Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

Світоглядна парадигма героїв прози Любові Яновської

Тішкіна Олена Михайлівна

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент БІЛЯЦЬКА Валентина Петрівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Просалова Віра Андріївна Донецький національний університет, завідувач кафедри історії української літератури і фольклористики;

кандидат філологічних наук, доцент Конончук Михайло Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства.

Захист відбудеться “ 02” липня 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий “ 01 ” червня 2010 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради І.В. Кропивко

1. Загальна характеристика роботи

оповідання яновська творчість світоглядний

Літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ століття потребує ретельного дослідження, спрямованого на відтворення «живої картини літературних буднів» та творчості окремих письменників, які творили в «неймовірно тяжких умовах» (М.Коцюбинська) українську культуру. Стан розвитку українського літературознавства сьогодні дозволяє констатувати дискретність і неповноту осмислення, відсутність ґрунтовних досліджень художнього мислення Любові Олександрівни Яновської (1861 - 1933) - прозаїка, драматурга, громадського діяча, що, за висловом І.Франка, володів здатністю творчо зосереджуватися на людях, на їхніх почуттях і справах. У наукових розвідках Л. Волощук, К. Жукової, І. Приймак, Г. Сінька, Н. Шумило творчість Л.Яновської розглядалася здебільшого на проблемно-тематичному рівні, відзначалося її місце в літературному процесі епохи, у загальних рисах характеризувалася своєрідність її творчої манери. Безперечно, праці вищеназваних літературознавців мають значну наукову цінність, але автори цих студій не ставили собі за мету дослідження епічного доробку Любові Яновської в аспекті розгляду світоглядної парадигми буття її героїв. Означена проблема внесе певні зміни у вивчення творчості авторки, поглибить рецепцію літературного процесу того часу розумінням проблем і художніх знахідок, якими збагатила українську літературу письменниця.

Актуальність дослідження. Оповідання та повісті Л. Яновської стали важливим надбанням національної літератури на тому етапі її розвитку, коли сама реальність визначала нові творчі підходи до вирішення художніх завдань кінця ХІХ - початку ХХ сторіч. За визначенням М.Драй-Хмари, ім'я письменниці пройшло непомітним і незрозумілим для її покоління, а такі, як вона, у «другорядності» «краще одбивають життя своєї доби», ніж корифеї. Проза Л. Яновської дозволяє визначати характер буття народу на певному історичному зрізі, дає «відповідь на вищі духовні запити» (С.Єфремов) Попри усвідомлення того, що Любов Яновська не стала митцем, так би мовити, першого плану, усе-таки дозволяє дати достатньо повне уявлення про характер її художнього письма, а також про певну систему знань із суспільного, духовного й інтелектуального життя українця, особливості його становлення на шляху до культурної ідентичності, репрезентації нових ідей переломної епохи і місця в ній людини. Дослідження світоглядної парадигми героїв художніх творів письменниці, на нашу думку, сприятиме всебічному й неупередженому вивченню літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ сторіч, під впливом якого й формувалася еволюція авторського стилю Л. Яновської, акцентуванню на тих чинниках, що дозволять поглибити комплексне дослідження поетики української літератури зазначеного періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в межах науково-дослідної теми “Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”. Тема дисертації затверджена на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України з проблем “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 130 грудня 2008 року).

Теоретико-методологічну основу дослідження становить аналітичне прочитання оповідань і повістей Любові Яновської на основі історико-типологічного та рецептивно-інтерпретаційного принципів, що дозволяє сприймати художню прозу письменниці як важливий чинник літературного процесу в естетичному аспекті, спрямованому на з`ясування особливостей художнього мислення авторки та специфіки її характеро- та жанротворення. Для виявлення художнього осмислення фактів особистого життя письменниці застосовуємо біографічний і психоаналітичний методи дослідження, що дозволяють простежити процеси трансформації життєвих колізій у сюжетні.

Теоретичним підґрунтям дисертації є праці зарубіжних (Г.-Г. Гадамер, Р. Інґарден, С. Франк, М. Хайдеґґер, О. Шпенглер, К. Ясперс, І. Кант, Р .Барт, М.Бахтін, В.Топоров) і вітчизняних (І. Франко, В. Смілянська, Н. Крутікова, С.Павличко, Т. Гундорова, Т.Голосова, С.Гатальська,) учених, у яких містяться слушні спостереження над когерентністю часопросторової парадигми, а також окреслений теоретичний зміст означених категоріальних понять. У дисертації також враховані положення студій К.Жукової, Л. Оляндер, І. Приймак, Г. Сінька, Н.Шумило, що досліджували творчий доробок Любові Яновської.

Мета дисертації полягає в осмисленні світоглядної парадигми героїв епічних творів Любові Яновської як своєрідної художньої системи, що подає діахронний і синхронний зрізи української культури кінця ХІХ - початку ХХ сторіч. Оповідання та повісті письменниці розглядаються як художня репрезентація її ідейно-естетичних пошуків з урахуванням наявних у них закономірностей, а також категоріального зв'язку зі специфікою образно-тематичних сфер.

Для досягнення мети необхідно розв'язати такі завдання:

- осмислити зміст категорії світоглядна парадигма та визначити чинники, що впливали на формування світогляду Л.Яновської;

- систематизувати основні підходи до розуміння темпоральності як чинника поетики; диференціювати поняття соціальний і художній час, об'єктивний і суб'єктивний виміри часу, з'ясувати їх значення для драматизації викладу подій;

- окреслити роль темпоральної парадигми в групуванні персонажів;

- визначити специфіку простору, просторової моделі в художньому мисленні письменниці;

- виявити, як моральні чинники позначилися на перцепції простору героями, розмежувати реальні та ірреальні виміри простору в оповіданнях і повістях;

- розглянути світоглядну парадигму героїв прози Л. Яновської в контексті творчих пошуків митців кінця ХІХ - початку ХХ століть;

- виявити художню роль масштабності в просторовій моделі творчого мислення та інтерпретування часопросторової когерентності як чинників можливої трансформації у сфері буття героїв Любові Яновської.

Об'єктом дослідження є оповідання та повісті Л. О. Яновської, що ввійшли до найповнішого видання її творів, здійсненого в 1991 році.

Предметом дослідження є специфіка художньої реалізації світоглядної парадигми героїв прози Любові Яновської, зокрема категорій часу і простору, що можуть внести суттєві корективи в прочитання й осмислення системи образів її художніх творів, їх наративної організації, особливостей індивідуального стилю письменниці.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у визначенні темпоральної моделі буття героїв Любові Яновської як чинника, що дає можливість виявити явища психологічного, естетичного, культурного характеру, тобто сутність її світобачення і світотворення. Ми намагалися з'ясувати вплив цієї моделі на поглиблене сприйняття смислової характеристики творчості Любові Яновської, специфіку образної системи творів, на оцінку героями дійсності в контексті самого буття (макрорівень), а також на рівні онтологічної, історичної та ментальної авторської свідомості (мікрорівень). Виявили поєднання темпоральної моделі перебігу подій із темпоральною моделлю автора й героя та інтерпретацією письменницею художнього часу як змістового, тематичного та структурно-системного сегментів, що визначають моральні пріоритети поведінки героїв, увиразнюють їх морально-етичну оцінку, підкреслюють екзистенційну несамостійність людини у світі.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані для створення нової історії української літератури, для поглиблення лекційних курсів з української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть, для підготовки нових спецкурсів і спецсемінарів у вищих навчальних закладах освіти, для написання монографій, підручників і навчальних посібників з української літератури доби раннього модернізму.

Апробація результатів дослідження.

Положення дисертації оприлюднені у формі доповідей під час виступів автора на Всеукраїнській науковій конференції молодих учених “Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, 2007); на VІІ Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях “Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України”, присвячених Павлу Чубинському (Київ, 2008); на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 195-річчю від дня народження Тараса Шевченка (Київ, 2009); Всеукраїнських наукових конференціях: „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2008, 2009), «Творчість Михайла Драй-Хмари в контексті неокласичних тенденцій у світовій літературі», Міжнародній науковій конференції «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ 2008) та науково-теоретичних семінарах кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 6-ти статтях, що вийшли друком у збірниках наукових праць, визнаних ВАК України як фахові.

Структура роботи зумовлена метою, завданням дослідження та логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 196 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначені зв'язок із науковими програмами, об'єкт і предмет аналізу, наукова новизна дисертації, сформульовані мета, завдання й науково-практичне значення, теоретична основа і методи дослідження, висвітлена апробація результатів наукової роботи.

У першому розділі «ХУДОЖНЯ КОНСТАНТА ТЕМПОРАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ БУТТЯ ГЕРОЇВ ЛЮБОВІ ЯНОВСЬКОЇ» відзначається, що світогляд героїв прози Л.Яновської нерозривно пов'язаний із світоглядом автора й постає не лише як система найзагальніших філософських, естетичних, поглядів творчої особистості на світ і місце в ньому, а й як своєрідний чинник, що визначає життєву і творчу позицію митця. Письменниця репрезентує ту когорту українських письменників , котрі своєю творчістю викликали в інтелігенції прагнення творити національну професійну культуру, працювати задля відродження України, які намагалися об'єктивно передати суспільне життя народу відповідно до особливостей розвитку української літератури. Л.Яновська своїм творчим доробком демонструє безпосередній органічний зв'язок між культурою і національністю, розкриває сьогоднішньому читачеві сутність психології життя нашого народу на помежів'ї ХІХ-ХХ століть.

Підрозділ 1.1. «Темпоральна організація художнього твору» вибудуваний на засадах розуміння того, що часова парадигма тексту, тобто темпоральність, є однією з важливих якісних ознак художньої структури творів Л.Яновської у розкритті світогляду героїв.

Темпоральна структура текстів письменниці осмислюється з урахуванням динаміки реальності, наявної в ній послідовності, порядку, поступального перебігу буття речей, а також подій у художній структурі тексту - тобто з урахуванням континуальності екзистенційного стану моделі світу людського буття. Категорія часу в системі художнього мислення письменниці відзначається багатоплановістю і багатовимірністю.

Під темпоральною структурою тексту прози Л. Яновської розуміємо наявні зв'язки між художнім простором і часом та реальним часом і простором, а також враховуємо, що в темпоральному явищі І. Кант розрізняє дві складові: саму дійсність і наше судження про неї.

Темпоральна структура твору визначає характеристику героїв Л. Яновської в певній послідовності, сформованій із теперішнього, минулого і майбутнього. Вивчення темпоральної структури твору є, по суті, дослідженням комплексу сюжетного розвитку подій, їх значення в долі героїв, їхніх моделей поведінки. Важливим орієнтиром нашої студії є усвідомлення «темпоральності естетичного», запропонованої Г.Г. Гадамером у праці «Істина і метод». Учений не лише виділяв цей момент як своєрідний чинник естетичного побуту, але й визнав темпоральність посутньою складовою в пізнанні мистецтва. М. Хайдеггер вбачає у сприйнятті людиною часу фактор усвідомлення підсвідомого, а також найбільш слушний, оптимальний спосіб конструювання людиною власного світу.

За допомогою конструювання події у прозі Л.Яновської досягається інтегрування героя в художню реальність, що представляє буття й перебуває у визначеному часі. При цьому герой, як своєрідне, індивідуальне, неповторне явище, вносить у подію елемент своєї емоційної, вольової та інтелектуальної сутності, надаючи їй (прозі) самобутнього характеру.

Темпоральні відношення в Л.Яновської - це певний комплекс, синтез явищ, пов'язаних зі сприйняттям навколишнього світу, а також мисленнєвою якістю людської свідомості, поданої в темпоральній характеристиці. Варто вести мову про вплив системної структурної організації тексту на чинники, детерміновані процесами, що мають безпосереднє відношення до темпоральної характеристики навколишнього світу і мисленнєвого комплексу людини. Художнім творам Л. Яновської властива здатність поєднувати темпоральну модель перебігу подій сюжетної площини з темпоральною моделлю автора й читача.

Образ в оповіданнях і повістях Л.Яновської інтерпретує різні грані художнього часу, а саме: змістову, тематичну та структурно-системну. Процес художнього вирішення, художнього розгортання образу забезпечує розуміння мисленнєвої категорії самого часу. Концепція автора стає «прочитуваною» за умови розгортання темпоральної семантики в комплексному розумінні часу: його зовнішньому та внутрішньому аспектах.

Темпоральна структура художньої прози Л.Яновської поглиблює розумінння особливості сприйняття героями реального світу й може бути оцінена лише з урахуванням наявної в реальності послідовності, порядку, поступального перебігу буття речей, а також подій, тобто з урахуванням континуальності життя. Разом з тим, ця структура виявляє комплекс сюжетного розвитку подій, їх значення в долі героїв твору, а також в обґрунтуванні їхньої поведінки й може визначатися за допомогою звичайних часових чинників, мати змістове наповнення, що виявляє темпорально закріплені явища психологічного, естетичного й культурного характеру. Чинник часу працює при цьому на поглиблене сприйняття смислової характеристики героїв творчості Л. Яновської, стаючи важливим показником її структури, визначаючи в ній взаємодію різних мистецьких явищ, що підтверджують осягнення буття засобами часу.

Підрозділ 1.2. «Особливості художнього трактування письменницею соціального часу» присвячений аналізу світовідчуття героя оповідань Л.Яновської, який постійно перебуває в системі суспільно-історичного контексту, взаємозв'язаний із формуванням пізнавальних парадигм людини, стилю її мислення, а також конструювання уявлення про світ. Володіючи значною моральною силою, герой перебуває в пошуку власного шляху й торує його згідно із засвоєними морально-етичними орієнтирами, хоча соціум корелює ці орієнтири, визнаючи корелятом соціальний чинник. Водночас і оточення героя певною мірою зазнає впливу моральних цінностей, якими він керується. Письменниця виділяє їх у соціумі (здатність зосереджуватися не лише на теперішньому, а й бачити інші складові течії часу: минуле й навіть майбутнє). Такий зв'язок вимірів часу дозволяє повніше виявити внутрішню динаміку персонажа. Тому, вважаємо, при певній статичності канви подій у оповіданнях «Смерть Макарихи», «Злодійка Оксана», «Ідеальний батько» виникає враження динамізму, час екзистенційного буття героїв мовби спресовується завдяки тим віхам, які знаменують у їхньому житті окремі, хай і невеличкі життєві здобутки, які виникають не завдяки, а всупереч їхній нелегкій долі. Час постійно мовби кидає виклик героєві Л. Яновської, якому доводиться лише прийняти цей виклик, бо вибору в нього, як правило, немає, адже цей виклик соціально детермінований.

У підрозділі 1.3. «Темпоральна парадигма у групуванні персонажів твору» з'ясовується, як час в оповіданнях і повістях письменниці стає чинником, здатним продемонструвати духовне зростання, духовне сходження особистості, а також гармонійне порозуміння із собою та цілим світом.

В оповіданнях «Доля», «Зарік Горпини», «Горе», «Рукавички» письменниця художньо увиразнює думку про те, що людина спроможна зрозуміти себе в контексті часу, лише збагнувши, що таке вічність. Осягнення людиною вічності відбувається після пережитих нею численних тривог, сумнівів, страждань: таких випробувань у житті, що визначаються часом як особливо важливі й домінантні в її існуванні.

Художній час у творах Л. Яновської постає як сюжетний і змістовий чинники у творенні системи образів. Темпоральність належить водночас до вагомих компонентів творення художнього образу, саме тому вивчення темпоральних особливостей епічного доробку письменниці дає підстави для з`ясування особливостей її творчої манери.

Як підтверджує аналіз текстів, система, основу якої складають темпоральні чинники в оповіданнях і повістях Л. Яновської, становить комплекс історико-культурного, художнього, морально-етичного та естетичного планів буття. Лише розуміння когерентності цих явищ у художньому тексті дозволяє належно прочитати його. Письменниця, на наше переконання, найчастіше звертається до темпоральних моделей, вибудуваних за принципом антитези: реальний - ірреальний час, лінійний - циклічний тощо. Це вносить елемент дидактичності в її твори і ще раз підтверджує, що писалися вони передусім для простолюду. У цих творах зображувалося життя трудівників для виховання в читачів «суспільної свідомості» (Н.Шумило).

Спостереження над парадигмою часу у творчості Л. Яновської поглиблює твердження, що ця парадигма пов'язана з чинником емоційності, завдяки якому індивідуальна темпоральна характеристика героя кожного твору виконує важливу сюжетно-смислову функцію.

Підрозділ 1.4. «Об'єктивний і суб'єктивний виміри часу, їх значення для драматизації подій» присвячений вивченню зображеної в прозі Л.Яновської відносності буття в контексті часу як однієї з важливих характеристик героя. Перебуваючи в загальному часовому континуумі, герой (оповідання «Метелик», «Два дні з життя», «Свято», «На обрії (Перед монументом») унаслідок суб'єктивності виміру тривання подій власного життя перебуває мовби у своєрідному часовому вакуумі, індивідуальній часовій сфері, у якій - особливий вимір явищ і фактів, свій вимір цінності життя, своя парадигма значень окремих подій, ситуацій, моментів тощо. Ця неспіввимірність, по суті, часової моделі життя героя із життям оточення несе, як засвідчує герой прози письменниці, загрозу його безпосередньому існуванню. У Л. Яновської часове тривання кожної живої істоти - індивідуальне, тому не можна порушувати баланс у ньому, певну логіку та закономірність його буття. За всіх інших умов, особливо за умови брутального нав'язування певному часовому існуванню якісно відмінних часових параметрів буття, система перестає існувати, гине.

Суб'єктивний вимір часу в житті героїв Л. Яновської, як правило, завжди відповідає їхнім інтелектуальним, моральним та духовним зусиллям у напрямку самоствердження цих героїв. Така темпоральна парадигма здатна також чітко характеризувати світоглядну парадигму особистості та групи людей (оповідання «Свято»).

Чинником виміру часу виступає людська свідомість, суто людський фактор, саме тому масштаб одного й того явища, як ми змогли переконатися на аналізі оповідання «Свято», завжди відмінний у різних реципієнтів. Письменниця у своїх творах доводить, що насправді людині властивий суб'єктивний чинник сприйняття темпоральної парадигми. Темпоральна парадигма читача (її тут можна умовно оцінити як зовнішній чинник) не здатна накладатися на часову парадигму митця. Ці парадигми є не лише різновартісними, але й (у багатьох випадках) різновекторними, що в цілому визначає неспіввимірність, відмінність в осягненні певних явищ життя двома реципієнтами: письменником і читачем. Відсутність співвимірності, що безпосередньо пов'язана зі світоглядною позицією героїв, наголошує Л. Яновська, породжує драматизм у творчому процесі митця.

Темпоральний чинник у житті героя Л. Яновської є виразним показником індивідуальної (або й колективної) свідомості, як і конструювання характеру - з притаманним цьому характеру комплексом морально-етичних, історичних та суспільних показників, що неодмінно увиразнюють його та якісно маркують індивідуальну й колективну моделі свідомості персонажа твору. Цей чинник здатний постати віхою в індивідуальному бутті героя та виразною часовою ознакою специфіки історичної «вписуваності» персонажа в певний контекст. Письменниця визначає таку особливість сприйняття темпоральної парадигми, згідно з якою масштаб її виміру постає не об'єктивним моментом, не реалістичним явищем, а виявом суб'єктивного світосприйняття особистості.

На основі дослідження художньої прози письменниці робимо висновок про те, що Л. Яновська, безперечно, віддає перевагу не об'єктивному, а суб'єктивному сприйняттю часової парадигми. Реальний час цікавить авторку лише тому, що є своєрідною противагою суб'єктивному часові (оповідання «На обрії (Перед монументом)». Письменниця прагне художньо осмислити проблему сенсу людського життя, який визначається не його тривалістю, а змістовою наповненістю, концентрованістю почуттів, переживань тощо. Саме по собі людське життя має значення не темпоральною пролонгованістю, а смислом сутнісного, у якій моральний чинник має важливе значення. Для цієї парадигми посутньою є календаризованість, не цифровий облік, а співвіднесеність особи з певним часовим виміром у формі довільній, яка не втрачає свого зв'язку з реальністю.

У другому розділі «ХУДОЖНЯ РЕАЛІЗАЦІЯ Л. ЯНОВСЬКОЮ ПРОСТОРОВОЇ ПАРАДИГМИ» з'ясовується, що вивчення категорії простору і часу постає об'єктом постійної наукової зацікавленості дослідників ще з часів Аристотеля, а згодом знаходить більш детальну розробку в концептуальних підходах І. Канта і Г. Лессінга. І. Кант зокрема порушував питання про суть властивостей, притаманних формам буття, й акцентував увагу на спільних та відмінних якостях часу і простору.

Як об'єкт дослідження різних наук, ці явища є базовими для розуміння художнього світу письменника (за формулюванням В.Топорова, «простір стає текстом», а «текст сприймається як простір»). На відміну від категорії часу, з її послідовністю процесів, одновимірністю, незворотністю, для категорії простору характерними є протяжність, тривимірність і зворотність.

Для художньої площини творів Л. Яновської визначальним є зображення простору або окремих локусів як зовнішнього іманентного чинника світу, як реальної його складової («Два дні з життя»), що позначена низкою фізичних властивостей і забезпечує можливість реалізації людини у просторових параметрах світу.

Художнє зображення часу й простору належить до чинників, що увиразнюють індивідуальний внесок письменниці в оцінку реальності, осмислення екзистенційного плану існування людини в динаміці, максимально наближеної до народного й побутового світосприйняття.

У підрозділі 2.1. «Просторова модель реалізації героя: авторські експерименти і знахідки” з`ясовується своєрідність авторської просторової моделі, що побудована на визначенні в ній якості буття кожного героя, котрий існує в чистому безкінечному просторі. Однак ця понятійна модель набуває в героїв виразних індивідуалізованих ознак, здатних виявити єдність багатоманітності буття як своєрідної ілюстрації категоріальних понять.

Формуючи топос героя, письменниця акцентує на локалізації або, навпаки, розширенні просторової моделі; цей підхід у зображенні довколишнього світу поглиблює загальну характеристику персонажа («Злодійка Оксана») та виявлення авторської позиції в оцінці просторового буття суб'єкта.

Неспівмірність просторової моделі світу, у якому перебувають різні за морально-етичними якостями персонажі, Л.Яновська поглиблює за допомогою суб'єктивного звуження їх життєвого простору, що кореспондує трагічність життя окремих моментів цих персонажів.

Експериментуючи із темпоральною моделлю буття героїв своїх творів, Л.Яновська в оповіданні «Смерть Макарихи» замикає простір буття героїні, залишаючи єдиним засобом для існування особистості в просторі духовний ресурс: Тетяна у своїх спогадах внутрішньо переміщається в просторі, хоча зрозуміло, домінантною, що визначає тон і сенс життя героїні твору, є часова детермінованість його тривання.

Підрозділ 2.2. «Просторова парадигма і чинник моральності. Реальний та ірреальний виміри простору в оповіданнях письменниці» присвячений дослідженню просторової моделі у творах «Як Лепестина карасіру добувала», «За високим тином», «Дарочка», «Зарік Горпини», «Серед темної ночі». Письменниця виділяє простір сакральний (зазвичай це простір неба) та простір профанний - простір землі, формуючи морально-етичний план існування героя твору; використовує просторову модель як чітко окреслену художню антитезу буття небуттю. Завдяки певній моделі простору Л. Яновська відтворює трагізм ситуації в долі людини, визначає чинники, що поглиблюють сприйняття творчого задуму (оповідання «Ідеальний батько»), відповідно й уявлення героя про ідеальне буття не лише окремої особи, а й цілої громади.

Л. Яновська співвідносить просторові явища із прагненням людини до самоствердження. У такому ракурсі простір набуває ознак масштабності як чинник, що характеризується не лише фізичними, а й духовними, моральними якостями. Письменниця найчастіше вдається в оповіданнях до протиставлення масштабного простору просторові замкненому. Чинник певного просторового віддалення, що має у творах авторки виразні ознаки відчуження, або, як в оповіданні «Доля», є засобом самопізнання, усвідомлення своїх можливостей. Просторові відношення дозволяють письменниці розкривати людські якості, сприяють художньому моделюванню героїв твору, є своєрідним засобом такого моделювання.

Міфологічний простір Л. Яновська узвичаює в такий спосіб: він для героя є так само реальним, як із реальністю співвідноситься персоніфікований образ долі (оповідання «Доля»). Поєднуючи фантастичне й реальне в просторі, митець досягає особливого ефекту в конструюванні образу твору: останній набуває в характеристиці героїв не негативних ознак, а якостей трагічних, що дозволяє йому в кінцевому результаті стати дидактичним наратором твору. Таким чином, категорія простору певною мірою забезпечує поглиблену та максимально об'єктивну характеристику героя, є чинником, що сприяє цілісному розкриттю авторського задуму у виявленні головних закономірностей творення індивідуальної свідомості героя, і це дає можливість з'ясувати своєрідність його моделювання.

За допомогою просторової парадигми Л. Яновська відтворює психологічну несумісність людей. На її думку, морально-етичний чинник у житті людини призводить до зміни простору, у якому триватиме її життя. Ставлення до просторової парадигми здатне виявитися цілісною характеристикою або й самохарактеристикою героя твору (наприклад, Микита з оповідання «За високим тином»). Просторова сфера буття визначає й чинник поінформованості або, навпаки, її блокування у стосунках між людьми. Сприйняття простору, ставлення до нього як авторське суб'єктивне, так і героїв творів, у Л. Яновської-прозаїка є не лише засобом творення індивідуальної, а й колективної характеристики. Через вчинки героїнь - вередливої баби Лепестини («Як Лепестина карасіру добувала»), набожної Горпини («Зарік Горпини») - художньо переконливо зображується темнота, озлобленість, віра в забобони, підкреслюється моральне й духовне убозтво персонажів.

Вільний, незамкнений простір у письменниці асоціюється із чинником свободи, з духовним поривом кожної особистості до незалежності, що не підвладні жодним заборонам і насиллю. Метелик з однойменного оповідання за чужою волею покинув безмежний простір лугів, степів й існував, «як хотів Іван Іванович», проте в передсмертну годину бачить себе серед неба, сонця, тепла.

Важливе значення у прозі авторки має переміщення героїв у просторі: воно зумовлює зміну їх настроїв, намірів, може використовуватися як засіб морального тиску на оточуючих або засіб протесту проти їхніх вчинків. Статичність перебування героя в певному просторі несе із собою момент відкриття істини.

Підміна просторових чинників у душі героя визначає підміну понять морально-етичного плану (оповідання «Дарочка», «Рукавички»), а драматизм у морально-етичний план життя людини здатна внести свідомо здійснена, з власної волі, зміна просторової моделі (а з нею - й усталеного способу життя).

У підрозділі 2.3. «Масштабність просторової моделі як характерна ознака художнього мислення прозаїка» з`ясовуємо, що письменниця у творенні просторової моделі, зокрема у творах «Ідеальний батько», «Душа», «За високим тином», тяжіє до узагальнень, збільшення масштабу, що є характерним для мистецького пошуку письменниці.

Володіння повнотою життя, органічне вписування героя в те середовище, у якому йому доводиться існувати, Л. Яновська, як правило, співвідносить із найширшим просторовим масштабом. Важливо, що зміна просторової парадигми, просторового масштабу має виняткове значення в житті героїні оповідання «Злодійка Оксана»: дитинство і юність Оксани минають у оселі дядька Максима; материнство, а з ним - і новий етап її життя - приходить до неї в хаті тітки Горпини та за роботи на баштані. Іншу якість існування приносить перебування її в оселі прасола, котрий найняв Оксану за мамку для своєї дитини. Замкненість просторової моделі означає загрозу життю героїні. Художньо моделюючи особливості масштабу просторової парадигми існування Оксани, письменниця увиразнює смислові, морально-етичні та емоційні чинники твору.

У зображенні просторового масштабу в оповіданні «Смерть Макарихи» Л. Яновська замикає буття Тетяни в простір убогої оселі, тим самим сигналізуючи читачеві не лише про неможливість героїні покинути цей простір (вона розмикає його лише у спогадах), а й неспроможність повернутися до життя.

Із найширшим просторовим масштабом письменниця співвідносить володіння повнотою життя, поєднання героя із тим середовищем, у якому йому доводиться існувати; натомість замкненість просторової моделі означає занапащеність життя персонажа; втрата просторового масштабу вносить дисбаланс у його існування, переводить його онтологічний статус в інший вимір.

Іноді Л. Яновська вдається до зображення масштабів простору як значної кількості того, що має довжину та ширину, із суто гротескною метою: так, скажімо, маючи багато всілякого добра, пан (оповідання «Душа») переживає, і він у цьому переконаний, велику скруту. Навпаки, зменшення масштабу простору, наявність оберненої градації в зображенні простору (від більшого до меншого) приносить із собою гумористичну ноту в оцінку героя твору.

Велике значення (часто прогностичного або навіть і символічного характеру) має в письменниці окремий локус, окрема деталь, подана в масштабі простору. Очевидним зменшенням та ущільненням, а то й зникненням масштабу вона оприявнює свідоме обмеження героєм життєвого простору.

Масштаб вчинку окремої особистості в Л.Яновської завжди постає співвіднесеним із масштабом навколишнього простору. Чинник якості, чинник значущості індивідуальності авторка вибудовує за орієнтиром, що його визначає простір. Кардинальні зміни в життєвому просторі особистості, переконана письменниця, вносять зміни не меншого значення й у масштаб існування людини. За екстремальних випадків утрати співмасштабності ці зміни ведуть до загибелі особистості. Масштабність просторової моделі в житті героїв творів Л. Яновської визначає ціннісну парадигму їхнього життя: співвимірність існування героя із значним масштабом стає для нього запорукою здійснення життєвої програми, можливістю самореалізації, засобом співвіднесення з високими морально-етичними цінностями.

У третьому розділі «КОГЕРЕНТНІСТЬ ТЕМПОРАЛЬНОЇ ТА ПРОСТОРОВОЇ ПАРАДИГМ У ТВОРАХ ПИСЬМЕННИЦІ” науково осмислюються категорії часу і простору, які у творчому досвіді Л.Яновської є важливим елементом конструкції художнього твору та засобом психологічної характеристики персонажів.

Кожна з цих категорій, маючи певне значення, виявляється здатною, відповідно до її пріоритетності в художніх завданнях письменниці, нести більше або менше навантаження в системі виражальних і зображальних засобів. Наявна в її прозі й інша модель підходу до вирішення художніх проблем: поєднання часової та просторової парадигм як засобу комплексного вирішення творчих завдань. Суть цього підходу полягає не в своєрідному злитті часопросторових чинників, що їх М. Бахтін визначає як хронотоп, а в залученні часового і просторового факторів для поглибленого сприйняття системи образів твору та вирішення в ньому низки ідейно-художніх завдань. Скажімо, розумінню спектру почуттів, що вирують у душі героя оповідання «На обрії (перед монументом)», моделюючи характер якого, Л. Яновська вдається до залучення просторової та часової сфер. Час тут існує як уточнювальний момент, а координати простору, когеруючись із темпоральною парадигмою, поглиблюють і увиразнюють буття героя в системі часу.

У підрозділі 3.1. «Часопросторові координати як сфера реалізації героїв Л. Яновської» увага зосереджується на вивченні побудови часопросторової парадигми з урахуванням її когерентності у творах письменниці, що дозволяє явити буття в єдності різних форм, визначити наявний між ними внутрішній взаємозв'язок, а також притаманні цим формам універсальні чинники з конструкцією, здатною забезпечити цілісність сприйняття людиною довколишнього світу («Як вони її почепили (оповідання баби Саломеї)», «Трагедія щирого приятеля», «Чужий», «Правда», «Милосердя Господнє», «Труна», «Мій роман»).

Поєднання моделі часу і простору забезпечує зміни в онтологічному статусі персонажа, виявляються настільки непрогнозованими, наскільки й неминучими для нього.

Зверненням до різних чинників часу й простору, різних складових цих категорій Л. Яновська демонструє можливість осягання героєм твору якісно нового життєвого етапу, зміни в його статусі існування. Зв'язок простору і часу сприяє виявленню того, що деструктурує існування «пересічної» особистості.

Єдність часопросторової парадигми забезпечує у творах письменниці не лише характеристику певної особистості, але й допомагає їй акцентувати на світорозуміннні героя, розкрити його взаємозв'язки з іншими персонажами, а також виявити певні закономірності в його існуванні, активізувати поведінку, продемонструвати у вчинках головних героїв типове при їх індивідуальному життєвому досвіді.

Когерентність часової та просторової моделей дозволяє письменниці визначити спільне бачення персонажами певного явища, з'ясувати, що саме об'єднує їх. Водночас завдяки когерентності відбувається нюансування психологічної характеристики героїв, акцентування на їхніх почуттях, ставленні один до одного, прогнозується характер стосунків персонажів у майбутньому, їхні моральні пріоритети, а також окреслюється вирішення проблем співвіднесеності пріоритетів окремої особистості й громади. Парадигма часу і простору дає можливість письменниці увиразнити морально-етичну оцінку героїв, яких вона свідомо не ідеалізує.

У підрозділі 3.2. «Когерентність соціального часу і простору в прозі письменниці» обґрунтовується, що часопросторова парадигма творів Л.Яновської, зокрема повісті «Городянка», дозволяє глибше осягнути доробок письменниці з усім багатством художніх образів, а також означити мотивацію їх вчинків та глибину і складність, особливість характеру українського народу на певному історичному етапі.

За допомогою часової та просторової парадигм Л. Яновська не лише формує світобачення своїх героїв, у якому цілісного характеру набуває їхнє духовне життя, визначає їхні моральні пріоритети та вирішує проблему місця і ролі особистості в суспільстві, увиразнює морально-етичну оцінку героїв (повість «Мій роман»), історично зумовлений спосіб їх мислення і дії. При цьому письменниця, на думку І. Франка, як то й притаманно митцеві, що об'єктивно кореспондує у свою творчість дійсність, бачить мету мистецтва в правдивому її показі, хоча й і з певними суперечностями. Л. Яновська визначає своє бачення героя таким, яке найбільшою мірою відповідає суті його життя. Образи її оповідань і повістей, вважаємо, цілком об'єктивно й художньо переконливо відтворюють і людину, і характер епохи, що репрезентовані нею.

Висновки

У Висновках узагальнені результати дослідження світоглядної парадигми героїв Л. Яновської. Темпоральна модель буття її героїв дає можливість виявити в оповіданнях і повістях письменниці явища психологічного, естетичного, а також культурного характеру, тобто, те, що становить і феномен її творчості, і сутність її світобачення. Ця модель працює на глибше сприйняття змістової характеристики творчості Л. Яновської, стаючи важливим показником її творчості, ідейно-смислової структури, складовою розуміння образної системи творів, встановлюючи таку взаємодію означених явищ, що дозволяє характеризувати буття через час у багатьох його вимірах.

Своєрідністю художнього світу Л. Яновської є, на нашу думку, характер поєднання моделі часу і простору, що увиразнює особистісний, індивідуальний внесок письменниці в оцінку реальності, своєрідність художнього осмислення екзистенційного плану існування героя її творів.

Часопросторова модель у прозі письменниці дає можливість з'ясувати художню реалізацію особливостей реального світу, об'єктивно здійснити дефініцію творчого «почерку» митця й художньої своєрідності системи образів української літератури означеної доби.

За допомогою поєднання часової та просторової парадигм Л. Яновська формує бачення світу своїх героїв, у якому надається перевага духовному в людському житті, а світосприйняття персонажів здатне постати цілісним, невідривним від буття, що визначає моральні пріоритети цих героїв та вирішує проблему співвіднесеності пріоритетів окремої особистості й громади.

Світоглядна парадигма героїв Любові Яновської відбиває специфіку авторських поглядів на світ. Письменниці особливо близькі образи жінок, що прагнуть самореалізуватися, проте здебільшого не досягають бажаної мети через зовнішні обставини, що виявляються сильнішими від їхньої волі. Детермінованість долі героїнь соціальними обставинами художньо реалізується в багатьох оповіданнях.

Парадигма часу і простору дозволяє письменниці, яка у своїй творчості звертається до художнього відображення типових настроїв найширших кіл народу, не лише моделювати життя представника народної культури, а й увиразнювати морально-етичну оцінку героїв завдяки історично визначеному способу їх мислення і діям, об'єктивно кореспондуючи у свою творчість дійсність, не ідеалізуючи свого героя, об'єктивуючи свою позицію, що найбільше відповідає реаліям життя. Саме тому образи творів Л. Яновської є художньо довершеними, вони відтворюють як людину, так і характер епохи кінця XIX - початку XX століть.

Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях

1. Тішкіна О. Категорія простору в системі художнього досвіду Л. Яновської-прозаїка / Олена Тішкіна // Література. Фольклор. Проблеми поетики: збірник наукових праць; [редкол.: А. В. Козлов (відповідальний редактор) та ін.]. - К.: Твім інтер, 2008. - Вип. 31. - Ч. 1. - С. 697-705.

2. Тішкіна О. Чинник темпоральності в текстовій парадигмі оповідань Л. Яновської / Олена Тішкіна // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): зб. наук. праць. - Вип. 9. - Дніпропетровськ: Пороги, 2009. - С. 153-160.

3. Тішкіна О. Часопросторова модель художнього мислення Любові Яновської /Олена Тішкіна // Література. Фольклор. Проблеми поетики: збірник наукових праць; [редкол. А. В. Козлов (відповідальний редактор) та ін.]. - К.: Твім інтер, 2009. - Вип. 32. - Ч. 1. - С. 692 - 703.

4. Тішкіна О., Біляцька В. М.Драй-Хмара про чинники прози Л.Яновської / Олена Тішкіна, Валентина Біляцька // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філол. науки, Вип. 19. - Кам'янець-Подільський, 2009. - С. 123-127.

5. Тішкіна О. Темпоральна парадигма у групуванні персонажів прози Л. Яновської /Олена Тішкіна //Літературознавчі студії, Вип. 24. - К: КНУ. «Видавничій Дім Дмитра Бураго», 2009. - С - 413 - 418.

6. Тішкіна О. Часопросторова когерентність у сфері буття героїв «малої прози» Любові Яновської / Олена Тішкіна // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філол. науки, Вип. 21. - Кам'янець-Подільський, 2010. - С. 176 - 180.

Анотація

Тішкіна О.М. Світоглядна парадигма героїв прози Любові Яновської. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація є цілісним дослідженням оповідань і повістей Любові Яновської, у яких уперше в українському літературознавстві визначається темпоральна модель буття героїв прози авторки як чинник, що дає можливість виявити явища психологічного, естетичного, а також культурного характеру, тобто те, що становить і феномен творчості письменниці, і сутність її світобачення.

З'ясований вплив цієї моделі на поглиблене сприйняття змістової характеристики творчості Л. Яновської, розуміння образної системи творів, на оцінку дійсності в контексті самого буття - макрорівень, а також на рівні онтологічної, історичної та ментальної авторської свідомості письменника - мікрорівень.

Виявлено, що за допомогою категорій простору і часу письменниця характеризує екзистенційне буття людини, її несвободу. Об'єктивний вимір часу в прозі Л. Яновської має другорядне значення, суб'єктивний - відповідає інтелектуальним, моральним та духовним зусиллям у його самоствердженні, просторові відношення дозволяють розкрити людські якості, сприяють художньому моделюванню героя.

Ключові слова: світогляд, час, простір, парадигма, темпоральність, часопросторова модель, когерентність, бутя, характер.

Аннотация

Тишкина Е.М. Мировоззренческая парадигма героев прозы Любови Яновской. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

Диссертация является целостным исследованием рассказов и повестей Любви Яновской, в которых впервые в украинском литературоведении определяется темпоральная модель героев прозы автора как фактор, который даёт возможность выявить явление психологического, эстетического, а также культурного характера - то есть, то, что и определяет феномен творчества писательницы, и сущность её мировосприятия.

Выяснено влияние этой модели на глубокое восприятие содержательной характеристики творчества Л. Яновской, понимание образной системы её произведений, на оценку действительности в контексте самого бытия - микроуровень а также на уровне онтологического, исторического и ментального сознания автора - макроуровень.

Определено, как при помощи категорий пространства и времени писательница характеризует экзистенциальное измерение существования человека, его несвободу. Объективное художественное измерение времени в прозе Л. Яновской имеет второстепенное значение, субъективное - отвечает интеллектуальным, моральным и духовным усилиям в самоутверждении героя, пространственные отношения позволяют раскрыть человеческие приоритеты, способствуют художественному моделированию героя.

Ключевые слова: мировоззрение, время, пространство, парадигма, темпоральность, пространственно - временная модель, когерентность, бытие, характер.

Summary

Tishkina O.M. World outlook . paradigm of Lyubov Yanovska's characters in her prose works. - Manuscript.

A dissertation for a Candidate of Philological Science degree in speciality 10.01.01 - Ukrainian Literature. - Oles Honchar Dnipropetrovsk National University. - Dnipropetrovsk, 2010.

The dissertation is an integral investigation of Lyubov Yanovska's prose works, in which for the first time in Ukrainian literary criticism is a temporal model of the characters' being is defined as a factor revealing the phenomena of psychological, aesthetic and cultural nature, i.e. the essence of the writers' creative activity, the essence of her world outlook.

Ascertained in the work is the influence of this temporal model on the profound perception of the content characteristic of Lyubov Yanovska's prose, understanding of the image system in the writer's works and on the evaluation of the reality in the context of being itself (macro-level), as well as at the level of the author`s ontological, historical and mental understanding (micro-level). The present study also reveals the capability of L. Yanovska's fiction to combine the temporal model of the sequence in the development of a plot with the temporal model of the author and the reader as well as with an interpretation of content, thematic and structural - systematic aspects of the artistic time. In Lyubov Yanovska's prose the time is not associated with constant, regular and equal periods that are subjects to some definite measurement; the time perception by the writer's personages is based on spontaneity, arbitrariness, dependence on the outer or inner character of the actions and causes proving the relativity of the time in world outlook model of Lyubov Yanovska's characters.

Determined in the dissertation is the way how the author, using categories of space and time, characterizes the existential essence of a person`s existence, his or her lack of freedom. Objective measuring of the time is not a priority in the life of L. Yanovska's characters. Subjective measuring of time in a character`s life reveals the intellectual, moral and spiritual effort in their self-realization. Important for their time paradigm is not the calendar period, the exact numerical calculation of time, but the arbitrary form of the person`s correlation with a definite measuring of time, which does not lose a touch with the reality; at the same time the artistic time is a very important plot and content factor in creating a model of the imagery system as well as peculiarities of the author's style.

Substantiation has been given to the question why Lyubov Yanovska models the thopos according to the localization or, vice versa, according to an extension of space model, and how this approach allows her to ensure the content meaning in the portrayal of the outside world and emphasize a general characteristic of a personage, accent the author`s position in evaluating the space being of the subject, on the way the prose writer connects changes in moral and ethical being of a character with a factor of space. The space in Lyubov Yanovska`s works has physical, spiritual, moral qualities, which helps the writer, using the space concept, to reveal people's qualities, facilitate artistic modeling of a character, being the means of such modeling. The space has an ability not only to be in connection to its constituents, but also to be determined in the framework of a person`s behavior.

Based on the analysis of definite texts we state that the connection between the model of time and space provides for drastic, cardinal changes in the character`s ontological status in Lyubov Yanovska`s works; these changes are not planned, but at the same time they are unavoidable, and the unity of the time-and-space paradigm is a means of creating not only essential defining characteristics of a personality but also the community on the whole.

It has been proven that by uniting the time and space paradigms Lyubov Yanovska defines moral priorities of her characters as well as addresses the problem of correlation of individual priorities of a person and the community, underscores moral and ethical characteristic of her personages.

Key words: world outlook, time, space, paradigm, temporality, time-and-space modal, coherence, being, character.

Размещено на Allbest.ru