Лірика як літературний рід: становлення категорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.06 - Теорія літератури

Лірика як літературний рід: становлення категорії

Міннуллін Олег Рамільович

Донецьк 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор кафедри теорії літератури та художньої культури Гіршман Михайло Мойсейович, Донецький національний університет.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор КОЗЛИК ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри світової літератури

кандидат філологічних наук, доцент СЕНЧІНА ЛЮДМИЛА ТИМОФІЇВНА, Донецький національний університет, доцент кафедри російської літератури

Захист відбудеться «21» квітня 2011 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83001, Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83001, Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «18» березня 2011року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Тараненко

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасній науці про літературу ліричний рід поезії досліджується досить активно. Численність учених, які присвячують свої роботи питаннями лірики, підтверджує розробленість цієї проблематики та різноплановість теоретичних підходів до вивчення ліричного роду літератури. Семіотичний підхід (Ю.І. Левін, Ю.М. Лотман, Є. Фарино), розвиток геґелівського розуміння ліричного роду (Л.Я. Гінзбург, Т.І. Сільман, В.Д. Сквозников), вивчення ліричного твору у світлі діалогізму (М.М. Бахтін, С.Н. Бройтман, Б.О. Корман), лірика у світлі теорії цілісності (М.М. Гіршман, В.І. Козлов), ідеї постструктуралізму (М.Л. Гаспаров, Ж. Женетт), філософсько-герменевтична інтерпретація ліричного твору (І.В. Козлик, Е.С. Соловей), - усе це суперечливо співіснує в єдиному науковому дискурсі та потребує узгодження. Різні теоретичні системи висувають як провідні відмінні категорії, поняття, терміни зі своєю історією й морфологією. Це розмаїття вимагає осмислення й надання йому суголосності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету. Праця тісно пов'язана з тими комплексними дослідженнями, що здійснюються на кафедрі за темою: «Інтертекстуальні та комунікативні аспекти художнього тексту і їх літературознавча інтерпретація» (державний номер реєстрації 0108U001586).

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації - виявлення провідних чинників, що визначають специфіку лірики як літературного роду в процесі її становлення, шляхом з'ясування проблемних центрів цього становлення.

Мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) вивчення категорії літературного роду як багатовимірної динамічної цілісності;

2) осмислення специфіки ліричного роду в процесі його становлення:

- виявлення й дослідження категорій, що формують рід (родове «ядро») й актуалізуються у процесі становлення ліричного роду, вивчення генезису та взаємодії цих категорій в історичній перспективі до сучасного стану; лірика естетичний література костенко

- теоретичне обґрунтування і дослідження категорій «справжності», «діалогічності» й «суб'єктивності» як фундаментальних категорій лірики;

- вивчення способів естетичного завершення в ліричному творі;

- теоретичне обґрунтування і дослідження категорій «буття-свідомість», «причетність», «присутність», «ідентичність ліричного суб'єкта» як похідних категорій від вищеназваних фундаментальних.

Об'єктом дослідження є ліричні твори В. Соколова, Л. Костенко та інших поетів ХІХ - ХХ століть.

Предмет дослідження - становлення категорії ліричного роду літератури, зміни, що відбувалися всередині лірики як багатовимірної динамічної цілісності, процеси розгортання сил, що формують рід і визначають внутрішню міру ліричної поезії.

Теоретико-методологічна основа дослідження. У праці за головної орієнтації на теорію художньої цілісності, що розроблена М.М. Гіршманом, застосовуються також генетичний (О.М. Фрейденберг), історико-типологічний (С.С. Аверінцев, С.Н. Бройтман, О.М. Веселовський, Е.Р. Курціус), герменевтичний (Ф.Ф. Шлейєрмахер, Г.Г. Шпет), структурно-семіотичний (М.Л. Гаспаров, Ж. Женетт, Ю.І. Левін, Ю.М. Лотман, Є. Фарино) методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше здійснено системний аналіз ліричного роду літератури як багатовимірної динамічної цілісності. Систематизовано категорійний апарат, що формувався в процесі становлення лірики як роду, у поняттях теорії художньої цілісності. Детальніше досліджено деякі фундаментальні категорії, що лежать в основі ліричного роду літератури, і похідні від них.

Найбільш важливою для розуміння сутності ліричної поезії є категорія ліричної справжності. У дослідженні обґрунтовано доцільність розробки цієї теоретико-літературної категорії, з'ясовано її провідні смислові центри й основні параметри. У дисертації запропоновано новий підхід до осмислення категорій, що визначаються як центральні для ліричного роду в німецькій класичній естетиці, та продовжено дослідження подальшої долі цих категорій і категорій, від них утворених, у теорії літератури. Більш глибоко теоретично осмислені уявлення про діалогічну природу лірики. Конкретизовано значення кількох категорій, що є похідними від справжності, суб'єктивності та діалогічності: буття-свідомість, причетність, присутність, ідентичність ліричного суб'єкта. Це уможливило більш конкретний опис структурно-смислових особливостей ліричних творів.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані під час роботи результати можуть бути використані для розробки навчальних курсів у вищій школі та спецкурсів з теорії та історії літератури, естетики, а також у практиці шкільного викладання літератури й у літературній критиці.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані на семи наукових конференціях: ІІІ Міжнародній науковій конференції «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (Запоріжжя, 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Мікрокосм людини-творця в макрокосмі суспільства» (Київ, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Мультикультуралізм у перспективі літературознавчої антропології» (Чернівці, 2009 р.); ХІV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Ломоносов» (Москва, 2007 р.); ІV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Шевченківська весна» (Київ, 2006 р.); а також на конференціях професорсько-викладацького складу кафедри теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету, що проводилися за підсумками науково-дослідницької роботи 2008-2009, 2009-2010 навчальних років. Результати дисертації опубліковано в п'яти спеціалізованих наукових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел (200 позицій). Загальний обсяг роботи - 216 сторінок, із них - 197 основного тексту.

Структура праці зумовлена окресленими завданнями. Перший розділ присвячено теоретичному обґрунтуванню літературного роду як багатовимірної динамічної цілісності. У цьому розділі важливу роль відіграє історіографічний компонент: обґрунтовуючи теоретичні передумови розуміння роду як цілісності, ми звертаємося до історії цього питання та досліджуємо шляхи теоретичної думки до зазначеного розуміння категорії літературного роду. У розділі «Ліричний рід як багатовимірна динамічна цілісність» окреслюються основні лінії, за якими проводиться дослідження, визначаються проблемні центри та головні категорії, що актуалізуються в становленні ліричного роду. Звернення до архаїчної лірики та її теоретичного осмислення сучасною наукою про літературу дозволяє визначити родове «ядро» лірики, актуальне для цього роду поезії впродовж усієї історії його становлення. У кожному наступному розділі дисертації розглядається один з визначальних чинників, що зумовлює формування ліричного роду як багатовимірної динамічної цілісності. Кожен чинник позначений як фундаментальна внутрішньородова категорія, навколо якої існують цілі комплекси історично зумовлених питань, проблем і понять. Ці категорії, що постають як проблемні центри дослідження, розглядаються історично, у взаємозв'язку та з різних ракурсів. У підсумкових підрозділах кожного розділу досліджуються різноманітні особливості художнього цілого ліричного твору, що пов'язані із внутрішньородовою категорією, яка розглядається, аналізуються конкретні вірші.

У Висновках викладено підсумки проведеного дослідження.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукова новизна, визначено мету, завдання дослідження, його теоретико-методологічна базу, сформульовано теоретичне та практичне значення, подано відомості щодо апробації наукових положень праці.

У першому розділі «Літературний рід як багатовимірна динамічна цілісність» розглянуто основні концепції літературного роду в перспективі їх історичного становлення з часів Античності до сьогодення. Визначено характеристики «динамічність» і «багатовимірність», що стосуються літературного роду. Сформульовано головні аспекти розуміння цієї теоретико-літературної категорії у світлі теорії художньої цілісності. З'ясовано, що літературний рід - багатовимірна динамічна цілісність, що визначає загальний естетичний смисл (напрям «творчої енергії першообразу») і типологію твору, який існує історично.

У підрозділі 1.1. «Два підходи до категорії літературного роду в сучасній теорії» окреслено головні напрями дослідження літературного роду, - підхід «від жанру» і підхід «від твору». Літературний рід як багатовимірне явище за умови належного вивчення потребує поєднання двох зазначених теоретичних підходів. Видається доречним виділення родових основ, що визначають багатовимірність структури і смисл кожного з родів, тобто первісних формувальних сил того чи іншого роду. Теоретичним виявом цих першооснов слугують категорії визначення роду.

Підрозділ 1.2. «Роди поезії в античній парадигмі» присвячений вивченню передумов для формування теорії літературних родів у давнину й подальшій науковій рефлексії щодо цього кола ідей античних мислителів. Приписування Платону й Арістотелю ідеї трьох родів поезії є «ретроспективною ілюзією» (Ж. Женетт) - перенесенням принципово більш пізніх уявлень на попередні часи. Античність - час владарювання жанрової свідомості, коли рід не актуалізований як категорія, а «способи наслідування» Арістотеля (те, що прийнято тлумачити як майбутні роди) слід розуміти як види організації твору з позиції суб'єкта висловлення. Проте вбачається, що «способи наслідування» мають не лише формально-технічний характер, але і свою змістовність, яка відрізняється від жанрової змістовності. Із цих «способів» у майбутньому утвориться те, що Гете буде називати «трьома природними формами поезії», трьома типами поетичного світобачення і його поетичного відтворення.

Підрозділ 1.3. «Уявлення про роди в німецькій класичній естетиці». Для романтичної поетики й естетики три роди вже не просто форми, а три основних способи розуміння життя й світобудови. Рід з'явився як втілена модель цілісності, що безпосередньо адресує до повноти людського буття. Ця повнота переживається в мистецтві як образ того чи іншого типу. Найбільшу розробку теорія літературних родів дістала у Г. Геґеля. Згідно з теорією німецького естетика, цілісність кожного роду має свою внутрішню міру, яку не можна зіставити з цілісністю іншого роду: не можна механічно перенести ні внутрішні відношення, ні категорії естетики й поетики, що актуальні для одного роду літератури, на інший. Будь-який із родів взаємодіє з іншими родами, по-новому проблематизується в кожному новому творі, «розкривається» у жанрах, проте щоразу він утверджує свою ідентичність, реалізується як модель художньої побудови світообразу, що не може бути змішана з іншою моделлю.

У підрозділах 1.4. «Теорії літературного роду ХХ століття: підхід «від жанру» й 1.5. «Теорії літературного роду ХХ століття: класифікаційний підхід» подано розвиток теоретико-літературної думки в ХХ столітті, спрямованої на категорію роду.

Жанрово орієнтований підхід передбачає нерозмежування родової та жанрової інваріантних структур і тлумачення літературного роду як «архіжанру» чи жанру «з великої літери» (Ж. Женетт). Такий підхід демонструють М. Верлі, Е. Штайгер, Цв. Тодоров та ін.

Класифікаційний підхід до категорії роду (підхід «від твору») висвітлено у працях М.М. Епштейн, Є. Фарино і Н.Д. Тамарченко. Головний здобуток цього підходу - прагнення інтерпретувати рід як певну багатовимірну структуру, що втілюється у творі. Родові властивості наявні на всіх рівнях твору, вони можуть бути артикульовані під час аналізу елементів художнього цілого. Відношення різних елементів структури твору урізноманітнюють уявлення про рід, які виражаються через внутрішньородові категорії. Недолік класифікаційного підходу полягає в тому, що за такого бачення категорія роду набуває вигляду штучної теоретичної надбудови, теоретичного конструкта, що не має нічого спільного з природною органікою твору.

У підрозділі 1.6. «Літературний рід як цілісність» здійснено узагальнення різних підходів до категорії літературного роду й сформульовано методологічне підґрунття до вивчення роду як багатовимірної динамічної цілісності. Належне розуміння категорії літературного роду вимагає поєднання двох історично наявних підходів: «від жанру» й «від твору». Компоненти «динамічність» і «багатовимірність» тісно переплетені між собою, і своєрідно співвідносяться з центральним поняттям «цілісності».

У другому розділі «Основні напрями дослідження лірики як багатовимірної динамічної цілісності» окреслено першооснови ліричної поезії, що визначають рід і є актуалізованими в усі періоди її становлення, формулюється «генетичний код лірики» (С.Н. Бройтман).

У підрозділі 2.1. «Історико-типологічний підхід до лірики» розглянуто найбільш продуктивний для сучасної науки підхід до вивчення лірики, орієнтований на історичну поетику, й обґрунтовано необхідність підкріплення історичного методу типологічним. Об'єднавши ці два методи в один і спрямувавши його на предмет нашого дослідження, ми робимо висновки, що внутрішньородові категорії від початку наявні в ліричній поезії і виявляють себе в її найдавніших формах. Упродовж подальшого становлення ліричного роду категорії будуть розвиватися, видозмінюватися, переходити в глибини родового змісту чи, навпаки, слугувати родовими показниками. Ці категорії існують не як послідовність історично змінних основ, а як завжди актуальна співприсутність родових першооснов у ліричному цілому.

У підрозділі 2.2. «Сутнісні категорії архаїчної лірики» автор дисертації звертається до класичної давньогрецької поезії з метою виявлення категорії ліричного роду в ситуації їх зародження, єдиномиттєвої проявленості й початкового взаємозв'язку (у давньогрецькій ліриці наявне все, що в майбутньому виявиться в тій чи іншій формі в ліриці європейській). Уже в архаїчній ліриці виокремлюються три ключові категорії, що визначають рід: справжність, діалогічність і суб'єктивність. Саме ці категорії в їх органічному взаємозв'язку визначатимуть внутрішню міру ліричного роду протягом його становлення.

Справжність - головна, визначальна для лірики категорія, - являє собою особливе вкорінення архаїчного ліричного твору в бутті, яке переживається не естетично. Первісне ліричне слово носить міфотворчий характер, сліди чого залишаються в ліриці назавжди. Світ, що входить до ліричного твору, не стає автономним від справжнього світу, а існує як спілкування поетично-відтвореного й справжньо-реального. Ліричне висловлення прагне увібрати в себе реальну дійсність, і лише таким чином існує як особливий художній твір.

Ліричний поет постає своєрідним охоронцем буття. Його слово від початку подібне до слова оракула. Це слово вкорінює нове в наявному бутті, оновлює буття. Подія ліричного висловлення відкриває буттю шлях до постійного підтвердження його законності, непохитності його основ. Слово поета-лірика в тій самій мірі вкорінене у бутті, в якій у бутті виявляється вкоріненою нова подія. Нероздільність становлення буття, його поетичного відтворення та його осягнення ввійде до лірики як її внутрішня міра, що виражається через категорію справжності.

Отже, про правомірність розгляду співвідношення лірики і діалога можна говорити, оскільки в ліричному творі не один суб'єкт мовлення, а, як мінімум, два: поет і Муза. Ці суб'єкти перебувають у ситуації «буття-спілкування» (М.М.Гіршман). Тільки через спілкування суб'єктів різного онтологічного плану - смертної людини й безсмертного божества - може відбуватися поетичне висловлення в усій повноті смислу, коли людина виявляється причетною до світу богів та дістає поетичне безсмертя, і божественне розкриває себе світу людей. Ситуація «буття-спілкування» також визначає особливу настанову на сприйняття ліричного твору, специфічний творчий характер співпричетності глядача-слухача в ліриці.

Щодо категорії ліричної суб'єктивності, то в античній ліриці виявляються лише передумови для майбутнього виникнення такої категорії. Ці передумови, насамперед, пов'язані з монодичною лірикою. Вона більшою мірою розрахована на відгук іншої свідомості через упізнання «всезагальних» буттєвих станів, форм переживання буття, що трактується міфологічно. Співпричетність того, хто сприймає, ліричному «твору» - не хорова загальна тотожність, а повтор-переживання одним суб'єктом того, що поетично виражене-пережите іншим. У давній ліриці відбувається пробудження «літературної індивідуальності» (М.П. Грінцер).

У третьому розділі «Справжність як фундаментальна категорія ліричного роду літератури» здійснено детальне дослідження центральної для лірики категорії справжності в історичному становленні цього роду літератури.

Як таке ліричне слово «має не умовно-поетичну, а субстанційну модальність», проте в процесі історичного розвитку лірика виявляється включеною до міметичної парадигми поезії. Відбувається зустріч двох принципів поетичної творчості в межах єдиної цілісної спільності, якою постає ліричний рід літератури (підрозділ 3.1. «Зустріч ліричної справжності та міметичної поетики»). В історії літературознавчої думки ця ситуація чітко артикулюється в полеміці Ш. Батте й І. Шлегеля про справжні й вигадані почуття в ліриці. У ліричному творі щоразу починає відчуватися сконцентроване протистояння двох непоєднуваних моделей поетичного відтворення світу, що, по-своєму, переживається в кожному окремому акті творчості. Відношення зображення світу та явлення світу в ліриці набувають проблемного характеру.

Це виявляється в явищі подвійної дискурсивності (підрозділ 3.2. «Явище подвійної дискурсивності в ліриці»). Світ ліричного твору, наслідуючи одвічну вкоріненість у справжньому бутті, прагне зберегти свій онтологічний статус. При цьому міметична основа визначає смисл світу ліричного твору як художнього образу, відтвореного в поетичному мовленні. У першому випадку світ у ліриці переживається як справжнє буття, у другому - як відтворений художній образ. Проте два цих виміри не розділяють ліричний твір, а в кожному окремому акті творчості взаємообертаються й утворюють художню цілісність, яка існує діалогічно.

Подвійна дискурсивність реалізується в специфічній структурі ліричного суб'єкта (підрозділ 3.3. «Структура ліричного суб'єкта у світлі подвійної дискурсивності»). Суб'єкт існує подвійно: як той, що творить, і той, що створений, як вкорінений у «нейтрально-буттєвій царині» художнього образу (О.Ф. Лосєв) і як вкорінений у буття. Автор і герой у ліриці відкриті назустріч один одному, тому в ліричному творі виявляється можливим зсув планів естетичного бачення світу і переживання світу як справжнього.

Треба підкреслити вкоріненість ліричного суб'єкта за межами естетичної сфери, у бутті. Це буття, у свою чергу, виявляється певною ідеальною сферою, що поєднує світ поезії, світ історії, біографії і світ вчинку. Два дискурси - естетико-поетичний і позаестетичний, буттєвий - співіснують у ліричному цілому.

Підрозділ 3.4. «Слово і світ у ліриці у світлі подвійної дискурсивності» присвячений колу питань, пов'язаних із подвійною природою ліричного слова. Часом воно тяжіє до полюсу справжності, що відчувається в його прагненні перерости свою словесну (мовну) природу і постати як слово-річ, слово-плоть, слово-буття - повернути собі первісний характер. Якщо ж ліричне слово виявляється переважно орієнтованим на міметичну систему координат, то предметний світ художнього цілого і ліричний герой намагаються відмовитися від своєї тілесності, предметності, буттєвості й постати як мова в естетичній функції, тобто «розчинитися» в мові.

У підрозділі 3.5. «Ліричне висловлення і позаестетична реальність» досліджено особливий комунікативний статус ліричного висловлення і специфіку позиції адресата (читача, слухача), в структурі ліричного цілого. Суб'єкт-реципієнт, вкорінений у позаестетичній царині, не є випадковим. Його присутність, місце в структурі художнього цілого й навіть смислові межі цього суб'єкта суворо регламентовано самою цією структурою. Проте цей живий суб'єкт ніколи не може бути вичерпаний структурою твору, бо перебуває по той бік межі «мистецтво-реальність». Особливістю структури ліричного твору є така наперед визначена необхідність включення до цілого неготового компонента - свідомості, вкоріненої в справжньому бутті. Це уможливлює вічне продовження і становлення художнього цілого лірики за межами незмінного тексту. У ліричному творі саме реальний «Інший» може усвідомити, пережити у своєму духовному досвіді й інтерпретувати художньо відтвореного ліричного суб'єкта як «автора-живу людину», повернути ліриці первісний вимір справжності.

У підрозділі 3.6. «Естетичне завершення в ліриці: аналіз віршів» описано способи поетичного моделювання художнього світу та його естетичного завершення в ліриці. Опис здійснено на матеріалі поезії В. Соколова і Л. Костенко, авторів, у творчості яких окреслене коло проблем розкривається рельєфно та різнопланово, поетів, чиє авторське позиціювання передбачає творче усвідомлення проблеми взаємовідношення мистецько-художнього та реально-буттєвого в ліриці (наприклад, у віршах «Я виростала у садах...», «Ти знов прийшла, моя печальна музо...» Л. Костенко та «Как я хочу, чтоб строчки эти...» В. Соколова).

Подвійною дискурсивністю визначаються дві моделі побудови художнього світообразу, два способи естетичного завершення в ліриці: поетичною «життєтворчістю» й ліричною естетизацією реальності. Кожен із способів проявляється в ліричному творі як початок, що визначає смислові та структурні особливості художнього світу конкретного твору.

Поетична «життєтворчість» зумовлена особливим статусом життєвої реальності у творі. Життєве начало виступає одним із ціннісних центрів у ліричному цілому, причому ця цінність принципово не може бути увібрана естетичним началом. У творі вони існують саме у ситуації співприсутності, діалогу.

Під час естетизації реальності в ліриці авторське бачення втручається в дійсність життєвого світу героя, перетворюючи смисл цього світу через призму естетичного ідеалу. Автор-творець намагається стати ціннісним центром у вірші, переосмислити життєвий світ як структурну мить естетичного. Автор і герой взаємообертаються, а два плани існування ліричного суб'єкта поєднуються, що визначає естетичний погляд на буття в ліриці.

Четвертий розділ «Суб'єктивність як фундаментальна категорія ліричного роду літератури» присвячений дослідженню категорії ліричної суб'єктивності. Вона конкретизує смисл розглянутої вище категорії справжності в тому, як справжність розкривається у постаті ліричного суб'єкта. Проблеми суб'єктивності і пов'язаних з нею категорій були висвітлені у працях представників німецької класичної естетики (Г. Геґеля, Ф. Шеллінга та ін.) і в теоретиків літератури, які наслідують ідеї німецьких класиків (Л.Я. Гінзбург, Т.І. Сільман, В.Д. Сквозникова, Е.С. Соловей, В.Є. Халізєва).

У центрі геґелівської «теорії лірики» ліричний суб'єкт і його внутрішній світ (підрозділ 4.1. «Ліричний суб'єкт і внутрішній світ»). Ліричний суб'єкт переважно постає у мислителя нечленовано: рівень естетичної активності автора-творця, реальність поета і горизонт існування ліричного героя існуюсь як єдине смислове ціле. Г. Геґель використовує поняття «лірична єдність» і «суб'єктивна цілісність». Загальний смисл цих понять полягає в особливій нечленовано-сконцентрованій єдності, спрямованій на предмет естетичної активності суб'єкта та переживання буття як «натури, що відчуває».

У підрозділі 4.2. «Ліричне буття-свідомість і співвіднесені з ним категорії» ми запропонували поняття для характеристики специфічної структури художнього світу ліричного твору, що виражає «розмитість» меж між світом речей і переживань «я», з одного боку, й суб'єктивною свідомістю, яка естетично споглядає цей світ і ці переживання, з іншого боку. Це поняття - ліричне буття-свідомість. Таке визначення дозволяє адекватно описувати особливу форму художнього світу ліричного твору, що існує через свідомість суб'єкта.

Ліричний сюжет може бути осмислений як буття-свідомість у його динаміці. Розвиток сюжету у вірші - це послідовне поетичне моделювання такого відношення буття і свідомості, через яке може художньо втілитися смисл всієї світобудови і смисл присутності у світобудові людини-творця.

Суттєвим досягненням теорії ліричного роду з орієнтацією на парадигму суб'єктивності слід вважати висування понять «образ переживання» і «образ світопереживання», тісно співвіднесених із поняттям буття-свідомості. У невеликому ліричному вірші схоплюється смисл цілого буття, естетично пережитого в певному ракурсі, що може бути описаний через жанрові першооснови, наявні в ліричному цілому.

Важливе місце в парадигмі ліричної суб'єктивності посідають категорії всезагального й особливого, що представлені як діалектична єдність (підрозділ 4.3. «Категорії «всезагального» й «особливого» в ліриці та їх розвиток»). Якщо категорія всезагального виступає гарантом причетності конкретного твору до Абсолютного духу (Г.В.Ф. Гегель), й отже, може бути застосована до всіх видів поезії, то категорія особливого передає властивий лише ліричному роду специфічний характер цієї причетності. На структурно-смисловому рівні світу ліричного твору відношення всезагального й особливого може реалізовуватися як діалогічне відношення надсуб'єкта та суб'єкта.

У підрозділі 4.4. «Семантична структура ліричного твору» дістають подальшого розвитку семіотичні ідеї Т.І. Сільман, яка наслідує ідеї Г.В.Ф. Гегеля. Дослідниця пропонує низку продуктивних понять: «момент осягнення істини», «душевна біографія», «стан ліричної концентрації», «перехідне положення» тощо, деталізація і розробка яких дозволяють вирішувати актуальне завдання перекладу філософсько-естетичної бази, що йде від німецької класичної естетики, на мову поетики. Розвиваючи думку Т.І. Сільман, зазначаємо, що «момент осягнення» в ліричному цілому - це момент своєрідного одкровення, який переживається як естетичний факт. Це мить одночасного осягнення та явлення певного буття, що до цього не було виявлене, а отже, і ситуація «прирощення буття» (Г. Гадамер). Таким чином, «подія душевного життя» ліричного суб'єкта разом із пізнавальним значенням відзначається творчо буттєвим смислом.

У підрозділі 4.5. «Аксіологічний аспект ліричного цілого» відчутно актуалізовано зв'язок категорій справжність і суб'єктивність. Через розвиток і деталізацію аксіологічного підходу до лірики, що сформульований у працях Л.Я. Гінзбург, у роботі виявляється взаємозв'язок ціннісної картини світу ліричного суб'єкта з особливостями поетики твору: його жанрової специфіки, характеру естетичного завершення. У світлі аксіології ліричне слово бачиться двоплановим, таким, що прагне до поєднання естетичних та етичних цінностей.

У тісному зв'язку з проблемами семантичної структури лірики і питаннями ліричної аксіології перебуває уявлення про ліричну причетність, розглянуте у підрозділі 4.6. «Причетність як спосіб існування ліричного суб'єкта». Причетність є способом існування ліричного суб'єкта, що характеризується приналежністю його буття-свідомості до духовно-смислової царини, яка не може бути цілком вміщеною у свідомість цього суб'єкта. Ця царина бачиться йому як безсумнівна цінність. Суб'єкт вступає в діалог з цією цариною, і саме через ситуацію діалогу-причетності артикулюється поетичний смисл цілого. Причетність - це принцип організації ліричного цілого.

Однією з головних дієвих сил у формуванні лірики як літературного роду постає протистояння етичного й естетичного начал і необхідність збереження їх обох у межах ліричного цілого, тобто діалог цих начал, що відбувається у душі суб'єкта. Досягнення цієї смислопоетичної та ціннісно-етичної гармонії виявляється можливим лише завдяки ідентичності ліричного суб'єкта. Цій проблемі присвячено підрозділ 4.7. «Проблема ідентичності ліричного суб'єкта: аналіз поеми В. Соколова «Чужий лист». Провідна настанова на ідентичність поета, автора художнього і біографічного, і низка протиріч, що виникають за такої головної умови, разом створюють смислову напругу в ліричному творі. Дослідження поеми В. Соколова «Чужий лист» надає можливість детально вивчити шляхи реалізації ідентичності ліричного суб'єкта на різних рівнях художнього цілого: рівень автора-творця, ліричного героя, окремих персонажів та образів поеми. Під час дослідження питання ідентичності ліричного суб'єкта найбільш чітко виявляється взаємозв'язок категорій справжність, суб'єктивність і діалогічність у ліриці.

У п'ятому розділі «Діалогічність як фундаментальна категорія ліричного роду літератури» здійснено детальний аналіз категорії ліричної діалогічності, досліджено різні підходи до тлумачення діалогу в ліриці і вивчено реалізацію цієї категорії в різноманітних елементах художнього цілого ліричних творів, а також розглянуто взаємозв'язок категорії діалогічності зі справжністю та суб'єктивністю.

У підрозділі 5.1. «Передумови виникнення теоретичного інтересу до діалогічного початку в ліриці» проаналізовано культурний і філософсько-естетичний ґрунт, на якому почав активно розвиватися ліричний діалогізм в умовах становлення індивідуально-авторської поетичної епохи. Причини активного розвитку діалогічного початку в ліриці тлумачаться дослідниками по-різному. Наприклад, у Б.О. Кормана ідея множинності свідомостей і ціннісних контекстів, що представлені в межах ліричного цілого, пов'язується з проблемами реалістичного світовідчуття; С.Н. Бройтман пише про зміни в суб'єктній сфері, що відбуваються в поезії епохи «художньої модальності».

Зростання інтересу до діалогічних основ лірики в теоретико-літературних пошуках ХХ століття відбувається на загальному тлі посилення уваги до філософії діалогу в цілому (підрозділ 5.2. «Ліричний діалогізм у теорії літератури ХХ століття»). Ідеї, висловлені філософами-діалогістами в першій половині ХХ століття (М.М. Бахтін, а також представники єврейської філософської традиції М. Бубер, Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі, пізніше Е. Левінас), суттєво впливають на сучасну теорію літератури. Для вітчизняної філології найбільш цінними є праці М.М. Бахтіна та його персоналістсько-онтологічне тлумачення діалогу.

Ідеї літературознавця про ліричний діалогізм по-різному розвивають Б.О. Корман, С.Н. Бройтман і М.М. Гіршман. У Б.О. Кормана принципово важлива ідея багатоголосся всередині ліричного висловлення, пронизаного різноманітними ціннісними контекстами. С.Н. Бройтман вбачає коріння діалогічної природи лірики у давньому синкретизмі, ґрунтуючись на відомостях історичної поетики: діалог автора і героя формується, на його думку, на місці діалогу поета і Музи. М.М. Гіршман висуває тезу про буття-спілкування діаметральних протилежностей, що виявляють діалогічний ґрунт світу художнього твору, зокрема ліричного світу.

Найбільш усталеним у сучасному літературознавстві є уявлення про те, що діалогічність у ліриці слід розуміти як «інтерсуб'єктність» (С.Н. Бройтман), як стосунки між суб'єктами, через яке реалізується смисл твору (підрозділ 5.3. «Лірична діалогічність як «інтерсуб'єктність». Поетична присутність»). Варто виділяти два рівні реалізації інтерсуб'єктних відношень у ліричному цілому: 1) рівень ціннісних контекстів, картин світу героїв; 2) рівень відношень автора і героя. У першому випадку актуалізуються стосунки між суб'єктами геройного плану, і через зустріч свідомостей суб'єктів, що розмірковують і переживають, проявляється цілісний смисл твору, що стає очевидною творча енергія автора-творця. Другий діалогічний рівень сформувався на ґрунті давніх стосунків поета і Музи. Це взаємозв'язок онтологічно різних суб'єктів - автора і героя. До уявлення про інтерсуб'єктність як структурний та смислоутворювальний принцип ліричного цілого долучається поняття поетичної присутності. Присутність - це актуальна участь інобуття у творчому акті, у творенні поетичного смислу, що носить діалогічний характер.

Підрозділ 5.4. «Ліричне «багатоголосся». «Чужа свідомість». Інтертекстуальність» присвячений центральним поняттям діалогічної концепції Б.О. Кормана, а також питанню про інтертекстуальність у ліриці. Ліричне багатоголосся розуміється як виражена присутність у межах одного ліричного висловлення різних суб'єктних інтенцій, ціннісних позицій, різних картин світу, що взаємодіють одна з одною. У художньому творі взаємодіють різні суб'єкти, співіснують різні стильово-жанрові першооснови. Із цим явищем тісно пов'язана інтерпретація «чужого слова» у творі як інтертекстуального вкраплення, що адресує до конкретного автора чи твору, частіше авторитетного й знакового для культури. У цьому випадку діалог розуміється як відношення твору до іншого твору, діахронічного контексту чи культурної традиції.

У підрозділі 5.5. «Діалог ліричного суб'єкта і світу у вірші» йдеться про можливості інтерпретації світу у творі як реального «Іншого». Суб'єкта діалогу можна осмислити як іншу форму існування, інший план буття, світ зі своїми ціннісними центрами і буттєвими орієнтирами. Таким суб'єктом діалогу може постати, у тому числі, й зовнішній світ.

Таким чином, ліричний суб'єкт - це простір співприсутності й боротьби глибинних буттєвих сил, тих основ, на яких твориться буття. Народження унікального поетичного смислу можна уявити як «переживання» співприсутності межових основ світу, діаметральних протилежностей (буття і небуття). Цей підхід до ліричної діалогічності розглядається в підрозділі 5.6. «Діалог буттєвих основ у ліричному цілому». Таке розуміння діалогу в ліриці презентує аналіз віршів у працях Н.Д. Тамарченка і М.М. Гіршмана.

У підрозділі 5.7. «Діалогічність ліричного слова: ритм і смисл» ритм, виражений у ліричному вірші, тлумачиться як невід'ємний атрибут його діалогічної основи. Ритм є вираженою присутністю інобуття в ліричному висловленні, однією з принципово відчутних прикмет двоголосості ліричного слова, присутності «непрямого мовлення», інтенції «іншого» в ньому. Ритмічний рівень організації художнього цілого - це виражена в органіці тексту загальна діалогічна установка сприйняття. У ритмі рух творчого духу існує як смисл, що оформлюється тут і зараз.

Підрозділ 5.8. дисертації «Діалог буття і небуття в ліричній поезії: аналіз віршів Л. Костенко» містить вибірковий аналіз віршів української поетеси в аспекті діалогічної проблематики. Звернення до поезії Л. Костенко дозволило дослідити діалогічну оберненість діаметральних онтологічних протилежностей - буття і небуття, - відношення яких формуюсь ґрунт ліричного твору. Буття і небуття переживаються поетичною свідомістю як невід'ємні миті створюваного художнього світу, як його сконцентроване смислове ядро, що визначає структуру цілого в ліриці (наприклад, у віршах «Ще назва є, а річки вже немає...» та «Плем'я Тода»).

Висновки

У Висновках підбито підсумки результатів дослідження. Літературний рід як одна з центральних категорій теорії літератури є багатовимірною динамічною цілісністю, що визначає загальний естетичний смисл (спрямування «творчої енергії першообразу») і типологію твору.

Багатовимірна природа літературного роду виявляється в тому, що у творі певного роду можуть існувати різні родові та жанрові першооснови. Однак, усе розмаїття цих поетичних сил вміщується у домінувальному родовому началі. Інші родові та жанрові прояви існують як «голоси» всередині складного, багатоголосого цілого, яким постає літературний рід.

Головними чинниками, що зумовлюють специфіку того чи іншого літературного роду, слід вважати категорії, що визначають рід, - першооснови, які споконвіку виявляють себе у творах, і історично розвиваються упродовж усього становлення лірики, епосу та драми. Ці першооснови існують як завжди актуальна співприсутність у творі сил, що визначають рід (ці сили розкриваються в усіх елементах твору). Характер відношень між елементами художнього цілого конкретного твору і внутрішньородовими категоріями можна визначити як супідрядність чи взаємовизначення.

Про динамічність роду варто говорити з огляду на те, що він є історико-типологічною категорією, тобто діалектично поєднує незмінюваний родовий ідеал і певну рухомість, мінливість відношень усередині цього ідеалу. Рід здатний до динаміки завдяки рухомості відношень достатньо стійких категорій, що його формують. Динаміка внутрішньородових категорій, зазвичай, реалізується через розвиток «категоріальних гнізд» - появу та еволюцію категорій близьких, споріднених з головними категоріями. У межах цих категорійних вузлів відбувається конкретизація, уточнення, поступове прирощування родового смислу й поступове витіснення в глибину роду неактуальних смислів (які, проте, в будь-який момент можуть знову стати активними).

Сутність ліричної поезії виявляється в багатовимірному динамічному співвідношенні трьох ключових категорій: справжності, діалогічності, суб'єктивності. Ці категорії та їх тісний взаємозв'язок виявлені більшою чи меншою мірою вже у давній поезії. У процесі становлення ліричного роду їх категорійний смисл артикулюється все чіткіше.

Справжність - визначальна для лірики категорія - являє собою особливу вкоріненість ліричного твору в бутті, що переживається неестетично. Від початку ліричному слову притаманна не умовно-поетичною, а «субстанційна модальність» (С.Н. Бройтман), воно має міфотворчий характер, що назавжди залишиться актуальним для лірики. Світ, що входить до архаїчного ліричного твору, не стає автономним від справжнього світу, а існує в діалозі поетично-відтвореного й справжньо-реального. Це відбивається в структурі ліричного цілого, у ліричному суб'єкті, характері ліричного слова, у настанові на сприйняття творів цього роду, їх цілісному смислі. Ліричне висловлення зазіхає на позаестетичну сферу, воно намагається вийти за власні межі в реальне буття, і лише таким чином існує як специфічне художнє.

Категорія суб'єктивністі конкретизує смисл категорії справжності в тому, як остання розкривається у постаті ліричного суб'єкта. Про її значимість в ліриці слід говорити, зважаючи на те, що ліричний суб'єкт існує як структурно-смисловий і ціннісний центр художнього світу ліричного твору. Рівень естетичної активності автора-творця, реальність поета і горизонт існування ліричного героя представлені ліричним суб'єктом як взаємообернені рівні, що формують художній світ ліричного твору в його родовій специфіці («лірична єдність», «суб'єктивна цілісність» - Г. Геґель). Поняттям, що передає «розмитість» межі між світом речей і переживань «я», з одного боку, й суб'єктивною свідомістю, яка естетично споглядає цей світ і ці переживання, з іншого боку, є буття-свідомість. Спосіб існування ліричного суб'єкта, що характеризується приналежністю буття-свідомості цього суб'єкта духовно-смисловій царині, яка не вміщується в цю свідомість, ми визначили як ліричну причетність.

Відносини між суб'єктом і цією смисловою цариною мають діалогічний характер, таким чином суб'єктивність тісно пов'язана з ліричною діалогічністю. Її передумови виявлені вже в давній ліриці: в архаїчному ліричному творі не один суб'єкт мовлення, а, як мінімум, два (поет і Муза). У сучасній ситуації необхідно виділяти два рівні реалізації інтерсуб'єктних відношень у ліричному цілому: 1) рівень ціннісних контекстів, картин світу героїв; 2) рівень стосунків автора і героя. У першому випадку актуалізуються стосунки між суб'єктами рівня світу героїв, і через ці стосунки, зустріч свідомостей, що розмірковують і переживають, передається цілісний смисл твору, і стає очевидною творча енергія автора-творця. Другий діалогічний рівень сформувався на ґрунті давніх стосунків поета й Музи. Цей діалогічний взаємозв'язок виявляє стосунки онтологічно різних суб'єктів - автора та героя. Діалогічні стосунки в ліриці формуються не лише між певними суб'єктами, вони поширюються і на взаємозв'язок свідомості та буття, суб'єкта і світу у творі. У ліриці відбувається діалог між межовими основами світу (буття - небуття, гармонія - хаос), що виражається в усіх елементах поетичного цілого.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Миннуллин О. Р. Поэтическое жизнетворчество (целостный анализ стихотворения В. Н. Соколова «Вот и нет меня на свете…») / О. Р. Миннуллин // Литературоведческий сборник. - Донецк, 2008. - Вып. 33-34. - С.127-146 (1 др. арк.).

2. Миннуллин О. Р. Проблема идентичности лирического субъекта в художественном целом // Филологические исследования. - Донецк, 2008. - № 10. - С. 34-45 (0,6 др. арк.).

3. Миннуллин О. Р. Мотив небытия в поэзии Лины Костенко / О. Р. Миннуллин // Литературоведческий сборник. - Донецк, 2009. - Вып. 39-40. - С. 125-143 (0,7 др. арк).

4. Миннуллин О. Р. Подлинность как родоопределяющая категория лирики / О. Р. Миннуллин // Новая филология. - Запорожье, 2010. - Вып. 37. - С. 248-256 (0,6 др. арк.).

5. Міннуллін О. Р. Ситуація небуття в ліричному творі (на матеріалі поезії Ліни Костенко) / О. Р. Міннуллін // Ученые записки ТНУ им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - Т.23 (62), №1. - Симферополь, 2010. - С. 304-315 (0,8 др. арк.).

Анотація

Міннуллін О. Р. Лірика як літературний рід: становлення категорії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010. - 216 с.

У праці досліджено становлення категорії ліричного роду літератури, що розуміється як багатовимірна динамічна цілісність. Головними чинниками, що визначають специфічний родовий зміст, постають родові категорії. Вивчення генезису та становлення фундаментальних категорій, що лежать в основі лірики, становить основний зміст цього дослідження. Цими родовими категоріями для ліричної поезії є справжність, діалогічність і суб'єктивність. Кожна з категорій утворюється поєднанням кількох взаємопов'язаних родових сил, які осмислюються наукою в поняттях, визначеннях, термінах, що формують своєрідні «категорійні гнізда». Ці гнізда ліричної поезії тісно пов'язані між собою й разом утворюють родову цілісність.

Основним матеріалом дослідження є поезія Л. Костенко та В. Соколова, поетів, у творчості яких родові сили (що осмислюються через категорії) відбилися рельєфно та різнопланово.

Ключові слова: лірика, літературний рід, справжність, діалогічність, суб'єктивність, діалог, ліричний суб'єкт, цілісність.

Аннотация

Миннуллин О.Р. Лирика как литературный род: становление категории. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук за специальностью 10.01.06 - «Теория литературы». - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010. - 216 с.

В работе исследовано становление категории лирического рода литературы, понимаемого в качестве многомерной динамической целостности. Многомерность проявляется, в первую очередь, в возможности множественного описания того или иного рода, в множественности родовых критериев, сосуществовании разносторонних подходов в описании родов. Динамический аспект рода выявляется в исторической изменчивости родовых начал. Род выявляется в подвижных отношениях исторически изменяющихся родовых оснований. При этом те смыслы, которые исторически проявляются в родах, не исчезают бесследно, а продолжают влиять на родовое целое, уходя в глубину родового содержания.

Ключевыми факторами, определяющими специфический родовой смысл каждого из литературных родов, выступают родовые начала, осмысливаемые наукой в качестве родоформирующих категорий. Данные начала обнаруживаются уже в древнейшей лирической поэзии и на протяжении всей ее истории выявляются как всегда актуальное соприсутствие разных оснований рода. Исследование генезиса и становления фундаментальных категорий, лежащих в основании лирики, составляет основное содержание данной работы. Таковыми родоформирующими категориями для лирической поэзии являются подлинность, диалогичность и субъективность.

Подлинность понимается как изначальная укорененность лирического высказывания за пределами эстетического дискурса, в реальной действительности. Архаическое лирическое высказывание носит мифологический и магически-сакральный характер, типологически сближаясь со словом оракула. Лирический поэт выступает охранителем бытия, который всякий раз утверждает его законосообразность, неизменность оснований изменчивого мира. Данные особенности лирики, претерпевая значительные смысловые преобразования, навсегда остается внутренней мерой лирической поэзии. Дискурс подлинности и дискурс вымышленности формируют в совокупности специфическую для лирики двойную систему поэтических ориентиров. Это явление рассмотрено в работе как явление двойной дискурсивности, которая распространяется на различные уровни художественного целого.

Лирическая диалогичность формируется на базе древних отношений поэта и вдохновляющего его божественного начала (Музы), которые носят диалогический характер. Диалогичность распространяется на все уровни лирического целого - образный, тематический, словесно-языковой, рецептивный и т.д. В новейшей лирике диалогичность лежит в основе отношений автора и героя, лирического субъекта и предметного мира. В лирике возможен диалог крайних бытийных противоположностей (например, бытия-небытия, гармонии-хаоса).

Субъективность вполне раскрывается только в новейшей лирике (в древней лирической поэзии существуют лишь предпосылки для ее оформления в самостоятельную категорию). Субъективность обусловлена принципиальной структурной и смысловой ролью лирического субъекта и его внутреннего мира, представленного в лирике. Особенно плодотворно лирическая субъективность осмысливается в работах представителей немецкой классической эстетики, а также у тех литературоведов, которые наследуют идеи немецких классиков. В рамках исследования парадигмы лирической субъективности в работе рассмотрены: диалектическое единство всеобщего и особенного, семантическая структура лирического целого, аксиологический аспект лирики.

В результате внутреннего движения самой лирической поэзии и поступательного становления теоретической мысли о лирике на базе фундаментальных (парадигматических) родовых категорий формируются своеобразные «категориальные гнезда». Эти «гнезда» лирической поэзии тесно переплетены между собой и образуют в совокупности родовую целостность. Основным материалом, на котором проводится исследование, выступает поэзия Л. Костенко и В. Соколова, поэтов в чьем творчестве родовые начала выразились рельефно и разнопланово.

Ключевые слова: лирика, род литературный, подлинность, диалогичность, субъективность, диалог, лирический субъект, целостность.

Summary

Minnulin O. Lyric poetry in the meaning of literary family: the formation of the category. - Manuscript.

Dissertation for the competition of scientific degree of the philological sciences candidate, speciality 10.01.06 «Theory of literature». Donetsk National University. - Donetsk, 2010. - 216 p.

Formation of the lyric genre of literature understood in the meaning of multidimensional dynamic integrity was researched in the study. Key factors which determine the specific sense of the genre are genre formative categories. The main content of the study is genesis research and fundamental categories' formation that are at the basis of lyrics. Such genre formative categories for lyric poetry are authenticity, dialogicity and subjectivity - each category is examined separately in details. Any of the categories is formed with the help of the row sum of interrelated genre forces interpreted by science in different meanings, definitions and terms that form peculiar “category word families”. These “word families” of lyric poetry are closely mixed and in combination with each other form the genre integrity.

The core material on the basis of which the research is made is L.Kostenko and V.Sokolov poetry. In the poetry the genre origins (understood through the categories).

Key words: lyrics, genre literary, authenticity, dialogical, subjectivity, dialogue, lyrical subject, integrity.

Размещено на Allbest.ru