Концептуалізація елементів натурфілософії у творчості європейських романтиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 82 - 146. 2 (4) (043.3/5)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАТУРФІЛОСОФІЇ У ТВОРЧОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ РОМАНТИКІВ

10. 01. 06 - теорія літератури

Маркова Мар'яна Василівна

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор (габілітований) філологічних наук, професор

Мних Роман Володимирович,

директор Інституту польської філології і прикладної лінгвістики Природничо-гуманітарного університету в Сєдльцах (Польща).

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бовсунівська Тетяна Володимирівна,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка, професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Постова Надія Серафимівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри світової літератури та класичної філології.

Захист відбудеться 19 травня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 11.051.11 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 18 квітня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О. В. Тараненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

романтизм концептуалізація натурфілософський

Розвиток українського літературознавства в останнє десятиліття ознаменований стійкою тенденцією до переосмислення класичної літературної спадщини. Одне з центральних місць у цьому процесі належить оновленому дослідженню епохи європейського романтизму, який трактується літературознавцями як фундаментальний для вітчизняної словесності час, адже саме в цей період молода українська література остаточно оформлюється як повноцінне явище світового літературного процесу. Однак незважаючи на посилену зацікавленість вітчизняних теоретиків та істориків літератури проблемами романтичного мистецтва слова, а також його інтенсивне наукове освоєння, перед сучасними дослідниками цього літературного напряму все ще постає широкий обсяг питань, які потребують ґрунтовного аналізу. До них можна, очевидно, віднести й феномен впливу романтичної натурфілософії на творчість митців європейського романтичного руху. Слід зауважити, що попри цілковиту новизну названої проблеми для української науки про літературу, окремі її аспекти вже порушувалися у працях російських та західних літературознавців, зокрема М. Балояна, Н. Берковського, В. Ванслова, Л. Гурленової, В. Жирмунського, М. Епштейна, Н. Литвиненко, Є. Майміна, С. Семенової, А. Смірнової, І. Шайтанова, а також Дж. Адлера, Р. Бервік, Дж. Біча, Ф. Гендерсона, П. Кітсона, Д. Лі, Дж. Ньюбавера, Р. Олсона, Н. Сола, Т. Фулфорда, К. Хорвата, З. Хрбати, М. Яніон та інших.

Зазначимо, що в історії світової філософської думки романтична натурфілософія репрезентована насамперед працями німецького мислителя, письменника, теоретика літератури та освітнього діяча Ф. В. Й. Шеллінґа, а також його численних послідовників у Німеччині й поза її межами (Л. Окен, К. Риттер, Г. Стеффенс, Г. К. Ерстед, Д. Велланський, І. Давидов, ранній М. Максимович, М. Павлов, Й. Б. Шад та інші). Названі філософи висунули цілу низку постулатів, що змінили тогочасне уявлення про природу та знайшли втілення у мистецьких і естетичних працях багатьох європейських романтиків. Зокрема, вони стверджували всезагальну єдність універсуму, всепов'язаність та всезалежність у ньому, полярність сил і процесів натури, її постійну творчу активність, діалектичний розвиток тощо. Проблема «входження» вказаних ідей до художньої цілісності літературних творів доби європейського романтизму в українському літературознавстві залишається питанням периферійним і недостатньо вивченим, саме цей аспект зумовив актуальність пропонованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри іноземних мов та компаративістики Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка в рамках наукової теми «Герменевтика символу у художній цілісності літературного твору (компаративістичні аспекти)». Тема дисертаційного дослідження затверджена Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література»: протокол № 130 від 8 квітня 2008 року.

Метою пропонованого дослідження є аналіз концептуалізації елементів (думок, ідей, принципів, положень, постулатів) натурфілософії у творчості європейських романтиків як семіотичного процесу та інтерпретація символіки натурфілософських образів. При цьому ми не ставимо перед собою завдання компаративного вивчення індивідуальних художніх систем європейських романтиків, а прагнемо до виявлення загальних закономірностей, що характеризують явище концептуалізації натурфілософських елементів у художньо-естетичній практиці романтизму.

Відповідно до поставленої мети у роботі розв'язуються такі завдання:

1) висвітлити сучасний стан дослідженості проблеми «філософія та література в добу романтизму» (підрозділ 1.1);

2) обґрунтувати смислове наповнення понять «концепт» і «концептуалізація» у літературознавчій площині (підрозділ 1.2);

3) описати натурфілософську концептосферу європейського романтизму (розділ 2);

4) проінтерпретувати систему символів, що презентують домінантні натурфілософські концепти у конкретних творах поетів-романтиків (розділ 3).

Об'єктом дослідження є романтична література Європи у широкому розумінні, тобто не тільки художні твори, але й праці філософського та естетичного змісту.

Предмет дослідження: образно-символічний світ художніх творів європейських поетів-романтиків як результат концептуалізації елементів романтичної філософії природи.

Методологічною базою дослідження слугували передусім праці з історичної поетики, зокрема розвідки Н. Берковського, В. Жирмунського, Д. Наливайка (підрозділ 1.1), а також роботи С. Аскольдова, В. Зусмана, Ю. Степанова, присвячені проблемам концептуального аналізу художніх текстів (підрозділ 1.2). Науково-теоретичне підґрунтя другого розділу дисертації складають філософські праці Р. Габітової, А. Гулиги та З. Каменського. Методологія інтерпретаційної частини дослідження (розділ 3) визначається поєднанням структурно-семіотичного (Ю. Лотман, В. Топоров), герменевтико-символологічного (П. Рікер, С. Аверінцев, Р. Мних) методів літературознавчого аналізу та стратегії інтерпретації літературного твору як художньо-естетичної цілісності (М. Бахтін, М. Гіршман). Конкретні інтерпретації художніх текстів Т. Шевченка здійснюються з опорою на літературознавчі розвідки Ю. Івакіна, В. Сулими, М. Шах-Майстренко; при інтерпретації поезії О. Пушкіна ми спиралися на роботи М. Алексєєва та С. Шервінського; при інтерпретації поетичних текстів М. Лермонтова - на праці В. Коровіна та М. Епштейна; інтерпретація поезії С. Т. Колриджа базується в основному на дослідницьких студіях Дж. Біра.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у роботі вперше в українському літературознавстві література романтизму розглядається під кутом зору її взаємозв'язків із романтичною натурфілософією; виділено елементи романтичної філософії природи - натурфілософські концепти та здійснено інтерпретацію їхньої конкретної презентації у творах європейського романтизму.

Теоретичне значення роботи: уточнено семантику терміна «концепт», а також обґрунтовано його літературознавчий зміст; поглиблено розуміння культурної епохи доби романтизму; детально осмислено явище діалектичної взаємодії романтичної літератури й філософії; розширено уявлення про індивідуально-авторські світи таких романтиків, як С. Т. Колридж, Новаліс, М. Лермонтов, О. Пушкін, Ф. Тютчев, Т. Шевченко.

Практичне значення дисертації визначається тим, що результати дослідження можуть бути використані істориками і теоретиками літератури при вивченні естетики та поетики романтизму, при складанні підручників, посібників з теорії та історії літератури, програм спецкурсів, а також при написанні курсових, дипломних, магістерських, дисертаційних робіт тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися під час роботи наукових конференцій та читань, серед яких: 1) ІХ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 19 - 21 червня 2007 р.); 2) Міжнародна наукова поетологічна конференція «Криза теорії» (Чернівці, 18 - 20 жовтня 2007 р.); 3) Міжнародна Інтернет-конференція «Українська література і загальнослов'янський контекст» (Бердянськ, 16 - 18 квітня 2008 р.); 4) 20-ті міжнародні людинознавчі філософські читання «Гуманізм. Людина. Глобалізація» (Дрогобич, 10 - 11 жовтня 2008 р.); 5) Дні науки в Класичному приватному університеті - 2008 (Запоріжжя, 23 - 24 жовтня 2008 р.); 6) Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми філології: мовознавство, літературознавство, методика викладання філологічних дисциплін» (Маріуполь, 27 травня 2009 р.); 7) І Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми філології: мовознавство, літературознавство, методика викладання філологічних дисциплін» (Маріуполь, 23 квітня 2010 р.); 8) Міжнародна наукова конференція «Мариністика в художній літературі» (Бердянськ, 9 - 10 вересня 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 10 публікаціях, 7 з них - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (250 позицій). Основний текст викладено на 172 сторінках комп'ютерного набору, загальний обсяг дисертації - 197 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета, завдання, науково-теоретичне підґрунтя, об'єкт, предмет та наукова новизна, розкривається теоретичне й практичне значення отриманих результатів, а також подається короткий огляд літератури, присвяченої досліджуваному питанню. Тут же пропонуються дефініції центральних термінологічних понять дисертаційного дослідження:

1. Природа (натура) - органічний і неорганічний світ, що створює умови для існування людини й суспільства.

2. Романтична натурфілософія - спекулятивна філософія природи доби романтизму.

3. Натурфілософський концепт - елемент романтичного світобачення (романтичної свідомості епохи), що репрезентує романтичну філософію природи. Основними його властивостями є діалогічність, асоціативний характер, естетична сутність, а також здатність до вираження через образно-символічні засоби. Як синонім також вживатиметься термін натурфілософська концептуальна одиниця.

4. Концептуалізація - двоетапний процес, що охоплює 1) явище утворення концептів у свідомості романтиків та 2) їхню реалізацію у літературному тексті.

5. Концептосфера - мінімально необхідний набір концептів, що дає змогу створити уявлення про той чи інший фрагмент дійсності.

Перший розділ дисертації - «Ідейна свідомість романтичної доби та її філософське підґрунтя» - складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 -«Література романтизму versus філософія» - з'ясовується роль та місце філософії у парадигмі романтичного світогляду. При цьому наголошується, що оскільки центром європейського романтичного руху традиційно вважається Німеччина, то при вивченні поставленого питання доцільно спиратися головним чином на художньо-естетичну практику німецького романтизму.

Зазначається, що будучи універсальним, енциклопедичним культурним напрямом, який втілився не лише у мистецтві, але й природознавстві, історії, економіці, психології, медицині тощо, романтизм виявляв тенденцію до зближення різних видів інтелектуально-практичної діяльності, передусім літератури та філософії. Німецькі романтики активно цікавилися розвитком тогочасної філософської науки. Філософські пошуки були невід'ємною частиною їхнього повсякденного життя, про що свідчать їхні мемуари, щоденники, епістолярій. Зауважується, що найбільший вплив на митців німецького романтизму мала філософія Й. Фіхте та І. Канта: із «науковчення» першого романтики перейняли ідею іманентної творчої активності мислячого суб'єкта, із праць І. Канта - вчення про творчий характер людського мислення, думки філософа про культуру, уяву, роль мистецтва у структурі суспільної свідомості тощо.

Значне місце у роботі займає аналіз поглядів ранніх німецьких романтиків, зокрема Ф. Шлегеля, Ф. В. Й. Шеллінґа, Новаліса на проблему взаємодії романтичного мистецтва та філософії, що можуть бути узагальнені в одній тезі: у новій романтичній культурі література та філософія мають об'єднатися, універсальна література романтизму має ґрунтуватися на ідеї художньо-філософського синтезу.

Підкреслюється, що зацікавлення романтиків основними філософськими парадигмами епохи романтизму (фіхтеанська, кантіанська, шеллінґіанська), рівною мірою стосується і натурфілософії як органічної складової частини кожної з них. Адже як І. Кант, так і Й. Фіхте, а тим більше Ф. В. Й. Шеллінґ, зверталися у своїх філософських працях до проблем ґенези природи та законів її функціонування, хоча й вирішували їх кожен у іншій теоретичній площині. Зауважується також, що натурфілософія романтизму була одним із найпопулярніших теоретичних вчень свого часу. Вона втілила у собі такі провідні тенденції романтичної епохи, як бурхливий розвиток наукового природознавства і водночас стійку недовіру до розуму й прагнення до осмислення різного роду ірраціональних явищ. Ідеями романтичних натурфілософів захоплювалися не лише вчені-природознавці, але й освічене дворянство, широкі кола інтеліґенції тощо; для митців же вона набувала виняткової вагомості через посилену актуалізацію у романтизмі предмета її вивчення - природи.

Звертається увага на те, що інтенсивна експлікація натурфілософської проблематики була найбільш характерною для німецької романтичної літератури, оскільки саме у Німеччині протягом кількох років кінця XVIII - початку ХІХ ст. був створений основний корпус натурфілософських робіт. Поміж зразків літературної творчості, майже цілковито зосередженої довкола ідей романтичної філософії природи, виділяється художній спадок Новаліса, зокрема його повість «Учні в Саїсі». Твір побудований як своєрідний полілог шеллінґіанця, фіхтеанця та поета, у якому звучать різні думки, стосовно того, чим є натура для людини, як людина має її пізнавати та з нею поводитися. Шеллінґіанець детально розробляє методологію дослідження природи, що ґрунтується на умогляді й творчому спогляданні, фіхтеанець трактує натуру як чисте породження Я, гру інтелекту, поет натомість розглядає природу передусім як резонатор внутрішнього світу людини, його натура максимально суб'єктизована та одухотворена.

Відзначається також, що поряд із німецькою, цікаві явища натурфілософської поетичної творчості дала й російська література епохи романтизму. Йдеться насамперед про художні твори «поетів-любомудрів» (Д. Веневітінов, князь В. Одоєвський, І. Кірієвський, О. Кошелєв, М. Мельгунов, М. Погодін, В. Титов, О. Хомяков, С. Шевирьов), котрі започаткували в Росії мистецький рух за створення «поезії думки», філософської літератури, а також одного з найбільш натурфілософських поетів європейської романтичної літератури загалом - Ф. Тютчева.

У фундамент своєї художньої творчості російський поет поклав три основні ідеї Шеллінґової філософії природи: 1) ідею розвитку природи, її руху, постійних метаморфоз; 2) ідею одухотвореності природного світу, 3) ідею полярності сил та явищ природи. Остання особливо широко концептуалізувалася на рівні композиції поезій автора: мається на увазі її двочленність, що ґрунтується на послідовному зіставленні світу природи і внутрішнього світу людини за принципом образно-психологічного паралелізму, вираженому через поділ віршового тексту на дві строфи. Водночас у роботі наголошується на тому, що такий строфічний поділ є лише найбільш видимим, поверхневим виявом двочленності натурфілософської композиції, бо у творах Ф. Тютчева паралелізм проявляється і в характері зв'язків між висловлюваннями тексту, і у послідовності зміни образів, і в синтаксичній побудові поетичних фраз, і навіть у ритмічній схемі віршування.

Вказується також, що порівняно з німецькою та російською, англійська й українська літератури епохи романтизму є менш насиченими натурфілософськими думками та ідеями. Щодо Англії, то причиною цього, припускаємо, була відносно незначна поширеність натурфілософських систем як таких у її романтичному культурному просторі. У цій країні романтизм розвивався на ґрунті традиційного сенсуалістичного емпіризму, ідейно несумісного з натурфілософськими парадигмами. Що ж стосується української романтичної літератури, то, очевидно, в силу складних історичних та політичних обставин, увагу митців привертала передусім гостра соціальна й національна проблематика.

Підрозділ 1.2 - «Концепти і концептуалізація у художньому творі» -присвячений аналізові семантики літературознавчих термінів «концепт» і «концептуалізація», а також виробленню методології їхнього використання при конкретних інтерпретаціях художніх текстів. Зауважується, що вперше про концепт як категорію літературознавства йдеться у праці російського вченого С. Аскольдова «Концепт и слово» (1928). Названий дослідник виділяв два типи концептів: пізнавальні, суть яких полягає у здатності заміщувати предмети чи конкретні уявлення в процесі мислення, та художні. Визначальною характеристикою художніх концептів, на противагу пізнавальним, С. Аскольдов уважав їхню діалогічність, тобто явище взаємодії між концептосферою творця та реципієнта. Іншими важливими якостями художніх концептів є, за С. Аскольдовим, образність, символічність, а також невластива логіці та реальній прагматиці художня асоціативність.

Зазначається, що в сучасній українській науці про літературу немає однозначного тлумачення терміна «концепт». Найчастіше він трактується літературознавцями як елемент концептуальної картини світу, тобто як одиниця системи уявлень окремої людини чи певної спільноти про реальність (Л. Генералюк, І. Дишлюк, Н. Слухай (Молотаєва)). Також термін концепт вживається і для позначення головного задуму, провідної ідеї художнього твору, його ідейного пафосу (Р. Гром'як, Л. Краснова). Щоправда, трапляється і цілком неправомірне вживання терміна «концепт» як абсолютного синоніма терміна «поняття» (В. Хархун). Що ж стосується терміна «концептуалізація», то в роботі констатується відносна одностайність його тлумачення як процесу формування концептуальних одиниць.

Наголошується на тому, що саме концептуалізація була тим процесом, який забезпечив широке входження філософських, включно з філософією природи, елементів у художню творчість європейських романтиків. Відбувається вона в два етапи. На першому філософські ідеї, думки, постулати, принципи закріплюються на рівні свідомості авторів художніх творів у формі пізнавальних концептів. На другому етапі пізнавальні концепти перетворюються на художні внаслідок їхньої вербалізації у літературному тексті засобами художнього мовлення. При цьому такі концепти не є самостійними, самодостатніми складовими літературного тексту. Їхня художня презентація відбувається через текстуальні одиниці різних рівнів: сюжет, композицію, мотиви, характери, теми, образи-символи тощо, які виступають у текстах літератури носіями та виразниками концептів, їхнім «матеріальним субстратом» (термін О. Зирянова).

У зв'язку з таким розумінням центральних термінологічних понять пропонованого дослідження визначаються три основні моменти, на яких ґрунтується подальший аналіз конкретних концептуалізацій натурфілософських елементів у художніх творах європейських романтиків: 1) опис натурфілософської концептуальної одиниці, а насамперед її ядра, тобто тих ідей та положень романтичної філософії природи, що лежать в основі концепту; 2) виділення одиниць тексту, які репрезентують відповідний концепт та 3) інтерпретація цих одиниць під кутом зору їхньої функціональної ролі у цілісному образно-символічному світі художнього твору.

У другому розділі дисертації - «Ґенеза та ідейна парадигма романтичної натурфілософії» - подається огляд натурфілософських систем Й. В. Ґете, Ф. В. Й. Шеллінґа, Новаліса, С. Т. Колриджа, Д. Велланського та М. Павлова. Зауважується, що праці названих філософів були основним джерелом натурфілософських ідей для митців європейського романтизму. У цьому контексті називаються імена любомудрів, М. Лермонтова, Ф. Тютчева. Поряд з цим виділяється іще одне джерело - європейський масонський рух: вважаючи, що вивчення філософії природи є необхідним для духовного розвитку та самовдосконалення, «вільні каменярі» не лише популяризували її у межах власної організації, але й підтримували справу видавництва натурфілософської літератури та її розповсюдження у широких колах населення. Саме в масонських колах з натурфілософією ознайомилися такі відомі романтики, як В. Гюго, О. Пушкін, В. Скотт, Т. Шевченко.

Стверджується, що натурфілософську концептосферу доби романтизму утворюють вісім концептів, п'ять з них розглядаються у другому розділі роботи, ще три на прикладах конкретних художніх реалізацій - у третьому:

1. Концепт єдності (тотожності) свідомості та буття, матерії й духу. Романтичні натурфілософи розуміли природу як видимий дух, а дух - як невидиму природу, вважаючи їх лише різними виявами цілісності Абсолюту. Для них обидва начала єдині, а іноді навіть і тотожні, а тому у світі природи немає жодного матеріального об'єкта, який не містив би в собі духовного елемента.

2. Концепт єдності явищ природи. У натурфілософії романтизму природа є цілісною і неподільною єдністю. Це досконала система, в якій усі сили (притягування та відштовхування, стиснення та розширення тощо), процеси (магнетизм, електрика, хімічні зміни), об'єкти не лише пов'язані між собою всезагальними непорушними зв'язками, але й можуть переходити один в одного, бо є, по-суті, модифікацією єдиного.

3. Концепт органічності природи. Природа, на переконання романтичних натурфілософів, - це велетенський живий організм, частинами якого є менші за розміром організми - об'єкти живої та неживої натури. Закони існування та розвитку таких організмів закладені в них самих та не мають нічого спільного із принципами механістичної причиновості.

4. Концепт полярності сил і процесів природи та діалектичної взаємодії протилежностей. Будь-яка дійсність у романтичній натурфілософії передбачає поділ на протилежно спрямовані сили та їхню взаємодію. Все, що існує у природі та світі, або вже становить собою роздвоєння, або до нього рухається. Полярності, виникнувши з первісної єдності, прагнуть до возз'єднання (синтезу) у нову цілісність уже на вищому рівні, що є основою постійного руху та розвитку.

5. Концепт динаміки та історизму природи. На переконання романтичних натурфілософів, природі первісно притаманний постійний рух, а будь-який спокій є лише видимий та відносний. У динамічному процесі змін перебувають як окремі природні об'єкти (зародження, становлення, відмирання), так і натура як цілісність (еволюція), а тому вона має повноцінну історію власного розвитку.

Також подається спроба прослідкувати, які зв'язки поєднують кожен із названих концептів зі сферою художньо-естетичної творчості європейських романтиків. Так, зазначається, що найповніше втілення концепту єдності (тотожності) матерії й духу в естетичній площині романтизму можна віднайти у романтичних поглядах на красу. Для романтиків будь-яка краса, чи то природна, чи то мистецька, не вичерпувалася зовнішнім виміром. Її суть вони шукали не в досконалих пропорціях чи гармонійній впорядкованості компонентів художнього твору, а у відблиску ідеального, відображенні абсолютного, духовній іскрі, тому й знаходили лише у тих випадках, коли крізь конечне, матеріальне проглядало безкінечне, ідеальне.

При визначенні основних напрямів втілення концепту єдності явищ природи в художньо-естетичній творчості романтиків основна увага приділяється романтичним спробам синтезувати різні види мистецької діяльності. В цьому контексті також акцентується відмова романтиків дотримуватися будь-яких чітких кордонів між родами, видами та жанрами літератури.

Що стосується натурфілософського концепту органічності природи, то підкреслюється, що він заклав основу фундаментальної для романтизму естетичної концепції - теорії органічності. За Ф. В. Й. Шеллінґом, унікальне поєднання та взаємопроникнення об'єктивного (реального) й суб'єктивного (ідеального), свідомого та інтуїтивного, що є основним джерелом прекрасного, можна спостерігати лише у природі та мистецтві, а тому художній твір є своєрідним аналогом природного.

Далі звертається увага на те, що на відміну від натурфілософських концептів єдності свідомості та буття й органічності природи, які концептуалізувалися в основному у сфері естетики романтизму, концепт полярності є тим універсальним наскрізним стрижнем, навколо якого вибудувана вся романтична творчість загалом, як філософсько-інтелектуальна, так і мистецька. Передусім на полярності розпадається сам романтичний космос, адже, як відомо, для світогляду романтиків характерним було т. зв. «двоєсвіття», «парність» світів. Водночас розірваність романтичного світогляду породжує у літературі цього періоду оригінальну поетику контрастів - смислових та жанрово-стильових антиномій.

Припускається, що концепт динаміки та історизму прямо пов'язаний із динамізмом як однією з центральних рис романтизму. Романтичний напрям невіддільний від відчуття співпричетності до світу, що постійно розвивається та оновлюється, включеності у стихійно-безупинний потік життя, безперервний історичний процес. Водночас активний рух, видозміни охоплюють не лише романтичний світ, але й романтичного героя, що перебуває у перманентних пошуках ідеалу. Звідси - динаміка романтичних сюжетів та образів, найповніше втілена у творах, присвячених описам мандрівок до близьких та далеких країн. Вплив концепту історизму вбачається у народженні романтичного історичного роману.

Третій розділ роботи - «Художня реалізація натурфілософських концептів у літературних творах європейських романтиків» - поділений на три підрозділи. У підрозділі 3.1 - «Semper in motu: концепт метаморфози» - розглядається художня презентація натурфілософського концепту метаморфози у поезії європейських романтиків. Відзначається, що основною ознакою натурфілософської метаморфози є те, що вона зводиться до перетворення винятково форми природного об'єкта, але не сутності, яка за будь-яких умов залишається незмінною. Зокрема, у творах Т. Шевченка цей аспект перевтілення чітко акцентується завдяки прямій логічній взаємозалежності, яка існує між «вхідним» та «вихідним» образами метаморфози (терміни Р. Крохмального), внаслідок чого вихідний образ перетворення стає символом певних конкретних рис та властивостей характеру чи особливостей поведінки вхідного (напр., «Мені здається, я не знаю…»). Водночас підкреслюється, що для Т. Шевченка, як і для більшості європейських романтиків, феномен метаморфози був виявом єдності не лише природи, світу, але й різних світів: реального і фантастичного, сакрального і профанного тощо («Русалка», «Чого ти ходиш на могилу…»).

Якщо в українського поета мотив метаморфози підкреслює феномен дифузності, взаємозалежності людини та природи, то у М. Лермонтова він пов'язаний із цілковито протилежними за своїм характером явищами. Так, причиною трагічних подій, описаних у баладі «Морская царевна», стає принципова несумісність природного та соціального вимірів: опинившись поза межами сфери свого природного перебування, прекрасна морська царівна втрачає всю привабливість та силу і, зрештою, гине, адже існування її у ворожому людському середовищі є абсолютно неможливим.

Аналізується також концептуалізація натурфілософської ідеї метаморфози у поемі С. Т. Колриджа «Повість про Старого Мореплавця». Смислове ядро реалізованого у названому творі концепту визначається натурфілософським поглядом на природу як систему непорушних зв'язків, підпорядкованих принципу краси та гармонії. Знищення будь-якого елемента цієї цілісності неминуче спричиняє збій у функціонуванні всіх інших елементів та може призвести до краху всієї системи загалом. Тому така незначна, на перший погляд, подія, як смерть альбатроса, викликає у поемі англійського митця масштабні, по суті, космічні, зміни. Наголошується також, що сюжет поеми «Повість про Старого Мореплавця» побудований згідно з натурфілософським принципом боротьби та синтезу полярностей. Його дія проявляється у творі наступним чином. Поступ головного героя поеми відбувається у двох вимірах: 1) матеріальному - як віддалення від «свого» (перша полярність) та наближення до «чужого» простору (друга полярність) та 2) духовному - як рух від «старого» (перша полярність) до «нового» (друга полярність) способу світобачення й завершується у точці синтезу названих аспектів в умовну єдність, де обидва згадані виміри сходяться - «свій» простір (перша полярність) поєднується з «новим» (друга полярність) станом душі моряка.

У підрозділі 3.2 - «Primum vivere: концепт одухотвореності (анімованості) природи» - на основі конкретних інтерпретацій поетичних творів М. Лермонтова, О. Пушкіна та С. Т. Колриджа робиться висновок про те, що концептуалізація натурфілософської ідеї одухотвореності природи найчастіше відбувається у поетичних творах романтиків на рівні художнього образу водної хвилі. При цьому вона (концептуалізація) зумовлює не лише поетичне «оживлення» названого образу, але й, оскільки у натурфілософії природа трактується як форма тієї самої трансцендентальної субстанції, що творить і людську свідомість, його антропоморфізацію. Хвилі у поетичних творах названих романтиків наділені такими людськими властивостями, як мислення, пам'ять, мова, а також цілим спектром психологічних емоцій: щастя, радість, злість, несамовитість, лють, гордість тощо. Зауважується, що, окрім антропоморфізації, будь-яке одухотворення природи завжди веде до її символізації. Образ анімованих хвиль у зв'язку з цим виявляє наповненість символічним змістом, що характеризується двома основними моментами. По-перше, це усталена в літературі символіка води як вільної стихії, стихії свободи. Таке символічне значення є центральним у парадигмі символічних сенсів зазначеного образу і пов'язане з найрізноманітнішими проявами феномену свободи: особистим («Примите дивное посланье…» М. Лермонтова), соціально-політичним («Медный всадник» О. Пушкіна), а також власне природним («Моряк» М. Лермонтова, «Медный всадник» О. Пушкіна). Інший важливий аспект символічного значення натурфілософського символу хвилі ґрунтується на паралелях між їхнім ритмом та ритмом поезії й реалізується у художньо-естетичній цілісності романтичних творів не лише через художні мотиви спорідненості моря і віршів («Журналист, Читатель и Писатель» М. Лермонтова), але й на рівні мовної організації літературних текстів («Гомеричний гекзаметр» С. Т. Колриджа).

У підрозділі 3.3 - «In herbis et lapidibus: концепт символічності флори» -проводиться дослідження символіки романтичних образів троянди та лілії. Підкреслюється, що в плані функціонування рослинних символів література романтизму виявляє певну інертність та успадковує основний масив символічних сенсів художніх образів флори з доромантичної літературної традиції, переважно класицистичної. Тому якщо говорити про переважання в символічному гербарії епохи романтизму тієї чи іншої парадигми, то, очевидно, такою парадигмою була насамперед греко-римська, хоча в структурі романтичних квіткових символів також нерідко актуалізуються сенси, запозичені з біблійної, фольклорної та містичної символічних традицій. Стосовно образу троянди у творах європейських романтиків виділяються такі символічні значення, як: 1) краса, 2) кохання, 3) тлінність, недовготривалість усього тілесного, 4) смерть, 5) насолода, розкіш, 6) творче натхнення, порив, духовна вибраність тощо; стосовно лілії: 1) чистота, невинність, 2) Діва Марія, 3) людська душа та її безсмертя. Зазначається також, що у Т. Шевченка трапляється функціонування художнього образу лілії як символу відродження («Ісаія. Глава 35 (подражаніє)»), проте таке використання символіки цієї квітки є радше індивідуально-авторським, аніж притаманним романтичній літературі загалом.

У Висновках узагальнено результати, отримані в процесі дослідження. Констатується, що як один із аспектів романтичного світогляду філософія природи займала центральне місце у загальній ідейно-естетичній концепції романтиків. У культурі європейського романтизму вона відіграла роль того фундаменту, на якому постали романтична концепція природи та романтична картина світу.

Концепція природи у романтизмі кардинально відрізняється від концепції природного світу попередніх культурних епох, передусім класицистичної: на противагу «прекрасній», ідеально-впорядкованій, часто статичній натурі класицизму, у романтизмі природний світ виступає живим, динамічним, одухотвореним. У світлі натурфілософських концепцій того часу природа у творах європейських романтиків виявляє такі специфічні риси, як гілозоїзм, цілісність, креативність, розумність, системність, гармонійність тощо. Що ж стосується романтичної картини світу, то підкреслюється, що властивості натурфілософськи обґрунтованого і проінтерпретованого природного середовища часто переносилися романтиками й на інші сфери реальності, а тому в термінах органічності визначалися держава, суспільство, система економічних і сімейних відносин, історичні процеси, різноманітні аспекти людської цивілізації та космос загалом.

Акцентується, що одним із найважливіших процесів, які відбувалися на основі впливу філософії природи на європейський романтичний рух, є концептуалізація її ідей, принципів та положень у художньо-естетичній практиці романтиків. У межах романтичної естетики функціонування елементів натурфілософського знання відбувалося через естетичні категорії та поняття. Так, зокрема, натурфілософський принцип єдності (тотожності) матерії й духу концептуалізується в категорії прекрасного, детально розробленій Ф. В. Й. Шеллінґом та С. Т. Колриджем, принцип полярності природних сил та їхнього синтезу - в естетичних поглядах романтиків на етапи розвитку світового мистецтва, ідея органічності природи - у понятті органічної форми літературного твору А. Шлегеля, положення романтичних натурфілософів про всезагальну світову єдність - у понятті синтезу мистецтв тощо.

У художній творчості митців європейського романтизму концептуалізація натурфілософських елементів відбувалася головним чином через одиниці чотирьох рівнів художньо-естетичної цілісності літературних текстів: 1) найрізноманітніші натурфілософські образи-символи: об'єкти флори, фауни, небесні світила, природні стихії тощо, а також образ ліричного героя романтичної поезії - безпосереднього носія натурфілософського погляду на світ; 2) мотиви, що по-різному актуалізовували багатоаспектну натурфілософську проблематику: закономірності функціонування природного середовища, сутність його процесів та явищ, взаємовідносини натури й людини тощо; 3) сюжет (наприклад, «Повість про Старого Мореплавця» С. Т. Колриджа) та 4) композицію (зокрема, «Когда в кругу убийственных забот…» Ф. Тютчева).

Відзначається, що попри зрозуміле семантичне домінування в структурі кожного художнього натурфілософського концепту натурфілософської активної ознаки, романтичні концептуальні одиниці тяжіють до розширення власного смислового об'єму. Відбувається таке розширення через збагачення концепту пасивними ознаками ненатурфілософського характеру, зміст та специфіка яких визначаються, очевидно, двома основними факторами: 1) мистецькими установками автора художнього тексту, тією художньо-естетичною метою, яка у ньому реалізується, а також 2) генетичним походженням концепту. З цієї причини в процесі інтерпретації текстуальних одиниць, що репрезентують натурфілософські концепти у художніх творах європейських романтиків, часто спостерігається вихід далеко за межі «природної» тематики, зокрема у сферу містичних сенсів, моральної, інтимної, суспільно-політичної проблематики тощо. Згадані процеси відбуваються значною мірою завдяки тому, що концепт як елемент цілого володіє здатністю нести на собі відбиток сукупності його (цілого) характеристик, репрезентувати це ціле з усією повнотою ознак. І тому, будучи виразниками та носіями вузькоспецифічного знання про природу, художні натурфілософські концепти водночас утворюють своєрідну парадигматичну цілісність, яка визначає сутність та ідейно-символічний зміст романтичної свідомості епохи. Звідси - кожна натурфілософська концептуальна одиниця потенційно охоплює весь романтичний світогляд у його єдності та неподільності, а тому здатна відігравати роль своєрідної призми, крізь яку можливо по-новому поглянути на європейську романтичну літературу в усій її багатогранності та різноманітності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Романтична натурфілософія, її джерела та концептуалізація у творчості європейських романтиків / М. Маркова // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія «Літературознавство». - Вип. 2 (50). - Ч. І. - Харків : ППВ «Нове слово», 2007. - С. 22-34.

2. Натурфілософський образ морської хвилі у поезії Михайла Лермонтова / М. Маркова // Література. Фольклор. Проблеми поетики : збірник наукових праць. - Вип. 28. - Ч. І. - К. : Твім інтер, 2007. - С. 522-536.

3. «Концепт» та «концептуалізація» у сучасному літературознавстві / М. Маркова // Питання літературознавства : науковий збірник. - Вип. 74. - Чернівці : Рута, 2007. - С. 317-324.

4. Симфонія Духу : концепт панмузикальності у поезії Семюеля Тейлора Колріджа / М. Маркова // Південний архів. Філологічні науки : збірник наукових праць. - Вип. ХХХХІІ. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2008. - С. 72-77.

5. Троянда у поезії Олександра Пушкіна : динаміка символічних сенсів / М. Маркова // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвузівський збірник наукових статей. - Вип. ХІХ : Лінгвістика і літературознавство. - К. : Освіта України, 2008. - С. 98-104.

6. Поетична натурфілософія Тараса Шевченка / М. Маркова // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Вип. 14. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2009. - С. 187-193.

7. Мотив метаморфози в поезії європейських романтиків : погляд крізь призму натурфілософії (на матеріалі творчості С. Т. Колриджа та М. Лермонтова) / М. Маркова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Вип. 49. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. - С. 145-149.

Статті в інших виданнях та матеріали конференцій:

1. Символіка лілії у поезії Тараса Шевченка / М. Маркова // Taras Szewczenko : interpretacje i reinterpretacje. - Siedlce, 2007. - С. 51-60.

2. Натурфілософські мотиви лірики Дмитра Веневітінова / М. Маркова // Дні науки - 2008 : збірник тез доповідей, 23-24 жовтня 2008, Запоріжжя. Т. 3 / Класичний приватний університет. - Запоріжжя : КПУ, 2008. - С. 24-25.

3. Література романтизму versus філософія / М. Маркова // Актуальні проблеми філології : мовознавство, літературознавство, методика викладання філологічних дисциплін : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 27 травня 2009 р. - Маріуполь, 2009. - С. 265-271.

АНОТАЦІЯ

Маркова М. В. Концептуалізація елементів натурфілософії у творчості європейських романтиків. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 06 - теорія літератури.

Дисертація присвячена дослідженню впливу романтичної філософії природи на європейську літературу доби романтизму. Автор виділяє вісім фундаментальних натурфілософських концептів, що формують романтичну натурфілософську концептосферу, та прослідковує шляхи й способи їхньої репрезентації у художньо-естетичній практиці європейського романтичного руху. Дисертант доходить висновку, що концептуалізація елементів натурфілософії в естетичних працях романтиків відбувалася через естетичні категорії та поняття (зокрема, категорію прекрасного та поняття органічної форми художнього твору), у художніх текстах - через одиниці чотирьох основних рівнів художньо-естетичної цілісності літературних творів: 1) натурфілософські образи-символи, 2) мотиви, 3) сюжет, 4) композицію.

Ключові слова: композиція, концепт, концептуалізація, література, мотив, натурфілософія, образ-символ, природа, романтизм, сюжет, філософія.

АННОТАЦИЯ

Маркова М. В. Концептуализация элементов натурфилософии в творчестве европейских романтиков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 06 - теория литературы.

Диссертация посвящена изучению влияния романтической философии природы на европейскую литературу эпохи романтизма. Философия природы занимала центральное место в общей идейно-эстетической концепции романтиков в качестве одного из аспектов романтического мировоззрения. В культуре европейского романтизма она выступает тем фундаментом, на котором зиждуться как романтическая концепция природы, так и романтическая картина мира. В соответствии с натурфилософскими доктринами того времени, природа в творчестве европейских романтиков наделена такими специфическими чертами, как гилозоизм, одухотворенность, целостность, динамизм, креативность, разумность, системность, гармоничность. При этом романтики часто переносили выше перечисленные характеристики и на другие сферы реальности, поэтому государство, общество, система экономических и семейных отношений, исторические процессы, разнообразные аспекты человеческой цивилизации и космос вообще в общей сложности определялись именно при помощи натурфилософских терминов.

Автор выделяет восемь фундаментальных натурфилософских концептов, сформировавших романтическую натурфилософскую концептосферу и оказавших существенное влияние на творчество романтиков: 1) единства сознания и бытия, материи и духа; 2) единства явлений природы; 3) органичности природы; 4) полярности естественных сил и процессов, а также диалектического взаимодействия противоположностей; 5) динамики и историзма природы; 6) метаморфозы; 7) одухотворенности природы; 8) символичности мира природы, а также анализирует пути и способы их репрезентации в художественно-эстетической практике европейского романтизма.

Диссертант приходит к выводу, что в рамках романтической эстетики функционирование элементов натурфилософского знания (идей, принципов, постулатов и т. п.) осуществлялось посредством эстетических категорий и понятий. Так, в частности, натурфилософский принцип единства материи и духа концептуализировался в эстетической категории прекрасного, подробно разработанной Ф. В. И. Шеллингом и С. Т. Кольриджем; принцип полярности природных сил и их синтеза - в эстетических взглядах романтиков на этапы развития мирового искусства; идея органичности природы - в понятии органической формы литературного прозведения А. Шлегеля; идеи романтических натурфилософов о всеобщем мировом единстве - в понятии синтеза искусств и т. п.

Концептуализация элементов романтической натурфилософии в художественном творчестве европейских романтиков осуществлялась главным образом путем использования единиц четырех уровней художественно-эстетической целостности литературного произведения. Преимущественно это разного рода натурфилософские образы-символы: объекты флоры, фауны, небесные тела, природные стихии, а также мотивы. Они актуализировали многоаспектную натурфилософскую проблематику: закономерности функционирования мира природы, сущность его процессов и явлений, взаимоотношения природы и человека и т. д. Также имеют место случаи концептуализации идей романтической философии природы на уровне сюжета литературно-художественного произведения и его композиции.

Ключевые слова: композиция, концепт, концептуализация, литература, мотив, натурфилософия, образ-символ, природа, романтизм, сюжет, философия.

SUMMARY

Markova M. V. Conceptualization of Naturphilosophical Elements in the European Romanticists' Works. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology, specialty 10. 01. 06 - theory of literature.

This thesis is devoted to the studying of the Romantic Natural philosophy's influence on the European Romantic literature. Authoress picks out eight fundamental naturphilosophical concepts, which form the Romantic naturphilosophical conceptual sphere and observes the ways and modes of their representation in the artistic and aesthetic practice of the European Romantic movement. The author of dissertation comes to the conclusion that conceptualization of naturphilosophical elements in the Romantic artists' aesthetic works occured with the help of aesthetic categories and notions (in particular the category of beautiful and the notion of the art work's organic form), in the fiction - with the help of units of four main levels of the art work's integrity: 1) naturphilosophical symbols; 2) motives; 3) plot; 4) composition.

Key words: composition, concept, conceptualization, image-symbol, literature, motive, nature, Naturphilosophie, philosophy, plot, Romanticism.

Размещено на Allbest.ru