Хронотоп дороги у творчості М.В. Гоголя: семантика і художні функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 821.161.1-311.4“18”:81'37(043.3)

ХРОНОТОП ДОРОГИ У ТВОРЧОСТІ М. В. ГОГОЛЯ:

СЕМАНТИКА ТА ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ

10.01.02 - Російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КОРКІШКО ВІКТОРІЯ ОЛЕГІВНА

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі слов'янських літератур Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Михед Павло Володимирович,

завідувач відділу слов'янських літератур,

Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка

НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович, професор кафедри зарубіжної літератури, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара;

кандидат філологічних наук, доцент Зябрєва Галина Олександрівна, доцент кафедри російської та зарубіжної літератури, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

Захист відбудеться “22” березня 2011 року о “10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 у Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “21” лютого 2011 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. В. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З другої половини ХХ століття в колі наукових зацікавлень літературознавців важливе місце посідає аналіз часопросторових координат літературного тексту, що сприяє глибшому розумінню художньої природи літературного твору. Актуальним для сучасного літературознавства залишається й питання визначення специфіки хронотопу дороги як одного з основних елементів часопросторової організації тексту.

Хронотоп дороги відіграє важливу роль у творчій спадщині Миколи Гоголя. Саме слово «дорога» в прозових творах та епістолярії письменника вживається 368 разів (4 - у поемі «Ганс Кюхельгартен», 44 - у збірці повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», 60 - у «Миргороді», 14 - у «Петербурзьких повістях», 110 - у «Мертвих душах», 40 - у «Вибраних місцях із листування з друзями», 96 - у листах). Широко відомою є цитата із «Мертвих душ», що оспівує дорогу: «Какое странное, и манящее, и несущее, и чудесное в слове дорога! И как чудна она сама, эта дорога …»   Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений : [В 14 т.] / Н. В. Гоголь. - М.; Л. : АН СССР, 1937-1952. - Т. VI. - 1951. - С. 221. Далі посилання на це видання в тексті - том, сторінка. . Протягом усього життя Микола Гоголь звертався до дороги як до порятунку (від життєвих незгод, фізичної недуги, нападів меланхолії, душевного спустошення), до джерела творчого натхнення та засобу пізнання життєвих явищ. Хронотоп дороги пронизує всю творчість письменника, виконуючи різні функції: від зображальної, номінативної функції в першому поетичному творі «Ганс Кюхельгартен» до основного елемента сюжетно-композиційної, ідейно-змістової та часопросторової організації тексту поеми «Мертві душі» та символіко-метафоричної функції у «Вибраних місцях…».

У формуванні об'єктивного й цілісного уявлення про творчість Миколи Гоголя видається важливим вивчення художньої природи й художньої функції хронотопу дороги у його творчості, що досі не було предметом спеціального вивчення.

Отже, актуальність дослідження зумовлюється відсутністю системного літературознавчого аналізу хронотопу дороги та його значенням у художній організації гоголівських текстів, необхідністю вивчення феномену дороги як складової свідомості Миколи Гоголя, а також дослідження семантики й художніх функцій хронотопу дороги у творчій спадщині письменника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планової теми «Гоголівський текст у літературно-критичній думці ХІХ-ХХ ст.» відділу слов'янських літератур Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Тему дисертації затверджено Вченою радою Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 5 від 13 березня 2008 р.) та схвалено науково-координаційною радою з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 130 від 4 лютого 2010 р.).

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей часопросторових координат дороги у творчості Миколи Гоголя, визначенні семантичного поля та художніх функцій хронотопу дороги в його спадщині.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

здійснити огляд бібліографічних джерел з проблем функціонування хронотопу дороги у творах Миколи Гоголя;

охарактеризувати специфіку феномена хронотопу дороги та його значення в художній організації тексту;

проаналізувати фольклорну основу хронотопу дороги у творах Миколи Гоголя;

розкрити специфіку зображення межового простору в прозі письменника;

розглянути характеротворчу функцію хронотопу дороги у творчій спадщині митця;

дослідити роль хронотопу дороги як елемента композиційної будови творів Миколи Гоголя;

здійснити аналіз та окреслити біблійну символіку архетипу дороги в житті й творчості письменника.

Об'єктом дослідження є прозові твори Миколи Гоголя (збірки повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» й «Миргород», цикл «Петербурзькі повісті», поема «Мертві душі»), епістолярій і духовна проза письменника («Вибрані місця із листування з друзями» та «Авторська сповідь»).

Предмет дослідження - часопросторові координати дороги, семантика й художні функції хронотопу дороги, а також засоби його метафоризації у творах Миколи Гоголя.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на використанні історико-типологічного та описового методів із застосуванням елементів культурологічних та компаративних студій. При написанні першого розділу застосовано загальнонаукові методи систематизації матеріалу. Описовий метод у сполученні з типологічним дозволив визначити специфіку хронотопу дороги та його значення в художній організації тексту. У другому розділі дисертації для аналізу стійких ознак і властивостей хронотопу дороги у творах Миколи Гоголя використано системний підхід і типологічний метод дослідження. Елементи психологічного аналізу слугували осмисленню сюжетно-композиційних ознак і характерів персонажів, розкритих у тексті за допомогою хронотопу дороги. Культурно-історичний метод забезпечив вивчення художньої прози Миколи Гоголя як явища конкретної історико-літературної епохи.

Теоретико-методологічною основою дисертації є праці з історії та теорії літератури українських і зарубіжних літературознавців: Ю. Я. Барабаша, М. М. Бахтіна, Г. Башляра, М. Я. Вайскопфа, В. О. Воропаєва, А. Х. Гольденберга, Г. О. Гуковського, А. Я. Гуревича, І. П. Золотуського, О. І. Карпенка, О. С. Киченка, В. Ш. Кривоноса, Н. Є. Крутікової, Н. А. Лисюк, Д. С. Лихачова, Ю. М. Лотмана, Ю. В. Манна, В. М. Марковича, І. І. Меркулової, П. В. Михеда, В. М. Топорова та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше системно досліджено феномен хронотопу дороги та його значення в художній організації гоголівських текстів; охарактеризовано специфічні риси зображення межового простору у творчості Миколи Гоголя; розкрито характеротворчу функцію хронотопу дороги; визначено специфіку й символіку архетипу дороги у художній свідомості Миколи Гоголя; більш повно й системно висвітлено фольклорну основу хронотопу дороги у творчості письменника, особливості часопросторових координат Невського проспекту в «петербурзькому тексті» Миколи Гоголя, а також композиційну роль хронотопу дороги в поемі «Мертві душі».

Практичне значення одержаних результатів: матеріали дисертації можуть бути використані у вузівських курсах з історії російської літератури, при вивченні проблем українського гоголезнавства, при написанні підручників з історії російської літератури та при підготовці спецкурсів і спецсемінарів для студентів гуманітарних спеціальностей.

Особистий внесок здобувача. Засадничі ідеї та висновки роботи належать автору дослідження. Цитатне використання результатів інших наукових робіт оформлено відповідними посиланнями. Публікації написано здобувачем одноосібно.

Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях відділу слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, а також на наукових конференціях і наукових читаннях, зокрема: Міжнародній науковій конференції «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ, 15-16 вересня 2008 р.), ІХ Міжнародних Гоголівських читаннях «М. Гоголь: витоки творчості» (Полтава, 9-11 березня 2009 р.), Х Міжнародній науковій конференції «Творча спадщина Миколи Гоголя і сучасний світ» (Ніжин, 13-15 травня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції «Місто-як-текст: літературні проекції» (Бердянськ, 10-11 вересня 2009 р.), І Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми філології: мовознавство, літературознавство, методика викладання філологічних дисциплін» (Маріуполь, 23 квітня 2010 р.), Міжнародній науковій конференції «Мариністика в художній літературі» (Бердянськ, 9-10 вересня 2010 р.), Міжнародній Інтернет-конференції «Українська література і загальнослов'янський контекст» (Бердянськ, 16-18 квітня 2008 р.), VІІІ Всеукраїнській науковій конференції «Слобожанщина: літературний вимір» (Луганськ, 12 лютого 2010 р.), а також на наукових читаннях «Інтертекстуальний вимір літературної творчості Григорія Сковороди» (Бердянськ, 6 грудня 2007 р.), «Полемічна література в контактно-генетичних зв'язках і типологічних сходженнях» (Бердянськ, 11 грудня 2008 р.), «Дмитро Чижевський з погляду сучасності» (Бердянськ, 17 грудня 2009 р.), «Поетика творчості М. В. Гоголя» (Бердянськ, 22 травня 2009 р.), «Класична пластика і контур строгий, і логіки залізна течія…» (Бердянськ, 13 травня 2010 р.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 6 статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів і списку використаних джерел, що нараховує 232 позицій. Загальний обсяг роботи становить 183 сторінки друкованого тексту. Основний текст дисертації викладено на 162 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання роботи, визначено основні методи дослідження, його предмет і об'єкт, висвітлено зв'язок теми дисертації з науковими програмами та планами організації, у якій її виконано, аргументовано наукову новизну й практичну цінність отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі роботи - «Феномен хронотопу дороги та його значення в художній організації тексту» - систематизовано й поглиблено дослідження літературознавчого поняття «хронотоп дороги» у творчості Миколи Гоголя, визначено його характерні риси і продуктивність.

У підрозділі 1.1. «Проблема визначення хронотопу дороги у творчості Миколи Гоголя в сучасному літературознавстві: історіографія питання» проаналізовано наукову літературу за темою дослідження. У сучасній літературознавчій науці творчість Миколи Гоголя досить ґрунтовно досліджена як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Проблема хронотопу дороги в художній спадщині Миколи Гоголя частково розглядається у працях Юрія Лотмана (розмежування понять «дорога» й «путь», класифікація персонажів на «героїв шляху» й «героїв степу», вказівка на образ дороги та трійки в «Петербурзьких повістях»), Анни Єлістратової (семантика образу дороги як життєвого шляху, суб'єктивність образу дороги, зауваження про сюжетну й композиційну функцію образу дороги в «Мертвих душах»), Юрія Манна (наявність «подорожньої плутанини» в ранніх повістях і «Мертвих душах», осмислення елементів шахрайського роману в жанрово-композиційній організації поеми, семантичний поділ образу дороги на «прямий» і «кривий» шляхи), Олексія Карпенка (зазначення фольклорної основи образу дороги в «Мертвих душах»), Олександра Киченка (наявність у міфопоетичній часопросторовій моделі «Вечорів…» поетичних мотивів шляху, дороги, подорожі та чарівного переміщення) та Ірини Меркулової (присутність чарівного і реального хронотопу дороги та «дороги душі» в ранній творчості Миколи Гоголя, розподіл хронотопу дороги на «вимірні» й «невимірні» його підвиди, наявність образів-супутників, а також окреслення художніх засобів змалювання дороги в «Мертвих душах»).

Проте в літературознавстві немає системного дослідження семантики й художніх функцій хронотопу дороги у творчості Миколи Гоголя, що є предметом цієї дисертації.

У підрозділі 1.2. «Часопростір як формотворча категорія художнього тексту» систематизовано дефініції художнього хронотопу, виявлено специфіку його втілення та основні художні функції у літературному творі. Хронотоп, за Михайлом Бахтіним, позначає взаємозв'язок часових та просторових координат художнього тексту, при цьому літературознавець у художньому хронотопі виділяє найважливішу й найбільш значущу його частину - художній час, що позначилося й на визначенні терміну (часопростір). Історики і теоретики літератури в залежності від напрямку й кола своїх наукових зацікавлень позначали домінантні риси художнього простору в літературному творі: абстрактність і матеріальність (Платон); символічність (Павло Флоренський); аксіологічність та психологічність (Гастон Башляр); абстрактність і суб'єктивність (Мартін Гайдеггер); як важливого елементу ініціації (Володимир Пропп). Утворення просторової класифікації, виокремлення таких видів художнього простору, як крапковий, лінеарний, плаский та об'ємний, а також обумовлення горизонтальної та вертикальної направленості лінеарного й плаского типів простору належить Юрію Лотману. Взаємозумовленість простору та тексту обґрунтовано Володимиром Топоровим.

Художній простір літературного твору конкретизується та реалізується, набуває свого семантичного й формального значення через предмети, що його наповнюють, останні визначають межі художнього простору. Художній простір моделює соціальні, етичні, політичні, національні, часові та інші зв'язки в картині світу, тому простір художнього твору є складовою моделі світу певного письменника.

У культурі та літературі поняття часу існує невід'ємно від поняття його направленості. В історії світової культури наявне розуміння часу як циклічного, повторюваного у вічності (міфічне розуміння часу). У ранній християнській філософії (Св. Августин Аврелій) зароджується уявлення про час як ентропійний процес. У культурі й літературі Нового часу поширюється думка, що час має лінійну структуру і є прогресивно спрямованим. У к. ХХ - поч. ХХІ ст. з'являється новий хронотоп - віртуальний безмежний простір і час.

Художній хронотоп має такі властивості:

охоплює всі сторони художнього твору (впливає на ідейно-художню специфіку тексту, композиційну структуру, висвітлення художнього образу у творі);

за своїми функціями в літературному творі поділяється на сюжетний хронотоп, авторський хронотоп, соціально-історичний хронотоп, фантастичний хронотоп, зовнішній хронотоп, внутрішній хронотоп персонажів і т. д.;

взаємозв'язок і взаємозалежність із літературним родом і жанром.

У підрозділі 1.3. «Особливості часопросторової моделі дороги» досліджено типологічні ознаки хронотопу дороги, проаналізовано особливості втілення та функціонування часових і просторових визначень дороги в художньому тексті.

Хронотоп дороги позначає взаємозв'язок просторових і часових визначень дороги в літературному тексті (Михайло Бахтін). Він має вагоме значення в літературі: у фольклорі реалізується як метафора життєвого шляху або його частини; відіграє важливу роль у композиції античного й середньовічного романів; є одним з основних символів у давніх руських текстах; стає композиційним стрижнем лицарського роману, паломницької літератури, роману подорожей, подорожніх нарисів і записок; є основною формотворчою частиною пригодницького, філософського та соціально-утопічного романів.

У ході дослідження визначено, що хронотоп дороги в гоголівських текстах має такі ознаки:

полісемантичність (дорога у прямому значенні, метафоризація дороги як життєвого шляху людини, життєвого вибору, манери поведінки, духовного розвитку тощо);

символічність (існування біблійної символіки та архетипних моделей дороги);

наявність горизонтального і вертикального векторів (фізичної дороги та дороги у небесний й інфернальний світи);

взаємозв'язок із хронотопом дому (ці два часопростори є одним із найважливіших протиставлень у поетиці художнього твору. Однак просторові координати дому прямо протилежні просторовим визначенням дороги: якщо дім уособлює собою внутрішній світ людини, то дорога - це зовнішній світ; світ, котрий впливає на долю людини, її становлення як особистості та вибір свого життєвого шляху);

тісні типологічні зв'язки з хронотопами порогу, мосту, дверей та дзеркала, обумовлені символікою межі та двостороннього переходу (із хронотопом порогу, мосту, дверей, дзеркала пов'язаний символ двостороннього переходу між двома просторами: внутрішнім і зовнішнім, закритим і відкритим, локальним і глобальним, «своїм» і «чужим». Часо-просторові координати порогу, мосту, дверей, дзеркала є символом кордону між цими світами, що семантично наближує їх до хронотопу дороги);

у літературному тексті виконує сюжетотворчу, формотворчу, жанротворчу, характеротворчу й символічну художні функції.

Хронотоп дороги впливає на динаміку характеру героя художнього твору та є одним із основних чинників його часопросторової організації. За своєю метафоричною функцією поділяється на горизонтальну (фізична дорога у світі людей) і вертикальну (дорога в небесний та інфернальний світи, шлях душі) дорогу. Це обумовило процес сакралізації хронотопу дороги як вертикального руху, що несе семантику духовного, соціального й інтелектуального розвитку.

У другому розділі дисертації - «Хронотоп дороги та його функції у творчості Миколи Гоголя» - визначено специфічні риси, семантику та художні функції хронотопу дороги в художній прозі Миколи Гоголя.

У підрозділі 2.1. «Фольклорна основа хронотопу дороги у творах Миколи Гоголя» доведено, що у формально-поетикальному плані хронотоп дороги у творчій спадщині Миколи Гоголя базується на основі образу дороги-шляху у фольклорних творах. Зацікавленість народною поезією та народним побутом зародилася в Миколи Гоголя в юнацькі роки, і протягом усього життя письменник звертається до мотивів, сюжетів, образів усної народної творчості. Доказом цього твердження можуть служити зібрані письменником етнографічні матеріали, статті, замітки й висловлювання про народну поезію й народний побут, задум створення історії Малоросії, головним матеріалом для якої мали стати народні пісні й думи, а також відомі листи Миколи Гоголя до матері з проханням надсилати відомості про народні обряди, свята, давні легенди, анекдоти, описи народних костюмів і побуту (Х, 138-142; Х, 145-151; Х, 165-168 і т. д.).

Мотив дороги знаходить своє втілення у багатьох фольклорних жанрах. В усній народній творчості цей мотив має широкі зображальні можливості - від змалювання внутрішнього світу героя (у ліричній пісні, баладі) до відтворення епічно великих сюжетних картин (у билині, думі). У творах Миколи Гоголя, як і у фольклорі, дорога нерідко пов'язана з проявами «нечистої сили», співвідноситься з мотивом пошуку скарбу, який міфологічно пов'язаний із подорожжю в «інший» світ, продажем душі та інфернальними провідниками в потойбіччя.

У творчості письменника поєднуються два типи казкової дороги: 1) умовно-реальний, де підкреслюється тривалість шляху, стомлюваність героя, повідомляються побутові деталі й подробиці; 2) фантастичний, у якому шлях швидкий і легкий, характеризується відсутністю навіть мінімальної побутової деталізації. Дорога у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» може бути як реальною, так і чарівною, а також поєднувати в собі ці дві ознаки. Дорога в інтерпретації Миколи Гоголя включає в себе реальні топографічні назви (Сорочинці, Миргород, Диканька, Київ, Петербург), реалістичні деталі й описи та, водночас, є фантастичною за засобом її подолання (політ Вакули верхом на чорті, поїздка Хоми Брута на відьмі, політ діда на диявольському коні в «Зниклій грамоті») та за пунктом її призначення - «іншим», ірреальним світом.

Дорога та подорожні зустрічі у творах Миколи Гоголя, як і у фольклорі, впливають на розвиток сюжетної лінії в повістях і вирішують подальшу долю героїв. Хронотоп дороги передає внутрішній стан персонажів, є засобом авторської іронії, способом розширення простору й часу, елементом композиційної структури, ланкою сюжетної лінії та особливою формою художнього простору. Так, думки й сподівання Тараса Бульби та його синів розкриваються дорогою, під час подорожі на Січ; застереження Пульхерії Іванівни від поїздки гостя «такою позднею порою» «в такую дальнюю дорогу!», у той час як насправді «гость обыкновенно жил в трех или четырех верстах езды от них» (ІІ, 25), характеризує Пульхерію Іванівну та Афанасія Івановича як людей чуйних і гостинних і виражає іронію автора щодо спокійного розміреного життя старосвітських поміщиків; у повісті «Сорочинський ярмарок» саме на дорозі в містечко Сорочинці відбувається зустріч головних героїв, яка є зав'язкою твору; зустріч із Утопленицею в «Майській ночі» допомагає Левку вирішити суперечку з Головою та сприяє одруженню з коханою Ґалею і т. д.

У підрозділі 2.2. «Специфіка зображення межового простору у творчій спадщині письменника» досліджено феномен межового простору, часопросторову характеристику та специфічні риси його втілення у творчості Миколи Гоголя. У творах митця хронотоп дороги створює межовий простір, кордон між «своїм» та «чужим» світами, який характеризується такими ознаками:

непроникність, непрохідність межі як основний засіб застереження героя та спосіб опору інфернального світу від вторгнення чужака, що втілюється в прийомі художньої деталізації (зображенні заростей, шипів, непролазних хащів, темряви тощо);

залежність повернення / неповернення героя до «свого» простору від взаємодії з представниками потойбічного світу (подолання / не подолання ним нечистої сили): в українських повістях Миколи Гоголя простежується поділ героїв на свідомих (Петро Безродний, Левко, Вакула, дід із «Зачарованого місця») і несвідомих (дід із повісті «Зникла грамота», Катерина із «Страшної помсти», Хома Брут («Вій»)) «союзників» інфернальних істот;

наявність провідників героя в інший світ: для Петра Безродного таким провідником стає Басаврюк («Вечір напередодні Івана Купала»); Левка у світ русалок відряджає панночка («Майська ніч»); шлях до пекла дідові підказує шинкар («Зникла грамота»); мимовільним помічником Вакули стає чорт («Ніч перед Різдвом»); до світу інфернальних істот «затягає» Хому Брута панночка («Вій»).

Необхідно зауважити, що перехід дороги-межі у творах Миколи Гоголя детермінований певною метою: жага збагачення («Вечір напередодні Івана Купала», «Зачароване місце»), повернення важливого документа («Зникла грамота»), допомога ближньому («Майська ніч»), бажання одружитися з коханою дівчиною («Ніч перед Різдвом», «Тарас Бульба»), виконання обов'язку («Вій», «Тарас Бульба»).

Для кожного персонажа повістей Миколи Гоголя Невський проспект стає проміжною ланкою між «своїм» і «чужим» світами. Зокрема, для Чарткова ця вулиця стає серединним місцем між істинною творчістю та роботою на замовлення, Піскарьов балансує на межі дійсності та уяви, для майора Ковальова та Акакія Акакійовича Башмачкіна Невський проспект - прикордонний простір між високим і низьким становищем у суспільстві, вищими й нижчими чинами, реальністю та містикою.

У «Мертвих душах» хронотоп дороги виступає межовим простором між хронотопами того чи іншого дому (маєтку, який втілює особистий локус поміщика). Перетинаючи цю межу, Павло Іванович Чичиков змінює свою поведінку відповідно до характеру кожного хазяїна задля досягнення своєї мети.

У підрозділі 2.3. «Характеротворча функція хронотопу дороги у творчості Миколи Гоголя» проаналізовано подорожній пейзаж як засіб вираження внутрішнього світу персонажів, а також вплив часопросторових координат дороги на динаміку характеру героїв.

Хронотоп дороги у творах Миколи Гоголя виконує характеротворчу функцію - крізь призму подорожнього пейзажу розкривається характеристика персонажа, здійснюється зображення психічного стану героя. При цьому в ранній творчості письменника названа функція хронотопу дороги має епізодичний характер. Так, у повісті «Страшна помста» опис дороги під час невдалої втечі чаклуна від прокляття передає психічний стан жаху й страждання героя; у повісті «Тарас Бульба» під час подорожі козаків на Січ розкриваються думки та сподівання героїв. У «Петербурзьких повістях» за допомогою хронотопу дороги зображується душевний стан Акакія Акакійовича («Шинель»); образ трійки стає втіленням відчаю, душевного страждання Попріщина («Записи божевільного») і т. п. У поемі «Мертві душі» характеротворча функція стає однією з основних, адже хронотоп дороги виступає не лише як сюжетний елемент, а й як засіб розвитку характеру головного героя твору - Павла Івановича Чичикова. Автор обирає дорогу для знайомства читача з героями: дорогою письменник знайомить читача із Ноздрьовим; створюючи образи Манілова, Коробочки, Собакевича, Плюшкіна, Микола Гоголь вдається до загальних прийомів реалістичної типізації (зображення маєтку, панського будинку, портрета господаря, кабінету, розмови про міських чиновників і мертві душі), при цьому зображення маєтків, що відповідає натурі господарів, розпочинається просторовою характеристикою дороги, яка веде до них.

У підрозділі 2.4. «Особливості хронотопу Невського проспекту в “петербурзькому тексті” письменника» визначено часопросторові характеристики та особливості символіки Невського проспекту у творчості Миколи Гоголя як віддзеркалення його художнього розуміння культурної та соціальної моделі Петербурга. У «Петербурзьких повістях» дорога створює новий особливий часопростір - Невський проспект, який стає відображенням сутності всього Петербурга в соціальному, економічному й культурному вимірах. Опис Невського проспекту задає тон усьому циклу повістей - зображенню амбівалентного Петербурга, в якому дивним чином співіснують реальність і фантастика, розкоші та злидні, талант і вульгарність. Цикл відкривається однойменною повістю, яка організовує всі інші в змістовому та формальному плані. Усі визначні події в житті персонажів повістей відбуваються на головній вулиці столиці. Саме на Невському проспекті зустрічаються художник Піскарьов і поручик Пирогов; головна вулиця столиці навіяла Піскарьову мінливий образ діви, втілений у продажній жінці; на Невському проспекті, яким полюбляв гуляти майор Ковальов, відбулася його зустріч із власним носом; саме тут зривав шинелі з перехожих Акакій Акакійович.

Матеріалізацією хронотопу дороги в циклі стає головна вулиця Петербурга - Невський проспект. Ним рухається вся столиця: від жебраків до аристократів, від простих робітників до високопосадових урядовців. Петербург, за Миколою Гоголем, «разбитной малый, никогда не сидит дома», «весь шевелится, от погребов до чердака», «в байковом сюртуке, заложив обе руки в карман, летит во всю прыть на биржу или “в должность”» (VIII, 178). Це характерне узагальнення свідчить про ставлення автора до мешканців Петербурга, про його оцінку північної столиці як складного організму, що постійно перебуває у русі. Цей організм, відповідно, має свій шлях (життєвий, культурний, історичний), який складається зі шляхів усіх героїв «Петербурзьких повістей».

У хронотопі Невського проспекту гармонійно поєднуються реальний і фантастичний часопростори. Кожен проміжок часу визначається особливим просторовим наповненням, яке, у свою чергу, залежить від певної часової координати. Разом зі зміною часового відрізку змінюється й соціальне наповнення художнього простору Невського проспекту. Так, з самого ранку на тротуарах Невського проспекту можна побачити лише злиденних, жебраків, холопів, робітників, що поспішають на роботу; опівдні Невський проспект стає «педагогічним»: на вулиці з'являються гувернери та гувернантки всіх національностей зі своїми вихованцями; з другої до третьої години вулиця наповнюється дворянами, чиновниками вищих рангів, благочестивими батьками, багатіями; о третій годині - нове перевтілення - це час чиновників: титулярних, статських і надвірних радників, колежських та губернських секретарів; о четвертій годині Невський проспект пустіє, знелюднюється; як тільки сутеніє, вулиця заповнюється неодруженими хлопцями, молодими колезькими регістраторами, губернськими та колезькими секретарями.

У підрозділі 2.5. «Хронотоп дороги - композиційний стрижень поеми “Мертві душі”» досліджено роль хронотопу дороги у сюжетно-композиційній будові твору. Поема налічує одинадцять глав у першому томі, а також збережені п'ять глав другого. Усі частини «Мертвих душ» сюжетно й композиційно об'єднані мандрами Чичикова. В основі сюжетно-композиційної будови твору лежить хронотоп дороги, що є композиційним стрижнем фабульних подій і основним формотворчим елементом поеми. Подорожуючи Росією, Чичиков заводить численні знайомства, що дозволяє письменникові відтворити російську дійсність з усіх боків.

Важливе місце в поемі посідають подорожні пейзажі, які є особливим композиційним компонентом «Мертвих душ» і функціонують як фон для висловлення філософських думок і міркувань автора про сутність творчості, письменницьке призначення, долю Росії. Так в останній, одинадцятій главі поеми, опис подорожнього пейзажу переривається ліричним зверненням автора до Росії: «Русь! Русь! вижу тебя, из моего чудного, прекрасного далека тебя вижу…», у якому Микола Гоголь намагається зрозуміти причини привабливості такої «неприютной Руси» (VI, 220). Письменник говорить про свій «незбагненний» зв'язок з батьківщиною, який змушує його віддавати їй усі творчі сили, задля щасливого майбутнього якої він готовий стати пророком, відчуваючи в собі неймовірну духовну силу: «И грозно объемлет меня могучее пространство, страшною силою отразясь во глубине моей; неестественной властью осветились мои очи: у! какая сверкающая, чудная, незнакомая земле даль! Русь!..» (VI, 221). Авторське звернення до дороги втілює особисте ставлення до неї: «Боже! как ты хороша подчас, далекая, далекая дорога! Сколько раз, как погибающий и тонущий, я хватался за тебя, и ты всякий раз меня великодушно выносила и спасала! А сколько родилось в тебе чудных замыслов, поэтических грез, сколько перечувствовалось дивных впечатлений!..» (VI, 222).

Необхідно зазначити, що в поемі Миколи Гоголя наявні детальні описи дороги, у яких розкривається сама суть Русі. Так, у творі зображується «чушь и дичь» російської дороги: купини, ялинник, низенькі рідкі кущі молодих сосен, обгорілі стовбури старих, дикий верес (VI, 21), непримітні міста, що стирчать серед рівнин (VI, 220), які відкривають дикість, неприборканість, недоглянутість і незатишність Русі.

Хронотоп дороги як формотворчий чинник «Мертвих душ» наближає поему до жанрових модифікацій авантюрного (мотив мандрів головного героя, що складає основу сюжету; мотив зустрічі на великій дорозі; релігійно-філософська та соціально-політична проблематика), авантюрно-побутового (розкриття всіх сторін життя за допомогою опису мандрів героя; насиченість простору побутовими деталями), грецького біографічного (злиття життєвого шляху з реальною просторовою дорогою), шахрайського (дорога як форма організації часопростору; наявність основних рис традиційного пікаро в образі Чичикова) романів, а також до роману подорожей (мотив подорожі в основі сюжету), подорожніх нарисів і записок.

У третьому розділі дисертації - «Феномен дороги як елемент світогляду Миколи Гоголя» - окреслено акцентні моменти духовного шляху письменника, проаналізовано архетипні моделі дороги у його художній свідомості та творчості.

У підрозділі 3.1. «Духовний шлях Миколи Гоголя» проаналізовано витоки й основні етапи духовного шляху письменника, простежено еволюцію «апостольської самосвідомості» (П. Михед) та духовного самовдосконалення митця.

Глибока релігійність була властива Миколі Гоголю ще з дитинства. Протягом життя письменника не полишало відчуття свого великого призначення; він мріяв про подвиг та велику місію. В 1840-і рр. у творчості Миколи Гоголя духовне начало починає домінувати над естетичним   Зеньковский В. В. Н. В. Гоголь / В. В. Зеньковский. - Спб. : Логос, 1994. -109 с. . Про це свідчить коло літературних зацікавлень письменника, у якому духовні книги витісняють світські. У 1845 р., вилікувавшись від смертельної, на його думку, хвороби, Микола Гоголь пов'язує своє одужання із дивом Божого втручання - спасіння письменника задля виконання його великого призначення на землі.

Найяскравішим прикладом заглибленого самоаналізу й самопізнання Миколи Гоголя, пошуку ним мотивів своєї поведінки й джерела почуттів та нестримного бажання знайти шлях подолання своєї гріховності, стало видання «Вибраних місць із листування з друзями». Головна мета твору - вказати людству на гріховність життя, вивести його на шлях спокутування, на праведну дорогу.

Головною темою гоголівської творчості є людська душа. Шлях пізнання людини в Миколи Гоголя простягається через глибоке самопізнання до християнського розуміння її душі. Лише власним прикладом християнської поведінки письменник вважав за можливе вдосконалити російське буття. Вивчаючи церковну літературу, аналізуючи своє життя, заглиблюючись у самоаналіз, Микола Гоголь пише «Вибрані місця», а потім і «Авторську сповідь», маючи за мету вказати праведний шлях своїм співвітчизникам.

У підрозділі 3.2. «Архетип дороги в житті й творчості Миколи Гоголя (на матеріалі епістолярію та творів письменника)» розглянуто аспекти втілення основних архетипних моделей дороги у свідомості автора та їх вплив на життя й творчість митця. Архетип дороги у світовій культурі презентує пошуки правди, краси, любові; символізує, з одного боку, духовну та соціальну свободу, а з іншого - стан занепокоєння, хвилювання, вічного пошуку. Дорога - це пристрасть до руху, здобуття життєвого досвіду, пошук натхнення, що уособлює складність і мінливість життя.

Дослідження епістолярію дозволило виділити декілька аспектів втілення архетипу дороги в житті й творчості письменника:

1) дорога як засіб лікування від душевної та фізичної недуги (XI, 315; XII, 478; XIV, 127 та ін.);

2) дорога як джерело творчого натхнення (багато сюжетів, образів, мотивів нового художнього твору, сам художній задум з'являлися в письменника саме в дорозі);

3) дорога - життєвий шлях людини (в епістолярії письменника часто знаходимо роздуми про сенс буття, ототожнення життєвого шляху людини з дорогою);

4) дорога як життєве кредо людини, манера поведінки;

5) дорога - духовний шлях до Бога.

Як особливий художній вимір, хронотоп дороги має не тільки предметні показники, а й характеризується приналежністю до сакрального світу ідей.

Про спадкоємність традиційної символіки у творчості Миколи Гоголя свідчить наявність біблійних символів архетипу дороги, що представлені у декількох позиціях:

дорога - життя;

дорога - смерть;

дорога - життєва позиція людини;

пряма і крива, широка і вузька дороги;

мотив втрати й пошуку прямого шляху;

християнство як орієнтир дороги;

спасіння.

Засвоюючи й інтерпретуючи біблійну символіку архетипу дороги у своїй творчості, Микола Гоголь створює особливий, авторський символічний ряд хронотопу дороги, який налічує чотири позиції:

дорога - щаслива мить у житті;

дорога - письменство (зокрема як шлях до спасіння);

дорога - історичний розвиток людства;

Русь-трійка.

У ВИСНОВКАХ узагальнено результати дослідження.

Хронотоп дороги - це поєднання й взаємозв'язок просторових і часових визначень дороги в літературному творі. Він є вагомим часопросторовим класифікатором художнього тексту. Хронотоп дороги художнього тексту характеризується предметним і метафоричним наповненням, наявністю у своїй площині горизонтального і вертикального векторів, тяжінням до сакрального.

Образи, мотиви дороги та подорожні ситуації відіграють важливу роль у світовій літературі та культурі від античності до сьогодення. Хронотоп дороги є важливим елементом багатьох творів російської та зарубіжної літератури, а також є підґрунтям низки літературних жанрових модифікацій (казки, билини, авантюрного, лицарського, шахрайського романів, творів паломницької літератури, житій святих, подорожніх записок і нарисів, соціального, утопічного, філософського романів тощо).

Науковий інтерес до проблеми часопросторових визначень художніх творів Миколи Гоголя набирає сили з початку ХХ ст. З другої половини ХХ ст. у коло наукових зацікавлень літературознавців входить дослідження окремих питань, що стосуються втілення образу й мотиву дороги у творчій спадщині Миколи Гоголя, зокрема проблема композиційної ролі образу дороги в поемі «Мертві душі».

Хронотоп дороги у творчості Миколи Гоголя у формально-поетичному й символічному плані має фольклорну основу. Звернення до фольклорного трактування образу дороги обумовлено задумом письменника представити загальну картину життя й народного характеру, що потребувало особливої часопросторової організації тексту - хронотопу дороги.

Однією з художніх функцій часопросторових визначень дороги у творчій спадщині Миколи Гоголя є організація специфічного межового простору. У ранній творчості письменника хронотоп дороги створює серединний простір між «своїм» і «чужим», людським й інфернальним світами, поділяючи літературний текст на декілька семантичних полів. Як межовий простір хронотоп дороги має певні характеристики: непроникність, непрохідність, залежність повернення / неповернення героїв від взаємодії з нечистою силою, а також наявність «помічників»-провідників. Своєрідним перехрестям, прикордонним простором, що об'єднує і, водночас, розділяє чотири простори - людський та інфернальний, світ розкошів і світ злиднів Петербурга, є Невський проспект. У «Мертвих душах» хронотоп дороги - це межовий простір, що відмежовує особистий локус кожного поміщика, яких візитує Чичиков.

Друга художня функція хронотопу дороги у творчості Миколи Гоголя - характеротворча. Вона реалізується в характеристиці персонажів художнього твору крізь призму подорожнього пейзажу: змалювання психічного стану героя, зображення характеру персонажа, розкриття його в подорожніх ситуаціях, які сприймаються як екстремальні. При цьому спостерігається певна еволюція функціонування характерологічної ознаки хронотопу дороги у творчій спадщині письменника: в українських повістях характеротворча функція має епізодичний характер, знаходить свій розвиток у «Перетбурзьких повістях» і стає однією з основних художніх функцій у поемі «Мертві душі».

Як основний елемент часопросторової організації тексту хронотоп дороги створює особливий топос у циклі «Петербурзьких повістей» - Невський проспект, який стає відображенням сутності всього Петербурга в соціальному, економічному й культурному вимірах. Невський проспект у «Петербурзьких повістях» Миколи Гоголя - це дорога, якою рухається вся столиця Росії. У хронотопі Невського проспекту гармонійно поєднуються реалістичний і фантастичний часопростори, циклічний час із локальним простором.

В основі сюжетно-композиційної будови «Мертвих душ» Миколи Гоголя лежить хронотоп дороги, що є композиційним стрижнем, сюжетною основою й головним формотворчим елементом поеми. Хронотоп дороги дозволяє письменникові відобразити дійсність сучасної йому Росії з усіх боків: соціально-економічного, сімейно-побутового, морально-правового та культурного. Як формотворчий чинник «Мертвих душ» він наближає поему до жанрових модифікацій авантюрного, авантюрно-побутового, грецького біографічного, шахрайського романів, а також до роману подорожей, подорожніх нарисів і записок.

Духовний шлях Миколи Гоголя знайшов своє вираження в літературній творчості: від суто художніх творів раннього етапу він переходить до творів із релігійною тематикою, еволюціонувавши у своїй творчості від естетики до релігії (В. Зеньковський). Про тяжіння Миколи Гоголя до духовного наставництва свідчать задум трилогії «Мертвих душ», ретельне вивчення релігійної літератури, прагнення до благословення церквою його творчості, а також написання духовних творів («Вибрані місця», у яких відчувається вплив патристичних творів та суто релігійні «Розмисли про Божественну Літургію»).

Аналіз епістолярію Миколи Гоголя дозволяє говорити про важливу роль дороги у його свідомості. Встановлено такі аспекти втілення основних архетипних моделей дороги в житті й творчості митця: як засіб лікування душі і тіла; як втеча від життєвих перепитій та негод; як джерело творчого натхнення; як духовний шлях до Бога, а також метафоризація архетипу дороги як життєвого шляху, манери поведінки, вибору життєвої мети.

Архетип дороги у творчості Миколи Гоголя виконує символічну художню функцію. Символічне поле хронотопу дороги у творчій спадщині письменника складають елементи традиційної біблійної символіки (дорога - життя, дорога - смерть, дорога - життєва позиція людини, пряма і крива дороги, мотив втрати й пошуку прямого шляху, християнство як орієнтир дороги, дорога - спасіння), а також притаманні лише гоголівському письму символи (щасливої миті, письменства, історичного розвитку людства, Русі-трійки).

Хронотоп дороги у творчості Миколи Гоголя має семантику життєвого й духовного шляху людини, морального вибору праведної або гріховної дороги, манери поведінки, історичного розвитку; а також виконує характеротворчу, сюжетотворчу, формотворчу, символічну художні функції та стає основою часопросторової організації літературного твору.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

Коркішко В. О. Фольклорна основа хронотопу дороги в ранній творчості М. В. Гоголя / В. О. Коркішко // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / [Відп. ред. В. А. Зарва]. - К. : Освіта України, 2008. - Вип. ХІХ : Лінгвістика і літературознавство. - С. 177-182.

Коркішко В. О. Архетип дороги в житті і творчості М. В. Гоголя (на матеріалі епістолярію письменника) / В. О. Коркішко // Актуальні проблеми іноземної філології : міжвуз. зб. наук. ст / [Відп. ред. В. А. Зарва]. - Донецьк : Юго-Восток, 2009. - Вип. ІІІ : Лінгвістика і літературознавство. - С. 408-415.

Коркішко В. О. Символіка дороги в творчій спадщині М. В. Гоголя / В. О. Коркішко // Література та культура Полісся / [відп. ред. і упор. Г. В. Самойленко]. - Ніжин : Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - Вип. 50 : Творчість Гоголя : поетика, стиль та мова творів письменника. - С. 82-90.

Коркішко В. О. Специфіка зображення межового простору в творчості Миколи Гоголя / В. О. Коркішко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Філологія. - 2009. - № 873, вип. 58. - С. 81-86.

Коркішко В. О. Часопростір як формотворча категорія тексту / В. О. Коркішко // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст / [відп. ред. В. А. Зарва]. - Бердянськ : БДПУ, 2010. - Вип. ХХІІІ : Лінгвістика і літературознавство. - Ч. І. - С. 388-395.

Коркішко В. О. Характерологічна функція хронотопу дороги у творчості Миколи Гоголя / В. О. Коркішко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 2010. - № 11 (198) червень. - Частина 1. - С. 112-118.

АНОТАЦІЯ

хронотип художній гоголь

Коркішко В.О. Хронотоп дороги у творчості М.В. Гоголя: семантика і художні функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

У дисертації проаналізовано художню природу й художні функції хронотопу дороги у творчій спадщині М. В. Гоголя. Розглянуто особливості функціонування художнього хронотопу та часопросторової моделі дороги у світовій культурі та літературі. Досліджено специфіку хронотопу дороги і його функцій у художній прозі М. В. Гоголя. Зокрема здійснено аналіз хронотопу Невського проспекту в «петербурзькому тексті» письменника; охарактеризовано зображення межового простору; розкрито фольклорну основу, сюжетотворчу, формотворчу, символічну художні функції часопросторових визначень дороги у творчому доробку автора. Виявлено специфіку функціонування архетипу дороги у свідомості митця та спектр біблійної символіки в його творчості.

Ключові слова: часопростір, хронотоп дороги, художні функції, фольклорна основа, межовий простір, «петербурзький текст», архетип, біблійна символіка.

АННОТАЦИЯ

Коркишко В. О. Хронотоп дороги в творчестве Н. В. Гоголя: семантика и художественные функции. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

В работе произведен анализ художественной природы и художественных функций хронотопа дороги в творческом наследии Н. В. Гоголя: от изобразительной, номинативной функции в первом поэтическом произведении «Ганс Кюхельгартен» до основного элемента сюжетно-композиционной, идейно-содержательной и пространственно-временной организации текста поэмы «Мертвые души» и символико-метафорической функции в «Выбранных местах из переписки с друзьями».

Раскрыты и систематизированы дефиниции художественного хронотопа, определена специфика его воплощения в литературном произведении, а также основные художественные функции. Аргументируется взаимосвязь и взаимозависимость художественного хронотопа с литературным родом и жанром.

В диссертации исследованы типологические характеристики хронотопа дороги, проанализированы особенности функционирования временных и пространственных координат дороги в литературном произведении. В ходе анализа определено, что хронотоп дороги имеет непосредственное влияние на динамику характера героя и является одним из основных элементов пространственно-временной организации текста. По своей метафорической функции он делится на горизонтальную (физическая дорога в мире людей) и вертикальную (дорога в небесный и инфернальный миры, путь души) дорогу.

В работе доказано, что хронотоп дороги в творческом наследии Н. В. Гоголя в формально-поэтическом плане базируется на образе пути-дороги произведений устного народного творчества. Утверждается, что в творчестве писателя соединяются два типа сказочной дороги: 1) условно-реальный, где подчеркивается длительность пути, сообщаются бытовые детали и подробности; 2) фантастический, который характеризуется отсутствием даже минимальной бытовой детализации.

В исследовании раскрыт феномен пограничного пространства, пространственно-временная характеристика и специфические черты его воплощения в творчестве Н. В. Гоголя. Осуществлен анализ дорожного пейзажа, а также влияние хронотопа дороги на динамику характеров персонажей в прозе писателя.

Автором определены пространственно-временные координаты Невского проспекта в «петербургском тексте» писателя. Подчеркивается, что в изображении Невского проспекта находит свое отражение культурная и социальная модель Петербурга Н. В. Гоголя.

В работе исследованы особенности функционирования хронотопа дороги как основного элемента композиции поэмы «Мертвые души». Проводится мысль о том, что хронотоп дороги как формообразовательный фактор «Мертвых душ» сближает поэму с жанровыми модификациями авантюрного, авантюрно-бытового, плутовского романов, с романом путешествий, а также с художественно-публицистическими жанрами дорожных очерков и записок.

Диссертанткой рассмотрены ключевые моменты духовного пути Н. В. Гоголя. Охарактеризована специфика воплощения основных архетипных моделей дороги в творческом сознании автора: способ врачевания души и тела; побег от жизненных перипетий и невзгод; источник творческого вдохновения; духовный путь к Богу, а также метафоризация архетипа дороги как жизненного пути и выбора жизненной цели.

В диссертации обосновывается, что символическое поле хронотопа дороги в творческом наследии писателя составляют элементы традиционной библейской символики (дорога - жизнь, дорога - смерть, дорога - жизненная позиция человека, прямая и кривая дороги, мотив потери и поиска прямого пути, христианство как ориентир дороги, дорога - спасение), а также свойственные только гоголевскому письму символы (счастливого мгновения, творчества, Руси-тройки).

Автором доказано, что семантическое поле хронотопа дороги в творчестве Н. В. Гоголя обогащается метафоризацией дороги как жизненного и духовного пути человека, морального выбора праведной или греховной дороги, исторического и культурного пути человечества; а также выполняет характерологическую, сюжетообразующую, символическую художественные функции и становится основой пространственно-временной организации литературного произведения.

Ключевые слова: хронотоп, хронотоп дороги, художественные функции, фольклорная основа, пограничное пространство, «петербургский текст», архетип, библейская символика.

SUMMARY

Korkishko V. O. Chronotop of road in N. V. Gogol's works: semantics and stylistic functions. - Manuscript.

...