «атака на реалізм». Тут полемічний запал привів дослідників до крайнощів та перебільшень. Існують також спроби віднести Форстера до едвардіанців (Брайан Мей, А.С. Хеннінгс) у контексті, де, слідом за Вірджинією Вулф, «едвардіанське» означає, скоріш за все, епігонський реалізм. У ряді робіт 2000-их років (Сара Коул) розвінчуються погляди на Форстера як на модерніста. Ця розбіжність і суперечливість поглядів і оцінок є характерною рисою сприйняття творчості митця саме «перехідного» статусу; в той самий час, діалектику його творчої манери, органіку «народжень» нового, наслідування старого і полеміку з ним критики намагаються звести до чогось одного, вже відомого.

У підрозділі 1.2. «Історико-теоретичні аспекти вивчення модернізму в сучасному літературознавстві» розглядаються дискусійні проблеми вивчення модернізму в літературознавстві від післявоєнного етапу до 1990-их - 2000-них років та місце Форстера у картині співвідношення літературних напрямів.

Простежується розвиток висвітлення модернізму в нашій країні від радянських часів до сучасності, розглядаються роботи Д. Затонського, С. Павличко, М. Моклиці, Т. Денисової, Е. Гончаренко. Проаналізовано рух творчої репутації Форстера, оцінка його новацій і його співвідношення з модернізмом. При наявності різних, навіть протилежних поглядів критиків, питання про приналежність Форстера до певного художнього напряму в сучасному літературознавстві залишається відкритим і актуальним.

Тому метою дисертанта є визначення шляхом детального розгляду текстів, ким він є - реалістом і продовжувачем засад традиційного, класичного роману XVIII і ХІХ століть аж до «едвардіанців» та «перехідним явищем»; раннім модерністом-«предтечею» або творцем, чи не одним з перших, того модернізму, який зветься «високим», «серйозним» і навіть, інколи, «класичним».

Другий розділ, «Романи 1900-х рр. на тлі модерністських новацій в англійській літературі», містить два підрозділи. Підрозділ 2.1. «„Італійські романи” 1900-1908 рр.» подає аналіз романів «Де ангели ступить страшаться» та «Кімната з видом», які розглядаються критиками як парні, адже історія Люсі, героїні «Кімнати з видом», втілює тему історії міс Ебботт з попереднього роману.

В обох творах у центрі - «конфлікт» між Італією та Англією в художньому сприйнятті романіста. Схожими є позиція автора, тип героїв і сюжет при різній оповідній обробці. Єдність цих творів вбачають і в їх «нереалістичності», у тому, що вони створені «поверх реалізму». Саме відхід від традиційності та проблеми формування змістово-формальних парадигм модерністського роману досліджені в даному підрозділі. Але у Форстера можна побачити і слідування класичній літературній традиції; це сполучення цінностей класичного роману і внутрішньої зміни в ньому саме по собі є характерною рисою модернізму.

«Де ангели ступить страшаться» (1905) побудований на паралелях-протиставленнях: Состон (Англія) - Монтеріано (Італія), родина Геррітонів, на чолі з «матріархом», старою місіс Геррітон, яка стоїть на стороні умовностей, «пристойностей» - та її невістка, вдова її старшого сина; Лілія - і молодий італієць Джіно Карелла і його «неправильний» шлюб із Лілією. Для Геррітонів родина - це дотримання умовностей, зовнішня форма, родинність. Для Джіно - це вільні стосунки і панування почуттів, пристрасть, любов до малюка - сина його і Лілії. Місіс Геррітон вважає за необхідне «вирвати», «врятувати» малюка з «брудного», «нездорового», «нецивілізованого» італійського середовища; для цього жінці мусять прислужитися її молодший син Філіп і дочка Гаррієт, і навіть подруга родини «чарівна, тверда розумінням» Керолайн Ебботт. Але їх «місія» веде до злочину й нещастя - викрадене немовля гине. «Профани», що вважають себе носіями культури й розуму, увірвалися туди, «де й ангели ступить страшаться» (вірш з поеми «Есе про критику» Поупа, 1711); цитата-заголовок підкреслює мету та ідею романіста: сучасне підкорення людських почуттів і зв'язків «вимогам» абстрактних умовних норм веде до знелюднення й зла. Водночас Форстер навіть персонажів, які втілюють собою нелюдське, тих “fools” з поупівських рядків у назві роману, намагається не малювати тільки чорною фарбою: стара місіс Геррітон щиро вірить у свій обов'язок рятувати дитину, по суті, їй чужу; Геррієт діє з щирих, хоча й хибних, переконань; в їх поведінці є навіть певна самопожертва, певний ризик. Філіп і Керолайн - нове молоде покоління, вже здатне визнавати «чужі» цінності, піддаватися впливу краси, мистецтва, гарячих почуттів людей «іншої» природи (Італії); Форстер розподіляє між ними певні свої «автопортретні» риси. Але він поєднує зі співчуттям та солідарністю стриману, але відчутну критичність (їх певна слабкість, нездатність до «визволення самих себе»). Таким чином, сімейний роман зазнає інших акцентів, ніж у вікторіанську добу, від критики родинного деспотизму переходить на вищий щабель - до питання про можливість та моральну вартість особистого визволення.

У «Де ангели ступить страшаться» визначальними ознаками модернізму можна вважати передусім органічність трагікомедії замість відокремлення та чергування трагедії та комедії; це й досі викликає суперечки серед критиків.

Розходження оцінок критиків обумовлюється й однією з найоригінальніших рис романної творчості Форстера, тією, в якій він передує модерністським новаціям та змінам у романах 1910-1920 рр.: неоднозначність образів (Лілія, Геррієт), відсутність єдиного безперечного героя, і, водночас, можливість з рівним правом виділити кількох головних, незбагненність внутрішнього життя героя, коли ані він сам, ані автор не може пояснити його думки і вчинки.

При спробах визначити, до якого художнього напряму тяжіє цей роман, критики (зокрема Т. Хмельницька) спираються на його подібність до романів реалізму, і тому відносять Форстера до реалістів. На погляд дисертанта, цей висновок є необґрунтованим, адже і в Вірджинії Вулф, безперечно модерністської письменниці, є тісний зв'язок з традиціями англійської літератури, мистецтвом Остін, Джордж Еліот, Теккерея і Троллопа. Модерністи прагнули не відмови від традицій, а подальшої та іншої їх розробки. Так само й Д.Г. Лоренс, при глибокій новизні семантики, не зраджує традиційних канонів романної оповіді.

Вже в цьому романі можна побачити прояви того типу образного мислення, який Джойс назве «епіфаніями»: це раптове «проявлення» глибинної суті крізь звичайну поверхню явищ, ситуацій, висловлювань. Разом із відсутністю авторського коментаря, відмовою від «підказок» читачеві щодо морального смислу зображеного, усуненням традиційного фіналу твору це становить рішучу зміну в структурі роману - як внутрішній, семантичній, так і зовнішній, оповідній.

У другому «італійському» (але третьому з надрукованих) романі «Кімната з видом» (1908) уже можна впізнати форстерівську структуру: багатоскладові зіставлення і контрасти (Флоренція як утілення Італії - Саммер Стріт як типова Англія; англійський пансіон Бертоліні у Флоренції - «віллідж» (тобто сільська місцевість із віллами) Саммер Стріт у Сарреї; дві пари героїв - юна Люсі Ханічерч та її старша супутниця міс Бартлетт - і Емерсони, батько й син; звичаї англійських джентрі - і «нові люди», освічені й розвинені буржуа Емерсони. (Як і далі в «Говардз Енд» з прізвищем «Шлеґелі», саме для них автор обирає славетне історико-культурне ім'я: Емерсон - американський романтик, поет, філософ, впливовий «вихователь» цілого покоління новітніх письменників ХІХ століття, від Готорна до Вітмена; знакове «культурне» ім'я-натяк - це «модернізація» традиції прямих значущих імен в літературі). Італія підштовхує героїню до самоусвідомлення: Люсі бачить не тільки красу, але й жорстокість (вбивство на вулиці), вона стає більш готовою до несподіванок життя; епіфанічне значення словообразу «кімната з видом» розгортається у всьому романі: затишок і безпека «кімнати» - буття в Саммер Стріт, з чаюваннями і тенісом у садах, і несподіванка розкритих вікон, «вид» за вікнами зі складністю вибору, плутаниною почуттів, красою і небезпекою, які чаїть у собі природа. Особливе місце в цьому посідає розділ XII роману, зі сценою купання юнаків у лісовому ставку, - англійський пейзажний живопис, перш за все Констебл, відчувається тут як суттєвий вплив на естетику письменника. Тема, яка багато і постійно обговорюється в зарубіжній критиці - сексуальна орієнтація Форстера (П.К. Бакші, Дж. Брістоу, А.С. Хеннінгс) - на наш погляд, постає тут в своєму, реальному для Форстера-митця, аспекті: як гомоеротика та, сказати б, гомоестетика - милування й захоплення красою подібних до себе істот. Здається, саме цей, «гомоестетичний» аспект занедбаний у відомих коментарях, а в письменника він є чи не провідним у форстеровій «чоловічій» темі.

Не можна погодитися з твердженнями критиків (А. Вайлд, Н. Ройл), що проблеми модерністичності в цих двох романах зводяться в плані змісту до прихованої гомосексуальності, а в плані форми - до вживання символів. По-перше, тут Форстер підходить до нової, «знакової» теми, до якої звертаються провідні письменники-модерністи (Вулф, Джойс) - це нове бачення і висока оцінка ролі жінки в світі, що управляється чоловіками. Образ Люсі Ханічерч є зображенням «проміжного» типу жінки, між вікторіанською дівчиною й «новою жінкою». Тему «нових жінок» Форстер розв'язує як на позитивних, так і на негативних прикладах, водночас відмовляючись від розподілу героїв на абсолютно неприємних чи ідеальних. Негативні в цілому герої (Шарлотт, Сесіл) подекуди проявляють позитивні людські якості, що є новим кроком у письменницькій практиці (не тільки форстеровій). Та якщо від умовного розподілу героїв автор відмовився ще в першому романі, то у «Кімнаті з видом» він іде далі, розробляючи цілком неоднозначний підхід до одного з персонажів (містер Біб). Це стало поштовхом до полеміки, поляризації потрактувань, що вже саме по собі свідчить про модерністичність твору, який принципово не придатний до однозначних «ясних» прочитань; Форстер не коментує ані поведінку, ані думки містера Біба. Норму класичного вікторіанського роману - зрозумілість, достатнє прояснення авторських оцінок, - тут рішуче відкинуто. Це особливо вирізняє героїв, що є в чомусь автобіографічними (Філіп з «Де ангели ступить страшаться»): тут коливання навіть у таких вирішальних моментах авторського висвітлення характерів, як схвалення чи засудження, підтримка чи викриття (участь Філіпа в історії Джіно та його малюка, вкраденого Гаррієт, що призвело до загибелі дитини).

У творі відбувається перерозподіл художньої уваги - від події до її значення, з накопиченням деталей, що несуть найбільш важливу, а не додаткову інформацію, але подані без підкреслення, без «підказок». Це подекуди сприймається критиками як помилки, а не риси модерністської поетики. Так, наприклад, Е. Фрідман вважає загибель дитини в романі фальшивою через те, що вона трапляється в дивному місці та спричиняє невеликий удар. Але ж саме у цьому і задум. Смерть малюка тут має риси модерністського роману - саме через брак належної поваги, урочистості, сліз. Так само - у ближчій до Форстера за часом смерті Речел Вінрейс («Відплиття», “The Voyage Out”, 1915 В. Вулф).

Серед новацій у романі «Кімната з видом» можна також назвати гру з подібністю до класичних романних оповідей; також має місце пародіювання вікторіанського роману (іронічні назви глав). Автором вжито модерністську суміш умовностей, психологізму, сатири; прийоми комедії поєднані із серйозною проблематикою. Модернізація простежується також у несподіваних поворотах сюжету й стилю, відсутності традиційного авторського пояснення мотивів і вчинків героїв.

Можна стверджувати, що обидва романи, особливо ж «Кімната з видом», - це модерністичні твори, де нова спроба оновити відомі форми словесного мистецтва, психологізація зображення здійснюються у ненав'язливій, «прихованій» манері.

У підрозділі 2.2. «„Романи середовища і характерів”: трагікомедія звичаїв та уявлень» виявлені ознаки наслідування класичної традиції та розвиток інших, модерністських моделей у Форстера.

«Найдовша подорож» (1907) - найтрагічніший, а «Говардз Енд» (1910) - найулюбленіший з романів Форстера. У першому - автобіографічного героя Рікі Еліота автор проводить і через суворі та гіркі обставини, і через світлі моменти творчості: Форстер «віддає» йому свої новели-фантазії, своїх кембриджських друзів. Але «найдовшою подорожжю» є випробування нещасливим шлюбом; хворобою і смертю дитини; іншими раптовими смертями (невмотивованими, як закидали авторові критики), і, нарешті, складними відносинами з новознайденим позашлюбним братом, «незаконним» сином його коханої матінки. Коли вони вже порозумілися, - п'яний юнак ледь не загинув, і Рікі рятує його ціною власного життя. Вже після смерті героя приходить звістка про жадану публікацію творів Рікі. Тут знову слід підкреслити вплив Форстера на письменницьке майбуття В. Вулф: так само Вулф «вбиває» свою автобіографічну героїню Речел на порозі її входження у нове життя.

Трагізм роману став неприйнятною для багатьох тогочасних критиків загадкою твору: вбити центрального героя, до того ж впізнавального уособлення автора, і «втішити» читача тільки посмертним творчим визнанням було неочікуваним сміливим кроком. Саме ця сміливість, на нашу думку, надихне В. Вулф у її першому романі «Відплиття» (1915). В обох випадках «смерть героя», до того ж з автобіографічним забарвленням, задовго до вербалізації цього словообразу в романі Олдінгтона (1929), стала викликом стандартам і умовностям змісту, а не тільки форми роману.

Модернізація роману в «Найдовшій подорожі» також здійснюється через поєднання популярних жанрів (сімейний роман, детектив) із класичною трагедією.

Роман «Говардз Енд» теж може сприйматися як традиційний роман звичаїв, характерів, середовища, і ця сторона змісту й форми активно підкреслюється темою та образами Англії та «англійськості». Але, разом з тим, створюється багатозначність, «діалог» повторюваних символів (сіно, сінна лихоманка, будинки, дерева, пейзажі міст і сіл), що створюють власну міфологію; неоміфологізм, перехід символів у нову якість - епіфанію (Джойс), - це суттєві риси модернізму, розроблені Форстером ще до зрілих творів Джойса і Вулф. Тут знову виступає ситуація, яку постійно створює Форстер і яку пізніше літературознавці назвуть «подвійним кодуванням»: можна читати твір як соціально-критичний роман реалізму, а можна - як модерністський твір, де ідея детермінованості характеру суспільним середовищем і соціально-історичним часом постійно перевіряється, береться під сумнів, а почасти й скасовується, і трагічність долі маленької людини (Леонард Баст) виявляється ланцюжком несподіванок, що веде до раптової катастрофи, - і неочікуваним, «іншим», ніж до того у сімейному романі, щастям героїнь.

У «Говардз Енд» реалізується нова змістова риса, характерна для модернізму, - ствердження внутрішніх переваг жінок над чоловіками, «реабілітація» жінки щодо її інтелектуальної, емоційної, творчої сили. Сестри Шлеґель - цікавіші, сильніші, у всьому «кращі» люди, ніж ті чоловіки, що поставлені автором поруч із ними на місця героїв роману (Тіббі Шлеґель, Чарлз та Генрі Вілкокс, навіть Леонард Баст). Семантика прізвища героїнь (Шлеґель - відомі німецькі романтики початку ХІХ століття, теоретики «нового» у мистецтві) підкреслює подвійність у висвітленні теми «нової жінки» у Форстера: вічно жіночне (одна з тем німецького романтизму) не згасає у «новій жінці» ХХ століття. Разом з цим Форстер вводить проблематику існування подвійного морального коду - для чоловіків та жінок, висвітлює умовності, «штучність» моральних стандартів; це стане характерною рисою семантики модернізму. Форстер тяжіє до авто-інтертекстуальності, зв'язуючи «Говардз Енд» з іншими своїми творами шляхом введення спільних місць, персонажів, образів. Його девіз - “Only connect!” («з'єднайте лишень» або «тільки зв'яжіть») - реалізується в романі на різних рівнях, від буквального, сюжетного, до філософського, узагальненого: зв'язок людини із землею й космосом, англійця - з Англією і Європою, і просто - одного роману з іншим у цілий створений автором художній світ. Це риса, яку можна спостерігати у Джойса («всеосяжність» «Улісса», зв'язок «дублінського» світу оповідань, «Портрету митця замолоду» і «Улісса»), у Вулф (тема і образи Делловеїв у «Відплитті» й «Місіс Делловей») і в інших митців модерністської орієнтації.

Доля сестер Шлеґель, форстерівських варіацій «нової жінки», веде їх через випробування до щастя, але щастя далеке від стандартів «сімейного роману». Гелен - мати нешлюбної дитини, народженої від слабкого, нещасного і кінець кінцем випадково вбитого молодого чоловіка (Леонард Баст - втілення сучасного варіанта «маленької людини», чий «бунт» не знаходить гідного завершення); Маргарет, інтелектуалка й естетка, покохала літнього бізнесмена і вірить, що саме такі люди і є «справжня Англія». Тема Англії є центральною в романі; дім, садиба, улюблений Говардз Енд, який втілює зв'язок різних родин, родів, представників різних верств суспільства у єдиний народ, єдину Англію - це водночас і матеріальний, «фізично присутній», і епіфанічний образ, за допомогою якого Форстер вводить у свій родинний роман ще й соціально-політичну й історико-філософську семантику. Доля Англії, доля Європи, напрямок історичного розвитку, прогрес в його науковій, економічній та людській іпостасі - теми, які становлять інтелектуальне «тло» роману, які обговорюються героями і бринять у «голосі» роману. Цей «голос» - як ніколи досі важлива риса саме цього роману. «Оповідна інстанція», якщо вжити цей термін наратології, «матеріалізується», він (голос) тут стає відчутним не менш за голоси героїв, стає емоційно розмаїтим (стриманий гумор, іронія, мовна гра, ліризм, зрідка майже до пафосу). Ознака модернізму - нове культивування свободи роману; від «такого, який нічого не пояснює» нульового автора «Де ангели ступить страшаться» - до відчутного голосу, співрозмовника-читача: це все саме «образи» автора, створені митцем-модерністом, а не функціонування автора в ролі того, хто пояснює, коментує, виносить моральні оцінки.

Складна проблематика роману, його конфлікти й людські стосунки передані не через пряму авторську оповідь, а «непрямою» характеризацією, вдавано випадковими словами героїв та тонкими відтінками психологічних рухів, що є безсумнівним проявом модерністичності мистецтва Форстера.

Серед найбільш виразних ознак модернізму в романі дисертант наголошує на вживанні Форстером внутрішньої мови персонажів, що було новим прийомом на початку ХХ століття. Закінчується «Говардз Енд» реплікою, яка знімає пафос та залишає фінал відкритим, що, як правило, не є властивим для класичного роману, а стане прикметою роману модернізму.

Форстер відтворює дійсність і психіку сучасної людини, але при цьому до художніх форм, що їх він розробив із властивим йому «тихим, спокійним» новаторством (внутрішня мова, «непомітна» мотивація поведінки, смислове навантаження об'єктних образів та їх повторення, введення лейтмотивів тощо), він додає художні форми й мотиви, «запозичені» в нещодавній чи більш давній поезії минулого: на це натякають заголовки-цитати його ключових романів “Where Angels Fear to Tread” (з Поупа), “The Longest Journey” (з Шеллі), “A Passage to India” (з Вітмена). Ці заголовки у нас сприймалися та перекладалися як повсякденна проза, з порушенням ритму віршів та дещо незвичного їх словника. Так, “A Passage to India” було перекладено як «поїздка», хоча в тексті Вітмена й в контексті роману ця «подорож до Індії» - це «подорож душі». Відгук на літературне минуле поруч із полемікою з ним та власними винаходами, вторгнення поезії у прозу в творах Форстера 1904-1910 рр. на тлі наслідування вікторіанських традицій - це ознаки формування змістово-формальних парадигм модерністського роману.

Третій розділ - «Розвиток концептуальних і формальних відкриттів Форстера у його творчості 1920-х рр. (“A Passage to India”)» - містить аналіз роману «Подорож до Індії», який можна віднести до англійської традиції антиколоніального роману.

Між «Говардз Енд» і «Подорожжю до Індії» (1924) - чотирнадцять років, і, видно, що саме обрав Форстер як своє головне, для продовження, і що побачив у житті як нове, - можливо, як нову загрозу. Думається, що до свого «Тільки зв'язуйте!» (чим починається й закінчується «Говардз Енд») він додає тут «Тільки розумійте один одного!» або хоча б «намагайтеся розуміти». «Подорож до Індії» малює світи двох різних рас, і письменник тепер вважає, - чи передбачає, - що расові конфлікти стануть найтяжчими для людства, а причиною їх буде невміння - чи неможливість - розуміти, чути один одного.

Повага до «іншого» (народу, культури, історії, вірувань, вподобань), - ця константа і нова, модерністська риса творчості Форстера, - у «Подорожі до Індії» втілилася з більшою гостротою конфлікту й драматичною силою, ніж раніше, так що це межує навіть з політичною гостротою. Водночас це своєрідний психологічний, філософічно забарвлений, гостросюжетний роман. Основна лінія сюжету - звинувачення індійського лікаря Азіза в зґвалтуванні молодої англійки Адели Квестед, суд та визнання чоловіка невинним через відмову міс Квестед від звинувачення, оскільки сталася «фатальна помилка». Втім, що саме відбулося насправді, за задумом автора, залишається нез'ясовним. Азіз, який не цікавиться політикою та має друзів серед англійців, після звинувачення в насильстві перетворюється на націоналіста, який не бачить можливості об'єднання між англійським та індійським народами.

Образи індійського міста й печер; англійського «товариства» в Індії, індійської інтелігенції; наслідки трагічної «помилки» чи затьмареної свідомості молодої англійки - і суду, коли за це може постраждати невинна, найкраща в романі, людина, Азіз, - все «зв'язується» в єдність, де ситуація, предметні образи, людські постаті, природне середовище, гострий соціальний, расовий конфлікт, і інтелектуальні проблемні діалоги, підтримуючи і пояснюючи одне одного, становлять резонуючу «сітку», зв'язок (“Only connect!”) змісту й форми. В той же час «відкритість» найгостріших конфліктних ситуацій, які дозволяють по-різному трактувати себе, відсутність проміжних пояснень, - і кінцевий, сильно акцентований у семантичному плані акорд, що становить безперечне пояснення всього (навіть заплутаного і суперечливого), - все це характеризує роман як витвір оновленого «модернізованого реалізму» - або ж зближеного з реалізмом модерністичного письма з його суто форстерівськими надбаннями: сугестією, символізацією чи епіфаністичністю, проспекцією, «зв'язністю».

ВИСНОВКИ

З аналізу романів Форстера очевидно, що в них класична літературна традиція англійського роману XVIII-XIX століть присутня як сума безперечних надбань (виразність зображень середовища й характерів, бажання дати читачеві «глибину» і «суть» речей за їх «поверхнею»), як «тло», відносно якого вводяться і на якому виступають усі новації і зміни, що модернізують оповідь та просувають її до нових рівнів літературного пізнання людини і світу.

У романі «Де ангели ступить страшаться» визначальними ознаками модерністичності можна вважати передусім органічність трагікомедії замість штучного відокремлення трагедії від комедії та відмова від умовного розподілу героїв на «позитивний - негативний».

Новою є заміна пояснень автора з позиції «всезнання» на непрямі натяки та демонстрації. Новий підхід до роману дається взнаки у зміненні характеру автобіографізму і форми присутності автора, зміщення суб'єктивного, автопортретного з центру на узбіччя роману на користь об'єктивного, нехай і іронічного зображення.

Одним з проявів модернізму можна вважати присутність епіфанії, тобто «проявлення» суттєвого, глибинного смислу всіх зображених фактів, явищ, ситуацій, висловлювань без авторських пояснень, і без тієї довільності, тих, привнесених суб'єктивно-авторською волею, значень, «знаком» яких може виступати символ.

Відхід від класичної техніки романної оповіді проявляється у техніці «подвійного сюжету», де автор грає з «гомоестетичними» мовними натяками і подвійним значенням. Дається взнаки відкритість і множинність можливих осмислень, отже, сам факт сприйняття багатьма дослідниками неявного гомосексуального підтексту є свідоцтвом модерністичності роману (бо в ньому позиція автора не є позицією того, хто все пояснює і виносить вирок).

У «Де ангели ступить страшаться» відсутній єдиний центральний герой, що є однією з основних властивостей системи модернізму. Ознака модерністичності твору, яка найбільш обговорювалася критиками, - раптова невмотивована смерть, в зображенні якої відсутні повага та урочистість, - стала такою (тобто ознакою модернізму) саме за художньої ініціативи Форстера. Характерними особливостями твору, які дозволяють побачити в ньому становлення парадигм модерністського роману, є зв'язок між відсутністю авторського коментаря та відсутністю традиційного фіналу, тобто такого завершення, яке пояснює і розв'язує все.

Нова модерністська тема в романах «Де ангели ступить страшаться», «Кімната з видом» та «Говардз Енд» - це інакше бачення і висока оцінка ролі жінки в світі. Образ Люсі Ханічерч («Кімната з видом») є проміжним типом між «вікторіанською» та «новою» жінкою. Тему «нових» жінок Форстер розв'язує як на «позитивних», так і на «негативних» прикладах, водночас відмовляючись від розподілу героїв на абсолютно неприємних чи ідеальних.

Серед новацій роману Форстера важливими є також гра з подібністю до класичних романних оповідей («Кімната з видом»), а почасти й пряме пародіювання вікторіанського роману. Автор вживає суміш умовностей, психологізму, сатири; прийоми комедії поєднані з серйозною проблематикою; несподівані повороти сюжету і стилю, тобто поведінки героїв і засобів їх освітлення, разом з продуманою відсутністю пояснень - це також форстерівські парадигми, що ввійдуть до «коду» романів модернізму. «Кімната з видом» - це модерністський роман, де спроба оновити відомі форми оповіді, характерології, психологізації зображення здійснюються в ненав'язливій, «прихованій» манері.

У романі «Говардз Енд» наявний ряд нових рис модернізму, перш за все у плані змісту: «нова жінка», яка, в інтерпретації Форстера, поєднує кращі риси «вічно жіночного» з інтелектуальною, культурною, моральною перевагою над обома, головними у світі роману, типами чоловіків - сильною діловою людиною («опорою Англії») та слабкою «маленькою людиною», що втрачає свої, опоетизовані літературним гуманізмом ХІХ століття, риси, якими була беззахисність у поєднанні з внутрішньою чистотою; наявність, щодо жінки й чоловіка, невиправданого подвійного «морального коду»; залежність майбутнього Англії від того, чим є її люди, подані в не-ідеалізованому вигляді: це нова, до Форстера не актуалізована літературою, проблематика, що, вкупі з «авто-інтертекстуальністю», непрямою характеризацією, розробкою внутрішньої мови (прообразом майбутнього «плину свідомості») становить тут втілення форстерівського девізу “Only connect!”, який стосується і суті, й форми його «проекту» модернізації роману.

У «Подорожі до Індії» цей девіз реалізується у трансформації твору про інонаціональні цінності (характерного для Форстера) на нову для нього «політизовану» оповідь, де ознаки сенсаційного роману про злочин, таємницю, «судову» драму складаються у парадигму модерністського гостросюжетного роману як соціально-псхологічної та історико-політичної драми.

В цілому п'ять романів Форстера, що увійшли до скарбниці національної класики Англії, можна охарактеризувати як втілення діалектичної внутрішньої гармонії між класикою і модернізмом, метром якого він став для наступних поколінь.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Болотіна Т.А. Романістика Е.М. Форстера в англомовній критиці та літературознавчій науці: проблеми естетичної якості, новизни, особливостей семантики / Т.А. Болотіна // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. - Сер. Літературознавство. - В. 3 (47), ч. ІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2007. - с. 69-76 (0, 6 друк. арк.).

2. Устінова Т.А. Проблеми модернізму в творчості Е.М. Форстера / Т.А. Устінова // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. - Сер. Літературознавство. - В. 1 (49), ч. І / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2007. - с. 122-128 (0, 4 друк. арк.).

3. Устінова Т.А. Аналітична інтерпретація роману Е.М. Форстера „Де ангели ступить бояться” в літературознавстві (дискусійні аспекти) / Т.А. Устінова // Нова філологія. Збірник наукових праць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007. - № 28. - С. 316-320 (0, 3 друк. арк.).

4. Устінова Т.А. Вираження ідей фемінізму в творчості Е.М. Форстера (романи „Говардз Енд” та „Кімната з видом”) / Т.А. Устінова // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - Симферополь: 2007. - № 110, т. 2. - с. 244-247 (0, 4 друк. арк.).

5. Устінова Т.А. Особливості проблематики і поетики роману Е.М. Форстера „Подорож до Індії” / Т.А. Устінова // Нова філологія: Збірник наукових праць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2008. - № 31. - С. 322-325 (0, 1 друк. арк.).

6. Устинова Т.А. «Комната с видом» Э.М. Форстера: модернистское преображение викторианского романа. // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. - Сер. Літературознавство. - В. 4 (56), ч. ІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2008. - с. 119-124 (0, 6 друк. арк.).

7. Устінова Т.А. Роман Е.М. Форстера „Найдовша подорож”: з історії задуму й критичних інтерпретацій / Т.А. Устінова // Запоріжжя: Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. - 2008. - №2. - с. 15-18.

8. Устінова Т.А. Мотиви П.Б. Шеллі в романі Е.М. Форстера «Найдовша подорож» / Т.А. Устінова // Дні науки: Зб. тез доповідей: в 3 т. / Гуманітарний університет ”ЗІДМУ”, 11-12 жовтня 2007 / [ Ред. кол. В.М. Огаренко та ін.]. - Запоріжжя: ГУ ”ЗІДМУ”, 2007. - Т.2. - с. 40-41 (0, 1 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru